ЗЕМЛЕРОБСТВО

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Список використаних джерел

Глосарій

Укладачі

2. БУР’ЯНИ ТА БОРОТЬБА З НИМИ

2.1. Біологічні особливості та класифікація бур’янів

2.1.1. Поняття про бур’яни і шкода від них.

2.1.2. Класифікація бур’янів.

2.1.3. Джерела забур’янення полів.

2.1.4. Біологічні особливості бур’янів.

2.1.5. Карантинні бур’яни.

2.1.1. Поняття про бур’яни і шкода від них

Одним із факторів, що впливає на ефективність ведення сільськогосподарського виробництва є бур’яни (рис. 2.1.–2.4.).

Рис. 2.1. Пирій повзучий	Рис. 2.2. Березка польова

Рис. 2.3. Хвощ польовий	Рис. 2.4. Зірочник середній

Бур’янисті рослини або бур’яни – це дикорослі рослини, що ростуть на сільськогосподарських угіддях і знижують кількість та якість продукції.

Бур’яни пристосувались до умов вирощування культурних рослин, ростуть разом з ними і завдають шкоди посівам.

За даними вибіркового обстеження в України 53% полів мають високу і 47% – помірну забур’яненність.

Щорічні світові втрати від бур’янів оцінюють в 70–75 млрд доларів.

На дуже забур’янених площах урожай зменшується в 1,5–2 рази або гине повністю.

Крім цього, бур’яни погіршують якість сільськогосподарської продукції: вміст протеїну в зерні зменшується на 0,9–2,3%, клейковини – 11–14%, жиру в соняшнику на 1,2%, цукристість буряків на 1,5–3%.

Через домішки насіння окремих бур’янів у зерні – кукіль, пажитниця, гірчак, борошно стає непридатним до споживання.

Поряд із зниженням урожаю та його якості бур’яни завдають такої шкоди:

1. Погіршують умови росту і розвитку культурних рослин, зокрема, маючи великий транспіраційний коефіцієнт і потужну кореневу систему, забирають з грунту багато вологи

Наприклад, транспіраційний коефіцієнт пшениці становить 400–500 одиниць, а в пирію – 1100–1200 од., корені осоту рожевого проникають на глибину – 7,2 м. 

Бур’яни забирають з грунту поживні речовини та зменшують коефіцієнт використання внесених добрив (табл. 2).

Наприклад, транспіраційний коефіцієнт пшениці становить 400–500 одиниць, а в пирію – 1100–1200 од., корені осоту рожевого проникають на глибину – 7,2 м. 

Бур’яни забирають з грунту поживні речовини та зменшують коефіцієнт використання внесених добрив (табл. 2).

Таблиця 2

Винесення мінеральних речовин деякими бур’янами за вегетаційний період

№ з/п	Назва бур’яну	Винесення мінеральних речовин, мг/рослину
1	Пирій повзучий	106,5
2	Грицики звичайні	107,4
3	Лобода біла	360,7
4	Будяк польовий	729,9
5	Березка польова	163,3
6	Куряче просо	262,3
7	Хвощ польовий	127,1
8	Жабрій звичайний	217,4
9	Гречка витка березкоподібна	148,1
10	Гірчак шорсткий	227,2
11	Осот польовий	306,3
12	Фіалка польова	73,9

Такої кількості елементів живлення вистачило б для одержання урожаю 31,8 ц/га зерна озимої пшениці або 200 ц/га коренів цукрових буряків.

Бур’яни швидко ростуть, внаслідок чого затінюють рослини, знижуючи продуктивність фотосинтезу.

Забур’янене поле погано піддається обробітку, що погіршує повітряний режим, проходження дихання, нітрифікації, проростання насіння.

2. Окремі бур'яни на пасовищах спричиняють отруєння тварин – цикута отруйна, блекота чорна, дурман, пижмо, жовтець, мак-самосійка, чемериця, паслін

3. Бур'яни є джерелом поширення хвороб і шкідників рослин.

Носіями сажкових хвороб є вівсюг, іржі злаків – пирій, борошнистої роси – осот. На лободі та щириці розмножуються шкідники цукрових буряків – буряковий клоп і бурякова нематода, на плоскусі – просяний комарик, озима совка і лучний метелик відкладають яйця на листках березки, лободи.

4. Кореневі виділення рослин, зокрема бур'янів – коліни, мають фітонцидну дію.

Найбільшу алелопатичну дію мають катран татарський, шавлія австрійська, горицвіт, які витісняють інші види рослин з місця поселення. Наявність колінів у зеленій масі бур’янів, утворення токсинів, внаслідок її розкладу в грунті під час заорювання завдають шкоди культурним рослинам.

