|
|
ХІРУРГІЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ Електронний посібник |
|||||||||||||||||
|
|
24.
Офтальмологія |
|||||||||||||||||
|
24.1. Короткі анатомо-фізіологічні відомості про орган зору 24.2. Дослідження апарату
зору 24.2.1. Загальне дослідження
зорової здатності тварини 24.2.3. Пальпація, кератоскопія 24.2.4. Дослідження боковим фокусним освітленням 24.2.5. Пуркіньє-сансоновські
зображення 24.2.6. Дослідження
офтальмоскопом 24.3.2.
Запалення слизової
оболонки ока 24.3.3. Пролапс (випадіння) слізної залози третьої повіки 24.3.6. Запалення райдужної оболонки, війкового тіла і судинної оболонки 24.3.8. Періодичне
запалення очей 24.1. Короткі анатомо-фізіологічні відомості
про орган зору Орган зору
складається з очного яблука,
захисного і допоміжного апаратів та рухового апарату. Очне яблуко (bulbus oculi) нагадує дещо сплющену спереду назад кулю, воно розміщене в очній ямці й прикрите спереду повіками. Очне яблуко вкрите
оболонками — фіброзною, судинною та сітчастою; всередині в ньому містяться світлозаломлювальні середовища — рідина передньої та задньої камер, кришталик і склисте тіло
Рис. 24.1. Будова очного яблука Фіброзна оболонка — це зовнішня оболонка очного яблука. Вона поділяється на
склеру і рогівку. Склера (sclera) — щільна непрозора
оболонка волокнистої сполучної тканини, вкриває приблизно 5/6 поверхні очного яблука. Спереду вона переходить у рогівку,
місце переходу називається
лімбом. Рогівка (cornea) — прозора оболонка
передньої частини очного яблука з гладенькою й блискучою
поверхнею. Судинна оболонка, або судинний тракт (tractus
uveus), розміщена під
склерою. До її складу входять:
райдужка, війкове (ціліарне) тіло, власне судинна оболонка. Райдужка (iris) —
передня частина судинного тракту; вона відділяє
передню камеру (простір між рогівкою та райдужкою) від задньої камери (простір між райдужкою
та кришталиком). Зіниця (pupilla) — отвір у центрі райдужки. У травоїдних тварин і коней зіниця має поперечноовальну форму, у
свиней і собак — округлу, у котів
— вигляд поперечної щілини. Райдужка містить пігмент, що зумовлює її
колір. М'язи райдужки: сфінктер зіниці — звужує зіницю, дилататор зіниці — розширює зіницю. Війкове, або ціліарне, тіло (corpus ciliare) розташоване позаду райдужки у вигляді пояса завширшки до 10 мм, від нього відходять 70 - 100 відростків. До них за допомогою
цинової зв'язки кріпиться кришталик. Власне судинна оболонка (chorioidea)— задня частина судинного тракту, містить значну кількість меланіну, що надає їй темно-бурого кольору. Пігмент захищає око від потрапляння променів світла з боку склери. На задній частині очного яблука судинна оболонка містить відбивну перетинку (tapetum), яка поділяється
на світлу (tapetum lucidum) і забарвлену (tapetum nigrum) частини. Сітчаста оболонка, або сітківка (retina), вистилає зсередини весь судинний тракт.
У ній розрізняють задній, або оптичний,
відділ (від соска зорового нерва до війкового тіла) і передній, або сліпий, відділ
(вкриває ціліарне тіло та задню поверхню райдужки). Сітківка сприймає промені світла, що надходять в очне яблуко, її зоровими рецепторами є шар паличок і шар колбочок: палички сприймають і передають відчуття світла, а колбочки — кольору. Зоровий пігмент паличок розкладається під дією світла,
в темряві зоровий пігмент поновлюється. Для постійного його поновлення необхідний вітамін А. Нервовий сигнал від
світлового подразнення по
зорових шляхах зоровий
нерв; перехрестя, або хіазма; зоровий тракт) надходить у зоровий горбок і далі в кору головного мозку. Світлозаломлювальні середовища. Крім рогівки до
них належать водяниста волога камера ока, кришталик і склисте тіло. Водяниста волога продукується війковим тілом і містить речовини (мінерали, вітаміни тощо), які відіграють важливу роль у живленні ока;
вона також забезпечує на потрібному рівні внутрішньоочний тиск. Кришталик (lens crystallina) — прозора двоопукла лінза, яка кріпиться циновою зв'язкою до війкового тіла. Склисте тіло (corpus vilreum) – це прозора драглеподібна маса яка міститься позаду кришталика. Захисний і допоміжний апарати ока. Орбіта (очна
ямка) — утворена виличним відростком лобової кістки (зверху), виличними і сльозовими кістками (знизу), виличною кісткою і виличним відростком скроневої кістки (ззовні), сльозовою і лобовою кістками (зсередини). Періорбіта — сполучнотканинний прошарок усередині орбіти. Повіки (palpebrae) прикривають спереду орбіту, захищаючи око від ушкоджень. Верхня і нижня повіки — складки шкіри
