|
|
БАКТЕРІЙНІ ХВОРОБИ
СВИНЕЙ Електронний
посібник |
|||||||||
|
10. Лептоспіроз Лептоспіроз (Leptospirosis) – природно-осередкова хвороба
сільськогосподарських, домашніх, промислових і диких тварин, що проявляється
в типових випадках гарячкою, жовтяницею, гемоглобінурією, некрозом слизових
оболонок та шкіри, у свиней – масовими абортами, народженням і загибеллю
нежиттєздатного молодняку. До лептоспірозу сприйнятлива людина. Лептоспіроз вперше був описаний у людини в Німеччині у
1886 р. А. Вейлем, у Росії – в 1888 р. Н. Васильєвим. Збудник хвороби відкрили
японські дослідники Інадо та Ідо в 1915 р. У нашій країні лептоспіроз
відгодівельної худоби першими описали в 1935 р. С. Нікольський, Ф. Десятов,
Г. Марченко під назвою «інтерогемоглобінурія великої рогатої худоби»,
етіологічну роль лептоспір у цьому захворюванні встановили В. Терських (1939)
і М. Земсков (1940). Лептоспіроз овець і кіз уперше був зареєстрований А.
Авроровим, М. Земсковим (1937). Від свиней та овець лептоспіри були виділені
В. Терських у 1949 р., від коней – Л. Новиковою в 1947 р. С. Любашенко в
1940 р. для профілактики лептоспірозу вперше запропонував хінозольову
вакцину, в 1947 р. – гіперімунну сироватку. Лептоспіроз реєструють у багатьох країнах
світу. В Україні захворювання на лептоспіроз великої рогатої худоби вперше
встановили Ф. Десятов, М. Горбань та Б. Петренко у 1938 р., на лептоспіроз
свиней – М. Горбань у 1948 р. Нині при Інституті ветеринарної
медицини УААН функціонує створений канд. вет. наук О. О. Кучерявенко музей
патогенних лептоспір, який не має аналогів у країнах СНД. Економічні збитки, яких завдає лептоспіроз, значні і
складаються з втрат внаслідок масових абортів у свиней, загибелі тварин,
особливо поросят-сисунів, зниження продуктивності рогатої худоби, витрат на
проведення складних лабораторних досліджень та організацію заходів боротьби з
хворобою. Збудник хвороби – патогенні лептоспіри, які за антигенними властивостями
розподілені на 23 серологічні групи, що включають 202 серовари. У великої
рогатої худоби захворювання найчастіше спричинюють L. haebdomadis, pomona,
icterohaemorrhagiae, grippotyphosa, mitis (tarassovi); у свиней – L. pomona, mitis;
у дрібної рогатої худоби – L., mitis, pomona, haebdomadis; у коней – L. pomona,
grippotyphosa, mitis; у собак – L. canicola. У морфологічному та культуральному
відношенні лептоспіри різних серотипів ідентичні й у «темному полі»
мікроскопа мають вигляд ніжних, тонких, сріблясто-білих спіралеподібних
паличок та ниток з потовщеннями на кінцях, розміром (4 – 15) – (0,2 – 0,4) мкм, з
активним різноманітним рухом (рис. 100).
