video

ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

РОЗДІЛ VІ. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА

6.1. Основні риси загальновійськового бою.

6.1.1. Сучасні війни та воєнні конфлікти, їх психологічні особливості та вплив на поведінку і стан людини.

6.1.2. Загальновійськовий бій.

6.1.3. Види вогню і маневрів в бою.

6.2. Індивідуальні дії солдата та взаємодія у складі двійок, трійок.

6.2.1. Особиста зброя та екіпіровка солдата.

6.2.2. Обов'язки солдата в бою.

6.2.3. Пересування на полі бою.

6.3. Дії солдата у складі груп, механізованого відділення.

6.3.1. Організаційна структура механізованого відділення, його можливості.

6.3.2. Вогнева позиція механізованого відділення в обороні.

6.3.3. Механізоване відділення у наступі.

6.3.4. Способи боротьби з танками противника.

6.3.5. Способи боротьби з низько пролітаючими повітряними цілями.

6.3.6. Основні види інженерних загороджень.

6.4. Основи військової топографії.

6.4.1. Орієнтування на місцевості; за сонцем; за місцевими предметами.

6.4.2. Азимут і його визначення.

6.1. Основні риси загальновійськового бою.

6.1.1. Сучасні війни та воєнні конфлікти, їх психологічні особливості та вплив на поведінку і стан людини

Війна – складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами з застосуванням засобів збройної боротьби.

Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики.Основні причини виникнення війн:

а) економічні;

б) політичні;

в) територіальні;

г) духовно-релігійні;

д) національно-етнічні.

Розв'язання протиріч між державами, народами, соціальними і національними (етнічними), релігійними групами із застосуванням військової сили може відбуватися у формі воєнного конфлікту.

*Різновиди війни*


		•Збройний конфлікт (конфлікт низької інтенсивності), обмежене збройне зіткнення між двома державами чи збройне зіткнення всередині держави, яке є сукупністю воєнних дій і не переходить у війну.

•Локальна війна (обмежена війна, конфлікт середньої інтенсивності) – війна між державами, що ведеться з обмеженими цілями, для досягнення яких використовуються звичайні засоби збройної боротьби з обмеженням масштабу і району їх застосування.

•Регіональна війна (конфлікт високої інтенсивності) –війна між державами (коаліціями держав), які для досягнення своїх політичних цілей використовують усі наявні сили та засоби, не виключаючи застосування зброї масового ураження.

Етапи виникнення і розвитку воєнного конфлікту

1 етап – зародження конфлікту. Військово-політична обстановка набуває ознак небезпеки, хоча безпосередня військова загроза відсутня.

2 етап – загострення напруги. Політичні заяви, демонстрація військової сили у вигляді навчань, передислокація військ.

3 етап – поглиблення конфронтації. Провокаційні заходи, хоча від безпосереднього застосування сили утримуються.

4 етап – кризовий стан у стосунках. Відсутність шляхів мирного врегулювання ситуації, Набуває реальних форм безпосередня воєнна загроза.

image016 копия

5 етап – початок воєнних дій проти іншої сторони. Вирішення конфлікту починає відбуватися з застосуванням збройних сил, здійснюються активні бойові дії

6 етап – ліквідація наслідків конфлікту. Відновлення миру між ворогуючими сторонами.

6.1.2. Загальновійськовий бій




		*Бій* – це основна форма воєнних дій тактичного рівня (група, відділення, взвод, рота, батальйон) і є сукупністю взаємопов’язаних і узгоджених за метою, завданнями, місцем і часом бойових дій.

Бій може вестись на землі (під землею), на воді (під водою), в повітрі (в космосі). Бій буває: загальновійськовим, протиповітряним, повітряним, морським.

Загальновійськовий бій – це бій, в якому беруть участь загальновійськові формування (механізовані, танкові), формування вогневого ураження (артилерія, ракетні війська, авіація), формування протиповітряної оборони (зенітні підрозділи), формування бойового (розвідувальні, інженерні, зв’язку), тилового (забезпечення їжею, боєприпасами, пальним, майном) та технічного (евакуація, відновлення, ремонт техніки) забезпечення.

Характерні риси сучасного загальновійськового бою:

1) Рішучість полягає в прагненні особового складу всіма наявними засобами, за короткий строк і з найменшими втратами знищити противника і здобути перемогу

2) Висока напруженість і швидкоплинність (вимагають від солдата великого напруження моральних і фізичних сил)

3) Динамічність бойових дій (досягається виучкою особового складу, знанням своїх обов'язків, умінням швидко приймати рішення і злагоджено діяти на полі бою)

4) Швидкий перехід від одних видів дій до інших (завжди повинен бути готовим оборонятися, перейти в наступ, переслідувати противника, захоплювати вигідні рубежі і переходити до оборони).

Сучасний загальновійськовий бій вимагає від військ, які в ньому беруть участь, безперервного ведення розвідки, вмілого застосування озброєння, техніки, засобів захисту та маскування, високої рухомості та організованості, повного напруження всіх моральних та фізичних сил, непохитної волі до перемоги, залізної дисципліни та бойової згуртованості.

*Види загальновійськового бою*

	Наступ – основний вид бою, проводиться з метою: - повного розгрому (знищення) противника - оволодіння важливими районами (рубежами, об’єктами) місцевості.

Тільки рішучий наступ, який проводиться у високих темпах і на велику глибину, забезпечує повний розгром противника.

Сутність наступу полягає в ураженні противника всіма наявними засобами, зокрема:

1) рішучій атаці;

2) стрімкому просуванні підрозділів в глибину його бойового порядку;

3) знищенні та полоненні живої сили;

4) захопленні зброї, озброєння, техніки та намічених рубежів.

Залежно від обстановки та поставлених завдань наступ може вестися на противника, який: обороняється, наступає, відходить.

*Способи переходу в наступ*

	*на противника, який обороняється:* 1) з ходу 2) з положення безпосереднього зіткнення з ним. *на противника, який наступає:* 3) зустрічний бій *на противника, який відходить:* 4) переслідування

Оборона – вимушений вид бою, який має на меті відбити наступ переважаючих сил противника, завдати йому максимальних втрат, утримати важливі райони місцевості і тим самим створити сприятливі умови для переходу своїх військ в наступ.




		*Оборона може здійснюватися:* - в умовах відсутності зіткнення з противником завчасно до початку бойових дій; - під час бою при безпосередньому зіткненні з ним.

6.1.3. Види вогню і маневрів в бою

*Види вогню*


		*Вогонь* – це ураження противника стрільбою з різних видів зброї. Вогонь ведеться із завданням знищення живої сили противника або зруйнування його об’єктів.

У сучасному бою солдат повинен вміти вести вогонь з особистої зброї як самостійно, так і в складі підрозділу по окремих, групових і повітряних цілях, вдень і вночі, з різних положень.

Маневр вогнем застосовується для ефективного ураження противника.

Його сутність полягає в тому, що вогонь підрозділу зосереджується по одній цілі з наступним перенесенням вогню підрозділом по декількох цілях.

Вогонь розрізняють:

-За тактичними завданнями:

Знищення – завдання такої поразки противникові, при якому він повністю втрачає боєздатність.

Руйнування – приведення оборонних споруджень противника в непридатний для подальшого бойового використання стан.

Придушення – тимчасове позбавлення противника боєздатності.

Виснаження – турбуючий вогонь з метою морально-психологічної дії на живу силу противника.


	*- За видами зброї* зі стрілецької зброї, гранатометів, зброї бойових машин піхоти, танків, артилерії, мінометів, протитанкових керованих ракет, зенітних засобів *-За способами ведення* прямою, напівпрямою наведенням, із закритих позицій *-За напруженістю стрільби* одиночними пострілами, чергами, безперервний, кинджальний, залповий


	- *За напрямками стрільби* фронтальний, фланговий, перехресний - *За способами стрільби* з місця, із зупинки, з ходу, з борту, з розсіюванням по фронту, з розсіюванням в глибину, по площі - *За видами вогню* (по окремій цілі, зосереджений, загороджувальний, багатоярусний, багатошаровий та ін.)

Маневр – це організоване пересування підрозділів під час бою з метою зайняття вигідного положення відносно противника для найефективнішого його ураження.

Види маневру:

охоплення, це маневр, що здійснюється для виходу у фланг противнику і нанесення йому удару

обхід – це більш глибокий маневр, призначений для виходу в тил противнику та нанесення йому несподіваного удару

відхід – маневр, що застосовується з метою виведення своїх підрозділів з-під удару противника, зайняття вигідного тактичного положення, вимотування противника і створення «вогневого мішка».

6.2. Індивідуальні дії солдата та взаємодія у складі двійок, трійок

6.2.1. Особиста зброя та екіпіровка солдата

*Особиста зброя*


		До особистої зброї належить стрілецька зброя, її використовує одна людина. Інша зброя (для застосування потрібні дві і більше особи) називається колективною.

