|
УМО НАПН України Агроосвіта |
ІНТЕРАКТИВНІ
ТЕХНОЛОГІЇ В ПІСЛЯДИПЛОМНОМУ НАВЧАННІ Електронний довідник |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
Додаток
А. Адреси сайтів в Інтернеті з
проблеми освіти дорослих Додаток Б. Відомості про дослідників Додаток В. Алфавітний покажчик Додаток Г. Приклади інтерактивних вправ для
педагогів Додаток Д. Приклади інтерактивних занять у
процесі підвищення кваліфікації методистів Додаток А. Адреси сайтів в
Інтернеті з проблеми освіти дорослих Американська асоціація освіти дорослих і
неперервної освіти (AAACE – American Association for Adult and Continuing
Education, США) –http://www.aaace.org/ Американське Співтовариство неперервної
освіти (ASCE – American Society for Continuing Education) – https://www.asce.com/
Всесвітня Рада з освіти дорослих (ICAE -
International Council for Adult Education) – http://www.icae2.org/?q=en/about
Дайджест всесвітньої періодики з освіти
дорослих (Carfax Publishing Company) – www.carfax.co.uk. Європейська Асоціація освіти дорослих (EAEA
– European Association for the Education of Adults) – http://www.eaea.org Європейська Асоціація освіти дорослих (ЕАЕА)
– www.vsy.fi/ еаеа Європейське Співтовариство з дослідження у
сфері освіти дорослих (ESREA – European Society for Research on the Education
of Adults) – http://www.esrea.org Інститут міжнародної кооперації Німецької
асоціації освіти дорослих (Deutscher Volkshochschul-Verband e.V., DVV) – http://www.iiz-dvv.de Інститут неперервної освіти ЮНЕСКО (UNESCO
Institute for Lifelong Learning) – http://www.unesco.org/uil Консорціум європейських досліджень з развитку інститутів освіти дорослих – (ERDI
– Consortium of European Research and Development Institutes of Adult
Education) – http://www.die-frankfurt.de/erdi Міжнародна академія освіти дорослих –
http://maov.ru/ Міжнародна горомадсько-державна програма
«Освіта дорослих України» – ua-ed.narod.ru/ Міжнародне співтовариство порівняльних
досліджень в освіті дорослих (ISCAE – International Society for Comparative
Adult Education) –
http://www.uni-bamberg.de/fileadmin/andragogik/08/andragogik/iscae/home.htm Національна організація з освіти дорослих
Англії та Уельсу – www.niace.org.uk Норвезький Інститут дослідження дорослих –
www.nvi.no Російська академія освіти - http://raop.ru/ Скандинавська Народна Академія (NFA) –
www.nfa.se Фінська Асоціація освіти дорослих (FAEA) –
www.vsy.fi Шоста міжнародна конференція з освіти
дорослих CONFINTEA VI – http://www.unesco.org/en/confinteavi/ Додаток Б. Відомості про дослідників А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н
О П Р С Т
У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю
Я
Августин
«Блаженний» Аврелій (13 листопада 354
– 28 серпня 430) – християнський теолог і церковний діяч, головний
представник західної патристики, єпископ міста Гіппон Регій (сучасна Аннаба,
Алжир), родоначальник християнської філософії історії, онтологічного вчення
(лат. ontologia від грец. – суще, те, що існує і грец. – учення, наука –
буття – розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми
існування, розвитку сутнісного, найважливішого). Основні твори: «Монологи»;
«Про Трійцю»; «Сповідь»; «Зречення»; «Про град Божий». Агапонов
Сергій Вікторович – кандидат фізико-математичних наук,
доцент, завідувач кафедрою інформатики і інформаційно-комунікаційних
технологій Ленінградського обласного інституту розвитку освіти.
Азаров
Юрій Петрович (21
травня 1931 р.) – російський художник, письменник, доктор педагогічних наук,
професор, дійсний член академії творчої педагогіки та дійсний член академії
економічної безпеки, член Союзу письменників Росії. Ю. Азаров – розробник проблем трансцендентальної
педагогіки (педагогіки вищих загальнолюдських цінностей), виявлення і
прискореного розвитку творчості. Автор педагогічних книг («Семейная
педагогика», «Искусство воспитывать», «Педагогика Любви и Свободы», «Сто тайн
детского развития» та ін.), десяти романів, живописних робіт (історичні та
біблійні сюжети, портрети та пейзажі, ілюстрації до романів Ф.М.
Достоєвського). Групою російських літераторів та критиків висувався на
отримання Нобелівської премії з літератури 2008 р. «Вся моя жизнь, проза, педагогические книги, живопись, – есть острейшая бескомпромиссная борьба с
авторитаризмом – педагогическим, государственным, социальным» (Ю.
Азаров).
Альтшуллер Генріх Саулович (псевдонім
– Генріх Альтов) (15 жовтня 1926 р.,
Ташкент, Узбекистан) – 24
вересня 1998 р., Петрозаводськ, Республіка Карелія) – автор ТРВЗ-ТРТС (теорії
розв’язання винахідницьких задач – теорії розвитку технічних систем), автор
ТРТЛ (теорії розвитку творчої особистості), винахідник, письменник. Основні
винаходи: 40 прийомів подолання протиріч (1946–1971 рр.); таблиця основних
прийомів для подолання типових технічних протиріч (1946–1985 рр.); алгоритм
розв’язання винахідницьких задач (АРВЗ) (1959 – 1985 рр.); вказівники
фізичних, хімічних, біологічних ефектів (1970–1980 рр.); вепольний
аналіз (1973–1981 рр.); закони
розвитку технічних систем (1975–1980 рр.); стандарти на рішення
винахідницьких задач (1977–1985 рр.); рівні винахідницьких задач; Життєва
Стратегія Творчої Особистості; Теорія Розвитку Творчої Особистості (ТРТО);
Фонд Достойних Цілей; регістр сучасних науково-фантастичних ідей (розпочато з
1964 р.). Основні праці з ТРВЗ: «Как научиться изобретать». – Тамбов, 1961;
«Основы изобретательства». – Воронеж, 1964; «Алгоритм изобретения». –
М.,1969; 1973; «Творчество как точная наука». – М.,1979; «И тут появился
изобретатель». – М., 1984; 1987; 1989; 2000.
Амеліна Світлана Миколаївна – завідувач кафедри іноземної філології і
перекладу Національного університету біоресурсів і природокористування
України.
Доктор
педагогічних наук, професор.
Нагороджена знаком «Відмінник освіти України», грамотами Міністерства
освіти і науки України. Автор більше 200 наукових і науково-методичних праць.
Амонашвілі
Шалва Олександрович (8 березня 1931, Тбілісі) –
член-кореспондент АПН СРСР, дійсний член АПН СРСР, дійсний член РАО, доктор
психологічних наук (1972 р.), доктор Honoris Causa Софійського університету
(Болгарія). Керівник видавничого центу «Шалва Амонашвілі». Разом з
членом-кореспондентом РАО Д. Зуєвим видає «Антологію Гуманної Педагогіки» (вийшло
понад 40 томів). Закінчив Тбіліський державний університет. З 1998 р. дотепер
працює завідувачем лабораторією гуманної педагогіки в Московському державному
педагогічному університеті. Ш.Амонашвілі розробив оригінальну концепцію
гуманної педагогіки, яка орієнтована на особистість дитини. Головні установки
Ш. Амонашвілі: закони вчителя (любити дитину, розуміти дитину, мати оптимізм
до дитини); принципи (олюднення середовища навколо дитини, повага особистості
дитини, терпіння у процесі становлення дитини); заповіді (вірити у
безмежність дитини, у свої педагогічні здібності, у силу гуманного підходу до
дитини); опора в дитині (прагнення до розвитку, дорослішання, до свободи);
особистісні якості вчителя (доброта, відвертість та щирість, відданість;
прийняття будь-якої дитини такою, як вона є). «Розуміти дітей – значить стати
на їхню позицію» (Ш. Амонашвілі). Андрєєва Галина
Михайлівна (1924 р., Казань)
– радянський соціальний психолог, доктор філософських наук
(1966 р.), професор (1968 р.), академік РАО (1993 р.). Автор понад 200
наукових робіт, серед них – 12 монографій і підручників. Анікеєва Неллі Петрівна – кандидат педагогічних наук, професор кафедри
виховання і додаткової освіти Інституту історії, гуманітарної, соціальної
освіти Новосибірського державного педагогічного університету. Наукові
інтереси: роль гри у вихованні особистості. Основні праці: «Психологический
климат в коллективе». – М., 1989; «Режиссура
педагогического взаимодействия». – Новосибирск, 1991; «Воспитание игрой». – М.,1987. Арєфьєв
Іван Петрович – викладач кафедри технології
підприємництва Шуйського державного педагогічного університету. Автор понад
200 наукових і методичних робіт з проблем технологічної, екологічної,
моральної та професійної освіти вчителів, студентів і школярів, формування
технологічної культури.
Аристотель (часто також Арістотель; 384 до н. е., Стагіра – 322 до н. е., Халкіда) – давньогрецький учений-енциклопедист, філософ і логік,
засновник класичної (формальної) логіки. У 367 до н. е.– 347 до н. е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343
до н. е.– 335 до н. е. У
335 до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу – перипатетиків. Серед його творів – «Нікомахова етика», перша «Поетика». Аристотель подає
перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних – «технічних»). У пізнанні Аристотель розрізняє різні ступені: практичне вміння
(«техне»), що базується на знанні про об'єкти, на які спрямована практична
діяльність; мірковування («фронезіс»); наука; мудрість («софія»); розум
(«нус») – продуктивна сила
пізнання. Аристотель висунув ряд педагогічних ідей, створив свою систему
виховання «вільнонароджених» і дав цій системі теоретичне і психологічне
обґрунтування. За Аристотелем, у природі людини у нерозривній єдності
перебувають три сторони: рослинна, тваринна (вольова) і розумна. Відповідно
до цих трьох сторін будується і виховання, яке має охоплювати фізичне,
моральне і розумове виховання людини. Виховання, на думку Аристотеля, має
бути не приватною, а державною справою. Архипова
Світлана Петрівна – кандидат педагогічних наук, професор,
завідувач кафедрою соціальної роботи і соціальної педагогіки Інституту
педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецької освіти Черкаського національного
університету імені Богдана Хмельницького. Балл Георгій
Олексійович (24
травня 1936 р., Київ) – доктор психологічних наук (1991 р.), кандидат
технічних наук (1964 р.), член-кореспондент АПН України (2003 р.), професор
(1993 р.). Основний напрямок досліджень – методологічні й теоретичні проблеми
психології та суміжних із нею наук. Автор понад 370 наукових праць, з них –
11 одноосібних і колективних монографій та 15 посібників.
Басьо Мацуо (1644 р.– 28 листопада 1694 р.) – японський поет періоду Едо (період в історії Японії з
1603 по 1867 рр. Назва періоду походить від міста Едо, головної резиденції
сьоґунів і політично-адміністративного центру Японії 17– середини 19 ст. Період Едо характеризувався відносно
стабільним і мирним життям японців впродовж 250 років, розквітом самурайської
і міської культур, забороною християнства і контактів із Західним світом) .
За життя Мацуо Басьо прославився через свої твори у жанрі хайкай но ренґа,
проте нині, після століть досліджень і коментарів, він відомий завдяки
коротким і чітким хайку.
Бахтін Михайло
Михайлович (17 листопада 1895
р., Орел – 7 березня 1975
р., Москва) – російський
літературознавець і мистецтвознавець, професор Мордовського університету
(Саранськ). У книзі «Проблемы творчества Достоевского» (1929 р.) розкрив нові
принципи естетичного освоєння світу творчості письменника, створив
оригінальну теорію поліфонічного роману. На широкому порівняльному матеріалі
показав роль народних традицій у виникненні світової класики. У статті «Рабле
и Гоголь. Искусство слова и народная смеховая культура» (1973 р.) досліджував
зв'язок повістей М. Гоголя (збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» й
«Миргород») з українським народно-святковим і ярмарковим життям, вказував на
риси гротескового реалізму в цих творах. Підкреслював роль мандрівних дяків
як поширювачів і творців в Україні усної рекреативної літератури – фацецій
(лат. facetia – у літературі початку нового часу невелике
гумористичне оповідання), анекдотів, дрібних мовних травестій, молитов тощо. Бацевич Флорій
Сергійович (4 травня 1949 р.,
Летичів) –
український учений у галузі комунікативної лінгвістики і філософії мови,
доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри загального мовознавства
Львівського національного університету імені Івана Франка. Автор понад 300
наукових праць. Беспалько Володимир Павлович (17 серпня 1930 р., Умань) – доктор педагогічних наук
(1968 р.), академік Російської академії освіти (1992 р.), професор (1972 р.).
Основні праці з теорії педагогічних систем, дидактики, педагогічних
технологій та управління пізнавальною діяльністю. Безрукова Валентина Сергіївна – доктор
педагогічних наук, професор. Наукові інтереси: методологія педагогіки,
проблеми професійної педагогіки. Бережнова Олена
Вікторівна – доктор
педагогічних наук, професор Московського інституту відкритої освіти.
Бехтерев
Володимир Михайлович (1 лютого 1857 р., с. Соралі, Татарстан
– 24 грудня1927 р., Москва) – російський невропатолог, психіатр і психолог,
морфолог і фізіолог нервової системи. У 1881 р. захистив докторську
дисертацію. У 1884 р. відряджений за кордон, де працював у Е.Дюбуа-Реймона,
В. Вундта, Т. Мейнерта. З 1885 р. завідував кафедрою психіатрії Казанського
університету, де заснував клініку і лабораторію, а також перше в Росії
товариство невропатологів і психіатрів (1892 р.), журнал «Неврологический вестник» (1893
р.). З 1894 р.– професор Петербурзької військово-медичної академії, а з 1897
р.– Жіночого медичного інституту. У 1908 р. заснував Психоневрологічний
інститут, що відіграв значну роль у розвитку російської науки. За радянської
влади керував Інститутом мозку. Автор понад 600 наукових праць. З’ясував роль
окремих нервових центрів, відкрив ряд нових нервових центрів, вніс багато
нового у тлумачення функції рівноваги тіла, один із засновників
анатомо-фізіологічного напряму в невропатології і психіатрії, зробив першу
спробу об'єктивно вивчити вплив колективу на психіку і поведінку людини.
Біблер Володимир
Соломонович (4 липня 1918 р.,
Москва – 3 червня 2000 р., Москва) – російський філософ, культуролог, історик
культури, автор учення про діалог культур та цілісної концепції шкільної
освіти – Школа діалогу культур, організатор неофіційного домашнього
теоретичного семінару з проблем філософської логіки і філософії культури
(середина 60 – х рр. ХХ ст., з 1991 р. семінар отримав назву «Архе» та
офіційний статус у Російському державному гуманітарному університеті). За
радянського часу Біблеру вдалось опублікувати тільки дві книги – «Анализ
развивающегося понятия» (1968 р.); «Мышление как творчество» (1975 р.).
Основні праці вийшли після 1991 р. («От наукоучения – к
логике культуры: Два философских введения в XXI век». – М., 1991; «Кант – Галилей –
Кант. Разум Нового времени в парадоксах самообоснования». – М., 1991; «Михаил
Михайлович Бахтин, или Поэтика культуры». – М., 1991; «На гранях логики
культуры: Книга избранных очерков». – М., 1997; «Замыслы» в 2 кн. – М.,
2002.). Бім-Бад Борис
Михайлович (28 грудня 1941 р.,
Ілєцька Защита (нині –
Соль-Ілецьк) – російський
педагог, дійсний член Російської академії освіти, доктор педагогічних наук,
професор, засновник «Російського відкритого університету»(нині – «Університет Російської академії освіти»). Блум
Б.С. – американський учений, розробник таксономії
педагогічних цілей (праця «Таксономія» (1956), де описано цілі пізнавальної
(когнітивної) області).
Блумер Герберт (7
березня 1900 р., Сент-Луїс, США – 13 квітня 1987 р.) – американський соціолог
та соціальний психолог, представник Чикагської школи інтеракціонізму. З 1952
– 1967 рр. очолює факультет соціології та соціальних інститутів в
Каліфорнійському університеті в Берклі. Після відставки він залишався почесним
професором Каліфорнійського університету в Берклі, читав лекції в
Міжнародному університеті Сполучених Штатів в Сан-Дієго (1975–1981 рр.). У
1969 р. побачила світ праця «Символічний інтеракціонізм: перспектива і
метод». Посмертно була видана його велика книга «Індустріалізація як агент
соціальної зміни» (1990 р.), яку сам він за життя опублікувати не наважився.
Блумер так висловлює основні положення своєї теорії: людська діяльність
здійснюється щодо об'єктів на основі тих значень, яких індивіди їм надають;
самі значення виводяться з соціальної взаємодії, до якої люди вступають між
собою, тобто вони є продуктом соціальної інтеракції між індивідами; значення
змінюються і застосовуються за допомогою інтерпретації – процесу,
використовуваного кожним індивідом щодо знаків (символів), що його оточують..
У самій взаємодії можна виділити два рівні: несимволічна взаємодія (об'єднує
все живе); символічна (притаманна лише людині). Блумер став одним з піонерів
у вивченні масового суспільства в американській соціології. Говорячи про
масу, соціолог називає такі її відмінні риси: найрізноманітніший суспільний
стан її учасників (за професійними ознаками, культурним рівнем та
матеріальним становищем) анонімність індивідів; відсутність взаємодії та
обміну переживаннями у членів маси;
неміцна організація і неспроможність діяти узгоджено та єдино як
натовп. Його особлива сфера соціології – дослідження колективної
поведінки людей, особливо в неорганізованих або слабо організованих групах. У
своїй роботі «Колективна поведінка» передбачає «розгляд таких явищ, як
натовп, зборища, панічні настрої, манії, танцювальні перемішки, стихійні
масові рухи, масова поведінка, суспільна думка, пропаганда, мода, захоплення,
соціальні рухи, революції і реформи». Блумер виділяє дві форми колективної
поведінки: елементарна – така колективна поведінка, яка не знаходиться під
впливом будь-яких правил (приклади: збуджений натовп, біржова паніка, стан
військової істерії, обстановка соціальної напруженості); організована форма –
звичаї, умовності, організація, соціальні інститути тощо..
Болтівець
Сергій Іванович (7 квітня 1956 р., Київ) – доктор психологічних наук (2005 р.), професор (2008 р.), заступник директора з
науково-експериментальної та організаційної роботи, головний науковий
співробітник лабораторії вікової психофізіології Інституту психології ім.
Г.С.Костюка АПН України, Голова Всеукраїнського координаційного бюро
Міжнародної громадсько-державної програми «Освіта дорослих України», що діє
за сприяння Міжнародного інституту ціложиттєвого навчання ЮНЕСКО (2000 р.),
член Європейської асоціації безпеки (European Assotiation for Security) (2003
р.). Основні напрями наукової роботи: вікова психологія, педагогічна
психологія, історія психології і педагогіки, андрагогіка, психогігієна
навчання і виховання, соціальна психогігієна. Букатов
В’ячеслав Михайлович – старший науковий співробітник, доктор
педагогічних наук (2001 р.), професор Московського психолого-соціального
університету, член-кореспондент Академії професійної освіти, провідний співробітник
Лабораторії Театру Інституту мистецької освіти Російської академії освіти,
провідний спеціаліст соціоігрового стилю навчання і дослідник психології
дидактичних ігор. Створив нову галузь художньої і загальної педагогіки –
драмогерменевтику. Редактор газети «Первое сентября». Буренко
Валентина Миколаївна –
доцент, завідувач кафедри методики мов та літератури Інституту післядипломної
педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка. Бухаркіна Марина Юріївна – кандидат педагогічних наук (1994 р.), старший науковий співробітник Федерального
державного наукового закладу «Інститут змісту і методів навчання» Російської
академії освіти. Сфера наукових інтересів: проблеми інформаційних
технологій в освіті, дистанційне навчання, Інтернет – освіта. Бюлер Шарлотта (20 грудня 1893 р., Берлін – 3 лютого 1974 р.) –
психолог, доктор філософії, професор Вінського університету, професор
психіатрії Університету Південної Каліфорнії (1958 р.), спеціаліст з дитячої
психології. Учениця Едмунда Гуссерля. Васянович Григорій Петрович (1 травня 1945 р., Старий Переїзд Житомирська обл.) –
кандидат філософських наук, доктор педагогічних наук, професор, завідувач відділу
гуманітарної освіти Львівського науково-практичного центру
професійно-технічної освіти НАПН України. Коло наукових інтересів: філософія (етика, естетика, онтологія,
історія філософії), педагогіка (дидактика, історія педагогіки). Основні публікації: «Філософія:
навчальний посібник», «Педагогічна етика: навчальний посібник», «Психологія і
педагогіка».
