|
|
ПРОФЕСІЯ – ВИКЛАДАЧ: ПРАКТИКУМ ІЗ ДИДАКТИКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ Навчально-методичний посібник |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
ДИДАКТИЧНІ СИТУАЦІЇ НЕСПОКОЮ ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ: МОЗАЇЧНІСТЬ ПІДХОДІВ ДО РІШЕННЯ |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Виникає сумнів у можливості гностичної рівноваги між запитальними
ситуаціями та відповідями на них, між евристичною вагою проблем та їх
розв’язанням. Світ став здобиччю знань, залишивши для нас харизму питань Як мотивувати сучасного студента до навчання – учіння? Поняття «мотивація» (лат.
"Motivus-tae") позначає «схильний до
руху»(Pszczółkowski 1978). За T. Kotarbiński: «справа в тому, щоб людина робила охоче те,
що має робити; щоб те, що має
робити, не робила тільки тому, що повинна; щоб роблячи те, що має
зробити, знайшла милість і завдяки
цьому, свою роботу удосконалила багаторазово, надаючи щедрість у відданності
їй». Існують різні теорії мотивації, кожна з них концентруються на трьох питаннях: причини людської
поведінки; напрямки поведінки; наполегливості в досягненні мети.
Найрозповсюдженими в теорії мотивації є теорії: інстинктів; потреб особистості;
психосексуального розвитку, навчання; розвитку і вдосконалення; гуманістичні;
пізнавальні. Для того, щоб запустити
мотиваційний процес має існувати мотиваційне напруження (мотив) –
внутрішній стан «невиконання» або порушення, поєднане з готовністю до
дії, а також особливим підвищенням чутливості до стимулів. Чим мотиваційне напруження вище, тим вища
привабливість стимулу й сила пов'язаної з ним мотивації. Мотив – це
привід зробити що-небудь. Аrmstrong звернув увагу на три
компоненти мотивації: −
напрямок – що
намагається зробити дана людина; −
зусилля – як дуже
старається; −
наполегливість – як
довго намагається. Варто звернути увагу на поняття «право Birscha»: людина ефективніше вирішує проблеми і досягає кращих результатів при
дії середньої мотивації. При високих здібностях людини занадто прості
завдання демобілізують, знижують мотивацію і ведуть до нудьги. При низьких здібностях важкі завдання ведуть
до зневіри й неспокою. Інакше: під
час сильної мотивації працездатність
падає, а продуктивність праці понижується. Робиться так, тому
що занадто сильна мотивація викликає
занепокоєння, а людина в такому стані стає мало ефективною, при сильній напрузі й неспокої людина втрачає
вміння розв'язувати проблеми й запускаються захисні механізми. Дослідник Міхал Чікзентміхалі проводив аналогічні дослідження з
обдарованими людьми (спортсменами, вченими, художниками), і встановив, що для
внутрішньо мотивованої діяльності характерний певний комплекс почуттів,
названий ним “потік” (the FLOW): −
відчуття повної
(розумової та фізичної) включеності у діяльність; −
повна концентрація уваги,
думок, почуттів на справі; −
ясне усвідомлення мети діяльності; −
чітке усвідомлення того,
наскільки вдало виконуєш свою роботу; −
відсутність тривоги з приводу можливої невдачі,
помилки; −
відчуття суб’єктивної зупинки
часу; −
втрата звичного відчуття
чіткого усвідомлення себе і свого оточення Дослідник Е. Дісі визначив потреби,
задоволення яких може зробити діяльність мотивованою внутрішньо: −
у самодетермінації (потреба почувати себе джерелом власної активності); −
у компетентності (потреба почувати
себе компетентним, знаючим та таким, який дещо уміє); −
у значущих міжособистісних стосунках
(потреба бути включеним у значущі стосунки з іншими людьми в процесі
діяльності). Варто звернути увагу на: − стилі навчання студентів; − запити, інтереси й прагнення
студентів; − створення в освітній діяльності ситуацій інтересу й
радості; − модифікацію методів і
прийомів навчання; − включення студентів у
колективну миследіяльність; − зміст навчального матеріалу; − якість викладання («харизматичність» подачі навчального матеріалу; стосунки з
викладачем). Які функції виконує навчальна книга? Серед найважливіших
функцій, яким має бути підпорядкована навчальна книга є: ·
управління процесом засвоєння змісту освіти розкриває дидактико-методологічний зміст програми
навчання. Це одна із основних функцій навчальної книги, яка визначає добір,
акцентування, ранжирування всього навчального матеріалу. Завдяки цій функції
навчальна книга стає для викладача засобом планування, підготовки та
реалізації навчально-виробничого процесу; ·
інформаційна – відбиває сутність навчальної книги як носія змісту освіти, що викладений
за допомогою друкованого слова, ілюстрацій тощо. Формування інформаційної
функції навчальної книги в процесі його створення передбачає насамперед
високий науковий рівень навчального матеріалу; ·
систематизаційна – викликає до життя кінцевий результат навчання –
необхідність цілісного засвоєння навчального матеріалу; ·
трансформування – перенос теоретичних знань, наукових методів,
характеристики професійної діяльності у навчальну книгу з метою їх найкращого
засвоєння; ·
стимулювальна – навчальна книга має сприяти швидкому та якісному самостійному
засвоєнню навчального матеріалу, вміщеному в ньому. Тому виклад матеріалу
підручника слід будувати з урахуванням психологічних та педагогічних
закономірностей засвоєння знань, застосовувати різні прийоми стимулювання та
організації мислення студента; ·
координаційна – дає змогу встановити взаємозв’язки з іншими джерелами та засобами
інформаційно-предметного забезпечення; ·
закріплення матеріалу та самоконтроль – функція, яка сприяє раціональній організації
навчальної діяльності, самостійному оволодінню знаннями та вміннями. Вона
забезпечує стійке засвоєння знань та вмінь, якого досягають за допомогою
повторень, вправ, систематизацій тощо; ·
раціоналізації – заощадження та оптимізації часу студента та
викладача; ·
самоосвіти – забезпечення умов для ознайомлення студентів з усіма можливими
джерелами і засобами для самостійного оволодіння знаннями та вміннями; ·
виховна – передбачає формування в студентів наукового світогляду, творчого
мислення, екологічної культури, дбайливого ставлення до професійних знань та
формування емоційно-мотиваційної сфери навчання. Які методи використовують для викладення навчального матеріалу у
підручниках, навчальних посібниках? Таких методів відомо кілька:
індуктивний, дедуктивний, евристичний, алгоритмічний. Індуктивний метод – це метод, коли навчальний
матеріал подаються від конкретних фактів до узагальнення. Цей метод сприяє розвитку
синтезуючого мислення завдяки систематичному показу процесу інтеграції знань
від окремих фактів і відношень до дедалі ширших узагальнень і встановлення
закономірностей. Дедуктивний метод – це викладення навчального
матеріалу від узагальнень, загальних правил та закономірностей до їх
конкретизації на окремих прикладах і ситуаціях. Цієї позиції дотримувалися П.
Гальперін, Н. Тализіна, В. Давидов. Цей метод покладено в основу концепції,
створеної англійськими дидактами К. Томасом, Дж. Девісом, Д. Бердом та ін..
