ЕПІЗООТОЛОГІЯ З МІКРОБІОЛОГІЄЮ

I частина

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Додатки

Укладачі

Список використаних джерел

14. Дезінфекція. Дезінсекція. Дератизація

14.1. Поняття про дезінфекцію, її види, об’єкти

14.2. Методи і засоби дезінфекції, порядок проведення

14.2.1. Класифікація дезречовин

14.2.2. Механізми і апарати для дезінфекції

14.3. Організація і техніка проведення дезінфекції

14.3.1. Умови, що визначають ефективність дезінфекції

14.3.2. Дезінфекція об’єктів

14.4. Контроль за якістю дезінфекції

14.5. Дезінсекція

14.5.1. Способи знищення комах

14.6. Дератизація

14.6.1.Сучасні методи боротьби з мишоподібними гризунами

14.6.2. Визначення ступеня заселення гризунами приміщень

14.1. Поняття про дезінфекцію, її види, об’єкти, порядок проведення

Дезінфекція – це комплекс заходів, спрямованих на знищення збудників інфекційних хвороб людини і тварин у довкіллі, що дає можливість розірвати епізоотичний ланцюг на етапі передавання і зупинити розвиток епізоотичного процесу.

«Дезінфекція» означає «знезараження». При цьому ставиться завдання знищити лише збудників інфекційних хвороб. На відміну від дезінфекції, стерилізація передбачає знищення у середовищі усіх живих істот. Дезінфекція буває профілактична й вимушена.

Рис. 14.1. Газова дезінфекція цеху

Профілактичну дезінфекцію проводять у благополучних господарствах з метою недопущення виникнення інфекційних хвороб. Вона знижує загальне мікробне забруднення в умовах довкілля і запобігає накопиченню та поширенню збудників інфекційних хвороб. У звичайних господарствах її проводять навесні після вигону тварин у літні табори та восени, перед переведенням їх на зимове утримання.

У сучасному тваринництві, крім того, виділяють передпускову і технологічну дезінфекцію. Передпускову дезінфекцію проводять перед введенням в експлуатацію тваринницького об'єкта або його частини; технологічну – залежно від технології ведення тваринництва, використовуючи так звані технологічні розриви, пов'язані з переміщенням тварин і тимчасовим повним звільненням приміщення.

Вимушену дезінфекцію проводять у господарствах у разі виникнення серед тварин інфекційних хвороб. Вона буває поточна й заключна. Поточну дезінфекцію проводять у процесі розвитку інфекційної хвороби в господарстві, її систематично повторюють у терміни, обумовлені інструкцією з ліквідації тієї чи іншої хвороби (при виявленні тварин, що захворіли повторно, загибелі хворих, черговому діагностичному дослідженні тощо). Заключну дезінфекцію проводять після ліквідації інфекційної хвороби, перед зняттям карантину чи обмежувальних заходів. Проводять її особливо ретельно, з охопленням усіх приміщень, території навколо них, транспорту, інвентарю тощо.

Об'єкти дезінфекції. До них належать: приміщення для утримання тварин і територія біля них (табори, прогінні шляхи), предмети догляду за тваринами, гній, гноївка та інші виділення хворих тварин; транспортні засоби з перевезення кормів, тварин, гною, трупів або продуктів забою; місця тимчасового перебування тварин (загони, бази, пасовища, виставки, базари); підприємства з переробки і зберігання тваринницької сировини, інструменти, перев'язний матеріал, спецодяг тощо.

14.2. Методи і засоби дезінфекції

Існує три основних методи дезінфекції: фізичний, хімічний і біологічний. Перед її проведенням здійснюють ретельне механічне очищення поверхні об'єкта.

Фізичні засоби дезінфекції нині набули широкого застосування; їх перевага полягає у тому, що вони дешеві, не завдають шкоди екології, тобто в навколишньому середовищі не накопичуються залишки дезінфектантів; крім того, самі фізичні засоби дезінфекції у технологічних дозах не виявляють патологічної дії на органи тварин. З великої кількості фізичних засобів з метою дезінфекції застосовують висушування, кип'ятіння, сонячне випромінювання, ультразвук.

Хімічні засоби дезінфекції використовують найширше у зв'язку з доступністю, простотою, широким вибором хімічних засобів. Використання хімічних речовин для дезінфекції має бути суворо регламентоване й науково обґрунтоване. Відбирають речовини з широким спектром дії, щоб для досягнення потрібного ефекту використовувати мінімальну їх кількість, з властивістю швидко розкладатися у навколишньому середовищі.

Процес дезінфекції складається з таких нерозривно пов’язаних між собою прийомів: механічного і санітарного очищення та власне дезінфекції.