Вебер
Макс (нім.
Max Weber) (21 квітня 1864
р., Ерфурт – 14 липня 1920 р., Мюнхен) – німецький соціолог, економіст і
правознавець. Один із засновників
соціології як науки. В 1889 р. Вебер захищає докторську дисертацію. Далі він
перебував на посадах професорів у Фрайбурзькому, Гейдельберзькому
університетів. 1904 р. опублікував працю «Протестантська етика і дух
капіталізму». За словами автора: «Протестантською етикою я хотів показати
нездатність марксистського принципу за яким, лише економічні стосунки в
суспільстві визначають форми суспільної свідомості». Саме тому праці Вебера
були такими табуїзованими в Радянському Союзі. Автор розкриває риси
ментальності, що є необхідною складовою поведінки його сучасників, які
прагнуть бачити свій бізнес вдалим і прибутковим. Вебер оперує такими
поняттями як час і гроші, кредит і гроші, чесність, пунктуальність,
старанність, діловитість, ощадливість, наявність чеснот і видимість чеснот,
прагнення до наживи та покликання, традиції. Він на практичних прикладах
стикання проявів капіталізму та традиціоналізму показує переваги та недоліки
кожного з них, при цьому майже завжди традиціоналізм програє. Вербицький
Андрій Олександрович – завідувач кафедрою соціальної і
педагогічної психології, доктор педагогічних наук, професор (1993 р.),
член-кореспондент Російської академії освіти (1992 р.). Науковий керівник і
розробник Концепції неперервної освіти і неперервної післядипломної освіти.
Автор понад 200 наукових і науково-методичних робіт, 5 монографій. А.
Вербицький визначив головною науковою місією – теоретичне обґрунтування і
реалізацію на практиці нового типу навчання – контекстного
(знаково-контекстного). Вершловський
Семен Григорович – доктор педагогічних наук, професор,
завідувач кафедри педагогіки і андрагогіки Санкт-Петербурзької Академії
постдипломної педагогічної освіти. Наукові інтереси: соціально-педагогічні
аспекти професійної діяльності вчителя; розвиток післядипломної освіти;
проблеми особистісного і професійного становлення педагога; актуальні
проблеми андрагогіки, зокрема загальні методологічні проблеми післядипломної
освіти.
Виготський
Лев Семенович (17 листопада 1896 р., Орша, Білорусь – 11
червня 1934 р., Москва) – білоруський і радянський психолог, засновник
культурно-історичної школи в психології, на якій базується психологічна
теорія діяльності, один із основоположників та розробників когнітивної
психології. Важливими є здобутки у вивченні вищих психічних функцій,
психології мовного мислення та його ґенези, теорії навчання. Вчений розрізняв
нижчі та вищі психічні функції і відповідно дві моделі поведінки – природний
(як результат біологічної революції) та культурний, суспільно-історичний
(результат історичного розвитку суспільства), які поєднуються в розвитку
психіки. Л. Виготський розробив теорію про вік як одиницю аналізу розвитку
дитини, запропонував нове розуміння умов, джерел, форми, специфіки та
стимулів психічного розвитку дитини; описав стадії і фази дитячого розвитку,
а також переходи між ними в процесі онтогенезу; він виявив та сформулював
основні закони психічного розвитку дитини. Запропоновував вікову періодизацію в навчанні – спонтанний
період (раннє дитинство), спонтанно-реактивний (дошкільний) та реактивний
(шкільний). Найбільш значущою та поширеною концепцією в педагогіці стало
визначення Л. Виготським «зони найближчого розвитку» («зоною найближчого
розвитку» є відстань між актуальним рівнем розвитку (наявними можливостями
дитини) та потенційним, коли дитина справляється з поставленими завданнями
під керівництвом дорослих). Виготський був переконаний, що навчання є
двигуном психічного розвитку. Ці два поняття (розвиток та навчання) мають
різний зміст – «единство, но не тождество процессов обучения и внутренних
процессов развития». Розвиток – процес формування особистості з обов’язковим
поступовим накопиченням нових якостей, характерних для людини. Навчання – внутрішня необхідність у процесі розвитку
дитини не природних, а історичних особливостей людини. Навчання створює зону
найближчого розвитку, пробуджує в дитині внутрішні процеси розвитку, які
спочатку проявляються під час відносин з оточуючими, співпраці з товаришами,
а пізніше стають здобутком самої дитини. Стверджував, що навчання в поєднанні
з розвитком повинно весь час перебувати на рівень вище, а дитина під час
цього процесу потребує постійної підтримки дорослого, оскільки осмислено
копіюючи дії дорослого дитина розвивається. Свої дослідження в цьому напрямі
систематизовано в «Динаміці розумового розвитку школяра у зв’язку з
навчанням». Одним з доказів впливу навчання на психічний розвиток дитини є
гіпотеза Л. Виготського щодо системної та змістовної будови свідомості та її
розвитку в онтогенезі. Волович Марк Бенціанович – кандидат
психологічних наук, доктор педагогічних наук, професор Московського
педагогічного державного університету. Автор підручників математики для 1 – 6
класів, геометрії для 7 – 11 класів, алгебри для 7 – 9 класів. Габдулхаков
Валеріан Фаритович –
доктор педагогічних наук, професор, завідував кафедрою педагогіки і методики
дошкільної освіти Інституту педагогіки і психології Казанського
(Приволзького) федерального університету.
Гальперін Петро Якович (2 жовтня 1902 р., Тамбов – 25 березня 1988 р., Москва)
–
радянський психолог, діяч
харківської психологічної школи, московської школи О. М. Леонтьєва,
експериментатор, теоретик науки, викладач. Автор теорії планомірно-поетапного
формування розумових дій. Гальперін розвивав поняття інтеріоризації та
розуміння ролі мовлення в процесі інтеріоризації, широко вживані в працях
Жана Піаже та в культурно-історичній психології. На думку Гальперіна,
розумові дії не є природженими, вони засвоюються дитиною в процесі предметної
діяльності (саме шляхом інтеріоризації) і спілкування з дорослими; основними
чинниками формування розумових дій є мотивація,
правильне виконання дій у їх
зовнішніх предметних формах, планомірне
набуття дією певних параметрів (узагальнення, обдуманий характер) її повноцінне відтворення в
ментальному плані (зокрема, і усвідомлення – здатність точно окреслити дію словами). Гальперіним та
його учнями експериментально обґрунтований підхід до научіння, завдяки якому формування нових дій, уявлень і понять
відбувається без попереднього заучування нового матеріалу (він засвоюється
шляхом автоматичного запам’ятовування в ході діяльності), без використання
так званого методу проб і помилок.
Гегель
Ґеорґ Вільгельм Фрідріх (27
серпня 1770 р. – 14 листопада 1831 р.) – німецький філософ ХІХ ст., який
створив систематичну теорію діалектики. Її центральне поняття – розвиток – характеристика діяльності світового духу. Діалектика
розглядалася також як протиставлення тези, антитези й синтезу, вирішення
протиріч. У 1817 р. Гегель видає перший варіант «Енциклопедії філософських
наук», що складається з «Науки логіки», «Філософії природи» і «Філософії
духу». Ключові поняття Гегелівської діалектики: правдиве є цілим (тільки ціле є правдивим, а окремі речі –
моменти цілого та і окремо взяті є неправдивими); противаги (в стані синтезу противаги між тезою та антитезою
нейтралізуються); діалектика в
мисленні та бутті (для Гегеля діалектика є не тільки методом мислення,
але й формою, в якій розвивається все буття); єдність та боротьба протилежностей (буття складається із багатьох
протилежностей. Протилежності – рушійна сила, а рух – передумова існування);
кількісне та якісне
(констатація переходу від кількісних змін до якісних); розвиток від нижчого до вищого (в
еволюції спостерігається розвиток від простіших структур до складніших); заперечення заперечення (розвиток
відбувається як заперечення заперечення (негація негації); діалектика панування та кріпацтва (теза
свідомості поєднується із антитезою іншої свідомості). Гончаренко Семен Устимович (9
червня 1928 р., село Шпакове, нині Новомиргородського району Кіровоградської
області – 7 квітня 2013 р., м. Київ) – доктор педагогічних наук (1989),
професор (1990 р.), дійсний член Національної Академії педагогічних наук
України (1992 р.). З 1966 по 1993 рр. – заступник директора НДІ педагогіки
УРСР, з 1993 по 1997 рр. – працює академіком-секретарем. Відділення
дидактики, методики і інформаційних технологій АПН України. Наукові інтереси:
методологія педагогічних досліджень, методика викладання фізики, гуманізація
та гуманітаризація освіти, проблеми педагогічної термінології. Гончаров Станіслав Михайлович – професор (1989 р.), член-кореспондент АПН України (1993 р.), член-кореспондент УЕАН (1995 р.), Український інститут інженерів водного господарства (1967 р.). Гордон Дж. – американський учений, розробник методики синектики
(англ. Synectics – об'єднання
різнорідних елементів).
Гоффман Ервінг
(англ. Erving Goffman,
11червня 1922 р., Менвілл, Альберта,Канада – 19 листопада 1982 р.,
Філадельфія, США) – американський соціолог канадського походження,
представник «другого покоління» Чикагської школи в соціології, 73-й президент
Американської соціологічної асоціації, професор соціології Університету
Каліфорнії, Берклі (1962–1968 рр.); професор антропології і соціології
Університету Пенсільванії, Філадельфії, Бенджаміна Франкліна (1969 – 1982
рр.). Найбільший внесок Гоффмана у соціологію – дослідження про символічну
взаємодію в ігровій формі («Представление себя другим в повседневной жизни»,
1959 р.). За Гоффманом, суспільство не має однорідної структури. У різних
умовах люди діють по-різному. Розроблений ученим напрям називають
«драматичною перспективою в соціології»: принципова відмінність її від теорії
соціальних ролей – звернення уваги аналітика не на нормативні приписи і
правильне виконання «ролі» актором, а на її конструювання, прийняття,
підтримку і трансформацію у процесі взаємодії, увага на невизначеність і
двозначність ситуації, до помилок і збоїв діючих осіб. Вагомим для подальшого
розвитку соціології стало розроблене Гоффманом поняття «ритуалів взаємодії»,
«тотального інституту», «стигми», підхід до інтерпретації людської поведінки
з позиції «рамочного аналізу» або «фрейм-аналізу» (англ.– frame – «кадр»). Границька
Антоніна Сергіївна – професор Інституту іноземних мов ім.
Моріса Тореза, автор адаптивної системи навчання в школі. Основні праці: «Научить думать и действовать. Адаптивная система обучения в школе».
– М.,1991. Григор’єва
Тетяна Петрівна (18 грудня 1929 р., Ленінград) – доктор
філологічних наук (1979), професор, головний науковий співробітник Інституту
сходознавства РАН, член Союзу письменників Росії. Основна сфера інтересів –
порівняльне літературознавство, японська література. Книги: «Одинокий странник» (1967 р.), «Японская
художественная традиция» (1979 р.). Гриньова Марина Вікторівна (10 березня 1961 р., Таллінн) – доктор педагогічних
наук (1997 р.), професор, завідуюча кафедрою педагогічної майстерності (2002
р.) Полтавського державного педагогічного інституту ім.В.Г. Короленка. Громкова
Майя Тимофіївна (28 квітня 1939 р., Баку) – доктор педагогічних наук (2006 р.),
професор, завідуюча кафедрою андрагогіки Інституту розвитку післядипломної
освіти. Автор понад 100 публікацій, серед яких – 10 навчальних посібників для
викладачів професійної школи.
Гузик
Микола Петрович (2 листопада 1941 р., Гірське, Львівська
обл.) – вчитель-новатор, директор авторської школи м. Южного Одеської обл.,
кандидат педагогічних наук (2004 р.), член-кореспондент Академії педагогічних
наук України (1995 р.). Авторська школа-комплекс М.П.Гузика у 1994 р. була
визнана ЮНЕСКО однією з найкращих шкіл у Європі. Макроструктура навчального
закладу складається з чотирьох шкіл і п’яти виховних Центрів: загальноосвітня
середня школа з поглибленим вивченням іноземних мов (у складі 1-х – 11-х
класів); класична гімназія (5-ті – 11-ті класи); природничо-математичний
ліцей (8 – 11 класи); коледж (вищий навчальний заклад І – ІІ рівнів
акредитації (10 – 12 кл.). П’ять виховних Центрів: розвитку
художньо-мистецького типу задатків таланту; розвитку задатків спортивного
таланту; розвитку візуально-стратегічного типу задатків таланту; розвитку
соціального типу задатків таланту; розвитку задатків духовного типу таланту.
Давидов Василь Васильович (31 серпня 1930 р.– 19 березня 1998 р.) – доктор психологічних наук (1971 р.), професор (1973
р.), академік і віце-президент Російської академії освіти (1992 р.). Один із
розробників теорії змістовного узагальнення і формування навчальної
діяльності Д. Ельконіна – В. Давидова. Свою концепцію розвиваючого навчання учені пов’язують
із змістом навчальних предметів і логікою (способами) його розгортання в
навчальному процесі. Основні принципи
теорії: дедукція на основі змістових узагальнень; змістовий аналіз;
змістове абстрагування; теоретичне змістове узагальнення; сходження від
абстрактного до конкретного; змістова рефлексія. Хід навчання за розробленою
теорією: знайомство із запропонованою науковою ситуацією або задачею;
орієнтування у ній; зразок перетворення матеріалу; фіксація виявлених
відношень у вигляді предметної або знакової моделі; обґрунтування
властивостей визначених відношень, завдяки яким виводяться умови і способи
розв’язання вихідної задачі, формулюються загальні підходи до розв’язку;
наповнення виділеної загальної формули, висновку конкретним змістом. Основні методичні підходи: заперечення
концентрованої побудови навчальних програм; невизнання універсальності
використання наочності у початковій школі; свобода вибору і варіативність
домашніх завдань, які мають творчий характер. Особливість уроку у цій системі
– колективна миследіяльність, діалог, дискусія, ділове спілкування дітей.
Декарт Рене (Картезій;
31 березня 1596 р., Ла-Е-ан-Турен, Франція – 11 лютого 1650 р., Стокгольм) – французький
філософ, фізик, фізіолог, математик, основоположник аналітичної геометрії. У математиці Декарт запровадив Декартову систему
координат, дав поняття змінної величини і функції, ввів багато алгебраїчних
позначень. У фізиці він сформулював закон збереження кількості руху,
запровадив поняття імпульсу сили. Декарт – автор методу радикального сумніву в філософії,
механіцизму у фізиці, предтеча рефлексології. На думку Декарта, перш ніж
визначити для себе правила поведінки, не можна у всьому сумніватися, потрібно
знати максими провізоричної моралі, яка допомагає досягненню ойдеймонії
(щастя): дотримуватися всіх законів та звичаїв країни походження; завжди бути
впевненим в ситуації, в разі непевності – вибирати за найвищою ймовірністю, уникаючи таким чином
докорів сумління; підлаштовуватися під світ, ніж, навпаки, підлаштовувати
світ під себе; спрямовувати життя на розвиток розуму та пізнання. Джонсон Девід – професор університету Міннесоти (США), один із авторів методу навчання
у співробітництві «Вчимося разом», розробленого у 1987 р. Джонсон Роджер – професор університету Міннесоти (США) ), один із
авторів методу навчання у співробітництві «Вчимося разом», розробленого у
1987 р. Дичківська Ілона
Миколаївна – кандидат педагогічних
наук (1997 р.), професор кафедри педагогіки і психології (дошкільної)
Рівненського державного педагогічного інституту, член-кореспондент
міжнародної Академії педагогічних і соціальних наук (Москва) (2001 р.). Автор 120 робіт, серед них 10 навчальних
посібників з проблем професійної підготовки фахівців з дошкільної
освіти. Добронравова Ірина
Серафимівна – (16 лютого 1947 р., Южно-Сахалинськ) – доктор філософських наук (1991 р.), професор (1992
р.), завідуюча кафедрою філософії та методології науки філософського
факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка (1997 р.),
академік Академії наук вищої школи України (2009 р.). Наукові інтереси – у галузях філософії фізики та філософії синергетики. Дубасенюк Олександра Антонівна (27 травня 1945 р., Луганськ) – доктор педагогічних наук (1996 р.),
професор кафедри педагогіки Житомирського державного педагогічного
університету ім. І. Франка (2008 p.). Наукові інтереси: проблеми професійно-педагогічної
освіти, креативні технології вищої професійної школи, комплексне вивчення
людини. Автор 380 наукових праць, у тому числі 11 монографій, 16 навчальних
посібників.
Дьюї
Джон (20 жовтня 1859 р., Бьорлінгтон, штат Вермонт – 1
червня 1952 р., Нью-Йорк) – американський філософ, психолог і педагог. За
рішенням ЮНЕСКО (1988 р.) визнаний одним із чотирьох педагогів, які визначили
спосіб педагогічного мислення ХХ ст. (серед них: Георг Кершенштейнер, Марія
Монтессорі та Антон Макаренко). Автор понад 30 книг і 900 наукових статей з
філософії, соціології, педагогіки. Заснував новий варіант прагматизму –
інструменталізм, розробив методологію прагматизму в сфері логіки і теорії
пізнання. Три шляхи удосконалення досвіду за Дьюї: соціальна реконструкція;
застосування в досвіді глибоко розроблених наукових методів «високих
технологій»; удосконалення мислення. У
реформаторській педагогіці Дьюї виступав як найяскравіший представник
філософсько-педагогічного напряму прагматизму з його трактуванням істинності
як практичної значущості: «істинно те, що корисно». Мета виховання, за Дьюї,
– формування особистості, яка вміє «пристосуватися до різних ситуацій» в
умовах «вільного виробництва» Шкільне навчання, за Д.Дьюї, треба розпочинати
з діяльності учнів, що має суспільний зміст і застосування, і тільки пізніше
підводити до теорії пізнання. Основні публікації: «Психология и педагогика
мышления». – М., 1915; «Введение в философию воспитания». – М., 1921; «Школы
будущего». – М., 1922.
Ейнштейн
Альберт (14 березня 1879 р., Ульм – 1955 р., Прінстон, США) –
один з найвизначніших фізиків ХХ ст. Лауреат Нобелівської премії 1921 р.
Створив спеціальну (1905 р.) і загальну (1907–1916 рр.) теорії відносності;
відкрив закон взаємозв'язку маси і енергії, автор основоположних праць із
квантової теорії: ввів поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний
закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив (1916 р.) вимушене
випромінювання, розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши
основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе – Ейнштейна. З 1933 р. працював над проблемами космології та єдиної
теорії поля. У 1940 р. Ейнштейн описав свої погляди в журналі «Nature» у статті під назвою «Наука і релігія».
Ельконін
Даніїл Борисович (1904 – 1984) – психолог, член-кореспондент
АПН СРСР (1968 р.), доктор педагогічних наук (1962 р.), професор (1965 р.).
