ОСНОВИ ОРГАНІЧНОГО РОСЛИННИЦТВА

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

РОЗДІЛ 6. ЧАСТИНА ІІ. ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ОРГАНІЧНИХ КУЛЬТУР

6.6. Технологія вирощування цукрового буряку в органічному землеробстві

6.6.1. Загальні відомості про культуру

6.6.2. Сорти

6.6.3. Біологічні особливості

6.6.4. Технологія вирощування

6.7. Технологія вирощування органічного ріпаку в органічному землеробстві

6.7.1. Загальні відомості про культуру

6.7.2. Сорти

6.7.3. Біологічні особливості

6.7.4. Технологія вирощування

6.8. Технологія вирощування кукурудзи в органічному землеробстві

6.8.1. Загальні відомості про культуру

6.8.2. Сорти

6.8.3. Біологічні особливості

6.8.4. Технологія вирощування

6.9. Технологія вирощування сої в органічному землеробстві

6.9.1. Загальні відомості про культуру

6.9.2. Сорти

6.9.3. Біологічні особливості

6.9.4. Технологія вирощування

6.6. Технологія вирощування цукрового буряку в органічному землеробстві

6.6.1. Загальні відомості про культуру

Вирощування цукрових буряків не є типовим для органічного виробництва, але у нашій країні це єдина культура, з якої виробляють цукор.

Тому вирощування цукрових буряків має цінність для українського фермера, адже культура цукрових буряків створила потужну промислову індустрію.

Цукрові буряки в нашому регіоні також мають агротехнічне значення.

Агротехнічне значення цукрових буряків

Поряд з цим буряки відносяться до культур, що інтенсивно використовують гумус, а тому вони потребують повернення в грунт певної кількості органічних речовин.

6.6.2. Ботаніка, насіння, підбір сортів

Ботанічна характеристика.

Повна назва цукрових буряків – Beta vulgaris saccharifera.

Буряки належать до класу дводольних (Dicotyledones) родини лободових (Chenopodiaceace), або ж соляникових.

Цукровий буряк – багаторічна рослина. За нормальних умов вегетації цикл індивідуального розвитку (від насіння до насіння) – онтогенез ‒ відбувається, як правило, впродовж двох вегетаційних періодів.

Знання закономірностей проходження етапів і фаз розвитку буряків допоможе здійснювати контроль протягом вегетації та цілеспрямовано впливати на формування врожайності та якості продукції.

Етапи органогенезу цукрового буряку

Етапи	Час проходження етапів	Характеристика етапів
1 – 2	Буряки одного року життя від сівби до збирання	Формується коренеплід, закладаються пазушні бруньки
3 – 4	Коренеплоди(маточні) зберігаються взимку	Початок витягування конуса, наростання, сегментація осі головного суцвіття, формування квіткових бугорків
5	10 – 15 днів після садіння висадків	Диференціація квіткових бугорків
6 – 9	40-50 днів після садіння висадків – перша половина вегетації	Посилений ріст квітконосних пагонів, цвітіння, запліднення
10 – 12	Друга половина вегетації	Формування і розвиток насіння, дозрівання

Термін проходження 12 етапів органогенезу у цукрових буряків триває 15 – 16 місяців або 450 – 500 днів від насіння до насіння.

Для сучасних технологій використовують насіння з лабораторною схожістю не менше 90%, а одноростковість має бути понад 95%.

Зараз насіння продають не за масою, а за посівними одиницями. Одна посівна одиниця містить 100 000 насінин. Під час висівання на одному гектарі однієї посівної одиниці на 1 м² припадає 10 насінин, а на один метр довжини рядка ‒ 4 – 5 насінин. Висівають 1,2 – 1,8 посівних одиниць, а інколи і більше.

У посушливих умовах або за низької культури землеробства, не варто використовувати дражоване насіння. Тут краще висівати “голе” насіння, протруєне препаратами превікур, тачигарен, роялфло (проти коренеїду), апрон (проти шкідників і хвороб), промет (проти шкідників), адіфур, гаучо, карбосан, космос, круізер, семафор, фурадан, хінуфур – проти ґрунтових і наземних шкідників сходів.

Частку селекції у підвищенні врожайності цукрового буряку в останні роки оцінюють в 45%. Зараз у виробництві використовують сорти і гібриди. Гібриди забезпечують вищий урожай і цукристість, характеризуються одноростковістю, мають потужний стартовий ріст, рослини вирівняні за темпом росту і за габітусом. Проте вони вимогливіші за сорти до умов вирощування, дотримання технологічних вимог.

Сортотипи цукрового буряку мають таку класифікацію:

Е – високоврожайний тип, вихід цукру реалізується за рахунок високого врожаю коренеплодів.

N – нормальний тип, вихід цукру реалізується як урожайністю, так і цукристістю.

Z – високоцукристий тип, вихід цукру реалізується за рахунок високого вмісту цукру.

У нових гібридах селекціонерам вдалось подолати негативну кореляцію між урожайністю і вмістом цукру.

В органічному землеробстві суворо заборонено використовувати протруєне і генетично модифіковане насіння!

В Україні зареєстровано 94 сортів і гібридів цукрового буряку вітчизняної і зарубіжної селекції. До державного Реєстру сортів рослин України на 2003 рік занесено понад 40 однонасінних сортів та гібридів вітчизняної селекції. Вони забезпечують урожай коренеплодів 400 – 600 ц/га.

6.6.3. Біологічні особливості

Вимоги до температури. Насіння цукрового буряка починає проростати за температури грунту 4 – 5°С, але сходи з'являються лише через 20 – 22 дні. Життєздатні сходи з'являються за температури 6 – 7°С. За температури 10 – 12°С сходи з'являються через 12 – 14 днів, а за 15 – 17°С – через 7 – 8 днів. У фазі вилочки рослини чутливі до приморозків і можуть пошкоджуватися за температури –3 – 4°С. З появою першої пари справжніх листків сходи можуть витримувати зниження температури до – 8°С.

Восени перед збиранням рослини можуть витримувати приморозки ‒ 5°С. За температури нижче 6 – 8°С нагромадження цукру в коренеплодах припиняється. Зібрані та неприкриті коренеплоди пошкоджуються за температури – 2°С.

Незважаючи на здатність переносити приморозки, буряк є досить теплолюбною культурою. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин становить 20 – 22°С. Зниження температури сповільнює ріст. Рослинам першого року вегетації необхідна сума позитивних температур 2400 – 2800°С.

Цукровий буряк – жаростійка культура. У нього високий максимум температур. Фотосинтез відбувається і за підвищення температури до 40°С.

Вимоги до вологи. Цукровий буряк вимогливий до вологи, починаючи з перших днів життєдіяльності. Для бубнявіння і проростання насіння вбирає 150 – 170% води від маси клубочка. Цукровий буряк економно витрачає воду. Транспіраційний коефіцієнт коливається від 240 до 400. Проте загальна витрата води з 1 га велика у зв'язку з формуванням значної кількості сухої органічної речовини врожаю. Для утворення однієї тонни коренеплодів і такої ж кількості гички за врожайності 40–50 т/га витрачається майже 80 т води.

Найбільше води витрачається під час інтенсивного росту коренеплодів у липні–серпні. Згідно з поділом вегетаційного періоду на три етапи, співвідношення випарованої вологи буде таким: 1:9:3. Оптимальна вологість грунту ‒ 60–80% НВ.

Відносно менше зниження врожайності у посушливих умовах порівняно з іншими культурами пояснюється сильно розвиненою стрижневою кореневою системою, що проникає на глибину 2,5 м. Використовуючи вологу з глибших горизонтів грунту, цукровий буряк витримує тривалий період без дощу і може ефективно використовувати пізні літні опади.

У дощові з хмарною погодою роки цукристість коренеплодів зменшується.

Цукровий буряк – вимоглива до світла рослина довгого дня. Інтенсивність нагромадження цукру в коренеплодах залежить від кількості сонячних днів у другій половині вегетації (серпень, вересень). Що вища освітленість, то краще проходить синтез вуглеводів. Зменшення освітленості різко знижує урожайність і цукристість коренеплодів. Такі умови можуть виникнути під час загущення рослин або сильного забур'янення посівів.

Похмура погода спричинює збільшення вмісту низькомолекулярних азотистих сполук, що погіршує технологічну якість коренеплодів, зменшує вміст цукру.

Вимоги до грунту. Культура дуже вимоглива до родючості грунту. Найкраще росте на родючих, глибоких, багатих органічною речовиною грунтах: чорноземи, темно-сірі опідзолені, дерново-лучні. Нижчий урожай формується на сірих та світло-сірих опідзолених грунтах. За механічним складом кращі суглинкові грунти. На бідних піщаних і дуже важких глинистих розвивається погано.

Щільність ґрунту на чорноземах має становити 1,0 – 1,2 г/см³, на сірих і світло-каштанових – 1,2 – 1,3 г/см³, на дерново-підзолистих – 1,3 – 1,4 г/см³. Якщо щільність вища, рослини довго не достигають, а коренеплід при цьому деформується. Переущільнення ґрунту і утворення плужної підошви знижує врожайність і призводить до роздвоєння коренеплодів.

Цукровий буряк не витримує високої кислотності, добре реагує на вапнування грунтів. Оптимальна кислотність – рН 6,5 – 7,5.

Цукровий буряк відноситься до солестійких культур. Його використовують для розсолення грунту.

6.6.4. Технологія вирощування

Місце в сівозміні

Розміщення цукрових буряків у сівозмінах передбачає виконання таких основних заходів:

ü вирощування буряків на одному місці не частіше як через 4 – 5 років;

ü систематичне нагромадження і зберігання вологи в ґрунті;

ü внесення гною безпосередньо під цукрові буряки;

ü застосування диференційованої системи зяблевого обробітку ґрунту для боротьби з бур’янами і забезпечення високої польової схожості насіння;

ü агротехнічні заходи боротьби з бур’янами без застосування хімічних заходів

Найкращі попередники цукрового буряку	зернові (з них озима пшениця)
	з багаторічних трав – конюшина (на1 укіс)
	еспарцет
	вико-вівсяна суміш
	бобові (горох, соя)
	картопля
	соняшник
	кукурудза ( ущільнити грунт, щоб ц.б. не пускав додаткових коренів)
	морква
	pinак
Культури, які не підходять в якості попередника	капуста
	столовий буряк
	цибуля

Беззмінне і повторне вирощування цукрових буряків пов’язане з можливістю нагромадження специфічних мікроорганізмів і збільшенням токсичності ґрунту, що може стати однією з причин зниження польової схожості насіння і продуктивності рослин.

Обробіток грунту

Основний обробіток грунту. Цукровий буряк формує основну частину врожаю в грунті, і є вимогливим до стану орного горизонту. Тому своєчасний і якісний обробіток грунту має надзвичайно важливе значення для формування високого врожаю коренеплодів.

Основний обробіток грунту має забезпечити знищення бур'янів, поліпшення фітосанітарного стану, нагромадження і збереження вологи, створення оптимальних агрофізичних умов для росту рослин. Глибина орного горизонту має бути не менше 25 см, щільність грунту 1,0 – 1,4 г/см³ з доброю аерацією. Важливо якісно загорнути рослинні рештки, солому, внесені добрива. Найпоширеніші два способи основного обробітку грунту – поліпшений і напівпаровий.

Поліпшений обробіток передбачає дворазове лущіння стерні. Перше проводять дисковими лущильниками (ЛД Г-10) в два сліди під кутом 30 – 45 на глибину 5 – 6 см. Якщо солому використовують як органічне добриво та під час пересихання грунту, краще використовувати для першого лущіння важкі дискові борони (БДТ-3, БДТ-7, БД В-6). Це прискорює розкладання соломи, зменшується випаровування вологи, провокується проростання насіння бур'янів, знищуються або пригнічуються вегетуючі бур'яни.

Через 10 – 12 днів після першого проводять друге лущіння лемішними лущильниками (ППЛ-5-25, ППЛ-10-25) на глибину 12 – 14 см в агрегаті з важкими боронами.

Бур'яни після лущіння знищують поверхневим обробітком за допомогою боронування, культивації та ін. Після внесення органічних і мінеральних (фосфорних і калійних) добрив проводять зяблеву оранку на глибину 28 – 32 см наприкінці вересня – початку жовтня плугами ПЛН-5-35 і ПЛП-6-35. Для поліпшення якості зяблевого обробітку краще використовувати двоярусні плуги ГІЯ-3-35; ПНЯ-4-40, ІІН-4-40.

Цукровий буряк дуже негативно реагує на весну оранку. Грунт ні в якому разі не можна орати, якщо він перезволожений. При цьому утворюється плужна підошва, грунт запливає, ущільнюється і рослини можуть поглинати поживні речовини і вологу тільки з орного шару. Коренева система майже не засвоює їх з підорного шару.

На важких грунтах орний шар поглиблюють за допомогою ґрунтопоглиблювачів на 37 – 40 см.

Поліпшений спосіб обробітку грунту найефективніший у районах нестійкого та недостатнього зволоження.

Напівпаровий обробіток грунту рекомендуються застосовувати у районах достатнього зволоження з вищою забур'яненістю полів. Він складається з лущіння стерні на глибину 5 – 6 см дисковими лущильниками в два сліди. Після внесення органічних і мінеральних добрив поле орють на глибину 28 – 32 см плугами з передплужниками в агрегаті з важкими боронами (БЗТС-1,0), а в посушливих умовах – з котками ЗККШ-6, не пізніше першої декади серпня.

У разі забур'янення кореневищними бур'янами (пирій, гострець, свинорий) спочатку лущать лемішними знаряддями на глибину 12 – 14 см, щоб вивернути кореневища бур'янів на поверхню, пізніше їх розрізають дисковими лущильниками, якими обробляють у 2 – 3 сліди. Оранку проводять за відростання бур'янів.

Небажано перевертати наверх підорний горизонт, в якому міститься мало елементів живлення. Він має погану структуру. Це призводить до того, що молодий проросток буряку пригнічується і погано росте, поки коренева система не проникне глибше малородючого шару.

Виоране поле декілька разів обробляють боронами або культиваторами для знищення нових хвиль пророслих бур'янів.

У другій половині жовтня поле необхідно розпушити на глибину 16 – 20 см плугами без полиць або плоскорізами. Одночасно можна вносити аміачну воду. Напівпаровий обробіток зменшує забур'яненість на 30 – 50%, збільшує запаси вологи в грунті на 20 – 30 мм.

Важливо провести пізно восени щілювання на глибину 45 – 50 см з допомогою щілювача ЩП-3-70.

Весняний обробіток грунту. Якщо поле добре вирівняне восени, то навесні перший обробіток здійснюють як тільки посіріють гребені, розпочинають важкими боронами (БЗТС-1,0). Грунт у цей період добре розсипається, тривалість такого стану 2 – 3 дні. Важливо перший обробіток провести вчасно. Передчасне розпушування призводить до залипання робочих органів ґрунтообробних знарядь, замазування поверхні ріллі, а запізніле спричинює засихання грунту і утворення великих грудок. Якісніше грунт розпушується під час комплектування зчіпок СП-16, С-18 тощо в першому ряду важкими боронами БЗТС-1,0 а в другому – посівними боронами ЗБП-0,6А.

Якщо поле невирівняне, то для якісного розпушення використовують два агрегати: перший укомплектований послідовно двома рядами важких і посівних борін; другий шлейф-боронами ШБ-2,5 в першому ряду та посівними боронами ЗБП-0,6А – в другому. Обидва агрегати за мінімального розриву в часі працюють під гострим кутом до напрямку оранки. Якщо оранка неякісна, після закриття вологи важкими боронами поле вирівнюють культиваторами КПС-4, АРВ-8,1.

Такий весняний обробіток запобігає втратам вологи, вирівнює і розпушує поверхню грунту на глибину 2 – 4 см, ущільнює насіннєве ложе на оптимальну глибину. При цьому вирівняність поверхні поля має бути такою, щоб під час накладання триметрової рейки між нею і поверхнею грунту не було западин понад 3 см.

Передпосівний обробіток грунту і сівба – це єдиний технологічний комплекс. Розрив у часі між передпосівним обробітком і сівбою має бути мінімальним – не більше пів години. Якщо сіяти пізніше, верхній шар грунту пересихає, що різко зменшує польову схожість насіння.

Метою обробітку грунту є розпушення зони загортання насіння і збереження сформованої за зиму структури орного шару. Верхній шар грунту розпушують на глибину 2 – 3 см, більше коливання глибини недопустиме. Насіннєве ложе має бути твердим і забезпечувати капілярне підняття вологи до насіння.

Сучасні ґрунтообробні знаряддя дозволяють підготувати грунт для сівби цукрового буряку за 1 – 2 проходи. Передпосівний обробіток за допомогою “Європак 6000”, Компактора, Комбінатора Л К-4, Унімат, Україна-АПБ-6 запобігає переущільненню грунту, що спричинюється багаторазовими проходами однофункціональних агрегатів. Комбіновані агрегати за один прохід виконують понад чотири операції – вирівнювання, подрібнення грудок, розпушення, ущільнення насіннєвого ложа. Під час настання фізичної стиглості грунту поле до сівби цукрового буряку можна підготовити за один прохід. Це є важливим елементом енергозбереження і передумовою високоякісної сівби.

Головними помилками під час передпосівного обробітку грунту є надто ранній початок робіт за ще сирого грунту, надмірна кількість робочих проходів через те, що окремі операції не поєднуються в одному агрегаті, велика робоча швидкість агрегатів, глибоке передпосівне розпушування.

Передпосівний обробіток грунту проводять під невеликим кутом до напрямку сівби.

Не бажано використовувати для передпосівного обробітку грунту просапні культиватори КГІС-4; КГІГ-4. Це призводить до нерівномірності обробітку грунту, збільшенню втрат вологи, значної гребенистості поверхні грунту, а в кінцевому результаті до значного зниження польової схожості насіння.

Технологія вирощування цукрових буряків у системі органічного землеробства

№ операції	Операція	Показники	Вимоги та допуски	Примітки
1. Основний обробіток грунту
1.1	Лущення	Дисковими лущильниками	Вслід за збиранням попередника. У два сліди на глибину 5 – 6 см	Підрізає і піднімає кореневища бур’янів ближче до поверхні ґрунту, створює сприятливі умови для їх проростання (провокація)
1.2	Лущення	Лемішними лущильниками (в агрегаті з важкими зубовими боронами)	Проводять через 10 – 12 днів після першого обробітку
1.3	Культивація	Культиватором	Поверхневий обробіток	Підрізує молоді проростки
				бур’янів, виснажуючи кореневища
1.4	Глибока оранка	Строк виконання роботи	Початок жовтня	Загортає виснажені кореневища на дно борозни (удушення)
2. Весняний (передпосівний і сівба) обробіток ґрунту
2.1	Боронування + шлейфування в 2-а сліди	Строк виконання роботи	Як тільки верхній трисантиметровий шар ґрунту розпушується без замазування та прилипання до робочих органів	Товщина розпушеного шару ґрунту має становити 2,5 – З см
2.2	Передпосівна культивація	Проводять одночасно з сівбою	Починають, коли середньодобова температура ґрунту на глибині 8 – 10 см досягає 8°С	Робочі органи культиватора мають підрізати не менше 98% бур’янів
2.3	Сівба	Глибина загортання	2 – 5 см	90 – 110 тис рослин/га
2.4	Коткування		Одразу після сівби	Закриття вологи
3. Догляд за буряками протягом вегетації
3.1	Боронування (досходове)	Початок проведення роботи	На 4 – 5 день від початку сівби	Знищення сходів однорічних бур’янів; допомога молодим проросткам скоріше з’явитись

Хвороби цукрового буряка та ступінь їх ураження різноманітними патогенами

	ГРИБКОВІ	БАКТЕРІАЛЬНІ	ВІРУСНІ
ХВОРОБИ ЛИСТКОВОГО АПАРАТУ	Церкоспороз Рамуляріоз Еpізiіфос Переноспороз Альтернаріоз Iржа Фомоз 65%	Бактеріальні плямистості 10 %	Biрусна жовтуха Biрусна мозаїка 25 %
ХВОРОБИ КОРЕНЕПЛОДІВ	Коренеїд Афаноміцетна гниль Трахеоміоз Фузаріоз Ризоктоніоз Фомоз Парша звичайна Парша смугаста	Зобоватість Туберкульоз 15 – 20 %	0 %

Удобрення

Збільшення доз добрив під цукрові буряки не сприяло підвищенню їх врожайності в Україні. Причиною цього були недоліки в агротехніці та надто великі втрати врожаю під час збирання. Добривами не можна компенсувати недоліки в агротехніці. Щоб зберегти позитивний баланс гумусу в сівозміні необхідно вносити на 1 га сівозмінної площі 10 – 12 т органічних добрив на рік. 1 т перегною дає прибавку врожаю буряків близько 2 ц.

	Гній – 20 – 25 т/га
Рекомендовані добрива в органічному землеробстві	Солома
	Гичка
	Стебла кукурудзи
	Пожнивні сидеральні культури
	Безпідстилковий гній – 80 – 100т/га
	Пташиний послід – 3 – 5 т/га
	Рідка гноївка
	Кісткове борошно

Рідку гноївку, як і кісткове борошно, бажано вносити в проміжку – перед посівом – до фази 4-х листочків.

На кислих ґрунтах можна проводити вапнування грунту.

За нестачі бору можна застосовувати препарат бору.

Цукровий буряк дуже вимогливий до рівня удобрення. Він використовує значно більше елементів живлення, ніж інші культури. На кожні 100 ц коренеплодів і відповідної кількості гички з грунту виноситься 40 – 60 кг азоту, 15 – 20 кг фосфору, 50 – 70 кг калію, по 10 – 20 магнію і кальцію.

На початкових фазах росту до третьої-четвертої пари листків потреба у поживних речовинах незначна. Максимальна вона в липні-серпні у фазі сильного росту листків і формування коренеплодів.

Підвищує ефективність добрив різноглибинне внесення, що досягається застосуванням їх у такі строки: основне удобрення ‒ восени під час оранки загортають на глибину 15 – 30 см; рядкове ‒ під час сівби на глибину 4 – 6 см, підживлення – в період вегетації на 10 – 14 см.

Під час вирощування за інтенсивною технологією 90 – 95% фосфорних і калійних добрив рекомендовано вносити восени під оранку, оскільки ці види добрив дуже повільно переміщуються в грунті (Р2О5 за місяць на 1 см). Решту під час сівби в рядки. Азотні добрива, що легко вимиваються, вносять перед весняним обробітком грунту (60 – 70%), а решту у підживлення. Частину азоту у вигляді аміачної води (1\Г80100) можна внести пізно восени.

Найефективніша вносити мінеральні добрива одночасно з органічними. Останні підвищують ефективність мінеральних добрив, поліпшують технологічні якості коренеплодів. Органічні добрива поліпшують структуру грунту, збільшують вміст елементів живлення, сприяють активній життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів, поліпшують водний і повітряний режими грунту.

У підзоні недостатнього зволоження в ланці сівозміна з зайнятим паром, гній рекомендують вносити під попередник цукрового буряку (озиму пшеницю) в нормах 20 – 30 т/га, а в ланках з багаторічними травами та горохом – безпосередньо під цукрові буряки по 30 – 40 т/га.