*Особиста стрілецька зброя:*
АК-74 (АКС-74, АКС-74у) – на озброєнні командирів, стрільців та ст. стрільців, навідників-операторів БМП, навідників танків, БТР, помічників гранатометників, членів екіпажів БМ, розвідників тощо

АК-74 – стрільців	АКС-74 – командирів		АКС-74У – водіїв (механіків-водіїв)


ПКМ – 7,62-мм навідників кулеметів у механізованих відділеннях	РПК-74 – 5,45-мм кулеметників у механізованих відділеннях		РПГ-7 – гранатометників


СВД – снайперів		Пістолети ПМ або АПС – офіцерів (механіків-водіїв або водіїв.) В зоні бойових дій офіцери озброїні пістолетами крім автоматів АКС-74.



	Крім того, у солдата повинні бути: необхідна кількість боєприпасів, ручні осколкові гранати, а також можуть бути протитанкові гранати

Усі солдати і сержанти а також офіцери в зоні бойових дій мають на озброєнні ручні осколкові гранати (РГН, РГО, Ф-1, РГД-5, РГ-42) та протитанкові гранати РКГ-3,РПГ-22 «Нетто». РКГ та РПГ видаються не менш однієї. Під час переходу в оборону укомплектовуються більше гранатами РГО (Ф-1). У наступі солдату видають не менше 2 гранат РГН (РГД-5).

Кожен стрілець має не менше 5 магазинів до автомата по 30 шт. патронів = 150 шт. (носимий боєкомплект), а з переходом до оборони негайно (згідно з можливостями обстановки) отримує додаткові боєприпаси з возимого боєкомплекту.

Екіпіровка військовослужбовців

Поділяється на:

- носиму – на солдаті під час виконання бойового завдання;

- возиму (зберігається у тактичному рюкзаку). Під час виконання бойового завдання знаходиться у бойовій машині або укритті.

*До носимої екіпіровки солдата відносять:*


		ü Польове спорядження ü Комплект польового однострою ü Протигаз ü Флягу з водою ü Каску кевларова ü Дощовик ü Малу піхотну лопатку ü Медичну аптечку



*В речовому мішку (тактичному рюкзаку) – возима екіпіровка в наступі (на марші)*


		ü Рюкзак бойовий індивідуальний ü Казанок, ложка, кухоль ü Предмети особистої гігієни ü Протихімічний пакет ü Засоби знезараження води ü Спальний мішок, каримат ü Сухий пайок



на БМП	в БТР	Солдатська возима екіпіровка при веденні оборонного бою зберігається в бліндажі.

6.2.2. Обов'язки солдата в бою

*Кожен сержант і солдат зобов'язаний:*
	- знати бойове завдання взводу, свого відділення (танка) та своє завдання; - знати організацію, озброєння, техніку та тактику підрозділів противника, особливо бойові можливості його танків, інших броньованих машин та протитанкових засобів, їхні найуразливіші місця;

- знати озброєння і техніку свого підрозділу; - знати розміри, обсяг, послідовність та терміни обладнання фортифікаційних споруд; - уміти швидко обладнувати окопи та укриття, зокрема із застосуванням вибухових речовин, здійснювати маскування; - у бою постійно вести спостереження, своєчасно виявляти противника і негайно доповідати про нього командирові; - стійко і завзято діяти в обороні, сміливо і рішуче – в наступі; - знищувати противника, особливо його танки та інші броньовані машини, усіма способами і засобами; - вміло пересуватися на полі бою, вибирати вогневі позиції (місця для стрільби); виявляти хоробрість, ініціативу та спритність в бою, подавати допомогу товаришеві; - бути фізично міцним та витривалим, володіти прийомами рукопашного бою; - уміти розпізнавати повітряного противника і вести вогонь по його повітряних цілях зі стрілецької зброї; - захищати командира в бою; у випадку його поранення або загибелі сміливо брати на себе командування підрозділом; - знати способи захисту від зброї масового ураження; уміло використовувати місцевість, засоби індивідуального захисту; долати загородження, встановлювати та знешкоджувати протитанкові та протипіхотні міни, проводити спеціальну обробку; - без дозволу командира не залишати свого місця в бою; - при пораненні або ураженні радіоактивними, отруйними речовинами вживати необхідні заходи само -і взаємодопомоги і лише отримавши наказ відправитись на медичний пункт, солдат може піти з поля бою, взявши із собою особисту зброю; - уміти готувати озброєння та боєприпаси до бойового застосування, швидко споряджати патронами магазини, стрічки; слідкувати за витрачанням боєприпасів та заправленням техніки пальним, вчасно доповідати своєму командирові про використання 1/2 носимого запасу боєприпасів; за пошкодження бойової техніки швидко вживати заходів щодо її відновлення.

6.2.3. Пересування на полі бою

Крок (на повний зріст або пригинаючись) застосовується для подолання ділянок місцевості, недоступних для спостереження і вогню противника. Темп прискореної ходьби – у середньому 130 – 140 кроків за 1 хв, довжина кроку – 80 – 90 см. Щоб подовжити крок, треба швидше і дужче розгинати ту ногу, що позаду, і більше виносити другу ногу стегном уперед. Оскільки тривале пересування прискореним кроком дуже стомлює, при швидкісному пересуванні доцільно чергувати ходьбу і біг. У такий спосіб солдат рухається в ході атаки, тримаючи зброю в положенні готовності до негайного відкриття вогню.

Прискорений крок

*Ходьба пригинаючись*
		Застосовується для прихованого пересування місцевістю з невисокими укриттями (низькі кущі, висока трава, канава тощо). Потрібно зігнути ноги в колінах, податися корпусом уперед, дивитися перед собою і рухатися нешироким кроком. Усі рухи виконуються вільно, без напруження


*Рух угору*
		Рух угору здійснюється вкороченим кроком з нахилом корпуса вперед. На схили можна сходити прямо, тримаючись руками за гілки, кущі, густу траву тощо; ноги ставити на всю ступню «ялинкою», з розведеними вбік носками. За значної крутизни сходження краще робити зигзаги, тобто рухатися поперемінно то правим, то лівим боком до схилу на трохи зігнутих ногах, упираючись ребрами підошов у виступи гори.


*Рух вниз*
		Вниз по схилу можна сходити вільним кроком, ногу ставити на п'яту, корпус відхиляти назад. Із крутого схилу можна спускатися боком, приставними кроками, тримаючись за нерівності схилу.


*Рух по грузькому і слизькому ґрунту*
		Пересування по грузькому і слизькому ґрунту здійснюється короткими кроками; ноги потрібно переставляти швидко, щоб вони не встигли глибоко загрузнути або зісковзнути з опори. Ногу слід ставити на всю ступню, намагаючись вибирати для опори твердіші ділянки: борозни, виступи, корені.

Біг

Повільний біг

Повільним бігом долають довгі дистанції. Корпус під час бігу нахилено вперед трохи більше, ніж під час ходьби. Темп бігу – 150 – 160 кроків за 1 хв, довжина кроку – 70 – 90см.

Біг у середньому темпі

Біг у середньому темпі здійснюється вільним маршовим кроком. Корпус у цьому випадку тримають трохи нахиленим уперед.

*Швидкісний біг*
	Швидкісним бігом перебігають з укриття до бойових транспортних машин, розбігаються перед подоланням перешкод. Корпус нахиляється вперед значно більше, ніж під час бігу в середньому темпі, а відштовхування ногою і рух рукою ще енергійніші.
*Перебігання*
	Застосовується для швидкого зближення з противником на відкритій місцевості. Довжина перебігання залежить від рельєфу та інтенсивності вогню противника і в середньому має бути 20 – 40 кроків. Що відкритіша місцевість і сильніший вогонь, то коротшим має бути перебігання.

Для перебігання з положення лежачи необхідно спочатку поставити зброю на запобіжник, потім за попередньою командою визначити шлях руху і можливе укриття, потім за виконавчою командою стрімко перебігти у визначене місце. На місці зупинки лягти на землю, відповзти трохи вбік і, досягнувши вказаного командою місця, приготуватися до ведення вогню.

Переповзання застосовується для непомітного наближення до противника і прихованого подолання ділянок місцевості, що мають незначні укриття, нерівності рельєфу і перебувають під спостереженням або обстрілом противника. Залежно від обстановки, рельєфу місцевості та вогню противника солдат може переповзати

По-пластунському

Лягти на землю, правою рукою взяти зброю за ремінь біля верхньої антабки і покласти її на передпліччя правої руки; підтягти праву (або ліву) ногу і водночас просунути ліву (праву) руку якомога далі, відштовхуючись зігнутою ногою, пересунутися вперед, підтягнути другу ногу, висунути другу руку і продовжувати рухатися так само, притискуючи до себе зброю

Напівкарачки стати на коліна і, спираючись на передпліччя або кисті рук, підняти зігнуту праву (ліву) ногу до грудей, водночас ліву (праву) руку просунути вперед; просунути тіло вперед до повного випрямлення правої (лівої) ноги, водночас підтягнувши другу зігнути ногу, і, просуваючи вперед другу руку, продовжувати рух; зброю тримати: при опорі на передпліччя – так само, як і під час переповзання по-пластунському; и опорі на кисті рук – у правій руці.

