ЕКОНОМІКА, ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

1. ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

1.1. Вступ. Підприємство як субʼєкт господарювання

1.1.1. Зміст, мета, завдання, предмет, міждисциплінарні зв’язки навчальної дисципліни «Економіка, організація і планування виробництва». Значення навчальної дисципліни для професійної підготовки фахівців харчової промисловості в ринкових умовах

1.1.2. Поняття підприємства, мета створення, цілі та напрямки його діяльності

1.1.3. Правові основи функціонування підприємства

1.1.4. Класифікація підприємств та їх об`єднань

1.1.5. Загальна й виробнича структура підприємства

1.1.1. Зміст, мета, завдання, предмет, міждисциплінарні зв’язки навчальної дисципліни «Економіка, організація і планування виробництва». Значення навчальної дисципліни для професійної підготовки фахівців харчової промисловості в ринкових умовах

В умовах ринкових відносин підприємство є основною ланкою економіки. На ньому використовується високотехнологічна та високопродуктивна техніка й технології, сконцентровані кваліфіковані кадри, здійснюється ефективна організація, планування, управління виробництвом та збутом продукції. Саме на рівні підприємства виготовляється продукція, надаються послуги, виконуються роботи для задоволення суспільних та особистих потреб, створюються робочі місця, розкриваються здібності, творчий потенціал людини, працівника.

Рис. 1.1. Загальна характеристика навчальної дисципліни «Економіка, організація і планування виробництва»

За змістом навчальна дисципліна поділяється на розділи:

1. Економіка підприємств харчової промисловості

2. Організація виробництва на підприємствах харчової промисловості

3. Планування діяльності підприємств харчової промисловості.

Зміст електронного посібника в логічній послідовності відображає структуру курсу навчальної дисципліни. Кожна тема містить перелік питань для теоретичної підготовки, виділені ключові терміни і поняття, виклад змісту теоретичних питань, питання для самоконтролю.

Харчова промисловість – пріоритетна й стратегічно важлива галузь економіки України, що впливає на рівень продовольчої безпеки держави, соціальну стабільність, економічне зростання. Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в економіці країни та суспільстві загалом, потребують усвідомлення широким колом фахівців різних напрямів теоретичних основ функціонування підприємств та особливостей їх практичної діяльності в сучасних умовах господарювання. Крім того, у сфері малого бізнесу, часто постає проблема поєднання «в одній особі» функцій економіста, бухгалтера, фінансиста, маркетолога, менеджера тощо. Тому навчальна дисципліна «Економіка, організація і планування виробництва» має важливе значення для професійної підготовки фахівців харчової промисловості в ринкових умовах. Вона є обов’язковою освітньою компонентою освітньо-професійної програми, що формує спеціальні компетентності фахового молодшого бакалавра з галузевого машинобудування.

Рис. 1.2. Цілі навчання – підготовка фахівців, здатних вирішувати складні завдання та практичні проблеми у сфері галузевого машинобудування

1.1.2. Поняття підприємства, мета створення, цілі та напрямки його діяльності

Національна економіка країни є сукупністю взаємопов’язаних галузей, таких як промисловість, сільське господарство, енергетика, будівництво тощо, до яких входять безліч різних підприємств та організацій.

До галузей харчової промисловості належать м’ясна, молочна, цукрова, борошномельно-круп’яна, кондитерська, виноробна, тютюнова, олійна, крохмале-патокова тощо.

Рис. 1.3. Галузі харчової промисловості

Процес виробництва матеріальних благ, а також надання послуг, виконання робіт має бути певним чином організованим у просторі і часі. Така організація відбувається шляхом створення підприємств. Задовольняти ринкові потреби в продукції (роботах, послугах) можуть також суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи-підприємці.

На практиці часто використовують два схожих поняття – підприємство і фірма. Однак, поняття «фірма», як правило, означає загальну назву господарюючого суб’єкта виробничого, торговельного, побутового та іншого профілю. Також фірма може об’єднувати комерційні, виробничі, сервісні підрозділи, філіали, дочірні підприємства, які функціонують під однією назвою і є юридичними особами. Тобто, фірма може бути багатопрофільною організацією.

