video

– науково-дослідні інститути, селекційні станції, конструкторські бюро, які забезпечують селекцію зернових культур, насінництво та агротехніку їх вирощування, технологію зберігання і переробки зерна, борошномельної, круп'яної, хлібопекарної і пивоварної промисловості.

Фактори, які впливають на обсяг і якість кінцевого продукту підкомплексу:

– в сільському господарстві: урожайність, вміст в зерні клейковини, скорочення втрат;

– в переробних галузях: своєчасна переробка, збереження якості і мінімум втрат;

– в торгівлі: своєчасна і вигідна реалізація, збереження якості, недопущення втрат.

Виробничо-технологічна суть цього продуктового підкомплексу зводиться до такого:

Ø усі підприємства, що охоплюють первинну і вторинну переробку зерна, зв'язані між собою послідовністю технологічних процесів, а отже, потребують чіткої збалансованості;

Ø можливості їх залежать від потужності переробки і потужності елеваторної промисловості;

у свою чергу продуктивність елеваторної промисловості визначається обсягами надходження із сільського господарства продовольчого та фуражного зерна.

Схема зернопродуктового підкомплексу

Схема інфраструктури ринку зерна

Описание: 48а

Щоб повністю забезпечити потреби держави в зерні і відповідність попиту населення на хлібобулочні, макаронні, кондитерські та інші вироби з зерна до раціональних норм споживання, в рамках зернопродуктового підкомплексу необхідно:

– підпорядкувати структуру зернового господарства реальним потребам ринку з повним урахуванням можливостей агрокліматичного потенціалу;

– відродити в аграрних підприємствах систему сівозмін з оптимальним насиченням посівів ринковими культурами;

– розширити застосування інтенсивних технологій вирощування зернових культур, дотримання видової та сортової агротехніки;

– забезпечити впровадження в усіх господарствах системи удобрення зернових культур органічними і мінеральними добривами з урахуванням їх біологічних і господарських особливостей, внесення добрив відповідно до фаз росту і розвитку рослин;

– сконцентрувати виробничий потенціал підкомплексу на збільшенні обсягів виробництва сильних і твердих пшениць, продовольчого зерна загалом.

Регулюванню ринку зерна має сприяти державний інтервенційний фонд.

Механізм його створення та функціонування такий:

– через закупівельні організації в урожайні роки з ринку вилучатиметься частина продовольчого і фуражного зерна;

– за рахунок цього на короткий період забезпечуватиметься стабілізація пропозиції відразу після збору врожаю,

– у неврожайні роки ця частина постачатиметься на ринок, щоб підтримати ринкові ціни.

16.1.2. Народногосподарське значення виробництва зерна

Зерно – важливий вид продовольчих ресурсів, цінної сировини для багатьох галузей переробної промисловості, незамінне джерело створення повноцінної кормової бази для розвитку тваринництва.

Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей. Зерно використовується людиною у вигляді хліба, крупів, макаронів, кондитерських виробів та ін. Ці продукти відзначаються високими поживними та смаковими якостями, містять достатню кількість білків, вуглеводів, вітамінів, амінокислот й мінеральних солей.

Зерно – головний і незамінний корм при виробництві тваринницької продукції. Воно має значно вищу поживну цінність порівняно з іншими видами кормів, характеризується високим вмістом кормових одиниць, перетравного протеїну, макро- та мікроелементів. Як корм використовується також побічна продукція вирощування зернових – солома й полова, а також відходи переробки зерна.

Продукція вирощування зернових культур є сировиною для переробної промисловості. В результаті переробки зерна одержують спирт, крохмаль та іншу продукцію, з соломи – целюлозу, папір тощо.

Зерно є важливим експортним товаром.

Зернове господарство України розвивається на основі дальшої інтенсифікації, що забезпечує збільшення виробництва зерна переважно за рахунок підвищення врожайності зернових культур.

Розвиток виробництва зерна характеризується такими показниками:

à динаміка посівних площ та їх структури,

à підвищення врожайності зернових культур,

à збільшення валового збору зерна,

à вдосконалення структури зернового виробництва.

16.1.3. Економічна ефективність виробництва зерна

Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників:

ü урожайність,

ü продуктивність праці,

ü собівартість продукції,

ü ціна реалізації 1 ц зерна,

ü прибуток на 1 люд.-год, на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі,

ü рівень рентабельності виробництва зерна.

