АКУШЕРСТВО, ГІНЕКОЛОГІЯ ТА БІОТЕХНОЛОГІЯ ВІДТВОРЕННЯ ТВАРИН

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Глосарій

Список використаних джерел

Додатки

Укладачі

3. ГІНЕКОЛОГІЯ І АНДРОЛОГІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН

3.2. Гінекологічні захворювання

3.2.1. Стимулювання статевої функції тварин.

3.2.2. Захворювання вульви і піхви.

3.2.3. Хвороби шийки матки.

3.2.4. Хвороби матки: гострі і хронічні ендометрити, новоутвори матки. Атрофія матки.

3.2.5. Хвороби яєчників і яйцепроводів. Фолікулярні кісти. Кісти жовтих тіл. Гіпофункція і гіпоплазія яєчників.

3.2.6. Персистентне жовте тіло.

3.2.7. Німфоманія. Анафродизія.

3.2.8. Андрологія – наука про патологію статевої функції самців (препуція, калитки сім’яників і їх придатків, статевого члена).

3.2.9. Андрологічна диспансеризація.

3.2.1. Стимулювання статевої функції тварин

У господарствах проводять біологічну, механічну, фармакологічну стимуляцію відтворної функції корів через 25–30 діб після розтелу і телиць парувального віку 15–18 міс, живою масою не менше як 340–350 кг, якщо вони не виявляють статевої охоти і тічки через гіпофункцію статевих органів.

Механічна стимуляція полягає в ректальному масажі матки і яєчників корів по 5 хв протягом 5–6 діб, починаючи з 20–25-ї доби після розтелу. Масаж матки доцільно поєднувати із зрошуванням піхви і шийки матки 1% розчином натрію хлориду або бікарбонату натрію при температурі 40–42°С. Масаж застосовують при субінволюції матки без ознак її запалення.

Біологічна стимуляція здійснюється за допомогою бугаїв-пробників, яких готують з числа активних у статевому відношенні бугайців віком 15–18 міс з розрахунку 1 гол. на 100 корів або телиць парувального віку. Пробників утримують в окремих стійлах і годують як бугаїв-плідників. Їх випускають на 1,5–2 год вранці і ввечері щодня на кормовигульний майданчик або утримують у стаді (рис. 1).

Рис. 1. Утримання бугая-пробника разом із коровами (біологічна стимуляція)

Фармакологічна стимуляція відтворної функції корів. Для лікувально-профілактичної активізації репродуктивних органів застосовують тканинні препарати. Біостимульгін (тканинний препарат із посліду корів) вводять внутрішньом’язево в дозі 30–50 мл тричі через 1–2 доби, препарат печінки – в дозі 20–30 мл тричі з інтервалом 7 діб. Нерідко введення цих препаратів поєднують з нейротропними або гормальними, особливо за наявності персистентних жовтих тіл в яєчниках чи при ановуляторних статевих циклах. Стимулюючий і загальнотонізуючий вплив на організм справляє внутрішньовенне введення 0,5% розчину новокаїну на фізіологічному розчині або одночасно з 40% розчином глюкози в дозі 100–150 мл 2–3 рази з інтервалом 48–72 год. З цією метою внутрішньом'язево вводять свіже молоко в дозі 20–25 мл 2–3 рази з проміжком 48 год.

Для активізації моторної функції матки підшкірно або в м'язи вводять 50–60 МО окситоцину (рис. 2) або 4–5 мл пітуїтрину.

Рис. 2. Препарат окситоцин (загальний вигляд)

Простагландини та їх синтетичні аналоги (естрофан, еструмат, ензапрост тощо) (рис. 3).

Рис. 3. Препарат естрофан, ензапрост (загальний вигляд)

Вводять тваринам внутрішньоьм'язово для регресії жовтого тіла яєчників, активізації росту фолікулів і прояву статевої охоти через 30–40 діб після розтелу. Для активізації статевої функції корів використовують простогландин. Від початку введення препарату до прояву статевої охоти 2–4 доби і більше. Ці препарати не можна вводити тільним коровам. Естрофан вводять повторно з інтервалом 10 діб і через 72–76 год проводять осіменіння корів двічі з проміжком 20–24 год. Еструмат і ензапрост уводять коровам у дозі 5 мл.

Для імунної стимуляції використовують прооварін, який уводять коровам чи телицям внутрішньоьм'язово в дозі 1–2 мл на 100 кг живої ваги двічі з проміжком 2–3 доби. Пред введенням препарат розводять фізрозчином у співвідношенні 1 : 5.

Вітамінно-нейротропний спосіб стимуляції полягає в тому, що телицям або коровам після розтелу внутрішньоьм'язово вводять тривіт у дозі 6–10 мл тричі з інтервалом 5–7 діб, а при останньому введенні вітамінів проводять ін’єкції нейротропних препаратів (0,1% розчин карбохоліну чи 0,5% розчин прозерину) (рис. 4) в дозі 2–3 мл двічі з інтервалом 48 год.

Рис. 4. Препарат прозерин (загальний вигляд)

3.2.2. Захворювання вульви і піхви

Серозний вестибуло-вагініт проявляється значним випотіванням в уражені тканини серозного ексудату, набряком їх, болючістю, набуханням слизової оболонки органа, появою крапкових (рис. 5) та смугастих крововиливів, хоча загальний стан тварини залишається без змін. При сильно вираженому запаленні на слизовій оболонці вульви можуть з’являтися пухирці, ерозії, некротичні ділянки.

Рис. 5. Крапкові крововиливи

Із статевої щілини тривалий час виділяється слиз. Статевий цикл буває переважно ритмічним, з яскраво вираженими феноменами стадії збудження.

Діагноз ставлять на основі анамнестичних даних і клінічного дослідження тварини.

Прогноз відносно відновлення нормальної функції відтворення нащадків благополучний.

Лікування. Застосовують почергові зрошення в’яжучими та припікаючими розчинами (5–10% танін, 1 : 500–1 000 калію перманганат, 15–30 : 1 000 мідь чи цинку сульфат, настоянка ромашки та ін.), мазі, дезінфікуючі тампони чи свічки, новокаїнову блокаду за В.І. Завірюхою, пухке дренування піхви з допомогою тампона Мікулича, просоченого синтоміциновою або стрептоцидовою емульсіями, розчином новокаїну з антибіотиками. Процедури повторюють через 4–5 днів не більше 3–4-х разів.