У районах достатнього і нестійкого зволоження для вирощування 450 – 500 ц/га і більше норму гною збільшують до 40 – 50 т/га і вносять його безпосередньо під буряк незалежно від місця цієї культури у сівозміні. Вносять підстилковий і рідкий гній перед оранкою без розриву між розкиданням і приорюванням. Використання соломи як добрива одночасно з гноєм дозволяє значно поповнити грунт органічними речовинами і сприяє процесу ґрунтоутворення.

Не рекомендується застосовувати органічні добрива навесні під передпосівний обробіток грунту та зимою по снігу. Внесення рідкого гною взимку зменшує його ефективність вдвічі або зовсім не дає позитивних наслідків.

Буряк дуже негативно реагує на веснооранку. Внесення гною під неї неефективне. Гній необхідно закагатувати і використати для осіннього внесення у перепрілому стані.

Для внесення підстилкового гною використовують гноєрозкидачі РОУ-5; РОУ-6; ПРТ-10; ПРТ-16 та ін. Рідкий гній вологістю 90 – 92% вносять гноєрозкидачами РЖТ-4, РЖТ-8, РЖТ-16.

Сівба

Основний спосіб сівби – пунктирний з шириною міжрядь 45 см. Дуже важливо дотриматися прямолінійності сівби. Використовують сівалки ССТ-12Б, ССТ-12В, ССТ-18В, пневматичні сівалки точного висіву СУПК-12А, УПС-12, Оптіма, Мультикорн. Вони мають забезпечити точне однозернове розміщення насіння в рядку. Механічні сівалки забезпечують точний висів за швидкості 4 – 6 км/год, пневматичні – за 7 – 8 км/год. Весь комплекс машин у буряківництві розрахований на чітке дотримання відстані між рядками – 45 см. Зміщення відстані між рядками призводить до вирізання рядків під час міжрядних розпушень і до втрат урожаю коренеплодів під час збирання.

На високоокультурених полях за високоякісної підготовки грунту і достатнього забезпечення вологою глибина загортання насіння становить 2 – 3 см. В умовах нестійкого і недостатнього зволоження її збільшують до 3 – 4 см. Загортання насіння понад 4 см призводить до зниження польової схожості. Насіння не проростає також під час висівання в сухий і дуже розпушений шар грунту. Важливо висіяти насіння на ущільнене ложе з незруйнованою капілярною системою. У таких умовах навіть у суху погоду забезпечується доступ ґрунтової вологи до насіння. Розпушений верхній шар грунту має бути не дуже товстим (2 – 4 см), щоб крізь нього легко надходив кисень з повітря і тепло. Польова схожість насіння при цьому досягає 70 – 80% і більше.

Відхилення від заданої глибини має бути не більш ніж на +0,5 см. Це забезпечить високу якість збирання. Будуть відсутні коренеплоди, де гичка обрізана недостатньо, або разом з гичкою відрізається значна частина головки коренеплода.

Глибина загортання насіння зменшується, а рівномірність розподілу насіння по довжині рядка погіршується у разі збільшення швидкості руху посівного агрегату.

Норму висіву встановлюють з урахуванням погодних і ґрунтових умов, окультуреності полів, посівних якостей насіння.

Коли визначають норму висіву насіння, то треба врахувати, що різниця між польовою та лабораторною схожістю становить 15 – 35%. Крім того, до змикання рядків втрачається 5 – 10% весняних сходів. Для одержання високої врожайності на 1 га необхідно перед збиранням мати 90 000 – 110 000 рослин, або 4,5 – 5,5 рослин на 1 м рядка. Рослини мають рівномірно розміщуватися в рядку, орієнтовно через 16 – 20 см.

Є два підходи щодо встановлення норми висіву: за відстанню між насінинами в рядку; за кількістю висіяних насінин на 1 м рядка.

Що вища польова схожість і менший ризик негативних для сходів чинників, то більша відстань між насінинами в рядку. За польової схожості понад 70%, насіння можна висівати на відстані 17 – 18 см в рядку. При цьому висівається 1,2 – 1,4 посівних одиниці. Відстань 19 – 21 см рекомендується тільки для кращих полів за польової схожості 80%. При цьому висівається 1,06 – 1,17 посівних одиниці.

Агротехнічні вимоги до сівби цукрових буряків

Показники	Вимоги та допуски
1. Строки сівби	Розпочинати сівбу за середньодобової температури ґрунту на глибині 8 – 10 см 6 – 8° С слідом за передпосівним обробітком грунту і закінчувати її на одному полі за 1 – 2 дні*
2. Глибина загортання	Залежно від ґрунтів і погодних умов загортають на глибину 2 – 5 см.
3. Норма висіву	***3більшувати на 20% порівняно з
	традиційною системою – 17 – 20 насінин на 1 м рядка
4. Ширина міжрядь	Між сошниками ‒ 45 см, стикові міжряддя ‒ до 50 см
5. Прямолінійність сівби	Відхилення від осьової лінії на відрізку рядка завдовжки 50 м не більше 5 см
6. Вирівняність поверхні поля після сівби	Поверхня поля має бути рівною. Над рядком має утворюватись гребінь висотою 3 – 4 см
7. Ширина поворотних смуг	Чотирьом захватам сівалки – 21,6 м
8. Напрям сівби	Поперек до оранки

_{* Ранні та оптимальні строки сівби цукрових буряків позитивно впливають на фітосанітарний стан рослин. Так, за ранніх строків сівби виявлено 3,1 екземпляра шкідників, за середніх – у 3 рази, а пізніх – у 9 разів більше}

Якщо відстань між насінинами менша 14 см, дражоване насіння не використовують, бо воно дуже дороге. Верхньою межею кількості висіяних дражованих насінин рахують 159 000 шт/га, або 1,59 посівних одиниці.

Для висівання малих норм дражованого насіння використовують однорядний диск, який забезпечує якісніший розподіл насіння в рядку.

Масова норма висівання цукрового буряку становить 2 – 10 кг/га насіння.

Слід враховувати, що зі зниженням норми висіву насіння, а отже, і густоти сходів, зменшуються можливості застосування механізмів на догляді за посівами, насамперед для боротьби з бур'янами.

Якщо умови структури грунту і водного режиму несприятливі, рекомендовано висівати інкрустоване "голе" насіння, а пізніше формувати густоту рослин механічним або ручним проріджуванням.

Кожне поле засівають за 1 – 2 дні, що забезпечує одночасні сходи і можливість якісного обробітку під час догляду.

Рішення про пересів дуже відповідальне. Пересіяні площі мають нижчий потенціал урожайності на 20 – 25%. Пересівають лише за зменшення густоти стояння рослин до 40 тис/га на початку травня або 35 тис/га в середині травня. Пересівання в кінці травня необхідно уникати.

Під час визначення строків сівби необхідно враховувати, що для проростання насіння потребує велику кількість води – 150 – 160% від власної маси, а дражоване – до 200%. Цукровий буряк має довгий вегетаційний період – 180 – 220 днів, що підвищує цінність ранніх строків сівби.

Висівання цукрових буряків

Розрахунок норми висіву:

Н – (К · Од)

Сп

Н– кількість насінин на 1 м рядка, шт.;

К– кількість сходів буряків на 1 м рядка, шт.;

Од– одноростковість насіння, %;

Сп– польова схожість насіння, %

Сівбу починають з настанням фізичної стиглості грунту за температуриі 5 – 6°С на глибині 8 – 10 см. Така температура характерна для першої декади квітня. У пізні і сухі весни цукровий буряк сіють якомога раніше (одночасно з ранніми ярими зерновими культурами). У холодні та дощові весни сівбу проводять за ранніми зерновими.

За даними Уладово-Люлинецької дослідної станції, оптимальними строками сівби цукрового буряку є кінець березня – перша декада квітня (до 12 квітня).

Залежно від метеорологічних умов, календарні строки сівби буряку можуть наступати в кінці березня і закінчуватися не пізніше 25 квітня.

Запізнення з сівбою на один день, порівняно з оптимальним строком, зменшує урожайність коренеплодів на 5 – 7 ц/га, на 5 – 6 днів – на 21 – 71 ц/га.

Переваги ранніх строків сівби значні. Сучасні сорти характеризуються високою стійкістю до цвітухи, тому остання вже не є перешкодою для ранньої сівби.

Догляд за посівами

Грунт під час сівби ущільнюється котками сівалки. Проте в деяких випадках поле додатково коткують. Це потрібно: коли грунт під час сівби був надто розпушений і після проходу сівалки утворилися жолобки; за грудочкуватої структури грунту; під час пізніх строків сівби в пересушений грунт. Але ефективне коткування тільки тоді, коли його проводять вслід за сівбою.

Розглядають два способи догляду за посівами:

1) агротехнічний з механічним розпушуванням грунту;

2) хімічний з застосуванням гербіцидів, г.

У разі застосування гербіцидів поверхню грунту і міжряддя не розпушують. За даними німецьких вчених, на добре структурованих грунтах під час застосування досходових і післясходових гербіцидів, розпушення міжрядь не дає приросту врожаю. У Німеччині в 1996 році хоча б одне розпушення міжрядь проводили лише на 19% посівної площі цукрового буряку. За механічного обробітку руйнується плівка внесених гербіцидів на поверхні грунту і проростає нова хвиля насіння бур'янів.

Проте гербіцидна технологія непридатна для важких грунтів, вимагає значних коштів на придбання гербіцидів, тому не завжди вигідна за економічними показниками. Але найголовніша її проблема – це конфлікт з довкіллям, величезний пестицидний пресинг на нього. Тому більшу перспективу має агротехнічний спосіб, який у більшості випадків економічно доцільніший, екологічно чистий. В Україні така технологія найбільш вивчена і забезпечує високу врожайність.

Догляд за посівами передбачає низку послідовно виконуваних операцій. Найпершим завданням початкового догляду за посівами є створення умов для енергійного, дружного проростання насіння і боротьба з бур'янами. Через 4 – 5 днів після сівби проводять досходове боронування посівними боронами (ЗБП-0,6) або райборінками (ЗОР-0,7), впоперек до напрямку рядків на малій швидкості (до 4 км/год). Суцільне розпушування грунту виконують на глибину не більше 2⁄3 глибини загортання насіння. У прикоткованому грунті створюються сприятливі умови для проростання насіння бур'янів, яке через 4 – 5 днів знаходиться у фазі білої ниточки. Боронуванням у цей час можна знищити до 90% пророслих бур'янів.

У прохолодні затяжні весни, коли процес проростання і появи сходів сповільнюється, можна провести 2 – 3 досходові боронування. Не можна виконувати цю операцію, коли ростки буряків досягли висоти 1 см, бо зуби борін можуть їх обламати. Швидкість руху агрегатів – 7 км/год. За нижчих швидкостей не забезпечується розпушення грунту і знищення бур'янів. Перевищення швидкості може призвести до пошкодження проростків буряку.

Якщо після сівби пройшов дощ і виникає загроза утворення ґрунтової кірки, то досходове боронування починають як тільки борони перестануть залипати.

Для руйнування кірки використовують культиватори УСМК-5,4, а до сходів в окремих випадках добрі результати забезпечують кільчасто-шпорові котки.

Післясходове боронування проводять, якщо на одному метрі рядка є не менше 8–10 рослин у фазі 1 – 2 пари справжніх листків. Боронування на більш ранніх фазах допускається за наявності на одному метрі більше 16 – 18 рослин. Для боронування використовують агрегат із легких борін, а на сильно ущільнених грунтах ‒ із середніх борін. При цьому знищується 40–60% бур'янів і 10-20% сходів буряку. Агрегати рухаються під кутом 5 – 10° до напрямку рядків із швидкістю не більше як 4 км/год. Глибина розпушування грунту – 3 см.

За допомогою вчасно проведених до- і післясходових боронувань можна отримати значний ефект у боротьбі з бур'янами, крім кореневищних (пирій та ін.).

Коренеїд

Коренеїд уражує молоді проростки і сходи цукрових буряків у фазі вилочки або першої – на початку формування другої пари справжніх листків. В ураженої рослини на корінці з‘являються склоподібні або бурі плями чи смужки, які, розростаючись, поступово охоплюють всю підземну його частину. Корінець чорніє і стає тоншим. За значного пошкодження загнивають підсім՚ядольне коліно, черешки і сім՚ядолі.

Уражені коренеїдом проростки гинуть, не виходячи на поверхню, в результаті чого знижується польова схожість насіння, сходи з’являються недружні, зріджені, що утруднює механізоване формування насадження рослин, а іноді навіть призводить до пересіву буряків. Особливо великої шкоди може завдати хвороба за інтенсивної технології вирощування цукрових буряків, за якої застосовують малі норми висіву насіння, розраховані на задану густоту насадження. Коренеїд поширений повсюдно.

Його збудники (гриби і бактерії) знаходяться як на насінні, так і в ґрунті. Кожен мікроорганізм для життєдіяльності потребує необхідних температур, вологості, живлення тощо. Залежно від зміни ґрунтово-кліматичних умов, попередника, температурного, водного і повітряного режимів ґрунту, наявності в ньому органічних речовин змінюється і склад збудників. Наприклад, за підвищення вологості ґрунту сходи найчастіше уражують гриби роду Pythium і Аphanomyces, а в пocyшливиx yмoвax – Fusarium Sp., за пiдвищeної вoлoгocтi й тeмпepaтypи – Rhizoctonia. Ha пociвax бypякiв, щo poзмiщyють пicля бypякiв, збiльшyєтьcя кiлькicть пpopocткiв, ypaжeниx бiльш aктивними збyдникaми кopeнeїдa – гpибaми poдiв Aphanomyces, Fusarium, Pythium, Phoma тa бaктepiями. Збyдники кopeнeїдa ypaжyють в ocнoвнoмy ocлaблeнi пpopocтки, тoмy вci зaxoди бopoтьби з ними cпpямoвaнi нa пiдвищeння життєздaтнocтi pocлин. Haйвaжливiшi з-поміж них aгpoтexнiчнi: poзмiщeння бypякiв y ciвoзмiнax пicля кpaщиx пoпepeдникiв i пepeдпoпepeдникiв; внeceння вoceни дoбpив y peкoмeндoвaниx дoзax i cпiввiднoшeнняx eлeмeнтiв живлeння; глибoкa opaнкa; якicний пepeдпociвний oбpoбiтoк ґрунту; ciвбa в oптимaльнi cтpoки (за тeмпepaтypи ґрунту +5 – 6 °C) нa глибинy 3 – 4 cм з уpaxyвaнням вoлoгocтi ґрунту; пiдтpимaння пoвepxнeвиx шapiв ґрунту в poзпyшeнoмy cтaнi дo i пicля пoяви сходів. Bажливe знaчeння в зaпoбiгaннi poзвиткy кopeнeїдa мaє oбpoбкa нaciння зaxиcнo-cтимyлювальними peчoвинaми. Цe дaє змoгy нe тiльки знeзapaзити нaciння вiд мiкpoopгaнiзмiв, aлe й пoлiпшити poзвитoк бypякiв (Саблук В. Т. та ін. Шкідники та хвороби цукрових буряків, 2005).

Фузаріоз

Це захворювання спричинюється цілим комплексом різних видів фузаріумів (F. oxysporum, F. solani, F. culmorum, F. avenaceum, F. acuminatum, F. graminearum, F. graminearum, F. vtrticillioides, F. sambucinus). Прояв характерних симптомів хвороби за різних типів фузаріозів залежить від фізіологічного стану рослин, їх стійкості, інфекційного навантаження, специфічної фізіологічної активності збудника. В уражених фузаріями на початку літа коренеплодах листки, починаючи з периферичних, в՚януть, а їх черешки поступово чорніють. Корені таких рослин відстають у рості, нерідко на них утворюється безліч бокових корінців. Вміст цукрози в коренеплоді за незначного загнивання головки, шийки та хвоста зменшується у вісім разів, а шкідливого азоту, водорозчинних пектинових речовин значно збільшується. Гнилі та загнилі ділянки уражених коренеплодів повністю втрачають цукор, внаслідок чого стають зовсім непридатними до переробки. На їх розрізі видно відмерлі судинно-волокнисті пучки бурого кольору, а нерідко і видовжені смуги, заповнені грибницею білого, рожевого та інших кольорів. За сильного розвитку загнивання охоплює й зовнішні тканини, спричиняє утворення каверн, тріщин або ділянок відмерлих тканин.

Афаноміцетна коренева гниль

Це захворювання протікає у двох фазах: гостра (пошкодження сходів незабаром після зараження) і більш тривала коренева гниль, що виникає в кінці червня і триває до кінця вегетаційного періоду. Ця хвороба часто зустрічається в Україні, де щорічно завдає неабиякої шкоди. Серед усіх загроз захворювань і шкідників ця хвороба є найбільшою несподіванкою під час збору врожаю, коли бурякова гичка виглядає здоровою, а коренеплоди сильно уражені або вкорочені внаслідок ураження. У пошкоджених сходів чорніє і звужується коріння, після чого рослина, як правило, гине. За тривалої кореневої гнилизни листя часто жовтіє і згодом в’яне. У надлишку утворюються бічні дрібні відростки, багато з яких виявляються всохлими, почорнілими та відмерлими. Висока вологість ґрунту сприяє утворенню зооспор, а також їх міграції через ґрунт. Позитивно впливають на розвиток хвороби відносно висока температура ґрунту (вище 15 °C), погана аерація ґрунту, відсутність у ньому достатньої кількості поживних речовин, рН менше, ніж 6 та ступінь насиченості лужними сполуками менше 70 %.

Трахеомікоз (некроз) судин

Характеризується побурінням або почорнінням судинно-волокнистих пучків (центрального і кільцевих), добре помітних на поперечному розрізі кореня. Відмирання і почорніння судин починається в долі й продовжується в період збереження коренеплодів. Причиною хвороби є розвиток у судинно-волокнистих пучках буряка грибів (частіше з пологів Fusarium Link і Pythium Pringsh.), а також бактерій, що проникають у корені в місцях ушкоджень ґрунтовими шкідниками (личинками пластинчастовусих, дротяників та ін.). В основних районах бурякосіяння хвороба починає виявлятися в червні – липні. Іноді ураження коренеплодів може досягати 15 – 20 %, що призводить до зниження якості бурякової сировини. У сховищах пошкоджені коренеплоди загнивають і є вогнищем розвитку кагатної гнилизни.

Фомоз, або зональна плямистість

Нестача бору в ґрунті сприяє ураженню буряків фомозом (зональною плямистістю). Проявляється грибкове захворювання у вигляді бурих або жовтуватих плям концентричної форми на поверхні нижніх листків, пізніше з’являються чорні крапки. Уражені листя і пагони насінників відмирають, розвивається суха гниль сердечка буряків – розрізавши коренеплід, ви побачите тканини темно-коричневого кольору. Розвитку фомозу сприяють часті дощі, туман, підвищена вологість повітря і рясні роси за помірної температури. Поширюється в дощову вітряну погоду спорами. Зберігається збудник фомозу в сім’яниках, на насінні й на уражених рослинних рештках.

Ризоктоніоз

Ризоктоніоз Rhizoctonia solani (бура гниль) є однією з найшкодочинніших хвороб коренеплодів цукрових буряків. Втрати врожайності від неї складають 50 %, а в окремих випадках досягають 100 %. Уражені коренеплоди не лежкі, їх технологічні властивості погіршуються: знижується цукристість, наявні цукри переходять у недоступний стан і, як наслідок, зростають їх втрати під час переробки. Тому цукрові заводи відмовляються приймати на переробку такі коренеплоди, а виробники несуть величезні прямі втрати. Симптоми захворювання з’являються, як правило, після змикання рядків. Рослини в’януть вогнищами. На поверхні головки коренеплоду спостерігають гнильні місця, спочатку у вигляді втиснених плям відмерлої тканини, а потім ростучі в середину. Гниль поширюється на весь коренеплід, що супроводжується ураженням іншими бактеріальними та грибковими збудниками гнилей. Незважаючи на те, що за останні 10 років площа вирощування цукрових буряків суттєво скоротилася, ризоктоніоз набуває значного поширення на території України. Цьому сприяють такі фактори:

• висока насиченість сівозміни цукровими буряками в зонах їх вирощування;

• вирощування кукурудзи та цукрових буряків у короткоротаційній сівозміні;

• помилки під час проведення обробітку ґрунту (ущільнення). Ризик ураження ризоктоніозом також зростає за великої кількості неперепрілої органічної маси в ґрунті (солома, особливо бадилля кукурудзи) та сприятливих погодних умов для поширення хвороби (сильні дощі за високих температур).

На сьогодні внесення пестицидів не є ефективним методом боротьби з бурою гниллю. Інтегрована система боротьби з цією хворобою базується на комплексі агротехнічних заходів та вирощуванні стійких гібридів. Селекціонери компанії “Сингента” ведуть успішну роботу зі створення нових високопродуктивних гібридів, стійких до ураження ризоктоніозом, два із яких – Волга та Газета – зареєстровані в Україні. Ці гібриди також поєднують у собі високу стійкість до ураження церкоспорозом та ризоманією. Окрім того, Волга вирізняється стійкістю до афаноміцетної гнилі, яка уражає сходи.

Парша звичайна

Парша звичайна розвивається на будь-якій частині коренеплоду. Уражені ділянки покриті темно-бурою шорсткуватою кіркою, завтовшки 2 – 3 мм, яка за значного розвитку хвороби засихає і відокремлюється. У глибоких тріщинах, що з’являються, і борозенках розвивається гриб, який призводить до загнивання коренеплоду. Тому часто спочатку спостерігається ураження коренеплоду паршею, а потім гниллю фузаріозною. Під час загнивання хвостової частини тканина легко відпадає, а під час витягування коренеплоду з ґрунту залишається в ньому. Парша розвивається переважно в районах з важкими за механічним складом ґрунтами. Вона найчастіше проявляється в червні–липні за підвищених температури, вологості й щільності ґрунту. Такі умови сприяють, з одного боку, значному розвитку актиноміцетів, а з іншого – ослабленню поверхневих тканин буряків під час погіршення аерації. Парша пояскова уражує коренеплоди в області шийки. Пошкоджені ділянки стають хвилястими, вдавленими в тканину. Найчастіше хворіють рослини, що були уражені коренеїдом. Проявляється на важких за механічним складом ґрунтах та під час запливання після значних опадів. На полі поширюється вогнищами, найчастіше в низинах і блюдцях, де застоюються дощові або поливні води.

Зобуватість (рак кореня)

Зобуватість зустрічається в усіх зонах бурякосіяння на поодиноких рослинах. На різних частинах коренеплоду, переважно на шийці, утворюються нарости, що нерідко за розміром більші, ніж самі корені, й зв’язані з ним тонким перешийком. Нарости з’являються внаслідок подразнення і посиленого поділу клітин під впливом бактерій Pseudomonas tumefaciens Stevens, що живуть у ґрунті. Хворі рослини під час зберігання швидко загнивають.

