ХІРУРГІЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Список використаних джерел Додатки Укладачі	4. Знеболювання
	4.1. Значення знеболювання в хірургії. Види знеболювання 4.1.1. Історична довідка 4.1.2. Види знеболювання 4.2. Наркоз і його види 4.2.1. Способи застосування наркозу 4.2.2. Премедикація і потенційований наркоз 4.3. Наркоз коней, великої рогатої худоби, свиней, собак, котів та інших тварин 4.3.1. Наркоз коней 4.3.2. Наркоз великої рогатої худоби 4.3.3. Наркоз кіз і овець 4.3.4. Наркоз свиней 4.3.5. Наркоз собак, котів 4.3.6. Наркоз птиці 4.4. Місцеве знеболювання та його види 4.4.1. Види місцевого знеболювання 4.4.2. Речовини для анестезії 4.5. Ускладнення під час знеболювання та боротьба з ним 4.1. Значення знеболювання в хірургії. Види знеболювання Сьогодні анестезіологія посідає одне з провідних місць у розвитку ефективності практичної лікувальної справи. Анестезіологія (від грец. an – заперечення, відсутність + distent відчуття, почуття + logos – наука) в сучасному уявленні – частина клінічної медицини, спрямована не тільки на знеболювання тканин, а й на методи захисту центральної нервової системи організму від надмірних подразників, спричинених оперативним втручанням при критичних патологічних станах. Головна мета знеболювання – уповільнення реакцій організму на оперативне втручання, перш за все відчуття болю. При цьому медикаментозний сон, з яким найчастіше і асоціюється поняття «наркоз», є лише одним (і головним) компонентом наркозу. Під час проведення наркозу також важливо придушення або значне зниження вираженості вегетативних (автоматичних) реакцій організму на хірургічну травму, які проявляються збільшенням частоти серцевих скорочень (тахікардія), підвищенням артеріального тиску (артеріальна гіпертензія) та іншими явищами, які можуть мати місце навіть під час втрати свідомості. Це придушення вегетативних реакцій називається знеболюванням або аналгезією. Третій компонент наркозу – міорелаксація, або розслаблення м'язів, необхідне для забезпечення нормальних умов для роботи хірургів. 4.1.1. Історична довідка Історія ветеринарної анестезіології тісно пов’язана із гуманною медициною. Рис. 4.1. Папірус Еберса Перші відомості про знеболювання під час операцій, болісних лікувальних маніпуляцій (за допомогою вина, кореня мандрагори, опію, індійських конопель та дурману) виявлено в «Папірусі Еберса» (3–2 тис. років до н. е.). Пізніше ці засоби стали використовувати в Єгипті, Китаї, Греції, Римі. Гіппократ (459–377 p. до н. е.) зазначав, що «послабити біль є праця божественна». В Асірії під час проведення короткочасних операцій хворим стискали судини шиї, що викликало непритомність (непритомний стан). Багато із цих засобів застосовували і в Київській Русі. Спроби досягти знеболювання на певних ділянках тіла також здійснювалися ще у стародавні часи. Спочатку з цією метою перетискували судини кінцівки, пізніше почали використовувати холод. Про ці методи згадував Абу алі Ібн-Сіна (980–1037). Перелічені методи знеболювання були малоефективні чи небезпечні для життя хворого. У XIX ст. відкриттям наркотичних властивостей низки хімічних препаратів розпочалася нова ера в розвитку знеболювання. У 1200 p. P. Люлліус винайшов ефір. Уперше в клініці застосував його В. Лонг. У січні 1842 p. він під наркозом (ефіром) екстрагував у хворої зуб, а у березні видалив пухлину, що локалізувалася в ділянці потилиці. Проте вийшла друком ця публікація тільки у 1852 p. Через це піонером наркозу ефіром вважають Г.