|
|
|
АГРОХІМІЯ Електронний посібник |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
5. ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
5.1.1. Значення органічних добрив 5.1.2. Підстилковий гній. Способи його зберігання 5.1.3. Безпідстилковий гній, його склад 5.1.4. Пташиний послід, склад та
застосування 5.2. Торф, компости та інші
органічні добрива 5.2.1. Торф, як органічне добриво 5.2.2. Компости, способи компостування 5.2.3. Зелене добриво та інші органічні добрива 5.1.1. Значення органічних добрив
Ці добрива, зазвичай, містять багато вологи та різні елементи живлення, тобто ті, які були в
живих організмах. Тому їх ще називають повними добривами. У зв’язку з низьким
вмістом елементів живлення органічні добрива недоцільно транспортувати на
значні відстані. Тому їх використовують на місці виробництва (або близько).
Звідси і назва – місцеві добрива. Деякі органічні добрива (гній, курячий послід, фекалії та ін.) дають змогу
повторно використовувати значну частину елементів живлення, які вже були
використані, з ґрунту і добрив. Отже, чим повніше на місцях використовують
усі резерви органічних добрив, тим менше потрібно буде застосовувати
мінеральних добрив. Інші види органічних
добрив, тобто тих, які безпосередньо не
виробляються в господарстві (торф,
сапропелі,
комунально-побутові відходи міст та ін.), є додатковим джерелом надходження
елементів живлення в ґрунт. Крім елементів
живлення, органічні добрива – джерело надходження
вуглекислого газу, який сприяє поліпшенню повітряного і кореневого живлення
рослин. Вони також є енергетичним матеріалом для ґрунтових мікроорганізмів.
Більшість органічних добрив самі багаті на мікрофлору. Вважають, що
застосування їх в оптимальних нормах на 20 – 30% підвищує ефективність від
внесення мінеральних добрив, згладжує післядію несприятливих погодних умов. “Яким би не було великим виробництво мінеральних добрив
у країні, гній ніколи не втратить свого значення як одне з основних добрив у сільському господарстві”, –
писав Д.М. Прянишников.
«Розкидач
органічних добрив РОУМ-20 5.1.2. Підстилковий гній. Способи його
зберігання
Його склад залежить від кількості і співвідношення цих
складових, а вони неоднакові для різних видів (і віку) тварин і залежать від
якості та кількості кормів. У великої рогатої худоби, коней та овець твердих виділень
більше, а у свиней менше, ніж рідких. За складом і удобрювальною цінністю ці
виділення також нерівноцінні: понад 90% усього фосфору міститься у твердих, а
50 – 75% азоту і 80 – 90% калію – у рідких виділеннях. Що більше в раціоні
концентрованих кормів, засвоєння яких значно вище, ніж грубих кормів, то
менше у виділеннях сухої речовини, але більше азоту і фосфору. Свіжі виділення тварин як добриво не використовують, оскільки
вони можуть містити багато насіння бур’янів, хвороботворних бактерій тварин і
людини, забруднювати довкілля. За ступенем
розкладання підстилковий гній умовно поділяють на: свіжий слабкорозкладений – це залишки кормів і підстилка, які майже не
змінили колір і міцність; напівперепрілий – це залишки кормів і підстилка, що набули
темно-коричневого забарвлення, втратили міцність і легко розриваються; маса
гною порівняно з вихідною зменшилася на 10 – 30%; перепрілий – це однорідна темно-коричнева маслоподібна
маса, складові якої майже не розрізняються; на цій стадії втрачаються
половина вихідної маси й органічних речовин; перегній – це однорідна чорна сипуча маса; його вихід становить до 25%
свіжого гною. Найбільшу удобрювальну цінність має напівперепрілий гній.