На боці лягти на лівий бік, підтягти вперед ліву ногу і зігнути в коліні, спертися на передпліччя лівої руки, каблуком правої ноги впертися в землю якомога ближче до себе; розгинаючи праву ногу, просунути тіло вперед; не змінюючи положення, продовжувати рух; зброю тримати правою рукою, поклавши її на стегно лівої ноги.

Рух у складі двійок

Активна фаза бойових дій на Донбасі у 2015 році показала ефективність застосування бойових «двійок» і «трійок» при загрозі вогневого контакту з противником. При наближенні до противника, час на переміщення групи від укриття до укриття повинен залежати від щільності вогню противника та відстані до нього. Що інтенсивніший по вас вогонь – то коротшою повинна бути перебіжка. В умовах позиційних бойових дій значна кількість малих тактичних груп залучається для бойової охорони, розвідки, зв’язку та інших важливих завдань.


	Під час роботи в «двійці» солдат, який зайняв позицію для стрільби попереду товариша, повинен спершу криком «тримаю» або «крию», іншим дієвим способом повідомити про готовність прикрити вогнем переміщення напарника.

Це необхідно зробити, оскільки не завжди «двійка» може підтримувати між собою візуальний контакт. А в гуркоті бою не відразу відрізниш вогонь свого напарника від вогню іншого солдата.

*Переміщення парою має три фази*

*Перша* *фаза:* *№ 1 прикриває,* *№ 2 переміщується.*	*Друга фаза:* № 2 залягає, робить прицільний постріл або чергу й оповіщає № 1 про готовність прикривати його переміщення.	*Третя фаза є повтором двох перших.*

6.3. Дії солдата у складі груп, механізованого відділення

6.3.1. Організаційна структура механізованого відділення, його можливості

Механізовані відділення за своїм організаційно-штатним складом поділяються на відділення, що озброєні та пересуваються на бойових машинах піхоти (БМП-1 або БМП-2) та відділення на бронетранспортерах (БТР-80 або БТР-3, БТР-4 «Буцефал»).

*Переміщення парою має три фази*

*БТР-80*	*БТР-4 «Буцефал»*	*БМП*

Озброєння механізованого відділення

Бойові можливості відділення Під час ведення вогню лежачи із автомата, кулемета на відстані 300 м для ураження однієї цілі потрібно 4 кулі, а при веденні вогню на ходу для вирішення цієї ж задачі потрібно 25 куль. Таким чином, ефективність вогню відділення в обороні в 4 – 6 разів більша, ніж у противника, що наступає.

Досвід бойових дій показав, що для відбиття атаки піхоти противника в обороні щільність вогню перед фронтом оборони і на флангах повинна бути не менше 3 – 5 куль на 1 м фронту. Така щільність забезпечує 50% знищення атакуючої піхоти противника.

Таким чином, механізоване відділення в обороні спроможне відбити атаку близько двох мотострілецьких відділень противника і обороняти позицію до 100 м по фронту.

Відділення ручним протитанковим гранатометом РПГ-7 та озброєнням БМП спроможне успішно вести боротьбу з танками противника, який наступає. На фронті вогневого забезпечення відділення можуть наступати біля 2-х танків.

Розрахунок можливостей щодо боротьби з танками базується на використанні коефіцієнту бойової ефективності зброї. Для БМП він рівний 2.0, а для РПГ-7 – 0.3.

Таким чином, відділення спроможне знищити (1 БМП × 2.0 + 1 РПГ × 0.3 = 2.3) біля двох танків противника.

За досвідом війн, для зриву атаки противника достатньо знищити 50% його атакуючих танків.

Висновок

Виходячи із бойових можливостей, механізоване відділення, використовуючи вигідні умови місцевості і її інженерне обладнання, у взаємодії з сусідами, а також з підрозділами інших родів військ, може відбити атаку біля двох мотострілецьких відділень, посилених 1–2 танками, нанести їм ураження і стійко обороняти позицію по фронту до 100 м.

6.3.2. Вогнева позиція механізованого відділення в оборон

Позиція – ділянка місцевості, зайнята або та, що планується до зайняття підрозділом для ведення бою.

Механізоване відділення в обороні займає позицію по фронту до 100 м, маючи основні та запасні позиції для вогневих засобів, перекриті щілини або інші укриття для особового складу.

На позиції відділення стрільці, кулеметник та гранатометник розташовуються так, щоб усі підступи до неї перед фронтом і на флангах знаходилися під ефективним, особливо фланговим та перехресним вогнем, а загородження і перешкоди добре проглядалися і прострілювалися. Відповідно до цього будується і система вогню. Відділення повинно бути готовим до маневру на напрямок, якому погрожують, ведення вогню вночі та в інших умовах обмеженої видимості.

Командир відділення повинен грамотно розмістити на позиції вогневі засоби, щоб інтервали між солдатами були до 15 м. Командир відділення знаходиться в такому місці, звідки зручно здійснювати управління відділенням.

Вогневі позиції повинні мати гарні сектори обстрілу та приховані шляхи відходу.

Бойова машина піхоти, яка має потужне озброєння та броньовий захист, є основою оборони позиції відділення. Її вогнева позиція, а також вогнева позиція бронетранспортера, можуть обладнуватися в центрі позиції відділення, на фланзі або позаду позиції на віддалі до 50 м. Бойова машина піхоти без десанту може виділятися для дій у вогневій засаді як кочуючий вогневий засіб і у складі бронегрупи батальйону (роти).

Після розміщення особового складу по позиції, командир відділення складає картку вогню.

Картка вогню механізованого відділення (варіант)

З початком вогневої підготовки солдат, якщо він не спостерігач, за командою (сигналом) командира ховається у щілині або в бліндажі, перебуваючи у стані готовності негайно зайняти вогневу позицію.

Призначений спостерігачем солдат перебуває на своєму посту, спостерігає за діями противника і доповідає командирові про результати спостереження.

Якщо противник пішов у атаку, то за сигналом спостерігача чи командою командира солдат займає вогневу позицію і готується до бою. Вогонь по атакуючій піхоті він відкриває за командою командира, коли піхота наближається на відстань прицільного вогню. До цього вогонь по противнику ведуть артилерія, танки, БМП, ПТРК та інші вогневі засоби. У цей час солдат уважно спостерігає за діями противника, доповідає про важливі події командирові й обирає цілі, які він знищуватиме в міру їх наближення. Надалі, коли противник наблизиться, солдат веде вогонь самостійно.

Головне завдання кожного солдата – не допустити противника на свої позиції. Якщо все ж він підійде до траншеї, то солдат знищує його вогнем в упор, гранатами чи в рукопашному бою. Одне з найважливіших зав-дань солдата – це відсікання піхоти противника від танків.

Отримавши завдання на оборону, солдат займає зазначену позицію, швидко обладнує її в інженерному плані, замасковує підручними засобами, при цьому перебуває у постійній готовності до відбиття атаки наземного і повітряного противника.

У встановлений час доповідає командирові відділення про готовність до ведення оборонного бою.

Готування стрілецької ячейки

Важливе значення для здобуття перемоги має і те, наскільки правильно солдат вибере місце для ведення вогню і спостереження за противником. На місцевості солдат відшукує природне укриття (канава, вирва, колода тощо), потім оглядає все довкола і непомітно перемішується до нього.

Вивчивши місцевість і переконавшись у правильності вибору місця, солдат починає рити окоп для стрільби лежачи. Зброю кладе справа від себе на відстані простягненої руки стволом у напрямі противника.


	Повернувшись на лівий бік, виймає піхотну лопатку і, тримаючи її за держак обома руками, ударами до себе підрізає дерен. Знявши дерен, складає його збоку, щоб після риття окопу його можна було використати для маскування бруствера; землю викидає спочатку вперед, потім убік, щоб захистити себе від куль, осколків снарядів, мін.
*Окоп для стрільби лежачи*
	Якщо активних бойових дій немає, надалі окоп удосконалюється: його поглиблюють і роблять придатним для стрільби з коліна і стоячи, потім з’єднують сусідні окопи траншеями. Глибина готового окопу: для стрільби лежачи – до 30 см, для стрільби стоячи – до 110 см. Висота бруствера – 30 – 60 см.

Окоп для стрільби стоячи

Дії спостерігача

Спостереження є одним з найпоширеніших способів ведення розвідки противника і місцевості. Спостереження організовується у всіх видах бойової діяльності військ і ведеться безперервно вдень і вночі з метою своєчасно виявити противника, визначити момент переходу його в атаку і своєчасно знищити вогнем. В умовах обмеженої видимості ведеться із застосуванням приладів нічного бачення.

Кожен солдат зобов'язаний безперервно і цілеспрямовано вести спостереження за полем бою, тобто за противником і місцевістю, і здобувати важливі відомості про характер його дій.

