БАКТЕРІЙНІ ХВОРОБИ СВИНЕЙ

Електронний посібник

Коліентеротоксемія (набрякова хвороба) – захворювання поросят з гострим перебігом, переважно після відлучення їх від свиноматок, що проявляється ураженням центральної нервової системи і набряками у різних органах і тканинах.

У 1921 році в США Дойль вперше діагностував набрякову хворобу. Згодом (1938 р.) її встановив П. Шенкс у Північній Ірландії. 3 цього часу її почали широко вивчати. 3 50 – 60-х років це захворювання стали діагностувати практично скрізь.

У нашій країні перші повідомлення про набрякову хворобу були опубліковані в 1956 – 1957 рр.

Коліентеротоксемія супроводжується високою летальністю (майже 100%), втратою приросту маси тіла, значними витратами на лікувально-профілактичні заходи.

Набрякова хвороба свиней внаслідок поширення у більшості країн світу з розвиненим свинарством стала однією з головних причин загибелі поросят, особливо в період відлучення від свиноматок.

Значних збитків від набрякової хвороби зазнають племінні господарства, де застосовують концентратний тип годівлі. Тут спалахи коліентеротоксемії повторюються щоразу після відлучення поросят від свиноматок. Це негативно впливає на результати господарської діяльності, обмежуються вивезення та реалізація племінного молодняку, порушуються технології вирощування тварин.

Етіологія. Дослідженнями вітчизняних і зарубіжних вчених було доведено, що токсичний патогенний чинник, здатний викликати набрякову хворобу у поросят, накопичується у вмісту кишечнику за рахунок розвитку там бета-гемолітичних штамів E. colі .

Екстракт чистих культур цих бактерій діє таким же чином. Нині визнано, що коліентеротоксемію у поросят викликають бета – гемолітичні серогрупи Escherichia coli. Ці мікроорганізми, на відміну від сапрофітних ешерихій, володіють факторами патогенності (адгезивністю, токсигенністю, інвазивністю), діючи на органи та тканини, порушують їх функції, викликають патологічний стан організму (рис. 87).

Рис. 87. Колонізація слизової оболонки кишечнику ешерихіями

Патогенні ешерихії є облігатними паразитами (факторна хвороба) і здатні викликати захворювання тварин, птиці, людей.

У межах виду Е. соli ідентифіковано більш як 180 серологічних груп за О-антигеном, 97 – за К- антигеном, 150 – за Н-антигеном. Тобто, лише за комбінацією О-, К- і Н-антигенів кількість можливих серотипів у ешерихій може становити 50 – 100 тис.

Мікроорганізми не утворюють спор. Капсулу мають представники серогруп О8, О9, О101. Бактерії поширені всюди завдяки здатності адаптуватися до різних умов довкілля. Ешерихії не мають зовнішніх ознак, за якими їх можна було б відрізнити від інших подібних мікроорганізмів. Це прямі палички завширшки 0,4 – 0,7 мкм, завдовжки 1 – 3 мкм, під час фарбування живі бактерії мають дещо більший розмір – відповідно 1,1 – 1,5 і 2 – 6 мкм.

Разом з іншими мікроорганізмами (симбіонтами кишечнику, дихальних шляхів, шкіри) Е. соli стимулює дозрівання імунної системи. Ешерихії - симбіонти синтезують вітаміни групи В, які використовуються організмом тварин в обмінних процесах. Рухаються вони за допомогою перитрихіальних джгутиків; у нерухомих штамів джгутики відсутні. Джгутики вкривають всю поверхню клітини і бувають різної довжини, діаметр їх від 10 до 30 мкм. Із рухомих штамів здебільшого зустрічаються серотип О26: В6. О55: В5 та ін.

На поверхні клітини деяких ентеропатогенних ешерихій є війки (пілі), які нагадують прямі тонкі нитки діаметром 0,2 – 0,4 мкм, довжиною 30 – 18 мкм (рис. 88). На одній клітині їх буває 40 – 120 штук.


