ХІРУРГІЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Список використаних джерел Додатки Укладачі	3. Основи профілактики хірургічної інфекції та організація хірургічної роботи
	3.1. Асептика і антисептика та її види 3.1.1. Історична довідка 3.1.2. Види антисептики 3.1.3. Комплексне застосування асептики й антисептики 3.2. Організація хірургічної роботи. Будова та обладнання операційної, перев’язної, стаціонару 3.2.1. Операційна та її обладнання 3.2.2. Перев’язна 3.2.3. Стаціонар 3.3. Утримання і годівля тварин до і після операції 3.4. Організація хірургічної роботи в господарствах промислового типу, фермерських та індивідуальних селянських господарствах 3.1. Асептика і антисептика та її види Асептика (а — без, septicus — гниття, тобто «безгнильний») — це комплекс методів і прийомів роботи, спрямованих на запобігання потраплянню збудників інфекції в організм тварини. Вона досягається створенням безмікробних, стерильних умов для всієї хірургічної роботи за вжиття організаційних заходів, активних знезаражувальних хімічних речовин, фізичних факторів та технічних засобів. Основним постулатом асептики є такий: «Усе, що контактує з поверхнею рани, має бути знезаражене». Рис. 3.1. Післяопераційне ускладнення внаслідок порушення правил асептики і антисептики Розрізняють 2-а джерела хірургічної інфекції: екзогенний і ендогенний. Екзогенне джерело знаходиться в середовищі проживання хворого, тобто в зовнішньому середовищі, ендогенний – в організмі хворого. Профілактика імплантаційної інфекції полягає в ретельній стерилізації приладів, шовного матеріалу, дренажів, ендопротезів і т. п. Ця інфекція може бути прихованою і проявляти себе через тривалий період часу, при ослабленні захисних сил організму тварини. Досягається асептика застосуванням фізичних факторів і хімічних речовин. Висока температура, що викликає денатурацію білків мікробної клітини, найбільш часто застосовувалася в минулому і застосовується зараз. Чутливість мікробів до високої температури залежить від їх виду, штаму та стану мікробної клітини ( ті, що діляться і молоді бактерії більш чутливі, спори більш стійкі до високої температури). У лужному і кислому середовищі вразливість мікробних клітин висока. Холод затримує розмноження мікробних клітин, не надаючи вираженої бактерицидної дії. Ультрафіолетові промені здатні вражати мікробів, що знаходяться в повітрі, на шкірі, тканинах, на стінах та підлозі приміщень. Особливо корисна променева стерилізація предметів з пластмас, що не витримує високої температури і пари під тиском. Антисептика (anti — проти, septicus — гниття, тобто «протигнильний») — це лікувально-профілактичний комплекс заходів, спрямованих на боротьбу з інфекцією безпосередньо в рані та організмі тварини, на запобігання або ліквідацію інфекційного запального процесу. Вона досягається використанням механічних і фізичних методів впливу, активних хімічних речовин та біологічних факторів. Термін «антисептика» ввів у 1750 р. англійський хірург Дж. Прингл, описавши антисептичну дію хініну. 3.1.1. Історична довідка Хірургічна наука, як й інші прикладні науки, пройшла певні етапи розвитку. Фундаментальні її досягнення припадають на період великих відкриттів кінця XIX — початку XX ст. У хірургічній практиці корінний переворот настав з упровадженням асептики і антисептики, знеболення, відкриття груп крові та можливості переливання крові. Хірурги XVIII ст. пов'язували гнійні ускладнення ран (флегмона, гарячка, правець та ін.) з гниттям, яке спричинювалося дією повітря як чинника, що охолоджує й висушує рану. Тому вони рекомендували накладати оклюзивні повітронепроникні пов'язки. Також було встановлено, що ранові виділення від одного хворого (через перев'язний матеріал, інструменти) під час потрапляння до рани іншого спричинювали в останнього гнійне запалення. Ранова інфекція була справжнім лихом тогочасної хірургії. Від операційних і випадкових ран гинула велика кількість хворих. Передбачення М.