|
|
ВІРУСНІ ХВОРОБИ
СВИНЕЙ Електронний
посібник |
||
|
Везикулярна хвороба свиней (Morbus vesicularis suum) – гостра висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується
гарячкою, везикулярним висипом на шкірі п’ятачка, вим’я, вінчика,
міжратицевої щілини, м’якушів та слизовій оболонці ротової порожнини. Може
хворіти людина. Хворобу вперше установлено в
Італії (1966). Виділений від загиблих свиней вірус був ідентифікований як
збудник нової хвороби і віднесений Ньюманом, Роуландсом та Брауном (1968) до
ентеровірусів. У 1971 р. везикулярна хвороба свиней була діагностована в
Гонконзі. У наступні роки спалахи цієї хвороби зареєстровані в багатьох
країнах світу, зокрема в Англії, Франції, Німеччині, Бельгії, Австрії,
Японії, Тайвані, Швейцарії, Австралії, Польщі, Греції. Економічні збитки, яких
завдає везикулярна хвороба свиней, незначні і складаються з втрат, пов’язаних
із загибеллю поросят-сисунів, зниженням приростів маси відгодовуваних свиней,
витратами на проведення оздоровчих заходів. Україна щодо везикулярної хвороби
свиней благополучна. Етіологія. Збудник
хвороби – РНК-геномний вірус із родини Picornaviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 30 – 32 нм, не мають антигенної
спорідненості до жодного з відомих епітеліотропних вірусів свиней. Без
адаптації репродукується в первинних культурах клітин нирок поросят і
перещеплюваній культурі РК-15, викликає ЦПД, утворюючи скупчення у вигляді
грон. Гемаглютинувальні та гемадсорбівні властивості у вірусу не встановлені.
Вірус у високих концентраціях виявляють в епітелії уражених ділянок шкіри,
лімфовузлах та кістковому мозку. Експериментально
досить легко інфікуються одноденні мишенята, у яких через 24 – 30 год після
введення інфікованого матеріалу спостерігаються чіткі ознаки ураження ЦНС
(тремор, порушення координації рухів, паралічі та загибель на 7-му добу). Вірус везикулярної хвороби
свиней дуже стійкий у зовнішньому середовищі – упродовж 3 міс. зберігається у
фекаліях та сечі, 8 тижнів у гною, не менш як 20 міс. на контамінованих
поверхнях за мінусових температур. В інфікованих
тушах при мінус 20 °С залишається життєздатним 11 міс., у замороженій свинині
– більше року, у м’ясних відходах забитих хворих свиней за температури не
вище 0 °С – впродовж 100 днів. Епізоотологічні дані. В природних умовах хворіють тільки свійські та дикі свині усіх вікових
груп. Джерелом збудника інфекції є хворі свині, з організму яких вірус у
великій кількості виділяється в зовнішнє середовище зі слиною, носовим
слизом, фекаліями та сечею. У підтриманні епізоотичного процесу особливу
загрозу становлять безсимптомно перехворілі свині, що стають вірусоносіями
впродовж 4–6 міс.Факторами передачі вірусу можуть бути корм, вода, інфіковані
продукти забою хворих свиней, незнезаражені відходи тваринного походження, а
також приміщення, предмети догляду, транспортні засоби. Зараження відбувається при
прямому контакті з хворими чи перехворілими тваринами, а також перорально при
згодовуванні незнезаражених боєнських та кухонних відходів. Іноді вірус
проникає в організм через мікротравми шкіри та різні ушкоджені ділянки
кінцівок. Хвороба проходить доброякісно, у вигляді окремих спалахів або
обмежених епізоотій. Захворюваність у середньому становить 60 %, летальність
– 10 %. Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 6 діб. Перебіг хвороби гострий,
підгострий та хронічний. За гострого перебігу
захворюваність може досягати 100 % свинопоголів’я. У більшості тварин
спостерігається гарячка (40,5–41,5 °С), пригніченість, зниження апетиту.
