НМЦ

ПРОЄКТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ЗЕЛЕНОГО БУДІВНИЦТВА

Електронний посібник

 

ВФПО

РОЗДІЛ II. ПРОЦЕС ПРОЄКТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ОЗЕЛЕНЕННЯ

 

 

 

Процес створення об’єктів озеленення відбувається у три етапи: перший – проєк­тування, другий – будівництво і третій – догляд за насадженнями та їх формування.

 

Безпосередньо процес проєктування складається з двох етапів: 1-й етап – передпроєктний, 2-й – безпосереднє проєктування.

 

 

Ґрунтово-кліматичні умови розглядаються з погляду придатності для зростання рослин, а рельєф території – фізичної доступності для людини і вплив на мікроклімат. Оцінюючи ґрунти, необхідно враховувати їх лісорослинні властивості і особливо слід виділяти ділянки, сприятливі та несприятливі (мала потужність коренезаселяючого шару ґрунту, ґрунти з великою кількістю кам'янистих включень, крутосхили, засолені ділянки або ділянки з високим рівнем мінералізованих ґрунтових вод, наявність потужного глиняного прошарку тощо) для зростання деревних порід.

 

Важливим чинником у проєктуванні об’єктів зеленого будівництва є напрям панівних вітрів. Знаючи їхній вплив, можна правильно провести зонування території (розмістити зону відпочинку, дитячий майданчик тощо) та розташувати насадження.

 

Для правильного розташування елементів ландшафтного дизайну (альпінаріїв, квітників, водойм тощо) або ж елементів планування (майданчиків для відпочинку, дитячих ігор, спортивних) необхідно вивчити  особливості інсоляції об’єкта. Як відомо, південні схили тепліші за північні.

Однак сніг на них тане раніше, ніж минуть морози. Крім того, яскраве сонце може спричинити сонячні опіки під час різких перепадів температур, коли вдень рослина нагрівається до +10оС і вище, а вночі різко охолоджується до -10оС і нижче. У зниженнях рельєфу (улоговинах і ярках) температура нижча, а вологість більша, ніж на підвищених місцях. Це знижує морозостійкість рослин. Однак в низинах немає різких коливань температур, згубних для деяких ніжних рослин.

 

Гідрологічне обстеження в кожному випадку має свої визначені цілі і загалом визначає водний режим об’єкта, необхідність його осушення, обводнення, поливу, можливість влаштування водойм.

Вивчення рослинності охоплює геоботанічне і дендрологічне обстеження.

Геоботанічне обстеження спрямоване на виявлення фітоценозів, їх опис та оцінювання. Результати обстеження дають змогу проаналізувати стан фітоценозів і рекомендувати найбільш стійкі для тих чи інших умов місцезростань.

Дендрологічне обстеження (інвентаризація насаджень або ландшафтна таксація) полягає у виявленні видового складу насаджень (за необхідності також формового різноманіття), визначенні їх габітусу, віку, стану та декоративності.

 

На основі дендрологічного обстеження визначається якісна оцінка насаджень, що дає змогу проводити їх формування, спрямоване на збереження цінних і видалення малоцінних екземплярів. Крім того, на основі дендрологічного обстеження визначається також перспективний асортимент рослин для цього об’єкта.

 

До польових даних належить також інформація про шумовий режим середовища та чистоту повітряного басейну.

Вивчення природних умов об’єкта доповнюється топографічними зйомками його території. Топографічний план є необхідним не лише на ділянках із складним рельєфом, але і на рівнинних територіях. Якщо, наприклад, є необхідність дренування території (відведення зливових і поверхневих вод), а вочевидь вираженого схилу немає, тоді топографічний план допоможе обрати правильний напрям для відведення води від споруд, з доріжок і майданчиків. Крім того, знаючи напрям основного схилу території, проєктант зможе уникнути помилок під час розміщення на ділянці підпірної стінки або водойми.

За матеріалами обстеження складають відповідні карти, окремо за кожним компонентом або загальна.

На основі отриманих матеріалів ведуть подальше вивчення території об’єкта – аналіз його об’ємно-просторової структури та оцінювання.

