ЗАХИСТ РОСЛИН

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Практичні роботи

Глосарій

Список використаних джерел

Укладачі

5. ХВОРОБИ ДЕКОРАТИВНИХ, КВІТКОВИХ РОСЛИН ТА ГАЗОННИХ ТРАВ

5.1. Хвороби плодів, насіння, сіянців і саджанців декоративних рослин

5.2. Хвороби хвої та листя дерево-кущових рослин

5.3. Негнильові хвороби стовбурів та гілок деревних рослин

5.4. Хвороби газонних трав

5.5. Хвороби квіткових рослин

5.1. Хвороби плодів, насіння, сіянців і саджанців декоративних рослин

Отримання здорових сіянців і їх подальший ріст значно залежить від якості насіння. Зараженість насіння збудниками грибних та бактеріальних захворювань знижує його схожість, а в окремих випадках сильно гальмує розвиток сходів або викликає їх загибель.

Муміфікація насіння берези. Збудник – сумчастий гриб Sclerotinia betulae Wor.

Уражує насіння берези. Хвороба найчастіше зустрічається на деревах, що ростуть на відкритих місцях – по узліссях, на галявинах, по обабіч доріг. Дерева у насадженнях уражуються мало.

Це захворювання характеризується утворенням склероціїв у насінні. Зараження зав’язей відбувається навесні, у період цвітіння берези. У заражених розвинених насінинах на межі верхньої частки сім’янки і прилеглої до неї крилатки утворюються чорні підковоподібні склероції. Уражене насіння, опавши на землю, чорніє. У сережках звичайно багато хворих насінин, а іноді і все насіння виявляється зараженим.

Склероції, які утворюються у насінні, зимують і навесні наступного року проростають. Із склероціїв виростають блюдцеподібні плодові тіла (апотеції) сумчастої стадії гриба. Сумкоспори розносяться вітром, потрапляють на суцвіття берези і заражають зав’язі.

Уражене насіння втрачає схожість.

Заходи захисту. Використання для висіву здорового насіння. Рекомендують збирати сережки з дерев у суцільних насадженнях. Здорове насіння відокремлюють від хворого за допомогою відвіювання (хворе насіння важче ніж здорове) або добору. У разі добору насіння розсипають на білий папір або на скло, на яких легко відрізнити заражене насіння за чорними склероціями.

Муміфікація жолудів дуба. Збудник – сумчастий гриб Stromatinia pseudotuberosa Rehm.

Дуже поширене і небезпечне захворювання дуба. Зараженість жолудів досягає 20 – 30% і більше.

Уражуються сім’ядолі, які перетворюються на чорну губчасту масу (склероції). Спочатку на заражених сім’ядолях з’являються невеликі оранжеві різко окреслені плями. З часом сім’ядолі набувають бурувато-оливкового забарвлення, на їх поверхні утворюється сіруватий наліт грибниці. У кінцевій фазі розвитку хвороби уражені жолуді муміфікуються.

Муміфіковані жолуді являють собою склероції, на яких після зимівлі розвиваються плодові тіла (апотеції) сумчастої стадії паразита; на одному склероції виростає 3 – 6 апотеціїв.

Масове утворення і достигання сумчастої стадії збігається з часом достигання і опадання жолудів. Опалі жолуді заражаються сумкоспорами. Жолуді можуть заражатися і грибницею у разі контакту здорових жолудів з ураженими. Лише цим способом заражаються жолуді в період зберігання. Найбільше хвороба розвивається у разі зберігання жолудів у ямах на вологих глинистих грунтах і без вентиляції, а також у сховищах за неправильних умов зберігання.

Уражені жолуді втрачають схожість.

Заходи захисту. 1. Збирання жолудів відразу після масового опадання їх; на зберігання відбирають тільки стиглі здорові жолуді. Тимчасово зберігати жолуді під час підготовки до зимового зберігання треба під навісом.

2. Перед закладанням на зимове зберігання треба старанно сортувати і просушувати жолуді; щоб запобігти зараженню, рекомендують протруювати жолуді перед закладанням на зберігання рекомендованими протруйниками.

3. Правильне зберігання жолудів у добре провітрюваних приміщеннях (погребах) за температури 0 – 5° С або в ямах на піщаних грунтах, або в снігових кагатах чи в листі тощо.

Пліснявіння насіння і плодів. На поверхні насіння і плодів з’являється наліт, який складається із міцелію і спороношення гриба-збудника. У разі проникнення гриба всередину сім’ядолей зародок гине. Пліснявіння викликають сапрофітні гриби або умовні патогени, які розвиваються на мертвих або ослаблених тканинах.

Заходи захисту. Під час зберігання насіння слід дотримуватися температурного режиму 0 – 4° С і вологості 60 – 70%. Перед сівбою насіння обробляють протруйниками.

Деформація плодів і насіння відбувається у разі зараження голосумчастими грибами, при цьому втрачається схожість. Найбільш часто деформуються сережки вільхи, тополі сріблястої, осики. Міцелій проникає в сережки із плодових бруньок, де зберігається взимку.

У разі ураження плодів сливи, аличі, терну, черемхи плоди стають надутими, всередині пустими, зверху покриваються брудно-білим восковим нальотом, що складається із сумок гриба. Це захворювання називають «кишеньками». Інфекція у вигляді спор зберігається в уражених плодах, у вигляді міцелію – в пагонах. Оптимальними умовами для розвитку хвороби є висока вологість повітря і помірна температура в період цвітіння.

Заходи захисту: збирання і знищення уражених плодів; обприскування дерев перед розпусканням бруньок рекомендованими фунгіцидами.

В’янення і вилягання сіянців. Збудниками є грибкові паразити (Rhizoctonia, Fusarium blasticola, Fusarium moniliforme Sheld., Botrytis cinerea Pers. та інші види). Всі ці гриби, незважаючи на їх різне систематичне положення, характеризуються загальними біологічними особливостями.

Заражаються сіянці хвойних і листяних порід у віці 10 – 60 днів. Особливо часто уражуються сіянці сосни.

На кореневій шийці заражених рослин утворюється перетяжка, рослини вилягають і поступово в’януть, корені загнивають. Коли такі рослини виривати, периферійна тканина корінців розривається, зберігається тільки осьовий циліндр.

Основним джерелом хвороби є грунт, в якому паразити зберігаються у вигляді спор або грибниці. Деякі гриби, наприклад, Fusarium, можуть зберігатися і в насінні.

Збудники розвиваються в грунті за високої вологості і уражують переважно ослаблені рослини.

На розвиток хвороби впливають грунтові і метеорологічні умови. Особливо сильно розвивається хвороба у разі вирощування сіянців на вологих важких, глинистих, кислих грунтах і за вологої погоди.

Заходи захисту. 1. Закладаючи розсадники, слід уникати важких, глинистих грунтів; слід проводити вапнування на кислих грунтах.

2. Дезинфекція грунту в розсадниках (формаліном або сірчаною кислотою).

3. Протруювання насіння за 2 – 4 дні до сівби рекомендованими протруйниками.

4. У разі виявлення ознак хвороби в розсаднику уражені сіянці (у віці 7 – 10 днів) видаляють грунт поливають марганцевокислим калієм (0,5%). На 1 м² посівів витрачають 6 – 12 л розчину залежно від вологості грунту.

Гнилі коренів. Хвороба зустрічається переважно на дорослих деревах, але можуть заражуватися і молоді насадження. Кореневі гнилі починаються з коренів, а потім поширюються на стовбур. Спричиняють їх дереворуйнуючі гриби, що належать переважно до класу базидіальних. Велику небезпеку серед них становлять 2 види: строката коренева гниль і біла периферична гниль.

Строката коренева гниль. Збудником є трутовик (коренева губка) Fomes annosus Cke. належить до базидіальних грибів.

Коренева губка завдає великої шкоди лісовому господарству.

Найточніша ознака ураження кореневою губкою – наявність плодових тіл гриба на заражених коренях. Плодові тіла цього гриба мають вигляд розпростертих пластинок, які щільно прилягають до субстрату; краї їх трохи відстають від коренів. поверхня плодового тіла жовтувато-коричнева або бура з концентричними смугами, а вну трішня тканина біла або жовта (у старих).

Гриб заражає корені в місцях поранень. Грибниця швидко поширюється по тканині коренів, потім проникає у стовбур, де спричиняє центральну гниль. Заражена деревина має фіолетовий колір, а в міру розвитку хвороби вона буріє і в ній з’являються білі довгасті плями з чорними смужками в центрі. З часом деревина стає нещільною, губчастою, трухлявою.

Для кореневої губки характерним є те, що вона може поширюватися через корені на сусідні дерева, внаслідок чого виникають гнізда заражених насаджень. Дерева, дуже уражені кореневою гниллю, зовсім усихають, або ослаблені дерева стають малостійкими проти вітровалу і пошкоджуються шкідливими комахами.

Значне ураження кореневою губкою соснових насаджень є на ділянках з вогкими грунтами, з близьким заляганням ґрунтових вод. Сприяє розвиткові й поширенню гнилі коренів також надмірна густота насаджень.

Біла периферична гниль. Збудник хвороби опеньок Armillaria mellea Quel., що належить до класу базидіальних грибів.

