|
|
|
Українська музика I частина Електронний посібник |
|
|||||||||||||
|
РОЗДІЛ 8. СИМФОНІЧНА МУЗИКА XIX СТ. |
||||||||||||||||
|
8.1. Симфонічна
музика XIX ст. 8.2. Михайло
Миколайович Калачевський 8.1. Симфонічна музика XIX ст. Після появи Концертної симфонії Д.Бортнянського, Української, Російської, Польської
симфоній Е. Ванжури, “Симфонії соль мінор
невідомого автора”, у створенні українських композицій такого типу настала
велика перерва. У деяких друкованих джерелах є відомості про написання
симфонічних творів різних форм І. Вітковським, І.
Лозинським, П. Селецьким, А. Галенковським
та ін. Однак жодного з них досі не знайдено. Перші спроби створення світської
інструментальної музики йшли тим шляхом, що і музично-театральний репертуар:
народна пісня в її первісному вигляді лягла в основу цих перших
інструментальних творів. Ці твори були прості за формою і змістом і
наслідували зразки західноєвропейської музики, їх автори були аматорами, а не
професіоналами. Цю прогалину якоюсь мірою
заповнювали увертюри (загальною кількістю 11) західноукраїнського автора М.Вербицького, над якими він почав працювати в кінці 40-х
років. Його увертюри – це зразки оркестрової музики, що готувала грунт для появи справжньої симфонічної творчості. Естафету
творення зразків української інструментальної музики перехопили композитори
наддніпрянської України. Кілька симфонічних творів написав М. Лисенко в
ранньому періоді своєї творчості. Лисенко подає їх у тому художньому аспекті,
який характерний для інструментальних композицій Бортнянського, симфоній Ванжури й невідомого автора, певною мірою увертюр
Вербицького. До них відносяться симфонічна увертюра на мелодії української
народної пісні “Ой запив козак, запив”, Симфонія до мажор (1869), Тріо і
квартет для смичкових інструментів, оркестрова фантазія “Козак-шумка”(1872).
Обмеження такого роду композицій пояснюється соціально-політичними
обставинами, що склались в Україні у ІІ пол. ХІХ ст. У реалізації своєї
політики царський уряд не обмежився тільки адміністративними заходами. Наступ
на національно-визвольні прагнення проводився і на культурному фронті. Органи
офіційної влади мали на меті підкорити своїм впливам і контролю мистецькі
заклади, що всюди, зокрема і в Україні, виникли в ІІ пол. ХІХ століття. У 1863
р. у Києві було відкрито відділення РМТ, яке ставило своїм завданням
пропаганду класичної російської музики і творчості сучасних композиторів
світу, поширенню музичної освіти серед населення. У національному питанні
керівництво РМТ дотримувались офіційної шовіністичної політики царського
уряду в галузі культури і мистецтва. Кращі представники української музичної
культури не допускались до роботи товариства, твори українських композиторів
майже ніколи не потрапляли до концертних програм. І все ж в українській
культурі час від часу з¢являються
симфонічні композиції, які свідчили про подальший поступ цього жанру. Це
Українська симфонія М. Калачевського та Симфонія
соль мінор В. Сокальського. 8.2. Михайло Миколайович Калачевський (1851 – між 1910 І
1912) Михайло Калачевський,
український композитор, громадський діяч, правознавець належав до плеяди тих
українських митців ІІ пол. ХІХ ст., які хоч і отримали професійну освіту за
кордоном, у визначних європейських центрах, проте продовжували свою
діяльність на Батьківщині, були тісно пов¢язані з її
культурними традиціями і не мислили себе поза Україною. Проте його непересічний талант, котрий був помітний вже в
його ранньому творі – “Українській симфонії”, не зміг розкритись у
повному масштабі. Так він і залишився в пам¢яті поколінь як автор одного визначного твору, але
масштабність цього твору є важливою для вітчизняної культури. Життєвий і
творчий шлях. Михайло Калачевський
народився 14/26.09.1851 р. у хуторі Калачівка
поблизу с. Попівка на Полтавщині (тепер Онуфріївський район Кіровоградської обл.) Біографічні
відомості про Калачевського дуже скупі і
суперечливі. Батько його був дрібним поміщиком. Дитячі роки пройшли в
оточенні, де звучала народна музика. На початку 70-х років він навчався в
одному з найбільших культурних центрів Європи – Лейпцігу.
