|
|
ЛАТИНСЬКА МОВА Електронний посібник |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
4. ПРИКМЕТНИК. ОСОБЛИВОСТІ ВІДМІНЮВАННЯ ТА
УТВОРЕННЯ СТУПЕНІВ ПОРІВНЯННЯ. ЗАЙМЕННИК |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
4.1. Прикметник (nomen
adіectivum) 4.1.1.Словникова форма прикметника 4.3. Ступені порівняння (gradus
comparationis) 4.4. Суплетивне утворення ступенів порівняння 4.4.1. Аналітичні ступені порівняння 4.1. Прикметник (nomen adіectivum) Прикме́тник – самостійна
частина мови, що виражає ознаку
предмета, граматично виявлену
в категоріях роду, числа і відмінка
та відповідає на питання який? Прикметники
і займенники в латинській
мові мають такі ж граматичні категорії, як і іменник: категорії роду (genus), числа (numĕrus), відмінка (сasus) і відміни (declinatio). 1. Три роди (Genus): а) masculīnum
(m) – чоловічий рід; б) feminīnum
(f) – жіночий рід; в) neutrum
(n) – середній рід. 2. Два числа (Numĕri): а) singulāris
– однина; б) plurālis
– множина. 3. Шість відмінків (Сasus): nominatīvus
(Nom.) – називний відмінок (хто? що?); genetīvus
(Gen.) – родовий відмінок (кого? чого?); datīvus
(Dat.) – давальний відмінок (кому? чому?); accusatīvus
(Acc.) – знахідний відмінок (кого? що?); ablatīvus
(Abl.) – аблатив або орудно-місцевий відмінок (ким? чим? на кому? на чому? де?
коли? звідки?); vocatīvus
(Voc.) – кличний відмінок. 4.1.1.Словникова форма прикметника Прикметник записують у трьох формах і в такій послідовності: 1) masculīnum
(чоловічий рід), 2) feminīnum (жіночий рід), 3) neutrum (середній рід). Наприклад,
magnus, a, um – великий,
а, е. Якщо
прикметник має тільки дві родові
форми, то вказують тільки їх: vulgaris,
e – звичайний, де форма vulgaris
уживатиметься з іменниками
чоловічого і жіночого
роду, а форма vulgarisе ‒ середнього
роду.
4.2. Відміни прикметників Латинські прикметники поділяються на дві великі групи:
до першої групи належать прикметники І–ІІ відмін, до другої – прикметники ІІІ відміни. За зразком І
та ІІ відмін змінюємо прикметники: a) чоловічого
роду із закінченнями -ŭs та -ĕr; б) жіночого
роду на -а; в) середнього
роду на -ŭm. Наприклад: albus,
а, um – білий, a, e; niger,
nigra, nigrum – чорний, a, e; liber,
libera, liberum – вільний, а, е.
Табл. 4.1. Приклад відмінювання прикметників
За зразком прикметників трьох родових закінчень відмінюємо і займенникові прикметники (за шкільною граматикою української мови прикметникові займенники). Наприклад: unus,
a, um ‒ один, одна, одне solus,
a, um ‒ єдиний, а,
е; тільки один, а, е alter,
altera, alterum ‒
один, а, е (з двох); інший,
а, е alius,
alia, aliud ‒ інший, а, е (з багатьох) uter,
utra, utrum ‒ хто (з двох); який, а, е (з двох) uterque,
utraque, ‒ кожний,
а, е (з двох); той і другий, neuter,
neutra, neutrum ‒ ніхто (з двох); жоден, а, е ullus,
ulla, ullum ‒ який- небудь, а, е nullus,
nulla, nullum ‒ жоден totus,
tota, totum ‒ увесь За зразком
ІІІ відміни відмінюються всі інші прикметники.
