ОПЛАТА ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ		ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

3. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

3.1. Аналіз трудового процесу і затрат робочого часу

3.2. Методи нормування праці на механізовані польові роботи

3.3. Нормування транспортних робіт

3.4. Нормування праці на ручних роботах

3.5. Нормування праці на роботах з обслуговування стаціонарних машин

3.1. Аналіз трудового процесу і затрат робочого часу

Основними видами трудових процесів у сільському господарстві є:

• механізовані польові роботи (оранка, боронування, культивація, сівба);

• роботи, які виконують за допомогою стаціонарних машин і механізмів (очищення та сушіння зерна, сортування, протруювання насіння, підготовка кормів для згодовування тощо);

• транспортні роботи (перевезення готової продукції, насіння добрив, кормів);

• роботи ремонтно-механічних майстерень (ремонт техніки);

• кінно-ручні роботи (роботи з обслуговування основного виробництва, які виконують живим тяглом);

• ручні роботи (ручне виконання робіт у різних галузях);

• роботи у тваринництві (доїння, годівля, прибирання приміщень).

Важливим резервом економії робочого часу є раціоналізація прийомів і методів праці. Тому, вивчаючи виробничі процеси, їх розчленовують на складові елементи: трудові рухи, трудові дії, трудові прийоми, операції.

Головною складовою частиною будь-якого виробничого процесу є трудова операція. Тому виробничі процеси розчленовують на операції, а операції – на трудові прийоми, трудові дії, трудові рухи і групи рухів.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

Ò поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднання працівників у виробничі колективи;

Ò організація та обслуговування робочих місць, які сприяють раціональному використанню робочого часу;

Ò нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

Ò організація підбору персоналу та його розвиток, тобто планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо;

Ò оптимізація режимів праці і відпочинку, установлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

Ò раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

Ò поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони й безпеки праці;

Ò зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

Ò мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, які залежать від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних чинників і особливостей екологічного середовища. Організація праці змінюється, удосконалюється залежно від зміни цих чинників.

У практиці сільськогосподарського виробництва використовують загальноприйняту класифікацію затрат часу зміни, яка виражається формулою:

Тзм = Тпз + То + Тд + Тобсл + Т вип + Твідп + Тосп + Тпер.орг + Тпр,

де Тзм ‒ тривалість робочої зміни;

Тпз – час підготовчо-завершальної роботи;

То – час основної роботи;

Тд – час допоміжної роботи;

Тобсл – час організаційно-технічного обслуговування;

Твип – час випадкової роботи;

Твідп – час відпочинку;

Тосп – час особистих потреб;

Тпер.орг – час перерв, зумовлених організацією виробництва;

Тпр – час простою.

За складом робочий час неоднорідний. Насамперед його поділяють на безпосередньо робочий час та на час перерв у роботі протягом зміни.

Всі витрати робочого часу виконавця поділяють на нормовані та ненормовані.

До нормованих витрат робочого часу належать ті, які слід обов'язково врахувати під час складання науково обґрунтованої норми праці, а саме:

F підготовчо-завершальний час;

F оперативний час (основної та допоміжної роботи);

F час обслуговування робочого місця;

F регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

F регламентовані перерви на відпочинок та особисті потреби.

Витрати часу, що не входитимуть до складу норми праці – ненормовані витрати робочого часу – це усі втрати робочого часу протягом зміни, а саме:

v простої з різних причин;

v втрати робочого часу через порушення трудової дисципліни;

v втрати робочого часу на виконання випадкової роботи.

Згідно з КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год за тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу.

За шкідливих умов праці тривалість робочого часу не може перевищувати 36 год на тиждень.

Законодавство також установлює скорочену тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18-ти років – 36 год на тиждень.

Для осіб віком від 15 до 16-ти років – 24 год на тиждень.

Скорочену тривалість робочого часу встановлюють коштом підприємств для жінок, які мають дітей віком до 14-ти років або дитину з інвалідністю.