Опеньок завдає великої шкоди лісовим насадженням, особливо ялини, сосни, дуба і тополі.

Плодові тіла опенька утворюються при основі стовбура відмираючих дерев або на мертвих пнях. Плодове тіло складається з жовтувато-бурої шапки з центральною довгою ніжкою. Зісподу шапки радіально розходяться пластинки, на яких міститься шар базидій з базидіоспорами. Спори, проростаючи, розвивають грибницю і так звані ризоморфи, які відіграють головну роль у зараженні рослин. Ризоморфи – це видозмінена грибниця. Вони мають вигляд товстих галузистих темно забарвлених шнурів. Розвиваються ризоморфи під корою зараженого дерева; наявність їх є діагностичною ознакою білої гнилі.

За допомогою ризоморф гриб заражає корені. Грибниця поширюється по коренях, потім проникає в стовбур, де й спричиняє білу периферичну гниль. Уражена деревина руйнується; вона має білий колір і відокремлюється від здорової тканини чорною звивистою лінією.

Джерелом білої периферичної гнилі є мертві корені і пні (всихаючи дерева).

Розвиткові опенька сприяє волога тепла погода.

Заходи боротьби з кореневими гнилями. 1. Вирубування дуже заражених дерев; видалення з лісонасаджень сушняку, сухостою; викорчовування пнів; знищення плодових тіл і ризоморф опеньків. У соснових насадженнях, де зараженість дерев перевищує 40%, провадять суцільне санітарне вирубування.

2. Щоб запобігти поширенню гнилей, треба створювати змішані насадження на місці порубу.

3. У захисті від опенька у дорослих насадженнях – створення навколо осередку заражених дерев ізолюючої смуги з обпалених пнів. Це робиться так: навколо осередку вирубують дерева на смузі завширшки 10 м і на пеньках спалюють гілля, хмиз та інші рештки; в обпалених пнях створюються несприятливі умови для розвитку опенька.

4. У молодих насадженнях обкопування осередків зараження канавами завглибшки 70 см: їх роблять на відстані не ближче 6 м від заражених насаджень.

5. Просушування кореневої системи заражених молодих дерев протягом літа. Для цього розкопують корені (в радіусі 0,5 – 1,5 м від стовбура), щоб до оголених хворих коренів вільно доходили сонячне проміння і тепле повітря. За таких умов припиняється розвиток грибниці опенька.

6. Кільцювання уражених коренів для локалізації гнилі і ураженій кореневій системі. З цією метою в здоровій частині кореня на 20 – 30 см вище місця ураження знімають кору кільцем завширшки 7 – 10 см. У місцях оголення деревина підсихає, і внаслідок цього затримується дальше поширення грибниці. Опік кореневої шийки. Неінфекційне захворювання. Найчастіше з’являється в жарку погоду як результат різкого підвищення температури на поверхні грунту, особливо темного. Рослина жовтіє, камбій відмирає. За зовнішніми ознаками нагадує вилягання сіянців. Для запобігання захворюванню необхідно поливати грунт і затінення.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

5.2. Хвороби хвої та листя дерево-кущових рослин

Пожовтіння і опадання хвої сосни або звичайне шютте. Збудник – сумчастий гриб Lophodermium pinastri Chev.

Уражує переважно звичайну сосну та інші її види, та сибірський кедр. Опадання хвої являє велику небезпеку для 2 – 3-річних сіянців, але в роки, сприятливі для розвитку хвороби, воно може завдавати великої шкоди навіть старим деревам.

Хвороба проявляється в почервонінні, пожовтінні і опаданні хвої. Перші ознаки хвороби (пожовтіння хвої) виявляються восени або рано навесні. Наступного року навесні на зараженій хвої з’являються численні дрібні чорні крапки, хвоя всихає і опадає.

Паразит розвивається в конідіальній і сумчастій стадіях. Конідіальне спороношення з’являється навесні на зараженій хвої у вигляді дрібних крапок. Ця стадія в розвитку гриба і хвороби не має значення. Головну роль у зараженні рослин відіграє сумчаста стадія, плодові тіла (апотеції) якої розвиваються на ураженій опалій хвої. Апотеції мають вигляд чорних блискучих довгастих подушечок, які розкриваються широкою щілиною. Достигання сумкоспор в апотеціях починається з половини серпня і триває до листопада. Восени сумкоспори заражають хвою.

Рис. 31. Пожовтіння і опадання хвої сосни або звичайне шютте: 1– уражений сіянець, 2– хвоя з пікнідами і апотеціями збудника, 3– збільшений шматочок ураженої хвоїнки

Основним джерелом хвороби є опала хвоя.

Розвиткові хвороби сприяє висока вологість, тому інтенсивно проявляється вона в роки з дощовим літом і в розсадниках, закладених на вологих грунтах. Усі умови, несприятливі для розвитку сіянців (неправильне садіння, поганий догляд тощо), посилюють зараження і розвиток хвороби.

Заходи захисту. 1. Правильний вибір ділянок під розсадники. Їх слід закладати у місцях, захищених від вітру, з рівним рельєфом, бажано на піщаному грунті і в усякому разі не на глинистому. Не закладати розсадників поблизу соснових насаджень, щоб уникнути занесення інфекції.

2. Використання місцевого насіння із здорових, добре розвинених дерев. Посіви сосни разом з ялиною. Добір здорових сіянців. Доцільно висаджувати дворічні сіянці навесні, коли виразно виявляться ознаки хвороби.

3. Старанне очищення розсадників від опалої хвої.

4. Обприскування сіянців 1 – 2% бордоською рідиною в другій половині літа, щоб запобігти зараженню насаджень; обприскування повторюють через 15 – 20 днів.

Іржа тополі. Збудник – гриб Melampsora populina Kleb. Уражує тополю.

Первинне зараження відбувається за допомогою ецидоспор, які утворюються на листках і хвої проміжних господарів. Гриб розвивається всередині листкової пластинки. Влітку (в липні) на нижньому боці з’являються жовті або оранжеві уредопустули; вони утворюються декілька разів за літо і це сприяє зараженню інших рослин. За сильного ураження рослин уредоспори можуть з’являтися на верхньому боці ли стків і на нездерев’янілих пагонах. Уражені листки чорніють, скручуються і опадають, на них зимують телейтоспори, які весною проростають і заражують проміжного господаря.

Заходи захисту. Просторова ізоляція між посадками тополь, сосен тощо, обприскування рекомендованими фунгіцидами.

Іржа берези. Збудник гриб – (Melamsporidium betulinum Kleb.).

На нижньому боці листка влітку з’являються оранжеві подушечки уредоспор, до осені заміняються телейтоспорами. Листки жовтіють і опадають. На листках, що опали, гриб зимує, навесні базидіоспорами заражається хвоя модрини, яка є проміжним господарем. Ецидіоспори модрини заражають березу. Хвороба викликає передчасне опадання листків, затримує приріст і здерев’яніння пагонів.

Заходи захисту. Просторова ізоляція між посадками берези, і модрини, обприскування рекомендованими фунгіцидами.

Борошниста роса дуба. Збудник сумчастий гриб Microsphaera alphitoides Griff. et Maubl. Захворювання зустрічається на всіх видах дуба, але найбільше уражує європейські види і монгольський дуб. Особливо небезпечне для сіянців у розсадниках, а також для молодих насад жень 1 – 3-річних дубків.

Уражує листки і молоді пагони, які вкриваються білим густим нальотом. Уражене листя частково або й зовсім відмирає; уражені молоді пагони не вистигають і не дерев’яніють, тому вони гинуть від ранніх осінніх приморозків.

Паразит розвивається в конідіальній і сумчастій стадіях. Конідіальне спороношення проявляється у вигляді білого нальоту на уражених частинах рослини. Наліт складається з грибниці і ланцюжків безбарвних овальних конідій. У період вегетації рослини заражаються конідіями.

У другій половині літа на уражених частинах рослини з’являються плодові тіла (клейстокарпії) сумчастої стадії; вони мають вигляд темних крапок, що утворюються серед білого міцелію. Плодові тіла достигають навесні, і за допомогою сумкоспор відбувається первинне зараження листків та пагонів, на яких знову розвивається конідіальна стадія.

Зимує гриб у сумчастій стадії на уражених листках і пагонах; може зимувати й грибниця в бруньках.

Борошниста роса дуба

Борошниста роса клена

Розвиткові захворювання сприяє помірна вологість і висока температура повітря (20 – 22° С), тому вона найбільш поширена в південних районах. У північних же областях хвороба з’являється порівняно пізно (за середньодобої температури не нижче 16° С) і не має такого негативного впливу на дубки, як на півдні. Розвиткові борошнистої роси сприяють пошкодження дуба комахами та приморозками; значний вміст органічних речовин у грунті також посилює розвиток хвороби.

Заходи боротьби. 1. Лісокультурні і лісогосподарські заходи; організація розсадників на певній відстані від дорослих насаджень дуба. Знищення всієї порослі дуба на відстані до 100 м від розсадника. Доцільно створити навколо розсадника захисну смугу з деревних порід, які не уражуються попелюхою. Згрібання і знищення опалого листя дуба восени; уражені пагони не рекомендується вирізувати. Слід запобігати надмірному загущенню посівів і насаджень сіянців; провадити ранню сівбу дуба. Не допускати випасання худоби в молодих насадженнях дуба.