Описание: 1459774253 рен рос

З допомогою кількісного співвідношення валового збору зерна до понесених витрат на його одержання, або урожайності до витрат на 1 га посіву, визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна.

Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна:

à збільшення виробництва і поліпшення якості зерна,

à забезпечення більшої сталості зернового господарства і ефективного використання його виробничих ресурсів;

à інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив,

à розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів,

à впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці.

16.2. ЕКОНОМІКА БУРЯКОЦУКРОВОГО ВИРОБНИЦТВА

16.2.1. Бурякоцукровий підкомплекс, місце і роль в економіці АПК

Описание: images бур

Бурякоцукровий підкомплекс – пріоритетна продуктова вертикаль АПК України.

Місце і роль цього підкомплексу в економіці АПК характеризується кількома незаперечними перевагами, а саме:

Економічний аспект – виробництво цукрових буряків і цукру є досить потужним джерелом надходження грошових ресурсів і зміцнення економіки бурякосійних господарств і цукрових заводів.

Соціальний аспект – виробництво і переробка цукрових буряків забезпечує потреби населення не лише в цукрі, а й є гарантією працевлаштування на рівні сіл та адміністративних районів.

Торговельний аспект – продаж цукру завжди був значним фактором поповнення державного бюджету, експортною статтею (недарма в народі цукор назвали "білим золотом").

Агротехнічний аспект – вирощування буряків потребує високої культури землеробства, значних доз мінеральних та органічних добрив, що перетворює цю культуру в надійного попередника в сівозміні. Дефекат цукрових заводів (як побічний продукт) широко використовується для нейтралізації кислотності ґрунтів.

Зоотехнічний аспект – бурякоцукровий підкомплекс – це складова кормової бази для тваринництва. Гичка буряків належить до якісних соковитих кормів, жом і меляса згодовуються в свіжому (консервованому) вигляді, а також використовуються під час виробництва комбікормів.

Е кономічними показниками, що впливають на обсяг виробництва цукру, є:

– в аграрному циклі – урожайність, цукристість коренів і скорочення втрат;

– у переробному циклі – мінімум втрат, збереження цукристості, висока якість цукру та скорочення втрат сировини;

– в торговому циклі – своєчасна вигідна реалізація, недопущення втрат.

Організаційна схема функціонування

агропромислового холдингу у бурякоцукровому комплексі

Особливості бурякоцукрового підкомплексу:

– чітко виражена сезонність виробництва, а отже, потреба переробки коренів за один виробничий цикл, до того ж у стислі строки (передчасна переробка коренів, як і затягування строків їх переробки неодмінно викликають значні втрати цукру);

– малотранспортабельність сировини (корені містять 75 – 80 % води) зумовлює необхідність концентрації посівів культури поблизу цукрових заводів та мінімізації радіусу перевезень;

– бурякоцукрове виробництво – досить високоматеріаломістка сфера – в сільському господарстві значними є витрати на насіння, добрива, засоби захисту буряків від бур'янів і шкідників, пально-мастильні матеріали, експлуатацію техніки, а на цукрових заводах – на підготовку і переробку коренів, виробництво цукру (водо-, тепло-, енерговитрати);

– на відміну від інших продуктових вертикалей, бурякоцукровий підкомплекс поряд з розгалуженою системою міжгалузевих зв'язків виходить за рамки вузькопрофільного виробництва цукру; в ньому одночасно можуть вироблятися лимонна, молочна і глютамінова кислоти, дріжджі, етиловий спирт, здійснюватися відгодівля великої рогатої худоби.

Схема бурякоцукрового підкомплексу

Описание: 56

16.2.2. Народногосподарське значення цукрових буряків

Основною технічною культурою, що забезпечує цукрову промисловість сировиною, є цукрові буряки:

ü коренеплоди цукрових буряків є сировиною для виробництва продукту харчування – цукру;

ü від продажу державі цукрової сировини бурякосійні підприємства одержують до половини грошових надходжень і до третини загальної суми чистого доходу рослинництва;

ü цукрові буряки – джерело поповнення кормових ресурсів у вигляді гички, а також жому, патоки і комбікормів, які одержують господарства за продаж цукрових буряків;

ü цукрові буряки підвищують загальну продуктивність сівозмін, оскільки технологія їх вирощування пов'язана з глибокою оранкою, великими дозами добрив, очисткою поля від бур'янів і шкідників, що в свою чергу позитивно впливає на врожайність наступних сільськогосподарських культур.

