ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

РОЗДІЛ ІІ. ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ НА ЗАХИСТІ УКРАЇНИ

2.1. Законодавство України про військову службу

2.2. Військова присяга

2.3. Військова символіка України

2.4. Історія розвитку українського війська

2.5. Історія виникнення і розвитку міжнародного гуманітарного права

2.6. Основні норми міжнародного гуманітарного права

2.1. Законодавство України про військову службу

Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу»
	Цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни.

Стаття 1. Закону проголошує:

1. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України.

2. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

3. Військовий обов’язок включає:

- підготовку громадян до військової служби;

- приписку до призовних дільниць;

- прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

- проходження військової служби;

- виконання військового обов’язку в запасі;

- проходження служби у військовому резерві;

- дотримання правил військового обліку.

		Види військової служби:
	– базова військова служба; у статті Закону 15 визначено:

Для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров’я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі – добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.

Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку.

У рік, коли юнак досягає 17-річного віку, з 1 січня до 31 липня він зобов’язаний пройти приписку до призовної дільниці:

- з’явитися у територіальний центр комплектування, пройти медичну комісію, яка визначає його придатність до військової служби, та стати на військовий облік призовників;

- внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів шляхом:

- проходження електронної ідентифікації та уточнення своїх персональних даних засобами електронного кабінету призовника в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- особистого прибуття до територіального центру комплектування з поданням необхідних документів, перелік яких встановлюється Міністерством оборони України.

Поважними причинами непроходження електронної ідентифікації/ неприбуття призовників до призовних дільниць визнаються:

– перешкода стихійного характеру, хвороба призовника або інші обставини, які позбавили його можливості пройти електронну ідентифікацію або особисто прибути до територіального центру комплектування;

– проживання (перебування) на тимчасово окупованій території України або території України, де ведуться бойові дії.

		Види військової служби:
	– військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

Тривалість контракту – 5 р.

– військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

– військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу;

Термін проходження служби 18–45 років (для жінок – 19-45 р. В особливий період – до 60 р.)

Тривалість контракту – 3 р., сержантів старшин – 3–5 р.;

		Види військової служби:
	– військова служба (навчання) курсантів (слухачів) військових закладів вищої освіти, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки (далі – військові заклади вищої освіти та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти);

		Види військової служби:
	– альтернативна (невійськова служба) запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до чинних, згідно з законодавством України, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Термін альтернативної служби у півтора раза довший від терміну військової служби.

Альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля.

Підготовка військових кадрів для ЗС України
	Підготовка висококваліфікованих офіцерів в Україні здійснюється: у військових закладах вищої освіти та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти України; за програмою підготовки офіцерів запасу на добровільних засадах.

Перепідготовка кадрових офіцерів здійснюється у центрах підвищення кваліфікації.

	Підготовка військових кадрів на посади рядового сержантського і старшинського складу здійснюється під час: - Початкової загальновійськової підготовки; - Базової загальновійськової підготовки.

2.2. Військова присяга

	Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів.
Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами.

Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України, її складають персонально в урочистій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів.

ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА

Я, (прізвище, ім'я, по батькові), вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції, законів України, зберігати державну і військову таємницю. Я клянусь захищати Українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності. Я присягаю не зрадити народу України.

Військова присяга – документ юридичної сили, що має велике державне значення. Текст Військової присяги затверджено Постановою Верховної Ради України 6 грудня 1991 р. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які ставляться до воїна і які він має неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України.

«Бути вірним і відданим народові України». 

Складаючи присягу, воїн Збройних Сил України клянеться перед народом, державою бути вірним і відданим їм. Найтяжчий злочин – порушення Військової присяги, зрада народу і Батьківщини.

«Сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів». Найважливіший обов'язок Збройних Сил України – забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розбудови держави, підтримання високої боєздатності, готовності до збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканності кордонів України. Це обов'язок і кожного військовослужбовця.

Накази, розпорядження командирів видаються на основі Конституції, законів, статутів Збройних Сил України і відповідно до конкретної ситуації.

Наказ командира – це закон для підлеглого. Невиконання наказів веде до зниження військової дисципліни, бойової готовності військ.

«Зберігати державну і військову таємницю». Служба у Збройних Силах пов'язана з тим, що воїни ознайомлюються із сучасною бойовою технікою і зброєю, їх секретними зразками, з новими військовими технологіями, документацією тощо. Така інформація не повинна стати відомою зарубіжним спецслужбам і розвідкам. Зберігати і не розповсюджувати державну та військову таємницю – обов'язок кожного громадянина, кожного військовослужбовця. Розповсюдження, передача такої інформації вважається злочином проти Батьківщини і карається згідно із законами України.