Згідно з Господарським кодексом України підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Рис. 1.4. Підприємства харчової промисловості

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Отже, підприємство може і не бути суб’єктом підприємницької діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, може мати печатки і не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Головну мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці називають місією.

Місія підприємства, як правило, виражається у вигляді окремих тверджень, які є своєрідним кодексом підприємства та визначають його економічну, соціальну та управлінську «філософію», економічні критерії прибутковості, виробничої діяльності та якості товарів та імідж підприємства.

Підприємство має отримувати прибуток, але забезпечити досягнення такої цілі можна лише через виготовлення необхідної споживачам продукції відповідного призначення, профілю і асортименту за допомогою наявних у нього ресурсів. Цивілізовані ринкові відносини вимагають розумного поєднання обох цілей.

На основі місії формулюються стратегічні й тактичні цілі підприємства.

Цілі – сформульовані у процесі стратегічного планування конкретні кінцеві результати, яких підприємство прагне досягти через певний проміжок часу.

Стратегічні цілі визначають поведінку підприємства на перспективу. Для їх досягнення розробляється програма перспективних заходів, яка втілюється у відповідній стратегії підприємства. Стратегія – це комплексна програма дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії підприємства і досягнення множинних цілей.

Тактичні цілі підпорядковані стратегічним і реалізація їх є засобом досягнення цілей на перспективу.

Наприклад, Приватне підприємство «Білоцерківська агропромислова група», що виробляє молочні продукти, обрало своєю місією: «Забезпечувати людей високоякісними продуктами харчування. Ми хочемо, щоб кожен щодня отримував радість від смачної та корисної їжі. Наші принципи: порядність, чесність, відповідальність» та сформувало стратегічну ціль: «Створити сучасний комплекс з виробництва високоякісних, економічно чистих продуктів харчування».

Рис. 1.5. Приватне підприємство

«Білоцерківська агропромислова група»

Діяльність підприємства для досягнення цілей здійснюється за такими основними напрямами: вивчення ринку, інноваційна, виробнича, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, економічна, соціальна діяльність (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Характеристика основних напрямів діяльності підприємства

1.1.3. Правові основи функціонування підприємства

Підприємства в Україні як суб’єкти господарювання утворюються, реєструються та здійснюють свою діяльність у встановленому законодавством порядку.

Законодавство у сфері господарської діяльності формується на основі Конституції України та є сукупністю законодавчих актів та підзаконних нормативних актів.

До законодавчих актів належать нормативні акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

До підзаконних нормативних актів – укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств, відомств (накази, інструкції, положення), нормативні акти місцевих рад народних депутатів та місцевих адміністрацій.

Основним документом, який визначає умови, обсяги, сфери та порядок застосування засобів державного регулювання господарських відносин є Господарський кодекс України (ГКУ).

Він встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності та покликаний забезпечити розвиток підприємництва, зростання ділової активності і підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість.

Рис. 1.7. Окремі положення Господарського кодексу України

Нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність підприємств, також є статут, засновницький (установчий) договір, генеральна тарифна угода та колективний договір.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах мають бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Статут підприємства – це зібрання обов’язкових правил, які регулюють його індивідуальну діяльність, а також взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання.

Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств – власником майна за участю трудового колективу. Статут підприємства підлягає реєстрації в органах державної реєстрації і є головним документом для підприємств з індивідуальною формою власності, найчастіше приватних підприємств у сфері малого бізнесу.

Рис. 1.8. Структура статуту підприємства

У разі створення підприємства з колективною формою організації і ведення бізнесу (найчастіше різного роду товариства, об’єднання підприємств) окрім статуту необхідним є ще й засновницький договір.

Засновницький договір – це угода, укладена між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства.