з розміщеним всередині м'язовим апаратом (коловий м'яз, зовнішній і внутрішній підіймачі верхньої повіки і опускач нижньої повіки). Краї повік уздовж
зовнішнього ребра вкриті віями; на внутрішньому ребрі повік відкриваються
протоки мейбомових (сальних)
залоз. Внутрішня поверхня повік вистелена слизовою оболонкою (кон'юнктивою), яка з повік
переходить на очне яблуко,
утворюючи кон'юнктивальний
мішок (щілинний простір між повіками
та очним яблуком), його верхній і нижній відділи формують склепіння. Верхня й нижня повіки у свиней мають гіаліновий хрящ. Кон'юнктива характеризується значною реактивністю та певними видовими особливостями у здійсненні бар'єрної функції. Кон'юнктива зряченароджуваних
тварин (з відкритими очима) є лімфоепітеліальним бар’єром. Кон'юнктива тварин, що народжуються сліпими (фізіологічно незрілими), функціонує переважно як епітеліальний бар'єр: скупчення лімфоїдної тканини виявляється лише на внутрішній поверхні третьої повіки. Епітелій кон'юнктиви
повік та склепіння крім покривних клітин містить секреторні келихоподібні елементи, які виділяють слизову речовину полісахаридної природи з вираженими антимікробними й противірусними
властивостями, що утворює на поверхні кон'юнктиви захисну плівку. Епітелій кон'юнктиви очного яблука характеризується наявністю лише покривних клітин. Третя повіка (мигальна перетинка) — це складка кон'юнктиви,
розміщена всередині кон'юнктивального мішка біля медіального кута ока. В її основі лежить
хрящ, а також поверхнева сльозова залоза третьої повіки. У свиней, оленів та деяких інших тварин є глибока (гардерова) сльозова залоза третьої повіки. Внутрішня поверхня третьої повіки у сліпонароджуваних тварин (кріль, собака, кіт та ін.) містить сосочки з закладеними всередині фолікулами. Сльозовий апарат.
До його складу входять сльозові залози і сльозовивідні шляхи. Протоки сльозової
залози відкриваються в латеральній ділянці верхнього склепіння кон'юнктивального мішка. Секрет
залози — сльози
— характеризується антимікробною
дією і відіграє певну роль у живленні епітелію рогівки. Сльози збираються в медіальному куточку ока в сльозовому озері; з нього через сльозові точки рідина потрапляє у сльозові канальці і далі — у сльозовий мішок; через сльозоносовий
канал сльози виводяться в
носову порожнину. Очний жир. Жирова подушка і власне
жирова сумка очного яблука
сприяють його рухові й захищають від переохолодження. Руховий апарат очного яблука. Рухи очного яблука
здійснюють м'язи: чотири прямих (верхній, нижній, зовнішній і внутрішній) повертають око у відповідний бік; косий верхній
м'яз — донизу і всередину;
відтягач очного яблука зміщує око назад. Рефракція ока. За допомогою рефракції світлові промені всередині ока заломлюються і фокусуються на сітківці (нормальна рефракція).
У разі надмірного заломлення або подовження очного яблука світлові промені фокусуються попереду сітківки (короткозорість); за недостатнього заломлення або вкорочення очного яблука світлові промені збираються у фокус позаду сітківки. Акомодація ока — це здатність змінювати свою рефракцію. Під час розглядання близьких предметів кришталик стає більш опуклим або зміщується наперед, під час розглядання віддалених — більш плоским або зміщується дещо на фокусуючи зображення на сітківці. 24.2. Дослідження апарату зору
Дослідження
апарату зору включає в себе: загальне дослідження зорової здатності тварини, огляд органа зору, пальпацію,
кератоскопію,
дослідження боковим фокусним освітленням, Пуркіньє-сансоновські
зображення, дослідження
офтальмоскопом. 24.2.1.
Загальне дослідження
зорової здатності тварини За
допомогою анамнезу та уважного
спостереження з'ясовують поведінку тварини. За зниження зорової здатності тварини стають лякливими, особливо коні; під час наближення до певних предметів (кущів, куп соломи тощо) вони кидаються вбік. У разі сліпоти на одне або обидва
ока поведінка тварини змінюється — під час руху вона стає дуже обережною,
високо піднімає кінцівки, неохоче рухається, натикається на предмети. З
метою перевірки зорової здатності тварину ведуть на довгому поводку до
будь-якої перешкоди
(рейка на підставках, лавка тощо).
Сліпі тварини наштовхуються на перешкоду, а
за збереження зору — обходять її. Поперемінно зав'язуючи очі перед такою перевіркою, встановлюють зорову здатність кожного ока. 24.2.2.