Порядок складання Військової присяги
			Кожен громадянин України, який поступає на військову службу, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народові та скріплює її власноручним підписом.
Військова присяга покладає на військовослужбовця всю повноту відповідальності за виконання ним військового обов'язку.
		Присяга у 95одшбр

Військову присягу складають:

1. Військовослужбовці, які прибули до військової частини для проходження військової служби і раніше не складали Військової присяги, – після проходження ними програми підготовки, вивчення основних положень військового законодавства України, військових статутів стосовно їх прав та обов'язків, виконання вправи стрільби із стрілецької зброї, але не пізніше ніж через місяць від дня прибуття до військової частини;

2. Курсанти вищих військових закладів освіти, військових відділень, кафедр та факультетів цивільних закладів освіти, які раніше не складали Військової присяги, – в той самий термін;

3. Приписані до військової частини військовозобов'язані, які раніше не складали Військової присяги, – не пізніше ніж протягом п'яти днів після прибуття до військової частини для проходження навчальних зборів.

День складання Військової присяги є святковим для військової частини. Час і місце складання Військової присяги встановлюються окремим наказом командира військової частини й оголошуються всьому особовому складові.

На складання Військової присяги за рішенням командира військової частини можуть запрошуватися близькі родичі військовослужбовців, які складають Військову присягу, а також інші особи.

	Для складання Військової присяги військовослужбовці прибувають у парадному одязі.
У призначений час військова частина під Бойовим Прапором і з оркестром шикується в лінію ротних (взводних) колон. Військовослужбовці, які складають присягу, стоять у перших рядах.

Ритуал складання Військової присяги розпочинається виступом командира військової частини про значення Військової присяги для сумлінного, самовідданого служіння Україні. За ним до військовослужбовців, які складають Військову присягу, звертаються представники вищого командування, ветерани Збройних Сил України, близькі родичі, офіцери військової частини.

Після цього командир частини дає розпорядження командирам підрозділів приступити до складання військовослужбовцями Військової присяги.

Командири підрозділів за алфавітним списком викликають військовослужбовців, які перед строєм проголошують текст Військової присяги, розписуються в цьому списку напроти свого прізвища.

Після складання Військової присяги списки з особистими підписами осіб, які склали Військову присягу, командири підрозділів урочисто вручають командирові військової частини.

Командир військової частини поздоровляє військовослужбовців із складанням Військової присяги, а всю військову частину – з поповненням її особового складу. Після цього оркестр виконує Державний Гімн України.

2.3. Військова символіка України

Статтею 20 Конституції України визначено: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».

	Державний Прапор України – стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
	За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон – обов'язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був символом і знаком, що об'єднував воїнів навколо князя.
Усі прапори були однакової форми – довге трикутне полотно на держаку.

Коли прапор піднімали над військом – це був урочистий знак до початку бою. Оберігав його стяговик. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов'язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф.

Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого (978–1125). Тоді на монетах було вперше викарбовано тризуб, що став пізніше знаком могутності і сили Київської держави.

У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди – булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби.
	Булава та бунчук – відзнаки гетьманської влади. Бунчук – довга палиця (до 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське волосся. Печатка Запорізького війська була округлою, з гербом посередині, різних розмірів. У війську був один спільний прапор і були полкові та сотенні прапори.

Кожна військова частина під час формування отримує Бойовий Прапор.
	Бойовий прапор військової частини Збройних Сил України є символом військової честі, доблесті і слави.
Він нагадує кожному воїнові про героїчне минуле нашого народу, його мужність і героїзм в боротьбі за національну незалежність, про священний обов'язок бути вірним своєму народові, Батьківщині.

Порядок вручення Бойового Прапора військовій частині
	Бойовий Прапор вручається військовій частині після її сформування від імені Президента України представником Міністерства оборони України, виду Збройних Сил України, оперативного командування або іншим командиром (начальником) за дорученням МО України.
Під час вручення Бойового Прапора військовій частині видається Грамота Президента України. Вручення Бойового Прапора військовій частині проводиться в урочистій обстановці.
	Для вручення Бойового Прапора військова частина шикується зі зброєю так, як цього вимагає Стройовий статут Збройних Сил України для стройового огляду.
Особа, яка вручає Бойовий Прапор, зачитує Грамоту Президента України, після чого вручає Бойовий Прапор і Грамоту командирові військової частини. Оркестр виконує Державний Гімн України.

