|
|
БАКТЕРІЙНІ ХВОРОБИ
СВИНЕЙ Електронний
посібник |
|||||||||||||||||
|
3. Гемофільозна плевропневмонія Гемофільозна (актинобацильозна) плевропневмонія свиней (Pleuropneumonia haemophilosis suum) –
септичне контагіозне захворювання, що характеризується за гострого перебігу
геморагічним запаленням легень і фібринозним плевритом, за підгострого та
хронічного перебігу – осередковою гнійно-некротичною пневмонією та
фібринозним плевритом. Вперше хворобу описали П. Метьюз та І. Патіссон у 1961
р., Н. Олендер – у 1963 р. У подальшому її вивчили Р. Шоуп (1964) та І.
Ніколь (1968). У колишньому Радянському Союзі Д. І. Скородумов, М. А. Сидоров
(1980) першими виділили збудника хвороби з легень хворих на пневмонію свиней
і визначили його високу вірулентність. Захворювання поширене в багатьох країнах світу,
переважно у великих свинарських господарствах. Завдає відчутної економічної
шкоди у зв’язку з високою летальністю, що коливається від 20 до 100 %, і
значним зниженням продуктивності перехворілих свиней. Етіологія. Збудник хвороби – Haemophilus pleuropneumoniae (син. H.
parahaemolyticus) – маленькі, (0,4 – 0,5) мкм, нерухомі, грамнегативні
кокобактерії й палички, що характеризуються різко вираженим поліморфізмом (рис.
30).
Спор
не утворюють. Вірулентні штами мають капсулу, добре виражений тропізм до
легеневої тканини. Для
культивування гемофільних бактерій використовують шоколадний (з кров’ю) агар,
сироватко-дріжджовий агар та агар Левінталя, на яких збудник зберігає типову
морфологію й стабільність. Збудник хвороби належить до
дифосфопіридиннуклеотидзалежних (ДПН-залежних) мікроорганізмів і тому під час
вирощування в рідких поживних середовищах потребує добавки V-фактора росту в
концентрації 20 мкг/мл. Через 24 год культивування на кров’яному МПА
гемофільні бактерії утворюють дрібні, гладенькі з рівними краями колонії, оточені
прозорою зоною гемолізу (рис. 31).
Такі самі колонії формуються і навколо ростового
фактора «бактерії-годівниці» при посівах на МПА (рис.32). У рідких середовищах з добавкою V-ростового фактора
гемофільні палички зумовлюють помутніння і появу незначного осаду. Гемофільні
бактерії нестійкі проти впливу різних факторів зовнішнього середовища. Епізоотологічні дані. До захворювання сприйнятливі свині всіх вікових груп,
однак найтяжчим перебіг хвороби буває у відлучених поросят і підсвинків.
Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі свині, у мигдаликах яких
гемофільні бактерії зберігаються до 4 міс. З організму тварин збудник хвороби
виділяється під час кашлю та чхання. Природне зараження відбувається
аерогенним шляхом. Не виключається можливість інфікування через корми та
воду, забруднені виділеннями з дихальних шляхів хворих тварин. Спалахи хвороби реєструють упродовж усього року, однак
найбільша захворюваність припадає на холодний його період. Гемофільозна
плевропневмонія спостерігається у вигляді ензоотій, особливо швидко
поширюється серед свиней, яких утримують скупчено, в холодних, сирих,
недостатньо вентильованих приміщеннях. У разі первинного виникнення хвороба
може охопити 40 – 80 % тварин, насамперед 3 – 5-місячних поросят, розміщених
великими неоднорідними групами, у несприятливих умовах свинарника та за
неповноцінної годівлі. Летальність у цьому разі може досягати 100 %. Надалі
хворобу реєструють переважно серед відлученого молодняку і завезених ззовні
свиней. В умовах вигульного утримання хвороба майже ніколи не виникає. Збудник, потрапивши в організм аерогенним шляхом,
починає швидко розмножуватися в альвеолах легень, виділяє сильні екзо- та
