БАКТЕРІЙНІ ХВОРОБИ СВИНЕЙ

Електронний посібник

12. Сальмонельоз

Сальмонельоз (Salmonellosis, паратиф) – інфекційне захворювання молодняку різних видів сільськогосподарських тварин, зокрема поросят, яке характеризується за гострого перебігу септицемією, токсемією, ураженням шлунково-кишкового тракту, а за хронічного – ураженням органів дихання і суглобів.

Сальмонельоз молодняку поширений у багатьох країнах світу. Реєструють переважно в господарствах з незадовільним ветеринарно-санітарним станом, у разі порушення нормативних вимог утримання і годівлі молодняку.

В Україні це захворювання вивчали та розробляли засоби боротьби з ним такі відомі вчені, як Н.А.Міхін та П.М. Андрєєв.

Економічні збитки від сальмонельозу надзвичайно великі. Вони зумовлені високою летальністю тварин, витратами на лікування, додатковими витратами на відгодівлю перехворілого поголів’я, яке відстає в рості й розвитку, витратами на профілактику захворювання. Крім того, перехворілі тварини протягом тривалого часу залишаються носіями і джерелом збудника інфекції.

Сальмонельози відносяться до нечисельних бактеріальних кишкових інфекцій, при яких захворюваність не має тенденції до зниження, навіть у розвинених країнах. Ця хвороба може викликати загибель до 22,8 %.

Сальмонельози сільськогосподарських тварин вважаються токсикоінфекціями і небезпечні через санітарну точку зору. В останні роки захворювання на сальмонельоз тварин і людей має сталу тенденцію до зростання практично у всіх країнах світу.

Етіологія. У поросят збудниками сальмонельозу є S. cholerasuis, S. typhisuis, S. typhimurium, S. dublin, S. Enteritidis. Усі сальмонели – бактерії паразитарної групи. Мікроорганізми роду Salmonella відносяться до родини кишкових бактерій Entherobakteriaceae, викликають різноманітну за клінічними перебігами і морфологічними проявами хворобу тварин і людини. Налічується понад 1000 типів сальмонел, але патогенних з них небагато. Сальмонели утворюють термостійкі токсичні речовини типу ендотоксинів, отруйні для людини та тварин.

Усі представники групи сальмонел морфологічно не відрізняються один від одного, серологічно споріднені, грамнегативні, аеробні, не спороутворюючі палички з заокругленими краями, розмірами 1,5 – 4х0,3 – 0,8 мкм, які за деякими виключеннями, рухомі.

Інвазія сальмонел в епітелій не є безпосередньою причиною розвитку симптомів діареї й токсикозу, які зумовлюються дією токсинів, що синтезуються бактеріями. Так, під час тестування штамів Salmonella typhimurium, щодо утворення ентеротоксинів було встановлено, що 87 % досліджених культур утворювали термолабільний ентеротоксин, 54 % культур – термостабільний ентеротоксин і лише в 10 % вивчених мікроорганізмів не було виявлено токсинопродукції.

До факторів патогенності певною мірою можна віднести ферментні системи мікроорганізмів, які забезпечують високий рівень метаболічної активності й певний діапазон субстратної специфічності.

Сальмонели добре ростуть на звичайних поживних середовищах (МПА, МПБ) за температури 37 °С і рН середовиша 7,2 – 7,6 (розмноження можливе за рН не нижче 4,1 і не вище 8), тривалість культивування 18 – 24 год. Для виділення та ідентифікації сальмонел запропоновано низьку поживних середовищ збагачення (селенітове середовище, селенітовий бульйон з амінопептидом, магнієве середовище, середовище Мюлера, середовище Кауфмана, середовише Кіліана, 20 % жовтковий бульйон) і диференційно-діагностичних середовищ для первинних посівів матеріалу та висівів з середовищ збагачення (вісмут-сульфітний агар, середовище Плоскірєва, слаболужний поживний агар, середовище Ендо і Левіна тощо).

На МПА сальмонели утворюють сіро-білі яскраві соковиті круглі блакитні колонії діаметром 1 – 3 мм (рис. 104).

Рис. 104. Ріст сальмонел на МПА

Плоскі s-форми – яскраві куполоподібні з рівними краями, шорсткі R-форми – матові з нерівними краями і плоскою нерівною поверхнею. S-форми в МПБ утворюють рівномірне помутніння, а R-форми – осад з помутнінням бульйону, іноді пластівцеподібний ріст і осад.

На середовищах Плоскірєва, Ендо, Левіна сальмонели утворюють дрібні (1 – 2 мм у діаметрі) злегка випнуті з рівними краями і плоскою поверхнею вологі колонії (рис. 105).


