БУДІВЕЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ		ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

ІІ. ЦИВІЛЬНІ БУДИНКИ ТА ЇХ КОНСТРУКЦІЇ

8. Перегородки

8.1. Перегородки, їх класифікація

8.2. Перегородки з дрібнорозмірних елементів та інші

8. Перегородки

8.1 Перегородки, їх класифікація

Перегородками називають внутрішні вертикальні огородження, які відокремлюють одне приміщення від іншого.

Перегородки повинні бути: міцні, стійкі, легкі, мати добрі звукоізоляційні властивості, відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, бути індустріальними й економічними. До них можуть бути пред'явлені також спеціальні вимоги: водостійкості, вогнестійкості та інші, в залежності від особливостей огороджуючих приміщень.

За матеріалом і конструкцією перегородки поділяють на: великопанельні – гіпсобетонні, гіпсошлакові; плитні – з дрібно-розмірних гіпсових, гіпсобетонних та інших плит; кам'яні – з цегли, керамічного каменю або легкобетонних блоків; зі склоблоків, склопрофіліту; дерев'яні.

Перегородки класифікують за такими ознаками:

- за призначенням: міжкімнатні, міжквартирні, перегородки санітарних вузлів, кухонь;

- за огороджуючими властивостями: глухі, з прорізами для дверей і вікон, неповні (які не доходять до стелі);

- за способом установки: стаціонарні та розсувні;

- за структурою: суцільні (з одного матеріалу) й каркасні (обшиті зовні листовими матеріалами);

- за способом влаштування: індустріальні (із великорозмірних елементів) та неіндустріальні (дрібнорозмірні).

На вибір типу і конструкції перегородок впливає поверховість будівель і наявність місцевої виробничої бази. Як правило, великопанельні перегородки застосовують у багатоповерхових будівлях, а з дрібнорозмірних елементів найчастіше влаштовують перегородки в малоповерхових будинках і в будівлях з місцевих матеріалів.

8.2. Перегородки з дрібнорозмірних елементів та інші

Для влаштування перегородок із дрібнорозмірних елементів застосовують плити на основі гіпсу (гіпсобетонні), цеглу, керамічні камені, склоблоки, склопрофіліт.

Перегородки з гіпсобетонних та інших плит (рис. 8.2.1, а, б) часто застосовують у громадському будівництві. Плити виготовляють розміром 800x400x80 мм з гладкими лицьовими поверхнями й напівкруглими пазами за контуром (рис. 8.2.1, б).

Рис. 8.2.1. Перегородки з гіпсових і легкобетонних плит:

а – загальний вигляд;

б – гіпсова плита;

в – загальний вигляд перегородки з порожнинних легкобетонних плит;

1 – проконопачення клоччям, змоченим у гіпсовому розчині;

2 – затирка гіпсовим розчином;

3 – шар руберойду;

4 – цвяхи;

5 – гіпсова плита;

6 – легкобетонна порожнинна плита перегородки санітарного вузла;

7 – керамічна плитка

Плити укладають з перев'язкою вертикальних швів і замонолічуванням шляхом заливки всіх каналів, що утворюються пазами, рідким гіпсовим розчином. У місцях дверних прорізів перегородки із плит підсилюють наскрізними дерев'яними стояками та ригелями. Коробку закріплюють до перегородки цвяхами. До кам'яних стін перегородку прикріплюють за допомогою цвяхів, головки яких випускають зі швів кладки в бокові пази плит. У місцях стикування перегородок між собою у шви закладають петлі з дроту або штирі. З одного шару таких плит виконують міжкімнатні перегородки, а з двох шарів з повітряним прошарком 40 – 50 мм – міжквартирні. Ці перегородки бояться вологи, тому для влаштування перегородок у санвузлах застосовують шлакобетонні плити (рис. 8.2.1, в).

Кам'яні перегородки (рис. 8.2.2, а, б, в) виконують із цегли, дрібних блоків і легких місцевих природних каменів на складному розчині з перев'язкою швів і штукатуркою з обох боків цементним розчином. Такі перегородки вологостійкі й негорючі, їх застосовують у приміщеннях з підвищеною вологістю, а також у тих приміщеннях, де необхідне пожежостійке огородження.