Вона відома як Ruleg – «правило – приклад». На користь цього методу
аргументи: 1) навчальна діяльність не може повторювати хід і структуру
наукової діяльності – вона має свою специфічні структуру, яка розгортається
адекватно за дедуктивної подачі матеріалу; 2) дедуктивний підхід до
викладання навчального матеріалу істотно зменшує фізичний обсяг навчальної
книги порівняно з індуктивним. Під евристичним методом викладання матеріалу мають на увазі таке подання
інформації, коли правила та послідовність дій щодо їх застосування в
конкретних обставинах не вказується і студент самостійно, нерідко шляхом
численних спроб і помилок, має знайти їх. До цього методу відносять і
проблемне навчання. За евристичним методом викладання автори зазвичай
наводять визначення різних понять і законів, доведення теорем, формул для
розрахунків тощо, але способу застосування цих понять часто не наводять, що є
причиною значних ускладнень під час практичного використання і великої
кількості помилок, яких студенти припускаються, коли намагаються їх
застосувати, навіть за умов задовільного знання відповідних правил. При алгоритмічному викладенні інформації після формулювання основних
понять автори наводять якомога точніший, докладніший опис (алгоритм) дій щодо
застосування цих понять до розв’язання практичних задач. Які
основні науково-методичні вимоги до навчальної книги? Основні вимоги до
навчальної книги такі: ·
точність, послідовність, переконливість; ·
фундаментальність, науковість і доступність викладу матеріалу; ·
цільова спрямованість (наскільки послідовно і точно навчальна книга
виконує дидактичні функції); ·
системність у формулюванні основних понять, у доборі, послідовності
розміщення і способів презентації питань навчальної дисципліни; ·
професійність – необхідність добору навчального матеріалу книги з
урахуванням майбутнього фаху; ·
добір фактичного матеріалу (факти, наведені в навчальній книзі, не
повинні бути випадковими, вони мають розкривати найтиповіші явища); ·
безперервність (послідовність) окремих видів підготовки протягом усього
терміну навчання з урахуванням профілю майбутньої спеціальності. Який алгоритм роботи викладача над створенням навчальної книги? Загальні
рекомендації щодо алгоритму роботи над створенням навчальної книги такі: ·
визначити роль та місце навчальної дисципліни в підготовки фахівця з
урахуванням кваліфікаційних вимог, навчальної програми; конкретизувати
завдання навчання й виховання у процесі викладання дисципліни; ·
визначити характер й обсяг знань, які мають бути засвоєні студентами у
процесі вивчення всього курсу, його тем і окремо кожного питання теми; ·
з’ясувати обсяг знань, які вже отримані студентами з інших дисциплін,
використати ці відомості для визначення характеру та обсягу знань із кожного
питання теми, з кожної теми і дисципліни в цілому; ·
визначити логічну та дидактичну послідовність подання навчальної
інформації для набуття знань, умінь, навичок; ·
розробити структуру навчальної книги, розподілити програмний матеріал на
структурні елементи (розділи, параграфи); ·
розробити план-проспект навчальної книги, оцінити його; ·
розробити зміст параграфів; розподілити зміст параграфів на частини і
добрати для кожної частини параграфа відповідну форму викладу (текст,
ілюстрації, таблиці тощо); ·
змоделювати апарат організації засвоєння навчальної інформації студентами
при вивченні параграфів; ·
вибрати оптимальне поєднання методів викладення навчального матеріалу за
принципами «індуктивно-дедуктивно», «евристично-алгоритмічно»; ·
оформити розділи навчальної книги, розмістити параграфи з урахуванням
послідовності та логічного викладу навчальної інформації. Яка структурна схема навчального посібник, підручника? Структура
навчальної книги регламентується методичними рекомендаціями щодо структури,
змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних
закладів (Режим доступу: uazakon.com/document/fpart41/idx41934.htm).
Структура підручників та навчальних посібників така: ·
назва; ·
анотація; ·
зміст (перелік розділів); ·
передмова; ·
вступ; ·
основний текст; ·
післямова; ·
додатки; ·
словник базових та основних понять; ·
література; ·
питання, тести для самоконтролю; · предметний, іменний
покажчики (апарат для орієнтації в матеріалах книги). Що таке анотація? Анотація – узагальнений короткий виклад
основного змісту роботи складається з: опису бібліографічних ознак книжки
(автор, назва і т.ін.); короткого переказу матеріалу; вказівок, кому цю
книжку адресовано (табл. 1). Рекомендований середній обсяг анотації – 500
друкованих знаків. Анотацію
навчальної книжки розміщують на звороті титульного аркуша або на другій
сторінці обкладинки. Таблиця 1 Складові анотації
Які
особливості подачі Змісту навчальної книги? Зміст — це перелік
заголовків рубрик у книзі. Заголовки змісту повинні точно повторювати
заголовки у тексті. Скорочувати заголовки у змісті або давати їх в іншій
редакції порівняно із заголовками у тексті не дозволяється. До змісту, як
правило, необхідно включати всі заголовки рукопису, за винятком
підзаголовків, розташованих у підбір з текстом. Позначення ступенів прийнятої
рубрикації ("частина", "розділ", "параграф" та
їх порядкові номери) пишуться в один рядок з відповідними заголовками і
відділяються від них крапкою. Всі заголовки у змісті починаються з великої
літери без крапки на кінці. Останнє слово кожного заголовка з'єднують
крапками з відповідним номером сторінки у правому стовпчику змісту. Номери
сторінок у змісті рекомендується проставляти простим олівцем. Які
особливості подачі Передмови в навчальній книзі? Передмова у навчальній книзі повинна відповідати таким основним вимогам:
характеризувати роль та значення дисципліни (виду занять) у підготовці
фахівця, показувати місце даного курсу (його частин) серед інших дисциплін,
містити формулювання основних завдань, що стоять перед учнями при вивченні
навчальної дисципліни. Обсяг передмови –
0,1 – 0,2 авт.арк. Що таке
Вступ у навчальній книзі і які вимоги до Вступу? Вступ – важлива складова частина основного тексту, це короткий історичний
нарис, який готує студента до розуміння сучасного стану проблеми; виклад
початкових понять та пояснення основної термінології, аналіз поглядів,
літературних джерел. Основні вимоги до
вступу: ·
текст його має розкривати предмет дисципліни, якій присвячено книжку,
історію її становлення й розвитку, зв’язки з іншими галузями знань; ·
має висвітлювати послідовність, наступність використання знань, набутих
під час вивчення попередніх дисциплін, і тих, що вивчатимуться; ·
особливу увагу потрібно приділити питанням використання знань, які
студент ще має отримати після вивчення цієї дисципліни, для розв’язання
практичних завдань у майбутній професійні. Мають бути вказані основні заходи,
яких потрібно вжити для реалізації взаємозв’язків між дисциплінами в процесі
вивчення підручника. Вступ має бути написаний
проблемно, образно, цікаво. Його потрібно розміщувати одразу за передмовою,
він має органічно поєднуватися зі змістом навчальної книги. Які особливості
подачі Основного тексту навчальної книги? Текст – головний структурний
елемент навчальної книги. Він розкриває зміст програми, забезпечує
аргументоване, послідовне, повне її втілення і є головним носієм навчальної
інформації. Основний текст підручника
(навчального посібника) – це дидактично та методично оброблений і
систематизований автором навчальний матеріал. Викладання матеріалу в
навчальній книзі має характеризуватися: – об'єктивністю, науковістю – та
чіткою логічною послідовністю. Композиція підручника, подання
термінів, прийоми введення до тексту нових понять, використання засобів
