ЕКОНОМІКА АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Глосарій Додатки Список використаних джерел Укладачі	МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
	4.1. Матеріально-технічна база підприємства 4.2. Тракторний парк і ефективність його використання 4.3. Поняття розміру енергоресурсів 4.1. Матеріально-технічна база підприємства Матеріально-технічна база підприємства – це сукупність необхідних для виробничого процесу засобів виробництва (устаткування, приладів, різноманітних транспортних засобів, допоміжних підприємств, під'їзних шляхів тощо). Матеріально-технічна база охоплює три групи засобів виробництва, від яких значною мірою залежить діяльність конкретного підприємства. Це рухомий склад, під'їзні шляхи та виробничо-технічна база. До рухомого складу матеріально-технічної бази належать засоби виробництва, які прямо чи опосередковано пов'язані з транспортуванням продукції та переміщенням працівників. Це автомобілі, контейнери, спеціальний та спеціалізований транспорт, вагони, вантажно- розвантажувальна техніка тощо. Під'їзні шляхи охоплюють ті відрізки автомобільних, залізничних шляхів, якими підвозиться сировина та вивозиться продукція підприємства. Досить часто такі під'їзні шляхи перебувають на балансі підприємства або підприємство призначає відповідальних за їх експлуатацію. Тоді витрати, пов'язані з їх утриманням, ремонтом та експлуатацією, певною мірою здійснює таке підприємство. Виробничо-технічна база – сукупність об'єктів господарювання, які забезпечують безпосередньо процес виробництва підприємства з технічного боку. До виробничо-технічної бази належать: 1. Виробничі підприємства та їх структурні підрозділи. 2. Допоміжне виробництво. 3. Автозаправні станції та станції забезпечення нафтопродуктами. 4. Підприємства постачальники сировини та матеріалів. 5. Ремонтні майстерні і станції технічного та гарантійного обслуговування. 6. Складські приміщення. 7. Гаражі та супутні приміщення. Отже, можна сказати, що матеріально-технічна база підприємства – це сукупність усіх його виробничих та допоміжних підрозділів, без яких неможлива успішна діяльність підприємства. Співвідношення між елементами матеріально-технічної бази підприємства, виражене у відсотках, називається її структурою. На формування та розвиток матеріально-технічної бази впливає багато чинників. Передусім це фактори науково-технічного прогресу, екологічні умови, міжнародні та міжгалузеві відносини. Що кращий екологічний стан держави, що швидше впроваджується нова техніка на виробництві і замінюються старі технології на нові, що ширший потік інвестицій та розгалуженіші виробничі зв'язки, то розвиненішою буде матеріально-технічна база конкретного підприємства. 4.2. Тракторний парк і ефективність його використання Ступінь забезпечення аграрних підприємств тракторним парком визначається діленням фактичної наявності тракторів на їх нормативну потребу. Знаючи тривалість календарного пікового періоду, загальну потребу в певній групі тракторів можна визначити за формулою: де Пт – потреба в певній групі тракторів; Он – обсяг робіт у змінних нормах виробітку, що мають бути виконані в календарному піковому періоді; Д – кількість днів у календарному піковому періоді; Кк – коефіцієнт використання календарного періоду за метеорологічними умовами; Кз – коефіцієнт змінності; Кн – коефіцієнт виконання змінних норм виробітку; Кт – коефіцієнт технічної готовності, який залежить від тривалості календарного (робочого) періоду. Фізичні трактори переводяться в умовно-еталонні за коефіцієнтами, що визначені, виходячи з нормативного виробітку за зміну. За одиницю беруть трактори класу 3 т (ДТ-75, Т-74, Т-75) з нормативним виробітком 7 га. Тоді, скажімо, трактор Т-150 з нормативним виробітком 11,6 га матиме коефіцієнт для переведення 11,6 : 7 = 1,65, Т-100М – відповідно 10,2 і 1,34, МТЗ-52Л - 4,1 і 0,58, Т-16 - 1,4 і 0,2 і т. д. Умовно-еталонні гектари визначають множенням кількості виконаних нормозмін трактором відповідної марки на його змінний еталонний виробіток. Змінний еталонний виробіток розраховують по кожній марці тракторів множенням коефіцієнта для переведення цієї марки трактора в умовно-еталонний на тривалість зміни в годинах. Якщо, наприклад, тривалість зміни становить 7 год, а робота виконується трактором Т-100, то його змінний еталонний виробіток дорівнюватиме 9,38. За умови, що протягом року цим трактором виконано 215 нормозмін, його річний виробіток становитиме 2017 умовно-еталонних гектарів. Кількість нормозмін визначають діленням фактично виконаного обсягу робіт за робочу зміну на змінну норму виробітку. У тих випадках, коли трактором виконується почасова робота, кількість нормозмін визначають діленням відпрацьованого часу на 7 год. Ступінь раціональності (ефективності) використання тракторного парку підприємства визначається за такими трьома групами показників. 