ХІРУРГІЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Список використаних джерел Додатки Укладачі	20. Хвороби сухожилків та сухожилкових піхв. Хвороби слизових і синовіальних сумок
	20.1. Розтяг і розрив сухожилків 20.2. Тендиніт 20.2.1. Гострий та хронічний асептичний тендиніти 20.2.2. Гнійний тендиніт 20.3. Тендовагініт 20.4. Загальні дані і особливості хвороб окремих сухожилків 20.5. Хвороби слизових і синовіальних сумок 20.5.1. Загальні відомості про слизові і синовіальні сумки 20.5.2. Бурсити 20.5.3. Особливості ушкодження окремих бурс 20.1. Розтяг і розрив сухожилків Розтяг сухожилка (distorsio tendinum) – це закрите механічне ушкодження, що супроводжується розривом окремих сухожилкових волокон і судин при збереженні анатомічної безперервності. Рис. 20.1. Розрив ахіллового (п’яткового) сухожилка Розрив (ruptura) — це повне порушення анатомічної безперервності з випаданням функції відповідного м'яза, сухожилка. Етіологія. Різні механічні впливи у формі сили тяги, що буває під час різких поворотів, спотикання, швидкого бігу, перевезення важких вантажів, у разі насильного витягання кінцівки при її застряванні між дошками тощо. Клінічні ознаки. Розтяг і часткові розриви сухожилків супроводжуються значною кульгавістю і різкою болючістю ушкодженої ділянки, суглоби, що обслуговуються ушкодженими сухожилками, перегинаються (пальцеві) або надмірно згинаються (заплесновий). У разі повного розриву ушкоджений сухожилок розслаблюється, його функція випадає, а при пальпації на місці ушкодження визначається дефект. Найчастіше сухожилок розривається в точці його прикріплення до кістки або на місці переходу м'язового черевця в сухожилок. Розтяги і часткові розриви сухожилків часто виліковуються при наданні спокою, застосуванні іммобілізувальниих пов’язок, фізіотерапевтичних процедур, вітамінів, мінеральних речовин, протизапальних засобів. У разі ушкодження сухожилків, які мають особливо велике значення для статико-динамічної функції кінцівки (ахілловий сухожилок, сухожилок глибокого пальцевого згинача) у свійських (продуктивних) тварин іноді доводиться встановлювати несприятливий прогноз. Накладання гіпсової пов’язки при розтягові сухожилка 20.2. Тендиніт Тендиніт (tendinitis) – запалення сухожилка, виникає найчастіше у коней і бугаїв-плідників. У запальний процес залучаються сухожилки, які розтягуються або перенапружуються. Перебіг запалення має гостру і хронічну, асептичну, гнійну форми. Хронічні тендиніти бувають фіброзними й осифікувальними. 20.2.1. Гострий та хронічний асептичний тендиніти Гострий асептичний тендиніт (tendinitis aseptica acuta) виникає внаслідок розтягнення або удару, що супроводжується розривом капілярів у товщі сухожилка, ушкодженням нервових утворів, розривом (надривом) окремих сухожилкових волокон та їх пучків. Крововиливи спостерігаються в ендо- і перитеноні, випотіває серозний або серозно-фібринозний ексудат, а також відбувається міграція мононуклеарів із наступною проліферацією сполучної тканини, що заміщує ділянки розриву сухожилкових волокон. Рис. 20.2. Асептичне запалення сухожилка поверхневого пальцевого згинача у коня Симптоми. Тварина оберігає кінцівку, уникаючи тривалого обпирання. Пальпацією в ділянці розтягнення або удару виявляють болючість, набряк. Тяжчі ураження супроводжуються кульгавістю, що виникає відразу після травми. Основні ознаки запалення (припухлість, болючість, підвищення місцевої температури) за сприятливого перебігу зникають через 1 — 2 дні. Додаткові травмування в цей період призводять до хронізації запалення. Хронічний асептичний тендиніт (tendinitis aseptica chronica) розвивається в результаті повторних ударів та розтягів. Симптоми. Під час огляду встановлюють потовщення відповідної ділянки сухожилка, пальпацією — значне ущільнення сухожилка, зменшення його рухливості відносно прилеглих тканин, напруженість по всій його довжині. Болючість