І. Пирогова про роль зарази («міазми») у розвитку ранової інфекції дало змогу сформулювати перші основні положення контактного інфікування. Для боротьби з «міазмами» під час лікування ран він широко використовував хлорне вапно, спирт, йод, нітрат аргентуму (срібла). У середині XIX ст. хірурги почали використовувати методи боротьби з інфекцією. Пріоритет у системному застосуванні антисептики належить угорському лікарю-акушеру І. Земмельвейсу (1847). Для дезінфекції інструментів, рук, родових шляхів він запропонував використовувати розчин хлорного вапна. І. Земмельвейс експериментально довів наявність інфекції у виділеннях із матки породіль, хворих на родову пропасницю (сепсис): кролики, у кров яких вводили виділення, гинули. Використання розчину хлорного вапна в акушерській практиці на третину зменшило смертність у клініці. На жаль, ця методика не набула значного поширення, оскільки більшість хірургів вважали причиною гнійного ускладнення повітряну інфекцію. Важливу роль у розробленні антисептичних методик відіграло відкриття Л. Пастером (1863) причини бродіння й гниття. Він установив, що в основі цих процесів лежать проникнення в середовища і життєдіяльність специфічних мікроорганізмів, і розробив методи профілактики їх. Світове відкриття Л. Пастера дало можливість англійському хірургу Дж. Лістеру в 1867 р. провести паралелі між гниттям і нагноєнням ран та обґрунтувати методи боротьби із септичними ускладненнями. Він запропонував протигнильний метод боротьби з рановою інфекцією, який дістав назву антисептики. Наукове досягнення мікробіології стало основою створення нових принципів профілактики хірургічної інфекції, і антисептичні методи цілком закономірно доповнилися асептичними. Розроблення основних  принципів  асептичних методів, пов'язане з іменами двох учених — П. Бергмана та його учня К. Шимельбуша. На X Міжнародному конгресі хірургів у Берліні в 1890 р. було проголошено основні принципи асептики, більшість яких і донині використовують під час лікування ран. Для стерилізації перев'язного матеріалу було запропоновано використовувати високу температуру (P. Kox, Ф. Есмарх, 1881), стерилізацію парою за підвищеного тиску (Л. Гейденрейх, 1884). Сучасна антисептика і асептика мають у своєму арсеналі широкий спектр засобів стерилізації (ультразвук, ультрафіолетове і рентгенівське випромінювання), різних хімічних антисептиків, антибіотиків кількох поколінь, а також велику кількість інших методів боротьби з інфекцією. 3.1.2. Види антисептики Нині антисептика є складовою частиною хірургічної науки і включає в себе наступні види: механічну, фізичну, хімічну, біологічну та змішану антисептику. Рис. 3.2. Хірургічна обробка гнійної рани Рис. 3.3 Ультрафіолетова лампа Механічна антисептика — це знешкодження мікроорганізмів механічними методами. Основою механічної антисептики є видалення з інфікованої, гнійної рани, гнійного осередку змертвілих та інфікованих тканин, гною, фібрину, згустків крові, сторонніх тіл, які є середовищем існування, розмноження й живлення мікробної флори. Варіанти механічної антисептики передбачають первинну хірургічну обробку інфікованої рани, метою якої є висікання країв, стінок і дна рани в межах здорових тканин. За умов, коли в інфікованій рані починає розвиватися мікробна флора (несвоєчасна, неповна хірургічна обробка), або рана з самого початку має гнійний характер (абсцес, флегмона, гнійні запливи), проводять вторинну хірургічну обробку. Висікання країв рани не проводять, а механічним шляхом розкривають гнійні кишені, запливи і евакуюють рановий вміст. Фізична антисептика — це знешкодження мікроорганізмів за допомогою фізичних методів на інструментах, руках хірурга, операційному полі та в самій рані. Вона ґрунтується на використанні законів капілярності, гігроскопічності, дифузії, осмосу, принципу сифона, впливу лазера, ультразвуку (УЗ), ультрафіолетового (УФ) та рентгенівського випромінювання. Хімічна антисептика — це знешкодження мікроорганізмів у рані, патологічному осередку або в організмі тварини та в середовищі навколо нього за допомогою хімічних засобів. Вона полягає в застосуванні хімічних речовин, які діють бактерицидно (вбивають збудників) або бактеріостатично (затримують їхній розвиток і розмноження). Рис. 3.4. Обробка рани антисептичним розчином Рис. 3.5. Застосування антибіотиків Біологічна антисептика передбачає використання широкого спектра методів знешкодження мікроорганізмів в організмі тварин засобами біологічного походження (бактеріофаги, фітонциди, антибіотики, специфічні сироватки, вакцини тощо). Змішана антисептика – це вплив на мікробну клітину, так само як і на організм тварини, декількох видів антисептики. Частіше їх застосовують комплексно. Наприклад, первинна хірургічна обробка рани (механічна та хімічна антисептика) доповнюється біологічної антисептиками (введенням протиправцевої сироватки, антибіотиків) і призначенням фізіотерапевтичних процедур (фізична антисептика). Залежно від методу застосування антисептичних засобів розрізняють антисептику місцеву і загальну: місцеву, в свою чергу, поділяють на поверхневу і глибоку. Під час поверхневої препарат антисептику використовують у вигляді присипок, мазей, аплікацій, для промивання ран і порожнин, а глибокої – препарат ін’єкують у тканини ранового запального вогнища (обколювання, пеніцилін-новокаїнова блокада і т. д.). Під загальною антисептикою мають на увазі насичення організму антисептичними засобами (антибіотиками, сульфаніламідами та ін.) У вогнище інфекції вони заносяться током крові або лімфи і таким чином впливають на мікрофлору. Призначаючи антисептики, треба завжди пам'ятати про гранично допустимі дози взаємодії препаратів, можливі побічні дії та алергічні реакції у хворих. 3.1.3. Комплексне застосування асептики й антисептики Методи асептики й антисептики є єдиним цілим у профілактиці хірургічної інфекції. Розглядати їх потрібно з погляду взаємозв'язку джерела інфекції, шляхів її передавання та сприйнятливості до неї організму тварин. Загальні асептико-антисептичні заходи під час проведення хірургічних операцій включають профілактику повітряно-краплинної інфекції. Мікроорганізми потрапляють у рану з навколишнього повітря, де вони перебувають у часточках пилу або в краплях виділень із верхніх дихальних шляхів. У профілактиці повітряно-краллинної інфекції головну роль відводять організаційним заходам, пов'язаним з особливістю роботи хірургічних відділень і стаціонару загалом. Основними структурними підрозділами хірургічного стаціонару є приймальне відділення, лікувально-діагностичне відділення і oпераційний блок. Основою асептичного режиму зазначених відділень є чистота і порядок. Для цього проводять попереднє, поточне, післяопераційне, заключне щодобове в кінці робочого дня і щотижневе генеральні прибирання. 3.2. Організація хірургічної роботи. Будова та обладнання операційної, перев’язної, стаціонару Для виконання хірургічної роботи у лікарнях ветеринарної медицини, клініках навчальних закладів обладнують операційну, перев'язну, стаціонар для післяопераційного утримання тварин. У клініці ветеринарної медицини НУБіПУ, крім цього, обладнано готель для тварин. У тих господарствах і установах, що не мають обладнаних операційних, хірургічну роботу організовують в окремій кімнаті (манеж, тамбур тощо). 3.2.1. Операційна та її обладнання Операційна має бути світлою. Стіни її викладають кахлями або фарбують олійною фарбою в білий, голубий чи зеленувато-сірий колір. В окремих випадках стіни й стелю можна побілити вапном. Підлогу краще робити асфальтованою або цементною з люком для стікання рідини, що полегшує прибирання, а за потреби — дезінфекцію. Рис. 3.6 Операційна кімната для дрібних тварин В операційній мають бути операційні столи для великих і дрібних тварин, окремі столики для інструментів, лікарських засобів, біксів з перев'язним матеріалом. Крім того, потрібно мати дезінфекційні розчини, відро чи таз для використаного перев'язного матеріалу, збирання ексудату тощо. В операційній необхідно постійно підтримувати чистоту щоденним пологим прибиранням підлоги й миттям панелей, обмиванням дезінфекційними розчинами операційного стола та іншого обладнання. Вікна, особливо за вітряної погоди, мають бути зачинені. Для провітрювання операційну забезпечують вентиляторами, а в разі їх відсутності відкривають вікна в години прибирання. Оперувати тварин краще в певні дні. Спочатку потрібно робити асептичні операції, а наприкінці роботи — гнійні. В операційну прийнято входити тільки в спецодязі — халатах. Під час операції не можна допускати ходінь і розмов. Хірург та його помічники безпосередньо перед операцією повинні надягти стерильні халати, шапочки й маски. Шапочка запобігає потраплянню в рану крапель