|
|
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ МЕЛІОРАЦІЇ Електронний посібник |
||
|
|
|||
|
4.3.1. Визначення та
класифікація ландшафтів 4.3.2. Розвиток ландшафтів в
антропогені 4.3.3. Фізико-географічне
районування 4.3.4.
Рекультивація ландшафтів 4.3.1. Визначення та
класифікація ландшафтів Ландшафт – велика ділянка земної поверхні, яка
відрізняється від інших ділянок характерними індивідуальними рисами. Тобто це
ділянки суходолу, в межах
яких всі природні компоненти (гірські породи, рельєф, клімат, води, ґрунти,
рослинність, тваринний світ) утворюють взаємопов’язану спільноту.
Залежно від характеру поширення ландшафти поділяються на: • зональні; • інтразональні; • екстразональні; • азональні Зональні ландшафти характерні для будь-якої
географічної зони (наприклад, для зони лісів – лісові ландшафти). Інтразональні ландшафти – це такі ландшафти, які не характеризуючи окрему зону,
входять в типові ландшафти (наприклад, в лісовій зоні – болота, плавні річок тощо).
Екстразональними називають зональні ландшафти, які
знаходяться в іншій зоні (наприклад, ділянка степу в лісовій зоні або ділянка
типового лісу серед степу). Азональні ландшафти
не пов’язані з певною зоною і зустрічаються за наявності певних умов в різних
місцях (річки, болота, луки тощо). 4.3.2. Розвиток
ландшафтів в антропогені Життя та діяльність людини відбуваються в умовах тих чи інших
ландшафтів. В наш час природних ландшафтів майже не залишилось. Впливаючи на
один чи два компоненти ландшафту, людина, сама того не підозрюючи, впливає на
весь ландшафт в цілому, змінюючи його структуру та функціонування. Ландшафти, перетворені
людиною, називають антропогенними.
Людина змінила величезні території земної кулі, створила якісно нові
ландшафти. Міста, села, канали, промислові
центри, водосховища, канали, шахти,
залізничні та автомобільні
дороги, лінії електропередач,
поля, сади – все це антропогенні ландшафти. Ландшафт, який виник внаслідок діяльності людини, може бути 2 типів: • створений
людиною навмисно; • той,
що виник не навмисно як наслідок господарської діяльності.
Створені навмисно ландшафти називають культурними. Серед
культурних ландшафтів найбільш поширені сільськогосподарські: • польовий тип – відрізняється
низькою біоценологічною стійкістю, так як за короткий вегетаційний
період рослин не встигає розвинутись стійкий біоценоз.
Зазвичай це 2 види – продуцент,
який вирощується та консумент,
що його споживає; • садовий тип – утворений більш
складними біоценозами. Тут спостерігається різноманіття рослин та тварин і
досягається певна рівновага біоценозу; • пасовищний тип – зустрічається скрізь
від тундри на Півночі до субтропічних пустель на Півдні. Їх стан залежить від
характеру та інтенсивності господарського використання; • лісосмуги – відіграють захисну роль, мають
велике санітарно-гігієнічне значення для людини. Також значне місце серед культурних ландшафтів займають: - міські ландшафти; - індустріальні пустирі. Міські ландшафти –
сучасне будівництво ведеться з врахуванням природних умов, архітектурні
ансамблі немов вписуються в природні ландшафти.
Індустріальні
пустирі – утворюються внаслідок не навмисної
діяльності людини (наприклад, степи Донбасу змінені кар’єрами, териконами,
відвалами). При видобутку корисних копалин відкритим способом багато місця
займають порушені території. Біля населених пунктів зосереджуються: - золовідвали
(ТЕЦ);
- сміттєзвалища (промислові, побутові
відходи)
4.3.3. Фізико-географічне
районування У межах географічної оболонки сформувалися різноманітні і неоднакові
за розмірами природні
(фізико-географічні) регіони, для кожного з яких характерне певне
поєднання ландшафтів. Для того, щоб розрізняти ці регіони за приналежністю до
материків, географічних поясів, природних зон, встановити підпорядкованість
за розмірами і особливостями природних умов, їх досліджують комплексно. На
основі цих досліджень складають карти фізико-географічного районування. Фізико-географічне районування – це
виявлення порівняно однорідних за
природними умовами регіонів, які відрізняються своєю ландшафтною
структурою. Виділяють наступні одиниці
фізико-географічного районування: • країна; • зона; • підзона; • провінція; • область. Фізико-географічна країна – це
великі частини суходолу, що займають сотні тисяч квадратних кілометрів. Їх
утворення і розвиток пов’язані з великими тектонічними структурами.