Огляд органа зору Під час огляду
органа зору обов'язково порівнюють одне око з другим. Звертають увагу на стан тканин орбіти (припухання, наявність ран та ін.). Оглядаючи повіки, визначають стан їхнього шкірного покриву — наявність набряків, ран, екзем, гнійного запалення тощо. Виявляють положення країв повік — заворот або виворот країв
повік. За неправильного росту вій
– трихіазису – вони можуть подразнювати
рогівку, спричиняти її запалення. Визначають також ширину очної щілини. Звуження її зумовлюється
запаленням кон'юнктиви, рогівки, райдужки тощо і супроводжується світлобоязню. Опускання верхньої повіки (ріозиз) може бути наслідком паралічу окорухового нерва або гілки лицевого нерва, які іннервують її зовнішній підіймач. Розширення очної щілини буває при паралічі лицевого нерва, запаленні
та новоутвореннях у ретробульбарному просторі. Для
огляду кон'юнктиви нижньої повіки шкіру верхньої повіки вказівним пальцем відсувають угору, а великим пальцем відтягують
униз нижню повіку, дещо відхиляючи її від очного яблука. Для огляду кон'юнктиви верхньої повіки великим
і вказівним пальцями її відтягують, після чого вивертають
навколо вказівного пальця іншої руки. У дрібних тварин повіки вивертають на скляну паличку. Під час оперативних втручань на кон'юнктиві й
очному яблуці та в разі
сильного спазму повік застосовують
повікотримачі. Огляд третьої повіки здійснюють, розкриваючи очну щілину і натискуючи вказівним пальцем на
очне яблуко; для огляду її внутрішньої
поверхні повіку вивертають анатомічним пінцетом. Гіперемія (почервоніння)
та набряк кон'юнктиви свідчать
про її запалення або про запалення райдужки, ціліарного тіла та ін. Збліднення
кон'юнктиви спостерігають
при анемії, жовтяничність
— при захворюванні печінки,
гемоспоридіозах, отруєннях,
крововиливи — при гострих
кон'юнктивітах, отруєннях
та деяких інфекціях.
У
кон'юнктивальному мішку можуть бути виявлені гельмінти (наприклад, телязії або сторонні тіла, які спричиняють
сльозотечу, запалення, блефароспазм. Оглядом очного яблука
визначають його розмір, форму, характер рухів. Збільшення очного яблука спостерігається при новоутвореннях,
крововиливах, водянці
ока; зменшення — при атрофії
внаслідок хронічних запальних процесів (періодичного запалення очей, панофтальміту). Склеру
оглядають при повороті
голови тварини, визначаючи її колір та стан кровоносних судин. Ін'єкція (розширення) кровоносних судин може бути кон'юнктивальною, або поверхневою (зміщуються разом з
кон'юнктивою); перикорнеальною,
або глибокою (червоно-фіолетове забарвлення навколо рогівки), та мішаною. Кон'юнктивальна ін'єкція спостерігається при кон'юнктивітах, перикорнеальна
— при кератитах, іритах, циклохоріоїдитах,
мішана ін'єкція буває при поєднанні кон'юнктивіту із запальними процесами в рогівці та судинному тракті. Під час огляду
рогівки можна виявити помутніння її (результат запалення): при асептичному кератиті вона синювата або біла, при гнійному — жовта або сірувато-жовта. Оглядом досліджують
також стан зіниць. Зіниці мають темний колір, у альбіносів вони червоні. Сірувато-білого кольору зіниці набувають при помутнінні кришталика (катаракта) та при захворюванні склистого тіла. Затемнюючи та освітлюючи
око, оглядом досліджують реакцію зіниць. При затемненні зіниці розширюються, при освітленні — звужуються. Реакція зіниць на світло знижується при ослабленні
тонусу парасимпатичного нерва, запаленнях
райдужки та при синехіях. Зіниці розширюються
при ослабленні або втраті світлочутливості ока, наявності сильного болю, захворюваннях
головного мозку, втраті крові. Звужуються вони при гострих запальних процесах тракту, сітківки і зорового нерва, при отруєннях. Неправильна
із зазубринами форма зіниць
буває при синехіях. Кришталик досліджують оглядом крізь зіницю, яку розширюють за допомогою 0,5-1 % розчину атропіну або 1 % розчину гомотропіну, кілька крапель якого вводять у кон'юнктивальний мішок за 40
хв до дослідження. Прозорість кришталика порушується у разі його вивихів та підвивихів. Помутніння кришталика можуть бути дифузними та обмеженими (у вигляді окремих крапок або плям). 24.2.3.
Пальпація, кератоскопія
Пальпацією визначають
болючість очного яблука, повік, орбіти, крепітацію (переломи кісток), наявність гематом, новоутворень
та ін. Стан
поверхні рогівки досліджують кератоскопом. Прилад приставляють до власного ока і спрямовують відбите світло на рогівку (досліджуване око має бути повернуте в темний бік). У нормі на рогівці утворюються зображення правильних кіл. При кератитах,
ранах, виразках, порушенні
рівномірної сферичності рогівки (кератоконус), кератоглобус білі кола кератоскопа
відбиваються у вигляді хвилястих, ламаних ліній. 24.2.4. Дослідження боковим фокусним освітленням Цим способом визначають
розміри передньої камери, стан водянистої вологи, наявність тут сторонніх тіл. При запаленні судинного тракту, вивихах кришталика наперед, передній синехії глибина передньої камери зменшується; при водянці ока, вивиху кришталика в бік склистого тіла, задній синехії глибина передньої камери збільшується. Наявність білуватих пластівців, які вільно плавають у рідині передньої камери або лежать на її дні, свідчить
про випотівання фібринозного ексудату, при гнійній ексудації вміст передньої камери зеленувато-жовтий; при крововиливах у ній виявляють червонуваті згустки. Бокове
(фокусне) освітлення райдужної оболонки дає змогу виявити
її запалення: при гострих іритах вона набрякає і втрачає характерну рельєфність (радіальні й колові борозенки); при хронічних іритах набуває світлішого забарвлення, рельєфність її посилюється (нагадує засохлий листок). При зрощенні
з рогівкою (передня синехія) райдужка відхиляється наперед, при зрощенні
з кришталиком (задня синехія) — назад. Боковим (фокусним)
освітленням визначають також положення помутнінь кришталика, які, на відміну від помутнінь склистого тіла, нерухомі. 24.2.5.