наочності повинні бути направлені на те, щоб передати слухачеві певну
інформацію, навчити його самостійно користуватися книгою, викликати інтерес
до предмета, що вивчається. Що таке апарат організації засвоєння у навчальній книзі? Апарат організації засвоєння – структурний компонент підручника, який активізує та
спрямовує пізнавальну діяльність студенів на опанування дисципліни. Його
головне призначення у навчальному виданні можна визначити так: навчити
студентів вчитися. До апарату організації засвоєння належать: ·
інструктивно-методичні матеріали, що містять: інструктивно-методичну
передмову до навчального видання та до окремих розділів; зразки дій і
розв’язання задач(у тому числі роботи з різними видами літератури, приладами,
обладнанням, пристроями; пам’ятки; відповіді; інструкції); вказівки до
виконання навчальних завдань; поради і вказівки щодо самоосвіти; ·
таблиці для організації засвоєння; ·
питання-завдання різних видів; ·
вправи для організації самостійних робіт, які необхідні для засвоєння
навчального матеріалу і формування вмінь, що розвивають мислення; ·
підписи до ілюстрацій, що допомагають правильно сприймати ілюстративний
матеріал, розуміти його, запам’ятовувати та застосовувати, забезпечують
зв’язок наочно-образного та логічного мислення під час розв’язання
пізнавальних та прикладних завдань, а також полегшують виконання самостійних
робіт з ілюстративним матеріалом. Які особливості
подачі питань і завдань у навчальній книзі? Питання та завдання (для
самоперевірки та контролю засвоєння знань) у навчальній книзі дозволяють
забезпечити більш ефективне опрацювання слухачем навчального матеріалу в
процесі самостійної роботи. Такі контрольні питання та завдання, що
розміщуються наприкінці кожної структурної частини книги (глави, параграфа),
мають, сприяти формуванню практичних прийомів і навичок логічного мислення,
та завдання, що розміщуються наприкінці кожної структурної частини книги
(глави, параграфа), мають, сприяти формуванню практичних прийомів і навичок
логічного мислення. Необхідно пам'ятати, що
методично правильно поставлені питання та завдання є запорукою того, що
засвоєння знань у процесі самостійної роботи з книгою приведе до їх
практичного застосування. У ході виконання контрольних завдань бажано
передбачити використання обчислювальної техніки, аудіовізуальних засобів
навчання, забезпечити умови обов'язкового використання нормативної та
довідкової літератури. Під час написання навчальних книг
необхідно орієнтувати слухача на активну пізнавальну діяльність, самостійну
творчу працю та вміння розв'язувати задачі. Рекомендуємо формулювати
запитання з врахуванням рівнів формування мисленнєвих навичок студентів
(табл. 3). Перші три мисленнєві навички (знання,
розуміння, застосування) – навички низького рівня; аналіз, синтез, порівняльна оцінка – навички високого порядку.
Відповідно й формулюються запитання для кожного рівня. Як
подається ілюстративний
матеріал у навчальній книзі? Вибір виду ілюстрацій
залежить від мети, яку ставить перед собою автор. Можна сформулювати такі
загальні рекомендації авторам щодо ілюстрування навчальних книг: · ілюстрації мають використовуватися
тільки у тих випадках, коли вони розкривають, пояснюють або доповнюють
інформацію, що міститься у книзі. Наявність їх дозволяє авторам зробити більш
чітким, точним та образним виклад програмного матеріалу; · під час підготовки
ілюстрацій слід враховувати можливості відтворення типографією та інші
фактори. Ось чому на цьому етапі важливою є спільна робота автора та
редактора. Автор повинен чітко уявляти, як буде виглядати майбутнє видання; · ілюстрації у вигляді схем не
повинні повторювати матеріалу основного тексту або містити, зайву інформацію,
що відволікає читача від засвоєння теми; · однотипні ілюстрації у
підручнику мають бути виконані в єдиному стилі; · при поданні статистичних
даних доцільно використовувати графіки та діаграми, які є ефективним засобом
передачі інформації про величини і явища, що вивчаються; · доцільно використовувати
кольорові ілюстрації, які не тільки збагачують інформацію, а й акцентують
увагу читачів на основних моментах ілюстрованого матеріалу. Що подається у Післямові навчальної
книги? Особливу роль у
книжці відіграє післямова. У післямові (доцільний обсяг 0,2…0,5 авт.арк.)
роблять висновки з навчального матеріалу. Післямова містить: ·
загальну характеристику навчальної дисципліни; ·
деякі додаткові наукові відомості з дисципліни, що не увійшли в основний
текст, характеристики окремих теорій; ·
вказівки на межі застосування закономірностей, що наведені у книжці; ·
перспективи розвитку науки; ·
відомості про особливості (наступність) застосування отриманих знань. Саме у післямові
треба показати, як використовувати набуті знання під час вивчення наступних
навчальних дисциплін. Що включають у Додатки
навчальної книги? Додатки є важливим засобом
збагачення змісту навчальної книги. У вигляді додатків доцільно давати різні
матеріали, що доповнюють або ілюструють основний текст. Додатки за своїм
характером та змістом повинні стосуватися книги в цілому або її окремих
частин, а не окремих часткових питань. Недопустимо включати до книги додатки,
що не мають безпосереднього відношення до теми книги. Що включає Словник базових
та основних понять? Базові та основні
поняття, наведені в алфавітній послідовності, утворюють словник ключових
(базових) та основних понять. Такий словник розташовують за післямовою. Базові та основні
поняття відіграють дуже важливу роль. Їх виокремлення запобігає змішуванню
головного з другорядним у навчальній дисципліні, а також дає можливість
встановити супідрядність понять і їх залежність між собою. Лаконічна за
формою та чітка за змістом інформація сприяє інтенсивному відновленню в
пам’яті основного змісту підручника. Вміщення словника базових та основних
понять до сучасного підручника є обов’язковим. Як подається бібліографічний
опис? У підручниках (навчальних
посібниках) мають бути приведені джерела, з яких отримано фактичний матеріал,
що вказуються у відповідних посиланнях та у бібліографічному списку. У
підручниках (посібниках) необхідно використовувати лише дані, допущені до
опублікування у відкритому друці. У бібліографічному списку підручника
(посібника) необхідно вказати основну використану та рекомендовану літературу
для поглибленого вивчення курсу. Основними елементами бібліографічного опису
є прізвища автора, назва твору, місце випуску, назва видавництва, рік
випуску, кількість сторінок. Бібліографічні посилання необхідно давати на
останнє видання вказаного твору або зібрання творів. Що включають у Покажчики
навчальної книги? Покажчики (предметні, іменні, предметно-іменні
тощо) є обов’язковим структурним елементом навчальної книжки. Вони
полегшують користування книгою. До предметного покажчика необхідно включати
основні терміни і поняття, що зустрічаються у книзі, а до іменного – прізвища
та ініціали тих осіб, відомості про яких можна знайти в книзі. Поруч з
терміном у предметному покажчику або прізвищем у іменному покажчику через
кому проставляються номери сторінок, на яких цей термін або прізвище
зустрічаються. Терміни у предметному покажчику та прізвища в іменному
покажчику пишуться в один стовпчик та розташовуються строго в алфавітному
порядку. Групу термінів або прізвищ, що починаються з однієї літери,
відділяють від наступної групи. Як обраховується обсяг
навчальних видань? Обсяг навчальної книги
визначається в авторських аркушах. Авторським аркушем називається
одиниця обсягу літературного твору, що дорівнює 40 тис. друкованих знаків. Друкованими
знаками вважаються всі видимі друковані знаки (літери, розділові знаки, цифри
тощо) та кожен пробіл між словами.