Основними бурякосіючими областями України є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Тернопільська, Київська, Харківська та Сумська, які забезпечують близько 70% валового виробництва цукрових буряків.

16.2.3. Економічна ефективність виробництва цукрових буряків та напрями її підвищення

Співвідношення виробничих витрат з результатами характеризує рівень економічної ефективності виробництва цукрових буряків.

До найважливіших показників належать:

ü урожайність,

ü вихід цукру з 1 га посіву,

ü затрати праці на одиницю продукції,

ü собівартість 1 ц продукції,

ü ціна реалізації,

ü рівень рентабельності виробництва.

Основним напрямом підвищення економічної ефективності буряківництва є послідовна інтенсифікація галузі.

Інтенсивна технологія передбачає такі основні елементи:

à розміщення посівів цукрових буряків у сівозміні після найкращих попередників;

à поліпшення системи основного та передпосівного обробітку ґрунту;

à високоефективне застосування науково обґрунтованих норм внесення органічних і мінеральних добрив;

à висів насіння районованих сортів із високою схожістю, що забезпечує механізоване формування густоти насаджень;

à застосування ефективної системи боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин;

à впровадження прогресивних способів догляду за посівами;

à збирання врожаю потоковим і потоково-перевалочним способами з мінімальними затратами ручної праці;

à раціональну організацію праці.

Як це працює: звітки цукор на нашому столі

16.3. ЕКОНОМІКА ОЛІЙНОГО ПІДКОМПЛЕКСУ АПК

16.3.1. Народногосподарське значення соняшника

Соняшник – основна олійна культура в нашій країні. У складі всіх олійних культур він займає 70 % посівної площі і 85 % валового збору. На соняшникову олію припадає близько 98 % загального виробництва в Україні. В багатьох аграрних підприємствах соняшник забезпечує 40 – 60 % прибутку від рослинництва. Соняшникова олія має високі смакові якості й за засвоюваністю та калорійністю значно вища від інших жирів. Досвід багатьох країн свідчить, що споживання рослинних жирів збільшується, а споживання тваринних зменшується. Це пояснюється тим, що рослинні жири порівняно з тваринними більш корисні для здоров'я людини. Вживають олію соняшникову безпосередньо в їжу, при виробництві маргарину, консервів, кондитерських виробів. Нижчі її сорти застосовують при виготовленні оліфи, фарби, лаків, мила, стеарину, лінолеуму тощо.

Описание: images сон

При переробці насіння соняшнику на олію як побічну продукцію одержують близько 33 % макухи, в якій міститься 33 – 35 % білка, 5 – 7 % жиру, багато мінеральних солей і вітамінів. Кошики соняшнику, вихід яких дорівнює 56 – 60 % врожаю насіння, після обмолоту згодовують великій рогатій худобі та вівцям. За поживністю вони прирівнюються до сіна. Лузга насіння соняшнику, вихід якої становить 16 – 22 % маси насіння, є сировиною для виробництва етилового спирту, кормових дріжджів та фурфуролу, що використовується для виробництва пластичних мас, штучних волокон та іншої продукції.

Соняшник, крім того, є джерелом одержання високопоживних кормів.

Зелену масу його в суміші з бобовими, кукурудзою застосовують для годівлі великої рогатої худоби, а також для силосування. З 1 га посіву соняшнику за врожайності 20 ц/га можна одержати до 10 ц олії, 8 ц шроту або макухи, 12 ц сухих кошиків,4 ц лузги, 35 – 40 кг меду.

16.3.2. Ефективність, розвиток та розміщення виробництва олійних культур

Основними показниками, які характеризують рівень економічної ефективності виробництва соняшнику є:

ü урожайність,

ü затрати праці на 1 ц насіння,

ü собівартість 1 ц,

ü ціна реалізації,

ü маса прибутку з розрахунку на 1 ц та 1 га посіву,

ü рівень рентабельності.

В Україні вирощуються такі олійні культури, як соняшник, соя, ріпак, рицина, льон олійний, гірчиця, рижій. Насіння цих культур містить багато жиру і є основною сировиною для виробництва олії.