Цегляні перегородки роблять завтовшки 1/2 або 1/4 цеглини. Перегородки в 1/2 цеглини завтовшки мають мати висоту не більшу 3 м, а довжину – 5 м. Якщо висота й довжина приміщення перевищують зазначені розміри, то перегородку армують сталлю перерізом 1,5x25 мм, яку вкладають у горизонтальні шви через кожні шість рядів кладки. Кінці арматури загинають і прикріплюють до стін цвяхами. Перегородки 1/4 цеглини завтовшки застосовують для приміщень з невеликими розмірами (в санвузлах). За більших розмірів для підвищення стійкості ці перегородки армують горизонтальною та вертикальною арматурою, що утворює сітку з вічками 525x525 мм. Перегородки зі легкобетонних каменів (рис. 8.2.2, в) роблять 90 і 190 мм завтовшки, а з керамічних – 120 мм. За значної висоти та довжини їх армують.



*Рис. 8.2.2. Кам'яні перегородки:*
*а – з цегли в 1/4 цеглини;* *б – з цегли в 1/2 цеглини;* *в – із дрібних блоків;* *1 – цегла на ребро;* *2 – загини арматури для кріплення до перекриття та стін;* *3 – арматура* Ø *4 – 6 мм;*	*4 – розчин;* *5 – штукатурка;* *6 – цегла;* *7 – пачкова сталь;* *8 – оздоблювальний шар;* *9 – плінтус;* *10 – дрібні блоки*

Перегородки зі склоблоків і склопрофіліту вологостійкі, гарні на вигляд, мають велику світлопропускну здатність, що дає змогу освітлювати приміщення так званим другим світлом.

Перегородки зі склоблоків (рис. 8.2.3) вкладають на цементному розчині складу 1:3 без перев'язки швів, з прокладенням арматури у вертикальні та горизонтальні шви.

Рис. 8.2.3. Перегородка зі склоблоків:

а – загальний вигляд перегородки;

б – склоблок;

в – армування перегородки зі склоблоків;

1 – арматура у швах між склоблоками;

2 – еластична прокладка;

3 – дерев'яна пробка;

4 – цегляна кладка;

5 – наличник;

6 – анкер із перфорованої штабової сталі;

7 – цементний розчин;

8 – дверна коробка;

9 – склоблоки, вкладені без перев'язки швів;

10 – стальна обв'язка;

11 – шви з розчину

Перегородки зі склопрофіліту (рис. 8.2.4) складають з елементів (найчастіше коробчастого профілю), що мають висоту, яка дорівнює висоті приміщення. Ці елементи встановлюють між верхньою та нижньою дерев'яною або металевою обв'язками, шви між ними заповнюють спеціальною мастикою.

Рис. 8.2.4. Перегородка зі склопрофіліту:

а – загальний вигляд перегородки;

б – примикання склопрофіліту до перекриття;

в – те саме до стіни;

г – ущільнювальна прокладка;

д – склопрофіліт коробчастого профілю;

є – спирання перегородки зі склопрофіліту на перекриття;

ж – примикання склопрофіліту до дверної коробки;

1 – панель перекриття;

2 – обв'язка;

3 – гвинт;

4 – герметик;

5 – ущільнювальна прокладка;

6 – галтель;

7 – склопрофіліт;

8 – цвях;

9 – дерев'яний брус;

10 – цементний розчин;

11 – дверна коробка

Перегородки з дрібнорозмірних елементів (цегли, плит) неіндустріальні, вимагають великих трудових затрат, тому їх застосовують під час ремонтних робіт та будівництва малоповерхових будівель там, де вони є місцевим матеріалом і зменшують вартість будівництва.

Великопанельні перегородки виготовляють з підготовленою поверхнею для фарбування чи наклеювання шпалер.