Наукові інтереси: дослідження предметних дій дітей раннього віку, ігри
дошкільників, спілкування підлітків, розробив разом із В. Давидовим теорію
навчальної діяльності, запропонував варіант періодизації психічного розвитку
дитини, враховуючи зміну типів провідної діяльності на кожному віковому
етапі, проводив експеримент з виявлення умов навчання, які мають оптимальний
вплив на розумовий розвиток дитини. Розробив ефективний метод навчання дітей
читанню на основі звукового аналізу слів, уклав експериментальний буквар.
Основні праці: «Развитие речи в дошкольном возрасте». – М., 1958; «Детская
психология». – М., 1960; «Психология обучения младших школьников». – М.,
1974; «Психология игры». – М., 1978; «Избранные психологические труды». – М.,
1989.
Епштейн Михаїл Наумович (1950
р., Москва) – філософ, культуролог, літературознавець, есеїст, заслужений
професор теорії культури і російської літератури університету Еморі (Атланта)
(1990 р.), член російського Пен-клубу і Академії російської сучасної
словесності, автор мережевих проектів і сайтів (ИнтеЛнет (з 1995р.);
віртуальної бібліотеки Михайла
Епштейна (проекти, книги, статті, інтерв’ю) // Режим доступу: http://www.emory.edu/INTELNET/virt_bibl.html).
Автор понад 20 книг і понад 600 статей та есе. Основні теми дослідження:
методологія гуманітарних наук, постмодернізм, поетика (зокрема, літературні
архетипи і теорія метареалізму), філософія модальності, теорія радянської
ідеології і філософії, семіотика повсякденності, проективна лінгвістика,
перспективи розвитку мови і думки. Основні праці: «Парадоксы новизны. О литературном развитии XIX–XX веков».– М., 1988; «Отцовство» (Роман-эссе).– Тенафли (Нью Джерси, США),1992; «На границах культур:
российское – американское – советское». – Нью-Йорк, 1995. Ерднієв Пюрвя
Мучкаєвич (15 жовтня 1921 р., Ікі-Бухус,
Калмикія) – доктор педагогічних наук (1972 р.), академік Російської
академії освіти (1989 р.), завідувач кафедрою алгебри, геометрії і математики
Калмицького університету (з 1964 р.), автор альтернативних
підручників математики для учнів 1 – 8 класів російської середньої школи,
автор розробки «Новаторська і
високоефективна технологія математичної освіти укрупненими дидактичними
одиницями (УДО)». Основні праці: «Укрупнение дидактических единиц как
технология обучения». – М., 1992; «Укрупненные дидактические единицы на
уроках математики 3 – 4 класса». – М., 1995; «Обучение математике в начальных
классах». – М.,
Еріксон
Ерік Хомбургер (15
липень 1902 р., Франкфурт-на-Майне – 12 травня 1994 р., Харвич, Массачусетс)
– психолог у сфері психології розвитку, психоаналітик, розробник концепції
«его-психології» та теорії стадій психосоціального розвитку, автор терміна
«криза ідентичності». Основні праці: «Детство и общество» (Childhood and Society) (1950 р.); «Молодой Лютер.
Историко-психоаналитическое исследование» (Young Man Luther. A Study in Psychoanalysis and History) (1958 р.); «Истина Махатмы Ганди:
о происхождении воинствующего ненасилия» (Gandhi's Truth: On the Origin of Militant Nonviolence) (1969 р.); «Взрослый
период» (Adulthood) (редактор, 1978 р.); «Жизненная вовлечённость в старости» (Vital Involvement in Old Age). Єршова Олександра Петрівна – кандидат педагогічних наук, доцент, театральний
педагог, керівник театрально-педагогічних майстерень «Режисура як практична
психологія». Автор книг: «Общение на уроке или режиссура поведения учителя»,
«Человек и его речь», «Обучение и воспитание актера по системе П. Ершова»,
«Хрестоматия игровых приемов обучения» (в співавторстві з В.М.Буковим). Жирова Віра Миколаївна – викладач, Запорізький національний університет. Зайцев
Всеволод Миколайович – кандидат педагогічних наук, завідувач
лабораторією Федерального інституту розвитку освіти, автор системи
науково-практичної підготовки колективу й послідовного включення резервів
навчання (відновлення і вдосконалення загальнонавчальних умінь, удосконалення
репродукції, становлення успішного учня, активізації творчості учнів). Зайцев Микола Олександрович –
педагог-новатор (Санкт-Петербург), академік Академії творчої педагогіки,
автор методики раннього інтенсивного навчання грамоті за допомогою кубиків,
автор новітніх підходів до навчання математиці, іноземним мовам із
забезпеченням високої результативності навчання дітей, починаючи з трьох
років. Занков Леонід
Володимирович (10 квітня 1901 р. – 27 листопада 1977 р. – доктор
психологічних наук (1945 р.), дійсний член АПН РСФСР (1955 р.), дійсний член
АПН СРСР (1968 р.), заступник директора з науки Науково-дослідного інституту
теорії і історії педагогіки АПН (1955 р.), завідувач лабораторією (1955 –
1977 рр.), розробник нової дидактичної системи. Заячківська Надія Михайлівна –
кандидат педагогічних наук, доцент
кафедри загальної і соціальної педагогіки Львівського
національного університету імені Івана Франка. Наукові інтереси: проблеми формування моральної культури молоді
засобами етнопедагогіки; проблеми української та польської педагогічної
термінології; сучасні проблеми педагогіки та освіти Польщі. Змійов
Сергій Іванович (1943
р.) – доктор педагогічних наук,
кандидат філологічних наук, завідувач лабораторією з вивчення проблем
організації вищої та післядипломної освіти, професор кафедри теорії і
технології навчання у вищій школі факультету управління і економіки Першого
Московського державного медичного університету ім. І.М.Сеченова. Золочевська Марина Володимирівна
– кандидат педагогічних наук, викладач кафедри
математики, інформатики, фізики та технічних засобів навчання Харківського
гуманітарно-педагогічного інституту
Іванов
Ігор Петрович (1923 р. – 1992 р.) – доктор педагогічних
наук, академік Російської академії освіти, професор Ленінградського
державного педагогічного інституту ім. О.І. Герцена, лауреат премії імені
Антона Макаренка, розробник методики колективної творчої діяльності
(«педагогіка соціальної творчості»), творець «педагогіки співробітництва»,
ініціатор і творець соціально-педагогічного руху. У 1956 р. у Ленінграді
створив творчу групу педагогів – Союз ентузіастів, у 1959 р.– Комуну юних
фрунзенців – школу районного активу старшокласників, у 1963 р.– Комуну
ім.А.С.Макаренко –співтовариство студентів, які захоплювалися ідеями великого
педагога.
Ільїн
Євгеній Миколайович (1929 р.) – педагог-новатор, учитель
літератури середньої школи № 307 та № 516 (Санкт-Петербург), розробник
оригінальної концепції викладання літератури на основі педагогічного
спілкування (60 –70-х рр. ХХ
ст.). Система Ільїна стала одною із складових педагогіки співробітництва.
Педагог-новатор головну мету викладання літератури бачить у виховній функції,
а вже потім – у пізнавальній. «Интенсифицировать знания в массовой школе в
полной мере удается лишь на воспитательной основе». Відмовляючись від
пасивних методів навчання, педагог різноманітними прийомами активізує учнів
до пошуку «своєї істини», власних поглядів і оцінок літературних проблем. «В
какой мере работа ума становится трудом души – вот критерий урока литературы». Ільїн основою уроку
вважає текст. «Одним узелком все распутать и снова собрать в узелок– разве не заманчиво? Проблемность, целостность,
образность – все,
все в этом узелке». Особливе значення у методиці надається педагогічній
техніці. Основні твори: «Урок продолжается». – М., 1973; «Искусство общения».
– М., 1982; «Шаги навстречу». – М., 1986; «Рождение урока». – М., 1986; «Путь
к ученику». – М., 1988; «Герой нашего урока». – М., 1991; «Минувших дней
итоги...». – Л.,
1991; «Из блокнота словесника». – СПб., 1993; «Давайте соберемся». – М., 1994
(соавт.); «Как увлечь книгой». – СПб., 1995; «Воспитаем читателя». – СПб.,
1995. Ісламшин
Рашит Ахатович (27 жовтня 1939 р., Чуру-Барашево Татарська
АРСР) – кандидат педагогічних наук, професор, ректор Інституту підвищення і
перепідготовки працівників освіти Республіки Татарстан. Калиновський
Юрій Ісаакович – доктор
педагогічних наук, професор, ректор Тюменського обласного державного
інституту розвитку регіональної освіти.
Каменський
Ян Амос (28
березня 1592 р. – 15 листопада 1670 р.) – чеський мислитель, педагог,
письменник, розробник теорії навчання – дидактики («універсальне мистецтво
всіх вчити всьому легко, швидко, ґрунтовно, притому вчити так, щоб неуспіху
бути не могло»), засновник класно-урочної системи. Дидактичні положення
Каменський ґрунтує на сенсуалістичній основі, тому найголовнішим принципом вважає
принцип наочності, з якого виводить «Золоте правило дидактики»: «Нехай буде
золотим правилом для тих, хто навчає: все, що тільки можна, надавати для
сприймання чуттями: видиме – зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, доступне
смакові – смаком, доступне дотикові – дотиком. Якщо якісь предмети можна
сприйняти одразу кількома чуттями, нехай вони зразу ж і відчуваються кількома
чуттями». Основу дидактичного вчення становлять принципи: виховуюче навчання;
зв’язок навчання з життям; відповідність навчання віку учнів. Одним з
центральних питань в дидактиці Каменського є питання про методи навчання.
«Метод навчання повинен зменшувати важкодоступність навчання з тим, щоб воно
не викликало в учнів незадоволення і не відвертало їх від подальших занять».
Каменський вважав, що необхідно з дитинства формувати позитивні етичні риси
(справедливість, поміркованість, мужність). До навчального плану гімназії
Каменський ввів природознавство, історію, географію. Основні праці: «Велика
дидактика», «Материнська школа», «Світ чуттєвих речей в картинках»,
«Школа-гра», «Пансофічна школа», «Загальна порада для виправлення справ
людських».
Кант
Еммануїл (1724
р., Кенігсберг – 1804 р., Кенігсберг), німецький філософ, родоначальник
німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, що
умова пізнання – загальнозначущі апріорні форми, які упорядковують хаос
відчуттів. Ідеї Бога, волі,
безсмертя, недовідні теоретично є постулатами «практичного розуму»,
необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта – категоричний імператив. У 1755 р. Кант почав викладати
в Кенігсберзькому університеті. Відповідно до правил, йому довелося захистити
три дисертації протягом двох років. Перша дисертація надавала право на
викладацьку діяльність, друга – на одержання звання приват-доцента. А третя – право на посаду екстраординарного професора, яку він
обіймав тільки в 1770 р. З 1786 р. Кант займає посаду ректора університету, а
в 1788 р. переобирається на другий термін. Філософію Канта поділяють на два
періоди – докритичний
(до початку 70-х рр. XVIII ст.) і критичний. У
«докритичний» період Кант виступив як впливовий учений, теоретик,
природодослідник. У цей період він визнавав можливість об'єктивного існування
речей поза свідомістю людини. У «критичний» період Кант розпочав досліджувати
обмеження розуму. Результати своїх досліджень він виклав у своїх відомих
працях: «Критика чистого розуму» (1781 р.), «Критика практичного розуму»
(1788 р.), «Критика спроможності судження» (1790 р.) та ін. Головна ідея цих
творів –це «критика» теорії пізнання, теза про те, що людина
перш ніж з'ясувати сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних
можливостей; що вона зможе пізнати, а що не зможе. Перший елемент
агностицизму Канта (гр. а – не, gnosis – знання – вчення, яке повністю чи частково заперечує можливість пізнання світу)
вимагав здійснювати пізнання теоретично, а не в процесі практичної
діяльності. Другий елемент агностицизму Канта – це розмірковування про несхожість, неідентичність
самого предмета і його образу. Третій елемент агностицизму Канта – це уявлення про категорії мислення як «чисті»,
апріорні, дані до досвіду форми пізнання. Четвертий елемент агностицизму
Канта – це розрив діалектичного зв'язку між сутністю і явищем,
встановлення принципової відмінності між ними. Інтерес становляють і
міркування Канта про моральний закон (категоричний імператив), про людину,
яку не можна розглядати як засіб для досягнення будь-якої мети, бо вона сама
є такою метою. Капп Олександр – німецький історик педагогіки, ввів у 1833 р. поняття
«андрагогіка».
Карамушка
Людмила Миколаївна (23.01.1956 р.) – доктор психологічних наук
(2010 р.), професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних
наук України (2001 р.), завідувач лабораторії організаційної психології
Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України. Автор близько 400 наукових
праць (зокрема, монографії «Психологія управління закладами середньої освіти»
(2000 р.); навчальних посібників «Основи психолого-управлінського консультування»
(2002 р.); «Психологія управління» (2003 р.); «Синдром «професійного
вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні
аспекти» (2003 р.); «Психологія освітнього менеджменту» (2004 р.);
«Технології роботи організаційних психологів» (2005 р.). Качеровська
Тетяна Василівна – кандидат педагогічних наук, доцент Сєверодонецького технологічного інституту
Східноукраїнського національного університету імені В. Даля.
Келлі
Гарольд (1921 Бойсе, Айдахо, США) – американський соціальний
психолог із проблем міжособистісних відносин, атрибуції, групової динаміки,
доктор філософії (1948 р.), професор Каліфорнійського університету (1961 р).
За Келлі, прогнозування поведінки людини зумовлено трьома факторами: міра
схожості поведінки людини на поведінку інших (консенсус); варіативність
реагування людини на різні стимули (своєрідність); стійкість реагування на
один і той же стимул (консистентність). Наукові праці: Communication and
Persuasion. – N.Y., 1953; Social Psychology оf Groups. – 1959;
Attribution:Receiving the Causes оf Behavior. – N.Y., 1972; Interpersonal
Relations. – N.Y., 1978; Personal Relationship. – N.Y., 1979. Кирюшин Володимир Вікторович (11
травня 1940 р. – 27 лютого 2001 р.) – педагог-новатор, розробник власної методики
навчання музики за програмою «Одновременное развитие многомерного интеллекта
ребенка через освоение уникального языка музыки», Президент російської
асоціації емоційно-образного розвитку Особистості, дійсний член Міжнародної
академії геронтології (1998 р.). Працював викладачем у Московській
спеціальній школі-десятилітці імені Гнесіних (1960 р.), в інституті імені
Гнесіних (1962 р.), завідував кафедрою музики Іркутського педагогічного
інституту (1963 р.), був викладачем музикального училища імені Жовтневої
революції (1970 – 1978 рр.), розробник
програм для позашкільної освіти (сольфеджіо) (1980 р.).
Китайгородська Галина Олександрівна –
доктор педагогічних наук (1988 р.), професор (1990 р.), завідувач кафедрою
історії і філософії освіти факультету післядипломної освіти (1999 р.)
Московського державного університету імені М.В.Ломоносова, директор Центру
інтенсивного навчання іноземних мов, розробник авторського методу
інтенсивного навчання іноземних мов – «Активізація резервних можливостей
особистості і колективу». Наукові інтереси: психолого-педагогічні засади
навчання іноземним мовам; інтенсивне навчання іноземним мовам;
психолого-педагогічні аспекти підготовки і перепідготовки педагогічних
кадрів; система підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Автор понад
50 наукових робіт, серед яких: «Методика интенсивного обучения иностранным
языкам». – М.,1982, 1986; «Интенсивное обучение. Теория и практика». – М.,
1992.
Кілпартик
Уільям Херд (англ.
William Heard Kilpatrick;
20 листопада 1871 р – 13 лютого 1965 р.) – американський педагог, професор
педагогічного коледжу Колумбійського університету (Нью-Йорк) (1909 – 1938 рр.), прихильник прагматичної педагогіки,
розробив педагогічну систему «експерименталізму», що ґрунтувалася на
філософії прагматизму і психології біхевіоризму, заснував метод проектів. Кілпатрик заперечував
традиційну школу, шкільні програми, класно-урочну систему. Пропонував
будувати навчальний процес як організацію діяльності дитини у соціальному
середовищі. У 20 –30-х
рр. XX ст. у США у школі Коллінгса було запроваджено метод проектів
У. Кілпатрика. Учні самостійно обирали діяльність, за допомогою якої
здобувалися знання. Кларін Михайло Володимирович (1951 р., Чертково Ростовська обл.) – доктор
педагогічних наук, директор консалтингового напряму тренінгової компанії «Інтелект
Сервіс». Педагогічні праці: «Инновации в обучении: Метафоры и модели». – М.,
1997; «Инновации в мировой педагогике». – Рига, 1995, «Технология обучения».
– Рига, 1999. Ковальов
Георгій Олексійович (1947 – 1996) – доктор психологічних наук
(1991 р.), професор Академії державної служби при Президентові Російської
Федерації. Наукові інтереси: методи активного соціально-психологічного
навчання, проблеми психології взаємодії, екологічна психологія. Основні праці: «Проблемы психологии
воздействия», 1991 р.; «Теория и практика психологического воздействия», 1991
р., «Психология познания людьми друг друга», 1983; «Об активном обучении
педагогическому общению», 1986 р.; «Общение и диалог в практике обучения,
воспитания и психологической консультации», 1987 р.
Василь
Іванович – кандидат педагогічних наук (2005 р.), доцент,
завідувач науково-дослідної лабораторії експериментальної педагогіки та
педагогічних інновацій Інституту післядипломної педагогічної освіти
Київського міського педагогічного університету імені Бориса Грінченка. Коджаспіров
Олексій Юрійович – кандидат психологічних наук, доцент,
завідувач сектором дистанційного консультування «Дитячий телефон довіри»
Центру екстреної психологічної допомоги Московського міського
психолого-педагогічного університету. Коджаспірова
Галина Михайлівна – доктор філософських наук, професор,
член-кореспондент Міжнародної академії інформатизації. Колб
Девід (David Kolb) (1939 р.) – американський теоретик
проблем професійної освіти, психології навчання дорослих, доктор філософії
Гарвардського університету (1964 р.). Колеснікова
Ірина Аполлонівна – доктор педагогічних наук, професор,
дійсний член Академії гуманітарних наук, заступник директора з науки і освіти
Інституту освіти дорослих Російської академії освіти (Санкт-Петербург). Автор
понад 70 праць, серед яких: три монографії, шість методичних посібників.
Автор концепції онтопарадигмального підходу до аналізу педагогічної
реальності. («Педагогическая реальность в зеркале межпарадигмальной
рефлексии». – СПб, 1999). Сфера актуальних наукових інтересів: філософія
педагогіки як наукова сфера та навчальна дисципліна; історія світової
педагогічної культури; проблеми
гуманітаризації і гуманітарної експертизи в освіті; педагогічні
технології; підвищення кваліфікації у сфері освіти; проблеми педагогічної
майстерності. Колєченко
Олександр Кузьмич –
доктор психологічних наук, професор, декан психолого-педагогічного факультету
Санкт-Петербурзького державного університету педагогічної майстерності. Сфера
наукових інтересів – психологічна служба в системі освіти. Колток
Леся Богданівна –
кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та методики початкового навчання Дрогобицького державного
педагогічного університету ім. І.Франка.
