НМЦ

ПРОЄКТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ЗЕЛЕНОГО БУДІВНИЦТВА

Електронний посібник

 

ВФПО

РОЗДІЛ I. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОЗЕЛЕНЕННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ

 

 

 

1.2. Використання якостей природних матеріалів у дендро­проєктуванні

1.2.1. Композиційне використання якостей природних матеріалів у дендропроєктуванні. Підбір асортименту порід

 

 

Основу садово-паркових композицій становить рослинний матеріал. На відміну від інших компонентів ландшафту, він є найбільш динамічним і надзвичайно активним емоційно-психологічним чинником.

Створюючи проєкт, необхідно детально вивчити запроєктований асортимент рослин, їхню фенологію та декоративні властивості, для того щоб створити пейзажні картини, які матимуть цікавий вигляд протягом всього року.

 

Створюючи загальну композицію ландшафту, дерева і чагарники поділяють на чотири групи:

*   хвойні вічнозелені, хвойні листопадні, листяні вічнозелені і листяні листопадні.

 

Кожна з цих груп має свою функцію під час формування садово-паркового ландшафту. Вічнозелені дерева і чагарники (сосни, ялини, ялиці, ялівці) забезпечують найкращий художній ефект впродовж цілого року. Листопадні дерева і чагарники утворюють контраст із темно-зеленими хвойними деревами, оскільки щільна хвоя поглинає велику кількість світла і хвойні рослини виглядають значно темнішими за листяні породи, які, навпаки, мають велику світловідбивну здатність. Хвойні породи необхідні там, де потрібна темна пляма в композиції пейзажу. Зібрані в масив хвойні рослини, надають композиції суворого вигляду.

У проєктний асортимент рослин слід включати найбільш цінні аборигенні види дерев і чагарників. Крім того, можна також вводити породи інших географічних районів, якщо вони витримують місцеві кліматичні умови. Асортимент порід (навіть для великого парку) не має бути великою дендрологічною колекцією. Він має містити ведучі (основні) і супутні (оформлювальні) породи.

Із ведучих деревних порід формують кістяки груп, масиви та більшість алей. Це мають бути породи, які добре ростуть у цій місцевості. Супутні породи призначенні для обрамлення (оформлення) основної маси зелені. Це дерева другої і третьої величини, які малопридатні для створення масивів і великих груп, але мають свої декоративні особливості. Це квітучі породи – яблуня, груша, черемха, горобина; породи з незвичайним забарвленням листя – обліпиха, лох вузьколистий, деякі види кленів з яскравим осіннім забарвленням або спеціально виділені форми.

До супутніх порід слід віднести також дерева першої величини, які не придатні для формування масивів, але дуже цінні як оформлення або ж у вигляді солітерних посадок (пірамідальна тополя, пірамі­дальний дуб).

Підбір асортименту дерев, чагарників, квітів і декоративно-листяних трав має визначатися проєктом відповідно до наявної виробничої бази розсадників та оранжерейних господарств.

 

Таблиця 2

Взаємовплив деревних і чагарникових рослин

 

№ з/п

Назва породи

Породи, які пригнічує

На які породи впливає позитивно

1

Абрикос

–

Акація біла, гледичія

2

Акація біла

Дуб звичайний, верба, Сосна

Абрикос, груша, маслинка, клен татарський, скумпія, смородина золотиста

3

Акація жовта (карагана)

Смородина чорна, сосна кримська, черемха, шовковиця

Скумпія, сосна звичайна, тополя бальзамічна

4

Береза повисла

Бук, дуб (ялина і сосна до 20-30 р.)

Ялина і сосна у віці більше ніж 30 р.

5

Бирючина

Дуб

–

6

Бузина червона

Сосна, тополя бальзамічна

–

7

В’яз звичайний

Дуб

–

8

 

Гледичія

–

Абрикос, дуб, груша, клен татарський, скумпія, смородина золотиста, маслина

9

Дуб звичайний

Акація біла, береза, бирючина, бузина червона, в’яз звичайний, клен татарський, осика, смородина чорна

 

