БАКТЕРІЙНІ ХВОРОБИ СВИНЕЙ

Електронний посібник

5. Дизентерія

Дизентерія (анаеробна спірохетозна (трепонемна) дизентерія свиней) (Dysenteria suum) – контагіозне захворювання свиней, яке характеризується симптомами гострого катарально-геморагічного коліту і проявляється профузним проносом з домішками у фекаліях крові та слизу.

Дизентерію свиней вперше описали Дойль (1918 р.) і Уайтінг (12921 р.) у США. Збудниками хвороби різні автори називали кишкові вібріони, балантидії, спірохети, патогенні гриби, трихомонади, припускали змішану бактеріальну етіологію, а також асоціацію вірусу з мікробами та найпростішими.

Дизентерія і досі залишається однією з основних проблем під час вирощування свиней на відгодівлі у більшості країн з розвиненим свинарством. Поява захворювання у господарстві супроводжується значними витратами на проведення лікувально-профілактичних заходів, спричинює зниження середньодобових приростів поросят на відгодівлі.

Етіологія. У процесі вивчення збудника дизентерії – спірохета декілька разів зазнавала родові переіменування. Спочатку одержала назву Treponema hyodysenteriae (1972), потім Serpulina hyodysenteriae (1991), у сучасній класифікації більшість зарубіжних авторів схиляється до назви Brachispira hyodysenteriae (1998). Незважаючи на думку багатьох дослідників, що хвороба має поліетіологічний характер, основним збудником є Treponema hyodysenteriae родини Treponemaceae.

Деякі автори вважають, що збудником дизентерії свиней є Borrelia hyodysenteriae (рід Borrelia має 28 видів). Але при цьому слід зазначити, що у родині Treponemaceae вирізняють три роди: Borrelia, Treponema і Leptospira. Рід Treponema має вісім видів, які відносять до суворих анаеробів. Патогенні трепонеми погано фарбуються, культивуються, краще підтримуються шляхом пасажів на кролях. Борелії добре фарбуються, до них чутливі білі миші. Отже, основні відмінності трепонем від борелій – за морфологічними, здатністю до фарбування та показниками стійкості в умовах довкілля (за стійкістю трепонеми відносяться до 1-ї групи мікроорганізмів – збудників інфекційних хвороб).

Treponema hyodysenteriae – анаеробна спірохета, рухома, має завитки, розмір коливається від 8 до 20 нм, грамнегативна, однак добре забарвлюється усіма аніліновими фарбами, особливо генціанвіолетом. Капсул та спор не утворює. За доступу кисню швидко втрачає рухомість. Збудник вимогливий до умов культивування.

У свиней розрізняють три форми збудника: великі – довжиною до 20 нм з наявністю 8 – 12 завитків; середні – 8 – 12 нм і з наявністю 6 – 8 завитків та малі – до 8 нм з 3 – 4 завитками (рис. 47).


Рис. 47. Дрібна спірохета Borrelia hyodysenteriae	Рис. 48. Збудник дизентерії свиней за люмінісцентної мікроскопії

Збудник виявляють під мікроскопом у темному або фазово-контрасному полі в мазках, виготовлених із зіскобів уражених частин слизових оболонок товстих кишок хворих свиней (рис. 48).

Культивується в суворо анаеробних умовах за температури 42 ⁰С і рН 7,4 – 7,6, потребує спеціальних живильних середовищ (триптично-соєвий агар та бульйони з кров’ю та спектоміцином). Ріст культури на триптично-соєвому агарі спостерігається через 5 – 8 діб у вигляді ніжного нальоту і супроводжується гемолізом еритроцитів (рис. 49).

Рис. 49. Ріст культури на триптично-соєвому агарі з гемолізом еритроцитів

Колонії не утворюються. В бульйонах ріст у вигляді слизового осаду на дні пробірки, через 3 – 4 доби середовище набуває темного кольору.

В. hyodysenteriae ферментує глюкозу, фруктозу, мальтозу, лактозу. Не розріджує желатину, не редукує нітратів у нітрити, не утворює сірководню, лецитинази, каталази, оксидази, уреази, але продукує індол.

Збудник стійкий у зовнішньому середовищі. За мінусових температур зберігається до 60 днів, за 18 ⁰С – кілька тижнів.

Епізоотологічні дані. До дизентерії сприйнятливі свині усіх вікових груп, особливо молодняк 1 – 6 місяців. Хворіють на дизентерію свині впродовж року, але частіше захворювання проявляється восени, взимку та ранньою весною. Захворювання виникає в розі дії сприяючих факторів: порушення умов утримання та годівлі тварин (зміна кормів, кормові отруєння, скупченість, протяги), особливо, у стаціонарно неблагополучних господарствах.