Водночас на шкірі в ділянці вінчика, міжратицевої щілини та на м’якушах
ратиць з’являються везикули, які згодом лопаються, оголюючи болісні ерозії та
виразки. Відзначають сильну кульгавість, утруднення при пересуванні, в
окремих тварин – спадання рогового башмака. Приблизно в 10 % хворих тварин
везикули виявляються також на слизовій оболонці ротової порожнини, губах,
язиці. За легкої форми хвороби свині через 1 – 3 тижні повністю видужують. За
тяжкої форми хвороби спостерігаються ознаки ураження центральної нервової
системи (збудження, порушення координації рухів, паралічі), часто з летальним
кінцем. У свиноматок можуть спостерігатися аборти, везикулярне ураження шкіри
вимені. За підгострого перебігу
хвороби клінічні ознаки виражені слабко. Хворіють лише окремі тварини, у яких
виявляються поодинокі везикули на вінчику, в’ялість, схуднення, інколи
опухання суглобів, кульгання, проноси. Захворілі свині, як правило,
видужують. У разі ускладнення секундарною мікрофлорою можливі ентероколіти,
пневмонії та значний падіж серед поросят-сисунів. Хронічний перебіг хвороби
виявляють лише за наявністю в сироватках крові специфічних антитіл у високих
титрах. Патологоанатомічні зміни. Дуже подібні до тих, що спостерігаються при захворюванні свиней на
ящур. Виявляють везикулярне ураження шкіри на кінцівках у ділянці вінчика,
міжратицевої щілини, м’якушів ратиць, значно рідше – ураження слизової
оболонки ротової порожнини й вимені. На місці везикул, що лопнули,
відмічаються ерозії та виразки. У перехворілих тварин надовго залишаються
сліди хвороби у вигляді шрамів і відкладень рогової речовини в ділянках
ратиць. Під час гістологічного дослі- дження ушкоджених ділянок шкіри
виявляють значні периваскулярні лімфоїдні та еозинофільні інфільтрати,
крововиливи та дистрофічні зміни клітин сосочкового шару дерми (на відміну
від ящуру, коли везикули утворюються в шипуватому шарі епідермісу шкіри). Діагностика та диференційна діагностика. Лабораторна діагностика передбачає виявлення й ідентифікацію
вірусного антигену в патологічному матеріалі, ізоляцію вірусу в культурі
клітин, проведення біопроби, виявлення специфічних антитіл у сироватках крові
перехворілих свиней. У лабораторію для дослідження надсилають не менш як 2 мл
везикулярної рідини від 2 – 5 хворих тварин, стінки нерозкритих везикул з
уражених ділянок шкіри п’ятачка, вінчика, м’якушів, копитець, з вим’я. Для
ретроспективної діагностики направляють сироватки крові від 5–10 перехворілих
свиней. У лабораторії вірусний
антиген у патологічному матеріалі виявляють за РЗК, РІФ, РДП. Для ізоляції та
ідентифікації вірусу заражають первинну культуру клітин нирок поросят або
перещеплювану лінію РК-15. У разі наявності вірусу в досліджуваному
патологічному матеріалі в клітинній культурі через 24–48 год з’являється ЦПД
у вигляді округлення і рефрактильності клітин, дрібноклтинної деструкції
моношару, утворення скупчень у вигляді грон, відшарування моношару від
пробіркового скла. Ідентифікацію ізольованого культурального вірусу проводять
за реакцією нейтралізації, реакцією зв’язування комплементу та реакцією
імунофлуоресценції. Біопробу проводять на одноденних білих мишенятах, яких
заражають інтрацеребрально. У разі наявності в патологічному матеріалі вірусу
мишенята гинуть упродовж 3–10 діб з характерними явищами паралічів. Для
визначення специфічності вірусного антигену суспензію їхніх органів
досліджують за РЗК. Для ретроспективної діагностики
везикулярної хвороби парні або одноразово відібрані сироватки перехворілих
свиней досліджують за РЗК, РН та РДП. Серологічну діагностику вважають