16.3.3. Шляхи підвищення ефективності виробництва олійних культур

Виробництво та експорт насіння соняшнику

Основними напрямами збільшення виробництва і поліпшення якості насіння олійних культур є:

– інтенсифікація їх вирощування,

– підвищення врожайності олійних культур,

– створення високопродуктивних сортів і гібридів, стійких проти найбільш поширених хвороб і шкідників,

– раціональне розміщення і концентрація посівів,

– вдосконалення технології і впровадження комплексної механізації її вирощування і збирання.

– інтеграція сільськогосподарського виробництва з глибокою промисловою переробкою сировини.

16.4. ЕКОНОМІКА КАРТОПЛЕПРОДУКТОВОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ОВОЧЕПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ АПК

16.4.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення виробництва картоплі і овочів

Картоплярство та овочівництво – дві великі галузі сільськогосподарського виробництва, які мають важливе народногосподарське значення. Картопля – культура універсальна і вона водночас є продуктом харчування, сировиною для переробної промисловості та високоякісним кормом у тваринництві. Бульби картоплі містять багато вуглеводів, білка, вітамінів та інших поживних речовин, необхідних для харчування людини. Зокрема, білок відзначається високою біологічною цінністю, оскільки включає незамінні амінокислоти, зокрема валін, лізин та ін. Картопля підвищує засвоєння людським організмом інших продуктів харчування, маючи добрі смакові якості та високу поживність. У продовольчому балансі картопля посідає друге місце після хліба, маючи в народі назву другого хліба. За нормами харчування залежно від природно-кліматичних умов в середньому людині потрібно на рік – 120 кг картоплі.

Описание: images карт4

Крім того, картопля – цінна технічна культура, сировина для виробництва крохмалю та спирту. При переробці 1 т картоплі з вмістом крохмалю 17,6 % можна одержати 112 л спирту, 55 кг рідкої вуглекислоти, 0,39 л сивушного масла і 1500 л барди. Продукти переробки культури використовуються у різних галузях промисловості і найбільше в харчовій, хімічній, текстильній, шкіряній, лакофарбовій.

У поєднанні з іншими кормами картоплю широко використовують для годівлі практично всіх видів худоби і птиці. За врожайності 200 ц/га одержують 58 ц к.од.

У системі раціонального ведення землеробства картопля має велике значення. Вона – добрий попередник для багатьох сільськогосподарських культур, особливо зернових.

Картопля – високотонна і малотранспортабельна культура, що необхідно враховувати при розміщенні її посівів. Зберігання картоплі обходиться дорого і супроводжується значними втратами, що негативно впливає на рівень собівартості та ефективність виробництва.

У перспективі виробництво і заготівля картоплі мають збільшуватися на основі переходу на інтенсивні технології вирощування, поліпшення якості бульб, а також скорочення втрат продукції при перевезенні з поля до споживача.

Серед продуктів харчування особливу роль відіграють овочі – незамінні продукти харчування, багаті на мінеральні елементи, вітаміни, поживні речовини тощо. Споживання овочів сприяє нормальному фізіологічному розвитку організму, поліпшує обмін речовин, регулює діяльність нервової системи й органів травлення, підвищує стійкість організму проти інфекційних хвороб. Овочі споживають у свіжому, квашеному, засоленому або консервованому вигляді.

Описание: Овочі

Овочі – цінна сировина для харчової і консервної промисловості. Порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами вирощування овочів має свої особливості. Їх структура значною мірою визначається природними та економічними умовами, а економічна ефективність залежить від зони вирощування. Розрізняють овочівництво відкритого та закритого ґрунту.

При першому овочі вирощують безпосередньо в полі.

Друге потребує спеціальних споруд – теплиць, парників, ділянок з утепленим ґрунтом.

Через особливості галузі та виробництво продукції, що швидко псується, її успішний розвиток залежить від забезпеченості робочою силою, транспортними засобами та шляхами для перевезення, гарантованих ринків збуту.

Особливості формування регіональних ринків овочевої продукції зумовлюються низкою чинників, насамперед кількістю, густотою населення, питомою вагою міського і сільського в області чи регіоні і пов'язане з цим визначення потреби та обсягів виробництва овочів для населення з урахуванням можливих джерел їх надходження.

16.4.2. Економічна ефективність виробництва картоплі та напрями її підвищення

Основними показниками, що характеризують економічну ефективність виробництва картоплі, є:

врожайність;

собівартість;

прибуток;

рентабельність.