Туберкульоз кореня

Це захворювання уражає поодинокі рослини. На коренеплодах цукрових буряків утворюються нарости на головці, що з’єднуються з коренем широкою основою. Відрізняються вони від ракових тим, що мають сильно горбкувату поверхню. Під час вегетації тканини наростів загнивають, утворюючи на них глибокі каверни. Збудником хвороби є бактерії Xanthomonas beticola Savulescu, які проникають у тканини кореня через поранення, стрімко розмножуються, утворюючи нарости. Корені швидко загнивають і стають непридатними до зберігання. Перед тим як перейти до розгляду хвороб листкового апарату хотілося б зазначити, що насіння всіх гібридів компанії «Сингента» протруєне чотирикомпонентною сумішшю на основі гімексазолу (14) + тираму (6) + тефлутрину (6) + тіаметоксаму (15). Перші два фунгіцидних компоненти чудово справляються з найбільш шкодочинними хворобами коренеплодів, а саме коренеїдом, фузаріозними та афаноміцетними гнилями. Ці дві діючі речовини фактично є світовим стандартом контролю хвороб коренеплодів. Дві інші інсектицидні складові протруєння є препаратом Форс Магна, мова про який йшла в розділі, присвяченому інсектицидному захисту цукрових буряків. Серед хвороб листкового апарату найголовнішими є грибкові: церкоспороз, рамуляріоз, борошниста роса, переноспороз, іржа, альтернаріоз. Також необхідно зазначити низку хвороб, викликаних вірусами, це, перш за все, вірусна жовтуха (жовтяниця) та мозаїка. Крім того, існує декілька хвороб листкового апарату, які спричинені бактеріями, зокрема бактеріальні плямистості.

Борошниста роса

Проявляється на поверхні листків у вигляді білої ніжної павутинки. Досить швидко листок вкривається густим білим нальотом, з якого під час струшування утворюється хмарка пилу. Наліт складається з грибниці, яка поширюється на поверхні листка, та конідієносців з конідіями збудника хвороби – гриба Erysiphe communis f. betae Jacz. Часто в кінці вегетації на білому фоні уражених листків помітні дрібні, кулясті, спочатку золотисто-жовті, а згодом чорні плодові тіла гриба – клейстотеції. Влітку гриб поширюється конідіями, а зимує у вигляді клейстотецій у рештках уражених листків, на насінні та головках маточних буряків. Розвиткові борошнистої роси сприяє посушлива і жарка погода (температура 25 – 30 °С), яка знижує стійкість рослин до захворювання, а також посилює утворення спор гриба та їх поширення. Ступінь розвитку борошнистої роси починають обліковувати спочатку на насінниках (кінець червня–липень), а потім і на буряках першого року життя на стаціонарних ділянках щодекади до кінця вегетації. Обліковують так само, як і церкоспороз, на 50 рослинах буряків і 25 насінниках у п’яти рівновіддалених відрізках рядків по діагоналі поля. Під час посиленого розвитку хвороби проводять масовий облік захворювання буряків борошнистою росою. Для цього оглядають по 50 рослин у рядку в 10 рівновіддалених місцях по діагоналі поля. Визначають кількість уражених рослин і ступінь розвитку борошнистої роси за п’ятибальною шкалою: 0 – здорові рослини, без ознак хвороби; 1 – уражені окремі листки, пошкоджена поверхня яких не перевищує 25% площі всіх листків; 2 – хвороба охоплює від 26 до 50% загальної площі листкової поверхні; 3 – охоплено 51–75% поверхні листків; 4 – уражено понад 75% загальної площі листків, які вкриті густим борошнистим білим нальотом. У разі появи хвороби, якщо утримується сприятлива для її розвитку погода, буряки необхідно обробити фунгіцидами (Альто® Супер або Амістартм Екстра) та вжити інших заходів боротьби, спрямованих на накопичення вологи в ґрунті й підвищення у рослин тургору. Другий раз посіви обробляють, якщо довготривалі періоди посушливої й жаркої погоди змінюються короткочасними періодами вологої погоди і помітне поширення борошнистої роси. У кінці вегетації звертають увагу на необхідність знищення джерел розвитку хвороби (старанне збирання решток врожаю та заорювання тих, що залишилися на полі).

Церкоспороз

Церкоспороз проявляється на добре розвинених листках у кінці червня – на початку липня і спостерігається до кінця вегетації буряків. Плями округлі попелястого кольору, діаметром 2 – 4 мм, часто з червоно-бурою облямівкою. На старих листках вони бувають більших розмірів (до 10 мм у діаметрі), а восени, навпаки, дрібні (до 1 мм). Характерна ознака плям – утворення на їх поверхні сріблястого нальоту, який складається з конідієносців і конідій збудника хвороби – гриба Cercospora betivola Sacc. Цей наліт у більшій мірі спостерігають у вологу погоду або після роси. За ним можна відрізнити церкоспороз від зональної та бактеріальної плямистостей, які подекуди зустрічаються одночасно. За сильного розвиткову хвороби утворюються переважно великі ділянки відмерлої тканини листка або ж він повністю всихає від церкоспорозу. Такі відмерлі скручені листкові пластинки можуть ще довго знаходитися на живих черешках. Влітку захворювання поширюється конідіями, а взимку його збудник лишається життєздатним у рештках листків на поверхні ґрунту чи насінні. Найпоширеніша хвороба в серпні, оскільки її розвиткові сприяють тепла погода (середня температура 20 – 22 °С вдень і не менше ніж 15 °С вночі) та підвищена вологість повітря (не нижче ніж 65 – 70%). Розвиток церкоспорозу посилюється, якщо тривалі періоди вологої погоди змінюються короткочасними посушливими періодами, які спричинюють появу депресії в розвитку буряків, фізіологічне старіння листків, зниження їх стійкості до захворювання. Хворобу обліковують за п’ятибальною шкалою: 0 – здорова рослина, плям на листках немає; 1 – плями розкидані, кількість уражених листків не перевищує 25% всіх листків розетки; 2 – плями місцями зливаються, хвороба уражує 26 – 50% листків розетки; 3 – плями й відмерлі тканини листків охоплюють 51 – 75% поверхні; 4 – листки майже повністю загинули, неуражених листків менше ніж 25% усіх листків розетки. Результати обліку аналізують за трьома показниками: відсотком уражених рослин, середнім балом ураження та відсотком розвитку хвороби. Буряки проти церкоспорозу обробляють фунгіцидами, серед яких компанія “Сингента” пропонує Альто®Супер, а також вживають інших заходів боротьби (розпушення ґрунту після опадів, знищення бур’янів, позакореневе підживлення фосфорно-калійними добривами) за появи хвороби, якщо стоїть тепла і волога погода. Сигналом для обробки фунгіцидами слугує поява захворювання, а повторну слід проводити через 20–25 днів після першої, коли спостерігається помітне поширення церкоспорозу.

Іржа

Іржа проявляється на буряках і насінниках у трьох стадіях. Перша (весняна) – спеціальна (квітень – травень) у вигляді яскраво-жовтих плям на перших відростаючих листках насінників. На них утворюються споровмістилища, в яких розвиваються еціоспори. Їх розносить вітер, роса і вони викликають розвиток літньої (уредо) стадії гриба у вигляді дрібних чер- воно-бурих подушечок – уредоспор. До осені вони темніють внаслідок утворення в них зимових (теліо) спор гриба – збудника іржі Uromyces betae (Pers.) Lev. Поширенню захворювання сприяє помірно тепла (16 – 18 °С) і волога погода. Методика спостережень за захворюванням буряків іржею така ж, як і для церкоспорозу. Ступінь розвитку іржі встановлюють за п’ятибальною шкалою: 0 – рослини без ознак іржі; 1 – пустули зрідка зустрічаються на окремих листках; 2 – пустули негусто вкривають більшість листків або ж окремі з них; 3 – уражена вся рослина, близько половини листків густо вкриті пустулами, відмирають окремі ділянки листків; 4 – пустули густо вкривають більшість листків, частина їх відмирає. Результати обліку хвороби вираховують за тими ж формулами, що і для церкоспорозу. За наявності джерел розвитку захворювання на насінниках в період, коли на коренеплоді сформувалося по над 15 листків і спостерігається сприятлива для розвитку хвороби помірно тепла (16 – 20 °С) та волога (вище 70 %) погода, посіви необхідно обприскати фунгіцидами.

Збирання врожаю

Раннє збирання врожаю зменшує вихід цукру з гектара, пізнє ‒ пов'язане з втратами урожаю внаслідок несприятливих погодних умов: тривалі дощі, сніг, морози.

У вересні урожайність зростає на 15 – 30%, цукристість – на 1,4 – 1,8%.

Строки збирання коренеплодів необхідно встановлювати залежно від площі, забезпечення механізмами з таким розрахунком, щоб збиральні роботи завершити до кінця жовтня.

Збирають буряк комплексом шестирядних машин роздільного збирання ‒ причіпною гичкозбиральною БМ-6А; МБП-6 та самохідною коренезбиральною КС-6; РКС-б; РКМ-6. Вантажать буряки з кагатів навантажувачами СНТ-2,1Б або СПС-4,2 А. В останні роки використовують зарубіжні комбайни Холмер (Німеччина), Плойжер (Голландія), Лектра Моро, Верват (Франція).

Зрізають верхню частину коренеплода з черешками гички. Якщо зрізується

1 см шийки коренеплода, втрати урожаю становлять 5 – 7%, якщо 3 см ‒ зростають до 20 – 27%. Рівномірно зрізати гичку можна лише на добре вирівняному перед сівбою грунті, загортанні насіння на одну і ту ж глибину, рівномірному стоянні рослин в рядку.

Викопувальні робочі органи коренезбиральних машин не повинні травмувати коренеплодів. Обламування хвостиків у коренеплодів призводить до втрат врожаю. Якщо в грунті залишились хвостики довжиною 3,5 см, втрачається 5 – 6% урожаю, за довжини 5 см – втрати зростають до 10 – 12%.

Гичку використовують як зелений корм для годівлі худоби, силосують або розстеляють на полі як сидеральне добриво.

Коренеплоди в день збирання вивозять на бурякоприймальні пункти, щоб не допускати їх висихання в полі.

6.7. Технологія вирощування органічного ріпаку в органічному землеробстві

6.7.1. Загальні відомості про культуру

Ріпак є важливою культурою в органічному сільському господарстві, оскільки його насіння використовують як для виготовлення олії, так і для кормової макухи та шроту. Олія ріпаку відмінно підходить для виробництва продуктів харчування.

Попит на органічний ріпак залишається високим, але не є повністю забезпеченим.

В Україні вирощування органічного ріпаку є доволі обмеженим, але постійно зростаючим. Це пов'язано, насамперед, з великим тиском шкідників та пізнім заростанням бур'янів внаслідок довгого вегетаційного періоду цієї сільськогосподарської культури.

Засвоєння поживних речовин озимим ріпаком відбуваються нерівномірно в різні фази його розвитку. Так, зі всієї кількості азоту восени ріпак використовує тільки 20%, на початку весняної вегетації – 35 – 40%, на початку цвітіння – 30%, а в кінці цієї фази – 30%. Ріпак поліпшує структуру ґрунту, фітосанітарно оздоровлює поле, не виснажує ґрунт на відміну від соняшнику, здатен очищати його від радіонуклідів, розпушує ґрунт як просапна культура сівозміни із домінуванням зернових культур та створює як справжня квітуча рослина привабливий екологічний елемент сільськогосподарського ландшафту.

Незважаючи на складні умови вирощування ріпаку, фермери зацікавлені у виробництві цієї культури. Це пов'язано із постійно зростаючим попитом на цю культуру на внутрішньому та зовнішньому ринках та ціною, яка зростає кожного року.

Ріпак, завдяки олії з відмінними смаковими властивостями і високою якістю, має значну перевагу на продовольчому ринку у порівнянні з іншими олійними культурами, особливо в країнах Західної та Східної Європи, а також Північної та Південної Америки.

Ріпак є медоносною культурою.

Належна сівозміна з використанням бобових культур та внесення органічних добрив забезпечують потребу азоту для ріпаку та отримання високих врожаїв в органічному виробництві.

За біологічними властивостями та строками сівби ріпак розділяють на озимий та ярий. Урожайність озимого ріпаку вища, ніж ярого. У цій публікації більше уваги буде приділено вирощуванню саме органічного озимого ріпаку.

6.7.2. Ботаніка, насіння, підбір сортів

Родина: Хрестоцвіті; Рід: Brassica

Первинне походження культури отримано від схрещення капусти та свиріпи.

В органічному сільському господарстві будь-яке протруювання насіння хімічними засобами заборонено. Можлива лише обробка дозволеними біологічними засобами.

Рекомендується обирати сорти ріпаку, що рано цвітуть та є стійкими до шкідників. Правильний вибір сортів ріпаку має важливе значення для успішного вирощування цієї культури та отримання високих прибутків в органічному виробництві.

На вибір сорту впливають:

• кліматичні умови;

• потенційна продуктивність сорту;

• якість урожаю;

• стійкість до хвороб та шкідників;

• стійкість до вилягання та осипання;

• зимостійкість;

• реакція на строки сівби;

• тривалість вегетаційного періоду та строки дозрівання.

Також сорти ріпаку поділяють на групи:

• за строками сівби і біологією розвитку (ярий і озимий);

• за функціональними ознаками (насіння, харчові, кормові та технічні цілі);

• за рівнем вмісту ерукової кислоти та глюкозинолатів.

		Коланта

В Україні є такі типи сортів і гібридів ріпаку:

• традиційні сорти (++) – високий вміст ерукової кислоти і глюкозинолатів. Використання ‒ зелене добриво (сидерати);

• звичайна якість (0+) – низький вміст ерукової кислоти і високий рівень глюкозинолатів. Використання – одержання високоякісної олії, але з обмеженим застосуванням шроту для корму тварин;

• подвійна якість (00) – низький рівень ерукової кислоти і глюкозинолатів. Використання – виробництво якісної олії та білкових кормів. Саме цей тип сорту є важливим для органічного виробництва;

• з високим вмістом ерукової кислоти і низьким вмістом глюкозинолатів (+0). Використання – виробництво технічних олив і біологічного дизельного пального, а шрот – як білкового корму.

Слід враховувати, що у кожному сорті закладений певний генетичний потенціал, який потрібно брати до уваги у разі вибору тієї чи іншої зони вирощування, а також мети використання.

Особливу увагу в органічному виробництві слід приділити сортам та гібридам “подвійної якості”, що не містять ерукової кислоти та мають низький рівень глюкозинолатів.Найпоширеніші сорти озимого ріпаку – Іванна, Атлант; гібриди – Соколівський, Галицький, Горизонт, Світоч, Тисьменицький. Ці сорти та гібриди користуються попитом завдяки своїм якісним показникам. Для сівби використовують тільки високоякісне насіння високих репродукцій із лабораторною схожістю не нижче 90%.

6.7.3. Біологічні особливості

Вимоги до температури. Кліматичні умови України сприятливі для росту та розвитку озимого ріпаку та відповідають його біологічним вимогам. Культура дуже вибаглива до вологи, особливо восени та навесні. Транспіраційний коефіцієнт складає 500 – 750.

Озимий ріпак вважається холодостійкою, волого- і світлолюбною культурою. Вегетаційний період від сходів до збирання становить 289 – 320 днів. Насіння починає проростати за температури ґрунту 0,1°C, однак для одержання здорових сходів необхідна температура від 14°C до 17°C. Ріпак витримує температури на рівні кореневої шийки від ‒15°C до ‒17°C, а під сніговим покривом ‒ від ‒20°C до

‒25°С. Але восени, коли сніг випадає на непромерзлий ґрунт і рослини тривалий час знаходяться під його товстим шаром, ця культура може загинути внаслідок випрівання. Весняні заморозки також можуть негативно вплинути на розвиток рослин озимого ріпаку (розрив стебла, ушкодження бруньок, відмирання окремих квіток або суцвіть). Стійкість ріпаку до морозів залежить від вологості ґрунту. В перезволоженому ґрунті, у порівнянні з сухим, він може вимерзнути, навіть і за не дуже низьких температур.

Озимий ріпак негативно реагує на раптові коливання і тривале зниження температури восени, коли рослини ще не встигли загартуватися, або навесні, після відновлення вегетації рослин.

Ріпак добре росте і розвивається протягом літніх місяців за температур 18 – 20°C. Ріпак – це рослина довгого світлового дня.

Вимоги до вологи. Озимий ріпак вимогливий до вологи. За річної суми опадів 600 – 700 мм він формує високу продуктивність, за 500 – 600 мм – задовільну, а за менше 500 мм – врожаї помітно знижуються. Транспіраційний коефіцієнт – 500 – 700. Ріпак менш вимогливий до вологи восени і рано навесні.

Від появи сходів до закриття грунту листками достатньо незначних опадів. Під час відновлення вегетації навесні рослини добре використовують зимові запаси вологи. Найбільш негативно впливає нестача води в період інтенсивного росту стебла і вегетативної маси. Такі посіви передчасно зацвітають. Посуха у фазі цвітіння може викликати опадання квіток, скорочувати тривалість цвітіння.

Під час формування стручків і достигання ріпак теж потребує достатнього вологозабезпечення. Він добре реагує на часті, але не сильні дощі. Якщо під час наливання і достигання вологи недостатньо, то маса 1000 насінин зменшується з 4,0 – 4,5 г до 2,5 – 3,0 г, достигання насіння прискорюється, врожайність зменшується.

Вегетаційний період озимого ріпаку на 10 – 15 днів триваліший, ніж суріпиці озимої, а врожайність на 15 – 20% вища.

Вимоги до грунту. Висока родючість ґрунтів, їхня належна повітро- та водопроникність, велика кількість опадів і температурний режим сприяють, у разі вжиття рекомендованих агротехнологічних заходів вирощуванню цієї культури в усіх регіонах України. Кращими ґрунтами для ріпаку є чорноземи, сірі й темно-сірі лісові ґрунти.

Обробіток ґрунту залежить від культур-попередників. Якщо ріпак висівають після конюшини, то ґрунт орють плугами з передплужниками з одночасним боронуванням. Коли ж цю культуру сіють після зернових або однорічних трав на зелений корм, то одразу після збору врожаю культури-попередника лущать стерню, потім проводять оранку плугом з передплужниками в агрегаті з кільчастим котком і боронами на глибину 22 – 25 см з приорюванням органічних добрив. Застосовують напівпаровий обробіток ґрунту. Особливо важливе значення має вирівнювання поверхні ґрунту.

Врожайність ріпаку в органічному сільському господарстві не є такою стабільною, як, наприклад, пшениці. Навіть за умов відповідного дотримання усіх вимог вирощування культури можна зазнати значних втрат врожаю.

У Швейцарії органічні фермери отримують в середньому 16 ц/га органічного ріпаку.

В Україні завдяки родючим ґрунтам та сприятливим кліматичним умовам органічні фермери ставлять собі за мету збирати в середньому понад 20 ц/га органічного ріпаку.

6.7.4. Технологія вирощування

Місце в сівозміні

Ріпак є вибагливою рослиною щодо забезпечення азотом, обробітку та структури ґрунту.

Озимому ріпаку потрібні культури-попередники, які звільняють поле у ранні терміни. Після цього поле перед посівом ріпаку обробляють як чорний (вільне від посівів поле, яке орють з осені й тримають у розпушеному і чистому від бур'янів стані до початку сівби озимих культур) або зайнятий (на полі сіють культури, які рано звільняють поле для обробітку ґрунту і створюють сприятливі умови для наступних культур) пар.

Основні вимоги до культур-попередників під час вирощування озимого ріпаку:

ü завчасно звільнити поле (не пізніше 45 – 55 днів до посіву ріпаку);

ü за допомогою агротехніки залишити поле чистим від бур'янів і падалиці (насіння попередньої культури);

ü залишати після себе достатню кількість поживних речовин.

Найкращим методом поліпшення врожаю ріпаку є використання чорного та зайнятих парів. Найкращими культурами-попередниками ріпаку є зернові колосові, зернобобові, рання картопля, багаторічні й однорічні бобові трави.

Під час вирощування ріпаку після зернових потрібно гарантувати достатній рівень забезпечення азотним добривом.

Вирощування ріпаку після ячменю, у порівнянні з вирощуванням після пшениці, полегшує проведення заходів щодо боротьби з бур'янами. Ріпак дає високий врожай після конюшини на один укіс і після ранньої картоплі, яку збирають наприкінці липня.

Не рекомендовано висівати ріпак після гірчиці, редьки олійної, капусти та інших культур з родини капустяних (оскільки вони мають схожі хвороби та шкідники), а також після високопродуктивних просапних культур (соняшник, цукровий буряк, пізня картопля). Посіви озимого ріпаку, що розміщені на підвищеннях, влітку часто потерпають від посухи, а взимку, особливо за відсутності снігу, від морозів і вітрів.

Озимий ріпак не рекомендовано висівати на пагорбах, схилах різної крутизни, північних схилах, бо вони не покриваються снігом, погано прогріваються і через це піддаються впливу холодних вітрів, що призводить до «випалювання» точки росту. Малопридатні для ріпаку і південні схили, які в кінці зими і на початку весни сильно прогріваються вдень і різко охолоджуються вночі, що викликає обрив кореневої шийки рослини. Найсприятливішими для успішної зимівлі озимого ріпаку є території, де перепад температур нижчий середньодобового.

Переваги ріпаку у системі сівозміни

· Поліпшує структуру та підвищує родючість ґрунту.

· Швидкий розвиток молодих рослин у належних умовах забезпечує швидке покриття ґрунту і таким чином сприяє високій конкурентоспроможності проти супровідної флори (бур'янів).

· Стрижневий корінь має позитивний вплив на структуру ґрунту.

· Гарне поглинання азоту восени, що призводить до зменшення втрати азоту в довкілля та ґрунтові води.

· Є сприятливою культурою-попередником для зернових культур.

· Вирощування ячменю як попередника для ріпаку, порівняно з вирощуванням пшениці, полегшує боротьбу з бур'янами.

· Є сидеральним добривом.

· Підвищення органічних поживних речовин у ґрунті, еквівалентне 10 – 15 т/га (кореневі та пожнивні залишки).

· Є раннім медоносом.

Посівні паузи (сівозміна)

Озимий ріпак рекомендуовано розміщувати в кормовій або польовій сівозміні таким чином, щоб термін його повернення на попереднє місце складав не менше 5 – 6 років. Посівні паузи у сівозміні також стосуються хрестоцвітих, які вирощують в якості проміжних культур та зелених добрив (сидератів).

Обробіток грунту

Підготовка ґрунту під посів озимого ріпаку має забезпечити:

· просідання ґрунту після оранки (тверде ложе для насіння);

· наявність вирівняного верхнього шару з дрібногрудковатою структурою для забезпечення рівномірного загортання насіння та запобігання втраті вологи;

· ефективну боротьбу з бур'янами.

Традиційний обробіток ґрунту складається з лущення стерні, оранки, вирівнювання ґрунту, пошарової культивації у двох напрямках з боронуванням. Оранку необхідно проводити не пізніше, ніж за три тижні до посіву на легких ґрунтах на глибину 20 – 25 см, на важких – до 30 см.

