ВІРУСНІ ХВОРОБИ СВИНЕЙ

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Список використаних джерел

Укладачі

АФРИКАНСЬКА ЧУМА СВИНЕЙ

1. Африканська чума свиней

Африканська чума свиней (Pestis africana suum, АЧС; син. африканська свиняча лихоманка, хвороба Монтгомері, східноафриканська чума) – висококонтагіозне захворювання, що характеризується лихоманкою, геморагічним діатезом, запальними, дистрофічними і некротичними змінами в різних органах і високою летальністю. Відноситься до групи особливо небезпечних інфекцій.

Африканська чума свиней стала відома лише в XX столітті і, як самостійна нозологічна одиниця, введена Р. Монтгомері в 1921 р., хоча перші описи хвороби із симптомами АЧС в деяких країнах Південної Африки (Кенія, Ангола, Мозамбік та ін.) з'явилися у 1903–1905 рр.

Етіологія. Збудником хвороби є 20-гранний цитоплазматичний ДНК-вмісний вірус, який виділений в окрему родину Asfarviridae (african swine fever and related viruses), рід Asfivirus у 2000 р. Вірус АЧС є єдиним представником роду і родини. Розмір віріону 175–215 нм. Він складається із серцевини (70–100 нм), оточеної двома ліпідними шарами, ікосаедричного капсиду(170–200 нм) і зовнішньої оболонки (рис. 1). Серцевина містить ДНК, білок і різні ферменти, необхідні для реплікації вірусу.

Геном вірусу АЧС представлений єдиною двоспіральною лінійною молекулою ДНК, що складається з 170–190 тисяч пар нуклеотидів і не володіє інфекційністю.

Структурні поліпептиди р12, р30, р54 та р72 вірусного капсиду необхідні для проникнення та розмноження збудника АЧС в організмі біологічних господарів – свиней та аргасових кліщів. Геном збудника є має довжину 170–182 тис. пар нуклеотидів (kbp), в яких закодовано 151–157 відкритих рамок зчитування (ORF), і характеризується дуже високою мінливістю більшості генів. Найбільш стабільним є ген віріонного поліпептиду р12 (розрізняється лише між африканськими, американськими та європейськими ізолятами), через мінливість гену поліпептиду 72 у збудника АЧС розрізняють 24–26 генотипів

Рис. 1. Вірус АЧС (Dixonetal., 2008).

Є повідомлення про високу мінливість вірусу АЧС щодо антигенності, вірулентності і іншими властивостями, а також про існування змішаних популяцій його, які важко піддаються аттенуації.

Вірус АЧС в організмі свиней розмножується в моноцитах, макрофагах, нейтрофілах, ендотеліальних клітинах, гепатоцитах і епітеліальних клітинах ниркових канальців (рис. 2). Вірус також розмножується в кліщах роду Ornithodorus впродовж тривалого часу (можливо, довічно) і передається статевим шляхом, трансоваріально.

Рис. 2. Гемадсорбція еритроцитів на поверхні уражених клітин (Dixonetal., 2008).

У організмі хворої тварини вірус накопичується в усіх органах, секретах і экскретах. Культивування вірусу можливе в культурі клітин кісткового мозку і лейкоцитів. Вірус АЧС проявляє цитологічні і гемадсорбуючі властивості.

При розмноженні його in vitro в культурах лейкоцитів або клітинах кісткового мозку свиней спостерігають явище адсорбції еритроцитів на поверхні уражених клітин.

Рис. 3. Адсорбція еритроцитів під дією вірусу АЧС (Dixonetal., 2008).

Еритроцити прикріпляються до стінки лейкоцита, утворюючи навколо нього характерний вінчик і іноді закриваючи клітину з усіх боків, внаслідок чого уражені лейкоцити зовні нагадують тутову або малинову ягоду (рис. 3).

Вірус АЧС характеризується великою стійкістю. У грунті він може зберігатися до 180 днів, на дереві і цеглі – 120–180 днів, у м'ясі – 5–6 місяців, у кістковому мозку – 6–7 місяців, у фекаліях – до 160 діб, у сечі – 60 діб, у трупах – від 17 діб до 10 тижнів, у свинарниках після видалення хворих свиней – не менше 3 тижнів, при кімнатній температурі – від 2 до 18 місяців, при +5°С – до 5 років. У дефібринованій крові при +4°С вірус зберігає активність 6 років, у ліофільно висушеній крові – 10 років.

