Захворювання кінцівок у свійських тварин спостерігаються часто, нерідко мають масове поширення, що завдає значних економічних збитків. Патологія кінцівок у сільськогосподарських тварин становить до 50% загальної захворюваності на незаразні хвороби.

У самок при хворобах кінцівок знижуються продуктивність, плодючість, народжуються кволі й нежиттєздатні плоди. Бугаїв-плідників і кнурів з хворобами кінцівок не можна повноцінно використовувати для парування.

Серед хвороб кінцівок спостерігаються:

1. Хвороби шкіри (екзема, дерматит);

2. Хвороби м'язів (розриви, міозити, міопатози, атрофії);

3. Хвороби сухожилків і тендиніти, контрактури;

4. Хвороби сухожилкових піхв (тендовагініти);

5. Хвороби синовіальних сумок (бурсити);

6. Хвороби нервів (парези, паралічі);

7. Хвороби кісток (переломи, періостити, остити, остеомієліти);

8. Хвороби суглобів (артрити, вивихи);

9. Хвороби копит та копитець (пододерматити, тріщини, деформації);

10. Хвороби очей (кератит, кон’юнктивіт).


Рис. 19.2. Перелом стегнової кістки (рентгензнімок)	Рис. 19.3. Двосторонній вивих тазостегнового суглоба

19.2. Дослідження тварин при захворюванні кінцівок

Для з'ясування цих питань використовують такі методи: дані анамнезу; загальне дослідження хворої тварини; огляд її в спокійному стані, огляд під час руху (крок по прямій, по колу, з вантажем, рись по твердому і м'якому ґрунтах); пальпація; дослідження копит за допомогою пробних щипців, пасивними рухами, методами перкусії, аускультації, провідникової анестезії, рентгеноскопії й рентгенографії; лабораторні дані (особливо необхідні при хворобах інфекційного походження).

19.2.1. Анамнез

Анамнез збирають від особи, за якою закріплені тварини, або від того, хто доставив тварину з хворою кінцівкою для лікування.

Під час опитування важливо з'ясувати:

1) які умови утримання і характер експлуатації тварин;

2) чи давно кульгає тварина;

3) за яких обставин вона почала кульгати: на роботі, пасовищі чи у стайні, корівнику або вівчарні;

4) чи не падала тварина під час роботи, чи не загрузла кінцівкою, чи не провалилася в яму, чи не використовували її для роботи на звалищі;

5) чи була помічена припухлість, де і якого розміру;

6) у разі наявності рани — чи була велика кровотеча;

7) кульгає тварина на початку руху чи кульгавість виникає раптово в процесі руху;

8) коли востаннє розчищали й підковували копита;

9) який характер і ступінь кульгавості;

10) чи лікували тварину і якщо так, то чим.

Таке розпитування може надати дуже цінні відомості щодо перебігу й тривалості хвороби, характеру і місця ушкодження.

19.2.2. Загальне дослідження тварин

19.4.Левосторонний паралич предлопаточного нерва у лошади

Рис. 19.4. Лівосторонній параліч передлопаткового нерву у коня

19.5. кульгавість висячої кінцівки

Рис. 19.5. Кульгавість висячої кінцівки

Загальне дослідження тварин дає можливість виявити низку загальних причин захворювання з можливим впливом їх на функціональний розлад кінцівок. Звертають увагу на фізіологічний стан, будову тіла, породу, конституцію і вгодованість тварини, її вік і темперамент. Визначають положення тіла в просторі. Вимірюють температуру тіла, підраховують пульс, дихання. Оглядають слизові оболонки очей, ротової й носової порожнин. У разі потреби ретельно досліджують окремі системи організму (органи дихання, серцево-судинну та ін.).

19.2.3. Визначення виду кульгавості

Для визначення виду кульгавості слід оглянути тварину в стані спокою і під час руху.

