ОСНОВИ ОРГАНІЧНОГО РОСЛИННИЦТВА

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

РОЗДІЛ 6. ЧАСТИНА І. ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ОРГАНІЧНИХ КУЛЬТУР

6.1. Агротехнологічні заходи органічного землеробства

6.1.1. Засади системи органічного землеробства

6.1.2. Вибір технології машин та обладнання для обробітку грунту

6.1.3. Розробка стратегій підготовки ґрунту

6.2. Технологія вирощування озимої пшениці в органічному землеробстві

6.2.1. Загальні відомості про культуру

6.2.2. Ботаніка, насіння, підбір сортів

6.2.3. Біологічні особливості

6.2.4. Технологія вирощування

6.3. Технологія вирощування гороху в органічному землеробстві

6.3.1. Загальні відомості про культуру

6.3.2. Сорти

6.3.3. Біологічні особливості

6.3.4. Технологія вирощування

6.4. Технологія вирощування гречки в органічному землеробстві

6.4.1. Загальні відомості про культуру

6.4.2. Сорти

6.4.3. Біологічні особливості

6.4.4. Технологія вирощування

6.5. Технологія вирощування соняшнику в органічному землеробстві

6.5.1. Загальні відомості про культуру

6.5.2. Сорти

6.5.3. Біологічні особливості

6.5.4. Технологія вирощування

6.1.Агротехнологічні заходи органічного землеробства

6.1.1. Засади системи органічного землеробства

Упродовж останніх тисячоліть людство займалося регресивними процесами у великих масштабах. На жаль, вони можуть негативно вплинути на розвиток природи, майбутнє людини і навіть на саме життя на нашій планеті. Саме тому у наш час перед фермерами постає велика проблема, яка психологічно відокремлює їх від інших людей, потребуючи пошуку відповідей на складні питання. Ця проблема пов'язана з переходом на нові прогресивні технології в агровиробництві та органічне землеробство.

Однак варто зауважити, що за короткий термін змінити мислення поколінь, які впродовж багатьох років дотримувалися певного способу життя, дуже важко. Проте нині ситуація досягла майже критичного рівня. Отож, якщо не запровадити кардинальних змін та господарювати так само, як і раніше, земля перестане нас годувати і може трапитися так, що нам нічим буде харчуватися. Щоб вирішити продовольчу проблему, на зміну класичному землеробству має прийти органічне.

СУТЬ ОРГАНІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

Органічне землеробство – це землеробство, яке об'єднує всі сільськогосподарські системи, які підтримують екологічно, соціально та економічно доцільне виробництво сільськогосподарської продукції. Ключовим моментом органічного землеробства є збереження і підвищення родючості грунтів.

Спробуємо докладніше розглянути теоретичні та практичні засади системи органічного землеробства, які базуються на певній системі заходів. З-поміж її головних складових насамперед варто зазначити:

· оптимізація структури посівних площ та спеціалізовані кормові сівозміни з максимальним насиченням бобовими культурами;

· поверхневий обробіток ґрунту без обороту пласта;

· оптимізація живлення рослин за рахунок внесення органічних добрив;

· використання сидеральних культур;

· вжиття екологічно безпечних агротехнічних заходів у технологіях вирощування сільськогосподарських культур.

Для дотримання цих заходів слід забезпечити рослинам дбайливий догляд, створити найсприятливіші умови для їхнього росту і розвитку, щоб вони росли сильними і здоровими та завдяки цьому менше підлягали впливу хвороботворних організмів і шкідників.

Значною мірою ці питання можна вирішити під час цілеспрямованого вжиття комплексу спеціальних заходів, а саме:

· організаційно-господарських та агротехнічних;

· створення видового різноманіття рослин з урахуванням їхнього позитивного впливу на розвиток корисних комах і репелентних (віднаджувальних) властивостей;

· застосування спеціальних мікробіологічних препаратів;

· використання відварів і настоїв із диких і культурних рослин;

· за нагальної потреби виконання обробки рослин дозволеними для продажу населенню інсектицидами та фунгіцидами.

Перед здійсненням конверсії системи органічного землеробства слід вивчити стан забур’яненості. Тільки після цього можна одразу ж у перший рік застосовувати схему сівозміни і агротехнічну систему, що забезпечує пригнічення бур’янів.

Рівень	0	1	2	3	4
Наявність бур’янів	відсутні	окремі екземпляри	середня	значна	сильна
Покриття бур’янами	0	2%	2–5 %	до 25 %	понад 25 %
Характеристика	бур'яни не виявлено	покриття бур'янів незначне	відсутня реальна загроза, достатньо звичайних агротехнічних заходів	культурні рослини переважають над бур'янами, для переважних видів бур'янів слід застосувати методи регулювання	культурні рослини перебувають у небезпеці, слід зважити можливість боротьби з бур'янами або ліквідації посівів

Зростання і розповсюдження бур'янів можна регулювати багатьма непрямими (профілактичними) і прямими методами.

Методи регулювання зростання і поширення бур'янів бувають прямі й непрямі.

Методи регулювання росту та розповсюдження бур’янів

Методи прямого регулювання	Методи непрямого регулювання
Боронування Міжрядне прополювання Прополювання, підгортання Термальне знищення (полум'ям) Скошування Пасовище Біологічні методи Хімічні методи	Сівозміна з чергуванням культур Вибір видів і сортів культур Якісний посівний матеріал Виробництво місцевих добрив і догляд за ними Турбота про невиробничі площі Лущення, основний обробіток грунту Очищення інструментів Вирощування проміжних культур Спосіб сівби і прибирання культур

Зверніть увагу!

Хімічна боротьба (застосовується в традиційному сільському господарстві) є тільки однією з ланок ланцюжка регуляційних заходів. За її виключення виникає можливість заміни іншим заходом (в ОЗ застосовувати гербіциди заборонено!).

Заслуговує на увагу спосіб боротьби з бур'янами у посівах просапних культур, суть якого полягає у розпушуванні ґрунту після сівби робочими органами плоскорізального типу на глибину, що не перевищує глибини загортання насіння на 4 – 6 см. Здійснюють його у період, коли довжина проростків не перевищує 1 – 2 см.

Одним із агротехнічних прийомів боротьби з бур'янами є мульчування ґрунту, що має низку переваг, зокрема завдяки впровадженню цього агрозаходу пригнічується ріст і розвиток бур'янів, зменшується випаровування вологи з ґрунту, повітряна і водна ерозія, поліпшується температурний режим ґрунту, водо- і повітропроникність. Для мульчування використовують солому, рослинні рештки, гній, листя дерев, компости, торф тощо. Значний ефект дають проміжні культури – ті, які вирощують на зелений корм або силос. Вони послаблюють деякі бур'яни, затінюючи окремі з них або зменшуючи репродуктивну функцію інших, оскільки їх скошують до достигання насіння.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ І МЕТОДИ ВЕДЕННЯ ОРГАНІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА:

Мульчування – укриття грунту з метою:

• попередження його висихання,

• заощадження вологи,

• поліпшення умов для кореневої системи рослин,

• знищення бур'янів.

В органічному землеробстві грунт завжди повинен бути укритий.

Для цього використовують pізні органічні матеріали, які, перегниваючи, збагачують грунт поживними речовинами:

• траву,

• бур'яни,

• тирсу,

• кору,

• папір.

Застосовують також:

• агроволокно,

• темну поліетиленову плівку багаторазового використання.

Основною умовою успішного обробітку культур є структурний, біологічно активний грунт. Тільки повністю розвинений едафон здатний забезпечити достатній обіг поживних речовин (кругообіг поживних речовин між грунтом, едафоном і рослинами) і обмежити розвиток хвороб і шкідників.

Життя грунту та його інтенсивність залежить від її властивостей, які визначаються типом і видом (кліматом і материнським субстратом). Крім того, вони значно змінюються з глибиною грунтового профілю (об'ємна маса, пористість, вологість, температура, газообмін тощо). До цих мінливих властивостей грунту залежно від глибини пристосовуються певні види і групи ґрунтових організмів (особливо, мікро- і мезоедафон). Найінтенсивніше життя спостерігають у верхньому орному шарі (до 10 см).

ОСНОВНІ ЗАСАДИ І МЕТОДИ ВЕДЕННЯ ОРГАНІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА:

СТВОРЕННЯ «ЖИВОГО», РОДЮЧОГО ШАРУ ГРУНТУ

Відмова від синтетичних агроxімікатів:

• міндобрив;

• пестицидів;

• стимуляторів росту.

Основна увага надається:

• вирощуванню сидератів (зелене добриво);

• використанню біологічних і агротехнічних методів захисту рослин;

• органічних добрив – найголовнішого чинника відтворення родючості грунтів;,

• opiєнтації на біологічні методи добування азоту з атмосфери шляхом фіксації його симбіотичною та асоціативною мікрофлорою (у бобових).

Окрім гною використовується:

• попіл, кісткове борошно, сапропель (намул із водойм), компости із органічних відходів (тирса, кора дерев, харчові промислові відходи крім тваринних)

Склад і чисельність популяції едафону в різних шарах грунтового покриву неоднакові, причому активність популяції порушується в процесі обертання грунту. Однак, з практичної точки зору, грунт необхідно перевертати до певної глибини, а верхній орний шар прикрити (пригнічення бур'янів, закладення добрив і пожнивних залишків). Таким чином, підготовка конкретної ділянки до початку сівби культури стає необхідним компромісом. У практиці органічного землеробства був сформульований принцип «дрібно обертати, глибоко розпушувати».

Цілі обробітку грунту:
	1) розпушення грунту дозволяє корінням рослин рости і проникати в глиб грунтового шару;
	2) поліпшити аерацію грунту (проникнення кисню та азоту з повітря);
	3) підтримати активність едафону;
	4) підвищити просочування води;
	5) знизити випаровування;
	6) знищити або обмежити наявність бур'янів, хвороб і шкідників;
	7) закласти в грунт рослинні залишки або добрива;
	8) не допустити ущільнення грунту, що виникає в результаті вжиття попередніх заходів;
	9) створити умови для дружних сходів посівного і садивного матеріалу.

Головними чинниками, що визначають виробничий потенціал агроценозів, є тепло, вода і наявність поживних речовин. Всі ці фактори впливають на зростаючі рослини безпосередньо чи опосередковано, за допомогою грунтового середовища, яке, в свою чергу, істотно модифікується ними. Температура ґрунту, його водний режим, біологічна активність багато в чому залежать від його фізичних властивостей. Тому під час експлуатації грунту значною мірою модифікуємо ці процеси. Таке коригування забезпечується за допомогою сівозмін, прийомів обробітку грунту, застосування добрив та ін.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ І МЕТОДИ ВЕДЕННЯ ОРГАНІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА:

Поверхневий обробіток грунту на глибину 4 – 12 см залежно від попередника та культури

Традиційна оранка з перевертанням пласту, коли глибші шари грунту опиняються на поверхні і навпаки, є нераціональною із декількох міркувань:

a) руйнуються грунтові капіляри, судини, по яких вода легко піднімається із нижніх шарів у верхні, а також надходить повітря до коренів рослин;

б) перевертання пласту призводить до запливання грунту, погіршення надходження води та повітря до кореневої системи, до сповільнення біохімічних процесів, зниження продуктивності рослин;

в) гине більшiсть корисних живих грунтових організмів: у глибоких шарах грунту переважають бактерії, грибки, найпростіші, водорості, які розвиваються без доступу атмосферного повітря (анаероби), а у верхніх шарах переважають види (аероби), які без доступу повітря не можуть існувати.

Грунт має досить велику, але не бескінечну здатність до регенерації. З точки зору обробки грунту вирішальними є такі два обмеження:

1. Вологість грунту – під час його обробки небажано утворення грудок, тобто грунт має бути не надто вологим та не надто сухим (під час обробки він має кришитися). Необхідна волога грунту залежить від виду, для її правильного визначення залишається покладатися на досвід хлібороба. За придатної для обробки вологості грунт під час стискання в руках кришиться, тобто не злипається і не залишається твердою грудкою.

2. Мінімальний тиск на грунт, що передається колесами машини та іншими засобами механізації, становить 0,8 кг/см² з осьовим навантаженням 4 тонни для простих і 6 тонн для подвійних осей.

Вплив агротехнічних заходів на властивості грунту:

А – шлейфування, В – боронування, С – прикатування гладким катком , D – прикатування кільчатим катком, Е – прополювання , F – глибоке розпушення (чизелювання)

Тиск колес на грунт можна регулювати різними способами:
	1) не використовувати важкі буксирні засоби (зі зростанням потреб у силі тяги збільшується тиск на грунт);
2) для виконання працемістких робіт використовувати трактор з усіма ведучими колесами;
3) усі сільськогосподарські машини, обладнання та трактор повинні мати аналогічну колію;
4) під час обробітку їздити усіма колесами грядками, уникаючи їзди борозною;
5) застосовувати досить широкі шини та колеса великого діаметра;
	6) використовувати регулювання накачування шин;
7) після закінчення посіву використовувати легші трактори і так звані культиваторні колеса.

6.1.2. Вибір технології машин та обладнання для обробітку грунту

Вибір технології обробітку грунту. Відповідно до діючого принципу в органічному землеробстві грунт необхідно перевертати якомога рідше. Глибина обертання визначає глибші посіви або висаджування, необхідністю залучення поживних решток і добрив, пригнічення бур’янів тощо. Для зернових та деяких інших культур достатньо не такого глибокого обробітку грунту. Однак культури, вимогливіші до глибини розпушення грунту (більшість корнеплодів та овочів), зазвичай вимагають застосування культиваторів. Основною вимогою є достатнє розпушення грунту на потрібну глибину за його паралельного підняття нижніх шарів на поверхню. З вищевикладеного випливає, що перевагу необхідно надати мінімальній або грунтозахисній технології обробітку грунту. У цих цілях використовують культиватори найрізноманітніших конструкцій, ротаційні плуги, вібраційне обладнання та їх різні комбінації з іншими агрегатами та косарки, агрегати для посіву у необроблений грунт (посів за один прохід). Вибір між традиційною оранкою та одним із варіантів мінімального або грунтозахистного обробітку грунту залежить від конкретних умов на цій ділянці.

Недоліки оранки	Вигоди оранки
Підвищені трудові та енергетичні витрати	Аерація ріллі
Підвищене розкладання гумусу	Підтримка активності едафону (підтримка мінералізації поживних речовин)
Ушкодження едафону	Загортання пожнивних залишків, проміжних культур і добрив
Збільшення небезпеки підсушування або заболочування грунту	Редукція втрат поживних речовин і колоїдів у підорному шарі
Загортання насіння бур'янів на велику глибину	Ефективне знищення бур'янів (особливо багаторічних)
Повільніше висихання грунту навесні	Швидке висихання грунту (більш ранній вихід на ділянку)
Контрастний перехід від оранки до підорного шару	Поліпшений розвиток коренів у грунті

Обробіток грунту сприяє оптимізації властивостей ґрунту відносно вирощуваної культури. Вона включає поверхневе розпушування ґрунту, ущільнення, розпушування і подрібнення, вирівнювання, поглиблення орного шару, розпушування підорного шару і дренажування грунтового профілю. Поверхневе розпушування провітрює верхній шар грунту, сприяє газообміну і, головним чином, підвищує вміст кисню в ризосфері. Як результат цього зменшується надходження тепла. І, навпаки, в результаті ущільнення поверхні грунту надходження тепла і капілярний підйом води до поверхні збільшуються.

Обробіток грунту поділяють на три основні групи:

1. Основний обробіток включає лущення, передпосівну культивацію і основну оранку, поглиблення, підривання, глибоке розпушування і осінню підготовку ріллі.

Ці операції підвищують пористість грунту, збільшують обсяг макропор і тим самим сприяють поліпшенню проникнення води в грунт. Розпушений шар значно збільшує свій обсяг – у глинистих ґрунтів більш ніж на 30%, у важких грунтах – на 50% (у виняткових випадках до 70%). Орний шар при цьому розпадається на дрібніші грунтові агрегати. На важких сухіших ґрунтах лущення після ярих, деяких масляних (мак, льон), бобових культур супроводжується створенням підвищеної глибистості, особливо на поверхні. Значно меншою вона буває після озимого ріпаку та озимих зернових. На суглинистих грунтах ці відмінності незначні, підвищена глибистість зазвичай буває після маку та льону. Перед лущенням поверхня грунту найщільніша після маку, льону, бобів і зернових культур (після жита кірка буває товстішою, ніж після вівса). Ущільнення грунту після гороху і ріпаку спостерігають у меншій мірі, хоча в окремі роки, коли після збирання цих культур і особливо гороху, відзначаються високі температури, ущільнення грунту проявляється значно більше. На важких грунтах найменші енергозатрати на лущення після ріпаку і озимих, після ярих, маку, льону та бобів вони вищі. Вплив торішніх і проміжних культур проявляється під час лущення в підвищеному питомому опорі, особливо після коренеплодів (цукровий буряк, морква), а також після люцерни, коли дернина у важкому ґрунті не згнила через посуху. Енергозатрати на проведення лущення зазвичай зменшуються, якщо попередниками були ярі або озимі культури. Найменший опір під час лущення спостерігають на суглинистих грунтах після травосумішей, вищий – після олійних і бобів, найвищий – після зернових культур.

Поверхня після оранки на сухих і важких грунтах часто буває із сильним глибостоєм після озимого ріпаку, жита, пшениці й травосумішей. На важких грунтах вона краще обробляється, кришиться після ярих, бобових і олійних, на легких, як правило, після турнепсу і кукурудзи.