Доведення його до перепрілого стану і перегною зменшує в 2 – 3 рази вміст органічних речовин, значно змінюється
хімічний склад: унаслідок амоніфікації азотистих сполук відбуваються значні втрати
азоту. Вихід гною залежить від кількості підстилки, виду тварин
і тривалості їх стійлового періоду. Якщо виходити з того, що суха речовина корму засвоюється
тваринами лише на 50%, а інша половина її перетворюється на гній і підстилка поглинає
рідкі виділення у відповідності 1 : 4, то вихід гною (Н) можна розрахувати за формулою: Н
= 4 (К : 2 + П), де К – суха речовина
корму; П – маса підстилки. Вихід гною також розраховують за формулою: Н = 2 (К + П). Під час розрахунку маси гною, що зберігається в гноєсховищах або
штабелях, потрібно враховувати його об’ємну масу, т/м3: свіжого – 0,4,
ущільненого – 0,7, напівперепрілого – 0,8, перепрілого – 0,9. Використовують три способи зберігання гною: гарячий (пухкий),
холодний (щільний) і гаряче-холодний (пухко-щільний). За гарячого способу зберігання
гній складають у вузькі,
не ширше ніж За холодного способу зберігання видалений з тваринницьких
приміщень гній складають у штабелі завширшки 5 м і заввишки 1,5 – 2 м і
відразу ущільнюють. Зверху його накривають шаром 10 – 15 см торфу, різаної
соломи або ґрунту. В ущільненому штабелі температура взимку не піднімається
вище 25°С, а влітку – 30 – 35°С. За гаряче-холодного способу зберігання гній спочатку вкладають
шарами 80 – 100 см, а після підвищення температури в шарі до 55 – 60°С його
ущільнюють. При цьому температура знижується до 30 – 35°С, що відповідає
холодному зберіганню. За такого способу зберігання напівперепрілий гній
утворюється через 1,5 – 2 міс., а перепрілий – через 4 – 5 міс. Найкращий гній отримують при утриманні худоби на глибокій
підстилці. На початку стійлового періоду в приміщенні шаром 20 – 30
см розсипають торф вологістю не більше як 50% із розрахунку 300 кг на одну
корову. Потім на шар торфу кладуть шар соломи. Через кожні 10 діб насипають
новий шар торфу або солом’яної різки. 5.1.3. Безпідстилковий гній, його склад Ведення тваринництва на промисловій основі не передбачає
застосування підстилки.
Залежно від кількості води, що зумовлено технологією його
виділення, безпідстилковий гній поділяють на напіврідкий (містить більш ніж 8%
сухої речовини), рідкий (3 – 8%) та гнойові стоки (лише 3% сухої речовини). Для розрахунку кількості отриманих органічних добрив
застосовують коефіцієнт для перерахунку на умовний гній із вмістом 25% сухої
речовини і 75% води. Коефіцієнт для перерахунку (К) розраховують за такою формулою: К
= (100 – Вфакт) : (100 – Вумов), де Вфакт –
фактична вологість, %; Вумов – умовна вологість
(75%). Якщо, наприклад, вологість гною 90%, то К = (100 – 90) : (100 – 75) = 10 : 25 = 0,4. Якщо вологість безпідстилкового гною не визначають, то можна
використати такі коефіцієнти для перерахунку в умовний гній: гнойові стоки –
0,06; рідкий безпідстилковий гній – 0,2; напіврідкий – 0,5; підстилковий гній
і різні компости – 1. Приблизний вихід безпідстилкового гною на добу від однієї голови
великої рогатої худоби (ВРХ) становить 40 – 55 л (25 – 35 л калу, 10 – 15 л
сечі та 5 – 10 л води), від однієї свині – 10 – 12 л. Потрібно також
враховувати, що 1 м3 рідкого гною важить близько 0,95 т,
напіврідкого – 0,9 т. Такий гній досить текучий, він
легко рухається по трубопроводах самопливом і його можна перекачувати за
допомогою насосів, що значно спрощує очищення тваринницьких приміщень та
створює умови для повної механізації його внесення в ґрунт. Безпідстилковий гній вносять як для основного удобрення, так і
для підживлення. На важких за гранулометричним складом ґрунтах його можна
вносити впродовж року, а на легких, з метою запобігання втрат азоту, – лише
влітку під озимі та навесні під ярі культури. За поверхневого внесення його
негайно потрібно загортати в ґрунт. Найбільш екологічно безпечним і найефективнішим є внесення
рідкого гною в ґрунт під час міжрядного обробітку посівів. 5.1.4. Пташиний послід, склад та
застосування
Вміст елементів
живлення в
пташиному посліді залежить від складу кормів і менш істотно – від способу
утримання птахів. Азоту і фосфору в безпідстилковому курячому посліді значно
більше, ніж у підстилковому гною сільськогосподарських тварин (табл. 5.1). Таблиця 5.1 Середній вміст води і елементів живлення у
пташиному посліді, відсоток сирої маси
Половина азоту, що є в пташиному посліді, 4% фосфору і 60% калію
знаходяться у водорозчинній формі. До складу посліду також входить значна
кількість мікроелементів, мг/кг сухої речовини: марганцю – 150 – 400, цинку –
120 – 400, кобальту – 10 – 13, міді – 5 – 10, заліза – 3500 – 8000. Залежно від особливостей технології вирощування птахів послід
може бути підстилковий і безпідстилковий. Пташиний послід застосовують до
початку сівби культур та під час їх вегетації – для підживлення.
Вносять його перед сівбою під просапні культури і овочі в нормі 4 – 5 т/га,
під зернові культури – 2,5 т/га. Норми сухого посліду в два – три рази менші.