1. Показники інтенсивності використання тракторного парку: • коефіцієнт використання тракторного парку визначається діленням тракторо-днів у роботі на тракторо-дні перебування в господарстві; • відпрацювання одним трактором машино-днів розраховується діленням усього обсягу відпрацьованих тракторним парком машино-днів на середньорічну кількість тракторів; • відпрацювання одним трактором машино-змін обчислюється діленням усього обсягу відпрацьованих машино-змін на середньорічну кількість тракторів; • відпрацювання одним трактором нормозмін визначається аналогічно, лише в чисельнику беруться виконані тракторним парком нормозміни; • коефіцієнт змінності розраховується як відношення відпрацьованих машино-змін до відпрацьованих машино-днів. 2. Показники продуктивності використання тракторного парку: • річний виробіток умовно-еталонних гектарів одним трактором визначається діленням загального обсягу виконаних тракторним парком робіт, включаючи стаціонарні, земляні і транспортні в умовно-еталонному визначенні, на середньорічну кількість тракторів; • змінний виробіток одним трактором обчислюється діленням загального обсягу виконаних тракторним парком робіт на кількість відпрацьованих ним машино-змін; • денний виробіток одним трактором визначається аналогічно попередньому показнику, лише в знаменнику беруться відпрацьовані машино-дні; • коефіцієнт виконання тракторним парком норм виробітку розраховується діленням виконаних нормо-змін на відпрацьовані машино-зміни. 3. Показники економічності використання тракторного парку: • собівартість одного умовно-еталонного гектара визначається діленням усіх витрат на експлуатацію тракторів, сільськогосподарських машин і знарядь на загальний обсяг робіт в умовно-еталонних гектарах, виконаних тракторним парком; де Сум.ет.га – собівартість умовного еталонного гектара, у.о.; З – заробітна плата з нарахуваннями, у.о.; П – пальне і мастильні матеріали, у.о.; А – амортизація основних засобів, у.о.; Рт – затрати на поточний ремонт і технічні догляди, у.о.; Тв – транспортні витрати, у.о.; Зт – затрати, пов'язані із зберіганням технічних засобів, у.о.; Qм.р – обсяг механізованих робіт, ум.ет.га. • витрати палива на один умовно-еталонний гектар. Залежність продуктивності тракторів за показником річного виробітку від інтенсивності їх використання можна зобразити у вигляді виразу: де Рв – річний виробіток тракторів; Мд – кількість відпрацьованих одним трактором машино-днів; Кз – коефіцієнт змінності; Вмз – виробіток умовно-еталонних гектарів за одну машино-зміну. Щоб визначити потребу в автомобілях (Па) для обслуговування комбайнів з бункером при збиранні культур за потоковою технологією, можна скористатися формулою: де mк – кількість комбайнів; П – продуктивність комбайна за годину змінного часу, га/год; У – урожайність, т/га; Б – вантажопідйомність бункера,т; Ку – кількість бункерів продукції, що вміщується в кузов автомобіля; L – середня відстань перевезень, км; v – середня технічна швидкість руху автомобілів, км/год; t1 – тривалість розвантаження автомобілів з урахуванням часу на допоміжні операції, год; t2 – час, що витрачається на вивантаження бункера комбайна в автомобіль, год. Потребу автомобілів для комбайнів без бункера П'а можна визначити з виразу: де Ва – середня вантажопідйомність автомобіля, т; Кв – коефіцієнт використання вантажопідйомності автомобіля. Ефективність роботи комбайнів визначають за показниками інтенсивності, продуктивності та економічності. До показників інтенсивності відносять такі, як кількість відпрацьованих одним комбайном машино-днів і окремо машино-змін за сезон. Їх розраховують діленням відпрацьованих певним видом комбайнів машино-днів (машино-змін) на середньосезонну кількість комбайнів (як тих, що працювали, так і тих, що не працювали). Продуктивність комбайнів визначають за такими показниками, як кількість зібраних гектарів одним комбайном за сезон, за машино-день і за машино-зміну. Перший з названих показників розраховують діленням зібраної площі певним типом