У практичній роботі на попередньому етапі автор
може брати за один авторський аркуш 22 сторінки комп'ютерного тексту,
надрукованого через 1,5 інтервалу шрифтом Times NewRoman № 14 на стандартному
аркуші формату А.4. Обсяг підручників та навчальних посібників повинен визначатися кількістю годин за навчальним планом, що відводиться на вивчення дисципліни, реальним бюджетом часу слухача для самостійного вивчення навчального матеріалу та продуктивністю засвоєння інформації слухачем. Обсяг навчального видання рекомендується визначати за формулою К. І. Заблонського: W = n · 0,7 ·0,25 де n – кількість лекційних
годин, що передбачені навчальним планом на вивчення дисципліни; 0,7 –
відношення між часом на самостійну роботу студента над курсом поза межами
розкладу занять і кількістю годин, передбачених навчальним планом на цю
дисципліну; 0,25 – обсяг тексту підручника в друкованих аркушах, який студент
може прочитати і засвоїти за годину. Окрім Формули К. І. Заблонського можна для визначення обсягу
підручників та навчальних посібників використовувати таку формулу:
де Величина Кнп визначається тією
часткою навчальної програми, яку замінює або доповнює навчальний посібник.
Наприклад, автори планують написати навчальний посібник, який, на їхню думку,
буде замінювати приблизно 50 % існуючого підручника. У цьому випадку Кнп = 0,5. Якщо підручника немає, а
автори створюють навчальний посібник, що забезпечує 70 % програми, то Кнп = 0,7 і т.д. 0,14
авт. арк./год – коефіцієнт, що враховує продуктивність засвоєння 1 авт. арк.
навчальної інформації студентом за одну годину самостійної роботи з
літературою, розв'язання задач, прикладів тощо. Та – кількість годин
у навчальному плані, відведених на дисципліну для аудиторних занять; Тсрс – кількість
годин у навчальному плані, відведених для самостійної роботи студентів. За
наявності підручників з дисципліни навчальні посібники слід випускати для
доповнення або заміни на основі нових методичних підходів будь-якої частини
підручника, не допускаючи його дублювання. Які
основні одиниці обліку видавничої продукції та як вони обчислюються? Видання – твір (документ),
який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, або
іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає
вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їх
видавничого оформлення і поліграфічного виконання. Примірник - кожна
самостійна одиниця видавничої продукції. Тираж (наклад) - кількість виготовлених
примірників видання. Запуск
– окремий випуск певної частини тиражу одного видання. Друкований знак -
елементарне графічне зображення тексту (літера, цифра, розділовий,
математичний, нотний чи тому подібний знак) і кожний проміжок між словами. Авторський аркуш -
одиниця обсягу твору, що дорівнює 40000 друкованим знакам чи 40 кілобайтам (у
форматі txt) комп'ютерного тексту. Авторському аркушеві дорівнюють 700 рядків
віршованого твору та
Обсяг видання в
обліково-видавничих аркушах - кількість обліково-видавничих аркушів в одному примірнику
цього видання. Паперовий аркуш – одиниця для розрахунку кількості паперу,
потрібного для видання твору; визначають у сантиметрах ширини і довжини (пр.
60 х Друкований аркуш (фізичний)
– одиниця фізичного обсягу видання, що дорівнює половині паперового аркуша
будь-якого стандартного формату. Умовний друкований аркуш – умовна одиниця
обсягу видання, що дорівнює друкованому аркушу форматом 60x90 см та
призначена для розрахунку й порівняння друкованого обсягу видань різних
форматів. Вираження друкованих аркушів в умовних друкованих аркушах
здійснюється за коефіцієнтами переведення Таблиця 2 Коефіцієнти переведення друкованих аркушів різних
стандартів
Обсяг видання в друкованих аркушах – кількість усіх друкованих аркушів в одному примірнику цього видання. Обліково-видавничий аркуш-відбиток – одиниця обліково-видавничого аркушату видавничої продукції в усьому тиражі. Обліково-видавничий аркушат видання – кількість обліково-видавничих аркушів у тиражі цього видання, виражена добутком обсягу одного примірника цього видання в обліково-видавничих аркушах на його тираж. Друкований аркуш-відбиток – одиниця друкованого аркуша видавничої продукції в усьому тиражі. Друкований аркуш видання – добуток обсягу одного примірника в друкованих аркушах на тираж цього видання. Які
вимоги до авторського текстового оригіналу? Авторський текстовий
оригінал містить: титульний аркуш, зворот титульного аркуша, анотацію,
відомості про осіб, які працювали над виданням, основний текст видання із
заголовками, передмовою, висновком, бібліографічним списком (не більше 5
відсотків загального обсягу). Зміст у рукописах — обсягом більше 3 друкованих
аркушів. При посиланні в основному тексті на джерела, які вказані в
бібліографічному списку, цифри відповідно до порядкових номерів джерел у
ньому слід замкнути у квадратні скоби, наприклад: [12]; вказівка на сторінку
дається у варіанті [13, 17], перша цифра – номер джерела, друга – сторінка.
При великому обсязі приміток в основному тексті, а також бібліографічних
посилань на невключені до загального списку джерел можна розмістити по
порядку. Текст оригіналу повинен бути надрукований у форматі Microsoft Word (*.doc,
*.rtf). Список посилань, загальний бібліографічний список друкується в
алфавітному порядку [9; 10]. Що таке електронний підручник? Електронний
підручник – це освітній продукт, який відрізняється від традиційного
підручника на друкованій основі лише тим, що переглянути його модна лише за
допомогою комп’ютера чи електронної книги; відповідає вимогам Державного
стандарту. Приклад такого підручнику для вищої школи подано на сторінці: www ena.lp.edu.ua:8080/handle/ntb/18821 Які типи електронних підручників? Електронні
підручники поділяють на три типи: відсканований паперовий підручник;
традиційний підручник з гіпертекстовими вставками; спеціально розроблений
електронний підручник. Незалежно від типу, в електронному підручнику має бути
застосований принцип квантування, тобто навчальний матеріал має бути
поділений на розділи, які так само – на модульні кадри з текстовою складовою
та візуалізацією. Кожен модель складається з теоретичного блоку, контрольних
запитань з теорії, вправ і тестів, контекстної довідки тощо. Між собою модулі
пов’язані гіпертекстовими посиланнями, щоб студент за принципом розгалуження
міг оперативно переходити від одного модуля до іншого. Доцільно, щоб
електронний підручник містив і графічний і ілюстративний матеріал. В яких форматах завантажені електронні підручники? Електронні
підручники, завантажені до електронних книг, можна відтворювати і
розповсюджувати у файлах різних форматів, зокрема: звичайного тексту, тексту
з оформленням (HTML), відкритого формату (FlipBook, OpenDocument, SGML, XML,
FictionBook, TeX, PDF, HTMLHelp Microsoft, PostScript, ExeBook, Mobipocket та
ін.), растрові графіки (TIFF, JPEG, DjVu) та у вигляді мультимедійних книг
(SWF, EXE). Деякі електронні
книги виробляють одночасно з підготовкою друкованого підручника чи
виготовляють зі вже існуючих друкованих підручників шляхом сканування тексту,
іноді з використанням спеціальних відкритих сканерів, які не пошкоджують
оригінальне друковане видання. Що таке «відкритий» підручник? Нині в США з’явився формат «відкритого»
підручника, які можуть бути адаптовані для спільного використання. Це не має
стосунку до принципу Вікіпедії, оскільки до публічно доступної версії
матеріалу жодних змін не вноситься, адже в інформаційному просторі поширюється
редакційна модифікована версія підручника і користувачі можуть доповнювати
лише той примірник, з яким працюють вони. Різниці між паперовим і цифровим
контентами практично не існує; цифровий контент користувача близький, а іноді
й ідентичний цифровому продукту творця контенту. Користувачеві надано змогу
видалити непотрібні розділи, додати свій матеріал і відредагувати текст.
Unedited або "переписаний" підручник видавець може за низькою ціною
відправляти у форматі PDF для друку в чорно-білому або в кольоровому вигляді.
