АГРОХІМІЯ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

6.1. Принципи побудови раціональної системи удобрення

6.1.1. Система удобрення у господарстві

6.1.2. Фактори, які враховують під час складання системи удобрення

6.1.3. Визначення норм добрив

6.2. Удобрення сільськогосподарських культур

6.2.1. Удобрення зернових культур

6.2.2. Удобрення технічних культур

6.3. Удобрення овочевих культур

6.3.1. Удобрення капусти

6.3.2. Удобрення помідорів

6.3.3. Удобрення огірків

6.3.4. Удобрення столових коренеплодів

6.3.4. Удобрення цибулі

6.4. Удобрення плодових і ягідних культур та винограду

6.4.1. Особливості живлення плодових і ягідних культур

6.4.2. Удобрення молодого і плодоносного саду

6.4.3. Удобрення ягідних культур

6.4.4. Удобрення виноградників

6.1. Принципи побудови раціональної системи удобрення

6.1.1. Система удобрення у господарстві

Основою раціонального вирощування культур є чітко розроблена система удобрення під певну сівозміну і заплановану врожайність.

Мета системи застосування добрив у господарстві – раціональне застосування добрив та охорона довкілля. Система удобрення в сівозміні є частиною загальної системи застосування добрив у господарстві, де всебічно обґрунтовано види, норми, дози, форми, співвідношення, строки і способи застосування добрив (і меліорантів) із урахуванням біологічних потреб культур в елементах живлення і фактичного рівня родючості ґрунту для отримання високих урожаїв культур доброї якості за наявних ресурсів добрив і меліорантів з одночасним регулюванням параметрів показників родючості ґрунту в певних природно-кліматичних умовах.

Норми і співвідношення добрив у прийнятій системі удобрення щороку уточнюють у річному плані застосування добрив з урахуванням родючості ґрунту на полі, погодних умов, фактичної наявності добрив у господарстві. На основі цього плану складають календарний план придбання (накопичення) добрив, де зазначають загальну кількість певних видів і форм добрив та черговість їх придбання.

Система удобрення окремих культур за їх чергування у сівозміні – це план застосування органічних і мінеральних добрив, в якому передбачають норми, дози, форми, строки і способи їх внесення з урахуванням рівня запланованого врожаю, чергування культур у сівозміні та особливостей їх агротехніки, параметрів агрохімічних показників родючості ґрунту на певному полі, погодних умов, поєднання органічних і мінеральних добрив, економічних умов у господарстві.

Найбільша ефективність добрив виявляється на фоні високої культури землеробства, тобто із застосуванням усього комплексу агротехнічних заходів. Роль агротехніки зростає з підвищенням норм внесення добрив. Слід також пам’ятати:

· високими їх нормами не можна компенсувати невиконання або неякісне виконання деяких агротехнічних заходів;

· органічні та мінеральні добрива за тривалого їх застосування приблизно однаково ефективні;

· важливо враховувати попередники, їх удобрення, зокрема органічними, фосфорними і калійними добривами;

· здійснювати постійний контроль за відтворенням родючості ґрунту, балансом елементів живлення і гумусу в ґрунті з урахуванням вимог культур сівозміни і реалізації потенціалу їх продуктивності;

· сприяти підвищенню продуктивності праці під час застосування добрив;

· постійно виконувати зростаючі вимоги відносно охорони довкілля під час застосування агрохімікатів.

6.1.2. Фактори, які враховують під час складання системи удобрення

Біологічні потреби культур в елементах живлення. На ефективність добрив насамперед впливають біологічні особливості культур, видові особливості їх живлення, які склалися у процесі еволюції.

Для визначення потреби рослин в елементах живлення за вегетацію використовують показники їх виносу з урожаєм. Кількість елементів живлення, які засвоюють рослини для створення біологічної маси врожаю (зерно, солома, пожнивно-кореневі залишки, а також елементи живлення, які переходять у ґрунт з опалим листям, з коренів), називають біологічним виносом елементів живлення врожаєм. Його поділяють на господарський і залишковий винос.

Запам’ятайте!

Господарський винос – це частина біологічного виносу елементів живлення з продукцією (із зерном і соломою, коренеплодами і гичкою).

Якщо солома і гичка залишаються на полі, то елементи живлення, які в них містяться, в господарському виносі не враховують.

Запам’ятайте!

Залишкова частина біологічного виносу – це елементи живлення, які залишаються на полі після збирання врожаю з пожнивно-кореневими залишками, опалим листям, а також ті, які перейшли з кореневої системи рослин у ґрунт.

На залишковий винос припадає значна, а іноді й більша частина біологічного виносу елементів, які були використані рослинами для створення врожаю.

Для формування врожаю рослини використовують елементи живлення з ґрунту і внесених добрив. Частку засвоєння елементів із цих джерел прийнято виражати коефіцієнтами.

Кількість елементів живлення в орному шарі (0 – 30 см) визначають, помноживши його вміст за картограмою (мг/кг ґрунту) на коефіцієнт для перерахунку (останній з урахуванням щільності ґрунту і його маси на 1 га дорівнює 3). Наприклад, якщо за картограмою вміст рухомих сполук фосфору становить 100 мг в 1 кг ґрунту, то запаси його в орному шарі будуть становити 300 кг/га (100 3).

Частку засвоєння із запасів ґрунту елемента живлення рослинами виражають коефіцієнтом (у відсотках або десятковим дробом), який розраховують за такою формулою:

Кґ = a : b · 100,

де а – кількість елемента живлення, винесеного врожаєм з неудобреного ґрунту, кг/га;

b – вміст рухомих сполук елемента живлення в орному шарі ґрунту, кг/га.

Коефіцієнти використання елементів живлення з добрив варіюють у менших межах, ніж коефіцієнти використання елементів живлення з ґрунту (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Коефіцієнти використання елементів живлення сільськогосподарськими культурами

з гною і мінеральних добрив, %

Добрива	Рік використання	Культури	N	Р₂О₅	К₂О
Органічні (гній, компости)	Перший	Зернові	20 – 30	25 – 35	50 – 60
	Перший	Просапні, овочеві	30 – 40	35 – 45	60 – 70
	Другий	Усі культури	12 – 15	15	25
Мінеральні	Перший	Зернові	40 – 60	18 – 20	40 – 60
		Просапні	50 – 65	18 – 22	40 – 55
		Овочеві	50 – 70	20 – 25	60 – 70
	Другий	Усі культури	10	15	10

Ґрунтові умови. Ґрунти утворилися під впливом факторів, які діяли з різною інтенсивністю. Тому властивості ґрунтів значно впливають на ефективність добрив. Максимальні прирости врожаю від їх застосування досягають на малородючих (бідних) ґрунтах.

