|
|
Ботаніка Електронний
посібник |
||
|
|
ГЕНЕРАТИВНІ ОРГАНИ. РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН |
||
|
2.1. Квітка.
Суцвіття. 2.1.1. Теорії походження квітки. 2.1.1. Теорії походження квітки Квітка – це
вкорочений, з обмеженим ростом, видозмінений пагін; з якого утворюються плід
і насіння. Ідея походження квітки від пагона внаслідок метаморфозу
його частин належить німецькому натуралісту Гете За цією теорією у процесі еволюції квітка змінювала
свою будову від більшої і невизначеної кількості членів до меншої і чітко
вираженої; від яскраво забарвленого віночка і великої квітки до менш
виразного віночка і дрібної квітки; від актиноморфної до зигоморфної, від
вільних чашечки і віночка до зрослих; від класичної будови квітки з усіма її
частками до скорочення часток (простої оцвітини або її відсутності,
одностатевих стерильних квіток та ін.); від верхньої зав'язі до нижньої. Цю теорію ще називають «фоліарною» (від гр. «fоlіum» – листок).
Видозміненими листками, в цьому разі, є всі частини квітки, крім квітконіжки та
квітколожа, які є видозміною стебла. Еволюція покритонасінних за евантовою
теорією відбувалася від магнолієвих, бобових, жовтецевих до капустяних, губоцвітих, злакових, лілійних, тобто від дводольних до однодольних рослин, від рослин
з яскравою оцвітиною до рослин з невиразною оцвітиною. Поширена також так звана псевдантова теорія походження квітки. Її розробили, головним
чином, Веттштейн і Неймайор. Згідно з цією теорією квітка –:це
метаморфоз цілого суцвіття: з чоловічих суцвіть формувалися чоловічі квітки,
з жіночих – жіночі. Двостатева квітка розвивалася із зібраних в суцвіття дуже
просто організованих одностатевих органів розмноження голонасінних (гнетових)
рослин. При цьому примітивнішими є дрібні квітки, одностатеві, з невиразною
оцвітиною (орхідні, березові, букові). Як і в
евантовій теорії, в своїй основі тут визнається походження частин квітки з
видозмінених листків – квітколистків. Таким чином, ці дві теорії ґрунтуються на двох
положеннях: яка квітка є первинною в еволюційному відношенні: з багатьма
елементами, яскраво забарвлена і велика чи дрібна, з невиразною оцвітиною або
зовсім без оцвітини. Серед інших теорій, запропонованих вченими, слід також
відмітити теломну теорію. За цією
теорією, частини квітки походять не з бічних органів пагона – листків, а лише
із осьових, тобто з стебла. Теломи (циліндричні осьові органи, із яких
побудоване все тіло наземних давніх вищих рослин) в процесі еволюції зазнали
глибоких змін, перетворюючись на частини квітки. Засновником цієї теорії
вважають В. Цімермана (1930, 1935). Таким чином, питання про походження квітки залишається
відкритим, проте найбільш прийнятою тепер вважають евантову теорію, а вихідний
тип квітки – двостатеву. Квітки розвиваються на головному та бічних пагонах в
більшості з бруньки, яка сидить у пазусі покривного листка. Квітка складається
зі стеблових частин – квітконіжки, квітколожа та листкових частин – чашечки, віночка, тичинок і маточки.
Рис. 2.1.2.1. Будова квітки
video не
поддерживается вашим браузером. Що таке квітка? Яка будова квітки? Квітконіжка – частина квітки, за допомогою якої
вона прикріплюється до стебла. Якщо квітконіжка вкорочена, або зовсім
відсутня, то таку квітку називають сидячою.
Рис. 2.1.2.2. Сидячі квітки: 1 – конюшини; 2 – гладіолуса; 3 –
подорожника Якщо квітка розташована на бічному пагоні, то листок, з
пазухи якого вона виросла, називають покривним.
У багатьох рослин на самій квітконіжці виростають ще дрібні листочки – приквітнички, а листочки, розташовані
біля основи квітконіжки або сидячої квітки, називають приквітками. Квітколоже – верхня, розширена частина
квітконіжки, до якої прикріплюються усі частини квітки. Квітколоже може бути
за формою плоским (півонія, тютюн, петунія, ротики), опуклим (жовтець, гвоздика, суниця, малина), увігнутим (яблуня, груша, вишня, слива, черемха).