Навчався юнак на кілька років пізніше від М. Лисенка й у тих самих педагогів,
зокрема по класу композиції у відомого на той час професора Є. Ріхтера.
Випускний іспит Калачевський здавав у 1876 р. Його
дипломною роботою була “Українська симфонія”, якою він сам продиригував. Лише цей твір, та ще декілька романсів і
фортепіанних мініатюр, згадки про інші камерні твори, – ось і все, що ми
сьогодні маємо з творчої спадщини композитора. Після завершення навчання у Лейпцігу Калачевський
повертається в Україну і поселяється у Кременчуці,
працює адвокатом, а потім стає навіть головою земської управи. Його
громадська діяльність була доволі активною, він багато зробив для покращення
становища своїх краян. У Кременчуці він також займався
активною музично-просвітницькою діяльністю, виступав як диригент; якийсь час
працюючи у Кременчуцькому повітовому мировому суді він організував камерне
тріо (фортепіано, скрипка, віолончель), в якому виступали представники
місцевої інтелігенції Він також організовував концерти і мистецькі вечори в
містечку. Проте, очевидно, численні суспільні обов¢язки, з одного
боку, а також примітивне, обмежене культурне життя в провінції – з іншого
боку, спричинило до того, що яскравий талант композитора майже не знаходить
підтримки, а відтак не зміг повністю розкритись. У 1900 році він тяжко
захворів і останні роки свого життя відходить від активної громадської
діяльності. Єдиним світлим променем було виконання у 1905 р. у рідному місті
його “Української симфонії” оркестром полтавського відділення Російського
Музичного Товариства під керівництвом диригента Д.Ахшарумова.
Вона була виконана також в Полтаві (1900) і в Харкові. Невдовзі композитор
помер у Кременчуці між 1910 та 1912 роками,
непомічений, забутий всіма. Та частина творчої спадщини М. Калачевського, що дійшла до нас, невелика – це струнний
квартет, фортепіанне тріо, романси, фортепіанні твори, “Реквієм” тощо. Збереглося також 19 романсів, 4 п՚єси
для фортепіано і партитура “Української симфонії”. Партитура його симфонії
деякий час вважалась загубленою і була віднайдена в 1928 р. музикознавцем М.
Грінченком. У камерній творчості Калачевського переважають інтимні, дещо суб¢єктивні настрої.
Романси М.Калачевського мелодійні, виразні, свіжі
музичною мовою. Цим відрізняються і його відомі нам фортепіанні п¢єси: “Романс”, “Баркарола”, “Ноктюрн”, які за своєю
виразною наспівністю, логічністю і ясністю форми наближаються до фортепіанної
лірики П. Чайковського. Основні твори 1. “Українська симфонія” для симфонічного оркестру (1876). 2. Твори для фортепіано “Романс”, “Баркарола”, “Ноктюрн”. 3. 19 романсів, серед них романси на слова М. Лермонтова “Она поет”, “О дитя, под окном твоїм”, цикл із чотирьох серенад на слова М. Лермонтова
“Зови надежду сновиденьем”, романс на слова І. Нікітіна “Вырыта заступом яма глубокая”,
романс на слова П. Вяземского “На людской стороне”. 4. “Реквієм” для соліста, хору, струнного оркестру й органа. 5. Хори а capella. 6. Струнний квартет. 7. Фортепіанне тріо. “Українська симфонія” М. Калачевського Симфонічний жанр був не надто
популярним в українській музиці XVIІІ–ХІХ ст., оркестрів, навіть у великих