Джерелом збудника дизентерії є клінічно хворі свині та тварини – реконвалесценти, які виділяють збудник з фекаліями до 5-и місяців.

Заражаються поросята аліментарним шляхом. У господарство збудник може потрапляти під час комплектації новоприбулими тваринами, з транспортом, обслуговуючим персоналом, зі щурами, птахами. Для дизентерії характерною є ензоотичність, найчастіше виникає з жовтня по квітень.

За первинного виникнення в господарстві дизентерія перебігає гостро, в стаціонарних осередках – мляво. У таких господарствах поросята-сисуни хворіють рідко, частіше дизентерія проявляється серед відлучених поросят і до 6-місячного віку. Розповсюдження і характер перебігу в більшості випадків зумовлений умовами утримання і годівлі тварин. У разі незадовільних умов утримання захворювання за 1 – 3 дні охоплює все сприйнятливе поголів’я та без вжиття заходів ліквідації – набуває стаціонарного характеру (рис. 50).

Рис. 50. Дизентерія свіней, викликана незадовільними умовам утримання

Потім у таких господарствах дизентерія перебігає мляво, стресові заходи (перегрупування, транспортування, переохолодження або перегрівання) призводять до загострення перебігу.

У свіжих епізоотичних осередках дизентерія проявляється у формі епізоотії. При цьому захворюваність серед поросят віком 1 – 2 міс. досягає 80 – 100 %, а у дорослих свиней – доброякісний перебіг. Надалі епізоотичні спалахи спостерігають серед поросят 2 – 6-місячного віку (захворюваність 80 – 90 %, летальність 10 – 60 %) і таким чином захворювання приймає стаціонарний характер.

Клінічні ознаки і перебіг хвороби. Інкубаційний період під час дизентерії триває від 2 до 30 діб. У хворих тварин підвищується температура до 40 – 40,5 ⁰С, частково втрачається апетит, з’являється кривавий пронос, який змінюється запором (рис. 51).

Рис. 51. Калові маси у хворого на дизентерію поросяти

У окремих хворих тварин температура підвищується до 41 ⁰С і утримується 2 – 3 дні. Калові маси набувають червоно – коричневого кольору, іноді темного кольору (рис. 51, 52).


Рис. 52. Зовнішній вигляд фекальних мас у разі дизентерії

Діарея у одних тварин проявляється з першого дня захворювання, у інших – на 2 – 3 день після прояву перших клінічних ознак хвороби. В період діареї тварини погано поїдають корм, у них з’являється спрага.

Розрізняють гострий, підгострий та хронічний перебіги захворювання.

У разі гострого перебігу спостерігають короткочасне підвищення температури тіла до 40 – 40,5 ⁰ С, пригнічення, відсутність апетиту, спрагу. Через 48 – 72 години після зараження з’являється профузний пронос з домішками крові та слизу, відмічається порушення координації рухів. Тварини в такому стані швидко худнуть і гинуть упродовж 5 – 7 днів. Поросята у 3 – 6 тижнів перехворюють тяжче, ніж старшого віку, але кров’яний пронос частіше проявляється у старших тварин, у поросят до 6-тижневого віку він спостерігається рідко. У разі підгострого перебігу температура знаходиться в межах норми, спостерігають профузні проноси з домішками крові та слизу, хитку ходу, спрагу, виснаження. Тварини гинуть на 12 – 15 добу.

У разі хронічного перебігу проявляється пригнічення, проноси змінюються запорами, фекалії з кров’ю виявляють лише в окремих тварин. Хронічний перебіг триває 1 – 3,5 місяці. У деяких випадках дизентерія може ускладнюватися сальмонельозом, пастерельозом, бронхопневмоніями. Іноді після одужання тварини можуть захворювати заново внаслідок суперінфекції та порушеннями норм і режиму годівлі.

Патологоанатомічні зміни. У загиблих від дизентерії тварин щетина скуйовджена, шкіра бліда з ціанозним відтінком в області вух, черева, шиї. У більшості випадків спостерігається геморагічне запалення дна шлунку. Гістологічними методами виявляють кровонаповнення капілярів і дистрофічні зміни залоз шлунку.

Основні патологоанатомічні зміни у разі дизентерії зосереджені, головним чином, у товстому відділку кишечнику. Вміст кишечнику червонуватого або кавового кольору через домішки крові. Слизова оболонка катарально-геморагічно запалена, набрякла. У сліпій та ободовій кишках – дифтеритні висівкоподібні нашарування з осередками некрозу (рис. 53).