Костенко
Ліна Василівна (19 березня 1930 Р., Ржищів, Київська
область) – українська письменниця – шістдесятниця, поетеса, Лауреат
Шевченківської Премії (1987 Р.), Премії Антоновичів (1989 О.), Премії
Петрарки (1994 р.), почесний професор
Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького
університетів. Авторка поетичних
збірок «Над берегами вічної ріки» (1977 р.), «Неповторність» (1980 р.), «Сад
нетанучих скульптур» (1987 р.), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979 р.,
Шевченківська премія, 1987 р.), поеми «Берестечко» (1999 р., 2010 р.). У 2010
р. опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого». У
лютому 2011 р. вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди
ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. У 2011 р. у видавництві
«Либідь» вийшла монографія про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства
Івана Дзюби. Котарбінский Тадеуш
(польск. Tadeusz Kotarbiński; 31
березня 1886 р., Варшава – 3 жовтня 1981 р., Вавр) – польський філософ і логік, представник
Львівсько-варшавської школи, професор Варшавського університету, ректор
університету в Лодзі (1945 – 1949 рр.), президент Польської академії наук
(1957 – 1962 рр.). Своє філософське вчення назвав реїзмом. Основні праці: «Elementy teorii poznania, logiki formalnej i metodologii nauk» (1929 р.); «Traktat o dobrej robocie» (1953 р.); «Sprawność i błąd»
(1956 р.); «Medytacje o życiu godziwym» (1966 р.); «Abecadło praktyczności»
(1972 р.).
Краєвський
Володар Вікторович (23
липня 1926 р., Самара – 8 квітня 2010 р.) – доктор педагогічних наук (1978
р.), професор (1986 р.), дійсний член Російської академії освіти. Розробник концепції методології педагогіки як системи
знань про основи і структуру педагогічної теорії, про принципи, способи
отримання знань та обґрунтування програм, логіки, методів та оцінки якості
соціально-наукових досліджень. Головними складовими концепції формування
педагогічної теорії В. Краєвського є: загальні характеристики теоретичного
знання у його специфіці відносно до інших видів педагогічного знання;
визначення наукового педагогіки серед інших наук; умови, які необхідно
дотримуватися при формуванні педагогічної теорії; способи цілеспрямованого формування
теоретичного знання у контексті педагогічного дослідження і оцінки його
якості. Разом із ученими М. Скаткіним і І. Лернером обґрунтував чотири
елементи змісту освіти: система знань про природу, суспільство, мислення,
техніку, способи діяльності; досвід здійснення вже відомих суспільству
способів діяльності; досвід творчої діяльності; досвід і норми
емоційно-вольового ставлення до світу, іншого як умова формування переконань,
ідеалів, системи цінностей, духовної сфери особистості. Автор понад 200
наукових праць. Основні праці: «Проблемы научного обоснования обучения». –
М., 1977; «Теоретические основы содержания общего среднего образования»
(співредактор і співавтор). – М., 1983; «Теоретические основы процесса
обучения в советской школе» (співредактор і співавтор). – М., 1989;
«Методология педагогического исследования». – Самара, 1994; «Повышение квалификации
Кремень
Василь Григорович – доктор філософських наук (1991 р.),
академік Національної академії наук України (2000 р.) та Національної
академії педагогічних наук України (1995 р.), Президент Національної академії
педагогічних наук України ( з 1997). Коло наукових інтересів: проблеми філософії освіти,
цілісний політичний аналіз основних етапів української історії, філософія як
наука. Автор близько 370 наукових праць. Основні праці: «Україна:
альтернативи поступу (критика історичного досвіду)»; «Україна: шлях до себе.
Проблеми суспільної трансформації»; «Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції»
(у співавторстві з В. В. Ільїним). Кроудер Норман Аллісон (6 квітня 1921 р. – 11 травня 1998 р.) – професор Іллінойського Технічного Коледжу, винахідник
розгалуженого алгоритму програмованого навчання, який враховує індивідуальні можливості
особистості у процесі навчання та діалоговий тип взаємодії, засновник компанії «Crowder Scientific Company», яка реалізувала ідеї комп’ютерного навчання. Автор і
редактор серії навчальних книг «TutorText», опубликованих наприкінці 50-х рр. ХХст. годов. Кукуєв Олександр Іванович (1955 р.) – кандидат педагогічних наук,
доцент. Сфера наукових інтересів: особистісно орієнтована освіта, освіта
дорослих у Росії і за кордоном, моніторинг в освіті. Курганов Сергій Юрійович – учитель початкових
класів Харківської гімназії «Очаг» (з 1998 р.), педагог-дослідник,
один із засновників Школи діалогу культур, співавтор програми з математики в
системі розвиваючого навчання. На початку 80-тих рр. ХХ ст. почав проводити
уроки-діалоги (що стало основою для книги «Ребенок и взрослый в учебном диалоге»).
Ланґе Микола Миколайович (24
березня 1858 р. – 15 лютого 1921 р.) – український та російський психолог
німецького походження; професор філософії Одеського університету, засновник
Вищих жіночих курсів у Одесі; створив першу в Російській імперії лабораторію
експериментальної психології; праці з історії етики, дослідження уваги,
фундаментальні «Психологічні студії», «Психологія». Ланге заперечував поняття
волі як особливої, специфічної сили, вважав, що воля виникає з відчуттів як
певний імпульс, вона не усвідомлюється людиною, усвідомленими є самі рухи,
які вже виконані. Воля (за Ланге) – це практичне знання про доцільні рухи, що
виникло завдяки попередньому досвіду (стаття «Елементи волі» (1890 р.), книга
«Душа дитини в перші роки життя» (1892 р.). Основні праці: «Листи Елоїзи до
Абеляру». – Одеса, 1892 р.; «Переказ з примітками першого Аналітики
Аристотеля». – СПб., 1894 р.; «Історія моральних ідей XIX століття». – СПб.,
1888 р.; «Підручник логіки». – Одеса, 1898 р.; «Душа дитини». – СПб., 1892
р.; «Теорія У. Вундта про початок міфу». – Одеса, 1912 р.; «Великі мислителі
XIX століття. Лекція I. Кант і «Критика чистого розуму». – Одеса, 1901 р. Левітес Дмитро Григорович – доктор
педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогічного проектування
Мурманського державного педагогічного університету.
Лейбніц (Ляйбніц) Ґотфрід
Вільгельм (1 липня 1646 р.,
Лейпциг – 14 листопада 1716 р., Ганновер) – провідний німецький філософ,
логік, математик, фізик, мовознавець та дипломат, засновник і перший
президент Берлінської академії наук, іноземний член Французької академії
наук, розробник проектів розвитку освіти і державного керування в Росії.
Передбачив принципи сучасної комбінаторики. Створив першу механічну лічильну
машину, здатну виконувати додавання, віднімання, множення й ділення. Незалежно від Ньютона створив диференціальне й
інтегральне числення і заклав основи двійкової системи числення. У рукописах
і листуванні, які було надруковано лише в середині Х1Х ст., розробив основи
теорії детермінантів. Зробив вагомий внесок у логіку і філософію. Мав
надзвичайно широке коло наукових кореспондентів, багато ідей викладених у
рукописах і листуванні, ще й досі повністю не опубліковано.
Леонтьєв
Олексій Миколайович (5 лютого 1903 р., Москва – 21 січня 1979
р., Москва) – радянський психолог, який займався проблемами загальної
психології і методологією психологічного дослідження, завідуючий відділом у
секвої психології Української психоневрологічної академії у Харкові (1931 –
1933 рр.), завідувач кафедри Харківського педагогічного інституту (1933 –
1938 рр.), професор (1941 р.), завідувач кафедри психології філософського
факультету Московського державного університету (1951 р.), дійсний член АПН
РСФСР (1950 р.), засновник факультету психології (1966 р.). Основні праці: «Развитие памяти». – М., 1931;
«Восстановление движения». - М., 1945 (у співавт.); «К вопросу о
сознательности учения». – М., 1947; «Очерк развития психики». – М., 1947; «Психология человека и технический
прогресс». – М., 1962 (у
співавт.); «Потребности, мотивы и эмоции».– М., 1971; «Деятельность. Сознание. Личность». – М.,
1977.
Лернер Ісаак Якович (4
квітня 1917 р. – 1 березня 1996 р.) – доктор педагогічних наук, професор,
член-кореспондент АПН СРСР (1990 р.), дійсний член Російської академії освіти
(1992 р.). Основні наукові ідеї:
розробник теорії побудови сучасного шкільного підручника, теорії проблемного
навчання; розкрив дидактичні основи і розробив систему методів навчання;
розкрив зв'язок між методами навчання, організаційними формами, засобами і
прийомами навчання; обґрунтував склад і структуру змісту освіти, адекватне
соціальному досвіду; розробив цілісну концепцію освітнього процесу як
системи; розробив класифікацію методів навчання (у співавторстві з
М.Скаткіним): інформаційно рецептивний, репродуктивний, проблемного викладу, евристичний,
дослідницький. Лєсохіна Людмила Миколаївна – доктор
педагогічних наук, професор. Лисенкова Софія Миколаївна – педагог-новатор,
заслужений учитель СРСР. З 1946 р. безперервно працювала вчителем
початкових класів у Москві. До 70-х років нею були сформульовані основні
постулати методики випереджувального навчання, які сприяли розвитку такого
напрямку, як педагогіка співробітництва. Основні ідеї: коментоване
управління навчанням; виховання
успіхом; опорні схеми; перспективне навчання. Основні праці: «Метод опережающего обучения». – М.,
1988; «Когда легко учиться». – М., 1981.
Локк Джон
(1632 р., Рінґтон, Сомерсет, Англія – 1704
р., Ессекс, Англія) – англійський філософ, один із основних представників
англійського емпіризму та Просвітництва, основоположник
емпірико-сенсуалістичної теорії пізнання. Локк вважав, що у людини немає вроджених ідей. Людина
від народження готова сприймати навколишній світ за допомогою своїх почуттів
через внутрішній досвід –
рефлексію. «Дев'ять десятих людей робляться такими, якими вони є, тільки
завдяки вихованню». Найважливіші завдання виховання: вироблення характеру,
розвиток волі, моральне дисциплінування. Мета виховання – виховання джентльмена, який вміє вести свої справи
виразно й передбачливо, ділової людини, витонченої у спілкуванні. Кінцеву
мету виховання Локк представляв у забезпеченні здорового духу в здоровому
тілі («ось коротке, але повний опис щасливого стану в цьому світі»). Головна
особливість педагогічної системи Локка – утилітаризм (кожен предмет повинен
готувати до життя). Виховання джентльмена включає (всі складові виховання
повинні бути взаємопов'язані): фізичне виховання; розумове виховання;
релігійне виховання; моральне; трудове виховання. Основний дидактичний
принцип – у навчанні
спиратися на інтерес і допитливість дітей. Головним виховним засобом є:
приклад і середовище. Стійкі позитивні звички виховуються ласкавими словами
та лагідними навіюваннями. Фізичні покарання застосовуються тільки у
виняткових випадках зухвалої й систематичної непокори. Розвиток волі
відбувається через уміння переносити труднощі, чому сприяють фізичні вправи й
загартовування. Зміст навчання: читання, письмо, малювання, географія, етика,
історія, натурфілософія, хронологія, бухгалтерія, рідна мова, французька
мова, латинська мова, арифметика, геометрія, астрономія, фехтування, верхова
їзда, танці. Локк сприймає фізичну працю як доповнення до розумової
діяльності. Найвідоміші твори: «Два трактати про правління», «Листи про
терпимість», «Розвідка про людське розуміння» (український переклад Наталки
Бордукової вийшов друком у харківському видавництві «Акта»). Ломтєва Тетяна Миколаївна – доктор педагогічних наук, професор, завідуюча
кафедрою англійської мови, декан факультету романо-германських мов
Ставропольського державного університету. Сфера наукових інтересів: теорія і
методика професійної освіти: формування критичної автономії суб’єктів
навчання в умовах андрагогічного підходу до професійної підготовки студентів
лінгвістичних спеціальностей; теорія мови: інтеграція соціокультурних
детермінант у лінгвістичний образ мовленнєвої особистості. Лук’янець Валентин Сергійович –
доктор філософських наук (1993 р.), професор Національного університету
біоресурсів і природокористування України. Напрям наукових досліджень –
філософські проблеми природознавства. Лук’янова Лариса Борисівна – доктор
педагогічних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу
андрагогіки Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН
України. Мазниченко Марина Олександрівна – кандидат педагогічних наук, доцент, заступник
першого проректора Сочинського державного університету туризму і курортної
справи. Максименко Юрій Борисович –
доктор психологічних наук, професор. Макшанов Сергій Іванович – доктор
психологічних наук, керівник проектів «Інститут Тренінгу – АРБ Про» (Санкт-Петербург): «Розробка стратегії
компанії», «Впровадження технології стратегічного планування», автор і
розробник тренінгів із стратегічного управління і планування, управління
персоналом. Мамфорд Алан
– британський психолог,
один із розробників тесту для визначення стилю навчання. Маноха Ірина Петрівна
– доктор психологічних наук, професор. Маралова Катерина Олександрівна – доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії
інформатизації неперервної педагогічної освіти Інституту педагогічної освіти
і освіти дорослих Російської академії освіти.
Марон Аркадій Євсейович – доктор
педагогічних наук, професор, співробітник лабораторії теорії і технології
загальної і професійної неперервної освіти дорослих Інституту педагогічної
освіти Російської академії освіти. інформаційне забезпечення неперервної освіти
дорослих, експериментальна апробація інноваційних моделей і технологій
відкритої освіти дорослих, проблеми післядипломної освіти педагогічних
кадрів. Наукові праці: «Теоретико-методологические основы проектирования
обучения взрослых», «Основы профессиональной подготовки учителей», «Методика
учебных занятий по физике в вечерней школе», «Физика. Законы. Формулы.
Задачи», «Дидактика последипломного образования», «Практическая андрагогика»
та ін. Маслова Світлана Володимирівна – генеральний директор дослідницького центру
«Awareness Way», незалежний експерт (соціолог, психолог). Сфера професійних
інтересів: проведення фокус-груп, експертних інтерв’ю.
Маслоу Абрахам (1
квітня 1908 р., Нью-Йорк – 8 червня 1970 р., Нью-Йорк) – доктор психології
(1934 р.), засновник гуманістичної психології, розробник теорії
самоактуалізації. Маслоу вважав, що всі самоактуалізовані люди мають загальні
характерні риси: самоповагу і повагу до інших; доброзичливість і терпимість;
інтерес до навколишнього світу; прагнення розібратися в собі тощо. Основні
праці: «A Theory of Human
Motivation» (опубліковано у Psychological
Review, 1943, Vol. 50 #4, pp. 370–396); «Motivation and Personality» (1-е видання: 1954, 2-е видання:
1970, 3-є видання 1987); «Religions,
Values and Peak-experiences» - Columbus, Ohio: Ohio State University
Press, 1964; «The Psychology of
Science: A Reconnaissance». - New York: Harper & Row, 1966; Chapel
Hill: Maurice Bassett, 2002. Мелія Марина Іванівна – професор психології, генеральний директор
психологічної консультативної компанії «ММ-Клас». Автор досліджень із проблем
психології коуч-консультування. Мід Джордж Герберт (27 лютого 1863 р. – 26 квітня 1931 р.) – американський соціолог та філософ, представник
Чикагської соціологічної школи, засновник символічного інтеракціонізму.
Основні ідеї Міда: ввів у соціологію поняття самість («Self»): ставлення людини до себе як до об'єкта; самість
поділяв на I та Me; основою
взаємодії індивідів є жест (перша фаза міжособистісної взаємодії та стимул,
на який реагують інші учасники); розвиток особистості відбувається впродовж
трьох етапів: play, game та прийняття
на себе ролі «узагальненого іншого». Моісєєва Марина
Володимирівна – кандидат
педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії дистанційного
навчання Інституту загальної середньої освіти Російської академії освіти.
Монтесорі
Марія (31
серпня 1870, К'яравалле (Центральна Італія) – 6 травня 1952, Ноордвік-ан-Зеє,
Нідерланди) – італійський лікар, педагог, перша італійка, що стала доктором
медицини; розробниця педагогічної системи виховання і навчання дітей
дошкільного і молодшого шкільного віку; дидактичного матеріалу, який
базувався на концепції активної особистості, що саморозвивається через серію
реакцій, викликаних систематичним впливом; довела, що різні типи навичок у
дитини краще виховувати у певному віці (від 0 до 6 років – сенситивний період розвитку мовлення, рухів
і дій; від 0 до 3 років –
сенситивний період сприйняття порядку; від 1.6 до 2.6 років – сенситивний період сприйняття маленьких
предметів; від 2.5 до 6 років
– сенситивний період розвитку соціальних навичок). Морено Якоб (Джекоб) Леві (18 травня 1889 р. – 14
травня 1974 р.) – американський психіатр, соціальний психолог, дослідник
процеси у малій групі, дослідив, що психічне благополуччя особистості
визначається її місцем у системі міжособистісних відносин, розробник методу
соціометрії і психодрами. Мьоде – німецький
соціальний психолог, професор, розробник програми дослідження в царині
політичної пропаганди. Назаренко Ганна Іванівна
– кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач
кафедри методики дошкільної та початкової освіти Комунального вищого навчального закладу «Харківська академія
неперервної освіти». Нечепоренко
Лідія Сергіївна – доктор педагогічних наук, професор,
завідувач кафедри педагогіки Харківського національного університету імені
В.Н. Каразіна
Ничкало
Нелля Григорівна – доктор педагогічних наук (1985 р.),
професор (1987 р.), дійсний член Національної Академії педагогічних наук
України (1995 р). Сфера наукових інтересів: теоретичні й методичні основи
неперервної професійної освіти; особливості соціально-педагогічної роботи з
жіночою молоддю; освіта дорослих; професійна підготовка кваліфікованих
робітників для різних галузей виробництва; історико-педагогічні проблеми
розвитку української освіти; аксіологічні аспекти виховання учнів професійно-технічних
навчальних закладів. Під науковим керівництвом Н.Г.Ничкало розроблено
Концепцію розвитку професійної освіти в Україні (1991 р.), Концепцію
Державного стандарту ПТО (1998 р.), Концепцію розвитку професійно-технічної
(професійної) освіти (2004 р.). Нікітін Борис
Павлович (1916 р. –1999 р.) – один із засновників методики раннього розвитку,
педагогіки співробництва, автор терміну «безповоротного згасання можливостей
ефективного розвитку здібностей». Основні праці: «Развивающие игры». – М., 1985; «Ступеньки творчества или развивающие игры».
– М., 1991; «Детство без болезней».– С.- П.,1996. Нікуліна Алла Степанівна – кандидат
педагогічних наук, професор Донецького інституту післядипломної освіти інженерно-педагогічних
працівників. Ноулз Малколм Шеперд (Malcolm Shepherd Knowles) (24
серпня 1913 р. – 27 листопада 1997 р.) – американський дослідник проблем
навчання дорослих, засновник андрагогіки, ад’юнкт-професор з проблем навчання
дорослих Бостонського університету (1959 р.). Основні праці: «The Modern
Practice of Adult Education From Pedagogy to Andragogy» [Text] / M. S.
Knowles. – Chicago, 1980; «The Adult Learner: the Definite Classic in Adult
Education and Human Resource Development» [Text] / M. S. Knowles, E. F.
Holton III, and R. A. Swanson. – San Diego : Elsevier, 2005.
Олійник Віктор Васильович – доктор
педагогічних наук (2004 р.), професор, дійсний член Національної Академії
педагогічних наук України, дійсний
член Міжнародної слов’янської академії освіти ім. Я.А.Коменського, заслужений
працівник освіти України, ректор Державного вищого навчального закладу
«Університет менеджменту освіти», керівник наукової школи з проблем
дистанційного навчання педагогічних працівників в системі післядипломної
освіти. Напрями наукових досліджень:
дистанційне навчання в системі підготовки та підвищення кваліфікації керівних
і педагогічних кадрів освіти; управління освітою; післядипломна освіта;
професійна освіта. Основні праці: «Управління
розвитком системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників
професійно-технічної освіти: наук.-метод. посіб.». – К., 2002; «Наукові
основи управління підвищення кваліфікації педагогічних працівників
профтехосвіти» (монографія). – К., 2003; «Управління підвищенням кваліфікації
працівників профтехосвіти в умовах трансформації суспільства». – К., 2009;
«Підвищення кваліфікації працівників профтехосвіти: концептуальні та
організаційно-методичні засади. – К., 2009; «Менеджмент розвитком фахового
зростання педагогічних працівників профтехосвіти в сучасних умовах». – К.,
2009. Олпорт Гордон Уіллард (11 листопада 1897 р., Монтесуме (Індіана) – 9 жовтня
1967 р.) – американський психолог, доктор психології (1922 р.), професор
психології (1942 р.) Гарвардського університету. Розробив теорію рис
особистості, висунув ідею функціональної автономії мотивів, визначав загальне
та індивідуальне в особистості, вирізняв загальні риси та особистісні риси,
ввів поняття «пропріум» (лат. proprium – особистісна власність). Основні праці: «Становление личности»:
Избранные труды / [Пер. с англ. Л. В.Трубицыной и Д. А.Леонтьева]; под общ.