На завершення вручення Бойового Прапора підрозділи частини проходять урочистим маршем перед особою, яка вручила Бойовий Прапор, знову шикуються. Бойовий Прапор відносять до місця його зберігання.

Після вручення Бойового Прапора по військовій частині видається наказ, згідно з яким встановлюють місце для зберігання Бойового Прапора і призначають прапороносця, асистентів та прапороносний взвод.

Порядок зберігання та тримання Бойового Прапора
	Бойовий Прапор військової частини повинен знаходитися: – у разі розміщення військової частини в казармах; – у приміщенні штабу військової частини;
– у військових частинах, які здійснюють бойове чергування; – на командному пункті військової частини; – разі розташування військової частини табором (у наметах); – у центрі розташування військової частини, під спеціальним навісом; – на навчаннях – на місці, визначеному командиром військової частини.

Бойовий Прапор завжди перебуває під охороною варти. Для охорони Бойового прапора виставляється пост №1 – найвідповідальніший і найважливіший. Він доручається найкращим воїнам.

Бойовий Прапор на посту зберігається у згорнутому вигляді й у чохлі, опечатаному гербовою сургучною печаткою військової частини.

Під Бойовим Прапором військовослужбовці приймають присягу, беруть участь у парадах, походах, маневрах.

За відзнаку в бойових діях, зразкове виконання покладених завдань, високі показники у бойовій підготовці військовим частинам можуть присвоювати почесні найменування, – імена особливо видатних державних, громадських діячів і воєначальників. Стрічку з почесним найменуванням прикріплюють до Бойового прапора.

До Бойового прапора прикріплюють також ордени і медалі, що ними нагороджується військова частина за видатні бойові заслуги, за успіхи у підготовці воїнів.

Найпочеснішою відзнакою воїна за службу є фотографування його під розгорнутим Бойовим прапором частини.

2.4. Історія розвитку українського війська

Історія українського війська сягає тих древніх часів, коли тодішні мешканці земель сучасної України вперше змушені були взятися за зброю, щоб боронити життя і свободу себе і своїх близьких, свого народу і суспільства.

Вся історія державності України тісно пов'язана утворенням і розвитком тих чи інших військових формацій, які забезпечували державний лад, захист і безпеку громадян як від зовнішніх агресорів, так і від внутрішніх дестабілізаційних факторів.

Військова організація слов’ян
			Військова організація слов’ян формувалася з перших століть нашої ери і до виникнення Київської Русі. Воєнна організація була родоплемінною.
Сам рід дбав про зброю та військове спорядження, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Усі важливі військові питання вирішувалось на віче, яке призначало керуючого військом – воєводу. Військо називалося – вої.
		Київська Русь початок
Значний вплив на організацію війська з часів Рюриковічей мали нормани (варяги). Військова підготовка починалася у сім’ї. Основною зброєю були списи, сокира, лук, ніж, меч, щит, праща. Вона поділялася на охоронну (панцир, кольчуга, шолом, щит) та зачіпну (списи, шабля, меч, сокира, лук).

Військо княжої доби
У період зародження давньоруської держави запроваджується постійне регулярне військо – дружина. Князі в разі потреби набирали також військо з міщан і селян, яких озброювали своїм коштом.
		Руське військо

В часи Київської Русі основу українського війська складали князівські дружини і народне ополчення. Княжа дружина була ядром війська. Ополчення збиралось у разі необхідності.

Зброю і коней ополченню надавав князь, який і стояв на чолі війська. Військо поділялося на полки (100–200 осіб) та сотні. З’являються роди війська: піхота, кіннота, флот, відділи інженерного забезпечення.

Військова підготовка молоді проводилася при монастирях і князівських дворах. Залежно від озброєння, військо поділялось на оружників (важкоозброєна піхота та кіннота: мечі, списи, сокири, панцири, шоломи, щити) та стрільців (легкоозброєна піхота та кіннота: луки та стріли). Бойове шикування війська називалося лавою. Починає розвиватися військовий флот. Для військових походів застосовуються лодії (розміщували від 40 до 100 воїнів).

Видатний вклад у розбудову війська княжої доби внесли князі: Олег, Ігор, Володимир Великий, Ярослав Мудрий

Період козаччини
		Виникнення козацького війська

У XIV–XVI ст. україно-руські люди служать у складі війська Великого князівства Литовського, Московської держави, потім Речі Посполитої і навіть Кримського ханства. Крім того, на основі самоорганізованих загонів самооборони починається формування козацького війська, яке пізніше у документах отримало назву Військо Запорізьке Низове.

У 1553 р. Канівський староста Дмитро Вишневецький (Байда) з ватагою козаків на острові Мала Хортиця збудував форт – Запорізьку Січ.