Вірус має підвищену стійкість до лугів і формаліну, але чутливий до кислот і окисників. Тому для дезинфекції бажано застосовувати хлорвмісні препарати і кислоти залежно від матеріалу, який підлягає дезинфекції.

Епізоотологічні дані. Африканська чума свиней відома тільки з початку 20 стосіття і як самостійна нозологічна одиниця введена Р.Монтгомері в 1921р., хоча опис хвороби з симптомами АЧС в деяких країнах Південної Африки (Кенія, Ангола, Мозамбік та ін.) з'явилися в 1903–1905 рр. Р.Монтгомері спостерігав численні спалахи хвороби, довів, що нова хвороба відрізняється від чуми свиней і назвав її «східно-африканська лихоманка».

Було доведено, що дикі африканські свині (бородавочники, чагарникові і лісові) є прихованими носіями вірусу і за певних умов можуть заражати домашніх свиней.

У 1965 році в Римі на міжнародній конференції МЕБ і ФАО по боротьбі з чумою і африканською чумою тварин, на якому від СРСР приймав участь академік ВАСХНІЛ Я.Р. Коваленко, визнано цілеспрямованим назвати чуму свиней класичною чумою, а хворобу, описану Р.Монгомері в 1921 р. під назвою східноафриканської лихоманки – африканскою чумою свиней. Ці визначення нині застосовують в усіх країнах.

Отримавши штам вірусу африканської чуми «Лісабон» в сухому вигляді від Міжнародного епізоотичного бюро, Я. Р. Коваленко і співробітники провели комплексне вивчення африканської чуми свиней (1961, 1964, 1965, 1967, 1972 рр.). Вони першими з'ясували шляхи зараження свиней вірусом африканської чуми, розробили наукові патоморфологічні основи для діагностики і вивчення патогенезу цього нового захворювання. Встановили, що свині, імунні до класичної чуми, залишаються сприйнятливими до вірусу АЧС. Ними була вивчена збереженність вірусу в різних органах, тканинах, екскретах хворих свиней при різних температурних режимах в різні сезони року; збереженність вірусу в м'ясі і м'ясних продуктах; грунті, воді і інших об'єктах зовнішнього середовища.

До вірусу АЧС сприйнятливі домашні і дикі свині незалежно від віку і породи. Особливо важко хворіють домашні свині і дикі кабани, що живуть в Європі (рис. 4).

Рис. 4. Сприйнятливі тварини: домашні свині, дикий кабан, бородавочник (Dixonetal., 2008).

Джерелом збудника є хворі свині та перехворілі реконвалесценти. Вірусоносійство у окремих тварин триває до 2 років (і більше). У природі резервуаром вірусу АЧС є: в Африці – дикі свині (бородавочники, чагарникові і лісові), в Європі – дикі кабани, а також аргасові кліщі роду орнітодорус (Ornithоdorus) (рис. 5, 6). У їх організмі вірус може зберігатися впродовж багатьох років і передаватися нащадкам трансоваріально.

З організму заражених тварин вірус виділяється з кров'ю при носовій кровотечі, фекаліями, сечею, секретами слизових оболонок носової порожнини, слиною. Тварини заражаються головним чином при поїданні кормів, контамінованих вірусом. Інфікування можливо також респіраторним шляхом, через пошкоджену шкіру і через укуси заражених аргасових кліщів.

Рис. 5. Кліщ роду Ornithodorus	Рис. 6. Укуси кліщів (вухо свині)

Фактории передачі вірусу АЧС різноманітні: трупи тварин, продукти забою заражених свиней (м'ясо, м'ясні вироби, сало, кров, кістки, шкіра та ін.), гній, корми, вода, транспорт, інвентар, дикі тварини, комахи, птахи, гризуни. Можлива передача збудника при проведенні ветеринарних обробок.

Найважливішою епізоотичною особливістю АЧС є надзвичайно швидка зміна форм перебігу інфекції серед домашніх тварин від гострого з 100% летальністю до хронічного і безсимптомного носійства з непередбачуваним поширенням.