Пуркіньє-сансоновські зображення Розширивши зіницю за допомогою атропіну, тварину заводять у темне приміщення і запалюють свічку. Стоячи дещо збоку, спостерігають
відбиття її в оці: перше з них дає рогівка, друге й третє — передня та задня поверхні кришталика. Перше
й друге зображення, відбиті
від опуклих поверхонь, прямі, третє, відбите від увігнутої поверхні, — обернене і зменшене. Коли свічку переміщують, перші два зображення переміщуються у бік руху свічки, третє — у зворотному напрямку. При
вивихах кришталика або за його відсутності
зникають друге й третє зображення. При змінах у передній поверхні кришталика відсутнє друге зображення. При змінах у паренхімі кришталика або його задній
капсулі відсутнє третє зображення, а при помутнінні склистого тіла третє зображення
стає виразнішим. 24.2.6.
Дослідження офтальмоскопом
Офтальмоскоп,
або очне дзеркало, має округлу форму, здебільшого вгнуте, з фокусною відстанню 15
см. Перед офтальмоскопією око атропінізують.
Офтальмоскопом освітлюють зіницю
(відстань 40 – 50 см) і крізь
його отвір спостерігають (колір зіниці відповідає кольору дна ока). Осередкові помутніння кришталика мають вигляд темних цяток, плям та тяжів. Якщо помутніння нерухомі й переміщуються разом
з очним яблуком, вони локалізуються в кришталику; якщо помутніння безладно коливаються незалежно від рухів очного яблука, – у склистому тілі. Дифузні помутніння
в склистому тілі свідчать про випотівання ексудату; при крововиливах спостерігаються червонуваті плями (гемофтальм), можуть бути виявлені також паразити (цистицерки). Офтальмоскопію дна ока у ветеринарній
практиці проводять у
прямому вигляді. За 30 – 40 хв
до початку дослідження з метою усунення
акомодації тварині в кон'юнктивальний мішок вводять 2 – 4 краплі 0,5 – 1% розчину атропіну, приставляють до свого ока вгнутий офтальмоскоп,
наближають його, наскільки це можливо (майже впритул), до ока тварини, освітлюючи зіницю, і розглядають дно ока,
картина якого буває збільшеною у 8 разів. Досліджуючи окремі ділянки, складають загальну картину дна ока. Офтальмоскопія дає змогу розглянути сітчасту оболонку ока, розгалуження її судин, відбивну перетинку судинної оболонки, сосок зорового нерва.
При цьому вдається діагностувати хвороби судинної та сітчастої оболонок, ураження соска зорового нерва. 24.3.
Хвороби очей Ураження очей можуть
виникати самостійно, а можуть супроводжувати деякі інфекційні, інвазійні та незаразні хвороби (лептоспіроз), телязіоз,
авітаміноз тощо). 24.3.1. Запалення повік Запалення повік називається блефарит (blepharitis).
Виникає внаслідок дії на повіки механічних, термічних та хімічних чинників; іноді блефарит виникає при інфекційних і паразитарних
хворобах.
Клінічні ознаки. Спостерігається гіперемія
та потовщення країв повік, очна щілина
звужується. При
лускатому блефариті
на краю повік утворюються
лусочки, виявляється свербіж, випадають вії. При
виразковому блефариті
біля основи вій утворюються невеликі виразки. Нерідко вії випадають.