Для працівників здебільшого установлюють п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюють шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлює власник або уповноважений ним орган спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Їх формують з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 3.1.1.), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Рис. 3.1.1. Зміна працездатності протягом робочої зміни

а – час входження в роботу;

b – період найбільш сталої працездатності;

с – період втоми

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку містить кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у цьому місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулює Кодекс законів про працю України.

Робоче місце є первинною структурною одиницею будь-якого виробництва. Під робочим місцем розуміють частину робочої зони, обладнану необхідними засобами праці, де один або група працівників здійснюють окремі трудові процеси з виробництва певного виду продукції. Робоча зона – це частина території господарства, ділянка, на якій здійснюється процес виробництва продукції (територія ферми, ремонтно-механічної майстерні, поле).

Особливості сільського господарства впливають і на характер робочих місць. Значна частина робочих місць є тимчасовими, одну і ту саму частину робочої зони використовують під організацію різних робочих місць, між окремим робочими місцями немає чітких меж, особливо в умовах колективної роботи, одні робочі місця просторово зміщуються з іншими (наприклад, роботи на збиранні врожаю).

Міністерство праці України схвалило єдину класифікацію робочих місць:

Таблиця 3.1

Класифікація робочих місць

Показник	Класифікація
За належністю		1. Власні робочі місця підприємства 2. Орендовані підприємством робочі місця 3. Орендовані у цього підприємства робочі місця 4. Робочі місця надомників
За укомплектованістю		1. Діючі робочі місця 2. Вакантні робочі місця 3. Резервні робочі місця 4. Зайві робочі місця
За ступенем механізації		1. Автоматизовані 2. Механізовані 3. Ручної праці
За строком дії		1. Постійні 2. Сезонні 3. Тимчасові
За режимом роботи		1. Робочі місця з повним робочим днем 2. Робочі місця з неповним робочим днем 3. Робочі місця надомників
За умовами праці		1. Робочі місця з нормальними умовами праці 2. Робочі місця з важкими умовами праці 3. Робочі місця з шкідливими умовами праці

У сільському виробництві функціонує величезна кількість робочих місць. Всі вони суттєво відрізняються одне від одного (наприклад, робоче місце оператора машинного доїння та робоче місце тракториста-машиніста), а тому і організовують їх по-різному.

Робоче місце
оператора машинного доїння	тракториста-машиніста

Однак є низка організаційних вимог, спільних для всіх робочих місць:

Ø Ефективне виконання виробничого завдання та збереження здоров’я працівників.

Ø Дотримання прийнятої технології виконання роботи, створення умов для використання прогресивних методів роботи.

Ø Оптимальне використання фонду робочого часу, виробничих площ, засобів виробництва, працездатності працівників.

3.2. Методи нормування праці на механізовані польові роботи

На механізованих польових роботах існують такі нормоутворювальні чинники:

§ постійні (розміри поля, рельєф, конфігурація, кам’янистість ґрунтів, висота над рівнем моря, наявність перешкод);

§ агротехнічні (глибина обробки ґрунту, ширина міжрядь, норми висіву насіння, швидкість руху агрегату);

§ організаційно-технологічні (відстань руху посівного агрегату до місця заправки насінням, добривом, пальним; кількість обслуговуючого персоналу);

§ тимчасові (вологість ґрунту, забур’яненість, кліматичні умови).

Для встановлення норм виробітку потрібно знати швидкість руху і ширину захвату агрегату та тривалість основного часу протягом зміни. Щоб визначити ці показники і розрахувати норму виробітку та витрати палива, треба провести спостереження за відповідним тракторним агрегатом або самохідною машиною, тобто застосувати аналітично – експериментальний метод нормування праці.

Спостерігають за роботою механізованих агрегатів протягом повної робочої зміни або протягом всього робочого дня. Для вивчення механізованих польових робіт найчастіше застосовують індивідуальну фотографію робочого часу.