Рис. 2.1.2.3. Форми квітколожа: 1 – плоске (череда); 2 – опукле (суниця);
3 – увігнуте (вишня) У разі середньої чи нижньої зав'язі чашо- або
глечикоподібне квітколоже зростається з основою чашолистків, тичинкових
ниток, зав'яззю і утворює гіпантій
(вовче тіло, шипшина). Для деяких рослин квітколоже бере участь в утворенні
плоду (яблуня) або стає соковитим та утворює несправжній плід (суниці).
Рис. 2.1.2.4. Гіпантій: 1 – схема; 2 – глоду; 3 – шипшини Чашечку утворюють
невеликі, найчастіше зелені видозмінені листочки квітки – чашолистки. Інколи чашечка має інше
забарвлення. У більшості рослин чашечка добре помітна, але у представників зонтичних, айстрових вона або майже непомітна, або її немає зовсім. Чашечка буває зрослолистою,
коли чашолистки більш-менш зрослися, і вільнолистою,
коли чашолистки не зрослі. На квітках з вільнолистою чашечкою неважко
побачити, що чашолистки – органи листкового походження.
Рис. 2.1.2.5. Чашечка: вільнолиста (1 – фіалка триколірна; 2 – жовтець); зрослолиста (3 – горох; 4 – тютюн) У більшості рослин чашолистки утворюють одне зовнішнє коло, що вкриває
інші частини квітки (віночок, тичинки і маточки), але у деяких рослин (розоцвітих, мальвових) назовні чашечки з дрібних листочків (приквітків або приквітничків)
розвивається ніби друга чашечка, яку називають підчашею (мальва).
Рис. 2.1.2.6. Чашечка з підчашею: 1 – мальва; 2 – перстач До розкриття віночка чашечка захищає внутрішні частини квітки від
несприятливих умов навколишнього, середовища, від шкідників. В зелених
чашолистках відбувається фотосинтез. У макових чашечка опадає в
момент цвітіння. Під час розвитку несправжніх плодів чашечка часто
залишається при них (груша, яблуня, аґрус, квасениця). У кульбаби, осоту жовтого чашечка перетворюється на чубок, сприяючи розселенню
плодів. У череди, лопуху чашолистки перетворюються у гачечки, зазубрені
щетинки, за допомогою яких плоди розносяться тваринами. Іноді чашечка яскраво
забарвлена, тоді вона відіграє роль віночка (жовтцеві).
Рис. 2.1.2.7. Віночкоподібна чашечка: 1 – аконіт; 2 – дельфіній; 3 – чемерник Віночок – це здебільшого забарвлена і добре помітна частина квітки. Віночок
складається з пелюсток, різноманітних за формою, розмірами і забарвленням.
Віночок буває вільнопелюстковим, якщо
пелюстки не зростаються, і зрослопелюстковим,
якщо пелюстки зрослись.
Рис. 2.1.2.8. Віночок: 1 – вільнопелюстковий (яблуня); 2 –
зрослопелюстковий (петунія) У вільнопелюсткового віночка пелюстки бувають сидячі, коли основа пелюстки
розширена, і диференційовані на нижню звужену частину – нігтик та верхню розширену – пластинку.
Рис. 2.1.2.9. Пелюстка вільнопелюсткового віночка та
її частини У зрослопелюстковому віночку розрізняють трубкоподібну нижню частину
віночка – трубочку, відхилену
частину, розташовану перпендикулярно до трубочки, – відгин і межу між трубочкою і відгином – зів. В зіві можуть бути різні вирости віночка. У нарцисів і
деяких інших рослин ці вирости великі, яскраво забарвлені і утворюють немов
другий віночок, їх наявність робить квітку красивішою. Ці
вирости називають привіночком, або коронкою.
