Путівник-порадник

КРОК ЗА КРОКОМ СХОДИНКАМИ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ

Електронний навчально-методичний посібник

Головна

Теоретичні відомості

Укладачі

БЛОК 1

ПЕРЕДМОВА

Майбутнє кожної країни, її політичний, економічний та культурний рівні залежать від того, наскільки вона піклується про здоров’я молоді, створює сприятливі умови для її повноцінного розвитку та щасливого життя. Тобто здоров’я громадян є одним із складників національного розвитку. Тому виникає потреба сформувати у студентів стійку мотивацію до здорового способу життя, здійснити комплекс здоров’язбережувальних заходів, спрямованих на усвідомлення ними цінності свого здоров’я.

Здоров’я є найважливішим кроком до самоствердження і щастя людини. Здоровий спосіб життя – це високоморальний, раціонально організований, активний, трудовий, гартуючий і захищаючий від несприятливих дій довкілля спосіб життя, який дозволяє до глибокої старості зберігати моральне, психічне і фізичне здоров’я. Тому молодь повинна навчитися правильно планувати трудове, сімейне та особисте життя, нести відповідальність за все, включаючи власне здоров’я. А педагог повинен виконувати ще і просвітницькі функції, бути прикладом для своїх вихованців у питаннях здоров’язбереження.

Культура здорового способу життя є частиною загальної культури людини. Здоровий спосіб життя передбачає комплекс заходів, які спрямовані на збереження та зміцнення здоров’я, рухову активність відмову від шкідливих звичок та правильне харчування. Гірко, коли юнак іде по вулиці з цигаркою та пляшкою пива, але якщо це дівчина – гірко вдвічі сильніше, а якщо це вагітна жінка – це злочін перед майбутньою дитиною та суспільством.

Цифровий світ, гаджети, телебачення заполонили наше життя, а спорт залишився осторонь життя людини.

Згідно з «Глобальними рекомендаціями з фізичної активності для здоров’я», розробленими ВОЗ (Всесвітня організація здоров’я), діти і підлітки від п’яти до сімнадцяти років повинні займатися фізкультурою кожний день не менше 60 хвилин, перевагу віддаючи вправам аеродинамії – ходьба, біг, стрибки, плавання, рухливі ігри на вулиці. Адже життя – це рух.

Авторський колектив має надію, що після роботи з цим науково-методичним посібником кожен змінить ставлення до свого здоров’я та допоможете друзям, рідним, близьким у питаннях здоров’язбереження.

Посібник призначений для самостійного вивчення, тому кожен визначає послідовність особистого підйому сходинками здоров’язбереження, а на допомогу – орієнтовні методичні путівники та змістові карти на початку кожного блоку. Бажаємо міцного здоров’я!

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ

БЛОК 1
	Сходинка “Ключові слова” ‒ наведено перелік основних слів і словосполучень, що найбільш повно і точно відображають зміст конкретного блоку. Ці слова можуть також служити ключем під час пошуку в інтернеті додаткової інформації до блоку.
	Сходинка “Аналізуємо думки вчених” – подано думки педагогів, психологів, науковців з питань, які вони вивчають.
	Сходинка “Тезаурус” ‒ подано визначення основних термінів до блоку.
	Сходинка “Схеми допоможуть” ‒ основні визначення до блоку подано у вигляді схем.
	Сходинка “Блок-тест” ‒ самоконтроль студентів. До кожного питання подано варіанти відповідей, серед яких одна вірна. Перевірте свої знання, дайте правильну відповідь!
	Сходинка “Тренінгова сесія” – подано тренінги для покращення психоемоційного стану студентів.
	Сходинка “Корисні поради” ‒ поради педагогів-практиків, науковців, медичних працівників студентам. Будемо раді, якщо ці поради стануть Вам у нагоді.
	Сходинка “Притчі” ‒ невеликі історії, які зберегли мудрість, і передають її від покоління в покоління. Притчі допоможуть Вам задуматися про справжній сенс життя.
	Сходинка “Релаксаційні вправи” ‒ релаксація є одним із прийомів аутогенного тренування. Вона може бути повною, коли весь організм перебуває в стані розслаблення і спокою, а може бути частковою, коли ми розслабляємо окремі частини тіла за допомогою спеціальних вправ.
	Сходинка “Від джерел до джерел” ‒ наведено перелік основної літератури, використаної під час створення блоку, та необхідної для глибшого його вивчення.
	Сходинка “Медіатека електронних засобів навчання” – медіатека www. http://nmcbook.com.ua складається з таких розділів: · електронні підручники та посібники · навчальне відео та відеолекції · підручники та навчальні посібники PDF · відкриті онлайн-курси

БЛОК 1

ВИВЧАЄМО ПРОБЛЕМУ

ЗМІСТОВА КАРТА БЛОКУ №1

Позначення сходинки		Назва	Короткий зміст
1	2	3	4
1		Ключові слова	Здоров’я, здоров’язбережувальні освітні технології, здоров’язбережувальна педагогіка, фізичне здоров’я, психічне здоров’я, соціальне здоров’я, саморегуляція, конфлікт, здоровий спосіб життя, оздоровчий комплекс, психофізіологічні особливості
2		Аналізуємо думки вчених	Подані думки науковців, педагогів, психологів, лікарів з питань здоров`язбереження: М.М. Амосова, Джона Локка, Г.С. Нікіфорова, В.І. Гарбузова, Х. Линдемана, А. Елліса, В.О. Сухомлинського, Т.І. Поніманської, І.В. Казанжи, О.М. Кочерги
3		Тезаурус	Подано визначення понять: - здоров’я; - здоров’язбережувальні освітні технології; - здоров’язбережувальна педагогіка; - здоровий спосіб життя; - мантри рефлексія; - саморегуляція тощо
4		Схеми допоможуть	Визначення понять: - основні підходи визначення здоров’я (за П.І. Калью); - критерії психічного і соціального здоров’я; - чинники соціального здоров’я; - способи підвищення стресостійкості; - методи регуляції стресів
5		Блок-тест	Запитання із запропонованими відповідями для тестового контролю знань
6		Тренінгова сесія	Тренінги: - заняття з елементами тренінгу; - “Профілактика тютюнопаління в студентському середовищі”; - “Психологічний тренінг саморегуляції”; - “Самоуправління в діяльності викладача”; - тренінг із самомотивації; - конфліктний тренінг
7		Корисні поради	Зберігання та нако-пичення життєвих сил: - десять заповідей вічної молодості; - символіка кольорів у арт-терапії; - тибетська медицина про зберігання здоров’я; - кодекс здоров’я
8		Притчі	- Самонавіювання; - Три знахарі; - Щастя або Здоров’я; - Мудрець про хвороби; - Вегетаріанка; - Заповіти вчителя; - Звичка бігати вранці; - Сонечко - Що тебе оточує? - Про юнака з кепським характером
9		Релаксаційні вправи	Релаксаційні вправи: «Хмари», «Ситечко» «Ресурсні образи» «Книга» «Внутрішній промінь» «Дерево», «Висока енергія» «Генератор енергії»
10		Від джерел до джерел	Наведено перелік літератури, що використовувалась під час створення посібника
11		Медіатека електронних засобів навчання	На освітньому ресурсі nmcbook. com. ua розміщено сучасні засоби навчання, зокрема цей посібник

Ознайомившись з умовними позначеннями та змістовою картою блоку, переходимо до методичного путівника їхнього вивчення. Методичний путівник блоку №1 складається з чотирнадцяти сходинок і номера послідовності їх вивчення. У посібнику подано тільки один варіант подолання сходинок, а у другому варіанті ви визначаєте послідовність самі.

МЕТОДИЧНИЙ ПУТІВНИК № 1 ВИВЧЕННЯ

БЛОКУ 1

Умовні позначення:

	‒ послідовність подолання сходинок здоров’я-збереження
	‒ показник шляху вивчення блоку№ 1

МЕТОДИЧНИЙ ПУТІВНИК № 2 ВИВЧЕННЯ БЛОКУ 1

Розробіть декілька своїх варіантів методичного путівника подолання сходинок. Який із запропонованих та розроблених варіантів Ви вважаєте найбільш вдалим?

Побудуйте оптимальну траєкторію подолання сходинок, яка б дозволила робити це в зручній для Вас послідовності залежно від психофізіологічних особливостей сприйняття.

Ви можете вивчати блок з другом, товаришами. Це цікаво. Спробуйте.

КЛЮЧОВІ СЛОВА

Здоров’я, здоров’язбережувальні освітні технології, здоров’язбережувальна педагогіка, фізичне здоров’я, психічне здоров’я, соціальне здоров’я, саморегуляція, конфлікт, здоровий спосіб життя, оздоровчий комплекс, психофізіологічні особливості.

АНАЛІЗУЄМО ДУМКИ ВЧЕНИХ

М.М. Амосов

«Ви тільки подивіться, яка велична людина! Вже ступила на Місяць і скоро побуває на інших планетах, створить штучне життя і розум, здатні контактувати з природними. Ну, чим не Бог?

А от інші картини. Пройдіться вулицями великого міста, ви завжди зустрінете чимало людей, які човгають підошвами по асфальту, важко дихають, ожирілі, очі згасли. Страхітливо тремтять перед стражданнями і смертю. Та чи ця людина підкорила космос, створила геніальну музику, висунула великі ідеали гармонійного суспільства?

Втім, я навмисне кажу банальні речі. Ця дешева риторика обіграна тисячі разів. Звичайно, одна і та ж людина. Наївні питання про її природу просто свідчать про низький рівень науки.

А кажуть, жили люди... Нібито великі мислителі Греції були прекрасними спортсменами і деякі навіть брали участь в Олімпійських іграх... ( Можете ви уявити нашого професора в цій ролі?). І принципи гуманного суспільства придумані задовго до парової машини. Втім, не треба плекати ілюзій: наші античні вчителі були рабовласниками. А війни виникли раніше музики ... Чи не раніше?

Невже так і залишатися людині жалюгідним рабом свого тіла і своїх пристрастей? Невже хвороби і жахи фашистських концентраційних таборів так і слідуватимуть по п’ятах за відкриттями подвійної спіралі і розщеплення ядра?

Либонь кожному хочеться бадьоренько вигукнути:

‒ Звісно, ні! Наука, соціальний прогрес ...

Я теж за. За прогрес і за науку. Але за тверезого розгляду проблеми здоров’я людини все виявляється зовсім не так просто і однозначно.

Статті та навіть книги про хвороби і здоров’я дуже люблять. Із задоволенням читають всілякі рекомендації: як харчуватися, скільки і яких вправ робити. Кожен думає: “Почну!” Або про хвороби, які ознаки. “Ні, у мене ще немає!”. Які ліки з’явилися... Краще закордонні й дорогі. Якщо така жага знань, то, здається, бери те, що пропагують, і все в порядку! Всі будуть здорові! Але, на жаль, далі цікавості справа не йде. Точніше, йде тільки в один бік, до хвороб. Де не потрібно ніяких зусиль і декому навіть приємно: можна поскаржитись, пожаліти себе.

Прочитано багато різних книг про хвороби, зокрема і популярних. Про здоров’я ‒ менше. Рекомендації: фізкультура, дієти, аутотренінг... Наукові, а часом і псевдонаукові обґрунтування, що моржування, біг підтюпцем або вміння розслабитися здатні ощасливити людину. Можливо, я занадто вимогливий, але ось мої рекомендації:

1. У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина. Найчастіше ми хворіємо від ліні і жадібності, але іноді й від нерозумності.

2. Не розраховуйте на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою. Поки вона навіть не може навчити людину, як стати здоровою. Більше того: бійтеся потрапити в полон до лікарів! Часом вони схильні перебільшувати слабкості людини і силу своєї науки, створюють у людей уявні хвороби і видають векселі, які не можуть оплатити.

3. Щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні й значні. Замінити їх не можна нічим. Людина, на щастя, настільки досконала, що повернути здоров’я може майже завжди. Тільки необхідні зусилля зростають через старість і поглиблення хвороб.

4. Величина будь-яких зусиль визначається стимулами, стимули ‒ значимістю мети, часом і ймовірністю її досягнення. І дуже шкода, але ще характером! На жаль, здоров’я, як важлива мета, постає перед людиною, коли смерть стає близькою реальністю. Однак слабку людину навіть смерть не може надовго налякати.

5. Для здоров’я однаково потрібні чотири умови: фізичні навантаження, обмеження в харчуванні, загартовування, час і вміння відпочивати. І ще п’яте ‒ щасливе життя! На жаль, без перших умов воно здоров’я не забезпечує. Але якщо немає щастя в житті, то де знайти стимули для зусиль, щоб напружуватися й голодувати? На жаль!

6. Достатньо 20‒30 хвилин фізкультури на день, але такої, щоб задихнутися, спітніти і щоб пульс почастішав удвічі. Якщо цей час подвоїти, то буде взагалі чудово.

7. Потрібно обмежувати себе в їжі. Підтримуйте вагу (як мінімум зріст (у сантиметрах) мінус 100).

8. Уміти розслаблятися ‒ наука, але до неї потрібен ще й характер. Якби він був!

9. Про щасливе життя. Кажуть, що здоров’я ‒ щастя вже саме по собі. Це невірно: до здоров’я так легко звикнути і перестати його помічати. Однак воно допомагає домогтися щастя в сім’ї і в роботі. Допомагає, але не визначає. Правда, хвороба ‒ вона вже точно ‒ нещастя. То чи варто битися за здоров’я? Подумайте! Ще один маленький додаток ‒ спеціально для молодих. Зрозуміло, ви здорові, і рано вам морочити собі голову думками про майбутні хвороби. Але... час швидкоплинний. Не встигнете озирнутися, як відсвяткуєте тридцятиріччя, і почнеться перша декада, коли потрібно думати про майбутнє... Крім того ‒ на жаль! ‒ і зараз вже не всі ви здорові.

До мене нерідко приходять налякані юнаки та дівчата, які вже тримаються за свою ліву половину грудей, скаржаться на серцебиття і розгортають сувої електрокардіограм. На щастя, в більшості з них ніякої хвороби, крім детренування. Подивишся такого на рентгені: серце у нього маленьке, стислося від бездіяльності. Йому б бігати або хоча б танцювати кожен день, а він сидить за книгами і цигарку не випускає з рота. І спить вже з таблетками. Таким, мабуть, потрібно читати книжку далі. Тим більше, що молоді на слово не вірять, вимагають доказів (правильно роблять, зрозуміло).

Але й ті, що здорові, не забувайте: рух, свіжі фрукти й овочі в раціоні, загартовування і повноцінний сон ‒ дійсно необхідні. А куріння і алкоголь ‒ шкідливі. Можете мені повірити [4].

Які почуття виникли у вас під час ознайомлення з текстом? Що вразило найбільше? З чим не погоджуєтеся?

Джон Локк

“Здоровий дух у здоровому тілі − ось короткий, але повний опис щасливого стану в цьому світі. Хто володіє і тим і другим, тому залишається бажати небагато; а хто позбавлений хоча б одного, той лише трохи може компенсувати що б то не було інше. Щастя чи нещастя людини здебільшого є ділом його власних рук. Той, чий дух − нерозумний керівник, ніколи не знайде правильного шляху, а той, у кого тіло нездорове і слабке, ніколи не буде в змозі просуватися вперед цим шляхом. Правда, є люди, що володіють настільки міцною і настільки добре від природи злагодженою конституцією − як фізичною, так і духовною, що вони потребують лише невеликої допомоги з боку інших, що одна сила їх природної обдарованості від самої колиски тягне їх до прекрасного, що завдяки перевазі їхньої щасливої природної організації вони здатні робити чудеса. Але приклади такого роду нечисленні, і добрими чи злими, корисними або непотрібними − завдяки своєму вихованню. Саме воно і створює великі відмінності між людьми. Незначні або майже непомітні враження, справлені на нашу ніжну організацію в дитинстві, мають дуже важливі і тривалі наслідки: тут має місце те саме, що у витоків деяких річок, де невелике зусилля може відвести податливі води в русла, які змусять їх текти майже в протилежних напрямках; завдяки цьому слабкому впливу, рух вод отримує різні напрямки, і вони врешті-решт досягають досить віддалених і далеких один від одного місць” [30].

Г.С. Нікіфоров

“Здоров’я – це головна людська цінність, зберігання і примноження якої стає найпершим обов’язком людини. Здоров’я – справа не тільки приватна, а й суспільна. У людини має бути сформоване ставлення до свого здоров’я як до приватної власності, від зберігання якої залежить все її благополуччя і саме життя. Не повинно бути людини, байдужої до самого себе.

Люди повинні навчитися правильно планувати своє трудове, сімейне та особисте життя, нести відповідальність за все, включаючи власне здоров’я. Кожен повинен сам у собі подолати психологічний стереотип “споживача свого здоров’я” і почати піклуватися про себе.

Здоров’я – це необхідна умова активної і нормальної життєдіяльності людини. Серйозні порушення в цій сфері спричиняють зміни у звичному способі життя, у стосунках з навколишнім світом, можливу втрату професійної дієздатності, а в цілому – вимушену корекцію планів на майбутнє.

Відповідаючи на запитання “Яке здоров’я треба оберігати в першу чергу – духовне чи фізичне?”, багато провідних фахівців у галузі медицини вважають – духовне. Сучасна офіційна медицина відносить до психосоматичних, тобто що беруть початок у психічній дисгармонії, близько 80% усіх захворювань. Давньосхідна (перш за все індійська і китайська) медицина, чий унікальний досвід зараз все частіше переноситься в практику лікування фахівців західних країн, виходить у своєму ученні з такої кардинальної тези: духовне здоров’я – головна основа здорового тіла; в основі здорової психіки лежить рівновага духу, яку в поєднанні із здоров’ям тіла треба цінувати і охороняти над усе. Активне сприяння людині в досягненні гармонії психічного і тілесного здоров’я якраз і є одним із основних завдань, яке ставить сьогодні психологія здоров’я. На захворювання організму психіка людини реагує по-різному. Найгірший варіант, особливо в разі серйозного захворювання, – це психологічна капітуляція перед хворобою. Така позиція лише посилює перебіг хвороби, сприяє її розростанню. В той же час добре відомо, що здорова психіка здатна благотворно впливати на функції хворого організму. Психічна стійкість людини, сила її духу, самонавіяння і воля можуть стати надійною опорою в подоланні хвороби тіла.

Багато захворювань починаються на психологічному рівні. З глибокої давнини відомо, наприклад, що нерідко хвороби тіла виникають від думок, їхнього змісту, що, інакше кажучи, стан тіла і думки взаємозв’язані. Позитивна думка оздоровчо діє на весь організм, і навпаки. Думки негативні, розкидані, невпевнені, наповнені злістю і ненавистю руйнівно діють на фізичний стан тіла”

“Здорове суспільство” – це те суспільство, де мінімальний рівень “соціальних хвороб”. Хвороба за суттю своєю – біологічний феномен, і поняття “соціальне здоров’я” має, таким чином, багато в чому фігуральне (образне) значення. Кажучи про “соціальне здоров’я”, зазвичай мають на увазі:

· соціальну значущість тих або інших захворювань, через поширеність яких виникають економічні втрати, загроза для існування популяції або страх перед такою загрозою;

· вплив суспільного устрою на причини виникнення хвороб, характер їхнього протікання і результати (можливості одужання або смерті);

· оцінку біологічного стану певної частини або всієї людської популяції на підставі інтегрованих статистичних показників, що складають так звану соціальну статистику.

Хвороба як біологічний феномен співвідноситься, перш за все, з людською популяцією. Проте реальною формою спільного існування людей, породженою такою видовою властивістю людини, як свідомість, є суспільство.

Поняття суспільства пов’язане з державою як з історично утвореним видом максимально широкої територіально-географічної спільноти. В кінці ХХ ст. завдяки розвитку транспорту і масових комунікацій, ці процеси універсалізації набули історично унікального масштабу і отримали назву “глобалізації”.

Кінцева ідеальна мета всіх соціально-структурних елементів суспільства і процесів, що відбуваються в суспільстві, – благополуччя популяції. Під благополуччям тут розуміються максимально сприятливі, за наявності технологічного і економічного рівнів розвитку суспільства, передумови життєдіяльності, що сприяють досягненню і підтримці оптимальної для певної території чисельності популяції. Які ж основні принципи збереження і зміцнення здоров’я? Перший – принцип об’єктивності. Його суть у тому, що рішення, які ухвалюються, будуть вдалими, якщо вони відповідають реальному стану речей, зокрема властивостям індивіда, характеристикам соціального оточення і, нарешті, глибинним тенденціям існування людського суспільства і кожної людини. Ми виходимо з припущення, що є загальні тенденції розвитку світу, що діють на різних рівнях, – від космосу, як цілого, до найдрібніших його елементів, від світу неживої природи до світу людей і суспільних інститутів. Людина, що уловлює ці тенденції в тій мірі, в якій вони зачіпають її буття, знаходить тим самим здатність конструктивно осмислити і пережити будь-яку подію свого життя. Цю душевну роботу людині традиційно допомагали виконувати релігія, філософія, література і мистецтво.

Другий принцип ‒ воля до здоров’я. Цей принцип означає визнання здоров’я як цінності, заради досягнення якої слід докладати зусилля. Реалізувати ж цю установку можна лише за наявності певних знань, умінь і навиків, а також – адекватних умов (перша з яких – наявність вільного часу) і організації сприятливого місця існування.

Третя найважливіша умова зміцнення здоров’я – принцип опори на культурні традиції. В процесі культурно-історичного розвитку людством накопичений величезний досвід гармонізації внутрішнього світу людини, подолання психологічних криз. Можливість скористатися цим цілющим потенціалом культури є передумовою збереження і зміцнення здоров’я.

…Спосіб життя – це одна з найважливіших категорій, інтегруючих уявлення про певний вид життєдіяльності людини.

Вона характеризується особливостями повсяк-денного життя людини: її трудовою діяльністю, побутом, формами використання вільного часу, задоволенням матеріальних і духовних потреб, участю у суспільному житті, нормами і правилами поведінки. Спосіб життя – один з критеріїв суспільного прогресу, це “обличчя” людини. Доведено, що з усіх чинників, що детермінують здоров’я людини, 50–55% припадає на спосіб життя. У свою чергу, до основних чинників, що визначають спосіб життя людини, належать:

· рівень загальної культури людини і його освіта;

· матеріальні умови життя;

· статеві, вікові і конституціональні особливості людини;

· стан здоров’я;

· екологічний стан місцевості мешкання;

· особливості трудової діяльності (професії);

· особливості родинних стосунків і родинного

виховання;

· звички людини;

· можливості задоволення біологічних і соціальних потреб.

Здоровий спосіб життя об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров’я та розвитку умовах. Він виражає певну орієнтованість діяльності особи в напрямі зміцнення і розвитку особистого (індивідуального) і суспільного здоров’я. Здоров’я за суттю своєю має бути головною потребою людини, але задоволення цієї потреби, доведення її до оптимального результату носить складний, своєрідний, часто суперечливий характер і не завжди призводить до потрібного результату. Ця ситуація обумовлена низкою обставин і перш за все тим, що в населення ще не сформована позитивна мотивація на дбайливе ставлення до свого здоров’я; у людській природі закладена повільна реалізація зворотних зв’язків (як негативних, так і позитивних дій на організм людини); здоров’я в суспільстві, в першу чергу через низьку культуру, ще не стало на перше місце в ієрархії потреб людини.

На підставі викладеного можна зробити висновок про найважливішу роль виховання в кожного члена суспільства ставлення до здоров’я як до однієї з головних людських цінностей, а також про потребу розробки основних положень і умов здорового способу життя. Для досягнення цієї мети є два основних шляхи. Перший – освіта кожної людини з дитячого віку в дошкільних навчальних закладах, школах, вищих навчальних закладах. Другий – самовиховання особистості (створи себе сам!). Для досягнення здорового способу життя слід об`єднати ці два шляхи.

Ведення здорового способу життя передбачає:

ü прагнення до фізичної досконалості;

ü досягнення душевної, психічної гармонії в житті;

ü забезпечення повноцінного харчування;

ü вилучення з життя куріння, алкоголізму,

наркоманії, гіподинамії тощо;

ü дотримання правил особистої гігієни; загарту-вання організму, його очищення тощо.

Здоровий спосіб життя передбачає оптимальну рухову активність людини. Скорочення робочого дня, зменшення часу на побутові потреби і збільшення, відповідно, вільного часу пов’язані з питанням про соціальні заходи, що забезпечують здоровий спосіб життя. Одночасно з цим спостерігається ситуація, коли на людей діють несприятливі чинники зовнішнього середовища, складні життєві проблеми, величезний потік інформації, – це все зазвичай протікає на фоні складних біосоціальних умов життя, рівня емоційної напруги під час зниженої рухової активності людини. Як відомо, предки людини розвивалися в умовах, коли добування їжі та боротьба з ворогами повсякденно вимагали значної рухової активності, тобто величезної м’язової напруги. Внаслідок цього виявилось, що опорно-руховий апарат, функції нервової системи, органів кровообігу і дихання, діяльність залоз секреції тощо можуть повноцінно розвиватися і підтримуватися на належному рівні лише за наявності достатнього систематичного м’язового навантаження.

Сьогодні види робіт, пов’язаних з використанням фізичної сили, з тривалою м’язовою напругою, поступово зникають завдяки механізації праці. З кожним роком все більше збільшується число осіб, праця яких називається “кнопковим” управлінням (зокрема комп’ютерним). Поширення громадського і особистого транспорту постійно знижує загальну суму м’язових зусиль. Все це полегшує умови життя людини, але в той же час позбавляє організм м’язових зусиль. Недолік м’язової напруги в праці, в побуті і під час пересування слід коректувати спеціальними оздоровчими заходами, і фізичні вправи – прекрасний засіб для цієї корекції. Фізичне виховання осіб різного віку повинне заповнити той дефіцит у м’язовій напрузі, який створюється в нових умовах життя, і сприяти розвитку і нормальному функціонуванню всіх органів і систем органів людини.

Для компенсації недостатньої рухливості використовуються оздоровчі фізичні вправи. Заняття фізичною культурою сприяють поліпшенню координації діяльності нервових центрів, точнішій орієнтації людини в просторі, поліпшують процеси мислення, пам’яті, концентрації уваги, підвищують функціональні резерви багатьох органів і систем організму. Так, регулярні заняття фізичними вправами підвищують життєву ємність легенів, хвилинний об’єм дихання, глибину дихання; збільшується коефіцієнт корисної дії – знижується киснева недостатність; посилюється діяльність залоз внутрішньої секреції.

Важливе значення мають ранкові фізичні вправи. Вони важливі, по-перше, для швидкого підвищення працездатності людини після сну; по-друге, для зміцнення здоров’я і гартування організму; по-третє, для регулярного фізичного тренування з метою вдосконалення м’язового апарату, серцево-судинної, дихальної та інших систем організму; розвитку кмітливості, витривалості, сили і координації під час рухової діяльності.

Ранкові фізичні вправи, що супроводжуються отриманням центральною нервовою системою потужного потоку імпульсів від рецепторів багатьох аналізаторів, сприяють швидкому підвищенню збудливості центральної нервової системи і відновленню нормальної працездатності.

Якщо ранкова зарядка проводиться в поєднанні з водними процедурами, збудливість нервової системи відновлюється ще швидше. Дія деяких подразників зовнішнього середовища (температурний чинник, водні процедури, дія свіжого повітря і сонця), поряд з підвищенням збудливості нервової системи, також сприяє загартуванню організму. Ранкові фізичні вправи, завдяки залученню до дії м’язових груп усіх частин тіла, сприяють посиленню лімфообігу і тим самим допомагають швидкому усуненню набряклості тканин, зокрема вен, що спостерігається інколи відразу ж після пробудження.

Оскільки ранкові фізичні вправи виконуються до початку робочого дня, інтенсивність їх, щоб не погіршити подальшу працездатність, не має бути надмірною.

Важливе значення мають фізичні вправи протягом робочого дня і після його закінчення.

Головна ідея здорового способу життя – первинна профілактика хвороб тіла і душі.