Аналіз об’ємно-просторової структури передбачає виділення територіальних одиниць об’єкта – ділянок, які характеризуються спільними типовими ознаками, а також узагальнену характеристику об’єкта загалом. Межі ландшафтних ділянок визначають за домінуючими ознаками природних компонентів та результатами діяльності людини. Такими домінуючими ознаками є: форма рельєфу (виділяються відповідно з його морфологією), тип просторової структури, склад порід (листопадні, вічнозелені та змішані), штучні споруди (забудова, автодороги, ЛЕП тощо).

 

З-поміж всіх ознак форма рельєфу є визначальною, а ділянки з різними типами просторової структури і складом насаджень виділяються в межах контуру тієї чи іншої форми.

 

Далі в межах ландшафтних ділянок визначають пейзажні виділи за ознаками, які характеризують їх фізіономічний образ. На цій основі виділено такі типи пейзажів: ліс, галявина, скелі, водойма, штучні споруди.

Унікальні екземпляри дерев, кам’яні валуни, печери, водоспади, джерела, незважаючи на свої незначні розміри, дають основу для формування акцентів і тому їх слід розглядати як самостійні територіальні одиниці, що не залежать від пейзажного виділу, в якому вони перебувають.

 

 

Після проведеного обстеження території переходять до її ландшафтного аналізу.

 

Ландшафтний аналіз території опира­ється на такі аспекти:

1) функціональність – відповідність проєктному призначенню об’єкта, можливість організації тих чи інших видів відпочинку;

2) санітарно-гігієнічний стан, який охоплює оцінку рівня мікрокліматичної комфортності ділянки, якості водних об’єктів, атмосферного повітря, заболоченості, режиму тиші тощо;

3) естетичність – бере до уваги красу і гармонію пейзажів, панорам, можливості огляду, кольорову гамму, ступінь екзотичності, привабливості (атракторності).

 

Придатність території для освоєння визначається за двома аспектами:

1) техніко-економічний аспект – це інженерно-геологічні та гідрологічні умови, наявність інженерних комунікацій, доступність, можливість будівництва закладів відпочинку;

2) охорона природи ‒ вивчають стійкість ділянки до антропогенного впливу (стійкість насаджень до забруднення атмосферного повітря та рекреаційних навантажень), допустимі межі зосередження відпочивальників, можливості реконструкції природного ландшафту.

 

Оцінювання за естетичним чинником

 

Оцінювання естетичного вигляду є найбільш складним завданням, оскільки пов’язане з емоційним сприйняттям. Естетичні якості територіальних одиниць визначають за типами пейзажів, що їх формують. Кожен тип пейзажу (ліс, відкритий простір, водойма тощо) має свій набір критеріїв, для кожного з яких розроблено шкалу. Якщо такої шкали немає, тоді проєктант самостійно визначає перелік критеріїв, за якими проводиться оцінка.

Наприклад:

*   оцінювання відкритих просторів проводять за такими критеріями: форма (геометрична, вільна), характер поверхні (горизонтальна площина, пологий укіс, наявність горбочків, ям, канав, горбів тощо), якість трав’яного покриву (луговий, бур’янистий, відсутній), якість узлісся навколишніх насаджень (тип узлісся, склад деревних порід та характеристика їх декоративності), якість рослинності на ділянці (дерева, чагарники, зарості молодняка тощо), наявність сформованих внутрішніх перспектив;

*   водойми оцінюють за естетичними якостями водного дзеркала – його формою і чистотою, за якостями навколишніх насаджень, споруд, форм рельєфу, відкритих просторів, а також наявністю внутрішніх перспектив;

*   форми рельєфу оцінюють за їх важливістю для об’єкта.

*   оцінювання насаджень передбачає врахування їхнього складу, віку, наявності підросту та підліску, ЖНП, а також рельєфу. Стосовно видового складу насадження найціннішими породами є сосна, ялина, модрина, липа, дуб, бук тощо, а рослини, як-от береза, верба, осика, вільха вважають малоцінними породами. Тому найцінніші з госпо­дарського погляду породи матимуть відповідно найвищу оцінку.

 

Оцінювання за санітарно-гігієнічним чинником

 

Мікрокліматичні умови оцінюють за даними таких показників: температура і вологість повітря, вітровий режим, рівень сонячної радіації. Ці показники мають забезпечувати комфортні умови для відпочинку людини. Однак умови мікроклімату в межах території об’єкта змінюються впродовж дня і сезону року. Наприклад, для відкритих просторів в холодний період року найбільш сприятливими є показники високих температур за невеликої завітреності, тому в такому випадку найбільш цінними вважають схили південних експозицій, які захищені від північних вітрів і отримують найбільшу кількість сонячного тепла. Ці самі території в спекотний період стають найменш комфортними.