Оглядати хвору тварину в стані спокою краще безпосередньо в приміщенні, де її утримують, або на рівному майданчику біля скотного двору, стайні, ветеринарної лікарні чи в деннику. Досліджувач має стояти на відстані кількох метрів від хворої тварини, оглядаючи кінцівки тварини спереду, збоку і ззаду.

Під час огляду звертають увагу на постановку кінцівок, характер обпирання, зміну контурів окремих ділянок або кінцівки в цілому, чи є припухлість і порушення цілості шкіри.

Хворою може бути одна кінцівка, одночасно дві (передні, задні, по діагоналі або з одного боку), три або всі чотири. Залежно від цього положення хворих кінцівок у спокійному стані тварини буде різним.

При огляді під час руху кроком порівнюють між собою рухи однакових кінцівок, визначаючи, на яку кінцівку тварина кульгає, вид і ступінь кульгавості, характер винесення кінцівки (з абдукцією чи аддукцією). Незначна кульгавість часто помітна вже на кроці, однак більше на рисі. Кульгавість стає особливо помітною, якщо гнати тварину по твердому ґрунту або по колу. При цьому більший тиск припадає на кінцівки, повернуті до середини кола.

Якщо випробування по твердому ґрунту не дають бажаних результатів, то тварину змушують рухатись по м'якому або в'язкому ґрунту. В цьому разі посилюється робота м'язів у період висіння кінцівки і кульгавість висячої кінцівки виявляється сильніше. Щоб посилити дію на уражені м'язи, тварину змушують рухатися по колу так, щоб ці м'язи були назовні відносно центра кола і виконували більшу роботу, ніж м'язи кінцівки, повернутої всередину.

Посилення кульгавості під час руху вгору спостерігається при захворюванні сухожилків згиначів, а під час руху згори – розгиначів. У разі одночасного захворювання обох передніх кінцівок рух риссю утруднений або зовсім неможливий. Тварина в такому разі піднімає догори голову. Коли одночасно уражені обидві задні кінцівки, голова опущена, кінцівки виставлені далеко вперед, крок короткий, переступання з однієї кінцівки на іншу швидке.

Абдукцію й аддукцію грудних кінцівок визначають оглядом спереду, а тазових кінцівок — ззаду. Обертання кінцівки всередину (пронацію) або назовні (супінацію) виявляють при огляді тварини збоку.

19.2.4. Дослідження окремих тканин та анатомічних ділянок кінцівки

Після визначення виду і ступеня кульгавості та уточнення, на яку кінцівку кульгає тварина, розпочинають докладне дослідження її окремих анатомічних ділянок і тканин. При цьому користуються методами огляду, пальпації, перкусії, аускультації, вимірювання, діагностичних пункцій, рентгенографії, провідникової анестезії нервів кінцівок, лабораторних досліджень.

19.6.положення кінцівки при переломі ліктьової кістки

Рис. 19.6. Положення кінцівки при переломі ліктьової кістки

19.7.Схема дослідження копита пробними щипцями

Рис. 19.7.Схема дослідження копита пробними щипцями

Дослідження починають з копита, потім переходять на ділянку пута, путового суглоба, п'ястка або плесна, зап'ясткового або заплеснового суглоба, передпліччя чи гомілки, ліктьового або колінного суглоба, плеча або стегна, лопатки чи крупа. При цьому послідовно досліджують шкіру, підшкірну клітковину, лімфатичні вузли, м'язи, сухожилки й сухожилкові піхви, слизові сумки, суглоби та зв'язки, кістки.

19.8. пальпація мяких тканин грудної кінцівки

Рис. 19.8. Пальпація м’яких тканин грудної кінцівки

Під час дослідження визначають:

1) зміни форми, контурів і розмірів ураженої тканини або органа;

2) наявність болю і його локалізацію;

3) місцеве підвищення або зниження температури;

4) консистенцію патологічного утворення, його рухомість і відношення до прилеглих тканин;

5) напруження м'язів, сухожилків;

6) наявність крепітації й патологічної рухомості органа.