при пальпації відсутня або майже не виражена. Характерним симптомом хронічного запалення сухожилків-згиначів є тендогенна контрактура, зумовлена вкороченням відповідного сухожилка внаслідок зморщування сполучної тканини, що розростається в його товщі та навколо; пізніше вкорочуються зв'язки і змінюється суглобова капсула. Лікування. В початковій стадії асептичного тендиніту забезпечують спокій, застосовують стискальну пов'язку, холод, кортикостероїди (навколосухожилкові ін'єкції), а також димексид — новокаїнові примочки (30 % димексид на 0,5% новокаїні з добавлянням лідази), потім спиртові компреси, масаж. Раціональним вважають також такий метод лікування: в перші 2 – 3 доби після травмування сухожилка внутрішньовенно одноразово вводять фінадин, потім цей препарат дають усередину в дозі 1,1 мг/кг маси впродовж 5 діб. Фінадин виявляє виражену протизапальну дію. Ефективні також внутрішньовенні ін'єкції еквіпалазону в дозі 5 – 10 мл (коню – масою 450 кг) кожні 24 год впродовж 3 – 5 діб. Використовують таку схему лікування: впродовж 2 – 3 днів внутрішньовенно вводять 5 – 6 мл діуретика фуросеміду (лазикс) при одночасному внутрішньом'язовому введенні 10 – 15 мл дексаметазону (дуфукортаку) впродовж 4 – 5 діб. У підгострий період масаж поєднують з втиранням подразнювальних мазей (ртутної, 10 % йодистокалієвої, камфорної, саліцилової), після змазування накладають пов'язку (запобігають злизуванню мазі!). Крім того, показано використання парафінотерапії, діатермії; йонофорез йоду поєднують із масажем; добре діють ін'єкції фібринолізину, лідази. Проводять тканинну терапію, що сприяє розсмоктуванню проліфератів. Рекомендовані також внутрішньосухожилкові ін'єкції гіалуронідази з гідрокортизоном на фоні циркулярної новокаїнової блокади. При виникненні тендогенної контрактури лікування безуспішне, за винятком тенотомії глибокого пальцевого згинача. У високоцінних тварин застосовують сухожилкові імплантанти, найчастіше з терилену, який забезпечує добру основу для формування і росту нових колагенових волокон у зоні ушкодження. 20.2.2. Гнійний тендиніт Рис. 20.3. Постава грудних кінцівок при гнійному тендиніті Гнійний тендиніт (tendinitis purulenta) найчастіше виникає при переході нагноєння із суміжних тканин (флегмона, гнійний бурсит, тендовагініт) і внаслідок поранень. Просочуються ексудатом і розпадаються перитенон, міжпучкова сполучна тканина; сухожилкові волокна лізуються останніми. Демаркація осередку та нагноєння відбувається повільно. Характерним є виражене прогресування гнійно-некротичного розпаду сухожилка, навіть у разі розкриття гнійного осередку і вільного стікання ексудату. Лікування. Розсікають осередок нагноєння, за допомогою просочених антисептичними розчинами і віджатих тампонів видаляють ексудат. Осередок ураження висікають у межах здорових тканин, припудрюють антисептичним порошком, накладають пов'язку, а поверх неї — гіпсову або шинну, залишаючи їх на весь період загоювання. У випадку занепокоєння тварини, витікання ексудату, підвищення температури тощо проводять ревізію. Показано місцеве використання протеолітичних ферментів. При заповненні гнійного осередку грануляціями переходять до використання підсушувальних засобів (ксероформу, вісмуту, цинку оксиду та ін.). Гнійне запалення сухожилка в межах бурси або сухожилкової піхви потребує їх розкриття, іноді резекції ураженого сухожилка. 