Механічне очищення приміщень полягає у видаленні гною, сміття та іншого бруду з приміщень і з прилеглої території. З цією метою використовують лопати, мітли, граблі, щітки тощо. Механічне очищення проводять у такій послідовності:

1) гній, підстилку, сміття тощо зволожують водою, а за наявності інфекційної хвороби – дезінфекційним розчином;

2) зволожують підлоги, стіни, годівниці, перегородки;

3) щітками або мітлами, змоченими дезінфекційним розчином, видаляють пил, павутиння зі стель, стін, годівниць, перегородок, стовпів та внутрішнього обладнання;

4) ретельно вичищають від гною та бруду підлогу приміщення і стічні жолоби;

5) гній, залишки корму, сміття залежно від характеру інфекційної хвороби знезаражують біотермічним способом або хімічними речовинами.

При окремих інфекційних хворобах (сибірка, емкар та ін.) гній спалюють.

Власне дезінфекцію проводять шляхом розпилення дезінфікуючої рідини в перехресних напрямах (горизонтальному і вертикальному), не допускаючи пропусків. Зрошують стіни і перегородки приміщення, потім стелю і підлогу. Для дезінфекції типових тваринницьких приміщень на кожен квадратний метр знезаражуваної площі витрачають 1 л дезрозчину, а під час знезаражування пристосованих приміщень – 2 л.

Після дезінфекції приміщення зачиняють на строк, передбачений інструкцією для того чи іншого інфекційного захворювання, потім добре промивають чистою гарячою водою, стіни і стелю приміщення білять 20 % суспензією свіжо гашеного вапна.

Дезінфекція тваринницького приміщення

14.2.1. Класифікація дезречовин

Нині для дезінфекції використовують речовини, що належать до таких класів:

а) солі важких металів; б) окисники; в) органічні сполуки; г) луги; д) кислоти; є) комбіновані сполуки; є) детергенти.

Солі важких металів. Розчиняючись у воді, солі важких металів дисоціюють на йони, що проникають у клітину й денатурують білки, утворюючи нерозчинні сполуки альбумінати. До них належить купруму (міді) сульфат.

Окисники. До цієї групи відносять хімічні сполуки, що у вологому середовищі виділяють атомарний Оксиген (кисень) або галогени (хлор, йод, бром), які окиснюють органічні компоненти мікробної клітини. Усі речовини цієї групи є універсальними деззасобами, але багато з них мають високу корозійну здатність, що обмежує їх використання. Це досить численна група препаратів, до якої належать: пероксид гідрогену (водню,) надоцтова кислота, дезоксон, калію перманганат, хлорне вапно, гіпохлорит кальцію, хлорамін, двотретин-ноосновна сіль гіпохлориту кальцію, гіпохлорит натрію, гіпохлор, текстаніт, хлорпохідні ціанурових кислот, йодофори (йодонал, йодо-гал, йодтриетиленгліколь), бромистий метил.

Органічні сполуки. Це переважно похідні фенолу (фенол, крезоли, сірчано-крезолова суміш, мильно-крезолова суміш, креолін, нафталізол, ксилонафг, дьоготь, керол, гудронол, феносмолін) та альдегідовмісні препарати (формальдегід, альдофор, фоспар, парасод, тіазон, глутаровий альдегід, глак).

Луги. Це легкорозчинні основи, що у водному розчині утворюють високу концентрацію гідроксид-іонів ОН. До них належать їдкий натр (каустична сода), їдке калі, негашене вапно, гашене вапно, фрезет, каустифікована содопоташна суміш, кальцинована сода, питна сода, поташ, зола.

Кислоти. Дезінфекційна дія їх зумовлена катіонами Гідрогену (водню) Н⁺, які спричиняють дегідратацію тканин (вбирають воду) і денатурацію білка. Тому бактерицидна здатність кислоти пропорційна ступеню дисоціації її на йони.

Комбіновані дезінфекційні препарати. Особливий інтерес для практики становлять препарати, які мають широкий спектр антимікробної дії, малотоксичні або нешкідливі для тварин, безпечні та надзвичайно прості у використанні, стабільні під час зберігання, добре розчиняються у воді за звичайних умов, не зумовлюють корозії металів, доступні за ціною. Нині завойовують ринок нові комбіновані препарати, до яких належать: селодез, ATM, тералін, пер-форм, ДПМ-2, віркон S, хлорантоїн, кристал-700, дезонол, пемос-1, хлоран та ін.

Рис. 14.2. Сучасний засіб для дезінфекції «Сокрена»

Рис. 14.3. Їдкий натр

У ветеринарії значну увагу приділяют застосуванню різних хімічних і біологічних препаратів у стані аерозолей. Умови успішної аерозольної дезінфекції: герметичність приміщень, температура середовища не нижче 10°С, відносна вологість в межах 60...80 %.

Аерозолі сильнодіючих отруйних препаратів можна застосовувати для одночасної дезінфекції повітря і поверхонь в приміщеннях; аерозолі менш отруйних препаратів, але з хорошою бактерицидною активністю – для дезінфекції повітря приміщень у присутності тварин.

14.2.2. Механізми і апарати для дезінфекції

Ветеринарно-санітарну техніку за характером роботи ділять на чотири групи: спеціалізовані дезінфікуючі машини; апарати для зрошення шкірного покриву тварин; генератори и комплекти аерозольні; дезінфікуючі камери.