Які основні вимоги до методики створення електронного
підручника? Основні вимоги до методики створення електронного підручника такі: 1.
Навчальний матеріал повинен бути розбитий на блоки. 2.
Кожен блок повинен містити детальні ілюстрації. 3.
Ілюстрації повинні підбиратися таким чином, щоб більш детально і просто
пояснити матеріал, який важко сприймається слухачами. 4.
Основний матеріал блоку повинен об’єднуватися в одне ціле за допомогою
гіперпосилань. Гіперпосилання можуть зв’язувати і окремі блоки електронного
підручника. 5.
Доцільно доповнити матеріал підручника підказками, які автоматично
з’являються. Які вимоги до складових електронного підручника? Презентаційна частина електронного підручника – це аналог вступу друкованої навчальної книги.
В цьому розділі наводиться коротка характеристика змісту електронного
підручника, надаються рекомендації з використання даного програмного
продукту, назва освітньої установи, назва предмета, інформація про авторів і
т.д. Основний зміст електронного підручника розбивається на
окремі блоки або модулі. Блок аналогічний розділу в звичайному підручнику.
Він повинен складатися із одного або декількох файлів (об’єм кожного не
більше 100 Кб).Перехід із одного блоку або модуля можливий двома шляхами. При
проходженні проміжного тестування, після закінчення вивчення попереднього
блока або через меню. Якщо блок складається із великої кількості файлів, то
доцільно розробити його внутрішнє меню. Дуже важливо забезпечити доступ до
довідників, словників термінів з кожної сторінки підручника. Для цього
потрібна навігаційна система. Навігаційна система відображається на так
званих навігаційних панелях. Для зручної навігації по електронному підручнику
в текст вставляються гіперпосилання. Гіперпосилання – це слово або
фраза, підкреслені або виділені яскравим кольором, при натисканні на них
здійснюється швидкий перехід до потрібних фрагментів тексту. Наприклад: в
абзаці тексту введено визначення певного поняття. Тоді в подальшому, при
згадуванні цього поняття, його можна вказати , як гіперпосилання, тобто при
натисканні на слово, буде здійснюватися швидкий перехід на той абзац в якому
наведено його визначення. Всі гіперпосилання розставляються за вказівкою
автора підручника. Які вимоги до оформлення електронного підручника? Вимоги до паперового варіанту. Паперовим варіантом може бути видані типографським
способом матеріали навчальної книги або роздрукований на принтері,
підготовлений до типографського друку, електронний варіант. Паперовий варіант
навчальної книги необхідний для того, щоб розробник мав уявлення про те яким
повинен бути кінцевий варіант електронного підручника. Для реалізації
гіперпосилань у електронному підручнику необхідно виділити в паперовому
варіанті (наприклад, підкреслити, виділити маркером) частину тексту-посилання
та вказати абзац тексту (сторінку паперового носія, номер абзацу, а також
виділити перше слово цього абзацу), на який буде здійснюватися перехід
посиланням. Вимоги до електронного варіанту. Текст електронного варіанту навчального ресурсу
повинен бути набраним або збережений в форматі текстового редактора Word for
Windows і відповідати наступним вимогам: 1. Формат сторінки А4 (210 х 297); 2. Поля : верхнє – 3. Шрифт тексту – Times New Roman; 4. Розмір шрифту – 14; 5. Початок абзацу – відступ з нового рядка; 6. Міжрядковий інтервал – одинарний, вирівнювання по
лівому краю. При оформленні
заголовків документа повинні використовуватися відповідні стилі. Так, якщо
заголовок розділу має стиль «Заголовок 1», то заголовок підрозділу (або
частини) повинен мати стиль «Заголовок 2». Заголовки не повинні бути набрані
стилем «Обычный». Основний текст – стиль «Основний текст». Крім тексту,
електронний варіант підручника може містити графіку, таблиці та інші
елементи. Решта нетекстових елементів оформляються у вигляді картинок. Як оформляється графіка в електронній навчальній книзі? Кольорові рисунки
в електронній навчальній книзі мають додаватися окремо у вигляді графічних
файлів з розширенням jpg, bmp, gif. При цьому підпис і номер рисунка в
вихідному файлі мають відповідати назві файлу з рисунком. Видиме вікно
електронного посібника має ширину Як оформляються таблиці в електронній навчальній книзі? Розмір таблиці
може бути довільним, але не повинен виходити за межі полів сторінки. Таблиця
повинна розміщуватися по лівому краю сторінки. Не допускається поворот
таблиць. Чи є різниця
між методичними рекомендаціями та методичними вказівками? Методичні рекомендації та
методичні вказівки – видання, в яких викладається методика навчальної роботи та
пояснюється характер дій при виконанні різних видів завдань. Методичні вказівки,
як правило, призначаються для студентів, а методичні рекомендації – для викладачів, учителів, слухачів курсів,
аспірантів, магістрантів. Які особливості подачі матеріалу у методичних рекомендацій для
викладачів? У структурі методичних рекомендацій
необхідно визначити: 1. Вступ (пояснювальна записка). Подається обґрунтування вибору теми, її новизна,
короткий аналіз змісту, призначення розробки. Розшифровуються специфічні
поняття і терміни; місце роботи в системі діяльності вчителя чи учня;
методологічні знання, що сприяють організації роботи з рекомендаціями. 2. Основна частина. У вигляді кількох
параграфів, пунктів висвітлюється суть дослідження, а саме: а) педагогічна
ідея; б) її методичне втілення; в) практична реалізація. 3. Висновки. Коротко формулюються
основні результати, вказуються умови реалізації, можливості застосування.
Характерною ознакою методичної розробки є наявність рекомендацій щодо її
використання. 4. Перелік використаної літератури. Оформляється
згідно із загальноприйнятими правилами. Як оцінюється якість методичних рекомендацій? Оцінка якості здійснюється за такими критеріями (табл. 3) Таблиця 3 Оцінка якості
методичних рекомендацій
Який зміст поняття «педагогічний тест»? Тест — сукупність запитань, які переважно вимагають однозначної відповіді,
укладений за певними правилами та процедурами, передбачає попередню
експериментальну перевірку й відповідає таким характеристикам ефективності,
як валідність і надійність. У педагогіці тестом називають специфічну
уніфіковану форму контролю знань і навичок. Термін почали використовувати в
зарубіжній методиці для позначення будь-якого контрольного завдання як
синонім до поняття «контрольна робота», «опитування», «залік», «екзамен». Американські
тестологи визначають дві групи тестів: об'єктивні та суб'єктивні. В об'єктивних тестах
правильність відповіді визначається за допомогою ключа відповідей; у
суб'єктивних — оцінка випливає з оцінювальних суджень експертів. Головна
відмінність тесту від контрольної роботи полягає в тому, що він
передбачає вимірювання. Іншою важливою особливістю є те, що тести проходять процедуру стандартизації. Тест, як правило, складається з двох
частин: інформаційної та операційної. Інформаційна частина містить ясно й
просто сформульовану інструкцію і приклади правильного виконання завдань.