Рис. 6. Хронічний катаральний вестибуловагініт

Гострий та хронічний катаральний вагініт та вестибуліт (vaginitis et vestibulitis catarrhalis acuta et chronica). При гострому перебігу хвороби у тварини спостерігають набряки, почервоніння, смугасті та крапкові крововиливи на слизовій оболонці, вона вкрита каламутним ексудатом, що виділяється із статевої щілини і засихає на корені хвоста у вигляді сіро-жовтих плівок та кірочок.

Хронічний катаральний вестибуло-вагініт проявляється ущільненням та блідістю слизової оболонки з вузликовими ущільненнями, що виступають у вигляді блідих підвищень на поверхні піхви (рис. 6).

Лікування. Проводять зрошення присінку та піхви 1–2% розчином двовуглекислої соди з наступним спринцюванням асептичними розчинами чи застосуванням мазей, тампонів з сульфаніламідними препаратами, комбінованих емульсій антибіотиків, гінекологічних свічок (метрициклін, фуразолідонові свічі, свічки Антисепт ЙВС) рис. 7.

Рис. 7. Внутріматкові свічі: а – метрициклін; б – свічки Антисепт; в – фуразолідонові свічі

Рис. 8. Флегмонозний вульвіт

Флегмонозний вульвіт, вестибуліт і вагініт (vulvitis, vestibulitis et vaginitis phlegmonosa) виникає на ґрунті травматичних пошкоджень або як ускладнення гнійного запалення геніталій і проявляється розлитою гнійною інфільтрацією міжм’язової та підслизової сполучної тканини (рис. 8), іноді з утворенням абсцесів між присінком та прямою кишкою або ж некрозом слизової оболонки. Тканини присінку сильно набряклі, болючі, їх слизова оболонка почервоніла з виразками, ділянками гангренозного розпаду, при затяжному перебігу хвороби – з рубцями та спайками. В піхві – гнійно-іхорозна маса з домішками обривків тканин.

Лікування. Роблять розтин абсцесів у просвіт статевої трубки з наступними частими зрошеннями асептичними розчинами, тампонуванням та дренажуванням з використанням емульсій та мазей.

3.2.3. Хвороби шийки матки. Запалення шийки матки (cervicitis)

Залежно від глибини ураження шарів шийки матки розрізняють цервіцит: ендоцервіцит – запалення слизової оболонки, міоцервіцит – запалення слизової і м’язової оболонки, перицервіцит – запалення серозної оболонки. Практично завжди буває змішане запалення тканин шийки матки.

Етіологія. Ускладнення вагініту, ендометриту, інфікування ран, тріщин, ерозій, що виникли під час родів, грубе маніпулювання при штучному осіменінні.

Симптоми. При хронічному цервіциті за нормального стану присінку і піхви із статевої щілини виділяється ексудат. Слизова оболонка піхвової частини шийки матки гіперемійована, її складки потовщені, канал відкритий і з нього виділяється ексудат. При ректальному дослідженні шийка матки виявляється ущільненою, за гострого запалення – болючою. Ритм статевого циклу буває нормальним, але тварина після осіменіння не запліднюється.

Діагноз. Огляд шийки матки при вагінальному дослідженні з врахуванням даних анамнезу (перебіг родів) і результатів ректального дослідження є основною підставою для визначення діагнозу.

Лікування. Вибір тактики лікування залежить від причини захворювання. За одночасного перебігу вагініту і цервіциту в порожнину піхви вводять тампони, просочені емульсіями синтоміцину або стрептоциду, маззю Конькова, розчинами антибіотиків, трициліном. Застосовують парасакральну анестезію за В.І. Завірюхою. Блокаду повторюють щоденно протягом 5–7 днів. Тріщини і виразки слизової оболонки обробляють йод-гліцерином.

Рис. 9. Шари шийки матки

Рис. 10. Гіпертрофія піхвової частини шийки матки:

1 – слизова оболонка піхви; 2 – гіпертрофовані складки шийки матки; 3 – канал шийки матки

Індурація шийки матки (induratio cervicis). Внаслідок хронічного цервіциту, що виник на ґрунті розриву стінки шийки матки під час родів, розвивається гіперплазія з наступною гіпертрофією тканин шийки та їх індурацією.

Симптоми. Шийка матки щільна, канал звужений або навіть непрохідний, її рухливість обмежена, порожнина матки збільшена в результаті накопичення в ній слизу (рис. 10).

Діагноз ставлять за даними анамнезу, ректального і вагінального дослідження, зондування каналу шийки матки. У переважній більшості випадків зміни в стінці шийки матки незворотні, тварини залишаються неплідними і їх вибраковують.

Неправильне положення шийки матки. За фізіологічних умов шийка матки займає центральне положення відносно порожнини піхви і може в незначних межах зміщуватись у різні сторони. Стійке зміщення її положення в результаті рубців, що утворилися після розриву стінки або запального процесу в тазовій порожнині, може бути перешкодою для проникнення сперми в матку як при штучному, так і при природному осіменінні тварин.

Діагноз підтверджується при ректальному і вагінальному дослідженні великих тварин. Високопродуктивних тварин осіменяють штучно (корів ректоцервікально). Захворювання не є перешкодою для розвитку вагітності та перебігу родів.

3.2.4. Хвороби матки: гострі і хронічні ендометрити, новоутвори матки. Атрофія матки

Хронічний ендометрит (endometritis chronica). Залежно від характеру ексудату розрізняють катаральний і катарально-гнійний ендометрит, що певним чином визначає ступінь ураження морфологічних структур слизової оболонки стінки матки. Загальний стан хворої тварини практично не змінюється, статевий цикл проявляється ритмічно і повноцінно, але із статевої щілини невеликими порціями постійно або періодично виділяється ексудат. Найбільше виділення його буває під час тічки. При лабораторному дослідженні ексудату в ньому не виявляють муцину, але є сірковмісні амінокислоти і він має підвищені протеолітичні властивості. Ректальним дослідженням можна виявити потовщення і ригідність стінки, збільшені роги матки, наявність в їх порожнині ексудату, флуктуацію.

Хронічний катаральний ендометрит (еndometritis catarrhalis chronica). Патогенез. Тривалий перебіг захворювання обумовлює дистрофічні зміни ендометрію: гіперплазію епітелію ендометрію і залоз, оголення і руйнування стінок залоз, злиття порожнин залоз і утворення кіст. У яєчнику виявляють персистентне жовте тіло. Змінюється внутрішнє середовище матки: рН його коливається в межах від 5,5 до 6, воно містить токсичні для сперміїв і яйцеклітини продукти, а якщо запліднення відбувається, то зародок гине за неможливості імплантації.

