АНАЕРОБНІ ІНФЕКЦІЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

1. АНАЕРОБНА ЕНТЕРОТОКСЕМІЯ МОЛОДНЯКУ

1. Анаеробна ентеротоксемія молодняку

Анаеробна ентеротоксемія телят і анаеробна дизентерія ягнят – гостра токсикінфекція новонароджених телят і ягнят, що проявляється геморагічною діареєю, токсемією і загибеллю.

Дизентерію ягнят, як кривавий пронос, вперше описали в 1885 році П.А. Кулєшов та інші. Етіологію захворювання вивчали Деллінг та Гайгер (1922).

Збудник хвороби – Clostridium perfringens типу В – у ягнят; D, рідко А, С – у телят. Клостридії ‒ це нерухомі короткі, 4‒8 мкм, товсті, 1‒1,5 мкм, грампозитивні анаеробні палички з обрубленими або ледь заокругленими краями (рис. 1).

Рис. 1. Clostridium perfringens (мікрофото)	Рис. 2. Clostridium perfringens (мікрокартина, фарбування за Грамом)

За Грамом фарбуються позитивно (рис. 2), є постійними мешканцями травного каналу у здорових дорослих тварин, дуже поширені у зовнішньому середовищі. В організмі тварин та на живильних середовищах з кров’яною сироваткою утворюють капсули і спори, які розміщені центрально, тому клостридії мають вигляд веретена. Добре ростуть на живильних середовищах для анаеробів – Кітт-Тароцці, Вілліса-Хобса, Вільсона-Блера, глюкозо-кров’яному агарі Цейсслера, мозковому та молочному середовищах. Ріст на рідкому м’ясо-печінковому живильному середовищі відмічається вже через 2 год після посіву, характеризується значним помутнінням бульйону, інтенсивним газоутворенням. Через 2–3 доби ріст припиняється, клостридії поступово осідають на дно, утворюючи значний осад, середовище стає прозорим. На поверхні глюкозо-кров’яного агару Цейсслера формують округлі опуклі колонії з рівними краями, спочатку сірувато-білого, а згодом світлозеленого кольору. Навколо колоній чітко проглядається зона гемолізу. На мозковому середовищі спостерігається швидкий ріст та інтенсивне спороутворення, середовище набуває рожевого кольору. Молоко під час росту клостридій швидко згортається, потім зброджується, виділяючи газ (рис. 3).

Рис. 3. Тест на згортання молока клостридіями	Рис. 4. Чорні колонії Clostridium perfringens на залізо-сульфітному агарі Вільсона-Блера

На залізо-сульфітному агарі Вільсона-Блера клостридії вже через 1–2 год утворюють зелено-чорні колонії, у стовпчику агару ‒ дископодібні, сочевицеподібні колонії (рис. 4).

Спостерігається почервоніння, опалесценція середовища Вілліса-Хобса. Клостридії мають різко виражені цукролітичні властивості, зброджують майже всі вуглеводи з утворенням кислоти й газу, розріджують желатин. В організмі тварин і на живильних середовищах утворюють сильні токсини. До збудника чутливі морські свинки, кролики, голуби, білі миші. Клостридії дуже стійкі у зовнішньому середовищі: в ґрунті зберігаються 16–20 міс., у воді ‒ близько 20 міс., на поверхні шерсті ‒ понад 2 роки. Під час кип’ятіння гинуть лише через 15–20 хв. Швидко інактивуються 10% гарячим (70–80 °С) розчином їдкого натру, 5–10% розчином формальдегіду, 15% гарячим розчином сірчано-карболової суміші, розчином хлорного вапна, що містить 5% активного хлору.

Комплексна діагностика анаеробної ентеротоксемії молодняку

Епізоотологічний метод діагностики. Анаеробною дизентерією хворіють новонароджені ягнята віком від декілька годин до 10 днів, найчастіше в 2‒5 днів (рис. 5). У старшому віці хворіють рідко. Телята хворіють на 3–10 день після народження.

Рис. 5. Сприйнятливі до анаеробної дизентерії ягнята

Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, які виділяють збудник з калом, а також клнічно здорові мікробоносії, в кишечнику яких клостридії розмножуються і періодично виділяються в зовнішнє середовище.

Хвороба неконтагіозна. Зараження відбувається аліментарним шляхом під час ссання вим’я, облизування інфікованих об’єктів (рис. 6).

Рис. 6. Зараження ягнят під час ссання

Розповсюдженню сприяють неізольовані із загального стада вівцематки, у яких ягнята загинули від дизентерії, так як їх вим’я інфіковане. Не меншу небезпеку складають незнезаражені місця їх загибелі. Важливе значення в розповсюдженні хвороби відіграють здорові тварини – бактеріоносії (рис. 7).