У межах кожного підтипу ґрунту ефективність добрив залежить від його гранулометричного складу. Так, на ґрунтах легкого гранулометричного складу спостерігається більший відносний приріст (відсоток до контролю) урожаю культур. Проте абсолютні прирости врожаю (у т/га) на більш родючих ґрунтах вищі, ніж на менш родючих.

З підвищенням забезпеченості будь-якого типу, підтипу або відміни ґрунту рухомими сполуками елементів живлення ефективність кожного виду добрив знижується. При досягненні високого і дуже високого їх вмісту в ґрунті добрива перестають діяти. Тому їх вносять лише з метою покриття виносу елементів живлення з урожаєм.

Кліматичні і погодні умови (освітлення, температура і вологість ґрунту й повітря) в загальному комплексі факторів, які визначають ефективність добрив, часто мають вирішальне значення. Зміна погодних умов на 25 – 60% впливає на ефективність добрив на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах та на 35 – 70% на чорноземах.

Світло діє на живлення рослин не лише завдяки фотосинтезу, а й транспірації, яка зумовлює переміщення елементів живлення і визначається сонячною радіацією, вологістю й температурою повітря.

Агротехнічні умови. Строки, способи та глибина загортання добрив і меліорантів, обробіток ґрунту, боротьба зі шкідниками, хворобами й бур’янами, видовий і сортовий склад та чергування культур у сівозміні – ці та інші агротехнічні фактори значно впливають на водний, температурний і поживний режим ґрунту, а, відповідно, і на ефективність добрив.

Обробіток ґрунту різними знаряддями на різну глибину сприяє різному розподілу добрив по профілю орного шару ґрунту. За локального внесення добрив повніше використовуються їх елементи живлення, знижуються втрати, що дає змогу знизити їх норми на 25 – 30% порівняно з розкидним внесенням.

Прийоми внесення добрив. Основне завдання технології внесення добрив – забезпечити для рослин оптимальні умови живлення впродовж усієї вегетації. При цьому розрізняють три прийоми внесення добрив: основне (допосівне, передпосівне), припосівне (рядкове) і для підживлення (післяпосівне).

Баланс елементів живлення і гумусу в ґрунті. Завдання агрохімії полягає в тому, щоб оцінити спрямованість колообігу біогенних елементів і ступінь інтенсивності антропогенної дії на систему ґрунт – рослина за балансом елементів живлення в агроценозі.

Баланс елементів живлення – це прогнозований показник продуктивності культур, родючості ґрунту і ступінь відповідності до кількості внесених добрив і винесених з урожаєм елементів живлення та одночасно показник хімічного навантаження на ґрунт, рослини і довкілля.

Баланс елементів живлення в ґрунті оцінюють за різницею між сумарною їх кількістю, яка в нього надходить, і відчужується з нього. Він відображає ступінь інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та є основою для планування і прогнозування застосування добрив, дає змогу цілеспрямовано регулювати родючість ґрунту, запобігати забрудненню тими чи іншими елементами довкілля.

Запам’ятайте!

Баланс елементів живлення – це кількісний вираз вмісту елементів живлення в ґрунті на певній площі або об’єкті досліджень (полі, сівозміні, господарстві, районі, області і т. д.) з урахуванням усіх статей їх надходження (внесені добрива, різні природні джерела) і витрат (винос з урожаєм, непродуктивні втрати – змивання, вимивання і т. д.) упродовж певного часу.

Розрізняють біологічний, господарський і внутрішньогосподарський баланси.

6.1.3. Визначення норм добрив

Агрохімічною наукою розроблено більше півсотні методів для встановлення норм добрив. Розглянемо лише деякі з них, які найбільше поширені в практиці землеробства і мають науковий інтерес з погляду подальших досліджень і удосконалення:

за результатами польових дослідів із застосуванням поправкових коефіцієнтів на агрохімічні властивості ґрунту та з урахуванням інших факторів, які визначають ефективність добрив;

балансові методи – на основі даних виносу елементів живлення врожаєм і коефіцієнтів їх використання з ґрунту і добрив;

нормативні методи – за нормативами витрат добрив на одиницю врожаю або на приріст урожаю;

за бальною оцінкою ґрунту – на основі бальної оцінки природної родючості ґрунту та окупності добрив;

математичні – на основі виробничих функцій у системі ґрунт – рослина – добрива;

цілеспрямованого регулювання родючості ґрунту.

Визначення норм добрив за результатами польових дослідів. Польовими дослідами з різними культурами, які проводили і продовжують проводити в науково-дослідних установах, у різних ґрунтово-кліматичних зонах, дало змогу встановити пріоритетну ефективність деяких видів добрив на різних типах ґрунтів (азотних – на нечорноземних ґрунтах, фосфорних – на чорноземах і каштанових ґрунтах, калійних – на торф’яниках і т. д.) та норми органічних і мінеральних добрив для основних культур (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

Орієнтовні оптимальні норми мінеральних добрив (кг/га)

під основні сільськогосподарські культури (узагальнені дані)

Культура	Зона	N	P₂O₅	K₂O
Пшениця озима	Полісся	90	90	90
	Лісостеп	100	80	70
	Степ	90	60	50
Кукурудза	Полісся	90	90	90
	Лісостеп	120	90	80
	Степ	90	80	60
Буряк цукровий	Полісся	150	140	170
	Лісостеп	140	140	150
	Степ	120	120	100
Картопля	Полісся	100	90	120
	Лісостеп	90	80	80
	Степ	80	70	70
Силосні культури	Полісся	140	130	150
	Лісостеп	130	130	140
	Степ	120	110	100

У разі відсутності диференціації норм їх можна скоригувати за поправковими коефіцієнтами, які рекомендують науково-дослідні установи, або їх визначають самостійно за такою формулою:

де К – поправковий коефіцієнт;

В – вміст рухомих сполук елемента живлення (азоту, фосфору, калію), мг/кг ґрунту;

В_сер – середній вміст рухомих сполук елемента живлення, мг/кг ґрунту (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

Середній вміст рухомих сполук елементів живлення в ґрунті

(Дмитренко П.О., Носко Б.С.), мг/кг

Елемент живлення	Метод визначення	Для зернових і кормових культур	Для технічних і овочевих культур
N	Тюріна-Кононової	45	70
N	Корнфілда	175	200
P₂O₅	Кирсанова	75	100
	Чирикова	75	100
	Мачигіна	23	30
K₂O	Кирсанова	100	120
	Чирикова	100	120
	Мачигіна	100	200
	Маслової	125	200

Коригування норм добрив проводять також на основі агрохімічних картограм ґрунту, в яких зазначено забезпеченість рослин елементами живлення на кожному полі (або його частині). Вона може бути дуже низькою, низькою, середньою, підвищеною, високою і дуже високою. Для уточнення рекомендованих норм добрив їх множать на відповідний поправковий коефіцієнт (табл. 6.4), який розраховано для ґрунтів із середніми показниками потенційної родючості.

