Фіксація — це засіб, який змушує тварину на короткий або тривалий час перебувати в певному положенні, зручному для проведення хірургом діагностичних, лікувально-профілактичних та операційних втручань. Вона досягається людиною з використанням певних засобів і прийомів. Фіксацію виконують за допомогою рук, деяких допоміжних пристосувань і різних пристроїв. Для полегшення проведення фіксації, особливо тварин збудливих і зі слабким типом нервової системи, їм попередньо вводять заспокійливі речовини — препарати седативної дії, нейролептаналгетики, міорелаксанти.

Рис. 2.1. Фіксація кота під час клінічного дослідження

Всі способи фіксації спрямовані на досягнення таких основних цілей: надати тварині положення, що забезпечить хірургові та його помічникам вільний і безпечний доступ до ділянки тіла, на якій виконуватимуть маніпуляцію, обмежити захисні рухи тварини під час маніпуляції, створивши цим самим нормальні умови для необхідного втручання, усунути можливість заподіяння травм як самій тварині, так і хірургові чи його помічникам під час фіксації та після неї.

Є багато способів фіксації різних видів тварин. Вибір того чи іншого з них залежить у кожному окремому випадку від характеру операції, методу знеболювання, віку, сили, темпераменту і норову тварини.

У практиці застосовують два способи фіксації — у стоячому та лежачому положеннях. Під час клінічного дослідження, нескладних операцій тварин найчастіше фіксують у стоячому положенні.

Більшість нескладних операцій можна виконувати на тварині в стоячому положенні під місцевим знеболенням або поєднаним з нейролептаналгезією чи поверхневим наркозом. Дрібних тварин майже завжди оперують у лежачому положенні.

У стоячому положенні тварин фіксують за допомогою мотузок біля стовпа, конов'язі, у спеціальному станку. У лежачому положенні фіксують під час складних операцій, у разі потреби оперувати неспокійну тварину чи необхідності надати їй певного положення.

Існує два способи фіксації в лежачому положенні – повалення і фіксація на операційному столі. Оскільки для фіксації тварини в лежачому положенні застосовують силу, то при поваленні великих тварин – це пов'язано з ризиком завдання їм різних ушкоджень, таких як переломи кісток, розриви внутрішніх органів, потертості шкіри, садна, рани тощо. Особливу небезпеку при цьому становлять травми або загибель людей. Тому для запобігання травматизму необхідно валити тварин на рівну земляну поверхню без сторонніх предметів, вкриту невисокою травою. За 10 — 16 год до повалення великих тварин не годують, обмежують або зовсім відміняють напування. Для фіксації застосовують міцні, м'які довгі мотузки. Коней перед фіксацією розковують.

2.2. Фіксація тварин у стоячому та лежачому положеннях

З тваринами слід поводитися спокійно, лагідно і впевнено, але не слід допускати грубих окриків і побоїв тварин. Підходити до них слід без різких рухів, впевнено. Під час грубого поводження з тваринами, болісних процедур незалежно від характеру включаються рефлекси самозахисту, і тварини стають небезпечними для людини. При фіксації норовистих тварин доцільно застосовувати нейролептичні або наркотичні речовини.

Необхідно пам'ятати, що кінь може вкусити, вдарити тазовою кінцівкою, притиснути до стіни. До нього слід підходити спереду, збоку або ззаду, але завжди так, щоб він бачив – наближається людини. Підходячи до коня, звертають увагу на становище її вух: якщо вони притиснуті, значить, тварина стривожена і може вдарити або вкусити. Впевнений, спокійний окрик зазвичай заспокоює коня.

Під час роботи з великою рогатою худобою слід остерігатися ударів головою, рогами, тазовими кінцівками, а також стежити за тим, щоб тварина не наступила на ногу. Великі жуйні б'ють тазовими кінцівками вперед, вбік і назад. Особливо обережними треба бути при взятті крові, обстеженні вимені у корів, препуціального мішка, мошонки і промежини у биків.

Обережно слід поводити себе під час огляду і лікування кнурів-плідників, свиноматок з поросятами, а також собак, які можуть завдати тяжкі укуси і рани.

Кішки, кролики здатні подряпати обличчя, руки і вкусити.