Рис. 88. Війки (пілі) на поверхні ентеропатогенних ешерихій	Рис. 89. Мікрокартина Е. соli (фарбування за Грамом)

Штами з пілями здатні фіксуватися до окремих клітин тонкої кишки, розмножуватись і колонізувати її слизову оболонку.

Бактерії – грамнегативні, добре фарбуються усіма аніліновими фарбниками (рис. 89).

У препаратах, виготовлених із тканин і транссудату, інколи фарбуються біполярно. Ешерихій відносять до аеробів або факультативних анаеробів, які невибагливі до живильних середовищ і добре ростуть за рН 7,4 ± 0,2 і температури 37 – 38 °С. Для їхнього росту, як і для росту всіх інших гетеротрофів, потрібно 20 амінокислот. Вони їх і отримують із живильних середовищ, а частину синтезують самостійно. Для біосинтетичних процесів ешерихій використовують низькомолекулярні сполуки.

Культури ешерихій розмножуються навіть у фізіологічному розчині. Добрий ріст спостерігають на м'ясопептонному бульйоні (МПБ), на м'ясопептонному агарі (МПА), бромтимоловому і середовищах Плоскірєва, Ендо, Левіна (рис. 90, 91).


Рис. 90. Ріст культури Е. соli на МПА	Рис. 91. Ріст культури Е. соli на агарі Ендо	Рис. 92. Ріст культури Е. соli на кров'яному агарі

На середовищах визначають біохімічні, антигенні та патогенні властивості.

Гемолітичні властивості E. coli можна визначити під час посіву досліджуваної культури на МПА з кров'ю кроля, на якому після інкубації в чашках Петрі у термостаті з'являються (під колоніями і навколо них) прозорі зони (дворики) повного просвітлення середовища за рахунок руйнування еритроцитів, так званий бета-гемоліз (рис. 92).

Епізоотологічні дані. До набрякової хвороби сприйнятливі молоді поросята до 6-місячного віку, однак найчутливіші тварини в період перед відлученням і після нього. У стаціонарно неблагополучних господарствах переважно хворіють 1-місячні поросята-сисуни, підсвинки. У спеціальній літературі є повідомлення про захворювання на набрякову хворобу навітъ одноденних поросят.

Однак слід зауважити, що серед поросят-сисунів і свиней віком понад 6 – 7 міс. хворобу практично не реєструють.

Відмічаючи підвищену чутливість до набрякової хвороби поросят 8 – 10-тижневого віку, більшість авторів підкреслює, що хворіють з них лише добре вгодовані ("хвороба ненажерливих поросят"). Цей фактор, як і вік тварин, що уражуються, дослідники вважають характерним для набрякової хвороби.

Нерідко хвороба перебігає за типом ензоотичних спалахів незалежно від напрямку господарської діяльності. Тривалість спалаху коливається від 1 до 3-х тижнів у господарствах з туровими опоросами і до 5 – 8 міс., там, де опорос проходить протягом усього року.

Одночасно може захворіти кілька поросят в одному або кількох станках, але поширення захворювання на увесь приплід однієї свиноматки практично не спостерігають. Іноді спалах захворювання обмежується лише одним гніздом або станком, а в інших випадках інфекція поширюється на кілька станків, причому не обов'язково сусідніх.

Джерелом збудника інфекції за набрякової хвороби є хворі та перехворілі тварини - бактеріоносії і тварини – носії збудника з патогенними властивостями.

У клінічно здорових свиней з господарств, неблагополучних щодо набрякової хвороби, у період, коли не реєстрували захворювань загибелі тварин, носійство гемолітичних штамів E. coli у поросят-сисунів становило 4,1 %, у відлучених поросят – 18,5, у свиноматок – 13,6 %; під час ензоотичних спалахів хвороби – відповідно 25,8 і 43,6 % від загальної кількості хворих і підозрюваних у захворюванні тварин.

Перед спалахом хвороби в неблагополучних господарствах серед поросят-сисунів незадовго до відлучення та поросят через 2 – 10 днів після відлучення кількість носіїв зростає, а з появою клінічно хворих тварин відсоток висіву гемолітичних E. coli різко збільшується, досягаючи в деяких господарствах 100 %.