Телургічні умови характеризуються особливостями складу повітря, яке вдихає людина. Це пари скипидару, фітонциди, ароматичні речовини, іонізація повітря. Основну роль тут відіграє видовий склад насаджень, а також напрям панівних вітрів. Залежно від пори року і погоди телургічні показники суттєво змінюються і найбільш яскраво вони проявляються в спекотні літні дні.

 

Оцінювання за функціональним чинником

 

Ця оцінка характеризує ступінь придатності об’єкта для організації відпочинку. Згідно з цим аспектом проєктна територія оцінюється за такими критеріями: кількість видів відпочинку, які можна організувати на тій чи іншій ділянці, зручність підходу до ділянки (транспортна і пішохідна доступність), наявність доріг і рівень їх благоустрою. Можливі також й інші критерії, які підвищують або знижують цінність ділянки з погляду можливості організації відпочинку (наявність водойм і джерел, непрохідних заростей, заболочених ділянок тощо).

 

Оцінювання за природоохоронним чинником

 

Природоохоронний чинник передбачає оцінювання стійкості території до рекреаційних навантажень. Оцінюванню підлягають насамперед ділянки насаджень, різні типи яких мають різний рівень стійкості (хвойні насадження менш стійкі, ніж широколистяні тощо). Ця оцінка впливає на вибір планувальної структури об’єкта із застосуванням біологічних і планувальних прийомів для збереження існуючих насаджень.

В організації парків і лісопарків природоохоронний чинник має важливе значення, оскільки визначає й регулює розрахункову рекреаційну ємність, впливає на організацію видів і форм відпочинку, його масштаби (тобто на функціональне використання об’єкта), визначає заходи щодо збереження природних комплексів. Найбільш шкідливими відносно охорони природи є пікніки, розведення вогнищ на необладнаних майданчиках, а також збирання дарів природи, внаслідок чого знищуються цінні декоративні рослини, порушується ґрунтова структура, що призводить до розпаду насаджень. До більш безпечних форм відпочинку належать прогулянки доріжками парку або лісопарку, заняття спортом на обладнаних майданчиках, повітряні і сонячні ванни на галявинах.

 

Оцінювання за технологічним чинником

 

Ця оцінка передбачає визначення об’ємів і вартості робіт для освоєння об’єкта. Цей чинник є завершальним в загальному комплексі оцінок. Тому визначення техніко-економічних показників освоєння об’єкта можливе лише після того, як визначиться його цінність за іншими чинниками і буде знайдено оптимальне рішення щодо його освоєння.

 

 

Проєктування об’єктів зеленого будівництва передбачає використання результатів аналізу передпроєктного обстеження території. Аналізу та узагальнення результатів потребують елементи, як-от: насадження, водойми, рельєф, дорожньо-стежкова мережа, споруди.

Насадження

 

У випадку наявності масиву значної величини (у разі закладання великих парків на базі природного лісу) передбачається така його планувальна зміна:

* прорубування широких перспективних просік та прогулянкових алей;

* декоративне оформлення галявин та узлісь (внутрішніх і зовнішніх);

* розчищення окремих ділянок для відкриття живописних пейзажів;

* утворення штучних галявин за рахунок малоцінних насаджень;

*  додаткове підсаджування декоративних порід.

 

Прорубування прямих просік завширшки не менше ніж 20 м має бути спрямоване на відкриття найцікавіших об’єктів (архітектурної споруди, лугу, водойми тощо).

Границі просіки бажано облямовувати (оформлювати) хвилястою лінією посадок, які відіграють роль куліс, що подовжують перспективу. Ці куліси не мають бути однорідними. Мальовничі злами виконують за допомогою вибіркових рубок та підсаджування рослин, окремі виступи можуть доповнюватися відірваними від масиву групами і солітерами. Вибір дерев та чагарників для оформлення того чи іншого боку просіки залежить від освітлення. Просіка може мати напрямний розвиток криволінійного характеру, що дає чудовий ефект окремих замкнутих перспектив, які зникають на поворотах.