Рис. 2.1.2.10. Зрослопелюстковий віночок, його частини Форми зрослопелюсткового віночка бувають різні: лійкоподібні (дурман), дзвоникоподібні (дзвоники), язичкові (кульбаба), несправжньоязичкові
(крайові квітки ромашки), трубчасті
(центральні квітки кошиків соняшника), двогубі (глуха кропива, шавлія), колесоподібні (картопля), гвоздикоподібні (флокс), із шпоркою (сокирки) та ін.
Рис. 2.1.2.11. Форми зрослопелюсткового віночка: 1 – лійкоподібні (дурман); 2 –
дзвоникоподібні (дзвоник); 3 – гвоздикоподібні (флокс); 4 – двогубі (глуха кропива); 5 – зі
шпоркою (орлик); 6 – колесоподібні (картопля); 7 – язичкові (кульбаба); 8 –
несправжньоязичкові (ромашка); 9 – трубчасті (соняшник) У представників родини бобових віночок своєрідний, його
називають метеликовим (горох, вика, люпин, квасоля). У ньому п'ять
пелюсток. Одна, найбільша – парус, або прапорець, дві бічні – весла, або
крила, і дві інші (вільні або зрослі) – човник. У
конюшини всі пелюстки зрослі.
Рис. 2.1.2.12. Метеликовий віночок у бобових Віночок буває правильним
(актиноморфним), якщо через нього
можна провести не менш як дві площини симетрії (яблуня, жовтець, флокс, вишня) і неправильним (зигоморфним), якщо він має лише одну площину симетрії (фіалка, горох, шавлія). Є ще віночок асиметричний,
якщо не можна провести жодної площини симетрії (канна).
Рис. 2.1.2.13. Симетрія квітки: 1 –
актиноморфна, або правильна
(шипшина); 2 – зигоморфна, або неправильна (орхідея); 3 – асиметрична (канна) Функція віночка – приваблювання комах, які запилюють
квітки. Віночок захищає внутрішні частини квітки (тичинки і маточку) від
негативних впливів навколишнього середовища. Він також створює певний
мікроклімат всередині квітки (залежно від його забарвлення) для кращого
проростання пилку. Оцвітина. Чашечка і віночок складають
оцвітину, яка буває простою (однопокривною) і подвійною (двопокривною). Проста оцвітина
складається з однаково забарвлених листочків і може бути віночкоподібною (тюльпан, шафран, калюжниця) або чашечкоподібною (вороняче око, шовковиця, буряк, коноплі).
Рис. 2.1.2.14. Проста оцвітина: 1
– віночкоподібна (тюльпан); 2 – чашечкоподібна
(вороняче око) У більшості квіткових рослин оцвітина подвійна, тобто
чашечка і віночок розрізняються за кольором (картопля, глуха кропива, грицики).
Рис. 2.1.2.15. Подвійна оцвітина: 1 – троянда; 2 – медунка; 3 – зірочник У деяких квіток оцвітина відсутня, такі квітки
називають безпокривними, або голими (верба, ясен). Це явище пов’язане з пристосуванням до
вітрозапилення.
Рис. 2.1.2.16. Безпокривні квітки: 1 – ясен; 2 – осока; 3 – верба У злакових частини оцвітини видозмінені у квіткові
луски.
Рис. 2.1.2.17. Будова квітки жита
Рис. 2.1.2.18. Квітки у квіткових лусках: 1 – овесу; 2 – жита; 3 – пшениці
Що таке оцвітина? Якою вона може бути? Важливими частинами квітки є тичинки і маточки.
Сукупність тичинок або мікроспорофілів називають андроцеєм. Сукупність плодолистиків або мегаспорофілів – гінецеєм. Якщо в квітці є всі перелічені вище складові частини,
квітка називається повною, при
відсутності хоч би однієї з У квітках також можуть бути нектарники – особливі органи, що виділяють нектар. Нектар
виділяють залозисті тканини, що знаходяться при основі пелюсток, або на
квітколожі, тичинках. Тичинки, або мікрдспорофіли. Як і інші частини квітки, тичинки
прикріплені до квітколожа. Кількість тичинок у квітці неоднакова: від однієї
до кількох десятків і часто є систематичною ознакою. У більшості рослин
кількість тичинок стала для того або іншого виду, наприклад у губоцвітих
майже завжди 4 тичинки, у бобових – 10, у хрестоцвітих – 6, але у деяких вона
невизначена. Невизначена кількість тичинок, властива більш давнім рослинам з
родини магнолієвих, лататтєвих, жовтецевих. У цих рослин тичинки на
квітколожі розташовані спірально. У рослин з постійною кількістю тичинок
розташування їх у квітці, як правило, кільцеве (одно, два і більше кілець). У переважної більшості рослин тичинка складається з тичинкової нитки і пиляка (мікроспорофілу).