Рис. 105. Колонії сальмонел на агарі Ендо (білі стрілки)	Рис. 106. Ріст сальмонел на вісьмут-сульфітному агарі

На середовищі Плоскірєва колонії прозорі, мутні, ущільнені; на Ендо – мають вигляд прозорих, злегка блакитних або рожевих тендітних колоній; на середовищі Левіна – прозорі з легким фіолетовим відтінком; на слаболужному поживному агарі – тендітні, прозорі, ледь блакитні.

На вісмут-сульфітному агарі сальмонели ростуть у вигляді чорних колоній з характерним металевим відтінком. Виняток – лише S. cholera suis, колонії яких набувають зеленуватого кольору (рис. 106).

Для підтвердження вірулентності сальмонел в окремих випадках ставлять біопробу на білих мишах, яких заражають підшкірно змивами добової агарової культури (в концентрації 50 – 100 млн мікробних клітин в 1 мл) в дозі 0,2 – 0,3 мл.

Стійкі в довкіллі. За низьких температур збудники сальмонельозу виживають більш тривалий час. Що вища температура, то швидше збудник інактивується. За температури 2 – 4 ^оС збудники у питній воді виживають 99 – 100 днів, а за 37 ^оС – 38 ^оС – 10 – 16 днів. Така тенденція спостерігається і під час дослідження збереження вірулентних властивостей. Аналогічно спостерігається життєздатність і збереження вірулентних властивостей і на інших об`єктах. Тривалість виживання: у воді (рН 7,0 – 7.2) – 56 – 80 днів, зерні пшениці – 30 днів, на дерев'яній поверхні – 80 – 85 днів, поверхні цегли – 75 – 76 днів, цементній – протягом 55 днів.

Епізоотологічні дані. Сприйнятливістъ поросят до сальмонельозу залежить від віку, вони сприйнятливі з 1-го дня після народження до 4 місяців. Надраннє відлучення призводить до зниження резистентності організму поросят і сприяє захворюванню їх на інфекційні хвороби, зокрема на сальмонельоз. Джерело збудника – хворі, реконвалесцентні та здорові тварини – бактеріоносії, які виділяють збудника з екскрементами в довкілля. В окремих випадках джерелом інфекції можуть бути люди – сальмонелоносії. Шляхи зараження – аліментарний, аерогенний. У неблагополучних господарствах можливе взаємне перезараження тварин різних видів.

Фактори передачі збудника – контаміновані корми, грунт, обладнання і предмети догляду за тваринами. Хвороба виникає у всі сезони року, але особливо реєструють восени й у весняний період.

Стаціонарне неблагополуччя ферм пов`язане з прихованим носійством і порушенням зоогігієнічних умов утримання тварин.

Основними факторами, що зумовлюють поширення сальмонельозу, є: недотримання ветеринарних вимог під час вирощування молодняку; порушення правил його вакцинації; несвоєчасність або ж низька ефективність антибіотикотерапії зумовлює дисбактеріоз і сальмонелоносійство; внутрішньоутробна передача інфекції самками-сальмонелоносіями; соціально-економічні фактори, що знижують імунний статус організму свиней; концентрація значної кількості поголів'я на обмежених площах; концентратний тип годівлі, надлишок вмісту нітратів та нітритів у кормах, раннє відлучення поросят, інтенсивне використання маточного поголів’я, безсистемне застосування антибіотиків, порушення екологічних норм, застосування живих вакцин на поголів’ї з низьким імунним статусом тощо.

Клінічні ознаки і перебіг. Сальмонельоз у свиней перебігає гостро, підгостро і хронічно, а у дорослих тварин – латентно.

Захворюваність поросят у разі сальмонельозу становить 20 – 60 %, летальність за гострого перебігу – 50 – 80 %, підгострого і хронічного – 40 – 50 %.

Гострий перебіг характеризується підйомом температури до 41 °С, пригніченням, відсутністю апетиту. На шкірі черева і внутрішніх боків стегон з'являються фіолетові цятки або смуги (рис. 107).

Рис. 107. Постмортальні зміни у поросят за сальмонельозу

Кінчики вух (а іноді все вухо) червоніють, а потім синіють. Через 2 – 3 дні з'янляютъся ознаки ентериту (часта дефекація, фекалії світло-жовтого кольору, рідше кров'янисті) (рис. 108).

Рис. 108. Ознаки ентериту у поросят за сальмонельозу

Гострий перебіг характеризується картиною гострого сепсису з ураженням серцево-судинної системи, дистрофічними змінами і гострим запаленням шлунково-кишкового тракту.

Наприкінці хвороби температура тіла спадає нижче норми, поросята гинуть упродовж 5 – 10 діб з ознаками сильної слабкості.