Спостереження та первинну обробку даних виконують у спостережному листі. У процесі спостережень фіксують усі операції, перерви, простої, визначають їх тривалість. Подальша обробка спостережного листа полягає у шифруванні робочих елементів. Після виконання всіх розрахунків для заповнення спостережного листа починають розробляти норми виробітку.

Механізовані роботи виконують за допомогою тракторних агрегатів або самохідних машин, переважно комбайнів. Їх продуктивність і норма виробітку залежить від швидкості руху, ширини захвату робочих органів, і питомої ваги часу основної роботи протягом робочої зміни.

Отже, норми виробітку на механізовані польові роботи розраховують за формулою:

Нв = Wгод×То

Wгод = 0,1×Vp×Bp, звідки

Нв = 0,1×Vp×Bp×To,

де Wгод ‒ продуктивність агрегату за одну годину основного часу, га/год;

Нв – норма виробітку;

0,1 – постійний коефіцієнт для вирівнювання показників;

Vр – швидкість руху, км/год;

Вр – час основної роботи протягом зміни, год.

Час основної роботи визначають за формулою:

То = Тзм ‒ (Тпз+Тобсл+Твідп+Тосп+Торг+Тд),

де Тзм – тривалість зміни (7 год або 420 хв);

Кількість виконаної роботи залежить від часу основної роботи протягом зміни, тому важливо знати питому вагу (коефіцієнт) основного часу протягом зміни (К). Його визначають як відношення фактичного або нормативного часу основної роботи до тривалості робочої зміни.

На підставі цього норму виробітку на механізовані польові роботи можна розрахувати за такою формулою:

Нв = 0,1×Vр×Вр×Тзм×К

Після спостереження водночас зі встановленням норм виробітку розраховують і норму витрати палива на одиницю виробітку.

Норму витрати палива (Qга) у літрах на гектар (л/га) визначають діленням витрат його за зміну (Qзм) на обсяг виконаної роботи (га), тобто:

Qга = Qзм / Wзм

Для точнішого нормування, технічного обґрунтування норм витрат палива застосовують формулу, яка враховує режим роботи двигуна:

Qга = (Qо То + Qп Тп + Qпер Тпер + Qзуп Тзуп)/ Wзм,

де Qо, Qп, Qпер, Qзуп – годинні витрати палива на основну роботу, на повороти, на час переїздів і на зупинки, (л/га);

То, Тп, Тпер, Тзуп – час протягом робочої зміни, який припадає на основну роботу, на повороти, переїзди та зупинки, год.

Нормативи витрат палива двигунів тракторів і комбайнів за різних режимів роботи розміщено у спеціальних таблицях у довідковій літературі з механізації сільського господарства.

Витрати палива на основну роботу можна визначати експериментально для конкретного виробництва, а також користуючись типовою тяговою характеристикою трактора.

Від фактичної витрати палива за зміну віднімають те паливо, яке витрачено на повороти, переїзди та на роботу двигуна під час зупинок.

Витрати палива за годину основного часу визначають діленням різниці фактично витраченого палива і палива, витраченого на повороти, переїзди і зупинки за фактичний час основної роботи. Ці розрахунки виконують за формулою:

Qо = Qф – (Qп Тп + Qпер Тпер + Qзуп Тзуп)/ То

3.3. Нормування транспортних робіт

Транспортні роботи – це роботи з перевезення вантажу.

Транспорт
автомобільний	тракторний	гужовий

Перевозять вантажі на с/г підприємствах автомобільним, тракторним і гужовим транспортом. За способом перевезення транспортні роботи поділяють на позагосподарські та внутрішньогосподарські.

Позагосподарські перевезення – це перевезення вантажів за межі господарства або завезення їх у господарство ззовні.

Внутрішньогосподарські перевезення – це перевезення вантажів у межах господарства.

Продуктивність транспортних робіт визначають кількістю перевезених вантажів або обсягом виконаних транспортних робіт у тонно-кілометрах.