Культивують лептоспіри за температури 26 – 28 °С, рН =
7,2 – 7,4 на елективних рідких середовищах Уленгута, Терських, Любашенка,
Ферворт – Вольфа, до складу яких входить 5 – 10 % кролячої або
баранячої сироватки. Культури ростуть повільно, впродовж 7 – 10 діб, іноді
довше. Типову ідентифікацію лептоспір здійснюють за допомогою специфічних
сироваток за реакцією мікроаглютинації (РМА). До
експериментального зараження чутливі золотисті ховрахи, морські свинки 3 –
4-тижневого віку, 8 – 10-денні кроленята, а також цуценята. Лептоспіри є
типовими гідробіонтами, тому у воді річок та озер зберігаються до 200 діб, у
стічних водах – до 10 діб, у вологому ґрунті з нейтральною і
слабколужною реакцією – до 43 – 279 діб. Дуже чутливі до висушування – у сухому ґрунті
втрачають здатність рухатися через 30 хв, гинуть через 2 – 12 год. Під дією
сонячного випромінювання лептоспіри інактивуються через 2 год, під час нагрівання до температури 56 °С – 30 хв, до 76 – 96 °С – миттєво. Добре
витримують низькі температури, в замороженому стані зберігаються до 30 діб. У
сечі сільськогосподарських тварин і гризунів зберігаються 4 – 7 год, у молоці
– 8 – 24 год, у замороженій спермі – 1 – 3 роки,
гноївці – 24 год. Епізоотологія хвороби. До лептоспірозу сприйнятливі велика рогата худоба,
буйволи, свині, коні, вівці, кози, олені, собаки, верблюди, коти, гризуни,
хутрові звірі, комахоїдні, сумчасті тварини. Найчастіше уражуються свині й
велика рогата худоба. У молодих тварин перебіг хвороби тяжчий і летальність
вища порівняно з дорослими тваринами. Резервуаром патогенних лептоспір у
природі є дрібні дикі ссавці – лептоспіроносії (польові миші, сірі та інші види
щурів, сумчасті, комахоїдні), хижі тварини, які постійно мешкають на певній
території і формують природні осередки інфекції. В антропургічних осередках
резервуаром збудника стають інфіковані сільськогосподарські, домашні тварини
й синантропні гризуни. Джерелом збудника інфекції є клінічно та безсимптомно
хворі тварини, а також перехворілі лептоспіроносії, які тривалий час
виділяють збудник із сечею: гризуни – довічно, свині – до 2 років, вівці – до
9 міс,. велика рогата худоба – до 20 міс,. собаки – до 3 років, коти – до 119
діб, лисиці – до 514 діб. У неблагополучних господарствах лептоспіроносійство
становить у великої рогатої худоби від 1 – 2 % до 10 – 20 %, у свиней – 30 – 80 %. З організму
лептоспіри виділяються переважно із сечею, можливо, також з фекаліями,
молоком, спермою, виділеннями зі статевих органів, з абортованим плодом.
Зараження відбувається через воду застійних водойм і заболочених луків,
забруднених виділеннями хворих та перехворілих тварин-лептоспіроносіїв, через
контаміновані лептоспірами корми та підстилку, у разі поїдання інфікованих
трупів гризунів (свині, собаки, коти, лисиці) та незнешкоджених продуктів
забою хворих тварин (промислові звірі). Доведено можливість передавання
збудника хвороби статевим шляхом і внутрішньоутробно. Спалахи
лептоспірозу серед великої рогатої худоби і коней спостерігають переважно в
літньо-осінній пасовищний період, у свиней сезонність відсутня. У разі первинного виникнення інфекції хворіють
тварини різних вікових груп, хвороба охоплює від 20 до 60 % сприйнятливих
тварин, призводячи до загибелі значної частини неімунного молодняку. В
стаціонарно неблагополучних господарствах переважає безсимптомний перебіг
інфекції з тривалим лептоспіроносійством, наявністю в крові специфічних
антитіл, періодичними спалахами інфекції у разі появи нових неімунних
тварин. Клінічні ознаки і перебіг хвороби. Інкубаційний
період триває від 3-ох до 20 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий і
хронічний. У свиней – часто безсимптомний перебіг хвороби. У свиней гострий перебіг хвороби трапляється частіше у
супоросних свиноматок і поросят 1 – 60-денного віку за первинного виникнення
лептоспірозу в раніше благополучному господарстві. У свиноматок спостерігають
масові аборти в останні дні супоросності, мертвонароджені та муміфіковані
плоди, перегули, безплідність, народження нежиттєздатних поросят, які гинуть
у 1 – 3-й день життя (рис. 101).