Розрізняють рівнинні і гірські фізико-географічні країни,
які характеризуються властивими їм системами ландшафтної зональності. Фізико-географічна зона – це
частина природної країни. Природні умови кожної зони мають свої, що залежать
від широти місця, співвідношення тепла і вологи, характер циркуляції
атмосфери. Внаслідок цього формуються зональні типи ґрунтів, рослинності і
тваринного світу. У межах рівнинної частини України виділяють зону мішаних хвойно-широколистих лісів, лісостепову і степову зони. Фізико-географічна підзона – частина зони, що виділяється в її межах за
умовами зволоження. В різних зонах підзональні особливості виражені неоднаково. Степова
зона України залежно від умов зволоження, теплозабезпечення, характеру
ґрунтово-рослинного покриву, фізико-географічних процесів окремих її частин
поділяється на • північностепову; • середньостепову; • південностепову підзони. Фізико-географічна провінція – частина зони або підзони в рівнинній чи гірській країні. Виділяється у зв’язку
з неоднорідністю поверхні зони, віддаленістю окремих її частин від океану,
різним характером впливу на неї повітряних мас, ступенем континентальності
клімату. Фізико-географічна область – це
складова частина фізико-географічної провінції. Під час визначення меж
областей враховують їх положення над рівнем моря, ступінь розчленування
поверхні, склад гірських порід, поширення певних фізико-географічних
процесів. Чим детальніше фізико-географічне районування, тим краща вивченість
території. А оскільки територія
України має високий ступінь господарської освоєності, розв’язання проблеми природокористування неможливе
без всебічного врахування особливостей природних умов і ресурсів. Тому
детальне фізико-географічне районування є науковою основою обґрунтування
проектів землевпорядкування, містобудування, меліорації, раціонального
використання земельних і водних ресурсів, охорони навколишнього середовища
тощо. 4.3.4. Рекультивація
ландшафтів В результаті господарської діяльності людини утворюються порушені землі, що втратили свою
господарську цінність, а іноді навіть стали джерелом забруднення природного
середовища. Згідно з чинним законодавством порушені землі мають бути
відновлені рекультивацією. Рекультивація – це штучне повернення родючості ґрунтам. Рекультиваційні роботи
виконуються в два етапи: • технічний; • біологічний.
У ході технічної
рекультивації порушені землі вирівнюють, засипають кар’єри; знімають, перевозять і складують у бурти родючий ґрунт; будують дороги,
гідротехнічні і меліоративні споруди тощо. Біологічна рекультивація
передбачає комплекс робіт для поліпшення фізичних та агрохімічних
властивостей ґрунтів на рекультивованих землях (вапнування, піскування,
внесення мінеральних добрив, нанесення родючого шару ґрунту тощо). Розрізняють кілька видів рекультивації залежно від того, як саме
передбачається використовувати порушені землі: • сільськогосподарська
(має найвищі вимоги, землі відводять під вирощування сільськогосподарських
культур); • лісогосподарська
(проводиться там, де є можливість відновити ділянки лісу); • водогосподарська
(створюються штучні озера, ставки для розведення риби тощо); • рекреаційна
(виконується неподалік від населених пунктів з метою створення зон
відпочинку); • будівельна
(це підготовка порушених
земель під спорудження житлових будинків, спортивних майданчиків, промислових підприємств, складів тощо). Питання для самоконтролю 1. Дайте визначення ландшафту. 2. Які ландшафти називають
антропогенними. 3. Назвіть типи культурних ландшафтів, які відносять до
сільськогосподарських. 4. Охарактеризуйте причини
утворення індустріальних пустирів. |
|||