Симптоми. Статевий цикл може бути ритмічним і повноцінним, але запліднення не наступає і тварина залишається неплідною. Канал шийки матки відкритий і з нього виділяється ексудат.

Діагноз обґрунтовується результатами клінічного дослідження загального стану тварин, ректального – матки, лабораторного – виділеного ексудату. Відсутність в ексудаті муцину і наявність сірковмісних амінокислот є об’єктивною ознакою хронічного запалення матки.

Хронічний катарально-гнійний ендометрит (еndometritis catarchalis et purule- nta chronica). Проникнення в порожнину матки при хронічному катаральному ендометриті збудників гнійної неспецифічної інфекції (стафілокок, стрептокок, ешеріхія) – основна причина переходу катарального запалення в катарально-гнійне і гнійне.

Патогенез. За присутності гнійної мікрофлори дистрофічні процеси в ендометрії посилюються: епітелій лізується, стінки залоз руйнуються, інфільтрація клітинними елементами наростає, ексудація збільшується. У внутрішньому середовищі матки накопичуються токсичні продукти.

Симптоми. Виділення із статевої щілини ексудату з домішкою гною, слизова оболонка зовнішніх і внутрішніх статевих органів гіперемійована, шийка матки – набрякла, канал шийки матки відкритий і з нього виділяється ексудат, порожнина матки наповнена ексудатом, стінки матки ригідні, при пальпації відчувається флюктуація. Статевий цикл неповноцінний, аритмічний, після осіменіння тварини не запліднюються.

Діагноз. Клінічні ознаки, результати вагінального і ректального дослідження матки, лабораторного ексудату (відсутність муцина і наявність сірковмісних амінокислот) дають підставу безпомилково поставити діагноз.

Субклінічний хронічний ендометрит. Найчастіше зустрічається у корів і сук. В першу стадію збудження статевого циклу після отелення його виявляють у 67% корів. Серед гінекологічних захворювань сук на долю хронічного ендометриту припадає 20,5%.

Етіологія: патологія родів, субінволюція матки, малоефективне і незавершене лікування гострого післяродового ендометриту, недотримання правил і техніки штучного і природного осіменіння, інфікування геніталій.

Патогенез. При запаленні ендометрію і незавершенні інволюції матки у її внутрішньому середовищі накопичуються продукти розпаду білків, секрету залоз та мікроорганізмів, в тому числі і сірковмісні амінокислоти, що діють токсично на спермії.

Симптоми. У більшості тварин статевий цикл ритмічний і повноцінний, але корови не запліднюються. Виділення із матки між стадіями збудження відсутні, і тільки під час тічки при ретельному досліджені слизу можна у ньому виявити домішку ексудату. У кобил статевий цикл аритмічний, під час тічки в піхві накопичується каламутний ексудат слабо кислої реакції (рН 6,5–6,9). Вони не запліднюються або після запліднення наступають ранні аборти.

Лікування ендометриту комплексне: внутрішньовенно вводять 2–3 рази з інтервалом 2 дні по 200–250 мл 40%-го розчину глюкози з 20 мл 5 % аскорбінової кислоти; підшкірно: окситоцину – 20–30 ОД 1–2 рази через 5 днів; пітуїтрин – 3–5 мл 2–3 рази через 3–4 дні; карбохолін – 1–2 мл 0,1% розчин 1–2 рази на добу через 12 годин; прозерин – 3–4 мл 0,5% розчин 1 раз на добу 2–3 дні підряд; тканинний препарат – 5 мл на 100 кг маси тіла 2–3 рази з проміжком 5–7 днів; роблять масаж матки і яєчників 4 дні підряд. Пітуїтрин і окситоцин застосовують після щоденного введення синестролу, діетилситильбестролу або фолікуліну.

Піометра (pyometra). Піометра – ускладнення хронічного гнійного ендометриту, що виникає при закритій шийці матки, при якому в порожнині матки накопичується ексудат. Реєструється переважно у сук і кішок, рідше у корів (рис. 11).

Рис. 11. Піометра у собак

Симптоми у сук і кішок: помарніння, спрага, субфібрильна вечірня температура, лейкоцитоз, збільшення об’єму живота, накопичення ексудату в матці

Лікування: у дрібних тварин тільки оперативне – виділення матки. Післяопераційне лікування повинно бути спрямоване на зняття інтоксикації організму, профілактику запального процесу в черевній порожнині, ятриння рани.

У корів лікування консервативне, направлене на відкриття шийки матки (окситоцин), відновлення скоротливої функції матки, деінтоксикацію організму (внутрішньовенно вводять 10% розчин глюкози, фізіологічний розчин натрію хлориду, 5% розчин аскорбінової кислоти), антибіотикотерапія.

Атрофія матки (atrophia uteri). Атрофія матки належить до найпоширенішої концентричної атрофії, при якій орган зменшується в об’ємі та масі.

Етіологія: неповноцінна і незбалансована годівля за мінеральними речовинами, прив’язне утримання тварин, розлади нейрогормональної регуляції, патологія родів, аборт, персистентне жовте тіло або кіста, склероз або гіпофункція яєчників.

Симптоми. Анафродизія, неповноцінний статевий цикл, зменшення об’єму і дряблість стінок матки, зменшення яєчників; інколи наповнення порожнини матки ексудатом.

Діагноз визначають за результатами ректального дослідження з врахуванням анамнестичних даних (перебігу вагітності, отелу, післяотельного періоду, наслідків осіменіння).

Прогноз обережний, бо відтворювальна здатність корів не завжди відновлюється. Лікування спрямовують на підвищення неспецифічної резистентності організму. Відновлення скоротливої функції матки (тканинна терапія, внутрішньовенне вливан- ня суміші розчинів глюкози, аскорбінової кислоти і кальцію хлориду; інтрааортальне введення розчину новокаїну з окситоцином; в комплексі вітамінні препарати).

Новоутворення у піхві і матці

Пухлини матки – це переважно доброякісні новоутворення неепітеліального походження. Серед них реєструються лейоміома, фіброміома, фіброаденома, ліпома, ендометріальні поліпи.

Лейоміома – гормональнозалежна пухлина, утворена клітинами м’язової і сполучної тканин, що проникають глибоко в стінки матки. Серед пухлин піхви і зовнішніх статевих органів переважають доброякісні – лейоміома і венерична перевинна саркома, а на шкірі вульви – плоскоклітинна карцинома. Лейоміома стінки піхви або присінку має грушоподібну форму, може бути різної величини, ззовні покрита слизовою оболонкою, сіро-білого забарвлення, добре васкуляризована, часто випинається із статевої щілини.