У практиці будівництва найбільшого поширення набули гіпсобетонні панелі (рис.8.2.5, а) розміром на приміщення заввишки 2,5 – 3,0 м за довжини 4 – 6 м і товщини 80 – 100 мм. Панелі армують дерев'яними рейками перерізом 20x20 мм, які укладають сіткою з вічками 400x400 мм. Внизу і з боків рейки каркаса закріплюють двома обв'язувальними брусками 40x40 мм, а вгорі – двома брусками трикутного перерізу. Перегородки з дверними прорізами мають довжину від 2,5 до 6 м. Дверні прорізи в панелі облямовують по периметру парними брусками перерізом 40x40 мм, до яких потім прибивають дверну коробку. Монтажні петлі закріплені до нижнього опорного бруска. Під час улаштування міжквартирних перегородок ставлять дві панелі з проміжком 40 – 50 мм між ними.

Рис. 8.2.5. Великопанельні перегородки:

а – гіпсобетонні;

б – залізобетонні;

в – склозалізобетонні;

1 – обв'язка з дерев'яних брусків;

2 – монтажні петлі;

3 – залізобетонна обв'язка;

4 – склоблоки

Гіпсобетонні перегородки виготовляють прокатним касетним або стендовим способом з гіпсового розчину з місцевими заповнювачами зі щебеню, черепашнику, туфу та інших матеріалів.

У повнозбірних будівлях застосовують залізобетонні панелі, які суміщають функції внутрішніх стін і перегородок (рис. 8.2.5, б), їх виготовляють розміром на кімнату й армують стальною сіткою.

Склозалізобетонні панелі (рис. 8.2.5, в) складаються зі склоблоків, обрамованих за контуром залізобетонною обв'язкою. Такі перегородки застосовують для освітлення приміщень, наприклад коридорів, «другим» світлом.

Затрати праці на влаштування великопанельних перегородок у 2,5 рази менші, ніж на влаштування перегородок дрібноштучних матеріалів.

В останні роки в будівництві одержали поширення легкі каркасно-обшивні перегородки з азбестоцементними стояками (рис. 8.2.6, а), що закріплюють між гребенями металевих напрямних, прикріплених дюбелями до стелі та до перекриття. Стояки з обох боків обшивають гіпсокартонними листами або іншим листовим матеріалом. Для закріплення обшивки використовують самонарізні гвинти. Для звукоізоляції перегородок між стояками впритул укладають плити з мінеральної вати або скловолокна, загорнуті в поліетиленову плівку; щоб вони не осідали, закріплюють до стояків.

Рис. 8.2.6. Індустріальні каркасно-обшивні перегородки:

а – з азбестоцементними стояками;

б – з дерев'яним каркасом;

в – з каркасом з тонкого металевого профілю;

1 – нижня напрямна з листової сталі; 2 – швелер із азбоцементу;

3 – листова обшивка;

4 – звукоізоляція з мінераловатних плит;

5 – стрічка;

6 – гвинт;

7 – підлога;

8 – дюбелі для кріплення верхньої напрямної;

9 – гребінь напрямної;

10 – отвір;

11 – нижня напрямна з брусків;

12 – стійки;

13 – стрічка;

14 – шурупи;

15 – гіпсокартонні листи;

16 – нижні напрямні;

17 – плінтус;

18 – стояки зі швелера

Вертикальні шви на поверхні, залежно від матеріалу, заклеюють стрічкою, закривають нащільником, заповнюють мастикою. Стики в місцях приєднання перегородок до стін і стель заповнюють джгутом і заробляють мастикою.

Виготовляють перегородки з каркасом із тонкого металевого профілю (рис. 8.2.6, в) у вигляді стояків, закріплених з напрямними до перекриття та стелі. Обшивка може бути одно- або двошарова. Внутрішнє заповнення виконують з мінераловатних плит.

Застосовують індустріальні перегородки з дерев'яним каркасом (рис. 8.2.6, б) із антисептованих стояків і брусків-напрямлячів, що кріпляться до стелі та перекриття. Гіпсокартонні листи обшивки прикріплюють до стояків перегородки шурупами або цвяхами. Для підвищення звукоізоляції порожнину між обшивками заповнюють мінераловатними плитами.