Для підживлення культур застосовують 0,5 – 1 т/га безпідстилкового посліду, а
при внесенні в борозни і ямки – 0,4 – 0,5 т/га. Норми підстилкового посліду
на 20 – 30% вищі, а сухого втричі менші. Сухий пташиний послід широко
застосовують у тепличному овочівництві. Наприклад, під огірок його вносять із
розрахунку 1 – 5 кг/м2.
«Розкидач пташиного посліду» У рік після внесення пташиного посліду в середньому засвоюється
50% N, 20 – Р2О5 і 70% К2О. За впливом на врожай і якість продукції пташиний послід у
перший рік наближається до мінеральних добрив, а в наступні – до
гною. 5.2. Торф, компости та інші органічні добрива 5.2.1. Торф як органічне добриво
Залежно від ступеня розкладання він містить у різному
співвідношенні негуміфіковані рослинні залишки, перегній і мінеральні
сполуки. Торф поділяють на дві
великі групи: нормальнозольні (до 12% золи на суху речовину) і високозольні.
Залежно від розміщення болота за елементами рельєфу і складу його рослинності
виділяють три типи торфу: верховий, перехідний і низинний.
Верховий торф утворюється на підвищених елементах рельєфу, переважно із
сфагнового моху, пухівки, багна та інших рослин, не вибагливих до елементів живлення. Низинний торф
утворюється на понижених елементах рельєфу із гіпнових мохів, трав’янистих,
дерев’янистих та інших вологолюбних і вибагливих до елементів живлення
рослин. Перехідний торф займає проміжне положення між верховим та низинним і
трапляється порівняно рідко. Отже, тип торфу визначають
рослини-торфоутворювачі, від яких і залежать його властивості (зольність,
забезпеченість елементами живлення, ступінь гуміфікації, кислотність,
вологоємність, ємність поглинання та ін.).
Рис. 5.1. Типи торфу За ступенем розкладання торфи поділяються на слаборозкладені (до
20% гумусових речовин), середньорозкладені (від 20 до 40) та сильнорозкладені
(понад 40%). Його встановлюють за допомогою спеціальних аналізів (під
мікроскопом або після центрифугування). Візуально це можна визначити і за
зовнішніми ознаками. Якщо торф не продавлюється між пальцями і з нього легко
виділяється вода, яка має жовтуватий відтінок, – це торф із низьким ступенем розкладання. За високого
ступеня розкладання торф продавлюється між пальцями, мажеться, а вода, що
виділяється окремими краплями, має коричневий колір.
Рис. 5.2. Видобування торфу 5.2.2. Компости, способи
компостування Компости – це органічні
добрива, отримані внаслідок біотермічного процесу мінералізації і
гуміфікації, зазвичай, двох органічних компонентів під дією мікроорганізмів. При цьому в одному з компонентів зменшуються втрати елементів живлення (гній, гноївка,
пташиний послід, фекалії та ін.) з одночасним прискоренням розкладання іншого
(торф, солома, тирса, побутове сміття та ін.) і перетворенням у доступні для
рослин форми їх елементів живлення. У процесі компостування відбувається їх
біотермічне знезараження внаслідок нагрівання до температури 60°С, за якої
гинуть яйця й личинки мух і гельмінтів та хвороботворних неспорових
мікроорганізмів.
Рис. 5.3. Компостна купа Способи компостуваня Пошаровий спосіб. На дно гноєсховища
(бурту) кладуть 40 – 50-сантиметровий шар торфу. Далі гній і торф кладуть пошарово (20 –
30 см.) Періодично компостну масу зволожують гноївкою, сечею. Ширина бурту –
4 – 6 м; висота – 4 – 3 м, довжина довільна. Загальна маса – не менш як 300
т. Осередковий спосіб. На шар торфу
(подушку) завтовшки 30 – 50 см кладуть окремими купами гній, перемішують
бульдозерами і формують бурт завширшки 5 – 6 та заввишки 2 – 2,5 м. Маса
компосту – не менше як 300 т. Площадковий спосіб. На подушку з торфу (20
– 30 см) кладуть шар (20 – 30 см) підстилкового або безпідстилкового гною,
поверхню дискують і згортають бульдозером у штабель завширшки 4 – 6 м,
висотою 3 – 4 м. Виготовляють торфогнойові,
торфопослідні та інші компости. Співвідношення гною і торфу 1:1 або 1:1,5. Компости найкраще вносити восени під зяблеву оранку або навесні
під культивацію. Вони ефективні на всіх типах ґрунтів для всіх сільськогосподарських культур, але найкраще їх застосовувати під просапні та овочеві
культури. 5.2.3. Зелене добриво та інші органічні добрива
Рослини, які вирощують на зелене добриво, називають сидератами, а сам захід – сидерацією. Заорювання сидератів, як і будь-яких інших органічних
добрив, збагачує ґрунт на органічні
речовини, знижує його кислотність, забур’яненість
