ОСНОВИ ОРГАНІЧНОГО РОСЛИННИЦТВА

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

РОЗДІЛ 3. ЖИВЛЕННЯ І ЗАХИСТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В ОРГАНІЧНОМУ ЗЕМЛЕРОБСТВІ

3.1. Дослідження ґрунту

3.2. Оздоровлення ґрунту за допомогою гірчиці

3.3. Вплив дощових черв՚яків на ґрунти

3.4. Органічні добрива в органічному землеробстві

3.4.1. Торф. Компости. Інші види органічних добрив

3.4.2. Сидеральні добрива

3.4.3. Гній, гноївка

3.4.4. Мікробні добрива

3.4.5. Мінеральні речовини природного походження

3.4.6. Біодинамічні препарати

3.1. Дослідження ґрунту

Фермер має усвідомлювати той факт, що сільськогосподарські культури залишають різну кількість післяжнивних решток, які різняться здатністю утворення гумусу і, як наслідок, порізному впливають на баланс гумусу в ґрунті. З кожним роком тема збереження землі стає все більш актуальною, адже лише за останній час через недбале ставлення людство уже втратило понад 1,5 мільярди гектарів родючих земель планети, перетворивши їх на пустелі.

Як здоров'я ґрунту впливає на життя людей і планети

https://www.youtube.com/watch?v=sfYKdB_FZJ8&t=11s

Значення гумусу в ґрунті є різнобічним і, як правило, позитивним (надлишок гумусу, понад 10%, зафіксований іноді в скандинавських країнах, може привести до надмірних рухів у верхніх шарах ґрунту, бо у передвесняний період в результаті багатократного замерзання і розмерзання відбувається переривання кореневих систем).

Недостатня кількість гумусу означає погіршення фізико-хімічних властивостей ґрунту, зменшує здатність до накопичення поживних речовин, погіршує водну ємність (можливість накопичення води) та структуру ґрунту (труднощі під час обробітку, зокрема за передпосівної підготовки ґрунту, а також під час догляду, крім того, ускладненим є розвиток кореневої системи рослин). Недостатня кількість гумусу значно обмежує біологічну активність ґрунту, підвищення якої є одним з основних завдань органічного сільського господарства.

Екологія ґрунту

https://www.youtube.com/watch?v=K0fmm3y4OUI

Інтенсивне використання хімічних засобів захисту і живлення, перешкоди та ризики, переорієнтація аграрного виробництва більшості традиційних господарств в екологізованому напрямі рослин у сільському господарстві та недотримання агротехнологій призводять до втрати родючості ґрунту і спричиняють цілу низку загроз.

· Загрози для ґрунту: · Ерозія · Ущільнення · Засолення · Втрата органічної речовини · Забруднення · Зсуви · Запечатування

Підтримати довгострокову родючість ґрунту можна за рахунок низки заходів, серед яких провідну роль займає органічне сільське господарство та технологія обробітку ґрунту

· Органічне сільське господарство · Мінімальний обробіток: мінімальний або нульовий обробіток ґрунту · Агромеліорація · Внесення органічних добрив, закриття колообігу поживних речовин між міською територією і містами · Включення лугів і сидератів до сівозміни · Змішані системи: вирощування орних культур і тваринництво · Управління залишками · Використання корисних мікробів (бiоінокулянти, біодобрива) · Вугілля (Терра прета) · Селекція
	Фералітні ґрунти, ерозія
	Терра прета

Ґрунт – це жива система, а його родючість є основою продуктивного сільськогосподарського виробництва. Саме в підтримці родючості ґрунту полягає завдання першорядної важливості в рамках будь-якої сільськогосподарської системи.

На території України 650 видів ґрунтів. Переважають родючі чорноземи, темно-сірі лісові та лугові ґрунти (становлять 2\3 території)

Структура ґрунту – це тривимірна структура частинок ґрунту, тобто спосіб розташування часток піску, мулу та глини в агрегатах. Основними поєднувальними речовинами є глинисті частинки і перегній. Вони утворюють стійкі глинисто-гумусові комплекси, також склеюють піщані та мулові фракції в агрегати.

Процеси структурування ґрунту. Тип структури ґрунту визначається материнською породою. На піщаних ґрунтах утворюється структура, що мало чим відрізняється від материнської породи. Структура глинистого ґрунту, навпаки, є результатом безлічі різних взаємопов'язаних процесів.

1. Рослини висушують ґрунт за рахунок поглинання води. Це поглинання змушує частинки глини з'єднуватися один з одним, утворюючи агрегати. Це одна з причин, чому посів трав або конюшини є кращим рішенням для паруючих ділянок, в той час як ґрунт у чорному пару не висихає і не створюються умови для структурування. Інша причина полягає в тому, що кореневі виділення і органіка з рослинних залишків також сприяють формуванню правильної структури ґрунту, є сировиною для утворення гумусу.

2. Дренаж також висушує ґрунт і забезпечує її пухкий стан навесні.

Дренаж є необхідною умовою для рівномірного і достатнього висихання ґрунту і основою для формування її структури.

3. Дощові черв'яки живляться органікою рослинних залишків, тим самим змішуючи її з мінеральною фракцією ґрунту. Це перша стадія процесу розкладання органічної речовини.

Дощові черв'яки, переміщаючись у ґрунті, створюють мережу тонких тунелів і каналів, довжина яких може складати 4000–5000 км на одному гектарі. Ця мережа є основною умовою дренажу і аерації ґрунту.

4. Органічні речовини служать їжею для ґрунтової фауни, наприклад, дощових черв'яків. Регулярне внесення гною і всіляких рослинних залишків сприяє формуванню структури ґрунту, оскільки підтримує харчування мікроорганізмів і ґрунтової фауни.

Крім цього, органіка стабілізує агрегати, бо гумус, що утворюється в процесі розкладання органічних сполук, пов'язує між собою мінеральні фракції ґрунту. Це особливо актуально на легших піщаних ґрунтах, де немає дрібних глинистих фракцій, які виступають як сполучна ланка.

5. Вапнування має важливе значення для формування структури глинистих ґрунтів. Іони кальцію з'єднують плоскі глинисті частки між собою, утворюючи мікроагрегати.

6. Засуха і промерзання ґрунту діють однаково, висушуючи ґрунт шляхом випаровування або формування кристалів льоду. Коли ґрунт висихає, його частки механічно притискаються одна до одної і утворюють агрегати. Промерзання ґрунту має важливе значення в самому верхньому шарі ґрунту, де цикли промерзання і відтавання повторюються. Однак для глибших шарів ґрунту вплив заморожування як фактора структуроутворення часто переоцінюють. Сильна посуха влітку надає набагато більший вплив на структуру нижніх горизонтів ґрунту

Щоб провести діагностику структури ґрунту на предмет присутності переущільнених шарів, стану популяції дощових черв'яків або легкості проникнення вглиб кореневої системи рослин, зробіть такі тести:

1) Визначте кількість шарів у ґрунті шляхом фіксації змін опору ґрунту під час розкопок, а також вивчіть ґрунтовий зріз. Потім для кожного шару перевірте: 2) присутність і кількість дощових черв'яків; 3) колір ґрунту, присутність рослинних залишків; 4) тип ґрунту; 5) ґрунтову структуру і стан ґрунтових агрегатів; 6) розвиток кореневої системи рослин; 7) водопроникність ґрунту.

Проби необхідно відібрати з триразовою повторністю. Щоб отримати найбільш об'єктивні дані, необхідно відібрати по три проби в різних частинах поля:

• взяти перші проби в найбільш типовій ділянці поля;

• наступну групу проб відібрати на гіршій ділянці, наприклад з'їзд з дороги або іншу ділянку з інтенсивним рухом техніки;

• останню групу проб відібрати на кращій ділянці – в ідеалі, в найближчих до поля необроблюваних ділянках землі. Дослідження ґрунту покаже ідеальну ситуацію, до якої потрібно прагнути.

Мета дослідження полягає в тому, щоб отримати уявлення про відмінності в стані ґрунту на різних ділянках поля, виявити потенціал для його поліпшення і визначити зони з гіршою ситуацією. Проби в кожній окремій ділянці поля мають відбиратися недалеко одна від одної, щоб виключити вплив ґрунтової різниці.

Для проведення більшості тестів вам знадобляться тільки лопата, олівець, складна лінійка і ніж. Якщо Ви хочете перевірити водопроникність ґрунту, вам також знадобляться ємності для ґрунту і води, годинник, калькулятор і шматок труби (діаметр приблизно 17 см, довжина близько 12 см).

Ґрунтовий зріз

Стінка ґрунтової виїмки, яку ви будете досліджувати, має висвітлюватися прямим сонячним світлом для забезпечення об'єктивності візуального аналізу. Для недопущення зовнішнього впливу не слід ходити по цій стороні ями або складати на неї витягнутий в процесі розкопок ґрунт.

Заглиблення має бути не менше 50 см глибиною (воно може бути і глибше, якщо коріння проникає на велику глибину).

Ширина також має бути не менше 50 см.

1, 2) У процесі розкопок. Зверніть увагу, скільки зусиль вам необхідно для того, щоб викопати ґрунт. Якщо процес розкопок раптом стає важчим або легшим, це вказує на початок нового ґрунтового горизонту.

3) Після завершення розкопок визначте верхній шар, потім інші ґрунтові шари. Найчастіше можна виділити такі ґрунтові горизонти:

А) верхній шар ґрунту (темніший, багатий органічними речовинами);

Б) більш ущільнений шар (або плужна підошва);

В) шар підґрунтя (непорушений ґрунт). Запишіть кількість шарів і їх товщину в блокноті.

4) Дослідіть кожен шар

Після ідентифікації різних шарів проведість тестування. Для кожного зразка зазначте тип ґрунту. Коли ви закінчите всі тести, порівняйте результати за допомогою приміток.

5) Схема класифікації ґрунтових горизонтів.

6) Дослідження водопроникності ґрунту.

Для перевірки водопроникності ґрунту візьміть зразки кожного ґрунтового шару відповідно до наведеної нижче таблиці. Потім зробіть тест кожного шару, а також на поверхні ґрунту. Добре було б проводити вимірювання в двох повторностях на кожному зразку, щоб підвищити точність результату. Важливо! Перед початком вимірювання просочіть ґрунт водою, налийте приблизно 0,5–1 літр води в трубу і дайте їй повністю увібратися в ґрунт.

Для перевірки водопроникності ґрунту візьміть зразки кожного ґрунтового шару відповідно до наведеної нижче таблиці. Потім зробіть тест кожного шару, а також на поверхні ґрунту. Добре було б проводити вимірювання в двох повторностях на кожному зразку, щоб підвищити точність результату. Важливо! Перед початком вимірювання просочіть ґрунт водою, налийте приблизно 0,5–1 літр води в трубу і дайте їй повністю увібратися в ґрунт.

Розмір часток (мм)	Глина (%)	“Тест на злипання” товщина циліндру (мм)	Колір сухого ґрунту
Гравій (20–2)	˂2	не злипається	червоного відтінку
Великий/середній пісок (2–0,2)	˂2	не злипається	червоного відтінку
Дрібний пісок (0,2–0,06)	˂2	не злипається	світло-сірий з жовтим відтінком
Великий/середній мул (0,06–0,02)	˂2	4–6 мм	світло-сірий
Дрібний мул (0,02–0,002)	2–5	4–6 мм	біло-сірий
Суглинок	5–15	3 мм	світло-сірий
Суглинок	15–25	2 мм	світло-сірий
Глина/суглинок	25–40	1–1,5 мм	світло-сірий або червоно-сірий
Глина	40–60	1 мм	Сіро-коричневий або темно-сірий
Глина	˃60	˂1 мм

Оцінювання отриманих результатів

Коли ви проведете тести у всіх трьох варіантах, перегляньте записи:

• Підбийте підсумки по кожному варіанту.

Які результати для верхнього шару ґрунту, ущільненого шару (плужної підошви) і підґрунтя відповідно?

Чи простежується в результатах тестів певна динаміка?

• У чому різниця між різними ділянками поля?

• Чи має ґрунт в полі хорошу структуру?

• Як можна поліпшити структуру ґрунту?

• Запишіть свої думки та ідеї.

Шляхи поліпшення структури ґрунту.

Існує безліч способів поліпшити структуру ґрунту.

Основні поліпшення

Методами, які поліпшують структуру ґрунту в довгостроковій перспективі, є: • дренаж; • вапнування; • внесення органіки; • застосування біопрепаратів.

Фактори, що позитивно впливають на структуру ґрунту

• Коренева система. Обирайте культури з добре розвиненою кореневою системою, наприклад, пасовищні культури, озимі зернові, бобові та ін.

• Висушування ґрунту. Розвинена коренева система інтенсивніше висушує ґрунт.

• Внесення органіки. Наприклад, закладення соломи або внесення гною. Застосування біологічних препаратів під час сівби або внесення деструкторів стерні восени, після збору врожаїв або ж під час весняної культивації.

3.2. Оздоровлення ґрунту за допомогою гірчиці

Гірчиця – це добре вивчена рослина-біофумігант. До таких рослин належать, зокрема, й деякі види та сорти гірчиці. Для отримання позитивного ефекту ці біофумігантні рослини здебільшого подрібнюють і загортають у ґрунт.

Запам'ятайте! Біофумігація – це пригнічення розвитку ґрунтових шкідників, нематод і хвороб за допомогою висівання рослин, які виділяють у ґрунт певні хімічні речовини, що інгібують розвиток шкідливих організмів (вторинні метаболіти).

У разі використання гірчиці або будь-якої іншої культури як біофуміганта дуже важливо враховувати особливості та життєві цикли тих шкідників або хвороб, проти яких ведеться боротьба. Біофумігантна культура має бути загорнута в ґрунт, коли шкідливий організм міститься у верхньому ґрунтовому шарі (від 15 до 20 см). Дату сівби слід планувати відповідним чином, щоб урожай вегетативної маси гірчиці досяг максимальних значень, а відтак і кількість вторинних метаболітів (AITC) була максимальною під час загортання гірчиці-біофуміганта в ґрунт.

Гірчиця буває різних сортів, але не всі однаково ефективні за їхнього використання для біофумігації. Так, окремі сорти гірчиці виробляють більше глюкозинолатів порівняно з іншими, а деякі виведені з єдиною метою – суто для біофумігації.

Більшість рослин родини капустяних (Brassica) виробляють хімічні речовини, так звані глюкозинолати.

Коли останні вступають у контакт з водою і ферментом мірозінази, що містяться в клітинах рослин гірчиці, ріпаку, то вони перетворюються в іншу групу сполук, так звані ізотіоціанати, які також відповідають за той гіркувато-пряний присмак, який мають деякі рослини цього сімейства. Ізотіоціанати, які виробляє гірчиця, називаються «алілізотіоціанати» (AITC). AITC – це сполуки, які дуже схожі на хімічні та містяться в деяких хімічних фумігантах, призначених для фумігації ґрунту.

Допомагає біофумігація і від фітофторозу – грибкової хвороби, яку викликає оомицет Phytophthora infestans, враховуючи, що в більшості ґрунтів цей фітопатоген присутній постійно, а захворювання на рослині активізується в прохолодну і вологу погоду, стрімко знищуючи всі плоди кропіткої праці. Для профілактики і боротьби з фітофторою на томатах найкраще підійде комплекс заходів з обприскування агрохімічними препаратами (якщо загроза реальна) і посів гірчиці білої як сидерату.

Гірчиця біла багата ефірними маслами, що очищують ґрунт від фітофтори та інших патогенів, які викликають кореневу гниль. Коріння гірчиці здатне прорости в землю майже на три метри. Звідси ще одна користь – боротьба з переущільненням ґрунту, насичення його киснем.

Рослини гірчиці виробляють природний газ, або ефір. Він утворюється, коли клітини рослини пошкоджуються (шляхом дроблення, скошування або подрібнення), а комплекси, так звані глюкозинолати, вступають у контакт з ґрунтовими ферментами в умовах вологості. Так виникає ефект біофумігації у природних умовах.

Варто звернути увагу, що більшість сучасних сортів гірчиці були селекціоновані таким чином, щоб зменшити кількість глюкозинолатів, що роблять гірчицю занадто гіркою. Отже, якщо ви будете сіяти просту гірчицю з магазину, біофумігація вийде так собі. Тому, як прийнято говорити, «просунуті» користувачі замовляють фірмове насіння гірчиці з максимально можливим рівнем глюкозинолатів.