Солдат, якого призначено спостерігачем, мусить усе бачити й чути і при цьому залишатися непоміченим для противника. Тому місце спостерігача має забезпечувати достатній огляд, маскування, укриття від вогню противника, мати зручні підходи.

Порядок спостереження

Призначений спостерігачеві сектор умовно розбивається на такі три зони спостереження: 1) близька, найдоступніша для спостереження неозброєним оком, на відстані 400–500 м; 2) середня, до 1000 м; 3) далека, до межі видимості. Межі зон встановлюються за добре видимими орієнтирами або предметами на місцевості. Орієнтири визначаються справа наліво, від себе вдалину.

Для визначення цілей та їх ідентифікації спостерігач повинен знати демаскуючі ознаки.

Демаскуючі ознаки

До демаскуючих ознак цілей належать: характерне розташування об'єктів: ознаки діяльності – рух, звуки, вогні, дим, пил тощо: сліди діяльності – витоптані місця, нові стежки, сліди багать, залишки будівельних матеріалів, свіжий ґрунт тощо; характерні риси об'єктів; колір об'єктів, якщо він відрізняється від кольору навколишньої місцевості; відблиски від скелець та непофарбованих металевих деталей; тіні на об'єктах та тіні, що падають від них.

Сукупність декількох ознак дає можливість робити правильні висновки про цілі.

Противник прагнутиме, щоб різними засобами і шляхами маскування та дезінформації приховати ознаки дійсних об'єктів, та показати ці ознаки під час створення фіктивних об'єктів (надувних гумових та дерев'яних макетів об'єктів, удаваних окопів, бліндажів тощо). Тому з багатьох розвідувальних ознак жодну, взяту окремо, не можна розглядати як беззаперечний доказ наявності в певному місці противника.

Протитанкові засоби. Демаскуючими ознаками позицій ПТКР є: струмінь розжарених газів і траса ракети під час пострілу; пил у місцях пуску; погано замасковані пускові установки; періодичний рух людей до того самого місця. Пускові установки ПТКР можуть бути виявлені в момент висування на позиції із укриття або під час скидання маскувальних елементів.

Протитанкові гармати – періодичний рух людей біля однієї й тієї ж точки місцевості, яка за своїм положенням дає можливість передбачити наявність гармати; характерні окреслення ствола у верхній частині щитового укриття.

Танки і самохідні артилерійські установки – під час руху демаскують себе шумом двигуна та брязканням гусениць, а в суху погоду, крім того, пилом, що піднімається.

Противник в обороні нерідко використовує танки як нерухомі броньовані вогневі точки, розміщуючи їх на спеціально обладнаних позиціях.

Таку позицію танка можна виявити за свіжовикопаною землею і баштою танка, що виступає над окопом.

Кулемети – слід шукати в окремих окопах і траншеях на тих ділянках місцевості, звідки противник може вести фланговий вогонь для прикриття підступів до своїх позицій або звідки можливий широкий фронтальний обстріл. Кулемет, якщо з нього не ведуть вогонь, знайти важко. Виявити його може погано замаскований окоп, блиск металевих нефарбованих частин, рух підношувачів патронів.

Кулемет в окопі виявляють за такими ознаками: насип поблизу кулемета буває вище, ніж на інших частинах окопів; окоп для кулеметів часто виноситься від траншеї вперед. Кулемет виявляють і за звуком пострілів, і за ледь видимим струменем білого диму на темному тлі, а в хмарну погоду, сутінках і вночі – за спалахами пострілів. Взимку сніг попереду кулемета розтає та чорніє від порохового диму.

Окопи, бліндажі та інші польові споруди легше всього виявити в період їх обладнання або робіт щодо їх розчищення та удосконалення. Готові окопи (траншеї) розпізнають за наявністю свіжої землі у вигляді тонких жовтих або темних смуг (залежно від ґрунту) і за кольором маскування, що відрізняється від довколишнього тла, а також за рухом людей у них (якщо вони не повного профілю).

6.3.3. Механізоване відділення у наступі

У наступі солдат діє у складі відділення. Задачу на наступ він отримує від командира відділення. Отримавши бойове завдання, він усвідомлює:

ü Положення, склад і характер дій противника, накреслення переднього краю оборони і місця розташування його вогневих засобів;

ü Завдання взводу, відділення та своє завдання – місце в ланцюзі відділення;

ü Цілі для ураження і порядок ведення вогню;

ü Порядок подолання загороджень і перешкод;

ü Сигнали оповіщення, управління і взаємодії, порядок дій за ними;

ü Час готовності до наступу.

Перед наступом солдат повинен:

ü чітко зрозуміти своє завдання і завдання свого відділення і взводу, цілі наступу і порядок відкриття вогню;

ü знати номер (розпізнавальний знак) танка, з яким буде діяти відділення, порядок взаємодії з ним та іншими бойовими засобами;

ü під час атаки в пішому порядку – місце і порядок спішування, місце в ланцюзі відділення;

ü запам'ятати встановлені командиром сигнали;

ü перевірити справність зброї і підготувати її до бою, перевірити наявність боєприпасів і за необхідності поповнити їх;

ü перевірити наявність і справність засобів індивідуального захисту;

ü підігнати спорядження.

Механізоване відділення наступає у пішому порядку на фронті до 50 м. Інтервал між солдатами у ланцюзі – 6 – 8 м (8 – 10 кроків)

За командою командира відділення «Відділення, до спішування – готуйсь!» механік-водій (водій) збільшує швидкість руху бойової машини і наздоганяє танк; у цей час солдат дістає зброю з бійниці, ставить її на запобіжник і готується до спішування.

За командою командира відділення «До машини!» механік-водій (водій) уповільнює хід або, якщо є укриття, робить коротку зупинку. Солдат спішується з машини і за командою командира відділення «Відділення, за мною – до бою!» займає своє місце в бойовому порядку, відкриває вогонь на ходу, бігом або прискореним кроком у складі відділення наступає у вказаному напрямі.

6.3.4. Способи боротьби з танками противника


		*Танки*

Слабкі сторони

Танк має такі слабкі сторони:

ü поганий огляд місцевості;

ü великі габарити;

ü при пошкодженні гусениці протитанковою гранатою він втрачає можливість рухатися;

ü танк не може вражати ціль від 30 м і ближче, якщо вона нижча за корму його корпусу.

Вразливі місця танків

1 – ствол гармати

2 – оптичні прилади

3 – ствол кулемета

4 – корма корпусу

5 – борт корпусу

6 – ходова частина

Якщо танк не вдалося знищити з гранатомета або реактивною протитанковою гранатою і він наближається до позиції (окопу), то потрібно зачекати, поки він підійде на відстань 25 – 30 м. На такій відстані вогневі засоби танка не можуть уразити солдата.

Цей момент і треба використати для метання кумулятивної протитанкової гранати. Якщо кинута граната не завдала шкоди танку, то слід відскочити траншеєю вбік або лягти на її дно, а коли танк пройде, швидко встати і кинути гранату в його борт або кормову частину.


		*Протитанкова зброя*

Засоби ураження танків:

Ручна кумулятивна граната РКГ-3 – призначена для ураження танків, самохідних установок та інших броньованих машин, а також для руйнування оборонних споруд. Прийнята на озброєння в 1950 році. При влучанні в ціль відбувається миттєвий вибух і кумулятивний струмінь пробиває броню товщиною до 150 мм.

В польоті граната стабілізується і летить донною частиною вперед, для цього під час польоту розкривається тканинний стабілізатор у формі конусу. Середня дальність кидка становить 18 – 20 метрів. Якщо солдат знаходився в окопі і танк йшов на нього, рекомендувалося лягти на дно окопу, пропустити танк над собою і метнути гранату в корму.

Тактико-технічна характеристика

Маса гранати – 1070 гр

Маса заряду – 600 гр

Довжина гранати – 400 мм

Дальність метання – 15 – 20 м

Бронепробивність – 170 – 220 мм

Гранатомет РПГ-7 – ручний протитанковий гранатомет, призначений для боротьби з танками, самохідно-артилерійськими установками й іншими броньованими засобами противника. Крім того, він може бути використаний для знищення живої сили противника, що перебуває в легких укриттях, а також у спорудах міського типу.

Спочатку РПГ-7 призначався для ураження танків та іншої бронетехніки, що захищена гомогенною сталевою бронею і не має засобів динамічного захисту, згодом, завдяки застосуванню удосконалених боєприпасів, отримав можливість пробивати динамічний захист і уражати живу силу противника. Тандемна будова бойової частини має ефективно протидіяти динамічному захисту бронетехніки. Перший, менший і легший вибуховий заряд ініціює елементи динамічного захисту, а більший та важчий вибуховий заряд вже має можливість уразити безпосередньо саму броню, не захищену елементами динамічного захисту, термобаричні боєприпаси уражають живу силу в укриттях а осколкові – на відкритій місцевості.