ред. Д. А.Леонтьева. – М.: Смысл, 2002. Онищук Василь Онисимович (1919 р. – 1989 р.) – український педагог, учитель,
відмінник народної освіти, фахівець в галузі дидактики, викладач педагогіки,
психології, географії Бершадського педагогічного училища, завідувач відділу
дидактики Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, лауреат премії ім. Н.
К. Крупської. Наукові інтереси: зміст i структура засвоєння учнями знань, формування навичок i вмінь; шляхи підвищення якості знань та ефективності
процесу навчання; типологія, структура і методика уроку Автор близько 20
книжок для вчителів. Онушкін Віктор Григорович (4 вересня 1930 р., Ленінград – 4 липня 1997 р) –
доктор економічних наук, професор, член-кореспондент АПН СРСР (1978 р.),
дійсний член АПН СРСР (1985 р.), дійсний член Російської академії освіти
(1993 р.). Сфера наукових інтересів: освіта дорослих, проблеми вищої освіти.
Основні праці: «Теоретические основы непрерывного образования». – М., 1987 (у
співавт.). Осборн Алекс (24 травня 1888 р. – 13 травня 1966 р.) – автор
техніки розвитку творчого потенціалу – мозкового штурму, створив Творчий освітній фонд (1954
р.).
Палтишев
Микола Миколайович – учитель-новатор, учитель фізики в Одеській
загальноосвітній школі №55 І-ІІІ ступенів, кандидат педагогічних наук,
доцент, автор поетапної системи навчання. Досвід роботи був
вивчений Держкомітетом СРСР та УРСР з професійно-технічної освіти, АПН СРСР і
запропонований для поширення в усі навчальні установи СРСР і України. Основні
праці: «Пошуки філософського смислу шкільної освіти» // Рідна школа. – 2003.
– № 1; «Що формує міцні
знання: репродукція чи творчі методи?» // Завуч. – 2006. - №7; «Психолого-педагогічні основи
навчання фізики» // Фізика та астрономія в школі: Науково-методичний журнал.
– 2003. – № 5; «Від звичайних
дітей до дітей індиго, або як формувати наукове мислення учнів // Директор
школи, ліцею, гімназії. – 2008. – №
2; «Чи можна сьогодні захистити профтехосвіту?» // Професійно-технічна
освіта : науково-методичний журнал. – 2010. – № 3. Паніна Тетяна Семенівна – доктор педагогічних наук, ректор державного освітнього
закладу «Кузбазький регіональний інституту розвитку професійної освіти». Петренко Марина Олександрівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри
педагогіки Ростовського державного університету. Петров Олександр Євгенійович – кандидат технічних наук, провідний науковий
співробітник лабораторії дистанційного навчання Інституту загальної середньої
освіти Російської академії освіти.
Попович
Мирослав Володимирович (12
квітня 1930, Житомир) – доктор філософських наук (1966 р.), професор,
академік Національної Академії наук України (2003 р.), директор Інституту
філософії імені Григорія Сковороди Національної Академії наук України (з 2001
р.). Автор понад 100 наукових праць,
присвячених проблемам логіки, методології та філософії науки, філософії й
історії культури. Серед них монографії: «О философском анализе языка науки»
(1966); «Логіка і наукове пізнання» (1971); «Философские вопросы семантики»
(1975); «Очерк истории логических идей в культурно-историческом контексте»
(1979); «Григорій Сковорода» (1984, у співавт.), «Мировозрение древних
словян» (1985); «Микола Гоголь» (1989); «Україна і Європа: праві і ліві»
(1996); «Раціональність і виміри людського буття» (1997); «Червоне століття»
(2005). Пєхота Олена Миколаївна – доктор педагогічних наук, професор, директор Інституту педагогічної освіти Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Пироженко Лідія Володимирівна – кандидат педагогічних наук,
науковий співробітник лабораторії історичної освіти Інституту педагогіки НАПН
України. Платов Валерій Якович – кандидат технічних наук, професор, директор тренінгового центру
Всеросійської академії зовнішньої торгівлі. Полат Євгенія Семенівна (12 лютого 1937 р., Ленінград – 28 травня 2007 р., Москва) – доктор педагогічних наук, професор. Автор досліджень
із проблем навчання іноземних мов, методів проектів, теорії і практики
дистанційного навчання, педагогічних технологій особистісно орієнтованого
навчання, використання Інтернет – технологій і ресурсів у системі освіти.
Полонський
Валентин Михайлович (16 жовтня 1938 р.) – доктор педагогічних
наук, професор, член-кореспондент Російської академії освіти (1996 р.). Автор
160 робіт (в том числі 14 книг із проблем загальної і нормативної
методології, педагогічної термінології). Основні праці: «Оценка качества
научно-педагогических исследований». – М., 1987;«Междисциплинарные
исследования в педагогике». – М., 1994; «Словарь понятий и терминов по
законодательству Российской Федерации об образовании». – М., 1995;
«Словарь-справочник «Научно-педагогическая информация» . – М., 1995; «Словарь
понятий и терминов по образованию и педагогике». – М., 2000; «Словарь ло
образованию и педагогике». – М., 2004. Пометун
Олена Іванівна – доктор педагогічних наук, професор,
завідуюча лабораторією суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки НАПН
України. Наукові інтереси: теорія та методика навчання предметів
суспільствознавчого циклу в середній і вищій школі; інтерактивні й тренінгові
технології навчання і підвищення кваліфікації педагогів. Автор більше 160
друкованих праць із історії,
правознавства, етики, громадянської освіти для учнів, посібників для вчителів.
Поппер
Карл Раймунд (28
липня 1902 р., Відень – 17 вересня 1994 р., Лондон) – британський філософ,
логік і соціолог, професор Лондонської школи економіки і політичних наук (з
1946 р. до середини 70-х рр.), автор і представник школи «критичного
раціоналізму» – спроби конструктивного теоретичного подолання логічного
позитивізму. Запропонував принцип фальсифікації (принципової спростованості
будь-якого твердження) на противагу принципу верифікації. Стверджував
органічну єдність теоретичного й емпіричного рівнів організації знання, а також
гіпотетичний характер і схильність до помилок (принцип «фалібілізму»)
будь-якої науки. Суспільним ідеалом Поппера виступало «відкрите суспільство»,
влада розуму, справедливість, воля, рівність і запобігання міжнародних
злочинів. Основні твори:
«Логіка наукового дослідження» (1935), «Відкрите суспільство та його вороги»
(1945), «Злиденність історицизму» (1945), «Припущення і спростування» (1963),
«Об'єктивне знання. Еволюційний підхід» (1972), «Автобіографія (Пошуку немає
кінця)» (1974), «Відповідь моїм критикам» (1974), «Особистість та її мозок»
(у співавторстві з Дж. Екклсом, 1977), «Реалізм і ціль науки» (1983). Пуцов
Володимир Іванович – кандидат педагогічних наук, професор
кафедри філософії і освіти дорослих Державного вищого навчального закладу
«Університет менеджменту освіти». Автор понад 60 наукових праць, серед яких –
7 навчально–методичних посібників (у співавт.). Наукові інтереси:
теоретико-прикладне обґрунтування цілей, завдань, змісту, форм і методів
післядипломної педагогічної освіти. Пушкарьова
Тамара Олексіївна – кандидат педагогічних наук,
доцент, заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти
Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, науковий керівник проекту «Росток». Автор близько 40 науково-методичних праць, серед яких
навчально-методичний комплекс із інтегрованого курсу «Навколишній світ». П’ятакова Галина Павлівна –
кандидат філологічних наук, доцент
кафедри загальної і соціальної педагогіки Львівського
національного університету імені Івана Франка. Наукові інтереси: використання інтерактивних методик викладання
у вищій школі, професійно-педагогічна підготовка магістрів-філологів. Райков Борис Євгенійович (8 вересня 1880 р., Москва – 1 серпня 1966 р., Ленінград) – доктор педагогічних наук (1944 р.), професор (1918 р.),
дійсний член АПН РСФСР (1945 р.),
методист-біолог і історик природознавства. Основні твори: «Человек и
животные». – К., 1913; «Практич. занятия по анатомии и физиологии человека».
– М. – Л., 1927; «Методика и техника экскурсий». – М. – Л., 1930; «Общая
методика естествознания».– М. – Л., 1947. Ревакович Марія (, Лідзбарк Вармінскім, Польща) – поетеса, член Нью-Йоркської групи, доктор філософії,
професор-дослідник Ратгерського Університету при Гарвардському Українському
Науковому Інституті, укладач виданої в Києві антології цієї групи під назвою
«Півстоліття напівтиші».
Роджерс
Карл Ренсом (8 січня 1902 р. – 4 лютого 1987 р.) –
доктор філософії (1931 р.), професор Вісконсінського університету (1957 –
1963 рр.), один із засновників гуманістичної психології, головний розробник
орієнтованої на особистість психотерапії («клієнт-центрована терапія») (1967
р.), засновник Центру вивчення людини (Каліфорнія, 1968 – 1987 рр.). Основні
праці: «Freedom to learn» (1969, 1983); «On encounter groups» (1970);
«Becoming partners: marriage and its alternatives» (1972); «On personal
power» (1977); «A way of being» (1980). Розіна
Неллі Михайлівна (3 травня 1947 р., Кемерово) – кандидат
педагогічних наук (1998 р.), доцент (2002 р.) федерального державного
освітнього закладу вищої професійної освіти «Фінансовий університет при Уряді
Російської Федерації». Наукові інтереси: науково-методичні аспекти
розроблення державних освітніх стандартів і основних освітніх програм
професійної освіти. Автор близько 60 публікацій.
Роменець
Володимир Андрійович (1926 – 1998) – доктор психологічних наук, професор, академік АПН України, засновник
школи історико-психологічних досліджень в Україні. Наукові інтереси: проблеми
загальної психології, історія всесвітньої та української психології,
історична психологія, психологія творчості. Автор циклу фундаментальних праць
із історії світової психології у семи томах («Історія психології», «Історія
психології стародавнього світу та середніх віків», «Історія психології епохи
Відродження», «Історія психології XVII століття», «Історія психології епохи
Просвітництва», «Історія психології XIX – початку XX століття», «Історія
психології XX століття»), «Психологія творчості», «Жизнь и смерть в научном и
религиозном истолковании», «Фантазія, пізнання, творчість». Савенков Олександр Ільїч –
доктор педагогічних наук, доктор психологічних наук, професор кафедри
психології розвитку, директор Інституту педагогіки і психології освіти
Московського державного педагогічного університету. Основні наукові інтереси:
психологія обдарованості та творчості; діагностика і розвиток інтелекту,
креативності дитини; психологія дослідницької поведінки.
Савчин Мирослав Васильович – доктор психологічних наук (1997 р.), професор (2000 р.),
завідувач кафедри психології (з 1987 р. – дотепер) Дрогобицького
державного педагогічного інституту імені Івана Франка. Автор понад 200
наукових праць, зокрема монографій:
«Психологія відповідальності особистості» (1996, 2008), «Духовний потенціал
людини» (2001, 2010), «Педагогічне спілкування: науково-практичні проблеми»
(1993, у співавторстві), «Психологія хворого» (1994, у співавторстві),
«Психологічні основи ефективності виховних технологій» (2004, у
співавторстві) та ін. Розробник авторської системи психологічної підготовки
майбутніх педагогів до практичної діяльності.
Селевко Герман Константинович (15 лютого 1932 р., Ярославль) – кандидат педагогічних наук (1964 р.), професор (1989
р.), автор концепції освітньої технології як сукупності трьох основних
взаємопов’язаних компонентів: наукового, формального-описового та
процесуально-діяльнісного. Автор понад 200 наукових і науково-методичних
робіт із проблем методики та технології навчання. Основні праці: «Современные
образовательные технологии»; «Энциклопедия образовательных технологий».
создает полноценное многомерное представление о мировом образовательном
пространстве. Сборник задач по физике», «Лабораторный практикум по
измерениям», «Педагогические основы деятельности инженера», «Педагогика
сотрудничества», «Новое педагогическое мышление». Семенов Ігор Микитович – доктор психологічних наук, професор Національного
дослідницького університету – Вища школа економіки, директор Інституту
рефлексивної психології творчості і гуманізації освіти створив наукову школу
рефлексивно-гуманітарної психології, акмеології і педагогіки творчості. Сфера
наукових інтересів: історія і методологія науки, акмеологія, ергономіка,
психологія творчості, гуманізація загальної, додаткової, вищої професійної
освіти. Автор понад 450 наукових праць. Сиротенко
Григорій Олексійович –
завідуючий центром педагогічних інновацій та інформації Полтавського
обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім.
М.В.Остроградського. Сисоєва Світлана Олександрівна – доктор педагогічних
наук (1997 р.), професор, член-кореспондент НАПН України, завідувач
науково-дослідної лабораторії Київського університету імені Бориса Грінченка,
засновник наукової школи з проблем творчості і технологій у неперервній
професійній освіті. Наукові інтереси: освітологічні
засади компетентнісної, особистісно-професійної освіти в умовах
багатопрофільного університету, проблеми неперервної професійної освіти,
інноваційні технології в освіті. Автор понад 300 наукових праць та
публікацій. Сіре Роберт Річардсон (31
серпня 1908 р., Пало-Альто, Каліфорнія – 22 травня 1989 р.) – американський
психолог, доктор філософії Йельського університету (1932 р.), викладач
психології в університеті Іллінойсу (1932 – 1936 рр.), керівник лабораторії
розвитку людини в Гарвардському університеті (1949 – 1953 рр.), президент
американської Психологічної Асоціації (1951 р.). Наукові інтереси: дитяча
психологія. Основні праці: «Frustration and aggression» (1939); «Survey of
objective studies of psychoanalytic concepts» (1943); «Patterns of child
rearing» (1957); «Identification and child rearing» (1966); «Seven Ages of
Man» (1973); «Your ancients revisited: A history of child development»
(1975). Січкарук Олена Іванівна – кандидат
педагогічних наук, доцент кафедри менеджменту освіти Університету «КРОК».
Скалкін
Володимир Львович (15
листопада 1932 р., Одеса – 30 грудня 1993 р., Одеса) – доктор
педагогічних наук (1987 р.), розробник методики викладання англійської мови
(«проблема психолінгвістичного обґрунтування усного мовлення»), дослідник
усного типу мовлення, класифікував основні компоненти і категорії усної
іншомовної комунікації, розробив і логічно обґрунтував вправи, які
допомагають швидко освоїти іноземну мову Автор понад 15 навчальних посібників
і підручників, зокрема «English for Adults» («Англійський для дорослих»);
«Упражнения по разговорному английскому языку». – М., 1965; 1983;
«Коммуникативные упражнения на английском языке». – М., 2003; «Обучение
диалогической речи». – К., 2004; «Английский язык в ситуациях
общения». – М., 1997.
Скіннер Беррес Фредерик (20
березня 1904 р., Саскуеханне, штат Пенсільванія – 18 серпня 1990 р.,
Кембридж, штат Массачусетс) – доктор психології (1931 р.), професор Гарвардського
університету (1948 р.), винахідник теорії оперантного научіння, автор
художніх і публіцистичних творів, в яких просував ідею широкого застосування
біхевіористських технік модифікації поведінки (зокрема, програмованого
навчання) для покращення суспільства. Основні праці: «The Behavior of
Organisms», 1938; «Science and Human Behavior», 1953; «Verbal Behavior»,
1957; «The Technology of Teaching», 1968; «About Behaviorism», 1974. Скрипник Марина Іванівна – кандидат педагогічних
наук (1996 р.), доцент (2000 р.). Автор
понад 90 наукових та науково-методичних праць із праксеології післядипломної
освіти, історії андрагогіки, педагогіки туризму. Автор навчально-методичних
посібників «Мистецтво бути педагогом», «Загальна і професійна педагогіка»,
«Розвиток україномовної компетентності: теорія та практика» (у співавтор.),
«Елективні курси з розвитку україномовної компетентності педагогічних
працівників» (у співавтор.), навчального посібника «Педагогіка туризму» (у
співавтор.). Славін
Роберт – доктор філософії (1975 р.), професор, директор Центру
дослідження реформ в освіті в Університеті імені Джона Хопкінса в Балтиморі,
науковий розробник проблем стратегії розвитку шкіл із метою задоволення
потреб усіх учнів. Автор понад 200 наукових робіт, в яких досліджуються
проблеми кооперативу, здібностей, школи та організації класної кімнати. Сорочан Тамара Михайлівна –
доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник освіти України.
Наукові інтереси: андрагогічні основи післядипломної освіти педагогічних
працівників; компетентнісний підхід у післядипломній освіті керівників
загальноосвітніх навчальних закладів.
Спіноза
Бенедикт (24
листопада 1632 р., Амстердам – 21 лютого 1677 р., Гаага) – голландський
філософ один з найвідоміших пантеїстів.
Розвинув учення про єдину, невичерпну, нескінченну субстанцію, з
безмежною кількістю атрибутів. Основні
праці: «Короткий трактат про Бога, Людину і його щастя» (1658-1660 рр.),
«Богословсько-політичний трактат» (1670 р.), «Етика» (1675 р.) і «Політичний
трактат» (1677 р.).
Стьопін
В’ячеслав Семенович (19
серпня 1934 р., Навля, Брянська обл.) – доктор філософських наук (1976 р.),
професор (1979 р.), академік Російської академії наук (1994 р.), президент
Інституту філософії Російської академії наук (з 2006 р.). Спеціаліст в області теорії пізнання, філософії і
методології науки, філософії культури. У 1960 – 80 рр. критикував позитивізм, пост – і неопозитивізм.
У 1970 – 80-х рр. розробив концепцію структури й генезису
наукової теорії, відкрив і описав операцію побудови теорії (конструктивного
введення теоретичних об’єктів). У рамках цієї концепції розкрив структуру
основ науки, показав їх взаємозв’язок з теоріями і досвідом, розробив
концепцію типів наукової раціональності (класичний, некласичний,
постнеокласичний), досліджував функції світоглядних універсалій культури і
філософських категорій. Універсалії (категорії) культури функціонують як
форми селективного відбору і трансляції соціально-історичного досвіду, як
категоріальна структура свідомості в конкретній історичній епосі, як
узагальнена структура людського життєвого світу. Довів, що система
універсалій культури слугує генетичним кодом кожного виду і типу цивілізації.
В. Стьопін розробив концепцію типів цивілізаційного розвитку
(традиціоналістський і техногенний), обґрунтував для кожної із цих типів
систему цінностей, дослідив зміни цих смислів у ході історичного розвитку.