містах, майже не існувало, тому симфоній, що попереджували б твір Калачевського, не так уже й багато у вітчизняній
культурній спадщині. І все ж окремі зразки дають
уявлення про мистецький процес. Це перші симфонії кінця ХVІІІ ст. –
“Українська симфонія” Е. Ванжури, Концертна
симфонія Д. Бортнянського, а також Симфонія соль мінор початку XIX ст. невідомого
автора. І лише в 1869 році М. Лисенко написав свою “Юнацьку симфонію”. Через
кілька років з՚являється твір М. Калачевського. Тому значення “Української
симфонії” М. Калачевського в національній музичній
культурі особливе: воно практично започатковує традицію монументальних
симфонічних циклів, і його симфонія є одним з перших зразків цього жанру. У
цьому ж руслі, спираючись на українську пісенну, епічну, церковну мелодику в
поєднанні з європейськими класичними принципами побудови, згодом, в ХХ сторіччі
будуть написані і Друга симфонія Ревуцького, і Третя симфонія Лятошинського,
“Прикарпатська симфонія” С. Людкевича, і “Симфонія в стилі бароко” Л. Колодуба та багато інших оркестрових композицій. Відзначимо, що у добиранні музичних
тем та принципах їх розвитку Калачевський пішов за
М. Лисенком і російськими композиторами-класиками. В основі усіх тем
“Української симфонії” – мелодії народних пісень. Характерно, що композитор
зберігає жанрові особливості пісні, прагне повніше розкрити засобами
оркестру, через велику музичну форму її образний зміст. Безперечно, на Калачевського мала вплив і західноєвропейська музика,
зокрема симфонії німецьких композиторів-романтиків Ф. Мендельсона і Р. Шумана. Серед всіх творів Калачевського здобула найбільшу популярність “Українська
симфонія” написана в 1876 році у м. Лейпцігу як
дипломна робота композитора і виконана в публічному концерті разом з творами
випускників консерваторії. Однак на батьківщині симфонія довгий час не
виконувалася. Після заборони царським урядом (1876 р.) виконувати в Україні
українські театральні і музичні твори, симфонія Калачевського
була виконана вперше оркестром під керуванням Д. Ахшарумова
у Полтаві і Харкові в 1900 р., а потім – у Кременчуці
в 1905 р. в останні роки життя композитора. Після цього про неї зовсім
забули, на цілих 28 років. По суті симфонія Калачевського демонструє прагнення автора слідувати
традиціям європейського симфонізму класичного
типу в розробці фольклорного матеріалу, що стало однією з характернихтенденцій української інструментальної музики
даного періоду. За радянських часів цей твір міцно
ввійшов до репертуару оркестрів. Він звучить по радіо, його записано на
грамплатівку; опубліковано також партитуру.
уривок 2 ч. «Дівка в сінях стояла» “Українська
симфонія” М. Калачевського – це чотиричастинний цикл. За жанром лірична, побудована за
класичними канонами, складається з чотирьох частин: Інтродукція і Алегро, Інтермеццо-скерцандо, Романс, Фінал. У ній переважають ясно-ліричні
настрої зелементами м՚якого
народного гумору. Частини контрастують між собою за
настроями, темпами, масштабами. Ідейно-тематичною основою її є народні пісні
різних жанрів. Музичні образи відзначаються конкретністю і виразністю; виклад
думок логічний, ясний, вони розвиваються жваво і динамічно,
дієво передаються барвистими оркестровими засобами.