комбайнів на їх середньосезонну кількість, два інших показники – аналогічно з тією лише особливістю, що в знаменнику беруть відпрацьовані машино-дні (машино-зміни). Для зернозбиральних комбайнів визначають і такі важливі показники продуктивності, як обсяг намолоченого зерна одним комбайном за сезон, один машино-день, одну машино-зміну. При розрахунках цих показників у чисельнику оперують оприбуткованим зерном у бункерній вазі. Про економічність роботи комбайнів судять за показниками собівартості гектара зібраної площі і витрат пального на цю площу. Зокрема собівартість гектара зібраної площі визначають діленням суми всіх витрат на експлуатацію комбайнів певного виду (оплата праці працівників збирального комплексу з нарахуваннями, амортизація, пальне і мастила, ремонт, транспортні витрати) на збиральну площу. Рівень транспортоємності цієї галузі. Даний показник визначається діленням обсягу транспортних робіт у тоннах перевезеного вантажу й окремо в тонно-кілометрах на площу ріллі. обсяг вантажів множать на коефіцієнт повторності їх перевезень і в такий спосіб одержують обсяг транспортних робіт (вантажоперевезень) у тоннах. Коефіцієнти повторності розраховують по кожному виду вантажів діленням загального обсягу перевезень певного виду продукції (виду вантажу) на обсяг її виробництва. Наприклад, якби зерно від комбайна транспортували безпосередньо елеватор, то коефіцієнт повторності становив би одиницю. Але оскільки зерно транспортується спочатку на тік, а потім після доробки – на елеватор, в комору, а з комори – в кормоцех, на поле (насіння), на ринок і т. д., то коефіцієнт повторності значно зростає. Як свідчить практика, цей коефіцієнт по зерну – в межах 2 – 2,4, по картоплі – 1,6 – 1,8, овочах, фруктах – 1,5 – 1,6, кормових коренеплодах – 1,7 – 2,0, сіну з сіяних трав – 1,5 – 1,7, зеленій масі – 1,1 – 1,2, мінеральних добривах – 1,8, по будівельних матеріалах – 1 і т. д. Обсяг транспортних робіт у тонно-кілометрах, або вантажообіг, обчислюють множенням обсягу вантажоперевезень у тоннах на середню зважену відстань перевезень, яку визначають на основі звітних даних. Необхідну кількість автомобілів (Па) можна визначити за місяцем їх найбільших вантажоперевезень, користуючись формулою: де Ог – обсяг транспортних робіт, у тоннах; tнр – час простою автомобіля під навантаженням і розвантаженням, год; Д – кількість днів у місяці; Тд – тривалість роботи автомобіля протягом дня, год; В – вантажопідйомність 1 автомобіля, т; Кв – коефіцієнт використання вантажопідйомності. Середньорічну потребу в тракторних причепах визначають діленням обсягу перевезень у тоннах, що припадає на тракторний транспорт, на річну продуктивність причепів у розрахунку на тонну їх вантажопідйомності. Усі показники використання автотранспорту поділяються на три групи: інтенсивності, продуктивності й економічності. До показників інтенсивності відносять: • коефіцієнт використання автопарку, який визначають діленням автомобіле-днів перебування в господарстві на автомобіле-дні в роботі; • коефіцієнт технічної готовності, що розраховується діленням різниці між автомобіле-днями перебування в господарстві і автомобіле-днями в ремонті на автомобіле-дні перебування в господарстві; • середню технічну швидкість, яку обчислюють діленням загального пробігу автомобілів на час перебування в русі; • середню експлуатаційну швидкість, що є часткою від ділення загального пробігу на час перебування автомобілів у наряді; • середню відстань перевезень тонни вантажу, яку розраховують діленням вантажообігу в тонно-кілометрах на загальну кількість перевезеного вантажу в тоннах; • середньодобовий пробіг автомобіля в кілометрах, який визначають діленням загального пробігу автомобілів на автомобіле-дні в роботі; • коефіцієнт використання пробігу, що дорівнює відношенню пробігу автомобілів з вантажем до загального пробігу; • коефіцієнт використання вантажопідйомності, який розраховують за формулою: де Кв – коефіцієнт використання вантажопідйомності; Зво – загальний вантажообіг, т-км; Воп – вантажообіг причепів, т-км; Пв – пробіг з вантажем, км; Вп – вантажопідйомність середньооблікового автомобіля, т. Показники продуктивності автотранспорту: виробіток автомобілів на одну середньооблікову автомобіле-тонну: де Ва – виробіток автомобілів на 1 середньооблікову автомобіле-тонну; Вт – кількість перевезених вантажів, т; Атд – автомобіле-тонно-дні; кількість тонно-кілометрів на середньооблікову автомобіле-тонну