На продуктивність транспортних засобів впливають такі основні нормоутворювальні чинники:

§ Вид транспортного засобу та їх вантажопідіймальність.

§ Дорожні та метеорологічні умови.

§ Вид і клас вантажу.

§ Відстань перевезення.

§ Спосіб навантажувально-розвантажувальних робіт (механізований, ручний, комбінований).

§ Швидкість руху.

Три групи автомобілів:

1. Бортові автомобілі загального призначення.

2. Спеціалізовані та спеціальні автомобілі, самоскиди, фургони, цистерни, рефрижератори, пожежні автомобілі, автонавантажувачі, автомобілі технічної допомоги, автомобілі з причепами тощо.

Автомобілі
бортові	спеціалізовані	асенізаційні

3. Автомобілі газогенераторні, асенізаційні для перевезення нечистот та трупів тварин, автомобілі для перевезення цементу, отрутохімікатів, аміачної води та ін.

Сільськогосподарські вантажі поділяють на чотири класи.

Важливий вплив на продуктивність транспортних засобів має організація навантажувально-розвантажувальних робіт та клас вантажу.

Розрізняють такі класи вантажу:

До першого класу належать ті види вантажів, які мають стовідсоткове завантаження на технічну вантажопідіймальність транспортного засобу (міндобрива, гній, ґрунт).

До другого класу належать вантажі, які дають змогу завантажити транспортні засоби на 80% (зерно, силос).

До третього класу – на 60% (овочі, фрукти, пресоване сіно).

До четвертого класу – на 50% (сіно, солома, розсада).

Клас вантажу впливає на нормативи часу за навантаження та розвантаження і на продуктивність транспортного засобу.

Способи навантажувально-розвантажувальних робіт: механізовані, ручні, комбіновані. Нормативний час на виконання цих робіт визначається за відповідними довідниками або за допомогою спостережень. Основні чинники, що впливають на час навантажувально-розвантажувальних робіт – це спосіб навантажувально-розвантажувальних робіт, марка навантажувача та клас вантажу.

Єдині норми часу на навантаження і розвантаження встановлено для вантажів 1 класу. Для вантажів 2, 3, 4 класу використовують з поправним коефіцієнтом (відповідно 1,25; 1,66; 2).

Усі типи доріг поділяють на три групи:

1 група – дороги з твердим асфальтним покриттям, без вибоїн і пошкоджень;

Дороги
з твердим асфальтним покриттям	гравійні	ґрунтові розбиті

2 група – дороги гравійні, щебеневі, ґрунтові укочені;

3 група – ґрунтові розбиті.

Основні методи нормування праці на транспортних роботах: аналітично-розрахунковий та аналітично-експериментальний метод.

Підготовчо-завершальні роботи охоплюють: огляд автомобіля, перевірку наявності комплекту інструментів і пристосувань, необхідних для нормальної роботи, заправку паливно-мастильними матеріалами, оформлення дорожніх документів та ознайомлення з маршрутом транспортування вантажу. Час на відпочинок, особисті потреби не передбачається, оскільки водій має змогу відпочити під час навантажувально-розвантажувальних робіт. У протилежному випадку, час на відпочинок і особисті потреби йому надають у встановленому порядку.

Норми виробітку розраховують за допомогою формул:

;

де Н_п ‒ норма перевезення;

Q – вантажопідйомність;

L – відстань перевезення;

Т_зм – тривалість зміни;

Т_пз – час підготовчо-завершальних робіт;

Т_р – тривалість руху.

Тривалість рейсу визначають за формулою:

Тр = tрзв+tрбв+tнав+tроз+tзв+tок;

Tрзв = (60×L)/Vрзв; Tрбв = (60×L)/Vрбв

Водночас з нормами виробітку (перевезення) розраховують норми витрати палива на одиницю роботи. Норма витрати палива на перевезенні однієї тонни вантажу:

От = (ОвТв+ОбвТбв+ОзТз)/Нв,

де Ов, Обв, Оз – витрати палива під час перевезення вантажу, без вантажу, на зупинках;

Тв, Тбв, Тз – затрати часу.