В основу кожної з частин покладені мелодії українських народних пісень,
здебільшого добре відомі і поширені в музичному побуті. Лірично-схвильована
1-а частина побудована на розробці мелодій пісень “Віють вітри і “Йшли корови із діброви, 2-а жваво-грайлива, варіаційно розвиває інтонації пісні “Дівка в сінях
стояла”. 3-а частина отримала назву “Романс”, в її основі – симфонічна розробка
пісні “Побратався сокіл з сизокрилим
орлом”. Танцювально-життєрадісна фінальна
частина симфонії побудована на зіставленні і розвитку мелодійних інтонацій
двох пісень – “Ой дівчина, ти моя мати” “Ой джигуне,
джигуне”. В симфонії Калачевський
використовує ладо-інтонаційний та ритмічний матеріал пісень, подає їх в
розвитку, зберігаючи жанрові особливості та образний зміст. Основний настрій
симфонії – світла, задушевна лірика, життєрадісність, м¢який гумор. Тональність твору – ля мінор. Склад
оркестру подвійний: флейти, гобої, кларнети, фаготи, чотири валторни, труби,
литаври і струнний квінтет. Вступ
(інтродукція). В її основу покладено тему пісні “Віють вітри”. Цю
пісенну тему композитор проводить в розмірі 4/4, створюючи образи природи. В
інтродукції і завершенні, що звучать у помірному темпі й будуються на мелодії
першої пісні, змальовано картину лагідного літнього вечора. Це є своєрідним
образним фоном для розгортання ліричної оповіді. У вступі мелодія народної
пісні стає ще спокійнішою, оскільки композитор викладає її в розмірі 4/4 .
І частина. Перша
частина симфонії лірична за змістом. Форма частини – сонатне allegro. Тут використано дві народні пісні – “Віють
вітри” і “Йшли корови із діброви”. Головна партія (ГП) побудована на темі пісні
“Віють вітри” в розмірі 6/8. Тональність – ля мінор. Характер теми – активний,
схвильований, ліричний. Її виконує струнна група оркестру. Композитор максимально
активізує її рух, провівши в розмірі 6/8 і відмовившись від закінчення, тобто
вона стала розімкнутою, отримала продовження і значний розвиток. Все це
зроблено з метою створення ліричного, схвильованого характеру, для того, щоб
надати темі широкого симфонічного дихання.
Цим настроєм пронизана вся перша
частина симфонії. На матеріалі головної теми будуються сполучна й заключна
партії, її поспівки вторгаються й у побічну партію
(головна партія – 1–62 такти, сполучна – 63–102 такти, побічна – 103–186
такти, заключна – 187 – 212 такти). Сполучна
партія (СП) побудована на матеріалі ГП. Побічна
партія (ПП) звучить в тональності до мажор і побудована на темі української
пісні “Йшли корови із діброви”. Вона також зазнала певних змін, передусім метроритмічних. Тема побічної партії має спокійний
характер. Вона є своєрідним лірико-споглядальним центром експозиції й усієї
першої частини.
Тональне співвідношення тем в
експозиції (ля мінор - до мажор), їх міцна пісенно-фольклорна основа, а також
широке використання альтерованих гармоній, зменшених септакордів, зіставлень
однойменних тональностей свідчать про зв՚язки
музики Калачевського з творчістю Ф. Шуберта, Ф.
Мендельсона. Заключна
партія (ЗП) побудована на матеріалі головної партії. Розробка має три епізоди, три
“хвилі” розвитку музичного матеріалу. Перший починається після невеликої десятитактової зв՚язки.
Відокремлена з головної теми початкова фраза проводиться в різних
тональностях: сі мажорі, сі мінорі, фа-дієз мажорі,
фа-дієз мінорі тощо. Другий епізод виростає на цьому самому
матеріалі: мелодію проведено у збільшенні в підкреслено-стриманому, навіть
наближеному до маршу тонусі. Початковий шеститакт
далі розвивається поліфонічними засобами: відбувається поступове нашарування
оркестрових голосів, які імітують тему. Розвиток призводить до кульмінації.
Третій епізод розробки виростає з тривожно пульсуючого тремоло альтів. На
цьому фоні викристалізовуються поспівки побічної
партії, які також проводяться поліфонічно в різних
голосах. Реприза. У цілому
тут збережено характер музики експозиції. Відбувається ще більше тональне
зближення тем, ГП звучить у ля
мінорі, ПП – у ля мажорі. Друга
частина – Інтермеццо-скерцандо, це своєрідна
жартівлива народна сценка. Музика скерцандо виросла
з першої фрази народної пісні “Дівка в сінях стояла”. Форма тричастинна-репризна. Крайні частини написані у фа мажорі, середня, що будується на
цьому ж матеріалі, – у ре мінорі.
