СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ МЕЛІОРАЦІЇ

Електронний посібник

4.2. Ерозія ґрунту та заходи боротьби з нею

4.2.4. Водорегулювальні та прияружні лісові смуги

4.2.5. Особливості лісорозведення на пісках

4.2.6. Озеленення території населених пунктів

4.2.1. Види ерозії ґрунтів

Ерозія ґрунтів – процес руйнування і перенесення ґрунту і крихких ґрунтотворних порід під дією води і вітру. Залежно від фактора, який викликає руйнування ґрунту, розрізняють водну та вітрову ерозію. Розвиток ерозії тісно пов'язаний з рельєфом місцевості. Звичайно руйнування ґрунту водою розпочинається за наявності похилу більше 1 – 20. Вітрова ерозія (дефляція) може з’являтися на всіх елементах рельєфу, навіть на горизонтальних.

За інтенсивністю руйнування ґрунтового покриву розрізняють нормальну і прискорену ерозію.

Нормальна ерозія виникає на поверхні ґрунту, вкритій природною рослинністю, під дією метеорологічних факторів та рельєфу.

Прискорена (утворюється внаслідок розорювання степів, вирубування лісів, випасання худоби на пасовищах, видобутку корисних копалин тощо) – руйнує ґрунт значно швидше, ніж відбувається його відновлення у процесі ґрунтоутворення. Прискорена водна ерозія виявляється у вигляді змиву (площинна ерозія) і розмиву (лінійна або яружна ерозія).

Внаслідок змиву за рік ґрунт втрачає з 1 га більше поживних речовин, ніж їх засвоюють сільськогосподарські культури. В Україні водної ерозії зазнають близько 2 млн га орних земель.

З сільськогосподарського використання випадають великі площі земель під ярами та в прияружних смугах до 20 м. Яри пересушують ґрунт. Взимку в яри здувається до 50% снігу з полів, що зменшує запас вологи в ґрунті за рахунок танення снігу. Яри розсікають поля на окремі ділянки, що утруднює обробіток ґрунту та полив.

Розмив – це знесення ґрунту і руйнування підґрунтя у вертикальному напрямку. При цьому утворюються вимоїни і яри. Такі явища спостерігаються на дні лощин, балок тощо, де вода збігає концентрованим струмком. Розмиви та яри, що утворилися таким чином, називаються донними. Якщо вода концентрується внаслідок перепон на водозборі, а вимоїни та яри утворюються на схилах або на берегах лощин і балок, то їх називають силовими або береговими. У довжину яр росте, врізаючись вершиною в середньому на 3 – 4 м за рік, в ширину ріст йде за рахунок підмивання відкосів та сповзання ґрунту, в глибину – за рахунок розмиву підґрунтя.

4.2.2. Стадії розвитку яру

В розвитку ярів розрізняють наступні характерні стадії:

І стадія – утворення вимоїни, яка не загортається при звичайному обробітку ґрунту;

ІІ стадія – врізання яру вершиною. Це стадія найінтенсивнішого росту яру. Починається з утворення характерного уступу – вершинного перепаду з крутою стінкою. Вода, що падає на уступі, підмиває вершину, вона звалюється, і яр росте на зустріч стоку води. Інтенсивно також розмивається дно яру, підмиваються і обвалюються бічні відкоси, що призводить до швидкого розширення яру. Для цієї стадії також характерне те, що устя яру може не доходити до дна балки або долини, в які він впадає. Такі яри називають висячими;

ІІІ стадія – характеризується увігнутою формою русла яру. За рахунок росту в глибину яри втрачають своє висяче положення. Їхнє устя опускається до дна долини чи балки. В цій стадії формується дно яру, розмив його припиняється. Формуються також відкоси яру, наближаючись до кута природних відкосів, де з’являється рослинність, яка витримує тимчасове засипання;

ІV стадія – затухання яру. Припиняється ріст яру в довжину, ширину і глибину. Відкоси та вершина яру поступово заростають рослинністю.

4.2.3. Заходи боротьби з ярами

Залежно від стадії розвитку ярів розробляють різні заходи боротьби з ними. У всіх випадка ці заходи мають передбачати регулювання поверхневого стоку, який є причиною утворення яру.

