video

ЗЕМЛЕРОБСТВО

6.1. Наукові основи систем землеробства

6.1.1. Поняття про системи землеробства.

6.1.2. Історія розвитку і класифікація систем землеробства.

6.1.1. Поняття про системи землеробства

Як і будь-яка інша галузь народного господарства сільськогосподарське виробництво розвивається за певною системою. Завданням системи ведення сільського господарства є забезпечення таких умов, за яких гарантується задоволення потреб населення у високоякісних продуктах харчування.

Серед складових системи ведення сільського господарства є система землеробства.

Запам’ятайте !

Система землеробства – комплекс взаємопов’язаних агротехнічних, меліоративних та організаційно-економічних заходів, спрямованих на використання землі для вирощування сільськогосподарських культур, відтворення і підвищення родючості ґрунтів.

Важливим завданням систем землеробства на сучасному етапі є охорона ґрунтів і всього довкілля.

Загальне значення системи землеробства визначається тим, що вона є основою рільництва, що, в свою чергу, є базою всього сільськогосподарського виробництва, продуктивність якого визначається продуктивністю рільництва, а продуктивність рільництва – ступенем досконалості та інтенсивності систем землеробства, застосовуваних людиною. Ось чому розробка систем землеробства є складним процесом, що ґрунтується на досягненнях аграрної науки, передової практики і врахуванні всієї різноманітності природних, економічних і соціальних умов, де ця система освоюється. Від успіху освоєння науково обґрунтованої системи землеробства у певному регіоні залежить успіх розвитку не тільки рослинництва, а й тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва.

У зв’язку з тим, що сільським господарством доводиться займатися за різних ґрунтово-кліматичних умов, то системи землеробства і всі їх складові мають бути суто зональними.

6.1.2. Історія розвитку і класифікація систем землеробства

Системи землеробства розвивались і змінювались відповідно до розвитку продуктивних сил суспільства, його соціально-економічних особливостей і науково-технічного прогресу.

Першими науково обґрунтували систему землеробства російські агрономи-вчені А.Т. Болотов і Г.М. Комов наприкінці XVIII ст. Вони розрізняли системи землеробства за способом відновлення родючості ґрунту та співвідношенням посівів зернових і кормових культур.

Значний внесок у розвиток наукових основ систем землеробства зробили І.А. Стебут, О.В. Совєтов, В.В. Докучаєв, П.А. Костичев, В.Р. Вільямс, Д.М. Прянишников.

Свій початок системи землеробства беруть від примітивних систем, за яких в обробітку і під посівами перебувала незначна (25% і менше) частина орнопридатних земель та вирощувались винятково зернові культури. Родючість ґрунту відновлювалась природним шляхом під впливом дикої трав’янистої рослинності, якою заростало поле при залишенні ріллі під заліж або переліг. До цих систем належать заліжна і вирубно-вогнева та перелогова і лісопільна. Заліжна система землеробства – така примітивна система землеробства, за якої під посіви використовували землю, яку раніше ніколи не обробляли. У разі значної втрати родючості такі землі доводилось залишати і під посіви освоювати нові площі. Цю систему застосовували у степових районах.

Аналогом заліжної в лісових районах була вирубно-вогнева система землеробства, за якої після вирубки лісу, корчування пеньків, спалювання решток деревини і освоєння ґрунту вирощували польові зернові культури. Через 2–5 років у разі зниження родючості ґрунту і сильного забур’янення посівів такі ділянки залишали, а для рільництва освоювали нові площі лісу (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Приклад сучасного застосування вирубно-вогневої

системи землеробства в Панамі

Перелогова – це примітивна система землеробства, за якої виснажені площі залишали без обробітку на 10–15 і більше років, а потім знову їх розорювали і використовували для вирощування сільськогосподарських культур. У лісовій зоні аналогом перелогової була лісопільна система землеробства, за якої для вирощування культур відводили після корчування лісу площі, які вже колись були у сільськогосподарському використанні. Родючість ґрунту за такої системи землеробства відновлювалась під лісом природним шляхом та за допомогою спалювання решток деревини.

Зростаючі потреби населення у продуктах харчування, щоразове трудомістке освоєння нових земель і нові форми землекористування зумовили перехід сільськогосподарського виробництва на екстенсивний шлях його розвитку, в основу якого було покладено екстенсивну систему землеробства. Від примітивних ця система відрізнялася тим, що відновлення родючості ґрунту забезпечувалось не тільки за рахунок природних факторів, а й за допомогою використання чистих парів, посівів багаторічних трав, внесення гною та незначної кількості мінеральних добрив.