У разі лептоспірозу молодих поросят віком від 30 до 60
діб характерні гарячка з підвищенням температури тіла до 40 – 41,5 °С,
пригніченість, відмова від корму, кон’юнктивіт. У поросят, на відміну від
інших видів тварин, жовтяничність шкіри й слизових оболонок буває рідко,
гемоглобінурія – як виняток, переважно в тих випадках, коли захворювання
спричинюється L. icterohaemorrhagiae. Тривалість
хвороби – 2 – 7 діб. Летальність серед молодняку може досягати 25 % і
більше. У господарствах з тривалим перебігом інфекції хворіє переважно
молодняк 2,5 – 4-місячного віку після закінчення пасивного імунітету від
матерів. Відмічаються підвищення температури тіла до 41 – 41,5 °С, анемія,
інколи слабка жовтяничність слизових оболонок і шкіри, кон’юнктивіт, хитка
некоординована хода, судоми. Тривалість хвороби – 5 – 7 діб,
летальність – 8 – 12 %. Хронічний перебіг лептоспірозу у свиней спостерігається
в стаціонарно неблагополучних господарствах. Хвороба проходить безсимптомно,
супроводжується масовим, тривалим лептоспіроносійством, наявністю специфічних
антитіл майже в усіх свиней. Патологоанатомічні зміни. У свиней жовтяничне забарвлення тканин і
геморагічний діатез спостерігають лише у разі лептоспірозу, спричиненому L. iсterohaemorrhagiae. У
свиней-лептоспіроносіїв нирки збільшені, тверді, поверхня їх горбиста,
зморшкувата. У нирках виявляють сіро-білі осередки некрозу діаметром 1 – 2
мм, що проникають у глибину кіркового шару, крапчасті крововиливи, межі між
кірковим і мозковим шарами згладжені. Гістологічні зміни у разі гострого лептоспірозу
характеризуються набряком волокон міжчасточкової сполучної тканини печінки,
набуханням і десквамацією зірчастих ендотеліоцитів, наявністю ареактивних
некрозів, зернистою та жировою дистрофією печінкових клітин. У нирках виявляють
зернисту дистрофію та гемосидероз епітелію звивистих канальців, проліферацію
ендотелію капілярів у клубочках. У разі хронічного лептоспірозу та
лептоспіроносійства в печінці виявляють інфільтрацію інтерстиціальної
тканини лімфоїдними та гістіоцитарними клітинами, іноді дрібні осередки
внутрішньочасточкових клітинних скупчень. У нирках спостерігають проліферацію
лімфоїдно-макрофагальних клітин з атрофією паренхіматозних елементів навколо
клубочків, у міжканальцевій і особливо периваскулярній сполучній тканині.
Виявляють також мукоїдне та фібриноїдне набухання стінок судин
мікроциркуляторного русла. Діагностика і диференційна діагностика. Діагноз
установлюють комплексно на основі епізоотологічних даних, клінічних ознак,
патологоанатомічних змін результатів лабораторних досліджень. Проводять її відповідно до чинних Методичних вказівок з
лабораторної діагностики лептоспірозу тварин. Для прижиттєвої діагностики
відбирають по 3 – 5 мл крові хворих тварин у перші 1 – 5 діб гарячки,
абортовані плоди, а також сечу від свиней-лептоспіроносіїв. Для посмертної
діагностики направляють трупи дрібних тварин і гризунів, від великих тварин –
серце, паренхіматозні органи (обов’язково нирки), сечовий міхур із сечею,
спинномозкову рідину. Влітку патологічний матеріал досліджують не пізніше ніж
через 3 – 6 год з моменту взяття, взимку або під час зберігання патологічного
матеріалу в охолодженому вигляді – через 10 – 12 год. Запропонований спосіб
мікроскопічного виявлення лептоспір із навколо- серцевої рідини, транссудатів
грудної та черевної порожнин дає змогу швидко і безпомилково встановлювати
діагноз на лептоспіроз безпосередньо в господарстві. Для виділення чистої
культури лептоспір проводять посіви на спеціальні живильні середовища
Терських, Любашенка або Уленгута лише з того патологічного матеріалу, в якому
попередньою мікроскопією виявлено лептоспіри. Наявність росту лептоспір
контролюють мікроскопією в «темному полі» роздавлених крапель, які готують з
посівів, починаючи з 8 – 10-ї доби культивування. Серотипову належність
виділених лептоспір визначають за допомогою перехресної реакції
мікроаглютинації (РМА) з діагностичними аглютинувальними сироватками. Для біологічної
проби заражають двох молодих (5 – 7-денних) кроленят, ховрахів або морських
свинок, яким патологічний матеріал в об’ємі 2 – 2,5 мл вводять у черевну
порожнину. Після загибелі заражених лабораторних тварин проводять
мікроскопічні дослідження в «темному полі» мікроскопа препаратів,
виготовлених з їхніх органів і крові, а також посіви на живильні середовища.