 

Декоративне оформлення узлісь. Насадження, розміщені на периферії масиву вздовж його контуру, утворюють узлісся, в яких, окрім місцевих порід, можуть бути введені декоративні екзоти.

Узлісся, зазвичай, формують живописною лінією граничних посадок. Найбільш декоративні якості мають узлісся, які утворюються системою виступів і впадин (бухт). Така побудова в умовах сонячного освітлення дає гру світла та тіні, що робить їх так само більш рельєфними. Окремі виступи можуть бути утворені декількома екземплярами деревних і чагарникових рослин, які в окремих випадках можуть бути відокремлені від масиву. Ізольовані насадження особливо декорують масив, якщо в їхній склад вводять нові породи, контрастні до основних рослин.

Розчищення щільного масиву, утворення галявин і прогалин проводять дуже обережно і лише після ретельного вивчення насадження та виявлення найбільш цінних дерев та їх груп. Таке розчищення проводять для відкриття нових перспективних ракурсів, розміщення споруд або прокладання паркових алей.

 

Утворення штучних галявин за рахунок малоцінних насаджень.

 

 

Для вирубування галявин необхідно вибирати місця з малоцінними насадженнями. Велике значення в композиції парку та лісопарку має мережа галявин різної величини, які організовують напрямок паркових маршрутів.

 

 

Фізіономічний образ галявин слід наближати до природного, але з посиленням колористичних ефектів. Для цього залежно від характеру лісу і  ґрунтових умов до складу флори галявини необхідно вводити барвисті плями квіткової трав’янистої рослинності. Час цвітіння має бути різним, щоб увесь сезон галявина мала яскраву гамму.

 

Узлісся галявин оформлюють за аналогією, як і узлісся лісового масиву. Щільні, зімкнуті насадження утворюють спокійні контури, водночас посічені краї з «бухтами» дають більшу мальовничість. Виділені групи або одиночні посадки дерев посилюють перспективний ракурс і утворюють багатопланову композицію. Глибина перспектив формується спеціальним асортиментом рослин, де голубувато-сірі тони віддаляють задній план, а теплі жовто-зелені тони, навпаки, наближають передній план.

Водойми. У загальній композиції парку водойма має важливе значення і майже завжди всі композиційні паркові вузли розташовують на берегах водойми.

Прибережні ділянки водойми завжди найбільш насичують масовими спорудами, оскільки вони постійно притягують до себе відвідувачів парку. Як наслідок основні паркові маршрути прокладають з урахуванням найшвидшого потрапляння відвідувачів до водойми.

Гідротехнічні споруди – греблі, дамби, шлюзи тощо мають бути гармонійно поєднані з навколишнім ландшафтом, вливатися в загальну композицію парку, де вони будуть частиною його ландшафту, а не лише спорудами.

Велике значення під час оформлення водних просторів приділяють контурам водойм. Прості контури візуально скорочують площу водойми, але створюють враження великих водних просторів.

Посічені контури та острови розчленовують великий водний простір, утворюють різні умови видимості та візуально збільшують водну поверхню.

Оглядові майданчики і підхідні доріжки до водойм бажано прокладати вздовж повздовжніх осей водойм, які відкривають найглибший перспективний ракурс.

Обсаджування берегів зеленими насадженнями передбачає врахування навколишнього рельєфу. За плаского рельєфу, коли немає різкої межі між берегом та водою, найкраще застосовувати низькі насадження – трав’янисті рослини та чагарники, а деревні насадження потрібно віддалити від місця урізу води. Це дає змогу візуально сформувати ще більш спокійний та відкритий ландшафт. Для отримання враження темної, «похмурої» води насадження необхідно навпаки наблизити до берегів.

Рельєф. Під час планування територій приміських парків рельєф є природною основою всієї композиції. Якщо на території міського парку рельєф може змінюватися за архітектурним задумом, то в приміських парках він лишається без змін, а його структура відіграє головну роль у вирішенні розташування всіх елементів парку. Розміщення водойм і споруд, трасування доріг, основні просторові розчленування загалом залежать від характеру поверхні землі.