поту, волосся й лупи, а маска — крапель із ротової й носової порожнин під час кашлю. Маску розміром 15 х 18 см з двома парами зав'язок завдовжки 40 см виготовляють із кількох шарів гігроскопічної марлі. Поруч з операційною бажано мати одну або дві сполучені з нею кімнати. Одну з них використовують для обробки рук і зберігання інструментів, другу — для стерилізації матеріалів, необхідних під час операції. Для проведення кваліфікованої лікувально-профілактичної роботи під час хірургічних та інших незаразних хвороб у кожному господарстві, де є своя служба ветеринарної медицини, необхідно мати ветеринарну лікарню з операційною, манежем для приймання хворих тварин, стаціонаром і аптекою, а на тваринницьких фермах — ветеринарні пункти або амбулаторії. Масові операції найчастіше доводиться виконувати безпосередньо на тваринницьких фермах. У цьому разі для проведення операцій пристосовують окремий станок, тамбур або приміщення. Їх потрібно ретельно очистити, помити й продезінфікувати. У гарну безвітряну погоду можна оперувати на відкритому повітрі. Для цього потрібно вибирати рівну галявину з густим травостоєм, удалині від скотарень, гнойових куп і доріг. У таких умовах краще оперувати тварин рано вранці, коли немає пилу. 3.2.2. Перев'язна Для перев'язки ран і лікування хворих тварин у післяопераційному періоді при лікарнях і клініках обладнують спеціальну кімнату — перев'язочну. Вона має бути світлою, з підлогою й стінами, що легко миються. Обладнання перев'язної складається з таких предметів: станка для фіксації великих тварин, стола для приймання дрібних тварин, столиків для інструментів, біксів з перев'язним матеріалом, педального чи іншого пристосованого вмивальника, таза, відра для використаного матеріалу, шафи для інструментів і лікарських засобів. У перев'язній мають бути раковини або педальні вмивальники для миття рук, щітки, мило й рушники. Тут же стерилізують інструменти. У перев'язній має бути абсолютна чистота. 3.2.3. Стаціонар Рис. 3.7. Стаціонар У післяопераційному періоді тварин з хірургічними хворобами розміщують у стаціонарі, що зазвичай розташовується біля операційної, під одним дахом із нею. У стаціонарі обладнують стійла, станки, денники. В одному зі станків установлюють підтримувальний апарат для тварин, які не можуть самостійно стояти. Проходи в стаціонарі мають бути без гострих кутів і крутих поворотів, біля кожної тварини має бути табличка з кличкою або номером та діагнозом, а також графік температури, пульсу й дихання, які записують щодня вранці та ввечері. Приміщення стаціонару утримують у чистоті, регулярно дезінфікують. Тварин із гнійними процесами краще розміщувати в окремих секціях стаціонару або в денниках. Стаціонар для дрібних тварин (собак, котів) обладнують залізними клітками. 3.3. Утримання і годівля тварин до і після операції Успішний результат оперативного втручання залежить не тільки під загального стану тварини, характеру (тяжкості) хвороби та якості виконання операції, а й від повноцінності передопераційної підготовки тварини. Комплекс заходів з підготовки тварини до операції охоплює: всебічне вивчення хворої тварини й ознайомлення з епізоотичною ситуацією господарства, з якого тварину доставлено на лікування, усунення супутніх хвороб, що ускладнюють виконання операції, застосування засобів, що підвищують захисні сили організму хворої тварини, призначення дієти, що відповідає режиму утримання й догляду за тваринами (чищення шкірного покриву, обмивання тварини, розчищення копит тощо). Вживають цих заходів з урахуванням загального стану хворої тварини, характеру хвороби та рівня складності майбутньої операції. Основною умовою правильної підготовки тварини до операції є її вивчення. З цією метою проводять повне клінічне дослідження (аналіз крові, сечі, фекалій). Це дає змогу з’ясувати, чи не уражена тварина заразною хворобою, а також виявити можливі порушення роботи серця, легень, кишок тощо. На підставі результатів дослідження встановлюють показання й протипоказання до операції, визначають допустимість застосування того чи іншого методу знеболювання, фіксації тварини. Щоб уникнути можливих розривів кишок і сечового міхура, тварині перед операцією, що супроводжується поваленням і застосуванням