Після загоєння виразок залишаються рубці, в зв'язку з чим потовщується край повік і виникає виворот їх. При
глибокому блефариті
спостерігається значне
опухання повік, які стають болючими
і гарячими на дотик. Спостерігається гіперемія кон'юнктиви, наявність гнійного ексудату, може утворюватися абсцес. Ячмінь — обмежена
форма гнійного блефариту, при якому
відбувається гнійне запалення мейбомових залоз і волосяних мішечків. Прогноз здебільшого сприятливий. Лікування. При поверхневому
блефариті шкіру повік обробляють 3 % розчином борної кислоти і змазують двічі або тричі
на добу антисептичними мазями та емульсіями (дибіоміциновою, тетрацикліновою, синтоміциновою та ін.). При
виразковому блефариті шкіру повік обробляють
3 % розчином борної кислоти, уражені місця змазують антисептичними мазями (тричі на
добу). Після розм'якшення
кірок їх знімають, а виразки припікають 4 % розчином ляпісу або 5 % спиртовим розчином йоду. Для посилення опірності організму застосовують вітаміно-, аутогемотерапію,
тканинну терапію та ін. При
глибокому блефариті на початку
захворювання для прискорення
абсцедування застосовують
зігрівальний компрес з 3
% розчину борної кислоти або обережно
втирають іхтіолову мазь. У товщу повік біля
їх основи вводять антибіотико-новокаїновий
розчин. Виконують також пункцію абсцесу з наступним промиванням порожнини антисептичним розчином. Застосовують антибіотикові мазі. 24.3.2. Запалення слизової оболонки
ока Запалення слизової оболонки ока називається кон’юнктивіт (coniunctivitis), трапляється
часто і нерідко поєднується
із запаленням рогівки (керато-кон'юнктивіт). Кон'юнктивіти виникають унаслідок механічних ушкоджень, наприклад дії пилу, сторонніх тіл, подразнень віями при завороті повік тощо, дії мікроорганізмів
(стрептококів, стафілококів,
хламідій та ін.), паразитів (телязій), хімічних речовин (кислот, лугів, вапняного і цементного
пилу, аміаку тощо), фізичних чинників (опіків, ультрафіолетового випромінювання тощо). Запалення сполучної оболонки ока може розвинутись за нестачі вітаміну А. Мит), чума собак, пастерельоз також супроводжуються запаленням слизової оболонки — так званим симптоматичним кон'юнктивітом. Клінічні ознаки. Катаральний кон'юнктивіт може бути гострим
або хронічним. У першому випадку спостерігається сильне почервоніння і припухлість кон'юнктиви, світлобоязнь,
спазм повік, витікання
серозного або серозно-слизового
ексудату; в другому — гіперемія
незначна, кон'юнктива жовтувато-червонуватого кольору,
світлобоязні немає, але
сосочки та фолікули кон'юнктиви
збільшені, тому вона бархатиста на вигляд.
При
фібринозному кон'юнктивіті
спостерігаються випотівання
фібринозного ексудату та явища некрозу кон'юнктиви, на поверхні якої знаходять фібринозну плівку. Має місце
світлобоязнь. Гнійний кон'юнктивіт. Ознаки запалення кон'юнктиви супроводжуються виділенням гнійного ексудату. Запальний процес може переходити
на рогівку. Флегмонозний кон'юнктивіт. Гнійне запалення охоплює не тільки кон'юнктиву, а й прилеглу сполучну тканину. Кон'юнктива значно набрякає і випинається з очної щілини, яка сильнозвужена. Фолікулярний кон'юнктивіт — досить поширена
форма запалення кон'юнктиви
у сліпонароджуваних тварин,
зокрема у собак. Поряд з ознаками, характерними для
катарального кон'юнктивіту, спостерігається
гіперплазія лімфатичних фолікулів на бульбарній поверхні третьої повіки у складі фолікулярних сосочків. Гландулярний кон'юнктивіт. За цієї форми запалення кон'юнктиви спостерігається гіперплазія поверхневої сльозової залози третьої повіки. Рикетсіозний кон'юнктивіт виникає внаслідок зараження рикетсіями, набуває масового поширення і характеризується певною стадійністю перебігу: серозно-катаральна
(початкова) стадія змінюється
стадією ерозії рогівки, після неї настає стадія
клітинної інфільтрації рогівки, а далі — абсцедування, виразка і рубцювання рогівки. Спочатку спостерігаються сльозотеча, гіперемія, світлобоязнь та припухання повік, виділення серозно-слизового і гнійного ексудату. Через кілька діб процес поширюється
на рогівку у вигляді помутніння (невелика пляма в центрі). Рогівка потовщується й випинається у вигляді кератоконуса або кератоглобуса внаслідок абсцесу, після прориву якого утворюється виразка. Далі настає загоювання.
Рубець, що утворився на місці виразки, частково розсмоктується. У
розвитку кератиту стадія абсцедування необов'язкова. В окремих випадках виникають лише ерозії рогівки, які загоюються без порушень її прозорості. Хламідіозний кератокон'юнктивіт найчастіше трапляється
у свиней, вражаючи в першу чергу
новонароджених поросят. Перехворілі
нерідко сліпнуть. Діагноз здебільшого
встановлюють на підставі клінічних ознак. Для діагностики фолікулярного кон'юнктивіту після знеболювання (краплі 4 % новокаїну, 2 % тримекаїну, 0,5
% дикаїну тощо) анатомічним пінцетом виводять з очної щілини третю повіку і оглядають її бульбарну поверхню, яка при захворюванні буває всіяна гіперплазованими фолікулами, подібними до просяних зернят. Для
діагностики «сухого» кон'юнктивіту
застосовують пробу Ширмера:
під нижню повіку вводять смужку фільтрувального паперу і тримають її 5 хв. У нормі
смужка зволожується на 8
– 9 мм, під час захворювання
– на 2 – 5 мм. Під час діагностики
рикетсіозного та хламідіозного
керато-кон'юнктивітів застосовують
мікроскопічне дослідження
препаратів відбитків з кон'юнктивального мішка:
невеликий тампончик притискують
до ока, а після цього —
до предметного скла; препарат висушують,
фіксують 10 % розчином формаліну і забарвлюють за Романовським — Гімза або спеціальними методами. Досліджують за великого збільшення
звичайного мікроскопа. Збудники локалізуються в цитоплазмі клітин. Прогноз. За винятком
«сухого», хронічного, флегмонозного, фібринозного кон'юнктивітів та інфекційного кератокон'юнктивіту
прогноз сприятливий. Лікування. За гострого
катарального кон'юнктивіту око промивають
3 % розчином борної кислоти та вводять краплі 0,25 — 2 % розчину цинку
сульфату (діє в'яжуче),
нерідко в суміші з 1 % розчином новокаїну. У разі хронічного катарального кон'юнктивіту кон'юктивальний мішок промивають 1 – 3 % розчином срібла нітрату і відразу швидко – 1 % розчином натрію хлориду. Гнійний кон'юнктивіт
– у кон'юнктивальний мішок
по черзі вводять краплі антибіотиків у розчині новокаїну і 30% розчин альбуциду; крім того, застосовують мазі та емульсії антибіотиків (пеніцилінову, тетрациклінову, синтоміцинову, дибіоміцинову та
ін.). Око промивають розчином фурациліну (1 : 5000),
етакридину лактату (1 :
1000), 1 % пероксидом водню тощо.