в тонно-кілометрах, що розраховується з виразу: Показники економічності автотранспорту: собівартість тонно-кілометра (десяти або ста тонно-кілометрів), яка визначається діленням прямих експлуатаційних витрат по автотранспорту на вантажообіг; прямі експлуатаційні витрати на 100 км пробігу й окремо на тонну перевезеного вантажу, грн; витрати пального на 100 км пробігу й окремо на 100 т-км; витрати пального на тонну перевезеного вантажу. Для розрахунку й аналізу вантажообігу автопарку (Qткм) використовують формулу: де Вп – вантажопідйомність автопарку (загальний тоннаж), т; Ка – коефіцієнт використання автопарку; Кв – коефіцієнт використання вантажопідйомності; Кп – коефіцієнт використання пробігу; L – середньодобовий пробіг автомобілів, км. Продуктивність агрегату за годину чистого робочого часу визначається так: де W – продуктивність агрегату за годину, га Vp – робоча швидкість руху агрегата, км/год; Вр – робоча ширина захвату, м; 0,1 – коефіцієнт для переведення робіт у гектари. Під рівнем механізації слід розуміти процентне відношення робіт, виконаних машинами і механізмами, до загального їх обсягу. Для визначення рівня механізації того чи іншого виду роботи її загальний обсяг, виконаний механізмами, ділять на всю кількість цієї роботи і множать на 100. Рівень механізації того чи іншого робочого процесу визначають так: де Рм.р.п. – рівень механізації робочого процесу, %; q1, q2, q3 – обсяг механізованих робіт на різних операціях, ум.ет.га; Д1, Д2, Дз – обсяг механізованих і немеханізованих робіт на тих самих операціях, ум.ет.га. 4.3. Поняття розміру енергоресурсів Щоб виразити потужність електродвигунів у кінських силах, загальну сумарну потужність усіх електродвигунів у кіловатах множать на коефіцієнт 1,36 (1 к.с. – 0,736 кВт, атому 1 кВт – 1,36 к.с.). Потужність знижувальних трансформаторів вимірюється в кіло-вольт-амперах (кВА) і переводиться в механічні кінські сили за коефіцієнтом 1.088, а робочі коні – 0,75. Під структурою енергетичних ресурсів (потужностей) розуміють процентне співвідношення окремих видів енергетики в загальному їх обсязі енергетичних ресурсів. Найбільшу питому вагу в структурі енергоресурсів у аграрних підприємствах України становлять механічні двигуни (99 %). Провідне місце серед них належить автомобілям і тракторам (62,3 %). Важливими техніко-економічними показниками матеріально-технічної бази є енергоозброєність і енергооснащеність. Енергоозброєність праці – це кількість енергетичних потужностей (к.с.), що при припадає «на середньорічного працівника. Енергооснащеність виробництва – це кількість енергетичних потужностей, що припадає на 100 га посівної площі. Щоб її визначити, потрібно сумарний запас потужностей (к.с.) поділити на площу сільськогосподарських культур і помножити на 100. Наприклад, у ПАОП «Зоря» Красноградського району Харківської області потужність енергетичних ресурсів становить 32560 к.с., посівна площа – 5210 га, середньорічна кількість працівників – 376 осіб. Енергоозброєність у названому господарстві становить: 32560 : 376 = 86.6 к.с Енергооснащеність: 32560 : 5210 * 100 = 625 к.с У складі енергетичних ресурсів важливе місце займає електрична енергія. Використання електроенергії характеризують такі показники, як електрооснащеність і електроозброєність. Електрооснащеність показує кількість електроенергії з розрахунку на 100 га ріллі і визначається відношенням кількості електроенергії, спожитої на виробничі потреби, до площі ріллі. Електроозброєність характеризує кількість електроенергії у розрахунку до одного середньорічного працівника й визначається відношенням кількості електроенергії, спожитої на виробничі потреби, до середньорічної чисельності працівників. Електрозабезпеченість характеризує кількість електроенергії у розрахунку до 1 га с.г. угідь й визначається відношенням кількості електроенергії, спожитої на виробничі потреби, до загальної площі с.г. угідь. Питання для самоконтролю 1. Поняття та склад матеріально-технічної бази підприємства. 2. Енергетичні ресурси аграрних підприємств і сільського господарства в цілому. 3. Показники та рівень забезпеченості виробництва енергетичними потужностями. 4. Показники ефективності використання енергетичних та електричних потужностей підприємств. 5. Значення машинно-тракторного парку і система показників ефективності його використання. 6. Як розрахувати рівень механізації виробничих процесів?
	Попередня тема	На початок	Наступна тема