Симптоми. Неповноцінні статеві цикли, збільшення розмірів матки, фібриляція стінок, їх горбкуватість. Головна ознака – тривала неплідність.

Діагноз визначають за даними анамнезу, характером прояву статевого циклу, результатами ректального дослідження, сонографії або лапаротомії.

Лікування. Великих тварин вибраковують, а у домашніх м’ясоїдних пухлини видаляють оперативним шляхом.

3.2.5. Хвороби яєчників і яйцепроводів

Запалення яйцепроводів – сальпінгіт.

Етіологія: функціональні розлади матки, запальні процеси в матці, яєчниках, черевній і тазовій порожнині, заочеревинні абсцеси та флегмони, механічне пошкодження під час родів, ректальній діагностиці тільності, масажі яєчників.

Патогенез. Залежно від причинного фактора може виникати зяяння слизової оболонки (endosalpingitis), м’язового шару (myosalpingitis) або серозного покриву (perisalpingitis) яйцепроводу. Перебіг запального процесу може бути гострий і хронічний, а за характером ексудату – катаральний і гнійний. Окремі автори відмічають туберкульозний сальпінгіт.

Симптоми. Статевий цикл ритмічний і повноцінний, а тварини не запліднюються. Яйцеводи потовщені, доступні для пальпації через стінку прямої кишки, інколи зростаються з оточуючими органами і тканинами (рис. 12)

Діагноз можна поставити за результатами пальпації яйцепроводів через стінку прямої кишки. В.І. Шніцар запропонував спеціальний прилад для продування яйце- проводів (пертурбації).

Прогноз при хронічному односторонньому сальпінгіті сприятливий, двосторонньому – песимістичний.

Лікування. Застосування при гострому сальпінгіті антибіотикотерапії і хромогідротерапії з додаванням до метиленової синьки антибіотиків дає позитивний ефект. Новокаїнова блокада за В.І. Завірюхою, тканинна терапія, масаж яйцеводів при хронічному перебігу запалення, яке діагностовано своєчасно, в окремих тварин теж дає позитивний ефект. У більшості випадків хворих тварин вибраковують за тривалої неплідності.

Рис. 12. Запалення яйцепроводів

Гіпоплазія яєчників (hypoplasia ovariorum), недорозвиненість і афункціональний стан статевих залоз пов'язані з порушеннями у ході онтогенезу. Найчастіше буває у телиць і свинок. Одночасно залишаються недорозвиненими й інші статеві органи (матка, яйцепроводи, піхва).

Етіологія. Причинами цієї патології є вирощування телиць з нежиттєздатних телят-гіпотрофіків, матері яких протягом вагітності мали дефіцитну і неповноцінну годівлю, які перехворіли після народження диспепсією або іншими хворобами і мали незадовільні умови утримання і годівлі у перші 6 місяців після народження. По досягненню цими тваринами віку фізіологічної зрілості статеві цикли не проявляються, матка при ректальному дослідженні пальпується у вигляді невеликого тоненького сполучнотканинного тяжа, а яєчники – не більше горошини.

Ознаки. Гіпоплазія характеризується анафродизією, зменшенням розмірів гонад (менше 2,0 х 1,5 х 1,5 см), кількості фолікулярних клітин і везикулярних фолікулів та клітин жовтого тіла.

Рис. 13. Макроскопічний вигляд яєчників за гіпоплазії

Рис. 14. Ехограма яєчника за гіпоплазії: 1 – тканини яєчника, 2 – ехопозитивна білкова оболонка

Діагностику гіпоплазії яєчників доцільно проводити з 35-ї доби після родів, враховуючи дані анамнезу, транс-ректального і ультразвукового дослідження. З даних анамнезу у корів спостерігається анафродизія. За транс ректального дослідження яєчники мають розміри менше 2, 0 х 1,5 х 1,5 см, гладеньку поверхню, відсутність функціональних утворень (рис. 13). За ультразвукового дослідження у яєчниках візуалізується неоднорідна ехоструктура тканин, ущільнення кіркового шару гонад у вигляді ехопозитивної ділянки, без везикулярних фолікулів і жовтих тіл (рис. 14).

Лікування. Корів з гіпоплазією яєчників розпочинають у день встановлення діагнозу

– внутрішньочеревне введення 10 мл 10%-го р-ну новокаїну, 3 рази з інтервалом 48 годин (1-ша, 3-тя, 5-та доба лікування);

– катозал у дозі 15 мл в/м, 3 рази з інтервалом 48 годин, одночасно з введенням розчину новокаїну (1-ша, 3-тя, 5-та доба лікування);

– препарат «Вітамін Е+Se 20 мл в/м, одноразово за першого введення р-ну новокаїну і катозалу (1-ша доба лікування);

– фолігон 750 МО в/м, одноразово через 48 годин (7-ма доба лікування) після закінчення введення розчину новокаїну і катозалу.

Гіпофункція яєчників (hypofunctio ovarii) – стан яєчників, при якому порушується їх секреторна функція. Вона діагностується протягом року у окремих тварин, а на початку весни – у багатьох корів і особливо первісток, які отелились зимою.

Етіологія. Неповноцінна і незбалансована за вітамінними і мінеральними речовинами годівля, відсутність моціону за час зимівлі, короткий сухостійний період, патологія родів.

Симптоми. Анафродизія, зменшення розмірів і форми яєчників, ущільнення їх консистенції, відсутність фолікулів і жовтого тіла. За даними біохімічного дослідження крові кальцій-фосфорне відношення коливається в межах 1,6 : 2, 1,8 : 2,3.

Діагноз. Обґрунтовують за даними аналізу раціону, перебігу тільності, отелення і післяотельного періоду, результатів біохімічного дослідження крові, ректального дослідження яєчників і матки.

Прогноз залежить від своєчасного діагностування захворювання та ефективності застосованого лікування. При гіпофункції третього ступеня корів у більшості випадків вибраковують.

Лікування. Ефективність лікування залежить від часу усунення причини, корекції раціонів за поживністю, покращення умов утримання. Воно повинно бути комплексним і спрямованим на стимуляцію функцій всіх систем організму і яєчників (тканинна – вітамінна – фізіотерапія), поєднувати застосування гормональних і нейротропних препаратів (СЖК, КЖК, 0,5%-го розчину карбохоліну, вітаміну Е).

Запалення яєчників (oophoritis, ovariіtis). Найчастіше виникає у корів і кобил, перебігає в гострій і хронічній формах. За характером ексудату може бути серозним, геморагічним, гнійним і фібринозним.