Рис. 2.1.2.19. Будова тичинки Форми пиляків і тичинкових ниток бувають дуже різноманітні. Бувають
тичинки з недорозвиненими нитками, тоді їх називають сидячими (магнолія, фіалка). Інколи при
основі тичинкової нитки утворюються різні придатки – волоски, шпорки, вирости
(ряст, цибуля).
Рис. 2.1.2.20. Тичинкові нитки: 1 – проста (яблуня); 2 – гілляста
(рицина); 3 – недорозвинена (магнолія) Пиляк складається з двох поздовжніх половинок (тек), з'єднаних в'язальцем. В'язальце
– це пластинка, прикріплена до верхівки тичинкової нитки. Кожна половинка
пиляка розділена здебільшого перетинкою на два гнізда – мікроспорангії, таким
чином пиляк складається з чотирьох пилкових гнізд. У пиляку утворюються і
розвиваються мікроспори, внаслідок чого формується пилок (чоловічий гаметофіт).
Рис. 2.1.2.21. Будова пиляка (А – вид
зовні, Б – у розрізі) Типи андроцею. Сукупність тичинок називають андроцеєм (гр. «аndros» – чоловік, «оісоs» –
житло). Андроцей називають вільним,
коли тичинки не зрослі (жовтець), і зрослим, коли тичинки зростаються
пиляками (волошка) або тичинковими нитками (горох, квасоля).
Рис. 2.1.2.22. Типи андроцею: 1 – вільний (лілія); 2 – зрослий пиляками
(волошка); 3 – зрослий тичинковими нитками (цикорій) Зрослий андроцей є однобратнім,
коли всі тичинки розташовані у квітці зростаються (люпин), двобратнім,
якщо одна тичинка залишається вільною (горох), багатобратнім,
коли тичинки зростаються групами. За висотою тичинок вільний андроцей, буває двосильним, коли дві тичинки вищі серед інших, трисильним, чотирисильним та ін. (губоцвіті,
капустяні).
Рис. 2.1.2.23. Типи зрослого андроцею: 1 – однобратній (мальва); 2 – двобратній
(горох); 3 – багатобратній (звіробій) Безплідні тичинки з недорозвиненими пиляками, називають стамінодіями (льон). Нерідко стамінодії перетворюються
на нектарниками, виділяючи цукристий сік (купальниця, чемерник). У деяких рослин (справжня акація, рутвиця) тичинки яскраво
забарвлені і замінюють функції віночка, приваблюючи комах.
Рис. 2.1.2.24. Тичинки-стамінодії: 1 – півонія; 2 – панстемон Маточка — це зелене утворення листко-,
колбо- або пляшкоподібної форми. Маточка складається з трьох частин: приймочки, зав’язі, стовпчика.
Рис. 2.1.2.25. Будова маточки Приймочка – це верхня частина
маточки, яка сприймає пилок. Вона може бути цілісною, лопатевою. Стовпчик зв’язує приймочку
і зав’язь. У деяких рослин
буває кілька стовпчиків (груша, зірочник). Інколи стовпчика немає, тоді приймочку
називають сидячою (пшениця, мак).