У поросят відлученого віку сальмонельоз перебігає хронічно, іноді підгостро. За підгострого перебігу гарячка стає переміжною, пронос чергується із запором. Апетит мінливий, спостерігають спрагу, швидке схуднення, задишку, кашель.

За хронічного, найхарактернішого перебігу сальмонельозу, відмічають хронічні ентерити і пневмонії. Шкіра хворих тварин бліда, набуває сіруватого кольору, щетина втрачає блиск, грубішає, з часом розвивається струпоподібна екзема.

Спостерігається рецидивний пронос з гнильним запахом, випорожнення мають жовто-сірий колір, часто містять домішки фібрину або згустки крові. У багатьох випадках хвороба ускладнюється пневмонією, з’являються кашель, виділення з носа, потовщення суглобів. Хворі поросята відстають у рості, погано відгодовуються, більшість із них гине або їх вибраковують. У інфікованих свиноматок можливі аборти. Тривалість хвороби – 3 – 5 тижнів.

Патологоанатомічні зміни. У поросят за гострого перебігу сальмонельозу на розтині виявляють набряки, катаральне запалення слизової оболонки тонкого відділу кишок і шлунку, крововиливи в дванадцятипалій кишці, шлунку, на епікарді, брижі, гіперплазію мезентеріальних лімфовузлів та селезінки, значне збільшення, соковитість пейєрових бляшок і солітарних фолікулів (рис.109 – 110).


Рис. 109. Гіперплазія пахових лімфатичних вузлів за сальмонельозу	Рис. 110. Осередки некрозу печінки за сальмонельозу

У поросят за хронічного перебігу хвороби основні зміни виявляють у товстому відділі кишок – дифтеритні та виразково-некротичні процеси в сліпій, ободовій, частково клубовій кишках, ураження пейєрових бляшок і солітарних фолікулів, які різко збільшені в об’ємі, просочені фібринозним ексудатом у вигляді струпів виступають на поверхні висівкоподібного нальоту (рис.111).


Рис. 111. Дифтеритні та виразково-некротичні процеси у товстому відділу кишечнику за хронічного сальмонельозу	Рис. 112. Множинні геморагії в легенях за хронічної форми сальмонельозу

Після їх некрозу та відторгнення з’являються різного розміру виразки з плоскими, інколи валикоподібними припіднятими краями та некротичними масами на дні.

Дифтеритні струпи та виразки знаходять також у шлунку, мигдаликах. У тонкому відділі кишок відмічають гостре катаральне запалення, у лімфатичних вузлах та паренхіматозних органах – некротичні осередки. Інколи спостерігають катаральну або катарально-гнійну бронхопневмонію (рис.112).

Діагностика. У лабораторію відсилають свіжі трупи тварин або паренхіматозні органи (печінку з жовчним міхуром і лімфатичні вузли, селезінку, нирку, мезентеріальні лімфатичні вузли). Для гістологічного дослідження використовують тканини печінки і лімфатичні вузли з осередками некрозу або гранульоми.

Лабораторна діагностика включає мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, виділення чистої культури на діагностичному середовищі, ідентифікацію культури за культурально-біохімічними властивостями та пластинчастій РА з сальмонельозною полівалентною О-аглютинуючою сироваткою, потім Н- аглютинуючими сироватками першої та другої фази (рис. 113). Діагноз на сальмонельоз тварин установлюють відповідно до вимог ”Настанови з бактеріологічної діагностики сальмонельозу тварин (№15-14/134, затвердженої до використання в Україні 8.05.02). Діагноз на сальмонельоз визначають на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, результатів розтину трупів, гістопатологічних, бактеріологічних, сірологічних досліджень.

Діагноз на сальмонельоз визначають на підставі епізоотологічної ситуації, клінічних ознак, результатів розтину трупів, гістопатологічних, бактеріологічних, серологічних досліджень.

Рис. 113. Схема лабораторних досліджень на сальмонельоз

За відсутності аглютинації з полівалентною О-сироваткою і позитивною реакцією з полівалентною сироваткою рідких груп проводять додаткові біохімічні тести для виявлення належності до підроду сальмонел.

У сумнівних випадках проводять біопробу на білих мишах, яким досліджувану культуру вводять підшкірно в дозі 0,2 – 0,3 мл у концентрації 50 – 100 млн. мікробних тіл в 1 мл. Заражені миші гинуть упродовж 3 – 10 діб.

Сальмонельоз свиней слід диференціювати від класичної чуми, бо часто класична чума за хронічного перебігу може ускладнюватися сальмонельозом, від дизентерії, колібактеріозу, вірусного трансмісивного гастроентериту та неінфекційних гастроентероколітів.