Етіологія. Асептичний оофорит виникає в результаті травмування при ректальному дослідженні, масажі, вилущуванні персистентного жовтого тіла, роздушуванні кісти, гнійний – як наслідок ускладнення запального процесу в матці і яйцепроводах, органах тазової дуплини. Асептичний оофорит буває одностороннім. Гострий оофорит діагностують рідко, хворих тварин не лікують і тому запальний процес переходить у хронічну форму.

Симптоми. Гостре запалення яєчника проявляється підвищенням загальної температури тіла, пригніченням, зменшенням надою, зниженням апетиту, порушенням ритму статевого циклу.

При хронічному оофориті крім неповноцінного статевого циклу або анафродизії при ректальному дослідженні виявляють ущільнення і горбкуватість яєчника, збільшення його розмірів і форми, відсутність жовтого тіла або, навпаки, зменшення розмірів і форми, виражену болючість.

Діагноз обґрунтовують за результатами декількох досліджень яєчника через пряму кишку, врахування ритму статевого циклу, сонографії.

Прогноз відносно відновлення функції яєчників обережний.

Лікування. При гострому оофориті – антибіотикотерапія, новокаїнова блокада за В.І. Завірюхою, фізіотерапія. Лікування тварин при хронічному оофориті не завжди дає позитивний результат.

Атрофія яєчників (аtrofhia ovarium). Атрофію найчастіше діагностують у корів. Вона виникає в одному або у двох яєчниках як незворотний процес і характеризується зменшенням їх об’єму і зниженням або випадінням функції. Не можна плутати чи ототожнювати атрофію із аліментарною гіпотрофією яєчників. Це різні патології.

Етіологія. Двостороння атрофія яєчників виникає і у високопродуктивних, і у старих корів за умов неповноцінної годівлі або як ускладнення хронічного ендометриту, кісти яєчника, кормового отруєння.

Патогенез. Розвиток і перебіг дистрофічних процесів в яєчнику залежить від тривалості причинного фактора. Морфологічні зміни виражаються поступово в атрезії фолікулів, гальмуванні їх росту і розвитку, зменшенні інтерстиціальної тканини, облітерації судин. Якщо вплив подразників не припиняється, то морфологічні зміни паренхіми і строми яєчників стають незворотними, заміщаються сполучною тканиною, функція яєчників припиняється.

Симптоми. У тварин гальмується формування і прояв статевого циклу, випадають феномени стадії збудження, наступає анафродизія. Яєчники зменшені, щільні, гладенькі, плоскі, матка теж зменшена, атонічна.

Діагноз. Визначають за ознаками анамнезу і результатів ректального дослідження тварин.

Фолікулярна кіста яєчника – це персистентний фолікул, у якому загинула яйцеклітина, розсмоктався фолікулярний епітелій, а стінка фолікула внаслідок розростання сполучної тканини ущільнилася, потовстішала і перетворилася на капсулу. В одному яєчнику може бути одна або декілька кіст (рис. 15). Їх порожнини наповнені водянистою або слизоподібною рідиною, що має жовтуватий відтінок. У рідині молодих кіст містяться естрогени. При старінні фолікулярних кіст порушується ендокринна функція яєчників і наступає гіперплазія ендометрію. Кістозне перетворення атрезуючих фолікулів з утворенням маленьких порожнин відбувається впродовж всього життя і його не вважають за патологію.

Рис. 15. Фолікулярна кіста

Кіста жовтого тіла (лютеїнова кіста) відрізняється від фолікулярної тим, що внутрішня поверхня міхурця частково або повністю вистелена шаром різної товщини лютеїнової тканини. Лютеїнові кісти теж бувають різної величини, наповнені жовтуватою рідиною, що містить прогестерон (рис. 16, 17).

Симптоми. Прояв клінічних ознак залежить від тривалості формування кісти і морфологічних змін у фолікулі. При поступовій дистрофії фолікулярного епітелію в крові наростає вміст естрогенів, що викликають тривале статеве збудження, і корови перебувають весь час в охоті або вона проявляється через 5–10 днів і у них настає німфоманія. Ознаки статевого збудження у таких корів сильно виражені, між коренем хвоста і сідничними горбами у них з’являються глибокі впадини, корінь хвоста дугоподібно випинається прогресивно покращується їх вгодованість. Повна дистрофія фолікулярного епітелію проявляється неповноцінними статевими циклами, які повністю припиняються, і у тварин настає анафродизія.

Рис. 16. Кіста жовтого тіла

Лікування. При патологічних процесах в матці увагу спрямовують на їх усунення і лікування кіст. З цією метою застосовують масаж кісти, її пункцію або розчавлювання, часткову резекцію яєчника з кістою, оваріоектомію. Розчавлювати можна тільки фолікулярні кісти, що доступні для захоплювання пальцями. Під впливом рівномірно зростаючого тиску капсула кісти тріскається. Для попередження кровотечі з яєчника пальцями перетискають яєчникову зв’язку і дуплину, що утворилася після розриву кісти. Пункцію кісти виконують через склепіння піхви після епідуральної сакральної анестезії. Лівою рукою, введеною в пряму кишку, захоплюють яєчник, а правою через піхву довгою голкою виконують пункцію кісти. Через приєднану до голки трубку вмістиме кісти можна відсмоктати. Для консервативного лікування використовують гормональні, нейротропні і тканинні препарати. При кістах жовтого тіла застосовують простогландин, фолікулярних – хронічний гонадотропін з простогландином.

3.2.6. Персистентне жовте тіло (сorpus luteum persistens)

Жовте тіло, що не розсмокталося протягом 25–30 днів з часу утворювання (циклічне жовте тіло) чи після отелення (жовте тіло вагітності), називають персистентним.

Розглядають п’ять видів персистентних жовтих тіл: вагітності – що затримуються в яєчнику більше 25-ти днів; періодичне, що виникло після анестрального статевого циклу, при гіпофункції передньої долі гіпофізу; кістозне, що виникло в результаті гальмівного впливу кісти на його розсмоктування; що, виникло внаслідок функціональних розладів матки; що утворилося при несправжній вагітності, смерті ембріона або плода.

Етіологія. Незбалансована і неповноцінна годівля, тривалий підсисний період, запальні або дистрофічні процеси в матці, інтоксикація – фактори, що сприяють затриманню жовтого тіла в яєчнику. Істинну причину патології треба шукати у порушенні в ланцюгу нейрогормональної регуляції функції яєчників. Накопичення ексудату в матці, що може імітувати вагітність, як і розлади секреторної активності її залоз, розглядають як фактор, що обумовлює затримання жовтого тіла для збереження “домінанти вагітності”.