Передпосівний обробіток ґрунту, що включає культивацію на глибину 3 – 5 см, шлейфування, боронування та коткування, проводять у день посіву.

Удобрення

Оптимальне забезпечення поживними речовинами, особливо азотом, вирішальне для високої врожайності органічного ріпаку. Він споживає дві третини необхідного азоту з початку весни до пускання пагонів.

В органічному рослинництві потреби ріпаку в поживних речовинах можуть бути забезпечені оптимальним станом ґрунту і достатньо великою кількістю рідкого гною, що вноситься навесні. В якості альтернативи рідкому гною може використовуватись рідина з пресованого компосту, біогумусу тощо, яка постачає легкодоступний азот.

Норма внесення добрив у неорганічному вирощуванні – це близько 140 кг/га у разі прогнозованого врожаю на рівні 35 ц/га. Ця рекомендація базується на основі наступного розрахунку: 1кг азоту на 1м³ рідкого добрива. Склад поживних речовин у рідкому гної відрізняється залежно від господарства, тому норму застосування слід підбирати індивідуально. За постановою Європейського Союзу (ЄС), для органічного виробництва дозволено внесення до 170 кг/га у рік.

Особливе значення для розвитку ріпаку мають бор, марганець і молібден. Ці мікроелементи є активаторами обміну речовин і біохімічних реакцій у рослині. Озимий ріпак виносить з ґрунту на одиницю врожаю в два рази більше азоту, фосфору, калію, магнію, бору, сірки, а кальцію – в п՚ять разів більше, ніж озима пшениця.

Ріпак має потребу в підживленні мікроелементами в період активного росту стебел та пагонів, а підживлення (особливо бором) у фазі бутонізації, початку цвітіння, є особливо ефективним, оскільки сприяє збільшенню кількості квіток та їх кращому запиленню.

Для підвищення врожайності органічного ріпаку в ґрунт рекомендовано вносити мікродобрива та добрива, які виготовлені на основі гумінових речовин, бактерій, грибків, що затверджені українським органом сертифікації «Органік Стандарт».

Середня норма внесення гною становить 20 – 30 т/га і краще всього його вносити під попередник озимого ріпаку.

Надмірне внесення гною восени загрожує занадто швидкому росту ріпаку, що значно підвищує небезпеку пошкодження рослин під час зимування.

• Не бажано вносити рідкий гній ранньої осені після посіву. Але у випадку, якщо рослини слабкі та маленькі, то внесення рідкого гною великої рогатої худоби може бути корисним (20 – 30 м³/га).

Добрива навесні

Початок внесення добрив

Перше внесення рідкого гною починається з середини лютого (якомога раніше, але лише за умов гарного стану ґрунту та належної погоди): від 30 до 50 м³/га, розведення щонайменше у пропорції 1:1. Рідкий гній сприяє розвитку бокових пагонів рослини у посівах, які добре перезимували.

Запамятайте!

Комерційні добрива, які дозволені в органічному виробництві, можна вносити, починаючи з середини лютого, залежно від кліматичних умов.

Стадія стеблування

Друге внесення рідкого гною потрібно зробити до середини березня: від 20 до 30 м³/га до того часу, коли висота рослин досягне приблизно 20 см, але, як правило, одного внесення рідкого гною вистачає.

Запізніле або надто пізнє внесення рідкого гною або комерційних добрив призводить до більш раннього цвітіння та нерівномірного достигання ріпаку.

Слід зважати на вміст поживних речовин у рідкому гною: перевагою свинячого гною у порівнянні з гноєм великої рогатої худоби може бути вищий вміст азоту та фосфору.

Нестача сірки за умови очікування невисокої врожайності та застосування органічних добрив з органічних господарств досі не спостерігалась

Обов՚язкове внесення комерційних добрив, дозволених в органічному виробництві.

Сівба

У разі посіву оптимальна кількість рослин восени має становити 100 – 120 на 1 м², що досягається нормою висіву 6 – 8 кг/га. Наявність після зими більше 50 рослин на 1 м² забезпечує оптимальну врожайність. Якщо кількість рослин менша ніж 30 на 1 м², то площу необхідно пересівати.

Слід прагнути, щоб ріпак зимував як добре розвинена рослина у фазі розетки з 8 – 10 листків, з діаметром кореня щонайменше від 8 до 10 мм та довжиною центрального кореня від 15 до 20 см. Утворення стовбура – небажане. Ранні строки посіву необхідні, щоб рослини ріпаку перезимували у фазі добре розвинених розеток.

Оптимальний час сівби з 20 серпня до 10 вересня, за умови достатнього рівня вологи у ґрунті.

Раннє висівання є більш сприятливим, ніж пізнє. Воно сприяє кращому споживанню азоту та належному розвитку рослин.

Завдяки гарним умовам для росту восени рослини ріпаку будуть зимувати сильними та добре розвиненими.

Висока мінералізація азоту восени або внесення рідкого гною можуть додатково стимулювати та прискорити ріст рослин.

Проте дуже добре розвинені з високими паростками, збагачені водою та азотом рослини дуже чутливі до заморозків.

Дорослі рослини, крім того, страждають від тиску снігу, що може призвести до пошкодження стовбура та поширення інфекції фомозу (Phomalingam – більше за розмірами листя придавлюється та гниє). Тоді навесні рослини виглядають так, ніби були обпалені: вони бліді та мають незначні потертості на листі. Можливі пошкодження через високі темпи зростання восени важко піддаються кількісному оцінюванню.

Завдяки своїй високій здатності до регенерації ріпак зазвичай швидко відновлюється навесні. Незважаючи на ризики, переваги раннього посіву (з середини серпня) все ж мають позитивне значення. У випадку сівби у вересні рослини, як правило, виростають маленькі та слабкі. Це відставання у розвитку, як правило, важко виправити.

На пізнішіх строках посіву рослини ріпаку можуть бути занадто слабкими, а на більш ранніх – випріти під снігом.

Насіннєве ложе. Ґрунт під озимий ріпак вимагає ретельної обробки, що пов'язано з потребою цієї культури у його дрібнозернистій структурі. Ґрунт перед посівом має бути:

· розпушеним, з маленькими грудочками у поверхневому прошарку (до глибини 3 – 4 см у верхньому шарі);

· добре ущільненим, глибше 3 – 4 см;

· обробленим пружинною бороною (боротьба з бур'янами).

Важливо знати:

Мінімальний обробіток ґрунту, тобто незастосування плуга в технологіях вирощування ріпаку, можливо здійснювати впродовж достатньо довгого періоду. Проблеми на етапі сходів ріпаку (проростання падалиці культур-попередників, шкідники, хвороби та бур'яни) часто є результатом неякісного обробітку ґрунту.

Глибина посіву. Найкращим способом сівби є звичайний рядковий посів з глибиною загортання насіння 1,5 – 2 см (на важких ґрунтах). На легких ґрунтах насіння загортають на глибину 3 – 4 см. Для сівби використовують зерно-трав'яні або зернові сівалки.

Відстань у міжряддях:

· ріпак можна сіяти суцільним посівом, але сприятливішим є рядковий посів;

· відстань між рядками може становити від 7,5 см до 45 см, залежно від обладнання та методу боротьби з бур'янами;

· перевага широких міжрядь: у таких посівах можлива культивація;

· у суцільних посівах, коли ширина міжряддя менше 15 см, боротьба з бур'янами можлива лише за використання пружинної борони. В умовах високого тиску бур'янів такий метод може бути неефективним.

Суцільний посів озимого ріпаку та вузькі міжряддя рекомендовані лише за умови низького тиску бур'янів.

Норма посіву:

· суцільний: 6 – 8 кг/га, залежно від маси 1000 насінин;

· рядковий: 5 – 6 кг/га;

· норма може бути збільшена на 15% через боротьбу з бур'янами механічним способом.

Рекомендована густота посівів:

· перед зимою: 80 – 100 рослин на 1 м²;

· навесні: 60 – 80 рослин на 1 м²;

· перед початком вегетації: 50 – 60 рослин на 1 м²;

· перед збором врожаю: 40 – 50 рослин на 1 м².

Переорювання залишків ріпаку перед початком вегетації необхідне за умови неоднорідних сходів культури на полях з великими прогалинами та за наявності в середньому менше 30 здорових та сильних рослин на 1 м². Великі прогалини на полях з задовільною густотою рослин на решті площі можна засіяти конюшино-злаковою травосумішшю.

Коткування після сівби сприяє поліпшенню контакту насіння з ґрунтом та зменшує порожнечі у ґрунті (заходи щодо боротьби зі слимаками – DerocerasreticulatumMull).

На важких ґрунтах, особливо у вологих кліматичних умовах, можливості боротьби з бур'янами значно обмежені. На таких ґрунтах рекомендовані ширші міжряддя та пізнє просапування.

Догляд за посівами

Котроль бур’янів в органічному землеробстві передбачає вжиття низки заходів перед та після посіву.

Заходи боротьби перед посівом

Заходи боротьби після посіву

Після збору врожаю культури-попередника слід вжити один або два заходи боротьби з бур'янами. Потрібно виполоти кореневищні бур'яни (щавель, будяк тощо). Оранка, дискування, культивація, боронування різними типами борін та передпосівна культивація – методи боротьби з бур'янами перед посівом озимого ріпаку. Вибір методу залежить від культури- попередника та забур'яненості

У фазі від 3–4 листків, за необхідності, слід провести 1–2 просапування та/або обробіток пружинною бороною. Боронування всліпу (досходовий обробіток) неможливе через недостатню глибину посіву ріпаку. Занадто ранній обробіток пружинною бороною пошкоджує рослини ріпаку. Особливу увагу слід звертати на те, щоб рослини не загортались землею. Пружинну борону слід використовувати з мінімальним тиском (але її дія у таких випадках є зазвичай недостатньою). Обробіток культиватором зі стрілчатими лапами та просапними щітками є найефективнішим у боротьбі з малими бур'янами у міжряддях. У міжряддях також ефективно діє зірчастий культиватор. Гречка та конюшина є гарними міжпосівними культурами. Особливу увагу необхідно приділити боротьбі з підмаренником чіпким (GaliumaparineL.) та берізкою (ConvolvulusarvensisL.), оскільки потім досить складно очищати насіння ріпаку від насіння цих бур'янів. Підмаренник чіпкий та берізка впливають на неоднорідність сходів

Боротьба зі шкідниками

На всіх стадіях вегетативного розвитку ріпаку шкідники завдають шкоди рослинам. Нижче описані головні шкідники озимого ріпаку та методи боротьби з ними в органічному виробництві.

Фаза проростання/сходження

11 – 16

На фазі проростання головними шкідниками можуть бути слизні: сітчастий (DerocerasreticulatumMull) та сірий польовий (DerocerasagresteL.)

Слизень сітчастий	Слизень сірий польовий

Слизні спричиняють пошкодження в умовах вологої погоди. За сухої погоди вночі вони завдають шкоди, а вдень – ховаються. Невеликі опади, роса, тепла погода підвищують активність слизнів, а також їх рухливість та інтенсивність поїдання рослин. Після проходження ріпаком фази 3-х листків рівень пошкоджень значно знижується. Високий ризик пошкоджень, спричинених слизнями, виникає вздовж лугових смуг та полів під паром.

Фаза від сходження до формування розетки

11 – 16	13 – 18

Хрестоцвітні блішки (Phyllotretaspp)

світлонога (PhyllotretanemorumL.)	хвиляста (PhyllotretaundulataKutsh.)		синя (PhyllotretanigripesF.)
чорна (PhyllotretaatraF.)		хрінна (PhyllotretaarmoraciaeKoch.)

Важливо знати про ймовірність серйозних пошкоджень блішками. Жуки вигризають у листках ріпаку невеликі овальні отвори, але насправді не шкодять. Основну шкоду завдають личинки.

Личинки ріпакового пильщика (Athaliarosae)

Необхідно знати певні особливості розвитку личинок ріпакового пильщика. По-перше, за прохолодної і дощової погоди пильщики не літають. Проте в теплі роки з'являється ще й третє покоління, яке може спричинити значні пошкодження озимого ріпаку. У разі ж затяжної негоди ріпаковий пильщик може загинути, не відклавши яєць.

Найбільше значення в знищенні ріпакового пильщика мають ектопаразит (MonoblastusbrachyacanthusGmel) і ендопаразит (PerillissuslutescensHolmgr).

На личинках пильщика паразитують мухи-тахіни: (CompsiluraconcinnataMg., BlondelianigripesFll.)

Фаза росту в довжину

18 – 39

Великий ріпаковий прихованохоботник (CeutorrhynchusnapiGyll)	Стебловий капустяний прихованохоботник (CeutorrhynchusguadridensPanz.)

Фаза бутонізації

50 – 59	Ріпаковий квіткоїд (Meligethesaeneus)

Ріпаковий квіткоїд – небезпечний ріпаковий шкідник, який може спричинити повну втрату врожаю. Причинами ураження можуть бути:

• пізнє цвітіння ріпаку;

• часте вирощування ріпаку у відповідному регіоні;

• вирощування поблизу лісосмуг (зимування жуків у лісосмугах).

Фаза дозрівання

71 – 79	Стручковий капустяний комарик (DasyneurabrassicaeW.)

Попелиця (BrevicorynebrassicaeL.)

Боротьба з грибковими хворобами

Фомоз (Phomalingam)

Кіла капусти (Plasmodiophorabrassicae)

При цьому необхідно зауважити, що прямі заходи боротьби з цими грибковими хворобами є неможливим.

Збирання врожаю

Ріпак достигає нерівномірно, збирати його можна роздільним способом або прямим комбайнуванням з середини липня, як тільки насіння стало чорним, а стручки – зелено-сірими. Перед збором врожаю необхідно пересвідчитись у його рівномірному дозріванні.

Перед початком збору урожаю необхідно провести герметизацію техніки.

Використовують роздільне збирання, скошуючи ріпак у валки, коли насіння у стручках почорніє наполовину, вологість маси становить 30 – 33%.

Обмолочування починають за показників вологості насіння від 10 – 12% (мінімум 10%, інакше підвищується ризик осипання насіння від розтріскування стручків). Під час обмолоту зранку або ввечері стручки трохи вологі і тому менше розтріскуються.

За прямого комбайнування рекомендують використовувати полотняно-полотенні підбирачі та пристосування ППК-5, або спеціальний ріпаковий ріжучий механізм, який передбачає бокові ножі та продовження платформи жатки до 1 м. Частота обертів барабана має складати 600 – 800 на одну хвилину, швидкість руху комбайну – 3 – 6 км/год.

Зберігання насіння ріпаку можливе лише за його вологості 6%. Зазвичай необхідне додаткове просушування.

Після збору врожаю потрібно швидко доставляти ріпак на пункти прийому. Зберігання насіння вологого ріпаку протягом однієї ночі, призначеного для ріпакової олії холодного пресування, може призвести до затхлого кислуватого присмаку.

Насіння може залишатись придатним для проростання у грунті протягом багатьох років. Тому після збору врожаю ґрунт слід обробити на глибину максимум до 5 см, щоб насіння, яке осипалось, проросло. Потім мульчувати ріпакову солому. Внесення рідкого гною від 25 м³/га сприятиме перегниванню соломи. Провести мінімальний обробіток ґрунту необхідно з інтервалом від 10 до 14 днів.

6.8. Технологія вирощування кукурудзи в органічному землеробстві

6.8.1. Загальні відомості про культуру

На продовольчі цілі й технічну переробку використовують лише 35 – 40% зерна кукурудзи, а дві третини – на корм.

Зерно кукурудзи цінне за хімічним складом. У ньому містяться вуглеводи (65 – 70%), білки (9 – 12%), жири (4 – 8%), мінеральні речовини (1,5%). У 100 кг силосу міститься 18 – 22 кормові одиниці та 1,3 кг перетравного протеїну.

За поживністю корму з 1 га посіву за середньої урожайності кукурудза забезпечує вихід до 6 тис. кормових одиниць і до 300 кг перетравного протеїну, що значно перевищує кормову цінність інших зернових культур. У той же час вона поступається іншим культурам за кількістю перетравного протеїну. За норми 100 – 110 г перетравного протеїну на кормову одиницю, в кукурудзяному силосі міститься тільки 60 – 65 г, а в зерні – 75 – 78 г. Разом з тим, протеїн кормів із кукурудзи збіднений на такі важливі незамінні амінокислоти, як лізин, метіонін і триптофан. Для збалансування раціону протеїном, необхідно корми із кукурудзи збагачувати бобовими культурами, в яких на одну кормову одиницю припадає 130 – 250 г перетравного протеїну з достатньою кількістю незамінних амінокислот.

6.8.2. Ботаніка, насіння, підбір сортів

Кукурудза (культурна) (ZeamaysL.) – єдиний вид роду кукурудзи (ZeaL.) родини тонконогових (Poaceae). Це однорічна однодомна різностатева перехреснозапильна рослина. Батьківщиною кукурудзи вважаються тропіки Центральної та Південної Америки.

Кукурудза, як культура хлібів другої групи, характеризується повільним ростом на початкових етапах органогенезу і, будучи слабким конкурентом бур’янової рослинності, потребує захисту посівів від бур’янів у перші фази росту й розвитку рослин. Кукурудза як просапна культура сприяє бажаному розпушенню ґрунту у сівозміні, особливо, якщо у ній основні культури – зернові.

Вирощування кукурудзи у органічному землеробстві дуже суперечливе, бо вона має дуже високі вимоги до забезпечення поживними речовинами ґрунту. Внаслідок поганих умов під час збору врожаю кукурудза може призвести до пошкодження структури ґрунту.

За дотримання певних правил кукурудза може бути цінною культурою сівозміни. Лише за кормові властивості можна виправдати її вирощування в органічних господарствах, неговорячи про її властивості як просапної культури, які сприяють бажаному розпушуванню грунту.

Під час довгого періоду вегетації, який не можна порушувати, кукурудза сприяє численному резерву корисних організмів. З цієї причини вона важлива в органічних господарствах як «резерв корисних організмів».

Для органічного землеробства слід обов’язково обирати сорти зі швидким розвитком молодих паростків. Слід також звертати увагу на низьку схильність до хвороб (фузаріоз, гельмінтоспоріоз) (у випадку коли є подібні дані). Слід обирати також більш ранньостиглі сорти, щоб забезпечити повне достигання кукурудзи. Ранньостиглі сорти також використовують органічний азот краще, ніж пізньостиглі.

Протравлене хімічно-синтетичними засобами і генетично модифіковане насіння не дозволено до використання в органічному виробництві. Бажано віддавати перевагу місцевим сортам.

Правильний вибір сорту чи гібрида необхідно здійснювати відповідно до його потенціальних можливостей, кліматичних та природних умов зони вирощування. Висока енергомісткість процесу доробки кукурудзи і природні умови в передзбиральний період значною мірою зумовили зміну структури співвідношення гібридів різних груп стиглості.

Співвідношення гібридів кукурудзи

різних груп стиглості за зонами України, %

Зона	Група стиглості
	ранньостиглі	середньоранні	середньостиглі	середньопізні і пізньостиглі
Степ	10 – 15	30 – 35	50	10
Лісостеп	35	50 – 55	10 – 15	–
Полісся	100	–	–	–

Якщо раніше в Степу посіви ранньостиглих гібридів майже не планували, то тепер їх частка в цьому регіоні зросла до 10–15%. Відомо, що більш скоростиглі гібриди характеризуються меншою врожайністю зерна, але прибуток від приросту врожаю гібридів з більшим вегетаційним періодом у сучасній економіці не завжди дає змогу покрити витрати на його доробку.

В Україні рекомендовано три сорти: Закарпатська жовта зубоподібна, Дніпровська 298, Одеська 10.

Серед рекомендованих гібридів кукурудзи на зерно та силос найпоширеніші ранньостиглі:

Борисфен 191 МВ, Харківський 199 МВ, Дніпровський 172 МВ, Дніпровський 177 СВ, Дніпровський 203 МВ, Славутич 162 СВ, Луч 170 МВ, ПР39ДЖІ 12, ПР39 ДЖІ 83, Кадр 195 СВ; середньоранні: Дніпровський 288 СВ, Кадр 267 МВ, Славутич 224 СВ, Бастіон МВ, Еліта, Сандрина, ПР39Д81, Тітус; середньостиглі Борисфен 301 МВ, Лебідь МВ, Дніпровський 310 МВ, Кадр 327 МВ, Валюта, Хельга, Кларіка, Анаста, ПР37Д25, Пелікан; середньопізні: Борисфен 433 МВ, Геркулес 450 МВ, Дніпровський 450 АМВ, Кадр 443 СВ, Фуріо, PR38A24.

Запам՚ятайте!

6.8.3. Біологічні особливості

Вимоги до тепла. Кукурудза – теплолюбна культура. Мінімальна температура проростання насіння більшості гібридів становить 4 – 6⁰С, а нормально розвинені і дружні сходи з’являються за температури 8 – 10⁰С. Сходи кукурудзи витримують заморозки до ‒2 – 3⁰С. Пошкоджені заморозками листки жовтіють і частково відмирають, точка росту при цьому залишається не пошкодженою і з настанням тепла рослини швидко відновлюють ріст. У літній період вегетації за температури 14 – 15°С ріст рослин сповільнюється, а за температури 10° С вони не ростуть.

Кукурудза найкраще росте і розвивається за середньодобової температури повітря 20 – 25°С. За нижчих температур (14 – 15°С) ріст рослин затримується, а у разі зниження її до біологічного мінімуму (10°С) – припиняється. У фазі цвітіння підвищення температури до 30 – 35°С збільшує розрив у цвітінні чоловічих і жіночих квіток на 7 – 8 днів, внаслідок чого спостерігається значне череззернення в качанах. Максимальна температура, при якій припиняється ріст рослин кукурудзи, становить 45 – 47 ⁰С.

Для гібридів кукурудзи різних груп стиглості необхідна чітко визначена сума ефективних температур протягом всієї вегетації – від сходів до повної стиглості зерна

Вимоги гібридів кукурудзи до температурного режиму в період вегетації

Група стиглості	Сума температур, ^0С		Вегетаційний період, днів	Кількість листків, шт	ФАО*
	активних, ^0С	ефективних,^0С
Ранньостиглі	2200	900–1000	90–105	12–14	100–200
Середньоранні	2400	1100	105–115	14–16	201–300
Середньостиглі	2600	1150	115–120	17–18	301–400
Середньопізні	2800	1200	120–130	19–20	401–500
Пізньостиглі	2900–3000	1250–1300	135–140	21–23	501–600

_{*Весь світовий асортимент кукурудзи, оцінений в балах ФАО від 100 до 600.}

Різниця між гібридами в 0,1% сухої речовини в початках відповідає одній одиниці у балах ФАО. Різниця в 10 балів за ФАО відповідає одному-двом дням по дозріванню або 1 – 2% по вмісту сухої речовини в початках за однакового строку збирання.

Вимоги до вологи. Кукурудза відноситься до посухостійких культур. Завдяки сильному розвитку кореневої системи вона використовує вологу з більшої площі та глибших горизонтів ґрунту. Багато води кукурудза використовує під час наливання зерна. Вона ефективно використовує опади в другій половині літа. Кукурудза погано витримує перезволоження ґрунту, різко зменшуючи врожайність.