Потреба в здоров`ї виникає, як правило, у випадку його втрати чи по мірі його втрати. Здорова людина не помічає свого здоров`я, сприймає його як факт, не приділяє йому ніякої уваги. У стані повного фізичного і психологічного благополуччя потреба в здоров`ї не помічається людиною, випадає з поля її зору. Вона вірить у його непохитність і не вважає за потребу, тому що і так все добре, виконувати спеціальні дії для зберігання й укріплення здоров`я…

“…Психологічний стрес, що виникає через побутові проблеми, міжособистісні стосунки, професійну діяльність, інформаційне перевантаження, − одна із неприємних сторін життя сучасної людини. Доволі часто вона перебуває в стані емоційного напруження, відчуває підвищений рівень тривоги, невпевненості в собі. Стан стресу супроводжується не тільки порушенням рівня психологічної напруги, а й змінами у функціонуванні фізіологічних механізмів (підвищення артеріального тиску, серцебиття, погіршення циркуляції крові тощо).

Дослідження, проведені серед вчителів і соціальних працівників, виразно показують, що в цій професійній групі існує небезпека ранньої появи негативних наслідків тривалих стресів. Початкові симптоми психічного вигорання виникають вже в групі молодих педагогів з невеликим терміном педагогічної діяльності.

Соціальну підтримку (support) в узагальненому вигляді можна визначити як допомогу, що надається особистості середовищем у важких ситуаціях. Сюди належать, перш за все, проблемні ситуації, ситуації стресу, критичні життєві події тощо. Соціальна підтримка складається з трьох основних елементів:

1. Емоційна підтримка: взаєморозуміння, емпатія, позитивне підкріплення.

2. Допомога у вирішенні проблем:

‒ безпосередня ‒ виконання роботи за кого-небудь;

‒ опосередкована ‒ допомога під час вирішення проблем, спільний аналіз проблеми, надання поради й інформації в разі потреби і бажання з іншого боку.

3. Соціальна підтримка з боку конкретних осіб, що гарантує відчуття безпеки і надає можливість відволіктися від переживання тяжкої ситуації.

Соціальна підтримка з боку близького оточення може приймати різні форми: поради, необхідна інформація, емоційні співпереживання, бесіди, спільні дії. Виходячи з самого визначення поняття, підтримка означає взаємну допомогу, тобто передбачає спільну дію.

Дослідження чинників стресу в професійній діяльності переконливо показують, що соціальна підтримка − одна з умов подолання стресу. Під цим розуміється допомога і сприяння з боку колег по роботі і керівництва у вирішенні професійних проблем. У критичних ситуаціях вона стає важливим захисним психологічним чинником, який сприяє психічному здоров’ю людини. Недостатня соціальна підтримка може приводити до таких небажаних наслідків, як незадоволення результатами своєї діяльності, ставати джерелом розчарування. Типовим прикладом, що виник у результаті недостатньої соціальної підтримки з боку оточуючих, є симптом професійного вигорання. Невідповідність між власним внеском у виконану роботу і позитивною зворотною інформацією призводить до різкого зниження мотивації. Соціальна підтримка з боку професійного середовища, і в першу чергу колег по роботі, стає джерелом позитивних емоційних переживань, допомагає під час розв`язання конфліктних ситуацій, оберігає від негативних наслідків гострої конкуренції. Підтримка з боку колег, підтвердження ефективності власних дій протистоїть відчуженню і емоційному виснаженню в стосунках. Особливе значення це має в педагогічних професіях, відмічених потребою підтримки постійних і тісних контактів. Така підтримка знижує ризик ранньої появи симптомів професійного вигорання. Дослідження показали, що в групі педагогів, які проявляють ознаки професійного вигорання, відмічено низький рівень соціальної підтримки. Сьогодні педагоги − та професійна група, в якій різко прослідковується ризик професійного вигорання, а один із способів його профілактики − створення сприятливого психологічного клімату. Недостатня соціальна підтримка веде до розвитку незадоволення собою. Якщо протягом довгого часу людина не може його подолати, розвиваються такі симптоми вигорання, як відчуття власної неповноцінності, різке зниження самооцінки, відчуття провини, агресія, направлена на себе і оточуючих.

Сенсом соціальної підтримки є, перш за все, емоційне співпереживання і підтримка у важких ситуаціях. У категоріях відчуття емпатію можна представити як налаштування на одну і ту ж хвилю, глибоке взаєморозуміння, дію в унісон один з одним.

Протилежністю емоційного захисту з боку професійного середовища і оточення стає гостра конкуренція, недоброзичливість і заздрість, що створюють конфлікти в колективі. Якість партнерських взаємовідносин називають важливим стабілізуючим чинником психічного здоров’я” [27].

В.І. Гарбузов

“Результати досліджень показали, що властивості особистості – найважливіший чинник, що впливає на здоров’я. Хвороба загрожує:

· рішучим, активним, але при цьому надзвичайно честолюбним, схильним брати на себе надто багато; надмірно і напружено працюючим; з підвищеним відчуттям відповідальності, вимогливим до себе;

· добросовісним до педантичності, прямолінійним, безкомпромісним, хворобливо реагуючим на оцінку себе з боку оточуючих;

· схильним до зосередження на негативних емоціях, до прагнення у всьому звинувачувати себе; жорстко контролюючим свої емоції, аж до їхнього придушення;

· особам, які складно пристосовуються до умов життя, що швидко змінюються; нестійким до неприємностей, невдач, агресії з боку інших, тривожним і недовірливим, схильним у всьому поступатися іншим;

· особам, які не можуть висловити свої емоції, бажання, претензії; які не володіють здатністю глибоко осмислити своє положення.

Визначилися і деякі типи особистості, схильні до захворювань певного типу. У цьому плані добре відомий так званий тип А, схильний до серцево-судинних захворювань (ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарду, підвищений артеріальний тиск, стенокардія). Люди такого типу (серед них переважають чоловіки) відрізняються високою екстраверсією, але при цьому зазвичай погано контактують з іншими людьми; схильні до конфліктності; егоцентричні; їм властивий жорсткий, агресивний стиль поведінки; вони украй заклопотані власною самооцінкою, причому вона далеко не завжди адекватна. Такі люди, зазвичай, швидко говорять і нетерпляче слухають, багато і різко рухаються; їх відрізняє гіпертривожність, величезне честолюбство і вибуховий темперамент. Стояння в чергах, виконання нецікавої роботи, читання об’ємних книг – для них справжня мука. У них невірні установки на професію і роботу. Це знаходить вираження в постійній націленості на успіх, на змагання, конкурентну боротьбу; у прагненні все робити в прискореному темпі (за принципом “час не чекає”, але при цьому вони нерідко відчувають дефіцит часу).

До типу В належать люди за складом характеру повністю протилежні типу А. У них у шість разів менша вірогідність серцевих захворювань. Дуже високий імунітет до розвитку ішемічної хвороби серця. Це неагресивні, спокійні люди, що уміють розслабитись.

Тип С – люди, що належать до цього типу, найчастіше хворіють на онкологічні захворювання. Вони дуже чутливі до страху, нездатні до зняття напруги, високочутливі до стресу, дуже легко втрачають надію, стають безпорадними” [14].

Х. Ліндеман

“Сміх – здоров’я душі”, – вчить вірменське прислів’я. Людина здорової психіки – це, перш за все, людина вихована, соціально добре адаптована, яка не здійснює дій, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам поведінки. Сучасні західні психологи вважають, що самоповага і показник тривожності – найбільш інформативний показник психічного здоров’я. Позитивно налаштовані люди, які мають ясні цілі в житті і, відповідно, не схильні мучити себе постійними сумнівами, невпевненістю, поганими передчуттями і песимізмом, мають гарні перспективи на зміцнення і підтримку власного здоров`я“ [27].

А. Елліс

Сукупність критеріїв психічного і соціального здоров’я

Властивості особистості:

• інтерес до самого себе;

• суспільний інтерес;

• самоврядування (самоконтроль);

• висока фрустраційна стійкість;

• гнучкість;

• прийняття невизначеності;

• орієнтація на творчі плани;

• наукове мислення;

• прийняття самого себе;

• тривалий гедонізм;

• нон-утопізм;

• відповідальність за свої емоційні порушення.

Людина постійно долає труднощі, проте далеко не всі вони діють на психіку руйнівно. Не кожна особиста проблема або міжособистісний конфлікт, відчуття кризи неминуче призводять до стресу. Зберігати рівний настрій і внутрішню гармонію дозволяє психологічна стійкість особистості [27].

В.О. Сухомлинський

Сто порад учителю

2. Про здоров’я та духовне життя вчителя.

Декілька слів про радість праці

“Мені згадується один урочистий вечір, присвячений проводам педагога на пенсію. Вчителька, що запросила мене на цей вечір, була ще порівняно молода, працювати вона почала з 20-ти років, і в день виходу на пенсію їй було всього 45 років. Чому Анастасія Григорівна йде на пенсію ‒ дивувалися всі. Дивним здавалося і те, що вчителька не захотіла працювати жодного зайвого дня; пішла з роботи точно в день, коли минуло 25 років її роботи в школі. Всі подиви розвіяла сама Анастасія Григорівна в своєму прощальному слові, зверненому до нас, тоді ще молодих педагогів. “Милі друзі, ‒ сказала вона, ‒ я йду тому, що робота в школі не була моєю улюбленою справою. Я не знаходила в цій роботі задоволення. Вона не давала мені ніякої радості. Це біда, це трагедія мого життя. Кожен день був днем очікування: скоріше б закінчилися уроки, зник би цей шум, скоріше б усамітнитися. Ви дивуєтеся: жінці 45 років, а вона вже йде від праці, адже у неї ще квітуче здоров’я. Ні, не квітуче у мене здоров’я. Воно надірване. І надірване тим, що праця не давала мені радості. У мене дуже хворе серце. Раджу вам, молодим: перевірте самі себе, ‒ якщо праця не дає вам радості, підіть зі школи, визначте себе в житті правильно, знайдіть улюблену справу. Інакше роки праці стануть для вас пеклом”.

Задумаємося над цією сумною історією, дорогий друже. Здоров’я, настрій, повнота духовного життя, радість творчої праці, задоволення від улюбленої справи ‒ тісно зв’язані між собою, взаємозалежні. І на першому місці тут цінність гармонії здоров’я і сили духу. Здоров’я ‒ як воно потрібне педагогові, яка трагедія приходить в його життя, якщо непомітно підкралася недуга, від якої немає порятунку! Адже нерідко буває так, що вчителеві 45‒47 років, а він вже видихся. Тільки вступив у зеніт педагогічної мудрості, пізнав сокровенні таємниці майстерності і мистецтва вихователя, виробив свої педагогічні переконання ‒ а сил-то вже й немає. “Як я боюся років до 45 стати “почесним членом президій”, “весільним генералом”, ‒ пише мені вчитель з 25-річним стажем, що почав свою педагогічну діяльність 16-річним хлопцем. Як працювати, щоб не надривалося здоров’я? Адже здоров’я потрібне, перш за все, для праці, для творчості, без них я не уявляю собі щастя”.

Я розмовляв з чотирма сотнями вчителів у віці від 45 до 50 років. Коли йшлося про здоров’я, багато хто скаржився: “серце стало слабким”, “пустує серце”. Серцеві і нервові розлади, ослаблення серця ‒ якраз з цього боку непомітно підкрадається до вчителя недуга, що не тільки обмежує, але часто абсолютно припиняє його творчу працю, що примушує передчасно йти “на спокій”. Вчителеві треба берегти серце і нерви. Працювати нам треба так, щоб до 60-річного віку бути здоровим, життєрадісним. Важко уявити собі що-небудь трагічніше для вчителя, ніж відчувати себе повним розумових сил, задумів і безсилим фізично.

Але як берегти серце і нерви? Не відвертатися ж від всього, що вимагає особистого емоційного ставлення, не виховувати ж в собі байдужість. Тут, перш за все, треба враховувати специфічні професійні умови нашої праці.

Наша робота ‒ це робота серця і нервів, це буквально щоденне і щогодинне витрачання величезних душевних сил. Наша праця ‒ це постійна зміна ситуацій, що викликають то посилене збудження, то гальмування. Тому вміння володіти собою, тримати себе в руках ‒ одне з найнеобхідніших умінь, від якого залежать і успіх діяльності педагога, і його здоров’я. Невміння правильно гальмувати щоденні й щогодинні збудження, невміння володіти ситуаціями ‒ ось що, перш за все, шарпає серце, вимотує нервову систему вчителя.

Але як же виховувати в собі це уміння? Перш за все, треба знати своє здоров’я, знати особливості своєї нервової системи і серця. Нервова система людини за своєю природою дуже гнучка, і вчителеві треба уміти довести цю гнучкість до ступеня мистецтва володарювати над емоціями. Я виховував у собі це уміння тим, що не допускав, щоб дало паростки насіння таких негативних явищ, як похмурість, перебільшення чужих пороків, гіперболізування “ненормальних” дитячих намірів і дій ‒ це важко висловити, але це великий недолік нашої культури, технології педагогічної праці ‒ погана звичка вимагати від дитини, що можна вимагати тільки від дорослого, робити маленьку дитину чи то резонером, чи то байдужим вмістищем істин і повчань. Я завжди прагну не викликати в собі збудження, не нагнітати його, а давати йому розрядку. Що для цього необхідно, як уникати постійного примушення стримувати самого себе? Найрадикальнішими засобами є, по-перше, спрямування енергії всього колективу, з учителем разом, на справу, що вимагає духовної єдності, колективної творчості, трудової зосередженості всіх і кожного, взаємного обміну інтелектуальними цінностями. Досвід переконав мене в тому, що саме така колективна діяльність розслабляє ті пружини, які вчитель часто вимушений стискати, щоб загальмувати збудження, не дати вирватися назовні роздратуванню. Якщо не ослабляти ці пружини, якщо стискати, як то кажуть, серце в кулак, воно шарпається, стає занадто неспокійним, неврівноваженим вартовим емоційних небезпек, що виникають у нашій праці кожного разу, коли чи то дається повна воля відчуттям, чи то, навпаки, відчуття гасяться, пригнічуються.

Замість того, щоб примушувати себе стримувати збудження, знайдіть діяльність, яка представить абсолютно в іншому світлі те, що викликає збудження, роздратування, примушує тримати пружину гальмування стислою. Зробіть неприємне, дратівливе ‒ смішним, і ви станете повним володарем думок і відчуттів колективу.

Другий спосіб знімати стрес і дратівливість, послаблювати пружину гальмування ‒ це гумор. Найнапруженішу ситуацію, яка може викликати іноді дуже тривале роздратування, можна розрядити, якщо ви володієте відчуттям гумору. Веселого, жартівливого, не впадаючого у відчай вчителя діти люблять і поважають вже тому, що вони народ веселий, такий, що володіє відчуттям гумору. Вони бачать у кожному вчинку, в кожному життєвому явищі щось комічне. Уміння доброзичливо висміювати негативне, жартом підтримувати і заохочувати позитивне ‒ важлива риса справжнього вчителя.

Відсутність у вчителя відчуття гумору сприяє виникненню взаємного непорозуміння: вчитель не розуміє дітей, діти не розуміють вчителя. Усвідомлення того, що діти тебе не розуміють, дратує, і це роздратування ‒ той стан, з якого вчитель часто не бачить виходу. Повірте, дорогий мій колего, що більшість конфліктів, які роз’їдають живе тіло школи, отруюють життя учнівському колективу, криється саме в такому взаємному непорозумінні.

Особливістю праці педагога є чергування періодів великої напруженості розумових зусиль з періодами порівняно спокійними. Багаторічна практика твердо переконує: серцю і нервам педагога необхідні тривалі періоди припинення віддачі, припинення витрачання нервових і духовних сил. Ці сили слід поновлювати. Обов’язкова умова такого поновлення ‒ розумне використання часу відпочинку. Правильний відпочинок, особливо влітку і взимку, розвиває і укріплює компенсаторні здібності нервової системи, слугує виробленню витримки, врівноваженості, уміння підпорядковувати емоційну дратівливість розуму. Багато досвідчених вчителів, що пропрацювали в школі 30, 40 і більше років, розповідають, що витримку, самовладання виховує у них, зокрема і особливо, тривале спілкування з природою, в якому фізична напруга поєднується з думкою, спостереженнями.

Разом з тим, треба уміти дбайливо витрачати нервові сили в повсякденній праці ‒ це теж дуже важлива умова здорового серця і здорового духу” [33].

Створіть міні-посібник “Як уникнути стресів”.

Т.І. Поніманська

Гуманістична особистісно-професійна позиція

педагога у формуванні здорового

світовідчуття дитини

Демократизація суспільних взаємин пов'язана з визнанням нових орієнтирів виховання у педагогічній теорії і практиці роботи освітніх закладів. Очевидною є необхідність аналізу суспільних явищ з точки зору сучасних реалій виховання та визначення того нового, що вони вносять у соціальну ситуацію розвитку дитини в умовах переоцінки системи цінностей і способу життя людей. Адже індивід, який не має сформованих гуманістичних ціннісних орієнтацій, відчуває недовіру до навколишнього, а відтак впадає в апатію або агресію, втрачає здорове світосприйняття та індивідуальність. Як зазначає академік НАПН України О.Я. Савченко, гуманістична спрямованість є найвиразнішою ознакою мети нової освіти на філософському рівні. "З початку 90-х років XX століття проблема виховного потенціалу освіти визначилась як пріоритетна. Очікування нових теорій, нових поглядів щодо сутності і напрямів розвитку освіти поступово зосередилось на потребі визначення базових цінностей навчально-виховного процесу", – підкреслює вчений [1, с. 4].

Виклики сучасного життя зумовлюють нові проблеми розвитку повноцінної особистості з ранніх років. Це особливо стосується такої характеристики особистості, як гуманістична спрямованість, необхідною умовою формування якої є позитивне світовідчуття. Вважають, що соціальна дійсність є гарним педагогом. Однак варто наголосити, що цінним у виховному сенсі чинником є не оточення саме по собі, а та його частина, яка є "педагогічно освоєною", включеною у систему виховання і навчання. Відтак стає дедалі очевиднішою важливість формування у дітей відкритості до світу людей як потреби особистості, навичок соціальної поведінки, усвідомленого ставлення до себе як до вільної самостійної особистості та до своїх обов'язків, що визначаються зв'язками з іншими людьми, необхідність формування готовності до сприймання соціальної інформації, виховування співчуття, співпереживання, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки. Зрозуміло, що первинними є емоційні реакції як зовнішній вияв внутрішнього світу дитини – один з показників успішного чи сповільненого входження в соціальну ситуацію і прийняття певної соціальної ролі. Емоційний спосіб взаємодії з оточенням є для дитини первинним, вона його виявляє вже з перших місяців життя, ще до оволодіння мовою, до того, як дитина словами може позначити і пояснити своє ставлення. І в поведінці дорослої людини багато що зумовлюється першим емоційним досвідом, здобутим у ранньому віці. Саме соціальні емоції дітей відображають пріоритетні потреби і прагнення в процесі спілкування з однолітками і дорослими, вони розвиваються у позитивне ставлення до довкілля, яке є основою здорового світовідчуття.

Одна з головних особистісних потреб дошкільників – потреба у визнанні і прийнятті іншими, особливо близькими для дитини людьми. Її задоволення не лише впливає на характер стосунків дитини з оточенням і на власну поведінку, але й визначає життєву позицію особистості, яка щойно починає формуватися. На поведінці позначається також міра задоволення означених потреб: негативні соціальні емоції, які переживає дитина в різних життєвих ситуаціях, можуть бути обумовлені саме неприйняттям і відчуженістю з боку найближчого оточення. Зауважимо, що для соціально-емоційного благополуччя в плані успішності взаємодії з соціальним оточенням як у нових ситуаціях, так і в звичних обставинах важливу роль відіграє відчуття впевненості у собі та інших людях. Упевненість виступає показником особистісних можливостей дитини. Дитина впевнена, коли відчуває підтримку, тоді не виникає страху бути незрозумілим і покараним. Неважко зрозуміти, що таке ставлення формується частіше в дітей з позитивним емоційним досвідом взаємодії з оточенням. У процесі спілкування з однолітками і дорослими, особливо з близькими людьми, у дітей формується здорове світовідчуття у формі стійких емоційних установок, що набувають функції внутрішньої оцінки, своєрідної призми, через яку сприймається ситуація, подія, інша людина. Переживаючи ситуацію емоційного дискомфорту, що перешкоджає формуванню здорового світосприйняття, дитина, як правило, неусвідомлено обирає той або інший спосіб психологічного самозахисту активного чи пасивного характеру. Скоюючи агресивні дії або перебуваючи в депресивному стані, діти таким чином намагаються прожити конкретну ситуацію, протистояти емоційному негативізму, який виникає в процесі взаємодії з оточенням і спотворює духовний зв'язок дитини зі світом.

Важливим чинником формування здорового світовідчуття дитини є гуманістична взаємодія з вихователем в умовах освітньо-виховного процесу дошкільного начального закладу, яка заснована на особистісно-професійній позиції педагога. Підготовка педагога до здійснення гуманістичної взаємодії уможливлюється в сучасних умовах використанням педагогічної теорії і практики В.О. Сухомлинського, яка нині набуває світового визнання як приклад наукового вирішення і практичного втілення методики гуманістичного виховання в умовах освітнього закладу.

Мета виховання трактується Сухомлинським із сучасних позицій розуміння виховання як ціннісної гуманістичної взаємодії педагога і вихованця, спрямованої на найвищу мету – виховання людини, яка здатна відчути людину в собі. У педагогіці радянського періоду вперше В.О. Сухомлинський заснував педагогічну теорію і практику не на ідеологічних, а на ціннісних засадах, надаючи вихованню пріоритетної ролі серед освітніх проблем. Варто визнати, що зробити це у той час було досить непросто. "Мета виховання, – стверджує педагог-гуманіст, – полягає в тому, щоб морально удосконалюючись, людина у своїх взаємовідносинах з іншими людьми перемагала зло" [4, с. 230]. Повноцінне вихова- ння – це виховання добром, піднесення гідності, недоторканості, особистої честі дитини, її власна думка, особистий погляд на все. У такому ставленні до дитини Сухомлинський вбачав покликання педагога. "Не можна пізнати дитину, не люблячи її", – стверджував він [4, с. 292].

У педагогічній теорії і практиці В. Сухомлинського не лише знайшли втілення, але й одержали подальший розвиток головні ідеї гуманістичної педагогіки. Перш за все, це любов до дітей, яка набуває чітко визначеного педагогом і змісту, і головного механізму виховання (виховання – це любов). Таке розуміння закладено у визначення власного педагогічного кредо "Я впевнений, що лише людяністю, ласкою, добротою – так, простою людською добротою можна виховати справжню людину..." [7, с. 4–5]. На відміну від традиційного трактування любові педагога до дитини як умови і засобу виховання, Сухомлинський вказує на значення взаємної любові педагога і вихованця: виховується не той, кого лише люблять, а той, хто любить сам: "Я вважаю одним з найважливіших принципів виховання взаємну довіру педагога і дитини... Десятиліття роботи у школі переконали мене у тому, що нормальне, абсолютно нормальне виховання – можливо, воно поки ще ідеальне – це виховання без покарань, без окрику, без погроз, без підвищення голосу. Хочу зробити застереження, щоб попередити непорозуміння: не просто виховання без покарань, а виховання без потреби у покараннях... я стояв і стояти буду на тому, що найстрашніше зло, яке загрожує юній душі – якщо з ним не боротися і не попереджати його добром – це байдужість до людини. Я домагаюся того, щоб наша школа була школою сердечності" [7, с. 4–5].

Методологічні засади теорії виховання видатний педагог визначає через концепти людини і добра, які є центральними у створеній ним системі гуманістичної взаємодії вихователя і дитини. Мета виховання репрезентується В.О. Сухомлинським через представлення людини найвищою цінністю: "По суті, виховання є тривалою багаторічною підготовкою маленької людини до усвідомлення істини: людина – найвища цінність" [6, с. 184]. Нагадаємо, що таке визначення сутності виховання було зроблено в умовах ідеологізованої держави. Педагогічний талант, поєднаний із громадянською мужністю, дозволили завдання виховання гуманної людини, "нової", "справжньої" (В.О. Сухомлинський), підняти над усіма освітніми цілями.

Саме гуманність лежить в основі педагогіки Сухомлинського і є визначальною функцією його педагогічної системи. У структурі гуманістичних цінностей учений-гуманіст виокремлює кілька рівнів: на першому – життя, всесвіт, земля, природа; на другому – людина, людство, народ, сім'я, колектив; на третьому – людяність, благородство, доброта, честь, гідність. Від усвідомлення цінностей космічного масштабу людина поступово розвиває у собі ті якості, які ці цінності уособлюють у ній самій. Зауважимо, що всі означені рівні мають поєднуватися у виховному процесі зусиллями професійної майстерності та гуманістичної особистісної позиції вихователя. Такий підхід видатного педагога до вирішення одвічного питання щодо розриву між високими ідеалами і поведінкою людини, яке неодноразово піднімалося у теорії морального виховання, відповідає сучасним напрямам досліджень духовного виховання.

Важливо враховувати, що особливістю професійної позиції вихователя дошкільного навчального закладу є необхідність подолання суперечності між тим, що дошкільний вік, який характеризується високою здатністю до наслідування педагога і прагненням дитини до отримання позитивної оцінки з його боку, а з іншого – потягом до вияву самостійності – вимагає надзвичайної регламентованості діяльності педагога особливостями розвитку, психофізичним станом, інтересами, потребами дитини. Саме дошкільному дитинству як періоду життя, що значною мірою визначає майбутнє людини, надає В.О. Сухомлинський виняткового значення, підкреслюючи, що для того, щоб сприяти повноцінному розвиткові особистості в даний період, педагог повинен "бачити і відчувати дитячу душу", тому що кожна дитина – це унікальний світ, який потрібно зрозуміти, прийняти і знайти шляхи взаємодії з ним.

У дошкільному дитинстві народжується надзвичайне «людське» уміння співвідносити себе і довкілля. Дитина дошкільного віку починає усвідомлювати свій внутрішній духовний світ, більше того – відчуває, розуміє, переживає процес виховного впливу на себе. Проникнення у внутрішній світ дитини, ґрунтовне вивчення її особливостей відбувається у процесі гуманістичної взаємодії дитини і педагога. Спільність інтересів становить для цього найміцнішу основу. «Щоб знайти шлях до дитячого сер-ця, – писав В.О. Сухомлинський, – педагог має бути другом дитини, радіти разом із нею і ділити горе, по-справжньому вболівати за її долю». Довіру дитини до вихователя він порівнює з тонким, ледве чутним звучанням струни, коли рука музиканта торкається інструмента тонких струн дитячих радощів, творчості, дружби, братерства, товариства. Серед умов виховання гуманності видатний педагог визначає прив'язаність дітей, їх відчуття приналежності й зв'язку спочатку з найближчим оточенням, а згодом і з усіма людьми. Усе прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити її. Позитивне емоційне забарвлення, участь у роботі, насиченій турботою про інших, створюють арсенал спогадів дитинства, які незалежно від віку завжди хвилюватимуть серце дитини. "В моїй педагогічній системі стало правилом: кожній людині протягом усього життя мусять сяяти вогники дитинства – хвилюючі спогади про те, що створено в роки дитинства власними руками для людей" [3, с. 81–82].

Гуманізація освіти передбачає новий тип професійного мислення і поведінки педагога, заснований на особистісно-гуманних цінностях. Відповідно підготовка педагога спрямовується на формування особистісної гуманістичної професійної позиції педагога: установки на особистість дитини як на самоцінність, її розуміння і прийняття; здатності здійснювати різні види міжсуб'єктної діалогічної взаємодії; ставлення до себе як суб'єкта гуманістичних перетворень педагогічного процесу. Сухомлинський аналізує процес становлення такого педагога і наголошує на необхідності спільного особистісного зростання дитини і педагога. Визнання "рівноцінності" особистостей педагога і дитини має передбачати реалізацію шляхів гуманізації підготовки педагога уже у виші та впродовж усього педагогічного життя через формування гуманістичної особистісно-професійної позиції, адже "учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється" [5, с.421].