Поява АЧС поза ендемічною зоною – це катастрофа для усієї свинарської галузі в силу наступних причин:

• висока смертність тварин в первинних вогнищах;

• прямі втрати в результаті тотальної депопуляції (ерадикації) свиней;

• повна заборона на імпорт сільськогосподарської продукції;

• величезні витрати на ліквідацію, контроль і стримування інфекції;

• втрати в області сільськогосподарських комунікацій;

• формування природного вогнища.

Економічний збиток, що наноситься АЧС, вимірюється десятками міліонів доларів.

Африканська чума свиней проявляється у вигляді епізоотії і характеризується високими показниками захворюваності, смертності і летальності (до 98–100%), особливо в первинних осередках хвороби. Хвороба виникає у всі пори року, але найчастіше вона реєструється в літньо-осінній період.

У зонах, стаціонарно-неблагополучних щодо АЧС, відзначається деяка періодичність масових спалахів хвороби – в Африці через 2–4 роки, в Європі– через 5–6 років.

До середини минулого століття нозоареал АЧС обмежувався Африканскім континентом. У 1957 р. захворювання з Анголи було занесене в Португалію, в 1960 р. на територію Іспанії. Ці країни залишалися ендемічними по АЧС упродовж 30 років. За увесь період в Португалії зареєстровано 12000, а в Іспанії – 8450 неблагополучних пунктів, де було знищено більше 2 млн. свиней.

З Іберійського півострова хвороба поширювалася в сусідні країни:

• Франція(1964; 1967; 1974 рр.);

• Бельгія(1985 р.);

• Нідерланди(1986 р.);

• Італія(1967; 1978–1984 рр.).

Африканська чума свиней також була занесена на інший материк, по іншу сторону Атлантики:

• Куба(1971; 1980 рр.);

• Бразилія(1978–79 рр.);

• Гаїті(1978–1980 рр.);

• Домініканська Республіка (1978–1980 рр.).

АЧС реєструвалася в 1977 р. на території колишнього СРСР в Одеській, Свердловській областях і Молдавії, де було знищено все поголів'ясвиней не лише у вогнищах захворювання, але і в 30-кілометровій зоні.

Нині африканська чума свиней зареєстрована в 24 країнах світу.

Перший випадки масового захворювання свиней в Грузії були зареєстровано у березні-квітні 2007 р. На думку експертів Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), вірус був занесений в Грузію через неправильне використання відходів з міжнародних судів, які перевозили заражене м'ясо і м'ясопродукти. Летальність хворих свиней в Грузії складала 100 %.

Також, в 2007 році вірус був зареєстрований у Вірменії, Південній і Північній Осетії, Абхазії, Чечні.

В Україні АЧС зереєстрована з 2012 року, станом на 2017 рік зареєстровано 233 випадки захворювання у 23 областях України.

Поширення АЧС в Україні

Клінічні ознаки і перебіг. Вірус АЧС проникає в організм свиней в природних умовах різноманітними шляхами: через верхні дихальні шляхи, легені, пошкоджену шкіру, слизові оболонки органів травлення.

Первинна реплікація вірусу АЧС відбувається в моноцитах і макрофагах лімфатичних вузлів, розташованих недалеко від місця проникнення вірусу. Спочатку він інфікує моноцити і макрофаги мигдалин, підщелепних, привушних і мезентеріальних лімфатичних вузлів. Незалежно від шляхів проникнення вірусу постійно спостерігаються зміни в лімфатичних вузлах шлунку, печінки, нирок. Потім він з кров'ю і лімфою поширюється у вторинні місця реплікації – селезінку, кістковий мозок, легені, печінку і нирки – і викликає дистрофічні і некротичні зміни в цих органах. Ураження ретикулоендотеліальних клітин судин, що проявляється крововиливами в органах і тканинах, їх масове руйнування, призводить до загибелі свиней.

Інкубаційний період коливається від 2 до 20 днів (частіше 2–5 днів) і залежить від вірулентності вірусу і природної резистентності свиней:

• при орально-назальній експозиції навіть дуже невеликих доз вірусу лихоманка і лімфопенія починаються через 48–72 години;

• 5 і більше днів при кліщовій трансмісії;

• від 5 до 15 днів при природному контакті з інфікованими свиньми.

Розрізняють надгострий, гострий, підгострий, хронічний і латентний (безсимптомний) перебіг хвороби.