Мортона, який у жовтні 1846 p. привселюдно застосував наркоз ефіром (за допомогою сконструйованого апарата) під час видалення пухлини підщелепної ділянки. Звістка про успішне застосування ефіру облетіла весь світ. Уже в лютому 1847 р. у Росії застосували його Ф. І. Іноземцев, Микола Пирогов, Г. А. Ванцетгі, Володимир Караваєв. Майже одночасно було відкрито дію закису азоту (звеселяючого газу). У грудні 1844 p. зубний лікар Г. Уелс випробував його дію на собі під час видалення хворого зуба. У листопаді 1847 p. гінеколог Джеймс Сімпсон повідомив про успішне застосування для знеболювання хлороформу. Через 20 діб його використав M.I. Пирогов у 1-му військово-сухопутному шпиталі в Петербурзі. Однак велика частота ускладнень та висока летальність у разі використання хлороформу змусили в подальшому відмовитися від нього. 1911 p. Легман використав для наркозу в експерименті трихлоретилен. Уперше в клініці для знеболювання під час операцій його застосував Е. Фішер. 1934 p. Уолтерс застосував для знеболювання у клінічній практиці циклопропан. Обидва ці препарати не знайшли застосування. У 1945 p. В Англії Саклінг синтезував флюотан (фторотан). 1941 p. Г.Сельє виявив здатність стероїдних гормонів (прогестерону, дезоксикортикостерону) пригнічувати ЦНС. Початок методу місцевої анестезії поклав російський вчений В. К. Анреп, який відкрив знеболюючі властивості кокаїну (1879). З 1885 анестезію почали широко використовувати. У СРСР її всебічно розробив радянський хірург О.В.Вишневський. 4.1.2. Види знеболювання Існує два основних способи знеболювання: наркоз (загальне знеболення) і місцеве знеболення (анестезія і аналгезія). Засоби седативної премедикації – комбінування лікарських речовин з різним механізмом дії (нейролептиків, які діють заспокійливо, і аналгетиків). Вони знижують рухову активність, вегетативні реакції, потенціюють дію наркотиків і місцевоанестезуючих речовин, діють антигістамінно, протишоково, снодійно, протисудомно, міорелаксантно, у великих дозах – наркотично. Проведення діагностичних і лікувальних заходів нерідко потребує надійної фіксації тварин, а також їх заспокоєння, зниження больової чутливості і рухової активності, без чого робота з ними може бути небезпечною. У таких випадках техніка безпеки праці фахівця ветеринарної медицини й осіб, що співпрацюють із ним, потребує виконання седатації або загального знеболення. Рис. 4.2 Атропіну сульфат Для заспокоєння тварин (створення седативного ефекту) найчастіше використовують аміназин або його суміші з іншими препаратами. Зазвичай застосовують 2,5 % розчин аміназину з розрахунку 2–4 мг/кг маси (під час внутрішньом'язового введення через значну подразливу дію аміназину його розчин змішують із розчином анестетика), аміназин у суміші з димедролом (0,5 мг/кг маси, можна вводити окремо), в також літичну суміш аміназин – димедрол – промедол (1 мг/кг). Вибір препаратів для заспокоєння і зняття небажаних рефлексів дуже широкий До складу літичних сумішей для жуйних рекомендується вводити М-холінолітики, найчастіше атропін або метацин, що знижують небезпеку аспірації вмісту рубця у разі його переповнення. Крім літичних сумішей нерідко призначають, особливо для жуйних тварин, нейролептаналгетики – ромпун, рометар (внутрішньом'язово 0,25–0,5 мл/100 кг маси), ветранквіл та ін. (при ін'єкції вищих доз зазначених препаратів тварини лягають). 4.2. Наркоз і його види Наркоз – це штучне зворотне пригнічення (гальмування) центральної нервової системи, умовних та деяких безумовних рефлексів, шляхом застосування спеціальних препаратів. Може бути поверхневим (незначне гальмування загальної чутливості), його називають коротким (неповним), або оглушенням, та глибоким, за якого спостерігається значне зниження чутливості та гальмування рефлекторної діяльності (він досить небезпечний, якщо зумовлюється якимсь одним препаратом). Рис. 4.3. Апарат для наркозу 4.2.1. Способи застосування наркозу Введення наркотичних препаратів у вигляді пари через дихальні шляхи називають інгаляційним наркозом (використовують