ЗЕМЛЕРОБСТВО

Електронний посібник

6.2. Розробка і освоєння зональних систем землеробства

6.2.1. Загальні принципи розробки та освоєння інтенсивних систем землеробства.

6.2.2. Структура посівних площ і система сівозмін з урахуванням зональності систем землеробства

6.2.3. Особливість використання окремих ланок системи землеробства в різних зонах України

6.2.1. Загальні принципи розробки та освоєння інтенсивних систем землеробства

Першою і чи не найголовнішою ознакою сучасних систем землеробства є те, щоб їх розробляли тільки з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних умов. Навіть вдало розроблений для умов Полісся варіант інтенсивної системи землеробства буде зовсім непридатним у лісостеповій чи степовій зонах. Системою землеробства, яка добре виявила себе на поливних землях Степу, не можна скористатись в умовах богарного землеробства, якщо при цьому не буде внесено низку істотних змін. Тому на відміну від попередніх, інтенсивні системи мають зональний характер, а в їх назві обов’язково мають зазначатись ґрунтові та кліматичні характеристики.

Поряд із поділом за зонами, сучасні системи землеробства мають і багато спільних рис, тобто їх розробляють за загальними принципами. Спільними для різних зональних систем землеробства є їх складові елементи або ланки:

Система землеробства за будь-яких умов ґрунту і клімату успішно функціонуватиме лише за оптимального поєднання всіх її ланок. Коли ж якась із них дає збої, різко знижується віддача від освоєння системи землеробства в цілому.

6.2.2. Структура посівних площ і система сівозмін з урахуванням зональності систем землеробства

Структура посівних площ залежить від багатьох чинників, серед яких головними є ґрунтово-кліматичні умови, зональний склад сільськогосподарських культур та спеціалізація господарства.

У Поліссі структура посівних площ підпорядкована максимальному виробництву технічної сировини, кормів і продукції тваринництва. Для підвищення продуктивності сівозмін вирощувані культури мають бути високоврожайними, враховувати різноманітність ґрунтового покриву. На родючіших дерново-підзолистих і сірих опідзолених ґрунтах під час їх розкислення і внесення достатньої кількості добрив можна з успіхом вирощувати озиму пшеницю та жито, картоплю, льон, горох, люпин, гречку, конюшину і навіть цукрові буряки. На піщаних легких за гранулометричним складом ґрунтах доцільніше вирощувати озиме жито, люпин, люпино-вівсяні та вико-вівсяні сумішки, картоплю. Тут можливе вирощування також серадели, вівса, гречки.

Орієнтовні структури посівних площ з урахуванням спеціалізації виробництва наведено у табл. 7.

Таблиця 7

Орієнтовна структура посівних площ у господарствах основних виробничих типів зони Полісся

Спеціалізація галузі		Структура посівних площ, %
Тваринництва	Рослинництва	Зернові	Картопля і овочеві культуру	Льон- довгунець	Кормові
					усього	в т.ч. багаторічні трави
Загальна Скотарство Виробництво яловичини Виробництво молока Виробництво молока Вирощування нетелей	Зернокартоплярська Зернокартоплярсько-льонарська Зерно-кормова Зерно-кормова Овочево-кормова Зерно-кормова	45–55 50–52 46–50 44–50 25–42 39–48	20–25 10–15 10–14 9–13 14–22 8–13	– 5–14 7–10 4–8 – 3–8	20–25 25–28 30–34 33–40 46–60 38–45	6–12 10–15 10–18 9–22 20–22 3–24

У передгірних і гірських районах Карпат набір культур у структурі посівних площ також залежить від умов вирощування. У структурі посівів Передкарпаття мають місце озимі пшениця і жито, ячмінь, овес, картопля, льон, кукурудза, люпин. Найбільші площі в структурі посівів Передкарпаття відводять під кормові культури, насамперед конюшину червону. У Гірсько-Карпатській підзоні набір культур більш обмежений і представлений льоном, вівсом, конюшиною і картоплею. На Закарпатській низині значні площі відведені під посіви кукурудзи, озимої пшениці, тютюну, конюшини.

Для всіх підзон, в яких досить розвинена водна ерозія, притаманна невелика площа просапних культур (рис. 6.10).

Рис. 6.10. Водна ерозія грунту

У зв’язку зі складністю природно-економічних умов зони на її порівняно невеликій території розвивається багато галузей сільського господарства. У структурі товарної продукції господарств зони найбільша частка припадає на скотарство (понад 50%) і воно поступово розширюється. На рослинництво, частка якого зменшується, припадає близько 40% товарної продукції.

У Лісостепу вирощують дуже широкий набір сільськогосподарських культур. Проте найбільшу частку в структурі посівних площ становлять озимі і ярі зернові та технічні культури.

У підзоні достатнього зволоження найкращі умови складаються для виробництва цукрових буряків. Зернові культури (озимі і ярі) в структурі посівів у сівозмінах можуть сягати 60–70%. Умови зони дають змогу раціональніше використовувати посіви багаторічних трав, подовжуючи користування ними до двох років.

У підзоні нестійкого зволоження сприятливіші водний і поживний режими складаються після зайнятих парів. Насиченість польових сівозмін цукровими буряками в південних і південно-східних районах становить близько 20%, в північних – 25%, а на землях з близьким заляганням підґрунтових вод – близько 30%. У східних лівобережних областях підзони насичення польових сівозмін зерновими може сягати 60%, а в правобережній частині – 70% за рахунок заміни частини зайнятих парів горохом під час збереження поля багаторічних трав.