На проростання насіння потрібно вологи 37 – 40% їхньої маси. Транспіраційний коефіцієнт становить 220 – 300, що свідчить про економне споживання вологи. За вегетаційний період кукурудза потребує 450 – 600 мм опадів. 1 мм опадів дає можливість одержати 20 кг зерна з 1 га. Забезпеченість посівів кукурудзи значною мірою залежить від атмосферних опадів у період вегетації. Якщо за травень‒серпень випадає 200 мм і більше атмосферних опадів, кукурудза не відчуває нестачі у волозі.

Рослини кукурудзи протягом вегетації використовують вологу нерівномірно.

Використання води середньостиглими гібридами кукурудзи за вегетацію

Фаза росту і розвитку	Тривалість періоду вегетації, днів	Використання води, % (загальне споживання)
Від сходів до утворення 15 листка	37 – 39	7 – 8
Від фази 15 листків до середини молочної стиглості	40 – 42	69 – 73
Від середини молочної стиглості до повної стиглості	30 – 35	20 – 22

Споживання вологи рослинами кукурудзи залежить не лише від погодних умов, але й від фази росту і розвитку. Сходи кукурудзи використовують незначну кількість вологи, але, починаючи з фази утворення 7–8 листків, приріст вегетативної маси різко збільшується, тому водоспоживання зростає. Найбільшу кількість вологи кукурудза споживає протягом 30–денного періоду, починаючи за 10 днів до викидання волоті та до молочної стиглості зерна.

Вимоги до світла. Кукурудза – світлолюбна культура короткого дня і потребує більше сонячної енергії, ніж інші зернові. Вона швидше закінчує вегетацію за тривалості світлового дня 8 – 9 годин, а за 12 – 14 годин вегетаційний період її подовжується.

Кукурудза негативно витримує затінення: у загущених посівах розвиток рослин затримується і качани не утворюються. Надмірне загущення посівів (ранньостиглі гібриди – понад 120, середньоранні – понад 90 – 100, середньостиглі – понад 80 – 90 тис.шт./га), засміченість їх бур’янами призводить до зниження маси качанів і врожайності зерна кукурудзи.

Вимоги до ґрунту. Високі врожаї зерна і зеленої маси кукурудза дає на всіх ґрунтах, придатних для вирощування польових культур. За правильного обробітку ґрунту та удобрення добре росте на більшості типів ґрунтів. Проте найкраще вона росте і розвивається на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом, які добре затримують вологу, мають достатню кількість легкозасвоюваних поживних речовин і нейтральну або злегка кислу реакцію ґрунтового розчину (pH 5,5 – 7). Такими ґрунтами є чорноземи, темно-каштанові, темно-сірі, дерново-підзолисті. Оптимальною щільністю ґрунту для доброї аерації і оптимального росту й розвитку кореневої системи кукурудзи вважається 1,1 – 1,25 г/см³.

Запам՚ятайте!

6.8.4.Технологія вирощування

Місце в сівозміні

В умовах Степу кращими попередниками для кукурудзи на зерно є озима пшениця після чорного і зайнятого парів, зернобобові, допустимими – ранні зернові, кукурудза, небажаними – суданська трава, соняшник.

У господарствах цієї зони кукурудзу на зерно краще розміщувати в таких ланках сівозміни: чорний і зайнятий пар – озима пшениця, кукурудза; озима пшениця після пару – озима пшениця – кукурудза; кукурудза на силос – озима пшениця – кукурудза.

У північних і північно-західних більш зволожених районах Степу кукурудзу розміщують у таких ланках сівозміни: пар, зайнятий багаторічними травами на один укіс – озима пшениця – кукурудза; озима пшениця по пласту багаторічних трав – озима пшениця – кукурудза.

У Лісостепу добрими попередниками є озима пшениця, зернобобові, кукурудза, картопля, люпин.

У зоні Полісся підбір попередників, перш за все, залежить від родючості ґрунту. Кращі попередники для кукурудзи – зернобобові, картопля, цукрові буряки, озимі, кукурудза, люпин.

У більш зволожених районах (північні, північно-західні й західні), де в осінньо-зимовий період накопичується достатня кількість вологи, кукурудза дає високі врожаї зерна після цукрових буряків

Продуктивність кукурудзи залежно від розміщення у сівозміні

Ланка сівозміни	Урожайність зерна, ц/га
Озима пшениця – цукрові буряки – кукурудза	57,4
Горох – озима пшениця – кукурудза	64,4
Горох – кукурудза – кукурудза	53,9
Кукурудза – кукурудза – кукурудза	51,2

За умов ведення органічного землеробства не рекомендується висівати кукурудзу беззмінно. Повертати кукурудзу на попереднє місце потрібно не раніше, ніж через 4 – 5 років.

Кукурудза більш-менш самосумісна. Не зважаючи на це, занадто часте вирощування кукурудзи має значні недоліки. Основні – це селекція певної бур’янової флори (наприклад, щириця, різновиди проса), грибків роду фузаріум та однобічне навантаження ґрунту. Частка кукурудзи не повинна перевищувати 20 %.

Так як кукурудза має дуже високу потребу в поживних речовинах, особливо азоті, її слід вирощувати у сівозміні після штучних луків, бобових, зелених добрив або проміжних культур. У багатьох господарствах кукурудзу вирощують після штучних луків.

Оцінювання попередників кукурудзи в різних

ґрунтово-кліматичних зонах і підзонах України (за Татаріко О.Г., 1998)*

Попередники	Ґрунтово-кліматичні зони і підзони
	Степ		Лісостеп		Полісся	Передгірні райони Карпат
	південно і південно- східний	центральний, західний, північний	недостатнього і нестійкого зволоження	достатнього зволоження
Озимі зернові колосові	х	х	х	х	х	х
Ячмінь, овес	х	х	х	х	х	х
Зернобобові	х	х	х	х	х	х
Просо	д	д	д	д	д	д
Гречка	-	-	х	х	х	х
Картопля	х	х	х	х	х	х
Багаторічні злакові трави	п	п	п	д	д	д
Озимий та ярий ріпак

_{* За оцінкою попередника: х – хороший; д – допустимий (задовільний); п – поганий (висівати гречку після такого у попередника не потрібно).}

Обробіток грунту

Основний обробіток ґрунту слід максимально використовувати для найповнішого знищення бур’янів (особливо багаторічних).

Пшениця озима	Ріпак озимий	Кукурудза	Соя
нульовий	мілкий	глибокий	глибокий
сівба в попередньо необроблений грунт	дисковий обробіток на (14–15) см	чизельний обробіток на (38–40) см	оранка на (28–30) см
Доцільно для забезпечення до зимового розвитку за пізніх строків сівби; збереження вологи поверхневого шару грунту та поверхневої мульчі для кращого зимування	Доцільно проводити на фоні післядії глибокого чизельного розпушення та оранки під попередники	Сприяє руйнуванню плужної підошви, збільшенню пористості та водовбирної здатності поліпшує біологічну активність і поживний режим	Забезпечує згортання рослинних решток, накопичених протягом трьох попередніх років у шар грунту оптимального зволоження і мікробіологічного розкладання

Після ранніх попередників (зернові колосові, зернобобові) ґрунт обробляють широкозахватними лущильниками ЛДТ-10, ЛДТ-15, а на ущільнених ґрунтах ‒ дисковими боронами БД–10, БДТ–7 на глибину 6–8 см. У разі забур'янення багаторічними коренепаростковими бур'янами перше лущення проводять дисковими боронами на глибину 8–10 см, друге – за появи розеток бур’янів на глибину 12–14 см.

Після проростання бур'янів вносять добрива і проводять оранку плугами ПЛН-3-35, ПЛН-4-35 на глибину 27 – 30 см. Після пізніх попередників (кукурудза, соняшник, цукрові буряки) дисковими боронами подрібнюють стеблові та кореневі рештки у двох напрямах, а потім проводять оранку плугами з передплужниками на глибину 27 – 30 см. Після картоплі і цукрових буряків орють без попереднього лущення.

Не допускається проведення веснооранки.

В умовах достатнього зволоження зяблевий обробіток ґрунту можна замінити сівбою післяжнивних сидеральних культур – гірчиці білої, редьки олійної. У жовтні їх зелену масу заорюють на глибину 27 – 30 см.

Основним завданням передпосівного обробітку ґрунту є збереження вологи в ґрунті, очищення від бур’янів, створення сприятливих умов для проростання насіння та одержання своєчасних і дружних сходів. Обов`язковим заходом є ранньовесняне боронування і вирівнювання поверхні фізично стиглого ґрунту за допомогою важких борін і волокуш–вирівнювачів, які рухаються під кутом 45ºС до напряму оранки. Кукурудза потребує гарно підготовленого насіннєвого ложа. Воно може бути трохи з грудками, але добре укріплене (коткування після посіву, особливо якщо були попередження про посушливий період). Ґрунт слід обробляти лише тоді, коли він має оптимальну вологість, щоб уникнути ущільнення.

На недостатньо вирівняній поверхні після оранки пізно восени ґрунт обробляють культиваторами в агрегаті із зубовими боронами. Під час культивації знищують також багаторічні бур’яни.

Після появи сходів бур’янів проводять першу культивацію на глибину 10 – 12 см. Другу хвилю пророслих бур`янів знищують передпосівним обробітком агрегатами РВК-3,6, Європак, ЛК-4, який проводять на глибину загортання насіння.

Не допускається вирощування кукурудзи за нульовою технологією вирощування (No-till), оскільки за такої системи землеробства передбачається інтенсивне використання пестицидів і мінеральних добрив.

Удобрення

У розвитку кукурудзи можна виділити два важливих етапи щодо живлення головними елементами:

Ø фаза 5 – 7 листків

Ø період від появи 9 – 10 листків до повного викидання волоті.

У перший період розвитку кукурудзи відбувається закладання репродуктивних органів. Від наявності елементів живлення, особливо фосфору, залежить кількість качанів на рослині та зерен на них. У цей час кукурудза росте слабо, елементів живлення використовує мало. Її коренева система ще розвинена недостатньо і не може поглинати поживні речовини з важкодоступних сполук. Тому в цей період вона дуже вибаглива до наявності в ґрунті легкозасвоюваних елементів живлення, особливо фосфору. Через 10 – 15 днів після появи сходів кукурудзи настає критичний період у фосфорному живленні. Ця особливість зумовлює високу ефективність внесення фосфорних добрив під час сівби.

Другий період характеризується інтенсивним ростом рослин кукурудзи. Він триває 17 – 20 діб. За такий короткий час нагромаджується головна маса рослини і використовується багато елементів живлення: азоту і фосфору – 50% від загальної кількості, калію – 70% від максимального нагромадження. В зв’язку з тим, що за такий короткий період використовується більше елементів живлення, кукурудзу можна віднести до культур, вибагливіших до родючості ґрунтів, ніж цукрові буряки та картопля. Цей період є критичним для кукурудзи щодо азотного живлення. Рослини цієї фази часто відчувають нестачу в ґрунті азоту внаслідок його вилуговування та слабкої мінералізації, тому підживлення органічними добривами або поліпшувачами ґрунту досить ефективне. Високу потребу рослин кукурудзи в калії спостерігають у період викидання волоті, цвітіння та наливання зерна. На чорноземах кукурудза відчуває потребу в цинку. За його нестачі в рослині знижується вміст протеїну та триптофану. Підвищені норми фосфору також знижують вміст у рослинах кукурудзи цинку та триптофану.

За врожайності 100 ц/га зерна кукурудза виносить з ґрунту 325 – 350 кг азоту, 90 – 120 кг фосфору, 320 – 340 кг калію. Для отримання 500 ц/га силосної маси потрібно азоту не менше 220 – 240 кг, фосфору і калію – 200 – 220 кг. За органічного землеробства під кукурудзу вносять органічні добрива: гній або торфогнойові компости – під зяблеву оранку. Норма внесення залежить від грунтово–кліматичних умов і родючості ґрунту. У Степу вона становить 20 – 30 т/га, Лісостепу – 30 – 40, Поліссі – 40 – 60 т/га.

Дедалі більшого значення в органічному землеробстві набувають зелені добрива. Для сидерації використовують бобові культури (люпин, буркун, горох), які в процесі азотфіксації накопичують 150 – 250 кг/га азоту та органічної речовини, що рівноцінна 30 – 40 т/га. Коефіцієнт засвоєння азоту зеленого добрива у перший рік використання вдвічі вищий, ніж із гною. Небобові сидерати (ріпак, гірчиця, гречка) вирощують для поповнення ґрунту органічною речовиною. У зеленій масі сидератів міститься стільки азоту, як і в гної, тільки менше фосфору та калію. Тому, заорюючи сидерати, необхідно вносити екологічно безпечні препарати, які містять фосфор і калій. В основне удобрення вносять фосфоритне борошно (P₂O₅– 18 %) із розрахунку 350 – 450 кг/га, а також біопроферм (N– 1,3 %, P₂O₅ – 1,1, K₂O – 0,7%) – 5 – 20 т/га.

Кукурудза здатна дуже добре використовувати органічні добрива.

Залежно від попередньої культури можна вносити гній або гноївку в ґрунт або під культивацію перед посівом.

Гній слід вносити поверхнево.

Гноївка поглинається дуже добре, якщо її внести під час посіву або через 2 – 3 тижні після появи сходів.

Одноразова порція добрив не має перевищувати 25 – 30м³/га.

Задля уникнення обпалення рослин та зменшення газоподібних втрат гноївка має вноситись добре розведеною (1:1 до 1:2).

За потреби можна повторити одно- чи дворазове внесення гноївки, коли рослини мають висоту 50.

Внесення добрив за допомогою спеціальної техніки виправдовує себе.

Сівба

Система підготовки насіння до сівби включає: висушування до вологості 13 – 14%, застосування дозволених регуляторів росту та біологічних протруювачів.

Проти комплексу ґрунтових шкідників та збудників хвороб в якості протруйників використовують планріз (Pseudomonas fluorescens) із розрахунку 1 – 2 л/т насіння, триходермін (Trichoderma lsgnorum) – 5 л/т та фітоцид – (Bacillus subtilis) – 0,5 – 1,5 л/т.

Значним резервом підвищення врожайності та поліпшення якості зерна кукурудзи є застосування біологічних регуляторів росту, які прискорюють ріст і розвиток рослин, збільшують їх стійкість проти стресових факторів зовнішнього середовища та підвищують продуктивність на 10 – 25 %.

Застосування дозволених регуляторів росту рослин на посівах

кукурудзи за умов органічного землеробства

Назва препарату	Норма витрати	Призначення	Спосіб, час обробки
Вермістим (природні фізіологічно активні речовини, мікро- та макроелементи)	5 – 10 л/т	Підвищення енергії проростання, польової схожості насіння	Обробка насіння
	5 – 15 л/т	Підвищення врожайності	Обробка рослин під час вегетації
Гумісол, р. (комплекс гумінових кислот, вітамінів і гормонів)	8 – 10 л/га	Підвищення врожайності	Обприскування посівів з моменту появи сходів

На основі численних досліджень, оптимальний строк сівби насіння кукурудзи визначається температурою ґрунту 8 – 10^оС на глибині 5 см його загортання. На важчих та/або вологих ґрунтах слід намагатися, щоб глибина посіву дорівнювала 5 см, на легких та/або сухих ґрунтах – 7 см.

Занадто мілкий посів може збільшити небезпеку шкідників через птахів (ворони). Також тепер для створених нових гібридів кукурудзи встановлені нові температурні межі. На думку багатьох учених, вони мають бути розширені в бік зниження температури до 8^оС і нижче. На 6 – 10 днів раніше оптимальних строків можна висівати інкрустоване насіння.

Крім того, оптимальні строки сівби необхідно визначати окремо для кожного гібрида залежно від екологічних умов. Ранньо- і середньостиглі гібриди, які належать до кременистої групи, більш холодостійкі. Тому їх можна висівати у відносно ранні строки, а середньопізні й середньостиглі гібриди зубоподібної форми – в більш пізні. Тому під час прогрівання ґрунту на глибині загортання насіння до 8 – 10 ^оС, в першу чергу, необхідно висівати більш холодостійкі ранньостиглі та середньостиглі гібриди.

Урожайність зерна гібридів кукурудзи залежно від строків сівби, ц/га

Група стиглості гібрида	Температура ґрунту на глибині загортання насіння, ^оС	Роки досліджень			Урожайність зерна за вологості 14 %, ц/га
		2001	2002	2003
Середньоранні	6 – 8 ^0 С	78,8	81,2	76,1	78,7
	8 – 10 ^0 С	83,0	84,3	70,8	79,4
	10 – 12 ^0 С	75,2	79,8	59,6	71,5
Середньостиглі	6 – 8 ^0 С	88,5	89,2	81,5	86,4
	8 – 10 ^0 С	92,6	92,4	78,9	88,0
	10 – 12 ^0 С	85,3	86,1	64,2	81,9

Бажана густота посіву

	Зернова кукурудза	Силосна кукурудза
Ранні/середньоранні сорти	90'000 рос./га	100 – 110'000 рос./га
Середньопізні сорти	80 – 90'000 рос./га	90'000 рос./га

За поганих посівних умов або якщо планується проведення міжрядних обробітків – можна підвищити густоту посіву приблизно до 10000 рос./га.

Відстань між рядками має складати, як правило, 70 см, але вона має бути пристосована до механізації, яку будуть використовувати в господарстві.

Глибина загортання насіння суттєво впливає на дружність появи сходів, їх повноту, а також ріст і розвиток кукурудзи. У степових районах оптимальна глибина загортання насіння ‒ 5 – 7 см, в Лісостепових і Поліських – 4 – 5 см. У районах з дефіцитом вологи у верхньому шарі ґрунту насіння загортають на глибину 10 см.

Кукурудзу на зерно і силос висівають широкорядним пунктирним способом з шириною міжрядь 70 см. Норма висіву кукурудзи на зерно становить 15 – 25 кг/га, на силос ‒ 30 – 40 кг/га, на зелений корм кукурудзу доцільно висівати широкорядним способом з міжряддям 45 см і нормою висіву 50 – 60 кг/га, що забезпечує густоту стеблостою перед збиранням 200 – 250 тис. рослин/га. Для сівби використовують сівалки “Кінзе” (продуктивність 8 – 10 га/год), СУПН – 8 (3 – 4 га/год), УПС – 12 (3 – 4 га/год), СКПП – 12 А (6 – 8 га/год), СУПН – 12 (6 – 8 га/год).

Правильний вибір густоти стояння рослин дає можливість підвищити продуктивність кукурудзи на 20 – 30 %. Для ранньостиглих гібридів густота стояння рослин може зростати до 90 – 100 тис./га.

Оптимальна передзбиральна

густота стояння рослин гібридів кукурудзи, тис./га

Зона	Ранньостиглі	Середньоранні	Середньостиглі	Середньопізні і пізньостиглі
Степ	65 – 70	50 – 55	45 – 50	40 – 45
Лісостеп	85 – 95	75 – 85	55 – 75	–
Полісся	85 – 95	–	–	–

Щоб забезпечити оптимальну передзбиральну густоту стояння рослин, в умовах Степу і Лісостепу на 1 м довжини рядка необхідно висівати на 15 – 20 %, Поліссі – на 20–30 % схожих насінин більше.

Догляд за посівами. Регулювання бур’яну

Кукурудза – одна з найслабших конкурентів бур’янів у агрофітоценозах. Вона пригнічує їх у 10 раз гірше, ніж озима пшениця, і в три рази гірше, ніж соняшник. У посівах кукурудзи, особливо на перших етапах органогенезу, створюються сприятливі умови для проростання насіння різних біотипів бур’янів.

За даними Українського наукового товариства гербологів (2000), забур’яненість полів у середньому становить: зона достатнього зволоження – 1,47 млрд бур’янів /га, нестійкого зволоження – 1,71 і недостатнього зволоження – 1,41 млрд бур’янів на 1 га.

Найбільш шкодочинними бур’янами в посівах кукурудзи є амброзія полинолиста, будяк польовий (осот рожевий), осот жовтий, березка польова, гірчиця польова, лобода біла, щириця білаі зігнута, пирій повзучий, які знижують її врожайність на 30 – 50 %.

Амброзія полинолиста	Будяк польовий	Осот жовтий (осот рожевий)
Березка польова	Гірчиця польова	Лобода біла
Щириця біла	Щириця зігнута	Пирій повзучий

Через те, що кукурудза під час початкової фази розвитку дуже повільно росте та пізно покриває землю, вона слабо конкурує з бур’янами в цей період.

Під час вирощування кукурудзи практично завжди необхідне регулювання бур’яну, але культура не має бути позбавлена бур’яну під час усієї фази вегетації, а лише під час чутливої фази розвитку. Делікатна фаза у кукурудзи настає приблизно між 5 cм та 30 – 40 cм висоти рослин, у цей час кукурудза дуже сильно реагує на конкуренцію з бур’яном.

Стратегія боротьби в органічному землеробстві. За добре спланованої сівозміни кукурудза не має особливих проблем з бур’янами. Її слід сіяти широкорядним способом – це полегшує механічне регулювання бур’яну.

Заходи регулювання в передпосівний період.

З багаторічними бур’янами та травами (наприклад чортополох, пирій) слід боротися у сівозміні.

Профілактика бур’янів. За високого забур’янення можна провести знищення бур’янів. Для цього необхідно створити гарні умови для проростання паростків бур’янів (достатня вологість і температура ґрунту), температура повітря має перевищувати 10 °C (зазвичай, до часу посіву кукурудзи температура вже достатня для того, щоб насіння бур՚янів проросло). Щоб досягнути необхідного ефекту потрібно провести одноразове або багаторазове боронування з проміжками від семи до десяти днів. Але через глибокий посів, насіння бур’яну починає знову проростати і успіх від подібних операцій не є досить високими.

Регулювання в досходовий період. За умов дефіциту ґрунтової вологи відразу після сівби проводять коткування кільчасто-шпоровими котками типу 3ККШ–6 А. Ущільнення верхнього шару ґрунту поліпшує контакт його з насінням, відновлює капілярність ґрунту, що поліпшує вологозабезпеченість насіння і молодих рослин.

Боронування сітчастою бороною. Кукурудза дуже гарно підходить для боронування сітчастою бороною після посіву та до сходів кукурудзи. За дуже сприятливих умов для росту боронування можна провести за 10 – 12 днів до сходів кукурудзи. Можна повторити обробку бороною після 8-и днів та знищити багато вже пророслих паростків бур’янів. Тиск зубців борони слід встановлювати таким чином, щоб не пошкодити пагони кукурудзи (контролювати!).

Досходове боронування посівів кукурудзи проводять через 4 – 5 днів після сівби. Коли бур’яни знаходяться у фазі «білої ниточки», впоперек рядків або по діагоналі легкими (ЗБП–0,6) чи середніми боронами БЗСС–1,0. Глибина обробітку становить 3 – 4 см за робочої швидкості агрегату 7 – 8 км/год. За проведення 2 – 3 досходових боронувань можна знищити 70 – 80 % пророслих бур’янів. Післясходове боронування здійснюють у фазах 2 – 3 та 4 – 5 листків у кукурудзи легкими або середніми боронами впоперек напрямку рядків за швидкості 4 – 5 км/год.