ефір, хлороформ, оксид нітрогену (І) (закис азоту) та ін.); за всіх інших шляхів уведення наркотичних речовин говорять про неінгаляційний наркоз. Неінгаляційний наркоз може бути внутрішньовенним (введення в яремну вену коневі розчину хлоралгідрату), інтраректальним (застосування хлоралгідрату у вигляді клізми), пероральним (вливання великій рогатій худобі спирту через рот), інтраперитонеальним (ін'єкція в черевну порожнину 2 % розчину тіопенталу), внутрішньом'язовим (внутрішньом'язова ін'єкція розчину гексеналу) тощо. 4.2.2. Премедикація і потенційований наркоз Дію наркотиків посилює попереднє введення (премедикація) нейролептичних речовин, які доцільно застосовувати разом з гангліоблокаторами (наприклад, димедролом, ваголітиками (наприклад, атропіном) у вигляді так званих літичних сумішей. Рис. 4.4. Аміназин Для свиней, коней і собак рекомендовано таку суміш, г/кг: аміназин – 0,003, димедрол – 0,001, промедол – 0,001. Нерідко використовують аміназин з димедролом або тільки аміназин. Препарати набирають з ампул у шприц і вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово (разом з 0,25 % розчином новокаїну, оскільки аміназин діє як подразник). Через 10–ЗО хв вводять основну наркотичну речовину в кількості 2/3–1/2 звичайної дози. У разі потреби введення наркотику повторюють. Під час застосування відносно невеликих доз наркотичних препаратів досягається виразне поглиблення та довша тривалість наркозу. Такий наркоз безпечніший, ніж звичайний. Для великої рогатої худоби та овець застосовують аміназин (0,004), димедрол (0,001), атропін (0,001) або його синтетичний аналог – метацин. Промедол, як й інші препарати морфіну, для великої рогатої худоби протипоказаний. Атропін сприяє кращому перебігу наркозу завдяки гальмуванню секреції залоз та відригування. 4.3. Наркоз коней, великої рогатої худоби, свиней, собак, котів та інших тварин Залежно від виду тварин використовують різні речовини для наркозу. Інколи одну і ту саму речовину для різних видів тварин застосовують не в однаковій концентрації або вводять різними шляхами. 4.3.1. Наркоз коней Рис. 4.5. Наркоз коня Найбільшого поширення набув вну- трішньовенний хлоралгідратний наркоз, який з успіхом застосовують, зокрема, під час кастрації. Готують 10 % розчин хлоралгідрату. Перед нар- козом коня краще витримати на голодній дієті впродовж 12–18 год. Сплутують грудні кінцівки, надягають повал; розчин хлоралгідрату в розрахунку 1 мл/кг маси вводять у яремну вену за допомогою шприца Жане. Під час похитування коня (самодозування) ін'єкцію припиняють і здійснюють його повалення та фіксацію в лежачому положенні. Наркоз триває 30–60 хв. Для посилення наркотичної дії хлоралгідрат вводять разом з аміназином (200–300 мл 10 % хлоралгідрату та 10 мл 2,5 % розчину аміназину). Досить ефективний спирт-хлоралгідратний наркоз (розчин хлоралгідрату готують на 25 % спирті). Для короткого оглушливого наркозу коня внутрішньовенно вводять 50–60 мл 10 % розчину хлоралгідрату на 100 кг маси. Якщо внутрішньовенне введення з будь-яких причин неможливе, застосовують інтраректальний наркоз, попередньо звільнивши від вмісту пряму кишку (вводять теплий 4 % розчин хлоралгідрату в дозі 10–15 г на 100 кг маси тварини). Щоб запобігти подразненню слизової оболонки, розчин хлоралгідрату готують на відварі лляного насіння, кореня алтею або крохмалю. 