Непогано діють 5 – 10 % йодоформна та ксероформна мазі, а також очні лікувальні плівки. Фолікулярний кон'юнктивіт
– фолікули третьої повіки припікають ляпісом з наступним промиванням 1 % розчином натрію хлориду. Гландулярний кон'юнктивіт
– гіперплазовані сльозові
залози на краю третьої повіки висікають ножицями (після поверхневої та інфільтраційної анестезії). «Сухий» кон'юнктивіт – латеральну ділянку верхнього склепіння пересаджують протоку привушної слинної залози. Рикетсіозний та хламідіозний
кератокон'юнктивіт – застосовують
10 % синтоміцинову емульсію,
хлортетрациклінову, дибіоміцинову
та інші антибіотикові мазі, а також очні плівки з антибіотиками й антисептиками. На
ранніх стадіях кон'юнктивіту з успіхом застосовують новокаїнові блокади (ретробульбарну та краніального шийного
симпатичного ганглія). 24.3.3. Пролапс (випадіння) слізної
залози третьої повіки
Пролапс
(випадіння) слізної залози третьої повіки (аденома третьої повіки, "вишневе
око") звичайно виявляється у молодих тварин у віці до 1 року, в період активного росту, Частіше
уражаються собаки та коти
брахіоцефальних порід (бульдоги, мопси,
перси), з рихлим типом конституції
і великою головою (кане-корсо, мастифы, ньюфаундленды, німецькі
доги), з вираженим переходом від
лоба до морди (американскі кокер спаніелі,
кавалер кинг чарльз спаніелі, шарпеї, чау-чау), але
також нерідко захворювання зустрічається у біглів, бассетів, бладхаундів. Причинами випадіння
слізної залози є: • слабкість
зв’язок, що утримують її в нормальному положенні, • виворіт основи хряща третьої повіки, • новоутворення
слізної залози (аденома),
• гіперплазія
залози третьої повіки внаслідок лейкозу, • генетична
схильність, • фактором, що
ініціює розрив утримуючої залозу зв’язки, може бути травма третьої повіки (самотравмування в процесі гри, розчосів лапами). Випавша слізна залоза спостерігається у вигляді округлої припухлості у внутрішньому куті ока, що може з’являтися періодично, або бути постійно. Припухлість інтенсивного рожевого кольору діаметром до 10 – 15 мм (так звані
«вишневе око»). Кон’юнктива
запалена, можлива фолікулярна
гіпертрофія, сльозотеча,
при довготривалому перебігу
гнійно-слизові виділення.
На початку захворювання одностороннє,
але через 1 – 3 місяці в процес
втягується і друге око. Лікування. Запалення,
навіть за наявності інфекції не є першопричиною захворювання, тому призначення кортикостероїдів та антибіотиків
неефективно. Вправляння залози не
приносить результату, так як за відсутності фіксації у нормальному положенні
залоза повторно випаде
через декілька днів, іноді через декілька хвилин після маніпуляції. Лікування даної патології тільки хірургічне і повинно бути направлене
на репозицію и фіксацію випавшої слізної залози в нормальному положенні.
Операція проводиться під
наркозом. Існують різні варіанти даної операції, але критерії правильної методики наступні: 1.
Випавша залозиста тканина
повинна бути повністю збережена; 2.
Цілісність третьої повіки не повинна бути порушена; 3.
Після закінчення післяопераційного періоду рухливість третьої повіки (її функціональна
характеристика) повинна повністю відновитися. Оперативне
лікування при пролапсі слізної залози третьої повіки у собаки Видалення залози чи хряща третьої повіки проводять тільки у крайньому випадку (наявність новоутворення), такому що як, після видалення залози, що відповідає
за значну частину вироблення слізної рідини, велика ймовірність розвитку «синдрому сухого ока», пігментозного
кератиту і як наслідок втрата
зору. Відсутність необхідних навичок та досвіду не можуть бути виправданням для проведення резекції випавшої залозистої тканини або третьої повіки. У
післяопераційний період протягом 5–7 днів показано застосування протизапальних крапель, що містять
антибіотики широкого спектра дії.
Обов’язкове носіння захисного комірця.
24.3.4.
Рани рогівки Рани рогівки (vulneris corneae) бувають поверхневі,
глибокі й проникні в передню камеру ока.
