|
|
ХІРУРГІЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ Електронний посібник |
||||||||||||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||||||||||||
|
23.1. Короткі відомості
про будову і функцію копит 23.1.1. Характеристика нормальних копит 23.1.2. Ріст і фізичні властивості копитового рогу 23.1.3. Функціональні особливості пальців і
копитець 23.2. Загальні відомості про хвороби копит 23.2.1. Економічні збитки при захворюваннях копит 23.2.4. Рани в ділянці м'якуша і підошви. Гнильний розпад стрілки у коней 23.3.1. Асептичний пододерматит 23.3.2. Ревматичне запалення копит і ламініт 23.3.4. Некротичний і гангренозний пододерматити 23.6. Основні принципи профілактики захворювань
копит 23.6.1. Профілактика захворювань у великої рогатої худоби 23.6.2. Доцільність застосування копитних ванн 23.6.3. Профілактика захворювань копитець у свиней 23.6.4. Профілактика захворювань копит
у коней 23.6.5. Профілактика захворювань копит в умовах промислових комплексів 23.7. Деформації та дефекти копитцевого рогу 23.7.1. Деформації копитцевого рогу 23.7.2. Дефекти копитового рогу 23.8.2. Знімання старої підкови, виготовлення нової підкови та
прикріплення її до копита 23.1. Короткі відомості про будову і функцію
копит Копита парнокопитних тварин називають копитцями;
термін копито застосовують у непарнокопитних тварин (коня, осла та
ін.), а також як загальну назву цього органа у всіх
копитних тварин. 23.1.1. Характеристика нормальних копит У великої рогатої худоби, овець
і свиней на кожній кінцівці є два основних — третій і четвертий та два
рудиментарних — другий і п'ятий пальці. Боки третього (медіального) та
четвертого (латерального) пальців, звернених один до одного, називають аксіальними
(від лат. axis — вісь), а протилежні їм — абаксіальними. Копитце — складова частина пальця. Воно
покриває копитцеву,
частково вінцеву, а також човникову кістки, які утворюють копитцевий
суглоб. Під кінцевою частиною сухожилка глибокого пальцевого згинача розміщена
човникова сумка.
На копитці розрізняють верхній (вінцевий) і
нижній (підошовний) краї. Стінку умовно поділяють на передню (дорсальну),
аксіальну (міжпальцеву) і абаксіальну
(протилежну міжпальцеву). Різкий перегин дорсальної
стінки при переході її в аксіальну називають ребром, або канатом,
копитця, нижній край якого входить до складу зачіпної частини. Більшу частину
підошовної поверхні копитця займає м'якуш, який складається з
підошовної, центральної та стінної ділянок. Підошва у вигляді
малопомітної вузької смужки прилягає до підошовного краю стінки. Біла лінія
(місце з'єднання стінки й підошви) не виражена. Поблизу аксіальної стінки і
м'якуша розрізняють аксіальний жолобок.
У цій ділянці роговий покрив найтонший, що сприяє деякому зміщенню
різних частин копитця під час опори і відіграє істотну роль у механізмі
копитця та його амортизації. Кут передньої стінки з підошовною поверхнею (кут
зачепу) у корів становить 45 – 58°. Копитця грудних кінцівок мають більший
кут зачепу, ніж копитця тазових кінцівок. Підошовна поверхня їх ширша і
коротша, ніж копитець тазових кінцівок. Копитця складаються з шарів і сегментів.
Розрізняють підшкірну основу (підшкірний шар), основу шкіри та епідерміс.
Сегменти представлені облямівкою, вінчиком, стінкою, підошвою та м'якушем.
Кожний з цих п'яти сегментів, за винятком стінки й підошви, включає всі три
зазначені вище шари. Підшкірна основа облямівки пальмарно
розширюється і переходить у підшкірну основу м'якуша. У сегменті вінчика
підшкірна основа формує слабоопуклий, але досить
широкий валик. Розвинена підшкірна основа м'якуша має фіброзно-адипозну
будову і добре виражені амортизаційні властивості. У сегменті стінки основа шкіри безпосередньо
з'єднується з окістям копитцевої кістки. У сегменті підошви (по краях копитцевої
кістки на ширині 5 – 15 мм) підшкірного шару немає, і основа шкіри
зростається з окістям. Уздовж сагітальної лінії підошовної поверхні копитцевої кістки розміщена клиноподібна ділянка
підшкірної основи. Її задня розширена частина переходить у подушку м'якуша,
передня на 15 – 20 мм не досягає зачіпної частини копитця. Ця ділянка
підшкірної основи є продовженням м'якушевої подушки і належить до сегмента
м'якуша, тобто підошвою є лише порівняно вузькі смужки вздовж стінок
копитець. Проте до сегмента підошви нерідко відносять і підошовний відділ
м'якуша, тобто всю ділянку копитця між краями копитцевих
стінок, що прилягає до підошовної поверхні копитцевої
кістки.
Зовнішня поверхня основи шкіри в сегментах
облямівки, вінчика, підошви і м'якуша
формує численні сосочки, а в сегменті стінки утворює листочки. Епідерміс облямівки формує порівняно м'який
трубчастий ріг, а вінчика — досить міцний і твердий шар захисного рогу стінки
копитець. Цей ріг у худоби та свиней порівняно тонкий (у зв'язку з незначною
опуклістю вінцевого валика) і має трубчасту форму. Епідерміс сегмента стінки
представлений роговими листочками. Епідерміс підошви трубчастий, вкриває
сосочки на нижніх краях листочків. Епідерміс м'якуша утворює м'який
еластичний ріг, рогові трубочки якого з'єднуються між собою значним прошарком
міжтрубчастого рогу. Копитця свиней менші за розміром, мають
добре розвинені м'якуші, що у вигляді подушечок виступають над підошовною
поверхнею. Ріг м'якушів надто тонкий, м'який, еластичний. Сплющуючись під час
опори, м'якуші сприяють розширенню копитець у їхній задній ділянці, тобто
відіграють активну роль у механізмі копитець. Тому копитця свиней досить
чутливі до тиску, особливо на жорстку основу. У цих тварин у разі утримання
на цементній підлозі часто розвивається асептичний пододерматит
травматичного походження, який пізніше ускладнюється
тріщинами копитцевого
рогу або верукозним пододерматитом.
Для копитець овець найхарактернішим є
наявність міжпальцевого мішечка — міжпальцевого синуса – це заглиблення шкіри на дорсальній
поверхні між першими фалангами третього й четвертого пальців. Численні сальні
залози стінок синуса (міжпальцева залоза) утворюють
жирову речовину, що захищає епідерміс від втрати вологи й надає йому
еластичності. Кінцівка коня закінчується одним пальцем,
вкритим знизу копитом. Копитова кістка доповнена копитовими хрящами. На
копиті коня розрізняють передню (дорсальну), внутрішню (медіальну), зовнішню
(латеральну) та заворотні стінки. Підошва значно
розвинена і займає більшу частину підошовної поверхні, посередині якої м'якуш
формує стрілку. Добре виражена біла лінія (завдяки вторинним листочкам). 23.1.2. Ріст і фізичні властивості копитового рогу Швидкість відростання
копитового рогу великої рогатої худоби становить у середньому від 6 до 9 мм
за місяць. Ріст його сповільнюється у низьковгодованих
тварин, у другій половині вагітності та в перші місяці лактації. За
відсутності регулярного активного моціону ріг копитець підростає швидше, ніж
стирається, внаслідок чого копитця деформуються. Особливо легко деформуються
копитця з м'яким рогом, який утворюється за нестачі в раціонах незамінних
сірковмісних амінокислот, кальцію, фосфору, цинку та деяких інших мікроелементів
– каталізаторів кератинізації. Міцність копитцевого
рогу залежить від наявності в ньому сірки у вигляді дисульфідних
груп (цистин) і вмісту зв'язаної води. Молекули кератину
мають складчасту будову з проміжками, заповненими молекулами води. Чим більше
води, тим менш виражені складки і тим м'якший ріг. Зневоднення – обов'язкова умова кератинізації. Клітини епідермісу втрачають 70 – 80 %
води. Це зумовлює ущільнення фібрилярної структури
кератину. Проте за надмірного висихання ріг втрачає еластичність, стає
крихким, на ньому з'являються тріщини тощо. Лише за оптимального насичення
вологою (для кератину копитець 15 – 25 %) копитцевий
ріг нормально функціонує. Механічні властивості рогу, зокрема його міцність,
значною мірою залежать від вмісту вологи та мінеральних сполук.