Отже, крім явно хворих тварин, у разі загибелі яких у 100 % випадків виділяються гемолітичні штами E. coli, джерелом збудника інфекції є клінічно здорові свині – носії бактерій з трансмісивними генетичними детермінантами патогенності. Вони стають причиною поширення гемолітичних штамів E. coli в межах одного господарства занесення їх до благополучних господарств.

Спостереження підтверджують дані багатьох авторів про те, що факторами, які сприяють виникненню набрякової хвороби, є зміни і порушення годівлі та утримання свиней, стресові ситуації, як то: різка зміна раціону, відсутність мінеральної підгодівлі, згодовування недоброякісного корму, надмірне введення до раціону вуглеводистих та білкових кормів, утримання тварин у вологих приміщеннях з недостатньою вентиляцією, транспортування, переведення з одного станка в інший під час спалаху хвороби, раннє відлучення поросят, відсутність моціону, а також проведення вакцинацій, кастрацій тощо (факторність).

За набрякової хвороби тварини одужують рідко. Одужання настає повільно, протягом 8 – 10 днів. Якщо в господарстві захворювання виникає вперше, то гинуть майже всі хворі поросята.

Клінічні ознаки і перебіг. У природних умовах інкубаційний період триває 6 – 10 год, а у разі експериментального зараження – 5 – 6 днів.

Залежно від низьки факторів (вік і вгодованість поросят, патогенні властивості E. coli тощо) набрякова хвороба може перебігати блискавично, гостро, підгостро і хронічно.

Клінічні ознаки у свиней різних вікових груп проявляються неоднаково. У поросят спостерігають набряки повік, розлади функції шлунково-кишкового тракту та нервової системи (парези) (рис. 93).

Рис. 93. Ознаки парезів у поросят за набрякової хвороби

Підвищення температури тіла спостерігають лише на початку захворювання і триває недовго. 3 появою типових для набрякової хвороби ознак температура тіла приходить до норми, а незадовго до загибелі свиней знижується нижче норми.

Клінічні симптоми захворювання у тварин можуть бути різними, але у разі масового захворювання вони зберігають свої загальні, характерні для набрякової хвороби ознаки. Однією з найбільш ранніх ознак цього захворювання є порушення або повна втрата апетиту, проте у деяких поросят апетит зберігається протягом усієї хвороби.

Надгострий, або блискавичний перебіг хвороби спостерігається у добре розвинених вгодованих поросят. При цьому патологічний процес розвивається швидко і тварини гинуть протягом 0,5 – 1 год без характернних набряків, нервових явищ та інших симптомів. Нерідко надгострий перебіг захворювання має місце в тих господарствах, де поросят переводять на звичайну годівлю раптово, без попереднього підгодовування. Як правило, надгострий перебіг спостерігається на початку ензоотичного спалаху хвороби в господарствi.

Найтиповішим для набрякової хвороби є гострий перебіг, під час якого захворювання триває від кількох годин до 2 – 3 днів. В господарствах воно клінічно проявляється по-різному, що створює труднощі в установленні діагнозу.

У розі гострого, найтиповішому перебігу набрякової хвороби слід розрізняти чотири форми захворювання: кишкову, набрякову, змішану та нервову. Кишкова форма спостерігається у поросят середньої та нижче середньої вгодованості та характеризується розладом функції шлунково-кишкового тракту. У хворих тварин спостерігається пригнічення, незначне підвищення температури тіла або вона в межах норми, зниження апетиту; з'являється пронос, який часто переходить у запор. Кал з домішками слизу або крові, при запорах – затверділий. Інколи у хворих тварин спостерігається здуття живота. Під час пальпації ділянки товстого відділу кишок спостерігається болючість. Вона відмічається також за пальпації в ділянці верхньої частини шиї та спини.

Зрідка у поросят реєструють блювання або позиви до нього. Після появи цих симптомів настає різке пригнічення загального стану та порушення функції серцево-судинної системи, яке характеризується ціанозом видимих слизових оболонок та шкіри в ділянці вух, п'ятачка, нижньої частини живота і внутрішньої поверхні кінцівок, тахікардією, послабленням серцевих тонів, а інколи аритмією. Дихання у хворих тварин поверхневе.