Такий договір за своєю суттю є письмовою домовленістю про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. Головний зміст засновницького договору – об’єднання майна, капіталів та зусиль кількох людей для ведення спільної господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Засновницький договір набирає сили з моменту його підписання всіма засновниками підприємства та оформляється простим протоколом їх загальних зборів.

Рис. 1.9. Структура засновницького договору

Генеральна тарифна угода є частиною договірного регулювання відносин між роботодавцями (в особі федерації роботодавців) та працівниками (в особі федерації профспілок).

Така угода укладається на міжгалузевому рівні та спрямована на вдосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію прав і гарантій як працівників, так і роботодавців.

Положення генеральної тарифної угоди мають пряму дію, поширюються на підприємства усіх форм власності, є обов’язковими як мінімальні гарантії для сторін при укладенні колективних договорів, галузевих та регіональних угод.

Колективний договір – угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим органом), що укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань для регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Колективний договір підлягає реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади. Договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в ньому. Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором. У разі реорганізації підприємства колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін. У разі ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації.

Рис. 1.10. Структура колективного договору

1.1.4. Класифікація підприємств та їх об`єднань

Для забезпечення ефективного господарювання та кваліфікованого управління усі підприємства класифікують за певними ознаками: мета та характер діяльності; форма власності; національна належністю капіталу; спосіб утворення (заснування) та формування статутного капіталу; кількість працюючих та дохід від будь-якої діяльності за рік, галузево-функціональним видом діяльності тощо (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація підприємств

№ з/п	Класифікаційні ознаки	Вид підприємства
1	За метою та характером діяльності	Комерційні
		Некомерційні
2	За формою власності майна	Приватні
		Підприємства колективної власності
		Комунальні
		Державні
		Підприємства, засновані на змішаній формі власності
		Спільні комунальні підприємстві
3	За ознакою належності капіталу	Національні
		Підприємства з іноземними інвестиціями
		Іноземні підприємства
4	За способом заснування та формуванням статутного капіталу	Унітарні
		Корпоративні
5	За розмірною категорією	Мікропідприємства
		Малі
		Середні
		Великі
6	За галузево-функціональним видом діяльності	Промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торговельні, фінансово-кредитні, страхові, лізингові, туристичні тощо

За метою та характером діяльності підприємства поділяються на: комерційні й некомерційні (рис. 1.11).

Рис. 1.11. Види підприємств за характером діяльності

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватні, підприємства колективної власності, комунальні, державні, підприємства, засновані на змішаній формі власності, спільні комунальні підприємства, інші види підприємств, передбачені законом (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Види підприємств залежно від форм власності

За ознакою національної належності капіталу розрізняють такі підприємства: національне, з іноземними інвестиціями, іноземне (рис. 1.13).

Рис. 1.13. Види підприємств за ознакою національної

належності капіталу

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (рис. 1.14).

Рис. 1.14. Види підприємств залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Акціонерним визнається товариство (АТ), яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

		До акціонерних товариств належать: публічне акціонерне товариство (ПАТ) та приватне акціонерне товариство (ПрАТ).
		Публічне акціонерне товариство (ПАТ), акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах
		Приватне акціонерне товариство (ПрАТ), акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі

		До господарських товариств належать: товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ), повні товариства (ПТ), командитні товариства (КТ).
		Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів.
		Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ) визнається товариство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а за недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
		Повним товариством (ПТ) визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
		Командитним товариством (КТ) визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства.

Згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" за розмірною категорією підприємства (крім бюджетних установ) можуть належати до таких категорій – мікропідприємств, малих, середніх або великих підприємств.

Рис. 1.15. Види підприємств за розмірною категорією

За галузево-функціональним видом діяльності розрізняють підприємства: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торговельні, фінансово-кредитні, страхові, лізингові, туристичні тощо.