		Структура козацького війська
			У 1572 році польський король Сигізмунд Август наймає на військову службу 300 козаків, що отримують платню, мають право на волю, єдину форму. Утворилося реєстрове козацьке військо. Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі важливі питання вирішувалися на раді. На чолі війська стояв гетьман. Військо поділялось на полки (500–5000 осіб), сотні (100–400 осіб), курені (50 осіб). Новий козак (джура) приймався до війська з 20-річного віку і повинен був три роки навчатися військовій справі.
			Зразком військового мистецтва козаків стали: рухомі фортеці, ваґенбурґи, якими оточувався козацький табір, тришеренговий бойовий порядок піхоти (перша шеренга стріляла, друга подавала рушниці, третя заряджала), використання окопів для стрільби лежачи (шанців).

Саме особовий склад Війська Запорізького відіграє вирішальну роль у Визвольній війні 1648–1657 рр. українського народу середини XVII ст. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Після проголошення союзу з Московським царством 1654 року Військо Запорізьке починає все більше асимілюватися із військовими силами Московії.

Після смерті Хмельницького українські землі потрапили в залежність від Росії, Польщі і Османської імперії.

Козацькі війська брали участь у російсько-турецьких війнах, північній війні проти Швеції на боці Росії, а також у Полтавській битві (1709 р.). З посиленням гніту царату Українське козацьке військо втрачає свою колишню могутність. Цьому сприяє ліквідація указом імператриці Катерини ІІ Гетьманщини (1764 р.) як українського державного утворення та зруйнування 1775 року Запорізької Січі, що була справжнім оплотом українського козацтва. Тепер із українців Наддніпрянщини комплектується значна частина особового складу новоутвореного Чорноморського імперського флоту та армії.

		Козацька Січ
Гетьмани України
			Дмитро Вишневецький (Байда) Козацький ватажок, якого після закладення ним фортеці на острові Мала Хортиця, яку будували так, як вважали за потрібне, і розпочали цю справу, можливо, 1552 року, козаки вибрали своїм гетьманом.
			Іва́н Сірко́ — подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях.
			Іва́н Мазе́па-Каледи́нський – Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережжі (1687–1704). Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок до економічно-культурного розвитку Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини.
			Петро́ Конаше́вич-Сагайда́чний – український полководець та політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорозької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства.
			Богда́н Хмельни́цький – український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханатом та Московським царством.
			Павло Скоропадський (1873–1945) – визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України (1918 р.). Була створена «Українська Держава Павла Скоропадського». Ним здійснювалася політика м’якої українізації. Гетьман розумів, що його держава має бути українською.

Було відкрито близько сотні українських гімназій, відбулося введення до навчальних програм української мови, історії та географії як обов’язкових предметів. Відкриті були українські державні університети в Києві та Кам’янці-Подільському, історико-філологічний факультет у Полтаві, створені Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека, Український театр драми і опери, Українська державна капела, Український симфонічний оркестр, Українська академія наук тощо.

Національно-визвольна боротьба
		Історія української державності

Кінець ХІХ – початок ХХ століття період нового підйому національно-визвольної боротьби, центром якої стала Західна Україна (Галичина), де зароджується січовий стрілецький рух. З’являються стрілецькі товариства «Січ», «Сокіл»… Товариства навчали своїх членів військового ремесла. На початку І світової війни (у 1914 р.) в складі австро-угорської армії був сформований легіон Українських Січових Стрільців, який брав участь у боях проти російських військ. Після падіння Російської імперії на українських землях утворюються численні військові формації, такі як Армія УНР, загони Вільного козацтва, Українська Повстанська Армія батька Махно, а також Червоне козацтво. Останнє стає основою збройних сил УРСР і СРСР – Робоче-селянської Червоної Армії.

Основні події національно-визвольної боротьби 1917–1920 років 10.06.1917 р. укладений 1 Універсал, 3.07.1917 р. 2 Універсал – проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки. 16.01.1918 – ЦР УНР ухвалює закон про утворення народної армії на міліційній основі, яка в березні реорганізується в регулярну українську армію.
	29. 04. 1918 р. – державний переворот, до влади приходить Скоропадський. В липні ухвалюється закон про загальний військовий обов’язок, відновлюється козацтво. У листопаді Скоропадський проголосив Україну федеративною частиною Росії. 30.10. 1918 р. – створюється новий уряд – Директорія УНР на чолі з Петлюрою. 16.11. починається наступ військ Директорії проти Скоропадського і 14.12. Скоропадський зрікається від влади, відновлюється УНР.
1919 р. – для боротьби з поляками на Західній Україні створюється Галицька Армія

Частина населення України стає на шлях боротьби за встановлення влади Рад. Першою частиною української Червоної Армії стає полк (пізніше дивізія) Червоного козацтва на чолі з В. Примаковим. Гучну славу здобули Богунський, Таращанський полки, кавалеристи Г. Котовського. В боротьбі за національну державність не вдалося досягти консолідації сил, тому УНР не змогла захистити свою незалежність.

