ХІРУРГІЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Список використаних джерел Додатки Укладачі	18. Хвороби в ділянці черева та прямої кишки. Хвороби сечостатевих органів
	18.1. Грижі 18.1.1. Класифікація гриж 18.1.2. Пупкові грижі 18.1.3. Інтравагінальні (пахово-мошоночні) грижі 18.2. Хвороби прямої кишки 18.2.1. Відсутність заднього проходу 18.2.2. Непрохідність прямої кишки 18.2.3. Випадання прямої кишки 18.3. Запалення сім’яників 18.4. Запалення препуція 18.5. Фімоз 18.6. Парафімоз 18.7. Післякастраційні запальні ускладнення 18.1. Грижі 18.1. Пупкова грижа у кошеняти Грижа – це зміщення органів черевної порожнини разом з очеревиною за межі своєї природної локалізації. Грижі дуже поширені у сільськогосподарських та домашніх тварин. Вони можуть виникати в будь-якому віці, незалежно від статі та породи тварини. Грижі негативно впливають на продуктивність тварин та можуть призводити до загибелі або передчасної вибраковки тварин. 18.1.1. Класифікація гриж За анатомічною локалізацією розрізняють такі види черевних гриж: Рис. 18.2. Грижа в ділянці промежини у собаки Рис. 18.3. Рентгенівські знімки з контрастною речовиною (петлі кишечника в грудній порожнині) 1) пупкові; 2) пахвинно-мошонкові; 3) грижі білої лінії; 4) бічної й вентральної стінки; 5) промежини; 6) стегнові; 7) діафрагмальні. За етіологією грижі бувають: 1) природжені; 2) набуті: - травматичні; - післяопераційні. За клінічними ознаками: 1) вправні; 2) невправні; 3) защемлені. Вправна грижа характеризується вільним і неболючим переміщенням вмісту грижового мішка через грижовий отвір у природну порожнину. Припухлість грижі м'яка, еластична, а при вправленні пальпується грижовий отвір. Невправна грижа характеризується зрощенням вмісту з грижовим мішком, що буває наслідком вторинних ударів і запальних процесів. Защемлена грижа, як різновид невправної, має особливість — стискування органа, що випав, у грижовому отворі. Як правило, це буває при малих грижових отворах. 18.1.2. Пупкові грижі Пупкова грижа (hernia umbilicalis) — зміщення внутрішніх органів черевної порожнини разом із очеревиною через пупковий отвір під шкіру. При пупкових грижах за межі черевної порожнини зазвичай випинаються петлі кишок або частини сальника через розширене пупкове кільце. Така грижа найчастіше виявляється у поросят, собак, а також у котів, телят. Рис. 18.4. Схема пупкової грижі 1. Підшкірна клітковина; 2. Шкіра; 3. Грижовий мішок; 4. Грижове вмістиме; 5. Грижовий отвір При природжених грижах пупковий отвір залишається незарослим, більше того, часто він поступово розширюється. Набуті грижі найчастіше виникають унаслідок травмування, надмірного напруження черевних м'язів зі збільшенням внутрішньочеревного тиску. В утворенні природженої грижі має значення уповільнена редукція пупкової вени та пупкової артерії з урахусом. З їхніх залишків формуються пупково-печінкова та пупково-міхурна зв'язки, які здатні розтягувати пупкове кільце, діючи в протилежних напрямках. Пупкове кільце може розтягуватись у зв'язку з підвищенням внутрішньочеревного тиску. Натягнення короткої пуповини у плодів багатоплідних тварин під час родів призводить до розширення пупкового кільця ще до виходу з родових шляхів. У новонароджених поросят пупкове кільце розширюється як у момент боротьби між собою під час ссання, так і під час проповзання через низькі лази. При форсованому відриввнні пуповини без належного затискання культі у новонароджених також виникає розширення пупкового кільця. Коли поросят починають підгодовувати (2 — 3-й тиждень життя), у них можливий пронос або запор з тенезмами та підвищенням внутрішньочеревного тиску. Механічне травмування також сприяє розходженню країв грижового кільця, випинанню очеревини і нутрощів. Рис. 18.5. Пупкова грижа Клінічні ознаки. У ділянці пупка виявляється випинання шкіри і прилеглих тканин. Якщо грижовим вмістом є петлі кишки, то прослуховується перистальтика. Унаслідок постійного травмування, особливо у поросят, грижовий мішок склерозується, потовщується, зростається зі шкірою. Під шкірою можуть утворюватись