Рис. 53. Неперетравлений корм і кров у просвіті тонкого кишківника у хворого на дизентерію поросяти, З. Пейсак	Рис. 54. Гіпепремія кишечнику за гострого перебігу дизентерії

Розмаїття патологоанатомічних змін зумовлюється перебігом захворювання.

У разі гострого перебігу дизентерії слизова оболонка ободової та сліпої кишок вкрита слизово-фібринозним ексудатом, вона гіперемована, набрячна, складчаста з крововиливами. Вміст товстого відділу кишечника розріджений, з домішками крові, слизу та фібрину. Дно шлунку темно-червоного кольору з поверхневим некрозом. Мезентеріальні лімфовузли товстого відділу кишечнику і шлунку збільшені, в стані запалення. Серозна оболонка товстого відділу кишечнику буває сухою та грануляційною. Брижовик набрячний.

У разі підгострого перебігу в шлунку та тонкому відділу кишечника виявляють слабовиражені катаральні зміни, в товстому відділі кишечнику слизова оболонка складчаста, гіперемована, з крововиливами, місцями з некрозами, вкрита склоподібним сірим нальотом (рис. 54).

У разі затяжного перебігу захворювання в товстому відділу кишечника виявляють геморагічні запалення і некроз слизової оболонки, яка вкрита сирнистим нальотом. Спочатку некрози поверхневі, а потім вони проникають в товщу слизової оболонки.

У разі хронічного перебігу дизентерії стінки кишечника потовщені, солітарні фолікули збільшені, мезентеріальні лімфовузли запалені, збільшені, гіперемовані. У внутрішніх органах специфічних змін не спостерігають, міокард з ознаками дегенерації. Іноді спостерігають «тигровість» серця.

У печінці – дистрофічні процеси. Селезінка в основному на змінюється, нирки гіперемовані, інколи спостерігаються крапчасті крововиливи.

Діагностика і диференційна діагностика. Діагноз на анаеробну спірохетозну дизентерію ставлять комплексно на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін та за результатами мікробіологічних досліджень.

За епізоотологічного методу діагностики зважають на сприйнятливий вік (серед поросят-відлучників та підсвинків до 6-місячного віку). Якщо захворювання виникає на свинокомплексі, то зазвичай воно проявляється серед відгодівельної групи тварин, а потім захворюють поросята інших вікових груп.

Дизентерії притаманна контагіозність з великим відсотком летальності (до 50 %). Частіше перебіг ензоотичний, спрацьовують сприятливі фактори у свинарстві.

Під час клінічного методу діагностики звертають увагу на типову діарею з слизово-кров’янистими випорожненнями, проноси періодично змінюються запорами. Звертають увагу на колір калових мас – часто вони мають темний землистий колір. Температура тіла на початку захворювання незначно підвищена, а потім знаходиться в межах норми.

За патологоанатомічного методу діагностики звертають увагу на зміни в товстому відділу кишечника. Слизова оболонка товстого кишечнику в стані набряку, місцями гіперемована. Вміст кишечника рідкої консистенції, з домішками слизу, крові, фібрину. Геморагічні осередки вкриті дифтеритним нальотом сіро-білого кольору. У деяких тварин виявляють складчастість слизової оболонки з поверхневими некрозами.

Матеріалом для прижиттєвої діагностики дизентерії є фекалії, для посмертної діагностики – слизова оболонка великої ободової кишки загиблих або вимушено забитих тварин. Фекалії від хворих тварин відбирають ватяним тампоном із прямої кишки. З цією метою стерильний ватяний тампон вводять у пряму кишку на глибину 7 – 8 см і виконують обертові рухи, притискаючи тампон до стінки кишки, потім виймають його і розміщують у пробірку з 8 – 10 см³фізіологічного розчину.

Від трупів свиней вирізають ділянку великої ободової кишки, звільняють її від внутрішнього вмісту, промивають водою, а потім відбирають до 1 г зіскобів слизової оболонки і переносять у пробірку з фізіологічним розчином і суспендують. Досліджують зіскоби зі слизової оболонки ободової кишки з терміном виготовлення їх не пізніше 1,5 – 2 годин після загибелі або діагностичного забою тварини.

Лабораторну діагностику дизентерії спрямовано на виявлення збудника під час мікроскопічного дослідження патологічного матеріалу. Для цього застосовують темнопольну або фазово-контрастну мікроскопію. Краплю 10 % суспензії на фізіологічному розчині розміщують під покривне скло і досліджують за темнопольної мікроскопії. Тим чином досліджують свіжо-відібрані фекалії. У позитивному випадку під час дослідження нативних препаратів виявляють 5 – 10 і більше спірохет у вигляді довгих звивистих ниток з завитками і поступальним рухом. У забарвлених за Грамом або Романовським – Гімза препаратах виявляють мікроорганізми з характерною для збудника морфологією. Дизентерію свиней слід диференціювати від класичної чуми, сальмонельозу, колібактеріозу, набрякової хвороби, вірусного гастроентериту та неінфекційних гастроентеритів.