Серед екстенсивних систем землеробства свого часу виділялись парова і багатопільно-трав’яна.

Рис. 6.2. Парова система землеробства

Парова система прийшла на зміну перелоговій у зв’язку зі скороченням строку перелогу до одного року. Від того, що поле, вільне від культурної рослинності, назвали паром, пішла і назва парової системи. Ґрунтувалась ця система на використанні трипільної сівозміни з таким чергуванням: пар – озимі зернові – ярі зернові колосові (рис. 6.2).

Багатопільно-трав’яна система землеробства відрізнялась від парової багатьма елементами. Її основу становила досконаліша структура посівних площ. Змінювалась структура зменшенням частки зернових культур і чистого пару, включенням у структуру посівів багаторічних трав, кормових і технічних культур.

Зазначені недоліки обох видів екстенсивної системи землеробства були враховані у перехідних системах, за яких виробництво сільськогосподарської продукції, відновлення і підвищення родючості ґрунту забезпечувалось за рахунок природних факторів та широкого використання парів, посіву бобових трав, внесення добрив (переважно гною), періодичного глибокого обробітку ґрунту, заходів з накопичення вологи.

Залежно від виду сівозмін перехідні системи землеробства поділяють на поліпшену зернову, плодозмінну, травопільну та просапну.

Рис. 6.3. Зерно-парова система землеробства

Поліпшена зернова система землеробства відрізнялась від парової тим, що у структуру посівних площ включали просапні культури і сівозміна із зерно-парової ставала зерно-паропросапною (рис. 6.3–6.4).

Рис. 6.4. Зерно-паропросапна система землеробства

Плодозмінна система землеробства від поліпшеної зернової відрізнялась відсутністю чистого пару, а вся земля використовувалась під посів сільськогосподарських культур. При цьому структуру посівів розробляли з таким розрахунком, щоб площі зернових і просапних та багаторічних трав були практично однаковими.

Травопільна система землеробства базувалась на розширенні посівів багаторічних бобових трав тривалого використання у будь-яких природно-економічних зонах країни. Засновники цієї системи вважали, що стійкі та високі врожаї зернових та інших культур можна отримувати тільки на структурних ґрунтах, а структуру ґрунту можуть поліпшувати лише багаторічні трави.

Просапна система землеробства була повною протилежністю травопільній. За такої системи у структуру посівних площ включалось не менш ніж 50% просапних культур, а технологія виробництва рослинницької продукції базувалась на інтенсивному механічному обробіткові ґрунту та широкому використанні засобів хімізації і меліорації.

Зміна систем землеробства під впливом часу – цілком закономірний процес, тому на зміну перехідним прийшли інтенсивні системи землеробства. Вони передбачають ефективніше використання всіх сільськогосподарських угідь, вирощування тільки високопродуктивних у певному регіоні (зоні, підзоні, адміністративних області чи районі) культур, сортів і гібридів, впровадження рекомендованих систем удобрення і меліоративних заходів для підвищення родючості ґрунтів. Ґрунтуються інтенсивні системи землеробства на найновіших досягненнях аграрної науки і надбаннях практики сільськогосподарського виробництва, тому набагато продуктивніші за всі попередні.

6.1.3. Сучасні системи землеробства

Інтенсивні системи землеробства – це сучасні системи, які забезпечують ріст урожайності культурних рослин, відновлення, збереження та підвищення родючості грунту за рахунок заходів і засобів інтенсифікації землеробства: запровадження раціональної структури посівних площ та ефективної системи сівозмін; застосування добрив і засобів захисту культурних рослин від шкідливих організмів (бур’янів, шкідників і хвороб); системи інтенсивного механічного обробітку грунту; меліорації; механізації; автоматизації; ґрунтозахисних, ресурсозберігальних та екологічно безпечних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Рис. 6.5. Техніка для сучасних систем землеробства

До сучасних систем землеробства відносять промислову (інтенсивну), просапну, ґрунтозахисну, екологічну, біологічну (органічну), No-till систему (рис. 6.5).

Головним завданням інтенсивних систем землеробства є забезпечення населення продуктами харчування з якісними і безпечними для людини показниками, тваринництво – кормами, а промисловість – сировиною.