Основними напрямами підвищення ефективності галузі картоплярства має стати комплексний підхід в насінництві, технології зберігання картоплі, впровадження прогресивних технологій її вирощування, подальша комплексна механізація та нові організаційні форми виробництва картоплі.

Описание: 49

16.4.3. Економічна ефективність виробництва овочів та напрями її підвищення

Економічна ефективність виробництва овочів визначається як у цілому, так і за окремими її видами з використанням натуральних і вартісних показників:

урожайності;

затрат праці на 1ц продукції;

собівартості;

валового доходу;

прибутку на 1 га посіву та 1 грн виробничих витрат;

рівня рентабельності.

Шляхи підвищення ефективності овочівництва:

o впровадження інтенсивної технології виробництва продукції;

o поглиблення господарської те внутрішньогосподарської спеціалізації;

o раціональне поєднання овочівництва відкритого та закритого ґрунту;

o прямі зв'язки господарств із заготівельними організаціями;

o зменшення втрат вирощених овочів на всіх стадіях від збирання до споживання;

o забезпечення товаровиробників малогабаритною технікою вирощування овочів;

o підвищення ефективності селекції і насінництва овочевих культур;

o впровадження маркетингу та інформації щодо ринку овочевої продукції;

16.5. ЕКОНОМІКА ВИРОБНИЦТВА ПЛОДІВ, ЯГІД І ВИНОГРАДУ

16.5.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення садівництва

Плоди і ягоди – цінні продукти харчування. Вони багаті на вітаміни, цукор, мікроелементи, вуглеводи та органічні кислоти. Особливе значення мають моносахариди – фруктоза і глюкоза, які повністю засвоюються організмом людини і виконують у ньому важливі функції. Фруктоза в організмі легко перетворюється на глюкозу, а остання є одним з основних джерел енергії, причому для нервової тканини – єдиним.

Великим вмістом фруктози відзначаються яблука, груші, чорна смородина та полуниця, у яких вона займає 60 % загальної кількості цукру.

Продукція садівництва і ягідництва використовується як сировина для виробництва варення, джемів, компотів, соків, сухофруктів та ін. За даними інституту харчування, раціональна норма споживання фруктів і ягід на душу населення по Україні становить 90 кг.

Садівництво – одна з важливих галузей сільського господарства. Для розширення площ плодово-ягідних насаджень використовують малопродуктивні ґрунти, схили ярів і балок, що дає змогу підвищити рівень використання сільськогосподарських угідь.

Описание: images вин

У структурі садівництва зростає питома вага ягідників. Це пояснюється тим, що вони рано вступають у плодоношення, не потребують великих капітальних вкладень і швидко окуповують витрати. З початком плодоношення садові і виноградні насадження стають основними засобами виробництва сільськогосподарських підприємств. Період амортизації окремих насаджень різний. Так, у зерняткових порід він становить у середньому 20 – 25 років, у кісточкових – 17 – 20, а у виноградників – 40 – 50 років. Строк окупності капіталовкладень на закладання садів – 8 – 12, а ягідників – 4 – 5 років.

Подальше вдосконалення розміщення плодових та ягідних культур у більшості регіонів зумовлене розвитком промисловості і зростанням чисельності міського населення, необхідністю скорочення відстані перевезень плодів і ягід для зменшення втрат їх якості в процесі транспортування.

16.5.2. Економічна ефективність виробництва плодів і ягід та напрями її підвищення

Для характеристики рівня економічної ефективності виробництва плодів і ягід використовують систему показників:

урожайність плодів і ягід з гектара;

витрати праці на 1 ц в люд-год;

собівартість 1 ц продукції;

прибуток з розрахунку на 1 ц продукції і на 1 га плодоносного саду;

рівень рентабельності.

У садівництві багатьох господарств спостерігається періодичність плодоношення, тому економічна ефективність виробництва продукції садівництва визначається в середньому за 3 – 5 років.

Для ефективності функціонування садівництва в сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання першочерговим є вирішення таких завдань:

o удосконалення структури і породно-сортового складу насаджень;

o підвищення якості та конкурентоспроможності плодово-ягідної продукції, передусім на внутрішньому ринку;

o удосконалення економічних відносин між переробними і збутовими підприємствами та виробниками плодово-ягідної продукції і сировини;

o удосконалення інфраструктури ринку плодової продукції і зокрема за рахунок створення оптових ринків плодово-овочевої продукції у великих містах і промислових центрах.