Рис. 7. Дорослі вівцематки-бактеріоносії

Захворювання має сезонний характер і проявляється в період масових окотів. Однією з причин виникнення захворювання є неповне охоплення вакцинацією поголів’я вівцематок, зниження активності формування колострального імунітету на основі низької вгодованості.

Відмічено, що на анаеробну дизентерію хворіють ягнята, одержані від овець з високою молочною продуктивністю, а також одержані в результаті міжпородного схрещування. У телят, що перебувають на відгодівлі, анаеробну ентеротоксемію може спровокувати надмірне згодовування свіжоскошеної зеленої маси, коренеплодів, що містять значну кількість вуглеводів.

В одних господарствах хворобу реєструють щорічно, в інших – не зустрічається упродовж декількох років, що залежить від сприятливих факторів.

Характерним є зростання епізоотичного спалаху від поодиноких випадків до масового ураження ягнят до 15‒20 днів після появи перших випадків. На початку спалаху захворюють слабі тварини з низькою резистентністю, а потім збудник через пасажі на сприйнятливих організмах підвищує свою вірулентність і вражає нормально розвинених тварин. Це і пояснює те, що часто інфекційне захворювання не проявляється на початку окоту, а спостерігається в середині окоту масова загибель.

У неблагополучних господарствах захворюваність коливається із року в рік – від поодиноких випадків до 15–30% ягнят неблагополучної отари. Якщо своєчасно не надати допомогу, то летальність може сягнути 100%.

Клінічний метод діагностики. Захворювання розвивається за типом кишкової інтоксикації. Токсин С. perfringens типу В, окрім гемолітичної, некротичної та летальної дії, має лейкотоксичний фактор, який нейтралізує фагоцитарну активність організму і підсилює розвиток захворювання. Виникнення дизентерії ягнят у перші дні життя пояснюється руйнівною дією трипсину на бета-токсин. Внаслідок зменшеного вироблення трипсину в цей період, а також наявність інгібітору токсину в молозиві, ягнята захворюють дизентерією. Тварини старше 15-денного віку не хворіють, бо у них виробляється достатня кількість трипсину, який нейтралізує дію бета-токсину.

Інкубаційний період у разі анаеробної дизентерії триває до 5‒6 годин, рідко 2‒3 дні. У більшості випадків ягнята хворіють у перші 3 дні після народження. Ягнята старше 15 днів зазвичай дизентерією не хворіють. Перебіг хвороби розрізняють надгострий, гострий, підгосторий та рідше – хронічний.

Рис. 8. Ягня, яке загинуло внаслідок надгострого перебігу захворювання

У разі надгострого перебігу ягнята гинуть раптово, без виражених клінічних ознак або хвороба може тривати не більше 2‒4 годин (рис. 8).

У зв’язку з цим характерними клінічними ознаками є ураження ЦНС – порушення координації руху, судоми, а іноді незадовго до загибелі фекалії можуть бути рідкими і кров’янистими.

У разі гострого перебігу відмічають пригнічений стан, діарею з пухирцями газу. Фекалії в подальшому стають густими, темними з домішками крові та слизу. Хворе ягня зігнуте, не реагує на подразники. Шерсть навколо ануса забруднена фекаліями (рис. 9).

Рис. 9. Зовнішній вигляд ягнят за гострого перебігу

анаеробної дизентерії

На початку захворювання можливе підвищення температури тіла до 41‒ 42 ^оС, дихання і пульс прискорені. Хвороба триває від декількох годин до декількох днів і ягня гине за прогресивної слабкості (рис. 10).

Рис. 10. Ягня перед загибеллю з ознаками прогресивної слабкості

У разі підгострого перебігу хвороба має затяжний характер з менш вираженими клінічними ознаками. У окремих тварин хвороба може тривати до 2 тижнів. Хворе ягня лежить у стані прострації і виснаження, з проносом, при якому фекалії спочатку жовтого, а потім зеленого кольору, в подальшому більш густіші, чорного кольору з домішками крові, пухирців газу і слизу. У разі проносу тварини тужаться, вигинають спину. На початку захворювання температура тіла може підвищуватися до 41 ^оС, потім виснаження і загибель. У рідких випадках за хронічного перебігу симптоми можуть бути нечітко вираженими, хвороба при цьому затягується і ягнята видужують. Видужання триває повільно, ягнята відстають у рості та розвитку і часто гинуть з різних причин.