Симптоми. Основна ознака – подовження періоду між статевими циклами після осіменіння, відсутність стадії збудження статевого циклу протягом 45-ти і більше днів після отелення. Зміни в яєчнику: наявність в одному яєчнику різної форми і величини жовтого тіла, що може грибоподібно випинатись над його поверхнею (рис. 18), в другому – різної величини фолікулів. Матка зменшена, стінки дряблі, скоротлива здатність знижена або відсутня. Гістоструктура жовтого тіла вагітності, статевого циклу і персистентного не має суттєвої відмінності.

Діагноз. Важливе значення мають відомості про перебіг отелення і післяотельного періоду, час виникнення першої стадії збудження статевого циклу після отелення. Об’єктивні дані, отримані при ректальному дослідженні, мають вирішальне значення для визначення діагнозу. Повторне дослідження через місяць дає можливість підтвердити діагноз або спростувати діагноз, визначити тільність тварин.

Рис. 18. Персистентне жовте тіло у корови

Лікування. Існує два підходи щодо лікування хворих з персистентним жовтим тілом корів.

Більшість практичних фахівців вважає за доцільне персистентне жовте тіло вилущувати. Маніпуляцію виконують рукою, введеною в пряму кишку. Після видалення калових мас яєчник захоплюють так, щоб його зв’язка була між вказівним і середніми пальцями, а великим пальцем, натискаючи на яєчник під основою жовтого тіла, вилущують його. Ямку, що утворилась на місці видаленого жовтого тіла, протягом 3–5 хв. притискають великим пальцем для попередження кровотечі.

Вилущування жовтого тіла можна робити тоді, коли воно більше, ніж яєчник і розташоване на його поверхні.

3.2.7. Німфоманія. Анафродизія

Анафродизія – відсутність ознак стадії збудження статевого циклу або ановуляторного статевого циклу, німфоманія – прояв статевого збудження через короткі проміжки часу або тривале перебування тварини в стадії статевого збудження.

Анафродизія найчастіше спостерігається у корів-первісток в зимово-весняний період і триває до 5 місяців, а інколи і довше.

Етіологія. Розрізняють анафродизію первинну, або аліментарну, та вторинну, що виникла на ґрунті загального або гінекологічного захворювання (В.Я. Андрієвський), токсикозу, старості.

Аліментарна виникає у корів внаслідок виснаження під час тільності на ґрунті недостатньої, малопоживної і незбалансованої годівлі у зимово-весняний період стійлового утримання.

Вторинна проявляється в результаті запальних процесів у статевих органах, переродження яєчників, загальних інфекцій і паразитарних захворювань на фоні достатньої і збалансованої годівлі і задовільних умов утримання.

Симптоми. При аліментарній анафродизії за відсутності стадії збудження статевого циклу виявляють сухість слизових оболонок зовнішніх статевих органів, зниженням розмірів матки, атрофію і склероз яєчників, а при вторинній – наявність в яєчнику персистентного жовтого тіла або кісти.

Оскільки анафродизія не є захворюванням, а одним із основних симптомів неплідності, то лікування тварин повинно бути спрямоване на відновлення їх відтворювальної функції.

Німфоманія (nymphomania) – розлади нейрогормональної регуляції статевої функції, що характеризуються інтенсивним проявом феноменів тічки, загального збудження та охоти тривалістю до декількох діб, що повторюються через 2–5 діб. Із статевих губ виділяється у великій кількості тічковий слиз, іноді з прожилками крові. У яєчниках формуються одна за одною кісти, що швидко розсмоктуються.

Етіологія. Основна причина німфоманії, як вказано вище, – розлад нейрогормональної регуляції функції статевих органів, при якій в організмі корів секреція і накопичення естрогенів перевищує їх фізіологічну норму.

Симптоми. Статеве збудження при німфоманії проявляється через короткі проміжки часу (5–12 днів), але у корів зберігається гетеросексуальність, ознаки екстер’єру самиці, кормовий рефлекс переважає над статевим, знижується кількість і якість молока, внаслідок постійного статевого збудження вони марніють.

Ректальним дослідженням у корів виявляють збільшення одного або обох яєчників за наявності фолікулярних кіст або персистентного жовтого тіла, або його кісти.

3.2.8. Андрологія – наука про патологію статевої функції самців (препуція, калитки сім’яників і їх придатків, статевого члена)

Ветеринарна андрологія (andros – чоловік, logos – наука) – наука про патологію статевих органів самців.

Це одна із галузей клінічних дисциплін, що вивчає етіологію, патогенез і клінічні ознаки цих захворювань, розробляє лікування уражених ними тварин та заходи профілактики.

Постит (postitis) – запалення крайньої плоті. Зареєстроване у всіх самців, але частіше виникає у бугаїв, кнурів і псів.

Етіологія. Накопичення в препуційному мішку сперми і затримання сечі є основними причинами поститу. Сприяють виникненню захворювання анатомічні особливості препуційного мішка: довгий і вузький у бугаїв, наявність дивертикула у кнурів, вузький отвір у псів. Атрофія прутня і фімоз, особливо у жеребців, теж сприяють накопиченню сперми в препуційному мішку. При себореї, що супроводжується інтенсивним виділенням сперми та подразненням слизової оболонки сечовим піском, теж може виникати постит.

Симптоми: набряк стінки препуцію, особливо навколо отвору, виділення гнійного ексудату з отвору препуційного мішка, подразнення слизової оболонки, біль при пальпації стінки препуційного мішка, затруднене виведення прутня, порушення статевих рефлексів, виділення сечі в препуційний мішок, звідки вона витікає краплинами, переповнення сечового міхура, наповнення ексудатом і сечею дивертикула у кнурів, утворення виразок на слизовій оболонці.

Діагноз. Ознаки захворювання дають можливість безпомилково ставити діагноз. Постит необхідно диференціювати від трихомонозу і кампілобактеріозу. У псів виділяється гнійний ексудат зеленуватого відтінку, на набряклій слизовій оболонці видно збільшені лімфатичні фолікули і виразки розмірами як горошина.

Лікування хворих тварин передбачає утримання їх у чистих і сухих стійлах; сакральну епідуральну анестезію або блокаду за І.І. Магдою (у жеребця), за І.І. Вороніним (у бугая); механічне очищення препуційного мішка і його отвору; виведення статевого члена із препуційного мішка; обробку препуційного мішка і статевого члена асептичними речовинами (етакридин лактату 1 : 5 000, калію перманганат 1 : 5 000, фурациліну 1 : 1 000), розчином антибіотиків на 0,25 % розчині новокаїну; змащування виразки слизової оболонки йод-гліцерином, коротку новокаїнову блокаду ділянки запалення; введення у порожнину препуційного мішка мазей іхтіолової, стрептоцидової, емульсії синтоміцинової, Вишневського; припікання виразок бриліантовим зеленим.