За способом виготовлення дерев'яні перегородки є: дощаті, каркасні, щитові, столярні.

Дощаті перегородки (рис. 8.2.7) виконують із дощок 50 мм завтовшки, які встановлюють на нижній брус, що спирається на перекриття. Верхні кінці вертикально встановлених і впритул з'єднаних дощок закріплюють до трикутних брусків, прикріплених до стелі. Дошки зв'язують один з одним шипами, які розміщують за висотою з кроком 1400 мм шаховим порядком. Шипи надають перегородці жорсткості. Потім перегородки штукатурять з обох боків по дранці вапняно-гіпсовим розчином 20 мм завтовшки або обшивають листами сухої штукатурки. Влаштування таких перегородок дуже трудомістке.

Рис. 8.2.7. Дощата перегородка:

1 – дошки завтовшки 50 мм;

2 – шпонка;

3 – дранка;

4 – прогін над прорізом;

5 – штукатурка

Найбільш економічними є щитові перегородки (рис. 8.2.8) зі щитів, виготовлених на заводах із відходів пиломатеріалів або несортових дощок. Щити виготовляють дво- або тришаровими на всю висоту приміщення з чвертями для стискування один з одним. Перегородки штукатурять або обшивають гіпсобетонними листами. Якщо щити призначені під штукатурку мокрим способом, то їх оббивають дранкою.

Рис. 8.2.8. Щитові перегородки:

а – конструкція двошарового щита;

б – конструкція тришарового щита;

в – деталь опирання перегородки на дерев'яне перекриття;

1 – дранка;

2 – щит дерев'яний;

3 – дерев'яні трикутні бруски;

4 – опорний лежень;

5 – балка;

6 – галтель

Каркасні перегородки (рис. 8.2.9) складають із дерев'яного каркаса і заповнення. Стояки каркаса встановлюють через 0,5 – 1 м, обшивають з двох боків дошками завтовшки 20 – 25 мм. Проміжок між дошками заповнюють утеплювачем (керамзитом). Перегородки штукатурять або оббивають листами сухої штукатурки.

Рис. 8.2.9. Каркасна перегородка:

1 – стояк каркаса;

2 – штукатурка;

3 – дранка;

4 – нижня обв'язка;

5 – прогін над прорізом;

6 – обшивка з дощок;

7 – верхня обв'язка;

8 – утеплювач із керамзиту

Столярні перегородки (рис. 8.2.10) застосовують у приміщеннях, де звукоізоляція не береться до уваги. Їх складають із глухих або засклених збірних дерев'яних щитів, які встановлюють на обв'язку, прикріплену до підлоги. Зверху щити скріплюють карнизними дошками. Такі перегородки фарбують олійною фарбою або обклеюють шпоном. За зовнішнім виглядом вони схожі на дверні полотна.

Рис. 8.2.10. Столярна перегородка:

1 – штапик;

2 – верхня обв'язка перегородки;

3 – лиштва;

4 – обв'язка щита;

5 – скло;

6 – фільонка;

7 – нижня обв'язка;

8 – плінтус;

9 – йорж;

10 – стояк

Застосовують також перегородки-шафи та розсувні перегородки. Перегородки-шафи (рис. 8.2.11, а) монтують зі стояків і щитів за допомогою стяжних болтів і шурупів. Ширина перегородок 500 мм, це дозволяє використовувати їх для зберігання одягу, взуття тощо. Ці перегородки переставляють, змінюючи площу суміжних кімнат.



*Рис. 8.2.11. Перегородки:*
*а – перегородка-шафа;* *б – розсувна перегородка;* *1 – внутрішній простір перегородки;* *2 – стулки;*		*3 – ролик з нижнім поворотним штирем;* *4 – верхня напрямна підвіска;* *5 – петлі;* *6 – нижній напрямний штир*

Розсувні (рис. 8.2.11, б) перегородки складаються з набору стулок, з'єднаних петлями. Коли підвішені ролики рухаються по верхній напрямній стулки, перегородки збираються в «гармошку». Установлення розсувних перегородок дає змогу трансформувати розпланування приміщень.