абсцеси. При вправній грижі, відтискуючи її вміст у черевну порожнину, можна відчути краї грижового кільця. При невправній грижі її вміст не вправляється в черевну порожнину; часто цьому перешкоджають спайки між грижовим мішком і грижовим вмістом або утворення тісних грижових воріт відносно грижового вмісту. Тяжким захворюванням є защемлена грижа. Защемлення зумовлене стисненням грижового вмісту на рівні грижових воріт; воно може бути еластичним, каловим або змішаним. Еластичне защемлення зумовлене скороченням тканин грижового отвору; калове — значним наповненням кишкової петлі вмістом з притисненням її стінки й брижі до грижових воріт; при змішаному защемленні діють обидва зазначені вище фактори. Порушення відтоку крові та лімфи супроводжується набряком, підвищенням проникності кишкової стінки для мікробів, її змертвінням та запаленням очеревини (перитоніт). Прогноз. При вправних і в більшості випадків невправних гриж прогноз сприятливий, за наявності дуже широких грижових воріт – обережний (найчастіше у зв'язку з прориванням швів і рецидивом). При защемлених грижах прогноз обережний або несприятливий. Рис. 18.6. Накладання поліпропіленової сітки на поверхню грижового кільця 1. Поліпропіленова сітка; 2. м’язи. Лікування оперативне (герніотомія). Консервативні методи (використання лейкопластиру, бандажу, тиснучих пов'язок, втирання в шкіру грижі подразнювальних мазей, підшкірні ін'єкції 95^е спирту, люголівського розчину тощо) малоефективні. Герніотомія включає в себе такі етапи: 1) Розтин шкіри грижового мішка; 2) Відпрепарування грижового мішка від шкіри; 3) Вправляння грижового мішка та вмістимого в черевну порожнину; 4) Закриття грижового отвору швами (способи Герінга – Седамгродського, Гутмана, 1-й і 3-й способи Оливкова (біологічний тампон), Тарасевича) або поліпропіленової сітки (алопластика). 5) Закриття ранового дефекту зовнішніми швами. Герніотомія при вправимій пупковій грижі у телят 18.1.3. Інтравагінальні (пахово-мошоночні) грижі Рис. 18.7. Інтравагінальна грижа у кнура Пахово-мошоночною називається грижа, при якій грижовий вміст через паховий і піхвовий канал проникає в мошонку. Ці грижі зустрічаються найчастіше у кнурів. Вони виникають у поросят у перші дні їх життя. Защемлення пахово-мошоночних гриж відбувається порівняно рідко, але вони вимагають обов'язкового оперативного лікування, в іншому випадку вони досягають значних розмірів, що ускладнює утримання, відгодівлю тварин і призводить до передчасного їх вибракування. За 12 годин до операції призначають голодну дієту. За наявності значних розмірів гриж, а також у неспокійних тварин застосовують внутрішньом'язово азаперон або наркоз. Тварину фіксують в спинному положенні з нахилом голови вниз. Розріз роблять так, щоб він був на рівні зовнішнього пахового кільця і виходив за межі його назад по ходу сім'яного канатика. Довжина розрізу 5–7 см розсікають шкіру, підшкірну клітковину і фасцію до піхвового каналу. Потім тупим методом за допомогою марлевого тампона відокремлюють на всьому протязі загальну вагінальну оболонку і разом з сім'яником виводять назовні. Захопивши рукою сім’яник, його разом із загальною піхвовою оболонкою перекручують кілька разів по поздовжній осі, тим самим відсуваючи в черевну порожнину його вміст. Якщо грижовий вміст внаслідок зрощення з піхвовою оболонкою не вправляється, необхідно її розкрити невеликим розрізом і зруйнувати спайки тупим шляхом. На відстані 2–3 см від зовнішнього кільця на насінний канатик разом з піхвової оболонкою накладають прошивну лігатуру. Далі на один кінець лігатури надягають хірургічну голку і простягають його через зовнішній край, а інший - через внутрішній край зовнішнього пахового кільця. Потім на відстані 1,5–2 см нижче лігатури відсікають насіннєвий канатик. Таким чином видаляють його периферичну частину разом із загальною піхвовою оболонкою і сім'яником. Після перерізування канатика кінці ниток стягують і зав'язують. При широких пахових кільцях на них додатково накладають 2–3 вузлуватих шва. Такі шви накладають і на шкіру. З метою запобігання скупчення крові лімфи в порожнині мошонки, її розкривають, роблячи розріз шкіри довжиною 2–3 см. За наявності односторонньої грижі другий сім’яник видаляють закритим способом. 