Вимоїни І стадія ерозії ліквідовують засипанням із застосуванням землерийних машин (бульдозерів, грейдерів, скреперів). Схилові яри ІІ стадії розвитку глибиною 5 – 6 м, а іноді й глибші, також засипають (виполохують), вище від них влаштовують земляні вали, за допомогою яких поверхневий стік затримують і відводять в інші, закріплені місця. Поряд з цим, передусім при закріпленні глибоких ярів, застосовують гідротехнічні споруди (вершинні і донні) та створюють прияружні лісові смуги. Яри ІІІ стадії розвитку закріплюють за допомогою гідротехнічних споруд, створюють прияружні смуги та інші захисні насадження. Яри ІV стадії заліснюють.

4.2.4. Водорегулювальні та прияружні лісові смуги

Водорегулювальні смуги розміщують у напрямі, близькому до напряму горизонталей. При коротких схилах смуги треба приурочувати до межі польової і ґрунтозахисної сівозмін. Якщо довжина схилу перевищує 600 м, створюють декілька смуг. Відстань між водорегулювальними смугами на схилах до 40 не повинна перевищувати: на сірих, лісових ґрунтах і опідзолених чорноземах – 350 м, на звичайних і південних чорноземах – 400 і темно-каштанових ґрунтах – 300 м. На схилах більше 40 відстань між смугами зменшують до 200 м.

Прияружні і прибалкові лісосмуги, скріплюючи кореневими системами грунтопідгрунтя, зменшуючи поверхневий стік і переводячи його в підґрунтовий, затримуючи сніг і перешкоджаючи знесенню його на дно ярів і балок, підвищуючи вологість схилів ярів і балок, що забезпечує їх більш швидке самозаростання, попереджають створення нових ярів і зменшують ріст існуючих.

Розміщують смуги вздовж бровок ярів і балок у вигляді прямолінійних відрізків на відстані 4 – 5 м від бровки яру.

При неглибоких ярах та за наявності слаборозмитого ґрунту в прибалковій чи прияружній смугах ширина лісосмуг має становити 12,5…15 м. У разі більш інтенсивного прояву ерозії та при наявності середньо- та сильнозмитих ґрунтів ширина смуг збільшується до 21 м. Для виконання складних і багатогранних функцій прияружні та прибалкові смуги повинні мати щільну конструкцію. З цією метою до їх складу треба включати більше чагарників. Для створення протиерозійних насаджень слід брати головні породи з глибокою кореневою системою, яка здатна дренувати ґрунт і добре скріплювати його. Це насамперед дуб, модрина, горіхи.

На крутих схилах слід використовувати породи, які розмножуються кореневими паростками: акацію білу, осику, берест, вільху сіру, терен, обліпиху, вишню степову та ін. В протиерозійних насадженнях використовують також сосну, березу, липу, ясені, клени, яблуню лісову та грушу звичайну, ліщину, бузину, смородину, жимолость, калину та ін. Кращими породами для залісення дна ярів та балок є тополя та верба.

Підготовку ґрунту під протиерозійні насадження треба здійснювати з урахуванням заходів, спрямованих на захист розпушеного ґрунту від ерозії. Глибина оранки обмежується глибиною залягання гумусового горизонту. Тому на змитих ґрунтах застосовується оранка з грунтопоглибленням.

4.2.5. Особливості лісорозведення на пісках

Пісками називають рихлі малозв’язані відклади мінеральних частинок діаметром від 0,01 до 3 мм. Вони легко переміщуються під дією води та вітру, відрізняються невиразними ґрунтоутворювальними процесами. Піски поділяють на

• сипучі (рухомі);

• закріплені.

Більша частина сучасних рухомих пісків з’явилася внаслідок неправильного використання піщаних і супіщаних ґрунтів: надмірного випасання худоби, розорювання без заходів щодо захисту від видування, вирубування лісу. Рухомі піски заносять польові угіддя, сади і виноградники, транспортні магістралі, канали, промислові та іригаційні споруди, населені пункти та інші об’єкти. Щодо рельєфу піски поділяють на горбисті, барханні, грядові, пагорбкові, слабохвилясті і плоскорівнинні. Для того, щоб рухливі піски швидко перетворити у високопродуктивні землі, їх необхідно закріплювати.

Закріплення досягається наступними способами:

• механічним;

• хімічним;

• залісенням.

Піски, які не використовують в сільському господарстві, підлягають залісненню. Для цієї мети найкраще використовувати сосну. Великі масиви сосни можна створювати на пісках, де кількість річних опадів перевищує 300–350 мм. Слід зазначити, що на рухомих пісках створити лісові насадження неможливо. Для цього їх треба попередньо закріпити. На зарослих пісках залісення здійснюють кулісами шириною 40 – 50 або 20 – 30 м, залежно від небезпеки вітрової ерозії, або застосовують спосіб часткового глибокого розпушення вузькими (до 1 м) стрічками за один прохід розпушувача. Розпушені вузькі стрічки влаштовують через кожні 3 м. З часом у такі стрічки висаджують ряд сіянців сосни. Рослинність на незораних стрічках захищає ґрунт від видування.