Якщо тварини не загинули, їх убивають (на 16-ту добу після зараження) і
досліджують сироватку їхньої крові за РМА. Мікроскопічне виявлення лептоспір
у патологічному матеріалі або позитивна РМА у розведенні сироваток 1:10 і
вище свідчать про позитивні результати біопроби. Серологічна
діагностика у разі лептоспірозу ґрунтується на результатах дослідження
парних сироваток за РМА. Як антиген використовують 7 – 10-денні культури
лептоспір різних серотипів, які постійно вирощують у діагностичних
лабораторіях. Реакцію ставлять на плексигласових пластинках, досліджують у
«темному полі» мікроскопа на наявність лізованих та склеєних лептоспір
(«павучків») у різних розведеннях сироваток. Результати реакції оцінюють за
п’ятибальною системою хрестиками: (++++) – аглютиновано й
лізовано 100 % лептоспір; (+++) – 75 % лептоспір; (++) – 25 % лептоспір;
(–) – аглютинація й лізис відсутні. Позитивною вважають
реакцію, яку оцінюють не менш ніж двома хрестиками за умови відсутності
аглютинації та лізису в контролі. Під час повторного дослідження сироватки крові тих самих
тварин через 7 – 10 діб реакцію виконують і оцінюють аналогічно. Зростання в
РМА титру антитіл у п’ять і більше разів свідчить про наявність
лептоспірозної інфекції у досліджуваних тварин. Сироватку крові
від вакцинованих свиней та овець можуть досліджувати з діагностичною метою на
лептоспіроз не раніш ніж через 2 міс,. а великої рогатої худоби – через 3
міс. після щеплення. Діагноз на лептоспіроз вважається установленим, а
господарство неблагополучним щодо лептоспірозу, якщо з патологічного
матеріалу або з органів лабораторних тварин, заражених досліджуваним
патологічним матеріалом, виділено культуру лептоспір; під час мікроскопічного
дослідження в крові або суспензії з органів загиблих тварин чи абортованого
плоду, в сечі чи органах лабораторних тварин, загиблих після зараження
досліджуваним матеріалом, виявлено лептоспіри; у сироватці крові понад 20 %
досліджених тварин виявлено антитіла в титрі 1 : 50 у невакцинованих тварин,
у титрах 1 : 100 і більше – у вакцинованих тварин. У разі виявлення
меншої кількості позитивних серологічних реакцій проводять мікроскопічне
дослідження сечі. За негативних результатах через 15 – 30 діб повторно
досліджують сироватку крові й сечу тих самих тварин. Виявлення під час повторного дослідження лептоспір чи
антитіл у тварин, які не мали їх раніше, або зростання титру антитіл у п’ять
і більше разів свідчить про неблагополучний стан господарства. Лептоспіроз
вважають причиною аборту, якщо лептоспіри виявлено в органах чи рідинах плоду
або навколоплідних водах; установлено наявність антитіл до лептоспір у
сироватці крові плоду за РМА у розведенні 1 : 5 і більше. Лептоспіроз
вважають причиною загибелі тварин у разі наявності у них клінічних ознак і
патологоанатомічних змін, характерних для цього захворювання, підтверджених
знаходженням лептоспір у крові чи паренхіматозних органах. Для своєчасного
виявлення лептоспірозу на племінних підприємствах, станціях штучного
запліднення, в племінних господарствах сироватку крові всіх
плідників двічі на рік досліджують за РМА; поголовно досліджують за РМА також
