ЗЕМЛЕРОБСТВО

Електронний посібник

1. Землеробство як галузь і наука сільськогосподарського виробництва

Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній період свого розвитку воно ототожнювалося з сільським господарством. З виділенням тваринництва в самостійну галузь землеробство об’єднує рослинницькі галузі, пов’язані з обробітком землі, – рослинництво, овочівництво, плодівництво, виноградство тощо. У практиці планування і статистичної звітності, сільського господарства нашої країни в землеробство включають також луківництво.

Землеробство забезпечує населення продуктами харчування, тваринництво – кормами, багато галузей промисловості – сировиною.

Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від правильного поєднання землеробства з тваринництвом, яке використовує землеробську продукцію, а також її відходи (солому зернових і зернобобових, гичку цукрових буряків, стебла кукурудзи тощо) і, в свою чергу, є джерелом цінного органічного добрива – гною, з яким у ґрунт повертається значна кількість зольних елементів і азоту. Правильне поєднання землеробства з тваринництвом забезпечує регулярний біологічний кругообіг зольних елементів і азоту в системі ґрунт – рослина – ґрунт.

Землеробство як наука на початку свого розвитку об’єднувало всі знання про сільське господарство (рис. 1.) Поступово з неї відокремилися і стали самостійними науками тваринництво, рослинництво, агрохімія, агрофізика, селекція рослин, насінництво, фітопатологія, сільськогосподарська ентомологія, меліорація та ін.

Рис. 1. Сільське господарство

Нині землеробство – це наука про раціональне використання землі та захист її від ерозії, закономірності відтворення родючості ґрунту і заходи його ефективного використання для одержання високих і сталих урожаїв.

Зокрема, землеробство вивчає і розробляє методи регулювання водного, поживного, повітряного і теплового режимів ґрунту з метою забезпечення оптимальних умов росту і розвитку рослин за допомогою раціонального обробітку ґрунту, сівби і садіння сільськогосподарських культур (рис. 2, рис. 3); раціональні сівозміни; заходи підвищення родючості ґрунту і врожаїв сільськогосподарських культур; заходи щодо усунення чи ослаблення дії негативних факторів, які призводять до зниження врожаїв (посухи, суховії, ерозія ґрунту тощо).

Як складова агрономічного циклу наук землеробство тісно взаємопов’язане з фізикою, хімією, фізіологією рослин, мікробіологією, метеорологією, ґрунтознавством тощо.


Рис. 2. Обробіток грунту	Рис. 3. Сіяння насіння

Як наука землеробство розвивається на основі діалектико-матеріалістичного методу пізнання. Основним методом дослідження в землеробстві є польовий дослід.

2. Завдання землеробства

Основними завданнями землеробства є раціональний обробіток грунту на основі новітніх технологій, забезпечення культурних рослин усіма факторами життя у потрібному співвідношенні, створення оптимальних умов для розвитку рослин та підвищення родючості грунту (рис. 4.).

Рис. 4. Основні фактори життя

3. Історія розвитку землеробства

Землеробство одна з найдавніших форм господарської діяльності людини. Племена поселень біля Дніпра вміли обробляти та орати землю і ввійшли в історію як оряни було 340–350 р. до н.е. (рис. 5.). Племена забезпечували своє існування продуктами харчування, використовували різні знаряддя праці (рис. 6.). З часом вони значно поліпшили своє знаряддя та асортимент рослин. Землеробство з берегів Дніпра почало розповсюджуватися на Захід та Південь і Персію, Китай, Італію, Грецію.


Рис. 5. Обробіток грунту	Рис. 6. Знаряддя праці

Для забезпечення населення продуктами харчування та розширення площі ріллі необхідно продовжувати інтенсивні сорти та технології. Важливо отримати замість одного продуктивного стебла два, тобто завдання двох колосків саме жагуче, саме докорінне, яке вирішує землеробство впродовж існування життя людини на нашій планеті.

Сільське господарство як практична діяльність людини існує вже кілька тисячоліть. У розкопках на Миколаївщини відкрито сховища для зерна, які використовувалися ще в першому столітті до н. е. В Одеській області знайдено бронзові серпи ХІ ст. до нашої ери. Мотики з рогів оленя і кременеві вкладиші серпів було знайдено під час розкопок у долинах Дніпра, Південного Бугу, Дністра (трипільська культура).

Про стародавнє походження сільського господарства в інших країнах – Індії, Китаї тощо – свідчать про найдавніші пам’ятки із зображенням землеробських знарядь і робочої худоби. Археологи довели, що в Західній Європі землеробство виникло V–ІV тисячоліттях до н.е., а кукурудзу в Мексиці почали вирощувати 10 тис. років тому. Вчені вважають, що злаки людина вирощує з часів мезоліту. У Стародавньому Єгипті вміли виготовляти не менш ніж 30 видів хліба.