а	б

Капілярний підйом води в грунті:

а) прикатаний; б) з розпушуванням верхнього шару

а	б	в

Капілярний підйом води:

а) у прикатаному грунті; б) у грунті з розпушеною поверхнею;

в) у грунті з розпушеним цілим орним шаром

a	б	в

Схематичне зображення проникнення дощової води у грунт:

a) незначне проникнення води у важкі ущільнені грунти;

б) швидке і у великій кількості проникнення води у розпушений грунт;

в) стікання значної частини води схилами (оранка поперек схилу заважає

стоку води схилами)

2. Передпосівна підготовка грунту має забезпечити своєчасні та повноцінні сходи, а також наступні умови для росту і розвитку рослин.

Вона полягає у
	вирівнюванні поверхні грунту,
	формуванні посівного ложа
	і приглушенні бур'янів.

Зазвичай ці умови створюються під час проведення шлейфування, боронування, розпушування та прикочування. За передпосівної підготовки грунту для ярих найстійкіша структура грунту буває під час боронування і шлейфування, особливо після конюшинозлакових сумішей і коренеплодів, у меншій мірі – після зернових культур (ячмінь, пшениця). Підвищену щільність грунту спостерігають після зернових культур, знижену – після конюшино-злакових сумішей.

3. Культивацію грунту в період вегетації або прикочуваня, а також боронування посівів проводять за підвищеної густоти рослин і на широкорядних культурах, де залежно від виду культури також проводять прополювання, гребенування, чизелювання тощо.

Технологія мінімального обробітку грунту базується на спрощених операціях, під час яких грунт оброблюють рідше і на меншу глибину. Головною причиною застосування цієї технології є зниження витрат на обробіток грунту, зменшення пересування механізмів полем, запобігання ерозії, поліпшення структури грунту і збереження грунтової вологи в сухих регіонах.

Вибір машин та обладнання для обробітку грунту. Машин та обладнання, що ідеально виконують обробіток грунту, не існує. Незважаючи на вищезазначені недоліки, плуг максимально поєднує в собі можливості для досягнення необхідних цілей, з одного боку, на дуже забур’янених ділянках йому немає альтернативи, з іншого – на ділянках без великої кількості бур’янів можна з успіхом замінити його технологією мінімального або грунтозахисного обробітку ґрунту. Виключенням є посів у необроблений грунт, який може бути застосований виключно до первинних посівів пожнивних проміжних культур (до виникнення серйозних проблем із бур’янами). Загальноприйнято, що грунтоохоронні технології придатні в сухіших, а оранка, навпаки, в більш вологих умовах. Лущення в органічному землеробстві є необхідним агротехнічним заходом (перш за все, з точки зору боротьби з бур'янами).

Дія/Машина, обладнання, агрегат	Розпушування дроблення	Глибина	Перемішування	Перевертання	Ущільнення	Вирівнювання поверхні	Знищення бур'янів
							насіннєвих	багаторічних
Плуг	+	+++	+	+++		+	+++	+++
Важкий культиватор	+	+	+	+		+	+	+
Глибокорозпушувач	+	+	+	+		+	+	+
Зубові борони	+	+	+			+	+	+
Вібраційні борони	+	+	+	+		+	+	+
Ротаційні борони	+++	+	+			+	++
Маятникові борони	+++	+	+		+	+	+++	+
Фреза	+++	+	+++			+	+++	+
Катки						+
Компактор					+	+
Волокуша					+++	+++	+
Пояснення:
+++ Добрий результат			++ Середній результат			Слабкий результат

6.1.3. Розробка стратегій підготовки ґрунту

Під озимі культури. Загальну підготовку ґрунту під ці культури проводять не пізніше 20 – 30-ти діб до настання оптимальних строків сівби – для підвищення ефективності боротьби з бур'янами, нагромадження та збереження вологи для отримання своєчасних дружних сходів, ефективного розвитку та укорінення рослин з осені.

У господарстві під озимі, як правило, використовують зайняті пари (експарцет, люцерна, вико-вівсяні суміші). Після укосу виконують дискування, вносять гній (80 – 100 т/га) і поле знову дискують.

Під ярі культури для зменшення втрат ґрунтової вологи здійснюють ранньовесняне розпушування та вирівнювання ґрунту, створюючи на поверхні прошарок у 3 – 5 см із дрібногрудкуватих часток розміром 1 – 7 мм. Роботу виконують якомога раніше, впродовж 1 – 2 діб, коли ґрунт набуває стану фізичної стиглості, тобто добре розсипається і не прилипає до робочих органів знаряддя. Візуально це збігається з посірінням гребенів та грудок.

Під пізні культури (кукурудза, соняшник, соя, гречка) найкраще прогрівання ґрунту і знищення бур'янів забезпечується весняним вирівнюванням, розпушуванням ґрунту дисковими боронами та передпосівною культивацією на глибину загортання насіння. За вірогідного дефіциту ґрунтової вологи виконують додаткове ущільнення ґрунту котками.

Осінь

Після збирання врожаю максимальне залишення нетоварної його частини на полі: соломи зернових і зернобобових, подрібнених стебел соняшнику, кукурудзи тощо.

1. Лущення стерні або рослинних рештків.

2. Безплужний обробіток ґрунту (плоскорізний обробіток, чизелювання ґрунту) або висів сидератів (овес, редька олійна, вика, гірчиця біла, жито).

3. Використання біологічних препаратів (ЕМ-препарати, деструктори стерні).

4. Загортання сидератів у ґрунт дисковим знаряддям.

5. Внесення органічних добрив (гній, пташиний послід, торф, тирса, сидерати тощо).

Зима

1. Вжиття заходів щодо снігозатримання шляхом встановлення щитів, захисних смуг, соснових або ялинових гілок, куліс зі стебел кукурудзи, соняшнику, хмизу, снопів зі очерету тощо.

2. Розробка плану сівозміни, бажано з включенням 30% бобових культур, плануванням гряд, оновленням сортів тощо.

Весна

Загортання в ґрунт озимих сидератів. Передпосівний безвідвальний обробіток і культивація ґрунту для знищення бур'янів.

1. Внесення органічних добрив.

2. Передпосівний обробіток насіння мікробіологічними препаратами та стимуляторами росту.

3. Проведення посівних робіт (збільшена норма висіву для формування більшої щільності посіву та залишення меншого простору бур'янам).

4. Сівба сидератів (еспарцет, вико-вівсяна суміш, горох кормовий, буркун білий, люпин однорічний, гречка за два загортання, суріпиця, фацелія)

Літо

1. Боротьба з бур'янами: система основного обробітку ґрунту в сівозміні, загущення посівів основних і сидеральних культур для підвищення пригнічення бур'янів, механічні та біологічні прийоми, аллелопатична дія сидеральних культур і гречки, боронування, мульчування.

2. Захист від шкідників і хвороб мікробіологічними препаратами: актофіт, триходермін, планріз, лепідоцид тощо.

3. Необхідно пам'ятати, що поліпшенню фітосанітарного стану посівів сприяє виконання основних робіт у найсприятливіші агротехнологічні строки.

Які помилки виникають під час обробітку грунту?

Необхідно також виділити і помилки обробітку грунту, що виникають під час ведення органічного землеробства. Передпосівну підготовку до сівби озимих проводять пізно. Потрібно стежити за тим, щоб окремі операції виконувалися послідовно, щоб не утворювалися і не засихали грудки грунту. Лущення слід проводити якомога раніше після збирання врожаю, тобто до висихання і затвердіння грунту. У сухому і твердому грунті важко витримується встановлена глибина обробітку (робочі агрегати “заглиблюються”). Це призводить до того, що орач “відпускає” агрегат, в результаті чого виникають великі та важко оброблювані грудки землі, високі витрати, незадовільна якість польових сходів, невирівняні посіви за паралельного зниження врожайності.

Занадто ранній вихід на ділянку навесні. Під час весняної підготовки виникає проблема вибору між своєчасним початком сівби і необхідною вологістю ґрунту. Рослинницькі технології наголошують на якомога ранньому початку сівби. Це змушує хліборобів до передчасного виходу на ділянку за недостатньо дозрілого грунту. Весняне ущільнення грунту усунути надзвичайно важко. За можливості навесні слід прагнути виключити застосування класичних волокуш. Основне вирівнювання грунту слід проводити (за необхідності) вже восени. Там, де не обійтися без волокуш, слід застосовувати шлейфи, що не штовхають перед собою купи землі і не викликають розмазування грунту. Під час вибору технології обробітку грунту і відповідного обладнання слід брати до уваги низку факторів. Обраний метод обробітку грунту зазвичай є результатом компромісу. Таким чином, обробіток грунту є швидше мистецтвом, ніж наукою, причому вирішальним при цьому є знання місцевих умов, здатність до спостереження і “землеробської кмітливості”.

Таким чином, органічне землеробство ґрунтується на вжитті агротехнологічних заходів з урахуванням природно-кліматичних особливостей місцевості. Воно дає змогу отримати високоякісні екологічно безпечні продукти харчування, відновлює та підвищує родючість ґрунтів, запобігає і ліквідує ерозійні процеси, забезпечує економічну незалежність виробників сільськогосподарської продукції.

ДО ЗАХОДІВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ЗБЕРЕЖЕННЯ

І ПІДВИЩЕННЯ РОДЮЧОСТІ ҐРУНТІВ НАЛЕЖАТЬ:

• оптимізація співвідношення сільськогосподарських культур у межах кожного господарства;

• ефективне використання місцевих органічних добрив (гною, торфу, компостів, сапропелю, органічних відходів переробки с/г продукції);

• широке використання посiвiв багаторічних трав і збільшення площ сидеральних посівів;

• xiмiчна меліорація, що базується на використанні місцевих покладів вапняків, крейди, мергелів;

• використання місцевих сировинних ресурсів для підвищення родючості ґрунтів (фосфорити, цеоліти, глауконіти, фосфатшлак, дефекат);

• припинення необгрунтованого розширення посівних площ під соняшник, що зумовлює погіршення фітосанітарного стану ґрунту, за розширення площ під сою, ріпак, гірчицю, льон олійний;

• запровадження мінімального обробітку ґрунту, впровадження широкозахватних агрегатiв, застосування прямих посівів;

• застосування контурної організації території, що запобігає руйнуванню грунтів;

• всебічна реставрація і підтримка полезахисних смуг як найважливішого агроландшафту і закріплення межі полів.

6.2. Технологія вирощування озимої пшениці в органічному землеробстві

6.2.1. Загальні відомості про культуру

Попит на органічну українську пшеницю з кожним роком зростає як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. В органічому виробництві України пшениця посідає перше місце серед усіх сільськогосподарських культур і в сівозміні може займати до 50%. Завдяки високому вмісту білка та клейковини органічну пшеницю використовують у продовольчих цілях. Також її широко використовують в органічному тваринництві та вона входить у кормовий раціон.

6.2.2. Ботаніка, насіння, підбір сортів

Ботаніка: Родина – злакові (Gramineae); Підродина – мітлицеподібні (Pooideae); Рід – пшениця (Triticum)

Відповідно до класифікації BBCH озима пшениця має 10 основних етапів розвитку, так званих макростадій. Це проростання, розвиток листя, кущіння, вихід у трубку, формування та поява класів, цвітіння, утворення зерен, дозрівання насіння і відмирання.

Настання тієї чи іншої фази BBCH відбувається тоді, коли не менше 70% рослин на одному полі набувають ознак, характерних для певної фази.

Для органічного виробництва використовують сорти пшениці, які також вирощують у неорганічному виробництві сільськогосподарської продукції. На сьогодні відомо понад 20 видів пшениці, які також можуть вирощувати в органічному виробництві.

В Україні органічні виробники вирощують такі види пшениці:

м'яку (TriticumaestivumL.) – використовують як основний компонент хлібобулочних та кондитерських виробів. У м'якої пшениці є озимі та ярі сорти;

тверду (Triticumdurum) – використовують для виготовлення макаронного тіста та поліпшення хлібопекарських властивостей хлібобулочних виробів. Це яра культура. Вона має більший вміст білка та клейковини, ніж м'яка пшениця.

Пшениця полба та спельта характеризуються швидким проростанням, потужним сходженням та кущенням. Незважаючи на нижчу врожайність, ці культури корисніші та мають вищу ціну як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

Полба та спельта містять більше білка, клітковини, ненасичених жирних кислот, ніж звичайна пшениця. Білок клейковини цих пшениць містить 18 незамінних амінокислот, які не можна отримати із тваринною їжею. Більше того, корисні речовини зерна швидко засвоюються організмом. Особливі розчинні вуглеводи (полісахариди) мають здатність зміцнювати імунну систему людини. Клейковина полби та спельти зазвичай не викликає алергії у людей, організм яких не може перетравлювати глютен, що є у звичайній пшениці. Людям, які страждають алергією на глютен, можна включати полбу та спельту у свій раціон харчування. У цих культур вищий вміст заліза та вітамінів групи В, ніж у звичайній пшениці. Зерно полби і спельти знаходиться у щільній оболонці, яка захищає їх від шкідників, зовнішніх забруднень та втрати вологи. У цих культур луска дуже міцна, тому під час обмолоту вона не відокремлюється від зерна. Зерно пшениці, з ботанічної точки зору, є плодом. Зародок та борошнисте ядро (ендосперм) оточені декількома зовнішніми шарами. Зерно у цих пшениць покрито лускою, яка не зростається із зерном, тому під час обмолоту легко обпадає.

Контроль 1 22.10.2020		Тест 22.10.2020
Контроль 2 22.10.2020

Насіння. Під час розмноження власного органічного насіння здійснюється тест на здоров'я насіння, при якому часто виявляють ураження сніговою пліснявою, септоріозом та твердою сажкою. Під час тестування визначають схожість зерна, яка має становити не менше 85%.

У разі виявлення більш ніж 10 спор на одній зернині, насіння підлягає обробці.

Колося пшениці уражене:		Зерно пшениці:
летючою сажкою	твердою сажкою	здорове	сажкові мішечки

Для органічного вирощування зернових у Західній Європі доступні такі дозволені засоби для обробки насіння на рослинній та мікробіологічній основі: Tillecur, Cerallі Cedomon Pseudomonaschlororaphis.

Tillecur складається з борошна жовтої гірчиці (Brassicajuncea). Він поліпшує стійкість насіння до впливу довкілля. Tillecur переважно застосовують проти твердої сажки (TilletiacariesTul.).

Cerall та Cedomon – біопрепарати. Активними інгредієнтами в цих продуктах є природні ґрунтові бактерії роду Pseudomonaschlororaphis.

Cerall застосовують проти снігової плісняви (Fusariumnivale), твердої головні (Tilletiacaries) та п'ятнистості листків пшениці (Septorianodorum). У Швейцарії органічні фермери здебільшого використовують Cerall для поліпшення схожості насіння пшениці з менше 80% до більше 85%.

Cedomon використовують проти таких хвороб, як сітчаста плямистість (Drechslerateres). Необхідно бути обережним за наявності пильної головні (Ustilagotritici) в насінні пшениці. Цей препарат не є достатньо ефективним у боротьбі із цим збудником хвороби.

Для обробки насіння органічної пшениці в Україні є перелік сертифікованих препаратів, затверджених міжнародно акредитованим і визнаним сертифікаційним органом «Органік Стандарт».

Вибір сортів. Органічну пшеницю можна вирощувати, застосовуючи сучасні агротехнології, в усіх кліматичних зонах України (Степ, Лісостеп та Полісся). Важливо, щоб сорти були спеціально підібрані відповідно до місця вирощування. Для отримання гарантованого урожаю необхідно висівати сорти, що пройшли в умовах кожної кліматичної зони державну експертизу, що занесені до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні і рекомендовані для вирощування у конкретному регіоні.

Одним із критеріїв отримання високих врожаїв пшениці, а також чіткого і своєчасного виконання агротехнологічних вимог, є відбір сортів із високим потенціалом врожайності і підвищеною адаптивністю до несприятливих факторів певної зони вирощування, таких як зимостійкість, посухостійкість, стійкість до вилягання, хвороб та шкідників.

Здебільшого сорти пшениці в органічному виробництві характеризуються сильними рослинами з високим стеблом, стійкістю до хвороб та шкідників. Сорти, виведені в органічному виробництві, потребують меншої кількості азоту, але, незважаючи на це, демонструють високу врожайність та придатність до використання у хлібобулочних виробах.

Які є ярі або озимі сорти зернових? Розрізняють два види зернових – ярі та озимі. Більшість складають зернові, посіяні восени (озимі). У порівнянні з ярими зерновими озимі мають довший вегетаційний період та вищу врожайність. Крім того, восени є більше часу для вибору найоптимальнішого строку посіву. Фаза цвітіння озимих культур настає раніше та припадає на ще досить вологий період, що має позитивний вплив.

Критерії якості зерна. На міжнародному рівні критерієм якості зерна взято показник вмісту білка. Відповідно до цього показника здійснюється надбавка до ціни за поліпшену якість під час постачання зернових. Для продовольчого зерна вміст білка має становити не менше 12%. Вміст білка і сирої клейковини позитивно корелюються один з одним та знаходиться у тісному зв'язку – збільшення вмісту білка в 1,4 рази відповідає збільшенню клейковини в два рази.

Здатність борошна поглинати воду залежить від вмісту сирої клейковини:

· до 25% – низька;

· 25 – 29% – середня;

· від 29% – висока.