У телят спостерігають кривавий пронос, фекалії з бульбашками газу, синюшність слизових оболонок, іноді судоми, паралічі кінцівок (рис. 11). Захворюваність становить 5–10%, летальність ‒ близько 100%. У телят старшого віку хвороба може супроводжуватись ознаками метеоризму, тонічних судом, плавальних рухів, без кривавого проносу.

Рис. 11. Теля, хворе на анаеробну ентеротоксемію

за гострого перебігу

Патологоанатомічний метод діагностики. Трупне задубіння виражене чітко, здутість середнього ступеня, слизові оболонки анемічні, область анусу забруднена фекаліями (рис. 12).

Рис. 12. Труп теляти, що загинуло внаслідок анаеробної

ентеротоксемії

Під час розтину знаходять у порожнинах тіла, а також у серцевій сумці жовтий або червоний ексудат, іноді драглисту масу. Серце дещо розширене, серцевий м’яз дряблий, сіро-червоного кольору, з крапчастими та полосатими крововиливами під епікардом та на ендокарді. Печінка часто збільшена, кровонаповнена, дряблої консистенції (явища гострого гепатиту). Селезінка без видимих змін. Легені набряклі, нирки кровонаповнені. Найхарактерніші зміни знаходять у тонкому відділу кишечника. Сичуг злегка з запаленням, часто переповнений звернутим молоком. В одних випадках кишечник з геморагічними запаленнями по всій довжині, темно-червоного кольору, заповнений слизово-кров’янистим вмістом. В інших випадках окремі осередки з запальними ділянками, з наявністю виразок і округлими некротичними осередками від 3 до 6 мм у діаметрі, оточених геморагічною зоною. Мезентеріальні лімфовузли збільшені, соковиті, іноді з крововиливами. За надгострого перебігу дизентерії відсутні патологоанатомічні зміни в кишечнику, крім гіперемії судин і катаральних явищ, а також гіперемії та набряковості мезентеріальних лімфовузлів.

Лабораторний метод діагностики. Діагноз на анаеробну дизентерію ставлять на підставі комплексного дослідження. Заздалегідь хворобу діагностують на підставі епізоотологічних даних, клінічної картини і патологоанатомічних змін. Наявність у загиблих ягнят геморагічного энтерита або некротичних виразок на стінці кишечника можна розглядати як діагностичну ознаку. Остаточний діагноз ставлять на підставі результатів бактеріологічного і серологічногого досліджень.

Матеріалом для лабораторного дослідження є свіжий труп або перев'язаний відрізок ураженого кишечника, частини паренхіматозних органів, брижові лімфовузли, трубчаста кістка і стерильно узятий вміст тонкого відділу кишечника. Матеріал беруть не пізніше 3 годин після загибелі.

Під час виявлення токсину у фільтраті вмісту кишечника або виділеної культури визначають його тип в РН на білих мишах з тіпоспецифічними сироватками. Термін дослідження ‒ 8 діб.

Диференціальний діагноз

Під час встановлення діагнозу необхідно виключити сальмонельоз, ешеріхиоз, кокцидіоз.

У разі сальмонельозу хворіють не тільки новонароджені ягнята у віці 1‒5 днів, але і старшого віку, селезінка збільшена, пульпа стікає з поверхні розрізу. Під час розтину ягнят, загиблих від дизентерії, в кишечнику виявляють характерні для цього захворювання некротичні вогнища і виразки в слизовій оболонці, чого не спостерігають у разі сальмонельозу.

У разі ешерихіозу ягнята хворіють з перших днів життя до 5‒1 міс. У ягнят відлучного періоду селезінка сильно збільшена, а під капсулою ‒ смугасті і крапчасті крововиливи. Ешерихіоз виключають на підставі кінцевих епізоотологічних даних і результатів лабораторних досліджень.

У разі кокцидіозу захворюють ягнята не старшого віку, а новонароджені. Хвороба протікає менш гостро упродовж 2 днів, летальність не перевищує 1‒25%. Зміни в кишечнику в основному локалізуються в товстому відділі. У мазках-відбитках у запалених ділянках кишечника виявляють кокцидії.

Імунітет і специфічна профілактика. Імунітет антитоксичний, тварини, що перехворіли, набувають стійкої несприйнятливості до повторного захворювання. У ягнят, одержаних від вакцинованих вівцематок, формується колостральний імунітет, що зберігається до 1,5 місяця.

Для профілактики дизентерії ягнят вакцинують вівцематок перед окотом. Для цього застосовують полівалентну концентровану гідроокисалюмінієву вакцину і полівалентний анатоксин проти клостридіозів овець. Для пасивної імунізації застосовують антитоксичну сироватку проти анаеробної дизентерії ягнят і інфекційної ентеротоксемії овець.