Круті схили високих гір візуально більш втомлюють глядача, ніж плавні лінії горбів. За їх наявності вони домінують в ландшафті і їм підпорядковується все планування парку. Легкі плавні схили пагорбів дають чудові можливості для вирішення окремих паркових пейзажів, розкриваючи перспективи і спрощуючи складання оглядових ракурсів. Плоскі рівнини навпаки невиразні і тому не відіграють особливого значення у формуванні паркового ландшафту.

Маршрути паркових доріг прокладають з урахуванням рельєфу, відкритих просторів галявин і лісових масивів. Маршрути розробляє ландшафтний архітектор на основі всіх обстежень з урахуванням точок огляду, місць масових скупчень відвідувачів, розміщення споруд і малих форм архітектури. Краса окремих пейзажів розкривається поступово, завдяки правильно розробленому маршруту. Прокладаючи паркові маршрути, необхідно враховувати динаміку паркових пейзажів і передбачати їх зміну один одним з певним інтервалом, тобто забезпечити так звану модуляцію картин, що означає зміну пейзажних кадрів в певному ритмі, наприклад, через кожні 50 м тощо.

Цікавий, пересічений рельєф використовують для турпоходів та екскурсій. Спокійний рельєф і великі лісові масиви є чудовими умовами для тривалих прогулянок.

 

 

 

Інвентаризації підлягають всі об’єкти загального користування:

*   парки, сади, бульвари, сквери, вулиці та проїзди.

 

Крім того, інвентаризація проводиться також на територіях фабрик, заводів, підприємств, установ та інших організацій, де є в наявності зелені насадження. Дані інвентаризації використовують для виявлення локальних або масових захворювань зелених насаджень з метою своєчасної профілактики захворювань, або застосування ефективних заходів боротьби з уже існуючими хворобами чи шкідниками деревних рослин. Крім того, на основі даних інвентаризації складають відомість об’ємів робіт для капітального і поточного ремонтів окремих елементів – дерев, чагарників, газонів, квітників, дорожньо-стежкової мережі, паркових споруд, малих архітектурних форм та стаціонарного обладнання, а також для підтримання визначеної об’ємно-просторової структури насаджень та їх типів.

 

За допомогою інвентаризації встановлюють такі показники об’єкта:

* загальну площу під зеленими насадженнями, зокрема під деревами, чагарниками, газонами, квітниками, а також доріжками, майданчиками, спортивними площинними спорудами, стаціонарним обладнанням, ставками, басейнами тощо;

* ипи садово-паркових насаджень, їх породний і видовий склад, кількість, вік, діаметр на висоті 1,3 м (для дерев) та стан;

* стан і придатність стаціонарних інженерно-архітектурних споруд та садово-паркового обладнання (пам’ятники, скульптура, фонтани, каскади, альтанки, трельяжі тощо), а також будівель і споруд господарського призначення (адміністративні будівлі, оранжереї, господарський двір тощо);

*  зміни в типі об’ємно-просторової структури та щільності насаджень.

 

На кожний об’єкт інвентаризації складають такі документи:

1. Інвентаризаційний план, який залежно від площі об’єкта (крім насаджень вздовж вулиць, план яких виконується лише в М 1:500) виконують у таких масштабах:

до 5 га………………….1:500;

від 5 до 25 га…………1:1000 або 1:2000;

понад 25 га……………1:2000 або 1:5000.

2. Робочий щоденник обліку зелених насаджень

3. Технічний паспорт об’єкта.

 

Інвентаризацію проводять один раз на п’ять років з квітня по жовтень відповідно до інструкції з інвентаризації зелених насаджень в містах і селищах.

Вихідними даними для проведення інвентаризаційних робіт є існуючий генеральний план об’єкта або робочі кресленики (посадковий, розбивний) на основі геодезичного плану.

 

Інвентаризацію зелених насаджень і конструктивних елементів об’єкта проводять у два етапи: польовий (збирання даних) та камеральний обробіток отриманого матеріалу.

 

На першому етапі вивчають існуючу документацію, уточнюють межі об’єкта, ландшафтно-планувальні дані, існуючі типи просторової структури, вивчають наявність комунікацій та споруд, а також проводять зйомку і дознімання насаджень, які наносять на план з відповідними записами в робочому журналі (щоденнику).