Здатність відкривати дитині її внутрішній світ – критерій педагогічної майстерності. Для цього потрібно знати дитину, і це знання – головне у педагогічній діяльності. Найвищий прояв гуманістичних цінностей педагога – серце, віддане дітям. Навіть коли вчитель бачить зло, його не можна переносити на того, у чиїй душі воно поселилося, а варто звертатися "до голосу краси людської, яка в дитині обов'язково є". У книзі "Серце віддаю дітям" визначено, що "найголовнішою рисою педагогічної культури має бути відчування духовного світу кожної дитини, здатність приділити їй стільки уваги й духовних сил, скільки потрібно для того, щоб дитина відчула, що про неї не забувають, її горе, її образи й страждання поділяють" [4, с. 167].

Уміння глибоко відчувати духовний світ вихованців учений-гуманіст визначає як найголовнішу рису педагогічної культури – це здатність приділити вихованцеві стільки уваги й духовних сил, скільки потрібно для того, щоб дитина відчула, що вона не байдужа педагогові. Показовим є трактування Сухомлинським педагогічної справедливості як основи довіри вихователя до дитини: немає абстрактної справедливості поза індивідуальністю; щоб бути справедливим, потрібно до тонкощів знати духовний світ кожної дитини.

Для розвитку педагогічної емпатії видатний педагог радить учителям стимулювати згадки про власне дитинство, учитися співпереживати почуття вихованця. Виховання почуттів педагога є основою формування його педагогічної культури, оскільки справедливість, сердечність, доброта, душевність – це не просто азбука людської культури, а основа професійної діяльності педагога. Саме тому в підготовці вихователя важливо забезпечити поруч з набуттям професійних знань і умінь формування особистісної гуманістичної позиції. Для того, щоб бути дійсним суб'єктом педагогічної діяльності, потрібно мати прагнення і можливість транслювати в процесі виховання свою індивідуальність та гуманістичні цінності.

Гуманістичний потенціал педагога – явище багатовимірне, пов'язане як із подоланням відчуження від дитини, розумінням її як особистості, що вимагає прийняття і віри у її можливості, так зі здатністю практично організувати життєдіяльність дітей у гуманістичному виховному полісуб'єктному просторі, в якому дитина може стати суб'єктом власного життя. Гуманістичну особистісно-професійну позицію ми розглядаємо як систему ціннісних гуманістичних ставлень вихователя до дітей, до педагогічної діяльності, до самого себе. Для повноцінного розвитку дитини необхідне її позитивне ставлення до себе, відчуття цінності свого "Я", віра у свої сили і можливості, що обумовлюється ставленням дорослих, їх прийняттям особистості, що розвивається. До такого прийняття дитини здатний лише той вихователь, який має відповідне ставлення до самого себе. Відтак у структурі ціннісних орієнтацій педагога пріоритетне місце мають цінності самоприйняття та прийняття особистості дитини.

За типом орієнтації педагогів на гуманістичну модель взаємодії з дитиною можна виокремити: вихователів з орієнтацією на навчально-дисциплінарну модель взаємодії (характерною є велика увага до виконання програм та переважання інтересів організації освітнього процесу); вихователів з помірною орієнтацією на гуманістичну модель взаємодії (визнають необхідність пом'якшення вимог до вихованців, можливість надання дитині права на вільний вибір діяльності) та вихователів з достатньо вираженою орієнтацією на гуманістичну модель взаємодії (неформальне ставлення до організації життєдіяльності дитини, прагнення забезпечити їй умови для розвитку, вміння будувати процес взаємодії на суб'єктному рівні). Як засвідчують дані нашого дослідження, однією з причин орієнтованості педагога на навчально-дисциплінарну модель взаємодії є особистісна невпевненість, яку педагог намагається подолати надмірним саморегламентуванням, уявленням, що діє правильно, бо так вимагають програми виховання і навчання. Педагоги з помірною та достатньо вираженою орієнтацією на гуманістичну модель взаємодії прагнуть творчого застосування особистісних смислів педагогічної діяльності.

Справжня любов до вихованців, вважав видатний педагог, полягає у бажанні дати їм те, що є дорогого для самого себе. А це – "невсипуща, важка і захоплююча праця", заснована, перш за все, на особистісному зростанні як вихованців, так і вихователя. Особистісна гуманістична професійна позиція педагога – це установка на особистість дитини як на самоцінність, її розуміння і прийняття; здатність здійснювати різні види міжсуб'єктної діалогічної взаємодії; ставлення до себе як суб'єкта гуманістичних перетворень педагогічного процесу.

Література

1. Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової школи / О.Я.Савченко. – Київ : Богданова А.М., 2009. –226 с.

2. Сухомлинський В.О. Людина – найвища цінність / В.О. Сухомлинський // Вибр. тв.: В 5т. – Київ.: Рад. шк., 1977. – Т.5. – С. 446 – 472.

3. Сухомлинський В.О. Моя педагогічна система : [3 неопублікованої книги "Педагогічна культура"] / В.О. Сухомлинський // Радянська школа. – 1988. – № 6. – С. 87–91; № 7. – С.79–84; № 8. – С. 87–91.

4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський // Вибр. тв. : В 5 т. – Київ : Радянська школа, 1977. – Т.З. – С. 7–279.

5. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителеві / В.О. Сухомлинський // Вибр. тв. : В 5 т. – Київ : Рад. шк., 1976. – Т.2. – С. 419–654.

6. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину / В.О.Сухомлинський // Вибр. тв. : В 5 т. – Київ : Рад. шк., 1976. – Т.2. – С. 149–416.

7. Свободное воспитание. Педагогический альманах / Ред. В.М. Блинов, Г.Б.Корнетов. – Москва : [б. и.]. – Вып. 3. – 1993. – 65 с.

І. В. Казанжи

Здоров'язбережувальні компетентність як складова професійної готовності

майбутніх педагогів

Постановка проблеми у загальному вигляді. В останні десятиліття проблема здоров'я в широкому розумінні відноситься світовою спільнотою до кола глобальних. Серед причин кризового стану здоров'я є соціально-економічна та екологічна криза, неефективна стратегія охорони здоров'я й недоліки в системі освіти, що зумовлюють значне психоемоційне перевантаження й недостатню рухову активність молоді. Незаперечним є той факт, що майбутнє кожної країни, її політичний, економічний та культурний рівні залежать від того, наскільки вона піклується про здоров'я підростаючого покоління, створює сприятливі умови для його повноцінного розвитку, щасливого життя. Існування й діяльність людини в гармонії з навколишнім світом можливе лише за умови забезпечення неперервності освітньо-виховного впливу на особистість.

Проблеми здоров'я висвітлені у вітчизняних і зарубіжних працях філософів і культурологів (В.Казначеєв, В.Климова, В.Скумін, Є.Спірін, І.Фролов та ін.); психологів (В.Леві, А.Маслоу та ін.); медиків (М.Амосов, Г.Апанасенко, Т.Бойченко, В.Войтенко, Р.Герберд, М.Гончаренко, Ю.Лисицин, І.Мільман, І.Муравов, В.Петленко, Л.Попова та ін.); педагогів-класиків (Я.Коменський, Дж. Локк, А. Макаренко, Ж.-Ж. Руссо, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський та ін.); сучасних педагогів (А.Бісєнова, С. Васильєва, О. Вакуленко, С. Волкова, Г. Голобородько, В. Горащук, Г. Долинський, О.Дубогай, О. Жабокрицька, Л. Жаліло, Н. Завидівська, С.Закопайло, В.Ірхін, С.Кириленко, Т.Кириченко, Г.Кривошеєва, В. Кузьменко, О. Куц, О. Міхєєнко, В.Оржеховська, Н. П'ясецька, Л. Сущенко, Л. Татарнікова, Є. Чернишова, Г. Шевченко та ін.); валеологів (Ю. Андреєв, Б. Болотов, І. Брехман, В. Зайцев, П. Іванов, В. Калбанов, В.Лободін, Г. Малахов, І. Невмивакін, Т. Тихоплав та ін.).

На сучасному етапі реформаційних перетворень в Україні здоров'я громадян є одним із складників національного розвитку. У зв'язку з цим збереження та зміцнення здоров'я молоді є одним із головних завдань соціальної програми нашої держави. І для роз’яснення цього завдання необхідно сформувати у студентів стійку мотивацію до здорового способу життя, вжити комплекс здоров'язбережувальних заходів, спрямованих на усвідомлення ними цінності свого здоров'я.

Сучасні умови соціальної, екологічної й радіаційної ситуації все частіше висувають на перший план проблему формування здоров'язбережувальної компетентності як передумову й запоруку здорового способу життя. Формування здоров'язбережувальної компетентності особливо важливе для такої категорії молоді, як студенти, оскільки сучасний фахівець повинен мати не тільки високий рівень професійної підготовки, але й міцне здоров'я.

Аналіз останніх досліджень. Нагальним завданням надання якісної вищої освіти в Україні є потреба сформувати у студентів здоров'язбережувальної компетенції. У сучасній науці з проблем збереження здоров'я напрацьовано багатий теоретичний матеріал (В.А.Герд, В.І. Глухов, Д.Н. Давиденко, Ю.К. Дем'яненко, Б.В. Єндальцев, Р.М. Кадиров, І.А. Кузнецов, Г.М. Куколев- ський, К. Купер, А.А. Нестеров, С.В. Попов, Н.В. Романенко, С.В. Шмалєй, Г.А. Щуревич, А.Г. Щуров та ін.), і в той же час відсутня система впровадження здоров'язбережувальних технологій, елементів здорового способу життя в освітньо-виховний процес вищої школи. Виявляється протиріччя: з одного боку, виникнення потреби в спеціалістах зі стійкою мотивацією на здорове й творче життя, здатних реалізувати свою здоров'язбережувальну компетентність у професійній діяльності, а з іншого боку – відсутність науково-практичних рекомендацій з технології формування здоров'язбережувальної компетентності студентів.

Г.Зайцев, А.Зайцев визначають здоров'я як важливу складову професійної готовності особистості до діяльності [4]. Системне розуміння здоров'я як динамічного процесу рівноваги організму з навколишньою природою і соціальним середовищем, за якого всі закладені в біологічній і соціальній сутності людини здатності проявляються найбільш повно, пропонує Д. Венедиктов. Він стверджує, що здоров'я – стан організму, що характеризується довгостроковим збереженням здатності до відновлення після хімічних, фізичних, інфекційних, психологічних або соціальних впливів [3].

За визначенням Є.Сталькова, В.Паніна, здоров'я є поєднанням біологічного (генетична програма, спадковість і конституція), фізіологічного (функціонування і характер адаптації органів і систем), психічного (емоційні реакції) та соціального (орієнтація у суспільстві) формування організму [6].

Е.Буліч, І.Муравов визначають здоров'я як динамічний стан найбільшого фізичного й психоемоційного добробуту, в основі якого знаходиться гармонійне співвідношення взаємопов'язаних функцій і структур, що забезпечують високий енергетичний рівень організму за найменшої вартості його адаптації до умов життєдіяльності [2].

Серед складових ключових компетентностей, що мають відношення до проблеми збереження і зміцнення здоров'я фахівця, науковці виділяють: компетентність здоров'язбереження (І.Зімняя, В.Сергієнко); здатність протистояти професійним деформаціям як складовій особистісної компетентності; здатність до індивідуального самозбереження, непіддатливість професійному старінню як складовій індивідуальної компетентності (А.Маркова); здатність до збереження і зміцнення професійного здоров'я (Л.Мітіна); професійна витривалість як складова соціальної компетенції (В.Байденко) тощо.

Формулювання цілей статті. Метою означеної статті є теоретичне обгрунтування проблеми формування здоров'язбережувальної компентності як важливої складової професійної готовності майбутніх учителів. Компетентність здоров'язбереження педагога – це характеристики, особливості, які спрямовані на збереження фізичного, психічного, соціального, духовного здоров'я свого та оточуючих, а також сприяння збереженню, зміцненню здоров'я учнів на уроках і в позаурочній діяльності.

Аналіз спеціальної літератури виявив, що суть поняття “здоров'язбережувальна компетентність” досліджена недостатньо, а також немає одностайності в його нечисленних трактуваннях, що пояснюється поліфункціональним характером цього терміну. І.А.Анохіна розглядає здоров'язбережувальну компетентність як готовність самостійно вирішувати завдання, пов'язані з підтримкою, зміцненням та збереженням здоров'я, як свого, так і оточуючих [1, с.25].

Д.Є.Воронін стверджує, що здоров'язбережувальна компетентність передбачає не тільки медично-валеологічну інформативність, але й застосування здобутих знань на практиці, володіння методиками зміцнення здоров'я й запобігання захворюванням. Формування у студентів спрямованості мислення на збереження й зміцнення здоров'я – невід'ємний компонент здоров'язбережувальної компетентності майбутніх фахівців [4, с.28].

Як зазначає В.Г.Омельяненко, вивчення досвіду роботи ВНЗ дозволило виявити невідповідність між зростаючими вимогами суспільства до здоров'язбережувальної компетентності спеціаліста і недостатньою науково-теоретичною розробленістю. Проблеми формування здоров'язбережувальної компетентності спеціаліста; програмно-методичного забезпечення, її формування в процесі навчання у ВНЗ; розробленістю змістового і методико-технологічного аспекту формування здоров'язбережувальної компетентності [5, с. 128].

Враховуючи той факт, що в поняття "компетентність" закладено глибокі знання певної галузі науки, під здоров'язбережувальною компетентністю ми розуміємо інтегративну якість особистості майбутнього вчителя, яка має складну системну організацію і виступає як сукупність, взаємодія і взаємопроникнення мотиваційного, когнітивного і діяльнісного компонентів, ступінь сформованості яких відображає готовність і здатність майбутнього фахівця до збереження та зміцнення фізичного, психічного, соціального та духовного здоров'я – свого та оточуючих.

До показників компетентності у питаннях здоров'язбереження ми віднесли уявлення про здоров'я, чинники, що впливають на здоров'я та здоровий спосіб життя; значення здоров'я як загальнолюдської цінності; вміння відстежувати і фіксувати позитивні й негативні зміни в стані власного здоров'я і здоров'я оточуючих; уміння складати ефективну і дієву програму збереження власного здоров'я на основі моделі уявлення себе як здорової людини; програму збереження та відновлення здоров'я студентів ВНЗ; уміння створювати здоров'я-збережувальне середовище в процесі навчання; володіння способами організації і реалізацій діяльності з профілактики і здоров'язбереження; володіння різними здоров'язбережувальними технологіями.

Висновки. Отже, здоров'язбережувальна компетентність передбачає не тільки медично-валеологічну інформативність, але й застосування здобутих знань на практиці, володіння методиками зміцнення здоров'я й запобігання захворюванням. Формування у студентів здатності збереження й зміцнення здоров'я є важливою складовою професійної готовності вчителя [10].

Література

1. Агаджанян Н.А. Проблеми адаптации и экологии человека. Экология человека. Основые проблемы. – Моск-ва : Наука, 1988.

2. Андрос М.Є. Психічне здоров'я особистості : психологічне консультування керівників шкіл // Освіта і управління. – Том 2. – 1998. – Число 2. – С. 64.

3. Антонова Л.Н, Психологические основания реализации здоровьесберегающих технологий в образовательных учреждениях / Л.Н.Антонова, Т.И.Шульга, К.Г.Ердинеева. – Москва : Изд-во МЛИ, 2004. – 100 с.

4. Антропова М.В., Кузнецова Л.М., Манке Г.Г. Состояние здоровья школьников 90-х годов /Маgister. – 1999. – № 3. – С. 48–55.

5. Білявський Г.О. Основи загальної екології. – Київ : Либідь, 1993. – С. 64.

6. Болотов В.А., Сериков В.В. Компетентностная модель : от идеи к образовательной программе /Педагогика. – 2003. – № 10.

О.М. Кочерга

Формування здорового способу життя

у студентів педагогічного коледжу

Постановка проблеми. Сучасне українське суспільство прагне бути державою високорозвиненою, правовою, демократичною, авторитетною у світовій спільноті. Нині постає необхідність вирішення поряд з політичними, економічними проблемами й соціальних, серед яких турбота про здоров'я громадян має стати однією з пріоритетних, адже, як відомо, саме здорова людина спроможна найбільш ефективно створювати значущі духовні та матеріальні цінності, генерувати нові ідеї і творчо їх втілювати.

Несприятливі соціально-економічні умови сучасної України, важка екологічна ситуація, інформаційне перенасичення та інтенсифікація освітнього процесу викликають тенденції до погіршення здоров'я дітей, учнівської та студентської молоді. Здоров'я цієї вікової групи особливо важливе, тому що за оцінкою фахівців приблизно 75% хвороб дорослих є наслідком умов життя в дитячі та юнацькі роки. Майже 90% дітей, учнів, студентів мають відхилення в здоров'ї, а більше 50% – незадовільну фізичну підготовку.

Питання про виховання здорової людини піднімається у низці державних документів (Конституція України, "Основи законодавства України про охорону здоров'я", Державна національна програма "Освіта (Україна XXI століття)", "Діти України", Закон України "Про загальну середню освіту"), успішна реалізація яких залежить не тільки від фінансових, матеріальних умов, але й від сформованості культури здоров'я кожної людини, її готовності вести здоровий спосіб життя.

Аналіз останніх досліджень. Проблема формування здорового способу життя належить до вічних в історії людства. Окремі аспекти цієї проблеми знайшли своє відображення у працях класиків педагогічної науки: Я.Коменського, Дж. Локка, К.Ушинського, Г.Сковороди, О.Духновича, С.Русової, А.Макаренка, В.Сухомлинського та ін.

Винятково важливого значення проблемі здоров'я та здорового способу життя надавав В.Сухомлинський. Концептуальні засади турботливого ставлення до здоров'я учнів та вчителів, зокрема до стану їхньої нервової системи, набуття психічної культури, були викладені педагогом-гуманістом у працях "Сто порад учителеві", "Павлиська середня школа", "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина". Аналізуючи власний досвід, В. Сухомлинський цілісно підійшов до розгляду суто педагогічних аспектів проблеми збереження здоров'я вчителів і учнів у освітньо-виховному процесі школи. Для того, щоб зберегти здоров'я учителя, педагог радив "володіти собою", а для цього "треба знати своє здоров'я" [6].

Аналіз проблеми дослідження показав, що формуванню культури здоров'я особистості чимало приділяється уваги у сучасній педагогіці. Українські вчені (І. Бех, В. Горащук, Л. Заплатников, І. Зязюн, Г. Максименко, Г. Шевченко та ін.) справедливо вважають, що культура сучасної людини багатогранна, її необхідно опановувати, вивчати і на цій основі вживати заходів щодо збереження і зміцнення свого здоров'я. Вони підкреслюють, що тільки комплексне розуміння культури в усій різноманітності дозволяє усвідомити її вплив на фізичний, психічний і розумовий розвиток людини, на стан здоров'я, і що здоров'я особистості неможливе без біосоціальної гармонії людини з самою собою, з оточуючими людьми, з природою, де вирішальне значення має загальна культура.

Проблемі формування та збереження здоров'я підростаючих поколінь присвятили свої праці такі дослідники, як Г.Апанасенко, Е.Булич, С.Волков, М.Гончаренко, М.Гриньова, В.Грушко, Л.Животовська, С.Кириленко, О.Міхільов, І.Муравов, Л.Попова, С.Страшко, В.Язловецький та ін. Останнім часом увага науковців (М.Амосов, О.Бондаревська, В.Беспалько, І.Бєхтєрєв, В.Богомолов, В.Горшкова, Г.Калачов, С.Лебедченко, І.Новосьолов, Г.Селевко, В.Сєріков, Л.Татарнікова та ін.) спрямовується на професійну підготовку спеціалістів з урахуванням збереження їхнього фізичного і психофізіологічного здоров'я, спрямування на дотримання здорового способу життя. Це пов'язано з тим, що студентський період жит-тя – не ізольована просторово-часова ніша, а частина цілісного вітального циклу, в межах якого завершується формування фундаменту здоров'я людини й здійснюється процес її професійної освіти [2, с.5].

Науковці наголошують на тому, що актуальність проблеми формування культури здоров'я особистості пояснюється низкою суперечностей, головні з яких: між потребами суспільства у здорових громадянах і неухильним погіршенням їх здоров'я; між потребами виробництва у майбутніх здорових фахівцях і відсутністю методик їх оздоровлення під час навчання у вищій школі; між природним бажанням людини бути здоровою і її знаннями про здоров'я та вмінням його зберігати і зміцнювати [3, с. 4].

Формулювання цілей статті. Метою цієї статті є аналіз основних аспектів системного підходу до здоров'я, формування здорового способу життя у студентів педагогічного коледжу, майбутніх учителів початкової школи.

Виклад основного матеріалу. Основою ефективної роботи сучасної школи є професійне здоров'я учителя. Проблему здоров'я вчителя за рівнем значущості слід розглядати в контексті загальної концепції охорони здоров'я нації, адже від педагога значною мірою залежить здоров'я підростаючого покоління. Нездоровий вчитель не може забезпечити школяру необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху, він не в змозі займатись вихованням культури здоров'я учня, оскільки в цій роботі необхідний особистий приклад. Дотримання вчителем культури здоров'я – важлива і необхідна умова його успішної професійної діяльності.

Культура здоров'я – це якісне утворення особистості, яке виявляється в єдності духовних, біологічних, психологічних і соціальних факторів, що визначають її спосіб життя і гуманістичний сенс буття. Культура здоров'я покликана перетворити будь-яку сферу діяльності людей у засіб фізичного й духовного самовдосконалення, самооздоровлення.

Формування культури здоров'я студентів як складової загальної культури, однієї з головних умов їх активного повноцінного життя не розпочинається тільки у вищих навчальних закладах, як і не закінчується в них. Проте саме в студентські роки воно набуває особливого значення, бо саме юнацький вік є періодом духовно-культурної сенситивності, найбільш активного розвитку фізичної, інтелектуальної, моральної та естетичної сфери, становлення волі та характеру, оволодіння юнаками і дівчатами повним комплексом соціальних ролей дорослої людини.

Культура здоров'я студента – поняття багатопланове. Воно охоплює принципи здорового способу життя, екологічну грамотність, знання й раціональне використання можливостей свого організму, вміле застосування народних методів оздоровлення, пропагування медико-валеологічних знань і свідчить про прагнення студента до самовдосконалення.

Культура здоров'я студента формується на мотиваційному, когнітивному та креативно-діяльнісному рівнях. Мотиваційний рівень передбачає вироблення у студентів здоров'язбережувальних ціннісних орієнтацій, які розглядаються науковцями як компоненти структури особистості педагога, сформовані на базі уявлень про здоров'я людини, мають емоційну значущість і детермінують здоров'язбережувальну діяльність педагога [1]. Під час визначення мотивів збереження здоров'я у студентів ми з'ясували, що найвираженішими є такі: розвиток фізичних якостей; запобігання хворобам; інтелектуальний розвиток; боротьба зі шкідливими звичками; привабливий зовнішній вигляд; досягнення довголіття.

Когнітивний рівень формування у майбутніх учителів культури здоров'я спрямований на вироблення цілісного розуміння сутності та компонентів здоров'я і здорового способу життя, усвідомлення впливу соціальних та біологічних факторів на стан здоров'я та життєдіяльність особистості, надання студентам спеціальних знань про здоров'я та шляхи його збереження. Когнітивний компонент формування культури здоров'я майбутнього вчителя початкової школи включає знання структури і змісту поняття здоров'я, сучасних основ здоров'язбереження, основ фундаментальних валеологічних дисциплін; впливу факторів на зовнішнє середовище і здоров'я людини.

Креативно-діяльнісний рівень культури здоров'я студента спрямований на формування вміння володіти здоров'язбережувальними технологіями педагогічної діяльності і способами здоров'язбережувальної професійної поведінки. Основними педагогічними уміннями та навичками, якими повинні володіти майбутні вчителі, мають бути уміння використовувати в освітньому процесі засоби фізичної культури: фізкультхвилинки, фізкультпаузи, рухливі ігри, комплекси оздоровчих вправ, вправи з розвитку психофізичних якостей; уміння проектувати і проводити різноманітні фізкультурно-оздоровчі заходи, здійснювати просвітницьку роботу з батьками з основ здоров'язбереження і здорового способу життя дітей, проводити бесіди з учнями про вплив шкідливих звичок на організм людини, організовувати активний відпочинок учнів з використанням оздоровчих заходів.

Ефективність формування культури здоров'я студентів забезпечується наступними психолого-педагогічними умовами: орієнтація навчальних планів і програм навчальних дисциплін на максимальне наближення навчальної роботи студентів до самостійної практичної діяльності з питань дотримання культури здорового способу життя; постійне спонукання студентів коледжу до потреби у зміцненні власного здоров'я; організація практичної діяльності, спрямованої на збереження і зміцнення свого здоров'я.

Висновки. Охорона власного здоров'я – це безпосередній обов'язок кожної людини, яка не має права перекладати його на оточуючих. Особливо це стосується тих, хто вирішив присвятити своє життя вихованню підростаючих поколінь. Майбутні вчителі повинні глибоко і всебічно оволодіти азбукою збереження власного здоров'я та засвоїти секрети збереження здоров'я своїх вихованців [10].

Література

1. Башмакова Е.А. Формирование здоровьесберегающих ценностных ориентаций педагога : автореферат дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. – Москва : 2007. – 24 с.

2. Кобяков Ю.П. Проектирование и реализация здоровьеразвивающей технологии физического воспитания студентов вузов : автореф. дис. на соискание ученой степени докт. пед. наук : спец. 13.00.08 "Теория и методика профессионального образования" / Ю. П. Кобяков. – Москва, 2006. – 38 с.

3. Кривошеєва Г.Л. Формування культури здоров'я студентів університету : автореф. на здобуття наук, ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія і мета професійної освіти" / Г.Л.Кривошеєва. – Київ, 2003. – 20 с.

4. Кривошеєва Г.Л. Система формування культури здоров'я студентів / Г.Л.Кривошеєва // Рідна шк. – 2000. –№ 5. – С. 66–67.

5. Кривошеєва Г.Л. Культура здоров'я особистості як соціально-педагогічна проблема / Г.Л. Кривошеєва // Шлях освіти. – 2001. – № 1. – С. 35–37.

6. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві / В.О. Сухомлинський // Вибрані творі в п'яти томах. – Т.2. – Київ: Рад. школа, 1976. – С. 419–656.

ТЕЗАУРУС

Арт-терапія — це динамічна система взаємодії між учасником (дитиною, дорослим), продуктом його образотворчої творчої діяльності і арт-терапевтом (психологом, педагогом) в арт-терапевтичному просторі.

Вигорання – це відповідь на хронічний емоційний стрес, що включає три компоненти: емоційне і фізичне виснаження; зниження продуктивності праці; деперсоналізацію або дегуманізацію міжособових стосунків.

Внутрішній світ людини (або суб’єктивна реальність) — це весь той внутрішній зміст психологічної діяльності, який характерний тільки для даної конкретної людини.

Гігієна навчально-виховної роботи – система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог.

Гра — одна з психічних реальностей, що характеризується вільною діяльністю і протистоїть серйозному.

Експресивна терапія (від англ. — виражає, виразний) — це комплекс різноманітних форм творчого (мистецького) самовираження із застосуванням руху, малювання, живопису, скульптури, музики, вокалізації, імпровізації, — в умовах, що забезпечують підтримку людини з метою стимулювання його особистісного зростання, розвитку і зцілення

Емпатія – усвідомлене співпереживання поточному емоційному стану іншої людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання.

Ендорфіни – це гормони задоволення і спокою.

Індивідуальне неусвідомлене — сукупність всіх психічних явищ суб’єктивного характеру, що не належать до свідомості, тобто характеризуються відсутністю над потягами та інстинктами.

Індивідуація (лат. individuation — неподільність) — розвиток психологічного індивіда як цілісної істоти, спрямований на виокремлення з колективної психології.

Ідеалізація — механізм психологічного захисту, що виявляється в уявленні будь-кого досконалим, кращим, ніж він є насправді, перебільшуючи його чесноти.

Ідентифікація — механізм психологічного захисту, що виявляється в ототожненні себе з іншим об’єктом, встановленні з ним емоційного зв’язку. Вона допомагає особистості перебороти почуття власної неповноцінності, набути впевненості в собі. Так, підлеглий, під впливом неосмисленого бажання самоствердитися, у спілкуванні з колегами може ототожнювати себе з керівником: «Ми з Іваном Степановичем вирішили». Підлеглі, які ідентифікують себе з керівництвом, дуже «зручні» у спілкуванні, але позбавлені творчого початку, нездатні до прийняття самостійних рішень. Як зовнішні ознаки проявів ідентифікації можна розглядати спроби наслідувати зовнішній вигляд, манеру поведінки тощо.