Операційна частина складається з певної кількості завдань або запитань. Як класифікуються тести? Залежно від критеріїв визначають
такі види тестів (зразок однієї з класифікацій): 1. За метою
використання: а) тест загальних умінь; б) тест успішності; в) діагностичний
тест; г) тест визначення здібностей. 2. За характером
здійснення контролю: а) тест поточного контролю успішності; б) тест
проміжного контролю успішності; в) тест підсумкового контролю успішності. 3. За
спрямованістю тестових завдань: а)дискретний; б) інтегральний, або
глобальний. 4. За подібністю з
нормами або критеріями: а) нормативне зорієнтований; б) критеріально
зорієнтований. 5. За формальними
ознаками (за структурою та способом оформлення тесту): а) з вибором однієї чи кількох правильних відповідей;
б) на встановлення відповідності (утворення логічних пар); в) відкриті
завдання з короткою чи розгорнутою відповіддю. В чому особливості тестових завдань з вибором однієї правильної
відповіді? Цей формат
апробовано ще в 50-роках минулого століття. Він і сьогодні найуживаніший. Наприклад:
Укажіть твір, який розповідає про життя акторів провінційного театру: А “Назар Стодоля” Т.Шевченка. Б “Наталка Полтавка” І.Котляревського. В “Патетична соната” М.Куліша. Г “Талан”
М.Старицького. В чому особливості тестових завдань з вибором кількох правильних
відповідей? У тестових
завданнях цього формату необхідно вибрати деяку кількість (наприклад, два,
три чи чотири) відповідей із запропонованого списку варіантів. Тестове
завдання такого формату так само, як і попереднього, діагностує знання,
розуміння і застосування. Наприклад: Позначте
рядки, у яких усі слова пишуться з апострофом: А пів…яблука, горохв…яник, зарум…янитися,
дріб…язковий; Б вольтер…янець,
напів…ява, відв…язати, круп…яний; В вм…ятина,
верф…яний, люб…язний, варшав..янка; Г в…юнкий, духм…яний, торф…яний, підв…язати; Д невід…ємний, розм….якнути, медв…яний,
від…їжджати; Е верб…я,
краков…як, кіновар…ю, з…юрбитися. Які особливості тестових завдань на встановлення відповідності? Цей формат
належить до категорії логічних пар і називається ще форматом розширеного
вибору. Завдання цього типу складається з інструкції-завдання та двох
колонок, у яких частини матеріалу позначено буквами (ліворуч) і цифрами
(праворуч). Треба співвіднести цей матеріал і поряд з буквою записати цифру
(декілька рядків із цифрами зайві). Наприклад: Установіть відповідність між реченнями та
їх характеристиками:
Що включає тест стандартизований? Тест стандартизований — інструмент оцінювання, що вимірює стандартний набір широко визначених результатів навчання, використовує стандартні інструкції та стандартну методику оцінювання, а також дає змогу порівнювати результат окремого студента з результатами інших студентів, які виконували той самий тест за аналогічних умов. Ці тести прив’язані переважно до норм, що призначені для порівняння рівня успішності певного навчального закладу з рівнем успішності репрезентативної вибірки групи студентів (наприклад, на національному чи регіональному рівнях). Раніше у світовій практиці такі тести ґрунтувалися на завданнях на вибір відповіді, передусім на завданнях з вибором однієї відповіді. Останнім часом тести модифікують, уключаючи завдання на надання відповіді, а також групують у кластери для подальшої інтерпретації. Найбільш відомими у світі є стандартизовані тести SAT, ORE, GMAT, LSAT, MCAT, TOEFL тощо. Добре розроблені
стандартизовані тести на перевірку успішності, як правило, мають такі
характеристики: 1.
Зміст тесту ґрунтується на матеріалах широко
використовуваних підручників і методичних посібників. 2.
Тестові завдання ґрунтуються на чіткому наборі
специфікацій. 3.
Тестові завдання апробовано, переглянуто,
проаналізовано на предмет складності й дискримінаційної здатності, завдання з
незадовільними статистичними характеристиками перероблено або вилучено з
тесту. 4.
Остаточний набір завдань відібрано на основі
специфікації тесту. 5.
Інструкції щодо проведення тесту й виставлення
оцінок (балів навчальних досягнень) жорстко описані. 6.
Тест проводять із вибраною групою студентів, щоб
установити національні та/або регіональні норми для інтерпретації результатів
тестів. 7.
Остаточний варіант тесту публікують разом із
методичним посібником, який описує статистичні характеристики тесту й методику його проведення
й оцінювання, а також інтерпретацію та використання результатів. В чому особливості тесту поточного та проміжного
контролю успішності? Тест поточного та проміжного контролю успішності — вимірює приріст знань, умінь, навичок за певний навчальний період (місяць, чверть, семестр). Такі тести перевіряють перш за все навчальний матеріал, який вивчається, та пов'язані з конкретними навчальними завданнями досягнення, які очікуються на кінець навчання. Так виявляється наступність між тестами поточного та підсумкового контролю й реалізуються такі важливі вимоги до контролю, як їх систематичність, поетапність, об'єктивність. Як перевіряється якість тестів? Для перевірки
якості тесту зазвичай використовують такі показники, як надійність й валідність. Надійність тесту
визначають як корельованість результатів, отриманих при декількох спробах
тестування або при проходженні еквівалентних (паралельних) форм тесту, а
також як корельованість результатів виконання різних частин тесту (у цьому
випадку складність завдань має бути рівномірною). Її вважають достатньою,
якщо відповідний показник є не меншим, аніж 0,8. Валідність тесту
визначають як відповідність його результатів незалежним оцінкам знань
суб’єктів навчання (чи інших контрольованих властивостей). Крім цього при
розробленні тестів необхідно визначати якість
окремих завдань. Серед показників їхньої якості важливе місце займають: ·
рівень складності (pi), який визначають через середнє арифметичне балів,
отриманих всіма суб’єктами навчання за відповідне завдання;
·
коефіцієнт кореляції (Ri), що показує, наскільки
корелюють між собою успішність виконання цього завдання й підсумкові бали
суб’єкта навчання за весь тест;
·
коефіцієнт (індекс) дискримінації (Ii), який вказує на
спроможність за результатами виконання цього завдання вирізняти групи
суб’єктів навчання, які успішно й невдало виконали тест у цілому (найчастіше
для його розрахунку беруть 1/3 кращих та 1/3 гірших за підсумковими
результатами).
Після визначення
цих характеристик необхідно видалити тестові завдання, що є занадто складними
(pi < 0,2) або надто легкими (pi > 0,9), а також
завдання з низькими коефіцієнтами кореляції (різні автори пропонують брати
порогове значення у межах 0,15 – 0,30). Який алгоритм створення тестових завдань? Алгоритм складається з наступних кроків: 1.
Виберіть твердження, знання якого потрібно
перевірити. 2.
Виберіть у твердженні поняття, яке буде
правильною відповіддю. 3.
Поставте питання до обраного поняття,
використовуючи твердження. 4.