5. Бур'яни можуть погіршувати сортові ознаки і якості культурних рослин внаслідок перезапилення (вівсюг і овес).

6. Бур'яни ускладнюють обробіток грунту, сівбу, догляд, збирання урожаю, погіршують економічні показники – собівартість і рентабельність продукції, продуктивність праці, а також перешкоджають впровадженню у виробництво прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Залежно від ареалу поширення та місця походження бур’яни поділяють на посівні, які засмічують поля, городи, сади, луки, пасовища – сегетальні та пустирні – рудеральні, що засмічують необроблювані ділянки – пустирі, смітники, узбіччя доріг, меліоративні канали, лісосмуги.

Серед посівних бур’янів виділяють спеціалізовані види – антропохори, що зустрічаються лише у культурних посівах, а поза агроценозами самі не ростуть: кукіль, волошка синя, вівсюг, пажитниця, гречка татарська.

Інші посівні бур’яни – апофіти – можуть засмічувати посіви, а також зустрічаються на луках, пасовищах, садах, лісах. До них належать пирій повзучий, спориш, тонконіг, хвощ польовий, щавель, осот.

До рудеральних бур’янів відносять: блекоту, нетребу, кропиву, дурман, чорнощир.

Серед бур’янів розрізняють і корисні види, зокрема, з лікарськими властивостями: мати-і-мачуха, вовчок, берізка, рутка лікарська, портулак городній, деревій, ромашка лікарська та інші (рис. 2.5–2.7).

Рис. 2.5. Мати-і-мачуха	Рис. 2.6. Рутка лікарська	Рис. 2.7. Портулак городній

Окремі бур’яни добрі медоноси – буркун, гірчиця польова, чорноголовник родовиків (рис. 2.8–2.10.).

Такі бур’яни як гумай, лобода біла, пирій повзучий, щириця звичайна та деякі інші види до цвітіння придатні для згодовування тваринам.

Рис. 2.8. Буркун	Рис. 2.9. Гірчиця польова

Рис. 2.10. Чорноголовник родовиковий

2.1.2. Класифікація бур’янів

Бур’яни класифікують за трьома рівнями:

І рівень. Об’єднує три біологічних типи бур’янів, що відрізняються між собою за способом живлення.

1. Буряни-паразити – втратили здатність до фотосинтезу, пристосувались у процесі еволюції до живлення за рахунок рослини – жертви, вростаючи своїми провідними системами в її тканину. У паразитів відсутні листки і коренева система. До них відносять стеблові та кореневі паразити – відповідно повитиця конюшинна та вовчок соняшниковий (рис. 2.11–2.12).

Рис. 2.11. Повитиця конюшинна	Рис. 2.12. Вовчок соняшниковий

2. Напівпаразити – живляться за рахунок іншої рослини, але не втратили здатності до фотосинтезу – дзвінець безкрилий (стеблові, малорічні) та омела (стеблові, малорічні) (рис. 2.13–2.14).

Рис. 2.13. Дзвінець безкрилий	Рис. 2.14. Омела

3. Непаразити – зелені рослини, живляться самостійно, автотрофні, за рахунок власної здатності до фотосинтезу.

ІІ рівень. За тривалістю життя і кратністю плодоношення протягом нього бур’яни поділяють на підтипи малорічні та багаторічні.

ІІІ рівень класифікації враховує відмінності між бур’янами у вимогах до умов середовища, в якому вони нормально розвиваються, а також різницю у вегетативних органах розмноження. За цими ознаками серед малорічних бур’янів розрізняють такі біологічні групи (рис. 2.15–2.17):

Рис. 2.15. Ярі бур’яни. Вівсюг звичайний	Рис. 2.16. Озимі бур’яни. Бромус житній	Рис. 2.17. Зимуючі бур’яни. Мак дикий

Багаторічні бур’яни – розмножуються насінням і вегетативно. Живуть більше двох років. Після утворення насіння надземна частина відмирає, а підземні вегетативні органи живуть тривалий час, щороку утворюючи стебла, які згодом цвітуть і утворюють насіння.

Серед багаторічних бур’янів за способом вегетативного розмноження розрізняють такі біологічні групи:

1. Кореневищні – розмножуються вегетативно підземними стеблами (кореневищами) – пирій повзучий, свинорий, хвощ польовий, деревій звичайний, гумай (рис. 2.18–2.21.)