В Україні м'яка і тверда пшениця, крім м'якої 6 класу, належить до продовольчої. Клас пшениці визначається за найгіршим значенням одного із показників якості. У Західній Європі продовольчу і фуражну пшеницю відрізняють не за вмістом білка або клейковини, а за фізичними властивостями зерна, а саме за натурною вагою. Зерно пшениці з натурною вагою менше 700 г/л належить до фуражної пшениці, а більше 700 г/л – до продовольчої.

Кількість білка і клейковини у полбі і спельті дуже високий, порівняно зі звичайною пшеницею, і може становити 15 – 18% та 25 – 35% відповідно. Західноєвропейські покупці якість спельти і полби визначають за числом падіння, що повинно бути не меншим за 220 с. Від числа падіння залежить ціна. Що вище число падіння, то вища ціна цих культур, залежно від цілей призначення.

6.2.3. Біологічні особливості

Вимоги до температури. Озима пшениця з групи зернових досить холодостійка культура. Насіння починає проростати за температури у посівному шарі ґрунту 1 – 2°С. Сходи при цьому з'являються пізно і недружно. Оптимальна температура проростання пшениці перебуває в межах 12 – 20°С. За умови достатнього зволоження ґрунту сходи за такої температури з'являються на 5 – 6-й день. Якщо температура вища 25°С, висіяне насіння і проростки масово уражуються хворобами. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 14 – 17°С.

Взимку добре загартовані восени рослини зимостійких сортів витримують зниження температури на глибині вузла кущіння до – 19 – 20°С. Достатній сніговий покрив захищає рослини навіть у разі зниження температури до – 35 – 40°С. Шар снігу 10 см і більше повністю захищає рослини від вимерзання навіть за 30°С морозу. За наявності шару снігу тільки в 2 см озима пшениця здатна витримувати зниження температури повітря до –20 – 26°С. Температура в зоні вузла кущіння при цьому буде становити – 15,2 – 19,9°С. І нарешті, сильні морози (25 – 30°С) за відсутності снігового покриву чи мінімальній його товщині (1 – 4 см) спричинять загибель рослин озимої пшениці навіть морозостійких сортів. Це так звана температурна зона вимерзання.

Перерослі рослини, на яких сформувалося по 5 – 6 пагонів, нестійкі проти низьких температур. Стійкість проти низьких температур зменшується в кінці зими або на початку весни внаслідок періодичного відтавання-замерзання грунту і розгартування рослин. У цей період озима пшениця може загинути від невеликих морозів (– 6 – 8°С). Незагартовані восени рослини у разі різкого похолодання (приморозки – 6 – 10°С) теж можуть пошкоджуватися. Восени рослини припиняють вегетацію, а навесні відновлюють її за температури повітря 3 – 5°С. Упродовж усіх фаз вегетації пшениця росте найінтенсивніше за температури повітря 20 – 25°С. Короткочасна спека з підвищенням температури до 35 – 40°С, за достатніх запасів вологи, не завдає їй великої шкоди. Припиняється приріст сухих речовин у разі збільшення температури понад 40°С.

Серед ярих зернових яра пшениця – це одна з найбільш холодостійких культур, адже насіння культури може проростати за 1°С температури ґрунту, а за 4 – 5°С вже з'являтимуться життєздатні сходи. Потрібно пам'ятати, що яра пшениця майже вдвічі слабше кущитися, ніж озима. У культури в перші тижні росту та розвитку повільно розвивається коренева система. Сприятливими температурними умовами для кущення та формування кореневої системи є 10 – 12°С, проте надалі – 16 – 23°С. Із підвищенням температури скорочується як період, так і енергія кущення.

Вимоги до вологи. Озима пшениця ‒ вимоглива до вологи культура, її насіння для набухання потребує 55 – 60% води від своєї ваги. За недостатньої вологості ґрунту рослини не кущаться і різко знижують продуктивність. Найбільш негативно впливає на врожай озимої пшениці нестача вологи в період виходу в трубку – колосіння, а також наливання зерна, коли потреба рослин у воді максимальна. Оптимальні умови для росту і розвитку створюються за вологості ґрунту не менше 75 – 80% від польової вологоємності. За період вегетації озима пшениця залежно від умов вирощування витрачає 2500 – 4000 м²  води з 1 га. Транспіраційний коефіцієнт її становить 300 – 500.

Озима пшениця негативно реагує і на перезволоження. Якщо воно короткочасне і температура повітря невисока, то рослини не знижують темпів росту. Тривале перезволоження сповільнює ріст, можливе загнивання кореневої системи, листки набувають блідо-зеленого кольору. Надлишок вологи легше витримують рослини молодого віку. Осіннє перезволоження зменшує морозостійкість і зимостійкість.

Велика кількість опадів у весняно-літній період сприяє сильному росту вегетативної маси, що призводить до вилягання рослин, погіршення фітосанітарного стану посівів і зниження врожайності. Надмірна кількість опадів у період формування і достигання зерна призводить до ураження хворобами та зниження якості зерна.

Не менш складною проблемою для ярої пшениці є нестача вологи, за якої погано розвивається вузлова коренева система і рослини майже не кущаться. Особливо волога необхідна рослинам під час фази виходу в трубку і в період колосіння-наливання зерна.

Вимоги до ґрунту. Озима пшениця має підвищені вимоги до ґрунту, реакція якого повинна бути нейтральною (рН 6,0 – 7,5). Найвищі врожаї дає на чорноземах, темно-каштанових, перегнійно-карбонатних, темно-сірих та сірих опідзолених ґрунтах, чистих від бур'янів та добре забезпечених вологою і поживними речовинами. На легких піщаних та супіщаних ґрунтах пшениця менш врожайна, ніж жито.

Урожай пшениці залежить не тільки від типу ґрунту, а й від його родючості. Так, підвищення родючості ґрунту застосуванням зеленого добрива, внесенням достатньої кількості органічних і мінеральних добрив сприяє одержанню високих урожаїв і на супіщаних ґрунтах. Має найвищі вимоги до ґрунту та забезпечення водою серед усіх вирощуваних культур.

Надає перевагу важчим ґрунтам з глибоким гумусовим горизонтом, які регулярно забезпечуються водою і добре утримують вологу. Дуже легкі ґрунти із невеликим гумусовим горизонтом та торф'яні ґрунти не підходять для вирощування пшениці. Придатна до вирощування в усіх кліматичних зонах України за умов використання сучасної агротехнології. Оптимальним вважається помірний клімат із невеликою кількістю опадів.

Яра пшениця показує найкращу врожайність на родючих і чистих від бур'янів чорноземних та каштанових ґрунтах, а на малородючих ґрунтах культура кущиться слабо. Сприятливою кислотністю ґрунту є рН на рівні 6 – 7,5, адже культура не надто добре росте на кислих і засолених полях.

Невибагливими до кліматичних умов та ґрунту є полба та спельта. Вони надають перевагу ґрунтам середньої важкості та важчим. Торф'яні ґрунти менш придатні для їх вирощування. Підходять для несприятливих зон вирощування із великою кількістю опадів.

6.2.4. Технологія вирощування

Місце в сівозміні

Під час вирощування органічної пшениці для уникнення хвороб та бур'янів у сівозміні слід дотримуватись звичайних правил та пауз. Частка зернових не повинна перевищувати 50% загальної площі сівозміни, в іншому разі слід очікувати підвищення випадків захворювань та появи бур'янів. У разі вирощування однакових видів зернових ‒ пшениці, полби та ячменю ‒ слід дотримуватись перерв у 2 – 3 роки.

Полбу та спельту слід розташовувати у сівозміні як пшеницю. Вони, завдяки своїй потужній кореневій системі, можуть досягати високої врожайності та гарної якості зерна навіть за умов недостатньої кількості азоту. Тому у сівозміні їх не слід розташовувати на найкращих місцях. Не рекомендується вирощувати полбу і спельту одразу після пшениці (через хвороби коріння та стебла).

Пшеницю, завдяки її економічному значенню, розташовують на найвигідніших місцях. Серед усіх інших зернових злакових культур озима пшениця є найвибагливішою до попередника і тому саме їй у порівнянні з іншими злаками віддають найкращих попередників.

Оптимальними попередниками озимої пшениці, залежно від кліматичних зон, можуть бути багаторічні та однорічні трави, зернобобові культури, озимий ріпак, чорний та зайнятий пар, конюшина, люцерна, редька олійна, гірчиця біла, фацелія, люпин, кукурудза на силос, бобово-злакові та хрестоцвітно-злакові суміші (вико-овес, пелюшка-овес, горох-овес, вика-конюшина-райграс).

Важливою особливістю вирощування озимої пшениці є її беззаперечна придатність як попередника для наступних культур у сівозміні та залишення після себе великої кількості решток із подальшою їх гуміфікацією, що призводить до накопичення та доступу поживних речовин для наступної після пшениці культури.

Обробіток ґрунту

Якщо озиму пшеницю вирощувати після луків, багаторічних та однорічних трав, кукурудзи та різних форм сидератів, то за 2 – 3 тижні до посіву поле необхідно переорати глибиною 15 см за допомогою плугу з системою “On-land” (рис. 1), який широко використовують західноєвропейські органічні виробники сільськогосподарської продукції. Якщо запізнитися з оранкою, то ґрунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитися, що створить загрозу розриву кореневої системи пшениці внаслідок його осідання.

Іншим варіантом може бути:
	дискування поля вздовж і впоперек важкими дисковими боронами
	або лущильниками на глибину 10 – 12 см.

Після попередників, таких як чорні та зайняті пари, зернобобових проміжних культур, озимого ріпаку, кукурудзи на силос та хрестоцвітно-злакових сумішей, поле дискують декілька разів або культивують.

Передпосівний обробіток ґрунту срямований на створення сприятливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненим насіннєвим ложе для розміщення насіння та верхнього шару дрібногрудочкового ґрунту над ним. Для цього проводять передпосівну культивацію. Використовуючи прецизійний культиватор компанії Treffler (Німеччина), можна досягнути успішного результату у створенні сприятливого та якісного насіннєвого ложа.

Восени озима пшениця може спожити лише 10 – 20 кг азоту, однак вивільнення азоту в цей період, залежно від культури-попередника, може бути до 150 кг. Тому на легких та середніх ґрунтах для зниження втрат нітратів восени слід зменшити глибину обробітку ґрунту або навіть зовсім відмовитись від плуга.

Для ярої пшениці навесні після озимих сидератів (ріпак, суріпиця, жито або суміші (жито + вика, жито + ріпакабо суріпиця) необхідно провести дискування декілька разів, залежно від попередника. Потім проводять передпосівну культивацію.

Спельта і полба не дуже вимогливі до азоту, то в сівозміні їх розташовують у другу чергу після озимої пшениці.

Пшениця	Полба	Спельта	Тритикале

Обробіток ґрунту для спельти і полби не відрізняється від обробітку ґрунту для озимої пшениці.

Підготовка насіннєвого ложа. Для зернових потрібне однорідне, розпушене, насіннєве ложе (трохи з грудочками на поверхні). Не слід дуже сильно розпушувати ґрунти, що схильні до замулення. Підготовка насіннєвого ложа залежить від культури-попередника та забур'яненості. Насіннєве ложе готують за декілька днів до посіву.

Провівши передпосівну культивацію і посів, необхідно провести коткування за допомогою ребристого котка, що сприяє ущільненню ґрунту (тісний контакт насіння з ґрунтом) та укоріненню рослин. Також слід вирівняти насіннєве ложе із дуже грудкуватою структурою, для чого рекомендується застосування пружинної борони.

Удобрення

У неорганічному сільському господарстві внесення поживних речовин, особливо мінеральних азотних добрив, має значну перевагу у порівнянні з іншими заходами. На відміну від неорганічного в органічному землеробстві сівозміна (зернобобові, люцерна, конюшина, проміжні культури, сидерати) та обробіток ґрунту (мобілізація поживних речовин) відіграють основне значення для збалансованого живлення пшениці.

У разі цілеспрямованого збільшення гумусового горизонту слід оптимально пов'язувати між собою усі заходи господарювання, беручи до уваги властивості ґрунту та кліматичні умови, для довгострокового збереження або підвищення родючості ґрунту.

Азот є обмежувальним фактором для більшості господарств рослинницького напряму, а особливо для тих, в яких немає тваринництва. Його доступність впливає, в першу чергу, на врожайність культури та якість зерна. Сьогодні в Україні переважна більшість органічних господарств не мають власного тваринництва. Виникає проблема з азотним живленням пшениці. Проте необхідно відзначити, що спельта та полба не залежать від недостатньої кількості азоту в ґрунті.

В органічному землеробстві для отримання врожайності пшениці 4,5 т/га у сприятливих кліматичних та ґрунтових умовах необхідно розраховувати на внесення 100 кілограмів азоту на один гектар.

У системі господарювання без власних добрив потреба в азоті забезпечується за допомогою фіксації азоту з повітря, із залишків врожаю культури-попередника та з розпаду гумусу. Залежно від культури-попередника та обробітку ґрунту можна вивільнити деяку кількість азоту. Однак часто, у зв'язку з недостатньою кількістю опадів, частина азоту не мобілізується, що потім негативно впливає на врожай та вміст білка у пшениці.

Джерелом азоту для вирощування пшениці на органічних господарствах без тваринництва (гною) можуть бути:

· чорні пари: мобілізація та збагачення ґрунту азотом завдяки агротехніці (контроль бур'янів), аеробним мікроорганізмам – азотофіксаторам та біологічній активності ґрунту;

· попередники та зайняті пари: багаторічні та однорічні трави, конюшина, люцерна, польові боби, люпин, горох, бобово-злакові та хрестоцвітно-злакові суміші (вико-овес, горох-овес, люпин-овес, польові боби-овес, злаково-конюшиний пар (рис 5 – 9). Доступний азот після мінералізації рослинних решток люцерни становить 100–150 кг/га, польових бобів – 40 – 110 кг/га, люпину – 60 – 150 кг/га.

	Суміш озимого гороху та озимого ячменю
	Суміш люпину і вівса
	Суміш польових бобів і вівса
	Злаково-конюшиний пар
	Злаково-конюшиний пар

· проміжні культури (сидерати): гірчиця, люпин, редька олійна, конюшина та бобово-злакові суміші (пелюшка-овес, вика-конюшина-райграс).

Суміш вики, конюшини та райграсу

Однією із популярних проміжних культур у Західній Європі є суміш вики, конюшини та райграсу. Вона може фіксувати 50 – 100 кг/га азоту.

· підсів конюшини

Підсів конюшини в пшеницю

Для отримання хороших дружних сходів конюшину підсівають ранньою весною до відновлення вегетації озимих або перед кущенням, залежно від вологості ґрунту, розкидачем або сівалкою у міжряддя. За пізнього підсіву сходи конюшини слабо вкорінюються у підсохлий ґрунт і з часом сильно зріджуються. Після підсіву негайно проводять боронування пружинною бороною. При цьому насіння конюшини загортається в ґрунт, руйнується ґрунтова кірка та знищуються бур'яни у фазі білої ниточки. При підсіві конюшини необхідно бути обережним, оскільки між цими культурами існує конкуренція за воду та поживні речовини. Не рекомендується підсівати конюшину в пшеницю у сухому кліматі, із кількістю опадів менше 450 мм. Вибір насіння конюшини залежить від подальшого використання конюшини (випас тварин, сидерат, який пізніше буде задискований та закультивований, чи сінаж). Придатні практично усі види конюшини або зимостійкі травосуміші із конюшиною зі звичайною густотою посіву (червона конюшина – 15 – 18 кг/га та біла конюшина – 10 – 12 кг/га);

· боронування сприяє мінералізації азоту до 15 кг/га;

· внесення комерційних добрив. Озима пшениця має найвищу потребу в азоті навесні під час формування стебла. В цей час ґрунт ще біологічно малоактивний, тому мінералізація азоту недостатня. Це спричинено здебільшого холодною погодою або/та тривалою посухою. Цей фактор призводить до зниження врожайності та погіршення якості зерна, оскільки недостатня кількість азоту впливає на утворення білка. Цю проблему можливо вирішити за допомогою внесення комерційних добрив. Комерційні азотні добрива слід вносити наприкінці зими, коли починається вегетаційний період зернових, та у фазу кущення і виходу в трубку (залежно від складу та характеристики добрива). Внесення невеликих доз від 30 кг азоту у формі органічних комерційних добрив доцільне на бідних ґрунтах. Під час вирощування органічної пшениці в Україні є перелік сертифікованих/ затверджених добрив, засобів та поліпшувачів ґрунту, затверджених міжнародно визнаним сертифікаційним органом “Органік Стандарт” відповідно до вимог Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/848

Фіксація азоту з атмосфери.

Фіксація азоту залежить від біологічних особливостей рослин, складу суміші, кліматичної зони та ґрунту.

В середньому цей показник може бути таким:

· конюшина (2 роки) – 75 – 200 кг/га;

· горох для продовольчих цілей – 80 – 220 кг/га;

· суміш гороху та ячменю на зерно – 60 – 150 кг/га;

· суміш гороху та ячменю на силос – 60 – 150 кг/га;

· підсіяна конюшина в пшеницю – 20 – 70 кг/га;

· соя – до 50 кг/га.

Сівба

Важливими складовими посіву органічної пшениці є час посіву, густота та глибина посіву, відстань між рядками.