За протиударною стійкістю, опором різанню й стиранню вологий та сухий ріг
істотно різняться між собою. При надмірній вологості підвищується протиударна
стійкість і знижується опір різанню й стиранню, а при висиханні рогу
спостерігається зворотне явище. Пігментований ріг міцніший, очевидно, за
рахунок йонів купруму,
яких у ньому більше, ніж у непігментованому (мідь каталізує
синтез кератину й меланіну. Тверді захисні шари копитцевого
рогу містять кальцію значно більше, ніж фосфору. В еластичному розі м'якуша
приблизно однакова кількість обох елементів, а якщо ріг крихкий – більше
фосфору. Якість копитцевого рогу
щодо стирання і травмування повністю залежить від характеру гістологічних
структур. Якість рогу погіршується при збільшенні діаметра рогових трубочок і
стоншенні їхніх стінок. Такий ріг всмоктує воду, наче губка, що призводить до
зниження його стійкості проти стирання. 23.1.3. Функціональні особливості пальців і
копитець Завдяки похилому положенню під час опори пальці
послаблюють силу поштовхів, виконуючи роль амортизаторів. Крім того, під
тиском маси тіла вони розходяться в боки. При відриві кінцівки від землі
пальці набувають попереднього положення. Цей цикл називають механізмом
пальців. Механізм копитець – це зміщення окремих
частин рогового башмака під час його навантаження і звільнення. Під час опори
максимальне розширення рогового башмака настає позаду найбільш опуклої (абаксіальної) і найбільш увігнутої (аксіальної) ділянок
стінки. При цьому вінцевий край рогової капсули розширюється більше, ніж
підошовний. Висота копитець дещо зменшується, м'якуш опускається і
сплющується. Механізм пальців і копитець має важливе значення
для кровообігу, лімфотоку та циркуляції тканинної
рідини в структурах копитець. Серед заходів, спрямованих на запобігання
хворобам копитець, слід передбачити активний моціон, який також відіграє
важливу роль у стиранні надмірно відрослого рогу. 23.2. Загальні відомості про хвороби копит
Захворювання копит трапляється часто – у
середньому в 5 – 12 % тварин. При
прив'язному утриманні тварин у зв'язку з обмеженням активного моціону та
інтенсивною годівлею копитця ненормально відростають. Навантаження на
підошовну поверхню копитець розподіляється нерівномірно, порушується функція
опори, що призводить до хронічного запалення основи шкіри копитець, суглобів,
сухожилків та зв'язок пальців. У тварин, яких утримують безприв'язно
на цементній, ґратчастій та щілинній підлозі, копитця часто зазнають
інтенсивного навантаження, що спричиняє надмірне стирання рогу, появу тріщин, виразок тощо. Нерідко захворювання копитець виникають унаслідок
порушення постави кінцівок і ненормального розподілу в їхніх структурах
опорно-силових навантажень (перенапруження м'якуша, вінчика тощо), особливо
при остеодистрофії корів. 23.2.1. Економічні збитки при захворюваннях копит Деформація копитець у корів супроводжується
зниженням надоїв на 10 – 14 %, а гнійно-некротичні захворювання копитець – на
70 – 80 %. У деяких господарствах унаслідок ураження дистального відділу
кінцівок (в основному копитець) вибраковується 40 – 60 % корів. За лактацію від
корів з хронічними запаленнями і гнійно-некротичними захворюваннями копитець
отримують на 630 кг молока менше, ніж від здорових тварин, у хворих корів
сервіс-період збільшується на 113 днів, серед них значно більше тварин з багаторазовими
перегулами. На 100 корів з хворими копитцями отримують на 12 – 17 телят
менше, ніж від здорових. Систематичне розчищення копитець у корів сприяє
підвищенню надоїв на 5 – 12 % (В.І. Захаров). У бугаїв завдяки ретельному
догляду за копитцями значно підвищується кількість отримуваної сперми та її
життєздатність. Рани вінчика (vulnerae coronae) трапляються в усіх копитних тварин у разі
поранень гострими предметами (шматками заліза, дроту, цвяхами, склом тощо),
травмування об огорожу, неполагоджену підлогу. При цьому виникають забиті,
рвані, колоті, різані рани вінчика. Часто поранення локалізуються в ділянці міжпальцевого склепіння. Клінічні ознаки. Спостерігаються
кровотеча, біль, зяяння. Припухлість, починаючи з ранових країв, поступово
поширюється на значну частину вінчика. З розвитком запального процесу
з'являється кульгавість. Підвищення температури тіла, значна болючість та
виражена кульгавість спостерігаються при глибоких інфікованих ранах вінчика,
які можуть ускладнюватися флегмоною, некрозом
сухожилків і зв'язок (нерідко хрестоподібних у зв'язку з проколом міжпальцевого склепіння), а у коней, крім того, некрозом
м'якушевого хряща. Прогноз при неушкоджених ранах — сприятливий, якщо
виникають ускладнення, — обережний. Лікування. У разі виявлення поранень вінчика проводять
хірургічну обробку ран. Накладають пов'язку. Ефективна глуха гіпсова пов'язка.
При ускладнених ранах показана новокаїнова блокада та внутрішньоартеріальне
введення новокаїн-антибіотикових розчинів. У коней
для зменшення тиску рогової стінки стоншують її вінцевий край, що прилягає до
рани. Відшарований вінцевий ріг вирізають.
Флегмона вінчика (phlegmone coronae) —
розлите гнійне запалення його підшкірної основи, яке нерідко поширюється на
прилеглі ділянки.
Спостерігається у всіх копитних тварин. Захворювання є наслідком
проникнення гноєтворних мікробів (стафілококів, стрептококів, піогенної або кишкової палички тощо) через рани, садна,
при мацерації шкіри вінчика. Як вторинне захворювання флегмона вінчика
нерідко розвивається при гнійному запаленні копитового суглоба, гнійному пододерматиті, спостерігається при ящурі, у коней вона часто ускладнює некроз м'якушевого
хряща. На початку захворювання в підшкірному шарі
вінчика спостерігається випотівання серозного ексудату, який через 2–4 доби
флегмона набуває гнійного характеру. За невеликої зони вінчика у великої
ушкодження і порівняно високої опірності організму перебіг захворювання
нагадує флегмону, яка абсцедується. На вінчику
виникає 2–3 абсцеси; після їх прориву або розтину тварина швидко видужує. У разі значного ушкодження вінчика, високої
вірулентності збудника і порівняно низької опірності тваринного організму
спочатку серозно-геморагічний, а далі
геморагічно-гнійний рідкий ексудат поширюється на всю підшкірну основу
вінчика та міжпальцеву клітковину. На деяких
ділянках вінчика і міжпальцевого склепіння некротизуються всі шари шкіри. Після відторгнення некротизованих тканин залишаються виразки. Гнійне запалення може поширюватися на копитовий
суглоб, сухожилкові піхви, човникову бурсу; нерідко виникають гнійний пододерматит, некроз копитової кістки, сухожилків, міжпальцевих зв'язок. Клінічні ознаки. Спостерігаються припухання вінчика та міжпальцевого склепіння, болючість, підвищення
температури, кульгавість обпертої кінцівки. Хворі тварини пригнічені; у корів
знижується молочна продуктивність. У місці найбільш вираженого припухання
виникає осередок розм'якшення (абсцедування) з
наступним прориванням ексудату. Загальний стан тварини поліпшується,
припухлість і кульгавість зменшуються. Якщо розвиваються ускладнення, з'являються ознаки
відповідних захворювань. Прогноз. При локалізації гнійного запалення в підшкірній
основі вінчика і швидкому абсцедуванні прогноз
сприятливий; з розвитком ускладнень — обережний або несприятливий. Лікування. На початковій стадії розвитку флегмони
застосовують спирт-іхтіолові пов'язки разом з інтраартеріальним
(інтрааортальним) уведенням новокаїн-антибіотикових розчинів. За наявності виражених клінічних
ознак основним у лікуванні є розтин осередків уражень. Найчастіше
використовують косі розрізи. Після видалення ексудату порожнину промивають антисептичним
розчином і притрушують сумішшю тонкотертих
(нарізно!) порошків калію перманганату і борної кислоти. Накладають пов'язку.
