ТЕХНОЛОГІЯ ЗБЕРІГАННЯ ТА ПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА Електронний посібик
Головна Анотація Теоретичні відомості Додатки Список використаних джерел Укладачі	РОЗДІЛ 11
	ТЕХНОЛОГІЯ ЗБИРАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ ТА ПЕРВИННОЇ ОБРОБКИ ЛЬОНУ-ДОВГУНЦЮ З усіх видів луб’яних волокон найціннішим є лляне волокно. У сировинному балансі текстильної промисловості льон займає друге місце після бавовнику. Лляне волокно значно міцніше за волокно бавовнику, вовни, джгута, має добрі прядивні властивості, гнучкість, міцність, здатність гарно ділитися під час чесання на тонесенькі волоконця. Із лляного волокна виробляють широкий асортимент товарів побутового і технічного призначення. Луб’яні волокна розміщені у коревій паренхімі стебла у вигляді пучків. Первинна обробка луб’яних культур льону складається з процесів і операцій, мета яких – виділення волокна або лубу із стебла, що є досить складним завданням. Для виділення волокна із стебла використовують мікробіологічні, ферментні процеси та здійснюють механічну доробку. Що довші й тонші стебла льону, то більше в них міститься волокна. Так, у тонких стеблах льону-довгунцю міститься 35 % волокна; у середніх – 30 %; грубих – 25 % від маси стебла. У стеблах, що мають більшу довжину і меншу товщину, волокнисті пучки компактні, із щільним з’єднанням більш довгих елементарних волокон. Тому в таких стеблах за інших рівних умов вміст волокна більший і воно має кращі фізико-механічні властивості. У стебла льону-довгунцю розрізняють загальну і технічну довжину. Загальну довжину стебла визначають за відстанню від місця прикріплення сім’ядольних листочків до найвищого місця прикріплення коробочки, технічну – за відстанню від місця прикріплення сім’ядольних листочків до початку розгалуження суцвіття. Дуже важливою ознакою якості майбутнього волокна є колір стебел. Він залежить від ступеня стиглості рослин, умов їх вирощування, погоди під час збирання і зберігання стебел та ін. Нормальні за якістю стебла льону, тобто зібрані в оптимальні строки (ранньо-жовта стиглість), правильно висушені й не ушкоджені хворобами, мають світло-жовтий або зеленувато-жовтий колір. Міцність волокна за дострокового збирання стебел знижується, а через це зменшується вихід довгого волокна. За дуже пізнього збирання стебел (перестій) відбувається значне здерев’яніння волокна. Прядивні властивості луб’яних волокон залежать також від анатомічних властивостей рослин. Структура елементарних волокон і їх зв’язки поміж собою, характер сполучення їх у луб’яні пучки багато в чому визначають технологічні властивості майбутнього волокна. Елементарні волокна – це довгі (17–25 мм) веретеноподібні клітини з дуже потовщеними стінками, що з’єднані між собою серединними пластинками. Завдяки видовженій формі ці клітини своїми кінцями уклинюються між іншими волокнистими клітинами, утворюючи пучки, які дають суцільну стрічку волокна, що проходить по всій довжині стебла. Вилучені тим чи іншим способом із стебла луб’яні пучки, на відміну від елементарних волокон, називаються технічним, або довгим і коротким волокном. Головною складовою частиною волокон є целюлоза (80–84 %), що надає волокнам і виробленим із них тканинам міцності на розрив, гнучкості та еластичності, носкості, гігроскопічності, м’якості та блиску. Особливе значення має вміст у стеблах пектинових речовин. Заповнюючи міжклітинні проміжки, вони утворюють так звані серединні пластинки, які склеюють елементарні волокна у пучки, а пучки – з іншими тканинами стебла. Вилучити волокна із стебел можна руйнуванням (розкладанням) пектинових речовин. Волокно льону містить від 2 до 4,5 % лігніну, чим зумовлюються його грубість, жорсткість та інші вади. Рослини льону, вирвані з корінням, після відокремлення насінних коробочок називають соломою. Це вже промислова сировина, з якої виробляють волокно. Після певної обробки соломи, яка спрямована на руйнування зв’язків між луб’яними пучками і деревиною, отримують тресту. Відомі кілька способів приготування трести: біологічний (водяне і росяне мочіння), фізико-хімічний та хімічний. В останні роки переважну більшість льоносоломи в Україні переробляють на тресту способом росяного мочіння – розстиланням. Солому розстилають стрічками на луках, багаторічних перелогах або прямо на льонищі, де вирощували льон. Внаслідок зволоження росою або опадами на поверхні соломи розвиваються гриби, які, поширюючи свій міцелій на корову перенхіму, виділюваними ферментами гідролізують (руйнують) пектинові речовини. Основні представники грибної флори, що руйнують пектинові речовини, – Cladosporium herbarum Fr. та Rhizopus nigricans Ehr. Крім них, у цьому процесі беруть участь й інші гриби (Mucor Lismasis) та аеробні бактерії. За температури нижче 0 ^0С розвиток мікроорганізмів практично припиняється, за температури від 0 до 3 ^0С він відбувається дуже повільно, а за 18–22 ^0С – дуже активно. Якщо роса або дощ не випадає, процеси гідролізу також затримуються. Встановлено, що найкращим часом для розстилання соломи є перша і