Час посіву:

ü в органічному землеробстві терміни посіву співпадають з неорганічним;

ü посів озимої пшениці здійснюється з початку вересня до кінця жовтня, залежно від вологи в ґрунті та кліматичних умов. Рослини мають ввійти у зиму в стадії трьох листочків;

ü ранні посіви озимої пшениці підвищують ризик захворювань та конкуренцію з боку бур'янів. Швидкий розвиток рослин до зими підвищує ризик випрівання та удушення під сніговим покровом;

ü у помірних кліматичних зонах у разі більш ранніх посівів, завдяки довшому вегетативному періоду, можна розраховувати на більш ранній збір врожаю та вищу врожайність;

ü за пізніх посівів слід брати до уваги зниження врожайності та підвищення ризику вимерзання. Раннє внесення азоту в цьому випадку важливе;

ü слід ретельно обдумати та зважити всі «за» та «проти» як ранніх, так і пізніх посівів;

ü проростання відбувається залежно від виду озимої пшениці за мінімальної температури від 1–3° C.

Озима пшениця, спельта та полба мають однакові строки посіву, але спельту можна сіяти пізніше, ніж озиму пшеницю та полбу.

У таблиці представлено оптимальну густоту посіву та норму висіву пшениці, полби та спельти.

Густота посіву та норма висіву

Культура	Густота посіву (зернин на 1 м^2)	Норма висіву (ц/га)
Озима пшениця	400 – 500	2,0 – 2,4
Яра пшениця	45 – 550	2,0 – 2,4
Полба	175 – 200	2,0 – 3,0
Спельта	175 – 200	2,0 – 3,0

Не слід збільшувати норму посіву за нормальних кліматичних умов. Норма висіву залежить від маси 1000 зерен.

Незначні пошкодження під час обробітку пружинною бороною та у разі нерівномірного сходження (через непротруєне насіння) зернові можуть компенсувати завдяки кущенню.

У разі вирощування у зонах із підвищеною небезпекою вимерзання, рекомендовано збільшувати норму посіву на 10 – 20% (від зазначеної у таблиці густоти посіву максимальних значень).

Полба та спельта мають дуже високий потенціал кущення, тому можливі нижчі норми висіву насіння.

Важливо зауважити, що несприятливі умови за пізніх посівів не можна компенсувати лише за рахунок підвищення густоти посіву. За умови вологого ґрунту краще перенести посів відповідних культур на весну.

Рекомендована рівномірна глибина посіву 2 – 4 см. Дотримання рекомендованої глибини загортання насіння призводить до гарного кущення, формування короткого вузла кущення та гарної зимостійкості. Слід контролювати глибину безпосередньо в процесі посіву. На сухих ґрунтах рекомендується загортати насіння глибше.

Посів пшениці проводять рядковими сівалками з шириною міжрядь 7,5 см та 15 см. Під час обробітку пружинною бороною, за умови не дуже високої забур'яненості, слід обирати мінімальну можливу відстань між рядками. Посіви з малою відстанню між рядками мають тенденцію краще пригнічувати бур'яни. З економічної точки зору рекомендується обробіток пружинною бороною та вузькі міжряддя.

Догляд за посівами

Значну увагу під час догляду за посівами в органічному землеробстві приділяють боротьбі з бур’янами на початковому етапі. Основними способами контролю над бур'янами і зниження їх кількості у вирощуванні органічної пшениці є система обробки ґрунту, правильне чергування культур у сівозміні та агротехнічні прийоми (час посіву, густота посіву, проведення провокацій, передпосівний обробіток ґрунту, спосіб посіву, відстань між рядками, підсів конюшини, боронування в різні стадії розвитку рослиноборонування у фазі білої ниточки бур'яну). Мета: досягнення якомога меншої забур'яненості поля від моменту посіву до кінця кущення. До формування стебла зернових звести до мінімуму конкуренцію з боку проблемних бур'янів (пирій (Elytrfgiarepens), осот (Sonchusarvensis), ромашка (Matricariaperforata), жабрій звичайний (Galeopsis tetrahit L.), щавель горобиний (Rumexacetosella), лисохвіст польовий (Alopecurus myosuroides), гірчиця польова (Sinapis arvensis L.).

пирій (Elytrfgiarepens)	осот (Sonchusarvensis)	ромашка (Matricariaperforata)
жабрій звичайний (Galeopsistetrahit L.)	щавель горобиний (Rumexacetosella)	лисохвіст польовий (Alopecurusmyosuroides)
гірчиця польова (Sinapisarvensis L.)

Рівень забур'янення від 5 – 10% не призведе до економічних втрат (до 50 бур'янів на один квадратний метр у момент кущення).

Методи контролю бур'янів під час вирощування органічної озимої пшениці, полби та спельти не відрізняються.

Раннє відновлення весняної вегетації та інтенсивний розвиток дають можливість рослинам успішно конкурувати з ранніми і пізніми видами ярих бур'янів. Однак за несприятливих умов такі бур'яни, як підмаренник чіпкий (Galiumaparine)і куряче просо (Echinochloacrus-galli L.) також можуть завдати посівам значної шкоди.

Профілактичними заходами контролю бур'янів є:

· проведення провокаційного боронування або культивації (2 обробки за тиждень до посіву);

· дотримання правил сівозміни (відсоток зернових у сівозміні, чергування озимих та ярих культур, колосові та листові культури);

· покриття ґрунту за допомогою підсівів та посівів проміжних культур;

· уникнення ранніх посівів (ранній посів сприяє бур'янам);

· вибір сортів/видів з високими стеблами, стійкими до вилягання та пристосованими до певних зон вирощування;

· дотримання густоти посівів (густі посіви пригнічують бур'яни);

· дотримання оптимального та допустимого строків посіву;

· підживлення озимої пшениці комерційними азотними добривами, мікродобривами та стимуляторами росту, сертифікованими та дозволеними в Україні для виробництва органічної продукції у фазу кущення та початку трубкування.

Прямими заходами контролю бур'янів є:

• застосування пружинної борони. В органічному виробництві, під час вирощування органічної пшениці, прямим контролем бур'янів є боронування. Боронування проводять декілька разів залежно від проростання та кількості бур'янів (у середньому 2 – 3 рази). Боронування посівів озимої пшениці проводять навесні після дозрівання ґрунту в фазу 3 – 4 листочків або кущення. Основне завдання його полягає в розпушуванні верхнього шару ґрунту, видаленні відмерлих частин рослин, знищенні однорічних бур'янів у фазі білої ниточки, знищення ґрунтової кірки та поліпшення аерації ґрунту.

Озима пшениця до боронування пружинною бороною Striegel, Bavarian Treffler (Німеччина) (Сквирська дослідна станція, Київська область)	Озима пшениця після боронування пружинною бороною Striegel, Bavarian Treffler (Німеччина) (Сквирська дослідна станція, Київська область)

Внаслідок руйнування ґрунтової кірки відбувається руйнування капілярів, що призводить до припинення випаровування води та збереження вологи в ґрунті. Під час боронування краще всього підходять пружинні борони (Striegel). Повільний, обережний обробіток пружинною бороною дуже дієвий, оскільки при цьому знищуються зародки бур'янів.

Боронування проводять у різних напрямках вздовж рядків або по діагоналі, коли ґрунт має оптимальну стиглість і не прилипає до зубців пружинної борони.

· Пересівання пшениці. Занадто рідкі посіви призводять до значних втрат врожаю та сильного розмноження супровідних бур'янів. Такі посіви можна поліпшити за допомогою коткування та раннього підживлення рідким гноєм або комерційними добривами, дозволеними для використання в органічному виробництві. Якщо посіви після сходження снігу у фазі 3-х листків мають менш ніж 150 рослин на один квадратний метр, то їх потрібно пересіяти ярими зерновими (ярою пшеницею або ячменем).

Боротьба з хворобами та контроль шкідників

Захист від хвороб та шкідників під час вирощування органічної пшениці полягає у:

ü дотриманні правильної обґрунтованої схеми сівозміни, агротехнічної дисципліни, густоти та строків посіву;

ü виборі стійких до хвороб та шкідників сортів пшениці;

ü використанні перевіреного посівного матеріалу;

ü виборі відповідних сортів для певної кліматичної зони;

ü вжитті профілактичних заходів.

Основними хворобами озимої пшениці є борошниста роса (Blumeriagraminis), септоріоз (Septoriatritici), бура іржа (Pucciniarecondite) та фузаріоз (Fusariumgraminearum).

Борошниста роса (Blumeriagraminis)	септоріоз (Septoriatritici)
бура іржа (Pucciniarecondite)	фузаріоз (Fusariumgraminearum)

Виникнення цих хвороб можна зменшити за допомогою впровадження стійких до хвороб сортів та незагущених посівів.

Запам’ятайте!

Захворювання коріння та стебла рослин можна зменшити за допомогою правильного планування сівозміни з використанням проміжних культур і сидератів. Зернові культури можна повернути на те саме місце як мінімум через 2 – 3 роки.

Для боротьби із хворобами під час вирощування органічної пшениці в Україні є перелік сертифікованих засобів захисту рослин, затверджений міжнародно акредитованим і визнаним сертифікаційним органом “Органік Стандарт”. Застосовувати дозволений фунгіцид можна в баковій суміші зі стимулятором росту, інсектицидом та мікроелементами.

До шкідників озимої пшениці належать хлібна жужелиця (Zabrustenebrioides G.), злакова муха (PhorbiasecurisTeins), п'явиця (Oulemamelanopus L.), хлібний жук (Anisopliaaustriaca H.), совка (Agrotissegetum L.), злакова цикадка (Psammotettixstriatus), хлібна блішка (Phyllotretavittula R.), хлібний пильщик (Cephuspygmaeus L.).

хлібна жужелиця (Zabrustenebrioides G.)	злакова муха (PhorbiasecurisTeins)
п'явиця (Oulemamelanopus L.)	хлібний жук (Anisopliaaustriaca H.)
совка (Agrotissegetum L.)	злакова цикадка (Psammotettixstriatus)
хлібна блішка (Phyllotretavittula R.)	хлібний пильщик (Cephuspygmaeus L.)
клоп-черепашка (EurygasterintegricepsPut)

Боротися із цими шкідниками під час вирощування органічної пшениці можна за допомогою правильної сівозміни та застосовуючи дозволені в органічному виробництві інсектициди. (Перелік сертифікованих інсектицидів, затверджених міжнародно акредитованим і визнаним сертифікаційним органом «Органік Стандарт»)

Серед шкідників озимої пшениці найнебезпечнішим є клоп-черепашка (EurygasterintegricepsPut). У період кущення він висмоктує соки з молодих стебел, викликаючи пожовтіння і скручування центрального листка, а потім і загибель стебла. Найнебезпечнішим і дорослими клопами зерна в колосках. Шкода від клопа-черепашки полягає у впливі комплексу ферментів його слини, що вводиться в зерно, клоп пошкоджує (прокусує) його оболонку. Ці ферменти розщеплюють білки, вуглеводи і жири, внаслідок чого погіршуються хлібопекарські та харчові якості борошна.

Біологічний метод боротьби з клопом-черепашкою полягає у використанні:

	- теленомусів. Найбільше клоп-черепашка страждає від яйцеїдів-теленомусів (Telenomus), сімейства перетинчастокрилих (Scelionidae), розвиток яких відбувається в яйцях клопів. Це дрібні комахи з довжиною тіла в середньому близько 1 мм;
		- теленомінів.

Це природний ентомофаг, який з наростаючим ефектом паратизує до 90% яєць клопа-черепашки. Теленоміни належать до одного і того ж сімейства, що і теленомуси (сімейство Scelionidae).

Комплексний метод боротьби полягає у такому:

• дотриманні сівозміни;

• своєчасному збиранні зрілого врожаю в стислі терміни, метод прямого комбайнування;

• обмеженні втрат зерна під час збирання;

• лущенні, дискуванні, ранній зяблевій оранці ґрунту після збору врожаю;

• догляді за лісосмугами, збереженні на прилеглих ділянках зеленої рослинності, посіві багаторічної трави;

• використанні сортів із підвищеною стійкістю проти шкідників та із раннім дозріванням;

• проведенні посіву озимої пшениці в оптимальні терміни для встановленої кліматичної зони;

• посів насіння високої якості;

• своєчасній боротьбі з дикорослими злаковими бур'янами, але при цьому обов'язкове збереження лісосмуг і ділянок дикоростучої рослинності біля поля, в якій розмножуються природні вороги клопів;

• удобренні поля засобами, дозволеними в органічному виробництві, до складу яких входять фосфор і калій.

Збирання врожаю

Органічна пшениця користується попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

За сприятливих кліматичних умов та виконання всіх агротехнічних вимог під час вирощування органічної озимої пшениці, полби та спельти у середньму можна розраховувати на таку врожайність:

– озима пшениця – 35 – 40 т/га;

– полба – 20 – 25 т/га;

– спельта – 20 – 25 т/га.

Збирання врожаю має проводитися за умови повного достигання зерна в стислі строки, з обмеженням втрат, методом прямого комбайнування. Щоб уникнути ураження грибковими інфекціями та виділення отруйних мікотоксинів максимальна вологість зерна не повинна перевищувати 15%.

У разі постійних опадів відбувається проростання зерна, тобто воно знову проростає в незібраному колосі. При цьому втрачає клейковину і може використовуватись тільки як фуражне.

Дуже стрімке достигання зерна, через хворобу або посуху, призводить до недостатньо розвинених зерен у колосі.

Зерно необхідно зберігати в сухих, повітропроникних приміщеннях або упаковках за умови показників вологості 12,5 – 13%.

У вологих умовах з поганою вентиляцією утворюються цвілеві гриби, які виробляють мікотоксини.

Полба та спельта мають довше перебувати (зберігатися) в лусках.

Практичний приклад вирощування спельти у 2014 – 2015 роках на підприємстві “Цефей-Груп”, Житомирська область, Новоград-Волинський район.

Попередник – перелоги, необроблюваний давно ґрунт (приблизно 10 – 15 років).

Обробіток ґрунту:

· оранка;

· дискування (2 рази);

· культивація (2 рази);

· передпосівна культивація;

· поверхневий посів розкидачем;

· післяпосівне боронування;

· весняне боронування пружинною бороною (2 рази).

Урожайність – 41,8 ц/га.

Якість зерна:

· білок – 13%;

· клейковина – 25%;

· число падіння – 240 с.

Спельта не залежить від недостатньої кількості азоту в ґрунті. Добрива, засоби захисту рослин та стимулятори росту, які дозволені в органічному виробництві, під час вирощування пшениці спельти, на підприємстві не використовувалися.

Спельта відрізняється скоростиглістю, невибагливістю до клімату, стійкістю до більшості грибкових захворювань, характеризуються швидким проростанням, потужним сходженням та кущенням.

Спельта в кінці листопада 2014 року перед зимівлею (Цефей-Груп, Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н)	Спельта в кінці березня 2015 року перед боронуванням пружинною бороною (Цефей-Груп, Житомирська обл.,Новоград-Волинський р-н)
Спельта в кінці квітня 2015 року після боронування пружинною бороною (Цефей-Груп, Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н)	Спельта в кінці липня 2015 року перед збором врожаю (Цефей-Груп, Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н)

6.3. Технологія вирощування гороху в органічному землеробстві

6.3.1. Загальні відомості про культуру

Горох відіграє важливу роль у підвищенні продуктивності сівозміни, завдяки його здатності нагромаджувати в ґрунті азот та органічні речовини. Активна діяльність бульбочкових бактерій у поєднанні з біологічними процесами поліпшує азотний баланс ґрунту, що значно підвищує його родючість.

За високої агротехніки залишає в грунті 80–120 кг/га азоту і є добрим попередником для зернових культур. Має значення як парозаймаюча і сидеральна культура.

Зелена маса – цінний корм для великої рогатої худоби і сировина для виготовлення сіна, сінажу, трав'яного борошна. За поживністю 100 кг зеленої маси дорівнює 13,4 корм. од.

6.3.2. Ботаніка, насіння, підбір сортів

Ботаніка. Рід горох Pisim L. належить до родини викових Vicilae Brann, підродини лядвенцевих Zotoideae.

Найбільше значення має Pisum sativum L. – культурний горох, який поділяється на два самостійні види: посівний (Pisum sativum L.) і польовий (Pisum arvense L.), який часто називають пелюшкою.

Насіння. Насіння має відповідати вимогам і мати схожість: для І класу – 95%, II і III – відповідно 92 і 90 %.

Вологість насіння в Степу має бути 14, в Лісостепу і на Поліссі – 15%. Якщо воно має підвищену вологість, то необхідно провести повітряно-тепловий обігрів, що позитивно впливає на енергію його проростання.

Для сівби використовують добре сформоване, крупне, не пошкоджене гороховим зерноїдом (брухусом) висококондиційне насіння 1–3 репродукції. За 2–3 тижні до сівби проти комплексу грибкових і бактеріальних хвороб, а також для стимулювання росту і розвитку рослин гороху насіння обробляють препаратом Фітонцид (-р,-с) (Bacillussubtilis) – 0,5–1,5 л/т, також як стимулятор росту застосовують препарат Азотофіт (Azotobakterchroococum) – 200 мл/т. Також у обробку насіння включають препарат Ріверм 10% препар./т, він забезпечує надходження в ґрунт необхідних мікро- і мікроелементів, а також корисної мікрофлори. Обробку насіння препаратами фунгіцидної дії необхідно поєднувати із обробкою добривом гумісол-супер (N – 0,15%, P₂O₅ – 0,05%, K₂O – 0,1%) із розрахунку 4 л/т.