*Тактико-технічна характеристика*
	Калібр гранатомета – 40 мм Довжина гранатомета РПГ-7В – 950 мм Початкова швидкість гранати – 120 м/с Максимальна швидкість гранати – 300 м/с

Маса гранатомета з оптичним прицілом – 6,3 кг (РПГ-7В) Маса пострілу – 2,2 кг Прицільна дальність – 500 м Бойова скорострільність – 4 – 6 постр./хв Бронепробивність – 320 мм гомогенної сталевої броні Обслуга – 2 людини Носимий боєкомплект – 5 гранат

Гранати до РПГ-7

Станковий протитанковий гранатомет СПГ-9 «Спис» призначений для ураження танків, самохідно-артилерійських установок та інших броньованих цілей, а також для знищення живої сили і вогневих засобів противника.

Тактико-технічна характеристика

Маса гранати – 1070 гр

Маса заряду – 600 гр

Довжина гранати – 400 мм

Дальність метання – 15 – 20 м

Бронепробивність – 170 – 220 мм

Стрільба з гранатомета проводиться кумулятивною й осколковою гранатами. Кумулятивна граната може бути використана для знищення живої сили і вогневих засобів противника, що знаходяться в залізобетонних, цегельних і дерево-земляних спорудах.

Протитанковий ракетний комплекс «Фагот» з напівавтоматичним командним наведенням по дротах. Перебуває на озброєнні в механізованих підрозділах. призначений для ураження візуально спостережуваних нерухомих і рухомих зі швидкостями до 60 км/год цілей (броньованої техніки супротивника, укриттів, вогневих засобів, низько летючих повітряних цілей на малих швидкостях) Встановлюється на складних переносних пускових установках. Пуски можуть здійснюватися як з ґрунту, так і з БМП та інших бойових машин.

*Тактико-технічна характеристика*
	Маса комплексу – 12,9 кг Довжина – 1100 мм Дальність max – 2000 м Дальність min – 70 м Швидкість початк. – 80 м/с

Швидкість макс. – 240 м/с Час польоту – 11с Бронепробивність – 460 мм

Під час війни, яку розв’язала російська федерація проти України, наші друзі і партнери з Великої Британії та США забезпечили ЗСУ потужною та ефективною сучасною зброєю:

Javelin – «Джавелін» («метальний спис, дротик») – переносний протитанковий ракетний комплекс. Призначений для ураження бронетехніки, укріплень на землі, а також деяких літальних об'єктів, що переміщуються на низькій висоті й швидкості – гелікоптерів або БПЛА. Перший серійний ПТРК третього покоління, якому властивий принцип «вистрілив-забув» – ракета має теплову голівку самонаведення, тому оператор ракетного комплексу не має супроводжувати і коригувати політ ракети після запуску, поки вона наближається до цілі. Оператор також може вибрати один з двох режимів атаки ракети: атака згори, для ураження бронетехніки у менш захищений дах, або атака по прямій.

*Тактико-технічна характеристика*
	Бойова маса – 22,3 кг Маса бойової частини – 8,4 кг Максимальна ефективна дальність – 2500 м

Мінімальна ефективна дальність – 150 м в режимі атаки згори; 65 м в режимі атаки за прямою Тип бойової частини – тандемна кумулятивна Бронепробивність – понад 600 мм Обслуга – 1 – 3 особи Час приведення в бойову готовність – менше 30 с Час перезаряджання – менше 20 с

NLAW (англ. Next Generation Light Anti-tank Weapon) – шведсько-британська переносна протитанкова керована ракета малої дальності. Система наведення має два режими: згори для ураження танків та контактний підрив для ураження легкоброньованої, неброньованої техніки та укріплень.

*Тактико-технічна характеристика*
	Маса – 12.4 кг Довжина – 1.016 м Калібр – 102 мм (ракети) Дальність: мінімальна – 20 м ефективна максимальна – 600 м максимальна проти нерухомих цілей – 800 м

Switchblade (БПЛА) (викидний ніж, світчблейд) – тактичний ударний безпілотний авіаційний комплекс, призначений для ураження противника методом самознищення. Може бути класифікований як «літак-снаряд», чи «дрон-камікадзе», або ж «баражуючий боєприпас».

Дрон несе протитанкову боєголовку, призначену для знищення або виведення з ладу бронетехніки.

Максимальна швидкість (МШ) – 160 км/год

Бойовий радіус – 10 км

Тривалість польоту – 0,5 год

Практична стеля – 500 м

Бойова стеля – 4 500 м

Довжина – 0,6 м

Дрон несе протитанкову боєголовку, призначену для знищення або виведення з ладу бронетехніки.

6.3.5. Способи боротьби з низько пролітаючими повітряними цілями


		*Вертольоти та літаки*

*Винищувачі (Росія)*
	«*Міг-29» – багатоцільовий радянський винищувач четвертого покоління. Був основним багатоцільовим винищувачем країн Варшавського договору* та СРСР впродовж 80-х років XX ст. Нині перебуває на озброєнні багатьох країн світу, зокрема й України


	«*Су-27*» – радянський важкий багатоцільовий високоманевровий всепогодний винищувач четвертого покоління. Розроблений в ДКБ Сухого, у 1982 році прийнятий на озброєння Радянських ВПС.



	*Су-34* – радянський/російський всепогодний, двомісний винищувач-бомбардувальник, розроблений в ДКБ Сухого. Су-34 сконструйований для здійснення точних ракетно-бомбових ударів по наземних цілях противника в оперативній і тактичній глибині, а також для ураження повітряних цілей противника.


	*Штурмовик СУ-25* «Грач» одномісний броньований дозвуковий – призначений для надання авіаційної підтримки у зоні бойових дій вдень та вночі за умов візуальної видимості цілі, а також знищення об'єктів із заданими координатами у випадку льотної погоди.
Об'єктом ураження можуть бути наземні та надводні цілі, а також повітряні маловисотні, повільні цілі (гелікоптери і транспортні літаки).



	*Ка-50* («Чорна акула») – російський одномісний ударний гелікоптер, призначений для ураження бронетанкової та механізованої техніки, повітряних цілей та живої сили на полі бою.
Max. швидкість – 315 км/год Приборна висота – 5500 м Max. дальність польоту – 520 км Типове озброєння Ка-50: контейнер відстрілу теплових хибних цілей, 6 ракет «Вихор», блок Б-8Б20А (з двадцятьма ракетами С-8 калібром 80 мм), 30-мм автоматична гармата 2А42.

Досвід показує, що механізовані підрозділи спроможні вогнем зі штатної стрілецької зброї успішно знищувати літаки, гелікоптери та інші повітряні цілі противника, які пролітають низько над їхніми позиціями.

На відкритій місцевості стрільба зі стрілецької зброї по повітряних цілях здійснюється з положення лежачи, з коліна і стоячи. З бойової машини піхоти або бронетранспортера – через відкриті люки десантного відділення.


	Стрільбу по гелікоптерах, крилатих ракетах, БПЛА веде, як правило, відділення чи взвод на відстані до 500 м бронебійно-запалювальними або трасуючими кулями. Гелікоптери, крилаті ракети, БПЛА пролітаючи низько над позицією підрозділу, перебувають у зоні вогню дуже короткий час. Тому потрібно знати випередження і відкривати вогонь по цілі, коли вона на підході до стріляючих.

По гелікоптерах, крилатих ракетах, БПЛА, що пролітають осторонь або прямо над стріляючими, відкривається загороджувальний чи супроводжувальний вогонь. Загороджувальний вогонь застосовують, якщо висота польоту не перевищує 500 м, а швидкість – до 540 км/год. Супроводжувальний вогонь відкривають, якщо ціль летить повільно. Стрільба ведеться безперервно – до виходу цілі із зони вогню.


		*Протиповітряна зброя*

ПЗРК «Ігла» – переносний зенітно-ракетний комплекс, призначений для ураження низько пролітаючих гелікоптерів, крилатих ракет, БПЛА і літаків супротивника на зустрічних й паралельних курсах в умовах впливу природних та штучних теплових перешкод. Перебуває на озброєнні зенітних ракетно-артилерійських взводів механізованих батальйонів ЗСУ.


За час війни на Донбасі російська федерація постачила декілька десятків комплексів «Ігла» терористам. З їх допомогою було збито кілька вертольотів та літаків ВПС України, зокрема Іл-76 в Луганському аеропорту.
	*Вогневі можливості:* •max. висота ураження цілі – 3000 м •min. висота ураження цілі – 10 м •Швидкість цілі назустріч – 360 м/с •Швидкість цілі вдогін – 320 м/с
З метою закрити небо над Україною під час війни з російською федерацією українські ЗС отримали сучасну протиповітряну зброю:
*FIM-92 «Стінгер»* *Вогневі можливості:* •max. висота ураження цілі – 4500 м •min. висота ураження цілі – 200 м.

*Старстрік* *Starstreak (зоряний слід)*
Бойова частина: три проникні вольфрамові субелементи (так звані «дротики»), що мають осколкові БЧ.

	Після пуску та розгону ракети відбувається відділення трьох суббоєприпасів, які наводяться далі за принципом «лазерної стежки» Довжина ракети – 1,39 м Маса ракети – 14 кг Дальність дії – 300 – 7000 м Час польоту – 8 с

	*ЗСУ –* «*Gepard» Вогневі* *можливості:* калібр – 35 мм висота ураження цілі – 5500 м по висоті – 3000 м.