Груша лісова, клен польовий, ліщина, липа

10

Ялина

Дуб, клен татарський, бузок, роза зморшкувата

Ліщина, малина, горобина

11

Верба біла

Акація біла

–

12

Катальпа

Клен ясенелистий

–

13

Клен татарський

Дерен, дуб

Скумпія

14

Клен ясенелистий

Катальпа, сосна, ясен звичайний

Дерен

15

Маслинка вузьколиста

–

гледичія, ясен пухнастий

16

Осика

Дуб, сосна

–

17

Горобина звичайна

–

Малина, тополя канадська

18

Скумпія шкіряста

–

Акації біла і жовта, гледичія, клен татарський, тополя канадська

19

Смородина чорна

Акація жовта, сосна

–

20

Сосна звичайна

Акація біла, бузина червона, в’яз, клен ясенелистий, смородина чорна, тополя канадська, черемха, шовковиця біла, ясен пухнастий

 

Акація жовта, груша, клен татарський, скумпія

21

Софора

Ясен зелений

–

22

Тополя бальзамічна

Бузина червона

Акація жовта

23

Тополя канадська

–

 

Бузина червона, груша, жимолость, клен татарський, горобина, скумпія, смородина золотиста, ясен зелений

24

 

Черемха звичайна

Акація жовта, сосна звичайна

–

25

 

Черешня

Яблуня

–

26

Шовковиця біла

Акація жовта, сосна

Дерен

27

Ясен звичайний

Дуб звичайний

–

 

Підбираючи деревні породи для створення груп, куртин або ж масивів, необхідно враховувати тривалість їхнього життя, оскільки деякі види можуть випадати із складу значно раніше, ніж інші рослини.

Таблиця 3

Тривалість життя деревних рослин

 

№ з/п

Вид (назва виду)

Тривалість життя, років

середня, років

максимальна, років

1

Ялина звичайна

200

400

2

Ялина колюча

100

200

3

Модрина європейська

300

600

4

Модрина сибірська

300

600

5

Псевдотсуга Мензіса

200

500

6

Ялівець звичайний

200

1500

7

Ялиця європейська

200

400

8

Ялиця одноколірна

200

350

9

Сосна кедрова (сибірська)

300

100

10

Сосна звичайна

200

500

11

Туя західна

100

200

12

Туя гіганська

300

800

13

Акація біла

80

150

14

Бархат амурський

150

300

15

Бук східний

150

300

16

Бук лісовий

150

300

17

Береза повисла

150

250

18

В’яз гладенький

200

400

19

Гледичія

100

200

20

Граб звичайний

120

250

21

Груша лісова

80

150

22

Дуб звичайний

300

1000

23

Верба біла

60

120

24

Гіркокаштан звичайний

100

200

25

Клен гостролистий

100

400

26

Клен польовий

100

200

27

Клен сріблястий

100

300

28

Клен явір

100

250

29

Липа великолиста

200

800

30

Липа дрібнолиста

200

800

31

Липа срібляста

200

400

32

Вільха чорна

100

300

33

Горіх грецький

100

300

34

Платан

200

1000

35

Горобина звичайна

60

100

36

38

Тополя біла

Тополя канадська

100

100

200

200

37

Тополя пірамідальна та італійська

40

80

38

Яблуня лісова

100

200

39

Ясен звичайний

150

250

40

Шовковиця біла

100

200

 

Також, підбираючи асортимент порід, необхідно звертати увагу на їхній емоційний вплив, на ті враження, які асоціюються в нашій підсвідомості з тією чи іншою рослиною: «траурний кипарис», «сумна верба», «суворі ялини», «міцні дуби», «кучеряві берези», «сором’язлива незабудка», «горда лілія», «ошатна троянда». Крім того, більшість деревних порід мають настільки виразний характерний образ, що саме він є визначальним чинником у формуванні пейзажів парку. Наприклад, одні рослини (сосна) втілюють риси природного лісу, інші (липа) асоціюються із старовинними парками, треті (інтродуценти) мають екзотичний образ, четверті – результат творчості селекціонерів (різні сорти декоративних рослин).

 

Л. І. Рубцов під час підбору дерев для паркових композицій запропонував керуватися такими принципами:

1. Основні види дерев слід підбирати і групувати за висотою, текстурою, формою та відповідно до екологічних вимог.

2. Листопадні дерева слід використовувати як супутні рослини вічнозелених масивів, щоб підкреслити сезонні зміни у забарвленні.

3. Дерева мають відповідати розміру та масштабу композиції.

4. Вибирати групи дерев та окремі екземпляри, які мають бути акцентом в композиції. При цьому слід обережно використовувати дерева з незвичним виглядом.

5. Необхідно знати терміни, коли дерево увійде в період свого повного розвитку.

6. Крона окремого дерева не має впливати на крону іншого дерева.

7. Узгоджувати тривалість життя дерев, що входять у композицію.