полів, підвищує буферність, поліпшує структуру ґрунту, активізує
життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів. У світовій практиці на зелене добриво вирощують турнепс, капусту
кормову, люпин, фацелію, редьку олійну, гірчицю, гречку, багаторічні трави
(люцерну, конюшину, буркун, еспарцет), зернобобові (вику, горох, боби
кормові), капустяні (ріпак, редьку олійну, гірчицю, свиріпу), злакові (жито,
тритикале, райграс, суданську траву). Широкою популярністю користуються
суміші озимих – вики і жита, ярих – вики і вівса, гороху і вівса, пелюшки і
кормових бобів, вики ярої, пелюшки й ріпаку. Розрізняють такі способи застосування зелених добрив:
підпокривний, самостійний, проміжний, або вставний, укісний, отавний,
укісно-отавний. Підпокривний. Насамперед висівають еспарцет, люпин,
конюшину, буркун. Самостійний – культура займає все поле впродовж
вегетаційного періоду або навіть кілька років підряд (сидеральний пар). Проміжний, або вставний, – культура займає поле у
період між збиранням однієї і сівбою іншої культури. Найчастіше як сидерат
використовують горох, вику, гірчицю білу, райграс, фацелію, ріпак, свиріпу. Укісне зелене добриво. Сидерат вирощують на одному полі, а
використовують на іншому у вигляді скошеної, подрібненої маси, яку розкидають
по полю та заорюють. Найчастіше для цього використовують люпин багаторічний,
який вирощують у запільних клинах. Отавне, або укісно-отавне зелене добриво.
Перший укіс сидератів використовують на корм худобі, а отаву, що відростає,
заорюють у ґрунт. Глибина заорювання сидератів впливає на врожай
сільськогосподарських культур і гумусовий стан ґрунту.
Рис. 5.4. Сапропель
Його утворюють залишки рослин і тварин,
мінеральні та органічні домішки, які переносяться вітром і водою. Сапропель на повітрі сохне
повільно, важко віддаючи вологу. Після висихання стає твердим, змінює
природне (від рожевого до темно-коричневого) забарвлення і знову не
намочується.
Рис. 5.5. Земснаряд
для добування сапропеля Сапропель доцільно застосовувати для удобрення культур
на піщаних і супіщаних ґрунтах за нестачі гною і насамперед на полях,
розміщених поряд з місцями його видобутку. Норми його внесення у 2 – 3 рази
вищі, ніж гною. Кремнеземистий сапропель немає удобрювальної цінності. Як добриво використовують також мул із прісних водойм
(землиста маса), який утворюється впродовж кількох десятків років на дні
річок і штучних водоймищ. Він містить від 10 до 30% органічних речовин, 0,5 – 2% N, 0,25 – 0,5 – Р2О5 і 0,2 – 0,8% К2О. Солома має велике значення у
регулюванні балансу органічних речовин, що надходять у ґрунт, зокрема на віддалених від ферм полях, або в
господарствах, де відсутнє тваринництво. Нині органічні
добрива майже не вносять. За умови, що всі рослинні
залишки основних і пожнивних культур залишаються на полі, досягається навіть
додатний баланс органічного вуглецю, і що важливо зазначити, це економічно
вигідніше, ніж тоді, коли залишки використовують для потреб тваринництва і
вони повертаються на поле вже як гній. За такого способу господарювання
органічні добрива не потрібні. Не витримує критики і той аргумент, що солома
є кормом. В умовах високотехнологічного тваринництва солому на корм не
використовують, а залишають на полі і зазвичай подрібнюють (табл. 5.2). Таблиця 5.2 Класифікація післязбиральних залишків
культур
Примітка. Якщо комбайн обладнано подрібнювачем під час
жнив, то рослинні залишки вважаються ламкими. Хімічний склад соломи залежить від властивостей ґрунту,
удобрення і погодних умов. Солома зернових культур у середньому містить 0,5% N, 0,25 – Р2О5, 0,8% К2О, 35 – 40% органічного вуглецю та незначну кількість кальцію,
магнію, сірки і мікроелементів. Співвідношення С:N в соломі досить широке (50 – 100). Тому для її розкладання
мікроорганізмами потрібне додаткове живлення азотом, який вони перехоплюють у
рослин з ґрунту і добрив. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ 1. Яке значення мають органічні добрива?
2. Які є види органічних добрив? 3. Назвіть способи зберігання гною. У чому їх особливості? 4. Як встановити норму внесення гною? 5. Які особливості використання пташиного посліду? 6. Що таке сапропелі? Їх застосування.
7. Назвіть способи використання зелених добрив. 8. Які особливості використання соломи на добриво? 9. Як виготовити компости? Назвіть види компостів. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