Для координації діяльності, захисту загальних комерційних інтересів та підвищення ефективності функціонування підприємства можуть на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Об'єднанням підприємств – господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств для координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися види об'єднань підприємств:

• господарські об'єднання;

• державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання – об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Державне (комунальне) господарське об'єднання – об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Господарські об'єднання утворюються у таких організаційно-правових формах: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, картелі, синдикати, трести, холдинги, промислово-фінансові групи й інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Рис. 1.16. Форми добровільних об’єднань підприємств та організацій

Підприємство та його організаційні форми

1.1.5. Загальна й виробнича структура підприємства

Структура підприємства – це його внутрішня будова, яка характеризує склад, розміри його внутрішніх підрозділів, їх підпорядкованість та систему взаємозв’язків між ними.

Розрізняють поняття виробничої, загальної структури підприємства та організаційної структури управління ним.

Діяльність будь-якого підприємства пов’язана з певними виробничими процесами. Ці процеси відбуваються у підрозділах, які формують виробничу структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства – це сукупність, кількісний склад і взаємозв’язки його виробничих підрозділів, які прямо або опосередковано беруть участь у виробничому процесі.

Сучасне виробництво харчових продуктів – складний технологічний процес, який складається із різнорідних взаємопов’язаних часткових процесів, що протікають у різних цехах, на різних дільницях та виробничих місцях.

За участю у виробничому процесі розрізняють:

· основне виробництво;

· допоміжне виробництво;

· обслуговуюче виробництво;

· побічне (супутнє) виробництво;

· непромислові обслуговуючі господарства.

Основне виробництво – виробництво, яке охоплює всі процеси, що безпосередньо пов’язані з перетворенням сировини у готову продукцію.

Основним виробництвом також називають частину підприємства, де безпосередньо здійснюються процеси виготовлення продукції, що є характерною для даного підприємства.

Так, наприклад, на підприємствах олійно-жирової промисловості до основного виробництва належать підрозділи, що здійснюють виробництво цільових продуктів, а саме: всіх видів олій (соняшникова, ріпакова, соєва, лляна тощо), маргарину, кондитерських, кондитерських та кулінарних жирів, майонезу за видами, гірчиці, гірчичного порошку, кетчупів та іншої продукції, що виробляється на олійно-жирових підприємствах.

а)	б)
Рис. 1.17. Основне виробництво підприємств харчової промисловості: а) виробництво м’ясних напівфабрикатів; б) виробництво цукерок

У м’ясній промисловості до основного виробництва відноситься предзабійне утримання худоби, забій худоби і розбирання туш, переробка продуктів забою худоби (жирів, кишок, шкур, субпродуктів); ковбасне, консервне, котлетне, пельменне та інші виробництва, що пов’язані з переробкою м’яса (виробництво технічної продукції, медичних препаратів тощо).

У молочній промисловості в основне виробництво включають: приймання, очищення, зберігання молока, його теплову обробку, розлив молока в пакети, виробництво кисломолочних продуктів, кисломолочного сиру, сиркових виробів, масла, сира, сухого і згущеного молока, казеїну, молочного цукру тощо.

Допоміжне виробництво – це частина підприємства, яка забезпечує матеріально-технічне обслуговування основного виробництва (паросилове господарство, водо-, електропостачання, ремонтні, інструментальні, тарні, енергетичні ділянки).

Допоміжне виробництво підприємств призначене для забезпечення основного виробництва різними видами енергії, тарою, для виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту обладнання.

На підприємства харчової промисловості до допоміжних виробництво належать: енергетичні цехи (дільниці); паросилове господарство (дільниці); компресорні цехи (дільниці); ремонтні цехи (дільниці); тарний цех (дільниці).

а)	б)
Рис. 1.18. Допоміжне виробництво підприємств: а) виконання ремонту обладнання у ремонтно-механічному цеху; б) робота персоналу енергетичного підрозділу підприємства

В обслуговуючому виробництві відсутнє виробництво продукції, а діяльність спрямована на забезпечення основного виробництва. Тут здійснюється транспортування та зберігання сировини, матеріалів, готової продукції (транспорт, склади, експедиція тощо).