На класичну чуму хворіють свині усіх вікових груп. Лікування антибіотиками не дає позитивних результатів. Спостерігається гарячка постійного типу, синьо – червоне забарвлення шкіри вух, підгруддя, черева. За хронічного перебігу спостерігають періодичні проноси, непостійний тип лихоманки, непостійний апетит, кашель. Тварини занадто сильно худнуть, шкіра зморщується, вкривається екзематозними струпами.

На розтині виявляють геморагічний діатез, масові крововиливи, некрози у селезінці, мармуровість лімфовузлів, крупозне – дифтеритне запалення у товстому відділку кишечнику.

У поросят сальмонельоз перебігає гостро, підгостро та хронічно. Гострий перебіг характеризується картиною гострого сепсису з ураженням серцево-судинної системи, дистрофічними змінами і гострим запаленням шлунково-кишкового тракту.

Спостерігаються гарячка, пригніченість, відсутність апетиту, напад блювання, пронос. На 2 – 4-ту добу захворювання шкіра в ділянці підгруддя, черева й вух набувають синьо-червоного забарвлення, загальний стан хворих поросят погіршується. Наприкінці хвороби температура тіла спадає нижче норми, поросята гинуть упродовж 5 – 10 діб з ознаками сильної слабкості.

У поросят відлученого віку сальмонельоз перебігає хронічно, іноді підгостро. За підгострого перебігу гарячка стає переміжною, пронос чергується із запором. Апетит мінливий, спостерігаються спрага, швидке схуднення, задишка, кашель. Тривалість хвороби – 3 – 5 тижнів.

За хронічного, найхарактернішого перебігу сальмонельозу, відмічають хронічні ентерити та пневмонії. Шкіра хворих тварин бліда, набуває сіруватого кольору, волосся втрачає блиск, грубішає, з часом розвивається струпоподібна екзема. Спостерігається рецидивний пронос з гнильним запахом, випорожнення мають жовто-сірий колір, часто містять домішки фібрину або згустки крові. У багатьох випадках хвороба ускладнюється пневмонією, з’являються кашель, виділення з носа, потовщення суглобів. Хворі поросята відстають у рості, погано відгодовуються, більшість із них гине або їх вибраковують. У інфікованих свиноматок можливі аборти.

Лабораторна діагностика сальмонельозу включає мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, виділення чистої культури на діагностичному середовищі, ідентифікації культури за культурально-біохімічними властивостям та РА з сальмонельозною полівалентною О-аглютинуючою сироваткою, потім Н- аглютинуючими сироватками першої та другої фази.

За відсутності аглютинації з полівалентною О-сироваткою і позитивною реакцією з полівалентною сироваткою різних груп проводять додаткові біохімічні тести для виявлення належності до підроду сальмонел.

У сумнівних випадках проводять біопробу на білих мишах, яким досліджувану культуру вводять підшкірно в дозі 0,2 – 0,3 см³у концентрації 50 – 100 млн мікробних тіл в 1 см³. Заражені миші гинуть упродовж 3 – 10 діб.

Колібактеріоз вражає поросят в основному в перші дні й тижні життя, а у відлучений період колібактеріоз перебігає у вигляді колісептицемії (набрякової хвороби). У поросят перших днів життя спостерігають водянисті діареї без домішок крові й слизу. На розтині відсутні коліти. За бактеріологічного дослідження виявляють патогенну кишкову паличку.

Набрякова хвороба проявляється нервовим синдромом з ознаками збудження, набряками повік, блюванням.

Вірусним трансмісивним гастроентеритом хворіють поросята-сисуни з 100 % летальністю. Фекалії водянисті, без домішок слизу та крові. Під час розтину трупів виявляють катарально-геморагічний гастрит і ентерит. Під час гістологічних досліджень виявляють зруйновані ворсинки епітеліального шару.

Неінфекційні гастроентероколіти з’являються після згодовування недоброякісного фуражу. Для них характерна одночасна масовість і зникнення симптомів після вилучення з раціону недоброякісних кормів. Фекалії не містять крові та слизу. Під час патологоанатомічного дослідження встановлюють відсутність фібринозного коліту.