свиней, велику й дрібну рогату худобу перед виведенням та введенням їх з
племінною та виробничою метою (за винятком тварин, призначених для забою або
відгодівлі). Диференційна діагностика передбачає виключення у
великої рогатої худоби бабезіозів, злоякісної катаральної гарячки,
бруцельозу, кампілобактеріозу; у овець – бруцельозу, кампілобактеріозу; у
свиней – бруцельозу, сальмонельозу; у коней – інфекційної анемії. Бабезіози –
паразитарні захворювання, що мають сезонний характер і пов’язані з певною
місцевістю, наявністю кліщів переносників. Температурна
реакція утримується впродовж усієї хвороби незалежно від появи жовтяниці.
Некроз слизових оболонок і шкіри відсутній, спостерігається збільшення
селезінки. Застосування специфічних хіміопрепаратів дає добрий лікувальний
ефект. Вирішальне діагностичне значення має мікроскопічне
виявлення в крові кровопаразитів. Для злоякісної катаральної гарячки
характерними є спорадичність захворювання, відсутність жовтяничності й
гемоглобінурії, тяжкі нервові ураження, помутніння рогівки. Остаточний
діагноз установлюють на підставі бактеріологічних, серологічних, біологічних
досліджень. У разі бруцельозу та кампілобактеріозу в овець не буває
жовтяниці, гемоглобінурії, у разі бруцельозу спостерігають орхіти у самців,
кампілобактеріозу – ранні аборти у самок. Під час бактеріологічного
дослідження виділяють відповідний збудник хвороби. У коней інфекційну анемію
диференціюють на підставі негативних серологічних показників на лептоспіроз і
відсутності лікувальної ефективності протилептоспірозної сироватки. Лікування. Проводять полівалентною гіперімунною
протилептоспірозною сироваткою одночасно з антибіотиками – стрептоміцином та
дитетрацикліном. Сироватку застосовують у дозах залежно від виду й віку
тварин: великій рогатій худобі й коням – 150 – 200 мл; молодняку – 20 – 40 мл;
лисицям і песцям – 8 – 10 мл. Стрептоміцин застосовують по 10 – 12 тис. од/кг 2-а рази на день 4 –
5 діб підряд, дитетрациклін вводять свиням у дозі по 30 тис. од/кг 2 – 3 рази з
інтервалом 2 – 3 доби. Рекомендують також амоксицилін (15 %)
внутрішньом’язово або підшкірно по 1 мл на 15 кг маси один раз на день
упродовж 3 – 5 діб; канаміцин (25 %) внутрішньом’язово або підшкірно один раз
на день упродовж 3 – 5 діб у дозах: великій рогатій худобі та коням – по 2 мл на 10 кг
маси, свиням, вівцям – по 2 мл на 50 кг маси, собакам і котам – по 0,1 мл на 1 кг
маси; фармазин – 200 внутрішньом’язово один раз на день у дозах: великій
рогатій худобі – по 2 – 5 мл на 100 кг маси, малій рогатій худобі – по 2,5 мл на 50
кг маси, собакам і котам – по 0,5 мл на 10 кг маси. Одночасно застосовують
симптоматичне лікування: внутрішньовенно вводять 40 % водний розчин глюкози
(дорослим тваринам – 500 мл, молодняку – 50 – 100 мл),
всередину дають глауберову сіль у вигляді 5 – 10 % водного розчину (дорослим
тваринам – 500 г, молодняку – 1 – 2 г). Хворих тварин ізолюють,
розміщують у затемнених приміщеннях, забезпечують доброякісними кормами та
водою, підкисленою соляною (хлоридною) кислотою. Після лікування
антибіотиками лептоспіроносійства не буває. Імунітет. Перехворілі на лептоспіроз тварини набувають стійкого