4.3.2. Наркоз великої рогатої худоби Обов'язковим заходом перед наркозом великої рогатої худоби є витримування на голодній дієті впродовж 12–24 год. Підшкірно ін'єкують атропін (метацин), а також інтраперитонеально, внутрішньом'язово чи внутрішньовенно вводять аміназин. Через 10–15 хв внутрішньовенно вливають 30° ректифікований спирт на ізотонічному розчині натрію хлориду. Сон настає швидко і триває 1–1,5 год. Замість спирту нерідко використовують 10 % розчин хлоралгідрату в дозі 0,8–1,0 мл на 1 кг маси, який вводять дуже повільно (40–50 мл/хв). Для оглушення корів і невеликих бичків їм через рот з гумової пляшки вливають 40° спирт у дозі 2–3 мл на 1 кг маси. Рис. 4.6. Тіопентал натрія 4.3.3. Наркоз кіз і овець Найчастіше  застосовують  алкогольний  наркоз. Доцільна попередня голодна дієта. Добре діє тіопенталовий наркоз: в  яремну  вену  вливають 5 % розчин тіопентал-натрію в дозі 15–20 мкг/кг маси. Наркоз триває 20–30 хв. Значно довше діє потенційований тіопенталовий наркоз: ін'єкують літичну суміш, а через 10–З0 хв розчин тіопенталу в дозі 10–15 мкг/кг маси. Тривалість наркозу – 45–70 хв. 4.3.4. Наркоз свиней У черевну порожнину вводять 2% розчин гексеналу чи тіопентал-натрію в дозі 0,05 г/кг. Проколювання черевної стінки здійснюють на середині відстані від останнього ребра до маклака. Нерідко 5 % розчин тіопентал-натрію в дозі 15–20 мг/кг маси ін'єкують у велику вушну вену. Першу половину розчину вводять швидко, другу – повільно; як тільки свиня впаде, вливання припиняють. Наркоз настає без збудження, миттєво і триває 15–ЗО хв. Щоб наркотична дія була тривалішою, застосовують потенційований наркоз (після введення літичної суміші ін'єкують 2/3 дози тіопенталу). 4.3.5. Наркоз собак, котів Рис. 4.7. Інгаляційний наркоз кота Котів садять під скляний ковпак, куди кладуть жмут вати, просоченої ефіром. Доза – 1–3 мл ефіру на 1 л місткості ковпака. Як тільки тварина засне, на її ніс надягають маску і продовжують інгаляцію ефіру. Котам показаний також барбіту- ратний наркоз, який можна потенціювати – 2–2,5 % розчин тіопентал-натрію ін'єкують довгою голкою у вуздечку язика (рот розкривають за допомогою двох відрізків бинта). Така ін'єкція прирівнюється до внутрішньовенної. На фоні дії тіопенталу можна застосовувати інгаляцію ефіру. 4.3.6. Наркоз птиці 6 % розчин гексеналу (0,1–0,15 г/кг) або тіопентал-натрію (0,1 г/кг) вводять через анальний отвір, який затискують тампоном. Наркоз настає через 5–6 хв і триває 1–1,5 год. 4.4. Місцеве знеболювання та його види Анестезія – це втрата всіх видів чутливості (больової, тактильної, температурної тощо) на певній ділянці тіла тварини внаслідок застосування хімічних, фізичних чи механічних. Аналгезія – втрата тільки больової чутливості. 4.4.1. Види місцевого знеболювання Поверхневу анестезію застосовують для знеболення слизових, серозних та синовіальних оболонок, які мають значну проникність. На їхню поверхню наносять (шприцом, піпеткою) 5–10% розчин новокаїну, 0,25–0,3% – дикаїну. Анестезія настає через 3–5 хв і триває під час застосування новокаїну 60–160 хв. Інфільтраційна анестезія полягає у просочуванні тканин розчином за допомогою шприца та ін'єкційної голки. Пряма інфільтраційна полягає у просочуванні тканин на потрібну глибину з наступним їх розрізанням, застосовують 0,26–0,5 % розчин новокаїну. Тугий повзучий інфільтрат (за Вишневським) полягає в просочуванні тканин 0,25% розчину новокаїну. Спочатку інфільтрують шкіру (утворюється «лимонна кірка») і підшкірну клітковину. Голку спрямовують у різні боки вздовж осі розрізу. Після розтину шкіри розчин анестетика під тиском вводять під фасції, апоневрози, периваскулярні та периневральні простори. Розчин поширюється по всій оперованій ділянці, а також за її межами (повзучий інфільтрат). Циркулярна інфільтраційна анестезія. Розчин анестетика слабкої концентрації вводять навколо певної ділянки з двох або чотирьох точок з розрахунком її повного оточення. Циркулярну анестезію з успіхом застосовують на кінцівках та хвості. Провідникова (регіонарна) анестезія полягає в знеболюванні нервових провідників, які іннервують ділянку оперативного втручання. Для цього концентровані розчини анестетиків