Виберіть неправильні варіанти відповіді
(дистрактори) (цей крок можна повторити кілька разів): виберіть у питанні
інше поняття; замініть його спорідненим, яке має належати до того ж класу
(спосіб класифікації – довільний); запишіть відповідь на змінене питання як
дистрактор. Що таке мультимедіа? Поняття
мультимедіа об’єднує різноманітні інформаційні об’єкти – такі як текст, графіка, відео, анімація та звук,
які можуть використовуватися як студентами, так і викладачами при
проектуванні власних розробок. При цьому ними застосовуються інструментальні
засоби розробки навчальних мультимедіа-матеріалів для формування гіперпосилань
між фрагментами змістовних частин, забезпечення інтерактивності та створення
багатошарових модульних структур, які включають цифрові фотографії, скановані
зображення, фрагменти фільмів і текстів. Для прикладу:
можливості Padlet (віртуальної дошки) для наукових студій подано автором на https://padlet.com/marina_scripnik/nauka, де розміщено
результати роботи з підтеми наукового дослідження «Зміст і технології
професійного розвитку науково-педагогічних працівників у системі освіти
дорослих» (виконавець – М. Скрипник, кандидат педагогічних наук, доцент). Що таке презентація? Презентація (як
комп’ютерний документ) – послідовність змінювальних один одного слайдів, тобто
електронних сторінок. Демонстрація такого документу може відбуватися на
екрані монітору комп’ютера чи на великому екрані за допомогою спеціальних
пристроїв – мультимедійного проектора, мультимедійного плато, телевізора,
тощо. Для зручності
пропонуємо використовувати Шаблони презентацій (базу розробок) ⁄⁄
Режим доступу pedsovet.su/load/320 Приклади авторських Е--презентацій з окремих проблем подано за такими
посиланнями: 1) Марина Скрипник Практична андрагогіка Електронні засоби ...www.academia.edu/.../Марина_Скрипник_Практична_анд..; 2) Е-презентація
"Сучасний учений: ескапіст & менеджер" дисципліни "Творча
майстерня молодого науковця" вільного вибору навчального плану
підготовки аспірантів галузі знань 01
Освіта/Педагогіка спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки» (автор -
Марина Скрипник).розміщено на Academia.edu - https://www.academia.edu/…/%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D… Що таке зразок слайдів? Для зручності
пропонуємо використовувати ⁄⁄ Режим доступу https://support.office.com/.../ Зразок слайдів –
це верхній слайд в ієрархії слайдів, який зберігає відомості про тема та
макет слайдів у презентації, включно з відомостями про тло, колір, шрифти,
ефекти, розміри покажчиків місця заповнення та розміщення. Кожна презентація
містить щонайменше один зразок слайдів. Ключова перевага змінення та
використання зразків слайдів полягає в тому, що можна здійснювати
універсальні зміни стилів для кожного слайда у презентації, включно з тими,
які було додано до презентації пізніше. Використання зразка слайдів заощаджує
час, оскільки не потрібно вводити однакові відомості в кілька слайдів, а лише
в один. Зразок слайдів особливо зручний під час створення дуже довгих
презентацій із великою кількістю слайдів. Оскільки зразки слайдів впливають на вигляд
усієї презентації, створення або змінення зразка слайдів або пов’язаних
макетів відбувається в режимі зразка слайдів. Як класифікують Е-презентації? В літературі не
існує загальновизнаної класифікації презентацій за типом змісту та
оформленням. Наприклад, Л. Ястребов [32] пропонує класифікувати презентації
за ступенем їх «оживлення» різними ефектами. Він виділяє такі групи
презентацій: 1. Офіційна
презентація – різного роду звіти, доповіді тощо перед серйозною
аудиторією, в якій необхідним є строгий дизайн, витриманість, єдиний шаблон
оформлення для всіх слайдів, вимагається чітке структурування та розміщення
на слайдах всіх тез доповіді. 2. Офіційно-емоційна
презентація. Така презентація використовується для двох цілей: передати
слухачам деяку офіційну інформацію та надихати їх, переконати в чомусь.
Наприклад, таку презентацію можна зробити на батьківські збори. 3. «Плакати».
В цьому випадку презентація складається тільки з ілюстративного матеріалу. На
слайдах – тільки ілюстрації з мінімумом підписів, комп’ютер використовується
як звичайний слайд-проектор. Вся робота по поясненню змісту покладається на
доповідача. Дуже бажаний єдиний шаблон оформлення. 4. «Подвійна
дія». На слайдах презентації крім зображень використовується текстова
інформація. Вона може або пояснювати вміст слайду або його «розширювати». 5. Інтерактивний
семінар створюється для проведення семінару в режимі діалогу з
аудиторією. Стають допустимими різноманітні анімації, рухомі малюнки,
фотографії, що обертаються, об’єкти навігації, і особливо – розгалуження
презентації: в залежності від відповідей слухачі, їх реакції на запитання і
твердження. 6. Електронний
роздатковий матеріал. Матеріал презентації має викладатися вичерпно
докладно, оскільки у слухача немає можливості перепитувати доповідача.
Додатковий матеріал може міститися у гіперпосиланнях або у спеціальних Замітках
до слайду. Якщо презентація призначена для самостійної роботи, її інтерфейс,
навігація по слайдах, можливості розгалуження повинні бути добре продумані та
обґрунтовані. 7. «Інформаційний
ролик». Ролик має демонструватися самостійно і незалежно від доповідача,
причому автоматично повертатися до його початку. Весь показ проходить в
автоматичному режимі. Презентація містить матеріали інформаційно-рекламного
характеру, наочні матеріали, розраховані на швидке сприйняття. Наприклад,
така презентація може використовуватися на виставках. Які основні принципи дизайну
презентації і слайдів? Для успішної реалізації
завдань дизайну необхідно дотримуватися законів композиції, колористики
та ергономіки: - композиція (лат. compositio –
складання, зв’язування) – наука про узгодження складових об’єкта для надання
йому зовнішньої привабливості та функціональності, а також і результат такого
узгодження; - колористика – наука про колір, його
властивості, особливості сприйняття кольорів людьми різних вікових і
соціальних категорій тощо; - ергономіка (грец. ε¨
ργον – робота, νόμος –
закон) – наука про ефективність використання людиною пристроїв, засобів,
інструментів на основі врахування особливостей побудови та функціонування
людського організму. Їх вимоги визначають основні
принципи дизайну будь-яких об’єктів, у тому числі презентацій і їхніх
складових – слайдів. Які вимоги до структури та змісту навчального матеріалу при складанні
презентацій? Структура та зміст навчального матеріалу при складанні презентацій має
враховувати: · стислий виклад матеріалу, максимальна інформативність
тексту; · використання слів і скорочень, уже знайомих студенту; · відсутність нагромадження, чіткий порядок у всьому; · ретельно структурована інформація; · наявність коротких та лаконічних заголовків, маркованих
та нумерованих списків; · важливу інформацію (наприклад, висновки, визначення,
правила тощо) треба подавати великим та виділеним шрифтом і розміщувати в
лівому верхньому кутку слайда; · другорядну інформацію бажано розміщувати внизу слайда; · кожному положенню (ідеї) треба відвести окремий абзац; · головну ідею треба викласти в першому рядку абзацу; · використовуйте табличні форми подання інформації
(діаграми, схеми) для ілюстрації найважливіших фактів, що дасть змогу подати матеріал
компактно й наочно; · графіка має органічно доповнювати текст; · пояснення треба розміщувати якнайближче до ілюстрацій,
із якими вони мають з'являтися на екрані одночасно; · інструкції до виконання завдань необхідно ретельно
продумати щодо їх чіткості, лаконічності, однозначності; · використовуйте емоційний фон (художня проза
запам'ятовується краще, ніж спеціальні тексти, а вірші — краще, ніж проза); · усю текстову інформацію потрібно ретельно перевірити на
відсутність орфографічних, граматичних і стилістичних помилок; · продуктивність навчання збільшується, якщо одночасно
задіяні зоровий і слуховий канали сприйняття інформації Тому рекомендується