Баланопостит (bаlanopos- titis) – запалення слизової оболонки препуція та головки статевого члена.

Рис. 19. Баланопостит у кобеля

Етіологія. У більшості випадків баланопостит виникає як ускладнення тривалого періоду поститу. Характерним симптомом захворювання є набряк слизової оболонки головки прутня і крайньої плоті з виділенням еякуляту, злипання волосся, затруднення виведення статевого члена при сечовиділенні і гальмування статевих рефлексів. Залежно від виду збудника, який є причиною запалення і ступеня ураження слизової оболонки, перебіг запального процесу може характеризуватися значним виділенням фібрину, утворенням виразок і некрозом слизової оболонки (рис. 19).

При хронічному перебігу хвороби внаслідок розростання сполучної тканини стінка препуційного мішка потовщується.

В окремих випадках виникає загальне пригнічення тварин, підвищується температура тіла.

Лікування – таке ж, як при поститі.

Фімоз (phimosis) – це вроджена вада розвитку або набуте захворювання, що характеризується звуженням отвору препуційного мішка. Може бути у всіх самців свійських тварин і проявлятися неможливістю виведення статевого члена із препуційного мішка (рис. 20).

Етіологія. Набутий фімоз виникає на ґрунті акропоститу і баланопоститу, загоювання ран препуція із звуженням його отвору внаслідок утворення рубців. У пса уроджений фімоз може виникати при гіпоплазії прутня з різким звуженням отвору препуція.

Лікування. Консервативне – масаж отвору препуція – не завжди дає позитивний результат, тому основним є оперативне лікування: після підготовки операційного поля і санації препуційного мішка та інфільтраційної анестезії розрізають звужене кільце отвору (рис. 21) препуція або роблять повздовжні розрізи його вентральної стінки. Якщо такі маніпуляції не дають бажаного результату, то розсікають нижню стінку мішка препуція, починаючи з його отвору. Рани зашивають, з’єднуючи шкіру з слизовою оболонкою.

Післяопераційне лікування. Змащування ран антисептичними мазями, емульсіями або аерозольними препаратами.

Рис. 20. Фімоз у кобеля

Рис. 21. Розріз звуженого кільця препуція

Парафімоз (paraеhimosis) – защемлення головки виведеного статевого члена або його тіла після травми чи внаслідок утворення гематоми, що унеможливлює його зворотне втягування у препуційний мішок, називають парафімозом. Найчастіше парафімоз спостерігається у жеребців, рідше – у бугаїв і псів.

Етіологія. Набряк внутрішнього листка препуційного мішка, що виникає найчастіше після травми прутня, є основною причиною виникнення захворювання.

Симптоми. Статевий член звисає, самостійно і рефлекторно не втягується у препуційний мішок. Протягом 3-х днів виникає значний набряк певної ділянки внутрішнього листка препуція, що циркулярно охоплює прутень. Звисаюча частина пеніса холодна, щільна, малоболісна, на ній утворюються шкоринки засохлої лімфи (рис. 22).

Рис. 22. Защемлення голівки виведеного статевого члена у кобеля

Лікування. У перші 2–3 дні застосовують холодні компреси із в’яжучих. Набряк внутрішнього препуційного листка знімають застосуванням в’яжучих речовин (танін, буровська рідина) та асептичних (при парафімозі) розчинів (етакридин лактат, фурацилін) і масажу, туге бинтування еластичним бинтом дозволяє вправити статевий член у препуцій. Застосовують підтримуючий бандаж, для фіксації статевого члена до черева. Тривалий масаж випалої частини і стягування еластичним бинтом інколи дає можливість вправити статевий член у препуцій.

Після вправлення прутня у препуцій на його вхід накладають 2–3 вузлуваті шви, захоплюючи обидві складки препуційного мішка. Нитки швів залишають довгими, щоб можна було за них підтягувати препуцій і між швами вводити у препуційний мішок лікарські засоби. Якщо консервативне лікування не дає бажаного результату, то манжетоподібне потовщення циркулярно висікають, рани зшивають вузлуватими швами, статевий член вправляють у препуцій, а на його отвір накладають 2–3 стібки перехресного або циркулярного шва.

Гермафродитизм (інтерсексуалізм, двостатевість). Під гермафродитизмом розуміють уроджену аномалію, коли у одного індивіда одночасно розвиваються елементи мюллєрових та вольфових проток. Дуже рідко гермафродитизм проявляється справжньою двостатевістю, при якій у тварини одночасно є сім’яники і яєчники, порівняно рідко у них виявляють поєднання сім’яників із зовнішніми статевими органами самки (статеві губи, переддвер’я піхви, клітор). Таких тварин вибраковують.

Крипторхізм – уроджена аномалія, при якій сім’яники затримуються у черевній порожнині самця, а не опускаються у калитку (переважно крипторхізм буває лівостороннім).

Гіпоплазія сім’яників – недостатній розвиток сім’яників, що буває наслідком спадково зумовленого розладу ембріонального розвитку. Одностороння гіпоплазія (звичайно лівого сім’яника) проявляється різним ступенем олігоспермії та тератоспермії, а двостороння – аспермією. Бугаїв з ознаками гіпоплазії сім’яників вибраковують.

Епідидиміт та орхіт (orchitis et epididimitis) – запалення придатка сім’яника (рис. 23) та сім’яника (рис. 24), що спостерігається у самців усіх видів тварин, може бути одно- чи двостороннім, гострим чи хронічним, травматичним, асептичним чи гнійним.

Симптоми. При травматичному орхіті та епідидиміті внаслідок розриву судин і тканин протягом перших 2–3-х днів розвивається набряк тканин, інфільтрація їх серозною рідиною, виникає значний біль, тварина виставляє вперед кінцівки, відкидає кінцівку з боку уражених органів, неохоче рухається. Об’єм еякуляту спочатку збільшується, дещо зростає рН, спостерігається аглютинація сперміїв. Гнійний орхіт і епідидиміт проявляється симптомами гнійного запалення: значним набряком сім’яника, придатка і сім’яного канатика, його розповсюдженням на калитку і вентральну стінку живота, згладженням контурів сім’япроводів.