Дійовими напрямами науково-технічного прогресу в садівництві є впровадження інтенсивних технологій з широким використанням техніки, добрив і пестицидів, а також організація шпалерно-карликових садів.

16.5.3. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення виноградарства

Виноград є високоякісним продуктом харчування з лікувальними властивостями. Він багатий на цукор (глюкозу), органічні кислоти та вітаміни. Значна частина винограду використовується як сировина для виготовлення соків, мармеладу, варення, концентратів, вин і коньяків. З відходів виноробства виготовляють етиловий спирт, оцет, винну кислоту, винний камінь і багато інших продуктів. За середньої врожайності винограду (70 – 80 ц/га) з відходів одержують з розрахунку на гектар насаджень понад 3 ц спирту, 10,5 ц винної кислоти. У свіжому і сушеному вигляді використовують близько 10 % валового збору винограду, а понад 90 % його переробляють.

Виноград – багаторічна культура, вимагає багато тепла, світла, вологи.

Виноградарство є найбільш інтенсивною галуззю сільськогосподарського виробництва, яка вимагає значних капітальних вкладень на закладання насаджень та великих затрат коштів і праці по догляду виноградників та збирання продукції. Після вступу виноградників у плодоносний період починається їх продуктивне використання, при цьому в собівартість продукції відповідного року включають амортизаційні відрахування. Строк окупності нормативних капіталовкладень на закладання насаджень та вирощування їх до плодоносного віку на неполивних виноградниках за врожайності 50 ц/га – 3 роки після початку плодоношення, або 7,5 – 8 років від часу садіння.

16.5.4. Економічна ефективність виробництва винограду та напрями її підвищення

Виноградарство – одна з найбільш трудомістких і в технологічному відношенні складних сільськогосподарських галузей. На 1 га плодоносних виноградників підприємства затрачають 400 – 450 люд.-год, що в 40 разів більше, ніж на вирощуванні зернових культур. Частка ручної праці становить 50 – 60 % усіх затрат зі збирання врожаю, обрізування лози та догляд за насадженнями.

Економічна ефективність виноградарства залежить від:

Ø рівня врожайності;

Ø виробничих витрат на 1 га виноградника;

Ø якості винограду;

Ø цін його реалізації.

Собівартість винограду за останні роки зростала відповідно до зростання цін на матеріальні ресурси, енергоносії та рівень інфляції, у структурі собівартості культури найбільшу питому вагу становить оплата праці – до 60 %.

Система закупівельних цін стимулює реалізацію винограду високої якості. За 1 т столових сортів першого товарного сорту виплачується на 20 % більше, ніж другого сорту. Ціна реалізації винограду промислових сортів встановлюється залежно від його цукристості. Зростання цін на виноград та його продукцію забезпечує високий рівень рентабельності виробництва культури.

Найважливішими шляхами підвищення продуктивності та ефективності виноградарства є:

à збільшення врожайності внаслідок реконструкції зріджених площ;

à організації території;

à підбору сортового окладу насаджень;

à використання засобів хімізації;

à застосування зрошення;

à впровадження системи заходів, спрямованих на поліпшення якості винограду, особливо його цукристості;

à впровадження комплексної механізації;

à поглиблення спеціалізації та подальшої концентрації виробництва;

à зосередження основного виробництва винограду, його переробки і зберігання в спеціалізованих підприємствах.

16.6. ЕКОНОМІКА ВИРОБНИЦТВА КОРМІВ

16.6.1. Економічна оцінка кормових культур та виробництва кормів

Під кормовою базою розуміють обсяг, видовий склад та якість кормових ресурсів, систему виробництва і використання кормів у тваринництві.

Описание: i

Організація кормової бази в кожному підприємстві передбачає систему виробництва і використання кормів, що характеризується відповідною структурою посівних площ кормових культур, технологією виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів.

Усі корми, що їх використовують у тваринництві, поділяють на такі основні групи:

– рослинні, які поділяються на зелені, грубі, соковиті, відходи промислової' переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага), концентровані (комбікорми, зерно фуражне, висівки, макуха, шроти, відходи хлібозаводів, пивоварних заводів, кухонні відходи);

– тваринного походження – молоко і відходи маслоробної та сироварної промисловості (молочні відвійки, сироватка), відходи м'ясокомбінатів та рибної промисловості;

– мінеральні – кісткове борошно, кухонна сіль; крейда та інші, які виробляються підприємствами хімічної промисловості і використовуються як добавки до кормів для збалансування їх мінерального складу, вітамінні.