Ріг вінчика в ділянці найбільшого припухання стоншують, щоб зменшити тиск на
уражені тканини. Ріг, який відшаровується, видаляють копитним ножем. Одночасно проводять загальне антисептичне
лікування (антибіотико- та сульфаніламідотерапію),
застосовують новокаїнові блокади, вшутрішньоартеріальні
(аортальні) ін'єкції. На грудній кінцівці проколюють дистальний відрізок
плечової артерії; за локалізації процесу на тазовій кінцівці виконують
пункцію черевної аорти зліва в останньому міжреберному проміжку. 23.2.4. Рани в ділянці м'якуша і підошви.
Гнильний розпад стрілки у коней
Ці рани можуть траплятися у всіх копитних тварин.
Рани виникають у разі проколювання цвяхами, дротом, склом тощо. У худоби прокол
найчастіше локалізується поблизу аксіального жолобка, де на глибині близько
10 мм залягає кінцева ділянка сухожилка. Проколювання останнього нерідко
супроводжується його некрозом, запаленням човникової сумки, пальцевої сухожилкової піхви, копитцевого
суглоба. У коней колоті рани найчастіше бувають у ділянці стрілки. Спостерігається кульгавість кінцівки, що
спирається. При розчищенні виявляють канал проколу, іноді стороннє тіло. У
разі ускладнення проколу інфекцією загальний стан тварини погіршується,
посилюються кульгавість, болючість, з'являється припухання пальців. Лікування. Видаляють стороннє тіло. Після розчищення і
підготовки операційного поля копитним ножем і
скальпелем навколо каналу проколу видаляють ріг та інші ушкоджені тканини на
всю глибину проколу. Для знеболювання застосовують міжпальцеву
анестезію (або знеболюють за Шабровим), джгутом спиняють кровотечу. Рану
притрушують антисептичними порошками і накладають пов'язку. 23.3. Пододерматити Запалення основи
шкіри копитець і копит називають пододерматитом. Розрізняють
такі його види: 1)
власне пододерматит (запалення підошви та м'якуша); 2)
ламініт (запалення основи шкіри стінки, яке
починається з листочків); 3)
короніт (запалення облямівки та вінчика). 23.3.1. Асептичний пододерматит
Асептичний пододерматит (pododermatitis aseptiea) трапляється порівняно часто; хворіють усі копитні
тварини. Захворювання виникає під час тривалого переганяння
тварин по твердому чи кам'янистому ґрунту, у разі утримання на нерівній,
надмірно жорсткій (часто перфорованій) підлозі, надмірного обрізування копит,
неправильних конструкції та припасування підкови, защемлення камінців між
підковою та підошвою тощо. Найчастіше уражуються копита при неправильній
поставі кінцівок, деформовані, а також копита з крихким, ламким та надмірно
сухим або вологим рогом. Надмірний тиск, дія якого виходить за межі
механічної стійкості основи шкіри, спричиняє порушення кровообігу (часто
спостерігаються крововиливи) та нервової трофіки. Виділяється серозний, серозно-фібринозний або геморагічний ексудат. Сосочковий
і продукувальний шари набрякають, порушується
зв'язок основи шкіри з рогом. Здавлювання набряклої основи шкіри між роговою
капсулою та копитовою кісткою зумовлює біль, а іноді призводить до змертвіння
основи шкіри. Значне виділення ексудату супроводжується
відшаруванням рогу облямівки, вінчика, м'якуша. При незначних ураженнях та своєчасному й
ефективному лікуванні ексудат розсмоктується і настає видужання. В інших
випадках можливий хронічний перебіг процесу і перехід асептичного пододерматиту в гнійний. Клінічні ознаки. У стані спокою тварина майже не спирається на
хвору кінцівку; під час руху спостерігається кульгавість кінцівки, що
спирається, слабкого або середнього ступеня. Відмічається посилена пульсація
пальцевих артерій, підвищення місцевої температури. Загальний стан тварини не
змінюється. Нерідко ріг забарвлений у червоний колір, який з часом змінюється
на жовтий та темний. Діагноз. Надавлювання пробними щипцями або перкусія
викликають біль. При розчищенні рогу підошовної поверхні копита виявляють
обмежене (іноді дифузне) його забарвлення в червоний або темний колір (намулення). Прогноз. У разі усунення причини і своєчасного лікування
тварини видужують через 3–5 днів. За неправильної постави кінцівок та
деформованих копит процес переходить у хронічну форму. Під час утримання
тварин на неякісній підлозі хронічний асептичний пододерматит
може доповнюватись некрозом та нагноєнням. Лікування. Передусім усувають причину захворювання і надають
тварині спокій, ставлять її на м'яку підстилку. В перші 1–3 доби хвороби на
копита застосовують холод (холодні ванни, холодну глину, лід, сніг; заганяють
тварин у проточну воду). При значних ураженнях показана коротка новокаїнова
блокада, внутрішньовенне введення розчинів новокаїну (корові – 200 мл 0,25 %
розчину), а також кальцію хлориду (100 – 200 мл 10 % розчину). 23.3.2. Ревматичне запалення копит і ламініт Ревматичне запалення
копит і ламініт (pododermatitis reumatica et laminitis) виникає внаслідок надмірного згодовування концентратів,
напування холодною водою розігрітих роботою коней, у зв'язку з ендометритом і
маститом (у худоби), в овець – під час випасання.
Хворіють переважно коні й худоба.
Захворювання зумовлено дією гістаміну, екзогенного
(міститься в рослинах, особливо в оболонках зернин) чи ендогенного
(утворюється під час запалення або накопичується в організмі під час
перевантаження тощо). Гістамін зумовлює розширення
судин та ексудацію. Передусім у процес втягуються листочки; вони значно
заглиблюються в ріг, і тому запалення їх надзвичайно болюче і виявляється
характерними клінічними ознаками. У тварин спостерігаються погіршення
загального стану, гарячка, прискорення пульсу, пронос, різко зменшується
секреція молока. Грудні кінцівки виставлені вперед, а тазові підведені під
живіт. Опора в основному переноситься на м'якуші; виражена кульгавість.
Копитця й копита болючі, гарячі на дотик. Тривала ексудація призводить до
порушення зв'язку між листочками основи шкіри та рогу. Внаслідок цього у
копитець опускається абаксіальний край копитцевої кістки всередині рогового башмака (аксіальний
край утримується зв'язками). Копитця стають стиснутими і викривлюються.