Інтеріоризація — процес переходу від зовнішньої (матеріальної) до внутрішньої (ідеальної).

Інтроекція — це процес, в результаті якого те, що йде іззовні, помилково сприймається як те, що відбувається всередині.

Інтерпретація — (тлумачення, роз'яснення) загальнонауковий метод з фіксованими правилами перекладу формальних символів і понять на мову змістовного знання.

Здорове суспільство ‒ це ефективне, відповідно до кінцевих критерій оцінки його життєдіяльності, суспільство.

Здоров’я – це такий стан людини, за якого не лише відсутні хвороби або фізичні дефекти, а й присутнє повне фізичне, духовне і соціальне благополуччя.

Здоровий спосіб життя – концентроване вираження взаємозв’язку: способу життя і здоров’я людини. Здоровий спосіб життя об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров’я і розвитку умовах. Він виражає певну орієнтованість діяльності особи у напрямі зміцнення і розвитку особистого (індивідуального) і суспільного здоров’я.

Здоров’язбережувальні освітні технології (ЗОТ):

1) системно організована сукупність програм, прийомів, методів організації освітнього процесу, що не завдає шкоди здоров’ю його учасників;

2) якісна характеристика педагогічних технологій за критерієм їхнього впливу на здоров’я студентів і педагогів;

3) технологічна основа здоров’язбережувальної педагогіки.

Здоров’язбережувальна педагогіка ‒ це педагогічна система, заснована на розумному пріоритеті цінності здоров’я, яку слід виховати у студентів і реалізувати в навчально-виховному процесі; це освітня система, яка проголошує пріоритет культури здоров’я і технологічно забезпечує його реалізацію в організації навчання, у навчально-виховній роботі та змісті навчальних програм для педагогів, учнів та їхніх батьків; це область медико-психолого-педагогічних знань про побудову освітнього процесу та утримання навчально-виховних програм з урахуванням інтересів здоров’я студентів і педагогів (Мітяєва А.М., 2008).

Катарсис (піднесення, очищення, оздоровлення). У сучасній психології (зокрема в психоаналізі, психодрамі, тілесно орієнтованій терапії) катарсис розуміють як індивідуальний або груповий процес вивільнення психічної енергії, емоційної розрядки, що сприяє зменшенню або зняттю тривоги, конфлікту, фрустрації за допомогою їх вербалізації або тілесної експресії, що ведуть до лікувального ефекту і кращого розуміння себе.

Клімат соціально-психологічний – загальна соціально-психологічна характеристика стану малої групи, особливості сформованих у ній міжособистісних стосунків.

Конфлікт – найбільш гострий спосіб усунення протиріч в інтересах, цілях, поглядах, що виникають у процесі соціальної взаємодії, що полягає в протидії учасників цієї взаємодії, і звичайно супроводжується негативними емоціями, що виходять за рамки правил і норм. Конфлікти є предметом вивчення науки конфліктології.

Мантри ‒ звукосполучення, що емоційно впливають на людину за рахунок виразності, гучності та музичності слів, що вимовляються.

Медіатор – посередник, миротворець.

Модальність Я — якісна характеристика («Я-реальне», «Я-ідеальне», «Я-динамічне», «Я-соціальне», «Я-конструктивне», «Я-дзеркальне»).

Напруженість соціальна – особливий стан поведінки людей, специфічне сприйняття та оцінка дійсності, що створює особливу соціально-психологічну атмосферу, яка супроводжує соціальні конфлікти.

Несвідоме — це психічні явища, які виходять за межі усвідомлення. Це зміст психічного життя, що є для людини прихованим. Вона його не контролює, не впливає на нього, але він детермінує її поведінку.

Підсвідоме — рівень психічного відображення, що містить матеріал, витиснутий у несвідоме, який не може бути усвідомлений шляхом власних вольових зусиль людини, спрямованих на пригадування, може входити в структуру «Супер-Его», «Ід». Переходить у передсвідоме і свідоме лише за специфічних умов, процедур, створюваних психотерапевтом, або ж не усвідомлюється взагалі ані за яких умов.

Проекція — механізм психологічного захисту, несвідоме приписування іншій особі власних бажань, прагнень, особистих якостей, головним чином негативних. Причиною цього захисту, мабуть, є неусвідомлене прагнення зберегти статус своєї особистості в порівнянні з іншими. Непорядно вчинивши стосовно партнера по спілкуванню, людина починає несвідомо, заради самовиправдання, шукати в нього негативні якості. Під час конфлікту, наприклад, його учасники найчастіше приписують один одному свої вади.

Психокорекція — це сукупність психологічних прийомів, що використовуються психологом для виправлення недоліків психічно здорової людини (Р. Немов), які не мають органічної основи й не є стійкими якостями, що формуються в ранньому дитинстві й надалі практично не змінюються (А. Осипова).

Психологічне консультування — робота безпосередньо з людьми, яка спрямована на вирішення різного роду психологічних проблем, пов’язаних із труднощами в міжособистісних стосунках, де основним засобом впливу є певним чином організована бесіда (Ю. Альошина).

Психологічний опір — явище, при якому клієнт прямо чи опосередковано противиться зміні своєї поведінки або відмовляється обговорювати, згадувати або думати про очевидно значущі переживання.

Ортобіоз – принципи “догляду за власною персоною”, самозбереження життєвої енергетики науково організованим способом життя. Філософія ортобіозу лежить в основі здоров’язбережувальних технологій і включає в себе триєдність фізичного, психічного і духовного здоров’я, що покликане формувати оптимізм.

Особистий підхід — аналіз особливостей психіч-ного розвитку клієнта, історії його життя і захворювання, сімейної системи, захисних механізмів, архетипових проявів, сильних і слабких сторін особи.

Раціоналізація — механізм психологічного захисту, що полягає у зниженні цінності недосяжного. За наявності такого способу психологічного захисту в управлінському спілкуванні доцільно, по-перше, не поспішати з обвинуваченнями, якщо людина свідчить про відсутність у неї інформації з якогось питання, оскільки не виключено, що це стосується почуття власної гідності. І, по-друге, варто навчитися відрізняти дійсні мотиви «дезінформації» від помилкових, що використовуються для самовизначення.

Регресія — механізм психологічного захисту, що виявляється у поверненні на більш ранній попередній рівень поведінки.

Рефлексія — процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів, що вже відбулися, а також усвідомлення того, що суб’єкт сприймається і оцінюється новими людьми (індивідуальна рефлексія — це не тільки інтроспекція власної психіки, а й осмислення своєї програми, принципів світовідновлення, цілей, вимог, установок і прагнень; соціальна рефлексія — це не лише знання і розуміння суб’єктом самого себе, але і вияснення того, що інші знають про тебе, як вони тебе розуміють).

Розвиток особистості — це її становлення і формування під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване навчання і виховання.

Саморегуляція – здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення психічних процесів та своєї поведінки, а також регулювати свою активність та діяльність.

Самоактуалізація особистості — прагнення індивіда до більш повного виявлення і розвитку своїх особистих можливостей фізичних, психічних та соціальних потенцій, передбачає наявність сприятливих соціально-психологічних умов, що створюються у процесі педагогічної взаємодії.

Самовдосконалення — це найбільш адекватна форма саморозвитку, яка означає процес свідомого керування особистістю розвитком своїх якостей і здібностей.

Самовизначення соціальне — це усвідомлення людиною своєї соціальної природи, свого місця і ролі в суспільстві.

Самооцінка — це судження людини про міру вираження у неї певних властивостей, якостей у співвідношенні з певним еталоном; цінність, значущість, котрою індивід наділяє себе в цілому та окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Це відносно стійке структурне утворення «Я-концепції».

Самопізнання — складний багаторівневий процес, індивідуально розгорнутий в часі, який передбачає самопізнання в системах «Я-інша людина» та «Я-Я». Самопізнання є відтворенням та осмисленням того, що людина робить, як вона діє, чому саме так тощо.

Самореалізація особистості — це процес, що розгортається під дією суперечностей індивідуальної життєдіяльності особистості, набуваючи нових рівнів та напрямків свого становлення та розвитку. Кожний з них породжується в ході практичного, діяльного розв’язання особистістю суперечності попереднього, задаючи в прихованому вигляді нову суперечність, з подоланням якої пов’язаний вихід сутності самореалізації на новий рівень чи напрямок. Тому аналіз самореалізації особистості не може закінчуватись одним, хай навіть універсальним визначенням її сутності. Такий аналіз за необхідності передбачає серію таких, що «рухаються», змінюють, доповнюють одне одного визначень сутності самореалізації особистості.

Самосвідомість — складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті нею численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення — уявлення, а потім у поняття свого власного «Я» як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів.

Самосприйнятгя — це основа для саморозвитку і самовдосконалення, яке виникає на основі знань про себе, детального аналізу своїх сильних та слабких якостей, їх оцінки та позитивного емоційного ставлення навіть до тих властивостей, які людина відносить до слабких якостей.

Самоствердження — це специфічна діяльність у рамках саморозвитку по виявленню, підтвердженню своїх певних якостей особистості, рис характеру, способів поводження й діяльності.

Самостійність — здатність особистості самій приймати відповідальні рішення і неухильно реалізовувати їх в діяльності.

Самоактуалізація — найбільш повна та вільна реалізація особистістю своїх можливостей та здібностей.

Свідомість — відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе; це вміння гідно репрезентувати свої ділові, фахові та інші якості на ринку праці.

Символ (від грецького зутЬоІоп — умовний знак) — образ, що є представником інших багатозначних образів, змісту та відношень.

Соціокультурний підхід — аналіз пов'язаних з етнічною, класовою, демографічною, релігійною і так далі приналежністю впливів на процес і результати образотворчої діяльності, включаючи патогенні соціокультурні впливи.

Студійна відкрита група — умови її роботи чимось нагадують художню студію, в ній відсутній постійний склад і на будь-якому етапі роботи до групи можуть приєднуватися нові учасники.

Сублімація — механізм психологічного захисту, що характеризується трансформацією біологічних імпульсів (сексуальних та агресивних) у соціально прийнятні форми активності (мистецтво, наукова діяльність, спорт).

Спадковість – здатність біологічних організмів передавати своєму потомству певні задатки.

Тінь — сукупність низьких, примітивних несвідомих бажань і потягів людини, що конфліктують зі свідомістю.

Фантазування — психічна діяльність, спричинена внутрішнім потягом до задоволення несвідомого бажання шляхом створення образних уявлень.

Формування — процес і результат цілеспрямованих (виховання) і стійких впливів соціальної дійсності, середовища, спадковості й активності особистості (самовиховання).

Фрустрація — це хворобливий стан психічного напруження, що виникає унаслідок або нездійснення якої-небудь мети, або неможливості задовольнити свою потребу.

СХЕМИ ДОПОМОЖУТЬ

Основні підходи визначення здоров`я

(за П. І. Калью)

Прочитайте уважно перелік основних підходів до визначення здоров’я. Запропонуйте свій підхід.

Критерії психічного і соціального здоров`я

Чинники соціального здоров`я

Які способи підвищення стресостійкості з Вашого досвіду?

Якими методами регуляції стресів користуєтеся Ви?

БЛОК-ТЕСТ

(із запропонованих відповідей оберіть правильні

та підкресліть їх)

В чому, на Вашу думку, їх ефективність?

1. Здоров’я ‒ це:

а) система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог;

б) такий стан людини, за якого не лише відсутні хвороби або фізичні дефекти, а й присутнє повне фізичне, духовне і соціальне благополуччя;

в) відповідь на хронічний емоційний стрес, що включає три компоненти: емоційне і фізичне виснаження; зниження продуктивності праці; деперсоналізацію, або дегуманізацію, міжособових стосунків.

2. Здоров`я буває …

а) фізичне, моральне, соціальне;

б) фізичне, психічне, соціальне;

в) духовне, психічне, соціальне.

3. Здоровий спосіб життя ‒ це:

а) усвідомлене співпереживання поточному емоційному стану іншої людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання;

б) системно організована сукупність програм, прийомів, методів організації освітнього процесу, що не завдає шкоди здоров’ю його учасникам;

в) концентроване вираження взаємозв’язку способу життя і здоров’я людини; здоровий спосіб життя об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров’я й розвитку умовах. Він виражає певну орієнтованість діяльності особи в напрямі зміцнення й розвитку особистого (індивідуального) і суспільного здоров’я.

4. Здоров’язбережувальна педагогіка ‒ це:

а) концентроване вираження взаємозв’язку способу життя і здоров’я людини;

б) педагогічна система, заснована на розумному пріоритеті цінності здоров’я, яку необхідно виховати в студентів і реалізувати в навчально-виховному процесі; це освітня система, яка проголошує пріоритет культури здоров’я і технологічно забезпечує його реалізацію в організації навчання, в навчально-виховній роботі та змісті навчальних програм для педагогів, студентів та їхніх батьків; це галузь медико-психолого-педагогічних знань про побудову освітнього процесу та утримання навчально-виховних програм з урахуванням інтересів здоров’я учнів і педагогів;

в) система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог.

5. Емпатія ‒ це:

а) форма поведінки учасників конфлікту, що характеризується ворожістю до протидіючої сторони;

б) соціальна стать, що визначає поведінку людини у суспільстві й те, як ця поведінка сприймається;

в) усвідомлене співпереживання поточному емоційному стану іншої людини без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання.

6. Клімат соціально-психологічний ‒ це:

а) неврегульовані розбіжності між робітниками та роботодавцями;

б) загальна соціально-психологічна характеристика стану малої групи, особливості сформованих у ній міжособистісних стосунків;

в) угода протидіючих сторін на основі взаємних поступок.

7. Конфлікт ‒ це:

а) найбільш гострий спосіб усунення протиріч в інтересах, цілях, поглядах, що виникає в процесі соціальної взаємодії, та полягає в протидії учасників цієї взаємодії і звичайно супроводжується негативними емоціями, що виходять за рамки правил і норм;

б) протиборство, протиставлення, сутичка сторін, інтересів, цілей;

в) здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення психічних процесів та своєї поведінки, а також регулювати свою активність і діяльність.

8. Вигорання ‒ це:

а) відповідь на хронічний емоційний стрес, що включає три компоненти: емоційне і фізичне виснаження; зниження продуктивності праці; деперсоналізація або дегуманізація міжособових стосунків;

б) активна протидія взаємовиключних позицій, принципів, правових або моральних норм;

в) особливий стан поведінки людей, специфічне сприйняття та оцінювання дійсності, що створює особливу соціально-психологічну атмосферу, яка супроводжує соціальні конфлікти.

9. Стрес ‒ це:

а) неспецифічна захисна реакція організму у відповідь на несприятливі зміни навколишнього середовища;

б) хворобливий стан психічного напруження, що виникає унаслідок або нездійснення якої-небудь мети, або неможливості задовольнити свою потребу;

в) здатність людини керувати собою на основі сприймання і усвідомлення психічних процесів та власної поведінки, а також регулювати свою активність і діяльність.

10. Гендерний підхід у навчанні ‒ це:

а) облік фізіологічних, інтелектуальних, етичних, емоційних, поведінкових відмінностей між хлопчиками і дівчатками;

б) реалізація вчення, спрямованого на розкриття специфічних закономірностей освоєння знань і умінь дорослим суб’єктом навчальної діяльності, а також особливості керівництва цією діяльністю з боку професійного педагога;

в) орієнтація на життєвий успіх, досягнення в розвитку кожного вихованця і викладача, на розвиток творчого потенціалу і продовження періоду творчої діяльності людини, його соціальну адаптацію в складних умовах буття.

11. Гігієна навчально-виховної роботи – це:

а) принципи “догляду за власною персоною”, самозбереження життєвої енергетики шляхом науково організованого способу життя;

б) система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог;

в) педагогічна система, заснована на розумному пріоритеті цінності здоров'я, яку необхідно виховати в учнів і реалізувати в навчально-виховному процесі.

12. Діагностика конфлікту – це:

а) діяльність з визначення сутності, виду й особливостей конфлікту на основі його аналізу, а також сукупність методів і принципів вивчення конфліктів;

б) врегулювання розбіжності між робітниками та роботодавцями;

в) угода протидіючих сторін на основі взаємних поступок.

13. Колективний трудовий конфлікт – це:

а) суперництво, активне змагання з певних проблем між окремими особами, зацікавленими в одній і тій самій меті, що легко переходить у конфлікт за відповідного збігу обставин і активного застосування конфліктогенів спілкування;

б) неврегульовані розбіжності між робітниками та роботодавцями;

в) конфлікт, що перешкоджає ефективній взаємодії та прийняттю рішень.

14. Соціальна напруженість – це:

а) особливий стан поведінки людей, специфічне сприйняття та оцінка дійсності, що створює особливу соціально-психологічну атмосферу, яка супроводжує соціальні конфлікти;

б) неузгодженість поглядів і орієнтацій суб'єктів, неможливість досягнення принципової єдності думок;

в) загальна соціально-психологічна характеристика стану малої групи, особливості сформованих у ній міжособистісних відносин.

15. Саморегуляція – це:

а) узгодженість поглядів і орієнтацій суб'єктів, метод прийняття рішень за взаємною згодою сторін, досягнення принципової єдності думок;

б) здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення психічних процесів та своєї поведінки, а також регулювати свою активність та діяльність;

в) принципи “догляду за власною персоною”, самозбереження життєвої енергетики шляхом науково організованого способу життя.

ТРЕНІНГОВА СЕСІЯ

Заняття з елементами тренінгу

Тема: Агресія, її різновиди. Шляхи виходу.

Мета:

· ознайомити студентів з різновидами агресії та факторами, що впливають на таку поведінку людини;

· показати виявлення толерантної поведінки у взаємодії з людьми, а також у різних життєвих сферах;

· розвивати поведінкові реакції в ситуаціях стикання з агресивною поведінкою.

Привітання (2 хв)

Знайомство з “собою" (10 хв)

Мета: створити позитивний настрій, підготуватись до роботи, виразити себе. Кожен студент асоціює себе з музичним інструментом та вітром.

Правила роботи в групі (5 хв)

· говорити від свого імені;

· не давати оцінки іншим;

- кожний має право на власну думку. Вправа «Загальна увага» (10 хв)

Потрібно будь-якими засобами, не вдаючись до фізичних дій, привернути увагу до себе. Потім завдання ускладнюється тим, що його виконують одночасно всі. (обговорення – кому вдалося привернути до себе увагу і як?)

Мозковий штурм «Агресія – це» (10 хв)

Інформаційне повідомлення «Що таке агресія. ЇЇ різновиди» (10 хв)

Жодне суспільство не вільне від таких явищ, як насильство й руйнування. Наше безпосереднє оточення сповнене красномовних сцен: огидна п'яна бійка на вулиці, убивство, пограбування. Насильство лякає, збентежує й обурює. Нам усім хочеться жити у злагоді з іншими. Ми сподіваємося прийти до цієї мети, вислухавши конфліктуючі сторони. На словах усі без винятку щиро виступають проти насильства. Але розбіжність між нашими словами й діями проявляється з усією гостротою.

Агресія – це будь-яка форма поводження, націленого на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного обігу.

Це визначення підкреслює, що агресія – це модель поводження, а не емоція або мотив. Класифікація агресії:

Фізична агресія (напад) – використання фізичної сили проти іншої особи.

Непряма агресія – дії, які обхідними шляхами спрямовані на іншу особу (плітки, злісні жарти), ні на кого не спрямовані вияви люті (лемент, тупання ногами, биття кулаками по столі, ляскіт дверима й ін.).

Вербальна агресія – вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокльони, лайка).

Схильність до роздратування – готовність до прояву негативних почуттів за найменшого збудження (запальності, різкості, брутальності).

Негативізм – опозиційна манера поводження, звичайно спрямована проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

Вправа «Рішення ситуацій» (10 хв)

Пропонуються ситуації, в яких потрібно прийняти правильне рішення для виходу з агресії.

Ситуації для прийняття рішень виходу з агресії.

Ситуація 1

Одногрупники називали Дарину образливими призвиськами, постійно переслідували її за те, що вона не така, як всі. Вона не палить, не відвідує нічні заклади, не може брехати, вона активна на парах і має бажання навчатися. Ситуація була критичною для Дарини. Змінюватись вона не мала бажання і терпіти таке ставлення з боку одногрупників не мала змоги. Шляхи вирішення ситуації?

Ситуація 2

Артем мав прізвисько «зірковий хлопець» і постійно намагався відповідати йому. Він зухвало вів себе на парах, був нетактовним у стосунках з іншими. Але таким він був тільки з тими, хто був слабшим за нього у фізичному і моральному розумінні. Сам Артем неодноразово піддавався фізичному насиллю з боку старости та лідера групи, в якій навчався. Шляхи вирішення ситуації?

Ситуація З

Марина і Сергій зустрічаються майже 2 роки. Оточуючі говорять, що вони «ідеальна пара». Сергій постійно контролює Марину, відповідає на телефонні дзвінки, супроводжує на зустрічі з друзями, тобто намагається постійно бути поруч. Така поведінка пояснюється хвилюванням та почуттям відповідальності за кохану людину. Якщо відбуваються події без участі Сергія – починаються дорікання, приниження та погрози фізичним покаранням. Шляхи виходу з цієї ситуації?

Вправа «П’ять добрих слів» (10 хв)

Мета: одержати зворотний зв'язок в групі, підвищити самооцінку, самопізнання, можливість зробити приємне іншій людині.

Кожен із студентів має обвести свою руку на аркуші і на малюнку долоні написати своє ім'я. Потім кожен курсант передає свій аркуш сусідові праворуч, а сам одержує малюнок від сусіда ліворуч. На кожному пальці намальованої долоні написати привабливу, на ваш погляд, якість її власника.

Аркуш повертається до власника. Коли робота завершена, збираються малюнки й зачитуються написи, а група повинна здогадатися кому вони призначені. Наприкінці студенти забирають аркуші із своїми долонями.

Рефлексія «Електронний лист» (15 хв)

Мета: актуалізувати досвід, набутий на занятті.

Студентам пропонується написати на стікері електронний лист-повідомлення «Що для мене було актуальним на занятті?» За 5 хвилин зачитують по черзі свої листи і приклеюють стікери на плакат.

ДІЛОВА ГРА

«Я ВЕДУ ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ»

Мета:

· виховати уважне ставлення до свого здоров'я;

· дати студентам новий позитивний досвід для особистого розвитку під час групового спілкування;

· розвинути пізнавальну активність у ході пропаганди життя без паління.

Привітання (2 хв)

Знайомство з „собою" (10 хв)

Мета: створити позитивний настрій, підготуватись до роботи, виразити себе. Назвати своє ім'я і дві якості характеру, що характеризують цю людину.

Вправа «Я не можу – я можу – я спробую» (10 хв)

Кожен студент продовжує речення « Я не можу....», «Я можу....», «Я спробую....» на тему здорового способу життя.

Інформаційне повідомлення. Факти про куріння (5 хв)

На нашій планеті палять приблизно 1,3 мільярди людей.

За 1 секунду на Землі викурюється 300 000 цигарок.

Куріння викликає 6 % смертей в усьому світі.

Щорічно від паління вмирає 3 мільйони людей.

300 мільйонів дітей, які живуть сьогодні, будуть убиті тютюном у дорослому віці.

«Тютюнова» статистика України:

В Україні курить кожен другий чоловік і кожна п'ята жінка;

Всього в країні нараховується близько 9 мільйонів активних курців, що складає третину всього працездатного населення країни;

Україна займає 17 місце в списку країн-лідерів по кількості курців;

Щорічно до числа курців долучаються не менш 100 000 українців; кожен четвертий підліток в Україні викурює першу сигарету у віці 10 років;

Україна є другою країною у світі (після Чилі), де у віці 13–15 років курять більш 30% юнаків і дівчат;

Наша держава займає II місце за кількістю викурених цигарок на одного громадянина. На кожного українця припадає понад 2500 цигарок – майже 7 щоденно;

За офіційною статистикою в Україні щороку від хвороб, пов'язаних з курінням, помирає 120 тисяч осіб.

Дослідження показує: якщо молодь віком 12–17 років віку палить, то ймовірність вживання ними героїну у 12 разів, а кокаїну – у 51 раз вища, ніж у тих, хто не палить.

Гра «Острови бажань» (20 хв)

Кожному студенту пропонуються на вибір острови: „Любов", „Дружба", „Визнання", „Багатство". Кожен вибирає свій острів.

(Острови розміщені на дошці і кожний записує одним словом мотивацію свого вибору – Чому саме цей острів? Окремо знаходиться острів «Здоров'я». Для поселення на нього потрібно пройти анкетування).

Анкетування тих, хто палить, з подальшим обговоренням причин паління (20 хв)

Відповідаючи на питання, напишіть цифру, відповідну Вашому вибору в таблиці.

ВИСЛОВЛЕННЯ	Завжди	Часто	Не дуже часто	Рідко	Ніколи
А. Я палю, щоб розслабитися	5	4	3	2	1
Б. Часткове задоволення отримую, ще розминаючи цигарку	5	4	3	2	1
В. Паління приносить задоволення мені і допомагає розслабитися	5	4	3	2	1
Г. Я палю, коли сердитий	5	4	3	2	1
Д. Коли закінчуються цигарки, мені нестерпний той проміжок часу, поки я їх не дістану.	5	4	3	2	1
Е. Я палю автоматично, навіть не помічаючи цього.	5	4	3	2	1
А. Я палю, щоб підняти свій тонус	5	4	3	2	1
Б. Часткове задоволення дає процес паління	5	4	3	2	1
В. Паління для мене найбільше задоволення.	5	4	3	2	1
Г. Я палю, коли мені не по собі, я почуваюсь скривдженим.	5	4	3	2	1
Д. Я дуже гостро відчуваю ті моменти, коли не палю.	5	4	3	2	1
Е. Я запалюю нову цигарку, не помічаючи, що попередня ще не догоріла в попільничці.	5	4	3	2	1
А. Я палю, щоб «підстьобнути» себе.	5	4	3	2	1
Б. Коли я палю, часткове задоволення одержую, випускаючи дим і спостерігаючи за ним.	5	4	3	2	1
В. Я хочу палити, коли я зручно влаштувався й розслабився.	5	4	3	2	1
Г. Я палю, коли почуваю себе подавленим, хочу забути неприємності.	5	4	3	2	1
Д. Якщо я довго не палив, мене мучить справжній голод по цигарці.	5	4	3	2	1
Е. Виявивши в себе в роті цигарку, не можу згадати, коли запалив.	5	4	3	2	1

Таблиця для відповідей

Стимуляція (А)	А	А	А	сума
Гра з цигаркою (Б)	Б	Б	Б	сума
Розслаблення (В)	В	В	В	сума
Підтримка (Г)	Г	Г	Г	сума
Жага (Д)	Д	Д	Д	сума
Звичка (Е)	Е	Е	Е	сума

Причини паління	Поради бажаючим кинути палити
Стимуляція організму А	1. Віддайте перевагу каві або міцному чаю. 2. Почніть вживання вітамінів (ревіт, ундевіт). 3. Робіть легку розминку і пробіжку. 4. Приймайте холодний душ.
Гра з цигаркою Б	1. Намагайтесь частіше знаходитися в товаристві, де палити не прийнято. 2. Придбайте собі чотки, дві невеликі металеві кульки або ручний еспандер. 3. 10 разів у день кажіть собі компліменти, дивлячись у дзеркало.
Розслаблення В	1. Частіше слухайте спокійну музику, звуки природи, шум дощу. 2. Відвідайте сауну або прийміть гарячу ванну. 3. Закрийте очі і подумки побродіть босоніж зеленою галявиною.
Підтримка в стресовій ситуації Г	1. Напишіть на аркуші 10 приємних моментів з свого життя. Зробіть 20 віджимань або присідань. 2. Відмовтесь від транспорту і більше рухайтесь пішки.
Жага паління Д	1. Замініть цигарки льодяниками. 2. Почніть займатися будь-яким видом спорту або танцями. Встановіть собі правильне харчування.
Звичка палити Е	1. Протягом першого місяця після того, як Ви вирішили кинути палити, намагайтесь знаходитися там, де палити не можна. 2. На зекономлені від цигарок гроші купіть собі подарунок.