а)	б)
Рис. 1.19. Обслуговуюче виробництво підприємств: а) вантажно-розвантажувальні роботи у транспортному господарстві; б) зберігання сировини, матеріалів, готової продукції на складі

Побічне (супутнє) виробництво здійснює випуск з відходів основного виробництва, яка не має прямого відношення до основного напряму діяльності підприємства.

До побічних (супутніх) виробництв можна віднести виробництво сухого жому, лимонної та молочної кислот на цукрових заводах, виробництво винної кислоти на заводах первинного виноробства, виробництво молочного цукру, альбуміну, казеїну на молокопереробних підприємствах, виробництво виробів з кісток, ріг, крові на м’ясокомбінатах, панірувальних сухарів на хлібокомбінатах.

Рис. 1.20. Супутня продукція підприємств харчової промисловості

Непромислові обслуговуючі господарства здійснюють діяльність соціального, культурного, побутового спрямування.

До непромислових господарств належать житлово-комунальне господарство, підприємства культурно-побутового обслуговування й соціальної сфери тощо, структурні підрозділи, які не беруть участь у виробництві товарної продукції. Їхня діяльність спрямована на обслуговування співробітників промислового підприємства

Рис. 1.21. Житлово-комунальне господарство підприємства

Основною метою діяльності промислових підприємств є здійснення процесів виробництва продукції.

Для ефективного здійснення виробничого процесу на підприємствах створюється виробнича структура. Виробнича структура підприємства – це сукупність основних, допоміжних, обслуговуючих підрозділів організації, що забезпечують випуск продукції; сукупність взаємопов’язаних підрозлідів підприємства, що об’єднані за певними принципами.

Виробнича структура підприємства характеризується співвідношенням кожної складової частини підприємства за чисельністю робітників, зайнятим площам, вартістю основних фондів в загальних виробничих показниках підприємства.

Складовими елементами виробничих підрозділів є:

• робочі місця;

• дільниці;

• цехи.

Робоче місце – зона трудової діяльності робітника, забезпечена відповідним обладнанням та організаційно-технічними засобами, що необхідні для виконання операції або декількох операцій.

Рис. 1.22. Робоче місце кухаря

Дільниця – це сукупність робочих місць, що охоплюють певну частину загального виробничого процесу або призначені для виконання операцій з виготовлення однорідної продукції.

Цех – це адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації, здійснюється певна частина виробничого процесу або випускається готова продукція. На великих підприємствах цех є основною структурною одиницею, але в господарському відношенні самостійність його обмежена (цех не має права вступати в договірні, розрахункові відносини з іншими підприємствами, організаціями, у нього не може бути свого розрахункового рахунку в банку).

Рис. 1.23. Гарячий цех закладу громадського харчування

За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі, побічні, експериментальні (дослідні).

Рис. 1.24. Види цехів за характером діяльності

Види виробничої структури: цехова, безцехова, корпусна або заводська, комбінатська.

Рис. 1.25. Характеристика основних видів виробничої

структури підприємства

За формою спеціалізації основних цехів розрізняють такі типи виробничої структури: предметна, технологічна, змішана (предметно-технологічна) (рис. 1.26).

Рис. 1.26. Характеристика основних типів виробничої

структури підприємства

Виробничими підрозділами структура підприємства на обмежується. Тому розрізняють загальну структуру підприємства.

Загальна структура підприємства – сукупність усіх виробничих, управлінських та невиробничих підрозділів підприємства.

Загальна структура підприємства включає, крім виробничих підрозділів, непромислові обслуговуючі господарства соціально-культурного призначення, призначені для забезпечення працівників належними умовами праці та відпочину, а також підрозділи апарату управління.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення підприємству. 2. Назвіть цілі підприємства. 3. Охарактеризуйте основні напрямки діяльності підприємства. 4. Дайте визначення статуту підприємства. 5. Назвіть основні класифікаційні ознаки для підприємств. 6. Назвіть види добровільних об’єднань підприємств та організацій. 7. Охарактеризуйте види виробничої структури підприємства. 8. Дайте визначення загальній структурі підприємства.

На початок

Наступна тема