Рис. 2.18. Хвощ польовий	Рис. 2.19. Гумай	Рис. 2.20. Пирій повзучий	Рис. 2.21. Свинорий

2. Коренепаросткові – проростають з бруньок, що утворюються на корінні

За короткий період утворюють багато молодих паростків, що пригнічують рослини. До них належать осот рожевий, осот жовтий, березка польова, гірчак звичайний, льонок звичайний (рис. 2.22–2.25).

Рис. 2.22. Осот жовтий польовий	Рис. 2.23. Осот рожевий

Рис. 2.24. Берізка польова	Рис. 2.25. Гірчак звичайний

3. Стрижнекореневі – розмножуються насінням і за допомогою кореневої шийки - кульбаба лікарська, полин звичайний, гравілат міський, хондрила ситникоподібна, воловик лікарський, чистотіл звичайний, подорожник ланцетолистий (рис. 2.26–2.28)

Рис. 2.26. Гравілат міський	Рис. 2.27. Хондрила ситниковидна	Рис. 2.28. Чистотіл звичайний

4. Гронокореневі або китицекореневі – розмножуються насінням і видозміненими коренями у вигляді грона – подорожник великий (рис. 2.29)

Рис.2.29. Подорожник великий

5. Повзучі – розмножуються пагонами стебел (вуса), що стеляться по землі і укорінюються у вузлах

Розетки листків. які згодом утворюються, зимують, а в наступному році розвиваються як самостійні рослини. Це перстач гусячий, жовтець повзучий (рис. 2.30–2.31).

Рис. 2.30. Перстач гусячий	Рис. 2.31. Жовтець повзучий

6. Бульбочкові – органами вегетативного розмноження є бульби, які утворюються біля основи стебел – ячмінь цибулястий, тимофіївка лучна, на кореневищах стиковець круглий, чина бульбиста і столонах – чистець болотний, земляна груша (рис. 2.32–2.33)

Рис. 2.32. Чистець болотний	Рис. 2.33. Чина бульбиста

7. Цибулинні – розмножуються насінням і цибулинками (пізноцвіт осінній, цибуля Вальдштейна) (рис. 2.34)

Рис. 2.34. Пізньоцвіт осінній

8. Коренемичкуваті – вегетативно розмножуються бруньками, що утворюються на мичкуватих коренях – щучник дернистий (рис. 2.35)

Рис. 2.35. Щучник дернистий

Презентація «Альбом бур’янів»

2.1.3. Джерела забур’янення полів

Основним джерелом забур’яненості полів є наявність у ґрунті великої кількості насіння, плодів та вегетативних органів різних бур’янів.

Засмічування ґрунту насінням бур’янів відбувається декількома шляхами:

· осипання насіння безпосередньо у полі;

· потрапляння в грунт із засміченим посівним матеріалом. Зокрема, насіння дикої редьки дуже важко відокремити від посівного матеріалу ячменю, гречки. Насіння повитиці за своїми розмірами близьке до насіння конюшини та люцерни, від якого його важко відокремити. Овес важко очистити від вівсюга, ячмінь і гречку – від дикої редьки, просо – від мишію, льону – від пажитниці льонової тощо, оскільки розмір їх насіння майже однаковий;

· внесення разом із гноєм. Насіння багатьох видів бур’янів не втрачає життєздатності після проходження через органи травлення тварин.

Важливими особливостями насіння бур’янів є здатність довго зберігати життєздатність і розтягнутий період проростання. Зокрема, насіння осоту рожевого зберігає життєздатність у грунті понад 20 років, талабану, портулаку, подорожника – понад 30 років, дурману, татарнику, пасльону, коров’яку – понад 40 років. Проростання насіння гірчиці польової розтягується на 7, калачиків – на 12 років.

2.1.4. Біологічні особливості бур’янів

Протягом тривалої еволюції бур’яни набули низки властивостей, які сприяють їх виживанню в агрофітоценозах.

1. Плодючість – це здатність материнської рослини утворювати велику кількість насіння. Якщо у хлібних злаків вона вимірюється десятками або сотнями насінин, то у бур’янів максимальна кількість, в окремих видів, може сягати декілька мільйон насінин.

ЗА ПЛОДЮЧІСТЮ БУР’ЯНИ ПОДІЛЯЮТЬ НА ТРИ ГРУПИ
Перша – плодючість від 1000–1500 штук. Вони займають у посівах середній ярус і під час збирання урожаю більшість попадає в обмолочене насіння. Представники: кукіль – 2500, редька дика – 1200, мишій сизий – 5500	Друга – утворюють до 100000 насінин, займають нижній і верхній ярус, розповсюджуються самостійно. Представники: осот польовий – 19000, ромашка непахуча – 54000, грицики – 73000, полин звичайний – 99000	Третя група – утворюють більше 100000 насінин. Це паразитні, рудеральні та пізні ярі бур’яни, Представники: вовчок соняшниковий – 102000, лобода біла – 100–700 тис., щириця біла – 0,5–6 млн

2. Здатність до вегетативного розмноження.