20.3. Тендовагініт Тендовагініт (tendovaginitis) – запалення сухожилкової піхви. Найчастіше виникає внаслідок удару або поранення, а також при переході запалення із суміжних ділянок. У деяких випадках тендовагініт виникає при інфекційних хворобах, зокрема при мікоплазмозі. Рис. 20.4. Хронічний серозний тендовагініт У хворої тварини відзначається змішана кульгавість, кінцівка перебуває у напівзігнутому, розслабленому стані; в ділянці сухожилкової піхви виявляється видовжена припухлість, болючість, підвищення місцевої температури, нерідко флуктуація. У разі хронізації процесу припухлість чітко контурується; після евакуації рідкого ексудату (пункція) часто вдається пальпувати грудки фібрину. Гнійний тендовагініт супроводжується значними функціональними і загальними порушеннями (у коней при хронізації нагноєння можливий піємічно-бактеріальний шок). Виражене пригнічення тварини, лейкоцитоз, лівобічне зрушення ядра в лейкограмі. У разі нагноєння з нориці виділяється значна кількість фібрину. За можливості рефлекторного вивільнення відповідного м'яза і сухожилка (наприклад, у ділянці сухожилкових піхв дорсальної поверхні зап'ясткового суглоба) перебіг тендовагініту, як правило, більш сприятливий, і глибокі некротичні зміни в ньому не розвиваються. У разі хронізації серозно-фібринозного запалення часто утворюється «водянка» сухожилкової піхви. Лікування. При наповненні ексудатом сухожилкову піхву пунктують і видаляють вміст. Промивають порожнину новокаїн-антибіотиковим розчином з наступним уведенням суспензії гідрокортизону (для внутрішньосуглобових уведень); за його відсутності застосовують дексаметазон, кортизонта ін. Через кожні 3 дні ін'єкції повторюють. Зовні застосовують спирт-іхтіоловий компрес або компрес 30 % димексиду на 0,5 % новокаїні з добавлянням лідази (64 ОД на 10 – 20 мл розчину). Рис. 20.5. Лідаза Ці процедури сприяють припиненню процесу і розсмоктуванню асептичного ексудату. В хронічних випадках у порожнину сухожилкової піхви вводять розчин хемотрипсину (5 – 10 мл) або лідази (20 – 30 ОД) в поєднанні з кортикостероїдними гормонами. Ефективним є використання парафінотерапії, підігрітого торфу, грязьових аплікацій (упродовж 10 – 20 днів), УВЧ, діатермії та ін. Добре зарекомендувала себе іммобілізувальна пов'язка як ефективний засіб патогенетичного лікування, оскільки сухожилок та його піхва становлять єдине функціональне ціле, а постійний натяг і зсув сухожилка в його піхву є додатковим патогенним чинником при тендовагініті. Його дія усувається накладанням пов'язки, що іммобілізує суглоби, починаючи з копитного і закінчуючи розміщеним проксимально щодо ділянки ураження. У випадку гнійного тендовагініту виконують пункцію сухожилкової піхви з аспірацією ексудату й промиванням порожнини новокаїн-антибіотиковим розчином; на завершення в сухожилковій піхві залишають ударну дозу антибіотика або іншого антисептика. У разі наявності інфікованої рани проводять її ретельну хірургічну обробку з прокладанням дренажу (не допускають його введення в порожнину піхви), що містить антибіотики або сульфаніламіди. Використовують відсмоктувальну пов'язку. У застарілих випадках глибоких некробіотичних змін порожнини й сухожилка виконують хірургічне втручання з повним видаленням уражених тканин, застосуванням ферментно-антибіотиково-го порошку (розчину), дренажуванням і накладанням відсмоктувальної пов'язки; в таких випадках лікування тривале. При незастарілому тендовагініті порожнину сухожилкової піхви рекомендується розкривати в її верхній ділянці у зв'язку з функціонуванням внутрішньопорожнинної системи дуплікатор, що забезпечує проксимальне переміщення синовіальної рідини й ексудату. У разі гнійного запалення заплеснової сухожилкової піхви її розсікають і проводять резекцію сухожилків довгого згинача пальця заднього великогомілкового м'яза, після чого показане кування підкови з високими п'ятковими шипами. 