друга декади серпня. Росяне мочіння у більш пізні строки призводить до збільшення тривалості вилежування трести і значного зменшення виходу та зниження якості волокна. Збирають льон-довгунець комбайнами ЛКВ-4Т та ЛК-4Т. Збирання включає кілька операцій: брання рослин, очісування насіннєвих коробочок, завантаження вороху в транспортні засоби, в’язання соломи у снопи (ЛКВ-4Т) або розстилання на льонищі (ЛК‑4Т). Оптимальна норма розстилання 2,5–3,0 т льоносоломи на 1 га стелища. Для прискорення процесу вилежування стрічку соломи раз або двічі перевертають за допомогою перевертача ОСН-1. Кінець вилежування трести визначають за пробами. Їх відбирають, коли треста набуває сірого кольору, легко мнеться у руках, а волокно вільно відокремлюється по всій довжині стебла. Проби масою 2,0–2,5 кг беруть з різних стрічок стелища, сушать і обробляють на м’яльно-тіпальних машинах. Для підбирання трести із стрічок застосовують підбирачі ПТП-1 та ПТН-1. Вони підбирають і в’яжуть тресту в снопи або складають для наступного сушіння в конусах. Найбільший вихід волокна з доброю міцністю отримують із трести вологістю 12 %. Лляну тресту зберігають за абсолютної вологості стебел не більше 19 %. Найнадійнішим є зберігання її в шохах (під навісами). Якщо навісів немає, тресту зберігають у скиртах або стогах без накриття. Правильно складений стіг має діаметр 6–7 м, висоту 8 м. Знизу до середини діаметр його збільшується, а потім зменшується так, щоб верхівка закінчувалась конусом. У стіг таких розмірів і форми вкладають 12–15 т сировини. Оптимальні параметри прямокутної скирти: ширина 5–6 м, довжина 12–15; висота 7–8 м. Під час формування скирт до половини висоти їх також розширюють, а потім звужують і вершують. Снопи вкладають гузирями зовні так, щоб у центральній частині стогу чи скирти вони були підняті на 40–50 см вище країв, з утворенням схилу до периферії. Тресту з підвищеною вологістю кладуть у скирти з меншою щільністю. При цьому в окремих господарствах практикують закладування скирт з колодязями для природного або примусового сушіння сировини за допомогою підігрівачів ВПТ-400 або ВПТ-600. Останнім часом для зберігання сировини з підвищеною вологістю (від 25 до 35 %) її обробляють певними хімічними препаратами (консервантами). Так, кафедра технології зберігання і переробки продукції рослинництва НУБіП України з успіхом як консервант льоносировини підвищеної вологості рекомендує використовувати безводний аміак, який вводять у скирту за допомогою активного вентилювання, та вуглеамонійні солі (ВАС). Лляний ворох (насіння в коробочках, листя, частинки стебел), отриманий після комбайнованого збирання льону, має високу вологість (75–80 %) і дуже нестійкий під час зберігання. Тому його негайно сушать на спеціальних сушарках за температури теплоносія 45–47 ^0С, після чого перетирають на молотарці-віялці МВ-2,5А. У результаті отримують насіння і полову. Подальша обробка трести полягає у відокремленні волокна від інших тканин стебла. Залежно від місця проведення розрізняють заводську (промислову) та позазаводську, або господарську, обробку. У господарствах тресту обробляють на м’яльно-тіпальних агрегатах і пунктах первинної обробки. Агрегат складається із м’ялки МЛКУ-6, льонотіпальної машини ТЛ-40А та куделепідготовчої машини КЛ-25М. На сучасних державних льонозаводах встановлено високопродуктивні м’яльно-тіпальні агрегати МТ-100Л, МТ-530Л та інші, що мають високу пропускну здатність – від 600 до 1500 кг трести за годину, залежно від її номера. Під час переробки трести нормальної якості загальний вихід волокна становить 23 – 25 %, зокрема 12 – 15 % так званого довгого волокна. Довге і коротке волокно оцінюють за номерами і відправляють на склад для відлежування (кондиціювання) на 10 – 15 днів (дод. рис. 14). Після цього волокно проходить контрольне сортування й оцінювання. Потім його пресують у кіпи за номерами на спеціальних пресах РП-5У та ін. Запресоване в кіпах волокно відправляють на льонокомбінати чи фабрики. Лляний ворох (насіння в коробочках, листя, частинки стебел), отриманий після комбайнового збирання льону, має високу вологість (75 – 80 %) і дуже нестійкий під час зберігання. Тому його негайно сушать на спеціальних сушарках при температурі теплоносія 45 – 47 °С, після чого перетирають на молотарці-віялці МВ-2,5А. В результаті отримують насіння і полову. Запитання для самоконтролю 1. Для чого виробляють льон-довгунець? 2. Коли збирають льон-довгунець? 3. Які є способи збирання льону? 4. Під впливом чого волокно звільняється від інших тканин стебла? 5. Які є способи і режими зберігання трести? 6. Чим треста відрізняється від соломи? 7. З якою метою вирощують льон-довгунець? 8. Коли збирають льон-довгунець? 9. Які є способи збирання льону? 10. Які процеси відбуваються під час переробки соломи на тресту? 11. Під впливом чого волокно звільняється від інших тканин стебла? 12. Які є способи і режими зберігання трести? 13. Чим треста відрізняється від соломи? 14. Коротка технологія переробки трести на волокно.
	Попередня тема	На початок	Наступна тема