Фіксацію в лежачому положенні застосовують переважно для дрібних тварин, для великих тварин його використовують її порівняно рідко, щоб запобігти ушкодженням під час повалення (ударам, переломам, вивихам, розтягненням зв'язок, сухожилків і суглобів, розривам внутрішніх органів тощо). Тому для фіксації тварин у лежачому положенні слід застосовувати найбільш раціональні прийоми повалення, а також вводити тваринам препарати седативної дії. У лежачому положенні тварин фіксують під час складних оперативних втручаннь і операцій, які проводять під наркозом. Великих тварин валять на землю або на операційний стіл і фіксують на боці чи на спині. Дрібних тварин з допомогою їхніх господарів або обслуговуючого персоналу кладуть на операційний стіл і прив'язують. Така фіксація забезпечує оптимальні умови для проведення оперативного втручання: вільний, безпечний доступ до операційного поля, максимальне обмеження рухів тварини, які заважають оперувати тощо. Фіксація в лежачому положенні не повинна ускладнювати роботу органів дихання та кровообігу, має бути безболісною, усувати можливість травмування тварини і людей.

2.2.1. Фіксація в стоячому положенні великої рогатої худоби

Рис. 2.2. Застосування носового кільця

Велику рогату худобу фіксують так, щоб уникнути травм рогами. Для цього її фіксують за роги руками, мотузкою, яку можна прив'язувати до стовпа, тощо. Для надійної фіксації голови великим і вказівним пальцями руки стискають носову перегородку: однією рукою захоплюють ріг, а другою стискають носову перегородку. Надійніше стискати носову перегородку спеціальними щипцями.

Бугаям-плідникам у носову перегородку вставляють носове кільце (складається з шарнірно з'єднаних між собою двох півкілець). Загостреною частиною одного з півкілець проколюють носову перегородку. Кільце вставляють у неї спеціальними щипцями або троакаром. Після цього дві половини кільця з'єднують штифтом. Проколювання носової перегородки здійснюють у нижній безхрящовій частині так, щоб кільце виступало на третину свого розміру і не заважало поїданню корму.

Рис. 2.3. Фіксація в фіксаційному станку

Грудну кінцівку фіксують за допомогою мотузкової петлі, яку накладають на п'ясток, кінцівку відривають від землі й утримують за мотузку; щоб полегшити фіксацію, мотузку перекидають через холку тварини (помічник стоїть з протилежного боку).

Тазові кінцівки фіксують мотузковою петлею, накладеною вище від заплесневих суглобів. Для фіксації тазової кінцівки в піднятому положенні застосовують міцну палицю завдовжки близько 1м та мотузкову петлю.

Останню накладають на гомілку, закручують палицею, стискаючи п'ятковий сухожилок так, щоб палиця знаходилась на передній поверхні кінцівки. Два помічники беруть за обидва кінці палиці й піднімають кінцівку вгору й назад. Такий спосіб фіксації з додатковим накладанням носових щипців застосовують при розчищенні копитець у стійлі.

Надійніше тварину можна зафіксувати в спеціальних фіксаційних станках (Політова, Пакенаса і Балазиса та ін.), які обладнані ярмом для закріплення голови.

2.2.2. Фіксація в стоячому положенні коня

Перед дослідженням коня потрібно з'ясувати, який він має норов та звички (кусається, б'є передньою чи задньою кінцівкою, стає на диби тощо). Ніколи не слід підходити до коня ззаду, оскільки він б'є задньою кінцівкою назад і прямо спереду. Слід остерігатися ударів грудною кінцівкою, а також укусів. Окликаючи тварину, завжди підходять зліва, дещо збоку, в напрямку лопатки й плеча. Під час огляду коня в деннику його кличуть, наказують відійти в бік і лише після цього заходять; краще, коли першим це робить конюх, який обслуговує тварину. Слід бути обережним і постійно готовим швидко відступити від коня, не показуючи свого страху. З лякливими тваринами поводяться лагідно, терпляче, а зі злими й непокірними — навпаки, суворо й рішуче. Досліджують тварину, як правило, не в деннику, фіксує її господар або конюх, використовуючи закрутку. Не можна раптово, несподівано для коня, доторкатися до його задніх частин тіла, центральної стінки черева. Якщо це необхідно зробити, то в одну руку беруть недоуздок (гриву, холку), а другою гладять шию і поступово переміщують руку в напрямку місця дослідження.

Рис. 2.4. Закрутка на верхню губу

Під час фіксації коня в стоячому положенні застосовують закрутку на верхню губу, яку накладають на 15 – 20 хв. Після цього губу масажують, щоб запобігти її некрозу. Грудну кінцівку коня фіксують руками або мотузкою, як це роблять у великої рогатої худоби. Щоб підняти грудну кінцівку, стають збоку, обличчям до крупа. Упираючись однією рукою в плечовий суглоб, змушують коня перенести опору на протилежну кінцівку. Другою рукою захоплюють кінцівку за путову ділянку і, згинаючи її в зап'ястковому суглобі, відривають від землі. У непокірливих тварин застосовують мотузкову петлю, перекидаючи кінець мотузки через холку.