там, де це можливо, використовувати для тексту й графічних зображень звуковий
супровід. Окрім того,
існують ще додаткові вимоги до змісту презентації (за Д.Льюїсом): ·
кожен слайд має відображати одну думку; ·
текст має складатися з коротких слів та простих речень; ·
рядок має містити 6—8 слів; ·
усього на слайді має бути 6—8 рядків; ·
загальна кількість слів не повинна перевищувати 50; ·
дієслова мають бути в одній часовій формі; ·
заголовки мають привертати увагу аудиторії та узагальнювати основні
положення слайду; ·
у заголовках мають бути і великі, і малі літери; ·
слайди мають бути не надто яскравими – зайві прикраси лише створюють
бар'єр на шляху ефективної передачі інформації; ·
кількість блоків інформації під час відображення статистичних даних на
одному слайді має бути не більше чотирьох; ·
підписи до ілюстрації розміщуються під нею, а не над нею; ·
усі слайди презентації мають бути витримані в одному стилі. Які вимоги до використання шрифту у презентації? 1. Кожен шрифт (гарнітура + написання) має одне змістове
навантаження. Для сталої гарнітури традиційними є такі: напівжирний шрифт –
назви структур документа, курсив – логічний наголос, зокрема, на формулюванні
основних положень, означень тощо, “прямий” звичайний – основний масив
інформації. 2. Тексти презентацій, які використовують у психологічно
напруженій нестандартній ситуації, треба подати гарнітурою зі спрощеним
алгоритмом розпізнавання, наприклад, шрифтом Arial. Це доцільно під час
роботи з інструкціями правил безпеки, нормативними актами, угодами з
правовими чи майновими наслідками, умовами олімпіадних завдань тощо. 3. Уникайте використання більше трьох різних шрифтів на
одному слайді. Інакше читач передчасно втомиться, постійно намагаючись
вибрати алгоритм розпізнавання шрифту. Виняток становить інструкція з
використання шрифтів. 4. Математичні формули подаються гарнітурою, близькою до
стандартної (Times New Roman), причому всі змінні – курсивом, решта – дужки,
знаки математичних дій, усталені назви функцій (sin, cos тощо) – звичайним
“прямим” шрифтом. Які особливості використання кольорів і форм у
презентації? Під час вибору основного кольору слід зважати на так звану
психологічну характеристику кольорів. Вона виражає вплив кольорів на
психічний стан людини. Цей вплив може відрізнятися залежно від віку,
соціального статусу та настрою людини. · Стимулюючі (теплі) кольори сприяють збудженню й діють
як подразники (за спаданням інтенсивності впливу: червоний, оранжевий,
жовтий); ·
Холодні кольори заспокоюють, викликають сонливий стан (у такому порядку:
фіолетовий, синій, блакитний, синьо-зелений, зелений); ·
Нейтральні кольори: світло-рожевий, жовто-зелений, коричневий. ·
Поєднання двох кольорів — кольору знака й кольору фону – суттєво впливає
на зоровий комфорт, причому деякі пари кольорів не тільки стомлюють зір, а й
можуть спричинити стрес (наприклад: зелені символи на червоному фоні). ·
Найкраще поєднання кольорів шрифту та фону: білий на темно-синьому,
чорний на білому, жовтий на синьому. Кольорова схема має бути однаковою для
всіх слайдів. ·
Будь-який малюнок фону підвищує стомлюваність очей і знижує ефективність
сприйняття інформації. ·
Чіткі, яскраві малюнки, які швидко змінюються, миготять, легко «вхоплює»
підсвідомість, і вони краще запам'ятовуються. ·
Будь-який другорядний об'єкт, що рухається (анімований), знижує якість
сприйняття матеріалу, відвертає увагу, порушує її динаміку. ·
Показ слайдів із фоновим супроводженням нерелевантних звуків (пісень,
мелодій) викликає швидку втомлюваність, сприяє розсіюванню уваги і знижує
продуктивність навчання. ·
Людина спроможна одночасно запам'ятовувати не більше трьох фактів,
висновків, визначень. У більшості випадків
кольори мають таку психологічну характеристику: - червоний колір – енергійний,
агресивний, збуджуючий, на певний час активізує всі функції організму,
піднімає настрій; - жовтий колір – зменшує
втомлюваність, стимулює органи зору і нер вову систему, сприяє розумовій
діяльності та вирішенню проблем; - зелений колір – фізіологічно
найбільш сприятливий для людини, зменшує напругу і заспокоює нервову систему,
на тривалий час збільшує працездатність, сприяє критичному і вдумливому
підходу до вирішення проблем, зменшенню кількості помилок у прийнятті рішень; - блакитний колір – знижує значення
більшості фізіологічних властивостей організму – пульсу, тиску, тонусу м’язів,
сприяє виникненню відчуття розчарування та підозри; - синій колір – за дією схожий
з блакитним, з більш вираженим ефектом, коли заспокоєння може переходити в
пригнічення; - фіолетовий колір – у чомусь
поєднує властивості синього й червоного, може викликати неврівноваженість,
відчуття незахищеності. Наведені характеристики
впливу деяких кольорів на психічний стан людини можуть також відрізнятися
залежно від інтенсивності кольорів. За умови зменшення інтенсивності та
яскравості кольору зменшується інтенсивність його дії на психіку людини.
Рис.1. Кольоровий круг Таблиця 4 Поєднання кольорів, символів і тла
Що розуміють під поняттям «теми презентації»? У будь-який момент роботи над презентацією користувач може змінити стиль
її оформлення. Для цього використовуються так звані теми презентації.
Професійні дизайнери – розробники тем враховували основні принципи
дизайну слайдів, і тому користувачу-початківцю PowerPoint 2007 з метою уникнення
помилок краще використовувати вже існуючі теми. Для використання
певної теми оформлення презентації слід виконати такий алгоритм: 1. Створити нову презентацію одним з відомих вам способів
або відкрити існуючу. 2. Вибрати на Стрічці вкладку (Дизайн) Конструктор. 3. У групі Теми вибрати в списку потрібну тему
оформлення. Вибравши певну тему, користувач у подальшому може змінити
кольори, шрифти ефекти та стилі тла. Для зміни кольорової гами оформлення
слайдів слід виконати Конструктор
Теми
Кольори і в списку з наборами кольорів вибрати потрібний
Для зміни шрифтів, що використовуються для заголовків і для основноготексту в
презентації, слід послідовністю дій Конструктор
Теми
Шрифти відкрити список з наборами шрифтів і в цьому списку
вибрати потрібний. 4. Змінити оформлення презентації можна також змінюючи тло
слай-дів. Для цього використовують елементи керування групи Тло на
вкладці Конструктор. У цій групі два елемента керування – кнопка
відкриття списку Стилі тла та прапорець Приховати зображення тла.
Вибір кнопки відкриває список із 12 зразків оформлення тла презентації, а
встановлення позначки прапорця приховує графічні об’єкти (лінії, фігу-ри,
рисунки), які є елементами оформлення тла. Розширені можливості з
налаштування тла слайдів презентації користувач може отримати, від-кривши
вікно Формат тла. 5. Аналогічно текстовому процесору Word 2007, у PowerPoint 2007 користувач може
розробити власні теми оформлення слайдів презентації, визначивши для них
набори кольорів, шрифтів і стилі тла, та зберегти їх для подальшого
використання. Для вироблення навички створення презентацій виконайте вправу: Створення презентації ⁄⁄
Режим доступу powerpoint-xp.com/power/Index3.htm Які Вимоги до рецензії на навчально-методичну літературу? Рецензія містить
три частини: загальна, основна та заключна. У загальній частині: місце видання
серед інших, опублікованих раніше; що нового в ньому, чим відрізняється, чи
не дублює праці інших авторів; актуальність теми та доцільність видання
твору; відповідність матеріалу сучасним досягненням науки, додержання
дидактичних принципів; відповідність ілюстрованого матеріалу викладеному;
відповідність матеріалу діючим нормативно-технічним документам, використання
найновіших джерел. В основній: докладний перелік й
аналіз помічених рецензентом недоліків оригіналу (неточні та неправильні
означення і формулювання, смислові та стилістичні неточності), місця, що
можна скоротити, вилучити. Заключна: чітко
вказати, чи може бути виданий (для навчальної літератури – вказати, як
навчальний посібник, як підручник). |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