Таблиця 6.4

Поправкові коефіцієнти для рекомендованих норм мінеральних добрив на ґрунтах

з різним ступенем забезпеченості рослин елементами живлення

Ступінь забезпеченості рослин	Зернові культури	Зернобобові і багаторічні трави	Просапні культури	Овочеві культури
*Для азотних добрив*
Дуже низький	1,3 – 1,5	0,6	1,3 – 1,5	1,3
Низький	1,2	0,5	1,2	1,1
Середній	1,0	0,4	1,0	1,0
Підвищений	0,7	0,2	0,7	0,9
Високий	0,5	–	0,5	0,8
Дуже високий	–	–	–	–
*Для фосфорних добрив*
Дуже низький	1,3 – 1,5	1,3 – 1,5	1,3 – 1,5	1,3 – 1,5
Низький	1,0	1,0	1,3	1,3
Середній	1,0	0,7 – 0,9	1,0	1,2
Підвищений	0,7	0,5 – 0,6	0,5 – 0,7	1,0
Високий	0,6	–	0,6	0,6 – 0,8
Дуже високий	–	–	–	0,6
*Для калійних добрив*
Дуже низький	1,3 – 1,5	1,3 – 1,5	1,3 – 1,5	1,3 – 1,5
Низький	1,1	1,3	1,3	1,2
Середній	0,9	1,0	0,8	1,0
Підвищений	0,5 – 0,6	0,7 – 0,8	0,6 – 0,7	0,9 – 1,0
Високий	0,5	0,5 – 0,6	0,6	0,6 – 0,8
Дуже високий	–	–	–	0,4 – 0,6

Балансовий метод визначення норм добрив ґрунтується на визначенні виносу елементів живлення із запланованим урожаєм і використанні їх з урахуванням коефіцієнтів з ґрунту і добрив.

Норми елементів живлення за їх виносом із запланованим урожаєм розраховують за такою формулою:

де Н – пошукова норма N, Р₂О₅, K₂О, кг/га;

У – запланована врожайність, т/га;

В – винос елемента живлення 1 т продукції, кг;

С – запас рухомих сполук елемента живлення в ґрунті, кг/га;

К_ґ – коефіцієнт використання елемента живлення з ґрунту, %;

К_д – коефіцієнт використання елемента живлення з добрив, %.

Для використання цього методу потрібно знати:

1) винос елементів живлення з урожаєм культури;

2) вміст рухомих сполук елементів живлення в ґрунті;

3) коефіцієнти використання елементів живлення з ґрунту і добрив;

4) масу орного шару ґрунту, для якого проводять розрахунок вмісту в ґрунті рухомих сполук елемента живлення.

Орієнтовні коефіцієнти використання елементів живлення добрив наведено в (табл. 6.1).

Приклад такого балансового розрахунку норм добрив наведено в (табл. 6.5).

Таблиця 6.5

Розрахунок норм добрив на врожайність пшениці озимої 7,0 т/га

№ з/п	Показник	N	Р₂О₅	К₂О
1	Винос на 1 т зерна і відповідної маси соломи, кг	30	10	20
2	Винос запланованим урожаєм зерна (гр.1 × урожайність 7,0 т/га)	210	70	140
3	Вміст елементів живлення у ґрунті, мг/кг	100	100	140
4	Запаси елементів живлення у ґрунті, кг/га (гр. 3 × 3)	300	300	420
5	Коефіцієнт використання елементів живлення з ґрунту, %	35	15	20
6	Буде використано рослинами елементів живлення з ґрунту, кг/га (гр. 4 × гр. 5 : 100)	105	45	84
7	Нестача елементів живлення, яку потрібно внести з мінеральними добривами, кг (гр. 2 – гр. 6)	105	25	56
8	Коефіцієнт використання елементів живлення з мінеральних добрив, %	60	25	70
9	Потрібно внести елементів живлення з мінеральними добривами, кг/га (гр. 7 × 100: гр. 8)	175	100	80

Вважають, що зернові культури з ґрунту можуть використовувати 50 – 80% N, 10 – 15 – Р₂О₅ і 20 – 30% K₂О, просапні та овочеві – відповідно 70 – 90, 15 – 20 і 30 – 40%. Цей балансовий метод застосовують у різних модифікаціях, але суть їх не змінюється – визначають потребу запланованого врожаю в елементах живлення, наявність їх у ґрунті та можливе засвоєння рослинами з ґрунту і добрив. Об’єктивність цього методу залежить від точності перерахованих даних. Залежно від властивостей ґрунту, сортів рослин, умов погоди, норм і форм добрив, строків і способів їх внесення та інших факторів вони можуть істотно змінюватися.

Інший метод балансових розрахунків потреби в добривах враховує лише запланований приріст урожаю. Для проведення таких розрахунків потрібно знати врожайність культури, яку забезпечує на певному полі природна родючість ґрунту (табл. 6.6).

Таблиця 6.6

Розрахунок норм добрив під пшеницю озиму для отримання приросту врожайності 2,0 т/га

(за врожаю без внесення добрив 3,0 т/га)

№ з/п	Показник	N	Р₂О₅	К₂О
1	Винос на 1 т зерна і відповідної маси соломи, кг	30	10	20
2	Винос на 2,0 т запланованого приросту врожайності зерна (гр. 1 × 2)	60	20	40
3	Коефіцієнт використання елементів живлення з мінеральних добрив, %	60	25	70
4	Потрібно внести з мінеральними добривами, кг/га (гр. 2 × 100 : гр. 3)	100	80	57
5	Вміст елементів живлення в мінеральних добривах, %	34	20	57
6	Норма різних форм добрив, ц/га (гр. 4 : гр. 5)	2,9	4,0	1,0

За такого розрахунку не потрібно знати коефіцієнти використання елементів живлення з ґрунту, але при цьому можна вводити коефіцієнти до норм добрив з урахуванням забезпеченості ґрунту рухомими сполуками елементів живлення за даними картограм. Отже, цей розрахунок також орієнтовний.