Рис. 2.1.2.26. Стовпчик маточки: 1 – маточка з одним стовпчиком
(рододендрон); 2 – маточка з двома стовпчиками (гвоздика); 3 – маточка сидяча (мак) Зав’язь – розширена
частина маточки, в якій розміщуються насінні зачатки, захищені від несприятливих
впливів стінкою зав’язі. Цим самим покритонасінні істотно відрізняються від
голонасінних, у яких насінні зачатки лежать відкрито на насінних лусочках. У
зав'язі відбувається запліднення, внаслідок чого з насінних зачатків
розвивається насіння, а з зав'язі – плід. Тому маточку ще називають плодолистком,
або карпеллю, (гр. «carpos» – плід). Положення зав’язі у квітці залежить від ступеня зростання її з оцвітиною
та квітколожем. Розрізняють верхню,
нижню і напівнижню зав’язь. Верхня зав’язь не зростається з оцвітиною, і всі частини квітки кріпляться під
нею. Квітка в такому випадку називається підматочковою
(горох, гвоздика, жовтець, картопля, вишня, помідори). Нижня зав’язь повністю зростається з розширеним ввігнутим квітколожем, основою
чашечки, віночка і тичинок. Таку квітку називають надматочковою (огірок, соняшник, яблуня, груша). Напівнижня зав’язь лише частково зростається з квітколожем і чашечкою і виступає з
квітки лише наполовину (бузина, жимолость). Якщо зав'язь занурена у квітколоже, але не зростається з його стінками,
прикріплюючись лише основою, то вона буде верхньою.
Рис. 2.1.2.27. Положення зав’язі, типи квітки відносно
положення завֹ’язі: 1 – верхнє, квітка підматочкова; 2 –
верхнє, квітка приматочкова ; 3 – напівнижнє, квітка напівнадматочкова;
4 – нижнє, квітка надматочкова В зав'язі
розрізняють такі частини:
стінки зав'язі, насінні зачатки і гніздо насінного зачатка.
Рис. 2.1.2.28. Будова зав’язі і насінного зачатка (А – поздовжній розріз зав’язі маточки; Б – схема
будови насінного зачатка) Порожнину зав'язі, де розвиваються насінні зачатки, називають гніздом насінного зачатка. Зав’язь може бути
одно-, дво- і багатогніздовою. Кількість гнізд залежить як від
кількості плодолистків, так і від характеру їх зростання (в ценокарпному
гінецеї). Кількість насінних
зачатків буває різною. У огірків наприклад, насінних зачатків
багато, у гороху кілька, у злакових – один. Насінні зачатки (мегаспорангії)
розвиваються на внутрішніх стінках зав'язі. Вони прикріплені до стінок
короткою насінною ніжкою. Місце
прикріплення насінної ніжки до тканини зав'язі називають плацентою, місце прикріплення насінної
ніжки до насінного зачатку – рубчиком. Якщо плаценти
містяться в центрі зав'язі, їх називають центральними
(примула), якщо з боків, – пристінними
(квасоля, горох). Порядок розташування насінних зачатків у гніздах
зав’язі називається плацентацією. Розрізняють такі типи плацентації: пристінна (парієнтальна),
коли насінні зачатки прикріплюються до внутрішньої стінки зав’язі; кутова, коли насінні зачатки
розміщуються на краях плодолистиків у центрі замкненої багатогніздової
зав’язі і колончаста, коли насінні зачатки прикріплюються до колонки,
розміщеної в центрі одногніздової зав’язі. Зверху насінний зачаток вкритий одним або двома покривами – інтегументами.
Кінці інтегументів не зростаються, утворюючи мікроскопічний отвір – пилковхід,
або мікропіле.
Частину насінного зачатка, звідки починають розвиватися інтегументи,
називають халазою. За внутрішнім
інтегументом розташовані клітини нуцелусу
(тканина макроспорангію). З квітконіжки через квітколоже і насінну ніжку і
стінки зав'язі проходять провідні пучки. В насінному зачатку провідні пучки
закінчуються в халазі. Насінні зачатки бувають трьох типів: прямі (ортотропні), коли
пилковхід розташований під стовпчиком маточки, а халаза – біля насінної
ніжки, над нею (перцеві, горіхові);
обернені (анатропні),
коли пилковхід розташований біля насінної ніжки, а халаза – під стовпчиком
маточки, і зігнуті
(кампілотропні), якщо весь нуцелус
і насінна ніжка дугоподібна зігнуті, а пилковхід наближається до халази.