Тазову кінцівку піднімають, стоячи збоку від крупа, спиною до голови коня. Однією рукою упираються в маклак, змушуючи тварину перенести масу тіла на протилежну кінцівку. Другу руку опускають униз по зовнішній поверхні стегна, гомілки, плесна і захоплюють путову ділянку, яку піднімають і відтягують назад. Тазову кінцівку тримають на стегні. У непокірливих коней тазову кінцівку фіксують за допомогою мотузки, яку у вигляді петлі прикріплюють до хвоста. Піднімають кінцівку і мотузкою фіксують путо (краще пропускати її через кільце путового ременя). Вільні кінці мотузки використовують як розтяжки, якими утримують тазову кінцівку в піднятому стані. Під час ректального дослідження, операцій на піхві та в ділянці промежини обидві тазові кінцівки фіксують путовими ременями, до кілець яких прив'язують довгі мотузки. Вільними кінцями мотузки обхоплюють передпліччя та груди тварини і зав'язують їх. Під час дослідження, лікування та проведення деяких оперативних втручань користуються також фіксаційними станками Виноградова, Китаєва та ін.

2.2.3. Фіксація в стоячому положенні свиней, дрібної рогатої худоби, собак

Свиней фіксують у стоячому положенні, їх тримають за вуха і накладають петлю на верхню щелепу позаду ікол. Можна користуватися вузьким станком або залізною кліткою з розсувними стінками.

Рис. 2.5. Фіксація свиней в стоячому положенні

Дрібну рогату худобу фіксують, тримаючи руками, за роги, шию, зв’язуючи кінцівки мотузками або в спеціальних станках.

Собаці, якого фіксують у стоячому положенні, надягають намордник або бинтують щелепи й кінці бинта зав'язують за вухами. Крім того, можна користуватись пристосуванням з двох дощок з отвором для шиї, який не пропускає голову тварини. Верхня дошка рухається у пазках. Але в більшості випадків ці види тварин фіксують у лежачому положенні.

Рис. 2.6. Застосування металевого та шкіряного намордника.

Зав’язування щелеп бинтовою тасьмою

2.2.4. Фіксація великої рогатої худоби в лежачому положенні

Рис. 2.7. Повалення способом Гесса

Повалення великої рогатої худоби та фіксацію її в лежачому положенні за способом Гесса здійснюють за допомогою довгої мотузки, яку одним кінцем закріплюють за роги, а другим – позаду грудних і попереду тазових кінцівок обхоплюють груди й живіт тварини петлями, які легко затягуються і стискають тіло тварини. Мотузку накладають з протилежного боку від того, на який потрібно повалити тварину. Під час натягування мотузки тварина повільно лягає. Голову тварини притискують до землі при максимально розігнутій шиї. Повалення виконують три чоловіки: один тримає тварину за голову, два натягують мотузку. Після повалення тварини зв'язують її кінцівки.

За італійським способом повалення довгу мотузку (12 м) середньою частиною накладають на шию, обидва кінці пропускають між грудними кінцівками, кінці перехрещують на попереку і проводять униз між тазовими кінцівками. Коли обидва кінці мотузки натягують, тварина лягає. Під час кастрації бугайців у лежачому положенні, після повалення, на путову ділянку верхньої тазової кінцівки накладають мотузку, яку перекидають через холку тварини попід шиєю. Кінець мотузки тримає один чоловік. Три інші кінцівки зв'язують разом.

2.2.5. Фіксація коней у лежачому положенні

Повалення коней і фіксацію їх у лежачому положенні найчастіше здійснюють російським способом. Для цього потрібно мати повальний ремінь (повал) з кільцем на кінці. Після сплутування грудних кінцівок кінець повалу пропускають крізь кільце, формуючи петлю, яку надівають на шию тварині (є повали з готовою петлею). Кільце розміщують у ділянці ліктя на боці, протилежному тому, на який збираються повалити тварину; Під час повалення коня російським модифікованим способом повал у вигляді петлі закріплюють навколо грудей. Після цього знову формують петлю, яку проводять під путовим суглобом тазової кінцівки на боці повалення. Кінець повалу пропускають крізь кільце і кладуть на поперек тварині. Підтягують тазову кінцівку до живота і натягненням повального ременя здійснюють повалення. Голову тварини відразу притискують до землі при максимально розігнутій шиї. Після цього нижню тазову кінцівку звільняють від петлі повалу; останню накладають на іншу тазову кінцівку, підтягують її до кільця й закріплюють у такому положенні. Всі її суглоби мають бути розігнуті.