Україна у Другій світовій війні. Українська Повстанська Армія

З розгортанням Другої світової війни українці починають творити свої власні збройні формування. Першим таким можна вважати Карпатську Січ – парамілітарну організацію, яку формують у 1938–1939 рр. українці Закарпаття для захисту власної держави – Карпатської України. У 1940 році за дорученням Уряду УНР Тарас Бульба-Боровець формує на Поліссі збройну формацію, яка має розпочати боротьбу за Незалежність України. Це військо дістало назву Поліська Січ та нараховувало до 10000 бійців.

На основі Поліської Січі сформувалася – Українська Повстанська Армія (УПА). Датою створення цього війська прийнято вважати 14 жовтня 1942 року. Метою УПА було вибороти Незалежність України, а отже, вона вела збройну боротьбу як проти Червоної армії, так і проти німецького Вермахту. Очолив УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич.

Україна у ІІ світовій війні. Радянська Армія

Основна частина населення України боролася проти фашизму в складі Збройних Сил СРСР. До лав армії за роки війни мобілізовано понад 7 млн українців, близько 6 млн загинуло на фронтах, в партизанських загонах, в підпіллі, а всього загинуло більш 10 млн. За участь у війні 2,5 млн українців нагороджено орденами і медалями, 2 тис. удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 32 це звання присвоєно двічі, а І. Кожедубу – тричі.

Основні події боротьби українського народу у ІІ світовій війні.

22.06.1941 р. – початок війни фашистської Німеччини проти Радянського Союзу.

19.11.1942–2.02.1943 р. – Сталінградська битва, після якої почалося звільнення України.

18.12. 1942 р. – визволено перший населений пункт України – с. Півнівка Луганської обл.

5.07–23.08.1943 р. – Курська битва – подальше визволення лівобережної України.

24.01.–17.02.1944 р. – Корсунь-Шевченківська операція.

Роль важливого стратегічного чинника в роки війни відіграв радянський партизанський рух.

Партизанський рух Етапи розвитку партизанського руху: 1. До кінця 1942 р. – зародження і становлення. 2. До середини 1943 р. – стабілізація (поява штабів партизанського руху, допомога Великої землі). 3. До повного розгрому фашистів – активних наступальних дій.

28.10.1944 р. – повністю визволено територію України.

Основні події партизанського руху у ІІ Світовій війні.

20.06.1942 р. – створено Український штаб партизанського руху на чолі зі Т. Строкачем. Розрізнені загони збираються у великі з’єднання під командуванням С. Ковпака, О. Сабурова, О. Федорова та ін.

1943 р. – славнозвісний Карпатський рейд під командуванням С. Ковпака.

Усього за роки війни здійснено 19 рейдів, пройдено по тилах ворога 52 тис. км. Кількість партизан в Україні сягала від 50 до 180 тис. За роки війни партизани знищили 468 тис. солдат і офіцерів противника, пустили під укіс 5019 ешелонів, підбили 1568 танків і бронемашин.

Реформування та розвиток сучасних Збройних Сил.

Становлення сучасних Збройних Сил має свою передісторію, свої традиції, які передаються із покоління в покоління. З давніх-давен аж до новітніх часів, через свої багатства й незахищеність, Україна, більше ніж будь-яка країна Європи, зазнавала спустошливих нападів і завоювань. Тому тема чужоземного поневолення й боротьби з ним стала досліджуваною в її історії.

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності та пізнішого розпаду СРСР, Україна успадкувала одне з найбільш потужних угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та сучасними зразками озброєння та військової техніки. 24.08.1991р.

Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення Міністерства оборони України.

З 24 серпня 1991 р. під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9293 танки і 11346 бойових машин), бригада спецназу, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1100 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2600 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 700 тисяч чол.

Уряд України приступив до створення Збройних сил. Ознаками того періоду були одночасне формування правової основи діяльності Збройних сил, реорганізація їх структур, створення систем управління, забезпечення та інших елементів. Становлення Збройних сил супроводжувалося скороченням чисельності особового складу, озброєнь та військової техніки. В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави.