19.3. Види і ступені кульгавості

Кульгавість — це не хвороба, а розлад функції апарату руху. Залежно від характеру і сили ушкодження тканин, органів, загального стану виникають різні види кульгавості.

Розрізняють три основних види кульгавості: висячої кінцівки, кінцівки, що спирається, і мішану кульгавість. Для правильного розуміння окремих видів кульгавості велике значення має таке поняття, як крок. Крок складається з двох відрізків: першого, або заднього, і другого – переднього. У здорової кінцівки обидва відрізки кроку однакові за своєю довжиною, а в хворої – неоднакові.

Кульгавість висячої кінцівки характеризується неповним винесенням хворої кінцівки вперед і незначним підніманням її у період виносу. Спирання хворою кінцівкою відбувається нормально. Цей вид кульгавості виникає в разі порушення функції чи захворювання м'язів. У період спирання кінцівки діє статичний апарат (кістки, сухожилки, зв'язки).

При цій кульгавості кінцівки внаслідок неповного винесення її вперед спостерігається вкорочення переднього відрізка кроку.

Кульгавість кінцівки, що спирається, виявляється у фазі обпирання, а хвора кінцівка виноситься вперед нормально.

Мішана кульгавість виникає при локалізації патологічного процесу в статичному і локомоторному апараті і супроводжується порушенням функції кінцівки як у фазі її обпирання, так і у фазі винесення. Цей вид кульгавості може виникати також при захворюваннях проксимальних суглобів, деяких підсухожилкових сумок, плечового, кульшового й заплеснового суглобів.

Переміжна кульгавість характеризується періодичним порушенням функції кінцівки у тварини тільки в момент її руху. Вона трапляється внаслідок раптового виникнення патологічного стану в організмі – при тромбозах великих судин, рецидивних вивихах і цільних фібринозних тільцях у суглобах («суглобові миші») й може минути без лікарського втручання.

19.4. Запалення м’язів

Запалення м’язів називається міозитом (myositis). Діагностується переважно у коней і собак. За перебігом міозити бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу – асептичними і гнійними, за етіологією – травматичними, ревматичними та інфекційними. Виділяють також фіброзні, осифікуючі міозити, що розвиваються при повторних механічних ушкодженнях. Найчастіше реєструються травматичні міозити.

19.4.1. Травматичний міозит

Травматичний міозит (myositis traumatica) – асептичне запалення м'язів, може бути гострим і хронічним.

Етіологія. Травматичний міозит спричинюють значні перенапруження м'язової тканини під час важкої роботи, тривалих перегонів тварин, стрибків, ударів тощо.

Клінічні ознаки. В усіх випадках після ушкодження спостерігається порушення функції, напруження і болючість при пальпації, з'являються запальні набряки в ділянці ушкодження. При ураженні м'язів кінцівок спостерігають кульгавість висячої кінцівки (утруднене винесення кінцівки вперед). У міру затухання запального процесу вказані вище ознаки поступово зникають. При значних ураженнях м'язів на місці крововиливів виникають горбкуваті затвердіння. Вони є ознакою фіброзного або навіть осифікувального міозиту.

Прогноз залежить від характеру первинної травми і ступеня рубцевого стягнення м'язів. На початковій стадії сприятливий, за хронічного перебігу – обережний або сумнівний.

Лікування. При гострих асептичних міозитах спочатку користуються протизапальними, а пізніше – засобами, що сприяють розсмоктуванню ексудату і запобігають утворенню проліфератів. Гарно зарекомендували себе спеціально розроблені гелі. Внутрішньовенно вводять 0,25 % розчин новокаїну. Місцево застосовують тепло. Через 3-4 дні призначають тепло, масаж, втирають легкоподразнювальні мазі й лініменти (камфорне масло, камфорний спирт, скипидарну мазь, йод-вазоген та ін.).

alezan- гель для лікування міозитів gel_sogrev7h_enl gel_doublerf_enl

Рис. 19.9. Гелі для лікування міозитів

При значних проліфератах (фіброзний, осифікувальний міозит) застосовують фібролізин, тканинні препарати, також точкове припікання зі змащуванням сірко-ртутною або червоною ртутною маззю, ультразвукові процедури з наступним дозуванням рухів.