Регулювання в післясходовий період. Сітчаста борона

Кукурудзу можна боронувати за висоти паростків від 5 – 10 см. Слід дуже обережно боронувати, щоб не поламати пагонів, і то лише після обіду, тому що маленькі паростки кукурудзи тоді стають гнучкішими та менше ламаються (втрачають тургор).

Швидкість проходу слід зменшувати через те, що паростки кукурудзи дуже ніжні (ламаються).

Якщо передбачене боронування, тоді необхідно збільшити норму висіву.

Міжрядний обробіток (культивація)

Коли кукурудза досягла висоти 5 – 10 cм, слід провести перший міжрядний обробіток.

Оптимальні умови для росту і розвитку рослин кукурудзи в Лісостепу та Поліссі створюються під час обробітку міжрядь культиватором – КРН–4,2, на глибину: перший – 8 – 10 см, другий – 6 – 8 і третій – 5 – 6 см. У Степу найкращі результати дає пошаровий (різноглибинний) обробіток міжрядь з поступовим зменшенням глибини. Перше розпушування ґрунту в міжряддях проводять на глибину 10 – 12 см, друге – на 8 – 10 см і наступне – на 7 – 8 см. При цьому добре підрізаються бур’яни і майже не пошкоджується коренева система кукурудзи.

Перший міжрядний обробіток посівів кукурудзи здійснюють у фазі 5 – 7 листків, другий – у фазі 9 – 10 листків. За необхідності кукурудзу підживлюють азотними добривами, коли висота рослин не більше 30 – 40 см, у розрахунку 20 – 30 кг/га д.р.

Знаряддя для міжрядного обробітку мають працювати дуже поверхнево і обережно.

Зірочковий культиватор слід так налагоджувати, щоб землю з рядків кукурудзи відгортати в бік.

За висоти кукурудзи від 20 – 30 cм слід провести другий міжрядний обробіток.

Зірочковий культиватор слід налагоджувати таким чином, щоб земля нагорталась до кукурудзяних рядів (легке підгортання).

Культивація може сприяти мінералізації азоту, так щоб кукурудза мала додатковий азот для розвитку.

Періоди найбільшої чутливості до заходів регулювання

Стадія	До посіву	До появи пагонів	Стадія одного листка	Стадія другого листка, 5 – 10 cм	Стадія 3 листка	Стадія 4 листка	Стадія 6 листків, 40 cм висотою	Стадія 8 листків	1 – 4 вузла	Поява метели-ків
Заходи	Пошкод-ження Пророс-лих бур’янів	Сітчаста борона	Можливе викорис-тання сітчастої борони	Перший міжряд-ний обробіток		Другий міжряд- ний обробіток

Випалювання бур’янів під час вирощування кукурудзи не виправдовує себе, але можна проводити час від часу: незадовго до появи сходів. У крайніх випадках можна провести бокове обпалення, коли рослини приблизно мають висоту 20 – 30 см.

Захист від шкідників та хвороб

У зв’язку з забороною в органічному виробництві використовувати хімічні засоби захисту, особливо, в цьому випадку, фунгіциди та інсектициди, досить гостро постає питання боротьби зі шкідниками і збудниками хвороб.

Внаслідок неякісної підготовки ґрунту 20 – 25 % насіння втрачає свою схожість через пліснявіння та загнивання.

Майже половина посівних площ кукурудзи заселена ґрунтовими шкідниками (дротяниками, несправжніми дротяниками, озимою совкою) вище економічних порогів шкідливості. Небезпеку становлять кукурудзяний метелик та західний кукурудзяний жук, сажкові хвороби, кореневі та стеблові гнилі качанів.

Кукурудзяний метелик	Західний кукурудзяний жук

Сажкові хвороби

Кореневі та стеблові гнилі качанів

Втрати врожаю зерна від шкідливих організмів становлять 15 – 20 % щорічно, а в осередках їх значного поширення перевищують 30 – 40 %.

У вирішенні проблеми ліквідації втрат урожаю зерна кукурудзи від шкідників і хвороб вживають низку заходів.

Найперше, на що необхідно звернути особливу увагу – правильна сівозміна, яка забезпечуватиме вирощування культур, що належать до різних родин, а значить дозволить виключити можливості перезараження рослин хворобами і стримуватиме розвиток шкідників. Важливу роль також відіграє висівання так званих рослин-фітосанітарів (особливо хрестоцвітих: гірчиці, редьки), які також допомагають регулювати особливо чисельність збудників хвороб.

Дуже важливим в органічному землеробстві є повернення на поля природних «ворогів» шкідників, тобто забезпечення природного, але в певній мірі керованого регулювання їх чисельності.

Особливе значення також має якісний і своєчасний обробіток грунту та хороше подрібнення і загортання пожнивних решток попередника. Адже таким способом знищуються шкідливі організми, які на зимівлю влаштовуються у соломі, стерні, бадиллі, чи у верхніх шарах грунту.

Отже, найдоступнішими агротехнологічними та організаційно-господарськими засобами є вибір попередників, способів обробітку ґрунту, режимів живлення, своєчасне збирання. Ну і звичайно ж, слід вміло, а головне своєчасно, застосовувати дозволені біологічні пестициди та інсектициди, які застосовуються як протруйники насіння та в боротьбі по вегетуючих рослинах. Так, для захисту кукурудзи від спектру хвороб, грибного та бактеріального походження, рекомендується протруювати насіння препаратами Планріз (1 – 2 л/т), Триходермін (5 л/т), проти листогризучих і сосучих шкідників – обробка посівів препаратом Бітоксибацилін (8 – 10 л/га).

Планріз	Триходермін	Бітоксибацилін

Але все ж необхідно мати на увазі, що в органічному землеробстві немає засобів для «гасіння пожежі». Тобто боротьбу з шкідниками і хворобами необхідно проводить весь час протягом ротації сівозміни, весь час думати наперед і планувати, що робити завтра.

Наприклад, найкращий спосіб боротьби із кукурудзяним стебловим метеликом – розкидання на полі трихограми в період відкладання самкою шкідника яєць. Боротьба необхідна у випадку, коли було минулорічне ураження рослин. На початку відкладання яєць – 50 – 70 тис. шт/га та через 10 днів (масове відкладання яєць) знову 50 – 70 тис. шт/га. У боротьбі з дротяниками (Elateridae sp.) вживають такі профілактичні заходи: не вирощують кукурудзу після старих штучних луків та на важких, вологих, запирієних ґрунтах.

Збирання врожаю

Кукурудзу використовують в основному для кормів (силосну та зернову кукурудзу). Під час збору врожаю слід звертати увагу на стан ґрунту (похідність), бо існує велика небезпека ущільнення ґрунту за вологих умов та під час роботи на важких машинах для збору врожаю. Під час силосування можна використовувати лише ті добавки, використання яких дозволене в органічному землеробстві.

Урожай кукурудзи на зелений корм, а також його якість залежить від строків збирання. За відносно ранніх строків збирання (у фазі 11 – 13 листків) 80 – 90 % врожаю припадає на листки і 10 – 20% – на стебла. Частка листків у зеленій масі зменшується у фазі утворення качанів до 40 – 50%, у молочній стиглості зерна – до 10 – 20%. Тому кукурудзу на зелений корм доцільно збирати у фазі цвітіння волотей. Висота зрізу стебла має бути не більше 8 – 10 см.

У фазі молочно-воскової стиглості зерна, коли вологість зеленої маси не перевищує 65 – 70%, а вміст сухих речовин становить 25 – 30% – кукурудзу збирають на силос. Від молочної до воскової стиглості вихід кормових одиниць збільшується на 33%, перетравного протеїну – на 17%, а середньодобовий приріст сухого зерна складає 1,5 – 2,0 ц/га. Кукурудзу на силос збирають комбайнами КС – 2,6; КСК – 100, Марал, Ягуар.Подрібнену масу силосують з наступним трамбуванням у траншеях і вкривають плівкою або соломою. Вологість силосу не повинна перевищувати 75 %.

Кукурудзу на зерно починають збирати за вологості його не більше 40%, а коли проводиться обмолот зерна в полі – 30 %, кукурудзозбиральними комбайнами КСКУ–8, “Херсонець–200” та причіпним ККП – 3 “Херсонець–9”; без обмолоту качанів – СК–5 “Нива”, СК–6 „Колос” з приставкою ППК–4 або “Дон –1500” з приставкою КМД–6 та комбайнами “Славутич”, “Джон Дір”.

Кукурудза, яку збирають у кінці воскової – на початку повної стиглості зерна, має високу вологість зерна, що перевищує 35 %, а стрижнів – 48 %. Зерно в процесі сушіння доводять до вологості 13 – 14 %. Для сушіння використовують сушарки шахтні стаціонарні (типу ДСП, СЗШ, ЛСО–11, М–819), пересувні (ЗСПЖ–8, К4–УСА), барабанні (СЗПБ–8, СЗПБ–2,5).

Режим сушіння встановлюють залежно від вологості та призначення зерна.

Зберігають сухе зерно кукурудзи насипом у зерносховищах шаром завтовшки до 5 м або в бункерах висотою до 10 м. Сухе зерно перед засипанням на зберігання очищають і охолоджують до температури 10 – 15 0С. За вологості зерна 14 % його тримають у засіках насипом до 2 м. Зерно вологістю 13 % насипають висотою 2,45 м і більше. Протягом зберігання контролюють температуру, вологість, пошкодження шкідниками, колір, запах і засміченість. Рекомендують таку тривалість зберігання зерна в металевих зерносховищах.

Тривалість зберігання зерна кукурудзи по регіонах виробництва, місяців

Вологість, %	Південна зона виробництва	Інші зони виробництва
До 13	6	9
13,1–14,0	3	6

Технологічна схема обробки врожаю кукурудзи в качанах може застосовуватися для північних зон України (Лісостеп, Полісся), де висока вологість качанів (35 – 40 %) не дозволяє застосовувати підсушування.

Качани кукурудзи фуражного призначення можна зберігати в качанах і сапетках. Головною умовою при цьому мати бути належна вентиляція насипу качанів. Сапетки (коші) роблять завширшки 1,5 – 2 м, їх встановлюють перпендикулярно до пануючого напрямку вітрів для полегшення вентиляції. Початкова вологість качанів під час такого зберігання не має перевищувати 22 %. За осінній період качани підсихають до вологості 16 – 18 %.

6.9. Технологія вирощування сої в органічному землеробстві

6.9.1. Загальні відомості про культуру

Сьогодні соя, безперечно, є найважливішим джерелом білків у кормах. Її розглядають, перш за все, як багатий на білок компонент для кормів у свинарстві та птахівництві, який неможливо замінити. Сою також використовують у великих обсягах для великої рогатої худоби, щоб збільшити виробництво молока та м'яса. Соєвий шрот задовольняє близько 70% потреби Європи у збагаченій білком вихідній сировині для кормів.

Величезний імпорт ГМ-сої із заокеанських країн

Європа не виготовляє високобілкові корми для власного тваринництва у достатній кількості. Більш ніж 60% необхідного рослинного білка імпортується. Переважно соєві боби постачає Північна та Південна Америка, де вирощують близько 80 % світового виробництва сої. Щороку близько 35 мільйонів тонн соєвих бобів та соєвого шроту постачається морськими шляхами до Європейського Союзу. На сьогодні європейське виробництво соєвих бобів становить лише 1,5 млн тонн. Рівень самозабезпечення соєвим протеїном у Європі становить всього 4%.

Основна частина сої, яку вирощують у США, Аргентині, Парагваї та Бразилії, генетично модифікована, і завдяки своїй стійкості до гербіцидів суцільної дії вирощується із застосуванням гліфосату на великих територіях, що значно сприяє зниженню витрат на виробництво.

Високоякісний кормовий інгредієнт

Завдяки високому вмісту високоякісного білка у бобах, а також 20% олії, соя, яка походить з Азії, протягом останніх десятиліть набула у Європі особливого значення у годівлі тварин.

Соєві боби, завдяки високоякісному білку, є найпопулярнішим джерелом білка у кормах. Їх амінокислотна композиція може використовуватися у годівлі всіх видів сільськогосподарських тварин.

Складові соєвої макухи, соєвих бобів та інших багатих на білок рослин

	Соєва макуха	Соєві боби	Білковий горох	Польові боби
Суха речовина (г/кг)	880	900	870	870
Сирий протеїн (г/кг)	501	407	228	296
Крохмаль (г/кг)	70	51	508	421
Сирий жир (г/кг)	51	196	19	18
Сира зола (г/кг)	64	53	34	41
Сира клітковина (г/кг)	56	60	64	95
Лізин (г/кг)	31	25,2	16,4	18
Метіонін (г/кг)	7,1	5,8	2,2	2,5
Цистеїн (г/кг)	7,8	6,4	3,6	3,7
Треонін (г/кг)	19,5	15,9	8,6	9,4
Триптофан (г/кг)	6,5	5,3	2,1	2,4

_{Джерело: www.feed-alp.admin.ch}

Порівняно з іншими бобовими, такими як польові боби та горох, соя має значно більший вміст білка та кращу композицію амінокислот. Високий вміст Лізину та Метіоніну – двох основних амінокислот – робить сою дуже цінною для тварин з однокамерним шлунком, таких як свині та птиця. Перетравність амінокислот соєвих кормів вища, ніж інших білкових кормів. Тому сою використовують як кормові добавки для підвищення продуктивності великої рогатої худоби, хоча вони як жуйні спеціалізуються на засвоєнні трав.

Для виробництва одного кілограма продукції тваринного походження використовують велику кількість сої (джерело: Hoste und Bolhuis, 2010).

6.9.2. Ботаніка, насіння, підбір сортів

Соя (Glycine max (L.) Merril)) належить до родини бобових і вважається однією з найстаріших культурних рослин світу.

Фази росту та розвитку

Після сівби рослини сої мають якомога швидше прорости і зійти. Це знижує ризик ураження рослин ґрунтовими шкідниками, особливо личинками паросткової мухи.

Цвітіння, утворення стручків та наливання бобів відбувається поетапно знизу догори. Гарне стручкування, розгалуження (окрім сортів категорії 000) та гарний розвиток стручків є вирішальними чинниками для досягнення оптимальної врожайності сої.

Після пожовтіння зелених частин рослин та подальшого опадання листя достигання настає дуже швидко.

Вимоги сої до клімату багато в чому еквівалентні вимогам зернової кукурудзи. Соя ставить високі вимоги до температури та вологи: тепле дощове літо та сухий клімат восени ідеально підходять рослинам сої. Окрім клімату, є ще інші чинники, які впливають на гарну врожайність та зниження виробничих витрат. Такі чинники є вирішальними для господарств з придатними умовами виробництва:

• доступність сортів, адаптованих до місця вирощування, з гарним розвитком молодих рослин;

• наявність здорового насіння з високою схожістю;

• ефективна інокуляція насіння препаратами;

• сівозміна, яка пригнічує бур'яни;

• відповідна техніка та досвід ефективної механічної боротьби з бур'янами;

• можливість досушування та доочищення бобів;

• можливість переробки бобів (тостування).

У першу чергу, під час вибору сортів слід орієнтуватись на підбір сорту відповідно до кліматичних умов регіону вирощування. Правильний вибір категорії дозрівання гарантує, що культура достигне. З підвищенням категорії (починаючи з сортів категорії 0000) підвищується потенціал врожайності та вміст білка. Тому не слід обирати нижчі категорії дозрівання, ніж це необхідно для певних кліматичних умов. Наприклад, не слід обирати сорт категорії 000, коли за наявних кліматичних умов можна успішно вирощувати сорти категорії 00.

Після визначення категорії дозрівання вибір сортів залежить від призначення. У Європі розрізняють сорти сої для виробництва кормів та продуктів харчування. Останні характеризуються переважно вищим вмістом білка та мають смакові та (або) технічні переваги під час переробки.

Серед інших важливих властивостей сої є високий потенціал врожайності, швидкий розвиток молодих рослин, для певних регіонів висока морозостійкість під час цвітіння, стійкість до хвороб (зокрема склеротинії), такі властивості, як колір насіннєвої оболонки, вміст олії та смак.

Під час досліджень традиційних сортів сої було взято до уваги всі важливі для вирощування та переробки критерії, за винятком важливого в органічному виробництві пригнічення розвитку бур'янів.

Сорт сої Лісабон категорії 000 (дослідження сортів у Німеччині) характеризується швидким розвитком молодих рослин, стійкістю та високим потенціалом врожайності навіть за посушливих умов вирощування.

Швидкий розвиток молодих рослин сприяє закриттю міжрядь, що не дає бур'янам розвиватись. Це особливо важливо в умовах вологої весни, оскільки в органічному виробництві за цих умов механічна боротьба з бур'янами неможлива.

У багатьох країнах Європи державні та (або) приватні установи щороку публікують список рекомендованих сортів, котрі відображають основні результати національних сортовипробувань та важливу інформацію про властивості сортів, вимоги до умов вирощування, стійкість і потенціал врожайності.

Різні країни Європи мають власні селекційні програми для сої. Головна увага селекції ранньостиглих сортів приділяється високій врожайності та високому вмісту білка. Ці сорти мають сприяти розширенню площ вирощування сої, особливо в холодних регіонах та як культури другого врожаю. Це цікаво не тільки з економічної, але й з технічної точки зору.

Деякі європейські країни мають власні програми селекції сої, які входять до складу державних дослідних установ. Незважаючи на те, що сорти пристосовані до національних умов, вони можуть бути цікавими для інших країн з подібними умовами вирощування. Оскільки реакція сортів на довжину світового дня залежно від категорії дозрівання може змінюватись, необхідно перевірити придатність сорту до місцевих умов перед початком комерційного вирощування.

Реєстрація сортів у кожній країні регулюється законом, хоча угоди полегшують використання певних сортів і за межами країни первинної реєстрації. Якщо сорт зареєстрований в одній з країн ЄС, то його можна також вирощувати у Швейцарії, та навпаки. У країнах, які не мають подібних угод, як, наприклад, між Україною або Сербією та країнами ЄС, іноземні сорти слід реєструвати. Для затвердження сорту на рівні підприємства необхідна окрема перевірка.

Використання генетично модифікованого (далі – ГМО) насіння в органічному виробництві не дозволене. В країнах ЄС та інших країнах, таких як Швейцарія і Сербія, у традиційному виробництві також заборонено використовувати ГМО-насіння сої, що зводить до мінімуму ризик змішування (або зараження) органічної сої з ГМО-соєю в цих країнах.

Гранична межа зараження насіння сої ГМО становить 0%. Насіння, яке використовують, повинне мати сертифікат про відсутність ГМО або завчасно до сівби пройти перевірку на відсутність ГМО.

У країнах, де існує ризик забруднення насіння ГМ, які у минулому вирощували ГМ-сою (наприклад, Румунія), або які й зараз вирощують ГМ-сою, необхідно вживати особливих заходів безпеки. Відповідно до Регламенту ЄС щодо органічного виробництва, кормову сою, яка має відсоток зараження вищий за 0,9 %, більше не можуть сертифікувати як органічну. Ліміт відповідно до вимог сертифікацій Біо Свісс становить 0,1%, до того ж у торгівлі діє практично нульовий допуск.

Насіння сої дуже чутливе до механічних пошкоджень, особливо коли вологість зернин нижче 15 %. Насіння, яке зберігається занадто довго, часто значно втрачає здатність до проростання та сходження. Після декількох років несприятливої погоди під час збору врожаю у продажу з'являється насіння з 80% схожістю, зокрема насіння з дозволом. У цьому випадку, щоб досягнути бажаної щільності сівби, рекомендовано перевіряти схожість насіння перед сівбою.

Для тесту на проростання слід взяти 100 насінин (або половину) покласти у посудину для проростання на папір, що пропускає вологу, і регулярно зволожувати. Через 5–7 днів можна буде визначити частину пророслого насіння.

Насіння має обов'язково бути інокульоване спеціальними бульбочковими бактеріями, оскільки Bradyrhizobien бактерії, важливі для цієї культури, не зустрічаються у європейських ґрунтах. Без інокуляції рослини сої досягають лише половини свого потенціалу врожайності.

Для успішної інокуляції вирішальною є якість інокулянту. Ефективність цих препаратів було доведено на практиці:

ü Force 48 (з клейкою речовиною);

ü Hi Stick (порошок);

ü Biodoz Soja (порошок);

ü Legume x (порошок).

Не пройшов випробування Радісіп. У разі використання продуктів з клейкою речовиною рекомендують використовувати пневматичні сівалки. Інокуляція частково проводиться насіннєвими компаніями під час підготовки насіння (насіння “Ріх-РегНд”). Проте на додаток до попередньої інокуляції насіння виробником рекомендується повторна інокуляція безпосередньо перед сівбою.

Це сприяє кращому розвитку більшої кількості бульбочкових бактерій, що допомагає підвищити врожайність у середньому на 15%.

На що варто звернути увагу під час інокуляції?

· За першого вирощування сої на певній ділянці необхідно подвоїти дозування інокулянта. Навіть у інших випадках, коли норма внесення інокулянта залежить від кількості насіння, її слід розрахувати з запасом.

· Дотримуватися інструкцій виробника.

· Використовувати інокулянт винятково протягом його терміну придатності.

· Щоб поліпшити дію інокулянта-порошку на насіння, його слід розвести водою відповідно до інструкцій виробника та добре перемішати з насінням.

· Не застосовувати хлоровану воду.

· Необхідно слідкувати за тим, щоб механічно (наприклад, шляхом швидкого обертання у бетономішалці) не пошкодити насіння під час інокуляції.

· Після інокуляції насіння сушать у тіні, ретельно перемішують і потім відразу сіють. Ніколи не залишайте інокулянт та інокульоване насіння під дією прямих сонячних променів та високих температур!

Методи інокуляції. Rhizobien, як правило, продають змішаними з торф'яним субстратом в упаковках по 400 г. Для кращого налипання бактерій можна додати 50 мл меляси або столову ложку цукру до рекомендованої кількості води (3/4 літра). 300 мл суміші достатньо для 25–30 кг насіння.

Насіння можна змішати з Rhizobien, вручну, у бетономішалці, машині для протруювання насіння. В останньому випадку слід бути дуже обережним, щоб механічно не пошкодити насіння. Для дуже великих кількостей слід придбати машину для перевантаження насіння, або переобладнати перевантажувальну машину, для цього можна використати щіткові шнеки для обережного транспортування.

Бетономішалка підходить для інокуляції середніх кількостей насіння, максимально для площі 50 га. Інокулянт додають до насіння у бетономішалку і перемішують їх за допомогою 3 – 4-х обертів протягом 30 с. Триваліше перемішування не рекомендовано.

Перевірка появи бульбочкових бактерій. Для перевірки успішності інокуляції слід через шість тижнів після сівби, тобто під час цвітіння рослин,проконтролювати утворення Rhizobien- бульбочкових бактерій на корінні. Додатково можна перевірити наявність пошкодження бульбочкових бактерій личинками бульбочкових довгоносиків.