У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери. 6 грудня 1991р. прийняті Закони України « Про оборону України», « Про Збройні сили України». Ця дата відзначається як День Збройних Сил України. На ті ж роки припадає й ліквідація ядерного роззброєння України. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося ядерної зброї.

Українське військо бере активну участь у миротворчих операціях, яка розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-XII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії».

У наш час військовослужбовці Збройних сил України беруть участь в операціях з підтримання миру у більше ніж 10 країнах світу. Перші бойові дії підрозділів ЗС України відбулися в липні 1992 року з прибуттям 240 окремого спеціального батальйону (УКРБАТ-1) до м. Сараєво, Боснія і Герцеговина. Підрозділи батальйону були неодноразово атаковані ворогуючими сторонами.

Після анексії Криму навесні 2014 року почалася агресія Російської Федерації у Донбас. Для ефективного захисту суверенітету і територіальної цілісності України та гідної відсічі агресору у Збройних Силах України проводиться реформування з одночасним повним забезпеченням сучасним озброєнням, бойовою технікою, засобами захисту, повне та всебічне матеріальне постачання. Підрозділи Збройних Сил проходять перед відправкою в зону проведення операції Об’єднаних Сил бойове злагодження з військовим навчанням. В зоні ООС бійці та командири отримують бойовий досвід. На тлі повномасштабної збройної агресії Російської Федерації в Україну, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, спільно з нашими західними друзями відібувається інтенсивне вдосконалення військової майстерності, оснащення сучасною бойовою технікою та озброєнням. На корабельних верфях Франції будуються катери берегової охорони.

Сполучені Штати Америки та Велика Британія наприкінці 2021, початку 2022 року почали постачання в Україну оборонної летальної зброї, а саме: протитанкових керованих ракетних комплексів 3 покоління Javelin та NLAW, артилерійських систем М777 та HIMARS. З початком активних бойових дій та на тлі постійних інтенсивних обстрілів та бомбардувань мирного населення України до цих поставок приєдналися країни Балтії, Польща, Німеччина, інші країни Європи. З метою закрити небо від ворожих атак Україна отримує засоби ППО IRIS-T та NASAMS.

Питання для самоконтролю

1. Опишіть військову організацію слов’янського війська. 2. Які воєнні походи здійснили перші київські князі? 3. Який сенс мали походи князів для зміцнення Руської держави в середині Х ст.? 4. Опишіть військове мистецтво козаків Війська Запорозького в ХVІ ст. 5. Створюємо проєкти «Воєнні походи українських»: а) пригадайте з курсу «Історія України», які воєнні походи княжої (або козацької) доби були переможними; б) складіть про один з них есе (кожна група – на вибір). Використайте додаткову інформацію з інтернету, історичних документів тощо.

2.5. Історія виникнення і розвитку міжнародного гуманітарного права

Міжнародне право – це сукупність обов’язкових для держав правових норм, які спрямовані на захист жертв збройних конфліктів міжнародного і неміжнародного характеру і на обмеження засобів і методів ведення війни.

Битва під Сольферіно 1859р.

Найбільша битва Австро-італо-французької війни 1859 року, яка відбулась 24 червня 1859 року між коаліцією Франції та П'ємонту і Сардинського королівства (сучасна Італія) проти армії Австрійської імперії поблизу Сольферіно в Ломбардії (Півн. Італія).

Період козаччини
Французька армія завдала поразки австро-угорським військам. Велика кількість поранених, приречених на смерть, покрила поле бою. Санітарна служба була відсутня.
Швейцарець Анрі Дюнан, який став свідком цього, організував допомогу на громадських засадах. Надалі він запропонував заснувати громадський орган з надання допомоги пораненим і хворим воїнам. Його ідея була реалізована шляхом заснування відповідного комітету, який у подальшому став Міжнародним Комітетом Червоного Хреста.

2.6. Основні норми міжнародного гуманітарного права

Міжнародне гуманітарне право

Поняття «комбатант» і «цивільна особа»

Комбатант (фр. combattant – боєць, що б'ється) – особа, що входить до складу збройних сил і має право безпосередньо брати участь у воєнних діях.
	Поняття «комбатант» використовується тільки в контексті міжнародного збройного конфлікту. Особовий склад збройних сил (окрім медичного і духовного персоналу, інтендантської служби і деяких інших), а також добровольчих, партизанських загонів вважаються комбатантами, якщо вони відповідають наступним вимогам:
- мають в підрозділі особу, відповідальну за своїх підлеглих; - мають визначений і виразно видимий здалека відмітний знак; - відкрито носять зброю; - дотримують у своїх діях закони і звичаї війни.