Визначення норм добрив за нормативами витрат елементів живлення на одиницю врожаю і на одиницю приросту врожаю. Цей метод є одним з найточніших, оскільки належить до прямих. Його основою є результати польових дослідів з добривами, проведеними науково-дослідними установами України (табл. 6.7).

Таблиця 6.7

Нормативи витрат елементів живлення добрив на формування врожаю і приросту врожаю

Культура	Витрати елементів живлення, кг/т, на формування
	врожаю			приросту врожаю
	N	Р₂О₅	К₂О	N	Р₂О₅	К₂О
Пшениця озима	19,0	18,0	13,0	93,0	86,0	85,0
Ячмінь ярий	20,0	21,0	16,0	86,0	91,0	72,0
Овес	20,0	18,0	16,0	70,0	63,0	56,0
Кукурудза	17,0	16,0	14,0	84,0	79,0	71,0
Гречка	34,0	41,0	34,0	116,0	140,0	116,0
Просо	19,0	15,0	14,0	84,0	69,0	61,0
Горох	16,0	23,0	23,0	76,0	105,0	105,0
Льон-довгунець	51,0	105,0	125,0	148,0	308,0	363,0
Буряк цукровий	3,7	3,7	4,1	11,1	11,6	12,1
Соняшник	29,0	34,0	22,0	165,0	194,0	132,0
Соя	26,0	34,0	21,0	156,0	203,0	124,0
Картопля (зрошувана)	4,4	3,9	4,9	15,2	13,4	16,9
Капуста	3,1	2,2	2,1	7,0	5,1	4,8
Огірок	3,9	4,5	3,6	14,7	17,1	13,6
Помідор	2,3	2,3	1,2	5,9	5,9	3,1
Буряк столовий	2,3	1,8	1,8	5,4	5,4	5,4
Морква столова	2,3	1,8	2,2	7,0	5,5	6,6
Цибуля	4,5	4,3	3,7	19,1	18,4	15,8

Під час використання нормативів витрат добрив на одиницю врожаю норму азоту, фосфору і калію розраховують окремо для кожного елемента за формулою:

Н = У · В₁· К,

де Н – норма азоту, фосфору і калію для вирощування планової врожайності, кг/га;

У – планова врожайність культури, т/га;

В₁ – нормативні витрати елементів живлення (азоту, фосфору, калію) для вирощування одиниці врожаю, кг/т;

К – поправковий коефіцієнт на вміст рухомих сполук елементів живлення у ґрунті (окремо для кожного елемента).

Формула для розрахунку норм добрив за нормативами витрат на одиницю приросту врожаю:

Д = Уп · В₂ · К ,

де Уп – плановий приріст урожайності за рахунок добрив, т/га;

В₂ – нормативні витрати елементів живлення на одиницю приросту врожайності, кг/т.

Визначення норм добрив за бальною оцінкою ґрунту проводять за такою формулою:

Н – норма елементів живлення (N + Р₂О₅ + K₂О) для вирощування запланованої врожайності, ц/га;

У – запланована врожайність, т/га;

Б – урожайність за рахунок природної родючості (ціна бала, помножена на оцінку ґрунту в балах для певної культури), т/га:

Н_о – запланована норма внесення органічних добрив, т/га;

О_о – окупність 1 т органічних добрив приростом урожайності, т/га;

О_м – окупність 1 ц діючої речовини (N + Р₂О₅ + K₂О) мінеральних добрив приростом урожайності, т/га (табл. 6.8).

Таблиця 6.8

Ціна бала ґрунту та окупність добрив

Культура	Ціна бала, кг основної продукції	Окупність, кг основної продукції
Культура	Ціна бала, кг основної продукції	1 т органічних добрив	1 кг NPK мінеральних добрив
Пшениця озима	46	25	4,8
Ячмінь	41	21	4,7
Кукурудза на зерно	57	21	3,7
на силос	437	210	29,9
Буряк цукровий	400	150	22,5
Соняшник	20	–	1,9
Кормові коренеплоди	640	210	55,6
Овочі в середньому	163	360	48,3

Математичні методи. Застосування автоматичних методів управління сільськогосподарським виробництвом дає змогу використовувати методи визначення оптимальних норм добрив на основі математичного моделювання (виробничих функцій) з використанням інформації про кількісну залежність урожаю від норм добрив у певних природно-кліматичних умовах залежно від агрохімічної характеристики ґрунтів – рівня кислотності, вмісту гумусу, рухомих сполук елементів живлення.

Метод цілеспрямованого регулювання родючості ґрунту. Під час розрахунку норм добрив метою є не лише підвищити врожайність, а й довести вміст рухомих сполук елементів живлення в ґрунті до оптимальних (табл. 6.9) або заданих параметрів. При цьому використовують нормативи змін їх вмісту на 10 мг на 1 кг для різних типів ґрунтів, які встановлено на основі тривалих стаціонарних дослідів з добривами (табл. 6.10).

Таблиця 6.9

Оптимальні значення вмісту рухомих сполук фосфору і калію за методом Чирикова

в різних типах ґрунтів, мг/кг

Елемент живлення	Дерново-підзолисті і сірі лісові ґрунти		Чорноземи
	Сівозміна
	польова	овочева	польова	овочева
Р₂О₅	150 – 200	200 – 300	150 – 200	200 – 250
К₂О	170 – 200	200 – 250	150 – 200	150 – 200

Таблиця 6.10

Нормативи витрат елементів живлення добрив (кг/га д. р.), що забезпечують збільшення вмісту рухомих сполук фосфору і калію на 10 мг/кг ґрунту

Тип ґрунту	Гранулометричний склад	Р₂О₅	К₂О
Сірі лісові	Піщані і супіщані	70 – 90	60 – 70
	Суглинкові	80 – 110	70 – 80
	Важкосуглинкові і глини	120 – 140	80 – 90
Чорноземи опідзолені і вилужені	Піщані і супіщані	80 – 90	80 – 90
	Суглинкові	90 – 100	80– 90
	Важкосуглинкові і глини	100 – 120	80 – 90
Типові і звичайні	Піщані і супіщані	90 – 100	–
	Суглинкові	100 – 110	–
	Важкосуглинкові і глини	120 – 130	–

Загальну норму фосфорних і калійних добрив (кг/га) за ротацію сівозміни або інший період часу розраховують за формулою:

Н = 0,1 ∙ (В1 – В2) ∙ Н_н,

де В₁ і В₂ – відповідно запланований і фактичний вміст рухомих сполук елемента живлення в ґрунті, мг/кг;

Н_н – нормативна норма елемента живлення понад винос його з урожаєм для збільшення вмісту рухомих сполук на 10 мг/кг ґрунту, кг/га.