При надгострому перебігу можлива раптова загибель тварин або розвиток клінічних ознак – підвищення температури тіла до 41–42 °С, часте дихання і почервоніння шкіри. Загибель свиней настає через 1–3 дні після появи перших ознак хвороби, летальність складає близько 100 %.

Гострий і підгострий перебіг хвороби зустрічаються частіше і відбуваються при зараженні високо і помірно вірулентними ізолятами вірусу АЧС відповідно. Першою ознакою хвороби є лихоманка (до 42° С), однак апетит зберігається. Відмова від корму спостерігається за 1–2 дні до загибелі. У тварин відмічають пригнічення, слабкість, діарею з домішками крові, серозно-геморагічний кон'юнктивіт, ознаки пневмонії і набряку легенів. На шкірі різних ділянок тіла з'являються фіолетово-червоні плями (рис. 7, 8). За 1–2 дні до загибелі у тварин розвиваються ознаки ураження нервової системи – судоми, парези і паралічі кінцівок. Вагітні свиноматки абортують майже в 100 % випадків (рис. 9). Гострий перебіг хвороби продовжується 4–10 днів, підгострий – 15–25 днів. За гострого перебігу загибель свиней складає близько 100 %, при підгострій течії частина тварин виживає, але вони залишаються вірусоносіями.

Рис. 7. Гіперемія шкіри (вентральна поверхня грудної клітини та черева, хвіст, кінці вух)

Рис. 8. Кров'яні виділення з очей.	Рис. 9. Аборти поросних свиноматок (плоди можуть бути набряклі, петехії на плаценті, шкірі, міокарді)

Хронічний перебіг хвороби супроводжується відставанням у рості, схудненням, ознаками пневмонії, ураженням суглобів, шкіри і очей (рис. 10, 11, 12, 13). Тривалість хвороби – 2–10 місяців, летальність – 50–60 %.

Рис.10. Некротичні фокальні ексудативні ураження шкіри.	Рис. 11. Геморагічні фокуси (інфаркти), оточені яскравим гіперемічним кільцем.

Рис. 12. Множинні чітко демаркировані фокуси шкірних геморагічнич і/або некротичних вражень	Рис.13. Геморагічні осередки з чорно-червоними некрозами

Латентний перебіг хвороби характерний для диких свиней – бородавочників, чагарникових і велетенських лісових свиней. Клінічні ознаки у них не розвиваються, проте вони залишаються носіями вірусу впродовж усього життя.

При АЧС виживають окремі тварини. Вони залишаються чутливими і при експериментальному зараженні захворюють.

Патологоанатомічні зміни. При надгострому і гострому перебігу хвороби виявляють наступні патоморфологічні ознаки. Добре виражене трупне задубіння, шкіра в ділянці підщелепного простору, грудей, черева і кінцівок – червоно-фіолетового кольору з множинними крововиливами. Носова порожнина, трахея і бронхи заповнені пінистою рідиною рожевого кольору з домішкою крові. Лімфатичні вузли (особливо внутрішніх органів) збільшені, темно-червоного кольору, на розрізі – соковиті, і деякі нагадують вид гематом (рис. 14, 19, 25).

Рис. 14. Геморагічний лімфаденіт підщелепового лімфатичного вузла при АЧС	Рис. 15. Накопичення геморагічного ексудату в черевній порожнині

В порожнинах скупчення геморагічного ексудату (рис. 15).

Селезінка збільшена в 2–4 рази, темно-червоного кольору, м'якої консистенції, краї закруглені, під капсулою точкові і плямисті крововиливи (рис. 16).

Рис. 16. Септична селезінка при АЧС

У окремих тварин відмічають крайові інфаркти (Рис. 17, 18).

Рис. 17. Застійна спленомегалія	Рис. 18. Спленомегалія (вгорі) – патогномонична ознака АЧС (внизу для порівняння – селезінка при КЧС)

Рис. 19. Збільшені геморагічні брижові лімфовузли	Рис. 20. Крововиливи під капсулою нирки з геморагічною інфільтрацією навколишньої тканини при АЧС

Легені збільшені, темно-червоного кольору, під легеневою і ребровою плеврою множинні плямисті крововиливи (рис. 26). Сердцевий м'яз дряблий, під епікардом і ендокардом крововиливи різної форми і розмірів (рис. 24). Нирки часто збільшені, темно-червоного кольору з множинними крововиливами, ниркова лоханка – набрякла (рис. 20).