Основні праці: «Специфика научного
познания». –
Минск, 1983; «Становление научной
теории: Содержательные аспекты строения и генезиса теоретических знаний
физики». – М.,
1983; «Философская антропология и
философия науки».– М.,
1992; «Философия науки и техники». – М., 1995; «Основания
науки и их социокультурная размерность». – М., 1996; «Эпоха
перемен и сценарии будущого». – М., 1996; «Теоретическое
знание (структура, историческая эволюция)».– М., 2000; «Саморазвивающиеся
системы и постнеклассическая рациональность». – М., 2003; «Философия
науки. Общие проблемы». – М., 2006; «История
и философия науки»: Учебник для аспирантов и соискателей ученой степени
кандидата наук.– М.,
Академический проект, 2011. Сурмін Юрій Петрович – доктор
соціологічних наук, професор, перший заступник директора Інституту проблем
державного управління та місцевого самоврядування Національної
академії державного управління при Президентові України. Суртаєва Надія
Миколаївана – доктор педагогічних наук, професор, завідуюча
лабораторією інноватики і управління в педагогічній освіті Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих
Російської академії освіти. Основні наукові інтереси: інноваційні
процеси в освіті (методологія, теорія, історія і сучасність); педагогічні
технології; теорія проблеми соціальної взаємодії у різних системах; питання
теорії освіти дорослих. Сухобська
Галина Степанівна –
доктор психологічних наук, професор кафедри педагогіки і психології
професійного навчання Санкт-Петербурзького державного університету технології
і дизайну. Наукові інтереси: ціннісно-мотиваційні основи освітньої діяльності
дорослого; соціально-психологічні особливості освітньої діяльності людини у
різні вікові періоди життя; андрагогічні проблеми вищої і післядипломної
освіти. Автор численних праць із проблем психології педагогічного мислення,
когнітивних стилів мислення.
Сухомлинський Василь Олександрович народився 28 вересня 1918 р. у с. Василівка
Онуфріївського району на Кіровоградщині. Після семирічної школи навчався в
Кременчуцькому педагогічному інституті, через хворобу перервав навчання і
згодом продовжив його на заочному відділенні Полтавського учительського
інституту, одержавши диплом учителя української мови і літератури. До війни
працював учителем спочатку в рідному селі, а згодом в Онуфріївській середній
школі, де його призначили завучем. У роки війни був на фронті, а після
тяжкого поранення вчителював в Удмуртії. По війні – завідувач райвно
Онуфріївського району, з 1948 по 1970 рр. директор Павлиської середньої
школи. Він кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР, заслужений
учитель, удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Сухомлинський є автором цілого ряду педагогічних
праць: «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві», «Народження громадянина», «Батьківська педагогіка» та ін. Всього написав 41
монографію, понад 600 наукових статей. У педагогічній спадщині
В.О.Сухомлинського яскраво простежуються соціально-педагогічні ідеї.
Творчість видатного педагога пронизує проблема проектування людини, яка ґрунтується
на ідеї всебічного розвитку особистості. Всі сторони виховання (розумове,
моральне, естетичне, трудове, фізичне) він розглядав у єдності, вважаючи, що
при упущенні чогось одного не розв’яжеться жодне виховне завдання.
Тализіна
Ніна Федорівна (28 грудня 1923 р., Лучінське, Ярославська
обл.) – доктор психологічних наук (1970 р.), професор (1971 р.),
член–кореспондент АПН СРСР (1971 р.), дійсний член АПН СРСР (1989 р.), дійсний член Російської академії освіти
(1992 р.), заслужений професор Московського державного університету імені
М.В.Ломоносова (1997 р.), завідуюча лабораторією «Педагогічна психологія» при психологічному факультеті
Московського державного університету імені М.В.Ломоносова, керівник Центру з
перепідготовки працівників системи освіти. Наукові інтереси: педагогічна
психологія, дидактика, розробниця діяльнісної теорії учіння. Автор біля 400
наукових праць. Основні праці: «Теоретические проблемы программированного
обучения». – М., 1969; «Методика составления обучающих программ»: Учебное
пособие. – М.,1980; «Управление процессом усвоения знаний. (Психологические
основы)». – М., 1975, 1984; «Педагогическая психология. Психодиагностика
интеллекта». (Совместно с Ю.В. Карповым). – М., 1987; «Практикум по
педагогической психологии». – М., 2002, 2008. Тарасов Лев Васильович – кандидат фізико-математичних наук, професор, автор
інноваційної освітньої технології «Екологія і діалектика». Тонконога Євгенія Павлівна – доктор педагогічних наук (1992
р.), професор, головний науковий співробітник Інституту освіти дорослих Російської академії
освіти (Санкт-Петербург). Автор понад 200 робіт, засновниця основ сучасної
теорії освіти дорослих, післядипломної освіти педагогічних кадрів як
самостійної галузі наукового знання, творець і розробник теорії підвищення
кваліфікації керівників освітніх закладів на всіх рівнях системи освіти. Тюнніков
Юрій Станіславович –
доктор педагогічних наук,
професор Таганрозького державного педагогічного інституту імені А.П.Чехова. Унт
Інге Еріховна – доктор педагогічних наук, професор
науково-дослідного інституту Естонії, автор системи індивідуалізації
навчальних завдань. Основна праця: «Индивидуализация и дифференциация
обучения». – М., 1990.
Ушинський Костянтин
Дмитрович (2 березня 1824 р, Тула – 3 січня 1871 р., Одеса) – український
педагог, один із засновників педагогічної науки в Росії, розробник
дидактичної науки, теорії навчання в загальноосвітній школі. Основні ідеї:
уперше теоретично й практично довів ефективність та прогресивність звукового,
аналітико-синтетичного методу навчання грамоти; розробив і науково
обґрунтував основи початкового навчання та виховання дітей; вперше сформулював ідею народності в педагогіці,
подав її як основну складову виховної системи. Основні твори: «Про етичні елементі в російському
вихованні», «Три елементи школи», «Праця в її психічному і виховному
значенні», «Про користь педагогічної літератури», «Питання про народні
школи», «Загальний погляд на виникнення наших народних шкіл», «Недільні
школи», «Про народність у громадському вихованні», «Рідне слово» (посібник
для початкової школи), «Дитячий світ», «Навчальний світ» (хрестоматія),
«Педагогічна антропологія», «Людина як предмет виховання», «Керівництво до
викладання за «Рідним словом».
Фірсов Віктор Васильович (4
лютого 1942 р. – 10 квітня 2006 р.) – кандидат педагогічних наук (1973 р.),
старший науковий співробітник, завідувач лабораторією навчання математиці,
заступник директора Науково-дослідного інституту змісту й методів навчання
АПН СРСР (1968 – 1992 рр.), професор кафедри педагогічної діагностики
Академії підвищення кваліфікації й перепідготовки працівників освіти (1998 –
1999 рр.), професор Московського інституту підвищення кваліфікації
працівників освіти (з 1998 р), науковий керівник дослідницьких проектів:
«Проблема прикладної орієнтації навчання математики» (1973 р.), «Базисна
програма з математики» (1980 р.), «Планування обов'язкових результатів
навчання математики» (1982 – 1985 рр.), «Гуманізація й демократизація
обов'язкового навчання на основі рівневої диференціації» (1992 – 2001 рр.),
«Московські освітні стандарти» (1995 – 1997 рр.), «Програма розвитку й
удосконалювання системи державних освітніх стандартів і тестування» (1999 –
2001 рр.). Основні дослідницькі інтереси: загальна дидактика, зміст загальної
освіти, методика навчання математики. Автором понад 300 публікацій з питань
загальної й математичної освіти. науковим керівником понад 30 дисертацій на
здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук.
Фіхте
Йоганн Готтліб (1762
р. –1814 р.) – представник німецької класичної філософії.
Філософсько-моральні погляди: зводить поняття «практичної філософії» до
діяльності лише моральної свідомості, виводить моральні принципи як вимоги
абстрактного розуму (праці «Досвід критики усякого одкровення», «Нотатки про
правильність висновків громадськості по відношенню до французької
революції»). Головний твір Фіхте – «Науковчення» (1794 р.) – трактат про науку. Наукові положення,
згідно з його поглядами, повинні спиратися на положення, які є достовірними
самі собою. Таким достовірним фактом є визнання суб'єктом свого існування – «Я». Головною проблемою етики Фіхте вважав суперечність
між необхідністю і свободою, вводить поняття «ступеня» свободи, що фіксує
доступність свободи людям залежно від рівня історичного розвитку суспільства,
в якому індивід перебуває, а не від індивідуальної мудрості. Свобода
складається не з вилученої природної чи суспільної необхідності, а з
добровільного підкорення індивіда законам та цілям людського роду. Основні
праці: «Grundlage der gesammten
Wissenschaftslehre» (1794 – 1795 рр.); «Versuch einer neuen Darstellung der Wissenschaftslehre» (1797
– 1798 рр.); «Die Wissenschaftslehre»
(1804 р.). Флітнер
Андреас (28 вересня 1922 р., Йона) – німецький педагог, доктор філософії (1955 р.),
професор педагогіки університету Тюбінгена (1958 – 1988 рр.), нештатний
професор університету Йони (з 1991 р.). Наукові інтереси: загальна
педагогіка, розвиток освіти, виховні проблеми дітей і підлітків, політика у
сфері освіти. Основні праці: «Erasmus
im Urteil seiner Nachwelt. Das literarische Erasmus-Bild von Beatus Rhenanus
bis zu Jean Le Clerc». – Tübingen, 1952; «Die politische Erziehung in Deutschland. Geschichte und Probleme
1750–1880». – Tübingen, 1957; «Wege zur pädagogischen Anthropologie. Versuch einer
Zusammenarbeit der Wissenschaften vom Menschen». – Heidelberg, 1963; «Für das Leben – Oder für die
Schule? Pädagogische und politische Essays».– Weinheim-Basel,
1987; «Reform der Erziehung. Impulse
des 20. Jahrhunderts. Jenaer Vorlesungen». Mit einem Beitrag von Doris
Knab. – München-Zürich, 1992. Фоменко Надія Андріївна – доктор педагогічних наук, професор, розробник ідей
стандартології професійної освіти. Автор понад 120 наукових праць.
Фопель
Клаус (29
травня 1940 р., Гамбург) – німецький психолог, психотерапевт, популяризатор
інтерактивних ігор, створених на основі синтезу різних видів психотерапії:
гештальттерапії, психодрами, транзактного аналізу, методу спрямованої уяви і
усвідомлення цінностей. Основні праці: «Как научить детей сотрудничать?
Психологические игры и упражнения»; «Психологические группы. Рабочие
материалы для ведущего»; «Психологические принципы обучения взрослых»;
«Создание команды. Психологические игры и упражнения»; «Технология проведения
тренинга. Теория и практика»; «Уверенное управление. Тренинг. Коучинг.
Саморазвитие»; «Энергия паузы. Психологические игры и упраженения»;
«Эффективный воркшоп. Динамическое обучение». Фрадкин
Фелікс Аронович (1933 – 1993) – доктор педагогічних наук
(1986 р.), професор (1988
р.), член-кореспондент
Російської академії освіти (1993 р.). Наукові інтереси: історія педагогіки;
спадщина С.Т. Шацького та 1-ої Дослідної станції народної освіти Наркомпросу;
розробив принцип історизму і теорії педагогіки; проблеми дисципліни. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. один із перших здійснив
спробу показати драматизм долі педагогів 20-30-тих рр. ХХ ст., гуманістичні
погляди яких суперечили офіційній системі авторитарного виховання
(«Педология. Мифы и действительность», 1991 р.). Холл Гренвілл
Стінлі (1 лютого 1844 р. – 24 квітня 1924 р., Ешфільд, штат Массачусетс) – доктор психології,
професор психології і педагогіки університету Джонса Хопкінса (1882 – 1888
рр.), організатор першої американської лабораторії психології, засновник American Journal of Psychology (1887 р.), перший президент Американської психологічної
асоціації (з 1892 р.), перший
президент університету Кларка (1889 – 1920 рр.), засновник педагогічної
психології. Наукові інтереси: еволюційна теорія; дослідження особливостей
освіти підлітків; розвиток дітей (педологія). Основні праці: «Aspects of German Culture» (1881 р.);
«Hints toward a Select and Descriptive Bibliography of Education» (1886 р.);
«The Contents of Children's Minds on Entering School» (1894 р.);
«Adolescence» (два тома, 1904 р.); «Youth: Its Education, Regimen, and Hygiene»
(1906 р.); «Educational Problems» (два тома, 1911 р.). Хоней Петер (Peter Honey) – британський
психолог, один із розробників тесту для визначення стилю навчання. Хрящева Ніна Юріївна
– кандидат психологічних наук, доцент, тренер групи компаній
«Інститут Тренінгу – Арб Про». Чошанов Мурат Аширович – професор кафедри вищої математики і підготовки вчителів
Техаського університету (Ель-Пасо, США). Наукові інтереси: проблематика
дидактичної інженерії; порівняльний аналіз математичної освіти у світі;
когнітивно-візуальний підхід до навчання математики. Автор понад 150 робіт із
різних аспектів математичної освіти і педагогічних технологій розвитку
мислення учнів. Шадріков
Володимир Дмитрович (18 листопада 1939 р., Рибінськ,
Ярославська обл.) – дійсний член Російської академії освіти (1990 р.), доктор
психологічних наук (1977 р.), професор кафедри загальної психології та
науковий керівник Факультету психології Вищої школи економіки (2001 р.), керівник
експерименту із організації індивідуально-орієнтованого освітнього процесу.
Автор понад 130 наукових робіт, серед яких 20 монографій та навчальних
посібників: «Психологическая деятельность и способности человека». – М.,
1996; «Введение в психологию. Мир внутренней жизни человека». – М., 2002;
«Проблемы системогенеза профессиональной деятельности». – М., 1982;
«Философия образования и образовательной политики». – М., 1994. Шадріна Тетяна Володимирівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки
і психології професійного навчання Санкт-Петербурзького державного
університету технології і дизайну. Наукові інтереси: персоніфікація як
провідний принцип сучасної вищої освіти. Автор і редактор понад 200 наукових
робіт.
Шаталов
Віктор Федорович (01 травня 1927 р., Сталіно (нині Донецьк)
– педагог-новатор, творець оригінальної технології інтенсивного навчання,
заслужений учитель УРСР (1987 р.), народний учитель СРСР (1990 р.), професор
Донецького інституту соціальної освіти. Особливості методики: програмний
матеріал подається у вербально-графічній формі; замість традиційних домашніх
завдань застосовуються великі «пропозиції», обсяг і складність яких
варіюються на етапах навчання з урахуванням індивідуальних особливостей
учнів; нестандартні форми обліку й контролю знань кожного учня на кожному
уроці, що дозволяє відмовитися від учнівських щоденників та класних журналів;
практикуються оригінальні форми взаємоперевірки учнів, у тому числі з метою
збільшення часу для розв'язання завдань високої складності й розвитку
продуктивного мислення. Автор понад 60 праць, основні з яких: «Путь поиска». –
СПб, 1996; «Эксперимент продолжается». –
Донецк, 1998; «Педагогическая проза:
из опыта работы школ г. Донецка. – М.,
1980; «Точка опоры: об экспериментальной методике преподавания». – М.,
1987; «Куда и как исчезли тройки: Из опыта работы школ г. Донецка». – М.,
1980.
Шацький
Станіслав Теофілович (1
червень 1878 р., с. Вороніне, Смоленська обл.– 30 жовтня 1934 р.) –
педагог-дослідник, організатор культурно-просвітницького товариства
«Сетлемент» («Поселення») (1906 р.), керівник товариства «Детский труд и
отдых» (1909 р.), організатор колонії «Бодрая жизнь» (1911), дослідної
станції народної освіти (1919 – 1932 р.), керівник Центральної експериментальної
лабораторії Наркомпросу РСФСР (1932–1934 рр.), директор Московської
консерваторії (1932 – 1934 рр.). Педагогічні ідеї: культурне та освітнє
просвітництво малозабезпеченої і малокультурної частини населення; створення
умов для емоційного і розумового розвитку дітей; у навчанні головним було
практично значущі для життя знання; виховання товариськості, солідарності,
колективізму, організація дитячого самоуправління. Основні праці: «Педагогические сочинения». В 4 т. – М.,
1962; «Работа для будущого». – М., 1989. Швейцер Альберт (14 січня 1875, Ельзас – 4 вересня 1965 р., Ламбарене) – німецький філософ, музикант, лікар, місіонер, лауреат
Нобелівської премії миру (1952 р.) («За місіонерську діяльність»). Шеллінг Фрідріх
Вільгельм Йозеф фон (27
січня 1775 р.– 20
серпня 1854 р.) – видатний німецький філософ, ідеаліст, викладав у Енському, Мюнхенському
та Берлінському університетах. У філософській еволюції Шеллінга відсутні
чіткі межі між її етапами, які можна назвати як «філософія природи»
(натурфілософія – 90-ті роки XVIII ст.), трансцендентального ідеалізму (1800 р.),
«філософія тотожності» (перше десятиліття XIX ст.) та «філософія одкровення».
Шломо
Шаран –
доктор філософії Ієшава-університет (Yeshiva University)
(США). Основні напрями
досліджень: шкільна організація, взаємодія в школі, методи навчання, групова
начальна діяльність. Останні роботі: «The Innovative School: Organization and Instruction». –
Westport, CT: (Greenwood) Bergin & Carvey, 1999; «Cooperative Learning
and Organization of Secondary Schools»: School Effectiveness and School Improvement, 1995; «Handbook of Cooperative Learning Methods».
- Westport, CT: Greenwood Press. 1994; «Effects of Cooperative Learning and
Whole-Class Instruction»: Cognition
and Instruction, 1994. Шмаков Сталь
Анатолійович (1931 р. – 2001 р.)
– професор Липецького державного педагогічного інституту (1963 р.), академік,
розробник проекту і концепції Всеросійського піонерського табору ЦК ВЛКСМ
«Орлятко» (1957 р.). Педагогічні твори:
«Использование наследия А.С. Макаренко» (1954 р.), «Ее величество игра» (1992
р.), «От игры к самовоспитанию» (1993 р.), «Игры-шутки, игры-минутки» (1993
р.), «Досуг школы» (1994 р.), «Игры учащихся – феномен культуры» (1994 р.), «Лето, каникулы, лагерь»
(1995 р.), «Нетрадиционные праздники в школе» (1997 р.). Автор шести
збірників пісень, п’єс для лялькових театрів, сценаріїв публіцистичних
телефільмів. Педагогічні відкриття С. Шмакова: розроблення педагогічних засад
теорії відпочинку молоді; системне вивчення гри як феномена культури;
створення концепції колективної творчої діяльності школярів у сфері вільного
часу; використання рольової гри як дидактичного засобу моделювання дійсності;
створення концепції навчальних творчих зборів; системне дослідження
традиційних свят учнів, структури вільного час: створення концепції взаємодії
дитячих, підліткових, юнацьких організацій, асоціацій, об’єднань зі школою і
особистістю. Юдін
Борис Григорович (14 серпня 1943 р., Москва) – доктор
філософських наук (1986 р.), професор (1987 р.), член-кореспондент Російської
академії наук (2000 р.), директор
Центру біоетики Інституту фундаментальних і прикладних досліджень Московського державного
університету імені М. В. Ломоносова, академік Міжнародної академії наук (IAS) (2004 р.). Автор понад
300 наукових праць із проблем методології системних досліджень і
самоорганізації, філософії,соціології та етики науки, біоетики, людського
потенціалу Росії, методології комплексного дослідження людини. Основні праці:
Наука и жизнь в контексте современных технологий // Человек. – 2005. – № 6;
Моральные проблемы современной генетики // Рабочие тетради по биоэтике. Вып.
3. Биоэтические проблемы геномики и этногенетики / отв. ред. Б. Г. Юдин. М.:
Изд-во Моск. гуманит. ун-та, 2006; Перспективы человека // Знание. Понимание.