Третя
частина. Романс – витриманий у лірико-епічних тонах, характер теми могутній,
величний. В основу теми покладено мелодію історичної пісні “Побратався сокіл
з сизокрилим орлом”.
Її розмірений тон, досить насичена
“хорова” інструментовка, широкий пульс мелодичного дихання створюють епічний
образ. Зв¢язки її з
піснями-романсами можна вбачати у мелодичних зворотах гармонічного мінору, в
частому застосуванні акордів головних ступенів тощо. Форма тричастинна – репризна.
Середина витримана в дещо швидшому темпі (piu mosso e agitato). Вона носить розробковий характер, тема тут проводиться у мажорних
тональностях (до мажор, сі бемоль мажор та ін.), звучить могутньо, велично, її розмірений тон, досить насичена
“хорова” інструментовка, широкий пульс мелодичного дихання створюють епічний
образ:
Тут виникає багато аналогій з
історичними, героїчними народними піснями. Зв՚язки
з піснями-романсами можна вбачати в мелодичних зворотах гармонічного мінору, частому
застосуванні акордів головних ступенів тощо. Форма Романсу – тричастинна репризна. У першій
тема звучить з невеликими змінами тричі. Середину витримано в дещо швидкому
темпі (Рій mosso e agitato).
Вона має розробковий характер, тема проводиться в мажорних
тональностях (до мажор, фа мажор, сі-бемоль мажор та ін.). Романс виконує в
симфонії функцію ліричного центру твору, традиційного для класиків і
романтиків adagio чи andante. Четверта
частина – Фінал симфонії проникнутий стихією танцю. Форма частини – сонатне
алегро. Вона збудована на зіставленні двох тем, в основі яких звучать народні
танцювальні пісні. ГП – “Ой гай, гай зелененький”, (“Дівчино моя, ти ж моя
мати”) і ПП – “Ой джигуне, джигуне”.
Обидві теми зберегли пісенно-жанрові риси: восьмитактову
квадратну структуру, підкреслено танцювальну музичну фактуру. Головна партія
відтворює масовий народний танець, побічна – жартівливий хореографічний дует.
Тональний план експозиції – ля
мажор, до дієз
мінор, мі мажор – побудований за
принципом ладо-тональних співвідношень, характерних для романтичної симфонії.
Дві хвилі розробки розгортаються на матеріалі сполучної і побічної партії. У
першій підкреслено драматичні риси, у другій – жартівливі. Після репризи, яка
не вносить суттєвих змін, звучить урочиста святкова кода
(тема головної партії частини проводиться у збільшенні).
Українська
симфонія Калачевського – яскраво
національний, глибоко народний твір. Композитор, використовуючи для тем
симфонії народні мелодії, зумів зберегти їх жанрові особливості й створити
своєрідні народні образи. М¢яка
лірика, дотепний жарт, героїчно-епічна пісня і сцена народних веселощів – ось
стислі характеристики образів твору. Лірико-жанрова симфонія Калачевського – помітне явище в українському музичному
мистецтві ХІХ сторіччя. 8.3. Володимир Сокальський
Сокальський Володимир Іванович (1863 –
1919) – український композитор, піаніст і музичний критик. Син Івана Сокальського і племінник Петра Сокальського. Більша частина
життя Володимира Сокальського минула на Україні, у Харкові. Народився 6 травня 1863 р. у м.