Якщо рослини сої до фази цвітіння не утворили бульбочкові бактерії, то рекомендовано внесення приблизно 50 кг/га азотного добрива (на органічних господарствах, наприклад, з бардою або компосту), щоб зменшити очікувані втрати врожаю на 25 – 50 %.

6.9.3. Біологічні особливості

Вимоги до тепла. Соя потребує значного тепла. Сума позитивних температур за вегетацію складає від 1700 до 3200°С. Вимоги до тепла зростають від проростання насіння до сходів, а потім від цвітіння до формування насіння.

Насіння сої починає проростати за температури 8 – 10°С, сходи з'являються через 20 – 30 днів, за температури 14 – 16°С – через 7 – 8 днів, а за 20 – 22°С – через 4 – 5 днів.

Оптимальна температура під час вегетації ‒ 18 – 22°С, для формування репродуктивних органів – 22 – 24°С, для цвітіння – 25 – 27°С, для формування бобів – 20 – 22°С і достигання – 18 – 20°С.

Молоді рослини відносно легко витримують весняні приморозки до ‒2,5°С, проте похолодання в період вегетації затримує ріст і розвиток рослин. Наприкінці вегетації рослини витримують до ‒3 ^оС. Соя – типова короткоденна рослина. Під час подовження світлового дня збільшується тривалість вегетаційного періоду. Найсприятливіші умови для цвітіння – за 12-годинного світлового дня. Скоростиглі сорти менше реагують на тривалість світлового дня. Тривалість вегетаційного періоду – 150–170 днів (в інших літджерелах – коливається від 75 до 200 діб).

Після сходження рослини сої протягом подальшого розвитку відносно невимогливі. Вони витримують легкі заморозки та посуху набагато краще, ніж більшість теплолюбних культур. Також у цій фазі рослини можуть компенсувати пошкодження паростків шкідниками, заморозками, градом або пошкодження як результат механічної боротьби з бур'янами завдяки утворенню листкової маси та формуванню бокових паростків.

Хоча посуха протягом вегетаційного періоду може пригнічувати ріст рослин, це не обов'язково призводить до втрат врожаю.

Вимоги до вологи. Соя – світлолюбна та вологолюбна рослина. Достатня кількість вологи та тепла у ґрунті часто сприяє буйному росту рослин сої, що може призвести до передчасного вилягання. Тому в регіонах з вологим кліматом рекомендовано вирощування сортів з детермінованим ростом, тобто з гарною стійкістю. Рівень освітлення можна регулювати густотою стояння рослин у посіві. Під час проростання насіння потребує 130 – 160 % від власної маси вологи. Загальна витрата води за вегетаційний період у середньому складає 5 – 6 тис. м³/га. Найбільші витрати води – у період цвітіння і формування бобів. Коефіцієнт транспірації – понад 600. Оптимальна вологість ґрунту на рівні 70 – 80% вологоємності.

Для того, щоб повністю використати свій потенціал врожайності, соя потребує найбільше вологи, починаючи з періоду цвітіння до повного наливу зерна. Деякі сорти чутливі до низьких температур вночі під час фази цвітіння, що призводить до зниженої здатності утворювати стручки.

Вимоги до ґрунту. Соя росте на всіх ґрунтах. Але ідеальними вважаються розпушені глибокі ґрунти з гарною здатністю утримувати вологу, без заболочення і з низькою небезпекою замулення.

Вміст гумусу не має бути ні занадто низьким, ні занадто високим (через високий вміст азоту в ґрунті). Менш придатними для вирощування органічної сої є піщані або заболочені ґрунти. Це також стосується кам’янистих ґрунтів, які ускладнюють механічну боротьбу з бур'янами і збір врожаю. Соя може забезпечувати високу врожайність на окультурених родючих ґрунтах, багатих на органічну речовину, забезпечених кальцієм з гарною водопроникністю та аерацією з нейтральною реакцією (рН від 5 до 8 при 3 оптимумі 6,5 – 7,0). Непридатні солонці та солончаки, заболочені та кислі ґрунти.

6.9.4.Технологія вирощування

Місце в сівозміні

Вирощування сої має бути добре спланованим, оскільки побудова сівозміни має прямий вплив на структуру та вміст поживних речовин у ґрунті, забур'яненість, перенесення хвороб та шкідників.

Вимоги до попередників:

• має максимально пригнічувати розвиток та розмноження бур'янів, зокрема тих, які складно регулювати за допомогою механічного обробітку. Слід відмовитись від вирощування сої на площах, що сильно забур'янені польовою берізкою, осотом та чорним пасльоном, котрі можуть істотно ускладнити збір врожаю;

• для підтримки водопостачання для рослин сої варто обирати культури- попередники, які залишають після себе якомога більше води у ґрунті;

• соя як бобова культура не залежить від попередників, що збагачують ґрунт азотом. Високий вміст азоту в ґрунті негативно впливає на розвиток бульбочкових бактерій і може призвести до втрат врожаю та зниження вмісту білка у бобах;

• для запобігання поширенню хвороб не слід вирощувати олійні або білкові рослини до або після сої.

Сумісність різних культур з соєю

Висока цінність сої як попередника. Соя – цікавий попередник для багатьох культур, зокрема для озимих зернових, оскільки вона залишає по собі розпушений та добре аерований ґрунт (гарна стиглість ґрунту), який необов'язково обробляти плугом перед наступною сівбою. Крім того, після збору врожаю в період розкладання у пожнивних решток вивільняється азот, який може бути використаний наступними культурами. Залежно від якості інокулянта, тобто від активності Rhizobien, культура може утворювати до 40 кг азоту на один гектар. Оскільки соя потребує багато азоту під час розвитку бобів,то у ґрунті залишається менше азоту, ніж, наприклад, після польових бобів або гороху.

Рекомендації для формування сівозміни

· Ідеальні посівні паузи під час вирощування сої: 3 – 4 роки.

· Бобові культури не сіють до та після сої.

· Попередники, такі як ріпак та соняшник, можуть переносити склеротинію та кореневу гниль.

· Конюшина, як культура-попередник, знижує тиск бур'янів, проте вивільняє азот, що уповільнює дозрівання. Особливо багаторічна конюшина вважається швидше несприятливим попередником.

· Зернові та кукурудза з підсівами або сидерати після картоплі значно знижують забур'яненість під час вирощування сої.

· Соя – гарний попередник для зернових, але після неї залишається порівняно менше азоту, ніж після інших бобових

· Негативно впливає повторне вирощування сої в сівозміні.

	Дуже сумісні	Досить сумісні	Несумісні
Попередня культура	зернові, кукурудза, цукровий буряк	Конюшина	Бобові, картопля, ріпак, соняшник
Наступна культура	Зернові, картопля, кукурудза	Конюшина, цукровий буряк	Бобові, соняшник

Кращими попередниками вважаються озимі культури, кукурудза, ячмінь, овес, просо, картопля, овочеві культури. Недоцільно висівати після суданської трави, зернобобових та багаторічних трав, біля лісосмуг білої та жовтої акації, з якими у неї спільні шкідники та хвороби. Соя як бобова культура – цінний попередник для інших культур сівозміни. Оптимальне насичення сої в сівозміні – до 40%.

Обробіток грунту

Досягнути рівного насіннєвого ложа

Мета передпосівного обробітку ґрунту – підготувати максимально ідеальне насіннєве ложе. Потрібно, щоб поверхня поля була рівною, не містила грудок чи каміння, щоб запобігти втраті врожаю та поломці техніки.

Якщо можливо, слід запланувати створення "фальшивого ложа”

Вибір техніки для передпосівної підготовки ґрунту сильно залежить від самого ґрунту та попередньої культури. За умови достатнього часу та сухих погодних умов варто провести передпосівну боротьбу з бур'яном. Однією з найважливіших є технологія створення “фальшивого ложа”, за якої поле готують під сівбу, далі дають бур'янам прорости у верхньому прошарку ґрунту, а потім механічно їх знищують. Цей захід значно знижує забур'яненість під час вирощування сої. Для ефективної боротьби з бур'янами через 10 – 14 днів слід повторно провести поверхневий обробіток ґрунту.

Основний обробіток ґрунту плугом

Застосування плуга значно знижує забур'яненість, тому його, як правило, рекомендують під час вирощування сої.

Якщо перед соєю плугом приорювали зелені добрива, то після основного обробітку ґрунту до сівби сої слід почекати 2 – 4 тижні. Оранка незадовго до сівби сої підвищує ризик проростання падалиці. В умовах високої забур'яненості багаторічними (кореневищними і коренепаростковими) бур'янами після зернових поле потрібно орати плугом завчасно, щоб залишилось ще 4 – 5 тижнів для передпосівної підготовки.

Запам’ятайте!

Що глибший та інтенсивніший обробіток ґрунту, то більше води випаровується. Щоб зберегти якомога більше води для культури, потрібно обробляти ґрунт настільки глибоко й інтенсивно, наскільки це необхідно.

Основний обробіток ґрунту без плугу

Безплужне вирощування сої можливе. Особливо цікавим вирощування сої без плуга може бути за умов низької забур'яненості та кількості шкідників у ґрунті (наприклад, паросткової мухи), а також у посушливі роки.

У регіонах з недостатньою кількістю опадів навесні слід, якщо можливо, відмовитись від використання плуга, щоб зберегти вологу та гарну структуру ґрунту. З середини березня за сприятливих погодних умов (Увага! Небезпека запливання грунту і утворення грунтової кірки за дощової погоди) замість обробітку плугом можна провести передпосівну боротьбу з бур'янами за допомогою 2 – 4-разового обробітку почергово бороною (наприклад, пружинною бороною) та культиватором поверхневого обробітку. В рамках передпосівної боротьби з бур'янами можна також провести боронування всліпу. Воно дуже дієве проти бур'янів у стадії проростання, але воно не діє проти багаторічних (кореневищних і коренепаросткових) бур'янів. За умови вологої весни часове вікно для сліпого боронування може бути дуже малим.

Запам՚ятайте!

Підготовку насіннєвого ложа проводять за 2–3 тижні до сівби. Потім бур’яну дають прорости і через 7–10 днів поле повторно обробляють на глибину 2 см за допомогою сітчастої борони. Поверхневий обробіток стимулює нове насіння бур'янів до проростання.

Підготовка насіннєвого ложа

Щоб отримати рівну поверхню поля, через 1 – 2 дні після проведення передпосівної боротьби з бур'янами (коли бур'яни висохнуть) слід ущільнити поверхню ґрунту за допомогою коткування (наприклад, кембриджським котком або котком Güttler).Таким чином можна розбити грудки, спровокувати проростання бур'янів та завдяки зворотному ущільненню капілярів поліпшити водні потоки у ґрунті. Не слід коткувати ґрунт пухкої дрібногрудкуватої структури через небезпеку запливання грунту і утворення кірки, тому що кірка на поверхні ґрунту ускладнює сходження самої культури.

Безпосередньо перед сівбою слід провести ще один поверхневий обробіток ґрунту. Якщо це неможливо, то слід обладнати сівалку ротаційною бороною.

Удобрення

Визначення потреби у поживних речовинах перед сівбою

Загальна потреба сої в поживних речовинах дуже низька. Соя на органічних ґрунтах, як правило, може забезпечити власні потреби за рахунок наявних у ґрунті поживних речовин, особливо після багатої на поживні речовини попередньої або проміжної культури. Тому внесення добрив зазвичай не потрібне.

Бульбочкові бактерії за нормальних умов та ефективної інокуляції фіксують азот, необхідний для росту та формування врожайності сої. Внесення азотних добрив за цих умов може бути контрпродуктивним. Проте на бідних ґрунтах мінімальне внесення азотних добрив (наприклад, гною) може підтримати ріст рослин.

Потреба у воді та зрошенні

До фази цвітіння рослини сої відносно легко витримують посуху. Навіть ті посіви, які страждали від посухи на ранніх фазах розвитку, можуть потім продемонструвати гарну врожайність. Проте в період між початком та серединою літа рослини сої сильно залежать від водопостачання. Нестача води у цій фазі спричиняє передчасне дозрівання: на бобах з'являється зеленуватий відтінок, що робить неможливим їх використання у харчовій промисловості. Нестача води в період цвітіння призводить до пустоцвітіння. Ці втрати вже не можуть бути компенсовані, навіть у разі подальшого відновлення водопостачання.

У період між цвітінням та утворенням насіння потреба сої у воді становить близько 3 л/м² на добу. В умовах посухи культуру необхідно поливати: на легких ґрунтах об'єм поливу становить 300 мм (тобто 300 л/м²), на кращих ґрунтах – 200 мм.

Зрошення рекомендують у регіонах з частими посухами влітку.

У посушливих регіонах з легкими ґрунтами вирощування якісної сої має сенс лише за умови штучного зрошення.

На що слід звертати увагу під час зрошення?

Під час цвітіння поливати обережно, щоб не пошкодити квіти.

Одноразове внесення води не має перевищувати 30 мм на легких ґрунтах та 40 мм на кращих ґрунтах. Більші обсяги внесення води підвищують небезпеку вилягання.

Слід дотримуватись 4-денних перерв між поливами, щоб запобігти розвитку грибкових хвороб.

Сівба

Час сівби залежить від регіону вирощування, а також категорії дозрівання сорту та актуальних кліматичних умов. Отже, теоретично ідеальний час сівби може бути з середини квітня до середини травня за температури ґрунту не менше +10 °С. Сою сіють, як правило, в період між сівбою соняшнику та кукурудзи.

Не рекомендують сіяти сою раніше зазначеної дати, оскільки тоді насіння проростає дуже повільно, а поля швидко вкриваються бур'янами. Пізня сівба, в свою чергу, скорочує період вегетації та ставить під загрозу вчасне дозрівання. Якщо цвітіння припадає на довгий день, то це може знизити рівень утворення квіток у тих сортів, які чутливо реагують на довжину дня.

У регіонах вирощування з довгим вегетаційним періодом сою можна вирощувати як культуру другого врожаю (наприклад, після озимого ячменю), але тільки за умови достатньої кількості води влітку.

Запам՚ятайте!

Густота сівби та відстань між рядками залежать від таких чинників:

Ø техніки: сівалка та просапна техніка задають відстань міжрядь;

Ø сортів: сорти з кращим покриттям ґрунту можна сіяти на більшій відстані.Сорти категорії дозрівання 00 розгалужуються сильніше, тому щільність сівби від 50 – 60 зерен на м² буде достатньою. Для сортів категорії 000 норма сівби становить 60 – 70 зернин на м²;

Ø схожості: слід трохи підвищити норму сівби для насіння зі схожістю 80 – 85%.

Техніка для сівби

Сівбу здійснюють сівалками рядкової або точної сівби. Для останньої потрібно використовувати відповідниий висівний диск. Краще використовувати сівалку точної сівби, ніж рядкову, оскільки вона забезпечує рівномірну глибину висівання зерна та розподілення рослин, а також сприяє рівномірним сходам.

Деякі виробники використовують під час сівби малі гребнеутворювачі, які насипають на рядки гребні висотою 5 см. У такому випадку зерна сої сіють на глибину 2 –3 см. Через 3–4 дні після сівби проводиться дуже гострий обробіток бороною штригель, щоб знову зчесати ґрунт. Для такого методу необхідна оптимальна вологість ґрунту, щоб забезпечити гарне проростання проростків сої.

На що варто звертати увагу під час сівби?

Діаметр лунки: 3,5 та 4,5 мм, залежно від об'ємної маси насіння.

Відстань між рядками: 17 – 50 см, залежно від просапного агрегату. Під час вирощування сортів категорії 00 у регіонах зі швидким ростом можлива відстань до 75 см. Вузьке міжряддя переважає у випадку раннього змикання рядків. Стандартна відстань: 30 – 50 см. Щільніша сівба сприяє утворенню стручків на трохи більшій висоті від поверхні ґрунту, що зменшує втрати та забруднення під час збору врожаю.

Глибина сівби: 3 – 5 см, залежно від властивостей та стану ґрунту: на легких ґрунтах глибина загортання насіння може становити до 5 см. Для того щоб насіння могло добре набухнути та прорости, воно повинно мати гарний доступ до зволоженого шару ґрунту. Загортання насіння глибше ніж на 5 см ставить під загрозу сходження культури, оскільки сім՚ядолі рослин сої мають виноситись на поверхню.

Норму висівання розраховують залежно від відстані між рядками, рослинами, об'ємної маси (ваги на гектолітр) та схожості насіння.

У звичайних умовах на 1 га потрібно 110 – 130 кг насіння. Більшість сортів продаються в упаковках від 150000 зерен. Для досягнення щільності рослин від 50 до 70 на м² потрібно 4 – 5 таких упаковок на 1 га.

Швидкість проходу сівалки: в жодному разі не має перевищувати 6 км/год. Нормальною сівалкою рядкової сівби краще їхати якомога повільніше, оскільки на високій швидкості боби викочуються з посівної борозни (перш за все це проблема сошників). У пневмосівалок зернина вдавлюється у посівну борозну, що запобігає викочуванню зерен і допускає високу швидкість роботи. У цьому випадку обмежувальним чинником часто виступає швидкість обертання висівного диска (залежно від розміру). У разі використання пневмосівалок інокуляція має здійснюватися препаратом з клейкою речовиною, в іншому випадку існує небезпека того, що ії здує під час сівби.

Догляд за посівами

Боротьба з бур’янами. Висока забур'яненість і неоптимальна боротьба з бур’янами може поставити під загрозу рентабельність сої. Конкуренція з боку бур’янів збільшує витрати (зокрема на ручну боротьбу з бур'янами) та призводить до зниження врожайності. Щоб знизити витрати на боротьбу з бур’янами і ризик невдачі під час вирощування культури, слід завчасно, ще до вирощування сої, звести до мінімуму рівень забур'яненості, використовуючи підходящу сівозміну та заходи боротьби з бур'янами. Вирощування після попередника культур, що покривають ґрунт (наприклад, підсіви у зернових), знижує забур'яненість.

За достатнього водопостачання підсів (напр. Ландсбергської суміші: 50 % багатоукісний райграс, 30 % інкарнатна конюшина, 20 % озима вика або однорічні кормові трави) може бути цікавим з кормової та рослинницької точки зору. Підсів такої суміші ідеально пригнічує такі коренепаросткові бур'яни, як осот і щавель. Проте підсів має бути скошений у першій половині травня, щоб гарантувати вчасне достигання сівби сої.

Сліпе боронування. Оскільки рослини сої повільно сходять, то дуже дієвим буде один обробіток сітчастою бороною штригель максимум через три дні після сівби. Коли рослина сої ще захищена у ґрунті, багато з бур'янів вже проросли і знаходяться у фазі білої ниточки. Їх можна знищити, пройшовши один раз сітчастою бороною штригель. У цій фазі бур'яни дуже чутливі й тому їх легко знищити. Сліпе боронування всліпу може досягти рівня ефективності від 80 до 90 %.

На що звертати увагу під час сліпого боронування? Сіяти сою на глибину 4 – 5 см.

Перед обробітком бороною штригель, щоб не пошкодити паростки сої, слід проконтролювати глибину рослин у ґрунті. Проростки мають бути на глибині 3 см.

Налаштувати зубці борони таким чином, щоб вони не торкались проростків сої.

Найкращого результату можна досягти, якщо поверхня грунту суха.

Післясходова боротьба з бур'янами. За сходження культури можна провести один обробіток просапним агрегатом, за якого паростки сої притрушуються на 1 – 2 см землею. При цьому пророслі бур'яни у рядках також присипають землею. Через два дні рослини сої можна ще раз обережно продерти сітчастою бороною, щоб забезпечити оптимальний ріст.

У стадії двох справжніх листків сою можна вперше боронувати сітчастою бороною з невеликим тиском зубців. Обробіток сітчастою бороною штригель раніше зазначеної фази пошкодить сім'ядолі сої та, тим самим, значно зашкодить рослині. Для обробітку сітчастою бороною штригель дуже гарно проявило себе нове покоління просапних борін високої точності з непрямим тиском зубців, що регулюється. Завдяки дуже низькому тиску зубців та максимальній швидкості 4 км на годину можна уникнути пошкодження рослин сої.

На додаток до сітчастої борони для боротьби з бур'янами можна використовувати фрезерний культиватор.

Переваги прополювальної борони високої точності. Декілька років тому на ринку з'явилась нова цікава просапна борона високої точності Treffler. Хоча ця просапна борона має жорсткий каркас, як і традиційний штригель, але силу тиску зубців можна централізовано пневматично регулювати та встановлювати від 200 г до 5000 г за допомогою інтелектуальної системи пружин.

Це має такі переваги:

ü плавне регулювання тиску зубців;

ü незначне відхилення бокових зубців;

ü оптимальна адаптація постійного тиску зубців до характеристик ґрунту, що дозволяє застосовувати прополювальну борону високої точності Treffler для обробітку культур, які вирощують на підвищених гребнях та валках, на відміну від традиційної сітчастої борони.

Боротьба з бур'янами в молодих посівах. Від фази появи другого трійчастого листка (висота рослин 15 см) можна починати обробіток міжрядним культиватором. Щоб уникнути появи нерівностей ґрунту, що дуже важливо з огляду низького укосу під час молотіння, найкраще використовувати культиватор зі стрільчатою лапою. Ідеальним буде комбінування з пальцевою бороною, яка дає змогу обробляти рядки в найбільш важкодоступних місцях. Якщо відстань між рядками становить 50 см, можна також використовувати зірочковий культиватор. Це, в першу чергу, може бути цікаво, коли щільність сівби у рядках досить висока, оскільки зірочковий культиватор підкидає трохи ґрунту в рядки.

Перерва між обробітками, залежно від забур'яненості, може становити до двохтижнів. Через 1 – 3 дні після обробітку культиватором можна провести обробіток сітчастою бороною штригель для боротьби з бур'янами, що знову проросли. Зазвичай вистачає 2 – 4 міжрядних культивацій. Під час боронування та культивації ґрунт не має бути дуже сухим, оскільки під час обробітку по сухому ґрунту існує небезпека виривання рослин сої з корінням!

Які культиватори використовувати? Під час вирощування сої важливо знищувати бур'яни, розташовані поблизу сої. Ефективна боротьба з бур'янами у рядках та у міжряддях можлива завдяки комбінуванню просапного культиватора зі стрільчатою лапою, дисковим підгортальником та пальцевою бороною Kress.Така комбінація дуже гарно себе проявила на кукурудзі. Стрільчата лапа – найпоширеніша форма сошника. Переважно використовують різні, менші за розміром стрільчаті лапи. Пальцева борона знищує бур'яни у рядках, але у молодих посівах сої не можна запускати пальці цієї борони у рядки, тому що вони можуть сильно пошкодити або вирвати з корінням рослинки сої. На цій стадії краще застосовувати пружинну борону.Вона дозволяє боротись з бур'янами у рядках молодих посівів сої. Для боротьби у міжряддях застосовують мотики.

Пальцева борона гарно зарекомендувала себе для боротьби з бур'янами у рядках сої.