й тривалого імунітету відносно збудника гомологічного серотипу. Для активної імунізації
застосовують вакцину проти лептоспірозу тварин ліофілізовану інактивовану в
двох варіантах: перший варіант – зі штамів лептоспір серогрупи іктерогеморагія, помона,
тарасові для імунізації свиней; другий варіант – зі штамів
лептоспір серогрупи грипотифоза, помона, сейро, тарасові для імунізації
великої рогатої худоби, овець та кіз. Коней, хутрових звірів і тварин інших
видів щеплюють вакциною того варіанта, до складу якого входять лептоспіри,
виявлені у хворих тварин неблагополучного осередку. Вакцину застосовують у
неблагополучних і загрозливих щодо лептоспірозу господарствах; у
відгодівельних господарствах, що комплектують без дослідження на лептоспіроз;
у разі випасання тварин у природних осередках лептоспірозу; під час виявлення в господарстві тварин,
сироватка крові яких позитивно реагує на лептоспіроз за
РМА; у районах з відгінним тваринництвом. Вакцину вводять внутрішньом’язово
одноразово (поросятам у віці від 1 до 3 міс. – дворазово з
інтервалом 12 – 15 діб) у дозах, передбачених відповідною інструкцією. Імунітет
формується через 14 – 20 діб після щеплення і триває у телят, ягнят, свиней
усіх вікових груп та молодняку хутрових звірів – до 6 міс. у овець, кіз і
хутрових звірів, яких вакцинували у віці 6 міс. і більше, у великої рогатої
худоби й коней, вакцинованих у віці 12 міс. і більше, – до одного року.
Ревакцинацію різних видів тварин здійснюють через 6 – 12 міс. Останнім часом
використовують окрему вакцину проти лептоспірозу собак та різні асоційовані
вакцини. Для формування пасивного імунітету у новонароджених
поросят свиноматок вакцинують за 35 – 75 діб до опоросу, кітних овець – за 1,5 – 2 міс. до окоту, тільних
корів – за 1,5 – 6 міс. до отелення. Колостральний імунітет
зберігається у поросят і ягнят до 1,5-місячного, у телят – до 2,5-місячного
віку. Одержаних від щеплених маток поросят і ягнят, а також цуценят хутрових
звірів вакцинують у віці 1,5 міс., телят – 2 міс. Вакцинація запобігає клінічному прояву хвороби,
абортам, лептоспіроносійству, перешкоджає формуванню інтенсивного осередку
лептоспірозу. Чинною інструкцією передбачається вакцинація тварин
проти лептоспірозу в неблагополучних щодо лептоспірозу господарствах; у
відгодівельних господарствах, де поголів’я комплектують без обстеження на
лептоспіроз; у разі випасання тварин на пасовищах у зоні природного осередку
лептоспірозу; під час виявленні тварин, сироватка крові яких реагує за РМА. Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти захворюванню тварин на
лептоспіроз, потрібно комплектувати стадо тільки клінічно здоровими тваринами
з благополучних господарств. У період карантину проводять серологічні
дослідження на лептоспіроз усіх тварин, які надходять чи вивозять із
господарств, за винятком тварин для комплектування відгодівельних
підприємств. Призначених для продажу тварин досліджують на лептоспіроз за
РМА, у разі одержання негативних результатів по всій групі їх вивозять без
обмежень. Якщо виявлено позитивні серологічні показники, всю групу тварин
залишають у господарстві, де проводять додаткові дослідження на лептоспіроз.