Щоб запобігти розпрямлянню кінцівки, кінець повалу петлеподібно проводять навколо заплеснового суглоба, обхоплюючи гомілку та плесно. Тазову кінцівку, яка розміщена знизу, за допомогою мотузки протягують між сплутаними грудними кінцівками.

2.2.6. Фіксація свиней, собак, котів та диких хутрових звірів у лежачому положенні

Для фіксації у лежачому положенні невеликих свиней беруть за вуха і кінцівки, відривають від землі і кладуть на бік або спину. У лежачому положенні тварин розміщують на операційному столі або в кориті. На операційному столі Никифорова свиней фіксують на лівому боці під кутом 45 — 60° головою донизу. Повалення великих свиней проводять за методом Коршунова або Андреєва.

Фіксація собак і котів. Під час фіксації собак потрібно убезпечити себе від укусу. Для цього тварині надівають намордник або зав'язують рот бинтом. Спочатку роблять вузол під щелепами, потім кінці бинта зав'язують на потилиці вузлом, який розпускається.

Собак зазвичай фіксують на операційному столі Виноградова або на столах спрощених конструкцій, надаючи тваринам необхідного положення.

Котів під час фіксації беруть рукою за шкірні складки шиї й спини і вміщують у спеціальні мішки з цупкої тканини чи шкіри або загортають у цупку тканину, залишаючи відкритою необхідну для операції ділянку.

Рис. 2.8. Фіксація кота за шкірну складку холки та під час транспортування

Диких хутрових звірів (лисиць, песців, норок і нутрій) зазвичай фіксують в особливих клітках з пересувною бічною стінкою. Під час зсування такої стінки тварину затискують з боків, що не дає їй змоги кусати й дряпати людину, яка здійснює діагностичний або лікувальний прийом.

Якщо оперують тварину, яка лежить, в умовах клінік часто застосовують операційні столи різних конструкцій.

2.3. Операційні столи для великих та дрібних тварин

Існують операційні столи для великих і дрібних тварин. Своєю конструкцією операційні столи можуть бути різними. Деякі з них пристосовані під конкретні оперативні втручання (стіл Нікіфорова), інші є універсальними, деякі встановлюють стаціонарно в умовах ветеринарних закладів, а деякі – переносні.

2.3.1. Операційні столи для великих тварин

Операційний стіл Жемайтіса і Юревічуса складається з металевої основи з електродвигуном і рухомої кришки, якій можна надавати горизонтального чи вертикального положення. Замість електродвигуна ця конструкція може мати гідравлічний пристрій. Закріплена на шарнірах задня секція кришки дає змогу фіксувати тварину на столі в спинному положенні.

Рис. 2.9. Операційний стіл для великих тварин

Перед роботою кришку стола ставлять вертикально, підводять до неї тварину і фіксують ременями, які кріпляться до стола. Після цього за допомогою електромотора чи гідроприводу кришку стола разом із твариною переводять у горизонтальне положення і тварину закріплюють на операційному столі.

Основою операційного стола Сапожникова є подвійна рама і кришка, що обертається на двох шарнірах. З тильного боку знаходяться три дерев'яні стояки; на середньому стояку розміщується блок, до якого підтягуються кінцівки тварини під час фіксації її в спинному положенні.

Тварину впритул підводять до вертикально поставленої кришки й фіксують під груди і живіт за допомогою ременів, прикріплених до стола. Зусиллям чотирьох осіб кришці стола разом з твариною надають горизонтального положення. Один із помічників повинен надійно тримати голову тварини. Кінцівки прив'язують до брусків, які розміщені на передньому краї кришки.

Під час зняття тварини зі стола звільняють кінцівки, відв'язують і за скоби піднімають кришку стола.

У практиці часто застосовують імпровізовані операційні столи. Для виготовлення однієї з «моделей» такого стола беруть 12 – 15 тюків соломи і щільно укладають їх у три ряди у формі прямокутника. Солом'яні тюки затягують мотузкою і покривають брезентом. Такий імпровізований стіл зручний у роботі.