Діагностика хвороби ґрунтується на аналізі епізоотологічних даних, клінічних ознаках, характерних патологоанатомічних змін у внутрішніх паренхіматозних органах. Комплексна діагностика хвороби включає обов'язково мікроскопію калу або зіскобів слизової оболонки товстого відділу кишечнику. Під час мікроскопічного дослідження на дизентерію використовують лише свіжий матеріал, який відбирають не пізніше 2-х год після загибелі тварини. За життя від хворих свиней стерильним ватним тампоном на паличці беруть матеріал із прямої кишки. Після забою або безпосередньо після загибелі тварини відбирають ділянки клубової кишки із зонами запалення. Матеріал поміщають у пробірки (флакони) із фізіологічним розчином, який містить буфер, і доставляють у державну лабораторію ветеринарної медицини в термосах з льодом. Із тканин підслизових шарів уражених зон кишечнику готують висячу або роздавлену краплю і досліджують під звичайним, фазовоконтрастним мікроскопом або за методом темного поля. У позитивних випадках у полі зору виявляють 5 – 10 рухливих Bor. hyodysenteria (іноді навіть сотні). Збудника можна побачити і в препаратах, пофарбованих за методом Романовського-Гімза, або фуксином у розведенні 1:10.

Біопроба. Фільтратом патологічного матеріалу в дозі 5 – 7 мл заражають кролів у черевну порожнину. У позитивних випадках через 7 – 10 днів борелії можна виявити в пунктах із цієї порожнини або в тестикулах заражених тварин. Окремі автори пропонують імунофлюоресцентну мікроскопію.

Лікування, заходи боротьби та профілактика дизентерії

Для лікування і профілактики дизентерії свиней традиційно рекомендують застосовувати такі препарати:

1. Ветдипасфен – з кормом один раз на день впродовж трьох днів з повторним застосуванням через 7 – 8 днів у дозах: поросятам 30 – 60-денного віку – 250 мг; 60 – 120-денного віку – 350 мг; віком понад 120 днів – 750 мг.

2. Тілан – з кормом двічі на день упродовж 3-ох днів з повторним лікуванням через 3-и дні у дозі 1,25 – 2,5 мг на 1 кг живої маси.

3. Ніфулін – груповим методом з кормом двічі на день 7 днів підряд з розрахунку – 5 кг на одну тонну корму.

4. Трихопол – перорально двічі на день 3-ох дні підряд з повторним курсом через 7 – 10 днів у дозі 0,25 – 0,5 г на тварину.

5. Біоміцину хлорид – перорально з розрахунку 20 мг на 1 кг живої маси двічі на день впродовж 3-ох днів.

Імунітет у разі дизентерії вивчений недостатньо. Часті рецидиви захворювання вказують на його недовготривалість і відносність. Нині відсутні науково обґрунтовані дані про вакцини проти дизентерії свиней, бо не вирішене питання щодо етіології захворювання.

Профілактика дизентерії свиней зводиться до недопущення занесення збудника в господарство, вжиття ветеринарно-санітарних заходів у повному обсязі, дотримання профілактичного карантину для новоприбулих тварин, під час якого їх обов’язково піддають лабораторним дослідженням.

У випадку виникнення дизентерії господарство оголошують неблагополучним, вводять обмеження, клінічно хворих тварин направляють на забій, а решту свиней обробляють протидизентерійними препаратами. Наступного дня переводять у продезінфіковані приміщення. Через 10 – 14 діб повторюють лікування. Свиноматкам за 7 діб до опоросу дають проти-дизентерійні препарати. Господарство оголошують благополучним і знімають обмеження через 3-и місяці після останнього випадку захворювання і вжитя повного комплексу ветеринарно-санітарних заходів.

Таким чином, дизентерія свиней становить реальну загрозу для свинарських господарств. Щоб попередити значні економічні збитки, що пов’язані з втратами молодняку та затратами на проведення тривалих оздоровчих заходів, слід дотримуватись таких правил:

1. Постійно підвищувати природну резистентність організму тварин, для чого слід ретельно стежити за показниками мікроклімату в приміщеннях для утримання тварин, постійно поліпшувати умови утримання, максимально наблизити раціони свиней до чиних норм, які відповідають фізіологічному стану тварин, використовувати вітамінні та мінеральні добавки.

2. Зосередити увагу на недопущенні занесення збудників захворювань на територію господарства, для чого новоприбулих тварин необхідно піддавати карантинуванню упродовж 30 діб. Під час карантину слід дослідити тварин клінічними та лабораторними методами.

3. Своєчасно проводити вакцинації та лікувально-профілактичні обробки тварин.

4. Регулярно проводити дезінфекцію, дератизацію та дезінсекцію тваринницьких приміщень.

Попередня

На початок

Наступна