Приклад. Для підвищення вмісту рухомих сполук фосфору в ґрунті за ротацію 5-пільної сівозміни з 110 до 150 мг/кг, норма фосфорних добрив буде становити:

Н = 0,1(150 – 110) 90 = 360 (кг/га), або щороку 72 кг/га Р₂О₅ (360 : 5).

Усі перелічені методи для розрахунку норм добрив дають змогу з достатньою об’єктивністю прогнозувати рівень продуктивності основних сільськогосподарських культур. Не зважаючи на це, вони потребують адаптації з метою комплексного підходу з урахуванням ґрунтової і рослинної діагностики, умов вирощування культур, високої агроекономічної окупності добрив та охорони навколишнього природного середовища.

6.2. Удобрення сільськогосподарських культур

6.2.1. Удобрення зернових культур

Удобрення озимої пшениці

Ґрунти: чорноземи та темно-каштанові, непогані урожаї на темно-сірих і сірих опідзолених ґрунтах.

Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН=6 – 7).

Мало придатні для пшениці кислі підзолисті ґрунти та бідні на поживні речовини піщані і супіщані ґрунти, солонці та солончаки. Ці ґрунти треба вапнувати та гіпсувати з внесенням органічних і мінеральних добрив.

Рис. 6.1. Система удобрення озимої пшениці

Удобрення озимого жита

Культура менш вибаглива до ґрунтів і кліматичних умов. Реакція ґрунтового розчину нейтральний, слаболужна, добре переносить кислотність.

Рис. 6.2. Система удобрення озимого жита

Удобрення ячменю та вівса

Ячмінь і овес неоднаково вибагливі до умов зовнішнього середовища. Ячмінь погано росте на кислих ґрунтах і добре на слабокислих і нейтральних.

Найвищий приріст урожаю ячмінь та овес дають при внесенні повного мінерального добрива під зяблеву оранку N _30–45 Р_30–45 К _30–45 кг/га. На урожайність вівса впливає азот, а на пивоварні якості зерна ячменю фосфорні і калійні добрива. Для основного удобрення ячменю та вівса краще використовувати аміачну селітру, суперфосфат, концентровані калійні солі та рідкі комплексні добрива.

Ефективно вносити добрива у рядки під час сівби. На чорноземах вносять гранульований суперфосфат з розрахунку 8 – 10 кг/га. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах вносять повне мінеральне добриво N РК_8–9 кг/га.

Удобрення проса, гречки

Підвищена потреба в поживних речовинах спостерігається у період інтенсивного росту проса, а саме: від кущення до наливу зерна. Максимум споживання азоту і калію припадає на фазу викидання волоті, а фосфору – на період наливання зерна. Просо може засвоювати поживні речовини лише з легкорозчинних форм добрив. Просо добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Його висівають після удобрених попередників та вносять органічні і мінеральні добрива.

Рис. 6.3. Система удобрення проса та гречки

Протягом вегетації гречка вбирає поживні речовини нерівномірно. До фази цвітіння вона використовує 60% азоту і калію, 40% фосфору. Більшу частину фосфору засвоює гречка у другій половині вегетації під час цвітіння і наливання зерна.

Гречку розміщують в основному після буряків, картоплі, озимини, кукурудзи, зернобобових.

Удобрення кукурудзи

Кукурудза засвоює поживні речовини до настання воскової стиглості зерна. У перший період росту кукурудза росте повільно і поживних речовин засвоює відносно мало. Проте нестача азоту в цей період, особливо якщо холодна весна, затримує ріст рослин і гальмує їх розвиток. Максимум споживання азоту рослинами спостерігається у період посиленого росту кукурудзи: за два тижні до і три тижні після викидання волотей. Максимум фосфору споживається рослинами у період формування насіння. Калій потрібний кукурудзі протягом усього періоду вегетації. Особливо багато калію рослини засвоюють у період від викидання волотей до кінця молочної стиглості.

Рис. 6.4. Система удобрення кукурудзи

6.2.2. Удобрення технічних культур

Удобрення картоплі

Система удобрення картоплі складається з основного, припосівного удобрення та підживлення.

Якість бульб картоплі залежить від багатьох факторів. Найвища їх крохмалистість спостерігається на неудобрених ґрунтах. Органічні добрива дещо знижують вміст крохмалю в бульбах.

Рис. 6.5. Система удобрення картоплі

Удобрення цукрових буряків

Цукрові буряки засвоюють елементи живлення протягом усього періоду вегетації. У першій половині вегетаційного періоду рослини потребують багато азоту.

Рис. 6.6. Система удобрення цукрових буряків

Удобрення соняшнику

Більша кількість азоту і фосфору надходить у рослини до цвітіння. Після утворення кошиків соняшник значно менше засвоює фосфору, а калій використовує протягом всього вегетаційного періоду.

Мінеральні добрива застосовують безпосередньо під соняшник.

Гній і мінеральні добрива вносять під зяблеву оранку. Мінеральні добрива в основних районах культури вносять з такого розрахунку: N _30–45 Р _45–50 К _30–45 кг/га.

Дуже важливо проводити припосівне внесення мінеральних добрив у гнізда або рядки. У рядки вносять N _8–10 Р _10–15 кг/га, а в гнізда N _5–6 Р _5–7 кг/га. Добрива треба обов’язково розміщувати на 3 – 5 см з боку і на 2 – 3 см глибше від насіння.

Під час проривання, коли рослини мають 2 – 3 листочки, соняшник підживлюють азотними і фосфорними добривами з розрахунку 15 – 20 кг/га та попелом 4 – 5 ц/га. Добрива загортають на відстані 12 – 15 см від рослини, на глибину 10 – 12 см.