19.4.2. Ревматичний міозит

Ревматичний міозит (myositis rheumatica) – це загальне інфекційно-алергічне захворювання організму, що супроводжується дистрофічними процесами в сполучній тканині.

Етіологія. Більшість дослідників вважають причиною виникнення хвороби алергію та дію ревматичного стрептокока. За відповідних умов формується місцевий імунопатологічний процес з ушкодженням судинної системи м'язів. Захворюванню на ревматизм сприяють застуда і перевтома.

Клінічні ознаки. Розрізняють гостру і хронічну форми м'язового ревматизму. Характерною ознакою гострого м'язового ревматизму є раптовість захворювання, підвищення загальної температури тіла до 40 °С і вище. Уражені м'язи болючі, напружені й тверді на дотик (ригідні). Для м'язового ревматизму характерна леткість болю: він може зникнути в м'язах спини і виникнути в м'язах плеча. При ураженні м'язів кінцівок спостерігається напружена хода або кульгавість (при ураженні однієї кінцівки), яка зменшується або зовсім зникає у процесі тривалих рухів. У корів знижується секреція молока. Тварини здебільшого лежать, стогнуть, підіймаються через силу.

Лікування. Передусім поліпшують умови утримання та годівлі хворих тварин: їх переводять у сухе і тепле приміщення, з раціону виключають кислі корми й концентрати, замінюючи їх доброякісним сіном і коренеплодами з включенням вітамінно-мінеральних добавок. З метою етіотропної терапії застосовують антибіотики, десенсибілізувальні засоби. Як жарознижувальні, аналгезуючі та протизапальні засоби з успіхом застосовують всередину анальгін, бутадіон, пірамідон або пенталгін, ібупрофен, ортофен у відповідних дозах до отримання клінічного ефекту.

19.4.3. Гнійний міозит

Етіологія. Гнійний міозит частіше спричинюють стафіло- і стрептококи, кишкова паличка, які заглиблюються в м'язову тканину при відкритих і закритих ушкодженнях або в разі внутрішньом'язових ін'єкцій з порушенням правил асептики. Він може розвинутися також унаслідок переходу інфекційного процесу з прилеглих тканин на м'язи при флегмоні, остеомієліті та метастатичним шляхом при сепсисі.

Гноєтворні мікроби зумовлюють обмежене або дифузне запалення, яке здебільшого завершується утворенням абсцесу. При недостатньо вираженій бар'єризації в зоні заглиблення мікробів виникає дифузний міозит з великим набряком тканин, що довго зберігається.

Клінічні ознаки. На початку захворювання запалений м'яз збільшений в об'ємі, болючий, тканини, що його оточують, набряклі або тверді на дотик. Надалі в ураженому м'язі формуються ділянки розм'якшення і флуктуації (абсцеси). Гнійний ексудат внаслідок домішки крові, некротизованої м'язової тканини має буруватий колір.

При флегмонозному міозиті спостерігають дифузні припухлості. Після абсцедування в одному або кількох місцях виявляють ділянки розм'якшення, в яких надалі на місці загиблих м'язових елементів розростається фіброзна тканина. Обмежені, а особливо дифузні гнійні міозити супроводжуються високою температурою тіла, загальним пригніченням тварин, порушенням функції м'язів. Так, при ураженні м'язів кінцівок спостерігається кульгавість. При гнійних міозитах можливий розвиток глибоких гнійних запливів і сепсису.