2. Хімічні заходи. Обпилювання і обприскування сірчаними препаратами за перших ознак з’явлення борошнистої роси. Для обпилювання використовують мелену сірку, а для обприскування – колоїдну сірку (0,5%) або сірчано-вапняну суміш (1,5%). якщо сірчаних препаратів не вистачає, їх можна змінити содою (0,3%) з милом (0,5%).

Борошниста роса яблуні і груші. Збудник гриб – Podosphaera leucotriticha Salm.

Уражує листя, молоді пагони, суцвіття, зав’язь іноді плоди на яких з’являється ніжний борошнистий наліт, який з часом набуває щільнішого волокнистого вигляду й брудно-бурого забарвлення. Уражені листки грубіють, видовжуються, часто скручуються у формі човника. Більшість передчасно обпадає. Пагони оголяються, верхівки всихають, внаслідок чого пробуджуються й проростають неуражені бруньки, розміщені нижче по пагону. Гілки набувають характерного вигляду мітли, крона загущується. Молоді пагони, що при цьому утворюються, також уражуються.

Квітки в уражених суцвіттях спотворені, зазвичай, опадають, не утворюючи зав’язі.

На зав’язі спочатку утворюється ніжно – білий борошнистий наліт. Сильно уражена зав’язь обпадає, із слабко ураженої формуються недорозвинені плоди з характерною «сіткою».

Збудник хвороби зимує в уражених ростових і плодових бруньках.

Заходи захисту. Обприскування дерев рекомендованими фунгіцидами.

Плямистості листків викликаються різними видами фітопатогенних грибів, бактеріями, вірусами, а також несприятливими факторами навколишнього середовища. При цьому відмирають окремі ділянки тканин, змінюється забарвлення, структура, форма, тобто з’являються різні плями.

Біла плямистість листків тополі (септоріоз) викликається грибом Septoria populi Desm.

Влітку на листках з’являються невеликі світло-сірі, іноді білі плями різної величини з червонувато-бурою облямівкою. На поверхні плям утворюються чорні крапки – пікніди гриба. В них достигають конідії, які розносяться вітром, водою і заражають листки.

Заходи захисту. Збирання і компостування листків, що опали; обприскування ранньою весною рослин фунгіцидами.

Чорна плямистість листків клена викликається грибом Rhytisma acerinum Fr. В середині літа на листках з’являються світлі плями, восени – чорні смолянисті плями з жовтою облямівкою. На них утворюються конідії. На листках, що опали, формується сумчасте спороношення – апотеції, які є джерелом інфекції. Тому листки, що опадають, необхідно спалювати.

Заходи захисту. Збирання і спалювання листків. Обприскування дерев рекомендованими фунгіцидами.

5.3. Негнильові хвороби стовбурів та гілок деревних рослин

Некрозні хвороби гілок та стовбурів. У разі ураження некрозними хворобами, збудниками яких найчастіше є сумчасті та недосконалі гриби, відмирає кора, камбій, іноді загнивають зовнішні шари деревини.

На уражених стовбурах і гілках з’являються плоскі або вдавлені некротичні ділянки різного забарвлення, на поверхні яких утворюється спороношення гриба у вигляді чорних або яскраво забарвлених подушечок і горбочків, дрібних крапочок тощо.

Клітрисовий некроз дуба. Збудник – сумчастий гриб Clithris quercina Rehm.

Уражує, переважно, гілки і пагони іноді молоді стовбури. Заражені ділянки набувають червонувато-бурого, потім білуватого забарвлення. Кора покривається струпоподібними поперечними або косими тріщинами, із яких виступають буруваті апотеції гриба. Уражені гілки засихають.

Немоспоровий некроз дуба. Збудник гриб Naemospora croceola.

Уражує дуб переважно до 25-річного віку. Найбільш шкідливий для молодих культур у посушливих умовах.

Зараження стовбурів і гілок відбувається конідіями і сумкоспорами гриба, які розповсюджуються дощовою водою, комахами та іншими шляхами. Міцелій патогена розвивається в тонкій і перехідній корі. Некротичні ділянки кори спочатку відрізняються від

Здорових лише більш темним червонуватим забарвленням, потім на них утворюється конідіальне спороношення гриба у вигляді жовто-бурих, відокремлених чорними лініями, округлих діаметром 1 – 3 мм, злегка випуклих подушечок, на поверхні яких з’являються червонувато-оранжеві краплини склеєних конідій. Поступово у корі, що відмерла, формується чорна плоска, товщиною до 2 мм, строма, яка покрита повздовжніми і поперечними тріщинами і численними крапковими отворами заглиблених в неї плодових тіл (перитеціїв) гриба. З часом зовнішня кірка руйнується і опадає, оголяючи строму, яка часто повністю покриває значні ділянки уражених молодих стовбурів або гілок і надає їм ніби обвугленого вигляду. В деревині розвивається жовтувато-біла заболонна гниль.

Чорний цитоспоровий некроз тополі:

1– уражений стовбур, 2– поперечний розріз через пікніду з конідіями, що виходять, 3– конідії збудника

Нектрієвий некроз листяних порід

Цитоспоровий некроз тополі. Збудник – недосконалий гриб роду Cytospora.

Зараження відбувається під час висаджування черенків, що уражені грибом ще у маточниках і в посадках та спорами, які розвивається на відмерлих гілках.

У разі ураження стовбурів і гілок дорослих насаджень відмирають кора і зовнішні шари заболоні. Уражені тканини пронизані гіфами гриба і являють собою щільні строми жовто-бурого або чорного кольору. Кора стає бурувато-сірою і відокремлюється, оголяючи строму.

На уражених ділянках розвиваються пікніди гриба у формі дрібних горбочків, що заглиблені в тканини кори. Із пікнід виділяються оранжеві, склеєні слизом конідії, які сприяють розповсюдженню хвороби.

Нектрієвий некроз листяних порід. Збудник – гриб Nectria cinnabarina (Tode) Seav.

Пошкоджує березу, в’яз, дуб, клен, липу, тополю, ясен, плодові та інші дерева і кущі в будь-якому віці.

Зараження відбувається конідіями, рідше сумкоспорами через сухі, обламані гілки, пошкодження кори або міцелієм під час контакту хворих і здорових рослин.

Уражується кора, судинна система і деревина. Закупорюються судини ксилеми, порушується водний режим рослини, листки в’януть, гілки відмирають. На товстих гілках і стовбурах з’являються локальні некрози. В місці ураження утворюється овальна виразка довжиною декілька сантиметрів. Деревина зазвичай набуває синювато-сірого, зеленуватого, бурого кольору і поступово руйнується, утворюючи білу гниль.

Навесні і в період вегетації на уражених органах гриб утворює строми, які закладаються під корою у вигляді округлих гладких подушечок. Світло-червоні, рожево-оранжеві строми покривають кору і збільшуються в діаметрі до 0,5 – 2 мм. У них протягом всього року утворюються конідії.

В кінці літа – восени біля основи стром розвиваються перитеції. Вигляд стром змінюється – вони стають темно-червоними, коричневими з великою кількістю горбочків на поверхні. В перитеціях розвиваються сумки з сумкоспорами.

Хвороба спричиняє всихання пагонів, гілок і всієї рослини. Молоді рослини можуть загинути за 1 – 3 роки.

Ценангієвий некроз сосни. Збудник гриб Cenangiun abietis (Pers.) Rehm.

Всихають гілки і верхівки стовбурів сосни звичайної, іноді інших видів, ялівцю і ялини у віці 15 років і старші, іноді в розсадниках.

Зараження відбувається сумкоспорами через пошкодження кори восени або навесні.

Відмирання рослини починається навесні з верхівки. Хвоя червоніє, буріє, засихає, поникає і довго не опадає. З початку літа на відмираючій корі групами або рядами вздовж уражених пагонів утворюються пікніди – чорні, шароподібні, діаметром до 1 мм. До осені на пагонах, що загинули, тісно скупченими групами формуються апотеції – темно-бурі шорсткі діаметром 1,5 – 3 мм, при підвищеній вологості блюдцеподібно розкриваються. Сумки булавоподібні, спори еліпсоподібні.

Ценангіоз призводить до багатоверхівковості, а при сильному ураженні і до загибелі дерев.

Поширенню хвороби сприяє дощова погода, ослаблення рослин засухою та іншими несприятливими умовами і пошкодження сосновим підкоровим клопом.

Заходи захисту. Поліпшення загального санітарного стану, своєчасні рубки догляду, видалення ослаблених дерев (відмираючих); в уражених молодняках, шкілках обрізування уражених гілок, охорона дерев від механічних пошкоджень; для попередження захворювання в тополевих маточниках і шкілках, вербових плантаціях, міських насадженнях ранньовесняне обприскування рекомендованими фунгіцидами.

Ракові хвороби деревних порід характеризуються відмиранням камбію, кори, в окремих випадках зовнішніх шарів заболоні. Проте на відміну від некрозів, процес, який призводить до відмирання тканин, триває довго. У разі ураження раком на гілках і стовбурі утворюються рани, що оточені напливами та пухлинами. Ракові хвороби мають інфекційне та неінфекційне походження. Найбільш шкідливим є рак, що викликається паразитними і напівпаразитними грибами або бактеріями. За зовнішніми ознаками розрізняють ступінчастий, смоляний та пухлиноподібний рак.