Умение. – 2006. – №3; Сотворение Трансчеловека // Вестник Российской академии
наук. – 2007. – Т. 77. – №6. Юдін Ерік
Григорович (1930 р. – 1976 р.) – кандидат філософських наук, активний член і один із
лідерів Московського методологічного гуртка (перша половина 60-тих рр. ХХ
ст.), засновник наукової школи «Філософія і методологія системних
досліджень». Основні наукові інтереси: природа і особливості сучасного
методологічного знання як специфічного типу рефлексії над наукою; системний
підхід. Основні праці: «О применении понятия
управления в психологических и педагогических исследованиях» // Вопросы активизации мышления и творческой
деятельности учащихся. Тезисы докладов на межвузовской конференции:
Сб. – М., 1964 (в соавт. с Г. Щедровицким); «Системный
подход и принцип деятельности: Методологические проблемы современной науки». – М., 1978; «Методология науки.
Системность. Деятельность». – М., 1997.
Юнг Карл Густав (26
липня 1875 р. – 6 червня 1961 р.) – професор психології Швейцарської
політехнічної школи (1935 р, Цюріх), професор медичної психології
університету в Базелі (1943 р.), засновник аналітичної психології. Вперше запропонував ряд філософських концепцій: архетип,
колективна підсвідомість, комплекс, синхронність. Значно поглибив і розширив
уявлення про несвідоме. Основні праці: «Психология бессознательного», 1912;
«Психологические типы», 1921; «Отношения между Я и бессознательным» («Die Beziehungen zwischen dem Ich und dem Unbewussten», 1928), «Красная книга» («Liber Novus», 1914 – 1930); «Психология и религия» («Psychologie und Religion», 1940), «Психология и воспитание» («Psychologie und Erziehung», 1946), «Образы бессознательного» («Gestaltungen des Unbewussten», 1950), «Символика духа» («Symbolik des Geistes», 1953), «Об истоках сознания» («Von den Wurzeln des Bewusstseins», 1954). Ягупов
Василь Васильович (6 лютого 1957 р., с. Норваш Шігалі,
Чуваська автономна соціалістична республіка) – доктор педагогічних наук (2003
р.), професор (2005 р.), заступник начальника Воєнно-дипломатичної академії
Міністерства оборони України з наукової роботи. Основні напрями наукової
діяльності: загальна та військова педагогіка, загальна та військова
психологія. Автор понад 160 наукових праць. Додаток В. Алфавітний покажчик Інтерактивне навчання в післядипломній педагогічній освіті Інтерактивні технології післядипломного навчання
Класифікація методів навчання дорослих
Критерії ефективності інтерактивних технологій у навчанні дорослих
Метод проектів (метод проблем) Методи навчального пізнання (когнітивні методи навчання) Підвищення
кваліфікації педагога Розроблення інтерактивної технології навчання
дорослих Система дистанційного навчання Moodle Спілкування (спілкування вербальне, спілкування педагогічне) Додаток Г. Приклади інтерактивних вправ для педагогів Вправи на формування
«Самоідентифікації педагога» (термін Г.В. Олпорта) «Знайомство по колу»: 1)
назвати своє ім’я, одне із своїх реальних хобі та одне, яке хотіли би мати.
Наступний учасник говорить своє ім’я, реальне хобі і те, яке хотів би мати,
потім повторює все, що сказав попередній учасник; 2) назвати своє ім'я та три
риси, які починаються на одну літеру; 3) назвати три слова, що пов'язані з
ім'ям, саме ім'я називати не потрібно (усі повинні зрозуміти, яке ім’я);
перевтілитися у математиків і, назвавши своє ім'я, повідомити формулу, яка
відповідає вашій особистості; 4) назвати своє ім'я і ті риси, особливості
поведінки, все, що є для спонукання іншої людини до творчості, створення
нового, нестандартної поведінки (любов, інтерес до людей, ентузіазм до
створення чогось нового, відсутність тиску, готовність навчатися в інших
тощо). «Представ сусіда праворуч» (робота в парах): протягом 2–3 хв. дізнатися цікаве про сусіда; кожен учасник
має представити свого партнера двома реченнями. «Автопортрет»: уявіть
собі, що у вас має бути зустріч із незнайомою людиною і потрібно, щоб вона
пізнала вас. Опишіть себе. Знайдіть такі ознаки, які виділяють вас з натовпу.
Опишіть свій зовнішній вигляд, ходу, манеру говорити, одягатися, властиві вам
жести, що звертають на себе увагу. Робота відбувається в парах. У процесі
виступу одного з партнерів інший може ставити уточнюючі запитання, для того,
щоб «автопортрет» був більш повним. «Без маски»:
кожному учаснику дається картка з написаною фразою, що не має закінчення. Без
будь-якої попередньої підготовки він має продовжити і завершити фразу.
Висловлення повинне бути щирим. Якщо інші члени групи відчують фальш,
учаснику доведеться брати ще одну картку. Приблизний зміст карток: «Особливо
мені подобається, коли люди, що оточують мене ...»; «Чого мені іноді
по-справжньому хочеться, так це ...»; «Іноді люди не розуміють мене, тому що
я ...»; «Вірю, що я ...»; «Мені буває соромно, коли я ...»; «Особливо мене
дратує, що я ...». «Формулюємо
правила співпраці»: кожен учасник
формулює своє правило для спільної діяльності в групі (наприклад: працюємо
всі; глядачі та спостерігачі,
себто байдужі – відсутні; обґрунтовуємо свою позицію без критики іншої точки зору!; обґрунтовуючи свою точку зору,
уникаємо евристичних (некоректних) прийомів суперечки
(зміна теми; використання неправдивих і недоведених аргументів; заплутування
думки у різних деталях і дрібницях; апелювання до почуттів, а не до розуму;
інсинуація з метою підірвати довіру до свого суперника; марнославство;
аргумент до несміливості (авторитету), невігластва, жалості; виведення
суперника «з рівноваги»; «підмазування аргументу» (слабкі докази) тощо). Вправи на формування
«Самоповаги» (термін Г.В. Олпорта) «Я
бачу перед собою...»:
візуально вивчаємо один одного 4 хвилини. Згодом необхідно розповісти про
співрозмовника (говоримо лише про зовнішній вигляд, не вживаємо оціночних
понять, а також слів з інформацією про особистісні якості людини). Міняємося
місцями. Ускладнюємо завдання: по черзі розповідаємо про співрозмовника, якою
він був дитиною у п’ять років (за три хв.). «Риса
характеру»: розповісти
коротко про ту якість людського характеру, яку ви цінуєте понад усе, не
називаючи її. Всі мають відгадати, про яку рису характеру йде мова. «На який я сходинці?»: на бланці з
намальованою драбинкою з 10 сходинками намалюйте себе на тій сходинці, на
якій ви зараз знаходитесь. Ключ: 1 – 4 сходинка – самооцінка занижена; 5 – 7
– самооцінка адекватна; 8 –10 – самооцінка завищена. «Візитка»:
учасникам пропонується визначитися з рівнем комфортності запропонованого
прийому. Якщо обрано бали від 1 до 4 – ситуація максимально комфортна. Бали
від 5 до 7 – ситуація на рівні коректності. Учасникам пропонується продовжити
фрази, зокрема: для тих, хто обрав від 1 до 4 – «Добрий день. Я хочу…»; «Мені
подобається бути з вами, тому що…; для тих, хто обрав бали від 5 до 7 –
«Добрий день. Мені важко…», «Мені треба зізнатися в тому, що я…»; для тих,
хто обрав біли від 8 до 10 – «Мені треба вибачитися, тому що я …», «Я кращий
(а) вас, тому що…». Вправи на формування «Розширення особистості» (поняття Г.В. Олпорта) «Малюнок»: на чистих аркушах паперу, які ділимо на 4 частини,
намалювати: 1 – розмову з директором, 2 – з вчителем, 3 – з колегою, 4 – вчителем-початківцем.
Аналізуємо стереотипи в різних рольових ситуаціях. «Картограма особистих професійних
успіхів і невдач»: складіть картограму, проаналізуйте:
«Шкала індикаторів
результативності професійної діяльності»:
Вправи на формування
«Раціональної особистості» (поняття Г.В.
Олпорта) «Діалог»:
діалог виключає протистояння, критику,
тому віднайдіть спільне узгоджене рішення з проблеми: чи потрібно дорослому
навчатися, якщо він і так є професіоналом? (інші варіанти: інтегрується чи
дезінтегрується освіта в сучасне суспільство?). «Діалог
з класиком»: ознайомтеся з
цитатами класиків педагогіки, філософії, психології з обговорюваної проблеми
та підготуйте або монолог-ствердження,
або монолог-спростування. «Пошук
інформації»: за запропонованим
алгоритмом віднайдіть інформацію та виробіть спільну позицію щодо проблеми:
інновації у методичній роботі загальноосвітньої школи. Алгоритм пошуку
інформації: 1) визначте ключові слова пошуку; 2) обґрунтуйте історію
досліджуваного питання; 3) визначте провідних дослідників із проблеми і
вкажіть їх основні позиції; 4) за допомогою таблиці порівняйте вашу точку
зору на проблему із поглядами провідних учених. «Ажурна
пилка» («Джиг-со»:. у групах
проаналізуйте план науково-методичної роботи ЗНЗ. Кожна група (5 – 8 чол.)
визначає експерта. Після переформування перша нова група має узагальнити тематику
методичних заходів, друга – обґрунтувати науково-методичну проблему, третя –
інноваційні форми роботи. Реклама за концепцією АІДА: підготуйте
рекламу на одну із педагогічних технологій навчання за концепцією АІДА. AIDA: attention – interest – desire
– action, тобто увага – інтерес –
бажання – дія. Ця концепція запропонована американцем Елмером Левісом у 1896
р. і описує реакцію споживача на пропозицію щось купити. Як інтерактивний
прийом у післядипломній педагогічній освіті використовується для створення
реклами освітнього закладу, педагогічної технології, передового педагогічного
досвіду. Алгоритм створення реклами за концепцією АІДА: увага – залучення
уваги яскравими кольорами, звуками, їх комбінаціями тощо; інтерес – незвична
пропозиція, напруженість обстановки, різкий розвиток сюжету тощо; бажання –
асоціювання інтересу зі споживачем, пояснення причини, чому саме без цього
продукту (товару) – нікуди, як просто мати товар, його переваги, демонстрація
позитивних сторін; дія – розв’язання проблеми придбання товару через акції
тощо. «Лист»: напишіть листа не суб’єкту, а об’єкту
(наприклад: освіті; методичній роботі; школі; підручнику тощо). Напишіть цей
лист так, щоб у цьому об’єкті побачити як позитивні, так і суперечливі
сторони. «Дерево пізнання»: за
результатами роботи впишіть в «дерево пізнання», те, чого не знали та що
пізнали. «Яблуня»: напишіть на трьох
сортах яблук свої результати роботи (на жовтих – те, що покладу в кошик і
візьму з собою; на зелених – те, що буде висіти на дереві, залишилось
незрозумілим….; на червоних – те, що віддам гусениці, тому що було не дуже … «Асоціативно-логічна
павутинка»: покажіть взаємозв’язки між словами в
досліджуваному понятті. «Знайди розв’язок»:
використовуючи один із принципів винахідника
Г. Альтшуллера, запропонуйте свій розв’язок протиріч між: § вимогами
сучасного розвитку наукової картини світу та змістом профільної освіти,
здобутої у школі; § сучасними
вимогами до комунікативної компетентності учнів та реальним рівнем їхньої
мовленнєвої культури з домінантністю жаргонізмів як специфічної лексики
окремої групи, «особливої мови», що спотворює і лакує реальність; § потребою
у розробленні та впровадженні сучасних інноваційних технологій навчання в
профільну школу та готовністю педагога до цього процесу. Принципи винахідника Г. Альтшуллера. За
підрахунком Г. Альтшуллера («Алгоритм винаходу», «Творчість як точна наука»),
існує до 40 принципів розв'язання протиріч. Цими принципами успішно
користувалися герої народних і авторських казок. Наведемо деякі з них: 1. Зроби
заздалегідь (принцип заснований на зміні об'єкта). Наприклад, герої
вирушаючи у далеку дорогу, розмотують ниточку клубка, розкидають камінці, що
допоможе їм повернутися назад. 2. Перетворити
шкоду на користь. Негативні фактори використовуються для отримання
позитивного ефекту. Наприклад, у казці братів Грімм «Три пряхи» наявний
фактор – потворності трьох тіток (відвисла губа, довгий палець, величезна
нога) позбавили головну героїню від немилої роботи (позитивний результат). 3. Прийом
копіювання. Замість справжнього об'єкта використовують його оптичну
копію. Наприклад, у казці О. Пушкіна «Руслан і Людмила» Чорномор, щоб
спіймати Людмилу, яка втекла, перетворюється на Руслана і легко досягає мети.
А в «Молодильних яблуках» такий прийом використовує Вовк, перетворившись
спочатку на коня, а потім – на царівну. 4. Принцип
мотрійки. Заснований на розташуванні одного предмета в середині іншого.
Так, Чахлик Невмирущий ховає свою смерть на кінчику голки, голку – в яйці, яйце
– в качці, качку – в качурі, качура – в кришталевій скриньці. 5. Розв’язання
протиріч у часі. У казці С. Маршака «Дванадцять місяців» одні місяці
з’являються на новорічній галявині раніше свого часу, а інші – значно
пізніше. 6. Принцип
зміни агрегатного стану. Об'єкт переходить в інший агрегатний стан і від
цього змінюються його якості. Так, серце Кая з казки Г.-Х. Андерсена «Снігова
королева» перетворилося на кригу та змінило свої якості: замість доброго
стало злим. Вправа на формування
«Власних устремлінь» (поняття Г.В.
Олпорта) «КЦЗВ» (Корисно? Цікаво? Заважало? Взяв би з собою?): визначити, що на
занятті було корисним, цікавим, що заважало, що візьму з собою. Хайку
(хокку): свої думки та
враження про спільну участь висловити у формі хайку (до кін. ХIХ ст. називалось хокку). Хайку – трирядковий
неримований вірш, що складається з 17 складів (5 – 7 – 5) і
відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу. Хокку заборонено
писати на політичні, релігійні теми та на тему кохання. Мацуо Басьо написав
три правила доброго написання Хоку: Сабі (японською) – зосередженість,
спокійна радість самотності; Сіфі – усвідомлення гармонії прекрасного;
Наусомі – глибина проникнення. Приклад хокку (з доробку Марії Ревакович): Наші голоси – скорбні двійники / мов крила вітру в степу. «Велике коло»: свої думки про участь
на занятті висловіть по колу. «Мікрофон» (варіант «Великого
кола»): по черзі висловіться щодо результатів роботи на занятті, передаючи
один одному уявний мікрофон. Додаток Д. Приклади інтерактивних занять у процесі підвищення кваліфікації
методистів Модерація
«Як розробити навчально-методичне забезпечення змісту освіти: праксеологічні
засади» Тренінгове
заняття «Проектна діяльність методиста з освоєння вчителями технологій
навчання» Приклад рольової гри «Редагування часопису «Культура слова:
мовно-стилістичні поради» Модерація «Як
розробити навчально-методичне забезпечення змісту освіти: праксеологічні
засади» Структура модерації: термінологічний
словник; фаза знайомства; входження в тему (повідомлення цілей); з'ясування
очікувань (планування програми); передача й аналіз інформації (інпут);
групова робота; підведення підсумків (рефлексія); емоційна розрядка
(розминки). Термінологічний словник: Модерація (італ.
«moderare») – помягшення, стримування, поміркованість. Мета модерації –
досягнення ефективного рівня ділової комунікації за умови демократичного
планування і стимулювання активної участі співробітників. Праксеологія (П.) – наука про ефективну
діяльність. Загальною ідейною
підставою П. є позиція, яку Котарбінський визначав терміном практичний
реалізм, тобто враховування реальність при виконанні будь-яких завгодно дій.
Під «тверезістю погляду» Котарбінський розуміє розгляд реальності без
упереджень, а сам розгляд може розумітися як спостереження, з’ясування і
оцінювання. Фаза знайомства. «Представ сусіда
праворуч»: робота в парах; протягом 2–3 хв дізнатися цікаве про сусіда; кожен
учасник має представити свого партнера двома реченнями. З’ясування
очікувань (планування програми). Продовжте речення: «На
семінарі мені хотілося б…»; «На
семінарі мені не хотілося б…». Передача й аналіз інформації (інпут). Актуалізація проблеми в
контексті професійної діяльності методиста: напрями діяльності (рис. 2);
критерії діяльності (табл. 7).
Рис.
2. Напрями діяльності методиста Таблиця 7 Критерії
оцінювання результативності діяльності методиста
Асоціативно-логічна павутинка. Укажіть: 1) взаємозв’язки між словами в понятті «зміст освіти»; 2) взаємозв’язки
між словами в понятті «навчальне забезпечення змісту освіти»; 3)
взаємозв’язки між словами в понятті «методичне забезпечення змісту освіти». Поділ на групи. Визначте свій стиль навчання (тест П.Хоней,
А.Мамфорд). Вкажіть ваш девіз: 1. Все в житті треба спробувати. 2. Спочатку я
маю це продумати. 3. Подивимося як це збігається, поєднується з… 4. Має
існувати кращий спосіб. Результати тесту: 1. Діяч: без довгих
вагань приймаєтесь за справу. Насолоджуєтесь безпосередністю вражень і
задоволень усьому новому. Ви надаєте перевагу справі, а потім обмірковуєте
її. Вам подобається бути активним, коли стикаєтеся з проблемою, відразу
кидаєте всі сили на її розв’язання. 2. Спостерігач: не берете участі в діяльності. Перш, ніж прийняти
рішення, збираєте різну інформацію. Вважаєте за краще побачити, а лише потім,
коли ситуація стане зрозумілою, висловлюєте свою думку. 3. Теоретик: схильні будувати логічну послідовність подій, щоб
представити модель. Ви любите шаблони, системи, правила, бажаєте бути
незалежним, аналітиком. 4. Прагматик: завжди перевіряєте ідеї на практиці, експериментуєте.
Бажаєте займатися справою, а не просто розмовляти про неї. Дізнаючись нове,
одразу втілюєте в практику. Робота в групах. • Теоретик: обґрунтуйте поняття: «зміст освіти». • Спостерігач: представте схематично поняття
«навчально-методичне забезпечення змісту освіти». • Діяч: обґрунтуйте дії педагога (методиста) з
підготовки й видання методичних рекомендацій. • Прагматик: опишіть алгоритм роботи методиста з
науково-методичною інформацією. Підведення підсумків. Формулювання
рекомендацій із проблеми на рівні РМК та обласного інституту післядипломної
педагогічної освіти. Рефлексія заняття. «Яблуня»: напишіть на трьох
сортах яблук свої результати роботи з модерації: на жовтих – «те, що покладу
в кошик і візьму з собою»; на зелених – «те, що буде висіти на дереві,
залишилось незрозумілим»; на червоних – «те, що віддам гусениці, тому що було
не дуже». Тренінгове заняття «Проектна діяльність методиста з освоєння вчителями
технологій навчання» Мета: на основі класифікованих
понять (освітня технологія, педагогічна технологія, технологія навчання)
розробити проект діяльності методиста з освоєння вчителями технологій
навчання предмета. Структура тренінгового заняття
рубрикується у тематичному, діяльнісному та рефлексивному контекстах. На тематичному
етапі обговорюється теоретичний матеріал, з’ясовується готовність
методистів до осмислення теоретичного опрацювання матеріалу, формується смисловий контекст проблеми та
описується предмет, що обговорюється, як сформована нормативна система знань, положень, тверджень. Підструктура діяльнісна
визначає володіння методистом окремими навичками, уміннями, прийомами
організації взаємодії та виконання професійних дій. На рефлексивному етапі, як
об’єднувальному тематичний та діяльнісний, методист осмислює
індивідульно-професійні особливості педагогічного образу, здійснює самоаналіз
та самооцінку, отримує та осмислює зворотний зв’язок про успішність своїх
дій, формує здатність об’єктивно та неупереджено вивчати власну стильову
поведінку, оволодіває особистісно центрованою поведінкою в професійних
ситуаціях. Рефлексивний етап: 1. Завершіть
речення: «Освітня технологія –…»; «Педагогічна технологія –….»; «Технологія навчання – …..» 2. Вставте
слово «можна» чи «не можна» у речення: «Розроблені досвідченими вчителями
технології навчання … в точності тиражувати в будь-якому класі».