Бруцельозний орхіт характеризується скупченням великої кількості рідкого ексудату в порожнині сім’яного мішка, тоді як гнійний та туберкульозний орхіт супроводжується формуванням тут одного чи декількох абсцесів, які можуть прориватися в піхвову порожнину з розвитком гнійного фунікуліту та перитоніту.

Лікування. При асептичних процесах в перші дні застосовують холод у вигляді аплікації серветок з суспензорієм, коротку і паранефральну новокаїнову блокаду, антибіотики з метою профілактики гнійного запалення, мазетерапію.

При гнійному епідидиміті проводять розтин абсцесів, евакуацію гною, асептизацію ран, коротку новокаїнову блокаду, видаляють уражені тканини сім’яника та придатка.

Рис. 23. Запалення придатка сім’яника

Рис. 24. Запалення сім’яника

Запалення передміхурової залози (prostatitis) (рис. 25). Найчастіше реєструється у собак, оскільки за ними ретельно доглядають і тривалий час утримують.

Симптоми. При гострому перебігу хвороби спостерігається затруднене і болісне сечовиділення, запор, загальна в’ялість, скований рух, виділення ексудату з уретри. Пальпаторно через пряму кишку виявляють болючість, збільшення, горбкуватість залози (рис. 26). При гнійному простатиті підвищується загальна температура тіла, виникає сповільненість руху, набряк у ділянці промежини.

Прогноз – обережний.

Лікування. Застосовують коротку новокаїнову блокаду, блокаду за В.І. Завірюхою, теплі клізми, антибіотикотерапію, при абсцедуванні – пункцію через пряму кишку з видаленням ексудату і введенням у порожнину абсцесу розчину антибіотиків. Останнім часом розроблено методи оперативного видалення простати. Обов’язково слід змінити дієту – перевести тварину на рідкий корм.

Рис. 25. Топографія передміхурової залози бугая

Рис. 26. Запалення передміхурової залози

Запалення міхурцевої залози (vesiculinis). Міхурцеподібна залоза належить до додаткових статевих залоз і її запалення негативно впливає на якість сперми. Запалення залози зустрічається рідко, але про можливість його виникнення необхідно пам’ятати.

Симптоми. Порушення функції сечовиділення: часті позиви до сечовиділення, виділення сечі краплями; порушення статевих рефлексів, статевий акт завершується неспокійною поведінкою, інколи – коліками. При ректальному дослідженні пальпаторно виявляють болючість.

Діагноз ставиться з врахуванням даних анамнезу. Наявність ексудату в еякуляті – один із основних симптомів, що підтверджує діагноз.

Лікування. Паранефральна новокаїнова блокада, антибіотикотерапія. При хронічному перебігу – масаж.

3.2.9. Андрологічна диспансеризація

Андрологічна диспансеризація бугаїв проводиться у три етапи:

Перший етап проводять під час вирощування бугайців до 6-місячного віку у племінних заводах та господарствах-репродукторах. Мета цього етапу – виявити і вибракувати бугайців із природженими аномаліями розвитку.

Другий етап є диспансеризацією відібраних для племінних цілей бугайців віком від 6 до 12 місяців під час дорощування та попереднього випробування їхньої племінної цінності в господарствах-елеверах та спеціальних випробних станціях. На підставі вивчення ступеня прояву статевих рефлексів, дослідження статевих органів та сперми кожного плідника роблять попередню комісійну оцінку його андрологічної цінності.

Третій етап є диспансеризацією племінних бугаїв, що надійшли на племпідприємство. Вона включає систематичний нагляд за станом здоров’я плідників та їх відтворною здатністю у процесі племінного використання; дослідження бугаїв на такі заразні захворювання, як туберкульоз, паратуберкульоз, лептоспіроз, лейкоз, бруцельоз, трихомоноз, вібріоз, псевдомоноз, інфекційний ринотрахеїт; дослідження сперми та змиву з препуція на бактерійне забруднення, колі-титр; дослідження крові на вміст білка, кальцію, неорганічного фосфору, каротину, резервну лужність; дослідження сечі, аналіз спермопродукції бугая.

Результати диспансеризації заносять у “картку андрологічної диспансеризації бугая-плідника”. Показники дослідження бугаїв, їх спермопродукції та результатів використання дають змогу віднести їх до однієї з трьох груп.

1. Високоплідні бугаї – це плідники, в результаті використання яких заплідненість корів та телиць від першого осіменіння склала понад 75%. Статеві рефлекси у таких самців чітко виражені, об’єм еякуляту – не менше 5 мл, концентрація сперміїв – понад 1 млрд/мл, їхня рухливість – понад 8 балів, живих сперміїв – 80…95%, виживання – 70…110 годин, кількість патологічних форм – не більше 3%.

2. Бугаї з нормальною плодючістю – це ті, в результаті використання яких отримано заплідненість корів та телиць від першого осіменіння у межах 70%. Вони добре проявляють статеві рефлекси, об’єм еякуляту у них 3…4 мл, концентрація сперміїв – 0,4…0,8 млрд/мл, рухливість сперміїв – 7…9 балів, виживання – 50…80 годин, кількість патологічних форм – не більше 5%.

3. Бугаї із зниженою плодючістю – це ті, при використанні яких спостерігалася велика кількість повторних осіменінь корів і телиць. Вони характеризуються частим гальмуванням статевих рефлексів або виділенням сперми низької якості (об’єм еякуляту – близько 2 мл, концентрація сперміїв – 0,2…0,5 млрд/мл, їх рухливість менше шести балів, патологічних форм – до 20%, виживання – 30 годин.

Сперма цієї групи бугаїв відзначається низькими показниками вмісту фруктози, активності ферментів гіалорунідази та лужної фосфатази, великою кількістю патологічних форм сперміїв.

4. Неплідні бугаї ті, що виділяють мало сперми, з низькими показниками концентрації сперміїв, їх рухливості, виживання, а також вмісту фруктози, активності ферментів гіалуронідази та лужної фосфатази, великою кількістю патологічних форм сперміїв.

Бугаї третьої і четвертої груп непридатні для використання на племпідприємствах.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть методи стимулювання статевої функції тварин.

2. Назвіть причини хвороб вульви і піхви.

3. Назвіть причини хвороб шийки матки.

4. Вкажіть на клінічні ознаки при хворобах яєчників та яйцепроводів.

5. Вкажіть на лікування при фолікулярних кістах.

6. Діагностика персистентного жовтого тіла.

7. Причини німфоманії.

8. Вкажіть на клінічні ознаки поститу, баланопоститу, фімозу, крипторхізму, епідідіміту, орхіту.

9. Назвіть етапи андрологічної диспансеризації.

Попередня тема

На початок