Етіологія. Травмування дротом, цвяхами
тощо, потрапляння в око твердих предметів (шматочків скла, каменю), а також ушкодження зубами та пазурами тварин. Клінічні ознаки. Спостерігаються сльозотеча,
блефароспазм, болючість та дефект рогівки. Поверхневі рани можна виявити кератоскопом, боковим фокусним освітленням або під час застосування
крапель флуоресцину. Глибокі
рани з ушкодженням паренхіми
рогівки виявляють простим
оглядом. Вони супроводжуються
інфільтрацією та набряком
рогівки, остання мутнішає, в ній розвивається васкуляризація (проростають кровоносні судини). При проникних ранах витікає водяниста волога, іноді випинається райдужка або кришталик; а часом випотіває фібрин і може розвинутись гнійне запалення. Прогноз. За поверхневих
ран — сприятливий; за глибоких
— нерідко залишаються помутніння й рубці; при проникних ранах прогноз обережний
(можливе ускладнення панофтальмітом). Лікування. Якщо
виявляють сторонні предмети, то після знеболювання їх видаляють. Око промивають антисептичними розчинами фурациліну (1 : 5000), калію перманганату (1 : 500), 30 % альбуциду та ін. Розчини важких металів, зокрема срібла та свинцю, протипоказані — залишаються невиліковні «крейдяні плями». Після знеболювання застосовують антисептичні мазі (30 %
альбуциду, 5 % йодоформну та ксероформну,
емульсію синтоміцину тощо). Більш сприятливий перебіг захворювання спостерігається після новокаїнових блокад. 24.3.5.
Запалення рогівки Запалення рогівки називається кератитом (keratitis).
Розрізняють поверхневий
(ушкоджуються епітелій
та боуменова мембрана), глибокий
(уражується паренхіма
рогівки) та задній
(уражуються десцеметова
мембрана й ендотелій) кератити. Етіологія. Дія
механічних (поранення, сторонні тіла та ін.), хімічних (кислоти, луги тощо), термічних (опіки, відмороження) чинників, інфекційних (рикетсіоз, хламідіоз) та інвазійних (телязіоз) захворювань, а також метаболічних порушень (авітаміноз). Кератит ускладнює деякі інфекційні захворювання (наприклад, чума
собак).
Клінічні ознаки.
Сльозотеча, спазм повік,
світлобоязнь, помутніння рогівки (інфільтрація лімфоцитами та лейкоцитами), васкуляризація.
При поверхневих кератитах поверхня
рогівки стає бархатистою внаслідок десквамації епітелію, при глибоких залишається дзеркальною, але навколо рогівки з'являється почервоніння (перикорнеальна ін'єкція). При задніх кератитах має місце гіперемія райдужки, звуження зіниць, ексудація в передню камеру ока. Кератити можуть
бути гострими або хронічними, асептичними або гнійними. При асептичному кератиті інфільтрат сірувато-білий, при гнійному – жовтуватий. Прогноз
при поверхневих кератитах – сприятливий,
при глибоких і задніх – обережний (залишаються помутніння, синехії). Лікування. Усувають причину захворювання. Промивають 3 % розчином борної кислоти, після чого за повіки закладають мазі: 1 – 2 % жовту ртутну (протипоказана сліпонароджуваним тваринам), 1
: 500 фурацилінову, 30% альбуцидну,
5 % йодоформну (протипоказана
сліпонароджуваним тваринам),
синтоміцинову та стрептоцидну
емульсії тощо. За гострого перебігу захворювання застосовують ретробульбарну новокаїнову
блокаду; при хронічному – тканинну
терапію (ФІБС, екстракт алое та ін.), тонкотертий порошок каломелю з цукром. При гнійних кератитах показані септичні очні плівки. Виразка
рогівки. Корнеосклеральна
транспозиція 24.3.6.
Запалення райдужної
оболонки, війкового тіла і судинної оболонки Запалення райдужки —
ірит (iritis), війкового тіла — цикліт (cyclitis), власне судинної оболонки — хоріоїдит (chorioiditis). Найчастіше
спостерігають іридоцикліти,
рідше — іридоциклохоріоїдити;
запалення всього судинного тракту — увеїт (uveitis).
Етіологія. Рани, удари,
інфекційні та паразитарні
фактори, отруєння, дія ультрафіолетового та рентгенівського випромінювання,
а також інфекційні хвороби (ящур, мит, туберкульоз та ін.) Клінічні ознаки.