Сорти гірчиці, призначені для біофумігації, часто мають свої особливості порівняно зі звичайними сортами, а саме:

• містять дуже високий рівень глюкозинолатів;

• ростуть швидко, а тому зазвичай їх використовують навесні або наприкінці літа, висівають спеціально для біофумігації, оскільки рослини цих сортів сумарно накопичують у вегетативній масі дуже багато глюкозинолатів;

• деякі сорти толерантні до посухи та спеки, тому не цвістимуть передчасно за настання стресів;

• можуть виробляти більше біомаси протягом літа з тривалим фотоперіодом;

• кореневі виділення (ексудати) деяких сортів капустяних, близьких до гірчиці (Eruca sativa), приваблюють нематод, що змушує їх рухатися з глибших шарів ґрунту до верхнього ґрунтового профілю.

Норми висіву гірчиці для біофумігації

Зазвичай використовують ті норми висіву, які рекомендує оригінатор сорту. Найчастіше гірчицю для біофумігації висівають у нормі 5,6–12,3 кг/га.

Дата сівби гірчиці

Цю культуру висівають у будь-який час – в осінній або весняно-літній період. Головне, щоб було достатньо вологи для швидкого проростання насіння. Сівба гірчиці в середині або наприкінці літа часто не дає гарних результатів, оскільки сходи гірше розвинені й нерівномірні через посушливі умови.

Якщо насіння гірчиці розкидати спредером, то важливо після сівби прикоткувати поверхню поля, щоб забезпечити належний контакт насіння з ґрунтом, що сприятиме його швидкому й енергійному проростанню.

Дата сівби має ґрунтуватися на обліку циклу розвитку того шкідливого організму, проти якого націлена біофумігація. Слід враховувати, що залежно від сорту гірчиці та умов її вирощування, для досягнення максимальної біомаси потрібно від 60 до 70 днів.

Добрива й ґрунтові фактори

Щоб отримати найкращі результати від біофумігації, рівень pH ґрунту має бути якомога ближче до 7. Якщо ж рівень рН ґрунту нижчий від значення 5,5, є висока ймовірність того, що процес біофумігації буде невдалий. За високої ґрунтової кислотності слід заздалегідь внести вапно.

Кількість біомаси та наявність глюкозинолатів – це два основні чинники, які мають основоположне значення для проведення успішної біофумігації.

Також для вирощування гірчиці вкрай важливо вносити добрива, оскільки азот дуже важливий для виробництва біомаси, а сірка – для виробництва глюкозинолатів. Добрива слід вносити до або одночасно з висіванням гірчиці. Азот застосовують у нормі від 84 до 140 кг/га залежно від історії поля і ґрунтово-кліматичних умов.

	Норма внесення сірки має бути скоригована з урахуванням обраної норми азоту – у співвідношенні 6:1. Наприклад, якщо застосовують азот у нормі 112 кг/га, то пропонована кількість сірки, яку слід внести, становитиме 19 кг/га. Нарешті, для кращої біофумігаціі гірчицю треба нарізати якомога дрібніше, а потім відразу ж заорати в ґрунт.

В ідеалі – гірчицю слід закласти в ґрунт до моменту повного цвітіння рослин, а це, зазвичай, відбувається приблизно через два тижні після початку цвітіння посіву.

Щоб домогтися успіху біофумігації, потрібно чітко дотримуватися таких правил:

• під час висівання культури для кращого загортання насіння та його контакту з ґрунтом слід обирати час, коли ґрунт має хороший рівень вологості. Не варто цього робити, коли він сухий;

• загортати вегетативну масу гірчиці в ґрунт до того, як вона досягне фази повного цвітіння;

• загортання слід проводити вранці або ввечері, коли рослинна маса соковитіша;

• до того ж дуже важливо якісно подрібнити рослини перед їхнім загортанням у ґрунт, щоб вивільнити фумігант із рослинних клітин. Це можна зробити за допомогою подрібнювача рослинних решток або фрези;

• гірчицю потрібно загорнути в ґрунт негайно після скошування, оскільки 80% фуміганта виділяється протягом перших 20 хвилин після скошування;

• для ідеального загортання вегетативної маси в ґрунт слід підібрати таку машину, використання якої допоможе помістити якомога більше рослинного матеріалу в 15–20-сантиметровий шар ґрунту (бажано не використовувати плуг);

• дуже добрий ефект дає зворотне ущільнення ґрунту після внесення біофуміганта. Це потрібно для невеликих виробничих систем і теплиць, щоб максимально «вловити» природний фумігаційний газ у ґрунті;

• після завершення процесу внесення біофуміганта залишаємо ґрунт на 10–12 діб, це необхідний час, щоб весь рослинний матеріал розклався в ґрунті. Спроба посіяти іншу культуру до закінчення цього періоду може привести до серйозних пошкоджень сходів, крім того, не повністю розкладена маса гірчиці буде перешкоджати проростанню насіння. Якщо температура ґрунту нижче 10° С, для розкладання рослинного матеріалу знадобиться тривалий період після закладення біофуміганта в ґрунт.

Є різні методи загортання гірчиці в ґрунт або її обробки за використання як біофуміганта і зеленого добрива, а саме:

Ø подрібнення за допомогою котків;

Ø загортання за один прохід агрегату за допомогою потужної фрези;

Ø загортання за допомогою дискової борони;

Ø заорювання за допомогою оборотного плуга;

Ø загортання з попереднім подрібненням маси фрезою;

Ø загортання в ґрунт диско-лаповим агрегатом типу Horsch Tiger. Один із найпоширеніших методів – це заорювання гірчиці-біофуміганта за допомогою оборотного плуга.

Гірчиця для біофумігації і сівозміна для неї

Не слід забувати, що гірчиця – це широколиста культура, яка, попри властивості біофуміганта, все ж має загальні хвороби з іншими широколистими культурами. Тому не бажано відразу висівати після такої гірчиці будь-які широколисті культури: капустяні, олійні, льон, овочі, буряки, соняшник, сою.

Найбільший ефект і прибуток господарство отримає, якщо після гірчиці висіють будь-яку зернову культуру – кукурудзу, пшеницю, ячмінь, сорго. Якщо все ж таки планують висівати широколисту культуру відразу після гірчиці, то слід краще використовувати для біофумігації не чисту культуру гірчиці, а суміш культур, що містить злакові компоненти або жито.

Культури, які дають найбільший прибуток після використання гірчиці-біофуміганта в сівозміні:

Ø цукрові буряки;

Ø картопля;

Ø овочі;

Ø садові, ягідні культури та виноградники;

Ø соняшник;

Ø соя і зернобобові;

Ø злакові зернові культури.

Гірчиця в якості біофуміганта особливо цікава для виробників органічної продукції. Звісно, важливо дотримувати правил, які наведено вище. Правильне подрібнення рослинного матеріалу та його загортання в ґрунт мають першочергове значення.

Хоча гірчиця є добрим біофумігантом, вона також має й інші переваги, властиві для будь-якої покривної культури: • хороший сидерат; • поліпшує структуру ґрунту, збільшує вміст гумусу та підвищує ґрунтову родючість; • запобігає ґрунтовій ерозії; • поліпшує рециркуляцію поживних речовин у ґрунті; • засіб захисту від багатьох комах.

Хоча гірчиця є добрим біофумігантом, вона також має й інші переваги, властиві для будь-якої покривної культури:

Ø хороший сидерат;

Ø поліпшує структуру ґрунту, збільшує вміст гумусу та підвищує ґрунтову родючість;

Ø запобігає ґрунтовій ерозії;

Ø поліпшує рециркуляцію поживних речовин у ґрунті;

Ø засіб захисту від багатьох комах.

Цікаво, що є й інші культури (а також їхні суміші), які створюють подібний ефект біофумігації ‒ це гречка, перлове просо, сорго-суданська трава, ріпак, олійна редька, дайкон, рукола, суміш гірчиці з дайконом тощо. Таку культуру, як цукрові буряки, вирощувати без біофумігації взагалі проблематично через накопичення в ґрунті нематоди.

Гірчицю можна використовувати в сучасних системах землеробства (класичних, No-till, Strip-till) не тільки як добру покривну культуру – зелене добриво, але й для біофумігації ґрунту, що істотно знижує витрати і значно підвищує прибутковість рослинництва.

3.3. Вплив дощових черв'яків на ґрунти

Сьогодні є багато відомостей про загальну систематику та біологію дощових черв'яків, однак існує недостатньо інформації щодо їхнього впливу на ґрунти, взаємодії з іншими організмами, що живуть у ґрунті, та наслідків ведення сільського господарства для популяції дощових черв'яків.

Дощові черв'яки – користь для ґрунту

https://www.youtube.com/watch?v=XR1Y81ZWvjs

У нормальних умовах в орному горизонті ґрунту мешкає 100 000–1 000 000 дощових черв'яків на один гектар з біомасою 100–700 кг/га. Дощові черв'яки мають величезний вплив на ґрунт у процесі своєї життєдіяльності. Завдяки їх активності поліпшується дренаж і аерація ґрунту, тому що сформовані хробаками тунелі забезпечують доступ повітря і вологи до нижніх горизонтів.

Пористість збільшується

Крім поліпшення дренажу і аерації, черви також впливають і на фізичні властивості ґрунту. Рух хробаків у ґрунті збільшує пористість і знижує питому щільність ґрунту. Тому розпушування ґрунту дощовими черв'яками істотно збільшує число макропор (діаметр > 0,5 мм) і створює мережу каналів і тунелів у ґрунтовому горизонті. Ця мережа протяжністю в 4000–5000 км на гектар і до 3-х метрів глибиною діє як "система автомагістралей" для коренів у ґрунті. За один рік дощові черв'яки виносять на поверхню ґрунту від 2 до 90 т/га ґрунтових частинок у вигляді екскрементів. Біологічна активність ґрунту також посилюється, оскільки діяльність дощових черв'яків стимулює життєдіяльність мікроорганізмів і активне поширення грибків і бактерій в ґрунтовому профілі. Нарешті, коли органічний матеріал проходить через травну систему черв'яків, змінюється хімія ґрунтів, що виражається в збільшенні доступності практично всіх елементів живлення рослин.

Концентрація нітратів в екскрементах дощових черв'яків приблизно у 8 разів вище, ніж у навколишньому ґрунті. Екскременти дощових черв'яків діють як "клей" між частинками ґрунту і збільшують стабільність ґрунтових агрегатів.

Дощові черв'яки чутливі до багатьох факторів, таких, як застосування пестицидів у сучасному сільському господарстві та ущільнення ґрунту. Обробка ґрунту – це дуже делікатна операція, бо вона турбує черв'яків і порушує їх мережу каналів. Особливо це стосується періоду розмноження черв'яків у жовтні. Способи обробки ґрунту можна класифікувати за шкодою, яку вони завдають дощовим черв'якам. Прямий посів <весняне боронування зубовими боронами <поверхнева культивація <оранка <фрезерування. Широко обговорюваним питанням є вплив відвальних плугів. Одне з досліджень показало, що плуг виносить на поверхню ґрунту приблизно 10% популяції дощових черв'яків. З цих 10 відсотків приблизно третина була з'їдена птахами, а дві третини повернулися назад в ґрунт.

Поширення та біологія

Дощових черв'яків можна знайти в більшості ґрунтів, за винятком полярних регіонів та пустель.

Дощові черв'яки надають перевагу середньосуглинистим ґрунтам перед суглинистими піщаними. Важкі глиняні та сухі піщані ґрунти несприятливі для їхнього розвитку. У кислих торф'яних ґрунтах живуть лише особливі види, які адаптувалися до таких несприятливих для існування умов.

Дощові черв'яки – гермафродити та розвиваються повільно, за винятком гнойових (компостних) черв'яків. За рік з'являється лише одне нове покоління із максимумом від 8 до 12 коконів (яєць).

Дощові черв'яки залежно від виду живуть від 2-х до 8-ми років. Статевозрілих черв'яків можна розпізнати за так званим «генітальним поясом» (пасочком), що охоплює тіло. Пік активності щодо риття нір та розмноження припадає на березень і квітень, а також на вересень і жовтень (помірний кліматичний пояс). Коли погода дуже суха та спекотна, багато дощових черв'яків впадають у заціпеніння та пробираються у глибші шари ґрунту.

Під час холодів взимку черв'яки вилазять на вільні від снігу ділянки нір, їхній метаболізм знижується до мінімуму. Протягом безморозних зимових днів їхня активність відновлюється. Дощові черв'яки можуть мігрувати на орні землі з частин полів, де не проводять обробіток ґрунту, наприклад, країв полів. Звичайний дощовий черв'як (Lumbricus terrestris) може пересуватися на відстань до 20 метрів за рік.

Nicodrilus sp. (черв'як з родів сім'ї Lumbricidae дощових черв'яків) згортається кільцем для того, щоб пережити холод, спеку або засуху, а також у період зимової сплячки та заціпеніння.

Годуйте своїх дощових черв'яків. Щоб їх підтримувати, потрібно регулярно годувати. Кращий спосіб зробити це – ввести в сівозміну поле з травами або конюшиною. Однак всі ці прийоми, спрямовані на збільшення вмісту органіки в ґрунті, також сприяють розвитку популяції. Таким чином, зелені добрива і проміжні культури є відмінним кормом для дощових черв'яків. Введення в сівозміну поля з травами або конюшиною тільки за один рік здатне збільшити популяцію дощових черв'яків на 100% у порівнянні з посівом озимої пшениці. Дощові черв'яки, таким чином, є добрими індикаторами ґрунтової родючості. Якщо популяція дощових черв'яків процвітає, родючість ґрунту знаходиться на високому рівні. "Можна засумніватися, чи багато інших тварин зіграли настільки важливу роль в історії світу, як ці низькоорганізовані істоти".

Здебільшого дощові черв'яки живляться відмерлими частинами рослин. Вночі вони виповзають на траву, що виросла на поверхні ґрунту протягом дня, та затягують відмерлі частини рослин до себе в нори для «попереднього перетравлення» (тривалість – від 2-х до 4-х тижнів) мікроорганізмами, що знаходяться у ґрунті. У дощових черв'яків немає зубів, тому вони не можуть харчуватися корінням. Їм необхідно багато харчових запасів, щоб розвиватися.

Вплив загальних методів ведення сільського господарства на популяцію дощових черв'яків.

Застосування пестицидів може впливати на дощових черв'яків у такі три способи: – на експресію генів та фізіологію (внутрішньо-індивідуальний рівень); – зміну історичних життєвих рис, густоти популяції та поведінки (індивідуальний та рівень популяції); – модифікацію біомаси та щільності популяції дощових черв'яків (суспільний рівень).

Пестициди можуть порушити ферментативний процес, підвищити індивідуальну смертність, знизити плодючість і ріст черв'яків. Також пестициди можуть змінити поведінку окремих особин, наприклад, швидкість харчування та зменшення загальної біомаси та щільності.

Такий дощовий черв'як, як звичайний дощовий черв'як, є найчутливішим до застосування пестицидів на поверхні ґрунту. Оскільки L. terrestris (звичайний дощовий черв'як) створює постійні нори, він не контактує з нижніми шарами ґрунту в своїх норах. На противагу такі види, як A. сaliginosa (пашенний черв'як), що постійно розширюють свої нори, оскільки харчуються у підземних ґрунтах, є найбільш чутливими до внесення токсичних пестицидів у ґрунт.

Більшість гербіцидів можливо не завдають безпосередньої шкоди дощовим черв'якам. Якщо гербіциди застосовують згідно з рекомендованими нормами використання, вони мають низьку токсичність для дощових черв'яків. Але гербіциди можуть зменшити популяцію дощових черв'яків через зменшення доступу до органічних решток бур'янів на поверхні ґрунту.

Деякі неорганічні добрива, особливо сульфат амонію, можуть бути шкідливими для популяції дощових черв'яків, через можливий підкислювальний ефект.