Тривалий субклінічний ламініт — часта причина
деформації копитець. У коней відшарування листочків настає передусім у
ділянці передньої стінки; внаслідок натягнення сухожилка глибокого пальцевого
згинача виникає дислокація копитцевої кістки, яка
своєю верхівкою повертається вниз і може навіть продавлювати рогову підошву.
У коней унаслідок ламініту формується «їжакове
копито». Діагноз установлюють на підставі характерних клінічних
ознак, а також при дослідженні копитець і копит пробними щипцями чи
перкусією. Прогноз за гострого
перебігу — обережний, у хронічних випадках — несприятливий. Лікування. У разі виявлення ламініту
аліментарного походження тваринам припиняють згодовувати концентрати,
впродовж 3 – 5 днів застосовують голодну та напівголодну дієту (грубі корми).
Обмежують напування. З метою зменшення ексудації проводять кровопускання (у
корови 3 – 4 л), за відсутності проносу дають проносні (середні солі),
вводять препарати кальцію, антигістамінні речовини.
Ефективно діють внутрішньовенні ін'єкції 0,25 – 0,5 % розчину новокаїну
(1мл/кг), натрію саліцилату (коневі – 25 – 50 мл).
Місцево застосовують холод (кінцівки тварин занурюють у холодну воду),
роблять оцтові примочки тощо. Деформовані копита і копитця не виліковуються. 23.3.3. Гнійний пододерматит На гнійний пододерматит (pododermatitis purulenta) хворіють усі копитні тварини. Етіологія. Ускладнення гнійними збудниками ран, тріщин, намулень тощо.
За поверхневого пододерматиту
запалення локалізується на рівні сосочків основи шкіри, лейкоцити
інфільтрують нижні шари епідермісу. Нерідко тут утворюється порожнина,
заповнена ексудатом темного кольору (за рахунок пігменту епідермісу). Часто
гній скупчується в ділянці білої лінії. Спостерігається кульгавість кінцівки,
що спирається. Під час розчищення можна виявити прокол підошви чи м'якуша;
біла лінія забарвлена в темний колір, значно посилена пульсація пальцевих
артерій. У разі глибокого пододерматиту
гнійне запалення локалізується в глибині шкіри. Гній білий, густий.
Спостерігаються значні кульгавість і болючість, виражене припухання вінчика,
м'якуша і міжпальцевого склепіння. Яскраво
виявляється пульсація пальцевих артерій. При ураженні медіальних копитець
грудних кінцівок спостерігається перехрещування останніх. Діагноз. Пальпацією та перкусією виявляють осередок
ураження. Копитним ножем лійкоподібно
вибирають ріг до основи шкіри. При поверхневому пододерматиті
ексудат рідкий, темного кольору, при глибокому — густий, білого кольору. Прогноз за поверхневого пододерматиту
— сприятливий, за глибокого — сумнівний. Лікування. Через зроблений отвір забезпечують
евакуацію гнійного ексудату, видаляють некротизовані
тканини та весь відшарований ріг. Промивають і притрушують антисептичними
препаратами (ефективно діє тонкотерта (нарізно)
суміш калію перманганату і борної кислоти). Накладають пов'язку та захисний
чохол. У худоби доцільно підкувати парне здорове копитце. 23.3.4. Некротичний і гангренозний пододерматити Некротичний і
гангренозний пододерматити (pododermatitis necroticans et gangraenosa) може бути асептичним (унаслідок удару), часто
він ускладнюється інфікуванням Bact. necrophorum.
Гнильний пододерматит виникає внаслідок
інфікування путридними збудниками. Хворіють усі
копитні тварини.
Патогенез, клінічні
ознаки і діагноз. При
асептичному некрозі основа шкіри на певній ділянці перетворюється на суху крихку
масу темного кольору («сухий некроз») або зазнає аутолітичного
розпаду («вологий некроз»), добре виражена демаркація. У разі септичного
некрозу скупчується сморідний ексудат. У процес втягуються сухожилки,
зв'язки, пальцеві суглоби, сухожилкові піхви. Спостерігається значна
кульгавість. Тварина дуже пригнічена, температура тіла підвищена. При гнильному пододерматиті
внаслідок значної вірулентності збудника демаркація не утворюється і процес
поширюється надзвичайно швидко. Характерною ознакою є наявність рідкого
сморідного ексудату шоколадного кольору. Загальний стан тварини значно
погіршується. Поширення некротичного пододерматиту
в стаді діагностується як некробактеріоз. Лікування. У разі некротичного пододерматиту видаляють некротизовані
ділянки, не порушуючи грануляційного бар'єра; при гангренозному пододерматиті доцільно видалити в межах здорових тканин
усі уражені ділянки. Обов'язково видаляють відшарований ріг.
Застосовують промивання 3 % розчином пероксиду водню, 0,5 % розчином калію
перманганату та притрушування антисептичними
порошками (тонкотерта суміш калію перманганату і
борної кислоти), накладають пов'язку, просочену дьогтем, та захисний чохол.
Тварин ізолюють.
23.4. Гнійний подартрит Гнійний подартрит (podartritis purlenta) найчастіше виникає внаслідок проникних у суглоб
ран вінчика та м'якуша, переходу на суглоб септичного запалення при гнійних пододерматитах, човниковому бурситі, флегмоні вінчика, некробактеріозних ураженнях пальця тощо.
На початку захворювання запалення суглоба
характеризується гнійною інфільтрацією синовіального шару капсули суглоба
(гнійний синовіт) і накопиченням гнійного ексудату
в його порожнині (емпієма суглоба). У разі поширення гнійного запалення на
всі шари суглобової капсули виникає капсулярна
флегмона, а септичного запалення — на навколосуглобові
тканини (клітковину, фасції, сухожилки, зв'язки тощо) — періартикулярна
флегмона. Якщо гнійне запалення захоплює й кістки, з яких складається суглоб,
процес набуває характеру септичного остеоартриту. Ексудація в порожнину суглоба підвищує тиск і
зумовлює сильну болючість; всмоктування продуктів розпаду супроводжується
інтоксикацією. Клінічні ознаки. За наявності гнійного синовіту
та капсулярної флегмони (на початку захворювання)
тварина пригнічена, температура тіла підвищена, у корів знижуються надої. У ділянці вінчика виявляється припухлість,
спостерігається кульгавість опорного типу, часто тварина торкається поверхні
опори лише зачіпною частиною копита. Якщо наявне поранення, то виділяється
синовія з домішками гнійного ексудату. Пасивні рухи суглоба (при дослідженні)
супроводжуються значним болем. Під час утворення параартикулярної
флегмони припухлість поширюється на весь палець. Внаслідок набряку міжпальцевої клітковини пальці широко розставлені. У
ділянці вінчика спостерігаються абсцеси й нориці з виділенням гнійного
ексудату. Може виникати некроз зв'язок, сухожилків, фасцій тощо. Тварина
майже не спирається на кінцівку. При остеоартриті палець
потовщений, малоболючий, твердий. Шкіра склерозована, волосся на ній випадає, вона зрощена з
прилеглою новоутвореною фіброзною тканиною і малорухома. З нориць виділяється
ексудат з домішкою дрібних уламків кістки. Наявні процеси проліферації
окістя (періостит), можливий анкілоз. Спостерігається значна
кульгавість; пасивні рухи в суглобі обмежені. Рентгенівським дослідженням
виявляють руйнування суглобових кінців вінцевої й копитцевої
кісток та періостальні нашарування. Прогноз. На початку захворювання при
раціональному лікуванні — сприятливий, в інших випадках — несприятливий. У
великої рогатої худоби можливе вилікування після екзартикуляції
пальця. Лікування. Після проведення анестезії
(циркулярної, за Шабровим тощо) і накладання джгута рани вінчика і м'якуша
широко вирізують, забезпечуючи вільне витікання гнійного ексудату. У суглоб
вводять розчини новокаїн-антибіотиковий, тримекаїн-сульфаніламідний або хімотрипсину
(50 мг) з неоміцином (1 мг) на 0,5 % новокаїні (4–5
мл) і накладають пов'язку з антисептичною речовиною (емульсією стрептоциду,
синтоміцину, тонкотертим порошком калію
перманганату з борною кислотою та ін.). При зменшенні ранового виділення
доцільно накладати глуху гіпсову пов'язку. Показані внутрішньоаортальні
та внутрішньоартеріальні ін'єкції новокаїн-антибіотикових розчинів. У разі гнійного остеоартриту
виконують артротомію: суглоб свердлять дрилем з боку копитової стінки або
розтинають виворіт суглоба. Застосовують загальну антибіотико-
та сульфаніламідотерапію. У великої рогатої худоби застосовують екзартикуляцію ушкоджених фаланг одного з пальців. Після
операції корови живуть у середньому 24,3 міс. Досить своєрідним захворюванням копитець є лімакс (тилома).