6.3. Удобрення овочевих культур

6.3.1. Удобрення капусти

Серед різних підвидів капусти найпоширеніша білоголова, сорти якої за тривалістю вегетаційного періоду поділяють на ранньо-, середньо- і пізньостиглі. Вона добре росте на родючих ґрунтах зі слабокислою і нейтральною реакцією (pH = 6,5 – 7,3).

Хоча капуста може давати високі врожаї на фоні мінеральних добрив, вона досить позитивно реагує і на внесення 30 – 40 т/га гною або 40 – 50 т/га компосту. Більше реагують на внесення гною середні й пізні сорти капусти.

Найвищий врожай капусти отримують за поєднання внесення під неї гною і мінеральних добрив. Під час вирощування ранніх сортів капусти під зяблевий обробіток ґрунту на фоні органічних добрив вносять P_60–90K_60–90, азотні добрива – під час передпосівної культивації до 120 кг/га д. р. Якщо під ранню капусту не було внесено достатньої кількості добрив, рослини двічі підживлюють мінеральними добривами у дозі N_15–20P₂₀K₂₀; перший раз через 8 – 10 діб після садіння розсади, другий – у період зав’язування головок. Для підживлення можна використовувати органічні добрива – гноївку (2 – 4 т/га) або пташиний послід (0,5 – 0,7 т/га), заздалегідь розбавивши їх водою у співвідношенні відповідно 1 : 4 – 5 та 1 : 10 – 15.

Під час вирощування середніх і пізніх сортів капусти оптимальні норми добрив можуть бути такими: на Поліссі (дерново-підзолисті ґрунти) – 40 т/га гною з N_120–180P₁₂₀K_120–180; у Лісостепу (на чорноземних ґрунтах) – 30 – 40 т/га гною з N_80–120P_60–120K_60–120; у Степу – N_120–180P_90–120K₉₀. Крім того, капуста добре реагує на сірковмісні добрива.

Місцеве внесення добрив під час садіння розсади по 15 кг/га д. р. комплексних добрив (нітроамофоска, нітрофоска та ін.) підвищує врожайність капусти на 4 – 6 т/га.

У разі вирощування капусти безрозсадним способом, крім основного удобрення в рядки, під час сівби вносять водорозчинні фосфорні добрива у дозі 10 – 15 кг/га P₂O₅.

Підживлення проводять, якщо планується високий урожай, здебільшого азотно-калійними добривами з N_20–25K_20–25 перед зав’язуванням головок.

6.3.2. Удобрення помідорів

Порівняно з іншими овочевими культурами, помідор менш вибагливий до умов вирощування, але потребує родючих ґрунтів.

Помідор добре реагує на безпосереднє внесення органічних і мінеральних добрив, а також внесення їх під попередники.

Вважають, що оптимальною нормою добрив у зоні Полісся є N₆₀P₆₀K₆₀ на фоні 30 – 40 т/га гною, у Правобережному Лісостепу – N_45–60P_45–60K_45–60на фоні 30 – 40 т/га гною, внесеного під попередник, у Лівобережному Лісостепу і Степу – N₄₅P₄₅K₄₅ на фоні післядії 20 – 30 т/га гною. У разі внесення лише мінеральних добрив норму перевищувати недоцільно (N₉₀P₉₀K₉₀). Високоефективним є внесення добрив (N₁₀P₂₀K₁₀ або P₂₀) у ямки під час садіння розсади. Це пояснюють безпосереднім їх розміщенням у зоні основної маси кореневої системи і швидким засвоєнням рослинами.

Позитивний ефект дає підживлення. Перше підживлення проводять через 10 – 14 діб після садіння розсади (N₂₀P₂₀K₂₀), друге (N₂₀P₂₀K₂₀) – під час цвітіння. Для підживлення помідора також ефективно використовувати органічні добрива: пташиний послід (0,7 – 1,0 т/га) або гноївку (2 – 4 т/га), розбавлені водою у співвідношенні відповідно 1 : 10 – 15 та 1 : 4 – 5.

За безрозсадного способу вирощування помідора під час сівби потрібно вносити 10 – 15 кг/га д. р. водорозчинних фосфорних добрив.

На ґрунтах з низьким вмістом рухомих форм мікроелементів вносять мікродобрива. Борні добрива ефективні на дерново-глейових, провапнованих і з нейтральною реакцією ґрунтах; цинкові – на дерново-підзолистих; марганцеві – на чорноземах.

6.3.3. Удобрення огірків

Порівняно з іншими овочевими культурами огірок характеризується невисоким виносом елементів живлення з ґрунту.

Огірок добре реагує на внесення вапна під попередник – капусту або багаторічні трави.

Для формування високого врожаю дуже важливо забезпечити посилене мінеральне живлення огірка впродовж вегетаційного періоду. Особливістю живлення огірка є сильна реакція на внесення органічних добрив. Тому найкраще місце для вирощування огірка у сівозміні – поле, на яке внесли свіжий гній.

Оптимальною нормою мінеральних добрив під огірок є N₆₀P₆₀K₉₀. В умовах зрошення на фоні 40 т/га гною вносять N₁₂₀P₁₂₀K₆₀. Найкраще для огірків використовувати висококонце нтровані форми добрив, що не містять хлору.

Ефективним прийомом є внесення добрив у рядки під час сівби (N₁₀P₁₀K₁₀ або P₁₀). У разі недостатнього основного удобрення та коли спостерігається відставання розвитку рослин в умовах достатнього зволоження або зрошення, їх можна підживлювати. Перше підживлення проводять після утворення 3 – 4 листків (N_15–20P_15–20K_15–20), друге – завершують до початку розстилання огудини (N_20–30P_20–30K_20–30). Досить ефективно підживлювати огірок розбавленими водою пташиним послідом або гноївкою, а також мікроелементами.

У разі утворення нестандартних плодів використовують борні добрива для позакореневого підживлення (200 – 250 г/га). Такий самий результат дає передпосівне оброблення насіння огірка 0,1% розчином борної кислоти (за вмістом бору).

6.3.4. Удобрення столових коренеплодів

Моркву столову краще вирощувати в сівозміні на другий або третій рік після внесення гною.

Морква, порівняно з буряком столовим, менш чутлива до кислотності ґрунту, але добре реагує на вапнування при зниженні pH < 5,5. Для вирощування моркви оптимальним є рН 6 – 6,5. Водночас вона дуже чутлива до високої концентрації ґрунтового розчину.