ін'єкують ендоневрально чи периневрально (частіше) у відповідному місці. Анестезія настає через 10–15 хв і триває 1–2 год. Надплевральна блокада черевних нервів та паралюмбальна провідникова анестезія Провідникова анестезія рогу Спинномозкова анестезія полягає у введенні 1–2 % розчину новокаїну (0,5-1 % тримекаїну в спинномозковий канал через міждужкові отвори. Залежно від рівня введення розрізняють епідуральну (розчин ін'єкують в епідуральний простір) та субарахноїдальну (розчин ін'єкують у субарахноїдальний простір) спинномозкову анестезію. При шийній субарахноїдальній анестезії знеболювальний розчин ін'єкують через потилично-атлантний отвір; при поперековій епідуральній анестезії — через міждужковий отвір між першим і другим поперековими хребцями або через попереково-крижовий отвір. Спинномозкова анестезія у собаки Внутрішньосудинна анестезія. Анестезувальний розчин вводять у вену або артерію кінцівки. Накладають джгут, нижче від якого проколюють судину й ін'єкують 1 % розчин новокаїну чи тримекаїну. Анестезія триває до зняття джгута. Внутрішньокісткова анестезія полягає у введенні анестезувального розчину (0,5 % новокаїн, 0,5 % тримекаїн тощо) в епіфізарну спонгіозну кісткову речовину, де багато венозних судин. На кінцівку накладають джгут і вкороченою голкою Біра з мандреном проколюють м'які тканини та кортикальний шар кістки. 4.4.2. Речовини для анестезії Основними речовинами-анестетиками у ветеринарії є новокаїн і лідокаїн. Рис. 4.8. Новокаїн Новокаїн (procaine; 2-(діетиламін о) етил 4-амінобензоату гідро хлорид) – прозора безбарвна рідина. Він є основним анестетиком у ветеринарії. Форма випуску. Розчин для ін’єкцій. Фармакотерапевтична група. Препарати для місцевої анестезії. Фармакодинаміка. Новокаїн – місцево анестезуючий засіб з помірною анестезуючою активністю й великою широтою терапевтичної дії. Будучи слабкою основою, блокує натрієві канали, витісняє кальцій з рецепторів, розташованих на внутрішній поверхні мембрани, і таким чином, перешкоджає генерації імпульсів у закінченнях чутливих нервів і проведенню імпульсів по нервових волокнах. Змінює потенціал дії в мембранах нервових клітин без вираженого впливу на потенціал спокою. Пригнічує проведення не тільки больових, але й імпульсів іншої модальності. Під час всмоктування й безпосереднього судинного введення в кров знижує збудливість периферичних холінергічних систем, зменшує утворення й вивільнення ацетилхоліну із прегангліонарних закінчень (має незначну гангліоблокуючу дію), усуває спазм гладенької мускулатури, зменшує збудливість міокарда й моторних зон кори головного мозку. Під час внутрішньовенного введення має аналгетичну, протишокову, гіпотензивну і антиаритмічну дію (збільшує ефективний рефрактерний період, знижує збудливість, автоматизм і провідність), у більших дозах може порушувати нервовом’язову провідність. Усуває спадні гальмівні впливи ретикулярної формації стовбура мозку. Пригнічує полісинаптичні рефлекси. У більших дозах може спричинювати судоми. Має коротку анестезуючу активність (тривалість інфільтраційної анестезії становить 0,5–1год). Фармакокінетика. При парентеральному введенні добре всмоктується, швидко гідролізується естеразами плазми й тканин з утворенням двох основних фармакологічних активних метаболітів – діетиламіноетанолу (має помірну судинорозширюючу дію) і параамінобензойної кислоти (є конкурентним антагоністом сульфаніламідних хіміотерапевтичних препаратів і може послабити їх протимікробну дію). Період напіввиведення препарату (T1/2) становить 0,7 хв. Виводиться переважно (80 %) нирками у вигляді метаболітів. Лідокаїн – активний місцево анестезуючий засіб. Рис. 4.9. Лідокаїн Фармакодинаміка. Стабілізує клітинні мембрани, блокує натрієві канали. У міокарді пригнічує