Спеціалізовані дезінфікуючі машини – це ветеринарно-дезінфікуюча машина ВДМ-2, автомобільно-дезінфікуючий агрегат АД-Ф-20-1, автомобільно-дезінфікуюча установка АДУ, дезінфікуюча установка Комарова ДУК, установка дезінфікуюча самохідна ДУС, дезінфікуюча пересувна очисна миюча машина ОМ-22614 і ОМ-22613.

Рис. 14.4. Дезінфекційна установка ДУС-750А

Рис. 14.5. Дезінфекційна установка ДУК

Рис. 14.6. Генератор аерозольний

Апарат для обробки шкірного покриву тварин включає в себе: штангу розбірну розбрискуючю ШРР, оприскувач ОСА-2, УОЖ-2, станок СОХ-Ф-1.

В ветеринарній практиці використовують такі аерозольні генератори, як: струменевий аерозольний генератор (САГ), дисковий аерозольний генератор (ДАГ), пневматичний аерозольний генератор (ПАГ), АГ-УД-2, а також спеціальні форсунки з розпилювачами трьох типів і аерозольні комплекти ПАК-1 и ПАК-2.

Дезінфекційні камери застосовують для знезараження сировини тваринного походження, спецодягу, взуття, м'якого інвентарю та в інших випадках.

14.3. Організація і техніка проведення дезінфекції

Дезінфекцію включають у план протиепізоотичних заходів, який створюють на кожній фермі, комплексі, районі, області, країні. План передбачає терміни проведення, методи і режими дезінфекції виробничих і допоміжних приміщень, спецодягу і взуття, транспортних засобів, території та інших об'єктів обробки, розрахунок кількості дезінфікуючих засобів, мийно-дезінфекційної техніки і людських ресурсів з урахуванням обсягу робіт, розташування об'єктів обробки, технології виробництва, епізоотичної ситуації й інших особливостей господарства.

Відповідальним за матеріальне забезпечення проведення дезінфекції є керівник суб’єкта господарювання, а за терміни і якість проведення – головний лікар ветеринарної медицини. У межах району (області, країни) за забезпечення і проведення названих робіт відповідальність несе головний лікар ветеринарної медицини району, області, Державний департамент ветеринарної медицини.

Під час проведення робіт з дезінфекції необхідно дотримуватись правил особистої і протипожежної безпеки, вимог безпеки під час роботи з дезінфекційною технікою та безпеки довкілля передбачених чинними нормативно-правовими актами.

Вибір дезінфекційної речовини залежить від об'єкта дезінфекції, а також від характеру заразної хвороби. Засоби, які рекомендують для дезінфекції при окремих інфекційних хворобах, наведено у відповідних чинних інструкціях.

Дезінфекційний розчин наносять так: спочатку дезінфікують підлоги, потім зрошують стіни і всі перегородки. Після цього обробляють стелі. Стелі дезінфікують останніми для запобігання потраплянню деззасобу на одяг працівника. Обробляють також годівниці, внутрішнє обладнання приміщень і всі предмети, які застосовують для механічного очищення (лопати, граблі, віники тощо). Наприкінці повторно дезінфікують підлогу. Приміщення закривають на 2–3 год, а потім провітрюють.

Про здійснену дезінфекцію складають акт у двох примірниках.

14.3.1. Умови, що визначають ефективність дезінфекції

Ефективність дії дезінфікуючих засобів на збудника інфекційної хвороби залежить від багатьох причин і насамперед від бактерицидних властивостей дезінфектанта, що застосовується; концентрації і температури його розчинів (концентрації аерозолів); властивостей та температури середовища, яке знезаражується; кількості дезінфектанта та способу подачі його до об’єкта, тривалості дії дезінфектанта на збудника хвороби і, нарешті, від біологічних властивостей самого збудника.

14.3.2. Дезінфекція обє’ктів

Вибір дезінфекційної речовини залежить від об'єкта дезінфекції, а також від характеру заразної хвороби. Засоби, які рекомендують для дезінфекції під час окремих інфекційних хвороб, наведено у відповідних чинних інструкціях.

Дезінфекція ґрунту. Ґрунт на місці загибелі, вимушеного забою або розтину тварини, яка загинула від спорової інфекції, ретельно обпалюють, зрошують розчином хлорного вапна (5% активного хлору) із розрахунку 10 л/м², після чого перекопують на глибину 25 см, змішуючи із сухим хлорним вапном, із розрахунку на три частини ґрунту – одна частина вапна.

Під час інфікування ґрунту неспороутворювальною мікрофлорою, його перекопують на глибину 25 см, перемішуючи з одним із зазначених вище деззасобів чи із сухим хлорним вапном із розрахунку 5 кг/м², зволожуючи водою.