Ступінчастий рак проявляється некротичними плямами, які щорічно розростаються і перетворюються на виразку з припіднятими ступінчастими краями. Ширина ступеней залежить від швидкості росту виразки, висота – від річних шарів і напливів живої тканини, що оточує виразку. Коли виразка утворює кільце навколо стовбура, дерево засихає.

Рак викликають найчастіше сумчасті гриби, які уражують ділянки з тонкою корою. Інфекція оселяється на пошкоджених або відмерлих ділянках кори. Хвороба викликає поступове ослаблення і всихання вищерозташованих частин дерева. Частіше від раку цього типу страждають листяні породи (клен, осика), рідше хвойні.

Чорний рак осики і тополі викликається сумчастими грибами Hypoxylon pruinatum Pon із групи периноміцетів. Міцелій гриба розростається в корі, пронизує тканини дуба, утворюючи щільну білу грибну строму, яка з часом темніє. Кора на уражених ділянках здувається, розтріскується і лущиться, оголюючи чорну строму, що і визначило назву хвороби – чорний рак. За рік виразка розростається на 4 – 5 см. В стромі знаходяться перитеції гриба.

Чорний рак гілок листяних порід

Заходи захисту. Високий рівень агротехніки, попередження сонячних опіків і морозобоїн шляхом біління штамбів дерев; знищення уражених плодів, листків, кори, що опала; зачищення ран з захватом здорової деревини на 1,5 – 2 мм, дезінфекція 1%-ним ДНОК, 2%-ним нітрафеном, 1%-ним залізним або мідним купоросом; замазування ран нітролаком або масляною краскою, цементація глибоких ран, спилювання і знищення сильно уражених дерев або гілок.

Смоляний рак відрізняється значним виділенням смоли, яка вбирається корою і утворює підтіки на стовбурі. Кора лущиться, з’являються виразки, але повністю не опадає, як при ступінчастому ракові. Викликається іржастими грибами і уражує здорові дерева. Зараження відбувається через тонку кору стовбурів, гілок і пагонів.

Смоляний рак (сірянка) сосни звичайної. Збудниками є два види грибів Cronartium flaccidum Wint та Peridermium pini Kleb.

Найбільш сприйнятливими до захворювання є 30 – 50 -річні сосни.

Ецидії Cr. Flaccidum на стовбурі і гілках мають форму пухирців золотисто-оранжевого кольору, тому захворювання називають також пухирчастою іржею сосни. Ецидіоспори гриба уражують і трав’янисті рослини, а ецидіоспори гриба P. pini знову уражують сосну. Грибниця спочатку розвивається в лубі і камбії, потім в заболоні. Уражені частини дерева відмирають. Виразки розростаються в поперечному і повздовжньому напрямку, досягаючи іноді 10 – 12 см в довжину. Із уражених ділянок витікає смола, холоне і утворює смоляні напливи, які темніють і стовбур у цьому місці виглядає обпаленим. Захворювання може тривати до 30 років. Під час окільцьовування стовбура дерево засихає.

Заходи захисту. Вирубування сильно уражених дерев, зачищення невеликих ран і дезинфекція їх нітрафеном або нафтенатом міді.

Пухлиноподібний рак викликається в основному бактеріями, але можуть бути інші причини. Характеризується утворенням здуттів або пухлин внаслідок посиленого ділення клітин паренхіми кори. Типовими є захворювання – поперечний рак дуба та пухлиноподібний рак ясена і тополі.

Поперечний рак дуба. Збудник бактерія Pseudomonas quercus Schem.

Бактерії проникають у камбій стовбурів і гілок в зоні тонкої деревини через пошкодження дубовою попелицею і викликають утворення пухлин. Пухлина спочатку гладенька, потім шорстка, в центрі з’являється тріщина з обірваними краями. Вона розростається впоперек стовбура і перетворюється у виразку. Хвороба багаторічна, призводить до гнилі деревини.

Бактеріальний рак ясена. Збудник бактерія – Pseudomonas fraxini Wuill.

Уражує гілки і стовбури ясена звичайного. Трапляється досить часто в багатьох районах, де росте ясен, особливо в полезахисних лісових смугах. Зараження дерев відбувається через рани різного походження (градобій, ясеневий лубоїд і т. д.). Після зараження на гілках і стовбурах з’являються потовщення, усередині яких утворюються тріщини, які поступово перетворюються в ракову рану. У середині напливів або в корі ракових виразок можна виявити скупчення бактерій у вигляді каламутної слизистої маси. У разі сильного розвитку раку, коли він окільцьовує гілку або стовбур, верхня їх частина відмирає.

Судинні хвороби деревних порід (трахеомікози). У листяних порід уражуються водопровідні тканини, що тягне за собою в’янення листків, пагонів, засихання окремих гілок або цілого дерева. При цьому деревина темніє.

Голландська хвороба (графіоз) в’язових порід. Збудник недосконалий гриб Graphium ulmi Schw.

Проявляється у в’яненні листків, засиханні окремих гілок, потім всієї крони в результаті ураження судинної системи. На поперечному розрізі гілок буріють або чорніють останні річні шари. Основний шлях зараження – попадання спор гриба в ранки під час живлення жуків-заболонників у верхній частині крони. міцелій гриба проникає в судинну систему і закупорює її, порушуючи подачу води. Хронічна форма триває декілька років, за гострої форми дерева гинуть протягом декількох тижнів.

Заходи захисту. Знищення хворих дерев, обмазування пеньків креозолом з мазутом; боротьба з жуками-заболонниками, вирощування стійких порід.

Вілт листяних порід. Збудник – Verticillium albo–atrum Reinke et Berth.

Гриб є паразитом клена, в'яза, липи, дуба, каштана, берези, тополі та інших листяних порід і призводить до їх усихання через 1 – 4 роки після зараження. Особливо шкідливий гриб у садівництві і лісопаркових господарствах.

Зараження відбувається спорами у місцях механічних пошкоджень, а поросль уражується міцелієм від пнів вирубаних хворих дерев. Міцелій розвивається в судинах і закупорює їх, перешкоджаючи надходженню води і поживних речовин до листків. Внаслідок цього вони в’януть, жовтіють; поступово усихає вся крона. У лубі та деревині уражених гілок помітні бурі плями або смуги. В уражених тканинах гриб розвиває міцелій, конідіальне спороношення, хламідоспори і мікросклероції. Колонії гриба розпростерті, спочатку білі, потім бурі або чорні. Конідієносці прямі, кільчасто-розгалужені, кінцеві відгалуження подовжені, на кінцях загострені. Конідії подовжено-яйцеподібні або овальні, одноклітинні, інколи зібрані в голівки, спочатку безбарвні, потім бурі.

Зберігається гриб у стані хламідоспор і мікросклероціїв на вирубкових залишках протягом декількох років. Крім того, джерелом інфекції може бути міцелій, що зберігся в деревині хворих дерев.

Заходи захисту. Високий рівень агротехніки.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

5.4. Хвороби газонних трав

Фузаріоз, або снігова пліснява. Збудником є гриби роду Fusarium. Хвороба розвивається в нашому регіоні переважно в період з листопада по березень. Основне ураження спостерігають у разі виходу трави з-під снігу. На газоні помітні сріблясто-сірі або рожеві плями округлої форми, з часом трава висихає, стає жовтого кольору. Перш за все, уражуються рослини, які з осені не пройшли загартування. Розвитку хвороби сприяє холодна, волога весна, високий сніговий покрив, тепла з тривалими відлигами зима та розтягнутий період танення снігу за високої відносної вологості повітря (95 – 100%).

Заходи захисту. Поліпщення аерації грунту, знищення хворих рослин разом з шаром грунту, обробка насіннєвого матеріалу перед сівбою рекомендованими протруйниками.

Іржа. Існує декілька видів іржі, які уражують трави, що входять до складу газонів. Найбільш шкодочинні – лінійна, або стеблова іржа, жовта іржа, корончаста іржа. Період розвитку – з червня по жовтень. Уражуються стебла, листя, у деяких випадках – суцвіття. Літнє спороношення характеризується утворенням на стеблах великих коричнево-червоних подушечок, які, зливаючись, утворюють лінії (лінійна іржа) або ці плями світло-жовтого кольору також розташовані рядами, але вже на листках (жовта іржа). Пізніше і ті, й інші буріють, а потім стають чорними (зимова стадія). Іржа виснажує рослини, використовуючи поживні речовини, сприяє різкій втраті вологи, порушуючи поверхневий шар листка. Джерело зараження – рослинні рештки, бур’яни, проміжний господар (барбарис)

Іржа злаків:	1– стеблова або лінійа,	2– бура листкова

Заходи захисту. Обприскування рослин в період вегетації рекомендованими фунгіцидами.

Бура плямистість. Збудник – гриб Rhizoctonia solani Kuhn. Гриб уражує кореневу систему і прикореневі частини рослин, які буріють і загнивають. На них з’являється бурий щільний наліт міцелію і дрібні чорні склероції. Хворі рослини часто гинуть. Хвороба розвивається протягом всього періоду вегетації, частіше на холодних, важких і кислих грунтах за надмірної вологості та заглибленої сівби.