Комбатанти можуть брати безпосередню участь у військових діях і можуть піддаватися нападу.

Цивільні особи і особи, які не входять до складу озброєних сил, не є комбатантами. Вони не мають права брати участь в бойових діях.

Цивільні особи не повинні піддаватися нападу, якщо тільки вони не беруть безпосередньої участі у військових діях.

Жінки
	Жінки з числа цивільного населення •До них треба ставитися з особливою пошаною •У місцях позбавлення волі матері і діти повинні міститися разом

Жінки-комбатанти
	Правила ставлення до чоловіків-комбатантів повною мірою відносяться і до них. Як військовополонені, вони повинні розміщуватися окремо від чоловіків-військовополонених.

Діти
	Діти з числа цивільного населення - проявляються особливе ставлення і турбота -особлива турбота і захист дітей-сиріт

Діти-комбатанти
	Діти до 15 років не повинні залучатися до збройних конфліктів - особливе ставлення до них як до військовополонених

Журналісти:

- є цивільними особами

- знаходяться під дією небезпек збройних конфліктів

- не мають права отримання статусу військовополоненого

Медичний і духовний персонал:

- є цивільними особами

-знаходяться під заступництвом і повинні поважатися.

Поняття «військовий об'єкт» і «цивільний об'єкт»
Особовий склад збройних сил (окрім медичного і духовного персоналу), військові установи і будь-який об'єкт, який через свій характер, розташування, призначення або використання робить ефективний внесок у військові дії і повне або часткове руйнування, захоплення або нейтралізація якого дає явну військову перевагу, – це військові об’єкти.
	Військові об'єкти є законними військовими цілями і можуть знищуватися відповідно до Права військових конфліктів. Військові склади, бази продо-вольчого постачання або техні-чного обслуговування вважаються військовими об'єктами.

Деякі об'єкти, що користуються особливим захистом
	Українське військо бере активну участь у миротворчих операціях, яка розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-XII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії».

Такі об'єкти не повинні ставати військовими об'єктами і не повинні піддаватися нападу. Медичні працівники цивільних і військово-медичних служб, лікарні, госпіталі, їх транспортні засоби і устаткування.

Культурні цінності:

- пам'ятники: твори архітектури, монументальної скульптури і живопису, елементи або структури археологічного характеру, написи, печери і групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з погляду історії, мистецтва або науки; - визначні місця: твори людини або спільні творіння людини і природи, а також зони, зокрема археологічні, визначні місця, що становлять видатну універсальну цінність з погляду історії, естетики, етнології або антропології.

Культурні цінності можуть позбутися статусу недоторканності у разі крайньої військової необхідності. Позбавлення культурних цінностей, що користуються особливим захистом, статусу недоторканності може бути продиктоване тільки неминучою військовою необхідністю, яка визначається, принаймні, командиром бригади.

Споруди, що містять небезпечні сили:
	Греблі, атомні електростанції - повинні позначатися відмітними емблемами - важко уявити наслідки озброєного нападу на них

Цивільна оборона:
	Захищає цивільне населення під час збройного конфлікту і допомагає йому. Будучи не комбатантами, можуть одягатися по-військовому і мати легку вогнепальну зброю. Повинні мати відмітні знаки.

Зони і місцевості, що особливо захищаються
	Згідно з Правом військових конфліктів, сторони, що знаходяться в конфлікті в мирний час або під час військових дій, можуть організовувати санітарні зони, безпечні зони, демілітаризовані зони або місцевості, що не захищаються (відкриті).

Такі зони організовуються за рішенням державної влади. Вони офіційно оголошують про те, які правила діятимуть у цих зонах і як вони функціонуватимуть.

Такі зони або місцевості будуть відкритими для окупації, і відносно цих зон не буде озброєного нападу.

Санітарні і нейтральні зони

- захищають поранених і хворих воїнів

- захищають біженців і цивільних осіб

- безпечна зона для цивільного населення

Правовий статус учасника бойових дій
	Ø Поранені комбатанти ворога: - Пощади і роззброй їх - Надай необхідну медичну допомогу Достав їх до свого командира або в найближчий медпункт - УВАГА! При наданні медичної допомоги перевагою користується той, у кого стан важчий
Ø Ворожі комбатанти, які потрапили в полон або поранені, більше не є учасниками бойових дій і повинні бути захищені Ø Пілоти підбитих літальних апаратів повинні бути захищені Ø По десанту можна відкрити вогонь
	Ø Речі військовополонених: забери ті речі, які є військовими - залиш особисті речі і документи Ø Ніколи не стався до військовополонених так само, як не хочеш, щоб ставилися до тебе Ø Не допускається напад на тих, хто піднімає білий прапор. Це означає, що у них є намір почати переговори або здатися в полон