Всі перегородки (крім столярних і перегородки-шафи) установлюють на несучі елементи перекриття (балки, плити) на шар розчину або інші пружні прокладки (рис.8.2.12, є, і). Якщо перегородки розташовують на перших поверхах безпідвальних будівель і в підвальних поверхах, то їх установлюють на цегляні та бетонні стовпчики, або на бетонну підготовку.

Якщо в перекритті є підпідлоговий простір, то по всій довжині перегородки влаштовують у ньому вертикальну діафрагму з цегли або інших матеріалів, які не допускають проникнення шуму з одного приміщення в інше. Товщина діафрагми має бути не меншою від товщини перегородки.

У місцях примикання підлоги до перегородок потрібно прокладати звукоізолюючі прокладки (рис. 8.2.12, є). Вони можуть бути з антисептованого бруса, смуги деревоволокнистої плити, повсті та інших пружних матеріалів.

За спряження перегородок зі стінами і між собою треба забезпечувати щільність швів, для чого проконопачують зазори, а шви заповнюють розчином (рис. 8.2.12, в).

Перегородки не слід доводити до стелі на 10 – 15 мм. Зазор треба старанно проконопатити лляним клоччям, змоченим у гіпсовий розчин, а потім заповнити розчином з обох боків на глибину 20 – 30 мм для того, щоб забезпечити надійну звукоізоляцію (монтажною піною) (рис. 8.2.12, д).

Перегородки з панелей і плитних матеріалів кріплять до цегляних стін за допомогою стальних йоржів, які забивають у закладені в стіну дерев'яні антисептовані вкладиші (рис. 8.2.12, в) за висотою у двох місцях.

Рис. 8.2.12. Каркаси великопанельних перегородок, їх деталі:

а – глуха перегородка з полегшеним каркасом;

б – перегородка з суцільним каркасом і дверним прорізом;

в – примикання до стіни;

г – примикання до прогону;

д – примикання до стелі;

е – опирання міжквартирної перегородки на перекриття;

ж – кріплення перегородки між собою;

і – опирання міжкімнатної перегородки на перекриття;

1 – рейковий каркас;

2 – панель;

3 – петля;

4 – стіна;

5 – пробка;

6 – йорж;

7 – конопатка;

8 – прогон;

9 – стальна пластина;

10 – панель перекриття;

11 – анкер;

12 – дріт;

13 – цементний розчин;

14 – цвях;

15 – гіпсовий розчин;

16 – руберойд;

17 – пружна прокладка;

18 – накладка

До стелі перегородки кріплять або стальною скобою, що закладається в шов між панелями перекриттів, або стальною скобою з привареним анкером, або за допомогою стальних пластин (рис. 8.2.12, д).

З цією метою в плиті роблять зарубки 10 – 15 мм завглибшки, а вгорі панелей-перегородок для пластин роблять пази 6 – 7 мм завглибшки. Пластинки вміщують у підготовлені для них пази і верхнім кінцем вводять у зарубку в плиті перекриття, а потім цвяхом або шурупом кріплять до верхньої обв'язки каркаса панелі. З кожного боку перегородки ставлять по 2 – 3 пластинки. Використовують і монтажні петлі, коли шви між плитами збігаються з віссю перегородки (рис. 8.2.12, д).

У такому разі стальний дріт зав'язують за монтажну петлю, пропускають у шов між плитами й закріплюють зверху плит.

Якщо перегородку встановлюють під прогоном (рис. 8.2.12, г), то кріплення здійснюють за допомогою фігурних стальних планок, що охоплюють прогін з двох боків. Планки з'єднують між собою болтами.

Панелі-перегородки, що примикають одна до одної, угорі скріплюють між собою стальними накладками (рис. 8.2.12, ж).

Міжквартирні перегородки краще примикати до стін не впритул, а заводити їх у паз капітальної стіни.

Кріплення дерев'яних перегородок до перекриття виконують за допомогою брусків, які прибивають до дерев'яного накату перекриття з обох боків перегородки. Влаштування дерев'яних перегородок показано на (рис. 8.2.13).