Гра «Переселення на острів здоров’я» (10 хв)

Після обговорення результатів анкетування бажаючі поселяються на острові здоров’я. Підтвердженням поселення є вручення символічного паспорту громадянина острова здоров’я. (На дошці записуються правила проживання на острові здоров’я. Виконання цих правил громадянина острова відображено в звіті при підведенні підсумків проведення Всесвітнього Дня здоров’я в коледжі 7 квітня).

ПАСПОРТ

ПОЧЕСНОГО ГРОМАДЯНИНА

ОСТРОВА ЗДОРОВ'Я

Отримувач даного документу

зобов'язується

не вживати алкогольні та наркотичні

речовини, не палити, вести здоровий

спосіб життя

і зберігати свій організм в тонусі,

красі та здоров'ї.

Рефлексія (10 хв)

- Що нового дізнались?

- На скільки змінилась картина поселення на острів спочатку гри і по завершенню?

Вправа «Коло побажань»(5 хв)

Всі учасники гри стають в коло і продовжуючи речення «Я бажаю тобі...», говорять свої побажання.

Тренінг

НА ТЕМУ «ПРОФІЛАКТИКА ТЮТЮНОПАЛІННЯ

У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ»

Час проведення: 60 хвилин

Вправа 1. Знайомство.

Привітання. Я (ім’я). Сьогоднішній день має аромат (5 хв)

Вправа 2. Вступ.

Актуальність проблеми (5 хв)

Статистичні дані

· В Україні щоденно курить 45% дорослих чоловіків і 9% дорослих жінок; серед молоді курить 45% юнаків і 35% дівчат;

· 68% курців заявили, що зацікавлені у відмові від куріння, а серед тих, хто будь-коли курив щодня, 26% вже є колишніми курцями;

· Більше 90% населення України підтримує заборону куріння на всіх робочих місцях;

· Підтримка повної заборони реклами тютюну серед населення — 70%;

· 31% вважає, що куріння кальяну призводить до серйозних захворювань;

· Всього в країні нараховується близько 9 мільйонів активних курців, що складають третину всього працездатного населення країни;

· Україна займає 17 місце в списку країн-лідерів за кількістю курців;

· Щорічно до числа курців долучаються не менш 100 000 українців;

· Кожен четвертий підліток в Україні викурює першу сигарету у віці 10 років;

· Україна є другою країною у світі (після Чилі), де у віці 13–15 років курять більш 30 % юнаків і дівчат;

· Україна займає ІІ місце за кількістю викурених цигарок на одного громадянина. На кожного українця припадає понад 2500 сигарет — майже 7 щоденно;

· Розрахунки Всесвітнього банку свідчать про те, що економічні збитки України від тютюну складають близько 2 мільярдів доларів щорічно;

· За офіційною статистикою в Україні щороку від хвороб, пов'язаних з курінням, помирає 120 тисяч осіб.

Поширеність щоденного куріння за останні 5 років в Україні суттєво зменшилась. Так, у 2005 році щоденно палили 62% чоловіків (від 15 років і старше), а в 2010 вже 45%. Кількість жінок-курців скоротилася майже вдвічі — з 17% до 9%.

Вправа 3. Мозковий штурм (10 хв)

Змагання: Яка група визначить більше негативних та позитивних впливів тютюнопаління на організм в процесі спілкування та життя людини.

Інформаційне повідомлення.

Історичний екскурс (10 хв)

12 жовтня 1492 року іспанська флотилія, яку очолював Христофор Колумб, приплила до невідомого острову, який вони вважали східним берегом Індії. Коли матроси висадилися на сушу, їх зустріли місцеві жителі.

Європейців вразив вигляд аборигенів, які випускали з рота дим, після того як втягували його з рулонів скрученого тютюнового листя. Ці рулони іспанці називали «сигаро». Куріння було невід'ємною частиною релігійних церемоній аборигенів. Вони вдихали дим і випускали його через ніздрі до тих пір, поки з ними не починав спілкуватися «Великий Дух».

Коли експедиція повернулась додому, то серед багатьох дивовижних подарунків, привезених з Нової Землі, було і листя тютюну.

Європа в різний час по-різному ставилася до тютюну і куріння. Спочатку цій рослині приписували дивовижні цілющі властивості. Наприклад, французький посол Жан Ніко (від його імені походить слово «нікотин») приписав нюхання тютюну французькій королеві, як засіб від головного болю. В Англії, під час епідемії чуми, тютюн примушували курити для профілактики.

У 1571 році іспанський лікар Ніколас Мондарес написав книгу про цілющі властивості тютюну, в якій описав 36 хвороб, від яких лікує тютюн. Через 17 років житель Вірджинії Томас Харрієт почав пропагувати щоденне паління тютюну як шлях до загального оздоровлення організму. Проте він сам помер від раку.

Йшов час, і люди почали помічати негативну дію тютюну, особливо те, що він викликає залежність. В різних країнах почалися заборони на куріння. Наприклад, у 1680 році король Франції Людовик XIV видав наказ, згідно з яким торгівля тютюном дозволялася виключно аптекарям. В цьому ж році в Туреччині вийшов закон султана Мура- да IV про смертну кару за куріння. Там за цей злочин саджали на кілок.

В Англії в XVI столітті курцям відрубували голови і виставляли їх на площі з люльками в роті. В Персії – виривали ніздрі.

В Італії вживання тютюну вважалося диявольською звичкою і курців відлучали від Церкви. А одного разу був випадок, коли п'ятьох монахів, яких звинуватили у курінні, замурували живцем у стіну, як урок для нащадків. У царській Росії до тютюнопаління ставилися також негативно. Особливо після того, як у 1634 році, внаслідок паління, згоріла дерев'яна Москва.

Цар Олексій Романов наказав катувати тих, у кого буде найдений тютюн, бити батогом на «козі» до тих пір, поки не скажуть, де взяли бісівське зілля. В інший період історії курцям відрізали носи і відсилали на каторгу до Сибіру.

Амністію для тютюну ввів цар Петро I, після поїздки до Голландії. Від тоді справа вирощування тютюну стала державною і оскарженню не підлягала.

В Україні до тютюну ставлення було також лояльне. Лише згадайте слова з пісні: «А тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться». Навряд чи користь від тютюну в поході або на війні була великою, але життя не одного козака він загубив.

«Тютюн заважає розумовому розвитку та одурює народ»

Оноре де Бальзак

Через 100 років після Бальзака в XX столітті фашист Адольф Гітлер пояснював своїм підлеглим принципи окупаційної діяльності на Сході: «Для них, для слов'ян, жодних щеплень, жодної гігієни. Лише горілка і тютюн».

Вправа 4. Ток-шоу «Шляхи профілактики тютюнопаління серед молоді» (25 хв)

Група ділиться на наступні підгрупи: «За тютюнопаління», «Проти», «Аудиторія», ведучий.

На обговорення пропонуються наступні питання:

1. Чому людина починає палити?

2. Чи є лояльність дорослих тютюнопаління причиною початку тютюнопаління дітей?

3. Яка політика держави сприяє розповсюдженню тютюнопаління та навпаки?

4. Чи є реклама тютюну рушійною силою до тютюнопаління?

5. Які можуть бути причини та мотиви у підлітків та дорослих, щоб позбавитися звички тютюнопаління?

6. Чи варто на людину тиснути, щоб вона кинула палити?

7. Чи варто людині спробувати палити?

8. Чи варто створювати місця для тютюнопаління?

9. Як впливає тютюнопаління на здоров’я людини в роботі, особистому житті?

Висновки: проговорюються учасниками разом з тренером (10 хв).

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ САМОРЕГУЛЯЦІЇ

Заняття 1. Вступне. Самосвідомість педагога

Мета: ознайомлення учасників групи з майбутньою роботою, актуалізація досвіду участі у психологічних тренінгах, ознайомлення з проблемою професійної Я- концепції, розвиток позитивної Я-концепції.

Обладнання: стільці, аркуші паперу, ручки, магнітофон, камінчики, черепашка, рефлексивна мішень, маркер.

1.1 Хід заняття. Вступна частина

Епіграфом до сьогоднішньої зустрічі я обрала вірш “Вільна розмова”:

‒ Поговоримо?

‒ Про що?

‒ Про різне і про інше.

Про те, що добре,

І добре не дуже.

Чогось не знаєш ти,

А щось мені відомо.

Поговорим?

‒ Поговоримо.

Раптом буде цікаво.

Інформація

Ми обговорювали проблему синдрому емоційного вигорання: ознайомилися з причинами його виникнення.

Як показали результати діагностування педагогів, у багатьох з вас сформувалися або починають формуватися ознаки нервового напруження і виснаження.

Психологічний тренінг розрахований на те, щоб конкретизувати проблему, забезпечити учасників стратегіями, необхідними для її вирішення, керуючись принципом: “Розкажи мені, і я забуду, покажи мені, і я запам’ятаю, дай мені діяти самому, і я зрозумію”. Я сподіваюся, наш тренінг озброїть вас необхідними знаннями для вирішення ваших проблем.

Робота у тренінгу відрізняється від інших форм, тому я хочу ознайомити вас з правилами роботи в групі:

Щирість у спілкуванні:

1) Щирість і відкритість: що відвертішими будуть розповіді про те, що вас хвилює і цікавить, то щирішими будуть вираження ваших почуттів та ефективнішою буде ваша робота.

У групі не варто лицемірити і брехати. Група ‒ те місце, де ви можете розповісти про те, що вас дійсно хвилює і цікавить, обговорювати такі проблеми, які до моменту участі в групі з будь-яких причин не обговорювали. Якщо ви не готові бути щирим у обговоренні якогось питання ‒ краще промовчати.

2) Обов’язкова участь у роботі групи протягом всього часу.

Цей принцип вводиться у зв'язку з тим, що ваші думки і почуття дуже значимі для інших членів групи. Ваша відсутність може призвести до порушення внутрішньогрупових відносин, до того, що у інших не буде можливості почути вашу думку з обговорюваного питання.

3) Невинесення обговорюваних проблем за межі групи.

Все, що говориться тут, повинно залишитися між нами. Це одна з етичних умов нашої роботи. Не варто обговорювати чиїсь проблеми з людьми, які не беруть участі у тренінгу, а також з членами групи поза тренінгу. Краще це робити безпосередньо на занятті.

4) Право кожного члена групи сказати “стоп” ‒ припинити обговорення його проблем.

Якщо ви відчуваєте, що ще не готові бути щирими в обговоренні питань, що стосуються особисто вас, або розумієте, що вправа може завдати вам психологічну травму, скористайтеся цим принципом.

5) Кожен учасник говорить за себе, від свого імені.

Не варто йти від обговорення і допускати міркування типу: “всі так думають”, “більшість так вважають”. Спробуйте будувати свої міркування приблизно так: “я думаю ...”, “я відчуваю ...”, “мені здається ...”. Основну увагу кожного з нас має бути зосереджено на тому, що відбувається з нами. Всі висловлювання повинні будуватися з використанням особових займенників однини. Тут і тепер: ми говоримо тільки про те, що відбувається з нами в цю хвилину, які думки, почуття ви переживаєте зараз.

6) Не критикувати і визнавати право кожного на висловлення своєї думки. Нас достатньо критикують і оцінюють в житті. Давайте в групі вчитися розуміти іншого, відчувати, що людина хотіла сказати, який сенс вклала у вислів.

7) Спілкування між усіма учасниками на “ти”.

Привітання

Вправа “Вам послання”

Кожному учаснику потрібно передати вітальну фразу або інше приємне повідомлення члену групи, що сидить в колі навпроти нього. Це повідомлення він відправляє через учасника, що сидить ліворуч від нього. Той передає повідомлення далі за годинниковою стрілкою. У відповідь учасник відправляє повідомлення зворотним курсом, тобто проти годинникової стрілки. Через деякий час у дію залучають всіх учасників, передаючи повідомлення іншим учасникам, або чекаючи, коли прийде послання їм.

Після того, як останні відповіді дійшли до адресата, ведучий запитує, хто не отримав послання, і просить групу відновити справедливість.

По закінченні всі учасники хором говорять: “ДЯКУЄМО!”

1.2 Основна частина

Інформація

Психологи вважають, що усвідомити, в чому проблема і вербализувати її, означає наполовину її вирішити. Зараз я попрошу вас прислухатися до власних відчуттів і визначити, що зараз є для вас “камінчиком у черевику”, тим, що зазвичай ми відразу можемо й не помітити, тим, що може натерти хворий мозоль, якщо його вчасно не витягнути.

Вправа “Камінчик в черевичку”

Уявімо, що відчувши дискомфорт, ми зрозуміли, що ногу щось тре. Спробуємо визначити, що це і як від цього позбутися. Щоб було легше сформулювати, пропоную продовжити фразу “Останнім часом в роботі мене засмучувало ...”

Я буду закидати “камінці” в черевичок, а ви озвучувати, що вони означають особисто для вас.

Є одна маленька хитрість-мудрість ‒ свої помилки перетворювати в достоїнства. Як піщинка, яка потрапляє в мушлю, нехай ваш камінчик перетвориться на перлину. Перлину вашого досвіду, якийсь новий прийом, вдалу знахідку.

Як людина може впливати на ситуацію? Є три варіанти: спробувати безпосередньо вплинути на співрозмовника; спробувати вплинути на самого себе; спробувати вплинути на обставини (наприклад, змінити обстановку, вжити необхідних заходів безпеки). Що зробити легше?

Хочу розповісти притчу про молоду людину.

Жив-був один молодий чоловік і дуже йому не подобався сучасний світ, і він вирішив зробити все можливе, щоб його змінити. Закінчив школу із золотою медаллю, інститут міжнародних відносин. Став дипломатом і в міру своїх сил намагався змінити світ. Років через 15 він з гіркотою зауважив, що світ не змінився. Тоді він вирішив звузити простір свого впливу, повернувся в своє рідне місто, ось тут-то він зможе реалізувати свої мрії: він побудує людям нові будинки, поліпшить матеріальне становище і т.д. Працював, не покладаючи рук. Але минуло років 10, і він з жалем зауважив, що життя в місті яким було, таким і залишилося, люди не змінилися. Тоді він вирішив впливати на членів своєї сім'ї, змінити їх. Але й через 5 років він не побачив результатів своєї праці. Тоді він вирішив змінитися сам, він переглянув свої погляди, своє ставлення до людей і з подивом помітив, що змінилися люди, що оточують його, змінився світ навколо.

Для того, щоб успішно будувати відносини з оточуючими, зовсім непогано спочатку налагодити ставлення до самого себе, бо в основі емоційного стану людини лежить система його уявлень про себе самого.

Люди з позитивною Я-концепцією вміють отримувати задоволення від життя в будь-яких його проявах. Вони оптимістичні й здатні не втрачати надії, шукати вихід із найскладнішої ситуації.

Вправа “Скульптура”

Групу поділяють на дві підгрупи. Одна повинна “виліпити” скульптуру людини з почуттям власної гідності, інша ‒ людину без почуття власної гідності. Фігуру ліплять з одного з учасників, якому всі учасники групи надають необхідну позу, створюють йому міміку. Кожна підгрупа обирає екскурсовода, який буде описувати скульптуру, розповідати, що і як вона виражає. Екскурсанти (члени другої підгрупи) можуть погодитися або не погодитися, внести свої корективи.

Рефлексія.

‒ Що ви відчували в процесі “створення” скульптури?

‒ Що відчували самі “скульптори”?

Завдання: скласти список власних цінних якостей, закінчивши пропозицією:

Я дбаю ... Я люблю .... Я допомагаю .... Я визнаю .... Я талановита .... Я вмію добре робити ... Я ображаюся ... Я засмучуюсь, коли ... Мені подобається ... Я вдячна собі ....

Рефлексія: ”Чи важко було дописувати пропозиції?”

Позитивна професійна Я-концепція забезпечує успішність педагогічної діяльності. Педагог, що володіє такою концепцією, має реалістичне уявлення про себе, добре знає свої сильні й слабкі сторони, прагне максимально використовувати свої переваги і долати недоліки. Але головне ‒ він поважає себе, впевнений у собі.

Вправа “Продовж фразу”

Для усвідомлення свого особистісного та професійного ресурсу продовж фрази.

“Я пишаюся своєю роботою, коли я ...” і

“Не хочу хвалитися, але у своїй роботі ...”

Вправа “Карусель”.

Учасники стають у два кола: внутрішній – спиною до центру і зовнішній ‒ обличчям до центру, утворюючи пари. За сигналом ведучого учасники починають рухатися протихід, міняючись у парах. У кожній парі учасник повинен сказати комплімент.

Рефлексія: “Що відчули? Чи сподобався комплімент?”

Ця вправа ще раз підтверджує теорію “погладжувань” Еріка Берна. У 1945 році Рене Шпіц, спостерігаючи за дітьми з Будинку дитини, зауважив: не зважаючи на хороший догляд, вони відставали у фізичному та емоційному розвитку від тих дітей, яких виховували батьки або близькі родичі. Шпіц зробив висновок, що дітям-сиротам не вистачає ласки і похвал. На основі цього та інших, подібних йому досліджень, Берн розробив теорію “погладжувань”. Слово “погладжування” відображає дитячу потребу в дотиках. Берн зауважив, що ставши дорослими, люди як і раніше прагнуть торкатися один до одного, немов підтверджуючи своє фізичне існування. Але, вийшовши з дитячого віку, люди потрапляють у суспільство, де фізичні контакти строго обмежені, тому доводиться задовольнятися заміщенням цієї потреби іншими формами визнання, або “погладжуваннями”. Посмішка, коротка розмова або комплімент ‒ все це ознаки того, що вас помітили і це приносить нам радість.

Декларація моєї самостійності (за Вірджинією Сатир)

Сядьте зручно, розслабтеся, побачте себе таким, яким Ви є. (Під музику зачитують декларацію моєї самостійності).

Я ‒ це Я.

У всьому світі немає нікого подібного до мене. Є люди, в чомусь схожі на мене, але немає нікого подібного до мене. Мені належить усе, що є в мені: моє тіло, включаючи все, що воно робить; моя свідомість, включаючи всі мої думки і плани; мої очі, включаючи всі образи, які вони можуть бачити; мої почуття, якими б вони не були ‒ тривога, напруга, любов, роздратування, радість; мій рот і всі слова, які він може вимовляти; мій голос, гучний або тихий; всі мої дії, звернені до інших людей або самого себе. Мені належать всі мої перемоги й успіхи, всі мої поразки й помилки. Все це належить мені. І тому Я можу близько познайомитися з собою. Я можу полюбити себе і подружитися з собою. І Я можу зробити так, щоб все в мені допомагало мені. Я дружу з собою і люблю себе, Я можу обережно і терпимо відкривати в собі джерела того, що спантеличує мене, і дізнаватися все більше і більше різних речей про самого себе. Все, що Я бачу і відчуваю, все, що Я говорю і що Я роблю, що Я думаю і відчуваю нині, ‒ це моє. І це в точності дозволяє мені дізнатися, де Я і хто Я в цю хвилину. Коли Я вдивляюся у своє минуле, дивлюся на те, що Я бачив і відчував, що Я говорив і що Я робив, як Я думав і як Я відчував, Я бачу, що не цілком мене влаштовує. Я можу відмовитися від того, що здається невідповідним, і зберегти те, що здається потрібним, і відкрити щось нове в самому собі. Я можу бачити, чути, відчувати, думати, говорити і діяти. Я маю все, щоб бути близьким з іншими людьми, щоб бути продуктивним, вносити сенс і порядок у світ речей і людей навколо мене. Я належу собі, і тому Я можу будувати себе. Я ‒ це Я, і Я ‒ це чудово.

1.3 Заключна частина

Вправа “Рефлексивнa мішень”

На аркуші паперу А4 малюємо мішень, яку ділимо на 4 сектори:

1 ‒ оцінка змісту; 2 ‒ оцінка форми, методів взаємодії; 3 ‒ оцінка діяльності ведучого; 4 ‒ оцінка своєї діяльності.

Кожен учасник маркером “стріляє” у мішень чотири рази ‒ по одному в кожен сектор, роблячи позначку (крапку, плюс і т.п.). Позначка відповідає його оцінці результатів, взаємодії.

Після того, як кожен учасник “вистрелив” у рефлексивну мішень, її вивішують на загальний огляд і психолог організовує її короткий аналіз.

Прощання:

Вправа “Дякую тобі”

Всі утворюють коло. Починає психолог. Він простягає руку і каже учаснику, що стоїть праворуч: “Дякую, Галино, мені було приємно з тобою виконувати вправи”. Той, чиє ім’я було названо, звертається зі словами вдячності до сусіда: “Дякую, Катерино, за надану підтримку”, ‒ і бере сусіда за руку, і так до завершення кола. На закінчення всі голосно аплодують один одному і кажуть: “Дякуємо! До зустрічі!”

ТРЕНІНГ “САМОУПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА”

(Л.О. Савенкова, Г.М. Романова)

Етап 1. Діагностика рівня прояву здатності до

самоуправління та аналіз її структури відносно кожного з учасників

Мета: усвідомити особливості прояву власної здатності до самоуправління професійною діяльністю; виявити її сильні та слабкі сторони; накреслити шляхи вдосконалення складових здатності до самоуправління (за необхідності).

Хід виконання:

Привітання та знайомство зі слухачами, оголошення теми, мети та плану заняття. Виконання завдань, що слугують досягненню висунутих цілей.

Завдання 1. Мозковий штурм на тему “Що заважає викладачеві бути успішним у його професійній діяльності?”

1. Слухачам пропонують продовжити вислів “Викладацька діяльність не може бути достатньо ефективною, якщо...”. У процесі продукування ідей вимагають дотримуватись правил брейн-штормінгу: не висловлювати критичних зауважень з приводу думок учасників, натомість намагатися сформулювати якомога більше ідей.

2. У процесі подальшого аналізу висунутих ідей виокремити всі чинники, які стосуються вміння управляти власною діяльністю та психічними станами, на тлі яких вона відбувається. Усвідомити їхнє значення з точки зору успішності професійної діяльності.

Завдання 2. Дослідження рівня прояву та індивідуальної структури здатності до самоуправління професійною діяльністю.

Необхідні матеріали: текст питальника-анкети “Здатність до самоуправління”, допоміжні таблиці.

І. Слухачам пропонується відповісти на питання анкети та заповнити таблицю відповідно до поданої нижче інструкції.

Запропонована Вам анкета дає можливість дослідити здатність володіти собою у різноманітних ситуаціях. В анкеті присутні дві групи тверджень: ті, що вимагають звернення до власного досвіду, та ті, що характеризують Ваше ставлення до загальноприйнятих думок. Якщо Ви погоджуєтеся з їхнім змістом, поряд з відповідним номером поставте знак “+”, якщо не погоджуєтесь ‒ знак “‒”. Не розмірковуйте довго над відповіддю, намагайтесь фіксувати перше, що спаде вам на думку.

1. Практика показує, що я вірно визначаю свої можливості у будь-якій діяльності.

2. Я передбачлива людина.

3. Я берусь лише за те, що зможу довести до кінця.

4. Зазвичай, гарно уявляю, що потрібно зробити аби досягти задуманого.

5. Постійно намагаюся знайти відповідь на питання про те, що добре, а що погано.

Перш ніж зробити завершальний крок, я зважую всі “за” і “проти”.

6. Завжди можу скласти собі звіт стосовно того, що зі мною відбувається.

7. Непередбачені перешкоди не заважають мені довести справу до кінця.

8. У мене не вистачає терпіння довго розбиратися у тому, що не вирішується відразу.

10. У своїх вчинках та справах не люблю зазирати далеко вперед.

11. Я нечасто замислююсь про головні цілі свого життя.

12. Відсутність продуманих планів не заважає мені досягати гарних результатів.

13. Часто мені важко встановити, чи досяг я того, чого прагнув.

14. На вибір моїх рішень впливають не висунуті цілі, а мій настрій у цю хвилину.

15. Мені часто здається, що ціла година або й дві зникли невідомо куди.

16. Той, хто вважає за потрібне виправляти всі зроблені помилки, не помічає, як допускає нові.

17. Коли потрібно розбиратися у складних обставинах, я відчуваю прилив енергії.

18. Я чітко уявляю власні життєві перспективи.

19. Вмію відмовлятися від усього, що відволікає мене від цілі.

20. У своїх вчинках та словах дотримуюсь прислів’я: “Сім разів відміряй, а раз відріж”.

21. Я приділяю багато уваги тому, щоб зрозуміти, з яких позицій потрібно оцінювати свої дії.

22. У своїх діях я успішно поєдную ризик та обачність.

23. Необхідність перевіряти самого себе стала моєю другою натурою.

24. Коли у мене псуються стосунки з людьми, я можу їх змінити.

25. Зазвичай мені важко виділити головне у поточній ситуації.

26. Життя показує, що мої прогнози рідко справджуються.

27. Люди, які завжди чітко знають, чого хочуть, здаються мені занадто раціональними.

28. Удача йде поряд з тим, хто не планує наперед, а покладається на природний перебіг подій.

29. Мені не вистачає почуття міри в стосунках з близькими.

30. Мене пригнічує необхідність приймати термінові рішення.

31. Зазвичай, я майже не слідкую за власним мовленням.

32. Деякі свої звички я залюбки змінив би, якби знав, як це зробити.

33. Чого я хочу і що повинен робити ‒ ось предмет моїх постійних роздумів.

34. Наперед знаю, які вчинки слід очікувати від людей.

35. Зазвичай я наперед уявляю майбутній результат.

36. Поки у голові не складеться чіткий, конкретний план, я не починаю серйозної розмови.

37. Я завжди маю чіткі орієнтири, відповідно до яких оцінюю свою працю.

38. Завжди беру до уваги наслідки рішень, які я приймаю.

39. Уважно слідкую за тим, чи розуміють мене під час суперечки.

40. Я готовий знову і знову займатися вдосконаленням вже закінченої роботи.

41. Скільки не аналізую власні життєві труднощі, не можу досягти повної зрозумілості.

42. Життя таке складне, що, на мій погляд, марно передбачати перебіг подій.

43. Підпорядкування вже означеній цілі вкрай збіднює життя.

44. Вважаю, що плануй не плануй, а обставини завжди будуть сильнішими.

45. В останній час ловлю себе на думці, що я надаю великого значення дрібницям, забуваючи про головне.

46. Мені, зазвичай, не вдається відшукати вірне рішення через наявність великої кількості можливих варіантів.

47. У суперечці не помічаю, як “виходжу з себе”.

48. Зробивши справу, вважаю за непотрібне виправляти навіть явні недоліки.

ІІ. За допомогою ключа підрахувати показники сформованості кожного елемента циклу самоуправління, підсумовуючи у відповідних рядках кількість збігів власних відповідей з позитивними та негативними відповідями ключа (таблиця оцінювання отриманих даних).

Таблиця оцінювання отриманих даних

Варіант відповіді						Резуль-тат (сума, балів)	Назва етапу циклу самоуправління	Рівень розвитку етапу циклу самоуправління
“так” (+)			“ні” (‒)
1_	І7_	33_	9_	25_	41_	∑1=	Аналіз протиріч
2_	18_	34_	10_	26_	42_	∑2=	Прогнозування
3_	19_	35_	11_	27_	43_	∑3=	Цілепокладання
4_	20_	36_	12_	28_	44_	∑4=	Планування
5_	21_	37_	13_	29_	45_	∑5=	Оцінювання якості
6_	22_	38_	14_	30_	46_	∑6=	Прийняття рішення
7_	23_	39	15_	31_	47_	∑7=	Самоконтроль
8_	24_	40_	16_	32_	48_	∑8=	Корекція
						∑загальна =	Здатність до самоуправління

ІІІ. Для визначення рівня розвитку здатності до самоуправління слід скористатися допоміжною таблицею рівнів прояву здібності до самоуправління.