3.4. Нормування праці на ручних роботах

Залежно від організації праці, ручні роботи поділяють на два види: прості і складні.

Прості роботи виконує один або група працівників без поділу праці, тобто всі виконують один і той самий трудовий процес. Наприклад, прополювання, перебирання продукції.

Складні – це ті, що їх виконують з поділом праці, коли трудовий процес поділяють на кілька трудових прийомів. Наприклад, одні працівники накопують ямки, інші садять, поливають, закривають ямки.

Ручні роботи в рослинництві характеризуються різноманітністю і зміною нормоутворювальних чинників.

Основні нормоутворювальні чинники, які мають спільну дію під час виконання певних груп робіт:

§ Під час сівби та садіння сільськогосподарських культур – вид культури, розмір розсади, організація і технологія роботи, знаряддя праці.

§ Під час догляду за посівами – вид і сорт культури, забур’яненість, площа і густота садіння культурних рослин, вологість ґрунту.

§ Під час збирання врожаю – урожайність, кількість продукції, стан рослин, сорт, організація праці.

§ На роботах із захисту від шкідників і хвороб – вид і норма внесення отрутохімікатів, спосіб внесення, інвентар, організація проведення роботи.

Під час нормування праці на ручних роботах особливу увагу слід звертати на ті нормоутворювальні чинники, які безпосередньо впливають на продуктивність праці. Крім цих нормоутворювальних чинників, на продуктивність праці впливають також технологія роботи, організація праці, кліматичні умови. Одиницями виміру ручних робіт є метри, центнери, кілограми, гектари.

Норму виробітку на ручних роботах розраховують за формулою:

де, Т_зм ‒ тривалість робочої зміни;

Т_пз – час підготовчо-завершальної роботи;

Т_обсл – час організаційно-технічного обслуговування;

Т_відп – час відпочинку;

Т_осп – час особистих потреб;

W_год – годинна продуктивність праці.

Тривалість часу на відпочинок залежить від чинників, які впливають на стомлюваність працівників під час виконання певних видів робіт.

Ò До першої групи належать легкі роботи, які характеризуються незначним фізичним навантаженням – плетіння, очищення, перебирання, сортування. На ці роботи для відпочинку надається 8% до часу виконання, або приблизно 5 хвилин на годину роботи.

Ò До другої групи належать роботи середньої важкості – сівба, садіння, прополювання, збирання плодів та овочів. На ці види робіт для відпочинку надається 11% від часу роботи, або 7 хвилин на годину.

Ò До третьої групи належать важкі роботи – перекопування ґрунту, розпушування міжрядь, копання ям, траншей завглибшки до 50 см. На відпочинок – 15%, або 9 хвилин на годину роботи.

Ò До четвертої групи належать дуже важкі роботи – роботи в особливо незручній позі, які потребують значних зусиль (перекопування важких ґрунтів, копання ям та траншей завглибшки понад 50 см, косіння трав, подавання сіна, соломи вручну). На відпочинок – 20% часу виконання, або 12 хвилин на годину роботи.

3.5. Нормування праці на роботах з обслуговування стаціонарних машин

У сільському господарстві стаціонарні машини застосовують на таких видах роботи:

· очищення і сортування (зерна, картоплі, овочів, плодів);

· переробка продукції рослинництва (тіпання льону, конопель, обробка тютюну та махорки);

· вимолочування зерна й одержання насіння;

· консервування та переробка овочевих і плодових культур;

· приготування кормів.

За конструкцією і способом роботи стаціонарні машини поділяють на машини безперервної дії і машини періодичної дії.

Стаціонарні машини
машини безперервної дії	машини періодичної дії

Принцип роботи машини безперервної дії полягає у тому, що в машину сировина подається безперервно. Переробний продукт також виходить безперервно. До таких машин належать зерноочисні машини, сортувалки, дробарки.