		Інтегроване виробництво сільськогосподарських культур
		Органічне виробництво

Діаграма 1. Значний вплив орних систем землеробства на щільність та кількість біомаси дощових черв'яків на полях зернових культур (Джерело: Pfiffner and Luka, 2007)

ори

			Інтенсивна система землеробства	Органічна система землеробства
	Щільність популяції дощових черв’яків
		Особини (неорганічне виробництво = 247 особини на м^2)
		Біомаса (неорганічне землеробство 183 г на м^2)

Діаграма 2. Вплив внесення добрив і пестицидів у різних системах землеробства на кількість та біомасу дощових черв'яків (в середньому від 3-х років) у довгострокових дослідженнях (Дослідження DOK – порівняння у біодинамічному (D), органічному (O) та неорганічному (K) сільському господарстві).

Інтенсивна система землеробства – лише мінеральні добрива та інтегрована система контролю шкідників; неорганічна система землеробства – поєднане використання мінеральних та органічних добрив, інтегрована система захисту; органічна система землеробства – використання лише свіжого гною без застосування хімічних засобів захисту рослин, зокрема пестицидів (Джерело: Pfiffner and Maeder, 1997).

Групи	Гнойові (компостні) черв'яки	Підстилкові черв'яки	Глибоконорові черв'яки
	Наземні мешканці, еniгенні види	Неглибоке риття, ендогенні види, горизонтальні ходи	Глибокі вертикальні ходи та нори
Представники
Приклади	• Гнойовий черв'як (Еisenia fetida) • Європейський дощовий черв'як (Lumbricus rubellus)	• Білокінечний черв'як (Оctolasion lacteum). • Звичайний польовий черв'як (Allolobophora caliginosa)	• Дощовий черв'як наземний, або звичайний (Lumbricus terrestis) • Чорноголовий черв'як (Allolobophora longa)
Колір	Повністю коричнувато-червоний	Блідо-сірий	Червонувато-коричневий, голова темніша
Природне середовище	• У прошарках підстилки, особливо на пасовищах, у лісах та компості • Рідко зустрічаються на орних землях через відсутність постійних шаpів підстилки	• Верхній шар ґрунту (5–40 см), гумусні мінеральні ґрунти • Переважно горизонтальні, непостійні нори • Молоді особини, як правило, знаходяться у верхніх шарах у клубках коренів рослин	• Усі шари ґрунту, 3–4 метри в глибину • Проводять все життя у вертикальних, міцних норах (даметр 8–11 мм). • Важливі для cільськогосподарських ґрунтів
Розмір	Малий, 2–6 см завдовжки	Малий, до 18 см завдовжки	Великий, як правило, 15–45 см завдовжки
Харчові звички	Харчуються дрібними частинами рослин, що знаходяться на поверхні ґрунту	Харчуються частинами рослин, що знаходяться у верхньому шарі ґрунту	Стягують великі частини рослин у нори, де вони живуть
Розмноження	Посилене, 100 коконів на рік	Обмежене, 8–12 коконів на рік	Обмежене, 8–12 коконів на рік
Тривалість життя	Коротка, 1–2 роки	Середня, 3–5 років	Довга, 4–8 років
Чутливість до світла	Слабка	Висока	Помірна

Три екофізіологічні категорії дощових черв'яків мають різні яскраво виражені особливості харчування та способу життя.

Дощові черв'яки щороку залишають до 10 кілограм на один квадратний метр цінного посліду у ґрунті та на його поверхні. Це складає 0,5 см шару ґрунту на полях та 1,5 см – на луках. Але, окрім цього, дощові черв'яки ще у різний спосіб позитивно впливають на ґрунт.

Нори дощових черв'яків покриті їхніми екскрементами, коричневими слідами гумусу та білими плямками кристалізованих поживних речовин, що забезпечує чудові умови для проростання коренів рослин.

Дощові черв'яки:

· провітрюють ґрунт;

· поліпшують інфільтрацію води у ґрунт та зменшують поверхневий стік;

· сприяють розкладанню відмерлих решток рослин;

· накопичують поживні речовини для рослин;

· відновлюють ґрунт;

· діють як розповсюджувачі біоконтролю;

· сприяють росту коренів, формуванню структури та стійкості ґрунту, зв'язуванню вуглецю.

	Цей ґрунт містить багато екскрементів дощових черв'яків на своїй поверхні, що вказує на їхню високу активність. Під час сильних дощів він навряд чи розмокне.
	На поверхні цього ґрунту дуже бракує екскрементів дощових черв'яків, що свідчить про невелику їхню активність. Під час сильних дощів поверхня ґрунту, як правило, розмокає.

Фотографію зроблено на ділянці землі, що знаходиться під органічним виробництвом та є учасником довготривалого DOK дослідження в Тервілі, Швейцарія.

Дощові черв'яки можуть щорічно виробляти від 40 до 100 тонн екскрементів на один гектар.

Дощові черв'яки допомагають захищати ґрунт від шкідників

Нещодавні дослідження показали, що дощові черв'яки сприяють росту та розвитку корисних організмів у ґрунті. Дощові черв'яки поширюють нематоди (Steinernema sp.) та гриби (Beauveria bassiana), що знищують комах у ґрунті, сприяючи таким чином кращому регулюванню кількості шкідників у ґрунті природним шляхом. Спори грибів виживають, проходячи через кишечник черв'яків та згодом розвиваються в їхніх фекаліях. Глибоконорові види, такі як звичайний дощовий черв'як та чорноголовий черв'як, які створюють постійні житлові нори, виконують важливі функції у захисті ґрунту від шкідників.

Плуг та швидкообертові пристрої слід використовувати лише у разі крайньої необхідності, тому що вони можуть сильно пошкодити дощових черв'яків у певні часові періоди року. Втрати дощових черв'яків після використання плугів близько 25 % від загальної кількості та можуть становити близько 70 % після використання швидкообертових пристроїв (див. діаграму нижче).

Потрібно відмовитися від інтенсивної обробки ґрунту у період високої активності дощових черв'яків у березні-квітні та вересні-жовтні.

Обробка сухого або холодного ґрунту має набагато менший негативний вплив на популяцію дощових черв'яків, оскільки більшість перебирається в нижчі шари ґрунту протягом цих періодів.

Використання плуга оборотного з системою «On-land» та дрібної оранки зменшує ущільнення глибших шарів ґрунту.

Мінімальний обробіток ґрунту мінімалізує пошкодження ґрунту, зменшуюючи ризик його ущільнення, підтримує вплив різної інтенсивності обробки ґрунту на дощових черв'яків.

Інтенсивна обробка ґрунту	Обробка ґрунту середньої інтенсивності
Втрати близько 70% дощових черв’яків	Втрати близько 25% дощових черв’яків
Втрати дощових черв’яків за інтенсивного обробітку ґрунту	Втрати дощових черв’яків за середньої інтенсивності обробітку ґрунту

Що більша інтенсивність культивації ґрунту, то більші втрати дощових черв՚яків. Найбільші – весною та восени.

Вплив ступеня зменшення обробітку ґрунту порівняно з оранкою (традиційна обробка складає 100 %) на популяцію дощових черв'яків у глинистому ґрунті, що знаходиться під органічним виробництвом
	Загальна щльність популяції дощових черв’яків					+ 67 %
	Загальна біомаса черв’яків				+48 %
	Щільність популяції дорослих особин				+39 %
	Щільність популяції молодих особин					+82 %
	Кількість коконів									+438 %
100			125	150	175	200	500	525	550		575
		Збільшення кількості дощових черв’яків зі зменшенням обробки ґрунту, %
		Неорганічний обробіток ґрунту складає 100 %

Відносне зростання щільності популяції дощових черв'яків, біомаси та стадій росту порівняно з оранкою (Кунц М.,Бернер А., Геттінгер А., Медер П., Пфіффнер Л. (2013)).

Урізноманітнення сівозміни для збагачення раціону черв'яків

Урізноманітнена (диверсифікована) сівозміна з багаторічними рослинами і проміжними культурами з глибоким корінням, багата конюшиною або сидератами, а також різноманітними залишками рослин є основою для багатого життя у ґрунті та значної підтримки або збільшення популяції дощових черв'яків.

Суцільний покрив із решток рослин на ґрунті або рослинності (особливо протягом зими) дуже корисний для дощових черв'яків та іншої фауни ґрунту.

Багаторічні луки конюшини суттєво відновлюють популяцію дощових черв'яків та корисніші, ніж посіви однорічних трав.

Удобрення залежно від властивостей ґрунту та потреб рослин

Тип і кількість добрив, які використовують, також впливає на популяцію дощових черв'яків.

Ґрунт, який удобрюють збалансовано та відповідно до потреб сільськогосподарських культур, корисний як для рослин, так і для дощових черв'яків.

Неповністю згниле компостне добриво містить більше їжі для дощових черв'яків і придатніше для їхнього розвитку, ніж готовий компост.

Органічні добрива потрібно вносити лише на невелику глибину. Глибоко сховані рослинні залишки шкідливі для дощових черв'яків, адже можуть утворитися анаеробні умови.

Аміак у необробленому рідкому добриві дуже шкідливий, особливо для дощових черв'яків, що живуть на поверхні замуленого ґрунту, тому рідке добриво слід перемішати (аерувати) та розвести перед застосуванням.

Рідкі добрива вносять лише в ґрунти, що добре поглинають рідину і в помірній кількості, приблизно 25 м³ на гектар.

Для забезпечення нейтрального кислотно-лужного балансу ґрунту pH (H₂O) потрібно регулярно застосовувати вапно на основі вимірів кислотно-лужного балансу. Кислотно-лужний баланс ґрунту (pH Н₂О) нижчий, ніж 5,5 – шкідливий для дощових черв’яків.

	Розведене та внесене в помірній кількості в правильний час рідке добриво корисне для росту дощових черв'яків та рослин.
	Багата на дощових черв'яків фауна допомагає зменшити замулювання ґрунту, поліпшити інфільтрацію та зберігання води. У Центральній Європі 120–140 дощових черв'яків на квадратний метр – добра щільність популяції для орних земель. Приблизна кількість черв'яків може бути оцінена завдяки нижчезазначеним способам, які легко можуть бути використані практиками. Ділянка 10×10 см та 25 см вглиб родючого середньоважкого суглинка в середньому містить 2–3 дощових черв'яки. Ця кількість відповідає кількості від 100 до 200 черв'яків на квадратний метр. Кількість нір черв'яків – показник активності дощових черв'яків у ґрунті.
	Під час підрахунку кількості послідів черв'яків на ділянці розміром 50×50 см протягом їхніх періодів активності (березень–квітень та вересень–жовтень): 1) 5 або менше випорожнень – низька активність черв'яків; 2) 10 екскрементів – помірна активність; 3) 20 та більше випорожнень – висока активність та велика кількість дощових черв'яків у ґрунті.
	Дощовий черв'як виходить із кокона.
	Лише зрілий представник із пояском може бути чітко розрізнений на видовому рівні (наприклад, гнойовий (компостний) черв'як).

Природне середовище впливає на щільність популяції дощових черв'яків
Колонізація довкілля дощовими черв'яками, в першу чергу, залежить від запасів води та їжі. Таким чином, існують значні відмінності у кількості дощових черв'яків на квадратний метр:
пасовище з низьким рівнем внесення добрив	400–500 дощових черв'яків
луки, з достатнім рівнем удобрення	200–300 дощових черв'яків
листяний ліс	150–250 дощових черв'яків
поле з низьким рівнем удобрення	120 – 250 дощових черв'яків
бідне пасовище	30 – 40 дощових черв'яків
хвойний ліс	10 – 15 дощових черв'яків

Основними заходами для просування використання дощових черв'яків у сільському господарстві є:

• Забезпечення достатньої кількості їжі (рослинного матеріалу) для дощових черв'яків;

• Утримання від використання пестицидів, шкідливих для дощових черв'яків;

• Використання таких методів для збереження ґрунту, як мінімальний та нульовий обробіток ґрунту;

• Запобігання ущільненню ґрунту та сприяння розвитку гарної структури та провітрюванню ґрунту;

• Раціональне удобрення культур та полів і контроль балансу гумусу протягом сівозміни.

Багата на дощових черв'яків фауна – це ключ для підтримки та збереження здоров'я ґрунту, а також для сприяння багатьом важливим функціям екосистеми ґрунту

3.4. Органічні добрива в органічному землеробстві

Величезна кількість мікроорганізмів, що мешкають у будь-який ґрунтовій системі, забезпечує протікання циклу поживних речовин і перетворення складних субстратів у найдрібніші частинки, які коренева система рослини може легко засвоїти. Тому фермери мають підтримувати властиву ґрунту родючість шляхом постійного поповнення запасу поживних речовин, що поглинаються культурами або втрачаються внаслідок випасання сільськогосподарських тварин. Це досягається за допомогою використання сидеральних добрив, гною (свіжого або компостованого) та інших природних добрив (наприклад, фосфоритної руди).

Щоб уникнути виснаження поживних речовин, їх надходження і витрату слід відстежувати шляхом проведення аналізів ґрунту. Бідні поживними речовинами ґрунти не в змозі забезпечити ні виробництво сільськогосподарських культур, ні формування активних популяцій корисних мікроорганізмів, які вкрай необхідні для родючості ґрунту.

Щоб підвищити стійкість сільського господарства, крім ефективних водогосподарських заходів і управління рослинництвом, необхідно також оптимальним чином використовувати і зберігати родючість ґрунту та його фізичні властивості, які обумовлені та протікають у ній біологічними процесами і ґрунтовим біорізноманіттям. Стійкість забезпечується впровадженням таких методів ведення сільського господарства, які в довгостроковій перспективі сприяють поліпшенню здоров’я ґрунту, її біологічній активності та родючості.

Правила вирощування та удобрення рослин в органічному виробництві

Живлення рослин через:
• гній;			• рідкий гній;
• компост;			• органічні комерційні добрива.
Пожнивні залишки			Різноманіття сівозміни, покривні культури і cидерати
Насіння з органічного виробництва			Без ГМО
	Заборонено: Швидкорозчині хімічно синтезовані добрива

Для підвищення родючості ґрунту переважно використовують такі органічні добрива, як:

	– компост і вермикомпост;
	– сидеральні добрива;
	– гній;
	– мікробні добрива

Правила захисту рослин в органічному виробництві
Захист рослин через: відповідний обробіток ґрунту, адаптовані ciвозміни, стійкі сорти		Цільове використання корисних комах, наприклад, трихограми на кукурудзі	Використання натуральних речовин відповідно до переліку дозволених продуктів: екстрактів рослин, мінеральних речовин, таких як сірка, біологічні засоби
Залучення корисних комах через: облаштування смуг польових квітів, країв полів, живоплотів
	Заборонено: Синтезовані інсектициди, фунгіциди

3.4.1. Торф. Компости. Інші види органічних добрив

Торф утворився в результаті відмирання і неповного розкладання болотної рослинності в умовах надмірного зволоження і недостатнього доступу повітря. Він є одним із важливих ресурсів органічних добрив. Основні його родовища в Україні зосереджені в Лісостепу та на Поліссі в басейнах великих і малих річок загальною площею близько 2,2 млн га. Окремі площі лісоболотних очеретяно-вільхових торфовищ зустрічаються в зоні Степу.

Торф є важливим компонентом компостів, він широко використовується як самостійне добриво, а також у поєднанні з вирощуванням сидеральних культур.

Відразу скажемо, що всі стандарти органічного землеробства допускають застосування торфу для цілей овочівництва, декоративного садівництва, закладки насаджень деревних чагарників, розплідників, а також у якості мульчі й поправки для мінеральних ґрунтів. У деяких країнах (Англія) є обмеження на використання торфу в якості мульчі або кондиціонера ґрунтів. Англійці вважають таке застосування торфу марнотратством. Заборона спрямована на стимулювання застосування компостованих органічних відходів і охорону англійських торф'яних боліт. В Україні, як й у більшості інших європейських держав, таких обмежень немає. Якщо дозволяють фінансові можливості, ви можете використовувати торф як органічне добриво, мульчу, для поліпшення агрофізичних характеристик бідних на гумус піщаних, глинистих ґрунтів у городі, саду, на газонах.

низинний	верховий	перехідний

За ботанічним складом рослинності, що брала участь в утворенні торфу, типом торфових боліт і зольністю розрізняють три види торфів: низинні (автотрофні), перехідні (мезотрофні) та верхові (аліготрофні). Основна маса торфів в Україні низинного походження. Вони становлять понад 90 % загальної маси торфу і займають близько 95 % площі торфовищ. Перехідні та верхові, а також змішаного типу торфовища поширені мало.