позитивною за не менш як дворазового збільшення титру специфічних антитіл у
другій парній сироватці крові. Диференціюють від ящуру,
везикулярної екзантеми та везикулярного стоматиту свиней. На ящур, на відміну
від везикулярної хвороби, крім свиней хворіють й інші види тварин. У свиней уражаються кінцівки і п’ятачок, а слизова оболонка – лише як
виняток. Проведення біопроби на морських свинках, які не сприйнятливі до вірусу
везикулярної хвороби, а також результати РЗК зі специфічними антигенами та
ящурними антисироватками дають змогу надійно диференціювати ці хвороби. На везикулярний стоматит
хворіють не тільки свині, а й велика рогата худоба, коні. Везикулярна
екзантема має більш злоякісний перебіг, ніж везикулярна хвороба, поширюється
значно повільніше. Ізоляція вірусу антигену везикулярної екзантеми та його
ідентифікація за РЗК, РН і РДП дають можливість надійно диференціювати ці дві
дуже подібні хвороби. Лікування. Проводять
антисептичними, слабкими дезінфекційними та в’яжучими засобами (розчин
перманганату калію, мідного купоросу). Застосовують також антибіотики, різні
мазі. Імунітет. У свиней, що
перехворіли на везикулярну хворобу, утворюється стійкий імунітет терміном до 2 років. Поросята через
молозиво імунних свиноматок набувають пасивного імунітету на 2–3 тижні. Для специфічної профілактики
запропоновано інактивовану вакцину, після використання якої у поросят
формується імунітет тривалістю до 3 міс., у дорослих тварин – до 9 міс. Профілактика та заходи боротьби. Передбачають шляхи запобігання занесенню збудника везикулярної хвороби
свиней на територію України. З цією метою з неблагополучних країн та регіонів
забороняється завозити свиней, м’ясопродукти та шкіру, використовувати для
годівлі свиней кухонні відходи, зібрані в аеропортах, літаках, поїздах та
пароплавах, які обслуговують міжнародні лінії. Усіх свиней, що надходять з
благополучних країн, обов’язково карантинують і вибірково досліджують
серологічним методом на везикулярну хворобу. У разі виникнення везикулярної
хвороби свиней неблагополучний пункт карантинують, а в господарствах та
м’ясопереробних підприємствах, з якими за 10 діб до появи хвороби підтримувались
міжгосподарські відносини, вводять обмеження. Здійснюють суворі заходи щодо
ізоляції епізоотичного осередку та знищення збудника хвороби в зовнішньому
середовищі. У неблагополучному пункті
проводять забій на м’ясо всієї неблагополучної групи свиней на спеціально
обладнаному майданчику або на санітарній бойні найближчого м’ясокомбінату. Туші забитих свиней і
субпродукти використовують для виготовлення варених та варено-копчених
виробів. Неблагополучні свинарники, де тимчасово перебували інфіковані свині,
а також вигульні двори, інвентар, станки, обладнання, транспорт піддають
ретельному механічному очищенню та дезінфекції 4 %-м гарячим розчином їдкого
натру чи 2 %-м розчином формальдегіду дворазово з інтервалом 5 діб або 3 %-м
розчином нафталізолу. Гній знешкоджують біотермічним методом. Трупи свиней
спалюють. У неблагополучній і
загрозливій зонах виявляють місця перебування та міграції диких свиней,
організовують ветеринарне спостереження за станом їх здоров’я. Карантин з неблагополучного пункту знімають
після забою всього свинопоголів’я та проведення відповідних дезінфекційних
робіт або через 30 діб з дня останнього випадку видужування хворих тварин.
Комплектування свиноферми після ліквідації хвороби дозволяється лише після
зняття карантину та одержання негативних результатів біопроби на 4–5-місячних
підсвинках, яких спеціально розміщують у неблагополучних приміщеннях і
утримують там під ветеринарним наглядом упродовж 30 діб. |
|||