Для знезаражування колодязів використовують освітлений розчин хлорного вапна з умістом 5 % активного хлору з розрахунку: при спорових інфекціях 4 л на 1 м³ води; при неспорових – 0,5 л на 1 м³. Експозиція 12 год.

Дезінфекція спецодягу, взуття та предметів догляду за тваринами здійснюється: розчинами дезінфікуючих засобів (2%-м кальцинованої соди, 1%-м хлораміну), парами формальдегіду (250 мл/м³ при t = 58–59 °С, експозиція 3 год. – при споровій інфекції і 100 мл/м³, експозиція 1 год. – при неспоровій) у пароформалінових камерах.

Шкірсировину дезінфікують у розчинах, які не знижують її якості і надійно знезаражують патогенних збудників (використовують ОКЕБМ, соляну кислоту, натрій кремнефтористий, NaOH і ін.).

Пух і перо, отримане під час забою птахів із неблагополучних пташників, дезінфікують гарячим повітрям у сушильних камерах (при температурі 85–90 ^оС упродовж 20 хв) або 3 %-м гарячим (45–50 ^оС) розчином формальдегіду упродовж 30 хв.

Вовну – обробляють водяною парою, формальдегідом.

Знезараження гною. Найпростіший і достатньо ефективний метод – біотермічний. Заражений гній укладають на спеціально відведений майданчик із твердим покриттям або утрамбований глиною, завширшки 3 м, довільної довжини. Посередині нього роблять рівчак розміром 50х50 см на всю довжину бурта й закривають хмизом, щоб забезпечити доступ повітря до гною. Хмиз на 15–20 см застилають сухим гноєм або соломою, а на нього на висоту 125 см кладуть гній для знезараження. Зверху гній укривають шаром соломи чи січки завтовшки 15–20 см, а потім таким самим шаром ґрунту. Через кілька днів під дією термофільних мікробів температура в бурту підвищується до 60–70 °С і за кілька місяців гній знезаражується й перетворюється в однорідну чорну масу (перегній), яку використовують як органічне добриво.

Дезінфекція гноївки. Здійснюють трьома способами: хімічним, фізичним та біологічним. За незначної її кількості у гноєзбірнику гноївку змішують із сухим хлорним вапном із розрахунку 50 кг хлорного вапна на 1 м³ гноївки при спорових інфекціях і 15–25 г хлорного вапна на 1 м³ при неспорових і вірусних інфекціях.

З інших деззасобів використовують формальдегід, аміачну воду, хлор. Формальдегід вносять у кількості 0,3% від об'єму гноївки (3 кг/м³) при експозиції 72 год і активній гомогенізації упродовж 6 год. Аміачну воду вносять у кількості 30 л/м³, перемішують всю масу і герметизують місткість кришкою або поліетиленовою плівкою, експозиція п'ять діб. Хлор із балона використовують після біологічного очищення – 20–30 мг/л при неспоровій та 200 мг/л при споровій мікрофлорі.

На свинокомплексах застосовують термічний метод на пароструменевих установках за температури 110–120 °С і тиску 2 атм. Мікроорганізми (зокрема й спори) у такому режимі гинуть за 10 хв.

Для біологічного знезараження гноївки використовують поля зрошення, інтенсивне окислення і термофільне зброджування, вирощування на гноївці харчових дріжджів, мікроорганізмів, які використовують як сирий протеїн при годівлі худоби, личинок кімнатної мухи і т. д.

На великих свинокомплексах, де нагромаджується значна кількість гноївки, її знезаражують комплексно. Спочатку гноївку сепарують на тверду й рідку фракції. Твердий гній знезаражують, як описано раніше, а рідка фракція надходить в аеротанки завглибшки до 5 м із вертикальними роторними аераторами. Органічні речовини окислюються за допомогою кисню повітря та активного мулу, що складається з різних видів нижчих мікроорганізмів. Через дві доби рідина надходить в інший аеротанк ще на одну добу, а потім у стави-нагромаджувачі, де відбувається остаточне доочищення гноївки. Перед випуском очищеної води в річку чи в іншу гідросистему її хлорують.

Сухий метод дезінфекції

14.4. Контроль за якістю дезінфекції

Смородинцев А.А. (1929), що вперше вивчив питання можливості перевірки якості проведеної дезінфекції, зазначає, що під впливом дезінфекційних засобів різко зменшується кількість мікроорганізмів, але їх вірулентність зберігається. Під час дезінфекції необхідно повністю знешкодити збудників в епізоотичному вогнищі.

Кінцевий результат дезінфекції залежить не лише від вибраного деззасобу, його дози, експозиції, температури середовища, а й від багатьох інших факторів. Тому у великих тваринницьких господарствах, особливо під час проведення вимушеної дезінфекції, необхідно контролювати її якість. Нині розроблені ефективні методи для визначення якості дезінфекції, що ґрунтуються на виявленні модельних мікроорганізмів: кишкової палички та стафілококів.