Амброзія – проблемна рослина №1 у теплих та посушливих регіонах

Амброзія (AmbrosiaartemisiifoliaL., амброзія полинолиста) ‒ через сильні алергічні властивості пилку в багатьох країнах Європи боротьба з цим бур'яном врегульована на законодавчому рівні. Оскільки амброзія легко розвивається у теплих регіонах і на відкритому ґрунті, а також досить стійка до посухи, то слід запобігати її поширенню ще у стадії зародку. Найважливіший захід для цього – гарне покриття ґрунту.

Оснащення просапних агрегатів камерою управління дозволяє мінімізувати відстань до рослин сої, але ця новинка підходить переважно тільки для використання у великих господарствах.

Гребеневий культиватор може використовуватись як альтернатива пальцевому культиватору або пружинній бороні для боротьби з бур'янами у рядках. Він продемонстрував найкращі результати під час боротьби з бур'янами у рядках, водночас не пошкодивши культуру. Проте нагортання землі у рядках під час такого обробітку може негативно вплинути на збір врожаю, якщо буде використано неоптимальну техніку.

Якщо використовувати фронтальний просапний культиватор зі стрільчатими лапами, то дуже рекомендується водночас застосувати на задню навіску прилад з пружинними зубцями, який глибоко розпушує ґрунт у міжряддях. Це значно поліпшує проникнення води за сильних опадів.

Боротьба з бур'янами у старших посівах. Коли міжряддя починають закриватись, стає складно проводити механічну боротьбу з бур'янами. Відповідно, за сильної забур'яненості, якщо через постійно вологі погодні умови неможливо було вчасно провести механічну боротьбу з бур'янами, необхідно провести додаткове прополювання вручну. Затрати на нього вручну з розрахунку на гектар.

• незначна забур'яненість (20 – 30 людино-годин).

• середня забур'яненість (40 – 60 людино-годин).

• сильна забур'яненість (30 – 100 людино-годин).

За низького пізнього розвитку бур'янів варто провести швидкий ручний обробіток мотикою (1 – 3 людино-години). Це запобігає утворенню понад 1000 насінин білої лободи і, як наслідок, підвищенню забур'яненості на території у майбутньому.

Перед збором врожаю слід також уручну видалити рослини кукурудзи, соняшнику або гороху, які сходять разом з насінням, тому що потім їх не можливо механічно видалити з зібраного врожаю.

Під час вирощування продовольчої сої перед збором врожаю з поля необхідно видалити чорний паслін.

Ротаційний культиватор (вгорі) особливо корисний на інкрустованих поверхнях грунту. У старих посівах сої зазвичай використовують комбінацію гусячої лапи та культиватора (нижче).

Оптимальний час застосування різної техніки

	Роторний культиватор (Rotaryhoe) особливо ефективний, якщо на поверхні грунту утворилася кірка.
	У старших посівах сої, як правило, використовують комбінацію культиватора зі стрільчатими лапами та пальцеву борону

Суцільний контроль бур'янів

Штригель	8-12 км/ год Бур<1-2 см	3–8 км/год Бур < 1 см	2–3 км/год Бур < 1 см	3–5 км/год Бур < 1 см	5–8 км/год Бур 1-3 см	6-12 км/ год Бур< 3 см	Повз молоді рослини порібно їхати повільно, щоби їх не засипати!
Ротаційний культиватор	10-20 км/ год	10–20 км/ год Бур < 1 см	6–10 км/ год Бур < 1 см	10–15 км/ год Бур < 1 см	10–20 км/ год Бур < 1 см	0-20 км/ год Бур < 1 см	Повз молоді рослини порібно їхати повільно, щоби їх не засипати!
Роликовий штригель	8–12 км/ год Бур<1-2 см	3-4 км/год Бур<1 см	2–6 км/год Бур<1 см	4–6 км/год Бур<1 см	8–10 км/ год Бур<1-2 см		Добре на кам'янистих ґрунтах, майже не засмічується

Контроль бур’янів у міжряддях

Гострий культиватор	3 км/год	3 км/год	3 км/год	3 км/год Бур < 5 см	5 км/год Бур <10 см	5–10 км/ год Бур <10 см	5–10 км/ год Бур <10 см	Під час обробітку молодих рослин слід використовувати захисні диски, у старших посівах рослини слід підгортати
Зірочковий культиватор					3-6 км/год Бур<10 см	3-6 км/год Бур<10 см		Максимальна глибина обробітку 5 см. У старших посівах рослини слід підгортати

Додаткові знаряддя для механічного контролю бур'янів у рядках

Тор-сійний культиватор				3 км/год Бур < 1-2 см	3–6 км/год Бур < 2-3 см	3–6 км/год Бур < 2–3 см		Ідеально у комбінації зі Штригелем або просапним культиватором
Вирівнювач грунту		3 км/год	3–4 км/год	3–5 км/год	3–6 км/год Бур < 2-3 см	5–7 км/год Бур<2–3 см	5–10 км/год 5–10 км/год Бур <5 см Бур <5 см	Вкриває бур'яни в ряду. Не ідеально на кам'янистих
Ротор- культиватор		3 км/год	3–4 км/год	3–5 км/год	3 км/год Бур < 2–3 см	5 км/год Бур < 2–3 см	5–10 км/ 5–10 км/год Бур <5 см Бур <5 см	Доки рослини не досягли висоти 10 см, згідно зі шкалою ВВСН, борону не можна запускати у рядки
Бур = бур'яни (довжина або розмір у см)
	Легке, оптимальне			Порівняно легке	З обережністю		Не рекомендоване!
* можлива легка одноразова оранка на етапі сівби до появи першої пари листків у ряду, рядок насіння має бути видимим • грубе ••••• тонке

Боротьба з хворобами

Соя переважно сильна, резистентна культура. Завдяки тому, що у Європі під соєю все ще незначні площі, то загальне поширення хвороб ще досі низьке.

Запам՚ятайте!

До найпоширеніших хвороб під час вирощування органічної сої в Європі належать склеротинія та телеморфа/фомоз. Обидві хвороби можуть спричинити значні втрати врожаю, а також призвести до погіршення посівних якостей та товарних властивостей насіння. Ризоктонія спричиняє великі збитки лише у холодних та вологих умовах, а також у разі поганого планування сівозміни. Застосування засобів захисту рослин проти хвороб в органічному сільському господарстві заборонено, тому основна увага під час боротьби з хворобами приділяється вжиттю ефективних профілактичних заходів.

Склеротинія

Склеротинія (лат. Sclerotiniasclerotiorum) – грибкова хвороба, яка може призвести до серйозних втрат, зокрема під час вирощування ріпака, але також зустрічається під час вирощуваня сої. Біла гниль (англійською: Whitemold – біла цвіль) спричиняється пліснявим білим грибком, котрий утворюється у нижній частині стебла ураженої рослини і часто вкриває всю поверхню стебла. Уражені рослини у посівах можна помітити через їх завчасне висихання. Унаслідок того, що стебло ослаблене, уражені рослини згинаються, відмирають і не утворюють врожаю.

Окрім сої, до культур-господарів збудників склеротинії різною мірою належать ріпак, соняшник, тютюн, люцерна, польові боби та різні овочеві культури. Склеротинія – це, в першу чергу, хвороба сівозміни. Деякі сорти мають певну стійкість до цієї хвороби.

Як запобігти? Запобіжні заходи:

· виключення з сівозміни інших культур, на яких паразитує ця хвороба;

· дотримуватись 3-річної посівної паузи;

· вирощувати більш резистентні сорти.

Телеморфа/Фомоз

Захворювання, спричинене декількома збудниками грибкового роду, у вологі роки може призвести до значних пошкоджень посівів сої. Особливо тепла та волога погода в період від наповнення стручків до збору врожаю сприяє ураженню зерен і рослинних тканин. Сильно уражені зерна зморщуються, тріскаються та вкриваються білим міцелієм. Симптоми захворювання (пікніди – маленькі чорні концентровано розташовані точки) на ураженій рослинній тканині (стебло, поверхня листя, стручки тощо) стають значно помітнішими лише на стадії дозрівання.

Зліва: зморщене, потріскане та вкрите білим міцелієм, уражене фомозом насіння

Справа: з середини періоду вегетації стають помітні маленькі чорні концентровано розташовані точки на опалому листі, а з початку періоду дозрівання вони стають помітними на уражених стеблах та стручках

Найбільша небезпека від цього комплексу хвороб загрожує діяльності з розмноження насіння. Уражені посіви сої, що перевищують діючу в Європі максимально дозволену граничну норму ураженого насіння 15%, під час збору врожаю не можна продавати як насіннєвий матеріал. Сильно уражені боби не придатні для виробництва продуктів харчування, їх доводиться реалізовувати як кормову сою за нижчою ціною.

Темно-коричневе коріння рослини сої, ураженої ризоктонією.

Оскільки переносниками цих збудників може бути як насіння, так і ґрунт, то у разі проявів хвороби необхідно дотримуватись посівних пауз протягом 3 – 4 років. Під час виробництва насіння сої, у випадку ризику ураження телеморфою/фомозом, рекомендується вирощувати сою у різних регіонах, щоб уникнути дискваліфікації. Насіння дискваліфікується, коли ураження хворобою перевищує 15%.

Як запобігти? Запобіжні заходи:

· інтегрувати до сівозміни інші культури (небобові), що не є культурами-господарями, такі як пшениця або кукурудза;

· глибоко переорати уражені пожнивні рештки, щоб знизити поширення спор вітром та дощем;

· гарантувати вчасний збір стиглого насіння, щоб запобігти подальшому поширенню хвороби.

Ризоктонія

Грибковий збудник Rhizoctonia solani зустрічається майже у всіх ґрунтах Центральної та Східної Європи. Гриб має широкий діапазон рослин-господарів і заражає такі культури, як соя, цукровий буряк, картопля, квасоля, помідори, капустяні, кукурудза, а також різні види бур'янів і трав. У Європі втрати врожайності були дотепер досить незначні та обмежувались поодинокими площами. На території США та Бразилії у роки сильного зараження втрати під час вирощування сої перевищували 50%.

Захворювання стає помітним, коли рослини починають в'янути гніздами, стають коричневими і часто повністю відмирають. У екстремальних випадках грибкова хвороба призводить до відмирання паростків ще до появи сходів, тому в посівах сої з'являються нехарактерні прогалини. Це явище часто проявляється після сівби у вологих та холодних погодних умовах, особливо на територіях з високою частотою вирощування сої, цукрового буряку, картоплі та/або кукурудзи.

Ущільнення та погана структура ґрунту сприяють ураженню ризоктонією (Rhizoctonia solani).

Як запобігти? Запобіжні заходи:

· відмовитись від використання техніки на вологих ґрунтах (особливо на ґрунтах, схильних до ущільнення);

· якщо можливо, не включати до сівозміни інші культури-господарі збудника, такі як картоплю, цукровий буряк або кукурудзу;

· сіяти сою не дуже рано, щоб гарантувати швидке сходження паростків.

У певні роки під час вирощування органічної сої з'являється несправжня борошниста роса. Ця хвороба вважається менш критичною, оскільки ураження практично не впливає на врожайність.

Боротьба зі шкідниками.

До найпоширеніших шкідників сої належать равлики, дротяники, нематоди, паросткові мухи та репійниця. Час від часу трапляється павутинний кліщ. Проте ураження павутинним кліщем не впливає або практично не впливає на зменшення врожайності. Як правило, у разі пошкоджень рослини сої розвиваються та ростуть далі, тому здебільшого не потрібно вживати жодних заходів. Необхідно діяти тільки у випадку навали репійниці!

Під час вирощування органічної сої дозволено використання засобів захисту рослин проти певних шкідників, на відміну від хвороб. Отже, відповідно до Регламенту ЄС щодо органічного виробництва, допускається використання гранул з фосфатом заліза проти равликів. Також дозволено використання Bacillusthuringiensis для боротьби з гусінню репійниці у разі потенційно великих втрат. Організації-власники торговельних знаків значно обмежують застосування засобів захисту рослин, тому перед застосуванням будь-яких пестицидів необхідно обов'язково ретельно ознайомитись з директивами виробництва!

Репійниця

Репійниця (Vanessacardui) може масово з'являтись у Центральній Європі у теплі роки та завдати значної шкоди посівам сої. Масова навала виникає, коли на території Середземномор'я місцеві метелики мають сприятливі умови для оптимального розмноження, а потім вітром переносяться на північ, де вони навесні відкладають яйця на листі рослин сої.

Якщо розкопати місця у рядках, де не зійшли рослини сої, то можна знайти поїдені пророслі боби з білуватими личинками всередині.

Гусінь репійниці з'являється гніздами. Пошкодження переважно спостерігають у жаркі роки на початку літа.

Важливі індикатори початку ураження посівів – це каплеподібні жовті посвітління на листі, які виникають внаслідок відкладання яєць. Коли гусінь починає гризти, листя скручується, та спостерігаються зелено-чорні залишки посліду на листі.

Якщо досягнуто поріг пошкодження від 20 гусениць на 1 м² або 1 – 2 вогнища ураження на 100 м², тоді можна застосовувати препарат Bacillus thuringiensis. Обробіток найефективніший, коли гусениці менші, ніж 1 см.

Паросткова муха

Паросткова муха (Phorbiaplatura) зустрічається лише у певних країнах та, зокрема, на лесових ґрунтах, і вражає численні культури, такі як боби, горох, а також різні види овочів: салат, шпинат і спаржу. Під час проростання боби сої піддаються ураженню личинками мухи. Можливі значні ураження, але великі збитки трапляються лише у тих випадках, коли фаза проростання затримується внаслідок занадто глибокої сівби або холодної та вологої погоди. Щойно боби проросли, паросткова муха їм вже не загрожує.

В органічному вирощуванні сої проти паросткової мухи немає жодного дозволеного препарату. Відповідно для запобігання пошкодженням необхідно вживати профілактичних заходів.

Як запобігти? Запобіжні заходи:

· не сіяти занадто глибоко (особливо на важких ґрунтах);

· сіяти тільки за температури ґрунту понад + 10 °С (сприяє швидкому проростанню рослин);

· використовувати насіння з високою енергією проростання (підтримує гарне проростання та пришвидшує фазу сходів). Як тільки рослини вийшли на поверхню ґрунту, личинки паросткової мухи більше не можуть пошкодити їх.

Знищення сої дикими тваринами

Нерідко зайці, олені та лані виїдають багаті на білок та смачні рослини сої. Значні втрати можуть виникнути, тільки коли дикі тварини мають доступ до малих площ посівів сої, на великих площах втрати зазвичай незначні.

Рослини сої можуть компенсувати пошкодження, завдані дикими тваринами, (фото зліва) завдяки підсиленому розвитку бокових пагонів (фото справа).

Навесні голуби та ворони можуть спричинити великі пошкодження у холодні періоди, коли птахи не мають чим харчуватись. Якщо площі вирощування сої розташовані поблизу лісів, то дикі свині можуть також спричинити значні пошкодження.

Як запобігти? Запобіжні заходи:

ü захисні заходи у разі пошкоджень, спричинених дикими тваринами, такі самі, як під час вирощування інших культур;

ü обладнати загородження;

ü встановити видимі відлякувачі, такі як повітряні змії та повітряні кулі проти птахів;

ü застосовувати акустичні засоби відлякування.

Збирання врожаю

Визначення часу збору врожаю. Час збору врожаю сої може мати великий вплив на якість продукції. Як і під час вирощування інших культур, у посівах стиглої сої може легко поширюватись грибкова інфекція. На відміну від зернових, боби сої можуть знову вбирати воду у вологих умовах. Кожне повторне зволоження посівів сої після досягнення стиглості знижує якість бобів. Коли восени довжина світлових днів швидко скорочується, з кожним днем зростає небезпека збору вологого та забрудненого врожаю. Тому для збирання врожаю бобів сої застосовують найголовніший принцип: краще збирати врожай занадто рано, ніж занадто пізно!

Якщо є можливості для досушування бобів, то слід скористатися першою гарною нагодою для збору врожаю. Це, в першу чергу, стосується продовольчої сої та виробництва насіння, де якість зібраної сировини особливо важлива. І навпаки, за гарних погодних умовах можна почекати зі збором кормової сої, оскільки вологість соєвих бобів може швидко знизитись за короткий період часу, що може значно скоротити витрати на досушування.

Ознаки стиглості врожаю. Вважається, що соя досягла стиглості, коли:

· більша частина листя обпала, а боби вільно лежать у стручках та стали твердими (під час струшування виникає специфічний звук);

· вологість зерна має бути нижче 20 %. Ідеальна вологість для кормової сої має бути приблизно 12 – 14%, а для продовольчої сої та насіння – близько 16 %. Занадто вологе насіння з рівнем вологості понад 20 % спричинить занадто високі витрати на досушування, сухі боби з вологістю нижче 13% схильні до пошкоджень.

Незважаючи на те, що більшість сучасних сортів має визначений період достигання, серед дозрілих рослин часто можна знайти зелені, незрілі стручки. На неоднорідних полях деякі ділянки часто достигають із запізненням. Незначна кількість зелених бобів під час вирощування кормової сої не створює жодних проблем, але для продовольчої сої допускається не більше 5% зелених зерен.

Для того щоб визначити оптимальний час збору врожаю якомога точніше, застосовують калібровані вимірювальні прилади для визначення вмісту вологи та олії. У разі ручного контролю за високого вмісту олії у бобах можна отримати завищені дані вологості.

Застосування вимірювальних приладів для визначення вологи. Більшість вимірювальних приладів старшого покоління для зернових не відкалібровані для сої, і тому вони не можуть точно встановити вологість соєвих бобів. Під час використання нових приладів варто пересвідчитись, що цей прилад підходить для сої.

Для вимірювання класичними приладами потрібно 20 г бобів. Такі прилади встановлюють рівень вологості протягом 30 секунд. Для новіших вимірювальних приладів потрібно від 400 г. Ці прилади за допомогою ближньої інфрачервоної спектроскопії (NIRS)) встановлюють, крім інших показників, також вміст олії і білка. Деякі лабораторії, що мають прилади ближньої інфрачервоної спектроскопії (NIRS)), визначають амінокислотний склад.

Налагодження комбайна

Сою можна легко зібрати традиційним комбайном. Стиглі боби добре відокремлюються від стручків і завдяки своєму розміру та вазі легко очищаються, але все одно, під час обмолоту слід звертати увагу на деякі аспекти:

Низьке скошування потрібне, щоб захопити боби, які низько висять на стеблі. Занадто високе скошування, неакуратний збір врожаю або нерівна поверхня ґрунту можуть призвести до втрати декількох центнерів на гектар

· максиальний комбайн працює більш ощадно ніж комбайн з соломотрясом;

· широко відкрити прохідний зазор підбарабання;

· застосовувати спеціальне сито для соєвих бобів;

· встановити низьку кількість обертів барабана: 400 – 500 обертів на хв.

Але кількість обертів барабана має бути досить високою, щоб обмолотити всі стручки, тому що у складському приміщенні їх доведеться відсортувати. А висока кількість обертів призводить до високого відсотка битого насіння. Для насіння краще встановлювати нижчу кількість обертів, навіть якщо це призведе до того, що на зберігання потрапить декілька необмолочених стручків;

· застосовувати високу частоту обертання вентилятора для гарного чищення зерен;

· швидкість комбайна 4 – 5 км на годину вважається оптимальною (у разі застосування жатки Flехі можна збільшити швидкість);

· посіви, які вилягли, слід обмолочувати “фронтально”;

· посіви з вологістю понад 20 % або з великою кількістю нестиглих стручків можна молотити з вищою кількістю обертів барабана: від 800 обертів на хвилину.

Під час налаштування барабана слід орієнтуватись на склад обмолоченого зерна:

Багато битого зерна =

прохідний зазор підбарабання занадто вузький;

слід розширити розмір прохідного зазору підбарабання

Багато стручків у зібраній культурі =

занадто широкий прохідний зазор підбарабання;

зазор слід зменшити

Під час збору сої на насіння або для виготовлення продуктів харчування слід перевіряти налаштування комбайна за допомогою тесту на замочування, коли 50 або 100 бобів кладуть у воду на 10 хвилин (див. також www.sojafoerderring.de).

Оптимізовані технології збирання врожаю. Під час обмолочування скошування необхідно здійснювати якнайнижче до ґрунту, щоб знизити втрати сої. Для цього слід застосовувати спеціалізовані гнучкі жатки для збору сої. Сьогодні в основних регіонах вирощування сої у світі скошування стало стандартом, тому що комбайни краще підлаштовуються до нерівностей ґрунту і досягають ширини захвату від 6 м.

У Північній Америці для зменшення втрат врожаю додатково застосовують так звані “Аіr-Рееls” – це вентилятори, що встановлюються на жатки, які піднімають найнижчі стручки, щоб комбайн міг їх захопити під час скошування.

Низьке скошування потрібне, щоб захопити боби, які низько висять на стеблі. Занадто високе скошування, неакуратний збір врожаю або нерівна поверхня ґрунту можуть призвести до втрати декількох центнерів на гектар.

Заходи для мінімізації забруднення. Уникати спільного використання сільськогосподарської техніки (механізмів), які також задіяні для традиційної продукції. Особливо критичною є техніка для сівби, збору врожаю та транспортування.

Перед використанням слід ретельно очистити орендовану техніку, яка може нести потенційний ризик зараження (особливо стосується комбайнів).Постійно розділяти органічні та традиційний продукти.

Очікувані прибутки та врожайність. Врожайність варіюється залежно від умов вирощування. У винятково врожайні роки з хорошим запасом води і успішною боротьбою з бур'янами можна очікувати вихід від 25 до 35 центнерів органічної сої на гектар. В умовах значної забур'яненості та ускладненої боротьби з бур'янами можна втратити весь врожай. Окрім обсягів врожайності, прибутковість можна підвищити за допомогою таких чинників:

ü фізична якість зібраної культури: чистота товару, низька частка битого зерна;

ü вміст вологи та білку: наприклад, доплата залежно від вмісту сирого протеїну;

ü державна підтримка: прямі виплати за органічне виробництво залежно від площ сівби та дотації за вирощування будь-яких олійних або зернових

ü бобових.

Запам՚ятайте!

Iндивідуальна продуктивність рослини	ⅹ	Густота рослин на одиниці площі	=	Урожайність насіння
• кількість гілок на рослині • кількість міжвузлів на рослині • кількість бобів на рослині • кількість насінин у бобів • вага насіння з одніеї рослини • маса 1000 насінин			Мінливість ознаки 26 – 40%

Питання для самоконтролю

1. Розміщення цукрового буряку в сівозміні.

2. У чому полягає догляд за посівами цукрового буряку.

3. Вимоги озимого ріпаку до елементів живлення.

4. Контроль бур’янів у посівах озимого ріпаку.

5. Назвіть фази росту і розвитку кукурудзи.

6. Значення ФАО в підборі сортів та гібридів кукурудзи.

7. Використання органічних добрив на посівах кукурудзи.

8. Застосування регуляторів росту на посівах кукурудзи.

9. Інокуляція сої, значення.

10. Боротьба з бур’янами на посівах сої. «Сліпе» боронування.

11. Способи запобігання розвитку хвороб на посівах сої.

12. Ознаки стиглості врожаю сої.

Попередня тема

На початок

Наступна тема