8. Не можна використовувати в одній групі багато видів дерев. Групи, які складаються з 1 – 2 видів, є більш ефективними ніж групи з 5–6 видів і більше.

9. У композиції має домінувати один вид, всі інші мають підпорядковуватися йому.

10. Дерева, що входять в композицію, мають гармоніювати між собою, мати схожі риси за формою, текстурою, фактурою.

11. Відведені для рослин місця мають відповідати їх екологічним власти­востям. Різні види рослин в композиціях не мають вступати в антагоністичні відносини.

 

1.2.2. Проєктування методом моделювання

 

У національному господарстві широко використовують метод моделювання (макетування). Архітектори А. В. Натальченко і Н. Е. Шмідт розробили такий метод для проєктування об’єктів зеленого будівництва і перевірили його на практиці під час будівництва великого парку.

 

Суть цього методу полягає в такому:

1. Спеціально заготовлюють макети дерев і чагарників згідно з масштабом, які мають форму та колір, близькі до природних. Крім того, ці макети мають бути виготовлені в різноманітних кольорах відповідно до періодів року.

2. Поверхню основи макету території покривають шаром пластиліну, для того щоб макети дерев та чагарників добре трималися і їх легко було переміщувати за потреби.

3. За чорновим ескізом авторів, дерева і чагарники розміщують на рельєфному макеті території.

4. Коли макет завершений, його фотографують загалом і частинами. Потім з фотографій виготовляють відбитки потрібного масштабу.

 

Метод моделювання дає змогу відмовитися від трудомістких креслеників генеральних планів, чим, зазвичай, займаються кваліфіковані архітектори, і зовсім виключити процес копіювання. Крім економічного ефекту, метод моделювання дає змогу значно пришвидшити процес проєктування, а головне – підвищити художні якості проєкту, оскільки в процесі розміщення на макеті всіх елементів об’єкта досить зручно аналізувати правильність прийнятих композиційних рішень, окреслених в ескізі, які до того ж можна досить легко перевірити в декількох варіантах. Макет дає змогу краще відчути архітектурну пластику форм і розміри простору.

У макетуванні використовують будь-які підручні засоби. Для створення рельєфу застосовують картон, пап’є-маше, пінопласт та інші засоби; для зелених насаджень використовують зрізи гілок, обрізки олівців, сухоцвіти, бамбук, поролон, дріт, кольоровий папір тощо; для створення водних пристроїв – тонований креслярський папір, пластмасу, скло, дзеркало; для композицій із каменів – пластилін, крейду, пінопласт, природні дрібні камінці. Основа макету має бути достатньо міцною. Колір потрібно вводити дуже обережно для того, щоб не зруйнувати композиційну цілісність.

 

1.2.3. Рокарії і альпінарії

 

 

Рокарії виконують подібно до терас, підпірних і кам’янистих стінок, схилу, покритого розсипом дрібних каменів, піднятої клумби або квітника.

Величину і кількість каменів для рокарію підбирають відповідно до розмірів ділянки і пов’язують з навколишньою рослинністю, МАФами, водоймами тощо. Групуючи каміння, дбають про створення об’ємної композиції. Кожна група каменів за своєю композицією має бути індивідуальною, тобто різних розмірів, з різним співвідношенням площин тощо. Важливо, щоб розміщення каміння нагадувало природне їх розташування. Наприклад, валуни неправильної форми розміщують вільно з урахуванням загальної композиції, заглиблюючи в землю тяжкий бік на 1/3 величини каміння. Створюючи рокарії, використовують каміння однієї породи (вапняк, піщаник, граніт, базальт тощо). З камінням поєднують деревні і чагарникові рослини: сосну гірську, тис ягідний, ялівці різних видів і форм, кизильник горизонтальний, магонію падуболисту, дрік красильний тощо. З квіткових рослин використовують алісум скельний, іберіс вічнозелений, флокс шилоподібний, арабіс кавказький, доронікум східний, чебреці, каменеломки, очитки, молодила тощо.

 

 

Для успішного розвитку рослин альпійського типу потрібен насамперед добрий дренаж, постійна вологість ґрунту, підвищена вологість повітря і пухкий, багатий на гумус ґрунт. Каміння і гравій дуже допомагають у створенні таких умов.

Гравій забезпечує доб­рий дренаж, а камені спри­яють збереженню постійної вологості ґрунту під ними і між ними.