Промислова (інтенсивна) система землеробства є найінтенсивнішою і енергозатратною, передбачає високопродуктивне використання всіх придатних земель для вирощування найцінніших і високоврожайних культур, їхні сортів і гібридів, широке запровадження ефективних заходів і методів підвищення родючості грунту з урахуванням найновіших досягнень аграрної науки, передового досвіду. Інтенсивна система землеробства базується на широкому застосуванні засобів промислового виробництва: мінеральних і бактеріальних добрив, стимуляторів росту, хімічних засобів захисту рослин від шкідливих організмів (пестицидів), меліорантів, полімерних матеріалів, які забезпечують створення водостійкої структури грунту тощо. За цієї системи землеробства запроваджуються інтенсивні сівозміни, у яких близько 50% площі ріллі відводиться під просапні культури.

Ґрунтозахисне землеробство – система землеробства, основним завданням якої є захист ґрунту від водної та вітрової ерозії; комплекс науково обґрунтованих opганізаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних, гідротехнічних та інших заходів, спрямованих на боротьбу з ерозією ґрунту (рис. 6.6). Високоефективною є система плоскорізного обробітку. За полицевої системи на цілинних і перелогових землях ґрунт після розорювання швидко втрачає структурний стан, розпилюється і не може чинити опір руйнівній силі вітру. За ґрунтозахисної системи надійним захистом ґрунту від руйнування вітром є рослинний покрив і збереження на поверхні ґрунту стерні та інших рослинних решток, що можливо лише завдяки застосуванню комплексу плоскорізних ґрунтообробних знарядь. Важливою складовою ланкою ґрунтозахисної системи є зернопарові чотири-, п’ятипільні сівозміни, де чисті пари займають 20–25% ріллі.


Рис. 6.6. Грунтозахисна система землеробства	Рис. 6.7. Органічна (біологічна) система землеробства

Біологічна – це система землеробства, яка виключає застосування хімічних добрив і пестицидів, для боротьби використовують агротехнічні (рис. 6.7). Фітоценотичні та біологічні засоби, для підвищення родючості грунту – органічних добрив і сидератів.

Екологічна система землеробства. Нині у світовому землеробстві розробляють, вивчають і впроваджують кілька напрямів альтернативного землеробства. Поєднання агрономічних, екологічних і економічних ознак галузі створює передумови розробки і впровадження у виробництво зональних і адаптивних систем з різним рівнем інтенсифікації. Такі системи землеробства можуть бути реалізовані в господарствах залежно від спеціалізації, екологічних умов агроландшафтів та технічних можливостей.

Пріоритетом екологічної системи землеробства є використання природних біологічних засобів у її ресурсному забезпеченні: широке застосування органічних добрив за рахунок впровадження сидеральних культур, використання для удобрення грунту пожнивних решток, нетоварної частини урожаю, мікробіологічних процесів поряд з нормативним внесенням у грунт мінеральних добрив.

Систе́ма нульово́го обробі́тку ґру́нту також відома як No-Till – сучасна система землеробства за якої не проводять оранку, а поверхня землі вкривається шаром спеціально подрібнених залишків рослин – пожнивних решток (мульчею) (рис. 6.8).

Рис. 6.8. Робота навісного мульчувача

Оскільки верхній шар ґрунту не пошкоджується, така система землеробства запобігає водній та вітровій ерозії ґрунтів, а також значно краще зберігає воду.

Тому нульовий обробіток найдоцільніше застосовувати в посушливих місцевостях, а також, навпаки, на розташованих на схилах полях в умовах вологого клімату. Хоча врожайність за цієї системи часом дещо нижча, ніж під час використання сучасних методів традиційного землеробства, але такий обробіток землі вимагає значно менших витрат праці та пального (рис. 6.9).

Рис. 6.9. Система землеробства no-till

Нульовий обробіток ґрунту є сучасною, досить складною системою землеробства, яка вимагає спеціальної техніки та дотримання технологій і аж ніяк не зводиться до простої відмови від оранки. Зараз ця система набуває популярності і в Україні.

Сівалка СЗМ no-till

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття про систему землеробства та її завдання?

2. Яка класифікація систем землеробства в їх історичному розвитку?

3. Назвіть суть примітивних систем землеробства.

4. Яка суть інтенсивних систем землеробства?

5. Яка суть перехідних систем землеробства?

Попередня

На початок

Наступна тема