Для формування врожаю морква використовує велику кількість елементів живлення. На 1 т коренеплодів і відповідної маси гички з ґрунту виноситься 3 – 4 кг N, 1 – 1,5 – P₂O₅, 4 – 6 кг K₂O.

В основне удобрення після угноєних попередників мінеральні добрива вносять у нормі N_60–90P₉₀K₉₀, під час зрошення – N₉₀P₁₂₀K₁₂₀. Фосфорні та калійні добрива вносять під час оранки, а азотні – передпосівного обробітку ґрунту.

Буряк столовий добре реагує на органічні добрива, але під нього не слід вносити слабоперепрілий гній, оскільки це може призвести до галуження коренеплодів і погіршення їх форми. Його краще вирощувати після угноєних попередників.

Під буряк столовий мінеральні добрива вносять у нормі N_60–80P_60–90K_60–90.

Крім основних елементів живлення, буряку часто не вистачає в ґрунті доступних сполук кальцію і магнію, мікроелементів, зокрема бору і марганцю.

6.3.5. Удобрення цибулі

Цибуля – одна з найвибагливіших до умов мінерального живлення овочева культура.

Цибуля, порівняно з іншими овочевими культурами, краще використовує елементи живлення з гною, ніж з мінеральних добрив. Гній рекомендують вносити лише перепрілий або перегній (30 т/га) під зяблеву оранку. Свіжий гній краще вносити під попередник. Високі норми гною, внесені під цибулю, зумовлюють сильний ріст пера, затримують достигання цибулин. Норма мінеральних добрив під цибулю становить N_90–120P_60–90K_90–120, в умовах зрошення має не перевищувати N₁₅₀P₁₅₀K₁₂₀.

У зв’язку з високою чутливістю цибулі до концентрації солей у ґрунті високі норми добрив, які вносять в умовах зрошення, важливо розподіляти з урахуванням біологічних потреб культури. Фосфорні і калійні добрива вносять під зяблевий обробіток ґрунту за винятком частини фосфору (10 – 15 кг/га) для рядкового внесення. Найкращий строк першого підживлення азотом – фаза 2 – 3 листків, другого – на початку формування цибулин.

Якщо в основне удобрення було внесено недостатню кількість добрив, то під час першого підживлення вносять N₂₀P_15–20K_15–20, другого – P₂₅K₂₅.

6.4. Удобрення плодових і ягідних культур та винограду

6.4.1. Особливості живлення плодових і ягідних культур

Для росту та плодоношення плодових і ягідних культур сприятливі ґрунти з достатньою товщиною кореневмісного шару з оптимальним для функціонування кореневих систем властивостями (гранулометричний склад, щільність, водо- і повітропроникність) і показниками (реакція ґрунтового середовища, ступінь засоленості, забезпеченість рухомими сполуками елементів живлення).

За вегетаційний період плодові культури засвоюють різні кількості елементів живлення. Максимальне їх засвоєння спостерігається двічі: навесні (до і після розбруньковування, цвітіння та утворення листкового апарату) і восени (накопичення запасних поживних речовин і друга хвиля росту коренів: кінець вересня – початок жовтня).

Особливістю плодових культур у початковий період сезонного росту є відносно більше засвоєння фосфору порівняно з азотом і калієм, а в період інтенсивного росту пагонів – більше засвоюється азоту і фосфору. У період уповільнення росту більше засвоюється калію й азоту і менше – фосфору. Після закінчення росту надземної частини більше споживається фосфору й калію й менше – азоту.

У плодових і ягідних культур може відбуватися процес реутилізації, тобто повторне використання елементів живлення, які знаходяться у вегетативних органах. Так, азот, фосфор, калій зі старіючих органів і тканин переходять у молодші, а з листків перед їх обпаданням восени – в гілки, стовбур і кореневу систему. Потім ці елементи повторно використовуються рослинами у наступний рік. Після розкладання обпалих листків поживні речовини знову стають доступними для рослин. Тому оцінювати винос елементів живлення плодовими і ягідними культурами й відповідно визначати потребу в добривах можна лише умовно. Для об’єктивнішого уявлення про характер живлення плодових та ягідних рослин і потребу їх в удобренні потрібно знати особливості поглинання елементів живлення за фенофазами впродовж вегетаційного періоду.

У вологозабезпеченні та засвоєнні елементів живлення з ґрунту плодовими і ягідними культурами велике значення має розвиток їх кореневих систем. Так, у груші вона розміщується на більшій глибині, ніж у яблуні, у кісточкових порід ближче до поверхні, ніж у насіннячкових.

Плодові культури переважно забезпечуються елементами живлення із запасів ґрунту. Після внесення добрив усувається або зменшується дефіцит елементів, яких не вистачає для оптимального забезпечення рослин. Нестачу чи надлишок елементів живлення визначають діагностичними методами (візуально, за хімічним складом окремих органів рослини чи проведенням ґрунтової діагностики). Під час вирощування плодових і ягідних культур потрібно знати забезпеченість рослин елементами живлення та враховувати, в яких ґрунтово-кліматичних умовах може виникати їх нестача або надлишок.

6.4.2. Удобрення молодого і плодоносного саду

Достатнє передсадивне застосування добрив гарантує нормальний ріст дерев у перші 2 – 3 роки. Якщо ріст уповільнюється, навесні перед розпушенням ґрунту вносять азотні добрива в дозі 4 – 5 г азоту на 1 м² пристовбурного круга.

У саду в перші 4 – 5 років добрива вносять у пристовбуровий круг, у промислових садах – у пристовбурову смугу. Потім зону внесення збільшують, розкидаючи їх по проекції крони.

Починаючи з 3 – 4-го року життя дерев, у пристовбурні круги один раз на 2 – 3 роки вносять гній або компост із розрахунку 6 – 8 кг/м², або 30 – 40 кг на одне дерево. Можна також використовувати сухий пташиний послід – 100 – 250 г/м², азотні і калійні добрива – 9 г/м², фосфорні – 6 г/м².

Фосфорні й калійні добрива вносять восени під обробіток ґрунту або навесні, азотні – у два строки – 2/3 навесні у період інтенсивного росту коренів і пагонів та 1/3 у середині літа. Норма азотних добрив здебільшого становить 60 – 90 кг/га д. р.