Установлено, що якщо під час дезінфекції буде знищена кишкова паличка, то загинуть і збудники таких захворювань, як: бруцельоз, сальмонельоз, колібактеріоз, бешиха, але не зникає мікобактерія туберкульозу, митний стрептокок і спороутворювальна мікрофлора. Тому для контролю якості дезінфекції при цих інфекціях за контрольний мікроорганізм прийнято стафілокок.

Для бактеріального контролю через 2–3 год, після дезінфекції стерильними ватними тампонами, змоченими в стерильному нейтралізуючому розчині, беруть проби з 10–20 ділянок приміщення. З цією метою намічають квадрати розміром 10х10 см і протирають їх упродовж 1–2 хв стерильним ватним тампоном, змоченим у нейтралізуючому дезінфектант розчині і добре віджатим.

Концентрація нейтралізуючого розчину повинна бути в 10 разів нижчою від концентрації дезінфектанту. Для нейтралізації розчинів лугів використовують розчини слабких кислот (борна, оцтова) і навпаки; нейтралізації – хлорвмісних препаратів – розчини гіпосульфітів; для нейтралізації формаліну – розчин нашатирного спирту.

До проб додають супровідну, в якій зазначають:

- господарство;

- тип будівлі;

- дату й час проведення дезінфекції;

- вид дезінфекції (якщо поточна – то, при якій хворобі);

- якість механічного очищення;

- дату й час відбирання проб.

Проби в лабораторії досліджують у той же день. Кожну пробу змивають в окремому флаконі з 20 мл стерильного фізрозчину. Надосадову рідину після центрифугування зливають, а центрифугати висівають на відповідні елективні середовища. За наявності кишкової палички колір поживного середовища з малинового змінюється на зелений або салатовий.

Дезінфекція вважається задовільною, якщо ріст модельних мікроорганізмів, під час профілактичної і заключної дезінфекції відсутній у 100 % проб, а під час поточної – не менше ніж у 90 % проб.

14.5. Дезінсекція

Дезінсекція (від франц. des – префікс, що означає знищення, і лат. insectum – комахи) – знищення шкідливих комах у навколишньому середовищі. Це важлива ланка в системі профілактичних та ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться на тваринницьких фермах, птахофабриках, м'ясокомбінатах, складах тваринницької сировини та продукції й інших об'єктах.

Рис. 14.7. Дезінсекція оприскувачем

Відомо, що деякі комахи самі є збудниками хвороб (гіподерматоз, естроз, гастрофільоз та ін.), а інші (ґедзі, москіти, блохи, клопи та ін.) – гематофагами і механічними переносниками трансмісивних хвороб. Таким чином, дезінсекція є невід'ємною частиною комплексу заходів з боротьби із трансмісивними хворобами.

Дезінсекційні заходи умовно поділяють на профілактичні й винищувальні. Профілактичні дезінсекційні заходи – спрямовані на створення несприятливих умов для життя й розмноження шкідливих комах.

Метою винищувальної дезінсекції є знищення шкідливих комах на всіх фазах їх розвитку.

В основу профілактичних заходів повинне бути покладене ретельне дотримання гігієнічних та санітарних правил по догляду й утриманню тварин і птиці. При стійловому утриманні необхідно підтримувати чистоту й охайність у приміщеннях, не залишати в годівницях залишків корму, щодня прибирати гній і вивозити його на гноєсховище, один раз на п’ять діб очищати дренажні й стічні канави; не допускати застоювання води у пожежних бочках; дотримувати чистоти в молочарнях, своєчасно мити й просушувати бідони та відра.

Під час профілактичних заходів рекомендується два рази на рік, обробляти приміщення аерозолями розчинів інсектицидів – навесні, після виганяння тварин на пасовище, і восени – перед постановкою на стійлове утримання.

При пасовищному утриманні, як профілактичний захід, можна рекомендувати нічне випасання, розкладання вогнищ і обкурювання гуртів тварин інсектицидами.

14.5.1. Способи знищення комах

Як винищувальні заходи, для боротьби з комахами застосовують фізичні, хімічні та біологічні методи. Біологічний метод дезінсекції полягає у використанні природних ворогів комах – птиць, риб, мікробів і грибів. Перспективним у боротьбі з комахами є застосування мікроорганізмів.

Для механізації дезінсекційних робіт в основному використовують ті ж технічні засоби, що й для дезінфекції. Для знищення личинок мух дно гноєсховища просочують креоліном або неочищеною карболовою кислотою. Бокові канавки гноєсховища періодично зрошують розчинами або емульсіями інсектицидів. Знищенню личинок сприяє також біотермічний метод знезараження гною.

Рис. 14.8. Інсектицид»МІНАП-22»

Рис. 14.9. Інсектецид «DETke»

Рис. 14.10. Хлорофос

Щоб знищити личинок мух у вигрібних ямах і гноєзбірниках, де личинки тримаються на поверхні, застосовують сухе хлорне вапно з розрахунку 1 кг на 1 м² поверхні рідини.