Заборонені методи ведення воєнних дій

Заборонені засоби війни

• будь-яка зброя, основна дія якої полягає в нанесенні ушкоджень осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів;

• засоби впливу на природне середовище, що мають широкі довгострокові наслідки в якості засобів руйнації, завдання шкоди або заподіяння шкоди іншій державі:

- вибухові і запальні кулі

- протипіхотні міни

- кулі, що розвертаються або сплющуються в людському тілі

- розривні снаряди вагою 400 г або менше, споряджені вибуховими чи запалювальними речовинами;

- отрути й отруєна зброя

- задушливі, отруйні та інші гази, рідини і процеси.

- біологічна зброя

- лазерна (засліплювальна) зброя

Заборонені методи війни

Ø Застосування зброї, снарядів, речовин та методів ведення воєнних дій, які можуть спричиняти надмірні пошкодження та надмірні страждання.

Ø Застосування методів та засобів ведення воєнних дій, які мають на меті спричинити або, як можна очікувати, спричинять велику, довгочасну і серйозну шкоду природному середовищу

Ø Віроломство:

- симуляція намірів вести переговори під прапором перемир'я;

- симуляція капітуляції;

- симуляція небоєздатності внаслідок поранення чи хвороби;

- симуляція володіння статусом цивільної особи чи некомбатанта;

- симуляція володіння статусом, який надає захист, шляхом використання прапорів, емблем або форменого одягу ООН чи нейтральних держав.

Ø Віддання наказу не залишати нікого живим

Ø Знищення солдатів, які здаються у полон або будь-яким чином недієздатні

Ø Використання не за призначенням емблему Червоного Хреста, Червоного Півмісяця

Ø Використання прапорів, військових емблем, знаків розрізнення та форменого одягу нейтральних держав та держав, які не беруть участь у збройному конфлікті

Ø Найманство. Найманець – це особа, яка:

- спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб брати участь у збройному конфлікті;

- керується бажанням одержати значну особисту винагороду;

- не є громадянином сторони чи постійним жителем країни, що перебуває у конфлікті;

- не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії;

- не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків.

Заборонені дії щодо жертв війни
Зазначені заборони діють щодо поранених, хворих, осіб, потерпілих від корабельної аварії на морі, цивільного населення і військовополонених:
- посягання на життя і фізичну недоторканність, включаючи вбивства, каліцтва, жорстоке поводження; - тортури, катування, колективні покарання; посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе звернення; - проведення медичних або наукових експериментів; - застосування покарань без попереднього судового рішення; - перетворення цивільного населення в об'єкт військового нападу; - вчинення нападу невибіркового характеру, що стосується цивільних об'єктів і населення.

		Основні норми МГП
	- Військова необхідність - Досягнення військової мети в межах, обумовлених відповідністю її застосування. - Гуманність - Особи, позбавлені дієздатності, а також ті, хто не бере участь безпосередньо в бойових діях, мають право на повагу, захист і гуманне поводження.
- Засоби нападу на супротивника повинні бути відповідними тим, що надають опір. - Сторони, що знаходяться в конфлікті, повинні завжди проводити відмінність між цивільним населенням і комбатантами, щоб щадити цивільне населення і цивільні об'єкти. - Право вибирати методи або засоби ведення військових дій сторонами, що знаходяться в конфлікті, не є необмеженим.

Питання для самоконтролю

1. З досягненням якого віку юнаки приписуються до призовної дільниці, вважаються призовниками і беруться на військовий облік? 2. Назвіть види військової служби та коротко їх охарактеризуйте. 3. Які поважні причини неприбуття громадянина до призовної дільниці у строки, встановлені військкоматом? 4. Охарактеризуйте історичні витоки Військової присяги, Бойового прапора, військових відзнак та символіки України. 5. Поясніть зміст, значення та порядок складання Військової присяги на вірність українському народові. 6. Дайте визначення поняття «міжнародне гуманітарне право». 7. Хто належить до найманців? Чим вони відрізняються від добровольців (волонтерів)? 8. Яких норм МГП слід дотримувати під час воєнних дій? 9. Які особи перебувають під захистом МГП? 10. Що відрізняє: а) віроломство від воєнної хитрості; б) розвідника від шпигуна? 11. Як здійснюють розпізнавання об’єктів, що перебувають під захистом МГП? 12. Які положення мають виключити помсту військовополоненим? 13.Що заборонено МГП стосовно цивільних осіб?

Попередня тема

На початок

Наступна тема