Гейдельберг (Німеччина), за фахом – правник (суддя). Закінчив юридичний
факультет Харківського університету (1885), після чого працював по судовому відомству
у різних містах. Музичну освіту здобув у Харківському музичному училищі
Російського музичного товариства: з теорії музики – у І. Кнорра,
з фортепіано у І. Слатіна. Перші творчі композиції пов՚язані з аранжуванням п՚єс
для драматичних вистав (у трупі М. Старицького). Виявив себе професійним
викладачем-піаністом, диригентом, виступав як піаніст і диригент. Працював як
концертмейстер у Харківській опері, диригував своїми творами у концертах РМТ
у Харкові. З 1882 р. був співробітником газети “Южный
край” (Харків), де близько 25 років, з невеликими перервами, випускав “Музыкальные заметки” під
псевдонімом “Дон Дієз”, писав музичні рецензії і
статті . Виступав із статтями в “Известиях Санкт-Петербургского общества музыкальных собраний”. Одним із визначних його творів є
симфонія соль мінор, в якій він продовжив кращі традиції українського
симфонізму XIX ст. Помер у 1919 р. в Севастополі. Основні твори 1. Симфонічні твори: Симфонія соль
мінор побудована на мотивах українських народних пісень, “Драматична фантазія”,
“Східний марш”, “Зліт соколів слов¢янських”. 2. “Елегії” для віолончелі з
симфонічним оркестром. 3. Дитяча опера “Ріпка” (1900). 4. Музично-драматична сцена на слова
О. Толстого “Князь Репнін”. 5. Твір для співу з оркестром “Пісня
про ліс” (на слова О. Кольцова). 6. Фортепіанні твори: Цикл мініатюр
“Малоросійські ескізи”, Сюїта “На лугах” та ін. 7. Романси на слова Пушкіна,
Лермонтова, Гейне, О.Толстого. 8. Збірник пісень “Підсніжник”. 9. Понад 30 творів на слова Т. Г.
Шевченка (“Така її доля”, “Утоптала стежечку”, “Якби мені черевички” та ін.),
низка романсів (серед них “Дивлюсь я на небо” на слова М. Петренка),
аранжування яких створив В. І. Заремба (1833 – 1902). Симфонія Соль мінор Значним досягненням і наступним етапом
у становленні українського симфонізму стала Симфонія Соль мінор В .Сокальського
(1863 – 1919). Це один із визначних його творів, у ній він продовжив кращі
традиції українського симфонізму XIX ст. За жанром симфонія
пісенно–лірична. Написана в 1892 році, незабаром була виконана в Харкові,
Полтаві. Згодом партитура була втрачена і в 1954 році віднайдена в архіві
Харківської консерваторії. Як і в інших композиціях В.
Сокальського, в цьому творі помітно наслідування класичних традицій
російської та української музики. На її художніх особливостях, драматургії й
стилі позначився певною мірою вплив музичної романтики у варіанті,
запровадженому у російську творчість П. Чайковським. У симфонії немає прямого
цитування народних мелодій. Пороте кожна тема-образ симфонії Сокальського
виявляє найтісніший зв¢язок з
пісенними і танцювальними мелодіями вже згадуваних тут типів (народні
пісні-романси і жартівливо-танцювальні мелодії), що й визначає її як одну з яскравих
і характерних ланок українського музично-творчого процесу ХІХ ст. Симфонія
відзначається змістовністю, високим професіональним рівнем, через те по праву
вважається значним досягненням української музичної культури дожовтневого
періоду. Твір написаний за принципом
класичного чотиричастинного сонатно-симфонічного
циклу. У накресленні драматургії автор дотримується поступовості розгортання
образів. Музика І частини – Allegro – дуже виразна. Її
теми то елегійно-наспівні, то драматично напружені, романтично
забарвлені: в їх розвиткові відчутний внутрішній рух, динаміка. Головна
партія має дві відмінні за настроєм, характером, інтонаційною будовою і
ритмом теми. Перша – позначена пісенністю з ледь помітним ухилом до
танцювальності.
Певною мірою вона пейзажно-споглядальна і поряд з цим – лірично-схвильована.
Народно-романсова мелодія активізована внутрішньою експресію, що проявляється
у інтонаційній повторності першої фрази. Виклад першої теми досить тривалий і
щодо структури організовується у просту тричастинність
(на одному мелодичному матеріалі). Основним виражальним засобом у другій темі
є ритм. Уся вона грунтується на гострих пунктирних
ритмах, викликає почуття неспокою. Вона звучить масивними рівнобіжними
децимами (струнний квінтет) і безпосередньо вливається у сполучну партію, яка
становить продовження енергійного потоку пунктирів. Експозиція образів
поєднується з їх розвитком. У кінці сполучної партії композитор виділив і провів
пунктирне ядро теми. Це одна з кульмінацій експозиції. Після різкого
динамічного спаду накреслюється лірична сфера побічної партії. Тут контраст з
попередньою музикою заснований на зміні емоційного змісту, характеру руху,
він полягає також у впровадженні широкого мелодизму, душевної елегійності.