Залежно від вмісту рослинних залишків і ступеня їх розкладання торфи поділяють на слабкорозкладені (ступінь розкладання органічної речовини 5–25%), які здебільшого використовують для підстилки; середньорозкладені (ступінь розкладання 25–40%) – використовують для компостування і сильнорозкладені (ступінь розкладання органічних речовин понад 40%) – використовують після провітрювання для безпосереднього внесення в ґрунт як органічних добрив. Вміст вологи в торфі для підстилки не має перевищувати 45–50 %, а у разі компостування і безпосереднього внесенні торфу в ґрунт як добрива – не менш як 55–60%.

Ступінь розкладання органічної речовини торфів залежить також від переважаючих у їх складі видів рослинності. Так, мохові торфи мають найменший ступінь розкладання (5–25%), трав'янисті – вищий (20–40 %), а деревні торфи – найвищий (35–70%).

моховий торф	трав'янистий торф	деревний торф

Компости, їх види

Компостування – один з важливих засобів підвищення ефективності органічних добрив.

Компостування – це природний аеробний процес розкладання органічних відходів за участю мікроорганізмів для отримання органічних добрив в короткий період.

Компост – це органічні добрива, що утворилися внаслідок розкладання органічних речовин мікроорганізмами.

Під час компостування аміак, що звільняється в результаті розкладання гною та інших органічних компонентів компосту, затримується торфом і важкорозчинні поживні речовини перетворюються на доступніші форми. При цьому значно скорочуються їх втрати.

ПЕРЕВАГИ АЕРОБНОГО КОМПОСТУВАННЯ НАД АНАЕРОБНИМ (традиційним)
Аеробне (гаряче) компостування Плюси: q максимальне збереження поживних елементів; q доступність цих елементів для рослин вже в перший рік використання компосту; q скорочення операційних витрат на зберігання та внесення на поля; q збільшення площі для внесення органічних добрив; q зменшення витрат на придбання мінеральних добрив та засобів захисту росли; q підвищення стійкості рослин до хвороб і шкідників; q поліпшення структури та родючості ґрунту; q збільшення врожайності сільськогосподарських культур Мінуси: q великі витрати на обладнання q підготовка фахівців	Анаеробне (холодне) компостування Плюси: q простота зберігання; q низькі вимоги до кваліфікації працівників; q мінімальна кількість техніки Мінуси: q тривалий термін переробки; q нерівномірність дозрівання компосту; q втрата поживних речовин; q низька надійність знезараження; q екологічне навантаження

За характером взаємодії компонентів, що змішуються, компости поділяють на біологічні та мінеральні.

Біологічні компости виготовляють змішуванням біологічно інертної маси торфу з гноєм, гноївкою, фекаліями та іншими, багатими на мікрофлору, органічними компонентами, в результаті чого забезпечується енергійний перебіг мікробіологічних процесів і прискорюється розкладання органічних речовин. До таких компостів належать торфогнойові, торфофекальні, торфогноївкові, торфосечові, торфорослинні.

Де можна застосувати компостування

В усіх випадках необхідною умовою ефективного компостування є достатня вологість органічного компонента, доступ повітря всередину компостної купи, відповідна температура. Тому під час компостування бурти з гноєм, а також з іншими органічними компонентами поливають гноївкою або водою, перелопачують для підвищення доступу повітря і посилення мікробіологічної діяльності. Суть компостування полягає в тому, щоб в його процесі компоненти компосту розклалися до такого стану, коли поживні речовини стануть доступними для рослин і компост можна буде вносити в ґрунт за допомогою механізмів.

Строки виготовлення таких компостів залежать від складу компонентів, часу накладання та догляду в період компостування. Компостування вважається закінченим тоді, коли маса компосту стала однорідною. Під час закладання компостів улітку більшість їх дозріває за 2–3 міс., взимку – за 4–6 міс. Такі компости за ефективністю не поступаються перед гноєм.

Торфогнойові компости готують на полі, де їх вноситимуть, або на місці добування торфу. Для виготовлення таких компостів придатні всі види торфу – низинні, перехідні, верхові з вологістю до 60 %.

Виготовлення торфо-гнойових компостів:

а – пошарове; б – осередкове

Компости виготовляють у такому співвідношенні гною і торфу: під час закладання взимку 1:1, влітку – 1:2. Окремі компоненти компосту під час дозрівання доповнюють один одного. Гній є джерелом мікроорганізмів, знижує кислотність торфу та створює сприятливі умови для розкладання органічних речовин. Вологий торф з високою ємністю вбирання добре затримує гноївку й аміачний азот, що виділяється в процесі розкладання гною, і зводить до мінімуму втрати. Це найрозповсюдженіший вид компостів.

Заготівля торфогнойових компостів може здійснюватися різними способами.

Пошаровий спосіб приготування компостів – найпоширеніший і застосовується у будь-яку пору року. На торфову подушку завтовшки 40–50 см шарами укладають гній і торф завтовшки по 25–30 см. Компостний бурт формують завширшки 4 м довільної довжини. При закладанні взимку товщину шарів подвоюють. Товщина шарів торфу і гною залежить також від їх співвідношення в компості. Укладений пошарово торф і гній вкри¬вають потім торфом завтовшки 40–50 см.

Осередковий спосіб приготування компостів використовують за недостатньої кількості гною в господарстві, а також під час закладання компостів взимку. Гній у загальній масі торфу укладають окремими осередками, а проміжки між ними заповнюють торфом. Цей спосіб забезпечує кращий розігрів компостів узимку. Дно бурта до початку закладання і зовнішню поверхню після закінчення закладання компосту вкривають шаром торфу завтовшки 25–30 см, який вбирає продукти розкладання гною і захищає компост від пересихання та зайвих втрат поживних речовин.

Майданчиковий спосіб приготування компостів застосовують у весняно-літній та осінній періоди року. На торфову подушку шаром 25–30 см рівномірно розкладають необхідну кількість гною. Потім за допомогою дискової борони гній перемішують з торфом і бульдозером згрібають у бурти для компостування. Зовнішню поверхню бурта вкривають шаром торфу 25–30 см. Через 5–6 тижнів після закладання компостних буртів їх перелопачують і зволожують гноївкою або водою.

Прискорене компостування

Для зменшення затрат праці та прискорення закладання компостів, особливо під час виготовлення їх у полі, штабелі торфу розміщують рядами на відстані один від одного 4,5–5 м. Між рядами торфу укладають гній, який потім пригортають торфом з обох боків і торцевої частини буртів бульдозером. За такого способу укладання буртів для компостування перелопачування не проводять.

Торфогнойові компости використовують для основного внесення під польові та кормові культури в нормі 20–30 т/га, під овочеві та плодові ‒ 30–40 т/га.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ТА ПРИЙОМИ КОМПОСТУВАННЯ
	Складання рецептури. Співвідношення С:N має бути в межах 25–30:1, тобто на одну частину азоту необхідно 25–30 частин вуглецю (необхідно розбавляти чистий гній додаванням соломи, тирси, торфу та ін.).
	Перемішування усіх підібраних компонентів та пухке укладання в бурти розміром: ширина ≈ 2,5 м, висота – 1,5 м, довжина – довільна.
	Вологість 60–70%, температура – до 65°С.
	Обробка компонентів корисними мікроорганізмами, які входять до складу препарату для компостування

Для аерації компосту використовують спеціальні аератори, які виконують специфічні функції, а саме:

Ø ефективно подрібнюють та змішують матеріали між собою;

Ø видаляють CO і заміщають його O₂;

Ø керують температурою;

Ø підтримують вологість;

Ø мають можливість додавання інокулянтів, які сприяють:

ü стабілізації летючих сполук аміаку в компості з подальшим перетворенням їх у нітрити та нітрати;

ü зменшення неприємного запаху;

ü стабілізації компосту без втрат енергії;

ü прискореному формуванню гуміфікованого субстрату;

ü зменшенню кількості патогенних мікроорганізмів;

ü збагаченню компосту корисними мікроорганізмами;

ü переведенню макро- і мікроелементів в доступну для рослин форму.

Санітарно-бактеріологічні показники компосту в порівнянні з гноєм і послідом

Гній

400 200 0	0	0	300	0	6	1	300	8
	Е.coli		Salmonella		Streptoccocus		Staphylococcus
			Контроль Доступ

Послід

100 50 0	91	0	0	0	68	10	70	14
	Е.coli		Salmonella		Streptoccocus		Staphylococcus
			Послід Компост

Агрохімічні показники компосту в порівнянні з вихідною речовиною

Показник

Гній ВРХ

Пташиний послід

ТОВ "НВА

«Перлина Поділля»

ТОВ АФ

«Корсунь»

ТОВ «НВФ

«Урожай»

ТОВ

«Агро-Рось»

гній

компост

гній

компост

послід

Компост

послід

компост

Масова частка вологи, %

78,6

67,8

69,2

47,8

29,3

43,4

35,1

33,7

рН

6,3

8,0

7,3

7,3

6,95

8,1

8,4

8,0

в абсолютно сухій речовині, %

Масова частка

органічної речовини, %

79,5

61,5

-

66,7

84,0

76,0

-

63,7

Загальний азот, %

1,83

2,18

1,1

1,55

4,07

4,21

1,87

4,04

Загальний фосфор, %

0,94

1,59

0,82

1,10

2,68

3,94

1,5

3,78

Загальний калій, %

1,68

1,96

1,5

2,00

2,38

3,73

1,47

5,64

Сума NPK, кг/т

44,5

57,3

34,2

45,5

95,5

118,8

48,4

134,6

РЕЗУЛЬТАТИ КОМПОСТУВАННЯ ЧЕРЕЗ 1,5–2,0 МІСЯЦІ

ТОВ «Агро-рось»

ТОВ «Агрофірма Корсунь»

Компости з торфу, сечі, гноївки. Під час виготовлення компостів із торфу, сечі та гноївки використовують усі види торфів. Влітку компостування проводять біля поля, на якому буде вноситися компост; взимку їх краще виготовляти у гноєсховищі. Вологість торфу для виготовлення компостів має бути 45–50 %. На 1т низинного торфу беруть 2–3 т сечі або гноївки, а на 1 т верхового торфу – 3–4 т сечі. До торфу на зимове закладання добавляють 30–35 % свіжого гною, який позитивно впливає на якість компостів. Такі компости відзначаються високим вмістом азоту в нітратній і аміачній формах і близькою до нейтральної реакцією середовища. Компости з торфу, сечі та гноївки виготовляють двома способами:

1. Торф укладають у бурти завширшки 3–4 та заввишки 1,5–2 м довільної довжини. Зверху в буртах роблять коритоподібні канави завглибшки 0,5–0,8 і завширшки до 1 м. Канави заповнюють необхідною кількістю сечі та гноївки і після вбирання їх торфом вирівнюють поверхню бурта.

2. Торф укладають в бурти шарами завширшки 3–4 та завтовшки 0,3–0,5 м довільної довжини. Кожний шар торфу поливають гноївкою і після саморозігрівання ущільнюють. Потім укладають наступний шар торфу і поливають гноївкою. Так повторюють доти, поки висота бурту досягне 1,5–2 м. Потім бурт вкривають шаром торфу 25–30 см. Дозрівання приготовлених такими способами компостів відбувається протягом 1–2 міс. Готовність компостів визначають за утворенням нітратів.

Торфофекальні компости виготовляють у полі, вигрібних ямах, траншеях або безпосередньо на осушених торфовищах. Це найбільш швидко- і сильнодіючі органічні добрива. Для компостування придатні всі види торфів із вмістом вологи до 40%. На 1 т низинного торфу беруть 0,5 т фекалій, а під час використання слабкорозкладеного мохового торфу – 2–3,5 т.

Способи приготування торфофекальних компостів такі самі, як і під час виготовлення їх із торфу, сечі та гноївки. Для знезаражування компостів після закладання торфу і заливання його фекальними масами штабелі деякий час утримують у неущільненому стані. За такого утримання компосту температура бурта підвищується до 55–60°С. У такому компості протягом 2–3 міс. повністю гинуть усі збудники хвороб і зовсім зникає неприємний запах.

Торфофекальні компости використовують в основному удобренні під зернові та кормові культури в нормі 15–20 т/га.

Компостування торфу на осушених торфовищах.

Компости закладають безпосередньо на торфовищах після його осушування та очищення від пеньків і чагарників. Очищене та осушене торфове болото орють на глибину 25–30 см, потім добре розпушують дисковими боронами. Розпушений пласт торфу підсихає до вологості 60–65 %, після чого на розпушений пласт торфу розливають 200–250 т/га рідкого гною або гноївки та, якщо торф кислий, 20–30 т/га вапнякового борошна. Рівномірно розподілені компоненти добрив перемішують з масою торфу торфовища дисковими боронами.

У деяких господарствах внесені компоненти переміщують переорюванням торфовищ на глибину 25–30 см. Через 2–3 міс. торфовий компост згортають бульдозером у бурти. На 1 га торфосховища за один цикл утворюється 1200–1700 т високоякісного компосту.

Торфорослинні компости виготовляють за безпосереднього вирощування бобових рослин (сидератів) на очищених і осушених торфовищах. У фазі блискучих бобиків зелену масу люпину прикочують котками та заорюють плугами на глибину 12–15 см. Під час використання зеленої маси люпину на корм худобі в торфовий ґрунт заорюють лише пожнивні залишки і корені бобових рослин. Для кращого перемішування зеленої маси люпину з торфом торфовище після переорювання дискують. Подрібнену і перемішану з торфом рослинну масу згортають у бурти (співвідношення зеленої маси і торфу 1:10). Через 2 міс. компост готовий для використання.

Торфовапняні компости та компости з торфу і попелу. Для компостування торфу із вапном використовують кислі торфи (рН = 5,5 і нижче) з вологістю 60–70 %. Торф укладають у штабелі та пересипають вапном (норма вапна за такої вологості становить 1–3 % маси торфу) або доломітовим борошном, у результаті чого відбувається нейтралізація кислотності й збільшується вміст зольних речовин. Компост дозріває протягом 4–5 міс. Такі компости багаті на кальцій і бідні на калій та фосфор, тому внесення їх у ґрунт треба поєднувати з внесенням фосфорно-калійних добрив.

У разі компостування торфу з попелом (на 1 т торфу беруть 25–50 кг попелу із соломи або 100–120 кг попелу із торфу) компост збагачується на фосфор, калій і кальцій, а також на мікроелементи: бор, марганець, молібден та ін., відбувається нейтралізація кислотності торфу. Для компостування краще брати низинний торф середнього ступеня розкладання з кислотністю рН = 5–6.

Збірні компости виготовляють із різних відходів сільськогосподарського виробництва (стара солома, відходи городини, пожнивні залишки) та комунального господарства (побутові й харчові відходи, різне сміття тощо), що важко розкладаються.

Органічними компонентами цих компостів є також торф, буре вугілля, фекальні маси та інші матеріали. Закладають компости пошаровим способом, забезпечуючи ретельне перемішування компостових компонентів та замочування їх водою, гноївкою, фекальними масами, рідким гноєм тощо.

Фази компостування
Мезофільний діапазон		Руйнування целюлози, геміцелюлози, пектину, лігніну Руйнування насіння бур’янів Руйнування патогенів Синхронізація органічних відходів
Тормофільний діапазон
Мезофільний діапазон

У період компостування (1–2 роки) їх кілька разів перелопачують для кращого розкладання органічних речовин та знезаражування. Вносять компости з розрахунку 30–40 т/га під час основного обробітку ґрунту.