18.2. Хвороби прямої кишки Хвороби прямої кишки можуть виявлятися у вигляді відсутності заднього проходу та атрезії прямої кишки, непрохідності прямої кишки та випадінні прямої кишки. 18.2.1. Відсутність заднього проходу Рис. 18.8. Відсутність анального отвору у кошеняти Відсутність заднього проходу у новонароджених — природжена атрезія (відсутність) відхідника (анального отвору) і прямої кишки. Аномалії розвитку відхідника і прямої кишки здебільшого діагностуються у підсисних поросят, телят, цуценят і кошенят у перші доби життя. Найчастіше трапляється атрезія відхідника і прямої кишки, рідше – лише прямої кишки або відхідника. У свинок при атрезії відхідника та прямої кишки іноді формується прямокишково-піхвова нориця. Клінічні ознаки. Залежно від відстані від сліпого кінця кишки до сфінктера розрізняють глибоку та поверхневу атрезію прямої кишки. Оперативні втручання доцільні за наявності сфінктера анального отвору. Лікування. Тварину фіксують у боковому положенні, застосовують наркоз, сакральну або інфільтраційну анестезію. За поверхневої атрезії прямої кишки у центрі сфінктера розрізають шкіру і, розшаровуючи гемостатичним пінцетом тканини промежини, досягають місцезнаходження сліпого її кінця. За потреби розрізають сфінктер в горизонтальному напрямку на 1 — 2 см для збільшення оперативного простору й після закінчення операції закривають кількома швами. Затискачем Пеана захоплюють верхівку сліпого кінця кишки, відпрепаровують його від параректальної пухкої клітковини і без надмірного натягу виводять на місце відхідника. Серозно-м'язовий шар кишки підшивають вузловим швом із кетгуту або шовку до м'язів сфінктера. Потім циркулярно обрізають сліпий кінець кишки і фіксують його до шкірної рани вузловими швами, проколюючи голкою всі шари кишки та шкіри. У разі глибокої атрезії прямої кишки оперативний доступ додатково створюють в очеревинно-промежинній ділянці у самок по білій лінії, у самців — через прямий м'яз живота, у каудальній його ділянці. 18.2.2. Непрохідність прямої кишки Розрізняють такі форми кишкової непрохідності: 1) динамічна (рефлекторна) – паралітичної чи спазматичної етіології; 2) механічна — закупорювання просвіту кишки, стискування та перегинання її; 3) непрохідність внаслідок порушення кровопостачання прямої кишки. Динамічна непрохідність виникає внаслідок послаблення тонусу перистальтичних скорочень прямої кишки під час виснаження, переповнення кишки каловими масами та інших хворобах. Механічний ілеус (непрохідність кишечника) у домашніх тварин зустрічається порівняно рідко, за винятком собак, у яких він спостерігається частіше, ніж динамічний ілеус. За діагностування кишкової непрохідності важливе значення має поперекова новокаїнова блокада: у разі механічного ілеусу клінічні ознаки захворювання посилюються, а за динамічної непрохідності зазвичай зменшуються і може настати одужання. Непрохідність внаслідок порушення кровопостачання прямої кишки відбувається як наслідок ускладнень після операцій (пошкодження судин, нервів, утворення рубців та спайок тощо). Лікувальна допомога передбачає усунення причини захворювання, звільнення прямої кишки від калових мас та сторонніх тіл і усунення наслідків захворювання. Для очищення прямої кишки застосовують клізми або проводять оперативне втручання із лапаротомією. Для усунення наслідків непрохідності застосовують загальну проти септичну терапію та загальнозміцнювальні засоби. Оперативне лікування за непрохідності прямої кишки у кота 18.2.3. Випадання прямої кишки Випадіння прямої кишки — це випинання з анального отвору більшої чи меншої частини прямої кишки з вивертанням її слизової оболонки назовні. Трапляється в усіх свійських тварин, але найчастіше у поросят. Буває випадання тільки слизової оболонки задньої частини прямої кишки й випинання назовні інтраперитонеального її відділу. Рис. 18.9. Випадіння прямої кишки Випадання