Таблиця рівнів прояву здібності до самоуправління

Показ-ники	Рівні прояву здібності до самоуправління
	низький	нижчий за середній	середній	вищий за середній	високий
∑загальний, чол.	0‒13	14‒22	23‒31	32‒40	41
∑загальний, жін.	0‒11	12‒21	22‒30	31‒39	40
∑і, етапи	0‒1	2	3‒4	5	6

IV. Для якісного оцінювання отриманих даних слід пам'ятати: якщо результати тяжіють до значень оцінної шкали, вищих за середні, це означає, що у особи сформована система самоуправління, однак існує небезпека того, що людина може бути занадто раціональна та розважлива. Це призводить до порушення балансу між раціональністю та емоціональністю у поведінці. Якщо результати низькі, це свідчить про несформованість цілісної системи самоуправління, натомість ‒ розвиток лише окремих її елементів. У таких людей емоціональна оцінка домінує над раціональним аналізом, тобто повноцінний цикл самоуправління навіть не розпочинається, а тому й не формується. За допомогою таблиці можна здійснити структурний аналіз розвитку системи самоуправління, оцінивши ступінь сформованості кожного елементу циклу самоуправління.

Запитання для обговорення:

‒ Яким чином недостатньо розвинена здібність до самоуправління професійною діяльністю або слабкий розвиток її окремих елементів впливає на успішність викладацької діяльності?

‒ Якими засобами можна вдосконалювати прояв кожного з елементів здатності до самоуправління у разі їхньої недостатньої сформованості?

Етап 2. Розвиток навичок самоуправління власними

психічними станами

Виконання професійної діяльності педагогами часто потребує підвищеного психічного напруження. Робота в умовах стресу є серйозним випробуванням фізичного і психічного здоров'я спеціаліста, критичною перевіркою ступеня його професійної надійності. Відомо, що суттєвий вплив на характер розвитку стресу, глибину та наслідки його переживання спричинюють індивідуальні особливості людини. Деякі з них забезпечують опірність працівника до стресу завдяки посиленню його здатності протидіяти стресогенним факторам. Такими властивостями особи є її оптимізм, почуття гумору, вольові якості, самоповага, доброзичливість, самовладання. Остання риса характеру допомагає людині управляти собою та зберігати здатність виконувати діяльність у несприятливих умовах. За допомогою самоконтролю людина слідкує за власним емоційним станом та у разі необхідності корегує його. Вплив на власні емоції може носити і випереджувальний характер, що дає можливість людині попередити порушення емоційної рівноваги і, врешті-решт, дбати про своє психічне здоров’я. Отже, опанування навичок саморегуляції є дієвим засобом психогігієни та підвищення психологічної культури особи-професіонала.

Завдання 3. Медитація “Активація резервів організму та психіки”.

Необхідні матеріали: медитативна музика.

Ця медитація може бути корисною для людини, яка перебуває у ситуації фізичного та нервового перенавантаження, її виконання здійснюється за таким алгоритмом:

Сядьте зручно на стільці, ноги повною ступнею поставте на підлогу, спину тримайте прямо, руки покладіть на стегна, відкриті долоні поверніть догори.

‒ Спробуйте максимально розслабити тіло.

‒ Спробуйте за допомогою найприйнятнішого для вас способу зупинити плин думок (сконцентрувати увагу на спогляданні картинок, що виникають за примруженими повіками, зосередитися на тілесних відчуттях тощо).

‒ Покладіть долоні на вушні раковини та прислухайтеся до далекого гулу, який починає поступово наростати та наближуватися. Це Ваш резерв на старті. Чуєте? Він готовий і чекає лише вашого сигналу, щоб здолати негаразди.

‒ Сигналом до старту буде три різких хлопки по вухах, після яких Ви почнете інтенсивно впродовж декількох секунд “втирати вуха в голову”.

‒ Резерв включений. Тепер Ваше тіло і Ваша психіка максимально працездатні.

‒ Відкрийте очі, потягніться, зробіть довгий видих.

Успіх виконання будь-якої медитативної техніки, перш за все, залежить від настановлення, з яким людина береться за справу.

Для забезпечення адекватного сприйняття процедури та її результатів важливо знати таке:

‒ в цьому випадку медитація є певною психотехнікою і не потребує зміни трибу (способу) життя людини;

‒ медитація є доступним і “економічним” інструментом переривання стресової реакції (у разі, коли людина не робить нічого, аби попередити негативні наслідки стресу, її організм самостійно починає “боротися” за самозбереження. Але спосіб цієї боротьби один ‒ стресова домінанта долається за рахунок створення у корі головного мозку більш потужної домінанти, яка забезпечує організму подолання якогось захворювання);

‒ перший негативний досвід виконання конкретної медитації не позбавляє людину можливості опанування нею.

Завдання 4. Медитація “Антистресове дихання”.

Ця медитація заснована на широко відомому факті про те, що дихальний гомеостаз є унікальним засобом регуляції гомеостазу організму, оскільки дихання підпорядковується подвійному (соматичному та вегетативному) контролю. Інакше кажучи, якщо дихання продовжує нормально функціонувати, то, спираючись на його ритмічну та чітку роботу, людина здатна повернути весь організм до такої ж роботи. Головну роль відводять ефекту гіпервентиляції. Як свого часу писав С. Гроф, гіпервентиляція може бути неспецифічним каталізатором глибинних психічних процесів.

Виконання медитації здійснюється за таким алгоритмом:

А. Прийміть медитативну позу (відповідно до обставин).

Б. З максимально можливою швидкістю зробіть 3 повних вдихи-видихи. Потім 1 швидкий вдих та гранично уповільнений видих, разом з яким з Вас виходять гнів, страх, біль тощо. Повторіть цей цикл ще 2 рази.

В. Намагайтесь абстрагуватися від стресової ситуації. Подивіться на неї з іншого боку. Ніякого аналізу, ніяких суджень та висновків — просто розглядайте її кілька хвилин.

Г. Повторити п. Б.

Д. Знову розглядайте цю ситуацію. Помічаєте зміни? Все вже не таке страшне. Важливо лише подивитися уважно, неупереджено. Тепер подумки перенесіться на місяць вперед та оцініть з цих позицій теперішню ситуацію.

Е. Повторити п. Б.

Є. Знову розглядайте свою ситуацію. Помічаєте зміни? Тепер подумки перенесіться на рік вперед та оцініть з цих позицій теперішню ситуацію. Як Вам все зараз? Навряд чи Ви через рік пригадаєте про поточні події. То чи варто зараз спалювати стільки нервів та витрачати стільки сил?

Ж. Відкрийте очі, потягніться, зробіть довгий видих.

Пам’ятайте про важливість наявності адекватної для здійснення медитації настанови (див. попереднє завдання). Цю медитацію можна залежно від ситуації виконувати не повністю, а частинами.

Завдання 5. Вправа для опанування прийомами подолання фізичної та розумової напруги (термін виконання ‒ близько 60 с).

Виконання вправи здійснюється за таким алгоритмом:

Сядьте якомога зручніше та послабте будь-який тісний одяг, взуття, краватку, ремінь тощо.

‒ Тепер напружте м’язи, стиснувши кулаки та намагайтесь доторкнутися тильною стороною зап'ястків до плечей. Зробіть похмурий вираз обличчя та притисніть кінчик язика до верхнього піднебіння. Водночас випряміть ноги, потягніть носки, втягніть живіт та глибоко вдихніть.

‒ Затримайтесь у такому положенні, поволі полічіть до п'яти, відчуйте, як зростає напруження у м'язах. Поволі видихніть та розслабте все тіло. Уявіть, що ви маріонетка, у якої повідрізали ниточки. Опустіть плечі та відкиньтеся на стільці.

‒ Розгладьте лоб та розіжміть зуби. Дозвольте підборіддю вільно опуститися. Вдихніть та затримайте дихання, повільно рахуючи до п'яти.

‒ Наступні 15 секунд дихайте поволі і глибоко. Під час кожного видиху повторюйте про себе слово “спокійно”, намагайтеся відчувати, як розслаблюється кожна клітинка Вашого тіла.

‒ І насамкінець, заспокойте свої нерви, уявивши, що Ви лежите на золотавому прогрітому сонцем піску на березі чистого, спокійного синього океану. Намагайтеся зробити цей образ якомога яскравішим та утримуйте його в своїй свідомості протягом 30 с.

Завдання 6. Вправа “Як захистити себе від важких у спілкуванні людей”.

Часто трапляється, що під час спілкування з людиною, відчувається певний дискомфорт ‒ від деяких людей начебто надходить негативний заряд. У таких випадках рекомендується створити навколо себе уявний бар'єр, який би перешкоджав впливу цього негативного заряду. Одним із способів, який допомагає це здійснити, є використання методу візуалізації. Для цього уявіть навколо себе біле випромінювання позитивної енергії або уявіть, що перебуваєте в захисній оболонці (у вигляді намету), з країв якого негативна енергія стікає неначе вода. Можна використовувати різноманітні візуальні образи. Важливо, щоб в уяві Ви створили навколо себе захисну зону. Якщо Ви відчуєте, що під час спілкування Вам загрожує дія якоїсь негативної енергії, підніміть “щит” створеної Вами захисної енергії і відсуньте його ближче до людини, яка випромінює негативну енергію. Ви відчуєте себе стійкішим і більш врівноваженим, і зможете спокійніше виконувати свої справи.

Запитання для обговорення:

‒ За якими ознаками можна винести судження про негативні наслідки стресу в процесі виконання викладачем педагогічної діяльності?

‒ Які чинники є стресорами під час реалізації педагогом професійної діяльності?

ТРЕНІНГ ІЗ САМОМОТИВАЦІЇ

Коли люди втрачають інтерес до роботи, то продуктивність праці різко знижується. У такому випадку слід пройти тренінг із самомотивації. Письменник Микола Гоголь писав про те, як унтер-офіцерша сама себе відлупцювала. Самомотивація чимось нагадує самовідлупцювання. Самомотивація передбачає способи доцільнішого, ефективнішого, зручнішого виконання роботи.

З точки зору психологів, самомотивація швидше є життєвою позицією, ніж управлінським явищем. Тренінги з самомотивації рідко зустрічають у чистому вигляді. Найчастіше питання самомотивації опрацьовують у контексті таких психологічних тренінгів, як “Управління часом”, “Персональна ефективність”, “Саморегуляція у бізнесі” тощо.

Вибираючи тренінг, слід:

- поспілкуватися з тими, хто пройшов аналогічні тренінги;

- упевнитися, що групи невеликі (максимум 7‒8 осіб);

- з’ясувати, чи був попередній відбір на тренінг і чи хто-небудь з бажаючих відсіявся;

- ознайомитися з резюме тренера;

- звернути увагу на обіцянку конкретних результатів кар’єрного зростання або підвищення зарплати (якщо це є ‒ то це відвертий обман).

Деякі поради щодо самомотивації

1. Даючи обіцянку щось зробити, майте на увазі, що робити це вам заважатиме лінь. Коли ж настане час виконати обіцяне ‒ лінь доведеться прогнати і обіцяне буде виконано.

2. Потрібно себе весь час заганяти в невеличкий цейтнот. Завдань завжди має бути більше, ніж часу на їхнє виконання. Мозок, який загнали в глухий кут, сам розпочне розподіляти пріоритети і Ви вчасно впораєтеся з виконанням дійсно необхідного завдання.

3. Слід навчитися відкидати все зайве. Всім відомо, що не можна переробити всієї роботи світу, заробити всі гроші та перекохати всіх жінок. Щоправда, стосовно двох останніх позицій рецепт давно сформульовано: “Слід намагатися це зробити”.

Не слід забувати і слова письменника Миколи Гоголя: “Всякому теперь кажется, что он мог бы наделать много добра на месте и в должности другого, и только не может сделать его в своей должности. Это причина всех зол. Нужно подумать теперь о том, как на своём собственном месте сделать добро”.

Очевидно, брак часу є звичайною проблемою в роботі багатьох педагогів. Мабуть, ця проблема полягає в невмінні планувати час, а не у великому обсязі роботи. Багатьом не вистачає часу на те, щоб виконати всю роботу впродовж робочого дня. Їм доводиться працювати у неробочий день і вихідні. Проблема підвищення продуктивності праці і ефективного витрачання часу була і є актуальною.

Установлено, що на виконання 80% всього обсягу роботи затрачається не більш ніж 20% робочого часу. Решту часу йде на так звану рутину. Фахівці рекомендують, передусім, чітко визначитися зі стратегічними цілями і пріоритетами і саме їм віддати ось ці продуктивні 20%.

Усі справи фахівці радять розділити на чотири групи.

1. Важливі і термінові справи. Ними слід опікуватися в першу чергу і бажано робити самому. Коли новачок-перукар порізав клієнта, той сказав: “Дайте і мені лезо. Я буду оборонятися”.

2. Важливі і нетермінові справи. Їх доцільно помістити в графік виконання довгострокових завдань.

3. Неважливі, але термінові справи. Опікуватися такими справами слід доручити комусь із співробітників, а за керівником залишити контроль за їхнім виконанням.

4. Неважливі і нетермінові справи. Справи цієї категорії слід передовірити підлеглим. Для економії часу керівник має визначити питання, які вони вирішують самостійно.

Якщо в працівника багато справ і він не знає з якої розпочати, то він часто хапається за ту, яка потрапила першою йому під руку. Часто виявляється, що це ‒ менш важлива і менш термінова робота. Вона могла б і зачекати. Слід щоранку на роботі виділяти 10‒15 хв на те, щоб спланувати свій робочий день. Щоденно планувати потрібно лише те, що має бути виконане того дня.

Педагог мусить мати щоденник. Він ‒ незамінний помічник у плануванні робочого часу. У спеціальних графах щоденника можна визначитися з черговістю виконання справ відповідно до пріоритетів.

Виконання найвідповідальніших справ бажано планувати на ті дні тижня, коли є найвища працездатність. У більшості випадків такими днями вважають вівторок і середу. Здавна відомо, що понеділок ‒ день важкий. Продуктивність цього дня ‒ невисока.

Виконання рутинної і складної роботи бажано чергувати. Після завершення чергового етапу можна зайнятися будь-якою іншою менш важливою справою. Через кожні півтори години роботи доцільно влаштувати 15-хвилинний перепочинок. Рекомендовано ще влаштовувати тайм-аути через кожні дві години тривалістю 5‒10 хв.

Тайм-аути допомагають зберегти сили на виконання конкретної роботи і зберегти здоров’я загалом.

Ніколи не слід забувати про облаштування власного робочого місця. Свій стіл доцільно тримати в порядку. Кожен документ, кожна річ мають бути на своєму місці. На всіх теках мають бути наклейки, етикетки, вказівники та інші позначення, які дозволяють швидко і впевнено знайти те, що шукають.

Стоси паперів на столі заважають працювати. У світі є чимало людей, які не цінують ні свого часу, ні часу інших. Це, як правило, люди, яким часу не бракує і вони думають, що і в інших його більш ніж достатньо.

Слід навчитися користуватися словом “ні”. Це слово може бути головним важелем у економії часу.

Фахівці рекомендують не відкладати на потім справи. Затягування вирішення того чи іншого питання з’їдає час подвійно. Разом з затягуванням ухвалення рішення затягується і початок самої роботи з того чи іншого питання.

Багатьом людям не хочеться опікуватися неулюбленими справами. А є й такі справи. Їх теж треба вирішувати. Слід змусити себе, спираючись на самодисципліну і контроль, вчасно це робити. Фахівці пропонують такий перелік способів економії часу:

- точне визначення цілей;

- зосередженість на головному;

- створення стимулів;

- установлення термінів;

- рішучість;

- уміння говорити “ні”;

- контроль часу використання телефону та інтернету;

- ведення нотаток;

- фільтрація завад;

- повне використання часу;

- зміна занять;

- контроль за вільним часом.

Загальна мета і проміжні цілі

Багатьом працівникам упродовж дня доводиться виконувати кілька робіт одночасно. Кажуть, що свого часу так вчиняв і Юлій Цезар. Напевне, він мав результати. У сучасних же працівників, які опікувалися кількома справами одночасно, наприкінці дня часто немає про що відзвітувати. Крутився як муха в окропі, а результатів немає. Час сплинув, а для чого ‒ невідомо. Отже, хаотично працювати недоцільно. Необхідно для виконання улюбленої справи запроваджувати певний порядок. Роботі потрібна зосередженість.

Для того, щоб зосередитися на роботі, слід, приступаючи до вирішення нового завдання, розставити пріоритети і визначити кінцеву мету та проміжні підцілі.

Найголовніше ‒ позначити для себе чіткі й достатньо зрозумілі цілі та скласти певний план, який допоможе досягти бажаного результату. Свої цілі слід фіксувати в письмовому вигляді. Якщо впродовж робочого дня працівника щось відволікає, йому достатньо буде поглянути на цілі і він знову сконцентрується на роботі.

Працівнику слід визначитися не лише з глобальними цілями, але й з вужчими та менш глобальними. Підцілі мають слугувати своєрідною драбиною на шляху до глобальної мети. Планомірно досягаючи підцілі, працівник наближається до кінцевого результату. Вирішення того чи іншого позначеного завдання допоможе усвідомити, що ще потрібно зробити.

Слід навчитися розставляти пріоритети і визначитися з тим, які завдання є терміновими, а які ‒ важливішими. Термінові завдання допомагають роботу виконувати вчасно. Не всі термінові завдання є одночасно і важливими. Слід вміти правильно оцінювати ситуацію.

Працівникові на початку робочого дня часто потрібен певний час для того, щоб змусити себе працювати.

Розпочинати робочий день слід з таких справ, які ви готові вирішувати із задоволенням, або ж, принаймні, без негативних емоцій. Такий прийом дозволяє уникнути змарнування дорогоцінного часу та підвищує загальну продуктивність праці. Коли працівник відчуває, що робочий настрій уже з’явився, тоді йому слід приступати до вирішення менш привабливих справ.

Якщо працівникові впродовж останнього часу доводилося багато працювати і він стомився, то йому слід змінити графік роботи, пересунувши виконання важливіших справ на першу половину робочого дня. Другу половину можна присвятити менш важливим справам.

Евристика

Евристика ‒ це набір правил, призначених для вирішення завдання. Якщо воно є складним, а оптимальне рішення ‒ незрозумілим, то застосування евристичних методів допомагає в просуванні на шляху вирішення певного завдання.

Низка евристичних правил.

1. Позбуватися зайвого ‒ означає вилучення з переліку того, що є непотрібним для вирішення завдання.

2. Спочатку ‒ найгірше. Спочатку слід вирішувати найскладніші і найнеприємніші завдання, а не відкладати їх на потім. Такий підхід допомагає впоратися із уповільненням.

3. Піковий час ‒ слід визначатися з часом дня, коли в працівника найвища продуктивність праці і планувати на цей час виконання найважливіших завдань.

4. Невзаємодія ‒ визначення часу, який є необхідним для виконання такої роботи, яка вимагає найбільшої зосередженості. У цей час працівника не слід відволікати. На час, відкритий для взаємодії, слід планувати виконання найпростіших завдань.

5. Верстові стовпи ‒ приступаючи до виконання завдання, працівнику слід визначитися з метою, не досягнувши якої працівник не припиняє працювати. Для досягнення мети слід докладати максимуму зусиль.

6. Обмеження часу ‒ для того, щоб зрушити з місця виконання завдання, працівник має виділити собі якийсь обмежений проміжок часу. У цей час не слід думати наскільки далеко працівник просунувся у вирішенні завдання. Слід у цей час просто працювати.

7. Пакетний режим ‒ об’єднують в одну групу схожі завдання, потім одночасно їх вирішують.

8. Рання пташка ‒ початок роботи над найважливішим завданням ‒ рано-вранці. Впродовж кількох годин працівник виконує таку роботу, яку інші не виконають і впродовж дня.

9. Темп ‒ слід обдумано обрати потрібний ритм. Слід діяти дещо швидше, ніж звичайно (тобто швидше говорити, ходити, друкувати тощо).

10. Парето ‒ цей принцип стверджує ‒ 80% того, що потрібно зробити, вимагає 20% зусиль. Працівнику слід сфокусувати свої зусилля на зазначених критично важливих 20% і занадто не переобтяжуватися рештою 80%.

11. Людина хвилини ‒ означає, що для ухвалення рішення достатньо хвилини після одержання потрібної інформації. Після ухвалення рішення необхідно щось вдіяти з метою, дати справі хід.

Мабуть для більшості будень розпочинається сигналом будильника. Потім ‒ практично в автоматичному режимі нескладне задоволення потреб організму і рух у напрямку роботи.

Фахівці стверджують ‒ для того, щоб прокинутися в доброму гуморі, в такому ж і потрібно лягати спати. На вітчизняних просторах багато викладачів використовують ніч для осмислення тих чи інших проблем, а не для того, щоби перепочити і поповнити свої сили. Не можна засинати з думкою, що день минув кепсько, а завтрашній день буде таким же.

Після напруженого робочого дня не завадить тепла ванна з оливами, що заспокоюють. Найкраще влаштують хвойні есенції. У ванні спробуйте ні про що не думати і відчуйте, як розслаблюється тіло в теплій воді. Вдихайте аромат свіжості. Можна замугикати пісеньку. Замість водних процедур можна зайнятися дихальними процедурами, йогою та іншими методиками релаксації.

Психологи радять прокидатися з посмішкою. Вона сприяє гарному настрою впродовж дня. Тим, хто любить, прокинувшись, полежати під ковдрою, слід завести будильник, скажімо, хвилин на 10‒15 раніше. Не варто позбавляти себе такого вранішнього задоволення. Люди, які люблять у ліжку поніжитися, але собі в цьому відмовляють, вчиняють над собою насильство. Цього робити не слід. Якщо людина не хоче сама себе пожаліти, то хто ж інший пожаліє її?

Для отримання вранішньої бадьорості слід увімкнути музику, що поліпшує настрій. Прослуховування приємної мелодії можна розпочати ще ніжачись у ліжку, про роботу в цей момент слід подумати оптимістично. Межа для фантазії про позитивні аспекти роботи практично відсутня.

Поцілунок коханої людини під час пробудження не можна замінити нічим іншим. Це як у китайському прислів’ї: "Тисяча кроликів не замінять одного слона". Якщо вас не будять від сну таким способом, використайте його щодо тих, хто не встиг його застосувати до вас.

Їсти на сніданок слід улюблені страви. Відмовляти собі в цьому ‒ означає погіршити настрій. Варто уникати споживання страв силоміць.

Одяг і потрібні на ранок речі слід підготувати ще звечора. Некрасивий і некомфортний одяг надягати не варто. Виходячи з дому на роботу, стверджуйте, що цей день буде прекрасним.

Як свідчить аналіз думок фахівців про те, як зробити ранок бадьорим, вони одностайні в тому, що найголовнішим чинником є позитивні думки. Ранок не принесе радості, якщо людина цього не захоче.

Друге місце належить склянці води. Пара ковтків холодної води вранці гарантує, що людина вже більше не засне. Холодна вода сприяє пробудженню організму.

Бадьорість можуть забезпечити різні запахи, наприклад, лимона чи м’яти. Можна нанести на скроні пару краплин ментолової оливи або ж просто її понюхати. Можна пожувати м’ятну жуйку чи з’їсти м’ятну цукерку.

Деякі фахівці чи то жартома, чи то напівжартома вважають, що швидке прокидання забезпечить кілька будильників, розставлених між ліжком і душем. Вони заведені так, щоб на момент, коли вимикається перший, розпочинає сигналити другий, а за ним ‒ наступні. Це гарантуватиме те, що людина таки потрапить до ванної кімнати.

Бадьорість уранці може викликати відсутність води, зокрема, гарячої, ранні перемовини та інші справи, які потрібно виконати до роботи. Ці речі безвідмовно бадьорять.

Музика є дієвим чинником бадьорості, але не оригінальним. Не дивлячись на це, вона допомагає багатьом бути бадьорими, а деяким людям ‒ ще й щасливими.

Гарний гумор зранку ‒ це цілком реально. Кожний може встати саме “з тієї ноги”.

Для того, щоб на роботі розігнати сонливість, фахівці радять періодично влаштовувати міні-зарядку.

Масаж вух. Швидко підвищує тонус нервової системи і навіть знімає біль. Виконувати цей масаж потрібно теплими руками. Розминка за годинниковою стрілкою підбадьорює, а проти ‒ заспокоює. Стимулювання центральної та верхньої частини вуха починають виконувати подушечками вказівних і великих пальців. Мочки стимулюють всіма пальцями, а поверхню в глибині вушної раковини ‒ великим пальцем. Масаж центру мочки вуха знімає втому очей, а масаж ближче до обличчя ‒ зубний біль.

Значну втому допомагає знімати стимуляція мочок та козелків вух (виступів над впадиною до вушного каналу).

Розминка пальців рук ‒ масаж кінчиків пальців на руках, розпочинаючи з мізинця лівої руки. Слід почергово двічі згинати нігтьову фалангу зверху-донизу, а потім ‒ у бік.

Така стимуляція одночасно є і профілактикою хвороб внутрішніх органів.

Масаж стоп. У верхній частині ступні, дещо нижче подушечки великого пальця, вздовж лінії, що розділяє стопу вертикально, знаходиться одна з найголовніших точок. Вона відповідає за відкриття каналів циркуляції енергії у всьому організмі. Масажуючи цю точку, можна відчути легке поколювання вздовж хребта або потік “легкого вітерцю”.

КОНФЛІКТНИЙ ТРЕНІНГ

Мета: надати можливість учасникам тренінгу отримати досвід конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій.

Завдання:

• навчання методів вирішення конфліктних ситуацій;

• допомога учасникам навчитися неупередженого оцінювання конфліктної ситуації;

• допомога учасникам скоригувати свою поведінку в бік зниження її конфліктогенності (зняти конфліктність у особистісно-емоційній сфері);

• згуртованість конкретного колективу (якщо всі учасники є членами колективу), розвиток умінь і навичок командної взаємодії.

Категорія учасників: тренінг розрахований на дорослих, переважно працюючих.

Склад груп:

• оптимальна кількість – 10 – 15 осіб;

• групи повинні комплектуватися на добровільних засадах;

• можлива робота з трудовими колективами.

Місце проведення: зала для проведення тренінгів.

Тривалість тренінгу: тренінг розраховано на 4 заняття по З години (загальна тривалість —12 годин).

Заняття 1. Знайомство, прийняття правил тренінгу

Правила тренінгу

Примітка. Вище ми вже наводили ці правила. Проте для збереження цілісності саме цього тренінгу повторюємо їх ще раз.

Умійте слухати одне одного. Це означає необхідність дивитися на того, хто говорить, і не перебивати його. Коли хтось припиняє говорити, наступний учасник, який бере слово, може стисло повторити те, що було сказано попереднім учасником, перш ніж розпочати викладати свої думки. Для того, щоб привернути увагу до того, хто виступає, можна використовувати який-небудь предмет (наприклад, невеличкий м’ячик), який під час дискусії (або обговорення) переходитиме з рук до рук. Під час виступу одного з учасників решта повинні мовчати.

Кажіть по суті. Іноді учасники відволікаються від теми, що обговорюється. Замість того, щоб спиняти таких учасників, ведучому дискусії в цьому разі необхідно сказати щось на зразок: «Я не зовсім розумію, як це пов’язано з нашою темою. Чи не могли б Ви пояснити, що мається на увазі?»

Виявляйте повагу. Відвертість у висловлюванням з’явиться тільки тоді, коли учасники засвоять, що можна не погоджуватися з чиєюсь думкою, але неприпустимо висловлювати оцінки щодо інших людей лише на підставі висловлених ними думок.

Закон «нуль-нуль» (про пунктуальність). Усі учасники повинні збиратися до встановленого часу.

Конфіденційність. Те, що відбувається під час заняття, залишається між учасниками.

Правило «стоп». Якщо обговорення якогось особистого досвіду учасників стає неприйнятним або небезпечним, той, чий досвід обговорюється, може припинити розгляд теми, сказавши: «Стоп».

Кожний говорить за себе, від свого імені. Необхідно говорити не «Усі вважають, що...», а «На мою думку, ...» та ін.

Вправа «Інтерв’ю»

Учасники об’єднуються в пари та впродовж 10 хвилин розмовляють зі своїм партнером, намагаючись дізнатися про нього якомога більше. Потім кожний із учасників готує коротке повідомлення про свого співрозмовника. Головне завдання — підкреслити його індивідуальність, несхожість з іншими.