З метою боротьби з дорослими мухами 1 раз на декаду зрошують приміщення всередині й зовні 1 %-м водним розчином хлорофосу з розрахунку 200 мл розчину на 1 м². Першу обробку залежно від кліматичних умов слід проводити на початку, в середині або в кінці квітня. Для знищення мух можна застосовувати також і аерозоль з 10 %-го розчину хлорофосу. Для розпилювання й створення аерозолів інсектицидів використовують гідропульти або спеціальні дезустановки (ДУК, ЛДС та ін.).

Як інсектициди, можна застосовувати 5 %-ну гарячу емульсію креоліну, 3 %-ну емульсію лізолу, 3 %-й гарячий водний розчин сірчаної або мильно-карболової суміші і 20 %-ну водну суспензію хлорного вапна.

Дезакаризація – система профілактики та заходів боротьби з кліщами. Під час організації боротьби з кліщами необхідно враховувати їх біологічні та екологічні особливості. Комплексом заходів в основному передбачається знищення їх у біотопах (приміщеннях, вигульних двориках, деревах, що ростуть на території).

У птахівництві, наприклад, птицю переводять в інше приміщення, а там, де є кліщі, проводять дезакаризаційні заходи, знищують кубла диких птахів, дерев'яні частини знімають і виносять назовні, миють і висушують, відбивають штукатурку біля щілин, потім приміщення обробляють розчинами акарицидів: 1 %-м неоцідолу, 3 %-м севіну, дикрезилу або карбофосу, 1 %-м ціодрину, 0,25 %-м бензофосфату, 0,2 %-м діброму, 0,25 %-м дурсбану, 0,5 %-м діфосу та ін. Усі концентрації препаратів готують за АДР. Як правило, акарициди застосовують дворазово з інтервалом 5–7 днів, використовуючи 100–200 мл розчину на 1 м² площі.

Для дезакаризації приміщень та баз утримання овець, обладнання, предметів догляду та інвентарю застосовують 5 %-ну водну емульсію кам'яновугільного фенольного креоліну (температура емульсії 80–85 °С).

14.6. Дератизація

Дератизація – комплекс заходів, спрямованих на знищення мишоподібних гризунів у тваринницьких приміщеннях, складах, на зернотоках тощо.

У комплексі ветеринарно-профілактичних та протиепізоотичних заходів важливе значення має боротьба з мишоподібними гризунами у тваринницьких та птахівничих господарствах. В умовах індустріального тваринництва значна кількість поголів'я концентрується на обмежених площах приміщень, збільшуються запаси кормів, проводиться їх переробка, що створює сприятливі умови для поширення щурів і мишей, які часто можуть бути джерелом чи резервуаром збудника багатьох інфекційних хвороб, або їх механічним переносником (лептоспіроз, сказ), лістеріоз, туляремія, хвороба Ауєскі та ін.).

Крім того, гризуни поїдають значну частину продовольчого зерна та кормів, а сірі щури спричиняють великі збитки у свинарських, птахівничих та кролівничих господарствах, нерідко знищуючи велику кількість одержаного приплоду.

14.6.1. Сучасні методи боротьби з мишоподібними гризунами

Боротьба з мишоподібними гризунами на тваринницьких фермах, птахофабриках складається з профілактичних та винищувальних заходів.

Профілактичні заходи, головним чином, зводяться до ветеринарно-санітарних та будівельно-технічних заходів, спрямованих на те, щоб утруднити доступ гризунам до кормів та залишити їх без місць гніздування. Тому необхідно:

1. Будувати приміщення з непроникними для гризунів підлогами та стінами (фундамент на глибину не менше 70 см із відмосткою назовні під прямим кутом), підлогу настилають на ґрунт із глини.

2. Усі можливі шляхи проникнення щурів у приміщення (отвори біля труб, різні душники, вентиляційні отвори і та. ін.) необхідно закривати листовим залізом. У коморах двері знизу також оббивають листовим залізом на 30 см.

3. Корми необхідно зберігати в оббитих листовим залізом дерев'яних ящиках або засіках, змурованих із цегли, а залишки кормів вчасно прибирати.

4. У приміщеннях і на території ферм слід підтримувати порядок та чистоту – це головна умова успішної боротьби з гризунами.

5. Шпарування щурячих нір та отворів необхідно проводити цементним розчином, перемішаним із битим склом.

6. Особливе значення для успішної боротьби з гризунами має освітньо-виховна робота серед населення та обслуговуючого персоналу. Ця робота має на меті дати знання про причини появи гризунів і заходи боротьби з ними.

7. З профілактичною метою використовують такі відлякуючі речовини: сланцева олія, альбіхтол, цимат.

Винищувальні заходи. Боротьбу з мишоподібними гризунами проводять механічним, біологічним, хімічним та комбінованим методами.