Серозний іридоцикліт
– спостерігаються світлобоязнь,
сльозотеча, біль, звуження зіниці., гіперемія райдужки, випотівання ексудату. Фібринозний іридоцикліт – передній камері
виявляють пластівці фібрину, який також відкладається на поверхні райдужки. Нерідко край зіниць склеюється, а далі зростаються з рогівкою або кришталиком (синехії). Гнійний іридоцикліт ознаки запалення надзвичайно яскраві, в камерах
ока накопичується гнійний
ексудат жовтувато-зеленого
кольору. Хоріоїдит – характерними симптомами є зміни
дна ока (розширення судин,
сіруваті бляшки), склистого
тіла (помутніння), розлад зору, набряк сітківки або запалення соска зорового нерва папіліт. Прогноз
при серозному запаленні – сприятливий,
фібринозному — обережний
(порушується зір), гнійному – несприятливий (сліпота). Лікування. Для розсмоктування
ексудату і запобігання утворенню синехій в око 3 – 4
рази на день закапують 1% розчин
атропіну з добавлянням новокаїну, субкон'юнктивально вводять 0,1 % розчин
адреналіну, 5 %
розчин натрію хлориду, суспензії гідрокортизону
(0,2-0,5мл раз на 3 дні). Для розсмоктування
застосовують пеніцилін-новокаїнові
блокади. При гнійних запаленнях застосовують місцеву антибіотико- і сульфаніламідотерапію;
при скупченні в передній камері гнійного ексудату його відсмоктують шприцом з наступним
уведенням антибіотико-новокаїноиого
розчину. 24.3.7.
Запалення сітківки Запалення
сітківки називається ретинітом (retinitis). Захворювання спричиняють механічні ушкодження, отруєння, дія ультрафіолетового світла, перехід запалення з суміжних тканин, інфікування,
особливо при сепсисі, піємії
тощо.
Клінічні ознаки.
Спостерігаються сльозотеча,
світлобоязнь, гіперемія кон'юнктиви, зниження зору. За гострого ретиніту зіниці звужені, за хронічного – свербіж. Під час офтальмоскопії виявляють розширення судин сітківки, у хронічних випадках вони стають невидимими; спостерігають також крововиливи, набряклість та інфільтрацію сітківки. Прогноз
– обережний (часто настає
втрата зору). Лікування. Тварину
ставлять у темне приміщення, роблять субкон'юнктивальні ін'єкції 1 –
2% розчину діоніну, для виключення акомодації
око атропінізують. На око призначають
теплі пов'язки. Внутрішньовенно вливають розчин натрію йодиду. 24.3.8.
Періодичне запалення
очей Рецидивний іридоциклохоріоїдит (iridocyclochorioiditis
periodica) спостерігається у коня, осла і мула. Етіологію
захворювання не визначено.
Висловлюються думки про інфекційну,
інвазійну та алергічну
природу захворювання. Клінічні ознаки. Виникає
серозне або серозно-фібринозне, іноді серозно-фібринозно-геморагічне запалення судин, яке в процесі розвитку хвороби може перейти на рогівку, сітківку, кришталик, склисте тіло і зоровий нерв. Характерна
ознака — нерегулярне повторення загострень. Прогноз — несприятливий; вилікування
буває порівняно рідко. Лікування. В око закапують
1 %, а далі 0,5 % розчин
атропіну до 4 разів на
день, що запобігає утворенню синехій і зменшує ексудацію. Застосовують також атропін у суміші з 1 % розчином новокаїну й адреналіном (1 крапля на 100 мл
розчину). Рекомендується новокаїнова блокада. 24.3.9.
Гнійний панофтальміт Гнійний панофтальміт (panophtalmitis purulenta). Захворювання спричинчють
проникні інфіковані рани
ока; перехід на око гнійного
запалення із прилеглих тканин, гнійне запалення окремих частин очного яблука тощо.
Клінічні ознаки. Спостерігаються пригнічення тварини, зниження апетиту, підвищення температури тіла. У зв'язку з набряклістю тканин орбіти настають екзофтальм, опухання повік, гіперемія кон'юнктиви, помутніння рогівки. За наявності проникної рани виділяється гнійний ексудат; виявляються ознаки гнійного запалення судинної оболонки й сітківки. З часом настає гнійне розплавлення тканин ока. Прогноз — несприятливий: здебільшого
втрачається зір. Крім того, процес може ускладнюватись менінгітом та енцефалітом. Лікування. На початку захворювання проводять енергійну загальну та місцеву антибіотико- та сульфаніламідотерапію. У тяжких випадках
виконують евісцерацію або енуклеацію ока. Евісцерацію проводять
під наркозом або місцевою анестезією. Вирізають рогівку і кюреткою видаляють вміст очного яблука, залишаючи лише склеру. Око промивають антисептичним розчином і вводять тампон з антисептичним порошком та маззю.
На повіки накладають шви. Шви й тампон видаляють на 4-ту добу Енуклеацію також проводять під наркозом або місцевою анестезією. Коловим розрізом вздовж склепіння розрізають кон'юнктиву, далі пересікають м'язи очного яблука і зоровий нерв і видаляють очне яблуко. В орбіту вміщують тампон і накладають шви на повіки. Енуклеація очного яблука у пса Питання для самоконтролю 2. Що включає в себе дослідження апарату зору?
3. Як називається запалення повік та які причини виникнення цього
захворювання? 4. Які причини кон’юнктивітів?
5. Які причини випадіння слізної залози третьої повіки? 6. Які клінічні ознаки ран рогівки? 8. Як називається запалення сітківки та які причини цього захворювання?
9. Які клінічні ознаки рецидивного іридоциклохоріоїдиту коней?
10. Які клінічні ознаки гнійного панофтальміта?
11. У чому полягає суть евісцерації очного яблука?
12. У чому полягає суть енуклеації очного яблука?
|
||||||||||||||||||