Крім того, у добре вгодованих поросят хвороба характеризується набряком повік, кон'юнктивітом, набряком підшкірної клітковини, клітковини в ділянці голови, грудної клітки, черевної стінки (рис. 94, 95).


Рис. 94. Набряк голови поросят за гострого перебігу набрякової хвороби	Рис. 95. Набряки повік у поросяти за госьтрого перебігу набрякової хвороби

У разі нервовоі форми переважають явища, пов'язані з ураженням центральної нервової системи. Загальний стан тварин стає пригніченим, вони намагаються заритися в підстилку, більше лежать або стоять, впершись головою в стіну чи куток, і не реагують на зовнішні подразнення. Під час рухіх у поросят спостерігається напружена хитка хода. Такий стан депресії змінюється різким збудженням тварин, у них відмічається гіперстезія шкіри, рухи по колу та намагання постійно рухатись вперед.

У хворих тварин, які лежать, спостерігається стан заціпеніння, при якому вони навіть на незначне подразнення (доторкання до шкіри) реагують здриганням.

Патологоанатомічні зміни. Однією з найхарактерніших ознак набрякової хвороби свиней є набряк повік і кон’юнктиви (рис. 96).

Іноді спостерігають набряк підшкірної клітковини підгруддя, черева, промежини, а також поверхневих пахвинних лімфатичних вузлів і суглобів кінцівок.

Рис. 96. Набряк підшкірної клітковини

Поверхневі та глибокі лімфатичні вузли голови та шиї, поверхневі пахвинні лімфатичні вузли гіперемійовані, на розрізі вологі, соковиті. В окремих випадках спостерігають ознаки набряку підслизового шару глотки і дрібні крапкові крововиливи під слизовою оболонкою стравоходу. Гортань і голосові зв'язки набряклі. Слизові оболонки носових ходів, носових раковин гортані гіперемійовані.

Нерідко набряки виникають не лише в підшкірній клітковині, але і в ділянці голови, носової частини, в підщелеповому просторі, гортані, основи вух, слизовій частині шлунка. Іноді стінки шлунка можуть бути драглеподібно інфільтровані й потовщені до 2 – 4 см. Найпоказовіше для набрякової хвороби – виявлення інфільтрації мезентеріальних зв'язок, петель клубової кишки. Внаслідок цього вона набуває вигляду спортивного диску для метання.

Слизова та серозна оболонка тонкого кишечника переважно перебуває в стані гострого катарального запалення (рис. 97).

Рис. 97. Вигляд кишечнику за набрякової хвороби

Іноді спостерігають геморагічне запалення клубової кишки, проте змін у тонкому відділі кишечника не відзначають. Під слизовою оболонкою товстого кишечника спостерігають смугасті крововиливи. Часто виявляють некроз слизової оболонки з наявністю висівкоподібних дифтеричних нашарувань. Важливою ознакою за патологоанатомічної діагностики набрякової хвороби свиней є наявність серозного або фібринозного ексудату в перикардіальній сумці, грудній та черевній порожнинах, хоча такі ексудативні явища не завжди бувають різковираженими.

За набрякової хвороби свиней спостерігають набряк гортані, незначну кількість (20 – 25 мл) жовтуватого транссудату в перикардіальному просторі, набряк легень, іноді з точковими крововиливами; шлунок переповнений кормовими масами, слизова оболонка шлунка з ознаками геморагічного запалення та точковими крововиливами в підслизовий шар (рис. 98).

Рис. 98. Скупчення великої кількості неперетравленого корму в шлунку поросяти за набрякової хвороби, З. Пейсак, 2008

Під час розрізу шлунка по великій кривизні майже у половини трупів поросят знаходили чітко виражений набряк підслизового шару зі скупченням у ньому прозорої драглистої рідини. Внаслідок цього товщина стінок шлунка досягає 0,5 – 1,5 см.

У переважної більшості трупів виявляли набряк брижі між кільцями ободової кишки. В окремих випадках спостерігали гостре катаральне запалення тонкого відділу кишечнику, що характеризується повнокрів'ям судин брижі, збільшенням та гіперемією мезентеріальних лімфатичних вузлів.