Печінка збільшена, повнокровна, нерівномірно забарвлена в сірувато-глинистий колір. Слизова оболонка жовчного міхура набрякла і пронизана точковими крововиливами (рис. 21).

Рис. 21. Слизова оболонкеа сечового міхура з крапковими петехіями

Слизова та серозна оболонки шлунку, тонкого і товстого відділів кишечника, почервонілі, набряклі з крововиливами (рис. 22, 23).

Рис. 22. Крововиливи під серозною оболонкою шлунку і брижовика	Рис. 23. Катарально-геморагічний ентерит при АЧС	Рис. 24. Гідроперикардіум (збиткова перикардіальна рідина cолом’яного кольору) та множинні епікардіальні геморагії

При хронічному перебігу хвороби патоморфологічні зміни проявляються збільшенням бронхіальних і середостінних лімфатичних вузлів, гнійно-фібринозним плевритом і запаленням легенів, серозно-фібринозним перикардитом і артритами, некротичним ураженням шкіри.

Рис. 25. Збільшення лімфатичних вузлів	Рис. 26. Крововиливи в легенях

Діагностика і диференційна діагностика. Діагноз на африканську чуму свиней ставлять комплексно на підставі аналізу епізоотологічних даних, результатів клінічних, патологоанатомічних і лабораторних досліджень.

Лабораторну діагностику АЧС проводять спеціалізовані ветеринарні лабораторії по особливо небезпечних інфекційних хворобах тварин або науково-дослідні установи, що мають акредитацію на роботу зі збудниками особливо небезпечних інфекцій.

Попередній діагноз на АЧС може бути поставлений на підставі аналізу клініко-епізоотологічних даних і патологоанатомічних досліджень.

Підставою для підозри на АЧС може служити виникнення захворювань зі швидким перебігом і високою смертністю серед свинопоголів’я, прищепленого проти класичної чуми свиней. Схожість клінічних і патологоанатомічних ознак класичної і африканської чуми свиней ускладнює постановку діагнозу.

На відміну від збудника класичної чуми вірус АЧС має різноманіття в антигенному і імунологічному відношенні, гемадсорбуючі і негемадсорбуючі штами, що значно ускладнює постановку діагнозу.

Збудники АЧС і КЧС варіабельні і по вірулентності в природі виділені штами вірусу, що викликають різні форми і перебіг хвороби, – надгостре, гостре, підгостре, хронічне, безсимптомне з летальністю від 10 до 100 %, зустрічаються і природноослабленні, авірулентні штами.

Тому диференціювати АЧС на підставі клініко-епізоотологічних даних і патоморфологічних змін надзвичайно важко, необхідно застосовувати лабораторний аналіз.

При підозрі на АЧС від 2–3 вимушено забитих, хворих або загиблих свиней (не пізніше ніж через 10 годин) необхідно відібрати та доставити такий патматеріал:

• кров, стабілізовану ЕДТА;

• сироватки крові;

• зразки селезінки, печінки, легень, нирок, мигдалики;

• лімфатичні вузли – підщелепові, мезентеральні, шлункові.

Зразки патматеріалу від кожної тварини вміщувати в окремий контейнер/пробірку

Забороняється використовувати скляний посуд для відбору та транспортування патматеріалу і крові. Слід використовувати спеціальні водонепроникні, стійкі до ударів контейнери або поліпропіленові пробірки, які загвинчуються (рис. 27).

Первинна ємкість (макс.500 мл або 500 г)	Щільно закупорити (пластир, парафін, проволока)	Поглинаючий матеріал при транспортуванні рідини	Первинна ємкість у вторинній тарі
Декілька окремих первинних ємкостей у вторинній тарі	Пакування первинної ємкості в ізолюючий матеріал	Холодоелемент навколо вторинної тари	Термоконтейнер для транспортування
Рис. 27. Приклади пакування зразків крові (патологічного матеріалу) з трьома рівнями захисту

Методи виділення вірусу і виявлення антигенів:

• експрес-метод виявлення вірусу

• індикація і ідентифікація вірусу

• виділення і індикація вірусу в культурах клітин

• тест ауто-Гад

• РЗГАд

• РДП

• ІФ

• біопроба

Методи виявлення антитіл (серодіагностика і ретроспективна діагностика):

• непряма імунофлюоресценція антитіл (НІФ)

• твердофазний імуноферментний аналіз (ІФА, ELISA)

• зустрічний імуноелектросмоофорез (ЗІЕОФ)

• імуноблоттинг.