Це — екзофітна гіперплазія шкіри міжпальцевого склепіння, що виникає внаслідок хронічного
запалення. У запущених випадках спостерігається кульгавість. Лімакс видаляють оперативно,
застосовуючи анестезію та джгут. Після спинення
кровотечі накладають шви. Для успішного загоєння зачепи копитець, щоб не
розходились, з'єднують дротом (його проводять крізь отвори, які просвердлюють
у розі). Іноді застосовують підковування на так звану «кінську підкову». 23.5. Гнильний розпад рогової капсули копитець у овець (копитова гниль).Гнійне запалення міжпальцевих залоз у
овець Збудник хвороби — Fusiformis nodosis,
гине в ґрунті під дією високих і низьких температур, сонячного випромінювання
впродовж 6–8 діб, однак в уражених тканинах кінцівок овець,
особливо в тріщинах рогу і під відшарованим
рубцевим рогом, він може зберігатися понад рік як постійне джерело зараження
зовнішнього середовища.
Захворювання починається почервонінням і
опуханням шкіри міжпальцевого склепіння та
аксіальної ділянки м'якуша або поверхневим некрозом найбільш м'якого
м'якушевого рогу. Перебіг хвороби нагадує поверхневий гнійно-гнильний чи
навіть некротичний пододерматит і супроводжується
кульгавістю. Спостерігається відшарування рогу від основи шкіри. У
тяжкохворих настає ексунгуляція. Ріг надмірно
відростає, копитця деформуються. Уражені копитця набувають характерного для
копитової гнилі запаху Для профілактики копитової гнилі та обробки
умовно здорових тварин використовують копитні ванни з 10 – 20 % розчином
мідного купоросу. Ванну обладнують перед входом у кошару (загін) –
заглиблення в ґрунті з бетонованими стінками й дном. Ширина її 3 м, довжина —
2 м, глибина — 10 см. З боків ванну огороджують. Усі вівці повинні проходити
через ванну двічі на день. Травмування шкіри устя міжпальцевого
синуса стеблами сухих рослин, щебенем, сніговою
кіркою, закупорювання вивідних проток міжпальцевих залоз брудом, шерстю сприяють гнійному
запаленню міжпальцевої залози. Виникають болючість
і кульгавість. Наступні травмування можуть супроводжуватись виливами салоподібного вмісту, змішаного з ексудатом. Іноді
виникає змертвіння стінки залози. 23.6. Основні принципи
профілактики захворювань копит Дотримання всіх правил утримання тварин та
догляду за ними з обов'язковим регулярним активним моціоном, раціональна
годівля, профілактика інфекційних захворювань, які уражують копита, а також
розведення тварин з правильною поставою кінцівок і нормальними за формою
копитами з міцним рогом становлять основу профілактики. 23.6.1. Профілактика захворювань у великої
рогатої худоби З метою запобігання травмуванню копитець
приміщення для тварин, загони, прогінні шляхи, пасовища звільняють від
сторонніх предметів, що можуть поранити копитця; своєчасно проводять ремонт
тваринницьких приміщень, особливо підлоги, огорожі, годівниць. Вирівнюють
ґрунт у загонах, при утворенні грудок здійснюють коткування. Прив'язне утримання худоби на похилій підлозі з кутом нахилу понад 6°
супроводжується певним перевантаженням тазових кінцівок та збільшенням тиску
на м'якуші й частковим виключенням з опори стінок копитець. У разі порівняно
короткого стійла тварина підводить тазові кінцівки під тулуб, унаслідок чого
посилюється навантаження на м'якуші, а це спричиняє пододерматит,
деформацію копитець. Опора на задній край стійла зумовлює травмування
м'якушів, намулення, виразку, деформацію копитець.
З метою профілактики потрібно настилати підлогу з
кутом нахилу 4 – 5° у бік гнойового жолоба, який при коротких стійлах
закривають дерев'яною чи металевою ґраткою. Станок
для розчищення копитець Підвищена вологість рогу (в разі тривалої дії на
копитця сечі, гною, наявності калюж у загонах тощо), так само, як і його
надмірне висихання (в жарку погоду), супроводжуються посиленням локальної дії
опорно-силових навантажень на основу шкіри, особливо при опорі на нерівну чи
перфоровану підлогу. У першому випадку зменшується механічна стійкість рогу,
в другому — він втрачає амортизаційні властивості, що призводить до утворення
намулень, тріщин рогу,
запалення. З метою профілактики хвороб
копитець слід обов'язково призначати тваринам регулярний активний моціон.
Достатнім є прогін тварин по доріжках з твердим покриттям (асфальт, бетон) на
відстань 1–2 км з наступним відпочинком у загоні з м'яким ґрунтом. При цьому
стирається надмірно відрослий ріг й інтенсивно
«масажується» основа шкіри. Значну увагу слід приділяти профілактиці
остеодистрофії (інсоляція, мінеральна підгодівля та ін.), оскільки порушення
постави кінцівок у зв'язку з остеотендинітом (десмоїдитом) в умовах стійлового утримання – досить часта
причина ураження копитець. При висококонцентратній
годівлі важливо активізувати шляхи
знешкодження біогенних амінів, переважно гістаміну.
Завдяки регулярному активному моціону (відстань прогону тварин – 2 – 3 км,
бажано по м'якому ґрунту) посилюється кровообіг у тканинах копитець, що
супроводжується зв'язуванням та евакуацією біогенних амінів (гістаміну). Крім того, рекомендується зменшувати
кількість концентратів у раціоні, проводити профілактику й ефективне
лікування маститів та ендометритів. За нестачі в раціоні сірки, яка є важливою
складовою частиною кератину, застосовують підгодівлю сіркою елементарною
(груповим способом разом з концентратами) з розрахунку 3,0 г на 100 кг маси
тіла тварини. Важливим заходом для запобігання захворюванню
копитець є регулярне розчищення їх. При деформації копитець і пододерматитах утворюється «порочне коло» – надмірно
відрослий ріг спричиняє, травмування основи шкіри, а пов'язані з цим
запалення, викривлення сосочків і листочків посилюють неправильний ріст копитцевого рогу та запальні явища. 23.6.2. Доцільність
застосування копитних ванн Особливо доцільно застосовувати копитцеві ванни, які посилюють механічну стійкість рогу, а
також дезінфікують копитця. Їх використовують упродовж 2 – 3 днів з двотижневим
інтервалом. Найпростіша ванна для копитець — це заглиблення прямокутної форми
завдовжки 3 – 5 м, завширшки 1 – 2 м і завглибшки 15 – 20 см. З боків ванну
огороджують. На молочних комплексах їх розміщують при виході з доїльного
залу. Вхід і вихід з ванни мають бути похилими.