ЗУ-23-2 – зенітна спарена установка, у складі двох зенітних автоматів 2А14. Призначена для ураження повітряних цілей на висотах до 2,5 км та легкоброньованих цілей до двох кілометрів в бойових порядках військ. Перебуває на озброєнні зенітно-артилерійських взводів у механізованих батальйонах ЗСУ.
	Калібр – 23 мм, скорострільність – 2000 пострілів в хвилину, маса установки – 900 кг, маса снаряда – 190 г, дальність стрільби – 1,5 км по висоті, 2,5 км по дальності. Обслуга – 5 осіб.
ЗРК – «Бук» Зенітний ракетний комплекс «БУК». Багатофункціональний високомобільний ЗРК середньої дальності «Бук» призначений для знищення літаків стратегічної і тактичної авіації, крилатих ракет, вертольотів та інших повітряних об’єктів (залежить від модернізації). Зенітний ракетний комплекс може застосовуватися для протиповітряної оборони військ, військових об’єктів, важливих адміністративно-промислових та інших територій (центрів) під час масованого застосування засобів повітряного нападу. Кадрові російські військові 17.07.2014 р. застосували ЗРК «Бук» у районі м. Сніжне Донецької області для збиття літака рейсу малазійських авіаліній MH17. Загинуло 298 цивільних осіб.
Макс. дальність влучання – до 35 км Макс. висота влучання – 25 км Число цілей, що одночасно обстрілюються – до 6 Темп стрільби – 5 с Ймовірність влучання однією ракетою – 0,88 Максимальна швидкість руху на марші – до 65 км/год


ЗРК – «Оса» (Україна) – автоматизований військовий зенітно-ракетний комплекс. Комплекс є всепогодним і призначений для прикриття сил і засобів механізованої (танкової) бригади у всіх видах бойових дій. Комплекс оснащений чотирма зенітними керованими ракетами.

	*Вогневі можливості:* •max. висота ураження цілі – 5000 м •min. висота ураження цілі – 15 м •Швидкість цілі назустріч – 500 м/с •Швидкість цілі вдогін – 300 м/с
ЗСУ 23-4 «Шилка» – призначена для захисту бойових порядків військ, колон на марші, стаціонарних об'єктів та залізничних ешелонів від нападу повітряного противника на висотах від 100 до 1500 метрів і дальностях від 200 до 2500 метрів за швидкості цілі до 450 м/с. «Шилка» може використовуватися і для ураження рухомих наземних цілей на дальності до 2000 метрів. Вона веде вогонь з місця і в русі за швидкості руху до 25 км/год та нахилі корпусу до 10 градусів
*Тактико-технічні характеристики:* •максимальна дальність виявлення цілі – 12000 м •дальність автосупроводу цілі – 10000 м •час переведення з похідного положення в бойове – 5 хв •маса ЗСУ – 19000 кг •екіпаж – 4 особи


ЗГРК «Тунгуска» – зенітний гарматно-ракетний комплекс, призначений для протиповітряної оборони механізованих і танкових частин та підрозділів сухопутний військ у всіх видах бою. Зенітний комплекс малого радіусу дії забезпечує ураження низько літаючих повітряних цілей, зокрема «завислих» гелікоптерів. Унікальність комплексу полягає в тому, що в момент розробки комплексу були з’єднані в одній машині як ракетні, так і артилерійські системи.
	*Вогневі можливості:* max. висота ураження цілі ракетами – 3500 м гарматами – 3000 м min. висота ураження цілі ракетами – 15 м Швидкість цілі назустріч – 500 м/с Швидкість цілі вдогін – 500 м/с
ЗРК «Стріла-10» – зенітний ракетний комплекс, призначений для захисту механізованих, танкових та інших підрозділів в різних видах бою та на марші, а також різних об’єктів від засобів повітряного нападу. Здатний знищувати цілі, що низько пролітають та раптово виникають, в умовах складної радіоелектронної та повітряної обстановки.
*Вогневі можливості:* •max. висота ураження цілі ракетами – 3500 м •min. висота ураження цілі ракетами – 15 м •возимий боєкомплект – 8 ракет (4 ПУ)

6.3.6. Основні види інженерних загороджень

Види інженерних загороджень

Для зупинення наступу чи просування противника застосовують інженерні загородження.


		*Огляд мін*

*І. Проти живої сили* 1. Мінно-вибухові загородження: ü фугасні протипіхотні міни; ü протипіхотні осколкові міни; ü осколкові міни напрямної дії.
Мінно-вибухові загородження є основою інженерних перешкод і встановлюються у вигляді мінних полів, груп мін та окремих мін. Для обладнання мінно-вибухових загороджень застосовують протитанкові та протипіхотні міни. Протипіхотні фугасні та осколкові міни призначені для знищення живої сили. Фугасні міни вражають продуктами вибуху одну людину; осколкові можуть уразити кількох осколками, що розлітаються.
	*Осколкові міни (загороджувальні) на розтяжках* ПОМЗ-2 (протипіхотна осколкова міна загороджувальна). Призначена для виведення з ладу особового складу противника. Ураження наноситься уламками корпусу міни. Підрив проводиться, коли людина, зачепившись ногою за дротяну розтяжку, висмикне бойову чеку детонатора.

ОЗМ-72 протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження (в просторіччі – «міна-жаба»). Абревіатура розшифровується як «осколкова загороджувальна міна». При спрацьовуванні підривача полум'я запалює пороховий сповільнювач, який по центральній запальній трубці підпалює пороховий вибивний набій. Останній викидає бойову частину міни з «склянки» на висоту близько 0,6 – 0,8 м. Спрацювання міни після підстрибування відбувається під впливом натяжного троса, один кінець якого закріплений на дні міни, а другий – за внутрішній клиноподібний замок, який приводить у дію детонатор, що підриває бойовий заряд. Радіус суцільного ураження – 25 м.

*Осколкові міни дистанційного мінування*

	ПОМ-2 – протипіхотна міна осколкова натяжної дії. Назва боєприпасу – абревіатура «протипіхотна осколкова міна». Міна ПОМ-2 призначена для виведення з ладу особового складу противника та встановлюється тільки засобами дистанційного мінування. Ураження наноситься осколками, на які дробиться корпус після підриву заряду вибухової речовини. У той момент, коли людина чіпляється за один з датчиків цілі (тонка капронова нитка оливкового кольору), відбувається підрив міни.
Час бойової роботи може становити від 4 до 100 годин, після чого запрацює пристрій самоліквідації, який забезпечує самоліквідацію міни підривом. Довжина датчика цілі (в один бік (кожного з чотирьох)) – 9,5 м. Радіус суцільного ураження – до 16 м. Активно використовується російськими окупантами для мінування позицій ЗСУ.

*Міни направленої дії*

	МОН-50 (90, 100) – призначена для виведення з ладу особового складу супротивника. Ураження людині (або декільком одночасно) під час вибуху міни завдаються готовими забійними елементами (540 кульок або 485 роликів), що вилітають у напрямку супротивника в секторі по горизонту 54 градуси на відстань до 50 метрів. Висота сектора ураження – від 15 см до 4 метрів на граничній дальності.
МОН-50 (90, 100) – призначена для виведення з ладу особового складу супротивника. Ураження людині (або декільком одночасно) під час вибуху міни завдаються готовими забійними елементами (540 кульок або 485 роликів), що вилітають у напрямку супротивника в секторі по горизонту 54 градуси на відстань до 50 метрів. Висота сектора ураження – від 15 см до 4 метрів на граничній дальності. Підрив може здійснюватися як оператором з пульта керування, так і при зачіпанні натяжного датчика.

*Міни натискні фугасної дії*

	ПМН-2 – протипіхотна фугасна натискної дії. Призначена для виведення з ладу особового складу супротивника.
Ураження людини відбувається шляхом руйнування нижньої частини ноги (ступні) під час вибуху заряду міни в момент наступання ногою на індикатор цілі (чорний хрестоподібний виступ на верхній площині міни). Крім того, ударна хвиля досить великого заряду ВР позбавляє людину свідомості. Смерть може наступити від больового шоку чи втрати крові.

*Міни натискні фугасної дії*

	МС-3 – міна призначена для використання як пристрій невиймальності для протитанкових та інших мін, що не мають власного такого пристрою. Крім того, міна може використовуватися як міна-пастка розвантажувальної дії.
При використанні як міни-пастки МС-3 встановлюється на місцевості так, щоб її не було видно (наприклад, у відриту лунку), а на неї укладається предмет, який обов'язково викличе інтерес противника і змусить його підняти (зброя, коробка, ящик тощо).

*Міни натискні фугасної дії*

	ПФМ-1«Лепесток» – протипіхотні фугасні міни (мають розміри 4–6 см², при товщині не більше 1 см). Маса – від 8 до 11 г.
Корпус міни виготовлено з м'якого пластику або синтетичної тканини, заряд – желеподібна вибухівка малої маси – до 9 г.