Коріння альпійських рос­лин в пошуках вологи проникає під каміння і най­краще розвивається саме в цих місцях. Для створення альпійських гірок використовують камені різного походження: магматичні (базальт, граніт тощо), осадкові (піщаник, вапняк) та метаморфічні гірські породи, з-поміж яких найважливішими представниками є кристалічні сланці (гнейс і кварцит). Під час будівництва кам’янистої гірки необхідно використовувати тільки одну гірську породу, оскільки, наприклад, граніт із піщаником може викликати дисгармонію. Крім того, камені мають поєднуватися за кольором, розмірами і розташуванням. Схили гірки можна сформувати насипаним гравієм, що є на високогірних пасовищах. Деякі кольорові камінці (особливо галька) можна використати для моделювання русла потоку.

Однак головним елементом цієї садово-паркової композиції все ж залишається рослинність, яку групують з урахуванням її природного місцезростання. Розміщуючи рослини на альпійській гірці, слід враховувати місцезростання цього виду у природному середовищі. Для цього гірку розподіляють на зони (зонують). Кожна зона відповідає певній величині протяжності гірського схилу. Підбираючи рослини для зон, необхідно враховувати їх здатність зростати на певній висоті над рівнем моря, характер розвитку кореневої системи, здатність рослин зростати на малогумусних кам’янистих ґрунтах тощо. Наприклад, цибулинні рослини не можуть зростати на кам’янистих схилах, а очитки, навпаки, легко пристосовуються до будь-яких умов існування.

Створюючи альпінарій, необхідно прагнути до масового ефекту кольорових плям. Для імітації гірських природних ландшафтів в альпійських гірках широко використовують оригінальні рештки дерев (особливо дуба), а саме: вузлувате коріння, частини перекручених гілок, покриті мохом пеньки тощо.

Розміри і місце розташування альпінарію визначаються місцевими умовами і можливостями, зазвичай, це ділянки площею від 2 до 200 м2 і заввишки 0,5 – 10 м. Для нормального візуального сприйняття альпійська гірка повинна мати величину не менше ніж 4 м2. Альпінарій потрібно прив’язувати до рельєфу місцевості – на пагорбах, схилах, відкосах.

Найідеальнішим місцем для розташування альпінарію є південний або південно-східний схил. Не рекомендується створювати гірку під кронами листяних дерев, де восени накопичується опале листя, що псує композицію, а також може спричинити задихання низькорослих рослин. Крім того, в залишеному для перегнивання листі заводяться слимаки та інші шкідники декоративних рослин.

 

 

1.2.4. Композиційне використання якостей природних форм рельєфу. Утворення штучного мікрорельєфу, геопластика

 

 

Геопластика у формуванні ландшафтних об'єктів виконує дві основні функції: захисну і просторово-організаційну. Захисна функція полягає у створенні терас, відкосів, насипів, пагорбів, що дає змогу відділити візуально будь-який простір середовища, захистити його від шуму магістралей і проникнення пилу, знизити швидкість та рух вітрів, тобто сприяти створенню комфортних параметрів мікроклімату. Наприклад, штучні пагорби можуть ізолювати одну від одної різні зони в житловій забудові або в парку, замаскувати невиразні споруди, закрити небажані перспективи.

Просторово-організаційна функція полягає у збагаченні та індивідуалізації середовища. Наприклад, терасовані схили можна перетворити на невеликі амфітеатри для самодіяльності або глядацькі місця біля спортивних майданчиків тощо. Крім того, за допомогою елементів геопластики можна сформувати замкнуте середовище, розчленувати простір або ж його розкрити.

У пластиці рельєфу виділяють два напрями. Перший напрям полягає у виявленні характерних для цієї місцевості природних форм рельєфу з подальшим підкресленням найбільш чітко виражених і живописних мотивів природного ландшафту, а другий – у створенні зовсім нових, скульптурних, досить часто геометричних форм штучного рельєфу.

Геопластика з її різноманітними елементами (тераси, сходи, пандуси, підпірні стінки, земляні насипи, вали, пагорби) дає змогу індивідуалізувати будь-яке середо­вище, створити його яскравий художній образ.

 

 

 

 

Запитання для самоперевірки

1. Які переваги проєктування методом моделювання над традиційними креслениками?

2. Яке значення має вода в ландшафтному проєктуванні?

 

 

Практичне заняття 3.1

Практичне заняття 3.2

Практичне заняття 4

з розділу I «Основні принципи озеленення населених місць»

Попередня тема

На початок

Наступна тема