Діагностика і диференційна діагностика. Для зажиттєвої діагностики набрякової хвороби в лабораторію ветеринарної медицини направляють фекалії тварин, відібрані із прямої кишки або свіжовиділені.

Для посмертної діагностики в лабораторію направляють свіжий труп тварин (не пізніше 6-ти год після загибелі) або тонкий відділ кишечника з вмістом і мезентеріальні лімфатичні вузли. У разі розтину трупа тварини в лабораторії, крім вказаного патологічного матеріалу, додатково досліджують кров з серця та паренхіматозні органи.

Таким чином, для діагностики набрякової хвороби свиней найбільш важливі методи клінічний та патологоанатомічний, а з лабораторних – експрес-метод (16 – 20 год) для виділення чистої культури E. coli та визначення її гемолітичних властивостей під час використання кров'яного агару Ендо.

Необхідно виключити отруєння кухонною сіллю, яке перебігає гостро і супроводжується порушенням функції нервової системи і травного каналу. Типовим є слиновиділення, на розтині зміни локалізуються, головним чином, в органах травлення. У разі отруєння госіполом основні зміни локалізуються в травній і сечовивідній системах.

3 інфекційних захворювань необхідно виключити – лістеріоз, хворобу Ауескі, чуму свиней, ентеровірусний енцефаломієліт (хвороба Тешена) тощо. Лістеріоз уражує багато видів тварин, зокрема й птицю. Для цієї хвороби, на відміну від коліентеротоксемії, характерні септичні явища і мастити. На розтині у хворих тварин з ознаками ураження центральної нервової системи виявляють гнійний енцефаліт. Хвороба Ауескі уражує всі вікові групи свиней. У інших тварин (крім свиней) збудник викликає свербіж і розчісування в місцях проникнення вірусу. Захворювання у поросят віком до 10 днів характеризується практично 100 % захворюваністю і летальністю. Коліентеротоксемію, на відміну від хвороби Ауескі, практично не реєструють у поросят, старших 3-місячного віку. У разі хвороби Ауескі поряд з ураженням центральної нервової системи у більшості хворих можлива респіраторна форма цього захворювання. Кінцеву діагностику проводять також із застосуванням біопроби на кролях. Ентеровірусний енцефаломієліт виникає переважно у свиней у віці 4 – 10 міс. (у дещо старших тварин). Звертають увагу на раптову появу типових ознак хвороби (коліентеротоксемії) серед поросят з доброю вгодованістю.

Лікування. Для лікування використовують антибіотики і сульфаніламідні препарати, внтурішньом’язово вводять 30 – 40 мл гіперімунної сироватки в поєднанні зі стрептоцидом (250 000 ОД) і пеніциліном (100 000 ОД) з додаванням 2 мл вітаміну В1. Внутрішньом’язово вводять супрастин у дозі 0,5 мл на одну голову 2 – 3 рази на добу, піпольфен (0,002 – 0,003 г/кг м.т.) 2 рази на добу або димедрол – внутрішньом’язово 2 – 4 мл 1 % розчину 2 – 3 рази в день.

Є й така схема лікування: сироватка проти колібактеріозу, сальмонельозу і протейної інфекції внутрішньом’язово (20 мл один раз на день протягом 2 днів), кофеїну 20 % розчин підшкірно (0,05 мл на 1 кг м.т.) двічі на день протягом 5 – 7 днів, неоміцин внутрішньом’язово (0,02 на 1 кг м.т.) 2 – 3 рази на день протягом 3 – 5 днів, піпольфен (0,07 мл на 1 кг м.т. ) двічі на день протягом 3 – 5 днів, преднізолон внутрішньом’язово (50 мг на голову) один раз на добу протягом 2 – 3 днів, кальцію хлорид 5 % розчин + уротропіну 40 % розчин внутрішньочеревинно (10 мл на одну голову) один раз на день протягом 3 – 5 днів, вітамін В1 внутрішньом’язово (1 мл на голову) один раз на день протягом 5 діб. Для відновлення водно-електролітного балансу застосовують реополіглюкін внутрішньовенно (50 – 70 мл) один раз на день протягом 5 – 7 днів.