2.3.2. Операційні столи для дрібних тварин

На таких столах фіксують у лежачому положенні свиней, овець, собак та інших невеликих тварин. Найпоширенішою моделлю є стіл Никифорова, який використовують для кастрації свинок; у разі його відсутності застосовують коротку драбину чи невеликі дошки, з'єднані поперечними планками. Собак часто фіксують на столі Виноградова або дерев'яних столах з отворами для тасьми, якою прив'язують лапи тварини.

Рис. 2.10. Стіл Виноградова

На кафедрі хірургії НАУ (проф. О.Ф. Петренко і співавт.) сконструювали зручний стіл для фіксації й проведення операцій дрібним тваринам. Крім простої, зручної, швидкої фіксації тварин на столі передбачено додаткове освітлення пацієнта, прилаштовано штангу для закріплення системи для внутрішньовенних уведень лікарських засобів та відеоспостереження і одночасного запису ходу оперативного втручання.

У Полтавській державній аграрній академії був розроблений стіл для оперативних втручань у дрібних тварин. Перед операцією поверхня стола покривається гумовою тканиною та додатково додається штифт для кріплення голови, скоби та напрямні для фіксації задніх та грудних кінцівок, металевий фіксатор, що кріпиться на вертикальному штифті стола з використанням кронштейна, намордник із прозорого поліпропілену для фіксації пащі та спостережень за рефлексами тварини і попередженню травмування тварини чи лікаря ветеринарної медицини, крапельницю та ящик для медичного інвентарю.

2.4. Ускладнення під час фіксації тварин і запобігання їм

Рис. 2.11. Ускладнення під час фіксації: травма хребта

Основні ускладнення виникають під час повалення тварин. Різке падіння на тверду основу може призвести до виникнення переломів кісток, зокрема ребер, маклака, до розриву внутрішніх органів (аорти, сечового міхура) тощо. Значне напруження м'язів у непокірливих тварин може супроводжуватись вивихами суглобів, переломами кісток кінцівок, розтягненнями сухожилків і зв'язок. Унаслідок м'язового перенапруження виникають міозити. Тривале лежання на твердому може спричинити стискання нервів кінцівок з наступним розвитком парезів і паралічів.

Для профілактики цих ускладнень потрібно:

• методично правильно проводити повалення тварини;

• валити її на м'яку основу (лужок, вкриту повстю кришку операційного стола тощо);

• під час повалення непіддатливих і лякливих тварин застосовувати наркоз, препарати седативної дії, міорелаксанти тощо;

• перед поваленням тварину впродовж 12 год. тримати на голодній дієті, звільнити від вмісту сечовий міхур, пряму кишку;

• коней перед поваленням розковувати;

• не допускати до повалення тварин із захворюваннями серцево-судинної системи й органів дихання;

• стежити, щоб ремені й мотузки були м'якими, еластичними, достатньої ширини, товщини та міцності.

2.5. Інструкція з охорони праці в лабораторії "Хірургія ветеринарної медицини" під час проведення теоретичних і практичних занять

Під час проведення лабораторних, практичних занять і навчальної практики потрібно виконувати правила техніки безпеки та охорони праці. При цьому потрібно користуватись державними нормативними актами: ДНАОП 0.00-4.12-99 (типове положення про навчання з питань охорони праці) та ДНАОП 0.00-4.15-98 (положення про розробку інструкції з охорони праці).

На початку занять проводять вступний інструктаж. При цьому звертають увагу на спеціальну форму одягу (халат, шапочка, косинка), дотримання особистої гігієни в лабораторіях, аудиторіях. Особливо наголошують на відповідальності та необхідності ретельного виконання операцій, фіксації тварин та інших маніпуляцій.

Під час виїзду в господарства для проведення навчальної практики інженер з техніки безпеки проводить вступний інструктаж, а безпосередньо на фермі, на робочому місці, викладач проводить конкретний інструктаж. У разі виявлення порушень вимог безпеки студентами, зміни умов виконання навчальних завдань проводять позаплановий інструктаж.

Проведення інструктажу реєструють у спеціальному журналі, де кожний студент ставить свій підпис.

Питання для самоконтролю

1. Що таке фіксація?

2. Які способи фіксації застосовують на практиці?

3. Що потрібно зробити для надійної фіксації голови великої рогатої худоби?

4. Як здійснюють повалення великої рогатої худоби способом Гесса?

5. Що потрібно зробити, щоб запобігти розпрямлянню тазової кінцівки коня під час повалення російським способом?

6. На якому столі часто фіксують собак?

7. В яких випадках під час фіксації виникає стискання нервів кінцівок з наступним розвитком парезів і паралічів?

Попередня тема

На початок

Наступна тема