На другому етапі узагальнюють отримані дані, аналізують і упорядковують записи в журналах і відомостях, розробляють баланс території, оформлюють план інвентаризації (стару ситуацію на плані закреслюють червоною тушшю, а всі зміни наносять чорною) та складають відповідний акт про закінчення робіт для їх приймання-здавання. Цей етап проводять паралельно з польовими роботами, оскільки знайдені помилки і прорахунки легше виправити відразу.

На основі отриманих даних вносять корективи в паспорт об’єкта. Застарілі записи закреслюють червоною тушшю в одну лінію, а нові вносять в нижні горизонтальні строки.

Залежно від розміру об’єкта та наявності зелених насаджень інвентаризацію проводять одним із двох способів. В парках (площею до 20 га), скверах, бульварах проводять індивідуальну (подеревну) інвентаризацію, а на об’єктах площею більше ніж 20 га і які створені на базі природних насаджень – групову інвентаризацію.

Під час інвентаризації незалежно від способу її виконання для зручності проведення обліку об’єкт умовно розділяють на ділянки, що обмежовуються візирами, які в натурі можуть співпадати з доріжками, алеями чи іншими постійними елементами внутрішньої ситуації. Цим умовним ділянкам присвоюють порядкові номери, які обводять кружечками.

Групова інвентаризація. Інвентаризацію розпочинають із знімання зовнішніх меж території об’єкта і описування прилеглих до них насаджень. Для роботи беруть зошит в клітинку і на правій його сторінці, дотримуючись певного масштабу, ведуть абрис. Суть його полягає в тому, що під час вимірювання довжин зовнішніх меж на ньому графічно відображають дороги, канави, просіки, лінії електропередач, водогін тощо, які примикають до них або перетинають, а також вказують відстані точок їх дотику чи перетину. В подальшому на плані окреслюють лінії-візири. Візири є паралельними або подібні до віяла, або збігаються з дорогами, просіками, канавами тощо, але обов’язково проходять по всіх ділянках, які потребують огляду та опису. У всіх випадках кінці візирів мають бути прив’язані до ліній зовнішньої межі, а за промірів фактична довжина має збігатися з довжиною на плані. Опис ділянок, які перетинають візири, проводять аналогічно як і з граничних ліній.

Під час інвентаризації в межах кожної ділянки групові посадки дерев, кущів та квітів нумерують. Нумерація відбувається так: до номера ділянки додається велика літера алфавіту, наприклад 1-А, 1-Б тощо. Поодинокі цінні рослини інвентаризують і наносять на план індивідуально з великою точністю.

На лівій сторінці цього самого зошиту проводять опис інвентаризаційних ділянок. Ділянки, вкриті деревами, описують за прийнятими у лісівництві формулами. Під час опису вказують породний склад (формулу складу), повноту, середній вік, середній діаметр на висоті 1,3 м, середню висоту, а також підріст, підлісок, ЖНП, тип ґрунту.

Формула складу для середньовікових насаджень визначається за запасом деревини кожної породи окремо на пробній площі, а для молодняків – за кількістю дерев на ній. Числа у формулі відображають відсоток кожної деревної породи від загального запасу насадження і в сумі мають становити цифру 10. Назву порід позначають першими буквами слів: сосна – С, береза – Б, ялина – Ял, осика – Ос, вільха чорна – Віл. ч.

Вік насадження визначають за кількістю річних шарів на пеньках зрубаних дерев або за кількістю мутовок на зростаючих деревах хвойних порід.

Повноту або густоту насадження вказують в десятих частках одиниці, вважаючи, що зімкнутий деревостан має повноту, яка дорівнює 1.

Діаметр середнього за товщиною дерева вимірюють на висоті 1,3 м і вказують в сантиметрах, а його висоту – в метрах. Ці величини визначають за допомогою таксаційних приладів (мірної вилки, висотомірів) або ж на око.

 

 

Підлісок складається із чагарників і дерев, які в цих ґрунтово-кліматичних умовах не можуть утворити деревостан.

Ґрунтовий покрив є мертвим, моховим, трав’яним або змішаним, а також має різну щільність. Описуючи ґрунтовий покрив, необхідно вказувати видовий склад рослин. Різні трави характеризують різний ступінь вологості та родючості ґрунту. Покрив із блискучих мохів, а особливо із лишайників вказує на сухість піщаного ґрунту; моховий покрив із зозулиного льону та сфагнуму – на інтенсивний процес заболочування.