Під час 30-денного карантину усіх завезених для племінних цілей свиней
обробляють стрептоміцинсульфатом у дозі 15 – 20 тис. од/кг через кожні 12
год упродовж 5 діб. Не допускають контактів тварин з худобою
неблагополучних щодо лептоспірозу господарств на пасовищі та в місцях
водопою, не дозволяють випасати на території природного лептоспірозного
осередку невакцинованих тварин. Організують систематичне знищення гризунів на території ферм і в
місцях зберігання кормів. У разі встановлення позитивного діагнозу на лептоспіроз
господарство оголошують неблагополучним щодо цього захворювання; у ньому
вводять карантинні обмеження, вживають заходів щодо ліквідації інфекції. За умовами
карантинних обмежень заборонено вивозити тварин з неблагополучного господарства,
використовувати хворих тварин для відтворення, продавати їх населенню,
перегруповувати тварин без дозволу головного ветеринарного лікаря
господарства, вивозити невакцинованих проти лептоспірозу тварин, випасати та
напувати невакцинованих тварин на території, де перебували хворі тварини,
використовувати продукти забою від хворих та підозрюваних щодо
захворювання тварин з харчовою чи кормовою метою без відповідного їх
знезаражування, використовувати молоко від хворих тварин без кип’ятіння. На
неблагополучній фермі проводять клінічний огляд і термометрію всього
поголів’я, ізоляцію та лікування хворих і підозрюваних щодо захворювання
тварин. Умовно здорових тварин щеплюють протилептоспірозною вакциною. Хворих
тварин ізолюють, для їх лікування використовують полівалентну гіперімунну
лептоспірозну сироватку та антибіотики. Інфікованих плідників ізолюють,
обробляють лептоспіроцидними препаратами, через 10 – 12 діб здійснюють
контроль ефективності їх санації за допомогою мікроскопії сечі. У разі
виявлення в сечі лептоспір повторюють курс обробки антибіотиками з наступним
контролем результатів санації. Плідників на племпідприємствах, станціях,
пунктах штучного запліднення, розміщених у зонах природних осередків
лептоспірозу, вакцинують проти лептоспірозу. Повторне дослідження сироватки
крові за РМА і мікроскопію сечі всіх плідників на раніше неблагополучному
підприємстві (станції) здійснюють через 3 міс. і в разі
одержання негативних результатів – надалі кожні 6 міс. Вимушений забій
хворих тварин проводять на санітарній бойні м’ясокомбінату, а за її
відсутності – в забійному цеху наприкінці зміни, після видалення із
залу всіх туш і субпродуктів, з наступним очищенням та дезінфекцією
приміщень і обладнання. Механічному очищенню та дезінфекції піддають усі
неблагополучні приміщення, загони, станки, проходи, інвентар, обладнання
після виведення з них хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин.
Дезінфекцію приміщень проводять також через кожні 10 діб упродовж усього
періоду неблагополуччя господарства щодо лептоспірозу. Станки дезінфікують
після кожного випадку виявлення хворих тварин. Для дезінфекції використовують 2 % розчин
формальдегіду; 2 % гарячий розчин їдкого натру; просвітлений розчин хлорного
вапна з вмістом 3 % активного хлору. Корми згодовують лише вакцинованому проти
лептоспірозу поголів’ю. Після проведення всіх передбачених інструкцією ветеринарних заходів та за
відсутності хворих тварин і тварин-лептоспіроносіїв господарство вважається
оздоровленим від лептоспірозу. Перед зняттям карантинних обмежень, через 1 –
2 міс. після вжиття заходів, за РМА досліджують не менш як 50 проб сироваток
крові молодняку (не має бути позитивних реакцій) і не менш як 100 проб сечі
від кожної тисячі дорослих тварин, але не менш як від 100 тварин, серед яких
не повинно бути лептоспіроносіїв. Повторне обстеження на лептоспіроз у
раніше неблагополучних господарствах проводять через 6 міс. після зняття
карантинних обмежень. |
||||||||||