прямої кишки може виникати внаслідок посиленого тиску на неї з боку органів черевної порожнини, при захворюваннях травного каналу, що супроводжуються проносами, запорами, тимпанією, послабленням зв'язкового апарату та зниженням тонусу сфінктера анального отвору; при родах із тривалими та сильними потугами; під час операції без знеболювання тощо. Клінічні ознаки. При неповному випадінні тільки слизової оболонки прямої кишки акт дефекації утруднюється. Слизова оболонка, що випадає з відхідника, гіперемійована, синюшного кольору, набрякла. При повному випадінні видно грушоподібне випинання зі сфінктера прямої кишки. Лікування. У коней операцію проводять під наркозом із додатковим застосуванням місцевої анестезії та блокади промежинних нервів, у свиней — соромітних нервів, у собак — парасакральної анестезії. Залежно від стану слизової оболонки застосовують різні методи лікування. Так, слизову оболонку відхідника, що випала, при задовільному її стані піддають механічній обробці, обмивають холодним розчином етакридину лактату 1 : 500, змащують антисептичною маззю і обережно вправляють. Тварину фіксують так, щоб таз був вище тулуба. З метою профілактики рецидивів на відстані 10 мм навколо відхідника накладають кисетний шов. Нитку проводять через товщу м'язів сфінктера, не травмуючи слизову оболонку, контролюючи хід голки вказівним пальцем, уведеним у просвіт кишки. Після вправляння слизової оболонки здійснюють неповне затягування шва в кілька етапів залежно від стану набряку слизової оболонки: отвір має забезпечувати вихід калових мас та введення розчинів антисептиків і мазей. При рецидивах неповного випадіння слизової оболонки її відділяють від сфінктера на протязі 10 – 20 мм і висікають, а краї підшивають вузловими швами до шкіри сфінктера. Відстань між стібками 4 – 6 мм Оперативне лікування при випадінні прямої кишки 18.3. Запалення сім’яників Запалення сім’яників називається орхітом (orchitis). Рис. 18.10. Гнійний орхіт у пса Гострий асептичний орхіт виникає внаслідок ударів, а гнійний — при ранах сім'яника. Спостерігається в усіх видів тварин. Хронічний орхіт виникає при бруцельозі, туберкульозі, миті та інших інфекційних захворюваннях. При асептичних орхітах сім'яник збільшується, нерідко потовщується сім'яний канатик. При пальпації виявляють болючість сім'яника, підвищення місцевої температури. При однобічному орхіті тварина відводить убік відповідну тазову кінцівку, а під час руху — кульгає. При хронічному асептичному орхіті сім'яник ущільнений, на початку захворювання буває дещо збільшений, а потім поступово атрофується. Гнійний орхіт має інтенсивніший клінічний перебіг, ніж асептичний. Уражений сім'яник болючий і напружений, з'являються флуктуючі осередки, після розтину яких виділяється гній. Тварина пригнічена і погано приймає корм. Температура тіла підвищена, препуціальний мішок набряклий, сечовиділення стає болючим. Лікування. Хворим тваринам надають спокій. При гострому асептичному орхіті у перші два дні призначають холод на хворе місце, надалі — тепло з втиранням іхтіолової або камфорної мазі. Водночас застосовують антибіотики й новокаїнову терапію (внутрішньовенну, надплевральну або поперекову блокаду. При гнійних орхітах уражені тестикули видаляють кастрацією. 18.4. Запалення препуція Запалення препуція на практиці найчастіше проявляється ураженням внутрішнього листка крайньої плоті та вільного кінця статевого члена і називається баланопостит. Рис. 18.11.Баланопостит у пса Етіологія. Потрапляння в порожнину препуція хвороботворних мікробів, грибів, личинок стронгілят, пилу, піску, звуження препуціального отвору внаслідок запалення стінки препуція, затримання смегми і розкладання їх, удари й рани в ділянці препуція. Клінічні ознаки. У хворих тварин на початку захворювання — набряклість і болючість препуція, місцева температура підвищена. При дослідженні виявляють звуження отвору препуціального мішка, а в порожнині — розкладену смегму, сечу та ексудат. Виділення сечі утруднене й болюче. Прогноз здебільшого сприятливий, а при флегмонах з некрозом тканин