Тип ґрунту визначають за наявними розрізами в ямах і канавах або за допомогою ґрунтового шурфу.

Відповідно до скорочених позначень абрису на другій сторінці зошита виконують опис зазначених ділянок.

Наприклад:

 

Галявина; ґрунтовий покрив – тонконіг луговий, костриці лугова і червона з домішками білої та червоної конюшини; ґрунт суглинистий, опідзолений.

1-А) 5Б3Ял2С: 20 р., повнота – 0,7, d – 12 см, h – 13 м; підріст густий із ялини; ґрунтовий покрив рідкий трав’янистий (яглиця, тонконіг боровий); ґрунт супіщаний, товщина гумусового шару – 12-15 см.

1-Б) 7Ял2С1Б: 60-80 р., повнота – 0,5 (нерівномірна на площі), d – 24 см, h – 20 м; підріст – ялина 20-30 років середньої густоти; ґрунтовий покрив рідкий трав’янистий, зрідка трапляється зозулин льон та брусниця; ґрунт суглинистий, опідзолений.

1-Г) 10 С: 20р., повнота – 0,8, d – 8 см, h – 10 м; ґрунтовий покрив мертвий з вкрапленнями блискучих мохів; ґрунт супіщаний з шаром гумусу 5 см.

 

Індивідуальна (подеревна) інвентаризація проводиться за рідкого та нерівномірного зростання дерев. У випадку виявлення груп цінних чагарників і багаторічних квіткових рослин водночас проводять і групову інвентаризацію.

Дерева та кущі на план наносять умовними позначками (маленькими кружечками, трикутниками або крапками) тушшю, а біля них справа у вигляді дробу записують формулу, яка містить елементи характеристики цього дерева.

У чисельнику вказують породу, першою літерою її назви, а біля неї – діаметр стовбура в сантиметрах на висоті 1,3 м. В знаменнику вказують якісний стан дерева, вказуючи першу літеру оцінки (добрий стан – д, задовільний стан – з, незадовільний стан – не зад.).

 

Наприклад, така характеристика дерева: дуб в доброму стані з діаметром стовбура 40 см буде записана формулою .

 

Черговість робіт за подеревної інвентаризації аналогічна груповій. Відмінність полягає лише в тому, що за індивідуальної інвентаризації кожне дерево прив’язується до базисної лінії (візира) окремо. Візир прокладають з таким розрахунком, щоб відстані між ним і деревами, які до нього прив’язують, не перевищували довжину мірної стальної стрічки або рулетки, тобто 20 м. Базисну лінію розбивають на однакові за довжиною відрізки (5 – 10 м) з обов’язковим встановленням у точках ділення кілочків, які слугуватимуть початком відліку – точкою «0». Дерево прив’язують до базисної лінії, заміряючи три відстані: від двох кінців відрізка до рослини і третім відліком буде довжина перпендикуляра, прокладеного від лінії візира до цього самого дерева. Коли за переміщення візира наступне дерево або група дерев опиниться найближче до нього, мірну стрічку, укладену чітко по лінії, залишають лежати на землі, а від неї за допомогою трьох замірів іншою стрічкою вимірюють відстані до цієї рослини. Отримані заміри збільшують на величину, яка дорівнює половині діаметра стовбура дерева біля землі, оскільки відстань вказується від центра стовбура до базисної лінії.

 

На абрисі журналу записують виміряні відстані, назви порід, розміри і якість дерев короткими формулами: 1, 2 . тощо, де цифри перед дробами вказують на номер інвентаризаційного дерева.

На лівій сторінці журналу заміри дублюють записами: 1 , де числа 0,0 м – 7,70 м; 6,0 м – 4,80 м; 10,0 м – 6,20 м означають відстані від базисної лінії до дерева.

 

Групи чагарників і багаторічників до візирної лінії прив’язують за контури їх границь, нумерують та описують в прилеглій до плану відомості, вказуючи видову кількість рослин. Газони і квітники обліковують за площею, а багаторічники, крім того, за кількістю кущів на обліковій ділянці.

Під час проведення індивідуальної інвентаризації дерева діаметром не менше ніж 12 см маркують в натурі шляхом замальовування частини стовбура подібно до смужки розміром 2×2 см, де записують такі дані: вид рослини (однією літерою, наприклад, дуб – Д), дату спостереження та присвоюють інвентаризаційний номер.