Глибина обробітку ґрунту на вологих пісках становить 25 – 30, а на сухих пісках і староорних землях – 60 – 70 см. Глибоке розпушування особливо важливе на пісках південних районів, де воно забезпечує високу приживаність та добрий ріст сосни. Сіянці сосни на пісках загортають на половину і більше зеленої голівки. На більш родючих ґрунтах до сосни домішують листяні породи дерев та чагарники, що сприяє її росту. З листяних порід у південних районах висаджують: акацію білу, в’яз дрібнолистий, смородину золотисту, жимолость татарську.

4.2.6. Озеленення території населених пунктів

Зелені насадження населених пунктів є одним з головних факторів їх благоустрою. Вони поліпшують мікроклімат; зменшують запиленість повітря; знижують шум; поглинають вуглекислий газ; виділяють кисень та сприяють його іонізації; виділяють фітонциди, які згубно діють на шкідливі мікроорганізми; захищають населення від надлишку сонячної радіації, сильних вітрів, снігових заносів; мають протипожежне значення тощо.

Створювані зелені насадження поділяють на

• насадження загального користування;

• насадження обмеженого користування;

• насадження спеціального призначення.

Насадження загального користування включають парки культури і відпочинку, сквери та вуличні насадження. Займають близько 15 – 20% площі населеного пункту. Насадження обмеженого користування включають озеленення територій шкіл, дитячих садків, лікувальних закладів, присадибних ділянок тощо. Вони займають 20 – 50% озеленюваної площі. Насадження спеціального призначення створюють для захисту окремих об’єктів від різних несприятливих впливів. Це насадження за межами населених пунктів шириною 25 – 50 м, які захищають їх від шкідливих вітрів, насадження біля нафтосховищ та ін.

Сквер – це площа земельної ділянки (до 1 га), яка є місцем для прогулянок і короткочасного відпочинку населення. У центрі скверу облаштовують квітник, а по периферії створюють декоративні насадження з кущів та низькорослих дерев. По межах скверу висаджують живу огорожу з чагарників. На території розміщають прямі пішохідні доріжки шириною 4 – 8 м і доріжки для прогулянок шириною 2,5 – 4 м, майданчик для дорослих і дітей, а також елементи архітектури малих форм – фонтани, скульптури, лави, урни, світильники, альтанки, кіоски тощо.

Для озеленення вулиць висаджують ряди дерев між тротуаром і проїжджою частиною. Відстань між деревами залежить від їх виду (липи – 6 м, каштани і клени – 8, платани – 10 м). Між деревами створюють газон. На магістральних вулицях шириною більше 40 м влаштовують бульвари – смугу зелених насаджень посередині вулиці шириною 8 – 10 м. По осі бульвару влаштовують алею шириною 4 – 5 м, з кожного боку якої засівають смугу газону, висаджують дерева, чагарники, обладнують квітники.

Парк культури і відпочинку – це озеленена і максимально впорядкована територія, призначена для тривалого відпочинку населення. Парки влаштовують у великих населених пунктах. Парк за своєю структурою – це сполучення тінистих лісових ділянок і груп дерев та чагарників з відкритими сонячними майданчиками, галявинами, доріжками. У парках використовують масиви насаджень, групи дерев, поодинокі дерева, живі огорожі, алеї, газони, квітники та інші форми зелених насаджень. Максимальний розмір парку – 6 га.

Газони – це ділянки, вкриті трав’янистою рослинністю. Кращими рослинами для створення газонів є костриця червона, райграс пасовищний, мітлиця біла і звичайна, тонконіг лучний. При створенні газонів ґрунт вирівнюють, орють або копають восени, вносять добрива. Перед посівом ґрунт ущільнюють катком, висівають насіння трав на глибину до 2 см, після цього знову ущільнюють. Засіяний газон треба регулярно поливати і косити.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте стадії утворення яру.

2. Назвіть причини утворення пісків.

3. Охарактеризуйте способи закріплення пісків.

4. Охарактеризуйте призначення і види зелених насаджень загального користування.

5. Охарактеризуйте зелені насадження спеціального призначення.

6. Опишіть технологію створення газонів.

7. Охарактеризувати заходи боротьби я ярами.

Попередня тема

На початок

Наступна тема