Мета вправи:

· розвивати вміння слухати партнера та удосконалювати комунікативні навички;

· зменшити комунікативну дистанцію між учасниками тренінгу.

Вправа «Космічна швидкість»

Учасники тренінгу утворюють коло. Вони повинні передавати м’яч у вільному порядку, але так, щоб не давати його сусідові праворуч і ліворуч. Обов’язкова умова: м’яч повинен отримати кожний член команди 1 раз.

Ускладнення (зробити те саме):

· але із фіксуванням часу;

· якомога швидше;

· у будь-який інший спосіб із фіксуванням часу.

Після завершення вправи ведучий пропонує усім учасникам команди сісти в коло та висловити свій стан на момент початку роботи та на момент її завершення.

На що варто звернути увагу:

· вироблення командної стратегії;

· розуміння ідеї вправи;

· розуміння інших учасників;

· прийняття рішень;

· зміни в поведінці учасників;

· зміни на емоційному рівні та в ступені участі кожного з учасників.

Запитання ведучого до учасників тренінгу повинні бути нейтральними й залишати свободу вибору, аналізу та фантазії:

· «Що Ви відчували?»

· «Що змінилося в певний момент?»

· «Чому ви обрали саме це рішення?»

Мета вправи:

· відпрацьовувати навички прийняття групового рішення щодо стратегії та тактики виконання висунутого завдання;

· сприяти згуртованості групи та поглибленню процесів саморозкриття учасників тренінгу.

Вправа «Кажу, що бачу»

Ведучий звертається до учасників тренінгу: «Опис поведінки означає повідомлення про специфічні дії інших людей, які ми спостерігаємо, але без оцінювання, тобто без приписування мотивів дій, оцінювання настанов, особистісних рис. Перший крок у розвитку вміння висловлюватися в описовому ключі, а не у формі оцінювання, — удосконалення вміння спостерігати та повідомляти про свої спостереження, не оцінюючи».

Учасники тренінгу, сидячи, утворюють коло. Кожний із них спостерігає за поведінкою решти учасників і по черзі говорить про те, що бачить. Наприклад: «Микола сидить, поклавши ногу на ногу», «Катруся посміхається» та ін.

Ведучий стежить за тим, щоб учасники тренінгу не застосовували оцінних суджень і висновків. Після виконання вправи обговорюється, чи часто спостерігалася тенденція використовувати оцінки, чи була ця вправа складною, що відчували учасники.

Мета вправи: програвати ситуації безоцінних висловлювань.

Вправа «Невпевнені, впевнені та агресивні відповіді»

Кожному членові групи пропонується продемонструвати в запропонованій ситуації невпевнений, впевнений та агресивний типи відповідей.

Ситуації можна запропонувати такі:

· «Із Вами розмовляє друг, а Ви хочете піти...»

· «Ваш товариш улаштував Вам зустріч із незнайомою людиною, не попередивши Вас...»

· «Люди, які сидять позаду Вас у кінотеатрі, заважають Вам голосною розмовою...»

· «Ваш сусід відволікає Вас від цікавого виступу, ставлячи дурні, на Ваш погляд, запитання...»

· «Адміністратор школи говорить, що Ваш зовнішній вигляд не відповідає статусу педагога...»

· «Друг просить Вас позичити йому якусь коштовну річ, а Ви вважаєте його людиною неакуратною та не дуже відповідальною...»

Для кожного з учасників використовується тільки одна ситуація. Можна розіграти ці ситуації в парах. Група повинна обговорити відповідь кожного з учасників. На вправу відводиться 40‒50 хвилин.

Мета вправи:

· формувати адекватні реакції на різноманітні ситуації;

· здійснити «трансактний аналіз» відповідей і формувати необхідні «рольові» прибудови.

Ведучий розповідає учасникам про різні типи поведінки в конфліктній ситуації: пристосування, компроміс, співробітництво, ігнорування, суперництво та конкуренцію. Після цього доцільно провести 1‒2 рольові гри (на вибір ведучого), на прикладі яких учасники можуть спостерігати різні типи поведінки.

Вправа «Перебільшення або повна зміна поведінки»

Ця вправа є рольовою грою, під час якої членам групи надається можливість програти внутрішньоособистісні конфлікти. Розігрування ролей використовується для розширення усвідомлення поведінки та можливості її зміни.

Кожний з учасників самостійно обирає небажаний тип особистісної поведінки (або група допомагає йому обрати тип поведінки, яку сам учасник не усвідомлює).

Якщо член групи не усвідомлює цієї поведінки, він повинен перебільшити її. Наприклад, сором’язливий учасник повинен говорити гучним авторитарним тоном, постійно вихваляючись. Якщо ж учасник усвідомлює небажаний тип своєї поведінки та вважає його небажаним, він повинен повністю змінити свою поведінку. На розігрування ролей кожному надається 5‒7 хвилин. Потім усі учасники розповідають про свої спостереження та почуття.

Мета вправи: формувати навички модифікації та корекції поведінки на підставі аналізу ролей, що розігруються, і групою розглянути поведінку.

Заняття 2

Вправа «Привітання»

Учасники сідають у коло і по черзі вітають одне одного, обов’язково наголошуючи на індивідуальності партнера (наприклад: «Я радий тебе бачити і хочу сказати, що ти чудово виглядаєш» або: «Доброго дня, ти сьогодні як завжди енергійний і веселий»). Можна також згадати про ту індивідуальну рису, що сама людина, яку вітають, підкреслила під час першого знайомства. Учасник може звертатися до всіх одразу або до конкретної людини. Під час цієї психологічної розминки група повинна налаштуватися на довірчий стиль спілкування, продемонструвати своє добре ставлення одне до одного.

Ведучому слід звертати увагу на особливості встановлення контактів між членами групи.

На проведення вправи відводиться 10‒15 хвилин.

Після завершення вправи ведучий розглядає типові помилки, яких припустили учасники, і демонструє найпродуктивніші способи привітань.

Мета вправи:

· формувати довірчий стиль спілкування під час налагоджування контактів;

· створювати позитивні емоційні настанови на довірче спілкування.

Вправа «Сигнал»

Учасники розміщуються колом спинами до центра достатньо близько одне до одного й тримаються за руки. Один з учасників легко потискає руку свого сусіда або робить це послідовно та швидко кілька разів — «відправляє сигнал». Сигнал передається по колу, поки не повернеться до автора. Для ускладнення можна відправляти кілька сигналів одночасно — в один або в різні боки руху.

Мета вправи:

· розім’ятися;

· поліпшити атмосферу в групі.

Після завершення вправи ведучий розповідає про техніку активного слухання.

Примітка. Інформацію щодо техніки активного слухання було викладено вище, але для збереження цілісності конфліктологічного тренінгу наведемо її ще раз.

Типові прийоми слухання:

- мовчання (очевидна відсутність реакції);

- угу-підтакування («угу», «еге», «так-так», «ну», кивання підборіддям та ін.);

- луна (повторювання останніх слів співрозмовника);

- дзеркало (повторювання останньої фрази зі змінюванням послідовності слів);

- парафраз (передавання змісту висловлювання партнера іншими словами);

- спонукання (вигуки та інші висловлювання, що спонукують співрозмовника продовжити обірване мовлення: «Ну і...», «То й що далі?», «Давай-давай» та ін.);

- уточнювальні запитання (запитання на зразок: «Що ти мав на увазі, коли казав “евристичний”?»);

- навідні запитання (запитання на зразок: «ІЦо?», «Де?», «Коли», «Чому?», «Навіщо?», що розширюють сферу оповіді того, хто говорить; нерідко такі запитання, по суті, відволікають від лінії оповідання, що її намітив оповідач);

- поради;

- продовження (коли слухач перериває мовлення оповідача й намагається завершити фразу, яку той розпочав, тобто «підказує слова»);

- емоції (реакції на зразок: «Ух», «Ах», «Чудово», «Та ти що?!», а також сміх, непорушний вираз обличчя тощо);

- нерелевантні та псевдорелевантні висловлювання (висловлювання, які не стосуються справи або стосуються її лише формально: «А ось у Гімалаях усе інакше...» і далі — розповідь про Гімалаї, «До речі, про музику...» і далі — інформація про гонорари відомих музикантів).

Вправа «Найнуднішa розповідь»

Учасники об’єднуються в пари та вирішують, хто з них буде говорити, а хто — слухати. Потім ведучий тренінгу повідомляє, що завданням «слухачів» буде уважне вислуховування упродовж 2‒3 хвилин «дуже нудної розповіді». Після цього ведучий відкликає у бік майбутніх «оповідачів», немовби для того, щоб проінструктувати їх, як зробити оповідання «найнуднішим». Насправді ведучий роз’яснює «оповідачам» (так, щоб «слухачі» цього не чули), що суть вправи полягає не в ступені нудності оповідання, а в тому, щоб «оповідач» фіксував типові реакції «слухача».

Для цього «оповідачеві» рекомендується після хвилинного відрізку мовлення обрати вдалий момент для паузи й продовжити оповідання після отримання якоїсь реакції «слухача» (кивок, жест, слова тощо). Якщо упродовж 7‒10 секунд виражена реакція відсутня, слід продовжити оповідання упродовж ще однієї хвилици та знову перерватися, запам’ятати наступну реакцію «слухача». На цьому вправа припиняється.

Після завершення вправи всім членам групи розповідається про справжній зміст інструкції та мету вправи. «Оповідачів» просять запам’ятати особливості реакції «слухачів» (класифікуючи очевидну відсутність реакцій як «мовчання»). Ведучий наводить перелік найтиповіших прийомів слухання, називаючи їх та супроводжуючи необхідними поясненнями.

Після ознайомлення з типовими прийомами слухання ведучий пропонує «оповідачам» описати реакції «слухачів», які вони спостерігали, і класифікувати ці реакції за запропонованим переліком. У такий спосіб виявляють реакції, які найчастіше використовувались, і обговорюють їх позитивні та негативні сторони в ситуаціях спілкування. У контексті цього заняття має сенс навести тритактну схему вислуховування («підтримка ‒ розуміння ‒ коментування») і обговорити доцільність тих або інших реакцій на різних етапах вислуховування. Так, на такті «підтримки» найдоцільнішими видаються такі реакції, як угу-підтакування, луна, емоційний супровід; на етапі «розуміння» — уточнювальні запитання та парафраз, а оцінки та поради доречні на такті «коментування».

№ з/п	Назва такту	Головна мета	Доцільні реакції
1	Підтримка	Надати можливість тому, хто говорить, висловити свою позицію	Мовчання, угу-підтакування, луна, емоційний супровід
2	Розуміння	Упевнитись, що Ви адекватно зрозуміли співрозмовника	Уточнювальні запитання, парафраз
3	Коменту- вання	Висловлювання власної точки зору	Оцінки, поради, коментарі

Мета вправи: розвивати навички активного слухання.

Вправа «Диспут»

Вправа проводиться у формі диспуту. Учасники об’єднуються в приблизно рівні за чисельністю команди. Жеребкуванням вирішується, яка з команд посідатиме одну з альтернативних позицій з якого-небудь питання (наприклад, прихильники та противники «засмаглості», «тютюнопаління», «роздільного харчування» тощо).

Аргументи на користь тієї або іншої точки зору члени команд висловлюють по черзі. Обов’язковою вимогою для гравців є підтримка висловлювань супротивників і з’ясування сутності аргументації. У процесі слухання той із членів команди, чия надійшла черга висловлюватися, повинен реагувати угу-підтакуванням та луною, ставити уточнювальні запитання, якщо зміст аргументації зрозумілий не повною мірою, або ж зробити парафраз, якщо виникло уявлення повного розуміння. Аргументи на користь позиції своєї команди дозволяється висловлювати лише після того, як той, хто виступає, у той чи інший спосіб просигналізує, що його зрозуміли правильно (кивання головою, «Так, саме це я мав на увазі»).

Ведучий стежить за черговістю виступів, за тим, щоб той, хто слухає, підтримував висловлювання, не пропускаючи тактів, парафраз, використовуючи при цьому реакції відповідного такту. Можна пояснювати: «Так, Ви зрозуміли мене правильно» або просто повторивши слова співрозмовника, а переконатися в правильності розуміння можна, парафразуючи його висловлювання. Слід обов’язково застерегти учасників від спроб продовжувати або розвивати думку співрозмовника, приписуючи йому не його слова.

На завершення ведучий коментує виконання вправи, звертаючи увагу на випадки, коли за допомогою парафраза вдалось уточнити позиції учасників «диспуту».

Мета вправи: розвивати вміння й навички активного слухання.

Рольова гра «Згладжування конфліктів»

Ведучий розповідає про важливість уміння швидко та ефективно згладжувати конфлікти; оголошує про те, що зараз дослідним шляхом необхідно спробувати з’ясувати головні методи урегулювання конфліктів.

Учасники об’єднуються в трійки. Упродовж 5 хвилин кожна трійка придумує сценарій, за яким двоє з учасників грають ролі сторін, які конфліктують одна з одною (наприклад, подружжя, яке свариться), а третій — грає миротворця, арбітра.

На обговорення ведучий ставить такі питання:

· «Які методи згладжування конфліктів було продемонстровано? »

· «Які, на Вашу думку, цікаві знахідки використовували учасники під час гри?»

· «Як варто було поводитися тим учасникам, яким не вдалося згладити конфлікт?»

Мета вправи: відпрацьовувати вміння й навички згладжування конфліктів.

Заняття З

Вправа «Друкарська машинка»

Учасникам загадують слово або вислів. Літери, які складають текст, розподіляють між членами групи. Потім слово (вислів) необхідно сказати якомога швидше, причому кожний називає свою літеру, а в проміжках між словами (якщо йдеться не про окреме слово, а цілий вислів) усі учасники плескають у долоні.

Мета вправи:

· розім’ятися;

· відпрацьовувати навички згуртованих дій.

Вправа «Якби..., то я став би...»

Вправа відбувається по колу: перший учасник висуває умову, в якій обумовлена певна конфліктна ситуація. Наприклад: «Якби мене обрахували в магазині...» Наступний учасник, який сидить поруч із першим, продовжує (завершує) речення. Наприклад: «...я вимагав би книгу скарг».

Доцільно провести цю вправу в декілька етапів, у кожному з яких беруть участь усі присутні, після чого обов’язково повинно відбутися обговорення.

Ведучий відзначає, що як конфліктні ситуації, так і шляхи виходу з них можуть повторюватися.

Мета вправи: відпрацьовувати навички швидкого реагування на конфліктну ситуацію.

Вправа «Контраргументи»

Кожний із членів групи повинен розповісти решті учасників про свої слабкі сторони — про те, що він не сприймає в собі. Це можуть бути риси характеру, звички, які заважають у житті або які хотілося б змінити. Решта учасників уважно слухають і після завершення вступу обговорюють те, про що йшлося, намагаючись навести контраргументи, тобто те, що можна протиставити визначеним недолікам, або навіть демонструючи, що наші слабкості за певних обставин можуть перетворитися на сильні риси.

На вправу відводиться 40‒50 хвилин.

Мета вправи:

· створити умови для саморозкриття;

· відпрацьовувати вміння вести полеміку й наводити контраргументацію.

Заняття 4

Вправа «Остання зустріч»

Ведучий звертається до учасників тренінгу: «Уявіть, що наші заняття вже скінчилися і ви розлучаєтесь. Чи все ви встигли сказати одне одному? Можливо, хтось забув поділитися із групою своїми переживаннями? Або серед вас є людина, думку якої про себе ви обов’язково хотіли б дізнатися? Або у вас виникло бажання подякувати комусь? Зробіть це тут і тепер».

Мета вправи:

· удосконалювати комунікативну культуру;

· стимулювати активність учасників.

Вправа «Єдність» (на групову згуртованість)

Учасники сідають у коло. Кожний стискає руку в кулак і за командою ведучого всі «викидають» пальці. Група повинна прагнути до того, щоб усі учасники незалежно одне від одного обрали одну й ту саму кількість «викинутих» пальців.

Учасникам заборонено перемовлятися. Гра триває доти, доки група не досягне висунутої мети.

Мета вправи:

· відпрацьовувати інтелектуальну єдність на прогностичному рівні;

· формувати емоційно-вольову єдність групи.

Вправа «Позиція»

Учасники утворюють два кола: зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє коло рухається, внутрішнє — залишається на місці. Ті з учасників, які знаходяться в зовнішньому колі, висловлюють своє враження про партнера у внутрішньому колі, починаючи фразою: «Я бачу тебе...», «Я хочу тобі сказати...», «Мені подобається в тобі...» Через 2 хвилини зовнішнє коло пересувається на одну особу й т. д.

Мета вправи: рефлексувати взаємооцінні позиції учасників тренінгових занять.

Рольова гра «Випадок із життя»

Кожний з учасників по черзі розповідає про конфлікт, свідком або учасником якого він колись був. Ця розповідь стане сценарієм для подальшої рольової гри, в якій візьмуть участь усі присутні. Оповідач може бути не тільки «сценаристом» і «режисером» цієї рольової гри, робити по кілька «дублів» тощо.

Мета вправи: закріпити отриманий під час тренінгу досвід.

Вправа «Довірче падіння»

Учасники утворюють велике коло. Одна людина займає місце в центрі кола. Вона повинна за наказом ведучого впасти на руки кому-небудь із часників, які утворюють коло: для цього потрібно заплющити очі, розслабитися й падати назад. Кожний з учасників повинен отримати можливість падати й ловити.

Після завершення вправи група обговорює враження від виконаної вправи.

Мета вправи:

· формувати навички психомоторної взаємодії;

· зменшити комунікативну дистанцію між членами групи.

КОРИСНІ ПОРАДИ

Десять заповідей вічної молодості

За різними підрахунками вчених різних країн людина може жити до 120 років, але цього чомусь не відбувається. Японці в середньому живуть до 79 років, австралійці, греки, канадці і шведи – до 78, німці й американці – до 76, росіяни і турки ‒ 67 років. Нігерійці і сомалійці – приблизно 47 років.

Міжнародна група лікарів, психологів і дієтологів розробила “десять заповідей”, дотримуючись яких ми зуміємо, на їхню думку, продовжити і зробити більш приємним своє життя.

Перша заповідь – не переїдайте! Замість звичних 2500 калорій задовольняйтеся 1500. Тим самим ви влаштуєте розвантаження своїм клітинам і підтримаєте їхню активність. Клітини швидше оновлюються і організм стає менш сприйнятливим до захворювань. Харчуйтеся врівноважено: їжте небагато, але й не занадто мало.

Друга – меню повинне відповідати вашому віку. У 30-річних жінок перші зморшки з’являться пізніше, якщо вони регулярно будуть їсти печінку й горіхи. Людям старшим за сорок – корисний бета-каротин. Після 50 років кальцій тримає у формі кістки, а магній – серце. Чоловікам, старшим за сорок, потрібний селен, що міститься в сирі та нирках. Селен сприяє розрядці стресу. Після п’ятдесяти, харчуючись рибою, ми захистимо серце і кровоносні судини.

Третя – спробуйте знайти відповідну для себе роботу! Робота сприяє моложавості, стверджують французи. Той, хто не працює, виглядає на п’ять років старшим. Деякі професії, на думку соціологів, допомагають зберегти молодість. До їхнього числа належать професії диригента, філософа, художника і священика.

Четверта – знайдіть собі пару в житті! Любов і ніжність є кращим засобом проти старіння. Двічі на тиждень займаючись сексом, людина виглядає на чотирнадцять років молодшою. Під час статевого акту в організмі виробляється гормон ендорфін, який інакше називають гормоном щастя. Він сприяє зміцненню імунної системи.

П`ята – майте на все власну точку зору. Усвідомлено живе, значно рідше впадає в депресію і буває пригніченим той, хто не лише пасивно пливе за течією.

Шоста – рухайтеся! Навіть вісім хвилин занять спортом у день продовжують життя. У процесі руху вивільняються гормони росту, вироблення яких особливо скорочується після тридцяти років.

Сьома – спіть у прохолодній кімнаті! Доведено, хто спить при температурі 17‒18 °С, довше залишається молодим. Причина в тому, що обмін речовин в організмі й прояв вікових особливостей залежать також і від температури навколишнього середовища.

Восьма – час від часу балуйте себе! Іноді всупереч усяким рекомендаціям щодо здорового способу життя дозволяйте собі ласий шматочок. А якщо вам дуже сподобалося нове плаття або сумка, не слід думати про економію!

Дев’ята – не слід завжди придушувати гнів у собі! Той, хто постійно корить лише самого себе, замість того, щоб розповісти що його засмучує, а часом навіть і посперечатися, обмінятися думкою з навколишніми, більше підданий будь-яким захворюванням. Згідно з результатами міжнародного тестування, 64% опитаних, які страждають на рак, завжди придушують у собі гнів.

Десята – тренуйте головний мозок! Час від часу розгадуйте кросворди, грайте в колективні ігри, що вимагають розумової діяльності, вивчайте іноземні мови. Рахуйте в умі, а не тільки на калькуляторі. Змушуючи працювати мозок, ми уповільнюємо процес вікової деградації розумових здібностей; одночасно активізуємо роботу серця, системи кровообігу і обмін речовин.

Символіка кольорів в арт-терапії

Світ навколо нас наповнений кольорами, і кожен колір розмовляє з нами своєю особливою мовою, що висловлюється в тільки йому властивій дії та має індивідуальні якості. Ю. Гундертайло зазначає, що символіка кольорів також має свій діапазон — від позитивного до негативного. Як правило, позитивні аспекти кольору відповідають його природному втіленню (синій — вода, небо), негативні ж аспекти закодовані в культурних образах (синя борода, синя панчоха).

Як зазначає Б. Базгша, кольори — це об'єктивно втілені емоції. Тобто кольори відкривають перед нами простір емоцій людини. Чому ж тоді одні й ті ж кольори в різних культурах у різний час символізували абсолютно протилежні події? Тому що емоційне ставлення до подій людського життя мінливе як у часі, так і в культурі.

Інтерпретація кольору повинна завжди враховувати два основні аспекти:

· психофізіологічний (об'єктивний вплив кольору на стан людини);

· психологічний (суб'єктивне переживання кольору клієнтом).

Психофізіологічний вплив кольорів на стан людини досить відомий. Наприклад, червоний активізує діяльність людини: підвищується тиск, пришвидшується ритм дихання та пульс. За цими тілесними маркерами досить просто впізнати емоції (К. Ізард), що викликають такі ж тілесні реакції (тут — збудження, активність, тривога, гнів тощо).

Психологічне переживання кольору клієнтом завжди неповторне, бо глибоко пов'язане з життєвою історією особистості, її досвідом переживань, із культурною та статевою ідентифікацією. Саме тому завжди важливо виявити цей пласт значень у розмові з людиною (що для вас означає цей колір).

Слід також уважно відстежувати поєднання кольорів. У різних варіаціях включаються різні аспекти діапазону значень кольору, так само як це відбувається з емоціями людини. Наприклад, радість може бути викликана перемогою (я зміг!) у змаганні, а може бути наслідком переживання заздрості чи злості (у випадку програшу суперника — він не зміг!). Основні аспекти таких поєднань висвітлює в роботах М. Люиіер.

Знову зазначимо, що пряма однозначна інтерпретація є суттєвим порушенням прав і свобод клієнта. Не слід і розповідати клієнтові все, що ви знаєте про даний колір. Основне завдання консультанта — дати можливість клієнту самому усвідомити зміст та роль своїх емоцій у власному житті.

Для практики роботи психолога важливо знати й розуміти основні значення кольору та його вплив на психофізіологічні показники.

У теорії кольорознавства виділяють три основні кольори (синій, жовтий, червоний). Змішуванням основних кольорів можна створити інші — додаткові (зелений, фіолетовий, оранжевий). Білий містить у собі всі кольори — це порядок, первинне світло (у центрі), а чорний ‒ поза фігурою).

Розглянемо значення кольорової гами.

Червоний колір. Відбувається зростання ритму дихання та пульсу, підвищується тиск, збільшується швидкість реакції та мускульна сила, людина збуджується. Асоціюється з силою, любов'ю, збудженням, енергією, пристрастю, тривогою, насильством, кров'ю, нервовим напруженням та неспокоєм, гнівом.

Пов'язується з апетитом, бажанням, теперішнім часом, чоловіками, активною екстраверсією. Червоний колір насамперед символізує безсвідоме, фізичне, фізіологічне. Приказки та усталені вирази: «дурень любить червоне»; «вулиця червоних ліхтарів», «почервоніти від гніву». Червоний колір застосовують при лікуванні різних запальних процесів, екзем, віспи тощо.

Оранжевий колір. Дія цього кольору схожа на дію червоного кольору, однак тут відсутні аспекти агресії. Йому притаманна м'яка сила: він викликає радість і тепло, приємно збуджує. Вважається кольором здоров'я та творчості, внутрішньої рівноваги й гармонії, толерантності, мудрості.

Оранжевий колір сприяє сексуальності, активізує залози внутрішньої секреції, налагоджує обмінні процеси, покращує кровообіг і травлення. Цей колір поєднує силу червоного та сонячне сяйво жовтого. Це колір буддистських монахів. Пов'язується з прагненням до переживань та самоствердження, з позалінійним часом. Також може свідчити про жагу до пригод та радісно-солодких вражень.

Жовтий колір. У найсприятливішому аспекті — чиста радість, золото. Також означає усвідомлення, свідомість, нестримність, променистість, свободу, рефлексивність, надію й сподівання на щастя. Виражає прагнення до нового й майбутнього. Підвищує самооцінку.

У лікуванні жовтий колір допомагає очищати та тонізувати організм, контролювати вагу. Викликає веселе збудження й цікавість до світу, сприяє ясному й гострому зоровому сприйманню.

Зелений колір заспокоює, допомагає розсіювати негативні емоції, приймати рішення та засинати. Нормалізує тиск, пульс, покращує інтелектуальну працездатність, концентрацію уваги.

Асоціюється з життєвою силою, юністю, процвітанням, спокоєм, надією, розвитком духу, чоловіками, багатством. Любов до всього світу — його позитивний аспект. Священний колір ісламу. Також означає зупинку в розвитку, незрілість, обмеженість, нудьгу.

Синій колір. Протилежний червоному кольорові за впливом на людину. Усі процеси (тиск, ритм дихання, пульс) уповільнює, знижує працездатність.

Асоціюється з вірністю, повним спокоєм, традиційністю, почуттям спільності, загадковістю, мрійливістю, фанатизмом, сумом, глибокою серйозністю. Це колір самозаглиблення, він усе присвячує лише собі, ніби затягує глядача у внутрішній світ. Приказки та усталені вирази: «синя борода», «синя панчоха», «синя птаха».

Фіолетовий колір з'являється завдяки поєднанню синього й червоного, тому часто є символом мрій та фантазій.

Переживається як колір внутрішньої концентрації, притаманної і вагітним жінкам, і поетам. Асоціюється зі смиренням, містичними знаннями, духовним зростанням, жертовністю, прагненням повної свободи. Вплив на людину подвійний: дихання й пульс уповільнюються, проте зростає працездатність серця й кровоносних судин.

Білий колір. Це колір повної свободи й довершеності, рівності й відсутності обмежень. Асоціюється з натхненням, вірою, миром, злагодою, справедливістю, істиною, порятунком, чистотою, цнотливістю, цілісністю, богоподібністю, спокоєм.

Чорний колір. Протилежний білому, убирає в себе всі кольори. Пов'язується з загадковістю, таємничістю, страхом, працелюбністю, асоціальністю, негативізмом, ірраціоналізмом, трауром. Приказки та усталені вирази: «чорна робота», «чорний ринок», «чорний гумор».

Тибетська медицина про зберігання здоров’я

Тибетська медицина виділяє низку загальних принципів збереження здоров’я:

‒ тримай в чистоті тіло, часто купайся. Купання посилює пристрасть, силу, продовжує життя, змиває піт, бруд, запах, знімає втому, спрагу;

‒ тримай в чистоті мову і душу, відганяй від них гріхи; відмовляйся від поганих справ, як би тебе не підбурювали, роби хороші справи, як би тобі не перешкоджали.