ВПЛИВ КОМПОСТУ НА ВРОЖАЙНІСТЬ

СІЛЬСЬКООСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР, СТОВ «АФ «КОРСУНЬ»

Норми внесення компосту озима пшениця – 5 т/га, кукурудза – 5 т/га, цукровий буряк – 7т/га
Контроль				Дослід		Різниця ц/га
площа, га	валовий збір, т	врожайність, ц\га	площа, га	валовий збір, т	врожайність, ц\га
Озима пшениця, сорт «Достаток»
40,0	249,6	62,4	40,0	273,6	68,4	+6,0
Кукурудза, сорт «Кубус»
23,0	209,3	91,0	40,0	396,0	99,0	+8,0
Цукровий буряк, сорт «Скорпіон»
30,0	1353,9	451,3	40,0	1917,2	479,3	+28,0

ВПЛИВ КОМПОСТУ З ПТАШИНОГО

ПОСЛІДУ НА УРОЖАЙНІСТЬСОНЯШНИКУ

Схема досліду: Контроль: пташиний послід – 9,0 т/га Дослід 1 (компост-БТУ) – 8,6 т/га Дослід 2 (компост-аналог) – 9,0 т/га
Економічна ефективність: - вартість 1 т соняшнику – 8800 грн (станом на 12.09.2019р.); - втрати на придбання біопрепаратів на 1 га – 322,5 грн; - додатковий дохід (від використання компосту) на 1 га – 2288,0 – 2376,0 грн; - умовно чистий прибуток від використання біопрепаратів на 1 га – 1965,5 – 2053,5 грн.
Результат обліку врожаю
Органічні добрива	Площа обліка, га		Урожайність, т/га	Приріст, т/га
				до контролю		до аналога
Контроль	2,86		3,80	-		-0
Варіант 1 (Компоназа)	2,16		4,07	+ 0,27		+0,26
Варіант 2 (Аналог)	2,23		3,81	-		-

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА КОМПОСТУ

Показник	Гній	Компост
Кількість органічних добрив, тис. т	63,0	25,0
Собівартість виробництва компосту, грн/т	-	148,0
Загальна вартість виробництва компосту, тис. грн	-	25,0×148,0=3700,0
Норма внесення органічних добрив (під оз. пшеницю), т/га	40,0	5,0
Площа внесення органічних добрив, тис. га	63,0/40,0=1,58	25,0/5,0=5,0
Собівартість внесення органічних добрив, грн/т (відстань10 км)	78,0	52,0
Витратинавнесення,тис. грн	63,0×78,0=4914,0	25,0×52,0=1300,0
Загальнівитрати, тис. грн	4914,0	1300,0+3700,0=5000,0
Витратина1 га, грн	3120,0	5000,0/5,0=1000,0
Економічний ефект, грн	3120,0-1000,0=2120,0

_{Використовувались данні ТОВ «АФ «КОРСУНЬ»}

Вермикомпости – це високомолекулярні органічні сполуки, що утворюються в результаті життєдіяльності дощових черв'яків у процесі переробки органічних речовин (гною, пташиного посліду, соломи, листя дерев, решток кормів для тварин, відходів харчової промисловості, комунального господарства) та виділення їх у довкілля травним каналом.

У вермикультурі використовують в основному гібрид червоного каліфорнійського черв’яка. Тривалість життя червоного черв’яка ‒ до 16 років, а звичайних дощових – 4. Під час переробки черв՚яками 1 т органічних відходів одержують близько 600 кг біогумусу. Одержаний в результаті життєдіяльності черв'яків (копроліт) біогумус не злежується і не має запаху. Неспецифічні органічні сполуки біогумусу є джерелом елементів живлення для рослин. Вони надають йому фізіологічної активності, сприяють утворенню органомінеральних комплексів, беруть участь в утворенні міцної структури ґрунту, надають йому відповідного кольору.

Біологічно активні речовини біогумусу прискорюють проростання насіння, підсилюють приживлюваність розсади овочевих культур і квітів, підвищують стійкість рослин проти захворювань, сприяють одержанню екологічно чистої продукції високої якості.

Вермикомпости характеризуються великою вологомісткістю (утримують до 70 % води), високою вологостійкістю, гідрофільністю, значною механічною міцністю, відсутністю насіння бур'янів. За ефективністю вермикомпост у 15–20 разів перевищує підстилковий гній.

Для виготовлення вермикомпостів органічні відходи укладають у гряди завширшки 1–1,5 м та заввишки 30–40 см довільної довжини, зволожують і заселяють черв'яками. Наприклад, на гряду завдовжки 15–16 м потрібно близько 10 кг популяції черв'яків. Вони щоденно переробляють органічну речовину відходів, що дорівнює масі їх тіла і становить 1–3 г. Половина відходів, пройшовши крізь шлунок черв'яків, виділяється у вигляді капролітів – основи вермикомпостів. Щотижня гряди поповнюють новим 10-сантиметровим шаром органічних відходів, які одразу ж заселяють черв'яками і починають їх переробляти. За рік з гряди завширшки 1,5 та завдовжки 15–16 м можна одержати близько 8 т вермикомпосту.

Якщо компост дозрів, то від нього треба відокремити черв'яків. Для цього на гряди протягом трьох тижнів органічних відходів не добавляють. Потім знову наносять новий 10-сантиметровий шар органічних відходів, який є поживою для черв'яків. Вони, відчувши свіжий корм, перелазять в органічні відходи, які разом з черв'яками знімають і переносять на нову гряду, а готовий компост після підсушування використовують як цінне органічне добриво.

На основі вермикомпостів виготовляють такі добрива: біогумус – містить Na, P, K, Ca, Mg. Застосовують для удобрення овочевих культур. Вермістім – рідке органічне добриво, отримане з біогумусу, знижує вміст радіонуклідів, нітратів у ґрунті. Біоком – органічне, екологічно чисте добриво. Містить мікроелементи.

Процес виробництва компосту складається з трьох основних стадій: підвищення температури, стадії охолодження і стадії дозрівання. Однак неможливо чітко встановити момент переходу однієї стадії в іншу.

1. Стадія підвищення температури

– Протягом трьох днів з моменту укладання компостного штабеля температура розкладання матеріалу досягає 60–70 ° C і зазвичай зберігається в цьому діапазоні протягом 2–3-х тижнів. Значна частина органічного матеріалу розкладається саме на стадії підвищення температури.

– На цій стадії найактивніші бактерії. Температура підвищується за рахунок виділення енергії, що вивільняється в процесі переробки бактеріями матеріалу, що розкладається найлегше. Висока температура – характерна і дуже важлива складова процесу виробництва компосту. Вона викликає пригнічення хвороби, шкідників, коріння і насіння бур’янів.

– На цій стадії виробництва компосту потреба бактерій в кисні дуже велика, адже їх популяція стрімко зростає. Висока температура розкладання матеріалу вказує на наявність достатнього запасу кисню. Недостатність повітря в штабелі буде мати негативний вплив на розвиток бактерій, а компост набуде неприємного запаху.

– Для отримання якісного компосту також вкрай важлива достатня вологість, оскільки вона забезпечує активність бактерій. Потреба у воді найвища на стадії підвищення температури з огляду на те, що саме на цій стадії висока біологічна активність і відбувається рясне випаровування.

– З підвищенням температури підвищується і рівень pH розкладання матеріалу (тобто рівень кислотності падає).

2. Стадія охолодження

– Як тільки бактерії переробили весь легко засвоюваний матеріал, температура компостної маси починає повільно знижуватися і залишається в діапазоні 25–45 ° C.

– Зі зниженням температури активізуються гриби, що викликають розкладання соломи, волокон і деревного матеріалу. Цей процес протікає повільніше, тому температура компостної маси не підвищується.

– Зі зниженням температури знижується рівень pH компостної маси (тобто підвищується рівень кислотності).

3. Стадія дозрівання

– На стадії дозрівання відбувається мінералізація поживних речовин і накопичення гумусових кислот і антибіотиків.

– На цій стадії компостний штабель заселяють червоні компостні черви та інші ґрунтові організми.

– По завершенні цієї стадії обсяг компосту становить приблизно половину від початкового об’єму, він такого ж кольору, як і темний, родючий ґрунт, і готовий до використання.

– Що довше компост зберігається після дозрівання, то більше він втрачає свої якості як добриво. У той же час його здатність поліпшувати структуру ґрунту підвищується.

– На стадії дозрівання потреба компосту в воді нижча, ніж на стадії підвищення температури.

Різні системи і методи

Виробництво компосту можна проводити «безперервно» або «періодично з підживленням»:

– Системи безперервного підживлення: у цих системах виробництва компосту відсутня стадія підвищення температури. Ці системи зручні за наявності постійного джерела відходів (наприклад, з кухні). Однак їм не вистачає переваг, які забезпечуються стадією підвищення температури.

– Системи періодичного підживлення (весь матеріал компостується відразу): У цих системах виробництво компосту відбувається за підвищення температури, яке дає низку переваг: дозволяє скоротити втрату поживних речовин, знищити насіння бур’янів і хвороби; процес завершується швидко (за кілька тижнів), а компост виходить чудової якості. Якщо запаси води невеликі, більш практичним може бути компостування в ямах, бо в них волога зберігається краще, ніж у штабелях.

– Вермікомпостування – це метод приготування компосту за допомогою черв’яків. Черв’яки прискорюють процес дозрівання компосту, насичують органічний матеріал киснем і за рахунок роботи свого травного тракту підвищують вміст поживних речовин і ферментів в отриманому компості.

3.4.2. Сидеральні добрива

Сидеральні добрива – це рослини, що вирощуються для накопичення поживних речовин, які потім будуть використовуватися основною культурою. Коли вони накопичать максимальну кількість біомаси, їх вносять у поверхневий шар ґрунту.

Оскільки їх зазвичай зрізають до початку цвітіння, вирощування сидеральних добрив відрізняється від вирощування бобової культури в сівозміні. Після внесення в ґрунт свіжий рослинний матеріал швидко вивільняє поживні речовини і повністю розкладається за дуже невеликий проміжок часу. Несвіжий або жорсткий матеріал (наприклад, солома, гілки тощо) розкладається повільніше, ніж більш м’який матеріал. Тому його розкладання більше сприяє накопиченню органічної речовини ґрунту, ніж удобрення культури.

Для отримання свіжого рослинного матеріалу необов’язково засівати поле сидеральними добривами: рослинний матеріал можна зібрати в іншому місці, а потім внести його в ґрунт. Наприклад, велика кількість рослинного матеріалу, придатного як органічне добриво, або мульчі, можна зібрати з дерев та/або чагарників, що ростуть поруч з сільськогосподарськими культурами в агролісовому господарстві.

Сидеральні добрива мають низку переваг:

– їх корені проникають в ґрунт, роблячи його пухкішим і пов’язуючи поживні речовини, які в іншому випадку будуть вимиватися;

–захищають ґрунт від ерозії і прямих сонячних променів;

– підвищують ефективність використання сонячної енергії на 20–25%;

– збагачують ґрунт органічними речовинами та біологічним азотом;

– перетворюють Р, К, Са, Мg з важкодоступнних форм у легкодоступні;

– перерозподіляють елементи живлення з нижніх горизонтів в орний шар ґрунту;

– обмежують втрати елементів живлення під час сильних опадів та поверхневих поливів;

– поліпшують фізичні, біологічні та біохімічні властивості ґрунту;

– виконують функції фітомеліорантів на забруднених ґрунтах;

– чудово доповнюють сівозміну як проміжна культура;

– впливають на ріст і розвиток бур՚янів;

– поліпшують фітосанітарний стан ґрунтів;

– підвищують врожайність і поліпшують якість продукції;

– деякі сидеральні культури можна використовувати в якості кормових рослин або навіть вживати в їжу (наприклад, квасоля і горох);

– у результаті розкладання сидеральних добрив відбувається вивільнення всіх видів поживних речовин в оптимальному для засвоєння основною культурою поєднанні, що підвищує її врожайність.

Внесення рослинного матеріалу підвищує активність ґрунтових організмів і сприяє накопиченню органічної речовини в ґрунті. Тим самим, поліпшується структура ґрунту і підвищується його здатність утримувати вологу.

Сидерати	Вплив на ґрунт	Вплив на шкідливі об’єкти
Гречка	Збагачує ґрунт фосфором та калієм	Коренева система гречки пригнічує розвиток бур'янів виділеннями, які гальмують на деякий час розвиток бур'янів
Овес + фацелія	Коренева система вівса проникає на глибину до 120 см та розпушує ґрунт. Корні здатні переводити сполуки калію з недоступного для рослин стану в легкодоступний	Овес пригнічує ріст жовтушника, лободи білої, щириці загнутої. Фацелія приваблює ентомофагів, які знищують попелиць, клопів, гусінь лускокрилих комах та інших шкідників
Озиме жито	Структурує ґрунт, допомогає трансформації елементів живлення в доступні для рослин форми	Негативно впливає на проростання насіння бур’янів. Знижує кількість шкідливих нематод
Гірчиця біла	Кореневі виділення гірчиці містять органічні кислоти, які під час взаємодії з ґрунтом переводять низку елементів живлення в доступну для рослин форму, а також культура здатна засвоювати з ґрунту макро- та мікроелементи, недоступні іншим рослинам	Кореневі виділення мають потужну фітосанітарну дію проти накопичення в ґрунті, наприклад, таких хвороб, як фітофтороз, ризоктоніоз, парша бульб, фузаріозні гнилі. Загортання гірчиці пізно восени сприяє загибелі дротяника через порушення умов його зимівлі. Кореневе виділення «сінегрин» впливає на схожість насіння багатьох бур’янів
Люпин синій (алколоїдний)	Структурує ґрунт, переводить фосфати в доступну для рослин форму, стійкий до значного підвищення ґрунтової кислотності, під час росту та розвитку впливає на кислотність ґрунту і підвищує реакцію до нейтральної	Кореневі виділення негативно впливають на розвиток ґрунтових шкідників, фітопатогенних нематод, низки бактеріальних та грибкових патогенів (парша картоплі, кореневі гнилі)

Таким чином, сидеральні добрива – це недорогий спосіб поліпшення родючості ґрунту та постачання основної вирощуваної культури поживними речовинами.

Фактори, які необхідно врахувати перед початком вирощування сидеральних добрив:

– для обробки ґрунту, посіву, зрізання і внесення рослин у ґрунт необхідно багато робочої сили, особливо за відсутності достатньої кількості необхідного обладнання;

– якщо вирощувати сидеральні добрива разом з основною культурою, вони будуть конкурувати за поживні речовини, воду і світло;

– якщо в ґрунт вноситься несвіжий або жорсткий рослинний матеріал, може статися тимчасова іммобілізація азоту, а значить – він буде недоступним для сприяння зростанню рослин;

– у разі дефіциту продовольства або сільськогосподарських земель більш доцільним може бути вирощування продовольчої культури, а не сидерального добрива, а також використання пожнивних залишків, або ж сидеральну культуру можна висаджувати між рядами основної культури;

– переваги сидеральних добрив не завжди можна побачити відразу, іноді вони виявляються тільки після тривалого періоду часу.

Як використовувати сидеральні добрива

а) Посів сидеральної культури

– Під час вирощування в сівозміні час посіву слід обирати таким чином, щоб скошування сидеральної культури та її внесення в ґрунт були завершені до посіву наступної культури;

– для проростання насіння і росту сидеральної культури потрібна вода;

– оптимальну щільність посіву насіння встановлюють дослідним шляхом з урахуванням конкретних умов. Вона залежить від обраного виду рослини;

– загалом необхідність у додатковому внесенні добрив відсутня. Якщо бобові культури вирощують на полі вперше, для вилучення користі від фіксації азоту бобовими культурами може знадобитися проведення інокуляції насіння бульбочкових бактерій роду rhizobium.

б) Внесення сидеральних добрив у ґрунт

– Терміни: період часу між заорюванням сидерального добрива і посівом наступної культури має складати не більше 2–3-х тижнів, щоб запобігти втраті поживних речовин з сидерального добрива;

– подрібнення: сидеральні добрива легко вносити в ґрунт, коли рослини ще молоді та свіжі. Якщо сидеральна культура високостеблова або має великі і тверді частини, її бажано подрібнити, щоб розкладання протікало швидше. Що старше рослина, то довше триває процес розкладання. Оптимальний час для заорювання сидеральною культури – безпосередньо перед цвітінням;

– подрібнення: сидеральні добрива легко вносити в ґрунт, коли рослини ще молоді та свіжі. Якщо сидеральна культура високостеблова або має великі і тверді частини, її бажано подрібнити, щоб розкладання протікало швидше. Що старше рослина, то довше триває процес розкладання. Оптимальний час для заорювання сидеральною культури – безпосередньо перед цвітінням;

– глибина загортання: сидеральні добрива не слід вносити в ґрунт на велику глибину. Навпаки, їх потрібно внести в поверхневий шар ґрунту (на глибину 5–15 см – у ґрунти важкого механічного складу, на глибину 10–20 см – у легкі ґрунти). В умовах теплого і вологого клімату рослинний матеріал також можна залишити на поверхні ґрунту в якості шару мульчі.

в) Як обрати потрібний вид?