Рис. 2.1.2.29. Типи насінних зачатків: 1 – прямі (ортотропні); 2 – обернені
(анатропні) ;3 – зігнуті (кампілотропні) Сукупність плодолистків називають гінецеєм (гр. «gine» – жінка, «оіоs» – житло). Гінецей буває простим,
якщо складається з однієї маточки, і складним,
якщо складається з двох і більше маточок. Плодолистки бувають вільними і зрослими. Гінецей з вільними плодолистками називають апокарпним. Апокарпний гінецей,
представлений одним плодолистком – це простий
апокарпний (слива, горох, вишня, лавр), багатьма вільними плодолистками – складний апокарпний гінецей (жовтець, гравілат, малина). Плодолисток апокарпного гінецею має вигляд
лископодібноскладеної структури. Гінецей, у якого плодолистки частково або повністю зрослися, називають ценокарпним (яблуня, мак, тюльпан, гвоздика).
Рис. 2.1.2.30. Типи гінецеїв: 1 – простий апокарпний (вишня); 2 – складний апокарпний
(півонія) ;3 – ценокарпний (цибуля) Ценокарпний гінецей буває трьох типів: синкарпний, паракарпний,
лізикарпний. Синкарпний гінецей складається з різної кількості замкнених плодолистків, що
зрослися між собою бічними поверхнями, утворюючи багатогніздову зав’язь з
центрально-кутовими плацентами (лілія, тюльпан). Для паракарпного гінецея
характерна роз’єднаність окремих плодолистків при збереженні зв’язку крайових
ділянок суміжних плодолистків. Паракарпний гінецей морфологічно одногніздий і
характеризується пристінною плацентою (гарбузові, макові). Лізикарпний гінецей утворюється кількома плодолистками, що формують одне гніздо з
колончатою плацентацією.
Рис. 2.1.2.31. Типи гінецеїв: 1 – апокарпний з трьох плодолистків; 2,
3, 4 – ценокарпний з трьох плодолистиків (2 – синкарпний, 3 – паракарпний, 4 –
лізикарпний) Квітки, до складу яких входять тичинки і маточки, називають двостатевими (картопля, жовтець, лілія, яблуня та ін.). Якщо в квітці є лише одні
тичинки, її називають одностатевою
чоловічою (тичинковою), а якщо
лише одні маточки, – одностатевою
жіночою (маточковою).
Одностатеві квітки характерні для шовковиці, конопель, огірків, тополі. Якщо в квітці немає і тичинок, і маточок, то такі
квітки називають стерильними, або безстатевими (крайові квітки в кошиках
соняшника, волошки).
Рис. 2.1.3.1. Статеві типи квіток: 1 – двостатева (тюльпан); 2 – одностатева
чоловіча (гарбуз); 3 – одностатева жіноча (гарбуз); 4 –
безстатева (соняшник) Одностатеві квітки можуть бути розташовані на одній рослині. В цьому
випадку рослини
називають однодомними (огірки, кавуни, кукурудза, береза, рицина, дуб). Якщо ж одностатеві квітки розташовані на різних
рослинах, то ці рослини називають дводомними
(шовковиця, коноплі, верба, кропива, хміль, обліпиха). Інколи зустрічаються
рослини, в яких
поряд з одностатевими квітками є і двостатеві. Такі рослини
називають багатодомними,
або полігамними (диня, гречка, ясень).
Рис. 2.1.3.2. 1 – однодомна рослина
огірок; 2 – дводомна рослина кропива дводомна
video
не поддерживается вашим браузером. Що таке одно- та двостатеві квітки? Які рослини називають одно- та
дводомними? 2.1.4. Суцвіття Квітки рослин
рідко бувають поодинокими. Поодинокі квітки, як правило, великі,
яскравозабарвлені (у тюльпана, маку, лілій). Частіше квітки дрібні зібрані цілими групами,
утворюючи так звані суцвіття. Кількість квіток у суцвіттях коливається від
кількох штук до кількох тисяч. Виникнення суцвіть пов'язане з пристосуванням
рослин до більш продуктивного запилення. Суцвіття – це сукупність квіток, розташованих на осях, позбавлених типових
листків. Умовно, суцвіття можна віднести до репродуктивних органів.