20.4. Загальні дані і особливості хвороб окремих сухожилків Розрив третього міжкісткового м'яза характеризується надмірним перерозгинанням путового суглоба в момент спирання. Виникає так звана ведмежа лапа. Рис. 20.6. Положення дистального відділу кінцівки при пошкодженні сухожилків 1. Поверхневого пальцевого згинача; 2. Глибокого пальцевого згинача; 3. Міжкісткового середнього м’яза. При розриві сухожилка поверхневого згинача пальця піднімається зачіпна частина копита (копитця) і спирання здійснюється пятковою частиною копита (копитця). Повний розрив сухожилка глибокого згинача пальця характеризується підніманням зачіпної частини копита (копитця) так,що можна побачити його підошву, а спирання відбувається лише задньою частиною копита (копитця). При розриві сухожилка поверхневого згинача пальця піднімається зачіпна частина копита (копитця) і спирання здійснюється п’ятковою частиною копита (копитця). Повний розрив сухожилка глибокого згинача пальця характеризується підніманням зачіпної частини копита (копитця) так, що можна побачити його підошву, а спирання відбувається лише зачіпною частиною копита (копитця). Розрив загального, або довгого, розгинача пальця супроводжується недостатнім розгинанням суглобів пальця, і під час руху частина копита волочиться по землі. При розриві п'яткового (ахіллового) сухожилка тварина тримає кінцівку зігнутою в заплесновому суглобі, а при двобічному розриві цього сухожилка спирається на плантарну поверхню плесна. Запалення сухожилка поверхневого пальцевого згинача характеризується припухлістю у верхній половині п'ястка або плесна, що найчастіше буває у верхових коней. У них ушкоджується і середній міжкістковий м'яз. Запалення сухожилка глибокого пальцевого згинача і його додаткової голівки супроводжується появою припухлості в нижній третині п'ястка або плесна. Цей тендиніт виникає найчастіше у ваговозів. Характерною ознакою хронічного запалення сухожилків згинача пальця є їх вкорочення (контрактура). Якщо розвивається осифікувальний тендиніт і тендовагініт, сухожилок місцями стає твердим. Гнійні тендиніти і особливо гнійні тендовагініти супроводжуються сильною кульгавістю, підвищенням загальної температури, прискоренням пульсу і дихання. Із рани або нориці виділяється рідкий гнійний ексудат, іноді зі змертвілими сухожилковими волокнами, синовією сухожилкової піхви. Паразитарний онхоцеркозний тендиніт і тендовагініт характеризуються появою в сухожилку твердих малоболючих вузлів. Шкіра в цих місцях без шерстного покриву, склеротизована, виникають нориці. В ексудаті при мікроскопії знаходять личинки паразита. 20.5. Хвороби слизових і синовіальних сумок Рис. 20.7. Запалення бурси у собаки Хвороби слизових і синовіальних сумок (бурс) зустрічаються досить часто. Прогноз залежить від характеру захворювання і локалізації процесу. При ураженні підшкірних слизових сумок прогноз сприятливий, при гнійних запаленнях — обережний, при фіброзних і гнійних запаленнях підсухожилкових бурс — сумнівний або навіть несприятливий. Хронічні запалення підсухожилкових бурс зазвичай призводять до невиліковної кульгавості внаслідок утворення екзостозів і зрощення сухожилка з тканинами. 20.5.1. Загальні відомості про слизові і синовіальні сумки Сумка, або бурса (лат. bursa — сумка), в анатомічному розумінні є утвором, розміщеним у місцях кісткових виступів, у ділянці певних суглобів. З урахуванням локалізації розрізняють бурси: підшкірні, підсухожилкові, підм'язові. За походженням бурси бувають слизові й синовіальні, набуті й природжені. Слизові бурси, як правило, набуті, синовіальні — природжені. У тварин окремих видів слизові сумки, що належать до апаратів осування, є утворами, які виникають у перші місяці й до року після народження, наприклад, глибока сумка холки в коня. Усі інші слизові сумки розвиваються внаслідок травм у різних ділянках тіла (bursa traumatica). До них належать: поверхневі сумки потилиці й холки у коня, ліктьова — у коня, передзап'ясткова — у великої рогатої худоби й коня, сумки в ділянці клубового, сідничного, п'ясткового горбів. Слизові сумки утворюються в постнатальному періоді в ділянках широкого функціонального або травматичного зміщення тканин. У нормі являють собою щілини, тому залишаються непомітними, при запаленні (бурсит) вони збільшуються, наповнюються ексудатом і перетворюються на чітко видимі порожнини. Слизова сумка має внутрішній (слизовий) і зовнішній (фіброзний) шари. Крім слизових, існують ще синовіальні сумки. Вони є апаратом пристосування, що виник у процесі становлення суглобів. У синовіальних сумках внутрішній шар, як і у капсулі суглоба та сухожилковій піхві, — синовіальний. Його клітини — синовіоцити — продукують синовію — в'язку рідину, що полегшує функціонування (ковзання) сухожилків. Поділ сумок на синовіальні й слизові був відображений у Єнській анатомічній номенклатурі (1935) з урахуванням особливостей їхньої будови і функціонального призначення. Із синовіальних сумок найчастіше уражуються міжгорбкова сумка — bursa inter tubercularis, що лежить під двоголовим м'язом плеча, і човникова сумка — bursa podotrochlearis, розміщена між човниковою кісткою і сухожилком глибокого пальцевого згинача. Ураження (запалення) слизових сумок впливає на функцію меншою мірою. Подібні ушкодження синовіальних сумок неминуче призводять до порушення функції відповідного м'яза. 20.5.2. Бурсити Бурсит (bursitis) – запалення сумки. Бурсит досить часто спостерігається у великої рогатої худоби, коней, собак. Причиною виникнення бурситів можуть бути випадкові механічні ушкодження, перехід запального процесу на сумку з навколишніх тканин та деякі інфекційні хвороби (мит, бруцельоз, туберкульоз). Рис. 20.8. Бурсит в ділянці зап’ястя у коня При травмі слизової сумки виникають крововиливи в її порожнині та в тканинах, що оточують бурсу. Розвиваються гіперемія, запальний набряк та інфільтрація стінок слизової сумки, внаслідок чого в її порожнині накопичується ексудат. При серозному бурситі ексудат рідкий, жовтуватого кольору; при серозно-фібринозному в ньому є трохи фібрину, а при фібринозному основну масу ексудату становлять грудочки фібрину, які округлюються й утворюють так звані бурсоліти. При хронічних серозних і серозно-фібринозних бурситах стінка бурси потовщується; водночас спостерігається проліферація тканин, що її оточують (парабурсит). Далі відкладаються солі кальцію в стінці бурси, що призводить до утворення осифікувального бурситу. Гнійне запалення слизової сумки спричинює некроз її стінок. Можливе мимовільне проривання гнійного ексудату назовні або в парабурсальну клітковину з розвитком підшкірної чи міжм'язової флегмони і бурсальних нориць. Лікування включає в себе забезпечення хворої тварини спокоєм та застосування місцевих методів лікування. Консервативний метод лікування використовують при асептичних бурситах. На початку застосовують холод у поєднанні зі стискальною пов'язкою гумовим бинтом, з 2 – 3-го дня від початку захворювання — тепло. При хронічних серозних, серозно-фібринозних і фібринозних бурситах, що супроводжуються незначним збільшенням об'єму слизової сумки, втирають подразнювальні мазі (сіру і червону ртутні), застосовують парафіно- і озокеритотерапію, грязелікування, іонофорез, діатермію. Консервативно-оперативний метод застосовують при лікуванні хронічних серозно-фібринозних, фібринозних і гострих гнійних бурситів. При лікуванні цим способом у порожнину бурси вводять сильні припікальні й подразнювальні засоби, що мають властивість руйнувати її внутрішній шар, внаслідок чого припиняється випотівання ексудату в порожнину бурси. З цією метою вводять 5 % спиртовий розчин йоду, 10 % розчин срібла нітрату (ляпісу), 5 % водний розчин міді сульфату (мідного купоросу). Через З дні після введення стінку слизової сумки розтинають, видаляють її вміст і лікують так само, як гнійну рану. Поступово порожнина рани заповнюється грануляціями, і бурса облітерується. Радикально-оперативний метод застосовують для видалення (екстирпації) бурси оперативним способом з наступним накладанням швів на верхню ділянку розрізу або на весь розріз: при хронічних гнійних, фіброзних і осифікувальних бурситах, що супроводжуються значним розростанням фіброзної тканини, тобто у випадках, коли консервативний метод лікування не може забезпечити повного розсмоктування проліфератів і спорожнення бурси. У післяопераційний період тварині надають повний спокій. 