наркозу, призначають голодну дієту тривалістю від 6 до 24 год і дають тільки воду. Безпосередньо перед операцією спорожняють сечовий міхур і пряму кишку. Для цього роблять 5 – 10-хвилинне проводження тварини або застосовують сечовий катетер і ставлять клізму. Час з моменту закінчення операції до видужання тварини називають післяопераційним періодом. Правильне утримання тварин і належний догляд за ними, особливо в перші 3–5 днів після операції, мають важливе значення в профілактиці післяопераційних ускладнень і перебігу захворювання. Рис. 3.8. Станок з підвісним підтримувальним апаратом Рис. 3.9. Захисний комірець Недооцінювання важливості проведення післяопераційного лікування тварин і забезпечення їм належного догляду нерідко призводить до тяжких ускладнень і навіть загибелі тварини. Після операції тварина має знаходитись у чистому продезінфікованому станку. Упродовж 2–3 год після операції, проведеної під наркозом, давати корм тварині не рекомендують через можливе закупорювання стравоходу кормовими масами. У цей період за тваринами встановлюють постійний догляд (можливі кровотечі, спадання пов'язки, випадання кишок під час кастрації та інші ранні ускладнення). Надалі вживають заходів із запобігання розгризанню й зняттю пов'язки та швів тваринами. Для цього коней і велику рогату худобу коротко прив'язують до годівниці або ставлять на розтяжку. Дрібним тваринам (собакам) надягають намордник, а на кінцівки — панчохи зі щільної тканини. Деякі автори рекомендують надягати на шию собак фанерне кільце або пластмасовий комірець. Слабких великих тварин (коней, велику рогату худобу), які не можуть тривалий час стояти, забезпечують рясною підстилкою. Таких тварин систематично, один–два рази на добу, перевертають з боку на бік, оскільки за тривалого лежання в одному положенні в них можуть утворитися пролежні. Для запобігання пролежням можна також використати підвісні підтримувальні апарати або станки на зразок паралельних брусів. 3.4. Організація хірургічної роботи в господарствах промислового типу, фермерських та індивідуальних селянських господарствах Успішну лікувальну роботу на тваринницьких комплексах можливо тільки за наявності спеціально обладнаного місця з необхідними медикаментами й інструментами, засобами для місцевого та загального знеболювання, пристосувань для фіксації тварин, стерилізації інструментів, підготовки рук хірурга тощо. Якщо під час будівництва комплексу приміщення для ведення лікувальної роботи передбачено не було, його необхідно обладнати в приміщенні, де розміщені станки, і виділити поруч ізолятор — місце для післяопераційного утримання тварин. За погреби у великих господарствах таких ізоляторів може бути клініка. План із запобігання хірургічним захворюванням має бути невід'ємною частиною загального плану ветеринарно-санітарних заходів тваринницького господарства. Залежно від зональних умов і основного напряму господарства до плану профілактики хірургічних захворювань можуть бути включені різні заходи: 1. Регулярний огляд стану приміщення для своєчасного виявлення й усунення несправності станків, підлог, годівниць, механізмів для подавання корму, збирання гною тощо; 2. Огляд стану табору для племінних тварин; якщо в господарстві літній табір періодично переміщують на нове місце, то в кожному випадку лікар ветеринарної медицини повинен брати участь у виборі місця для нього; 3. Огляд території для прогулянки, випасання, водопою та купання тварин навесні й улітку; 4. Клінічний огляд (диспансеризація) тварин — не менше одного разу на квартал; 5. Огляд маток у післяопераційний період і молодняку. Особливу увагу слід звертати на наявність ушкодження молочних залоз і грижі в молодняка; 6. Огляд і розчищення копитець — не менш як 2 — 3 рази на рік. Питання для самоконтролю 1. Що таке асептика? 2. Які є джерела хірургічної інфекції? 3. Що таке антисептика? 4. Які є види антисептики? 5. Хто і коли вперше запропонував термін «антисептика»? 6. Чим обладнують стаціонар для дрібних тварин? 7. Що потрібно зробити, щоб уникнути можливих розривів кишок і сечового міхура? 8. Що має бути невід'ємною частиною загального плану ветеринарно-санітарних заходів тваринницького господарства?
	Попередня тема	На початок	Наступна тема