Як сидеральні культури можна використовувати безліч рослин, зокрема бобові культури. Важливо обрати відповідний вид. Найважливішою умовою вибору є адаптованість до наявних умов вирощування, особливо до кількості опадів і ґрунту. Рослини мають бути придатними для використання в сівозміні і не мають сприяти ризику перенесенню хвороб або шкідників на інші культури.

3.4.3. Гній, гноївка

Гній – це надзвичайно цінне органічне добриво. Залежно від того скільки часу худоба в хліві (періодично або постійно), гній складається з екскрементів і підстилки (як правило, соломи або трави).

Деякі властивості та результати впливу гною:

– у ньому міститься велика кількість поживних речовин;

– рослинам відразу доступна тільки частина азоту, що міститься в сечі тварин, а інша частина стає доступною по мірі розкладання гною;

– під час змішування гною і сечі виходить збалансоване джерело поживних речовин для рослин. Гній містить стільки ж фосфору і калію, скільки і хімічні добрива. Багатий фосфором курячий послід. Однак важливо знати його походження, бо в курячому посліді з фермерських господарств, які ведуть сільське господарство звичайного типу, містяться важкі метали;

– гній як органічне добриво сприяє накопиченню в ґрунті органічної речовини і, тим самим, підвищує родючість ґрунту.

Роль гною у відтворенні родючості ґрунту

У системі удобрення сільськогосподарських культур в Україні провідне місце належить органічним добривам. Це повні добрива, оскільки складаються з елементів, що вже брали участь у створенні врожаю. У загальному балансі поживних речовин для рослин вони забезпечують понад 40% азоту і калію та 60% фосфору.

До органічних добрив належать підстилковий і рідкий (безпідстилковий) гній, перегній, гноївка, пташиний послід, фекалії, торф, гнойові, торфові та інші компости, побутові відходи міст і сіл, ставковий і річковий мул, сапропель, зелені добрива тощо. Невисокий вміст поживних речовин і значна кількість вологи в цих добривах не дають змоги перевозити їх на далекі відстані. Тому органічні добрива використовують безпосередньо на місцях виробництва, звідки і походить їх назва – місцеві добрива.

Гній є найпоширенішим і найдавнішим органічним добривом. Його використання як добрива сягає в глибоку давнину, до тих часів, коли люди стали вести осілий спосіб життя. Змінювалося покоління людей і вчених, з’являлися нові сільськогосподарські культури і сорти, а гній як добриво використовували і використовуватимуть для підвищення врожайності й продуктивності праці в сільському господарстві.

Гній є повним добривом, оскільки містить усі поживні речовини. З гноєм у ґрунт повертається 50% органічних речовин, 90 азоту, 80 фосфору, 96–98 калію, 70–85% кальцію, а також мікроелементи, що входили до складу кормів. Гній найкраще сприяє нагромадженню запасів гумусу; 1 т внесеного гною, як зазначає О. О. Собко (1984), забезпечує нагромадження такої кількості гумусу в ґрунті, кг/га: на Поліссі – 42, в Ліостепу – 54, в Степу – 59.

Під впливом гною поліпшуються умови азотного живлення рослин і одночасно підвищується коефіцієнт використання азотних добрив.

На кислих ґрунтах гній поряд з поліпшенням живлення рослин також зменшує їх кислотність. Угноєні ґрунти краще засвоюють вологу атмосферних опадів і повніше віддають її рослинам. Під дією гною зменшується щільність і агрегатний стан ґрунту, підвищується проникність його для коренів культурних рослин.

Внесення гною поліпшує обробіток ґрунту і знижує негативну дію несвоєчасної оранки. Від внесення 50 т/га підстилкового гною у ґрунт надходить 250 кг азоту, 125 фосфору, 300 калію, 185 кальцію, 50 кг магнію, 160 г бору, 120 марганцю, 95 міді, 18 молібдену, 10 г кобальту та інші елементи.

Внесення гною поліпшує обробіток ґрунту і знижує негативну дію

Оскільки гній надмірної концентрації поживних речовин у ґрунті не створює, то їх уже в перший рік ефективно використовують рослини для підвищення врожайності та поліпшення якості сільськогосподарських культур. Крім того, з гноєм у ґрунт вносяться мікроорганізми і біостимулятори, внаслідок чого на фоні гною на 15–20% підвищується ефективність внесених у ґрунт мінеральних добрив. У дослідах з удобренням озимої пшениці в Україні середній приріст урожаю зерна від внесення гною становив 4,6 ц/га, від внесення мінеральних добрив – 8,8, а від спільного внесення гною і мінеральних добрив в еквівалентних кількостях – 11,4 ц/га.

Досить важлива роль належить гною у збагаченні приґрунтового повітря вуглекислим газом, що є головним джерелом вуглецю для рослин. Під час розкладання 30 т гною з ґрунту виділяється близько 10 т С0₂, що використовується для синтезу органічних речовин.

Від внесення гною в результаті посилення мікробіологічної діяльності ґрунт збагачується на вітаміни, гумінові кислоти та їх солі, ауксини, антибіотики та інші фізіологічно активні речовини, що стимулюють ріст і розвиток рослин, підвищують урожайність та поліпшують якість вирощеної продукції. За узагальненими даними Інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського 1 т гною окупається залежно від норми і зони такими приростами врожаю, кг: картоплі – 130–220, цукрових буряків – 190–380, зернових колосових – 13–29, озимої пшениці – 7–28, кукурудзи – 20–30; за внесення гною з мінеральними добривами ці прирости відповідно становлять, кг: 27–197, 108–297, 6–19, 7–19 і 14–22.

Норми підстилкового гною та інших органічних добрив встановлюють з урахуванням природно-кліматичних зон і удобрюваних культур: на Поліссі під просапні культури вносять 30–60 т/га, зокрема під цукрові буряки – 40–50, картоплю – 50–60, кукурудзу – 30–40, під зернові – 20–30 т/га; у Лісостепу під просапні культури вносять 40–50 т/га, в районах недостатнього зволоження – 20–35, під зернові – 20–25, на еродованих ґрунтах – 40–60 т/га; в Степу на богарних землях під зернові колосові вносять 20–25 т/га, під просапні – 30–40, на зрошуваних землях під просапні – 60–80 т/га.

Із внесеного в ґрунт гною в перший рік рослини використовують 20–30% азоту, 30–40% фосфору, 60–70% калію загального їх вмісту. Порівняно з мінеральними добривами азот у перший рік засвоюється гірше, фосфор майже вдвічі краще, а калій майже однаково.

У наступні роки поживні речовини з гною продовжують використовуватися культурами сівозміни. Використання азоту, фосфору і калію іншою культурою на другий рік відповідно становить 15–20, 10–15, 10–15 %, на третій рік – 10–15, 15–10, 0–10 %.

У наступні роки поживні речовини з гною продовжують використовуватися культурами сівозміни. Використання азоту, фосфору і калію іншою культурою на другий рік відповідно становить 15–20, 10–15, 10–15 %, на третій рік – 10–15, 15–10, 0–10 %.

У практиці сільськогосподарського виробництва для удобрення сільськогосподарських культур виготовляють і застосовують підстилковий та рідкий безпідстилковий гній. Його також використовують як важливий компонент для приготування інших видів органічних добрив, зокрема різних компостів, а також як біопаливо для парників і теплиць.

Підстилковий гній

Підстилковий гній складається із твердих і рідких виділень тварин та підстилки. Складовими підстилкового гною після 6-місячного зберігання є тверда частина – тверді рослинні залишки, які найважче розкладаються в ґрунті, а також гумусові або перегнійні речовини, що є одним із джерел для забезпечення рослин елементами живлення; рідка частина – водорозчинні сполуки, що містять азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірку та інші поживні речовини; газоподібна частина – містить аміак, вуглекислий газ, метан та інші сполуки, які знаходяться в постійному інтенсивному обміні з атмосферним повітрям. Важливу роль у складі підстилкового гною виконує мікрофлора – головна рушійна сила у розкладанні його органічних сполук.

Склад і здобрювальна цінність гною залежать від виду тварин, складу кормів, кількості та якості підстилки, способів зберігання.

Рідкі виділення тварин містять більше азоту – 0,4 – 1,9% і калію – 0,5 – 2,3, проти відповідно 0,3 – 0,6% азоту і 0,1 – 0,3 калію в твердих виділеннях.

Під час годівлі худоби соковитими кормами кількість рідких виділень збільшується. Від збільшення в раціоні концентратів у виділеннях тварин підвищується вміст азоту та фосфору. Тому залежно від виду худоби, характеру годівлі і кількісного та якісного складу кормів значною мірою залежать хімічний склад і якість гною. Гній коней та овець містить менше води і більше органічних речовин, а також азоту, фосфору і калію, ніж гній великої рогатої худоби і особливо свиней.

Підстилка є складовою частиною гною. Вона забезпечує чисте, тепле і м'яке лігво для тварин, вбираючи рідкі виділення і гази, зменшує втрати азоту, калію та інших поживних речовин гною й одночасно поліпшує санітарний стан на фермі, створює відповідні умови для життєдіяльності мікроорганізмів і розкладання калу, поліпшує фізичні властивості гною.

Кращою є підстилка із торфу. Порівняно з соломою торф містить в 3–4 рази більше азоту, краще вбирає сечу тварин та аміак, що утворюється під час його розкладання, але менше містить калію. Для підстилки використовують верховий (моховий) малорозкладений торф вологістю 30–40%. Такий торф порівняно з соломою затримує в 10–12 разів більше рідких виділень і в 25–40 разів більше газів. Використовують також і низинні торфи, але при цьому кількість торфу збільшується вдвічі. Гній на торфовій підстилці містить менше безазотистих речовин, що легко розкладаються. Під час внесення в ґрунт такого гною мінеральний азот в меншій мірі зв'язується мікроорганізмами, як це спостерігається у разі внесення солом'яного гною. Саме з цієї причини торфовий гній забезпечує більший приріст урожаю, особливо першої удобрюваної культури.

Крім торфу, для підстилки використовують солому бобових і злакових культур, листя і хвою дерев, тирсу, деревні стружки тощо. Для підстилки найкращою є солома бобових, оскільки містить у 2–2,5 рази більше азоту, ніж солома злаків. Солому злаків для підстилки подрібнюють на різаку завдовжки 8–15 см. Цим досягається краще вбирання сечі тварин і газів, гній перетворюється на однорідну масу, яка щільно злягається під час складання в бурти. Під час зберігання такого гною майже вдвічі зменшуються втрати азоту, а ефективність підвищується в 1,5 разу.

Якщо для підстилки використовували листя дерев, хвою, тирсу та інші матеріали, то гній містить мало азоту і багато клітковини та лігніну. Такий гній повільно розкладається, і тому його вносити в ґрунт потрібно задовго до сівби сільськогосподарських культур.

За збільшення кількості підстилки зростає вихід і в 4–8 разів зменшуються втрати азоту під час зберігання гною.

Хімічний склад гною

Залежно від виду і віку тварин, якості кормів і підстилки, способів годівлі та зберігання хімічний склад гною неоднаковий. Гній коней та овець містить більше сухих речовин, а також азоту, калію та інших елементів. Під час зберігання він швидко розкладається, виділяючи багато теплоти.

За сприятливих умов температура пухко укладеного кінського гною на 7-му добу досягає 75 °С. Тому його називають гарячим і використовують у парниках і теплицях як біопаливо.

Гній великої рогатої худоби та свиней містить більше води і тому повільніше розкладається. Температура такого гною підвищується повільно: на 16-у добу вона становить лише 40–42 °С. Тому його називають холодним.

Залежно від виду тварин гній неоднаково впливає на приріст урожаю сільськогосподарських культур. Найвищий приріст урожаю забезпечує внесення кінського та овечого гною. Гній великої рогатої худоби та свиней за хімічним складом більш-менш рівноцінний.

У практиці господарств гній усіх видів тварин, як правило, зберігають в одному гноєсховищі. Хімічний склад такого змішаного гною залежить від співвідношення різних видів гною, віку тварин і способу годівлі, підстилки, способів та строків зберігання. Тому під час внесення такого гною слід користуватися даними його хімічного складу, що дає змогу правильно розраховувати норми гною та доцільність поєднання його з внесенням мінеральних добрив під кожну культуру сівозміни.

Способи зберігання гною

Свіжий гній малопридатний для внесення в ґрунт і тому потребує деякого періоду (не менш як 3 міс.) для дозрівання. За цей час під дією мікроорганізмів, грибів та актиноміцетів відбувається розкладання азотистих і безазотистих речовин гною. Насамперед розкладається сечовина, сечова і гіпурова кислоти, що входять до складу рідких виділень тварин. Під дією уробактерій та деяких амоніфікаторів, що виділяють ферментуреазу, сечовина перетворюється на карбонат амонію, який потім розкладається на аміак, вуглекислий газ і воду.

Тому уже в перші дні зберігання гною в ньому утворюється багато аміаку.

Аміак виділяється також і під час розкладання азотовмісних сполук твердих виділень тварин і підстилки, що розкладаються мікроорганізмами за допомогою різних ферментів. Білкові речовини гною при цьому поступово перетворюються на амінокислоти й аміди, які, відщеплюючи аміак, утворюють різні органічні кислоти і спирти.

Отже, в результаті розкладання азотистих речовин гною в ньому завжди утворюється аміак. Одна частина його зв’язується мікроорганізмами з утворенням нових білків, а друга – виділяється в повітря і втрачається. Ось чому так важливо збільшувати кількість підстилки для вбирання аміаку і зменшення втрат азоту під час зберігання гною.

Безазотисті органічні речовини гною розкладаються аеробними й анаеробними бактеріями, а також грибами й актиноміцетами. Найшвидше розкладаються сахари, крохмаль, пентозани, пектини та органічні кислоти. Повільніше розкладається клітковина. В аеробних умовах вона розкладається на вуглекислий газ і воду, в результаті чого підвищується температура гною до 50–70 °С.

В анаеробних умовах клітковина розкладається на вуглекислий газ і метан. Температура гною при цьому не перевищує 35 °С.

Крім метану і вуглекислого газу, виділяються сірководень, водень, а також індол, скатол та інші речовини, що надають гною специфічного запаху.

Залежно від умов зберігання розкладання гною відбувається з різною інтенсивністю, внаслідок чого утворюється гній різної якості. У практиці господарств використовують щільний (холодний), пухкий (гарячий) і пухкий з наступним ущільненням (гаряче-холодний) способи зберігання підстилкового гною.

Щільний (холодний) спосіб зберігання гною. Гній спочатку складають у гноєсховища або польові бурти пошарово завширшки не менш як 3–4 м, завтовшки до 1 м, довільної довжини і зразу ущільнюють. Після ущільнення накладають другий шар гною і знову ущільнюють. Так повторюють доти, поки висота штабеля не досягне 1,5–2 м. Зверху штабель обов'язково вкривають подрібненою соломою або торфом завтовшки 15–20 см. Іноді за наявності в господарстві достатньої кількості торфу гній перешаровують з торфом. Цей захід зменшує втрати азоту та органічних речовин.

В ущільненому гної створюються анаеробні умови, температура влітку підвищується до 35 °С, а взимку становить не більш як 25 °С; штабель рівномірно насичується гноївкою і вуглекислим газом, що перешкоджає розкладанню карбонату амонію, який консервує гній. Частина аміаку зв'язується з органічними кислотами, які утворюються під час розкладання гною, що забезпечує максимальне зберігання азоту й органічних речовин. Цей спосіб зберігання гною є основним і найпоширенішим у господарствах.

До холодного способу зберігання гною належить і спосіб зберігання гною під худобою, коли до початкового товстого шару підстилки через кожні 2–3 доби в тваринницьких приміщеннях або на вигульних майданчиках додають нові порції торфу чи солом'яної січки, що вбирають тверді й рідкі виділення та ущільнюються ногами тварин. При цьому утворюється гній досить високої якості і майже без втрат аміаку.

Пухкий з наступним ущільненням (гаряче-холодний) спосіб зберігання гною використовують у господарствах для знешкодження глистів і ліквідації загрози поширення хвороб травного каналу, а також знищення насіння бур'янів, що у великій кількості міститься у підстилковому гної.

Цей спосіб зберігання гною також застосовують для прискорення дозрівання соломистого гною, особливо тоді, коли треба його вносити навесні під ярі та просапні культури.