Кількість окремих видів кормів визначають у вагових одиницях і в перерахунку на поживні речовини, а кормів усіх видів разом узятих – у перерахунку на кормові одиниці та перетравний протеїн. За одиницю поживності й одиницю потреби в кормах умовно приймається поживність і продуктивна дія 1 кг вівса – вівсяна кормова одиниця.

Процентне співвідношення всіх видів кормів характеризує структуру кормової бази.

Для характеристики кормової бази використовують систему показників, основними з яких є:

загальний обсяг одержаних кормів;

кількість заготовлених кормів для громадського тваринництва;

кількість одержаних кормів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, кормової площі і посіву кормових культур, на одну фізичну та умовну голову худоби;

вміст перетравного протеїну в усіх вироблених кормах з розрахунку на 1 к.од., на одну умовну голову худоби.

Кормова площа – це частина сільськогосподарських угідь підприємства, яка використовується для виробництва різних видів кормів для тваринництва.

Для розрахунку кормової площі підприємства використовують формулу:

де К_п – кормова площа підприємства, га;

П_о – площа кормових культур на орних землях, га;

П_п – площа природних кормових угідь, га;

В₁,В₂,В_з – частина валового збору окремих сільськогосподарських культур, що виділяється на корми, ц;

У₁,У₂,У_з – урожайність сільськогосподарських культур, частина валового збору яких виділяється на корми, ц/га.

Важливим показником, який характеризує стан кормової бази і рівень забезпеченості тваринництва кормами, є обсяг кормів, витрачених на одну тварину за рік.

У структурі витрат на виробництво продукції тваринництва найвищу питому вагу (40 – 70 %) мають корми, що залежить від собівартості їх виробництва та оплати корму.

Основним джерелом надходження кормів є польове кормовиробництво (90 % кормового балансу). Кормові культури в Україні займають 35 – 36 % посівних площ, серед яких найбільша частка припадає на кукурудзу на силос і зелений корм, багаторічні та однорічні трави (91 – 93 % у структурі кормових посівів).

Джерелом надходження найбільш дешевих грубих та зелених кормів є використання природних сіножатей і пасовищ.

Аналіз кормовиробництва свідчить, що однією з основних причин зниження продуктивності кормових культур на ріллі є низький рівень матеріального забезпечення сільськогосподарських підприємств.

Формування врожаю кормовими культурами переважно відбувається за рахунок природної родючості ґрунту. В умовах зниження частки удобрених посівних площ як мінеральними, так і органічними добривами, площі під кормовими культурами, як правило, не удобрюються зовсім.

Як свідчать дослідження вчених і практика сільгосппідприємств, високої продуктивності корів неможливо досягти без застосування мінеральних добавок, адже в раціонах високопродуктивних корів не вистачає деяких макро- і мікроелементів. Внаслідок різкого диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію стало невигідним одержане зерно переробляти на комбікорм і згодовувати на корм худобі.

Важливим джерелом білкових раціонів є трав'яне борошно, яке за правильного приготування та зберігання мало поступається зерновим концентратам і зберігає значну кількість незамінних кислот. Тепер через високу енергоємність виробництва трав'яне борошно майже не виготовляють.

Необхідною умовою високої продуктивності худоби і птиці є ефективність використання кормових ресурсів, повноцінність раціонів за вмістом перетравного протеїну. За наявної структури тваринницьких галузей у середньому на 1 к.од. має припадати 105 – 110 г перетравного протеїну Фактично у кормах вміст його становить близько 85 – 87 г. Внаслідок неповноцінності раціонів спостерігається значна перевитрата кормів на одиницю тваринницької продукції.

16.6.2. Економічна оцінка кормових культур та виробництва кормів

Для розрахунку раціональної структури посівних площ кормових культур та виявлення найбільш ефективної кормової культури в конкретних природно-кліматичних умовах підприємства здійснюють економічну оцінку кормових культур і видів кормів. Від цього вибору залежать рівень використання землі, собівартість і рентабельність тваринницької продукції.