Агрономічна ж наука почала розвиватись лише з часів нової історії.

У другій половині ХVІІІ ст. агрономічна наука вишукувала шляхи для піднесення продуктивності землеробства. Досягнення агрономії Західної Європи узагальнив німецький вчений Альбрехт Даніель Теєр у праці «Основи раціонального сільського господарства», яка вийшла в 1809 р. і багато років була посібником з сільського господарства. Теєр виходив з так званої гумусової теорії живлення рослин, яка неправильно стверджувала, що зелені рослини корінням вбирають вуглець з ґрунту у формі перегною. Однак основні його думки про значення органічних речовин ґрунту відігравали прогресивну роль у розвитку агрономії (рис. 7).

Рис. 7. А.Д. Теєр

У 1840 р. вийшла книга Ю. Лібіха «Хімія в застосуванні до землеробства і фізіології», в якій він сформулював основні положення нової теорії живлення, згідно з якою тільки неорганічна природа забезпечує рослини поживними речовинами.

Важливий вклад у розвиток світової агрономічної науки зробили працівники Ротамстедської дослідної станції, заснованої в Англії у 1843 р.

Знання про способи ведення сільського господарства в нашій країні знаходимо ще в літературних пам’ятках Стародавньої Русі.

І.М. Комов (1750–1792) першим з російських вчених обґрунтував плодозмінну систему землеробства з посівами бобових трав і коренеплодів, заміну чистого пару просапними культурами.

У першій половині ХІХ ст. значний внесок у російську агрономію зробив М. Г. Павлов (1793–1840). У 1825 р. вийшла його книга «Земледельческая химия», а в 1837 р. – «Курс сельского хозяйства», який протягом тривалого періоду використовували як капітальну працю для підготовки агрономів.

Швидкими темпами розвивалася агрономічна наука, в другій, половині ХІХ ст. важливий внесок у розвиток зробили О.В. Совєтов, І.О. Стебут, О.М. Енгельгардт, В.В. Докучаєв, П.А. Костичев, О.О. Ізмаїльський та інші видатні вчені.

В.В. Докучаєв (1846–1903) був фундатором сучасного ґрунтознавства.

Рис. 8. Д.М. Прянишников

Д.М. Прянишников (1865–1948) розробив наукові основи живлення рослин, питання інтенсифікації землеробства, наукові основи сівозмін, рекомендував запроваджувати плодозмінну систему землеробства (рис. 8.).

Рис. 9. К.К. Гедройц

К.К. Гедройц (1872–1932) створив вчення про вбирну здатність ґрунту, розкрив природу солонцюватості ґрунтів, розробив вчення про походження солонців і солодей, способи їх меліорації (рис.9.).

В.Р. Вільямс (1863–1939) багато зробив для розвитку наукового ґрунтознавства. Важливе значення мають і нині праці про єдиний ґрунтотворний процес і роль у ньому біологічних факторів. Він розробив травопільну систему землеробства, ефективні заходи обробітку ґрунту, поліпшення природних кормових угідь, важливого значення надавав структурі ґрунту.

Великих успіхів досягли українські селекціонери в справі виведення нових сортів зернових (В. Я Юрєв, В. М. Ремесло, Ф. Г. Кириченко, П. Х. Гаркавий, Д. О. Долгушин, А. А. Горлач, Б. П. Соколов, В. О. Козубенко, Г. С. Ластович), цукрових буряків (Л. Л, Семполовський, Т. Ф. Гринько) та інших культур.

Вчені нашої країни вивели стійкі проти вилягання і зимостійкі сорти озимої пшениці з урожайністю 80 – 90 ц/га зерна, високоврожайні сорти інших зернових культур, цукрових буряків, соняшнику тощо; розробили сівозміни, які відповідають вимогам спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва на базі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції, технології вирощування сільськогосподарських культур, які забезпечують одержання на зрошуваних землях запропонованих урожаїв не менш ніж по 70–80 ц/га зерна озимої пшениці, 100–120 ц/га зерна кукурудзи, 150–200 ц/га сіна люцерни, а також технології на неполивних землях з кожного гектара не менше як 350 ц коренів при затратах праці не більше 90 годин. Щоб виконати величезні завдання, які стоять перед агрономічною наукою, потрібно швидше використовувати надбання і методи досліджень інших наук.

Питання для самоконтролю

1. Що таке землеробство?

2. Який основний метод землеробства?

3. Яка історія розвитку землеробства?

4. Назвіть сучасний стан розвитку землеробства?

5. Яке основне завдання землеробства?

На початок

Наступна тема