Горох – культура ранніх строків сівби, сіють його одночасно з ранніми ярими зерновими (ячмінь, овес). Ранні посіви менше пошкоджуються борошнистою росою і попелицею. Запізнення з сівбою на 5–10 днів знижує урожай в західному Лісостепу на 4 – 7 ц/га, східному ‒ на 4 – 9, центральному ‒ на 5 – 8 ц/га.

Підбір сортів. За органічного землеробства необхідно використовувати сорти, які вирізняються удосконаленою архітектонікою рослин (вегетативна частина стебла суттєво зменшена, а репродуктивна – збільшена), що позитивно впливає на продуктивність фотосинтезу, підвищення адаптивної спроможності в умовах стресових ситуацій (низьких температур, повітряних посух під час цвітіння, спалахів різноманітних захворювань).

Біологічною особливістю гороху є довгий період генеративного розвитку. Несприятливі погодні умови у цей період для сортів гороху, що різняться за нагромадженням пластичних речовин, є основною причиною зниження урожаю насіння. Саме тому для одержання високих і сталих урожаїв за різних екологічних умов в кожному господарстві необхідно висівати два або три сорти, що різняться не тільки генетично, а й за екотипами. Найдоцільніше вирощувати ті сорти, які за результатами перевірки визнані кращими за показниками врожайності, якості зерна, стійкості до посухи, вилягання, шкідників та хвороб і внесені до Державного реєстру сортів рослин України для відповідної зони.

Урожайність гороху значною мірою залежить від генетичного потенціалу сорту. В Україні створені та рекомендовані для вирощування різні за морфологією сорти гороху, проте їх біологічні особливості у технологіях вирощування використані не повною мірою, тому необхідними є дослідження з питань встановлення особливостей росту і розвитку рослин, формування зернової продуктивності сортів різного морфотипу для подальшої їх реалізації в удосконалених сортових технологіях вирощування. Сорт повинен мати високу адаптивну здатність, що дозволяє відновлювати до оптимального рівня процеси метаболізму після дії стресового фактора, що особливо важливо у зв’язку зі змінами і нестабільністю клімату. До основних властивостей, що визначають рівень адаптивності гороху, належать високий збиральний індекс, тип росту стебла, дружне достигання, стійкість проти хвороб, стійкість до осипання, висока потенційна врожайність. Морфологічні ознаки сучасних сортів гороху (коротші міжвузля, вусатість, ущільнення зони плодоношення) забезпечують високу стійкість до вилягання посівів і одночасне достигання зерна.

Сорти нового покоління вусатого морфологічного типу за сприятливих погодних умов здатні формувати урожайність зерна понад 6 т/га. Сучасні вусаті сорти гороху створюють стоячий та вирівняний стеблостій, а це не тільки поліпшує розвиток рослин і збільшує їх продуктивність, а й надає можливість швидко та якісно зібрати врожай зерна [20]. Основною перевагою вусатих форм гороху є те, що за рахунок сильно розвинених та міцно зчеплених між собою вусів у посівах створюються умови для доброї аерації і освітлення нижнього ярусу рослини [23]. Існувала думка, що сорти безлисточкового типу не зможуть забезпечити урожайність на рівні звичайних. Результати вирощування показали, що нові сорти безлисточкового типу не поступаються кращим листочковим та існуючим стандартам

Найпоширенішими є такі сорти гороху: Аграрій, Акціонер, Вінничанин, Інтенсивний 92, Інтенсивний 96, Надійний, Світязь, Топаз 2, Таловиць 50, Харківський 85, Харківський янтарний, Дамир 2, Дамир 3. Кормові укісні сорти: Богун, Донбас, Зерноградський урожайний, Кормовик, Люлінецький 1, Подільський, Резонатор, Усатий 90.

6.3.3. Біологічні особливості

Вимоги до температури. Горох мало вибагливий до тепла, належить до рослин довгого дня. Насіння проростає за температури 2 – 3 °С, однак за таких умов досить повільно і триває 12 – 20 днів і більше, сходи ослаблені. Мінімальна температура для утворення вегетативних органів становить 4 – 5 °С. З підвищенням її до 10 °С насіння проростає протягом 5 – 7 днів. Оптимальна середньодобова температура повітря в період формування вегетативних органів – 12 – 16 °С, генеративних органів – 16 – 20 °С, в період росту бобів і наливання насіння 16 – 22 °С. Температура вище 26 °С негативно впливає на кількість і якість зерна гороху. Загальна сума необхідних температур під час вирощування на зелений корм становить 800 – 900 °С, а на зерно – 1400 – 1600 °С. Висока температура й посуха під час бутонізації негативно впливають на зав'язування бобів. Горох порівняно з іншими бобовими може цвісти і за нижчих температур (10 – 12 °С).

Вимоги до вологи. Горох вибагливий до вологи, особливо в перший період розвитку. Під час проростання насіння поглинає 100–110% води від своєї маси. Має високий транспіраційний коефіцієнт – 400 – 450. Оптимальна вологість ґрунту – 70 – 80% НВ. Найбільше вологи горох споживає в період масового цвітіння – формування бобів. Нестача вологи в цей час негативно впливає на процеси цвітіння і плодоутворення. За надмірної вологи розвивається велика вегетативна маса, рослини сильно уражуються хворобами. Погано ростуть та розвиваються і за неглибокого залягання грунтових вод.

Вимоги до ґрунту. Горох ‒ вимоглива до ґрунтів культура. Краще росте, розвивається і забезпечує високі врожаї на середніх за механічним складом суглинкових і супіщаних чорноземних ґрунтах, які містять достатньо гумусу, багаті на фосфор, калій, кальцій та мікроелементи – молібден і бор, з нейтральною або слабокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 6 – 7). Добре родить на осушених торфовищах.

Важливо зауважити, що на важких, дуже щільних і кислих ґрунтах коренева система розміщується неглибоко, пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій. Малопридатні для гороху бідні колоїдами піщані, солонцюваті та кислі підзолисті ґрунти.

Запам’ятайте

Горох – скоростигла культура. Вегетаційний період залежно від сорту і умов зовнішнього середовища коливається від 75 до 115 днів.

Горох – рослина довгого світлового дня і в північних районах він розвивається швидше. Для нього характерне самозапилення, але в суху і спекотну погоду можливе і перехресне запилення. У розвитку рослин гороху розрізняють такі фази: проростання насіння, поява сходів, бутонізація-цвітіння, достигання і 12 етапів органогенезу.

6.3.4. Технологія вирощування

Місце в сівозміні

Неправильне розміщення гороху в сівозміні призводить до великого недобору врожаю зерна внаслідок значного ураження рослин кореневими гнилями. Найбільший урожай гороху одержують, коли його розміщують у сівозміні не раніше, ніж через чотири–п'ять років після зернобобових культур та багаторічних трав, а також щоб запобігти ураженню посівів шкідниками, зокрема гороховим зерноїдом, нематодою, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками та хворобами, особливо фузаріозом та кореневими гнилями. Пошкоджені кореневими гнилями рослини зменшують продуктивність на 30 – 50 %.

Горох добре росте і дає високі врожаї після різних культур, тобто він слабо реагує на попередню культуру. Однак для ефективного вирощування гороху за органічного землеробства необхідно підбирати кращих попередників, а також таких, які залишають після себе мінімум бур’янів, не висушують надмірно грунт і забезпечені поживними речовинами. За таких умов кращими попередниками для нього в зоні Лісостепу є озимі та ярі зернові та просапні культури (буряки, кукурудза, картопля), на Поліссі – пшениця озима, просапні культури (кукурудза, картопля), під які вносили органічні добрива або побічну продукцію.

Не слід розміщувати горох після соняшнику, який сильно висушує грунт, зернових бобових і багаторічних бобових трав, які мають спільні хвороби і шкідники. У сівозміні для гороху треба застосовувати просторову ізоляцію від посівів бобових культур та багаторічних бобових трав не менше одного кілометра. Горох добрий попередник для озимих зернових, ярих зернових, кукурудзи та ін.

Оцінка попередників гороху в різних ґрунтово-кліматичних зонах

і підзонах України (за Татаріко О.Г., 1998)*

Попередники	Ґрунтово-кліматичні зони і підзони
	Степ		Лісостеп		Полісся	Передгірні райони Карпат
	Південний і південно- східний	центральний, західний, північний	недостатнього і нестійкого зволоження	достатнього зволоження
Озимі пшениця	х	х	х	х	х	х
Ячмінь, овес	х	х	х	х	х	х
Зернобобові	х	х	х	х	х	х
Просо	д	д	д	д	д	д
Гречка	х	х	х	х	х	х
Кукурудза на силос	х	х	х	х	х	х
Горох, чина, соя, вика	п	п	п	п	п	п
Цукрові буряки	д	д	х	х	х	х
Соняшник	п	п	п	-	-	-
Картопля	х	х	х	х	х	х
Багаторічні бобові трави	п	п	п	п	п	п
Багаторічні злакові трави	уд	уд	уд	уд	уд	уд

_{* за оцінкою попередника: х – хороший; д – допустимий (задовільний); уд. – умовно допустимий; п – поганий (висівати гречку за таким попередником не потрібно).}

Обробіток ґрунту

Під час вирощування гороху надзвичайно важливим є забезпечити якісну підготовку ґрунту. Добре підготовлений грунт сприяє створенню необхідного для рослин водно-повітряного, поживного та теплового режимів. За допомогою якісного обробітку можна не тільки зменшити, а й повністю ліквідувати забур'яненість полів, до якої посіви гороху особливо чутливі. Тому основна система обробітку ґрунту займає важливе місце в технології вирощування.

Система заходів з обробітку ґрунту передбачає забезпечення доброго фітосанітарного стану посівів і створення сприятливого водного та повітряного режимів грунту для росту рослин та життєдіяльності бульбочкових бактерій.

Після збирання попередньої культури слід провести лущення, а восени – якісну глибоку оранку.

Оптимальна вологість, структура ґрунту або його аерація (доступ кисню) у період передпосівної підготовки є важливішими факторами, ніж термін сівби. Ущільнення ґрунту або утворення на ньому кірки, як і недолік вологи або її надлишок, призводять до недостатнього розвитку бульб та до низького наповнення стручків. Рослини гороху найчастіше заражаються попелицею та грибними хворобами (особливо в період інтенсивного росту).

За використання в удобренні побічної продукції попередника (солома зернових) обробіток розпочинається із загортання її дисковими знаряддями. Після масової появи сходів бур’янів проводять оранку, перевагу краще надавати оранці плугами з передплужниками.

Під час сівби гороху після сидератів (жито, люпин, гірчиця) за настання відповідної фази розвитку сидеральних культур проводять подрібнення зеленої маси важкими дисковими боронами на глибину 10 – 12 см з наступною оранкою через 12 – 15 днів.

Весняний обробіток ґрунту має забезпечити максимальне накопичення й збереження вологи в ґрунті, а також створення дрібногрудочкуватої структури посівного шару, що сприятиме якісній, рівномірній сівбі, швидкому проростанню та високій польовій схожості насіння, а також заселенню коренів бульбочковими бактеріями. Цей агрозахід слід починати в ранні строки, відразу після настання фізичної стиглості ґрунту з розпушування важкими або середніми боронами, яке проводять під кутом до оранки. Крім раннього боронування, через день–два слід провести передпосівний обробіток на глибину 6 – 8 см.

Головне завдання обробітку ґрунту під горох є збереження вологи в ґрунті та очищення поля від бур’янів. Тому необхідно застосовувати поліпшений або напівпаровий обробіток ґрунту залежно від ґрунтово-кліматичних умов і попередника.

На полях після стерньових попередників за наявності однорічних бур’янів проводять одне лущення стерні дисковими лущильниками (ЛДГ-15) на глибину 6 – 8 см, а потім, у міру відростання бур’янів – дискування важкими дисковими боронами на глибину 20 – 22 см. На полях засмічених коренепаростковими бур’янами через 12 – 15 днів після першого дискування проводять друге на глибину 10 – 12 см. Якщо поле забур’янене кореневищними бур’янами, його дискують двічі – вздовж і впоперек важкими дисковими боронами БДТ-7 на глибину 10 – 12 см, а потім проводять зяблеву оранку на глибину 20 – 22 см, для загортання подрібнених кореневищ. У Лісостепу і на Поліссі віддають перевагу ранньому зяблевому обробітку, що дає змогу в подальшому застосовувати напівпаровий обробіток для боротьби з бур’янами і нагромадження вологи.

Поля після кукурудзи дискують (за необхідності в двох напрямках) важкими дисковими боронами (БДВП-4,6; БГР-4,1; БГД-6) на глибину 22 – 25 см. У разі розміщення гороху після картоплі та цукрових буряків обмежуються, як правило, лише дискуванням на глибину 22 – 25 см.

У районах вітрової ерозії проводять пошаровий обробіток ґрунту дисковими боронами на глибину 10 – 12 см, а після появи сходів бур’янів – плоскорізами КПГ-2-150, КПГ-250 на глибину 25 – 27 см.

Питання доброякісного проведення зяблевого обробітку в системі загального обробітку ґрунту під горох – одне з найважливіших, тому що від цього залежить ефективність інших прийомів вирощування гороху, спрямованих на одержання врожаю.

Передпосівний обробіток грунту передбачає збереження вологи, створення пухкої дрібногрудочкуватої структури та вирівнювання поля для рівномірної сівби і створення умов для збирання врожаю. Цей обробіток включає боронування та шлейфування для закриття вологи і вирівнювання поля за настання фізичної стиглості ґрунту важкими або середніми боронами БЗТС-1 в комплексі з шлейфами. Боронують у разі підсихання верхнього шару ґрунту, коли поверхня його добре кришиться і не залишається на ній зубових слідів. Найкращих результатів ранньовесняним боронуванням досягають тоді, коли для цього використовують широкозахватні агрегати. Передпосівну культивацію проводять на глибину 6–8 см культиваторами ККП-6, УСМК-5,4 із зубовими середніми чи важкими боронами (БЗСС-1, БЗТС-1). На важких запливаючих ґрунтах, у посушливу весну та для економії коштів і часу, за наявності необхідної техніки, передпосівний обробіток краще проводити комбінованими агрегатами РВК-3, РВК-3,6, які одночасно виконують чотири операції: культивацію, вирівнювання, боронування і коткування ґрунту. Після проведення такого обробітку ґрунт повністю готовий до висівання насіння.

Удобрення

Горох добре реагує на дію та післядію органічних добрив, а також позакореневе підживлення рослин у період вегетації (початок бутонізації) гуматом калію. Дослідження, проведені в різних ґрунтово-кліматичних зонах, засвідчили ефективність внесення гною в дозі 20 – 30 т/га безпосередньо під горох. Застосування гною підвищує накопичення сухої речовини в рослинах гороху та вміст калію фосфору й азоту.

За даними ННЦ “Інститут землеробства НААН”, у технологіях вирощування гороху, де попередником були сидерати (гірчиця, люпин, жито озиме), максимальну врожайність (на рівні 2,46 та 2,35 т/га) забезпечили варіанти із приорюванням зеленої маси жита та гірчиці. Використання в системі удобрення гороху побічної продукції (солома гречки) забезпечило врожайність на рівні 2,7 т/га, приріст до абсолютного контролю становив 45,9%, а застосування гумату калію (6 л/га) шляхом внесення його в ґрунт та обприскування вегетуючих рослин у фазі цвітіння забезпечило зростання врожайності культури на 35,3% порівняно з контролем (без використання препарату), де врожайність знаходилася на рівні 1,56 т/га.

Горох має відносно невеликий вегетаційний період, слаборозвинену кореневу систему, тому потреба у поживних речовинах велика. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості соломи, гороху необхідно 3,5 – 5,5 кг азоту, 1,2 – 1,7 кг фосфору, 2,5 – 3,5 кг калію, 1,7 – 3,0 кальцію, 0,5 – 1,3 кг магнію. Фосфор стимулює ріст кореневої системи, особливо кореневих волосків, через які проникають бульбочкові бактерії. Нестача цього елементу в ґрунті порушує формування репродуктивних органів, затягується період достигання зерна. Калій підвищує посухостійкість, поліпшує обмін і пересування вуглеводів, стимулює інші функції живого організму. Кальцій сприяє підвищенню кількості зеленої маси, коренів, бобів. Магній входить до складу хлорофілу, позитивно впливає на життєдіяльність бульбочкових бактерій, бере участь у багатьох ланках обміну речовин.

Більшу частину азоту горох засвоює з повітря, а близько третини – з ґрунту.

Азотфіксація найкраще відбувається за близької до нейтральної реакції ґрунтового розчину (оптимальна рН 6,5), достатньої кількості в ґрунті фосфору, калію, кальцію і мікроелементів. Тому кислі ґрунти треба вапнувати. Під час внесення на сірих лісових ґрунтах сиромеленого вапна, доломітового борошна або дефекату, урожайність зерна гороху зростає на 2,5 – 4 ц/га.

Зверніть увагу!

Безпосередньо під горох органічні добрива не вносять, а просто рекомендують його висівати після добре удобрених попередників, за необхідності вносять тільки добрива, дозволені до використання в органічному землеробстві (5 – 10 т/га біопроферму, який містить N – 1,3 %, P₂O₅ – 1,1 %, K₂O – 0,7 %), а також, за наявності достатньої кількості часу між збиранням попередника та основним обробітком ґрунту, висівають сидеральні культури – капустяні або злакові (редька олійна, гірчиця, жито), але ні в якому разі не бобові. Сидеральні посіви дозволяють збагатити ґрунт органічною масою та поживними елементами. У рядки під час сівби рекомендують вносити гумівіт (N – 0,9 %, P₂O₅ – 1,3 %, K₂O – 0,7 %) – 200 – 250 кг/га, а в період вегетації проводити позакореневе підживлення Гумісолом-супер – 2 л/га.