ендотоксини, утворює в центральній частині ураженої частки легень первинний
осередок геморагічного запалення, спричинює серозно-фібринозний плеврит. У
разі генералізації процесу геморагічне запалення легень швидко поширюється на
всю уражену частку, а потім і на другу частку легень. Збудник проникає в
кров, розвиваються септицемія, токсикоз, киснева недостатність і настає
загибель тварини. У тих випадках, коли генералізація запального процесу не
відбувається, спостерігається локалізація первинного осередку з наступним
некротичним розпадом запаленої тканини і видужання тварини. Однак під впливом
різних стрес-факторів можливе загострення процесу, його генералізація,
розвиток септицемії. Клінічні ознаки і перебіг хвороби. Інкубаційний
період триває 4 – 24 год. Перебіг хвороби надгострий, гострий і хронічний. За надгострого перебігу хвороби, що частіше буває у 35 –
120-денних поросят у разі первинного виникнення хвороби в господарстві,
спостерігається підвищення температури тіла до 41 – 42 °С, пригнічення,
відсутність апетиту, прискорене дихання, задишка, синюшність шкіри в ділянці
вух, п’ятачка, черевної та грудної стінок, виділення з носа пінистої
кров’янистої рідини, іноді крові. Упродовж перших 6 – 12 год хворі поросята
гинуть. За гострого перебігу ознаки септицемії виражені
слабко, переважають гарячка постійного типу та симптоми пневмонії – задишка,
хрипи, тяжкий кашель, виділення з носа, іноді кров’янисті. Загибель тварини
настає на 2 – 5-ту добу хвороби. Хронічний перебіг супроводжується періодичним
підвищенням температури, виснаженням, кашлем, відставанням у розвитку. Хворих поросят вимушено забивають. Патологоанатомічні зміни. За надгострого перебігу на розтині
спостерігають ознаки одно- або двобічного геморагічного запалення легень та
їх набряк. Паренхіма легень вишнево-червоного кольору з сірими осередками,
ущільнена, легко розривається під час натискання.
video не поддерживается вашим
браузером..
video не поддерживается вашим
браузером..
video не поддерживается вашим
браузером.. «Патологоанатомічні зміни за
гемофільозної плевропневмонії»
У грудній порожнині виявляють від 50 до 400 мл
кров’янистої рідини. Бронхіальні, середостінні та поверхневі шийні лімфатичні
вузли збільшені, гіперемійовані, вологі на розрізі. За гострого перебігу хвороби визначають осередкове
ураження однієї з часток легень, у зоні осередків – фібринозний плеврит (рис.
33). На темно-червоній поверхні легень чітко проглядаються
драглисто-набрякові тяжі сполучної тканини сіро-жовтого чи сірого кольору.
Кісткова та легенева плевра запалені, вкриті плівками фібрину. У грудній
порожнині виявляють до 200 мл кров’янистої рідини з пластівцями фібрину. За
хронічного перебігу в легенях спостерігаються інкапсульовані осередки
розміром 1 – 4 см з некротизованою легеневою тканиною, а в зоні первинного
осередку – фібринозний плеврит. Відкладення фібрину спостерігають також і в
області серця (рис. 34). Діагностика і диференційна діагностика. Діагноз
установлюють на підставі показників епізоотологічного обстеження, клінічних і
патологоанатомічних даних і результатів бактеріологічного дослідження
патологічного матеріалу. Для лабораторного дослідження в термосі з льодом
надсилають шматочки уражених легень, середостінні та бронхіальні лімфатичні
вузли, які відбирають від 2 – 3 свиней на межі ураженої та здорової тканин. У
лабораторії досліджують мазки-відбитки, проводять посіви на кров’яний агар,
МПА і МПБ без ростового фактора, а також на МПА в бактеріологічних чашках з
висіванням «бактерії-годівниці» (негемолітичний штам ешерихій або