Разового заповнення ванни розчином достатньо для
обробки 300 – 350 голів худоби. При надто забруднених копитцях після прогону
150 – 200 голів тварин через ванну розчин замінюють чистим. При утриманні худоби на прив'язі використовують
невелику переносну ванну (тривалість занурення копитець – 1,5 – 2 хв) або
копитця обприскують (наприклад, з гідропульта) через кожні 7 – 14 днів. Формалінові
ванни. Використовують
5 % розчин формаліну,
який має добрі дубильні властивості. При цьому структура рогу ущільнюється, він стає твердішим. Крім того,
розчин формаліну має виражену антисептичну дію. Його доцільно застосовувати
для профілактики захворювань копитець інфекційного походження. Слід враховувати,
що 5 % розчин формаліну здатний подразнювати шкіру вінчика і міжпальцевого склепіння. Міднокупоросні ванни. Застосовують 10 % розчин купруму сульфату, що має виражений
в'яжучий і слабкий дезінфекційний ефект. Йони купруму
(міді) здатні включатись у молекулу кератину, фіксуючи її структуру. При
цьому значно знижується здатність кератину приєднувати воду, внаслідок чого
ріг ущільнюється (на 4 – 7 %). Крім того, йони купруму, як каталізатори кератинізації, зумовлюють збільшення в кератині кількості
дисульфідних груп, що визначають його механічні
властивості. Під час використання міднокупоросних
ванн потрібно стежити, щоб тварини не пили розчин. Мішані і дубль-ванни. У першому випадку змішують 5 % розчин формаліну
та 10 % розчин мідного купоросу. Суміш цих розчинів придатна впродовж 2 – 3
діб. У другому випадку чергують міднокупоросні
ванни з формаліновими (інтервал 1 – 2 дні). Повторне застосування дубль-ванн
показано через 10 – 12 днів або й пізніше. Лікувальні ванни. Міднокупоросні або мішані ванни застосовують при лікуванні некробактеріозу, гниття
рогу м'якуша тощо. Таке лікування доцільне при масовому ураженні копитець;
його проводять без накладання пов'язки (відкритий метод лікування). Поряд з
обробкою копитець очищають і дезінфікують підлогу. Ванни сприяють швидкій демаркації, утворенню
грануляційної тканини й епітелізації. Щоб запобігти
інфекційним захворюванням копитець, проводять дезінфекцію приміщень і
загонів, змінюють пасовища і прогінні шляхи. Тварин з природженими аномаліями
постави кінцівок та форм копитець не слід використовувати для розведення.
Крім того, потрібно регулярно (двічі на тиждень або щодня) оглядати копитця,
своєчасно виявляти, ізолювати та ефективно лікувати початкові форми уражень,
не допускати поширення хвороб копитець. 23.6.3. Профілактика
захворювань копитець у свиней У кнурів і племінних свиноматок під час обмеження
рухливості ріст копитцевого рогу нерідко перевищує
його стирання. Це особливо характерно для свиней, яких утримують на
комплексах. Недостатнє стирання твердого рогу стінок призводить до утворення
видовжених та викривлених копитець або копитець кігтеподібної
форми, у зв'язку з чим посилюється навантаження на м'якуш і виникає
травмування їх. При відламуванні видовженої рогової стінки нерідко оголюється
основа шкіри з наступним запаленням. Розчищення копитець — важливий засіб профілактики
захворювання у свиней. Тварин надійно фіксують (фіксацію кінцівок у стоячих
тварин, сплутування і повалення на землю застосовують лише в окремих
випадках). Значна твердість рогу копитцевих
стінок у свиней, а також форма рогової капсули потребують спеціального
різального інструменту. Найбільш придатні для цього копитцеві
ножиці (їх можна виготовити в
майстерні). Крім того, використовують добре нагострений копитний ніж, а також
рашпіль. Порівняно з рогом інших тварин у свиней особливо твердий ріг
передньої та абаксіальної стінок, а також підошви
копитець. Ріг м'якуша здебільшого надто м'який і еластичний. Розчищати
копитця свиней потрібно двічі на рік. Якщо захворювання копит виявляється у 7
— 10 % поголів'я, переходять до інтенсивної профілактики. Копитця розчищають
раз на квартал або навіть щомісяця. Здійснюють поголовну обробку копитець
формалін-міднокупоросним розчином. Хворих тварин
відокремлюють і лікують. У свиней, що лежать на боці, спочатку розчищають
копитця грудних кінцівок, розміщених зверху. Передусім розчищають менш
деформоване копитце. Обрізування рогу починають з підошовного краю копитцевої стінки, оскільки ріг підошви у свиней майже
ніколи надмірно не відростає. На копитці, розміщеному зверху, обрізують ріг абаксіальної стінки (обрізування починають із боку
м'якуша). Ножиці тримають під кутом 45° до поверхні підошви, щоб запобігти
травмуванню м'якуша, після чого зрізують ріг передньої, а потім абаксіальної стінки. На копитці, що лежить нижче,
обрізують насамперед ріг аксіальної стінки, за ним — ріг передньої стінки і
лише після цього — ріг абаксіальної стінки. Слідом
за рогом стінок розчищають ріг м'якуша. При яскраво вираженому розростанні
твердого рогу на м'якуші його зрізують копитцевими
ножицями, якщо ріг м'який та еластичний — копитним ножем.
Під час розчищення рогу м'якуша стежать за тим, щоб не порушити поступового
переходу підошви у м'якуш. На закінчення копитним рашпілем обробляють всю
розчищену поверхню. Після розчищення копитець грудних кінцівок
починають розчищати копитця тазових кінцівок, дотримуючись зазначеної вище
послідовності. Копитця обробляють формалін-міднокупоросним
розчином. 23.6.4. Профілактика
захворювань копит у коней
Правильний і своєчасний догляд за копитами дає
змогу зберігати належну форму і сприяє раціональній функції їх. Збереження
нормальної форми рогової капсули та її робочої міцності можливе лише за
постійного підтримання оптимальної вологості копитового рогу: стінки — 28 —
29 %, підошви — 35 — 39 %, стрілки — 41-47 %. Підвищення
вологості призводить до зниження щільності рогу, зменшення його пружної
деформації та опору проколюванню й намуленню.