Сівба

Підготовка насіння. Для сівби використовують високоякісне насіння високих репродукцій, добре очищене, неушкоджене шкідниками та неуражене хворобами. Це дасть змогу отримати своєчасні та дружні сходи.

За 3 – 5 днів до сівби або в день посіву обробляють насіння гороху біологічними препаратами: від кореневих гнилей – Триходерміном (1– 2 л/т), Планризом (1 – 2 л/т); від фузаріозу, стеблових гнилей – Гаупсином (1 – 2 л/т), а також для кращого розвитку бульбочкових бактерій на кореневій системі гороху, насіння перед сівбою інокулюють штамами азотфіксувальних і фосформобілізивних бактерій.

Горох – культура ранніх строків сівби. Для ефективнішого використання накопиченої вологи в ґрунті, підвищення стійкості рослин до шкідливих організмів горох висівають у перші дні після настання фізичної стиглості ґрунту.

Спосіб сівби. У технології вирощування важливе значення має вибір способу сівби гороху. Одними із найпоширеніших способів сівби є звичайний рядковий і вузькорядний. Оскільки технологія вирощування гороху передбачає проведення низки операцій з догляду за посівами, тому сіють його з обов’язковою технологічною колією.

Норма висіву гороху під час вирощування за органічної системи має бути збільшена на 5 – 10% для забезпечення оптимальної густоти посівів після проведення досходового та післясходового боронування. Посіви з оптимальною густотою стеблестою стійкіші до несприятливих умов середовища, пошкоджень хворобами та забур’яненістю. Норма висіву гороху для зони Лісостепу становить 1,3 – 1,5 млн/га схожих насінин. Для зони Полісся вона становить 1,0 – 1,2 млн/га, зони Степу – середньостиглих сортів – 1,0 – 1,2 млн/га, середньопізніх – 0,8 – 1,0 млн/га схожих насінин. Для високорослих сортів норма висіву зменшується до 0,8 – 0,9 млн/га, для середньорослих збільшується на 0,1 – 0,2 млн/га.

Глибина загортання насіння.

Горох слід висівати на таку глибину, де впродовж 5 – 8 днів після сівби будуть утримуватись достатні запаси вологи для проростання насіння. За сівби в перші весняні дні вона має складати 6 – 8 см. На важких ґрунтах, що запливають, загортають насіння на 4 – 5 см, середніх та легких ‒ на 6 – 8 см, якщо на час сівби верхній шар ґрунту сухий, глибину загортання збільшують до 8 – 10 см.

Сіють горох переважно звичайним рядковим способом, іноді застосовують вузькорядний. Для сівби використовують сівалки СЗ-3,6, СЗП – 3,6. Норма висіву на Поліссі 1,4 – 1,5 млн схожих насінин на 1 га, в Лісостепу 1,3 – 1,4 млн, в Степу 0,9 – 1 млн. Низькорослі сорти сіють на 0,1 – 0,2 млн насінин густіше, ніж високорослі. Крупнозерні сорти сіють рідше, ніж дрібнозерні.

За ранніх строків сівби підвищена вологість ґрунту забезпечує добре набубнявіння і проростання насіння, створюються оптимальні умови для появи дружних сходів, краще розвивається коренева система. Крім того, рослини раннього строку сівби ефективніше використовують поживні речовини і менше пошкоджуються шкідниками та хворобами.

На важких запливаючих ґрунтах насіння загортають на глибину 4 – 5, на середніх та легких – 6 – 7 см. Якщо під час сівби верхній шар ґрунту сухий, глибину загортання збільшують до 8 – 10 см.

Досить глибоке ложе і коткування після сівби вирівнює поверхню ґрунту, знижує втрати, що завдаються пташиним викльовуванням (ворони, горобці), а також захищає від забруднення насіння під час збирання. У дрібнозерних сортів норма висіву перевищує 100 зерен/м², проте деякі сорти дають оптимальний урожай вже за висіву 60 зерен/м². У крупнозерних сортів висіюється 100 – 120 схожих насінин/м². Високорослі типи кормового гороху достатньою мірою покривають грунт вже за малої густоти посівів, тоді як безлистим чи малолистним сортам потрібні за низького зростання густіші посіви.

Останнім часом широкого розповсюдження набули стоячі, так звані вусаті сорти гороху. Вирощування їх дозволяє (за дотримання всіх агротехнічних вимог) збирати культуру прямим комбайнуванням, тобто економити на паливо-мастильних матеріалах, а також зменшити втрати врожаю під час укладання, підбирання, а особливо перевертання валків.

Важливо відзначити, що ранні строки сівби в усіх зонах України забезпечують високий урожай насіння гороху. Отже, сівба в оптимальні строки, за фізичної стиглості ґрунту – важливий агротехнічний захід одержання високих і сталих врожаїв гороху.

Догляд за посівами

Основна увага під час догляду за посівами гороху, особливо за органічного виробництва, має бути зосереджена на знищенні бур’янів. Для цього через 5 – 6 днів після сівби проводять досходове боронування, використовуючи середні зубові борони. Післясходове боронування гороху проводять у фазі 3 – 5 листочків перпендикулярно до напряму сівби. Для післясходового боронування найпридатнішими є середні або сітчасті борони.

Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну і на пізніших посівах є післяпосівне коткування ґрунту кільчасто-шпоровими котками типу ЗККШ-6. Це сприяє кращому контакту насіння з ґрунтом, підтягує воду до посівного шару ґрунту, підвищує схожість гороху і бур'янів.

Іноді одночасно з коткуванням проводять боронування посівів легкими боронами. Це сприяє утворенню неглибокого мульчуючого шар ґрунту, який запобігає випаровуванню води і утворенню кірки.

Під час вирощування гороху в органічному землеробстві застосовують безгербіцидну технологію, яка передбачає проведення до- та післясходових боронувань посівів, за допомогою яких знищується 80 – 85% бур’янів.

До появи сходів вперше боронують на четвертий або п'ятий день після сівби і повторюють через кожні п'ять–шість днів до повного з'явлення сходів.

Боронувати сходи найкраще, коли рослини знаходяться у фазі трьох-чотирьох листочків, тобто до утворення вусів. Висота їх у цей час досягає 7–10 см.

Рослини під час боронування частково присипають землею, але вже через два–три дні вони самі звільняються від землі й майже не відстають у рості. Кількість пошкоджених рослин не має перевищувати 10 – 12 % загальної кількості одержаних сходів. Важливу роль при цьому відіграє швидкість руху трактора, вона повинна бути не більше 5 – 4 км/год та напрямок обробітку (впоперек посівам чи по діагоналі). Для боронування застосовують широкозахватні агрегати СГ-21, БЗСС-1,0, СП-16, ЗБП-0.6А.

Для оптимізації живлення рослин гороху у період вегетації проводять позакореневе підживлення посівів Гумісолом-супер (2 л/га) та Рівермом (3 % препар/га).

У разі ураження посівів гороху аскохітозом, фузаріозом, кореневими гнилями, борошнистою росою, білою та сірою гниллю їх обробляють препаратом Фітоцид – р (Bacillus subtilis) із розрахунку (0,5 – 0,6 л/га).

До найвідоміших хвороб гороху відносяться антракноз, аскохітоз та фузаріоз. Захист від захворювань полягає у профілактиці, тобто у використанні здорового сертифікованого посівного матеріалу та дотриманні грамотної сівозміни (4 – 5-річна перерва). Під час підготовки до весняної сівби слід уникати ущільнення ґрунту, що може призвести до розвитку кореневих хвороб (фузаріоз).

Критичний момент для ураження гороху шкідниками – цвітіння. Найнебезпечніші для посівів попелиця та галиця горохові. Захист від них та від інших шкідників полягає у дотриманні правильно складеної схеми сівозміни та сівбі ранніх сортів у встановлений період. Проти бульбочкових довгоносиків, плодожерки, попелиць слід використовувати трихограму (50 – 80 тис. шт.). Оптимальний строк оброблення проти попелиці – масова бутонізація, проти зерноїду – за появи на посіві поодиноких квіток на початку цвітіння. Найчастіше інсектициди біологічного походження використовують у фазі бутонізація-цвітіння – Лепідоцид (5 л/га), Бітоксибацилін (2 л/га), Триходермін (2 мл/га), Гаупсин (2 л/га).

Нині чи не найбільшою проблемою під час вирощування гороху в органічному землеробстві є боротьба із брухусом (гороховим зерноїдом), бульбочковими довгоносиками, бобовим комариком та іншими шкідниками. Виходом є дотримання сівозміни (повернення культури на попереднє місце вирощування мінімум через 4 – 5 років), просторова ізоляція посівів, висівання лише чистого, не пошкодженого шкідниками насіння.

Збирання врожаю

Збирання врожаю – найскладніша операція в технології вирощування гороху.

Рослини гороху вилягають, насіння достигає неодночасно (першим – у нижніх бобах, пізніше – у верхніх), нижні боби розтріскуються і осипаються, що спричинює великі втрати зерна. Важливо встановити оптимальний строк збирання. Раннє збирання призводить до недобору врожаю через велику кількість недостиглих насінин, пізнє супроводжується надмірними втратами.

Враховуючи сучасні сорти гороху, які придатні до прямого комбайнування, на чистих від бур’янів посівах, за вирощування стійких до осипання сортів застосовують однофазне збирання при повній стиглості бобів і вологості зерна до 15 – 17%. На забур’янених посівах основний спосіб збирання – роздільний. Починають скошувати горох у валки за побуріння 60 – 75% бобів. У цей час нижня й середня частини стебла стають жовтими, а верхня – блідо-зеленою. Забарвлення зерна в таких бобах набуває характерного для сорту кольору, а вологість знаходиться в межах 30 – 35%.Обмолочують валки за вологості зерна 16 – 19%. Косять горох жатками. Під час обмолоту для запобігання травмування насіння частоту барабана комбайна встановлюють на 500 – 600 обертів за хвилину. Одразу ж після збирання зерно чистять, за необхідності досушують до вологості не більше 14 – 15%. Косять горох жатками ЖРБ-4,2; ЖСБ-4,2; ЖЗБ-4,2; ЖБВ-4,2, косилками КС-2,1 з пристосуванням ПБ-2,1.

Через 3 – 4 дні після скошування і підсихання маси до вологості 16 – 19 % можна починати підбирання і обмолот валків зернозбиральними комбайнами при цьому частоту обертів барабана зменшують до 450 – 600 об/хв, що запобігає травмуванню зерна.

На чистих від бур'янів посівах у суху погоду під час вирощування короткостеблових стійких до обсипання сортів застосовують однофазне збирання за повної стиглості бобів і зниження вологості зерна до 15 – 17%.

Нові напівбезлисті та безлисті сорти придатні для прямого комбайнування, їх листки морфологічно трансформовані в несправжні вуса, які обумовлюють додаткове зчеплення між собою сусідніх рослин. Внаслідок цього рослини гороху переплітаються й практично не вилягають, залишаються прямостоячими до фази повної стиглості. Збирають такі посіви зернозбиральними комбайнами із зерновими жатками, обладнаними так званими “ріпаковими столами” – спеціальними пристосуваннями, які розрізають сплетені рослини, запобігаючи при цьому їх обтрушуванню мотовилом.

Очищене зерно можна зберігати за вологості не більше 14 – 15% шаром не менше 1,5 м.

На зелений корм горох збирають у фазі цвітіння, а на силос та сінаж – до утворення бобів.

Важливо!

Насіння гороху достигає нерівномірно, тому під час збирання врожаю вологість обмолоченого зерна з верхніх бобів часом досягає 50–60 %. Крім того, до насіння потрапляють бур'яни, частини стебел, що зумовлює необхідність негайного післязбирального очищення.

Не можна зберігати неочищене і вологе насіння навіть протягом однієї доби, бо воно швидко самозігрівається і втрачає свої властивості.

6.4. Технологія вирощування гречки в органічному землеробстві

6.4.1. Загальні відомості про культуру

Гречка має дуже важливе значення як цінна круп’яна культура на рівні з просом і рисом. Гречана крупа є цінним продуктом харчування, що має високі смакові й дієтичні якості.

Зерно гречки містить близько 13% білка, 67% вуглеводів, 3% олії, 13% клітковини. Білок гречки складається переважно з легкорозчинних глобулінів та глютенінів, що сприяє його кращому засвоєнню (як білки зернобобових). У складі зерна гречки міститься багато амінокислот і заліза. Вміст органічних кислот допомагає засвоєнню не тільки гречаної каші, а й продуктів, вжитих після неї. Гречка є лікувально-дієтичним продуктом, тому що вона багата на вітаміни В1, В2, В5 та ін.

Із зерна гречки виробляють гречане борошно, придатне для виготовлення млинців, галушок, вареників, здавна відомих українських “гречаників”, печива, макаронів, деяких сортів шоколаду. У хлібопеченні це борошно не використовують через брак у зерні клейковини. Гречане борошно використовують для виготовлення дієтичного рослинного молока (замінник натурального молока).

За ідентичністю використання головного продукту гречка належить до групи зернових культур, хоч вона відрізняється від них багатьма морфологічними ознаками.

6.4.2. Ботаніка, насіння, підбір сортів

Гречка належить до роду Fagopyrum Gaertn. родини гречкових – Polygonaceae. Pig Fagopyrum об'єднує три види: гречку культурну, або звичайну (F. esculentum Moench (2n – 16)), гречку татарську (F. Tataricum) та гречку напівчагарникову (F. suffruticosum F. Schmidt).

Господарську цінність має гречка звичайна (2n – 16). Татарська трапляється в посівах культурної як злісний бур'ян; напівчагарникова – багаторічна ендемічна рослина Сахаліну.

Гречка звичайна поділяється на два підвиди: посівна – vulgare St. та багатолиста – multifolium St.

Різновидності гречки. За морфологічними ознаками плодів гречку поділяють на дві різновидності – var. alata Bat. та var. aptera Bat. У різновидності alata плоди мають назву крилатих – з гострими і високими ребрами (крилами) та плоскими або увігнутими гранями; у різновидності aptera Bat. плоди безкрилі, в яких ребра тупі, заокруглені й малопомітні, а грані випуклі (плоди ніби здуті).

Технологія вирощування органічної гречки потребує використання насіння органічної якості та не допускається насіння, отримане шляхом генних модифікацій, тобто не має містити ГМО.

Передпосівну обробку насіння проводять препаратами, дозволеними в органічному виробництві. Можна звернути увагу на перелік речовин, які затверджені українським органом з сертифікації “Органік стандарт”: ПЕРЕЛІК ДОЗВОЛЕНИХ РЕЧОВИН. А в базі даних органічних речовин OMRI можна знайти речовини, дозволені у виробництві органічної продукції за стандартами USDA NOP.

Для сівби використовують насіння районованих сортів, які відповідають вимогам до посівного матеріалу. Таке насіння повинно мати схожість не менше 92%, чистоту – 98,5%, масу 1000 насінин – понад 20 г.

Якщо в господарстві немає власного органічного насіння, то можна використовувати непротруєне насіння із неорганічного виробництва, проте лише із дозволу сертифікаційного органу.

Сорти. Сорти гречки, які вирощують в Україні, належать до підвиду vulgare St. Багатолиста гречка поширена на Далекому Сході (Росія).

За потенційними можливостями ‒ це одна з найврожайніших зернових культур. Селекціонери працюють над виведенням низькорослих сортів із збільшеною площею кожного листка, стійких до вилягання.

Сорти гречки, які вирощують в Україні, належать переважно до різновидності alata Bat. Найпоширеніші такі: Аеліта, Астра, Вікторія, Зеленоквіткова 90, Іванна, Лілея, Київська, Крупинка, Любава, Майська, Скоростигла 86, Сумчанката ін.

6.4.3. Біологічні особливості

Гречка – однорічна трав՚яниста рослина родини гречкових. В онтогенезі проходить такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, гілкування, бутонізація, цвітіння, плодоутворення, достигання.

Сходи з՚являються через 6 – 10 днів після сівби, через 8 – 10 днів від сходів починається гілкування і майже одночасно з ним – бутонізація. Цвітіння настає через 18 – 28 днів від появи сходів і продовжується 30 – 35 днів і більше. Отже, на рослині одночасно є бутони, квітки, плоди, які тільки формуються, і стиглі плоди. Плід достигає через 25 – 30 днів після розкриття квітки і запліднення. Маса 1000 плодів (горошків) диплоїдних сортів 20 – 30 г, тетраплоїдних – 30 – 45 г, плівчастість – 16 – 30%, вихід крупи – 60 – 75%. Вегетаційний період – 70–90 днів.

Гречка – культура з великою листовою площею та досить високим транспіраційним коефіцієнтом (500 – 700).

Вимоги до температури та світла. Рослина гречки потребує гарного освітлення і вибаглива до температурного режиму. У загущених посівах вона страждає від нестачі світла. Гречка, як і кукурудза, теплолюбна рослина. Вона дуже чутлива до низьких температур, особливо пізньої весни та в період ранкових осінніх заморозків. За температури від – 2 до – 3°С рослини серйозно пошкоджуються, а за – 4 °С зовсім вимерзають. Найменша температура для проростання насіння – 6°C. Сходи за температури 7 – 8 °С з’являються на 20 день, на 10 ‒ за 12°C. Найкраща температура для росту і розвитку рослин гречки є близько 20°C, для цвітіння і плодоношення – 20 – 25°C (вже за температури 27°C рослини пригнічуються).