стафілокок). Збудник гемофільозної плевропневмонії не росте на звичайних МПА
і МПБ, але формує колонії поряд зі штрихом «бактерії-годівниці», утворює зону
бета-гемолізу під час росту на кров’яному агарі. Патогенність виділеної
культури гемофільної палички визначають шляхом внутрішньочеревного зараження
білих мишей масою 18 – 20 г. Диференційна діагностика передбачає виключення
захворювання свиней на пастерельоз, сальмонельоз та мікоплазмоз на основі
результатів бактеріологічних досліджень. Лікування. Хворих тварин лікують антибіотиками,
сульфаніламідними та нітрофурановими препаратами. Застосовують симптоматичну
терапію. У випадку виникнення спалаху захворювання у господарстві, слід
відокремити клінічно хворих тварин від загального стада в окремі станки, а
краще, в окремий бокс чи приміщення. Хворих тварин лікують ін’єкційними
антибіотиками та обмежують їх контакт з персоналом, який працює зі здоровими
тваринами. Тварини із групи ризику отримують антибіотики оральним шляхом,
паралельно з цим слід уникати надмірного скупчення свиней, загазованості та
надмірної вологості в приміщенні. По можливості перешкоджати контакт між
тваринами та використовувати лише технологію «пусто-зайнято». За гострого та надгострого перебігу захворювання,
медикаментозне лікування буває дієвим лише під час застосування ін’єкційних
форм антибіотиків на початку клінічних проявів хвороби. Можливим є завезення серологічно позитивного поголів’я,
але за умови, що циркулюючі серотипи відносяться до слабкопатогенних. Також
слід пам’ятати, що медикаментозне лікування тварин у відділенні карантину не
забезпечить повної елімінації Actinobacillus з організму, тому завжди є ризик
поширення хвороби у стаді. Високу ефективність показали антибіотики груп
макролідів та плевромуліну з діючою основою – тіамулін, а саме:
Родотет гранулят, Родотіум 10%; Родотіум 45%; Родотіум 80%; та тилмікозин
– Тілмовет 25%). Механізм їх дії полягає в гальмуванні синтезу білків
мікробами, створюючи біохімічні неактивні ініціативні комплекси, що
попереджують ріст поліпептидного ланцюга (рис. 35).
Імунітет. Після перехворювання на гемофільозну плевропневмонію
не стійкий і не тривалий. Для щеплення запропоновано вакцину, яку
використовують з метою запобігання хворобі у свиноматок і поросят. Існує
кілька типів вакцин проти АПП, які діляться залежно від антигену на
бактеріальні, токсин-вмісні та комбіновані. Перші містять інактивовані бактеріальні антигени
кількох основних патогенних серотипів, підібраних таким чином, щоб сформувати
кросс-протективний захист і до споріднених серотипів. Під час вибору цих вакцин слід чітко розуміти, який
саме серотип циркулює серед поголів’я, і підібрати вакцину з відповідним
набором штамів. Вакцини, засновані на токсинах, містять у собі основні
патогенні Apx-токсини І, ІІ та ІІІ, та додатково зовнішній мембранний протеїн
(OMP). Ці вакцини створені для захисту проти токсинів і мають високий рівень
захисту проти основних серотипів збудника. Комбіновані вакцини з’явилися
порівняно недавно і містять у собі обов’язково антиген з токсинів і серотипи
збудника, що дає змогу отримати ширший захист. Компанія Bioveta a.s. (Чехія) розробила комбіновані
ефективні моно-та полівалентні вакцини, в склад яких входять основні серотипи
АПП та АРХ токсинами, що захищає від зараження найнебезпечнішими і
най-частішими серотипами Actinobacillus pleuropneumoniae. Вакцини призначені для активної імунізації свиноматок,
ремонтних свинок, зокрема поросят. Біосуіс АПП – вакцина, інактивована проти