Профілактика і заходи боротьби. Під час вжиття профілактичних й лікувальних заходів за набрякової хвороби слід пам'ятати про те, що це захворювання – бактеріальна токсемія, яка виникає в кишках у поєднанні з кормовою алергією. Першим заходом у разі виникнення хвороби має бути голодна дієта.

Єдиний спосіб уберегтися від цієї хвороби – це профілактика, запобігання. Критичний (небезпечний) період для поросят – це період відлучення, коли вони починають їсти різноманітні корми. Вони їх поїдають забагато, а перетравити не можуть. У підсисний період, перебуваючи під маткою, поросята живуть за рахунок її молока, яке ссуть до 20 разів на добу. Молочна продуктивність матки коливається від 90 до 350 кг за лактацію. У місячному віці його припадає по 500 г, а з другого місяця по 300 г на одне порося в день. Найкраще відлучати поросят у 2 місячному віці. Під час відлучення поросятам, крім інших кормів, дають по 300 – 400 г коров'ячого молока на день. Воно перетравлюється поросятами гірше. Крім цього, воно містить високоалергічний Р-лактоглобулін, який у деяких дітей може викликати явище алергії, діатез, пронос, судоми, навіть призводити до смертельних наслідків. Так само молоко деяких корів може викликати у поросят явища отруєння або набрякову хворобу. Коров'яче молоко слід давати поросятам не більше ніж як по 300 г (по 100 г на один раз), розводячи його водою (1:3), а для запобігання алергії краще його прокип'ятити протягом 30 хвилин. Звичайно, не тільки в молоці є отруйні речовини. Вони можуть бути і в інших кормах (ячмінна, пшенична каші). Тому потрібно давати цих кормів мало та обов'язково різних. Пучок листків конюшини, зелений корм, трохи висівок пшениці, трошки дріжджів, риб'ячого борошна тощо. Пізніше можна давати по 1 – 2 ложки вівсяної, ячмінної, пшеничної каші. Дуже добре давати поросятам кисле молоко, кефір, простоквашу. Перший місяць після того, як купите порося, тримайте його "упроголодь". Першого місяця треба годувати тричі, а іноді навіть двічі на день. Денний раціон має бути таким: 300 г молока, 500 г теплої води, дві повних ложки вівсяної каші, кілька ложок вареної митої картоплі. Це все розділити на 3-и порції. У кожній порції буде по 350 – 400 г. Можна ще додати пучок різаного сіна, кропиви.

Рис. 99. Вакцина Сердосан, м. Київ, Україна

Так годувати цілий місяць. З другого місяця вже можна збільшувати кількість корму. Обов'язковим є те, що корми мають бути різноманітними. Не можна годувати одним кормом. Щоденний раціон має складатись з суміші: розбавлене коров'яче молоко, варена картопля, вівсяна каша, пучка кропиви, конюшини. Німці рекомендують у цей період годувати поросят сумішками, які містять такі складники: вівсяного борошна – 71 %; кормовий цукор – 5 %; сухі кормові дріжджі – 10 %; риб'яче борошно – 8 %; кров'яне борошно – 2 %; мінеральні елементи – 2 %; вітамін А – 0,0011 %. Добрі результати дає введення в раціон замінників свинячого молока (за Райнішом): сухого знежиреного коров'ячого молока – 75 %, вівсяного борошна – 10 %, глюкози – 6,5 %, риб'ячого борошна – 4,5 %, дріжджі – 4,5 %. Якщо є можливість, то дуже добре випускати поросят хоч на годину – другу у двір, а ще краще утримувати їх в загороді. Для специфічної парофілактики запропоновано вакцину Сердосан (рис. 99).

Дезінфекцію приміщень, в яких утримували і були забиті або загинули хворі набряковою хворобою свині, проводять розчином хлорного вапна з вмістом 3 % активного хлору, або 4 % гарячим розчином їдкого натрію.

Попередня

На початок

Наступна