|
МЕДИЧНЕ ПРАВО ЧАСТИНА I Електронний
посібник |
||
9. Процедури і механізми захисту прав
суб’єктів медичних правовідносин. Юридична відповідальність
у сфері охорони здоров’я |
|||
1. Поняття та види форм захисту прав суб’єктів медичних
правовідносин 2. Судова форма захисту прав суб’єктів медичних
правовідносин 3. Позасудова форма захисту прав суб’єктів медичних
правовідносин 1. Поняття та види форм захисту прав суб’єктів медичних
правовідносин 2. Судова форма захисту прав суб’єктів медичних
правовідносин Захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку цивільного
судочинства Підстави та порядок звернення до суду з цивільним позовом визначені ЦК
України та ЦПК України. Захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку кримінального
судочинства Без висновків судово-медичної експертизи судові
механізми захисту прав людини в сфері охорони здоров’я часто залишаються
малоефективними, а кримінальне провадження справи за «медичною статтею»
без з’ясування характеру та ступеня ушкоджень здоров’я, що належить до
повноважень експертів, просто втрачає сенс. Захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку адміністративного
судочинства Пацієнт/медичний працівник – позивач у справі –
оскаржує протиправні рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади чи
органу місцевого самоврядування у галузі охорони здоров’я, їхніх службових
або посадових осіб чи іншого суб’єкта під час здійснення ним владних
управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання
делегованих повноважень. На головного лікаря покладено завдання й обов’язки щодо
здійснення керівництва лікувально-профілактичним закладом відповідно до чинного
законодавства України та нормативно-правових актів, що визначають діяльність
підприємств, установ і організацій охорони здоров’я (п. 1). Захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку конституційного
судочинства Формами звернення до Конституційного Суду України: 3. Позасудова форма захисту прав суб’єктів медичних
правовідносин 1.Звернення до посадової особи (службової особи закладу
охорони здоров’я) чи органу вищого рівня (відповідного управління охорони
здоров’я, Міністерства охорони здоров’я) у сфері охорони здоров’я із
використанням різних засобів захисту. 2. Відповідно до п. 9 розділу 15 «Перехідні положення»
Конституції України та ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991
р., органи прокуратури України здійснюють нагляд за додержанням і застосуванням
законів, зокрема в галузі охорони здоров’я, органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. 3. Звернення до органів внутрішніх справ з відповідними
заявами про злочин проти життя та здоров’я громадянина є непоширеним явищем,
адже до внесення змін до ч. 2 ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу
України така категорія справ була в підслідності органів прокуратури. 4. Метою парламентського контролю, який здійснює
Уповноважений з прав людини та громадянина, є, зокрема: 1) захист прав і
свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами
України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до
прав і свобод людини і громадянина з боку суб’єкта владних повноважень; 3)
запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх
поновленню (ст. 3 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини»). Ознаки самозахисту: 1)
є завжди активною дією уповноваженого суб’єкта; 2)
дія уповноваженого суб’єкта спрямована на зміну або припинення
протиправних дій іншої особи; 3)
уповноважений суб’єкт має враховувати позицію носія суб’єктивного права
діяти виключно в інтересах цієї особи; 4)
активні дії суб’єкта здійснюються у межах чинного законодавства (ця
ознака прямо випливає із принципу добросовісності здійснення суб’єктивних
прав. Закріпленого у ст. 13 ЦК, яка чітко встановлює, що під час здійсненя своїх прав особа зобов’язана утримуватися від
дій, які могли б порушити права інших осіб. Відповідно до ст. 6 Основ законодавства України про
охорону здоров’я (далі – Основ) від 19.11.1992 року № 2801-XII, громадяни
мають право об’єднуватись у громадські організації з метою сприяння охороні
здоров’я. Стаття 24 Основ передбачає участь громадськості в охороні здоров’я. 1) переговори – врегулювання спору безпосередньо
сторонами без участі інших осіб; 2) посередництво – врегулювання спору за допомогою
незалежного нейтрального посередника, який сприяє досягненню сторонами згоди;
3) арбітраж – вирішення спору за допомогою незалежної
нейтральної особи – арбітра, який виносить обов’язкове для сторін рішення. Критерієм такого поділу є участь у врегулюванні
розбіжностей третьої особи або її повноваження. Комітет з медичного і фармацевтичного права, Асоціація
адвокатів України, Український медичний клуб, Асоціація стоматологів України,
професійний Союз захисту прав медичних працівників. Розглядаючи види юридичної відповідальності у сфері
медицини, слід звернути увагу на існування різних поглядів щодо цього
питання. Наприклад, у сучасному австралійському праві існують дві моделі деліктної відповідальності
– об'єктивна і відносна. Згідно з першою,
медик відповідальний за заподіяння шкоди потерпілому, якщо з точки зору
об'єктивної оцінки середнього спостерігача саме поведінка лікаря вплинула на
природний хід подій. Натомість відносна
модель відповідальності використовується тоді, коли має місце матеріальна
шкода, завдана в результаті лікування. Професійний медичний злочин – умисне або необережне діяння, вчинене медичним працівником під час
виконання професійних обов'язків, заборонене кримінальним законом під
загрозою покарання. Всі злочини, за які медичні працівники можуть бути
притягнені до кримінальної відповідальності, поділяються на три групи: Цивільно-правова відповідальність у сфері медичної
діяльності – це вид юридичної
відповідальності, який виникає внаслідок порушення у галузі майнових або особистих
немайнових благ громадян у сфері охорони здоров'я і який полягає переважно в
необхідності відшкодування шкоди. Регрес у сфері цивільно-правової відповідальності медичних організацій – це можливість медичної організації, яка відшкодувала
шкоду, заподіяну пацієнтові під час наданні медичної допомоги, зворотної
вимоги стягнення у розмірі виплаченого відшкодування з працівника цієї
установи – конкретного заподіювача шкоди. Адміністративна відповідальність медичного працівника – це різновид юридичної
відповідальності, що полягає в застосуванні до медичних працівників, які
вчинили адміністративні проступки, особливих санкцій – адміністративних
стягнень (ст. 44-1-46 КпАП України). Дисциплінарна відповідальність медичного працівника – це окремий
варіант юридичної відповідальності, яка настає у випадку порушення
трудових обов'язків. Стаття 23 Цивільного кодексу України гарантує особі право на
відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав Методичні рекомендації щодо відшкодування моральної
шкоди, затверджені листом Міністерства юстиції України від 13 травня 2004
року: враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість
вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу,
ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього
стану Принципи компенсації моральної шкоди у сфері медичної діяльності Питання самоконтролю 1. Які форми захисту прав людини у сфер і охорони
здоров’я Вам відомі? 2. Кому пред’являється позов про відшкодування майнової
та моральної шкоди, завданої медичним працівником під час виконання ним
своїх трудових (службових) обов’язків? 3. Які види форм захисту прав суб’єктів медичних
правовідносин Вам відомі? 4. Назвіть позасудову форму захисту прав суб’єктів
медичних правовідносин. 5. Назвіть міжнародні форми і засоби захисту прав
суб’єктів медичних правовідносин. |
|||