автоматизм ектопічних осередків, головним чином у шлуночках. Сприяє виходу іонів калію з клітин міокарда та прискорює процес реполяризації клітинних мембран, скорочує довго тривалість потенціалу дії та ефективного рефрактерного періоду у волокнах Пуркіньє, пригнічує їх автоматизм. Фармакокінетика. Абсорбція препарату залежить від місця введення ін’єкції, дози та присутності адреналіну. Максимальний рівень концентрації в плазмі крові настає через 25 хвилин після підшкірної ін’єкції. Розподіляється по всіх тканинах, особливо в серці, нирках, мозку, печінці, селезінці, в жировій та м’язових тканинах. Зв’язується з білками приблизно 50 %. Активно метаболізується в печінці. Період напіввиведення становить 1 – 3 години. Метаболіти виводяться із сечею. Проникає крізь плацентарний бар’єр. Показання для застосування. Розчин для ін’єкцій Лідокаїн 2 % використовують для місцевої анестезії в хірургії, офтальмології, оториноларингології та стоматології. Інші речовини-анестетики: дикаїн, тримекаїн, анестезин, целновокаїн, совкаїн та ін. 4.5. Ускладнення під час знеболювання та боротьба з ним Ускладненнями при наркозі є блювота, зупинка дихання, колапс, тромбофлебіти. Блювоту попереджають переднаркозной голодною дієтою. Якщо блювота все ж виникла, голові надають більш низьке положення для звільнення від блювотних мас і очищають ротову порожнину тампонами. Зупинка дихання може бути рефлекторною і внаслідок інтоксикації при передозуванні наркотиків. Під час зупинки дихання наркоз припиняють, звільняють від фіксаційних ременів, підшкірно або внутрішньовенно ін'єкують лобелін, кофеїн і негайно приступають до штучного дихання. Для цього витягають з ротової порожнини язик, грудні кінцівки відводять вперед, а потім приводять до грудей, тим самим ритмічно її розширюючи і здавлюючи. Крім того, можна відводити в бік одну кінцівку, потім притискати її до тіла і натискати на бічну грудну стінку долонею. Іноді буває ефективним ритмічне поплескування долонею по грудній стінці. Якщо під час операції було розкрито черевну порожнину, в неї вводять руку і масажують діафрагму, злегка її натискаючи і поплескуючи пальцями. Колапс частіше виникає у дрібних тварин і коней. При колапсі спостерігається раптове ослаблення серцевої діяльності, ціаноз, розширення зіниць, слабкий пульс і припинення кровотечі з розрізаних судин. У цьому випадку негайно припиняють наркоз, підшкірно ін'єкують кофеїн і камфору або внутрішньовенно адреналін. Легкими ритмічними ударами долоні по грудній клітці масажують серце. Крайній захід при колапсі – інтракардіальні ін'єкція адреналіну в перші 5 хв після зупинки серцебиття. Тромбофлебіти виникають при погрішності в техніці внутрішньовенного введення. Попереджають це негайної інфільтрацією 0,25–0,5%-ного розчину новокаїну в тканини, куди потрапив розчин хлоралгідрату. Слід пам’ятати, що всі препарати для наркозу викликають зниження температури тіла на 1,5–2˚С, тому необхідно вжити всіх заходів для попередження цього небажаного явища (зігрівання тварин грілками; підтримка температури приміщення в межах 21–25 С і т.д.). Питання для самоконтролю 1. Що таке анестезіологія? 2. Що таке засоби седативної премедикації? 3. Що таке наркоз? 4. Який наркоз називається інгаляційним та які речовини найчастіше застосовуються для нього? 5. Який наркоз набув найбільшого поширення для коней? 6. Що є обов'язковим заходом перед наркозом великої рогатої худоби? 7. Який наркоз найчастіше застосовують для овець і кіз? 8. Які речовини вводять черевну порожнину для наркозу свиней? 9. Що таке анестезія та аналгезія? 10. В чому полягає суть провідникової (регіонарної) анестезії? 11. Які основні речовини-анестетики є у ветеринарії? 12. Які є ускладненнями при наркозі?
	Попередня тема	На початок	Наступна тема