З клінічних симптомів слід враховувати високу постійну лихоманку впродовж 3–6 днів, пригнічення, порушення гемодинаміки, посиніння шкіри, вух, черева, симптоми набряку легенів, діарею іноді з кров'ю, кров'яні витікання з ротової і носових порожнин. Хвороба закінчується летально впродовж 2–6 днів. Клінічні ознаки не характерні і дуже схожі з такими при класичній чумі. З патоморфологічних змін слід виділити збільшення селезінки в 1,5–2 рази, серозно-геморагічну пневмонію із драглистим желатиновим набряком сполучної тканини, повнокрів'я нирок з множинними крововиливами, геморагічну інфільтрацію портальних, мезентеріальних, ниркових і інших лімфовузлів, скупчення великої кількості серозно-геморагічного інфільтрату в грудній, черевній і перикардіальній областях і набряк жовчного міхура. Наявність трьох і більше ознак у декількох тварин дає основу на підозру захворювання свиней африканською чумою.

При диференціальному діагнозі виключають класичну чуму, пастерельоз, бешиху і хворобу Ауєскі. Найскладніше відрізнити перші дві хвороби, оскільки клінічний прояв у них дуже схожий (таблиця).

Таблиця

Диференційна діагностика АЧС

Показники	АЧС	КЧС	Пастерельоз	Бешиха
1	2	3	4	5
Геморагічний діатез і крововиливи в шкірі	Сильно виражеі	Менш виражені	Не виражені	Не виражені
Серозне запалення	Не виявляють	Не виявляють	Не виявляють	Характерна ознака
Серозне або серозно-геморагічне запалення підшкірної клітковини в області шиї, слизової оболонки гортані	Не виявляють	Не характерно	Характерна ознака	Не виявляють
Інтенсивне геморагічне інфільтрування соматичних і вісцеральних лімфовузлів	Характерна постійно виражена ознака	Враження лімфовузлів голови і шиї	Не виявляють	Не виявляють
Системна гіперпластична реакція в супроводі з геморагічною інфільтрацією в лимфатичних вузлах («мраморність на розрізі»)	Не виявляють	Характерна постійна ознака	Не виявляють	Не виявляють
Геморагічне запалення лімфовузлів з інтенсивним дифузним пікнозом та каріорексисом лімфоцитов	Характерна постійно виражена ознака	Рідко зустрічаеться, слабко виражений	Не виявляють	Не виявляють
Серозний лімфоденіт	Не виявляють	Не характерно	Характерна ознака	Характерна ознака
Спленомегалія геморагічного характеру, атрофія лимфоїдної тканини, інтенсивний каріорексис лимфоцитів	Характерна постійно виражена ознака	Не виявляють	Не виявляють	Не виявляють
Селезінка збільшена з краєвими інфарктами	Не виявляють	Характерна постійно виражена ознака	Не виявляють	Не виявляють
Збільшення селезінки, забезпечене повнокров’ям в поєднанні з гіперпластичними процесами	Не виявляють	Не характерно	Не виявляють	Характерна ознака
Селезінка без видимих змін або трохи збільшена	Не характерно	Не характерно	Характерна ознака	Не характерно
Серозний плеврит, перикардит, перитоніт з накопиченням рідини в плевральній, перикардіальній і черевній порожнинах	Характерна постійно виражена ознака	Іноді невелика кількість серозного выпоту	Не характерно	Не виявляють
Серозно-геморагична пневмонія, яскраво виражений серозний набряк міждолькової з’єднувальної тканини	Характерна постійно виражена ознака	Не виявляють	Не характерно	Не характерно
Крупозна плевропневмонія	Не виявляють	Виявляють у випадку ускладнення пастерельозом	Характерна ознака	Не виявляють
Серозно-фибрінозний плеврит	Не виявляють	Виявляють у випадку ускладнення пастерельозом	Характерна ознака	Не виявляють
Ендокардити, артрити, некрози шкіри	Не виявляють	Не характерно	Не характерно	Характерна ознака для хронічного перебігу
Застійне повнокров’я печінки, інтенсивні крововиливи на межі з жовчним міхуром («геморагічний обідок»)	Характерна постійна ознака	Не характерно	Не виявляють	Не виявляють
Серозно-геморагічний набряк стінки жовчного міхура, полосні крововиливи, некроз слизової оболонки	Характерна постійно виражена ознака	Не виявляють	Не виявляють	Не виявляють
Застійне повнокров’я нирок, інтенсивні підкапсулярні крововиливи, геморагічна інфільтрація стінок ниркової лоханки, гломерулонефрит	Характерна постійно виражена ознака	Не характерно	Не виявляють	Не виявляють
Серозно-геморагічний гастроентерит, крововиливи та некроз слизової оболонки	Характерна постійно виражена ознака	Не характерно	Не виявляють	Не виявляють
Гострий катаральний гастрит	Не характерно	Не характерно	Не характерно	Характерна ознака
Серозний набряк і збільшення брижі та стінки товстого кишечнику, особливо сліпої кишки	Характерна постійно виражена ознака	Не виявляють	Не виявляють	Не виявляють
Осередкове дифтеричне запалення товстого відділу кишечнику («бутони»)	Не виявляють	Характерна ознака	Не виявляють	Не виявляють
Еозинофілія	Яскраво виявлена	Не виявлені	Не виявляють	Не виявляють
Еозинопенія	Не виявлена	Виявлена	Не виявляють	Не виявляють
Лімфоцитопенія	Рідко виявлена	Не виявлена	Не виявляють	Не виявляють
Лейкопенія	Прогресує з підвишенням тамперетури тіла до смерті	До підвишення температури тіла	Не виявляють	Не виявляють
Пікноз і каріорексис лімфоцитів крові	Різко виявлен	Слабо виявлен	Не виявляють	Не виявляють
Каріолізис лімфоцитів крові	Слабо виявлен	Різко виявлен	Не виявляють	Не виявляють
Еозинофилія тканин і органів	Характерна ознака	Не виявляють	Не виявляють	Не виявляють