Класифікація суцвіть ґрунтується на типі галуження їх та послідовності
розвитку квіток. Залежно від цих
ознак всі суцвіття, поділяють на дві групи: невизначені та визначені.
video
не поддерживается вашим браузером. Що таке суцвіття? Яке значення суцвіть у житті рослин? Які бувають типи суцвіть? Невизначені, або моноподіальні, або ботричні суцвіття характеризуються моноподіальним галуженням, тобто бічні квітки ніколи не
обганяють в своєму рості верхівкову квітку. Невизначеними їх називають тому,
що головна вісь росте невизначено довгий час, закінчує ріст не швидко, а останньою.
Бічні осі ніколи не переростають верхівкову (головну). Цвітіння відбувається
у висхідному порядку: спочатку зацвітають нижні квітки, потім поступово
зацвітають вищі і так далі, аж до верхівки, а останньою розкривається
верхівкова квітка головної осі, коли вже закінчилися ріст і формування
суцвіття. Невизначені суцвіття поділяють на прості і складні. У простих
суцвіттях квітки розташовані лише на осях першого і другого порядків. Складні
суцвіття – сукупність простих суцвіть. У них квітки розташовані і на осях вищих
порядків. До простих невизначених суцвіть належать: китиця, колос, початок, щиток, зонтик, головка, кошик. Китиця – суцвіття, у якого квітки розташовані на тонкій видовженій осі на коротких
квітконіжках, які поступово до верхівки осі коротшають (конвалія, біла акація, люпин, грицики, талабан, гірчиця, льонок). Колос – суцвіття, на видовженій тонкій осі якого розташовані
сидячі (без квітконіжок) квітки (подорожник, вербена, чоловічі суцвіття осок). Початок – суцвіття, на видовженій потовщеній осі якого розташовані сидячі квітки
(жіноче суцвіття кукурудзи, образки, арум, хамеропс). Щиток – суцвіття, у якому квітки розташовані на довгій тонкій осі,
квітконіжки неоднакової довжини: нижні довші за верхні, але закінчуються
майже на одній висоті в одній площині (яблуня, груша, глід). Зонтик – суцвіття з вкороченою головною віссю, що несе осі
другого порядку. Квітконіжки однакової довжини і виходять з вершини осі (первоцвіт, цибуля, часник, вишня). Головка – суцвіття, квітки якого розташовані на булавовидній вкороченій
осі першого порядку, що несе осі другого порядку. Квітки сидячі або майже
сидячі (конюшина, бук). Кошик – суцвіття, у якого на блюдцевидній розширеній вкороченій осі розташовані
сидячі квітки (ромашка, соняшник, волошка, цикорій).
video
не поддерживается вашим браузером. Які є типи невизначених простих суцвіть? До складних
невизначених суцвіть відносять:
складний колос, султан складний щиток, складний зонтик, волоть, сережку.
Це суцвіття, у яких на основних осях розташовані не квітки, а прості
суцвіття. Складний колос – суцвіття, у якого
на осі першого порядку розміщені не сидячі квітки, як у простого колоса, а
колоски (пшениця, ячмінь, жито, пирій). Дуже щільний складний колос називають султаном (мишій, лисохвіст, тимофіївка). Складний щиток утворюється за типом простого щитка, але в нього осі другого і третього
порядку теж побудовані за типом простого щитка (калина, чорна бузина, горобина). У деревію на осях не поодинокі квітки, а суцвіття –
кошик. Складний зонтик – суцвіття, в якого з верхівки осі першого порядку відходять прості
зонтики (кріп, морква, борщівник). Волоть – суцвіття, у якого від осі першого порядку
відходять цілі суцвіття, здебільшого типу китиці. Тому у волоті квітки
розміщені на осях і третього, і четвертого порядку (виноград, бузок). У вівса, стоколосу, тонконога осі суцвіття несуть не окремі квітки, а
колоски; у полину – кошики. Їх суцвіття також називають
волотями. Сережкою називають звисле
суцвіття, що повністю опадає після плодоношення. Квітки в сережці розташовані
за типом складного колоса, волоті або іншого складного суцвіття (береза, тополя, волоський горіх, чоловічі суцвіття ліщини та ін.). Якщо квітки в сережці розташовані
за типом простого суцвіття, то її слід віднести до простих суцвіть.