Не все почуте приймай за істину, а перевіряй ґрунтовно. Все, що почуєш, повтори про себе і зроби короткий висновок. Жінок не слухай, слова свої подавай їм вагомо;

‒ від люблячих і вірних не крийся, розмовляй відкрито. Будь неквапливим, але твердим, мирно і швидко вступай у спілкування. Ворогам спуску не давай, але втихомирюй їх благородним способом. Бережи дружбу, прихильність, не забувай про благодіяння. Поважай вчителя, батька, дядька, взагалі всіх людей похилого віку. Живи розумом і серцем у згоді із земляками, родичами, друзями;

‒ неправоту свою і поразку визнавай, а якщо сам переможеш – будь стриманим. Якщо мудрий – не зазнавайся, а якщо багатий – знай міру. Низьких – не зневажай, високим – не заздри. Дружби і ворожнечі з негідниками уникай. На чуже не зазіхай;

‒ стережися помилок і гріхів. Щоб потім не каятися, поганим людям влади не давай. Сили душевні не гай, але вдачею будь широкий. Потерпаючим, хворим і бідним допомагай чим можеш. До всіх, починаючи з хробаків, стався, як до себе. Посміхайся чесно і щиро, говори прямо.

Можна дати знання, але не можна дати мудрість і волю. Так говорив Будда.

Кодекс здоров’я

1. Пам’ятай: здоров’я – не все, але все без здоров’я – ніщо!

2. Здоров’я – не лише фізична сила, але й душевне милосердя.

3. Здоров’я потрібне не лише тобі, але й людям, яким ти зобов’язаний допомагати, захищати.

4. Здоров’я – це наша здатність задовольнити в розумних межах наші потреби.

5. Здоровій людині потрібний не лише хліб, але й духовна їжа: не хлібом єдиним жива людина.

6. Здоров’я – це фізична і гігієнічна культура нашого тіла: немає нічого прекраснішого за людське тіло.

7. Здоров’я – це духовна культура людини: доброта, надія, віра і любов до тих, хто тебе оточує.

8. Здоров’я – це соціальна культура людини, культура людських стосунків.

9. Здоров’я – це любов і пошана до людини: стався до іншого так, як ти б хотів, щоб ставилися до тебе.

10. Здоров’я – це любов і дбайливе ставлення до природи: природа не брат і не сестра, а батько і мати людства.

11. Здоров’я – це стиль і спосіб твого життя; спосіб життя – джерело здоров’я і джерело всіх бід – все залежить від тебе і твого способу життя.

12. Хочеш бути здоровим – потоваришуй з фізичною культурою, чистим повітрям і здоровою їжею: користуйся всім, але нічим не зловживай.

13. Пам’ятай: сонце – нам друг і ми всі діти сонця, але з його променями не жартуй: засмага не повинна стати згоранням на сонці.

14. Періодично ходи по землі босоніж – земля дає нам силу і відводить з тіла зайву енергію.

ПРИТЧІ

Самонавіювання

У шкільного вчителя був дуже важкий характер. І придумали хлопчаки як його позбутися. На наступний день, входячи в клас, кожен з них співчутливо сказав вчителю, що той виглядає абсолютно хворим. Учитель був абсолютно здоровий, але в серці його закрався сумнів. Він зібрав книги і пішов додому. Коли дружина відкрила двері, то вигляд у нього вже був блідий і хворий. Дружина постелила йому постіль, учитель зліг і перестав ходити на заняття. Минуло кілька днів. Вчителю ставало все гірше. Він зовсім перестав вставати з ліжка, очі в нього позападали, все боліло. Тоді діти пожаліли його і вирішили зцілити. Вони стали провідувати його по одному, і кожен говорив, що тепер вчитель прекрасно виглядає. Після всіх прийшов найстарший з учнів і запропонував вчителю разом прогулятися по вулиці, щоб остаточно одужати. На вулиці кожен, хто зустрічався вчителю, вітав його з одужанням. Учитель підбадьорився і хвороби перестали його мучити.

Три знахарі

Одного разу до наймудрішого клану Спокійних прийшли три знахарі з проханням випробувати їх в мистецтві лікування. Наймудріший наказав своїм учням привести до знахарів всіх стражденних і немічних в окрузі, а сам став спостерігати за тим, що роблять. Через дев'ять днів, коли був вилікуваний останній хворий, Наймудріший сказав знахарям: "Найрозумніший з вас лікує низьким, готуючи ліки і зілля з каменів, трав і частин тварин. Найщиріший з вас лікує піднесеним, закликаючи на допомогу небо і зміцнюючи лікування власною вірою. Наймудріший з вас вчить хворих викорінювати хворобу, не уникаючи при цьому ні низького, ні піднесеного. Ви троє досягли досконалості, але мені більше до душі мудрий, бо він знає серединний шлях".

Щастя або Здоров'я?

Сперечалися якось Здоров'я і Щастя про те, хто з них важливіше. Щастя каже:

- Я важливіше!

- Чому?

- Без мене людям погано. Вони завжди шукають мене. Про мене все тільки і говорять. Кожен хоче бути щасливим.

- Кожен також хоче бути здоровим.

- Про здоров'я мало хто говорить, а ось про щастя всі підряд.

- Ти вважаєш, що здоров'я не потрібне людям?

- Щастя важливіше! Без нього людина не може. Дивись, он іде хлопчик. Давай у нього запитаємо, що для нього найголовніше – щастя чи здоров'я?

Вони звернулися до хлопчика.

- Хлопчик, що для тебе важливіше – щастя чи здоров'я?

- Звичайно ж, щастя! – не замислюючись, відповів хлопчик.

- Ти щасливий?

- О! Так, я щасливий!

- Ось бачиш! – заплескало в долоні Щастя і підстрибнуло від радості. – Я ж кажу, що щастя головніше.

- А скажи, хлопчик, ти здоровий? – задало наступне питання Здоров'я.

- Так, я здоровий!

- Щастить тобі! – втрутилася в розмову жінка, що проходила поруч. – Мені б твоє здоров’я, я була б щаслива.

Мудрець про хвороби

Одного разу чоловік запитав у Мудреця:

- Як мені позбавитися від шкірної висипки, вже чого я тільки не робив: і примочки різні, і ліки використовував, а вона все не проходить?

Мудрець відповів так:

- Жив один чоловік у цьому світі і весь час тільки те й робив, що лагодив дах, що протікав. Ставив латки з рубероїду, мазав фарбою, зашивав шматками заліза, але вода все одно знаходила в даху слабкі місця і просочувалася на стелю, а потім і в житлові кімнати. Кожен, до кого він звертався за порадою, залазив на дах і радив по-своєму, але приблизно одне й те саме. Однак нічого не допомагало. Дощі стали справжнім прокляттям для цієї людини. Зате в будинку збільшувалася кількість всіляких тазів і відер. І раптом черговий майстер поліз не на дах, а на горище. Там він побачив прогнилі дошки і багато інших вад... Так і ти повинен знайти нормального фахівця. Він буде лікувати твоє справжнє захворювання, а не його побічний ефект.

Вегетаріанка

В одній сім'ї росла дівчинка, яка одного разу відмовилася їсти м'ясо, так як дуже любила і жаліла тварин. Батьки хвилювалися за здоров'я дочки і благали її знову почати вживати цей продукт, але дівчинка ніяк не погоджувалася. Тоді батьки запросили до себе в будинок розумну людину, яка мала поговорити з донькою.

- Дитинко, – почав він, – ти знаєш, що корови, вівці, птахи та інші домашні тварини їдять дуже корисну їжу: соковиту траву, овочі, фрукти, зерно і тому їх м'ясо цінно для людини і його здоров'я.

- Так, ви маєте рацію, – відповіла дівчинка. – Саме тому я їм зелень, овочі, фрукти і кашу.

Заповіти Вчителя (Хінг Ши)

Притча від Юлії Дубінкіної-Ільїної

Хінг Ши говорив:

Не знущайтеся над потворністю, завдяки йому ви споглядаєте Прекрасне.

Як би ви не погордували убогих і бідних духом, завдяки їм ви знаєте, що таке велич і благородство душі.

Не принижуйте поваленого вами ворога, завдяки йому ви відчуваєте смак перемоги.

Не зневажайте Неміч і Старість, завдяки їм ви цінуєте свої Здоров'я і Молодість.

Уникайте надмірних насолод, пихи і жорстокості, завдяки їм людина дізнається, що таке голод, сором і страх.

Звичка бігати вранці

Притча від Максима Максимова

Син-підліток прийшов додому з запахом сигаретного диму. Батько ж радісно вигукнув:

- Син, я думав, що ти ще маленький у мене, а ти вже дорослий – курити намагаєшся! Не знав я, де взяти собі напарника для бігу вранці, а ось він, виріс! Одна біда, встаю рано, адже до восьмої ранку на роботу. Але нічого, раз куриш – значить хлопець ти вже дорослий, прокинешся. Завтра зранку встанемо раніше і почнемо!

Кілька років вони бігали разом. Батька вже немає в живих. Син уже своїх дітей ростить, але все так само бігає вранці – звичка.

Сонечко

Світ наш – чудовий! Він сповнений яскравих барв. І от серед усього розмаїття квітів жила на світі маленька сіренька комашка. Ніхто не помічав її, і вона дуже страждала від самотності. Комашка багато трудилася. Вона сама могла здолати багато злої, шкідливої попелиці. Комашка допомагала всьому живому, але ніхто не цінував її зусиль. Усі інші комахи страшенно пишалися своїми яскравими забарвленнями й не звертали на неї жодної уваги, а шкідливий колорадський жук увесь час ще й насміхався.

Так жила маленька комашка й тужила: “Як же так! Бог такий мудрий, такий щедрий, невже він не дасть трішки барви й мені?”

Уранці вона прокинулася від ласкавого дотику. Це добре сонечко гладило комашку своїм проміннячком і приповідало: “Любе дитятко, просто повір у себе, у свої сили! Ти незвичайна комашка, усе в тебе буде гаразд!”

Маленька комашка так зраділа, що її хтось любить і вірить у неї, що з іще більшою запопадливістю взялася до роботи. Вона подумала: “Якщо я всі листочки очищу від сірої тлі, то вони позеленіють, і тоді на їхньому яскравому фоні навіть моє непримітне сіреньке тільце буде видно”. Вона так старалася! З кожним днем вона працювала все більше. Листок за листком, гілочка за гілочкою комашка очистила всі дерева. Потім роззирнулася, щоб помилуватися: довкруж був гарний, чистий сад. І кожний листочок на дереві шелестів тільки для неї:

‒ Спасибі, ти врятувала нас! Ти подарувала нам нове життя, ти найкраща!

Маленькій сіренькій комашці ще ніхто й ніколи не говорив таких слів. Вона була настільки враженою, що... почервоніла.

Тепер і решта комах звернули увагу на яскраву червону подружку. Вона була такою щасливою! Просто сяяла й випромінювала добро та радість, тож усі почали називати її Сонечком.

Особливо вона подружилася з дітьми. І тепер завжди, коли люди беруть комашку на руки, просять полетіти на небо й виконати їхнє бажання, вона з радістю це робить, адже вона ‒ “божа” і точно знає, що кожен у житті може отримати все, про що мріє, потрібно просто повірити в себе! (Марина Тотьм’яніна)

Що тебе оточує?

Учень увесь час був похмурим і сумним. Тоді Вчитель попросив його:

‒ Знайди, будь ласка, в цій кімнаті всі предмети коричневого кольору.

Хлопець роззирнувся навсібіч. У кімнаті було дуже багато таких предметів. Віконні рами, карниз для фіранок, меблі, скатертина на столі, рами для картин і багато всілякого дріб’язку.

‒ А тепер заплющ очі! ‒ попросив Учитель. ‒ І назви мені всі предмети блакитного кольору.

‒ Як? ‒ вигукнув здивовано Учень. ‒ Я не помітив жодного предмета блакитного кольору, адже за вашим завданням шукав коричневі предмети!

‒ А тепер розплющ очі й подивися сам, скільки в цій кімнаті блакитного кольору.

І це правда! Хлопець здивовано роззирався навкруги. Великі гарні фіранки ніжно-блакитного відтінку, через які потрапляло в кімнату світло, і, здавалося, що все довкола промениться. Як можна було цього відразу не помітити? Учень був розгубленим. Гарні блакитні квіти стояли просто в центрі кімнаті на столі, блакитна люстра, блакитний килим на підлозі, блакитні рамки для фотографій... У кімнаті було дуже багато блакитних предметів.

Хлопець розсердився:

‒ Це через вас я відразу не помітив блакитного кольору. Ви мене змусили запам’ятовувати коричневий.

Учитель усміхнувся:

‒ Саме це я й хотів тобі показати. Ти фокусуєшся в житті на поганому й не помічаєш, скільки прекрасного навкруги відбувається.

‒ Але я завжди думав, що від життя ліпше очікувати гіршого, тоді не розчаровуватимешся. А якщо ж трапиться щось хороше ‒ це стане приємним сюрпризом.

Якщо фокусуватися на поганому, то й траплятиметься лише погане. Значно вигіднішою є інша позиція: завжди й у всьому шукати тільки хороше. Тоді все твоє життя осяється й сповниться безліччю чудових речей. І навіть якщо й переживатимеш інколи, але й це матиме свої плюси. Іди сміливо по життю й помічай прекрасне, що нас оточує. Тоді у твоєму житті не буде розчарувань!

Про юнака з кепським характером

Жив собі юнак із кепським характером. Батько дав йому повнісінький мішок цвяхів і попросив:

‒ Забивай по одному цвяху в садові ворота щоразу, коли втратиш терпець або з кимось посваришся.

Першого дня хлопець забив тридцять сім цвяхів. Упродовж наступних тижнів юнак навчився контролювати кількість цвяхів, зменшуючи з дня на день: зрозумів, що легше стримуватися, аніж забивати цвяхи.

Нарешті настав той день, коли юнак не забив жодного цвяха у ворота саду. Тоді він прийшов до батька й повідомив йому цю новину.

А батько, вислухавши, порадив юнакові:

‒ Виймай один цвях з воріт щодня, коли НЕ втрачатимеш терпець.

Настав і такий день ‒ юнак уже міг похвалитися батькові, що витяг усі цвяхи. Батько підвів сина до садових воріт і мовив:

‒ Сину, ти гарно поводився, але подивися, скільки дірок залишилося у твоїх воротях!!! Ніколи вони не стануть такими, як були раніше! Коли ти з кимось лаєшся й кажеш йому неприємні речі, ти залишаєш у серці співрозмовника такі ж рани, що й на воротях. Можеш устромити в людину ніж і потім витягти його, але назавжди залишиться рана. І вже неважливо, скільки разів ти попросиш пробачення! Рана залишиться! Рана, завдана словами, заподіює такий само біль, як і фізична! (Притчу переказала Ольга Сахнюк).

Ознайомтесь із запропонованим матеріалом і напишіть свою притчу.

РЕЛАКСАЦІЙНІ ВПРАВИ

Образи пам’яті, що штучно створюються уявою людини, по-різному впливають на її психічний стан. Чим приємнішим є образ, що викликається, тим більший позитивний емоційний стан він створює. Психологами виявлений так званий «ефект Пігмаліона»: людина поводить себе так чи інакше, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Уявляє себе людина спокійною, впевненою, повною сил і енергії, і поведінка її стає аналогічною. Важливий момент в антистресових заходах – розслабити наш допитливий розум. Адже більшість стресів відбувається на психологічної грунті, тобто стрес – це, в першу чергу, стан нашого розуму.

Вправа «Хмари». Лежачи на спині, розслабтеся, дихайте животом. З кожним видихом уявіть, що всі Ваші біди і проблеми вилітають з повітрям, і перетворюються на білі, пухнасті хмари. Уявіть, що Ви лежите на зеленій травичці, дивлячись в небо, і спостерігаєте, як теплий літній вітер відносить ці хмари все далі, за горизонт. Тепле сонечко гріє Вас і заповнює утворену всередині порожнечу своїм теплом. Вдихайте це тепло з кожним вдихом. Продовжуйте, поки не відчуєте, що Ваша свідомість повністю очистилася від негативних думок.

Вправа «Ситечко». Уявіть, що Ви стоїте ногами на величезному ситечку з дрібними отворами. Уявіть, що ситечко повільно починає підніматися вгору, проходячи крізь Вас. Відчуйте як стрес відбивається позначається на Вашому тілі – де болить або ниє. На ситечку залишаються всі Ваші нездужання і фізичний дискомфорт. Проходячи через голову, це ситечко залишає на собі всі Ваші негативні думки, переживання. Уявіть собі цей негатив як крупинки сміття, що залишаються на ситечку. Коли ситечко повністю піднялося над головою – уявіть золоте світло, що йде зверху, від великого Сонця. Нехай воно розчиняє весь негатив разом з ситечком. Після цього золоте світло наповнює все Ваше тіло і свідомість. Ви повністю розслаблені.

Вправа «Ресурсні образи». Згадайте або придумайте місце, де ви почували б себе в безпеці й вам було б спокійно. Це може бути квітучий луг, берег моря, галявина в лісі, освітлена теплим літнім сонцем. Уявіть собі, що ви перебуваєте саме в цьому місці. Відчуйте пахощі, прислухайтеся до шелесту трави або шепоту хвиль, подивіться навколо, доторкніться до теплої поверхні піску або шорсткого стовбуру сосни. Намагайтесь уявити це як можна чіткіше, у дрібних деталях. Спочатку вправа буде даватися важко, тому нею можна оволодіти вдома, у тиші, перед сном або перед підйомом, якщо є час.

Вправа «Книга». Уявіть себе книгою, що лежить на столі (або будь-яким іншим предметом, що знаходиться в полі зору). Варто докладно сконструювати у свідомості внутрішнє «самопочуття» книги, її спокій, положення на столі, обкладинку, що захищає від зовнішнього впливу сторінки. Крім цього, постарайтесь подумки ніби від імені книги побачити кімнату та розташовані в ній предмети: олівці, ручки, папір, зошити, стілець, книжкову шафу тощо. Вправа проводиться протягом 3–5 хвилин і повністю знімає внутрішнє напруження, переводячи його у світ предметів.

Вправа «Внутрішній промінь». Вправа допомагає зняти втому, знайти внутрішню стабільність. Для того, щоб виконувати вправу, треба прийняти зручну позу, сидячи або стоячи залежно від того, де вона буде виконуватися. Уявіть, що всередині вашої голови, у верхній її частині, виникає світлий промінь, який повільно і послідовно рухається зверху вниз і повільно, поступово освітлює обличчя, шию, плечі, руки теплим, рівним і розслаблюючим світлом. У міру руху променя розгладжуються зморшки, зникає напруга в ділянці потилиці, послаблюється складка на лобі, розслаблюються брови, «охолоджуються» очі, послаблюються затискачі в кутах губ, опускаються плечі, звільняються шия і груди. Внутрішній промінь ніби формує нову зовнішність спокійної, вільної людини, задоволеної собою і своїм життям. Виконайте вправу кілька разів – зверху вниз.

Вправа «Дерево». Будь-який напружений психологічний стан характеризується звуженням свідомості і надконцентрацією людини на своїх переживаннях. Вправа виробляє внутрішню стабільність, створює баланс нервово-психічних процесів, звільняючи від травмуючої ситуації. Уявіть себе деревом (яке вам подобається, з яким легше всього себе ототожнити). Детально відтворюйте у свідомості образ цього дерева: його потужний і гнучкий стовбур, який переплітають гілки, розгойдане на вітрі листя, відкритість крони назустріч сонячним променям і волозі дощу, циркуляцію живильних соків по стовбуру, корінню, що міцно вросло в землю. Важливо відчути живильні соки, які корені витягають із землі. Земля – це символ життя, коріння – це символ стабільності, зв’язку людини з реальністю.

Вправа «Висока енергія». Уявіть собі яскраве нічне зоряне небо. Виберіть собі найяскравішу зірку. А тепер проковтніть її. Вона вибухає в вас, наповнюючи весь організм енергією. Енергія проникає в усі клітини вашого організму, наповнюючи його бажанням щось зробити, змінити, виправити.

Вправа «Генератор енергії». Уявіть перед собою фантастичний генератор енергії та «ввімкніть» його. Якомога найяскравіше уявіть собі та відчуйте, як енергія впливає на передню частину вашого тіла, наповнює груди, м’язи. Вдихайте її, потім послідовно подумки переміщайте «генератор» за спину, праворуч і ліворуч від себе, над головою та під ногами. Відчуйте хвилі енергії на спині, на правій і лівій стороні тіла, на голові, на ногах. Наприкінці вправи відчуйте наявність енергії в кожній ділянці тіла, вашу готовність вирішувати найскладніші завдання. Вправу рекомендовано виконувати тоді, коли з’являються перші ознаки втоми.

ВІД ДЖЕРЕЛ ДО ДЖЕРЕЛ

1. Агаджанян Н. А., Ананьев В. А., Андреев Ю. А. и др. Основы валеологии. ‒ Кн. 2. – К. : Олимпийская литература, 1999.

2. Адміністратору школи. Тренінги з розвитку комунікативності вчителів / уклад. А. Г. Дербеньова, А. В. Кунцевська. — X. : Вид. група «Основа», 2009. — 191 с. — (Серія «Тренінги в педагогічній практиці»).

3. Александровский Ю.А. Психогении в экстремальных условиях / Ю.А. Александровский, О.С. Лобастов, Л.И. Спивак, Б.П.Щукин. – М. : Медицина, 1991. ‒ 96 с.

4. Амосов Н. М. Раздумья о здоровье. – М. : ФиС, 1987.

5. Ананьев В. А., Давиденко Д. Н., Петленко В. П., Хомутов Г. А. Этюды валеологии. – СПб. : Петрополис, 1992.

6. Арт-терапевтичний тренінг : конспект лекцій та робочий зошит для самостійної роботи з дисципліни / автор-уклад. Л. А. Інжиєвська. — К. ; ДВНЗУМО, 2014. —96 с.

7.  Бевз Г.М., Главник О.П. Технологія проведення тренінгів з формування здорового способу життя молоді. – К. : Український ін-т соціальних досліджень, 2004. – Кн. 1. – 176 с. ‒ (сер. “Формуванння здорового способу життя”. У 14 кн.).

8. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений / Э. Берн; пер. с англ.

А. Грузберга.– М. : Эксмо, 2012. – 352 с.

9. Блеер А.Н. Психология деятельности в экстремальных условиях / А.Н.Блеер. – М. : Академия, 2008. –254 с.

10. Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю : здоров’я через освіту / Матеріали V Міжнародних та XIX Всеукраїнських педагогічних читань у м. Донецьку, 11–12 жовтня 2012 року. – У 4-х т. – Т. 4 – Донецьк : Витоки, 2012.–376 с.

11. Взаємодія вищих навчальних закладів і громадських організацій щодо формування здорового способу життя у студентської молодія / Збірник матеріалів Всеукраїнського науково-практичного семінару – Київ : Аграрна освіта, 2014. – 240 с.

12. Войтенко В.П. Здоровье здоровых. – К. : Здоров’я, 1991.

13. Вознесенська О.Л. Арт-терапія в роботі практичного психолога : використання арт-терапії в освіті / О.Л. Вознесенська, Л.В. Мова. – К. : Шк. світ, 2007.– 120 с.

14. Гарбузов В.И. Человек, жизнь, здоровье (Древние и новые каноны медицины). ‒ СПб., 1995.

15. Діяльність менеджера в екстремальних умовах : методичні рекомендації для самостійної роботи слухачів та студентів з дисциплін «Організація праці менеджера», «Соціальна та психологічна безпека діяльності» / Укладачі Н.Е. Красноштанова, Г.І. Кривогуз, В.М. Гладкова, О.А. Горчакова. – Одеса : ОРІДУ, 2010. – 112 с.

16. Дьяченко М.И. Готовность к деятельности в напряженных ситуациях : Психологический аспект / М.И. Дьяченко, Л.А. Кандыбович, В.А. Пономаренко. – Минск : Изд-во Университетское, 1985. – 206 с.

17. Інжнєвська Л.А. Арт-терапевтичвний тренінг : комплект лекцій та робочий зошит для самостійної роботи з дисципліни / автор-уклад. Л.А. Інжиєвська. – К. : ДВНЗ УМО, 2014. – 96 с.

18. Калью П.И. Сущностная характеристика понятия “здоровье” и некоторые вопросы перестройки здравоохранения : обзорная информация. ‒ М., 1988.

19. Карамушка Л. Управління конфліктами в освітніх організаціях / Людмила Карамушка. – К. : Шк. світ, 2011. – 128 с. – (Бібліотека “Шкільний світ”).

20. Карамушка В.І. Вступ до практики стійкого розвитку : нав. посіб. / В.І. Карамушка; УМО АПН Украї-ни. ‒ К.‒Львів : Край, 2009. ‒ 240 с.

21. Куликов Л. В. Осознание здоровья как ценности // Психология здоровья /Ред. Г. С. Никифоров. – СПб. : Изд-во СПГУ, 2000. – С. 240‒284.

22. Колошина Т.Ю. Арт-терапия: метод. рек. / Т.Ю. Колошина. – М. : Изд-во Ин-та психотерапии и клинической психологии, 2002. – 84 с.

23. Королёва З. 100 графічних тестів. ‒ Ексмо-прес, 2002.

24. Лебедев В.И. Личность в зкстремальных условиях существования / В.И. Лебедев. – М. : Политиздат. 1989. –

304 с.

25. Люшер М. Какого цвета ваша жизнь. Закон гармонии в нас : практ. руководство / М. Люшер — М. : НІРРО, 2003.

26. Люшер М. Цвет Baшero характера / М. Люшер. — М. : Рипол Классик, 1997.

27. Никифоров Г. С. Психология здоровья. – СПб., 2006. – 607 с.

28. Никифоров Г. С. Самоконтроль человека. – Л., 1989.

29. Марусинець М.М. Професійна рефлексія майбутнього вчителя початкових класів : теорія і практика формування : монографія / М.М. Марусинець. ‒ Умань : П.П. Жовтий О.О., 2012. ‒ 420 с.

30. Педагогическое наследие / Сост. В.М. Кларин, А. Н Джуринский. – М. : Педагогика, 1989 – 416 с. ‒ (Б-ка учителя).

31. Прибудько П.С., Михайленко Р.В., Дубчак Л.М., Роговенко М.М. Конфліктологія : навч. посіб. – К. : КНТ, 2010. – 136 с.

32. Розвиток професійної педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів І‒ІІ рівнів акредитації : наук.-метод. посіб. / В.В. Олійник, О.С. Снісаренко, Н.Л. Клясен, М.П. Хоменко, В.В. Олійник, С.А. Жуковська / за заг. ред. В.В. Олійника. – К. : Аграрна освіта, 2014. – 665 с.

33. Серов Н. В. Лечение цветом / Н. В. Серов. —Л., 1993.

34. Сухомлинський В.О. Вибрані твори : у 5 т. ‒ К. : Радянська школа, 1976. ‒ Т.2. ‒ 670 с.

35. Словник-довідник термінів з конфліктології / За ред. М. Пірен, Г.В. Ложкіна. – Чернівці – Київ, 1995.

36. Смирнова Е.Т. Экспрес-психодиагностика. Введение в целостную психологию. Методики и тесты.– Самара : Издательський дом «Бахрах-М», 2005.–320 с.

37. Психологический тренинг саморегуляции. Методическое пособие. Режим доступа http://www.studsell.com/view/137769/

38. Л.П. Шиповська. Музикотерапія як спосіб реабілітації людини // Реабілітація ‒ компонент сталого розвитку суспільства. ‒ М., 2002. Матеріали всеросійської науково-практичної конференції. ‒ 4‒5.06.2002.

МЕДІАТЕКА ЕЛЕКТРОННИХ

ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ

Медіатека електронних засобів навчання www.nmcbook.com.ua – освітній ресурс Науково-методичного центру «Агроосвіта», на якому розміщені у вільному доступі електронні підручники та посібники. Також розміщено перелік електронних книг (fb2), навчальних посібників (pdf), навчальних відеофільмів та відеолекцій. У підрозділі «Магазин» можна замовити періодичні видання. Всі матеріали можна отримати за попереднім замовленням.

РЕФЛЕКСІЙНА ХВИЛИНКА

Чи можна вважати, що після вивчення першого блоку Ви по-іншому стали ставитись до свого здоров’я?

Ознайомте своїх одногрупників, членів родини, друзів з основними правилами збереження здоров’я.

На початок

Наступна тема