Профілактика і заходи боротьби. У разі виявлення у господарстві (комплексі, цеху, секторі) хворих на сальмонельоз свиней фахівець ветеринарної медицини, який обслуговує господарство, негайно повідомляє про це керівника господарства і головного лікаря ветеринарної медицини району.

Свинарське господарство (комплекс, цех, сектор), в якому діагностовано сальмонельоз, у встановленому порядку оголошують неблагополучним і на нього накладають обмеження.

Всіх поросят неблагополучної свиноферми (цеху, секції) піддають клінічному огляду і термометрії. Хворих і підозрюваних у захворюванні ізолюють (поросят-сисунів разом із свиноматками) в окремі станки у тому ж свинарнику або в окреме приміщення та лікують гіперімунною сироваткою, бактеріофагом, антибіотиками (після виизначення їх чутливості, сульфаніламідними і нітрофурановими препаратами, симптоматичними засобами і пробіотиками.

Слаборозвинених і хронічно хворих поросят піддають вимушеному забою. Перехворілих поросят утримують окремими групами і після відгодівлі здають на забій.

Для імунізації поросят проти сальмонельозу використовують вакцини відповідно до настанов щодо їх застосування і з урахуванням виділеного серологічного варіанта сальмонел у господарстві: вакцину проти сальмонельозу із супресорного реверанта S. chоleraesuis №9 (де виявлено саме цей варіант), суху вакцину із штаму ТС – 177 проти сальмонельозу свиней (де встановлено S. chоleraesuis, S. typhisuis); вакцину проти сальмонельозу ( паратифу ) поросят (де встановлено збудник S. chоleraesuis, S. typhimurium , S. dublin). Асоційовану (полівалентну) вакцину проти сальмонельозу, пастсрельозу і ентерококової (диплококової) септицемії поросят застосовують у господарствах, неблагополучних щодо сальмонельозу, пастерельозу і стрептококозу цих тварин там, де виявлено збудник S. chоleraesuis.

Для контролю напруженості післявакцинальної імунної відповіді на 14 – 20-й день після повторного шеплення відбирають від імунізованих поросят не менше 20 проб сироватки крові та надсилають у лабораторію ветеринарної медицини для визначення титру специфічних антитіл. Імунізація вважається ефективною, якщо в сироватці крові 80 % обстежених поросят будуть виявлені протисальмонельозні аглютиніни в титр 1:100 і вище.

Тваринницькі приміщення, територію навколо них утримують у належному санітарному стані та поліпшують умови утримання, догляду та годівлі підсисних свиноматок і поросят (особливо протягом 2 – 3 декад після відлучення).

У неблагополучних свинарниках (секторах) проводять дератизацію і щоденну дезінфекцію в присутності тварин 1 % розчином їдкого натрію аж до ліквідації захворювання.

На комплексах одночасно піддають дезінфекції ветеринарні приміщення, реманент (відра, шкребки, віники тощо).

Для дезінфекції застосовують такі дезінфікувадьні засоби: 2 – 4 % гарячий розчин їдкого натрію, розчин хлорного вапна, який містить 2 % активного хлору; 2 % розчин формальдегіду; 0,5 % розчин глутарового альдегіду; 5 % розчин дезмолу; 3 % розчин феносмоліну; 4 % технічний розчин феноляту натрію, 5 % розчин однохлористого йоду; 20 % розчин свіжогашеного вапна.

Проводячи аерозольну дезінфекцію, використовують 37 % розчин формальдегіду з розрахунку 20 мг/м³ приміщення за експозиції 12 год. Для нейтралізації його аерозолів застосовують 2,5 % розчин аміаку.

Гній знезаражують шляхом витримування його в заповненій секції гноєсховища 12 місяців: рідкий (до розподілу на фракції), напіврідкий гній, гноївку, стічні води або їх осад дезінфікують рідким аміаком з розрахунку 30 кг аміаку на 1 м³ маси гною за експозиції 5 діб [24, 30].

Про всі випадки виявлення на м'ясопереробних підприємствах свиней, хворих на сальмонельоз, служба ветеринарної медицини має повідомити (у встановлсному порядку) головного державного інспектора ветеринарної медицини, під контролем якого знаходиться це переробне підприємство.

Туші та продукти забою свиней, хворих і підозрюваних у захворюванні на сальмонельоз, випускати в незнезараженому вигляді заборонено.

Господарство вважають оздоровленим від сальмонельозу через 30 днів після припинення виділення хворих тварин, вжити повного комплексу ветеринарно-санітарних заходів і проведення заключної дезінфекції.

Попередня

На початок

Наступна