Тему співають у середньому регістрі віолончелі, її орнаментують окремими поспівками то кларнет, то флейта з гобоєм. Скрипки і
альти виконують акорди легким арпеджіо. Подальше розгортання побічної партії
таке ж тривале, що й головної і здійснюється за принципом строфічної варіаційності: інтонаційний обрис теми залишається
сталим, а змінюються за кожного проведення тональність, фактура
супроводжуючих голосів, інструментовка. Велика заключна партія носить розробковий характер. У ній розвиваються усі теми
експозиції. Кульмінація епізоду заснована на побічній партії, що звучить
гострими акордами в тутті оркестру. Проте основне
місце в заключній партії посіла друга тема головної. Це зумовило початок
розробки звучання переведеної з мінору в мажор першої теми (флейта соло, а за
нею кларнет соло). Подальший розвиток позначений майстерністю В. Сокальського
щодо тематичної розробки, яка грунтується на
вилученні характерних мотивів і ритмічних формул, на їх проведенні в різних
смислових і конструктивних аспектах. Автор перекидає їх з регістру в регістр
чи з групи в групу, подає їх в збільшенні або в зменшенні, синтезує в нову виражально-образну якість. Як і в класичних творах даної
форми розробка розпадається на кілька підрозділів-хвиль. У ній накреслено
низку самостійних мелодичних ліній, які в сукупності наближаються до
особливостей народного багатоголосого співу. Реприза усталює провідний зміст
частини та її основні образи. Головна і побічна партії подані в тих самих, що
і в експозиції, інструментовці і фактурі. Закінчується частина підкреслено
народним звучанням, яке продовжує головну думку всього твору. ІІ частина –
життєрадісне й світле Скерцо – один з найцільніших
розділів циклу. На відміну від класичного зразка замість одного тріо тут є
два. Перша тема скерцо – танцювального, жвавого і ритмічного характеру, у
викладі якої спостерігається діалогічність, що вносить у звучання відчутні
темброві контрасти. Тема викладена у тридольному метрі, який не так уже й
часто трапляється в українському танцювальному фольклорі. Друга тема, яка
безпосередньо виходить із ритміки першої, “грайливими” інтонаційними обрисами
дещо нагадує мазурку. Вишуканість внутрішньої ритмічної організації, зміна
акцентів надають темі гумору й жартівливості, сповнюють її свіжістю. У
фактурі викладу й інструментовці також угадуються моменти з гри народних
музикантів. Вочевидь народне за характером
перше тріо, засноване на квінтовому органному
пункті (тоніка й домінанта), що, як відомо, становить типову стильову
прикмету звучання ліри й троїстої музики. Переливчаста мелодія (як у
метелицях) дещо нагадує одну з тем “Козака-шумки” Лисенка. Крім того перше
тріо близьке до “мюзетних” середніх епізодів у
давніх західноєвропейських танцях, які, до речі,також
виходять з народної виконавської практики. Органний пункт (октавний) є також
виражальною рисою другого тріо, що пов¢язує обидва
тріо в єдиний розвиток. Він написаний в характері балетних вальсів
Чайковського. Воно яскраво контрастує з попередньою музикою і сприймається як
наступний якісний етап у розвитку провідного жартівливо-танцювального образу.