Свіжий гній спочатку складають у штабелі без ущільнення, внаслідок чого створюється аеробний режим і температура підвищується до 60 °С. За високої температури гинуть яйця глистів та інших збудників захворювань травного каналу тварин, а також знищується насіння бур'янів. На 4–5-у добу, коли температура в штабелі гною досягне 60–70 °С, його ущільнюють і зверху накладають новий шар гною без ущільнення. Так повторюють доти, доки висота штабеля не досягне 1,5–2 м. Після ущільнення гній вкривають шаром солом'яної січки або торфу і зберігають до внесення в ґрунт.

Пухкий (гарячий) спосіб зберігання гною. Гній складають у штабелі без ущільнення, в яких досить швидко підвищується температура до 60–70°С. При цьому відбуваються великі втрати (20–30 %) азоту й органічних речовин. Гній розкладається нерівномірно. Його здобрювальна цінність невисока.

Значного поширення в господарствах цей спосіб зберігання гною не має. Іноді його застосовують лише для швидкого виготовлення перегною з досить соломистого гною. Отже, гній найкраще зберігати у щільно складених буртах.

Під час зберігання гною відбуваються втрати не тільки органічних речовин та азоту, а й фосфору. Особливо це спостерігається за пухкого способу зберігання гною, коли зростає кількість водорозчинного фосфору з 7 до 25–30%, а кислоторозчинного – з 30 до 80–85% від валового його вмісту. Під час розкладання гною фосфор органічних сполук мінералізується з утворенням в анаеробних умовах розкладання фосфорного водню, який і є головною причиною втрати фосфору (М. А. Єгоров). У процесі зберігання гною калій практично не втрачається. Незначна його кількість споживається мікроорганізмами, а решта – залишається в доступних для рослин сполуках: за пухкого способу зберігання – 85%, за пухкого з наступним ущільненням – 91 і за щільного – 93% від початкового вмісту.

Гноївка – цінне швидкодіюче азотно-калійне добриво, що утворюється на фермах і гноєсховищах у процесі розкладання гною. Крім продуктів розкладання гною, до складу гноївки входять сеча тварин, а також вода, яку використовують для різних потреб на фермах.

Середній хімічний склад гноївки, %: 0,2–0,25 N, 0,4–0,5 К20, 0,01–0,06 Р205, 0,6 органічних речовин. Залежно від умов зберігання вміст азоту коливається від 0,02 до 0,80 %, калію – від 0,1 до 1,2 %.

У середньому від однієї голови великої рогатої худоби за рік нагромаджується 2,5 м³ гноївки, від коней і молодняку великої рогатої худоби віком до 2 років – 0,8, від телят – 0,25 м³.

Під час зберігання гною виділяється 10–15% гноївки від його маси, причому її виділення залежить від строків і способів зберігання гною. Так, за 4 міс. з 10 т свіжого гною виділилося гноївки, л: за щільного зберігання – 170, за пухкого з наступним ущільненням – 450, за пухкого – 1000.

Азот і калій гноївки досить доступні для рослин. Азот переважно міститься у формі сечовини, яка під дією уробактерій перетворюється на карбонат амонію, що легко розкладається на С0₂, NН₃ і Н₂0. За тривалого зберігання гноївки аміак швидко звітрюється і добриво різко втрачає свою цінність. Тому гноївку треба зберігати у спеціальних щільно закритих колодязях – гноївкозбірниках. Такі колодязі влаштовують біля ферм та гноєсховищ. Для запобігання втратам аміаку колодязі заливають тонким шаром відпрацьованого тракторного мастила.

Гноївку використовують під усі культури в основному удобрені та для підживлення. Під зернові, картоплю і коренеплоди вносять 15–20 т/га, під овочеві – 20–30 т/га. Одночасно з внесенням гноївки слід вносити фосфорні добрива, оскільки вміст фосфору в ній дуже малий. Досить високоефективна гноївка на луках та під час підживлення озимих, просапних і овочевих культур. Для підживлення озимих і луків вносять 3–5 т/га гноївки, розбавленої водою у співвідношенні 1:2...3. Підживлення кукурудзи, цукрових буряків та інших культур проводять гноївкою в нормі 6–7 т/га без розбавляння водою рослинопідживлювачами на глибину 10–15 см. Гноївку використовують також для виготовлення компостів та зволоження пересохлого гною під час його зберігання.

3.4.4. Мікробні добрива

Значна кількість видів ґрунтових мікроорганізмів як бактерій, так і мікроміцетів, здатні синтезувати широкий спектр органічних кислот – глюконову та кетоглюконову, яблучну, винну, лимонну та багато інших.

Культура	N	P	K	Ca	Mg	S	Fe	Mn	Zn	Cu	B	Mo
Озима пшениця	35	10	20	8	4	4,5	0,15	0,18	0,08	0,085	0,005	0,001
Озиме жито	30	10	18	6	5	3	0,123	0,094	0,085	0,012	0,0054	0,0006
Озимий ячмінь	30	11	20	5	45	4,5	0,125	0,085	0,065	0,012	0,004	0,0007
Овес	33	14	20	6	5	2,2	0,139	0,168	0,063	0,007	0,004	0,00058
Озимий ріпак	55	25	50	25	12	20	0,36	0,1	0,15	0,02	0,06	0,0001
Кукурудза	30	10	20	10	5	3	0,155	0,24	0,04	0,006	0,04	0,0032
Соняшник	50	30	120	15	15	25	0,089	0,062	0,055	0,015	0,06	0,005
Соя	60	12	25	12	6	14	0,36	0,086	0,079	0,031	0,08	0,05
Горох	46	16	20	20	10	7	0,15	0,013	0,081	0,008	0,029	0,001
Льон	30	30	55	20	10	3,5	0,01	0,065	0,06	0,012	0,04	0,00065
Нут	53	18	75	20	15	15	-	-	-	-	-	-
Цукровий буряк	5	2	7	1,3	1,3	1,1	0,179	0,37	0,138	0,052	0,1	0,004
Гречка	44	30	60	20	-	-	-	-	-	-	-	-
Картопля	6	2	99	3	1,4	0,3	0,04	0,008	0,016	0,056	0,062	0,00015

Рис. Потреба основних культур в елементах живлення

Ці кислоти розщеплюють солі фосфору, такі як фосфати кальцію, магнію, алюмінію чи заліза, та утворюють доступні для рослини водорозчинні сполуки.

Дещо цікавіша ситуація з калієм. Мікроорганізми здатні розщеплювати нерозчинні силікати, що містять калій, шляхом утворення тих самих органічних кислот. Також у мінеральному живлені беруть участь ферменти, такі як фосфомоноестераза, фітаза, дегідрогеназа, силіказа.

Мікроорганізми які поліпшують доступність речовин у ґрунті:

§ Paenibacillus polymyxa

§ Bacillus megaterium var. phosphaticum

§ Bacillus subtilis

§ Bacillus muciloginosus

§ Bacillus amyloliquefaciens

§ Enterobacter sp.

§ Pseudomonas sp.

§ Rhizobium sp.

§ Pantoea cypripedii

Фактори зниження рухомості та засвоєння елементів живлення

Елемент живлення	Фактори
N	Холодна погода, ущільнений та холодний ґрунт, ослаблена мікробіологічна діяльність, заорювання великої кількості соломи, дефіцит вологи
P2O5	Низька температура ґрунту та повітря, низьке значення рH
R2O	Тепла та суха погода, низьке значення рH
Mg	Високий рівень рH, вапнування, карбонати
Ca	Суха та тепла погода, коливання вологості ґрунту,низьке значення рH
S	Низька температура,низьке значення рH
Fe	Перезволожений ґрунт, низька або висока температура, погана аерація, високий вміст органічних речовин, високий рівень рН
Mn	Суха погода, низька температура ґрунту, низька інтенсивність освітлення, високий вміст органічної речовини
Zn	Низька температура, ущільнений ґрунт, низький вміст органічних речовин, відсутність вологи, високий рівень рH
Cu	Ущільнений ґрунт, спека, високий вміст органічних речовин, високий рівень рH
B	Посуха, інтенсивне освітлення
Mo	Високий вміст органічних речовин, низьке значення рH, обмінний алюміній
Co	Підвищення рН ґрунтового розчину

Усі мікроорганізми, що живуть поруч з рослиною, розвинули здатність впливати на її ріст і розвиток.

Бактерії та живлення рослин

https://www.youtube.com/watch?v=xnH1zmcBm8E

Ті мікроорганізми, що заселяють ризосферу рослини, а також поверхню її тканин і міжклітинні проміжки, здатні утворювати гормони рослинного типу – фітогормони

БІОСТИМУЛЯЦІЯ – ПРИРОДНЕ КЕРУВАННЯ РОСЛИНОЮ

Всі мікроорганізми, що живуть поруч із рослиною, розвинули здатність впливати на її piст і розвиток. Ті мікроорганізми, що заселяють ризосферу рослини, а також поверхню її тканин і міжклітинні проміжки, здатні утворювати гормони рослинного типу – фітогормони

	Всі мікроорганізми, що живуть поруч із рослиною, розвинули здатність впливати на її piст і розвиток. Ті мікроорганізми, що заселяють ризосферу рослини, а також поверхню її тканин і міжклітинні проміжки, здатні утворювати гормони рослинного типу – фітогормони
	Цитокініні	Aуксини	Гiбереліни	Абсцизова кислота	Етилен
	Стимулюють поділ клітин та їх диференціацію	Стимулюють ріст клітин	Стимулюють проростання насіння та ріст клітин	Регулятор старіння рослини, як наслідок важливий інструмент протидії стресу	Стимулює дозрівання плодів. Інгібує дію ауксинів, як відповідь на стрес
	Співвідношення цих гормонів впливає на розвиток рослиною тих чи інших органів

Антистресові стратегії передбачають попередження стресу, що включає збалансоване живлення або застосування біостимуляторів та швидке відновлення після дії стресу через застосування біостимуляторів.

	Попередження стресу			Швидке відновлення після дії стресу	и
Збалансоване живлення		Застосування біостимуляторів	Застосування біостимуляторів
			и
• Добре розвинена коренева система • Швидкий метаболізм • Збалансована робота антиоксидантної системи		• Стимулювання розвитку корення, листкової системи • Синтез листкових сполук та антиоксидантів • Регуляція транспірації та роботи продихів	• Прискорення метаболізму • Синтез антиоксидантів • підтримка енергозатратних процесів відновлення • Стимулювання основних фізіологічних процесів

У такому випадку біостимулятори є фактором попередження стресу у рослин і засобом для швидкого відновлення.

КЛАСИФІКАЦІЯ БІОПРЕПАРАТІВ

БІОДОБРИВА

БІОСТИМУЛЯТОРИ

ПРЕПАРАТИ БІОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ

МІКРОБНІ

ПРЕПАРАТИ ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ ВІД АБIОНИТИЧНОГО СТРЕСУ

БІОПЕСТИЦИДИ

МАКРООРГАНІЗМИ

БІОХІМІКАТИ

МІКРОБНІ

КОМАХИ

КЛІЩІ

АЗОТФІКСУ- ВАЛЬНІ

ФОСФОРМО- БІЛІЗАТОРИ

АМІНО- КИСЛОТИ

МІКРО-БНІ

РОСЛИННІ ЕКСТРАТИ

СЕМІОХІМІЧНІ ПРЕПАРАТИ

РОСЛИННІ ЕКСТРАТИ

МІНЕРАЛИ

БАКТЕРІЇ

ГРИБИ

НАЙ- ПРОСТІШІ

НЕМАТОДИ

КАЛІЙМОБІ- ЛІЗАТОРИ

ІНШІ

ОРГАНІЧНІ КИСЛОТИ

ЕКСТРАКТИ МОРСЬКИХ ВОДОРОСТЕЙ

РЕГУЛЯТОРИ РОСТУ РОСЛИНИ

ОРГАНІЧНІ КИСЛОТИ

BIРУСИ

ДРІЖДЖОВІ ГРИБИ ТA ІН.

МАКРООРГАНІЗМИ • Комахи; кліщі; нематоди • Комахи і кліщі становлять найбільшу групу • Унікальним є факт використання живих організмів у формі яєць, личинок, лялечок або дорослих особин • Найбільшою проблемою є перевезення живих організмів, яким для виживання потрібен спеціальний догляд • Зазвичай не класифікуються як біопестициди – тільки як продукти біологічного контролю

БІОДОБРИВА • Використовуються для покращення засвоєння рослинами поживних речовин з ґрунту • Азотфіксуючі бактерії складають найбільшу групу • інші включають мобілізатори специфічних поживних речовин (цинк, сірка) мікориза грибів • Використання біодобрив регулюється нормативними положеннями країни

БІОСТИМУЛЯТОРИ • Екстракти морських водоростей становлять найбільший сегмент в цій групі • органічні кислоти ‒ це гумінові і фульвокислоти, використовуються в якості структуроутворювачів ґрунту, утворенні з мікробіологічної деградації рослинної речовини • Мікробні препарати бактерій, часто використовуються для обробки насіння або ґрунту для поліпшення асиміляції поживних речовин • Визначення та нормативні положення, що регулюють використання біостимуляторів до сих пір знаходиться в процесі розробки по всьому світу

БІОПЕСТИЦИДИ Біопестициди виробляються з природних матеріалів, таких як рослини, бактерії та деякі мінерали. Біопестициди націлені наконкретних шкідників і за своєю природою менш токсичні, ніж синтетичні пестициди.

БІОХІМІКАТИ • Рослинні екстракти, мінерали та інші регулятори росту рослин; семіохімічні препарати; органічні кислоти • Рослинні екстракти становлять найбільший сегмент в цій групі • Семіохімічні препарати (феромони) складають найбільшу кількість продуктів • Найбільша проблема для рослинних екстрактів – виробництво і стабільна кількість активних інгрідієнтів

МІКРОБНІ • Бактерії; гриби; віруси; найпростіші; дріжджові гриби • Бактерії і гриби складають найбільшу групу в промислових маштабах (90%) • Складають найбільший ринок біопестицидів • Найбільшими проблемами для мікробних біопестицидів є: 1) термін зберігання, 2) стабільність, 3) підвищення продуктивності

В органічному виробництві захист рослин має базуватися, передусім, на попереджувальних заходах. Для цього потрібно відповідально підходити до вибору видів та сортів – рослин, котрі є стійкими до хвороб та шкідників, дотримуватися відповідної сівозміни, використовувати механічні та фізичні методи, а також природних ворогів бур'янів та комах.

Лише в тому випадку, коли такі заходи показують себе недостатньо ефективними, виробники можуть застосовувати відповідні допоміжні речовини. Вибір таких продуктів є чітко обмеженим, а їхнє використання мають обов'язково документувати під час сертифікаційного процесу.

Ведення сільського господарства із застосуванням органічних технологій має на меті підтримання природної родючості ґрунту. Живлення рослин в основному має проходити через ґрунтову екосистему. Відходи та побічні продукти рослинного й тваринного походження повинні перероблятися для подальшого живлення рослин. Пам'ятайте, що використання добрив та невідновлюваних джерел живлення рослин має бути мінімізоване. Лише в тому випадку, коли ці заходи виявилися недостатніми, можуть бути використані відповідні добрива.

Мікробні добрива здебільшого складаються з органічного матеріалу і будь-якого джерела цукру або крохмалю, ферментація яких здійснюється одночасно особливими видами мікроорганізмів. Отримувані продукти складаються з живих організмів, тому їх слід застосовувати з обережністю. Не слід використовувати добрива після закінчення терміну придатності, тому що їхні живі організми могли вже загинути.

Слід пам’ятати про те, що мікробні добрива не можуть бути повноцінною заміною забезпечення належного рівня вмісту гумусу в ґрунті фермерського господарства.

Велика частина бактерій і грибів, що містяться в комерційно придбаних добривах, зазвичай присутня і в ґрунті. Тому введення мікробних інокулятів підвищує чисельність певних організмів. Для економії деякі фермери виробляють мікробні добрива самостійно.

Запам’ятайте!

Переваги застосуваня біопрепаратів
Екологічна безпека	Універсальність	Поліпшення біоценозу
Простота у використанні	Покращення якості плодів	Відсутність звикання до препарату
	Нижча вартість комплексної обробки

Присутність одних мікроорганізмів збільшує вміст поживних речовин у ґрунті шляхом мінералізації. Присутність же інших підвищує рівень азоту за допомогою його фіксації з довкілля. Наприклад, таким чином діють бактерії роду Rhizobium і Azotobacter. Застосування інших мікроорганізмів, наприклад, мікоризних грибів, дозволяє забезпечити рослини фосфором.