У підзоні недостатнього зволоження насичення полів сівозміни зерновими понад 60% недоцільне, оскільки скорочення площі чистих і зайнятих парів чи багаторічних трав на укіс спричинює зниження врожаїв не тільки озимої пшениці, а й цукрових буряків.

Структуру посівних площ у зоні з урахуванням спеціалізації господарств наведено в табл. 8.

Таблиця 8

Орієнтовна структура посівних площ у господарствах основних виробничих типів зони Лісостепу

Спеціалізація галузі		Структура посівних площ, %
Тваринництво	Рослинництво	Зернові	Цукрові буряки	Кормові
				усього	в т. ч. багаторічні трави
Скотарство Скотарство в більш зволожених районах зони Виробництво свинини та продукції птахівництва Виробництво яловичини Виробництво молока Вирощування нетелей	Зерно-бурякова Буряково-зернова Зернофуражна Зерно-кормова Зерно-кормова Зерно-кормова	55–60 48–52 65–70 44–52 45–50 45–48	15–18 22–25 10–18 15–18 15–18 10–13	21–25 18–25 15–20 32–36 30–38 32–44	10–12 10–12 8–12 12–18 12–20 14–23

У Степу продуктивність сівозмін також залежить від структури посівних площ і правильного добору культур. Частка зернових культур у структурі посівних площ збільшується з півночі на південь. Для цукрових буряків кращі умови складаються в північних районах Степу, а для соняшнику – в усіх підзонах, крім районів з бідними каштановими солонцюватими ґрунтами.

У північних районах зони, де вологозабезпеченість рослин під час вегетації краща, із зернофуражних культур у структурі посівів доцільно мати більше кукурудзи, ніж ячменю, а в південній частині Степу частка кукурудзи має бути дещо меншою.

Структура посівних площ залежить і від виробничого типу господарств (табл. 9).

Таблиця 9

Орієнтовна структура посівних площ у господарствах основних виробничих типів зони Степу

Спеціалізація галузі		Структура посівних площ, %
Тваринництво	Рослинництво	Зернові	Технічні (соняшник і цукрові буряки)	Кормові		Чистий пар
				усього	в т. ч. багато- річні трави
Скотарство Виробництво свинини та продукції птахівництва Виробництво яловичини Виробництво молока Вирощування нетелей	Зерно-олійна Зернофуражна Зерно-кормова Зерно-кормова Зерно-кормова	55–60 65–70 50–52 48–50 45–50	10–20 5–10 8–10 8–10 5–10	20–25 15–20 30–35 32–37 35–40	8 10 12 14 16	5–10 5–10 5–8 5–8 5–8

Отже, добір сільськогосподарських культур у структурі посівних площ повинен мати зональний характер. Це дає можливість за допомогою сівозмін реалізовувати потенційні можливості культурних рослин і отримувати їх високі врожаї.

6.2.3. Особливість використання окремих ланок системи землеробства в різних зонах України

Як вже зазначалося, значення окремих ланок системи землеробства у різних регіонах України далеко неоднакове.

Так, у зоні Полісся не потрібно турбуватись про накопичення вологи у ґрунті. В більшості районів її цілком досить, а іноді навіть більше, ніж треба. Проте зона характеризується дуже бідними з низьким вмістом гумусу кислими ґрунтами. Тому під час розробки системи землеробства Полісся планують цілу низку заходів, спрямованих на підвищення родючості поліських ґрунтів і, насамперед, забезпечення їх органічною речовиною. Це здійснюється введенням сидеральних люпинових парів, вирощуванням проміжних культур, внесенням більшої кількості гною. Умовою підвищення родючості кислих ґрунтів є їх вапнування вапняковими добривами та доломітовим борошном, що ефективніше на легких ґрунтах. Інтенсифікація землеробства Полісся неможлива без осушення, а іноді й без зрошення ґрунтів (рис. 6.11).

Рис. 6.11. Внесення вапнякових матеріалів

У зоні Лісостепу в районах з недостатнім і нестійким зволоженням у системі землеробства значне місце відводиться заходам, спрямованим, насамперед, на поліпшення водного режиму ґрунту. З цією метою широко використовуються зайняті пари, які не тільки є добрими попередниками озимих культур, а й місцем виробництва кормової продукції для тваринництва.

Велику увагу в зоні приділяють боротьбі з водною ерозією з впровадженням системи ґрунтозахисного землеробства на основі контурно-меліоративної організації території (рис. 6.12).

Рис. 6.12. Водна ерозія в Миколаївській області

У зоні Степу основним завданням системи землеробства є регулювання водного режиму, а раціональне використання багатих на поживу ґрунтів Степу неможливе без ефективних заходів боротьби з вітровою ерозією.

Для створення сприятливого водного режиму для озимих культур у Степу, на відміну від інших зон, запроваджують чисті пари: чорний, весняний і кулісний. Останній не тільки сприятливо впливає на водний режим ґрунту, а й захищає його від вітрової ерозії. У боротьбі з нею вживають цілу низку заходів і в системі механічного обробітку ґрунту. Значну увагу в Степу приділяють хімічній меліорації солонцюватих південних чорноземів.

Запам’ятайте !

Значення окремих заходів у різних зонах України неоднакове, проте ефективність їх в цілому залежить від взаємозв’язаності між собою всіх ланок системи землеробства.

Питання для самоконтролю

1. Від чого залежить структура посівних площ?

2 Назвіть основні елементи сучасних систем землеробства та їх зональність.

3. Які особливість використання окремих ланок системи землеробства в різних зонах України?

Попередня

На початок