Табл. 4.2. Приклади відмінювання прикметників 4.3. Ступені порівняння прикметників Прикметник має три ступені порівняння. Gradus positīvus звичайний ступінь: longus
довгий; brevis короткий. Gradus comparatīvus
вищий ступінь: longior,
longius довший; brevior, brevius коротший. Gradus superlatīvus
найвищий ступінь longissimŭs
найдовший, brevissimŭs
найкоротший У латинській мові функціонують синтетичні (однослівні) й аналітичні (двослівні) ступені порівняння. Найпродуктивнішими є синтетичні
форми ступенів порівняння. Вищий
ступінь порівняння утворюється за допомогою суфіксів -ior у чоловічому й жіночого родах та
-ius у середньому роді, що їх
приєднують до практичної основи прикметника. У відмінковій формі Gen. sing. усі
три роди мають закінчення
-ioris. longus,
a, um довгий long-ior, long-ius довший brevis,
e короткий brev-ior, brev-ius
коротший У вищому ступені прикметники потрібно відмінювати як іменники ІІІ відміни. Найвищий
ступінь переважно утворюють за допомогою суфікса issim та закінчень -ŭs, -ă, -ŭm: longus,
a, um
longissimŭs, ă, ŭm
найдовший brevis,
e brevissimŭs, ă, ŭm
‒ найкоротший
4.4. Суплетивні форми ступенів
порівняння прикметника У латинській мові, як і низці інших індоєвропейських
мов,
ступені порівняння прикметника можуть утворюватися від інших основ. Це суплетивні форми. Наприклад,
прикметники bonus, a, um хороший, malus, a, um поганий, parvus,
a, um малий, multi, ae, а численні, magnus, a, um великий утворюють ступені порівняння від інших основ. 4.4.1. Аналітичні ступені порівняння Аналітичні
форми ступенів порівняння утворюємо, додаючи прислівник magis для утворення вищого ступеня, а прислівник maxĭme ‒
для найвищого. magis
idoneus, a, um більш зручний magis
necessarius, a, um більш потрібний maxime
idoneus, a, um найбільш зручний maxime
necessarius, a, um найбільш потрібний 4.5. Займенник(pronomen) Займенник – самостійна
частина мови,
яка вказує на предмети, ознаку предмета, кількість, але
не називає їх. Відповідає на питання хто?, що?, чий?, скільки? Особові
займенники (Pronomĭna
personalia): ego – я; tu – ти; nos
– ми; vos – ви Зворотний
займенник (Рronōmen reflexīvum) sui (себе) Неозначені
займенники (Pronomĭna
indefinīta) утворюються
від питальних займенників quis, quid і qui, quae,
quod за допомогою додавання часток неозначеності ali-, -quam, -piam, -dam, -vis, -libet,
-que, -cum (que), які можуть
вживатися перед займенником
або після нього: quidam (m), quaedam (f), quoddam (n) – якийсь, якась, якесь Заперечні
займенники (Pronomĭna
negatīva): nemo – ніхто; nihil – ніщо Питальні
займенники (Pronomĭna
interrogativa) quis? quid? – хто?, що?; qui?, quae?,
quod? – який, а, е? Вказівні
займенники (Рronomĭna
demonstratīva): а) ille, illa, illud – той, та, те (вказує на найвіддаленіший
предмет); б) iste, ista,
istud
– цей, ця, це; той, та, те (вказує на
предмет поблизу особи); в) is, ea, id – цей, ця, це; той, та, те; він, вона, воно; г) hic, haec, hoc – цей, ця, це (вказує
на предмет, який найближчий
до того, хто говорить). Вказівні
займенники відмінюються,
як прикметники першої і другої відміни (чоловічий і середній рід за другою відміною, жіночий – за першою) з двома особливостями: а) у родовому відмінку
однини вони мають закінчення -īus (m, f, n); б) у давальному
відмінку однини закінчення -і (m, f,
n). Відносні
займенники (Рronomĭna
relatīva) qui (m), quae (f), quod (n) – який, яка, яке; чий, чия, чиє; котрий, котра, котре. Присвійні
займенники (Рronomĭna
posessīva) meus, a, um – мій, моя, моє, tuus,
a, um – твій, твоя, твоє suus,
a, um – свій, своя, своє noster, tra, trum
– наш, наша, наше vester, tra, trum
– ваш, а, е. Питання для самоконтролю 1. Які граматичні категорії мають прикметники і
займенники? 2. В яких формах записують прикметники? 3. На які відміни поділяються прикметники? 4. Скільки і які ступені порівняння
прикметників? 5. Що таке суплетивні форми ступенів порівняння
прикметника? |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