Заходи захисту. Вапнування кислих грунтів, дотримання вимог агротехніки, дезинфекція грунту у вогнищах ураження розчинами рекомендованих фунгіцидів.

Борошниста роса. Збудник гриб – rysiphe graminis D. C. Проявляється на листках білувато-сірим борошнистим нальотом. Тепла волога погода стимулює розвиток хвороби. Захворювання поширюється протягом усього вегетаційного періоду.

Борошниста роса	Борошниста роса злаків

Заходи захисту. Систематичне низьке скошування травостою для профілактики, протруювання насіння перед сівбою рекомендованими протруйниками, обприскування рослин у період вегетації рекомендованими фунгіцидами.

Склеротиніоз, або доларова плямистість. Збудник – гриб Sclerotinia homococorpa. Ознаки захворювання з’являються на дернині у формі світлих круглих плям діаметром 2,5 – 5 см. У разі зливання утворюються плями неправильної форми. Листки жовтіють, рослини часто гинуть. Захворюванню сприяє м’яка сира погода і підвищена кислотність грунту.

Склеротиніоз, або доларова плямистість

Заходи захисту. Вапнування кислих грунтів, внесення фосфорно-калійних добрив, видалення ураженої дернини разом з шаром грунту, дезинфекція грунту.

Тифульоз Typhula idahoensis Rembs. На рослинах проявляється густою сірувато-рожевою пліснявою у вигляді круглих білих плям. Захворювання зазвичай починається на вологих затінених ділянках або за повільного танення снігу.

Заходи захисту. Загрібання газонів, обприскування рослин рекомендованими фунгіцидами.

Відьміни кільця – кільцеподібні випади трави, збудниками яких є гриби, із яких найбільш шкодочинними є Musarasmins o reades Fr. Гриб утворює велику масу міцелію і перехоплює поживні речовини і вологу у рослин.

Заходи захисту. Аерація і полив грунту, внесення мінеральних добрив, зняття зараженого шару грунту, фумігація грунту рекомендованими фунгіцидами.

Антракноз. Листки стають жовтими, а молоді листочки нерідко стають червонуватими. Рослини загнивають та легко висмикуються із землі. Хвороба поширюється за поганого догляду за газоном в наприкінці літа та восени.

Заходи захисту. Обприскування рослин в період вегетації рекомендованими фунгіцидами.

Заходи догляду за газонами

Кожному, хто має газон на своїй ділянці, хочеться завжди його бачити у гарному здоровому стані. Тому постійно необхідно дбати про його захист.

Шкоди газонам завдають не тільки шкідники, але й домашні улюбленці – собаки та коти, які люблять побігати на них. При цьому газон зазнає значних втрат. Великі жовті або бурі плями загиблої трави виникають після потрапляння туди собачої або котячої сечі. Тому небажано вигулювати тварин на газонах. Але, якщо тварина зробила на газоні калюжу, необхідно це місце промити великою кількістю чистої води. Не можна вигулювати тварин на молодих газонах в перші 2 – 3 місяці після його посіву або укладання.

Значної шкоди газонам завдають мурахи, які відносять насіння із знову засіяних ділянок, проробляють ходи у верхньому шарі грунту, але найбільше псують зовнішній вигляд горбки землі, які вони насипають під час будівництва мурашників. Крім того, мурашки сприяють рзселенню попелиці на квітниках, чагарниках і деревах, що знаходяться поблизу газонів. Боротися з мурахами складно. Хімічні препарати, що продаються в магазинах, не завжди ефективні. Тому часто користуються «народним» методом – поливають мурашник окропом. Робити це слід обережно, щоб не пошкодити траву.

Хробаки здебільшого приносять велику користь, розпушуючи і аеруючи грунт, поїдаючи відмерлі частини рослин і перероблючи їх в гумус. Проте, за масового розмноження черв’яків, купки землі, які вони викидають з ходів, можуть сильно псувати вигляд газону, особливо партерного. У разі розплющування таких купин ногами або косаркою поверхня газону стає нерівною, трава в цих місцях може загинути або сильно пошкоджуватися під час косовиці.

За масової появи на газоні викидів черв’яків перед стрижкою потрібно змітати їх мітлою (робити це можна тільки на сухому газоні). Для того щоб зменшити кількість черв’яків у грунті, потрібно не залишати на газоні скошену траву, опале листя та інші рослинні залишки. Необхідно вчасно прогрібати і аерувати газон. Підвищувати кислотність грунту можна шляхом мульчування торфом, підживленням фізіологічно кислими добривами. Не дозволяється на газоні вносити вапно.

Кроти можуть сильно зіпсувати газон, викидаючи на його поверхню великі купи землі зі своїх ходів. Боротися з кротами дуже складно. Хімічні препарати і отруєні принади, що продаються в магазинах і які рекомендується поміщати в кротячі ходи, часто є неефективними. За допомогою пасток і капканів боротися з кротами також непросто, оскільки для цього потрібен великий досвід і спеціальні навички. Останнім часом продають прилади, що видають сигнали, яві відлякують звіра і іноді вони є ефективними. Народним засобом захисту від кротів є розміщення в кількох місцях у ходах ганчірочок, змащених гасом.

Деякі види птахів можуть викльовувати насіння газонних трав з поверхні грунту або живитися молодими листочками рослин. За такої загрози слід укривати щойно висіяні газони легкими матеріалами або натягувати над ними сітку або нитки.

Бур’яни. Видовий склад бур’янів величезний. По суті, будь-яка рослина, що виросла на газоні (крім спеціально висіяних газонних трав), є бур’яном. Це можуть бути декоративні рослини, що «втекли» із клумби, і поросль зростаючих поблизу чагарників і дерев.

Типовими для газонів України є однорічні бур’яни (пікульник, лобода, дим’янка, ромашка тощо). З’являються на газоні через кілька днів після сівби. На перших етепах росту на молодих газонах можуть становити значну небезпеку, тому їх потрібно виполювати. У подальшому за регулярних стрижок газону ці види бур’янів зникають самі.

Багаторічні бур’яни (чистяк весняний, кульбаба, щавель малий, щавель кінський, подорожники, осот польовий та інші) є найбільшою проблемою. Якщо їх вчасно не виполоти, то газонна трава під ними починає гинути, як результат після прополки залишаються негарні залисини. Всі ці рослини необхідно видаляти з газону за допомогою прополок або обробок гербіцидами. Під час прополки важливо якомога глибше підрізати і видаляти корінь рослини. Роблять це за допомогою спеціальної вилочки для прополки газону або ножа.

Ґрунтопокривні, або сланкі бур’яни (жовтець повзучий, люцерна хмелевидна, деревій звичайний, перстач гусячий і повзучий, мокриця звичайна, конюшина біла та інші) утворюють широкі крутини розростаючись за допомогою численних пагонів, повзучих по землі, що вкорінюються у вузлах або по всій довжині. Боротися з ними непросто. Виполювати ці ролини потрібно ретельно і охайно, видаляючи всі пагони з трави. У разі сильного поширення бур’янів подібного типу доводиться газони обробляти гербіцидом.

Кореневищні бур’яни (снить звичайна, пирій повзучий, кропива дводомна та інші) швидко займають великі площі, розростаючись вшир за допомогою довгих кореневищ. Виполювати їх з газону дуже складно, та й не завжди потрібно – кропива і снить з часом зникають самі, не витримуючи частих стрижок. Ефективніше видаляти ці рослини не на газоні, а навколо нього, щоб не допустити їх повторного проникнення.

З інших різновидів бур’янистих рослин необхідно зазначити різні види мохів та лишайників, а також моховатку лежачу. Для захисту від цих рослин існують хімічні препарати, проте впоратися з мохами можна і без них. Потрібно лише створити умови сприятливі для росту трав: вчасно аерувати грунт, підживлювати і поливати газон, а також збільшити висоту зрізу трави під час стрижок.

Під час активної вегетації газонні трави рідко уражуються хворобами. Основної шкоди їм завдають збудники захворювань у несприятливий для рослин період з пізньої осені і до весни.

Також шкоди газонним травам завдають несприятливі умови перезимівлі – вимерзання, випрівання, випирання та льодяні кірки.

Технологія захисту газонів

Березень – квітень. Проти кореневих гнилей, снігової плісняви, плямистостей листків газони обробляють рекомендованими фунгіцидами. Перед обприскуванням слід ретельно очистити газон від відмерлих решток рослинного походження. Обробки проводять двократно з інтервалом 6 – 8 днів.

Кінець квітня – серпень. Проти однорічних та багаторічних дводольних бур’янів газони обробляють рекомендованими гербіцидами. Обробку проводять рівномірно. Не бажано обробляти молоді газони віком до 6 місяців. Не проводити обробку відразу після скошування.

Кінець квітня – серпень. Проти ґрунтових шкідників (личинок хрущів, довгоніжок, дротяників) проводять обробку рекомендованими інсектицидами. Після обприскування відразу проводять полив, щоб препарат максимально проник у грунт.

Жовтень – листопад. Проти снігової плісняви і кореневих гнилей, після останнього скошування газону, проводять обприскування рекомендованими фунгіцидами.