препуціального мішка і розвитком сепсису — від обережного до несприятливого. Лікування. В усіх випадках запалення препуція препуціальний мішок промивають 2 % розчином натрію гідрокарбонату, теплою мильною водою або 3 % пероксидом водню, вимиваючи продукти розкладання сечі й смегми, після чого порожнину зрошують антисептичними і в'яжучими засобами (калію перманганатом — 1 : 500, флавакридином 1 : 500, цинку сульфатом — 1 % розчином, розчинами антибіотиків). Виразки на шкірі та слизовій оболонці змазують 1 % спиртовим розчином піоктаніну або брильянтового зеленого, 1 % розчином ляпісу, присипають калію перманганатом у суміші з борною кислотою у співвідношенні 1 : 3, йодоформом, антибіотиками або сульфаніламідними препаратами, змащують йодоформною, іхтіоловою або пеніцилін-новокаїновою чи преднізолоновою маззю. У разі значно звуженого препуціального отвору застосовують лінійне розсікання його або вирізують трикутний клапоть. 18.5. Фімоз Фімоз (phimosis) це ненормальне звуження зовнішнього препуціального отвору і неможливість виведення статевого члена назовні. Етіологія. Фімоз може бути природженим і набутим унаслідок запалення препуція, рубців і травм навколо препуціального отвору. Клінічні ознаки. Тварина не виводить статевий член назовні навіть під час сечовипускання. Штучне виведення головки статевого члена утруднене або неможливе. У препуціальному мішку спостерігають скупчення смегми. Внаслідок затримки й розкладання сечі в препуціальному мішку може розвинутись запальна припухлість і запалення головки статевого члена. Сечовипускання утруднене. Лікування. У разі природженого фімозу стінку препуція розрізують скальпелем і жолобкуватим зондом або відрізують кінець препуція навколо отвору. Перед цим на край препуція накладають спеціальний затискач (артеріальний або кишковий), а після відрізування листки препуція зшивають між собою. Для запобігання запаленню систематично промивають порожнину препуція, як при баланопоститі 18.6. Парафімоз Рис. 18.12. Парафімоз внаслідок новоутворення у пса Парафімоз (paraphimosis) — це неможливість втягнення статевого члена в препуцій. Етіологія. Травми пеніса, новоутворення, відмороження, набряк препуція після кастрації, іноді від притискального гумового кільця, що непомітно зісковзує зі штучної вагіни й залишається на пенісі, парези статевого члена. Аналогічна картина виникає в бугаїв через перешнуровування органа в стані ерекції довгим волоссям препуція. Клінічні ознаки. При парафімозі статевий член пасивно відвисає. Припухлість унаслідок розладу кровообігу поширюється на всю частину статевого члена, що випала, або буває обмеженою у вигляді манжетки, циркулярно розміщеної поблизу головки статевого члена. Рис. 18.13. Ділянки некрозу статевого члена у жеребця при парафімозі У кільцеподібному потовщенні розвивається фіброзна тканина — щільна, неболюча; вправити член у препуціальний мішок стає неможливо. При тривалому відвисанні статевого члена втрачається тонус м'язів, що утруднює штучне вправляння його в препуціальний мішок. Лікування. Передусім усувають основну причину (перешнуровування волоссям, гумове кільце, новоутворення, набряк). Орган ретельно вимивають з милом, насухо витирають і вправляють у препуцій. Якщо він після вправлення не тримається в препуціальному мішку, на стінки препуціального мішка на добу накладають один-два провізорних шви з тасьми. Якщо вправлення через набряк виявиться неможливим, статевий член підтягують пов'язкою до стінки живота з таким розрахунком, щоб його головка була вільна і сечовиділення не утруднювалось. Бинтування повторюють 3 – 4 рази з проміжками у 2 – 3 доби. За цей час припухлість зникає, і статевий член вільно вправляється у препуціалний мішок. Для прискорення розсисання ексудату застосовують внутрішньовенне введення 0,25 % розчину новокаїну на ізотонічному розчині натрію хлориду з розрахунку 1 мл розчину на 1 кг маси тварини з проміжками 1–2 дні. Курс лікування — у середньому чотири вливання. 