20.5.3. Особливості ушкодження окремих бурс Бурсит двоголового м'яза плеча. Бурса двоголового м'яза плеча (bursa intertubercularis) починається від горба лопатки і тягнеться до нижнього кінця міжгорбкового жолоба (7–15 см), між блоком плечової кістки й перекинутим через нього сухожилком двоголового м'яза, охоплюючи його з боків на зразок сухожилкової піхви. Запалення цієї сумки (бурсит) реєструється здебільшого у коней. Воно може бути асептичним і гнійним. Рис. 20.9. Бурсит в ділянці ліктьового суглоба у собаки Запалення підшкірної слизової сумки в ділянці ліктьового горба найчастіше буває у коней і собак. Асептичні бурсити характеризуються болісною флуктуючою припухлістю великих розмірів у ділянці ліктьового горба. При гнійному ураженні крім цих ознак виникає запалення прилеглих тканин, мимовільне проривання бурси, утворюються нориці і виділяється гнійний ексудат. Кульгавості може не бути або вона слабо виражена в момент винесення хворої кінцівки вперед. Прекарпальний бурсит трапляється у великої рогатої худоби і порівняно рідко — у коней та свиней. На всій передній поверхні суглоба — припухлість різного розміру, м'яка, або флуктуюча, іноді тверда, безболісна, з потовщенням стінок та зроговінням шкіри. У коней спостерігається скостеніння стінки бурси. При гнійних бурситах дуже виражена болючість. Кульгавість спостерігається тільки в гострих випадках. При запаленні підшкірної слизової сумки в ділянці п'яткового горба — еластична, флуктуюча, болісна, гаряча припухлість округлої форми. За хронічного перебігу болючості немає, рухомість не порушується. При запаленні підсухожилкової сумки на бічних поверхнях п'яткового горба знаходять овальну розлиту болючу припухлість. Тварина кульгає. При гнійному запаленні припухлість великих розмірів, болюча, з дифузним припуханням прилеглих тканин і утворенням нориць, з яких виділяється гнійний ексудат. Спостерігається кульгавість хворої кінцівки. Хронічне запалення характеризується потовщенням стінок, іноді їх скостенінням, відсутністю болючості й кульгавості. Подотрохлеарний бурсит — запалення човникової сумки (bursitis podotrochlearis) — частіше реєструється у коней, може виникати в разі тривалої роботи по твердому ґрунту, швидких алюрів, стрибків. При проникних ранах підошви сумка може інфікуватись і розвивається гнійний подотрохлеїт. Особливо небезпечним місцем уколу у коней є середня третина стрілки. На початку хвороби ознаки майже не виявляються. З часом тварина оберігає кінцівку, виставляє її вперед, спирається зачепом. Під час руху спотикається, кульгає, особливо коли спирається. За хронічного перебігу після відпочинку кульгавість зникає, однак під час роботи з'являється знову. Кістки пальця поступово набувають майже вертикального полонення, п'яткові стінки копита подовжуються, виникає деформація копита, так зване торцеве копито. При інфікуванні човникової сумки через 2–3 доби у коней підвищується температура тіла, знижується апетит, з'являється опора на зачіп, швидко наростаюча кульгавість. Під час дослідження підошви виявляють колюче припухання в міжм'якушевій боріздці, особливо біль виявляється при дослідженні пробними щипцями. У тяжких випадках запальний процес переходить на сухожилок глибокого згинача пальця, основу шкіри підошви, що зумовлює їх некроз. Питання для самоконтролю 1. Що таке розтяг сухожилка? 2. Що таке розрив сухожилка? 3. Що таке тендніт? 4. Що таке тендовагініт? 5. Чим характеризується повний розрив сухожилка глибокого згинача пальця? 6. Що таке бурсит та які причини його виникнення? 7. В чому полягає консервативно-оперативний метод? 8. Чим характеризується запалення підшкірної слизової сумки в ділянці ліктьового горба? 9. Чим характеризується подотрохлеарний бурсит?
	Попередня тема	На початок	Наступна тема