Вимоги до вологи. Гречка потребує достатнього зволоження, транспіраційний коефіцієнт – 450 – 550. Насінню для проростання необхідно всього 45 – 50% вологи від власної ваги.

Пилок гречки переносять бджоли (перехреснозапильна рослина). Гречка є гарним медоносом – можна зібрати 60 – 100 кг меду з одного гектару.

Вимоги до грунту. Коренева система гречки слаборозвинена, складає 7 – 10% від маси рослини, проникає в грунт на 70 – 90 см; основна маса коренів розміщується в шарі до 30 см. Коренева система має високу засвоювальну здатність. Це пояснюється тим, що вона виділяє багато мурашиної, щавлевої, лимонної, оцтової кислот, які розчиняють важкорозчинні сполуки і сприяють засвоєнню елементів живлення з важкорозчинних сполук. Тому добре росте за рН 5 – 7 на всіх грунтах, зокрема на осушених торфовищах, окрім засолених, кислих та важких глинистих запливаючих. На 1 ц зерна виносить з грунту 3 – 4,5 кг азоту, 1,3 – 2,6 кг фосфору, 3,6 – 7,2 кг калію.

Найкраще гречка почувається на неущільнених і добре оброблених середніх та легких ґрунтах, де вона може використовувати важкодоступні для інших культур поживні речовини. З одного боку, не переносить важкі, холодні та запливлі ґрунти з основною ґрунтовою реакцією, з іншого – нормально переносить кислі ґрунти (навіть pH 5), проте високі врожаї дає і на слабокислих або навіть нейтральних ґрунтах.

6.4.4. Технологія вирощування

Місце в сівозміні

Гречка є добрим попередником у сівозміні, адже вона зменшує щільність грунту, поліпшує його властивості. Вона гарно використовує післядію органічних добрив, що вносились під попередню культуру.

Гречка невибаглива до попередньої культури. Її можна включати в сівозміну після будь-якої культури, проте вигідніше після поліпшуючих проміжних культур – стручкових, коренеплодів, силосної кукурудзи, маку, сумішей. Увагу слід звертати на незабур'яненість ґрунту бур'янами. Сама гречка вважається попередньою культурою, що має фітосанітарні ефекти. Отже, вона є гарною культурою-попередницею для озимих зернових.

Кращі попередники для гречки: картопля, буряки, кукурудза. Гарні попередники також зернобобові культури, озима пшениця, льон, люпин. Гірші – ярі зернові, соняшник, сорго.

Кращими попередниками у Лісостепу є цукрові буряки, картопля, зернобобові, кукурудза на силос, удобрена озима пшениця. У Поліських районах гречку сіють після люпину, льону, картоплі, озимих зернових. У Степу розміщують після озимої пшениці, кукурудзи, гороху, баштанних культур. Під час сівби гречки після вівса чи ячменю урожайність зменшується на 15 – 40%.

Гречка є фітосанітарною рослиною і добрим попередником для більшості польових культур. Її можна вирощувати також як другу культуру (сівба з 15 травня до 15 липня) зазвичай після озимих сумішей, що заорюються для зелених добрив, після ранніх сортів ячменю і картоплі, а також після інших рано зібраних культур. За необхідності вона може бути висіяна як запасна культура після вимерзлих зернових.

Як проміжну культуру гречку вирощують насамперед на корм у суміші з вівсом.

Обробіток грунту

Завдяки швидкому зростанню гречка належить до успішних конкурентів бур'янів, особливо однорічних. Пригніченню бур'янів сприяє висівання гречки у вузькі рядки (12,5 см) з підвищеною кількістю посівного матеріалу (до 60 кг/га). Слід звертати увагу на незабур'яненість ґрунту бур'янами після попередньої культури, використовувати пізню сівбу для їх знищення.

Передпосівна обробка ґрунту під посіви гречки та ярових зернових аналогічна. Відносно пізній час сівби слід використовувати для знищення бур'янів. Корисно підготувати ґрунт вже за 2 – 3 тижні до сівби, дати бур'янам зійти і безпосередньо перед висівом механічно ліквідувати їх ниткоподібні види. Чисті від бур’янів поля є необхідною умовою до отримання гарного урожаю гречки.

Добре підготовлений ґрунт позитивно впливає на врожайність. У ході підготовки ґрунту слід берегти ґрунтову вологу (особливо в тому випадку, коли гречку висівають як другу культуру). Грунт обробляють до глибини трохи більше 40 – 60 мм.

Не можна використовувати поля для посіву гречки вздовж доріг з активним рухом транспорту. Відстань від посіву до дороги має бути не менше 500 м.

Внесення підвищеної кількості фосфорних і органічних добрив з інтенсивних тваринницьких ферм може призводити до накопичення у продукції важких металів, тому їх використання не є бажаним.

Система обробітку ґрунту в літньо-осінній період має забезпечити знищення бур’янів, ретельне загортання рослинних решток, що запобігає розповсюдженню фітофторозу, переноспорозу, сірої гнилі та інших хвороб. Після збирання пізніх просапних культур (буряків, картоплі) чисті від бур’янів поля обробляють дисковими боронами БДТ-7, БДТ-10 або плоскорізами (наприклад КПГ-2-150) на глибину 23 – 25 см без попереднього лущення.

Навесні проводять боронування, вирівнювання поверхні поля, культивацію, два–три обробітки боронами із сегментами для вичісування паростків бур’янів. Передпосівну культивацію краще робити буряковими культиваторами УСМК–5.4 А на глибину 3 – 4 см. Якщо ґрунт пухкий та недостатньо вологий, то перед сівбою роблять коткування поля.

Удобрення

Коренева система гречки не надто потужна, проте високоефективна, що дозволяє рослині рости і в менш сприятливих умовах. Коріння гречки виділяють низку органічних кислот, за допомогою яких легше вивільняються поживні речовини (переважно фосфор) з важкодоступних форм. Органічні добрива краще вносити під попередники гречки, адже вона гарно використовує післядію гною, а ще запах органічних або аміачних мінеральних добрив відлякує бджіл. Добрі результати дає рослинний попіл.

Використання швидкорозчинних синтетичних добрив заборонено в органічному землеробстві.

Для підвищення врожайності органічної гречки дозволяється внесення мікродобрив і добрив, вироблених на основі гумінових речовин, бактерій, грибів, а також мікродобрив, які дозволені до використання в органічному виробництві. Можна звернути увагу на перелік речовин, які затверджені українським органом з сертифікації “Органік стандарт”: Перелік дозволених речовин.

ТЕХНОЛОГІЧНА СХЕМА ЗАСТОСУВАННЯ БІОПРЕПАРАТІВ ЗА ОРГАНІЧНОГО ВИРОЩУВАННЯ ГРЕЧКИ
ГРАУНДФКС Мобілізація фосфору та калію 3.0 – 5,0 л/га	ХелпРост"/Насіння Mікроелементи 2,0 л/т	ХелпРост"/Зернові Осінь Мікроелементи 1,0 – 2,0 л/га			ГУМІФРЕНД° Гумат калію 0,5 – 1,0 л/га
	ОРГАНІК-БАЛАНС» Стимуляція росту, захист від хвороб та живлення 1,0 – 1,5 л/т	МІКОХЕЛП Біофунгіциди 1,5 – 2,0 л/га		ФІТОХЕЛПО Біофунгіциди 0,6 – 0,8 л/га	ЕКОСТЕРН Біодеструктор стерні 1,0 – 1,5 л/га
		ОРГАНІК-БАЛАНС» Стимуляція росту, захист від хвороб та живлення 0.3 – 0,5 л/га
	АЗОТОФІТ® Стимулятор росту 0,5 л/т	АЗОТОФІТ-р° Стимулятор росту 0,15 – 0,3 л/га
	ЕНПОСАМ/ЛИПОСАМО Біоприлипач 0,3 л/т	ЕНПОСАМ/ЛИПОСАМ Біоприлипач 0,2 – 0,3 л/га
ПЕРЕДПОСІВНИЙ ОБРОБІТОК ГРУНТУ	НАСІННЯ	СХОДИ	БУТОНІЗАЦІЯ-ПЛОДОУТВОРЕННЯ		РОСЛИННІ РЕШТКИ
ПЕРІОД ЗАСТОСУВАННЯ БІОПРЕПАРАТІВ
• норми застосування біопрепаратів і мікроелементів та їх комбінації в бакових сумішах визначаються залежно від базової технологї господарства • використання бioiнсектицидів слід проводити з чітким дотриманням регламенту їх застосування у відповідну фенологічну фазу розвитку шкідника

Сівба

Оптимальний час сівби у теплих регіонах – перша декада травня, на піднесених місцях – на 7 – 10 днів пізніше. Температура ґрунту на глибині сівби повинна мати 8 – 10 °С. Глибина сівби – 30 – 50 мм. Після проведення сівби ділянку корисно прикатати дисковими ковзанками. Найвигідніша міжрядна відстань – 150 мм (допускається діапазон 125 – 450 мм). Під час висівання в ширші рядки потрібно враховувати майбутнє прополювання. Кількість посівного матеріалу для гречки становить 40 – 70 кг/га.

За пізньої сівби рекомендують висівання у вузькі рядки та збільшення кількості посівного матеріалу до 70 – 80 кг/га. Число пророслих сім'янок має коливатися в межах 150 – 200 на м².

Зазвичай, на початку травня за температури прогрівання грунту 10 – 12˚ С (коли немає загрози заморозків) починають висівання гречки на глибину загортання 5 – 6 см. Період сівби гречки настає в Поліссі в першій декаді травня, в Лісостепу – наприкінці квітня – в першій декаді травня, в Степу – наприкінці квітня.

Для висівання використовують широкорядний спосіб (45 см ширина міжрядь) або звичайний рядковий. Більша врожайність забезпечується широкорядним способом сівби.

Орієнтовні норми висіву за звичайного рядкового способу сівби на Поліссі – 4 – 5, в Лісостепу – 3 – 4,5, Степу – 2,5 – 3,5 млн схожих насінин на 1 га; за широкорядного – відповідно 2,2 – 2,5; 2,1 – 2,5; 1,9 – 2,2 млн. Продуктивніші посіви з орієнтацією рядків з півночі на південь. Це зменшує засихання запліднених квіток і плодів за сухих східних вітрів. Перед сівбою насіння прогрівають проти сонця.

Гарні практики вирощування органічної гречки є її смугові посіви з озимим житом і просом. Урожай гречки за посіву з просом збільшується на сім центнерів з одного гектара.

Догляд за посівами

До появи зімкнутої порослі (у фазі 3 – 5 листка) слід боронувати посіви гречки прополочними боронами (з високими прутяними або плоскими зубами) зазвичай в пообідній час (зів'ялі рослини зі зниженим тургором не пошкоджуються боронами). Боронування роблять по рядках до висоти 20 – 25 см; перше прополювання в широких рядках – до глибини 5 – 6 см і наступні пізніше до 8 см.

У разі засмічення вузькорядних посівів допускається прополювання одного рядка або кожного другого рядка за наявності подвійних рядків.

Боротьба з бур’янами. Посіви боронують у фазі першого справжнього листка легкими боронами впоперек рядків. Проводять боронування в день, коли яскраве сонце і рослини втрачають тургор.

За широкорядної сівби проводять два міжрядні обробітки, останній ‒ з підгортачами до початку цвітіння рослин. Використовують культиватори УСМК-5,4А і УСМК-5,4Б.

На відміну від багатьох сільськогосподарських культур, гречку рідко і слабо вражають хвороби. Шкідники гречки також зазвичай завдають мінімальної шкоди.

Найпоширенішими вважаються блішки та попелиці. Почастішання появи блішок на сходах гречки спостерігається під час сухої та сонячної погоди. Попелиці (наприклад, макова попелиця), крім прямої шкоди (висмоктування країв конусів наростання і подальше загортання листя), переносять також вірусні захворювання. Запобігти появі шкідників можна за допомогою грамотної організації посівів, правильної сівозміни та належної агротехніки.

Потенційним шкідником для гречки є стеблова нематода (Ditylenchus dipsaci), а також інші види нематод. Тому під час обробітку гречки на одній ділянці слід дотримуватися чотирирічної паузи.

Запилення. Озерненість рослин гречки залежить від погодних умов у період цвітіння і формування плодів та якості запилення. Оптимальним навантаженням бджіл для запилення є 5 – 6 бджолосімей на один гектар.

Збирання врожаю

Збирання гречки починають у момент, коли дозріли дві третини сім'янок, тобто коли вони повністю забарвилися (коричневі або сірі). Прибирання проводять прямим способом збиральним комбайном за зниженої швидкості молотильного барабана – близько 760 обертів/хв за сухої порослі (900 обертів/хв за мокрої порослі). Скошування ведеться якомога вище – на висоті 15 – 20 см, щоб у молотарку потрапляла мінімальна кількість біомаси і не відбувалося пошкодження насіння.

Достигання і цвітіння гречки відбувається нерівномірно і може тривати 25 – 30 днів, тому її збирання може бути здійснено роздільним способом: скошування посівів по рядках і після висихання підбір збиральним комбайном.

Неодмінною умовою цього заходу має бути суха та тепла погода протягом кількох днів. Урожай гречки зазвичай становить 1 – 2 т/га. Через поступове дозрівання сім'янок можна використовувати перші осінні заморозки для дефоліації насаджень (насамперед у пізно висіяних порослів). Відразу після закінчення збирання сім'янки очищаються і досушуються до 14 % вологості.

Косять гречку впоперек рядків або під кутом до них під час побуріння 75 – 80% зернин, вранці або в похмурі дні. Висота зрізу – 15 – 20 см. Валки обмолочують на легких режимах роботи комбайна.

6.5. Технологія вирощування соняшнику в органічному землеробстві

6.5.1. Загальні відомості про культуру

Соняшник – основна олійна культура в Україні. В порівнянні з іншими олійними культурами, він дає найбільший вихід олії з одиниці площі. Насіння соняшнику сучасних сортів та гібридів містить 50 – 54 % жиру з високими їстівними та смаковими якостями. На його частку припадає близько 70 % площ посіву всіх олійних культур.

Соняшник є чудовою медоносною культурою.

Ця культура розпушує ґрунт у зернових сівозмінах. Під час вирощування соняшник не дуже вибагливий, але все ж є моменти, на які слід зважати.

Олія належить до групи напіввисихаючих (йодне число 112 – 124), тобто має високі смакові якості та переваги перед іншими рослинними жирами за поживністю і засвоєнням. За калорійністю одна вагова одиниця олії відповідає 2 – 3 одиницям цукру, 4 одиницям хліба, 8 одиницям картоплі.

Особлива цінність соняшникової олії зумовлена високим вмістом до 90% у ній ненасичених жирних кислот: лінолева (55 – 60 %) і олеїнова (30 – 35 %).

Жирнокислотний склад олії в насінні соняшнику змінюється за рахунок блокування роботи ферменту десатурази, який перетворює олеїнову кислоту на лінолеву. В олії звичайного соняшнику синтезується близько 65 % від загальної суми жирних кислот, а у високоолеїнового – не більше 15 %.

Під час переробки насіння на олію, а саме пресування, отримують макуху, а під час екстрагування ‒ шрот, які становлять 35 % від маси насіння. Макуха містить 38 – 42 % перетравного протеїну, 20 – 22 % безазотистих екстрактивних речовин, 6 – 7 % жиру, 14 % клітковини, 6 – 8 % золи та мінеральних солей. За поживністю 1 кг макухи відповідає 1,09 корм.од. і 363 г перетравного протеїну. Шрот містить близько 33 – 34 % перетравного протеїну, 3 % жиру, 1 кг його відповідає 1,02 корм. од. Ці два продукти переробки насіння дуже широко використовують як корм тваринам.

З 1 га за врожайності 25 ц/га можна отримати 1200 кг олії, 800 кг макухи (300 кг білка), 500 кг лушпиння (70 кг дріжджів), 1500 кг кошиків (прирівнюється до сіна), 35 – 40 кг меду. Для виробництва 1 т соняшникової олії потрібно 1 га, а 1 т тваринного жиру – 8 – 10 га ріллі.

Соняшник є однією з культур, яка щорічно забезпечує аграріям стабільний прибуток.

Він користується попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

В органічному сільському господарстві соняшник дотепер є нішевою культурою. Основною причиною є низька ціна на імпортну соняшникову олію. Тому досьогодні існує лише обмежений локальний ринок. Рапсова олія має явну перевагу через свій гарний смак та високу якість у порівнянні із соняшниковою олією.

Соняшник, на відміну від ріпаку, менш вимогливий до забезпечення поживними речовинами, та не має жодних прямих шкідників, окрім попелиці.

У найближчому майбутньому слід очікувати розширення площ вирощування органічного соняшнику через зростання попиту на соняшникову олію та макуху як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Органічний ринок концентрується на олії холодного віджиму. Для цього необхідно вирощувати вітчизняне органічне насіння соняшнику.

Найскладніші фази розвитку та вирощування соняшнику – це поява сходів та період наливання насіння незабаром до збору врожаю.

6.5.2. Ботаніка, насіння, підбір сортів

Ріст і розвиток соняшнику

Підбір сортів. Важливо, щоб сорти та гібриди соняшнику були підібрані з урахуванням регіону вирощування.

ЗАГРАВА, ФОЛК, КАТЕРИНА, ІМЕРІЯ-КС, АРМАГЕДОН.