18.7. Післякастраційні запальні ускладнення Післякастраційні запальні ускладнення можуть проявлятися у вигляді запального набряку мошонки, запаленні кукси сім’яного канатика та запаленні загальної піхвової оболонки. Запальний набряк мошонки виникає внаслідок порушення антисептики, асептики, при кастрації брудних, непідготовлених тварин, інфікування рани, неохайна кастрація (залишається багато крові), при невеликих розрізах, розшарування тканин. Сприяє: кастрація великих тварин, алергія, пухка конституція, недотримання в післяопераційному нагляді (відсутність прогулянок), гіповітамінози, тривала кастрація. Клінічні ознаки. Запальний набряк, як природна реакція є нормою. Але, якщо набряк збільшується в 1,5–2 рази і більше, розповсюджується на препуцій та черево, то потрібне надання лікарської допомоги. Спостерігається високий нейтрофільний лейкоцитоз (ускладнення інфекцією). Температура тіла підвищується на 1–1,5^о С, часті пульс та дихання, пригнічення, відмова від корму. Із рани виділяється серозний — серозно - фібринозний або гнійний ексудат. Лікування. Загальне — антибіотики. В/в глюкозу, кальцій хлорид, камфорну сироватку (по Кадикову). Для десенсибілізації внутрівенно новокаїн, при високій температурі аналгін із димедролом. Місцеве лікування — хірургічна обробка рани, видалення гною, легкий масаж, дозована проводка (з 10 хв. і до 30-40 хв. два рази в день). Вагіналіт – запалення загальної піхвової оболонки. Частіше буває у жеребців, хряків і баранів. Етіологія. Відшарування загальної піхвової оболонки при кастрації, велика інфільтрація новокаїну, дуже вузькі та високі розрізи, накопичення згорнутої крові, забруднення, перехід запалення із культі сім’яного канатика, удари сім’яників з утворенням спайок, обробка загальної піхвової оболонки розчином йоду під час операції. Патогенез. Після кастрації загальна піхвова оболонка відтягується до верху. Утворяться так званий «пісочний годинник». Накопичується ексудат, здавлюються тканини. При асептичному запаленні — ексудат резервується, а якщо проходить ускладнення мікрофлорою, то розвивається гнійне запалення. Клінічні ознаки. Місцеві — одно або двобічна гаряча болюча припухлість мошонки. «Пісочні годинники» ексудату, флюктуація. Загальні – пригнічення, гарячка. Лікування. Механічна антисептика і туалет рани 3% перекисом водню. «Пісочні годинники» ліквідують, видаляють спайки ексудату та змертвілі тканини. При підвищенні температури тіла — антибіотики. Фунікуліт – запалення культі сім’яного канатика. Частіше виникає у жеребців, хряків і баранів. Етіологія. Інфікування культі, випадіння ії з рани; велика площа розміщення ії. Накладання щипців або лігатури в зоні судинного конуса, груба лігатура (відсутня резорбція або інкапсуляція ії, гематоми в судинному канатику, значні завитки на кінці культі. Ускладнення грибами ботріомікоза і актиномікоза. Сприяє: знижена резистентність організму до інфекції, травматичний шок. Клінічні ознаки. Гостре запалення розвивається на 3-5 день після кастрації. Виникає біль та збільшення культі канатика. Тварина пригнічена, спостерігається відмова від корму, збільшення температури тіла, нейтрофільний лейкоцитоз, рух тварини із абдукцією тазової кінцівки. Пізніше по ходу канатика виникають абсцеси, нориці та виразки, він стає щільний, нерухомий, іноді виникає перитоніт. Лікування. Свіжі випадки: знаходять культю, на здорову частину накладають лігатуру та відсікають запалену ділянку. Запущені випадки передбачають видалення усіх змертвілих тканин і культі канатика або розріз у ділянці паха і видалення змертвілих тканин. Порожнину промивають 3% перекисом водню, емульсією Вишневського. Застосовують антибіотики і симптоматичну терапію. Питання для самоконтролю 1. Що називається грижою? 2. Що таке пупкова грижа? 3. Які етапи включає в себе герніотомія? 4. Що таке інтравагінальна грижа? 5. Які є хвороби прямої кишки? 6. Які є форми непрохідності прямої кишки? 7. Що називається випадінням прямої кишки? 8. Як називається запалення сім’яників? 9. Які причини баланопоститу? 10. Що таке фімоз? 11. Що таке парафімоз? 12. Які є післякастраційні запальні ускладнення?
	Попередня тема	На початок	Наступна тема