Лікування АЧС не розроблено. Хворих свиней забивають безкровним методом та спалюють.

Імунітет. Засоби специфічної профілактики АЧС не розроблені. Свині, що вижили, залишаються довгий час вірусоносіями. Віруснейтралізуючі і превентивні антитіла не виробляються. Пасивний і колостральний імунітет виражений слабо. Антитіла недостатньо нейтралізують вірус. В зв'язку з цим численні спроби отримати інактивовані або живі вакцини, імунні сироватки не дали позитивних результатів. Вірус АЧС викликає ураження клітин ретикулогістіоцитарної системи, руйнує їх. Організм втрачає імунокомпетентні клітини, відповідальні за продукцію антитіл. Біологічні особливості вірусу пояснюють невдачі в створенні вакцин. Живі вакцини з ослаблених штамів вірусу викликають у прищеплених тварин хронічний перебіг хвороби і тривале вірусоносійство, що небезпечно в епизоотологічному відношенні.

Профілактитка і заходи боротьби. Профілактику та заходи бортьби з АЧС проводять згідно з чинною Інструкцією. В першу чергу вживають заходи, щоб не допустити занесення вірусу у свинарські господарства з неблагополучних країн. Для цього встановлюють строгий нагляд в міжнародних морських і повітряних портах, а також на пограничних залізничних і шосейних пунктах за ввезенням домашніх і диких свиней, продуктів їх забою і корму з країн, де реєструється хвороба. Враховуючи той факт, що занесення АЧС в такі країни як Португалія, Бельгія, Голландія і Грузія стався через харчові відходи аеропортів та морських портів необхідно строго стежити за збором і знезараженням сміття, харчових і інших відходів, вивантажених з літаків, морських і річкових судів, з вагонів-ресторанів, рефрижераторів і інших засобів транспорту, що прибули з іноземних держав, незалежно від їх благополуччя по африканській чумі свиней. Ці відходи спалюють в спеціально обладнаному місці.

Забороняється утримувати свиней на територіях міжнародних повітряних, морських, річкових портів і пограничних залізничних станцій. На свинарських фермах мають дотримувати ветеринарно-санітарних правил щодо охорони від занесення хвороби, зокрема режиму утримання і реалізації тварин. Використання харчових відходів має проводитися після їх знезараження за межами території ферм на майданчиках, обладнаних котлами Лапса (автоклавами), працюючих при 3–4 атм.