Середні норми добрив для плодоносних садів за парової системи удобрення ґрунту становлять: для насіннячкових культур – гній 10 т/га + N_80–100P_60–90K_90–120, для кісточкових – гній 10 т/га + N_60–90P_40–60K_60–90. Органічні добрива вносять у нормі 30 – 40 т/га один раз на три роки.

Насіннячкові культури на ґрунтах, середньозабезпечених фосфором, помірно реагують на фосфорні добрива, а за високого вмісту калію – дуже слабо і на калій. Фосфорні та калійні добрива можна вносити і про запас на 2 – 3 роки.

Для оптимізації мінерального живлення плодових культур проводять позакореневі підживлення макро- і мікроелементами: розчином карбаміду, солями кальцію проти гіркої ямчастості, розчинами мікроелементів за ознаками їх нестачі. Найкращий час для обприскування рослин – ранок або вечір, а в похмуру погоду і вдень. Обприскування проводять через 8 – 10 діб після цвітіння. Для яблуні використовують 0,4 – 0,5% розчин карбаміду, для груші – 0,20 – 0,25, сливи – 0,6 – 0,8, вишні – 0,4 – 0,8, персика – 1,2 – 2,0%. Для запобігання опікам до однієї частини карбаміду додають 1,4 частини вапна. Крім карбаміду, для обприскування застосовують 2 – 3 % розчин суперфосфату подвійного та 1 % розчин сульфату калію.

У вересні–жовтні після збирання врожаю на початку обсипання листя плодові дерева позакоренево обприскують 4% розчином карбаміду для додаткового забезпечення дерев азотом і боротьби з грибними захворюваннями.

6.4.3. Удобрення ягідних культур

Смородина, порічки, аґрус поширені в усіх зонах садівництва на різних типах ґрунтів.

На добре окультурених ґрунтах смородина чорна й аґрус в перші роки не потребують внесення фосфорних і калійних добрив. Можна обмежитися внесенням лише азотних. Для формування сильних кущів навесні до розпускання бруньок на плодоносних плантаціях їх вносять у дозі 60 кг/га д. р. та 30 кг/га після збирання врожаю. Середні норми добрив на плодоносних плантаціях смородини – гній 10 – 15 т/га + N_60–90Р_90–120К_60–90, аґрусу – гній 10 – 15 т/га + N_60–90Р_60–90К_90–120. Органічні добрива в нормі 20 – 30 т/га вносять раз у два роки. У рік внесення органічних добрив мінеральні добрива не застосовують.

Добрива під аґрус і смородину можна також вносити в борозни під час оранки (за 25 – 30 см від кущів), яку проводять раз у 3 – 4 роки. При цьому загортають гній, фосфорні та калійні добрива. Азотні добрива застосовують щороку – навесні під культивацію. За високих урожаїв їх вносять у два строки: напровесні та у фазу зеленої зав’язі, а за краплинного зрошення в три: напровесні – 30%, під час формування врожаю – до 40 і в післязбиральний період – до 35%.

Малина досить добре реагує на удобрення, дуже чутлива до внесення органічних добрив. Тому перед закладанням плантації вносять 100 – 150 т/га органічних та 90 – 120 кг/га д. р. фосфорних і 120 – 150 кг/га д. р. калійних добрив.

Найкращий період внесення азотних добрив під малину – напровесні, органічних (мульчування) – після розпушування ґрунту, фосфорних і калійних – восени. Норма мульчі (торф, компост) – близько 60 т/га один раз на 2 – 3 роки. Фосфорні та калійні безхлорні добрива можна вносити навесні разом з азотними. Добрива у міжряддях малини загортають на глибину 12 – 15 см.

Позакореневе підживлення ягідних кущів можна проводити 0,3 – 0,5% розчином карбаміду, 1 – 2% – сульфату калію, 2 – 3% суперфосфату, 0,02 – 0,05% розчином мікродобрив. Під час обприскування рослин потрібно більше зволожувати нижній бік листків, оскільки при цьому елементи живлення з розчину засвоюються інтенсивніше.

6.4.4. Удобрення виноградників

Виноград росте на різних типах ґрунтів, але високі врожаї дає на родючих відмінах за доброї вологозабезпеченості. Основна маса кореневої системи винограду розміщується в шарі 10 – 60 см.

Система удобрення винограду передбачає внесення добрив під плантажну оранку та під час садіння, удобрення молодих розсадників і плодоносних виноградників.

Якщо під насадження виноградників відводять ділянки, звільнені від садів, вибракуваних виноградників зі слабоокультуреними ґрунтами, то ґрунт потрібно окультурити 2 – 3-річним вирощуванням багаторічних бобових трав. За потреби проводять хімічну меліорацію ґрунтів. Під плантажну оранку на чорноземах вносять по 30 – 40, а на малородючих ґрунтах – по 40 – 60 т/га гною з одночасним додаванням фосфорних добрив у нормі 100 – 120 кг/га д. р. На малородючих ґрунтах Закарпаття вносять 60 – 80 т/га гною і Р_150–200К_150–200. Плантажну оранку проводять за 4 – 6 міс. до садіння.

Під час садіння в ямки діаметром 40 – 60 см та завглибшки 60 см на дно насипають горбик землі, змішаної з 3 – 5 кг перегною, 10 – 20 г аміачної селітри, 100 г суперфосфату гранульованого і 50 г калію хлористого.

У період вегетації винограду проводять 2 – 3 кореневі підживлення у такі строки: до початку сокоруху, перед цвітінням і на початку достигання ягід. У перші два підживлення вносять N₃₀Р₃₀К₃₀, у третє – лише N₃₀. Добрива вносять у вигляді концентрованого водного розчину із розрахунку 1000 – 1200 л/га.

Плодоносні виноградники доцільно 2 – 3 рази за сезон підживлювати позакоренево макро- і мікроелементами. Перше оброблення проводять після цвітіння 0,5 % розчином макродобрив з додаванням 0,5 кг/га комплексних мікродобрив (бор, марганець, цинк) у хелатній формі. Позакореневе підживлення можна поєднувати з внесенням фунгіцидів, заздалегідь перевіривши розчин на можливі опіки листків. Наступне оброблення проводять за місяць до збирання врожаю 2 % розчином КNО₃, тобто 12 кг/га. При застосуванні поліхелатів мікроелементів стежать, щоб показник рН робочого розчину був 5,7 – 5,8, якщо використовувати хелати заліза у формі Fe-ЕДТО. Хелат заліза у формі Fe-ДТПО добре засвоюється за показника рН розчину 6,8 – 7,0.