Профілактика і заходи боротьби

Суягних вівцематок забезпечують повноцінною годівлею, особливо в останню третину вагітності, коли формування плоду найінтенсивніше. Суворо дотримувати правил гігієни під час підготовки до проведення окоту. У приміщеннях забезпечують ветеринару санітарний режим, не допускають вогкості, грязі та протягів. Періодично проводять очищення і дезінфекцію приміщень для новонароджених, у пологових відділеннях, у профілакторіях та інвентарю, призначеного для догляду за тваринами.

Після окоту у маток обмивають і дезінфікують родові шляхи і вим’я після народження ягняти. Проводять своєчасне випоювання новонароджених молозивом, особливо першеий раз, не пізніше 1‒2 год після народження. У приміщеннях проводять очищення і дезінфекцію 10% розчином хлорного вапна, 5% емульсією креоліну.

У неблагополучному господарстві вакцинації піддають все поголів’я овець, починаючи з 3-місячного віку згідно з настановою щодо застосування вакцини або поліанатоксину. У господарствах, неблагополучних щодо дизентерії ягнят і злоякісного набряку овець профілактичну вакцинацію суягних маток проводять за 1,5‒2 місяці до початку окоту. З профілактичною метою вакцину вводять двократно з інтервалом між першим і другим введенням 20‒30 днів в дозах: дорослі вівці 1 введення 2 мл, друге ‒ 3 мл, ягнята до 6-місячного віку 1 введення 1 мл, друге ‒ 1,5 мл. Після досягнення 6-місячного віку ягнят ревакцинують двократно в дозах, передбачених для дорослих овець.

У стаціонарно неблагополучних господарствах через 3 місяці після другої вакцинації проводять одноразову ревакцинацію вівцепоголів’я в дозі 3 мл для підтримки у щеплених тварин імунітету достатньої напруженості. Вимушену вакцинацію у разі появи захворювань серед нещепленого поголів'я овець проводять у будь-які терміни. Інтервал між щепленнями скорочується до 12‒14 днів. Вакцинації не підлягають виснажені і хворі тварини. У період проведення щеплень кастрації і стриження овець заборонено. Щеплення проводять не раніше, ніж за 2 тижні до операції або через 2 тижні після операції. Після проведення вакцинації не допускають тривалих перегонів, різкого переохолодження і перегріву вакцинованих тварин.

Поліанатоксин вводять підшкірно двократно перед окотом з інтервалом 20‒25 днів у безшерсту область за ліктьовим суглобом у таких дозах: дорослі тварини і молодняк від 4 місяців і старше 5 см³, ягнята у віці від 1,5 до 4 місяців 3 см³. Для створення клострального імунітету у молодняку, що народжується, рекомендується вакцинувати вівцематок таким чином, щоб друге щеплення проводилося за 45‒60 днів до окоту.

Під час виникнення спалаху дизентерії ягнят важливе значення має своєчасне застосування антитоксичної сироватки всьому молодняку, що народився.

У господарствах (отарах) стаціонарно неблагополучних по анаеробній дизентерії, викликаній типом В, сироватку вводять підшкірно всім ягнятам, що народилися, упродовж перших годин життя з профілактичною метою, в дозі 50 АЕ підшкірно. Введення сироватки повністю профілактує розвиток захворювання.

У тварин, оброблених сироваткою, захисний рівень антитіл зберігається упродовж 10‒14 днів.

Лікування. Ефективне лише на початку хвороби. Для лікування застосовують антитоксичну сироватку проти анаеробної дизентерії ягнят та інфекційної ентеротоксемії овець. З лікувальною метою сироватку вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно в дозі 100‒200 А.Е. Сироватку можна застосовувати в поєднанні з антибіотиками тетрациклінового ряду. Хворих утримують ізольовано (підсисних ягнят з матерями) і обслуговують окремо від здорового поголів'я. Хороший лікувальний ефект від застосування синтоміцина в дозі 0,1‒0,2 г перорально 2‒3 рази на день упродовж 3 днів. Норсульфазол задають з кормом 2‒3 рази у день в дозі 0,04‒0,06 г/кг.

Враховуючи стійкість збудника, для дезинфекції рекомендується застосовувати гарячий 10% розчин їдкого натру, 10% розчин сірчано-карболової суміші, 5% розчин формальдегіду, розчин хлорного вапна, що містить 25% активного хлору. Допускається дезінфекція приміщень у присутності тварин: гіпохпорит натрію, що містить 5‒6% активного хлору; 0,2‒0,3% глутаровий альдегід.

На початок

Наступна тема