Механічний метод. Один із найдавніших методів знищення гризунів. Він ґрунтується на використанні різних видів пасток, капканів та інших пристроїв для вилову гризунів. До механічних пристроїв вилову гризунів привчають завчасно. Для цього капкани та пастки з принадами розставляють незарядженими у місцях найбільшого скупчення гризунів. Після того, як вони перестають остерігатися, пристрої можна заряджати. Для принади можна використовувати будь-який харчовий продукт, що його полюбляють гризуни. Це, зокрема підсмажене сало, хліб, сир, риба, ковбаса, шинка та ін.

Капкани існують різних типів: дугові, пружинні. Однак механічні способи знищення щурів дуже трудомісткі, малоефективні і є допоміжними. Крім того, їх мало використовують в умовах промислового тваринництва. Єдина перевага цього методу та, що він зовсім не загрожує здоров'ю тварин та людей.

Рис. 14.11. Капкан для щурів	Рис. 14.12. Пастка для мишей

Біологічний метод ґрунтується на використанні природних ворогів гризунів (кішки, собаки, тхорі, куниці, сови, шуліки, вужі, їжаки та ін.). Так, одна собака за ніч може піймати до 100 щурів.

Крім того, використовують бактерії Ісаченка та Прохорова, а для мишей бактерії Мережковського, які спричиняють у гризунів сальмонельоз. Однак, останнім часом, ці культури бактерій не мають широкого використання. У практиці ветеринарної медицини використовують комбінований препарат, Бактокумарин. Він складається з бактерійної культури тифу (сальмонельозу) гризунів та з натрієвої солі зоокумарину у зерновій суміші. Добре поїдається гризунами, спричиняючи їх загибель. Застосовують для знищення гризунів у тваринницьких приміщеннях упродовж 2–3 днів. Використовують без принад (у чистому вигляді). Препарат розкладають у місцях скупчення гризунів невеликими порціями по 50–100 г. Дія препарату комбінована: натрієва сіль зоокумарину, як антикоагулянт, руйнує кровоносні судини, порушує зсідання крові, тобто відкриває ворота інфекції, а бактерії тифу (сальмонельозу) викликають захворювання та загибель.

Рис. 14.13. Кішка - природній ворог гризунів

Рис. 14.14. Бактороденцид бактокумарин

Найпростішим і найефективнішим є хімічний метод дератизації, який ґрунтується на використанні отруйних речовин для принад, обпилювання нір, отруєння водяних поверхонь. Отруйні речовини поділяють на дві групи: повільнодіючі (антикоагулянти) – зоокумарин, ланірат (бромадіалон), натрієва сіль зоокумарину, діфенацин, фенфтолацин, вазкум, зоосорбцид, конрацид та ін.; гостродіючі – крисид, норбомід, натрію фторацид, барію фторацид; кальцію арсеніт, червона морська цибуля.

Повільно діючі отруйні речовини – використовують без підкормки. Вони перешкоджають зсіданню крові та підвищують проникність кровоносних судин, порушують синтез протромбіну, що призводить до геморагічного діатезу, кровотеч, смерті. Отрутохімікати цієї групи здатні до кумуляції, не викликають захисних рефлекторних реакцій, тому гризуни їдять отруйні принади упродовж кількох днів.

Перевагами антикоагулянтів над гостродіючими отрутохімікатами можна вважати такі:

· відносна безпечність для сільськогосподарських тварин;

· антикоагулянти мають специфічні антидоти – це вітамін К і його препарати (Вікалос, Фтіокол, Менадіон), а також свіжа кров;

· ознаки отруєння антикоагулянтами розвиваються поступово, протягом кількох днів;

· м'ясо вимушено забитих тварин використовують без обмежень.

Основними препаратами, рекомендованими для боротьби з гризунами у тваринницьких приміщеннях, із групи антикоагулянтів є зоокумарин та діфенацин.

Рис. 14.15. Зернова суміш для дератизації «Капкан»

Рис. 14.16. Тістоподібна приманка

Гостродіючі отрути цієї групи, як правило, використовують одноразово. Діють на нервову та серцево-судинну системи.

Газова дератизація. З цією метою використовують сірнистий ангідрид, вуглекислий газ СО2, хлорпікрин, брометил та ін. Газову дератизацію застосовують в ізольованих приміщеннях (елеваторах, коморах, холодильниках, на суднах після розвантаження та інших об'єктах). Перед газацією приміщення ретельно герметизують, виводять тварин, виносять рослини, корми, після закінчення добре провітрюють.

Перш ніж приступити до проведення винищувальних заходів, потрібно вивчити місця знаходження гризунів, їх постійні кормові шляхи, заселення об'єктів і скласти план проведення дератизації. Заселеність тваринницьких приміщень неоднакова. У свинарниках оселяється 60–98 % щурів, на вигульних дворах, майданчиках – 23–46 %, у телятниках – 45–86 %. На території тваринницьких комплексів вони знаходяться постійно і тому дератизацію тут потрібно проводити також постійно. Середнє навантаження на одного дератизатора під час профілактичної обробки становить 50–80 тис. м², а під час проведення винищувальних заходів – 40–50 тис. м².