Особливо шкідливе зниження його вологості, яке супроводжується скороченням
об'єму та різкими змінами основних властивостей копитового рогу, що забезпечують
нормальну роботу копита. Знижуються пружна деформація, ударна опірність і
пружна віддача, підвищується крихкість рогу, що сприяє появі тріщин, стисканню рогової капсули, заковці
під час підковування тощо. Сухість копитового рогу спостерігається під час
утримання коней на твердій та сухій підлозі, надмірного обрізування підошви і
стрілки, постійного застосування підків з високими шипами, в суху і жарку
погоду тощо. Ослаблення пружності рогу супроводжується порушенням механізму
копита (під час опори зменшується висота копита, і воно дещо розширюється в
задній частині, завдяки стисканню пальцевого м'якуша та участі в опорі
стрілки; при підніманні кінцівки настає зворотне явище). Розчистка
кривого копита коня Для збереження нормальної вологості копитового
рогу рекомендується обмивати й зволожувати копита водою. Копитовий ріг під дією гною руйнується. Тому слід
постійно очищати копита від гною. Особливу руйнівну дію на ріг має аміак, у зв'язку з чим у стійлах, де утримують коней, не
слід допускати скупчень гною та сечі. Рекомендується щодня оглядати копита й очищати їх
від бруду та гною, що скупчуються на підошовній поверхні, особливо в борознах
стрілки. Механічне очищення копит проводять залізним гачком або затупленим
копитним ножем. У разі виявлення травматичних ушкоджень,
запальних явищ або сторонніх тіл тваринам надають відповідну лікарську
допомогу. Своєчасне й правильне підковування копит є елементом раціонального
догляду і важливим профілактичним заходом. Збереження нормальної форми
непідкованих копит досягається періодичним обрізуванням підошовних країв стінки
та розчищенням підошви й стрілки. Це запобігає заломленню і гниттю рогу,
утворенню тріщин тощо. Надзвичайно корисним є випасання коней, особливо
непідкованих (коней з підковами розковують). Утримання коней на пасовищі діє
на організм тварин тонізуюче, постійна рухливість зі спиранням копита на
м'який ґрунт сприяє роботі механізму копита, правильному кровопостачанню,
нормальному відростанню рогу та поліпшенню його якості після перенесення
захворювань копит. 23.6.5. Профілактика
захворювань копит в умовах промислових комплексів У профілактиці захворювань копит в умовах
промислових комплексів особливу увагу приділяють конструкції, якості
виготовлення та укладання підлоги в стійлах, боксах, денниках, стану підлоги
в перехідних галереях, проходах, доїльних залах, а також якості покриття на
вигульних майданчиках і трасах для моціонів тварин. Розчистка копитець великої рогатої худоби в умовах промислового комплексу Згідно з державним стандартом, щілинна підлога із
залізобетону повинна мати: а) для дорослих тварин ширину перекладин – 100 –
120 мм, ширину щілин – 40 – 50 мм; б) для молодняку віком понад 6 міс. —
ширину перекладин 80 – 100 мм, ширину щілин – 40 – 45 мм; в) для телят віком
від 4 до 6 міс. — ширину перекладин 70 – 80 мм, ширину щілин 30 – 35 мм; г)
для телят віком від 20 днів до 4 міс. — ширину перекладин – 50 – 70 мм,
ширину щілин 25 – 30 мм. Елементи перфорованої підлоги не повинні мати нерівностей поверхні, зламів по краях, зубців, заглибин,
горбків тощо. Недотримання цих вимог призводить до травмування копитець (намулень, коронітів, ламінітів, виразок) і надмірного стирання рогу. Абразивні
властивості підлоги мають забезпечувати стирання копитового рогу відповідно
до його відростання. На щілинній підлозі спочатку спостерігається підвищене
стирання рогу. Щоб запобігти цьому, загартовують копитця, пропускаючи тварин
через формалінові й міднокупоросні ванни.
Травмування копитець повністю виключається під час утримання тварин на
щілинній підлозі з пластмасовим протектором. До утримання на перфорованій
підлозі більше пристосовані тварини, які мають копитця з високими стінками і
величиною кута зачепу 50 – 60°, бажано з пігментованим рогом. Особливу увагу стану
копитець слід приділяти під час переведення тварин зі звичайних умов
утримання на утримання на щілинній підлозі. У перші 5 – 6 міс. копитця таких
тварин адаптуються до нових умов. Нерідко виникає асептичний пододерматит з млявим перебігом, з явищами склерозування.
Перед переведенням тварин на утримання на перфорованій підлозі слід провести
розчищення та загартування копитець. У перші 6 міс. копитцеві
ванни влаштовують через кожні два тижні. Ванну розміщують при виході з
доїльного залу. Не можна допускати, щоб на підлозі скупчувались гній
і сеча. Це спричиняє надмірне зволоження рогу та його руйнування, значно
знижуючи захисні властивості рогового башмака, що, в свою чергу, сприяє
надмірному стиранню рогу, виникненню намулень,
запаленню основи шкіри. 23.7. Деформації та дефекти копитцевого рогу Деформація копитець — складний патологічний
процес, в основі якого лежать дистрофічні та запальні явища. Передусім
ушкоджується основа шкіри, яка дуже чутлива до механічних, метаболічних і токсико-алергічних впливів. 23.7.1. Деформації копитцевого рогу Гострокутні
копитця мають кут-зачепу менший за 45°. Вісь пальця вінцевого суглоба виразно спрямована вперед,
навантаження на м'якуші підвищене. Такі копитця формуються внаслідок
неправильної постави кінцівок (винесена вперед постава грудних кінцівок та
шаблеподібна постава тазових кінцівок), часто у зв'язку з остеодистрофією. Тупокутні та торцеві
копитця. Кут-зачепу –
60 – 80°, м'якуші високі. Дорсальна стінка, вінчик і облямівка зазнають
підвищеного навантаження. Такі копитця формуються в разі утримання худоби на
бетонній та щілинній підлозі, неправильної постави кінцівок (поставлені дозаду грудні кінцівки, круто поставлені тазові
кінцівки), а також у зв'язку з контрактурою сухожилків-згиначів. Плоскі та повні копитця. У першому випадку ріг підошовної поверхні
знаходиться на одному рівні з підошовними краями копитцевих
стінок, у другому — опускається нижче від них. Аксіальний жолобок не
виявляється. Збільшення навантаження на м'якуші зумовлює тут намулення та запальні процеси. Плоскі та повні копитця
можуть бути гострокутними або тупокутними. Стиснуті (криві)
копитця мають
викривлені (стиснуті згори вниз) стінки. Ріг абаксіальної
стінки загинається на ріг підошви. Аксіальна стінка ввігнута, абаксіальна — опукла. Опора припадає в основному на
підошовні краї абаксіальних стінок та абаксіальні краї м'якуша. В зв'язку з незначним стиранням
рогу в напрямі міжпальцевої щілини рогова підошва в
бік аксіальної стінки клиноподібно потовщується, що
сприяє повороту копитцевої кістки щодо її довгої
осі й посилює процес деформації. Внаслідок цього пальці при спиранні не
розходяться, а зближуються (порушується механізм пальців). Стиснуті копитця утворюються при вузькопалій поставі, а також у зв'язку з ламінітом, зокрема й субклінічним. Гіпоплазовані та гіперплазовані
копитця. Перші помітно менші, а другі — помітно більші від
нормальних копитець. Обидві форми можуть поєднуватися на одній кінцівці. Не
виключена генетична схильність до утворення таких копитець. Копитця з надмірно
відрослим рогом характеризуються надмірним підростанням рогових
стінок або нашаруванням рогу центральної ділянки м'якуша на ріг його
підошовного відділу. З часом утворюються копитця з подвійною підошвою,
стиснуті або човникові. Як правило, це спостерігається і за прив'язного
утримання худоби без моціону. Копитця з крихким і
ламким рогом утворюються внаслідок неповноцінної годівлі,
зокрема при нестачі сірковмісних амінокислот, вітамінів, мінеральних речовин,
зокрема мікроелементів (цинку, міді, кобальту та ін.). При цьому ріг містить
незначну кількість тіолових груп білків, що
призводить до зниження його міцності, розпаду, утворення ерозій, мікротріщин тощо.
З часом деформація посилюється. Розрізняють такі
ступені деформації: початковий, середній та запущений. За запущеної
деформації утворюються так звані стійлові копитця у вигляді туфлі, ріжка,
клішнеподібні та інші, виправити які практично неможливо, оскільки настають
незворотні зміни рогу, основи шкіри, підшкірної клітковини, зв'язок,
сухожилків та кісток. Здебільшого причиною утворення стійлових копитець є
дистрофічний остеотендиніт пальцевих згиначів,
міжкісткового середнього м'яза, п'яткового сухожилка та гіпокінезія. 23.7.2. Дефекти копитового рогу
Серед дефектів копитового рогу
найчастіше трапляються тріщини та розколини. Тріщина — це
роз'єднання рогу вздовж рогових трубочок; роз'єднання в поперечному до
рогових трубочок напрямку називають розколиною. Тріщини з'єднують металевими дужками, канали для
яких просвердлюють у товщі рогу. Уражене копитце обмотують липкою стрічкою.