Міни цього класу не мають вибухового пристрою, їх розкидають на місцевості за допомогою засобів дистанційної установки. У вихідному положенні вони просякнуті флегматизованими речовинами (фреоном та ін.) і при падінні на землю не вибухають. Через кілька хвилин після падіння на землю міни стають вибухонебезпечними: ураження людині під час вибуху міни завдається за рахунок руйнування нижньої частини ноги. Вибух проводиться в момент наступання ногою на датчик цілі. Міни ПМФ-1С мають пристрій самоліквідації міни підривом після закінчення 1 – 40 годин із моменту установки (час самоліквідації залежить від температури навколишнього повітря).

Можуть встановлюватися реактивними системами «Град», «Смерч», «Ураган» залпом по 600 мін кожна.

Установка протипіхотних мін на розтяжках

Установка мін ПМН в ґрунт

*2. Протипіхотні невибухові загородження*


		ü їжаки ü рогатки ü колючий дріт «Єгоза» ü малопомітна перепона ü дріт внакид ü дротяна спіраль ü малопомітна дротяна сітка МЗП

ІІ. Протитанкові загородження

1. Мінно-вибухові:

Міни

ü протиднищеві (ТМ-89, ТМК-2)

ü протигусенічні (ТМ-57, ТМ-62)

ü протибортові (ТМ-83)

ü протикришеві (ПТКМ-1Р)

Протитанкові міни можуть бути контактної або неконтактної дії, протигусеничні, протибортні і протиднищеві і протикришеві. Вони призначаються для мінування місцевості проти танків, самохідних артилерійських установок, бронетранспортерів, транспортних машин.

*Міна ТМ-83* – протитанкова протибортова міна, призначена для виведення з ладу колісної та гусеничної бронетехніки супротивника ударним ядром з бокового ракурсу в борт. Допускає установку в керованому та некерованому варіантах. Забезпечена двома датчиками цілі: сейсмічним та інфрачервоним. При наближенні цілі сейсмічний датчик переводить міну в бойове положення. З появою теплового випромінювання цілі у полі зору ІЧ-детектора міна спрацьовує на підрив. Якщо ІЧ-детектор не зміг виявити ціль протягом трьох хвилин, то міна знову переходить у режим очікування.

	ü Дальність ураження – до 50м. ü Уражаюча дія – отвір 80 мм, в броні товщиною 100 мм
Тип детонатора – неконтактный з сейсмічним и інфрачервоним датчиками цілі.

*Міна* *ТМ-89,* протитанкова протиднищева. Вибух відбувається при наїжджанні проєкції танка (БМП, БТР, автомобіль) на міну – його магнітне поле впливає на пристрій детонатора, що реагує.

		Ураження машинам наноситься за рахунок пробивання днища кумулятивним струменем під час вибуху заряду міни у момент, коли танк чи будь-яка інша машина з’явиться над міною.
Під час наїзду гусеницею чи колесом відбудеться звичайний фугасний вибух міни. Бронепробивність на відстані 45 см – 200 мм.

*Міна* *ТМК-2,* протитанкова протиднищева. Призначена для виведення з ладу гусеничної та колісної техніки супротивника.

	Ураження машин противника наноситься за рахунок пробивання днища машини кумулятивним струменем під час вибуху заряду міни в момент нахилу датчика цілі (штирьової антени). Бронепробивність – 110 мм.
Під час наїзду гусеницею чи колесом відбудеться звичайний фугасний вибух міни. Бронепробивність на відстані 45 см – 200 мм.

*Міна ПТКМ-1Р* – протитанкова протикришева міна, призначена для ураження бронетехніки супротивника ударним ядром згори. За наближення техніки на відстань до 50 м сейсмічний датчик дає команду на відстріл бойового елемента. Бойовий елемент рухається за балістичною траєкторією, при цьому датчики бойового елемента – тепловий та радіолокаційний – сканують земну поверхню. Після виявлення цілі бойова частина підривається й уражає ціль.

		ü Висота міни: 510 мм ü Діаметр по корпусу бойового елемента: 220 мм ü Маса: 19,9 кг ü Маса вибухової речовини: 2,9 кг ü Бронепробиття: не менше 70 мм ü Чутливість сейсмодатчика (по танку): 120 м
Тип детонатора – неконтактный з сейсмічним, інфрачервоним та радіолокаційним датчиками цілі.

Протитанкові міни можуть встановлюватися як засобами механізації (мінні загороджувачі), так і вручну. Під час установки міни вручну необхідно: вигвинтити з міни пробку; закрутити детонатор у міну; поставити міну в ямку чи на поверхню ґрунту; перевести вибуховий пристрій у бойове положення; міну замаскувати.

*2. Невибухові протитанкові загородження*


		ü протитанкові рви, ü ескарпи, контрескарпи, ü «їжаки» ü бар’єри з льоду, лісові завали ü надовби ü протитанковий рів ü бар’єри з льоду

Інженерні машини мінування (загородження)


		*Інженерна техніка*

ГМЗ-3 – гусеничний мінний загороджувач, призначений для механізованого протитанкового мінування під час бою. Постановка мін здійснюється на поверхню ґрунту без маскування або в ґрунт із маскуванням. Під час мінування міни з касети (у касеті розміщуються 4 міни ТМ-52, ТМ-57, ТМ-62 та ТМ-89 з контактними та неконтактними детонаторами), розташованої в середній частині корпусу, подаються на спусковий транспортер з механізмом переведення мін у бойове положення. Плужний пристрій із зворотними відвалами дозволяє проводити заглиблення та маскування. ГМЗ-3 забезпечує завчасну установку мінних полів на очікуваних танконебезпечних напрямках, а також під час безпосереднього відбиття атак танкових та механізованих частин супротивника.

	Взвод мінних загороджувачів, що складається з трьох бойових машин, протягом 30 хвилин встановлює практично непрохідне для бронетанкової техніки мінне поле фронтом до 2,5 – 3 кілометрів.
УМЗ – універсальний мінний загороджувач. Інженерна машина для дистанційного мінування внакид, створена на базі бортової вантажівки ЗІЛ-131. Призначена для встановлення будь-яких типів мінних полів (протитанкових, протипіхотних та змішаних).
	Є стандартним вантажним автомобілем ЗіЛ-131В, в кузові якого розміщені система управління і шість поворотних пристроїв з касетними блоками для закидання мін, а в кабіні розташовується пульт управління.

*Інженерні машини розмінування (розгородження)*
УР-77 «Метеорит» – установка розмінування. Самохідна реактивна установка, призначена для розмінування. Створена на базі самохідної гаубиці 2С1 «Гвоздика». УР-77 здатна робити ходи в протитанкових мінних полях під час бою. Ширина проходу складає близько 6 метрів, а довжина – від 80 до 90 метрів. Розмінування відбувається після підриву заряду – ударна хвиля від його вибуху спричиняє спрацювання механічних детонаторів мін.
	Однак повне розмінування не гарантується – можуть залишитися зведеними міни, які мають детонатори двократного натиску, протипіхотні міни натяжної дії. Не реагують на вибухову хвилю магнітні, сейсмічні й інфрачервоні детонатори.
КМТ-7, КМТ-10 – колійні мінні трали. Є навісним обладнанням на танк (КМТ-7) або на БМП (КМТ-10) і призначені для забезпечення подолання танками, БМП, БТР мінних полів з протитанкових мін шляхом підриву протиднищевих і відкидання протигусенічних мін і створення мінного проходу у вигляді безпечної колії.
	Трал є індивідуальним засобом, що забезпечує подолання мінного поля танком, БМП, на який він навішений.

6.4. Основи військової топографії

6.4.1. Орієнтування на місцевості; за сонцем; за місцевими предметами

Топографія (від грецьк. Topos – місцевість, grapho – пишу) – наука, що вивчає земну поверхню та засоби її зображення у вигляді топографічних карт та планів.

Військова топографія – наука, що вивчає місцевість та її вплив на бойові дії військ; використання топографічних карт і спеціальних карт, аерофотознімків місцевості, здійснення вимірів за картою та на місцевості, порядок складання схем місцевості та бойових графічних документів; розробку питань теорії і практики топографічного забезпечення.

Військовослужбовці, як правило, виконують свої службові завдання на визначеній місцевості. Тому весь особовий склад повинен:

• добре знати місцевість, де виконуються бойові завдання;

• вміти правильно і швидко орієнтуватись на місцевості як знайомій, так і незнайомій;

• вміти користуватися топографічною картою;

• виконувати необхідні виміри на топографічних картах та наносити необхідну обстановку за допомогою умовних позначень;

• швидко і чітко викреслювати різні службові графічні документи; складати опис окремих частин місцевості.

Орієнтування на місцевості.

Місцевість – це частина земної поверхні. Сукупність її нерівностей називається рельєфом, а всі розташовані на ній об'єкти, створені природою чи працею людини (ріки, ліси, населені пункти, дороги та ін.), – місцевими предметами.