Необхідність проведення жорстких заходів щодо профілактики африканської чуми зумовлена відсутністю засобів специфічної профілактики і великим збитком, який може бути заподіяний хворобою. При підозрі на африканську чуму терміново відбирають патологічний матеріал, направляють його нарочним в спеціалізовану ветеринарну лабораторію (інститут) для дослідження і організації заходів з попередження поширення інфекції.

У разі встановлення діагнозу в певному порядку накладають карантин на населений пункт, район (групу районів), визначають:

• зону захисту – зона на території, яка безпосередньо межує з епізоотичним вогнищем радіусом, не менше 3 км, але не більше 10 км;

• зону спостереження (нагляду) – територія радіусом до 10 км від зовнішніх меж зони захисту;

У свиногосподарстві: здійснюють умертвіння свиней в найкоротший строк; спалюють туші тварин, трупи тварин та отриману в господарстві продукцію свинарства, ймовірно контаміновані матеріали, речовини та відходи у визначеному рішенням ДНПК місці; проводять дератизацію в господарстві, трупи гризунів спалюють; дезінфікують транспорт, задіяний у виконанні заходів, у місцях доставки трупів тварин та інших відходів та на виїзді зі спалаху (неблагополучного пункту); дезінфікують увесь спецодяг та спецвзуття спеціалістів, задіяних у проведенні заходів (рис. 28 – 32).

Ліквідація АЧС у неблагополучному господарстві

Одноразовий спецодяг спалюють; проводять знищення бродячих котів і собак гуманними методами.

Рис. 28. Хімічне знезараження трупів свиней	Рис.29. Дезинфекція синарського приміщення приватної власності громадян

Рис. 30. Спалювання неблагополучного щодо АЧС свинарника	Рис. 31. Зищення залишків свинарського приміщення	Рис. 32. Заключна дезинфекція території свиноферми

У зоні захисту проводять облік всього свинопоголів'я в господарствах усіх форм власності та попередження власників про заборону продажу, переміщення, вигульного (вільного) утримання та безконтрольного забою свиней; забій усіх клінічно здорових свиней населення та господарств зони захисту у визначеному ДНПК місці та використання туш після проведення лабораторних досліджень на АЧС від не менше 10 % забитих тварин; умертвіння та спалення у визначеному ДНПК місці свиней з ознаками захворювання

У зоні нагляду проводять:

Збори громадян у населених пунктах із проведенням роз'яснювальної роботи щодо вжиття заходів для профілактики чи у разі підозри виникнення АЧС.

- Облік всього свинопоголів'я в господарствах усіх форм власності.

- Знищення бродячих котів і собак гуманними методами, а також проведення дератизації власниками господарств усіх форм власності.

- Заборону торгівлі на ринках живими свинями та продуктами з них, крім отриманих на забійних та переробних підприємствах, які мають експлуатаційний дозвіл, за наявності супровідних ветеринарних документів.

Карантин знімають через 40 діб після виконання всього комплексу заключних ветеринарно-санітарних заходів за рішенням ДНПК. Завезення свиней у неблагополучне господарство, яке працює з дотриманням чинних ветеринарно-санітарних заходів, може здійснюватись не раніше ніж через 40 діб після завершення операцій з очистки, дезінфекції, дератизації та дезінсекції (за потреби) у відповідному господарстві. При цьому завезення свиней починається із завозу індикаторних свиней (не менше 5 % від проектних потужностей підприємства), які були перевірені та дали негативні результати щодо наявності антитіл до вірусу АЧС або походять з господарств, на які не розповсюджуються ніякі обмеження, пов'язані з АЧС. Індикаторних свиней розміщують на території всього господарства та через 45 діб після їх розміщення проводять у них відбір проб та досліджують на наявність антитіл відповідно до керівництва з діагностики. Свиней не дозволяють вивозити з господарств доти, доки не будуть отримані негативні результати серологічних досліджень; якщо у жодної з них не виявлені антитіла до вірусу АЧС, може бути проведено повне відновлення поголів'я. Розведення свиней в особистих селянських господарствах, де було зареєстровано випадки АЧС, дозволяється через 6 місяців після зняття карантину з дотриманням необхідних ветеринарно-санітарних заходів.

Попередня

На початок

Наступна тема