плевропневмонії свиней. Спосіб застосування та дози Одна доза (1 мл) вакцини містить бактеріальний антиген
Actinobacillus pleurорпеитопіае, серотип 2,9,11 та анатоксини АРХ І, АРХ II
та АРХ III. Вакцину застосовують поросятам внутрішньом’язево у дозі
1 мл, шляхом ін’єкцій у ділянку шиї за вушною раковиною Перша вакцинація – починаючи з 6-тижневого віку Друга вакцинація – через 2 – 3 тижні. Поліплеврозин АРХ плюс – вакцина інактивована
проти плевропневмонії свиней. Одна доза (1 мл) вакцини містить бактеріальні антигени
A. pleuropneumoniae, P. multocida, B. bronchiseptica та токсоїди
Actinobacillus pleuropneumoniae Apx I, Apx II та Apx III. Вакцину використовують для активної імунізації поросят і
свиноматок. Спосіб застосування та дози Імунізація поросят: внутрішньом’язово, переважно в ділянку за вухом по 1
мл. Перша вакцинація у віці від 6 тижнів. Ревакцинація – через 2 – 3 тижні. Імунізація свиноматок: внутрішньом’язево, переважно в ділянку за вухом по 1
мл. Перша вакцинація – за 4 – 6 тижні перед опоросом. Друга вакцинація – через 2 – 3 тижні, але не пізніше,
ніж за 2-а тижні до опоросу. Подальша ревакцинація: регулярно за 2 – 3 тижні перед
кожним наступним опоросом. Біосуіс Респі Е – вакцина інактивована проти актинобацилярної плевропневмонії, бешихи та
гемофільозу свиней. Одна доза вакцина містить бактеріальні антигени Actinobacillus
pleuropneumoniae, Erysipelothrix rhusiopathiae, Haemophilus
parasuis та анатоксини АРХ I, АРХ II та АРХ III. Вакцину використовують для активної імунізації поросят і
свиноматок. Спосіб застосування та дози Імунізація поросят: внутрішньом’язово, переважно в ділянку за вухом по 1
мл. Перша вакцинація – у віці від 6 тижнів. Ревакцинація – через 2 – 3 тижні. Імунізація свиноматок: внутрішньом’язево, переважно в ділянку за вухом по 2
мл. Перша вакцинація – за 4 – 6тижні перед опоросом. Друга вакцинація – через 2–3 тижні, але не пізніше, ніж
за 2-а тижні до опоросу. Подальша ревакцинація: регулярно за 2 – 3 тижні перед
кожним наступним опоросом. Використання вакцин Біосуіс АПП, Поліплеврозин АРХ
плюс та Біосуіс Респі Е забезпечує захист поросят від основних серотипів
збудника інфекції, зменшення затрат на лікування та збільшення приростів. Також запропоновані вакцини ветеринарних компаній
Інтервет (Голландія), Хіпра (Іспанія), Сeva (Франці) (рис. 36).
Профілактика та заходи боротьби проти гемофільозної плевропневмонії
свиней мають бути спрямовані на утримання тварин у належних зоогігієнічних
умовах та забезпечення їх повноцінними раціонами. Свинарські
господарства слід комплектувати тільки здоровими тваринами з благополучних
щодо інфекційних захворювань господарств. Новоприбулих свиней потрібно
утримувати впродовж 30 діб у профілактичному карантині. У разі первинного
виникнення гемофільозної плевропневмонії в раніше благополучному господарстві
вважають доцільним повну заміну всього свинопоголів’я. Якщо вжиття таких радикальних заходів неможливе, оздоровлення здійснюють
за загальною схемою. У господарстві негайно вводять карантинні обмеження,
забороняють перегрупування свиней, вивезення та завезення нових тварин,
поліпшують умови утримання та годівлі. Хворих та підозрюваних щодо
захворювання поросят ізолюють і лікують. Здорових свиней щеплюють вакциною. У
приміщеннях проводять ретельне очищення, санітарний ремонт і дезінфекцію. Для
дезінфекції використовують сухе вапно, 20 % гарячий розчин їдкого натру.
Бажаною є дезінфекція. Гній знезаражують біотермічним методом. До припинення
захворювань господарство має перебувати під ветеринарно-санітарним наглядом. |
||||||||||||||||||