5.5. Хвороби квіткових рослин

Іржа уражує троянди, гвоздики, хризантеми, півонії, лілії, фіалки, примули, іриси, айстру багаторічну тощо.

Іржасті гриби мають кілька форм спороносіння: весняну (епідіальну) являє собою вмістилища (ецидії), в яких утворюються одноклітинні спори; літні (уредоспори) являють собою щільне ложе, від якого відокремлюється по одній спорі; зимові (телейтоспори) – форма перезимівлі паразита. Телейтоспори проростають на наступний рік весною, у разі їх проростання утворюються бази дії з базидіоспорами.

Іржа троянд. Збудник (Phragmidium disciflorum (Tode) James). Навесні на стеблах троянд з’являються оранжеві ецидіоспори. Влітку на нижньому боці листків з’являються дрібні оранжеві подушечки уредоспор. Вони дають декілька поколінь і заражають рослини. Наприкінці літа на нижньому боці листків з’являються телейтоспори у вигляді чорних подушечок. У разі сильного ураження листки жовтіють і опадають. Навесні телейтоспори проростають, утворюючи бази дії з базидіоспорами, які заражають рослини і на них утворюється ецидіальне спороношення.

Хвороба поширюється навесні телейтоспорами, що перезимували на опалому листі, а також міцелієм, що зимує у стеблах.

Іржа півоній. Збудник (Cronartium flaccidum Alb. et. Schw. Winst.). На листках з обох боків з’являються червоно-коричневі плями, на нижньому боці утворюються жовті пилоподібні уредоспори. До кінця літа там утворюються телейтоспори, які навесні проростають і заражають сосну. Ця хвороба на сосні називається пухирчастою іржею.

Іржа ірисів. Збудник (Puccinia iridis (D.C.) Wallr.). На листках утворюються коричневі пустули з уреспорами гриба. Уредоспорами паразит поширюється в період вегетації рослин. Восени на листках утворюються оксамитові подушечки зимових спор, які навесні проростають і заражають валеріану. На ірисі гриб зустрічається в літній стадії.

Уражені листки жовтіють і відмирають.

Іржа хризантем. Збудник (Puccinia chrysanthemi; Roze). На листках з нижнього боку утворюються коричневі купки уредоспор гриба. Уражені листки жовтіють і засихають. Сприятлива температура для розвитку хвороби 15 – 27° С.

Іржа гвоздики. Збудник (Uromyces caryophyllinus (Schr.) Wint.). На листках і стеблах утворюються коричневі пустули уредоспор, потім темних телейтоспор. Ецидіальна стадія розвивається на молочаї. Уражені листки засихають, за сильного ураження рослини гинуть.

Заходи захисту. Знищення джерел інфекції, знищення рослинних решток і перекопування грунту з обертанням скиби для знищення зимуючого спороношення; підживлення рослин калійними добривами, часті прополювання, за сильного зараження зміна ділянок; відбір здорового садивного матеріалу для розмноження; обприскування рослин рекомендованими фунгіцидами.

Борошниста роса. Збудники – борошнисто-росяні гриби Erysiphe, Sphaerotheca.

Уражує фіалки, бузок, троянди , флокси, люпин, духмяний горошок, гвоздику, хризантеми, левові ротики, багаторічні айстри та інші. Хвороба поширена повсюдно.

На листках і стеблах рослин з’являється білий борошнистий наліт, що складається із міцелію і конідіального спороношення гриба. До осені на грибниці утворюються плодові тіла у вигляді чорних крапок. Зимує гриб на рослинних рештках у вигляді міцелію і плодових тіл. Кращими умовами для розвитку гриба є підвищена температура повітря та затінення рослин.

Заходи захисту. Знищення рослинних решток; недопускання надлишкового удобрення азотом; підживлення калійними добривами для підвищення стійкості до борошнистої роси; осіння оранка або перекопування грунту з оборотом скиби, заміна ділянок; використання посадкового матеріалу і насіння стійких до борошнистої роси сортів; опилювання рослин меленою сіркою з розрахунку 10 – 20 кг/га за препаратом; обприскування рослин рекомендованими фунгіцидами.

Несправжня борошниста роса (пероноспороз) викликається грибами Peronospora, Plasmopara, уражує багато декоративних рослин: гвоздику, маки, троянду, примулу, левкой, фіалку, барвінок тощо. Хвороба поширена повсюдно в районах з підвищеною вологою. Уражує листки, стебла і квітки. З верхнього боку листків з’являються жовтуваті плями, з нижнього – білуватий наліт (спороношення гриба). Уражені рослини відстають у рості, погано цвітуть, листки, квітки, стебла засихають. Поширюється спорами під час дощу і під час поливу. Гриб зимує на уражених рослинних рештках і в оболонках насіння.

Заходи захисту. Збирання і знищення рослинних решток, чергування культур; перекопування грунту з обертом скиби; полив рослин під корінь, щоб запобігти поширенню інфекції; висаджування в грунт розсади і підживлення азотними добривами; обприскування рослин рекомендованими фунгіцидами.

Сіра пліснява викликається грибами роду Botrytis. Уражує троянди, левкой, люпин, гладіолуси, жоржини, хризантеми, однорічні і багаторічні айстри, левові ротики, іриси, лілії, півонії, тюльпани, нарциси та багато інших рослин.

Гриб уражує листки, квітки, бутони та стебла. Оселяється на відмерлих тканинах рослин і може живитися речовинами вбитих ними тканин рослин.

Хвороба проявляється у вологу прохолодну погоду, за недостатнього освітлення, відсутності нормального провітрювання, запущених насадженнь, надлишку азотного живлення. У вологих приміщеннях під час зберігання сірою пліснявою уражуються бульби жоржин.

Гладіолуси уражує Botrytis gladiolorum Tumm. На листках з’являються дрібні плями, які розростаються і зливаються у великі ділянки ураженої тканини з сірим нальотом спороношення гриба. Бульбоцибулини можуть заражатися хворобою і в полі під час сушіння. Серцевина бульбоцибулини загниває і перетворюється на м’яку білу масу, на поверхні якої з’являється сіруватий пушок зі спороношенням гриба. Волога холодна погода в період вегетації сприяє захворюванню рослин у поле і бульбоцибулин під час зберігання.

Тюльпани уражує гриб Botrytis tulipae (Lib.) Lind. Пагони хворих рослин скривлюються і засихають. У вологу погоду покриваються сірим пухнастим нальотом спороношення гриба, біля основи пагонів утворюються чорні склероції. Уражуються листки, квіткові стрілки і квітки. В уражених цибулинах на внутрішньому боці покривних лусочок і відмерлій квітконіжці розвиваються склероції, що призводить до загнивання цибулин.

Хворі цибулини під час садіння дають карликові, хворі пагони, які є первинним джерелом зараження рослин. Друге джерело зараження – склероції, що залишилися в грунті з минулого року.

Іриси уражують Botrytis convolute Wetzel et. Dray. Гриб викликає сіру плісняву кореневищ, на яких утворюється суха гниль і чорні склероції у вигляді складчастих купок. У вологу погоду біля основи листків з’являється пухнаста сіра пліснява.

Заходи захисту. Знищення рослинних решток; проріджування загущених насаджень. Висаджування урадуваних культур на провітрюваних незатінених ділянках. Дотримання поливу без перезволоження грунту. Прополювання ділянок. Підживлення здорових і хворих рослин фосфорно-калійними добривами. Просушування бульбоцибулин, зберігання їх у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Висаджування здорових цибулин. Обприскування рослин у період вегетації рекомендованими фунгіцидами.

Фузаріозне в’янення викликається недосконалими грибами роду Fusarium. Хвороба поширена у відкритому і закритому грунті повсюдно і уражує багато квіткових культур.

Характерними ознаками захворювання є пожовтіння листя та в’янення пагонів або всієї рослини. Біля основи стебел в місцях обламаних бічних пагонів утворюється щільний наліт – спороношення гриба. Інфекція зимує на рослинних рештках і в грунті, передається насінням. Розвитку хвороби сприяє підвищена температура і надмірна вологість.

Фузаріоз айстр. Сильно уражує рослини в період бутонізації і цвітіння. Найбільш часто в’янення айстр викликають два види грибів: Fusarium couglutinans f. callistephi та F. oxysporum f. callistephi. Проявляється хвороба у вигляді в’янення: листки скручуються, повисають, на стеблах з’являються тріщини; біля основи стебел утворюється спороношення гриба у вигляді рожевого нальоту. Коріння уражених рослин стає ламким і кришиться.

Основним джерелом збереження інфекції є грунт, із якого гриб проникає в коріння рослин судинами розповсюджується по стеблу. Друге джерело захворювання – насіння, яке може нести зовнішню і внутрішню інфекцію. Зараження рослин відбувається через розриви тканин рослин та механічні пошкодження. Частіше уражується розсада під час висаджування в грунт. Зараженню айстр фузаріозним в’яненням сприяє надлишок азоту в грунті, глинисті, важкі грунти, глибоке та густе садіння рослин.

Фузаріоз гвоздики є одним із найнебезпечніших захворювань. Поширений повсюдно. У разі ураження рослини в’януть, коріння і основи стебел загнивають, пагони відмирають, бутони загнивають зсередини. Уражені рослини, як правило, гинуть.