Прогноз при обмеженому міозиті – сприятливий, при дифузному, флегмонозному міозитах і розвитку сепсису – обережний або несприятливий.

Лікування проводять комплексно. Тваринам забезпечують спокій. На початку захворювання, до утворення абсцесу застосовують загальну протисептичну терапію (антибіотики, сульфаніламідні препарати та ін.), одночасно в уражений м'яз вводять розчин новокаїну з антибіотиками. Місцево – сухе тепло, електротерапія. У разі утворення абсцесів їх розрізують по ходу м'язових волокон, а потім установлюють дренаж з антисептичними засобами.

19.5. Міопатоз

Міопатоз (myopathosis) – захворювання м'язів незапального характеру з порушенням координації їх скорочень.

Етіологія. Перевтома, невмілі запрягання і розчищання копит, одноманітна робота, швидкі алюри по колу в один бік на тренінгах та іподромах, робота на поганих шляхах, що зумовлює тривале перевантаження м'язів. У великої рогатої худоби, овець і свиней міопатози нерідко виникають після великих перегонів. Вони можуть з'явитися внаслідок перевтоми м'язів тазових кінцівок при утриманні тварин у стійлах з великим кутом нахилу підлоги, при тривалому транспортуванні. Найчастіше ураження м'язів спостерігається у плечовому й тазовому поясах.

При перевтомленні м'язів змінюються їхній тонус, збудливість та іннервація, порушуються кровопостачання й живлення, накопичуються шкідливі продукти обміну (наприклад, молочна кислота). Порушується узгодженість у частоті, силі й послідовності скорочень окремих м'язових пучків або м'язів загалом.

Клінічні ознаки. Виникає швидка втома без причин, кульгавість тварини, розвиток аритмічних неприродних рухів, слабкість сухожилково-м'язового тонусу, накопичення серозного ексудату в суглобах та сухожилкових піхвах. Розрізняють три форми міопатозів: простий координаторний, фасцикулярний координаторний і міофасцикуліт.

При простому координаторному міопатозі немає узгодженості в роботі між окремими м'язами: рухи уривчасті й неточні, тварина швидко втомлюється. Уражені м'язи в'ялі, рідше – напружені.

Фасцикулярний координаторний міопатоз супроводжується порушенням координації скорочень м'язів, загальною слабістю. Спостерігається фібрилярне тремтіння, пальпуються різного розміру ущільнення (міогелози) як наслідок спазму м'язових пучків.

Міофасцикуліт. Надмірно сильне й тривале напруження окремих груп м'язів спричинює глибокі трофічні й виражені дегенеративні порушення, внаслідок чого м'язові волокна перероджуються (міодегенерація).

У перші 2 – 4 доби знижується тонус уражених м'язів, спостерігається невелика припухлість, надалі виявляється їхня атрофія. У зв'язку з неоднаковим ступенем ураження м'язів спини іноді виникає сколіоз (викривлення хребта); при ураженні м'язів кінцівок – кульгання. Такі зміни тривають тижнями або місяцями, іноді залишаються на все життя.

Прогноз. При неускладнених, простих міопатозах прогноз сприятливий, при фасцикулярному і міофасцикуліті – сумнівний або несприятливий.

компресійний костюм для профілактики хвороб мязів

Рис. 19.10. Компресійний костюм для профілактики міопатозу

Лікування. Усувають причину захворювання. Тваринам надають спокій. Ефективне введення в 4–5 точок уражених м'язів 0,25 % розчину новокаїну (1 мл/кг маси тіла). Ін'єкції повторюють через 1–2 дні. Використовують також масаж, втирання саліцилового лініменту; позитивний ефект дають фізіотерапевтичні процедури: діатермія, йонофорез, парафіно-озокеритотерапія. Вводять АТФ, застосовують димексид — новокаїнові примочки. Перші 2–4 дні внутрішньовенно вливають розчини кальцієвих солей, що обмежують випотівання в синовіальні порожнини й набрякові явища. Застосовують кофеїн, глюкозу, аскорбінову кислоту, вітаміни групи В. Симптоми фасцикулярного міопатозу зникають повільно – впродовж 1,5–2 тижнів, хода тварини поступово стає ритмічною і впевненою.