Кліматичні умови Степової та Лісостепової зони дають змогу забезпечити біологічну потребу рослин соняшнику в теплових ресурсах у період “посів – повна стиглість зерна” для сортів та гібридів скоростиглої, ранньостиглої, cередньоранньої, cередньостиглої та середньопізньої груп стиглості.

Для Полісся – лише для скоростиглих та ранньостиглих сортів і гібридів.

Одним із чинників отримання високих урожаїв соняшнику, а також чіткого і своєчасного виконання регламенту технологічних схем, є підбір сортів та гібридів соняшнику різних груп стиглості з високим потенціалом врожайності та підвищеною адаптивністю до несприятливих факторів певної зони вирощування.

Потрібно підбирати сорти та гібриди, які будуть стійкими до посухи, вилягання, осипання та хвороб, зокрема вовчка соняшникового (Orobanche cumana Wallr.).

В органічному землеробстві слід обирати сорти, які швидко розвиваються на ранніх стадіях проростання.

6.5.3. Біологічні особливості

Вимоги до температури. Соняшник надає перевагу теплим та сухим регіонам, як кукурудза на зерно або соя. Соняшник дуже вибагливий до інтенсивного сонячного освітлення і є рослиною короткого дня.

Середньодобова температура повітря у першій половині вегетації має бути приблизно 22°C, а в період цвітіння–дозрівання – 24–25°C.

Для дозрівання соняшнику необхідна сума ефективних температур, що складає 2300–2700°C. Соняшник витримує пізні заморозки до температури –5°C у фазі до 4-х пар листків.

Вимоги до вологи. Мала потреба у воді, за винятком періоду цвітіння та наливання насіння. Соняшник досить вимогливий до вологи, хоч його відносять до посухостійких рослин. Транспіраційний коефіцієнт 470 – 570. Протягом вегетації соняшник витрачає вологу нерівномірно. За період сходи-суцвіття – 23% загальної кількості необхідної йому вологи, від утворення кошика до цвітіння – 60, а від цвітіння до збирання – 17%.

Нагромадження вологи в грунті на період цвітіння – основна умова одержання високого врожаю. Насіння під час проростання поглинає вологи 70 – 100% його маси. Соняшник дуже вимогливий до інтенсивного сонячного освітлення. У разі затінення послаблюється ріст рослин, утворюються дрібні кошики, витягуються стебла.

Вимоги до грунту. Соняшник не має високих вимог до ґрунтів під час вирощування: непридатними є піщані, важкі глинисті та суглинисті ґрунти з високим вмістом вапна, а також лужні та сильно заболочені ґрунти. Допустимий рівень кислотності ґрунту рН: 5,7 – 7,0.

Для вирощування органічного соняшнику найпридатнішими є добре керовані ґрунти середньої важкості.

Запамятайте!

Соняшник належить до культур з глибокою кореневою системою, тому ґрунт має бути глибоко розпушений без ущільнень.

Соняшник розпушує грунт у зернових сівозмінах

6.5.4.Технологія вирощування

Місце в сівозміні

Чергування соняшнику у сівозміні має бути спрямовано на підвищення родючості ґрунту, знищення бур’янів, шкідників та хвороб без використання хімічних засобів та одержання високих урожаїв.

Рекомендована перерва під час вирощування соняшнику – не менше, ніж 5 – 7 років через різні хвороби, наприклад, гниль стебла (Sclerotiumbataticola).

Перенесення інфекції здійснюється через різні види рослин (зі спільними захворюваннями): хрестоцвіті (ріпак, олійна редька, ріпа для зеленого добрива, культури, які проростають, різні бур’яни); соя, квасоля,горох.

Оскільки цукрові бур’яки сильно виснажують ґрунт, то після них соняшник садити не рекомендовано.

Насіння вовчка соняшникового (Orobanchecumana Wallr.) проростає під впливом кореневих виділень кукурудзи, сої, льону, але на цих рослинах не паразитує.

Приклад оптимізації врожайності

2 цикли по 4 культури, що дозволяють висівати соняшник на 25 % площ

Слід уникати розміщення соняшнику на схилах через необхідність використання просапних механічних пристроїв для боротьби з бур’янами.

Найкращі культури-попередники:

• зернові з проміжною культурою;

• кукурудза на силос з проміжною культурою (в той же час треба бути обережними щодо вовчка соняшникового (Orobanche cumanaWallr.);

• зернобобові;

• картопля.

Обробіток грунту

Щоб уникнути пошкоджень під час боронування сітчастою бороною всліпу, соняшнику потрібна добре вирівняна поверхня ґрунту та добре розпушене насіннєве ложе.

Для накопичення оптимальної кількості води, мобілізації поживних речовин і кращої аерації ґрунту останнім часом проводять глибоку оранку поля з одночасним внесенням гною.

У разі необхідності знищення бур’янів вирівнювання поверхні землі після зернових може проводитися лущення cтерні та осіння культивація глибиною до десяти сантиметрів.

Ранньою весною здійснюється боронування, завдяки якому бур’яни знищуються на ранній стадії розвитку та заодно зберігається ґрунтова волога.

За два тижні до посіву соняшнику проводять культивацію для створення посівного ложа і збереження в ґрунті запасів азоту (глибина культивації має відповідати глибині загортання соняшникового насіння).

Удобрення

ПОТРЕБИ	Стрижнева коренева система дозволяє соняшнику добре поглинати поживні речовини
	Соняшник, за винятком високої потреби у калії, має відносно низькі потреби у поживних речовинах
	На грунтах із занадто високими показниками азоту або відповідними культурами – попередниками, наприклад бобовими, певну кількість азотних добрив можна заощадити
	Надмірне внесення азоту спричиняе затримку у дозріванні і підвищує ризик поширення хвороб, а також становить небезпеку погіршення якості під час зберігання
	Бор – незамінний мікроелемент (у разі його дефіциту втрата врожайності може досягати 15 – 30% та до п'яти одиниць зниження вмісту олії)

Норма внесення гною – 10 – 20 т/га перед оранкою або культивацією. Через повільне засвоєння азоту рослинами соняшнику в перший рік внесення гною, доступна лише його частина.

Рідкий гній вносять після появи сходів або в рядки перед просапуванням. Максимально дозволено два внесення – від 20 до 30 м³/га. Щоб запобігти виникненню опіків рослин і мінімізувати газоподібні втрати азоту (можливі на рівні до 80%), рідкий гній необхідно добре розчинити (від 1:1 до 1:3) та внести шланговим розкидачем.

Внесення рідкого гною до посіву викликає порушення структури грунту, на яке соняшник дуже чутливо реагує.

Просапування або боронування перед внесенням рідкого гною сприяє його швидкому проникненню та значно знижує втрати аміаку.

Увага! Молоді рослини чутливі до механічних пошкоджень від шлангового розподілювача рідкого гною.

Органічні комерційні добрива. Для господарств зі слабкою тваринницькою базою альтернативою можуть бути дозволені в органічному виробництві добрива. Можна вносити від 20 до 30 кг азоту у формі швидкодіючого комерційного добрива. Також можна вносити бор у ґрунт для профілактики (1,2 кг/га) та/або листкове підживлення (від 300 до 500 г/га).

Для підвищення врожайності органічного соняшнику можна вносити мікродобрива та добрива, які виготовлені на основі гумінових речовин, бактерій, грибів, та мікродобрива, які затверджені у країні.

Сівба

Час посіву. Необхідно приділяти увагу обробці ґрунту для прискореного укорінення та розвитку стрижневих коренів. Ґрунт слід обробляти виключно тоді, коли він добре просох. Ранній посів здійснюється за температури ґрунту вище 8°C. Щоб соняшник швидко зійшов, в органічному виробництві його слід сіяти досить пізно, але не раніше середини квітня.

Норма посіву. Через можливі пошкодження шкідниками та хворобами слід сіяти 70 000 зернин на гектар.

У середньому на 1 м^2повинно бути щонайменше три рослини

Збільшують норму посіву на 10 – 15% щодо очікуваного рівня сходження культури та через механічну боротьбу з бур’янами. Посів здійснюють сівалкою точного висіву.

Передпосівна обробка насіння соняшнику є захистом від шкідників та підвищенням енергії проростання, що особливо важливо для одержання дружних і рівномірних сходів, особливо за посушливих умов. Для передпосівної обробки насіння під час вирощуваня органічного соняшнику в Україні є перелік сертифікованих засобів, затверджених українським сертифікаційним органом «Органік Стандарт».

Рекомендована відстань між рядками під час посіву становить від 50 см. Глибина посіву може бути різною: 3 – 4 см, 5 – 6 см та 6 – 8 см (залежно від типу ґрунту, його механічного складу, способу обробітку, кількості вологи тощо). За умови використання сітчастої борони для боронування «всліпу» рекомендується збільшити глибину посіву до 5 см у разі запланованого посіву на глибину 3 – 4 см.

Оптимальна густота посіву 50 000 – 60 000 рослин на гектар у час збору врожаю. 30 000 рослин на гектар (3 рослини на 1 м²) вважається мінімальною густотою для подальшого вирощування культури після пошкоджень посівів шкідниками.

Догляд за посівами

Контроль бур’янів. Соняшник у стадії до 5 – 6 листків (перші 30 – 40 днів) чутливий до конкуренції з бур’яном. Обережний досходовий обробіток пружинною бороною (боронування всліпу) можливий за глибини посіву від 5 см. У міжряддях від 50 см соняшник можна ефективно просапати.

Дворазовий обробіток зазвичай є достатнім. Перше боронування слід здійснювати на дуже ранніх стадіях, одразу після сходження культури, як тільки рядки стають помітними (в період формування 2 – 3 пар справжніх листочків). Молоді рослини не повинні бути засипані. Другий (і, можливо, третій) міжрядний обробіток повинен здійснюватись за умови висоти рослин до 30 см (стадія росту від 5-ти до 6-ти листків), але не пізніше зімкнення рядків.

Міжрядний обробіток здійснюється культиватором зі стрілчатими лапами або фрезовим культиватором. Для останнього обробітку краще застосовувати зірочковий культиватор, оскільки з його допомогою можна підгорнути рядки.

Боротьба з хворобами. Виникненню хвороб значною мірою можливо запобігти за допомогою правильної агротехніки. Вентиляція посівів та добре аерований ґрунт, а також правильний вибір місця посіву набагато знижують ймовірність зараження соняшнику хворобами.

Необхідно уникати проростання насіння рослин-попередників та сприяти розпаду рослинних залишків від попередньої культури, наприклад, за допомогою переорювання або культивації.

Обмежене використання азотного добрива та дотримання щонайменш п’ятирічних проміжків у сівозміні під час вирощування соняшнику є базовими очевидними принципами в органічному виробництві.

	Несправжня борошниста роса (Plasmoparahalstedii = P. helianthi)
Характер ушкоджень: відмирання паростків; карликовість (маленькі кошики безнасіння); на зовнішньому боці добре розвинених листків вздовж жилок з’являються кутасті плями від світло-зеленого до жовтого кольору; поява білого нальоту на нижньому боці листка.	Значення: найтяжча хвороба соняшника; небезпечну хворобу спричиняє грибок plasmopara halstedii; зниження урожаю (залежно від інтенсивності ураження рослин) може сягати 3 – 8ц/га; збудник переноситься через уражене насіння; спори грибка можуть зберігатись у ґрунті 8 – 10 років

Під час вирощування соняшнику можуть з’являтись такі грибкові хвороби: сіра гниль (Botrytis cinerea), біла гниль (Sklerotinia sclerotiorum), фомоз (Phoma macdonaldi) та фомопсис (Phomopsis helianthi). В органічному сільському господарстві для цих хвороб не можна застосовувати пряме використання фунгіцидів.

сіра гниль (Botrytis cinerea)	біла гниль (Sklerotinia sclerotiorum)
фомопсис (Phomopsis helianthi)	фомоз (Phoma macdonaldi)

Заходи боротьби з хворобами:

• використання насіння соняшнику, яке походить з виробничих площ, які не є зараженими збудником хвороб plasmoparahalstedii;

• ретельне очищення та калібрування насіння;

• обробка насіння препаратами, які дозволені для використання в органічному виробництві;

• дотримання сівозмін;

• вибір відповідних рослин-попередників;

• вирощування більш стійких до хвороб сортів та гібридів;

• дотримання оптимальної густоти посівів;

• дотримання агротехніки (загортання залишків рослини-попередника, оптимальний строк посіву, вчасне боронування та культивація);

• аерація;

• дотримання просторової ізоляції насінницьких посівів;

• боротьба з бур’янами.

Заходи контролю шкідників:

• завчасне переорювання проміжних культур;

• максимальне знищення пирію та інших злакових бур’янів, якими живляться шкідники;

• дотримання сівозміни;

• проведення сівби в оптимальні строки (рання сівба як захід проти деяких видів шкідників);

• глибока зяблева оранка, ретельні передпосівна і міжрядна обробки;

• знищення берізки, осоту та інших бур’янів, які є кормом для жуків і личинок шкідників;

• обробка насіння дозволеними в органічному виробництві препаратами;

• обкопування ловильними канавками поля, а також обробіток країв поля, яке межує з резерваціями шкідників;

• обкошування бур’янів на межах і узбіччях доріг;

• застосування трихограми;

• збір урожаю соняшнику на низькому зрізі, прибирання бадилля з поля;

• дотримання просторової ізоляції;

• вирощування стійкіших до шкідників сортів та гібридів;

• вирощування панцирних сортів соняшнику, що майже не пошкоджуються шкідниками завдяки наявності в оболонці прошарку з вуглецю, який гусениці не можуть прогризти.

Імаго та личинка соняшникового вусача
Гусениця бавовникової совки на кошику соняшника
Гусениця личинкового метелика на соняшнику	Колонія геліхризової попелиці на соняшнику

Для боротьби з хворобами під час вирощування органічного соняшнику в Україні є перелік сертифікованих засобів захисту рослин, затверджений українським сертифікаційним органом «Органік Стандарт».

Паростки соняшнику, пошкоджені слимаками-шкідниками

Вовчок соняшниковий (Orobanche cumana Wallr.) – чума XXI століття Рослина-паразит

Проростаючи на корінні соняшнику, вовчок відбирає у нього воду та поживні речовини. Уражені рослини пригнічені та слабко розвиваються, утворюючи значно менші кошики. Це, в свою чергу, призводить до утворення щуплого насіння з низьким вмістом насичених жирів. Рослини соняшнику стають ослабленими та більш сприйнятливішими до хвороб, зокрема білої та сірої гнилі. Врожай насіння з таких рослин може знизитись на 35 – 70% залежно від ступеня ураженості.

Заходи з контролю шкідників: • висівання гібридів та сортів соняшнику, що стійкі до всіх видів вовчка соняшникового; • глибока оранка з оборотом пласту на 32–35 см один раз у 10 років; • повернення соняшнику в сівозміну мінімум через 5 – 7 років; • використання провокаційних посівів льону, сої, що стимулюють проростання насіння вовчка, але які він не вражає; • використання мушки-фітомизи (Phytomyza orobanchia), личинки якої харчуються насінням вовчка; • зараження рослини вовчка грибами роду Фузаріум (Fusarium orobanche); • висівання соняшнику, нестійкого до вовчка, а потім його викошування через 35 – 40 днів після сходів (силос, сидерат); • знищення падалиці; • знищення бур’янів, що вражаються вовчком; • дотримання просторової ізоляції між насіннєвими і товарними посівами, а також між посівами поточного і минулого років; • впровадження ранніх посівів; • вапнування кислих ґрунтів

Збирання врожаю

Оптимальний час збору врожаю – з початку вересня до початку жовтня та у разі показників вологості насіння нижче 15%. Це той випадок, коли квіти вже падають, зернята добре видно, а більшість листків відмерло. Урожай соняшнику в органічному виробництві може становити до 2 – 3 тонн з гектару та залежить від кліматичних умов та правильної агротехніки. Потрібно відзначити, що сухіші рослини і нижча кількість обертів барабану, то вища якість обмолоту.

Необхідно слідкувати за тим, щоб зерна не пошкоджувались. Також збирання нерівномірно дозрілих посівів або за несприятливих погодних умов призводить до лущення значної кількості насіння ще у барабані комбайну. Це спричиняє забруднення та окислення насіння соняшнику.

Після збору соняшнику насіння мають негайно висушити до рівня вологості – 6%. У разі недотримання цієї умови страждає якість насіння, а олія матиме поганий присмак (запліснявілий та гіркий).

Питання для самоконтролю

1. Вкажіть методи прямого і непрямого регулювання бур’янів на посівах сільськогосподарських культур.

2. Що таке мульчування?

3. На які групи поділяють обробіток ґрунту?

4. Вимоги до передпосівної підготовки ґрунту.

5. Особливості обробітку ґрунту під озимі, ранні ярі та пізні ярі культури.

6. Застосування препаратів для обробки насіння озимої пшениці.

7. Вкажіть найкращих попередників для озимої пшениці.

8. Вимоги до підготовки насіннєвого ложа.

9. Значення бобових культур у фіксації атмосферного азоту.

10. Шкодочинні об’єкти озимої пшениці, контроль та методи боротьби.

11. Вимоги гороху до удобрення.

12. Способи збирання гороху.

13. Значення та цінність гречки.

14. Вимоги гречки до вологи.

15. Обробіток ґрунту під гречку. Строки сівби.

16. Особливості удобрення соняшнику.

Попередня тема

На початок

Наступна тема