При проникних тріщинах по її краях видаляють ріг,
застосовують антисептичні речовини, пов'язку. Можливе ортопедичне
підковування. Підковування коней обов'язкове в зимовий період,
що запобігає сковзанню й падінню. За потреби використовують спеціальні
підкови з метою виправити деформовані копита чи підвищити працездатність
тварин у разі неправильної постановки кінцівок. Основною метою є підковування
— захист копит від заломлювання, надмірного стирання рогової підошви. Досягти
цього можна лише за допомогою правильного розчищення копит та прикріплення до
них підкови. Неправильне розчищення чи підковування копит може призвести до
різних уражень і ускладнень.
Підкова – це металева пластинка, зігнута за
формою підошовного краю рогової стінки копита. Нижня її поверхня з боку зовнішнього краю
вздовж білої лінії має відповідне заглиблення – так звану цвяхову доріжку,
яка в задній ділянці закінчується на відстані 2 – 3 см від кінця гілки. Вона
захищає голівку підковного цвяха від стирання, зменшує масу підкови за
збереженого її розміру, а також посилює зв'язок коня, підкованого без шипа,
із землею. У доріжці розміщені цвяхові отвори — по 3 — 4 на
кожній гілці. Їхні форма і розміри повинні відповідати формі голівки
підковного цвяха-ухналя, а напрям кожного отвору — напряму тієї ділянки
стінки, на рівні якої він розміщений. Для цього потрібно, щоб зачіпні отвори
спрямовувалися більш похило, знизу вгору по білій лінії, наступні мали менший
нахил, а останні розміщувалися перпендикулярно. Зачіпна частина підкови має так званий відворот –
напівкруглу тонку пластинку (1,5-2 см), відтягнуту від зовнішнього її краю.
Він запобігає зміщенню підкови назад під час руху тварини і деякою мірою
захищає передню поверхню стінки від пошкодження. Підкова кріпиться до підошви за допомогою
підковних цвяхів-ухналів, на загостреному кінці яких є скіс чи наклепка. За
її допомогою ухналю надають відповідний напрямок під час забивання в рогову
стінку (відповідно до нахилу останньої). Форма підків для грудних і тазових кінцівок
різна: для грудних вона найширша в середній частині, а для задніх — на межі
середньої й задньої третин (відповідно до форми копит). Зовнішній край
підкови заокруглений більше, ніж внутрішній. Підкови виготовляють кустарним і заводським
методами за певним стандартом. Вони мають нарізні отвори для закручування
шипів. У підків для верхових коней їх два — на кінцях гілок, для робочих —
додатково ще один або два в зачіпній частині. Стандартні підкови виготовляють 13 розмірів: у
міру збільшення номера відповідно збільшуються їхні маса і розміри, кількість
отворів для ухналів. Шипи для стандартних підків мають різну форму:
кубічну, конусо-, долото-, клиноподібну та ін. 23.8.2. Знімання старої підкови, виготовлення
нової підкови та прикріплення її до копита Перш ніж підковувати коня, слід оцінити
постановку його кінцівок і форму копит, що дасть можливість правильно
підібрати підкову. Підковування коня починається зі зняття старої
підкови. Для цього на зафіксованій кінцівці спочатку постукують молотком по
голівках цвяхів, щоб порушити зв'язок підкови з рогом. Потім за допомогою обсічки відгинають чи відсікають усі наклепки ухналів і
кліщами відтягують то одну, то іншу гілки підкови. Разом з нею дещо
відтягуються й ухналі. Тому після осаджування підкови на старе місце голівки
ухналів виходять із цвяхової доріжки, залишаються над підковою і легко
видаляються кліщами, а уламки їх, що залишилися в роговій стінці, — гострим
кінцем обсікача. Зняту підкову ретельно оглядають, звертаючи
особливу увагу на відшліфовані поверхні в задній ділянці гілок. За нормальної
постави кінцівок на обох гілках вони приблизно однакові, а за неправильної їх
може й не бути внаслідок порушення амортизаційної функції копит. За правильної постави кінцівок нижня поверхня
обох гілок підкови стирається приблизно рівномірно. Підготовку й підковування копит у коней виконують
у такій послідовності: знімають і оцінюють стару підкову, розчищають копита,
підбирають, підганяють і закріплюють підкову та оцінюють якість підковування. Після зняття підкови здійснюють розчищення копит,
як описано раніше, але бажано під час розчищення періодично опускати кінцівку
на землю і контролювати правильність обрізування копитової стінки. У
правильно розчищеного копита вісь пальцевих кісток проходить через їх
середину паралельно зачіпній поверхні копитової стінки. Після розчищення копита з нього знімають мірку
для виготовлення чи підбору заводської підкови, визначаючи довжину копита від
середини зачепа до одного із заворотних кутів та
ширину – у найширшому місці та між п'ятковими кутами. Інколи з цією метою
користуються металевим колом зі смужками, на яких крейдою підмічають контур
підошовної поверхні копита. Перед підковуванням здійснюють підганяння
підкови. Вона має прилягати до підошовного краю стінки по всій довжині: у
зачіпній ділянці до підошовної стінки, білої лінії і зовнішнього краю
підошви, у задній тільки до підошовного краю стінки й білої лінії. Відомо два методи підганяння підкови: холодний і
гарячий. Першим користуються лише досвідчені ковалі. За гарячого методу
підкову розжарюють до червоного кольору і прикладають до розчищеної підошви
на 2 – 3 см. Якщо при цьому виявляться якісь невідповідності підкови чи
розчищення, їх відразу ж корегують. Після підганяння підкову прикріплюють до копита
за допомогою підковних цвяхів (ухналів) — спочатку двох перших у зачіпній
частині копита. Ухналі вводять у цвяхові отвори наклепкою всередину, надаючи
їм нахил, відповідний нахилу копитової стінки в цьому місці. Потім під меншим
нахилом забивають ухналі в другий зачіпний отвір, після чого майже під прямим
кутом — у головні отвори. Ухналі легко проходять у м'якому розі білої лінії,
а під час проходження крізь ріг стінки, чому сприяє наклепка, чути більш
гучний звук. Кінці ухналів повинні виходити на поверхню копитової стінки не
нижче ніж за Після забивання ухналів їхні кінці загинають до
стінки і відкушують щипцями з таким розрахунком, щоб залишений кусочок набув
квадратної форми (баранець). Під кожним таким баранцем за допомогою рашпіля
випилюють невеликі заглиблення. Підставляючи кліщі під обрубок (баранець),
молотком б'ють по голівці ухналя, щоб його обрубок щільно розмістився в
приготовленій ямці. Після цього, упираючи щипцями головку ухналя, остаточно
пригинають баранець і за потреби підпилюють його рашпілем, оскільки він не
повинен виступати над поверхнею рогової стінки. Виготовлення підкови Відомо, що рогова стінка відростає за нормальних
умов годівлі та утримання коней у середньому на У сільській місцевості при експлуатації коней на
м'якому ґрунті влітку їх не підковують. Залежно від господарського
використання тварин, стану доріг, пори року тощо коней підковують на підкови
різних конструкцій. Питання для самоконтролю 1. З яких складових складається копитце? 2. Яка швидкість відростання копитового рогу
великої рогатої худоби ? 3. Які клінічні ознаки ран вінчика? 6. Яке лікування застосовують при ранах в ділянці м'якуша і підошви? 7. Що таке пододерматит та які є його види? 8. Які причини гнійного подартриту? 9. Який мікроорганізм є збудником гнильного розпаду
рогової капсули копитець у овець? 10. Що таке формалінові ванни? 11. Що таке гострокутні копитця ? 12. Що таке підкови? |
|||||||||||||||||||||||||||