19.6. Атрофія м’язів

Атрофія м'язів (atrophia musculorum) — це зменшення м'язів у об'ємі.

З урахуванням причин розрізняють такі атрофії:

♦ функціональна — виникає внаслідок хронічних уражень сухожилків, суглобів і кісток кінцівок (контрактура, анкілоз);

♦ травматична — є наслідком безпосереднього ушкодження м'язів і супроводжується розвитком міозитів;

♦ ішемічна — виникає в разі тривалого стискання м'язів, тромбозу чи емболії судин;

♦ нейропатична — є наслідком захворювання нервової системи

атрофія мязів при кахексії Рис. 19.11. Атрофія м’язів при кахексії

Клінічні ознаки. Атрофований м'яз поступово зменшується, що особливо добре помітно при порівнянні симетричних м’язів у однієї тварини.

Лікування. Усувають причину, що зумовила атрофію. Для лікування атрофії м'язів призначають масаж, прогулянки і дозовану роботу. У хронічних випадках втирають подразнювальні лініменти, мазі (апізартрон, фіналгон та ін.). Внутрішньом'язово вводять один із таких розчинів: ізотонічний розчин натрію хлориду (100–200 мл великим тваринам у різні місця ураженої ділянки, до трьох ін'єкцій через 3–5 днів); 0,25 % розчин новокаїну в суміші з кров'ю хворої тварини у співвідношенні 3 : 1 або 2 : 1 в дозі 75–100 мл, до трьох ін'єкцій через 2–3 дні; 3) 3–5% розчин натрію хлориду в дозі 10–25мл великим тваринам з наступним масажем і теплим укутуванням.

19.7. Розриви м’язів

Травматичні розриви виникають унаслідок дії механічної сили (удар копитом або рогами, падіння, надмірне напруження м'язів та ін.). У бугаїв-плідників іноді виникають розриви переднього великогомілкового і третього малогомілкового м'язів під час садки в погано обладнаних станках. Спонтанні розриви м'язів трапляються внаслідок розвитку в них дегенеративних і атрофічних процесів

Розрив велико- і малогомілкового мязів

Рис. 19.12. Розрив велико- і малогомілкового м’язів у бугая

Розрив великогомілкового переднього м’яза у корови

Рис. 19.13. Розрив великогомілкового переднього м’яза у корови

Характерною ознакою повного розриву м'язів є випадання їх функцій. Так, у разі розриву переднього великогомілкового і третього малогомілкового м'язів заплесновий суглоб у стані спокою тварин сильно розігнутий, п'ятковий сухожилок розслаблений, кінцівка випрямлена назад.

Лікування. Хворим надають спокій. Там, де можна, накладають шви, стискальну, іммобілізувальну пов'язку. У перші години після ушкодження м'язів призначають крім пов'язки холодні процедури, а надалі — тепло (опромінювання лампами інфраруж, солюкс, Мініна). У разі розриву м'язів черевної стінки і утворення черевної грижі проводять операцію – герніотомію.

Питання для самоконтролю

1. Які методи використовують при діагностиці хвороб кінцівок?

2. Які питання визначають при дослідженні окремих тканин та анатомічних ділянок кінцівки?

3. Що таке кульгавість?

4. Які є основні види кульгавості?

5. Що таке травматичний міозит?

6. Що таке ревматичний міозит?

7. Що таке гнійний міозит?

8. Що таке міопатоз?

9. Що таке атрофія м’язів?

10. Які атрофії бувають з урахуванням причин?

11. Які причини травматичного розриву м’язів?

12. Яка характерна ознака повного розриву м’язів?

Попередня тема

На початок

Наступна тема