Вплив місцевості на ведення бою визначається відповідно до бойової задачі з урахуванням озброєння підрозділу, часу року і доби, а також метеорологічних умов і характеру дій супротивника. Місцевість може сприяти успіху бойових дій своїх підрозділів і послабляти дії супротивника, але не сама по собі, а лише в тому випадку, якщо командир правильно її оцінить і уміло використає в конкретній обстановці.




		Властивості місцевості, що впливають на організацію і ведення бою, застосування зброї і бойової техніки прийнято називати тактичними властивостями.

До основних з них відносять:

- прохідність місцевості;

- її захисні властивості;

- умови орієнтування, спостереження, маскування і ведення вогню.

*Прохідність місцевості – це властивість місцевості, що сприяє чи утруднює пересування підрозділів.*


		Вона враховується під час вибору напрямку зосередження основних зусиль підрозділу, визначення ширини фронту наступу, можливості і здатності застосування різних видів військової техніки, а також при організації маневру, виборі шляхів підвозу боєприпасів і матеріальних засобів.




		Захисні властивості місцевості – це властивості місцевості, що послабляють дію вражаючих факторів ядерної і звичайної зброї. Правильне визначення і використання захисних властивостей місцевості полегшує організацію захисту особового складу і бойової техніки від вражаючих факторів різних видів зброї.

Орієнтування на місцевості – це визначення свого місцезнаходження (точки стояння), положення топографічних і тактичних об’єктів на місцевості відносно сторін горизонту, рельєфу і місцевих предметів, розміщення своїх військ і військ противника.

Умови орієнтування – це властивості місцевості, що сприяють визначенню свого місця розташування і потрібного напрямку руху щодо сторін горизонту, що оточують об'єкти місцевості, а також щодо розташування своїх військ і військ супротивника. Вони визначаються наявністю на місцевості характерних елементів рельєфу і місцевих предметів, що чітко виділяються серед інших об'єктів за своїм зовнішнім виглядом чи розташуванням, і зручних для використання як орієнтири.

Способи орієнтуватися на місцевості

Орієнтуватися на місцевості – це означає вміти визначити своє місцезнаходження відносно сторін горизонту, оточуючих об'єктів і форм рельєфу, знайти потрібний напрямок руху і витримати цей напрямок в дорозі. Частіше за все напрямок відносно сторін горизонту визначається за допомогою компаса.

Орієнтування за допомогою карти включає орієнтування карти, впізнавання орієнтирів, визначення точки стояння, звірення карти з місцевістю.

Карта – це зображення на площині земної поверхні в зменшеному вигляді. У тих випадках, коли точка стояння розташована на місцевому предметі, який легко розпізнати (перехрестя чи розгалуження доріг, міст тощо), перш за все визначають її положення, а потім орієнтують карту.

Орієнтування карти.

Орієнтувати карту означає розташувати її в горизонтальній площині так, щоб північна (верхня) сторона рамки була спрямована на північ. За такого положення карти місцеві предмети і форми рельєфу на місцевості відповідають розміщенню їх умовних знаків на карті, а лінійні орієнтири на місцевості й на карті паралельні.

Карту орієнтують за лінійним орієнтиром чи напрямком на орієнтир, коли на ній раніше визначено точку стояння.

*1. За допомогою компаса*


		Компас Адріанова – прилад, що вказує напрям географічного або магнітного меридіана; призначений для орієнтування відносно сторін горизонту. Він складається з корпусу, поворотної кришки з візіром, лімба зі шкалою, поділеною на градуси, магнітної стрілки, північний кінець якої вкритий світлонакопичувачем, та фіксатора стрілки – аретиру.

Для визначення сторін горизонту за компасом потрібно встановити компас в горизонтальне положення, з'єднати мушку візіра з нульовою поділкою лімба доти, доки північний кінець магнітної стрілки стане проти нульової поділки лімба. Цей напрям буде напрямом на північ.

*2. Імпровізований компас*


		Шматочком металевого дроту (для цієї цілі ідеально підходить голка для шиття) проводять в одному напрямку по шовковій або вовняній поверхні до тих пір, поки він не намагнітиться, а потім, будучи підвішеним посередині на нитку, вкаже на Північ-Південь. Більш ефективним способом є використання замість шовку звичайного біполярного магніту (наприклад, аудіонавушники, динаміки, індукційні котушки деяких електроприладів (не плутайте з феритом, який не є магнітом, будучи сердечником індукційних котушок!) та інше).

*3. За положенням сонця за допомогою годинника*


		Годинник обов'язково має бути налаштованим за місцевим часом. Розташуйте корпус годинника в горизонтальній площині і наведіть годинникову стрілку на сонце. Кут між годинниковою стрілкою і напрямком на цифру 12 на циферблаті, розділений навпіл, утворить бісектрису, яка і визначить напрямок Північ-Південь.

*4. За місцевими предметами*


		4.1. Квартальні стовпи лісогосподарства. В лісових масивах просіки прорубують в напрямі північ-південь, захід-схід. Таким чином на північ (захід) буде повернена та сторона квартального стовпа, на якій знаходиться менший за значенням номер кварталу.

4.2. Православні церкви



Вівтарі звернені на схід, головні входи – на захід, припіднятий кінець нижньої поперечини – на північ, костьоли – вівтарі звернені на захід.

4.3. На деревах хвойних порід смола рясніше накопичується з південного боку.


		4.4. Дерева, каміння, черепичні та шиферні дахи раніше і густіше покриваються мохом, лишаями, грибками з північного боку.

4.5. Мурашники завжди будують біля дерева або пня з південного боку



4.6. На пнях відстань між кільцями збільшується з півночі на південь

5. За тінню


		На рівнинній ділянці вкопайте в землю прут довжиною близько 1 м. Відмітьте на землі точку, на якій знаходиться кінець тіні (а). Через 15 хвилин відмітьте нову точку (б). З'єднавши ці точки, ви отримаєте напрямок «схід-захід», причому перша точка (а) вказує на захід. Пряма перпендикулярна лінія відносно вектора а-б вкаже напрямок «північ-південь».

6. За полярною зіркою


		Для визначення сторін горизонту за Полярною зіркою слід знати, що вона завжди знаходиться в напрямі на північ.

Щоб знайти Полярну зірку, треба уявно продовжити пряму, що проходить крізь дві крайні зірки Великого Воза, на відстань, приблизно у п’ять разів більшу за відстань між ними. У кінці цієї прямої легко знайти Полярну зірку, яка є першою зіркою Малого Возу.

6.4.2. Азимут і його визначення

Азимут – це горизонтальний кут між напрямом на північ і спостережуваним об’єктом.

Для визначення азимуту треба зорієнтувати компас на північ і повертати кришку компаса, доки мушка не стане проти спостережуваного об'єкта.

Кут між нульовою поділкою лімба і напрямом на об'єкт і є азимут.

Визначення азимуту на місцевості


		*Азимут*


	Щоб визначити азимут на місцевий предмет за допомогою компаса, треба стати обличчям до цього предмета, зорієнтувати компас, потім, не змінюючи положення компаса, встановити візир так, щоб візирна риска-проріз-мушка збігалися з напрямом на місцевий предмет. У цьому положенні позначка на лімбі проти показника біля мушки – це величина прямого азимуту на місцевий предмет.

Визначення азимуту на карті

Приставити транспортир центром до точки, з якої визначається азимут, зорієнтувавши його так, щоб «0» позначка шкали транспортира була спрямована на північ (вздовж лінії меридіанів), а потім, приклавши лінійку одним кінцем до центральної точки транспортира, інший сумістити з предметом, азимут до якого визначається. У цьому положенні точка поєднання лінійки зі шкалою транспортира і буде величиною азимуту, яка відраховується від напряму на північ за годинниковою стрілкою.

Ходіння по азимуту в бойових умовах застосовується для пересування групи по незнайомій, пересіченій місцевості, як правило, в умовах недостатньої відимості.

При постановці задачі на карті визначаються відрізки з зазначенням магнітного азимуту, довжини відрізка в метрах та контрольних точок зміни азимуту руху.

Перед початком руху командир орієнтує карту, по компасу визначає перший азимут, орієнтир руху по першому відрізку та призначає солдата, який рахує відстань, що пройдена, парами кроків. Існує формула для обрахування довжини кроку людини. Д=Р/4+37, де Д – довжина кроку, Р – висота людини. Після кожної сотні рахунок починається спочатку. Кількість сотен позначається на папері або іншим способом. Після проходження кожного відрізка солдат повідомляє командира. Командир зупиняє групу, по карті визначає наступний азимут, лінійний орієнтир на місцевості, що відповідає визначеному азимуту, і дає команду на продовження руху.

Визначення відстані на карті

Визначення відстаней на карті проводиться за допомогою масштабу, який вказаний на карті, та лінійки.

Для визначення відстані на карті треба виміряти лінійкою або курвіметром відстань між двома необхідними орієнтирами та помножити отриманий результат на величини масштабу.