Дератизацію проводять безпринадним методом або ж із використанням принад. Для безпринадного методу застосовують обпилювання нір (по 5–7 г на нору) зоокумарином, дикталицином, крисидом, закупорку нір отруйною піною пінолацину або ж пінокумарину (упродовж 3–5 с на нору). Щури дуже полюбляють чистоту, тому будуть чистити волосся язиком і таким чином ковтатимуть отруту. До безпринадного методу належить створення пилових майданчиків перед норою (до 10 г на 1 м²) або створення із 0,5 %-го або 1 %-го дусту зоокумарину пилового коридору завдовжки до 1 м на шляху руху гризунів. Якщо упродовж трьох днів щури проходять по ньому 1–3 рази на день, загибель їх буде 100 %.

Влітку, коли спека, у щурів підвищується спрага, тоді доцільно використовувати отруєну воду або напилювати на поверхню води нерозчинні ратициди (зоокумарин, фентолацин 3–5 Г/100 см² водяної поверхні або 1 %-й розчин натрієвої солі зоокумарину з розрахунку 5 мл 1 %-го розчину на 1 л води). До отруєної води додають 10–15 г цукру для поліпшення її смаку.

Принадний метод ґрунтується на використанні отруєних принад. До кожної принади необхідно додавати смакові добавки, такі як рослинна олія, цукор, укропна вода, меляса. Їх додають до принад для поліпшення смаку та запаху.

У свинарниках усі виявлені місця концентрації гризунів потрібно звільнити від свинопоголів'я. Краще мати вільні 2–3 станки-клітки і, переганяючи поголів'я зі станка в станок, проводити почергово дератизацію. Якщо приміщення густо заселене гризунами, можна спочатку використовувати безпечні для свиней гостродіючі отрути (норбомід, крисид). Для знищення гризунів, які залишилися, краще використовувати зоокумарин.

Крім використання принад, потрібно обов'язково обпилювати нори, після чого закупорювати їх ватою, паклею. Пилові майданчики створюють у спеціальних ящиках або ж у вільних від свиней станках-клітках.

Після дератизації у свинарнику проводять санітарний ремонт. Під час ретельного проведення заходів упродовж 3–4 тижнів повністю можна позбавитися щурів у будь-якому свинарнику.

Не можна проводити дератизацію під час масових обробок свиней (кастрація, дегельмінтизація, щеплення та ін.). На дератизацію одного свинарника площею 500–600 м². При середньому ступені заселення щурами потрібно 1,5–2 кг зоокумарину.

Знищення гризунів у пташниках (додаток 1) більш трудомісткий процес, особливо при вільному утриманні птиці, оскільки майже немає зручних місць для розкладання принад. Тому у пташниках найдоцільніше використовувати зоокумарин, оскільки кури до нього майже нечутливі. Це пояснюється двома факторами: по-перше, у курей дві сліпі кишки, де постійно синтезується вітамін К; по-друге, за типом харчування кури – копрофаги, тобто постійно одержують вітамін К мікробного походження. Більш чутливий до препарату молодняк.

14.6.2. Визначення ступеня заселення гризунами приміщень

Ступінь заселення мишоподібними гризунами тваринницьких приміщень визначають за двома критеріями: кількістю з'їденої принади (у середньому за добу) та кількістю нір, де живуть гризуни.

Показники ступеня заселення визначають з розрахунку на 100 м² площі.

Жилі нори гризунів визначають так. Усі виявлені нори (на 100 м²) на ніч прикопують або замазують глиною чи закладають тампонами. Виявлені відкритими на ранок нори будуть жилими.

Для визначення кількості з'їденої принади потрібно точно відважити певну кількість пробної принади без отрути (1–2 кг). Принаду ввечері розкладають біля нір, а вранці ретельно збирають і переважують. Так роблять упродовж трьох днів. Виходячи з одержаних результатів, розраховують потребу в ратицидах. Ступінь заселення гризунами приміщень буває:

1. Великий – поїдають понад 0,5 кг принади або є більш як п'ять жилих нір.

2. Середній – з’їдено від 0,2 до 0,4 кг принади, є 2–4 жилі нори.

Малий – поїдають 0,1 кг принади та є одна нора.

Нижче наведено норми витрат отрутохімікатів при дератизації за методом принад:

Ступінь заселення гризунами	Одноразові норми речовини на 100 м, г
	зоокумарин	крисид
Великий	100	10
Середній	25	2
Малий	15	1

Питання для самоконтролю

1. Що таке дезінфекція?

2. Які класифікується та коли проводиться вимушена дезінфекція?

3. Назвіть методи дезінфекції.

4. Які умови впливають на ефективність дезінфекції?

5. Назвіть контрольний мікроорганізм, що визначає якість дезінфекції.

6. Дайте визначення терміну « дезінсекція».

7. Що таке «дезакаризація»?

8. Дайте визначення поняттю «дератизація».

9. Як визначити ступінь заселення приміщення гризунами?

Попередня тема

На початок

Наступна тема