Економічну ефективність вирощування кормових культур можна оцінити за такими показниками:

à врожайністю кормових культур, ц/га;

à виходом з 1 га кормових одиниць, перетравного протеїну і кормопротеїнових одиниць, ц;

à затратами праці на 1 ц кормових та кормопротеїнових одиниць, люд.-год.;

à собівартістю 1 ц кормових та кормопротеїнових одиниць, грн.

Дані показники розраховують для більшої достовірності за 3 – 5 років. Більш об'єктивною оцінкою кормових культур є вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га посівної площі.

У зв'язку з тим, що в кормах різних культур протеїнове співвідношення неоднакове, для узагальнюючої сукупної оцінки кормових культур використовують такий показник, як вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га.

Кількість умовних кормопротеїнових одиниць з 1 га окремої кормової культури визначають за такою формулою:

де КПО – вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву, ц к.од.;

К – вихід поживних речовин з 1 га посіву, ц к.од.;

П – вихід перетравного протеїну з 1 га посіву, ц;

10 і 2 – розрахункові коефіцієнти.

Кормопротеїнова одиниця є умовним показником і в зоотехнічній практиці не використовується, оскільки в годівлі тварин 1 корм. од. і 100 г перетравного протеїну не рівноцінні. Проте вихід кормопротеїнових одиниць з гектара посіву характеризує поживну якість кормів з урахуванням енергетично-протеїнового співвідношення і тому дає змогу більш об'єктивно оцінювати і порівнювати ефективність кормових культур.

Щоб провести економічну оцінку кормових культур, необхідно мати вихідну інформацію про кількість одержаної основної, супутньої та побічної продукції різних культур, розмір матеріально-грошових витрат та затрати живої праці на 1 га посіву. Ці дані беруть з існуючих форм первинного обліку та звітності сільськогосподарських підприємств із спеціальних довідників про поживність кормів. Можуть бути зроблені розрахунки на перспективу з використанням технологічних карт і з урахуванням удосконалення технології вирощування кормових культур. Використання ЕОМ для розрахунків оптимальної структури посівних площ кормових культур також може грунтуватися на згаданих вище показниках.

Економічну оцінку кормових культур можна здійснювати також за прибутком, одержаним від виробництва тваринницької продукції з розрахунку на 1 га кормової площі. Проте він меншою мірою характеризує кормову базу, бо на прибуток у даній галузі впливає багато факторів, не пов'язаних із виробництвом та використанням кормів.

16.6.3. Напрями збільшення виробництва кормів та підвищення його ефективності

Для збільшення обсягів виробництва кормів та підвищення його ефективності необхідно:

à раціонально використовувати землю;

à змінити структуру землеробства;

à переорієнтувати спеціалізацію підприємств різних ґрунтово-кліматичних зон на кормовиробництво;

à технічно переоснастити галузь;

à під кормові угіддя доцільно відводити вилучені з ріллі схилові землі:

à змінити структуру посівів зернових;

à збільшити питому вагу зернофуражних культур у загальному вирибництві;

à підвищувати родючість ґрунтів;

à поліпшувати їх структуру та поживний режим;

à раціонально використовувати меліоровані землі;

à поліпшувати використання природних кормових угідь;

à проводити меліорацію;

à вносити добрива;

à комбіноване використання культурних пасовищ;

à зміцнити матеріально-технічну базу;

à застосувати прогресивних способів та технологій збирання, заготівлі, приготування та зберігання кормів.

Отже, здійснення комплексу заходів по зміцненню кормової бази та здешевленню виробництва кормів в Україні сприятиме збільшенню виробництва продукції тваринництва і забезпеченню потреб населення у важливих продуктах харчування.

Питання для самоконтролю

1. Яка структура зернового виробництва?

2. У чому полягає виробничо-технологічна суть зернопродуктового підкомплексу?

3. Які показники характеризують економічну ефективність виробництва зерна?

4. Назвіть основні шляхи підвищення ефективності виробництва зерна.

5. Яке народногосподарське значення вирощування цукрових буряків?

6. Які економічними показники впливають на обсяг виробництва цукру?

7. Назвіть шляхи підвищення ефективності цукробурякового виробництва.

8. Яке економічне значення вирощування олійних культур?

9. Охарактеризуйте виробництво та ексорт насіння соняшнику.

10. Які олійні культури вирощують в Україні?

11. Назвіть шляхи підвищення ефективності олійного виробництва.