video не
поддерживается вашим браузером. Які є типи невизначених складних суцвіть? Визначені,
або симподіальні, або цимозні суцвіття характеризуються
симподіальним, або несправжньодихотомічним галуженням, тобто бічні осі
переростають головну. Ці суцвіття мають обмежений ріст головної осі, яка
закінчується квіткою. Цвітіння у визначених суцвіть починається з верхньої
квітки і, внаслідок цього, ріст головної осі закінчується, а продовжується
ріст за рахунок бічних осей з квітками. Інколи розвивається несправжня вісь, що складається з
осей різного порядку. Звичайно кожна наступна вісь переростає попередню. Серед визначених суцвіть виділяють три типи: монохазій, дихазій, плейохазій. Монохазій – (однопроменевий верхоквітник). У
суцвіть цього типу головна вісь закінчується квіткою, яка розкривається
найпершою, і вісь припиняє свій ріст; під верхівковою квіткою від головної
осі відходить одна вісь другого порядку з квіткою на верхівці, яка
розкривається; з під цієї квітки відходить вісь третього порядку із своєю квіткою
і т. д. Коли гілки бічних осей відходять в один бік, то такий монохазій називають
завійкою (синяк, медунка, картопля, живокіст), а коли осі послідовно мають різні
напрями, то такий монохазій називають звивиною
(петунія, блекота, гладіолус). Дихазій, або
розвилина –
суцвіття, в якому головна вісь закінчується квіткою, яка розкривається
першою; вісь припиняє ріст, а нижче верхівкової квітки виникають дві
супротивні бічні гілки, які обганяють в своєму рості верхівкову вісь; квітки
бічних гілок розкриваються, ці осі припиняють ріст, нижче їх можуть, знову
виникати бічні осі третього порядку із своїми квітками і т. д. (гвоздика, зірочник, омела). Плейохазій, або несправжній зонтик –
суцвіття, у якого від осі першого порядку відходять з одного вузла кілька
осей другого порядку. Головна вісь закінчується квіткою, ріст осі
припиняється, а під квіткою головної осі виникає кілька бічних осей; квітки
бічних осей розкриваються, під ними розвиваються бічні осі третього порядку
із своїми квітками і т. д., формується ніби зонтик з вкороченою верхівковою
віссю, тому плейохазій ще називають несправжнім зонтиком (молочай). Ще є суцвіття несправжня лутовка
та напівмутовка, у яких квітки
розташовані навколо стебла суцільним кільцем або однобоко, на майже
непомітних квітконіжках (губоцвіті). До визначених суцвіть відносять так званий клубочок (буряк, лобода), де тісно скупчені квітки мають вигляд
головки.
video не
поддерживается вашим браузером. Запитання і завдання для самоконтролю 1. Що являє собою квітка і з яких частин вона складається? 2. Чим відрізняються квітки одностатеві від двостатевих? 3. Яка буває зав’язь і як називаються квітки залежно від
положення зав’язі? 4. Як називаються разом узяті чашечка та віночок квітки? 5. Як називається сукупність тичинок квітки? 6. Яку
будову має тичинка? 7. Як називається квітка, що має радіальну будову? 8. Як називається квітки, що не мають оцвітини? Наведіть
приклади. 9. Назвіть складові частини, які утворюють віночок квітки
гороху. 10.Назвіть
складові маточки. 11.Як
називається гінекей, що складається зі зрослих плодолистиків? 12.Як
називають квітку, через яку умовно можна провести лише одну площину симетрії. 13.Що
таке суцвіття? 14.Назвіть
типи простих невизначених суцвіть. 15.Назвіть
типи складних невизначених суцвіть 16.Назвіть
типи визначених суцвіть. 17.Як
називається суцвіття, в якого на головній осі розміщені квітки з
квітконіжками рівної довжини? 18.Як
називається суцвіття, в якого на головній видовженій осі розмішені сидячі
квітки? 19.Як називається
суцвіття у бузку? |
|||