 

 

Класи якості стану лісопаркових насаджень

 

1-й клас – змішані багатоярусні насадження із зімкнутістю крон дерев 1-го ярусу в масивах та групах не нижче 0,7 (не враховуючи галявин) або чисті, невеликі (3 – 5 га) березняки, дубняки із зімкнутістю крон 0,4 і вище. Насадження здорові, життєздатні. Непошкоджена лісова підстилка охоплює не менше ніж 80% площі. Окремі дерева та групи дерев розміщені нерівномірно. Галявини мають різні розміри, мальовничу конфігурацію з рівномірним трав’яним покровом, зручні для відпочинку. Меліоративних робіт не потребують. Впорядковані дороги.

2-й клас – насадження чисті, одноярусні, площею понад 3 – 5 га або змішані із зімкнутістю крон 0,5 – 0,6, рівномірно розміщені на території. Мають ознаки вповільненого росту і розвитку та до 20% сухих гілок у кроні. Непошкоджена лісова підстилка становить 50 – 80% площі, територія забур’янена. Галявин мало, вони однотипні за формою і розмірами, недостатньо мальовничі. Насадження потребують оздоровлення та незначної меліорації. Доріг недостатньо.

3-й клас – насадження чисті та змішані, перебувають на стадії розпаду, зімкнутість крон дерев 1-го ярусу 0,2 – 0,4 або складаються з малоцінних порід (осика, тополя) з більшою зімкнутістю. Дерева і групи дерев розміщені на території рівномірно. Кількість сухих гілок у кроні перевищує 20%. Непошкоджена лісова підстилка становить менше ніж 50% загальної площі насадження. Велика забур’яненість. Галявин немає або вони непристосовані для відпочинку. Насадження потребують оздоровлення. Упорядкованих доріг немає.

 

Шкала стану зелених насаджень

 

1 бал «хороший»

2 бали «задовільний»

3 бали «незадовільний»

ДЕРЕВА

Дерева здорові, з добре розвиненою кроною та гілками без будь-яких помітних пошкоджень, з густим облиствленням, з великим соковито-зеленого кольору листям

Деревні рослини здорові на вигляд, але з неправильно роз-виненою кроною, зі значними пошкод-женнями і ранами, які не загрожують їхньому життю, зі злегка викривленим стовбуром, з гілка­ми, які мають сухі пагони в кількості до 10–15%. Потребую­ть термінових заходів щодо догляду

Деревні рослини з деформованою кроною, з наявністю сухих пагонів та гілок, з дрібним і блідим листям, викривленим стовбу ром, який має рани та ознаки гриб­кових захворювань, за­раження шкідниками, що несе загрозу їх жи­ттю. Потребує вида­лення та заміни

КУЩІ

Рослини здорові без ознак пошкоджень, розвивають нормальний за формою кущ. Декоративність висока

Рослини з наявною порослю, частковим пошкодженням шкід­никами, дрібним листям та сухими пагонами в кількості до 12–15%. Поки, що виконують свої функції, однак, потребують тер­мінових заходів щодо догляду

Кущі з наявною порослю, сухими пагона­ми та скелетними гілками в кількості до 60%, мають дрібне листя, пригнічений виг­ляд. Декоративний виг­ляд втрачений. По-трібна заміна

ГАЗОНИ

Газонний покрив зі злакових трав з густим зімкнутим травостаном без «залисин», регулярно скошується, без наявності широколистяних бур’янів

Газонний покрив зі злакових трав, наявні ділянки з рідким траво-станом в кількості до 40% площі газону та ділянки з невеликою кількістю (до 15%) широколистяних бур’янів

Трав’яний покрив сильно деградований, забур’янений широко­листяними рослинами, проєктного покрит тя немає на 80%, наявні масові «залисини»

КВІТНИКИ

Квітники мають вигляд компактних рослинних угру­повань зі здоровими росли­нами без зів’ялих і всохлих, з чіткими окресленими кон­турами

Квітники неохай-ного вигляду, із зів’ялими частинами рослин в кількості до 40%, контури нечітко окреслені. Потребують прове дення негайних заходів щодо догляду та дрібного ремонту

Квітники дуже неохай­ні, мають зів’ялі та всохлі рослини, контури розмиті або їх немає

Попередня тема

На початок

Наступна тема