Гриб Fusarium викликає загнивання бульб жоржин. Хвороба характеризується в’яненням бульб, появою плям з білим, а пізніше рожевим нальотом – спороношенням гриба. Сильно уражуються бульби під час зберігання. Висока температура і вологість повітря сприяють розвитку захворювання.

Заходи захисту. Чергування культур, видалення уражених рослин разом з корінням і їх спалювання вапнування кислих грунтів; введення в культуру стійких сортів; позакореневі підживлення фосфорно-калійними добривами, застосування мікроелементів; збирання насіння зі здорових рослин; обробка цибулин і бульбоцибулин рекомендованими протруйниками.

Септоріоз листя троянди. Збудник гриб роду Septoria. У разі ураження септоріозом на зовнішньому боці листків з’являються крупні плями округлої форми, білуваті або темно-сірі. У міру розвитку хвороби вони зливаються між собою і по їх краях помітна темно-червона облямівка. До осені в центрі плям з’являються чорні цяткові утворення – плодові тіла гриба (пікніди).

Заходи захисту. Уражені кущі обробляють бордоською рідиною з розрахунку 100 г на 10 л води або іншими рекомендованими фунгіцидами.

Церкоспороз листя троянди. Збудник гриб роду Cercospora. На верхньому боці листків виникають округлі невеликого розміру плями бурого кольору з тоненьким обідком більш темного відтінку по краях. На некрозній тканині плям з часом з’являється особливий наліт оливкового кольору – грибниця зі спороношенням гриба.

Заходи захисту. Ефективним засобом проти хвороби є настій коров’яка або хвоща польового. В запущеній стадії захворювання слід обробляти рослини рекомендованими фунгіцидами.

Чорна плямистість листя троянди. Збудник – гриб. Уражує листя і однорічні пагони у другій половині літа. З верхнього боку листя з’являються темно-коричневі, майже чорні плями різного розміру. Плями часто зливаються. Уражене листя жовтіє, буріє і передчасно опадає. Уражені рослини слабішають і наступного року погано цвітуть. На плямах утворюється спороношення гриба у вигляді дрібних темних подушечок зі спорами.

Зимує гриб на опалому листі.

Заходи захисту. Систематичний збір і спалювання опалого ураженого листя; осіннє перекопування грунту; ретельний догляд за рослинами, що підвищує їх стійкість до захворювання. Обприскування рослин до розпускання бруньок і грунту навколо них залізним купоросом (300 г на 10 л води); Повторне обприскування кущів під час вегетації хлор окисом міді (40 г на 10 л води). Присипання грунту під кущами восени перед укриванням троянд, з метою профілактики, тонким шаром вапна.

Пурпурова плямистість листя троянди. Збудник гриб роду Fillosticta. Першою ознакою захворювання є формування з верхнього боку листя округлої форми пурпурових, а іноді і чорних плям, по краях яких проходить широка темно-бузкова смужка, а центр залишається світлим.

У міру прогресування хвороби на плямах утворюються дрібні чорні плодові тіла – пікніди, а з нижнього боку листкової пластинки – коричневі плями, які потім зливаються в суцільний темний шар. Уражені листки жовтіють і опадають, квітки не встигають повністю сформуватися.

За запущеної форми хвороби темно-коричневі плями з білим центром починають з’являтися і на стеблах троянд.

Заходи захисту. Обрізання уражених пагонів і знищення рослинних решток. Обприскування рослин препаратами на основі міді (хлорокис міді, бордоська рідина тощо).

Песталоція обвуглена. Збудник хвороби – гриб із роду Pestallosia. Характерна ознака захворювання – поява бурих плям на листках, до того ж по краях листкової пластинки зосереджені найбільш великі із них. На плямах чітко видно чорні прожилки зі спорами гриба. Листки на уражених рослинах передчасно засихають і опадають.

Хвороба спочатку охоплює верхні молоді пагони, а потім весь кущ. Хворі пагони скривлюються, стають бурими і засихають.

Шкода від хвороби є значною. Це захворювання швидко поширюється, важко лікується і як результат вся надземна частина рослини нерідко гине.

Заходи захисту. Обрізка уражених пагонів і знищення рослинних решток. Обприскування рослин рекомендованими препаратами.

Інфекційний опік стебел троянди. Збудник гриб роду Conistirium. Досить поширене захворювання, розвивається на рослинах, які знаходяться в стані спокою. Хвороба виникає, коли під зимовими укриттями для троянд спостерігається надлишкова вологість за поганої вентиляції повітря, як результат може зів’янути більша частина пагонів.

Характерною ознакою захворювання є поява плям червонувато-бурого відтінку з більш темним центром, які з часом розростаються і окільцьовують пагони. Через деякий час чітко видніють плодові тіла гриба зі спорами.

Уражуються практично всі сорти троянд. У приватних садках нерідко захворювання зустрічається на малині і ожині.

Заходи захисту. Старанний догляд, що забезпечує визрівання деревини до кінця вегетації, підвищує зимостійкість і стійкість рослин до хвороби. Перед укриванням на зиму видаляти недозрілі пагони і листки. Укривати троянди на зиму у суху погоду. Навесні раннє знімання укриттів, обрізування і спалювання хворих і відмерлих гілок. Уперіод вегетації зрізування і спалювання хворих і відмерлих гілок. З метою профілактики захворювання обприскування 3%-ним розчином залізного купоросу (300 г на 10 л води) або 5%-ною бордоською рідиною та 1%-ним розчином мідного купоросу.

Сіра гниль троянди. Збудник – гриб otrytis cinerea. Хвороба поширена як у відкритому, так і закритому грунті.

У відкритому грунті пагони зимуючих рослин масово набувають неприглядного бурого кольору, а також в подальшому відмирають з боку верхнього зрізу. Хвороба по рослині поширюється зверху донизу. За підвищеної вологості на пагонах розвивається ще й пухнастий сірий міцелій.

У закритому грунті сіру гниль визначають за появою на стеблах троянд темно-бурих плям. Якщо плями окільцьовують пагін, то він гине. На уражених листках можна помітити жовтувато-бурі плями невизначеної форми, на пелюстках, особливо у світлозабарвлених сортів, вони зовсім маленькі, пурпурово-червоні або світло-жовті. Плями з’являються в тих місцях, де спори гриба-збудника торкнулися рослини.

Пелюстки ураженої троянди передчасно опадають. За підвищеної вологості на тканинах ураженого кущ утворюється сірий наліт спороношення, через який хвороба і має свою назву.

Заходи захисту. У закритому грунті необхідно скоротити полив, забезпечити нормальну вентиляцію, систематично зрізати уражені органи кущів і своєчасно видаляти рослинні рештки з поверхні грунту. Обприскування троянд рекомендованими фунгіцидами. Для ефективності, обробки слід проводити кожні 10 – 14 днів до повного зникнення сірого нальоту. Для підвищення стійкості троянд проводять удобрення, що містять марганець.

У відкритому грунті рекомендується уражені пагони видаляти відразу після знімання зимових захисних укриттів та знищення і своєчасного видалення рослинних решток з ділянки. Обприскування рослин у період вегетації рекомендованими фунгіцидами. Для ефективності обробок, повторно обприскують через 2 тижні.

Хвороби капустяних (хрестоцвітих) рослин

Кила – збудник – Plasmodiophora brassicae Wor., належить до нижчих грибів. Це найбільш поширена і шкідлива хвороба хрестоцвітих культур. Уражує практично всі капустяні культури, а також багато бур’янів з родини хрестоцвітих (особливо гірчицю польову), в коренях яких нгромаджується і зимує паразит.

Кила уражує кореневу систему, на якій утворюються нарости різного розміру, а іноді ледве помітні здуття. Заражуються рослини протягом всього вегетаційного періоду у стані розсади заражені рослини важко розпізнати, бо ознаки хвороби на коренях стають помітні через 3 – 4 тижні після зараження. На дорослих рослинах килу виявити легко. Заражені корені слабко розвиваються, внаслідок чого рослини гірше вкорінюються в грунті. Порушується правильне функціонування коренів, тому уражені рослини дуже пригнічуються, затримуються в рості. Характерною ознакою кили є прив’янення нижніх листків, що особливо помітно в жарку погоду. Нарости на коренях складаються з розрослої паренхімної тканини, вони швидко загнивають і руйнуються.

Зимує паразит у вигляді спочиваючих спор, переважно в грунті, в якому вони можуть зберігати життєздатність протягом 4 і більше років.

Розвиткові паразита і зараженню рослин сприяють висока вологість (80 – 90%), підвищена температура (18 – 24º С) і незначна кислотність грунту (рН 6,0 – 6,5).

Заходи захисту. Вирощувати капустяні рослини на свіжих грунтах, не заражених килою та іншими хворобами. Висаджування здорового садивного матеріалу. Дотримання квіткозмін: повертати капустяні рослини на попереднє місце не раніше ніж через 4 – 5 років. Протягом вегетації необхідно розпушувати грунт навколо рослин, особливо після поливу і підживлень для утворення додаткових коренів. Періодично видаляти рослини, заражені килою. Прибирання рослинних решток і знищення бур’янів після закінчення вегетації рослин. Перекопування грунту на зяб.