Багато бур’янів особливо багаторічних, крім насіння, розмножуються вегетативно за допомогою:

Ø кореневищ – пирій, свинорий, хвощ польовий;

Ø кореневих паростків – березка польова, осот рожевий і жовтий, гірчак звичайний;

Ø стебловими пагонами (вусами) – розхідник, перстач, жовтець повзучий;

Ø цибулинами – цибуля овочева і кругла;

Ø бульбами – чистець болотний, земляна груша.

3. Пристосування до поширення.

Насіння окремих бур’янів може поширюватись завдяки своїм біологічним особливостям та утворенням на своїй поверхні, зокрема, під час дозрівання плоди розтріскуються і насіння розсівається на декілька метрів – кукіль, блекота, мак-самосійка; вівсюг може зариватися у пухкий,  вологий грунт; переносяться вітром на великі відстані завдяки наявності різних придатків - крилатки – осот, парашутики – кульбаба; форма рослини – перекотиполе; мають причіпки, гачки, якірці – лопух, череда, підмаренник, якими можуть чіплятись до одежі людей, шерсті тварин і переноситись ними.

4. Тривала життєдіяльність у грунті.

Насіння гірчиці польової, проса курячого зберігає схожість у грунті не менше 12 років, осоту – 15, мокрецю і мишію сизого – 30, щириці звичайної – 40, березки польової – 50, буркуну білого до 77 років.

5. Стійкість насіння і його сходів до несприятливих умов, розтягнутий період його проростання в поєднанні з тривалим періодом спокою.

Головними чинниками, що впливають на насіння бур’янів, є вода, повітря, температура середовища, мікроорганізми.

Перебуваючи тривалий час у воді, насіння не втрачає життєздатність упродовж 1 року і більше, а також витримує 3–4 разові висушування і набубнявіння.

Довговічність насіння бур’янів обумовлюється тією їх частиною, що перебуває у стані спокою – це 40% від загальної його кількості. Таке насіння проростає лише у специфічних умовах.

Відомо три типи спокою насіння:

У грунті зустрічається насіння всіх типів спокою, тому сходить у перші роки тільки певна частина насіння, а інші, що знаходяться в поверхневому та внутрішньому спокою. Потрібні відповідні умови – зниження чи підвищення температури, достатня зволоженість, стратифікація або скарифікація.

Внаслідок особливостей проростання в грунті накопичується певна кількість насіння бур’янів і вегетативних зачатків, що має важливе значення у землеробстві для планування різних заходів, направлених на знищення бур’янів.

2.1.5. Карантинні бур’яни

Бур’яни, до яких відносять окремі рослини з різних біологічних груп, що не дуже поширені, однак завдають великої шкоди сільському господарству, називають карантинними. Щоб запобігти поширенню і повністю ліквідувати їх, вживають спеціальні заходи, зокрема й адміністративні. Наприклад, заборонено висівати насіння культур, засмічене карантинними бур’янами, а також вивозити грубі корми з районів, де вони поширені. Розрізняють бур’яни внутрішнього (вони є на території України) і зовнішнього (їх немає на території України, але вони можуть бути завезені з-за кордону) карантину.

Презентація «Карантинні бур’яни»

Карантинні бур’яни

Рис. 2.36. Амброзія полинолиста	Рис. 2.37. Амброзія трироздільна

Презентація «Амброзія полинолиста»

Рис. 2.38. Паслін колючий	Рис. 2.39. Гірчак рожевий

До бур’янів внутрішнього карантину належить амброзія багаторічна (трироздільна і полинолиста), паслін колючий (каролінський і триквітковий), гірчак рожевий (рис. 2.36–2.39).

Бур’яни зовнішнього карантину – це амброзія приморська, бузинник пазушний, усі види стриги, деякі види дикого соняшнику.

Питання для самоконтролю

1. Що таке бур’яни?

2. Які рослини відносяться до паразитів?

3. Охарактеризуйте багаторічні бур’яни та назвіть представників.

4. Назвіть представників біологічних груп малорічних бур’янів.

5. Які рослини відносять до карантинних бур’янів?

Попередня

На початок

Наступна тема