Поясніть свою точку зору. 3. Чи потрібно вчителеві оволодіти системою
методів, методик, прийомів, технологій, якщо його головний інструмент – це
його особистість? 4. «Діалог з класиком»: ознайомтеся з
поданими визначеннями педагогічної технології, наведіть або
монолог-ствердження або монолог-спростування. 5. «Пізнавальний кошик»: наведіть приклади педагогічних технологій. Тематичний етап. Проаналізуйте поданий нижче матеріал,
визначте основні поняття, охарактеризуйте їх. Слово «технологія» походить від грецького
techno – мистецтво, ремесло, наука та loqos – поняття, вчення і означає
«мистецтво володіння процесом», визначає персоніфіковану спрямованість.
Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій із
використання необхідних засобів та умов. Як процес, технологія відповідає на
питання: «Як зробити?», «З чого і якими засобами?» Генезис
поняття «технології навчання» розгортається в декілька
етапів (табл. 8). Таблиця 8 Генезис поняття «технології навчання»
Діяльнісний етап: Розбивка
на кластери (побудова логографа-визначення блоків ідей). Запишіть
в центрі ключове поняття, а від нього
намалюйте стрілки, які поєднують це слово з іншими, від яких в свою чергу
стрілки розходяться далі. Тематичний етап. У чому різниця
методики навчання від технології навчання (табл. 9). Таблиця 9 Різниця між методикою навчання та технологією навчання
Кластер – графічна
організація матеріалу, яка показує смислові поля поняття. Слово «кластер» в
перекладі означає пучок. Діяльнісний етап: 1. Наведіть суттєві ознаки методики навчання
та педагогічної технології за допомогою формули або схеми. 2. Ознайомтеся з характеристикою традиційної
технології навчання та наведіть ознаки інноваційної (табл. 10). Таблиця 10 Основні характеристики традиційної та інноваційної технології
навчання
3. За методикою
АІDA скласти рекламний ролик про сучасні педагогічні
технології. Завдання – представити
глядачам цю проблему найоб’ємніше, зацікавити їх. Адресатом рекламного ролика
є вчителі. Тривалість кожного рекламного Тематичний етап. Сучасні педагогічні технології (анотація.) I. Технології на основі особистісної орієнтації
педагогічного процесу:
II. Технології на основі активізації та
інтенсифікації діяльності учнів
ІІІ. Технології на основі ефективності управління
і організації навчального процесу
IV. Технології на основі дидактичного
удосконалення та реконструювання матеріалу
V. Приватнопредметні педагогічні технології
VІ. Природовідповідні технології
VІІ. Технологія розвивального
навчання (РН). Під РН розуміють новий, активно-діяльнісний спосіб навчання, який
змінив пояснювально-ілюстративний. На початку 30–х рр. ХХ ст. Л. Виготський
обґрунтовує ідею навчання, що веде за собою розвиток (на відміну від теорії
Піаже, що домінувала на той час). Гіпотеза Л. Виготського: знання – не
кінцева мета навчання, а лише засіб розвитку учнів
Культура освоєння педагогічних
технологій Серед конкурентних дефініцій «культура» можна
виокремити два типи, ґрунтовані на різних підходах [Попович М. Смисл і свобода ∕ М. Попович ∕⁄
Філософська думка. – 2009. – № 4. – С.5–12]:
Рефлексивний етап: 1. Який
підхід, на вашу думку, є більш обґрунтованим для розуміння поняття «культура
освоєння педагогічної технології»? Чому? Зверніть увагу на матеріал, поданий
в додатку Б. 2. Чому
в останнє десятиліття актуалізується проектна діяльність суб’єктів
навчального процесу? Які фактори зумовлюють це? 3. На
Вашу думку, проектна діяльність розвиває інтравертоване мислення (спрямоване
всередину) чи екстравертоване (спрямоване зовні, лінійне) (за К. Юнгом)? 4. Проектна
діяльність: pro und contra. 5. Прокоментуйте
подані цитати. Чи відповідає проектна діяльність заявленим ідеям? Справа
вчителя полягає не в тому, щоб переправити знання із своєї голови в голову
учня, а в тому, щоб пробудити його
розум: нехай учень відкриє сам в собі, всередині себе, знання. Св. Августин діалог «Про вчителя» …на
смену хомо сапиенс… грядет человек Духовный. И свидетельство тому необычная
одаренность тех, кого называют иногда «детьми индиго». У этих детей быстрый
ум и чистое сердце. Они обладают сверхчувственными способностями, врожденным
знанием, о котором говорили древние. Их интересуют не причинно-следственная
зависимость объектов, а смысл происходящего и его влияние на судьбу людей. На
смену рациональному обоснованию, приходит метод моментального схватывания
сути явления или интуиция, символ (что предсказывал В. Вернадский). Это
вестники нового мира, к которому с такими трудностями продвигался человек. Т. Григорьєва «Эволюция к духу (от
горизонтали к вертикали)» ⁄∕
Человек. – 2009. – №2. – С. 94. Потребность в разрешении сомнения
является постоянным и руководящим фактором во всем процессе рефлексии. Где
нет вопроса, или проблемы для разрешения, или где нет затруднения, которое
нужно преодолеть, поток мыслей идет наобум… Проблема устанавливает цель мысли, а цель контролирует процесс
мышления. Д. Дьюї (1859-1952) Проектна
діяльність – навчальний процес, в якому обов’язково беруть участь розум,
серце і руки («Lernen mit Kopf, Herz und Hand»). А. Флітнер Тематичний етап. Проект у перекладі з латинської мови
означає «кинутий уперед, задум, план». Активно розробляється в менеджменті. У
тлумачному словнику з менеджменту поняття «проект» розглядається у контексті
англійського слова project і означає задум чи план чого-небудь, наприклад
створення підприємства. У цьому випадку головний акцент робиться на
прогнозований результат (організація підприємства). Інститут управління
проектами США розширює характеристику поняття «проекту» суттєвими ознаками,
зокрема проект – це відповідне завдання з визначеними вихідними даними і
програмованими результатами (цілями), які зумовлюють шляхи та засоби
вирішення цих завдань.
Проектування – це науково обґрунтована побудова системи параметрів майбутнього
об'єкта чи якісно нового стану існуючого проекту прототипу передбачуваного або
можливого об'єкта стану чи процесу. Проектна діяльність методиста – діяльність,
спрямована на реальне втілення
ідей випереджуючого відображення педагогічним працівником освітньої дійсності
й послідовне конструювання нового
(чи оновлення) об’єкта (педагогічного процесу) Проектування включає: прогнозування– погляд у майбутнє, процес отримання
прогнозу, імовірнісних суджень про стан досліджуваного процесу через
визначений час (основні стратегічні цілі й завдання розвитку освіти в
регіоні, визначення способів реалізації); моделювання – створення моделей
вихідного (актуального) стану перетворюваного
процесу чи об'єкта, моделей необхідного стану на кінець запланованого
періоду й моделі переходу від вихідного стану до необхідного; програмування
– розроблення заходів нормативно-правового й науково-методичного
забезпечення, критеріїв, показників і процедур моніторингу їх виконання,
способів управління і корекції програми. Методичний супровід проектної
діяльності педагога – це реалізація багаторівневої системи підготовки
педагогічних працівників (табл. 11). Таблиця 11 Методичний супровід проектної діяльності педагога
Розроблення проекту
методистом можливо за таких умов: злагодженої організації всіх ланок системи
управління, зведення до мінімуму імпровізаційних моментів; наявності даних
щодо аналізу існуючого стану соціально-педагогічної проблеми; володіння
новітніми технологіями управління, що відповідають специфічним вимогам
проекту; підготовки керівників проектів та спеціалістів, здатних забезпечити
оптимальний рівень досягнень; інформаційної забезпеченості учасників
проектної діяльності; створення системи заходів для поширення практики
проектної організації освітнього середовища (табл. 12, 13). Таблиця 12 Етапи управлінських дій методиста з розроблення та реалізації
проекту
Таблиця 13 Алгоритм проектної діяльності
Оформлення проекту має відповідати певним
вимогам (табл. 14) та його оцінюють за чіткими критеріями (табл. 15). Таблиця 14 Вимоги до технологічної документації проекту
Таблиця
15 Критерії
оцінювання проекту
Діяльнісний
етап: 1. Використовуючи когнітивний домен, ключові слова для
шести таксономічних рівнів та названі компоненти навчальної мети (додаток Е),
сформулюйте свій варіант навчальної мети цього заняття. 2. Підготуйте
свій варіант проекту освоєння педагогами технологій навчання. Рефлексивний етап: 1. «Моя
професійна позиція». Професійна позиція методиста фокусується в таких
категоріях: «цілі методичної діяльності», «образ методиста», «засоби
діяльності методиста», «планування». Визначте ці категорії для себе:
Прокоментуйте: в авторитарній чи
партнерській позиції Ви визначаєте ці категорії? 2. «Діалог
з філософом». Альберт Швейцер у вченні про мораль як основу життя
стверджував: «За допомогою всіх своїх інститутів суспільство буде намагатися,
щоб як зазвичай тримати людину у вигідному для себе стані безособовості. Воно
боїться людської особистості, тому що в ній набуває голос дух і правда, яким
воно намагалося б ніколи не давати слова… Дух має об’єднати нас, виголосити
ідеал культурного людства в умовах, коли один народ відняв у іншого віру в
людськість, ідеал, справедливість, здоровий глузд та щирість, і кожен народ
опинився під гнітом сили, яка заводить нас все далі у безпросвітну глухомань
безкультур’я». Який шлях обираєте Ви? Чому? Підготуйте
педагогічне есе: «Моє життєве кредо». 3. Свої думки та враження про спільну участь
висловіть у формі хайку. Інтелектуальне змагання
(дебати) «Розвиток освіти в умовах сучасної соціокультурної реальності:
інтеграція чи дезінтеграція?» Мета:
в умовах рольового інтелектуального змагання (дебатів) визначити особливості
розвитку освіти та діяльності методиста в сучасній соціокультурній
реальності. Завдання. Змістові: обґрунтувати основні тенденції сучасної освіти в контексті
соціокультурної реальності; розробити модель діяльності методиста з основних
напрямів розвитку освіти в регіоні. Технологічні: розкрити можливості
використання інтерактивних технологій (дебатів) у процесі підвищення
кваліфікації педагогів; проілюструвати можливості використання інтерактивних
вправ у процесі підвищення кваліфікації. Структура дебатів: монолог-спростування та монолог-ствердження; тема
актуальна для обговорення, оскільки...; це питання зумовлене важливими
причинами, тому що...; тема містить такі ключові слова ...; ці слова мають
такі Опис етапів дебатів. 1. Ознайомтесь із цитатою Ліни Костенко із
«Гуманітарної Аури Нації» і підготуйте
монолог-спростування та монолог-ствердження. «…Коли американці
свого часу запускали з мису Канаверал дослідну станцію з якимсь особливо
потужним телескопом, що мав прецизійну точну систему дзеркал, то, виявивши в
останній момент дефект головного дзеркала, призупинили запуск, усунули дефект
і лише тоді запустили цей телескоп на орбіту. В переносному
значенні таким телескопом, з такою системою дзеркал у кожній нації, в кожному
суспільстві повинен бути весь комплекс гуманітарних наук, з літературою,
освітою, мистецтвом, – і в складному спектрі цих дзеркал і віддзеркалень
суспільство може мати об'єктивну картину самого себе і давати на світ
невикривлену інформацію про себе, сфокусовану в головному дзеркалі. Ефект
головного дзеркала, точність його оптики, грають вирішальну роль. У нас же цей
телескоп давно застарів, ніколи не модернізується, його обслуга часом не дуже
й грамотна, а часом і недобросовісна й упереджена, так що нація відбивається
не в системі розумно встановлених дзеркал, фокусується не в головному
дзеркалі, а в шкельцях некоректно поставлених лінз і призм, що заломлюють її
до невпізнання. Маємо не ефект, а дефект головного дзеркала, місцями воно
розбите, уламки розкидані скрізь по світу. Та й взагалі цей телескоп
встановлений нам не нами. Запрограмований на систему анахронічних уявлень,
він умисно спотворює обличчя нації. Відтак і живемо в постійному відчутті
негараздів, психологічного дискомфорту, викривленої істини. В той час, коли
справжня дослідна станція з потужним нашим телескопом давно вже повинна
пролітати над світом, вивчати світ об'єктивно, і об'єктивно ж віддзеркалювати
світові нас…. «…Тільки не треба чекати, щоб хтось вам зробив ваше власне
індивідуальне дзеркало і вмонтував його в систему суспільних дзеркал. Кожен
має зробити це сам. Демократія тим і добра, що при демократії не держава
руйнує людину, а людина будує державу. І саму себе, і своє гідне життя, і
гуманітарну ауру своєї нації».
Кен Робінсон – Новий погляд на систему освіти 2.Тема актуальна для обговорення, оскільки: •
основою теорії і
практики трансформаційно-культурних перетворень є модернізація; •
модернізаційні
зміни пов’язуються з просвітництвом, індустріалізацією, відходом від
традиційного суспільства; •
подальший
соціальний розвиток пов’язаний з переоцінкою цінностей модернізму на початку
XX ст. і формуванням постмодерністичних тенденцій; •
в українських
умовах особливостями трансформації є незавершеність одних модернізаційних
процесів і накладання на них інших; •
дві моделі модернізації:
вестернізація і «наздоганяюча» модель. Перша модель характеризується
переходом від традиційного суспільства до сучасного шляхом прямого
перенесення структур, технологій і способу життя західного суспільства і
характеризується корінними змінами в усіх його сферах. Ця модель виявилася
неефективною і призводила до руйнації національної культури. «Наздоганяюча»
модель модернізації випливає з настанови, що Захід стоїть на місці, не
враховує зростаючого динамізму цього суспільства; •
риси нової
культурної реальності (зміна статусу національної культури, яка стає одним з
визначальних чинників прогресу суспільства, його державності, формування
національної ідентичності; структурні зміни у формах власності на засоби
виробництва, у формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові
класи і верстви суспільства, нову психологію, мораль, людські взаємини, нові
форми культурного буття, стилю і способу життя; зміна суспільного і
громадського статусу релігії, релігієзація значних верств населення,
зростання впливу релігії на мораль, мистецтво, спосіб життя, ціннісні
орієнтації; зміна ціннісних орієнтацій, системи базових цінностей та їх
акцентування на особистісному вимірі; посилення потреби в новому
просвітництві, розвитку альтернативних форм освіти, в оновленні всієї системи
виховання, які мають відповідати потребам оновлення суспільства). 3. Це питання
зумовлене важливими причинами, оскільки освіта на сучасному етапі відображає у своєму
функціонуванні проблеми суспільства, детерміновані соціальним середовищем, у
рамках якого відбувалося становлення освіти 4. Тема містить
такі ключові слова: Освіта
– це суспільно-організований і нормований процес постійної передачі
попереднім поколінням соціально значущого досвіду. Інтеграція
(лат. integrum - ціле, integratio
– відновлення) – 1) поєднання, взаємопроникнення, процес об’єднання будь-яких
елементів (частин) в одне ціле, взаємозближення і утворення взаємозв'язків;
2) згуртування, об’єднання політичних, економічних, державних і громадських
структур в рамках регіону, країни, світу. Дезінтеграція (англ. disintegration,
нім. desintegrierung) – розпад
цілого на складові частини. 5. Ця тема охоплює ключові предмети обговорення. Завдання: Написати по три потенційних підтеми для обговорення. Розмістити ці
теми за трьома категоріями: а) предмети, що не становлять тему дебатів, бо
стосовно них існує загальноприйнята думка; б) теми, стосовно яких існує
власна думка, але щодо них можна сперечатися; в) теми, стосовно яких немає
чіткої позиції. 6. Робота в групах над резолюціями з теми: «Інтеграція чи дезінтеграція методичної роботи в
сучасні освітні та соціокультурні зміни». Резолюція А: Сучасна методична
робота інтегрується в освітні та соціокультурні реалії. Резолюція Б: Сучасна методична робота
дезінтегрується в сучасних умовах соціокультурних змін. 7. Аргументи для лінії ствердження: ·
У центрі методичної роботи знаходяться не знання, а здатності людини
до самостійного оволодіння ними, до самовдосконалення, до самонавчання та
самовиховання. ·
Усвідомлення методистом андрагогічних принципів навчання та
реалізація їх у практиці методичної роботи. ·
Створення поліархічної системи комунікації в сфері методичної
діяльності, спрямованої на утвердження ідеалів рівноправності,
співробітництва. ·
Комп’ютеризація та технологізація навчання. ·
Перехід від переважно інформаційних до активних методів і форм
навчання. ·
Перехід до фасілітаційного способу навчання, який сприяє
стимулюванню, розвитку, організації творчої, самостійної діяльності
педагогів. ·
На перше місце виходить проектна діяльність педагога та методиста. 8. Контраргументи: аргументація ствердження необґрунтована, оскільки
...; позиція заперечення така ... 9. Оцінка наслідків реалізації позиції супротивника в
дебатах: переваги аргументації;
слабкі сторони аргументації; переваги контраргументації, слабкі сторони. 10.
Рефлексивний
етап. Метод евристичних
запитань Квінтіліана: Хто? Що? Навіщо? Де? Чим? Як? Коли? Приклад рольової гри «Редагування часопису «Культура слова:
мовно-стилістичні поради» Мета гри – редагування матеріалів до часопису «Культура
слова: мовностилістичні поради». Структура рольової гри: вироблення правил; ігрові завдання; робота в
групах; рефлексивний етап. Опис етапів гри. 1. Вироблення правил: а) працюємо всі! глядачі
та спостерігачі, себто байдужі – відсутні! б) обґрунтовуємо свою позицію без
критики іншої точки зору! в) продовжіть правила… 2. Ігрові завдання: розмістіть поданий матеріал до
часопису за такими рубриками: «Наголос»; «Лексика»; «Фразеологія»;
«Морфологія і синтаксис»; «Стилістика». Завдання А. Визначте у наведених словах і словоформах
акцентуаційні норми. Вкажіть рубрику, до якої подано матеріал: Беремо, бовтати,
валовий, везти, випадок, виразний, державницький, дошка, дрова, ідемо,
кидати, колесо, коромисло, металургія, ненависть, новий, ознака, фаховий,
феномен, хапати, черствіти. Завдання Б. Як
правильно: відтак, потім, після. Редагування речення: «Здавалося,
непотрібно думати про минуле. Адже це лише пережитки. А відтак геть
їх!» Завдання В. Як
правильно: галузь, царина,
ділянка, область? Завдання Г. Як
правильно: дякуючи і завдяки? Завдання Д. Як
правильно: пан, пані, панна,
добродій, добродійка, товариш, товаришка? Завдання Е. Назвіть
етикетні мовні звороти. Завдання Є. Охарактеризуйте
поняття: наказ, постанова, розпорядження. Рефлексивний етап. Колонка редактора: лист
«Післяслово редактора». Напишіть листа за результатами виконаних завдань.
Лист адресується Вам. Накресліть індивідуальну траєкторію розвитку
україномовної компетентності. Опис
кінцевих цілей навчання в термінах діяльності ґрунтується
на чіткому визначанні рівня сформованості
та на дотриманні вимоги узгодженості між предметом діяльності й дієсловом,
яким визначають саму дію. У разі
формулювання цілей навчання необхідно,
по-перше, чітко класифікувати таксономічний рівень, по-друге, визначити
предмет дії, по-третє, вибрати
відповідь (табл. 17). Таблиця
17 Правила формулювання навчальних цілей
Когнітивний домен. Ключові слова
для шести таксономічних рівнів
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