Мікориза у культурних рослин

https://www.youtube.com/watch?v=CA1jVp500eU

Бактерії роду Azospirillum і Azotobacter фіксують азот. Види роду Pseudomonas – це різноманітні бактерії, здатні використовувати величезну кількість з’єднань, що просочуються з коренів рослин або вивільняються під час їх відмирання. Вони можуть переводити фосфор у розчинну форму і можуть пригнічувати розвиток переданих через ґрунт хвороб рослин.

Як працюють біологічні інсектициди? ПРО МІКРОБИ ПРОСТО

https://www.youtube.com/watch?v=z1x1gURuHL0

Запам’ятайте!

Якщо ви плануєте використовувати певні допоміжні продукти, спо¬чатку перегляньте Перелік допоміжних продуктів та переконайтесь, що до нього включений препарат з необхідним Вам ефектом. Якщо допоміжний продукт відсутній у Переліку, то перед використанням його необхідно перевірити на відповідність стандартам органічного виробництва. Такі послуги надає орган сертифікації безпосередньо виробнику та/або дистриб'ютору засобів. Крім того, добрива і поліпшувачі ґрунту можна застосовувати, тільки якщо вони дозволені в органічному виробництві органом

Біологічний та хімічний методи захисту рослин від хвороб має низку суттєвих відмінностей.

Властивість	Xімічний захист	Бiологічний захист
Вплив на людей	Викликають утворення опухолей, мутації, алергії та інші хвороби	Безпечні для людей
Вплив на біоценоз	Знищують усі види мікроорганізмів	Зменшують кількість фітопатогенів, при цьому підвищуючи кількість корисних мікроорганізмів
Резистентність	При постійному застосуванні препарату з однією і тією ж дієювою речовиною	Резистентність не утворюється при застосуванні біопрепаратів
Здатність накопичуватися	Можуть тривалий час зберігатися в рослинах і ґрунті, при цьому мають негативний вплив на людей та ґрунт	Можуть довгий час зберігатися в рослинах і ґрунті, при цьому не мають негативного впливу на людей

КОЛИ ЗАСТОСУВАТИ БІОЛОГІЧНИЙ ФУНГІЦИД?

Фаза розвитку	Обробка ґрунту	Насіння	Ocінне кущення	Весняне кущення- відновлення вегетації	Вихід у трубку	Колосіння-цвітіня
Хвороби на які варто звернути увагу	3будники прикореневих гнилей та плямистостей листя	Тверда сажка, летюча сажка, чорний зародок, фузаріоз, прикореневі гнілі, пліснявіння насіння	Борошниста роса, септоріоз, бура іржа,	Cнiгова пліснява, кореневі гнилі, борошниста роса, іржа, септоріоз	Борошниста роса, стеблова іржа, жовта іржа, септоріоз, гельмінто-споріоз	Фузаріоз колоса, септоріоз колоса
Біологічні препарат	Екостерн 1,5 л/га або Граундфікс 3,0-5,0 л/га	Mікофренд 1,5 л/т + Фітоцид 1,0 л/т	Фітоцид 1,0 л/га+ Липосам 0,3 л/га	Мікохелп 1,5 л/га+ Липосам 0,3 л/га	Фітоцид 1,0 л /га+ Липосам 0,3 л/га	Фітоцид 1,0 л/га+ Ліпосам 0,3 л/ra

Технічна ефективність біофунгіцидів на пшениці озимій від хвороб листя, польовий дослід, ННЦ «Інститут землеробства НААН» – Чабани, 2016–2018 рр.

3.4.5. Мінеральні речовини природного походження

Основою мінеральних добрив, дозволених до застосування в органічному сільському господарстві, служать подрібнені природні гірські породи. Проте їх можна застосовувати виключно в якості доповнення до органічних добрив. Якщо ці добрива містять легко засвоювані поживні речовини, їх внесення може порушити життєдіяльність ґрунтових організмів і призвести до незбалансованого харчування рослин. У деяких випадках використання мінеральних добрив може бути невиправдано з екологічної точки зору, бо їх збір і транспортування енерговитратні, а в деяких випадках можуть руйнуватися природні місця існування.

Мінеральні речовини, дозволені в органічному землеробстві (загальний огляд).

	Рослинна зола (спалений органічний матеріал) – мінеральний склад такий, як і у рослин – мінерали легко засвоюються – деревна зола багата калієм і кальцієм. Застосування: виробництво компосту (найкращий спосіб).
	Вапно (подрібнений вапняк, водорості) – знижує рівень pH. Промислове вапно (дефекат) з цукрового виробництва. Побічний продукт виробництва цукру з цукрових буряків.

Промислове вапно від вакуумного виробництва солі. Відходи вакуумного виробництва солі з гірського сольового розчину (з ропи).

Водорості: багаті мікроелементами. Застосування: раз у два або три роки, коли рівень pH ґрунту низький (не допускайте надмірного використання: зменшення доступного фосфору, велика нестача поживних мікроелементів).

Кам’яне борошно (розпорошена порода) – мікроелементи (залежно від складу джерела). – Що дрібніше частинки, то краще йде поглинання. Застосування: з гноєм (зменшує втрати азоту і сприяє процесу перегнивання).

Фосфоритне борошно 25% P2O5 (розпорошена порода, яка містить фосфор) – легко поглинається, перетворюючись у ґрунтові мінерали – погано перетворюється в органічну речовину – повільна реакція. Застосування: для виробництва компосту.

Фосфат алюмінію і кальцію (Алюмофосфат кальцію) 30% P₂O₅. Розчинний в мінеральних кислотах, 75% складу P₂O₅ розчиняються в лужному цитраті амонію. Вміст кадмію менше або дорівнює 90 мг/кг P₂O₅.

Використовується виключно для лужних ґрунтів (pH >7,5).

Основний шлак (томас-шлак) P₂O₅. Розчинний в мінеральних кислотах, 75% розчиняються в 2% лимонної кислоти.

Неочищена калійна сіль або каїніт 10% K₂O, 5% MgO (водорозчинні).

Сульфат калію, можливо, із вмістом магнієвої солі. Продукт, отриманий з природної калійної солі шляхом фізичного процесу екстрагування, може також містити магнієві солі.

Барда й екстракт барди, за винятком амонієвої барди.

Карбонат кальцію (крейда, вапнякова глина, вапнякове борошно, бретонський меліорант, мергель, фосфатна крейда). Тільки природного походження.

Карбонат магнію і кальцію. Тільки природного походження, тобто магнезіальний вапняк, доломіт тощо.

Сульфат магнію (кізерит). Лише природного походження.

Розчин хлористого кальцію. Позакоренева обробка яблунь у випадку виявлення дефіциту кальцію.

Сульфат кальцію (гіпс). Лише природного походження. 25% CaO, 35% SO₃.

Елементарна сірка. Продукт, вказаний у Додатку ID.3 Регламенту 2003/2003.

Мікроелементи. Неорганічні мікроелементи: бор, кобальт, мідь, залізо, марганець, молібден, цинк, вказані в розділі Ґ Регламенту 2003/2003.Торгові найменування мають бути дозволені сертифікаційним органом.

Хлорид натрію. Тільки сіль мінерального видобутку.

Мінерали (кам’яне борошно) і глина

Леонардит (сирий органічний осад, багатий на гумінові кислоти). Тільки якщо одержаний як відходи гірських робіт.

Хітин (полісахарид, добутий з панцирів ракоподібних). Можливе використання лише у випадку, якщо це продукт сталого риборозведення або органічної аквакультури.

Органічні відклади з прісних континентальних водоймищ, сформованих в результаті видалення кисню (наприклад, сапропель). Тільки органічні відкладення, отримані в результаті використання прісних водойм або отримані з колишніх прісних водойм. У разі необхідності відкладення необхідно витягувати таким чином, щоб здійснювати мінімальний вплив на водну екосистему. Тільки відкладення з джерел, які не забруднені пестицидами, стійкими органічними забруднювачами та нафтопродуктами.

Максимальна концентрація сухої речовини в мг/кг: кадмій: 0,7; мідь: 70; нікель: 25; свинець: 45; цинк: 200; ртуть: 0,4; хром (загальн.): 70; хром (VI): не виявлений.

Список речовин, дозволених до застосування для удобрення ґрунту і поліпшення його фізичних властивостей (з «Кодексу Аліментаріус», 2013), (Перелік допоміжних продуктів для використання в органічному сільському господарстві, згідно зі стандартом МАОС (міжнародних акредитованих органів сертифікації), з органічного виробництва і переробки, що еквівалентний постановам ЄС no 834/2007 та no 889/2008 ви можете знайти в додатковій літературі.

3.4.6. Біодинамічні препарати

Біодинамічне землеробство у багатьох практичних аспектах дуже подібне до органічного. Відмінності, що існують, стосуються, насамперед, філософської основи господарювання. Принципи біодинаміки стверджують, що все живе – це добре збалансоване ціле не лише в земному, але й у космічному взаємозв’язку. Отже, у всьому живому діють певні формотворчі сили, що мають своє джерело у космосі. З цієї точки зору, землеробські господарства – це добре збалансовані організми, що складаються з ґрунту, рослин, тварин і людей. Вони здатні забезпечувати себе всім необхідним і перебувати у гармонійному стані. Захворювання рослин чи тварин, навалу шкідників чи бур’янів біодинамічні фермери розглядають як ознаку захворювання всієї системи.

Серед специфічних, властивих лише біодинамічному землеробству, особливостей – застосування біодинамічних препаратів, які фермери виробляють з певним чином підготовленої рослинної й тваринної сировини, коров’ячого гною, мінералів. Всі агрономічні операції – сівбу, полив, підживлення тощо – у цій системі узгоджують із космічними ритмами, що залежать від Сонця, Місяця та інших планет і зірок.

Біодинамічні препарати слід розглядати як препарати, що оздоровлюють довкілля, особливо ґрунт. Ми могли б порівняти їх з гомеопатичними ліками, враховуючи, що дуже малих доз речовини достатньо, щоб відновити енергію та оздоровити сільськогосподарський організм. Наприклад, силікатна кукурудза розподіляється в дозах 2/3 грами на гектар.

Біодинамічні препарати: (https://dspace.organic-platform.org/xmlui/handle/data/32 )

· Preparato 500: роговий гній.

· Препарат 501: роговий кварц.

· Препарат 502: деревій.

· Препарат 503: ромашка.

· Препарат 504: кропива.

· Препарат 505: кора дуба.

· Препарат 506: кульбаба.

· Препарат 507: валеріана.

	Біодинамічні препарати для обприскування, відомі як роговий гній
	(препарат 500) і роговий кварц (препарат 501). Для приготування цього препарату коров'ячі роги наповнюють свіжим, добре сформованим коров'яком і також закопують у землю на зимовий період.
На відміну від цього, препарат роговий кварц залишається в ґрунті протягом півроку влітку, викопується і вибивається з рогу восени.

	Для приготування біодинамічних препаратів використовують квіти і листя лікарських рослин, ці речовини закопують всередині контейнерів тваринного походження, таких як кишечник, брижа, коров’ячі роги, а потім закопують у ґрунт, який має бути живим і багатим на перегній.
	І ємність, і ґрунт є невід’ємною частиною процесу підготовки. Ґрунт має завдання приймати сили та передавати їх у процесі підготовки. Контейнер поєднується з лікарської травою через загальні елементи, наприклад, для дубової кори череп корови використовують в якості контейнера, обидва мають зв'язок з кальцієм, тому кальцій є загальним елементом між рослинною речовиною і тваринною.

Окрім процедури, важливий також період, коли закопувати речовини, деякі залишатимуться під землею протягом шести місяців, інші – на рік: більшість препаратів закопують у вересні, а у квітні виймають із землі.

Коли речовина закінчує свій період у ґрунті, її виймають із землі і вже не впізнають: біодинамічний препарат має вигляд темної гумінової колоїдної маси, яка пахне підліском.

Для виготовлення біодинамічних компостних препаратів із квітів деревію, ромашки, кропиви, кори дуба, кульбаби і валеріани, необхідні для цього органи тварин наповнюють зібраними частинами цих рослин і закопують у ґрунт на період з вересня по березень (від свята Михайлове чудо до Великодня).

За цей час під впливом космічних сил, що діють взимку в землі, відбувається процес «перетворення», зміни субстанції: рослинна субстанція поєднується із субстанцією органів тварини і завдяки цьому утворюється нова субстанція, яка підтримує живу структуру ґрунту.

Приготування біодинамічних компостних препаратів

https://www.youtube.com/watch?v=AWdpHptiskI&t=11s

Викопування біодинамічних препаратів та їх підготовка та внесення

https://www.youtube.com/watch?v=AWdpHptiskI&t=11s

Речовина, отримана в результаті процедури, яку ми бачили, триває фактично один рік за умови правильного зберігання. Біодинамічні препарати слід зберігати в мідних, скляних або емальованих теракотових контейнерах. Мідь, здається, є найкращою ємністю завдяки властивому живому теплу. Ємності з різними препаратами, у свою чергу, зберігаються в дерев'яних ящиках, викладених по 15 сантиметрів торфу з кожного боку, щоб запобігти їх швидкому закінченню, враховуючи їх сяючу дію.

Виняток cornosilice, будучи мінеральним препаратом, її зберігають у прозорому скляному контейнері, який перебуває на сонці, його ефективність триває два роки.

Для правильного збереження препарати повинні мати постійну вологість та контрольовану температуру. Необхідно постійно перевіряти, принаймні двічі на місяць, і, можливо, втручатися, щоб підтримувати їх у вологому, сприятливому для життя стані. Насправді препарати є не тільки гомеопатичними речовинами, але й живою речовиною, вони містять корисні мікроби, які загинули б, якби не було води.

Коли ми розповсюджуємо біодинамічні препарати, ми виводимо щось живе, речовину, багату мікроорганізмами. Дія цих мікроорганізмів є невід'ємною та необхідною частиною лікування. Препарат, розміщений на купі, дає терапевтичні можливості й робить ґрунт здатним балансувати між хімічними та фізичними елементами, керуючи природними силами землі та світла та правильно фіксуючи азот. Це ідеальна умова для здорового та родючого середовища, де можна вирощувати рослини природними методами, уникаючи їх захворювань.

Зараз біодинаміка поряд з органічним землеробством, пермакультурою та іншими моделями, які базуються на відновленні гармонії між людиною та її природним і соціальним середовищем, практикується у різних куточках світу – Північній Америці, Азії, Австралії. Та найпопулярніша вона в Європі, особливо – у Німеччині, Швейцарії, Голландії, країнах Скандинавії тощо. Біодинамічні господарі створили власну спілку «Demeter», яка є власником відомого у всьому світі товарного знаку. Наявність цього знаку на упаковці свідчить про найвищу якість продукції. Підтриманню авторитету спілки та її товарного знаку сприяє, зокрема, дуже сувора система сертифікації біодинамічних господарств.

Питання для самоконтролю

1. Заходи підтримки довгострокової родючості ґрунту 2. Назвіть процеси структурування ґрунту 3. Назвіть методи та фактори, що поліпшують та позитивно впливають на структуру ґрунту 4. Шо таке біофумігація? 5. Яких правил потрібно дотримуватись для того, щоб домогтися успіху у біофумігації? 6. Вплив загальних методів ведення сільського господарства на популяцію дощових черв'яків 7. Значення дощових черв’яків для родючості ґрунту 8. Основні заходи для просування використання дощових черв'яків у сільському господарстві. 9. Які органічні добрива використовують для підвищення родючості ґрунту? 10. Як поділяються компости за характером взаємодії компонентів, що змішуються? 11. Якими способами здійснюється заготівля торфогнойових компостів? 12. Які основні правила та прийоми компостування? 13. Що таке вермикомпости? 14. Охарактеризуйте процес виробництва компосту. 15. Сидеральні добрива та їх значення в органічному землеробстві. 16. Яка роль гною у відтворенні родючості ґрунту? 17. Норми внесення гною. 18. Значення та роль гноївки у підвищенні родючості ґрунту. 19. Застосування мікробних добрив в органічному землеробстві. 20. Які мінеральні добрива дозволені в органічному землеробстві? 21. Роль види та значення біодинамічних препаратів в органічному землеробстві.

Попередня тема

На початок

Наступна тема