Принцип роботи машини періодичної або циклічної дії полягає у тому, що сировина подається порціями через певні проміжки часу (цикли), вихід готової продукції також одержують циклічно. До машин періодичної дії належать зерносушарки, фруктосушарки, змішувачі кормів, машини для приготування рідких пестицидів.

Особливістю роботи стаціонарних машин є те, що їхня продуктивність не залежить від кліматичних умов. Нормоутворювальні чинники, які впливають на норму виробітку, можна поділити на постійні та змінні.

До постійних чинників належать конструктивні особливості машин, потужність урухомника (ручний, механізований). До змінних – форма організації праці, технологія роботи, вид і стан сировини, вимоги до якості готової продукції.

Основними чинниками, які зумовлюють норму виробітку стаціонарних машин, є їх продуктивність, тобто пропускна спроможність машини за годину основного (оперативного) часу і питома вага цього часу в структурі робочої зміни.

Норма виробітку під час обслуговування стаціонарної машини залежить від годинної продуктивності та часу оперативної роботи:

,

де Т_оп – час оперативної роботи;

W_год – годинна продуктивність.

Тзм = Тпз + Топ + Тобсл + Твідп + Тосп;

Топ = Тзм – (Тпз + Тобсл + Твідп + Тосп),

де Тзм – тривалість робочої зміни;

Тпз – час підготовчо-завершальної роботи;

То – час основної роботи;

Тд – час допоміжної роботи;

Тобсл – час організаційно-технічного обслуговування;

Твідп – час відпочинку;

Тосп – час особистих потреб.

Під час нормування праці на стаціонарних машинах основним завданням є також визначення необхідної кількості обслуговчого персоналу.

Працівники, які обслуговують стаціонарні машини, поділяються на три категорії:

1. Працівники, що керують машиною і обслуговують її (машиністи, трактористи, мотористи-механіки);

2. Працівники, що обслуговують машину безпосередньо, а саме завантажують сировиною і приймають готову продукцію;

3. Працівники, робота яких не пов’язана безпосередньо з роботою машин, підвозять сировину та відвозять отриману продукцію.

Під час роботи стаціонарних машин нормують працю тих працівників, які керують машиною і тих, що її безпосередньо обслуговують. Для цього переважно застосовують фотографію робочого дня.

Необхідну кількість обслуговуючого персоналу визначають за формулою:

,

де К_вик – кількість виконавців (працівників);

Т_оп – час оперативної роботи, хв;

Т_відп – час відпочинку, хв;

Т_м – час роботи машини, хв.

Якщо на час відпочинку стаціонарну машину зупиняють, то кількість обслуговуючого персоналу визначають за формулою:

Нормативи для розрахунку беруть із нормативних таблиць або визначають самостійно на основі спостереження.

Термінологічний словник

	Практичне заняття до теми 3
	Нормування праці в сільському господарстві

	Презентація

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні види трудових процесів у сільському господарстві. 2. Які основні напрями охоплює організація праці на підприємстві? 3. Яка нормальна тривалість робочого часу для працівників? 4. Для кого може встановлюватися скорочена тривалість робочого часу? 5. В чому різниця між змінним, добовим, тижневим та місячним режимом праці та відпочинку? 6. Розкажіть про класифікацію робочих місць. 7. Назвіть нормоутворювальні чинники на механізованих польових роботах. 8. Де знайти нормативи витрат палива двигунів тракторів і комбайнів за різних режимів роботи? 9. В чому різниця між позагосподарськими перевезеннями та внутрішньогосподарськими перевезеннями? 10. Назвіть способи навантажувально-розвантажувальних робіт. 11. За якою формулою визначають тривалість рейсу? 12. Назвіть види ручних робіт. 13. Охарактеризуйте групи робіт у сільському господарстві. 14. На які категорії поділяють працівників, які обслуговують стаціонарні машини?

	Тестовий контроль знань до теми 3
	Нормування праці в сільському господарстві

Попередня тема

На початок

Наступна тема