У середньому епізоді (друге тріо народної інструментальної музики), також
мелодія нагадує українські веснянки. Стала періодичність і регулярність
повторення обох тем скерцо, впровадження двох тріо-епізодів надають структурі
ознак рондо, що як відомо, походить зі старовинних народних хороводних
пісень. Наявність же розробкового епізоду після
другого тріо вносить елемент сонатності і робить
форму ще динамічнішою. ІІІ частина – Елегія,
музика якої пройнята інтонаціями українського побутового романсу. Форма
романсу – тричастинна. Як уже згадувалось, у формі
інструментального (активно симфонізованого) романсу написані повільні частини
майже в усіх відомих попередніх українських симфоніях. Хоч і Сокальський
прямо не назвав цю частину романсом, характер музики безпосередньо вказує на
емоційне і стильове джерело. Народна романсовість проявилась у розлогій
мелодичності, мрійливій елегійності, щирості і теплоти ліричного вислову, які
ставлять цю частину в ряд кращих зразків української дожовтневої музики. Романсовість проступає у широкому
(на малу сексту вгору) початковому інтервальному ході, у вокальній”
хвилястості загальної лінії прикрашеної м՚якими
переливами форшлагів. Мелодію виконують перші скрипки, а
струнна група підспівує у стилі кантового багатоголосся. За другим
проведенням широко ллється у партії віолончелей. Сокальський вдало вдався до
прийому своєрідних інтонаційних арок, які перекидає між розділами циклу. У
мелодійному пісенному характері фактури ІІІ частини широко використовуються
однорідні оркестрові тембри, а також принципи діалогів, інструментальних
дуетів. ІV частина симфонії
побудована, в основному, на типово танцювальних
козачкових темах, вона має яскраво народний танцювальний характер. Він
написаний у формі сонатного алегро. Композитор заснував головну партію на
кількох козачкових темах. Перша – дещо гумористична, виконують фаготи. Друга
– побудована на інтонаціях народної пісні-танцю “Гречаники”, що викладена у
формі чотириголосого канону. Всього шість тем головної партії, вони створюють
образ у різних емоційних градаціях танцювальності. Фінал набуває декоративно картинного характеру. Побічна партія
викладена в характері героїчної козацької пісні і звучить у маршовому темпі.
Розробка має структурну “розкиданість”, яка пов¢язана з багатохарактерним викладом головної партії. Всі теми
експозиції проводяться у варіантному вигляді. Підхід до репризи заснований на
характерному низхідному русі тридцять другими, взятому з переходу до побічної
партії. Мотив репризи розвивається у вигляді тісних , ніби “ланцюгових”
імітацій, що звучать у всієї оркестрової тканини. Головна партія в ній подана
повністю з усіма темами і в тій же інструментовці. Побічна партія звучить у
соль мажорі. Кода – закінчення симфонії нагадує
розробку. У ній змальована картина народного свята, яка подана яскраво і колоритно, багатством і розмаїттям образів. Подеколи
звучання оркестру нагадує гру народних музикантів, що помітно у фактурі, у
специфічних прийомах звуковидобування, своєрідному
поєднанні окремих тембрів. Тут перевагу Сокальський віддає групі струнних та
духових дерев¢яних
інструментів. Симфонія соль мінор В.Сокальського – видатне художнє явище. Це зразок
майстерного переосмислення образних і стильових багатств пісенного фольклору
на основі високих досягнень музичного професіоналізму. Своєю народністю,
конкретністю образів, тісно пов¢язаними з
побутовими народними жанрами (пісні, романсу, танцю) симфонія Сокальського
продовжує традиції українського симфонізму ХІХ сторіччя. Питання для самоперевірки 1. Характеристика творчості М. Калачевського. 2. Де він здобув освіту? 3. Де проживав М. Калачевський? 4. Коли була написана симфонія? 5. Які ви знаєте основні твори композитора? 6. Коли була написана симфонія? 7. Скільки частин має симфонія? Їх назва? 8. Коло образів і назва І частини? 9. Коло образів і назва ІІ частини? 10. Коло образів і назва ІІІ частини? 11. Коло образів і назва ІV частини? 12. До яких пісенних жанрів звертався композитор у симфонії? 13. Коли була написана симфонія? 14. Скільки частин має симфонія? Їх назва? 15. До яких жанрів звертався
композитор у симфонії? |
||||||||||||||||