Склеротиніоз або біла гниль левкою. Грибна хвороба, що викликає в’янення і загибель рослин. Захворювання проявляється вогнищами. Стебла біля основи і нижні листки буріють, загнивають і покриваються грибницею у вигляді білого повстяного нальоту, на якому утворюються чорні склероції. Склероції зберігаються у грунті тривалий час і є джерелом інфекції протягом декількох років. Хвороба частіше всього уражує рослини у другій половині літа, особливо у вологі роки.

Заходи захисту. Квіткозміна, прибирання рослинних решток і глибоке осіннє перекопування грунту; недопускання загущення посадок і надмірних поливів; періодичне розпушування грунту і знищення бур’янів; видалення хворих рослин з невеликим шаром грунту з наступним засипанням вапном, попелом або древесним вугіллям.

Ризоктоніоз. Грибне захворювання, що уражує алісум та іберіс і викликає загибель рослин. Частіше зустрічається в районах з великою кількістю опадів наприкінці літа і восени. Корені, основи стебел і нижні листки буріють і загнивають. У місцях ураження з’являється бура щільна грибниця з великою кількістю дрібних склероціїв. Збудник зберігаєься у грунті.

Заходи захисту.

Такі самі, як із склеротиніозом.

Вірусні хвороби

Мозаїка – проявляється на левкої. Хворі рослини відстають у рості, на листках з’являється крапчастість без наступного відмирання тканин, квітки стають яскраво пелюстковими.

Кільцевий некроз – уражені рослини відстають у рості; на листках хлоротична крапчастість і облямівка жилок з наступним відмиранням місць ураження, квітки стають яскраво пелюстковими.

Мозаїчність – проявляється у вигляді посвітління жилок у листків уражених рослин, листки з країв закручуються уверх.

Ці хвороби переносять попелиці.

Жовтяниця – проявляється у вигляді посвітління жилок, а пізніше всього листка, пагони сильно гілкуються, ріст рослин затримується, насіння не утворюється. Хвороба передається цикадками.

Заходи захисту. Періодичне видалення хворих рослин, захист від бур’янів, попелиць і цикадок.

Хвороби айстри

Фузаріоз (в’янення і загнивання стебел). Хвороба грибного походження. Збудники – гриби роду Fusarium. Айстри в’януть найчастіше в період утворення бутонів – початок цвітіння. Іноді рослини гинуть у фазі утворення 6 – 7 справжніх листків. Листки уражених рослин стають коричневими, скручуються, обвисають. На стеблах утворюються темні смужки і тріщини. Біля основи стебел з’являється рожевий наліт – спороношення гриба. На розрізі стебла видно темні судинноволокнисті пучки. Корені стають ламкими.

Збудник зберігається в грунті і є особливо небезпечним за тривалого вирощування айстри на одній і тій самій ділянці. Із грунту гриб проникає в корені і судинами проникає в стебло і перешкоджає переміщенню вологи тапоживних речовин. Рослина слабне і гине. Збудник зберігається також і в насінні.

Вертицильозне в’янення. Хвороба поширена в північних районах вирощування айстр. Також шкідлива для гвоздик, жоржин, левкою, левових ротиків, маків, флоксів, хризантем. Листки, починаючи з нижніх, жовтіють, коричневіють, скручуються, всихають і іноді опадають. Стебла загнивають, пізніше покриваються іржасто-коричневим нальотом. Рослини відстають у рості, в’януть і гинуть. На поперечному зрізі стебла спостерігається побуріння здерев’янілої частини. Захворювання частіше спостерігається у вологу холодну погоду. Від вертицильозу випади рослин по окремих сортах досягають 40 – 50%.

Заходи захисту з фузаріозом та вертицильозним в’яненням. Використання стійких сортів. Плодозмін – поверенення айстри на попередню ділянку не раніше ніж через 3 – 4 роки. Вапнування кислих грунтів (20 – 50 г вапна на 1 м²). Знезаражування насіння в розчині перманганату калію (50 г на 10 л води протягом 30 – 40 хв.), або термічна обробка насіння зануренням на 30 хвилин у воду, нагріту до температури 45ºС. Вирощування розсади на свіжому незараженому або знезараженому грунті. Ретельний догляд за рослинми: своєчасне перекопування грунту, прополювання, застосування добрив (не допускати надмірного внесення азоту), некореневі підживлення. Знищення хворих рослин з грудкою землі.

Чорна ніжка. Грибне захворювання. Уражує айстру, гвоздику, левкой та інші квіткові рослини. Як результат ураження стебла біля основи стають тоншими і чорніють. За високої вологості уражені рослини часто втрачають колір, покриваються білим павутинистим нальотом, поникають і гинуть. Збудник хвороби зберігається в грунті. Найбільш сильно уражує рослини на перезволожених грунтах у разі запізнення з пікіровкою, надмірного внесення азотних добрив і надмірних поливів.

Заходи захисту. Вирощування розсади на знезараженому грунті. Дезинфекція парників. Розріджений посів. Своєчасна пікіровка розсади. Видалення розсади, що гине, з шаром грунту. Присипання рослин біля основи стебла товченим вугіллям та піском. Вибраковування хворої розсади під час висаджування у грунт.

Плямистості листків. Айстри уражуються декількома видами плямистостей.

Септоріоз. Збудник хвороби – гриб. Проявляється на початку серпня. На нижніх листках виникають світло-коричневі, розпливчасті, іноді вуглуваті плями між жилками листків. Плями швидко збільшуються у розмірах, зливаються і часто охоплюють усю листкову пластинку. Хвороба поширюється і на верхні листки. Хворі листки засихають.

З часом плями стають світло-сірими, і на верхній поверхні їх утворюються розсіяні темні цятки – пікніди гриба. За сильного розвитку хвороби рослина зсихає повністю. Зимує гриб на рослинних рештках.

Розвитку хвороби сприяє різка зміна сирої дощової погоди теплими сонячними днями та підвищена вологість повітря. Септоріоз інтенсивно розвивається на загущених посадках.

Заходи захисту. Висаджування рослин з площею живлення 25×25. Полив рослин під корінь. Оприскування рослин у період вегетації препаратами, що містять мідь. Збирання і спалювання всієї надземної маси рослин, на яких зберігається інфекція, восени після закінчення вегетації. Посадка рослин на новому місці за сильного прояву хвороби.

Філостиктоз. Збудник хвороби – гриб. Уражуються листки і стебла. На листках утворюються вуглуваті або округлі коричневі плями. На стеблах плями продовгуваті, від світло-кориневого до світло-сірого кольору з більш темною облямівкою. До кінця вегетаційного періоду на поверхні плям виникають чорні цятки – пікніди, розташовані хаотично. Хвороба часто зустрічається одночасно з фузаріозом. Зимує гриб у рослинних рештках.

Заходи захисту такі самі, як і з септоріозом.

Альтернаріоз. Збудник – гриб. Проявляється хвороба лише у вологі роки або на перезволожених ділянках. Уражуються листки. Перші ознаки хвороби з’являються підчас цвітіння. Листки починають буріти з кінчика або з країв. Плями поширюються від периферії до центра листкової пластинки і у вологу погоду покриваються чорним нальотом, що містить багато спор. Зимує гриб у рослинних рештках.

Заходи захисту. Знищення рослинних решток. Дотримання усіх правил агротехніки вирощування айстр. Обприскування рослин препаратами, що містять мідь.

Бактеріальна плямистість – на нижньому боці листків з’являються округлі вдавлені дрібні плями коричневого кольору.

1 – сіра гниль айстри,

2 – бактеріальна плямистість айстри

Сіра гниль. Збудник – гриб. Хвороба шкідлива для айстр, гвоздик, левкою, лілій, левових ротиків, півонії, люпину. Уражуються стебла, листки і квітки. Проявляється хвороба спочатку на листках у вигляді побуріння країв, яке потім поширюється вздовж жилок. На листковій пластинці утворюються коричневі плями. Уражені тканини загнивають, потім підсихають. Уражені ділянки стебел, листків і квіток пізніше покриваються сірим нальотом ісклероціями. Зимує гриб у мертвих рослинних рештках.

Заходи захисту. Створення сприятливих умов для айстри: перекопування грунту, внесення органічних і мінеральних добрив, прополювання, поливи, добір сортів. Проріджування загущених посадок. Уникнення поранень і пошкоджень рослин під час догляду і уникнення перезволоження грунту. Підживлення фосфорно-калійними добривами. Своєчасне розпушування грунту. Обрізування і знищення уражених частин рослин із охопленням 5 – 10 см нижче хворої частини. Обприскування рослин бордоською рідиною з інтервалами 10 – 12 днів, виключаючи період цвітіння. Посипання основи рослин і грунту навкруги рослин перед цвітінням і в період цвітіння вапном.

Жовтяниця. Вірусне захворювання. Вірус уражує айстру, дельфініум, цинію, нагідки, флокси, аквілегію, хризантему та інші. Всього уражує понад 200 видів рослин.

У молодих рослин захворювання починається з посвітління жилок або хлорозу одного листка. З ростом рослин хлороз охоплює нові листки і всі зелені надземні частини рослин. Молоді листочки стають майже білими. Пелюстки квіток набувають майже зеленого забарвлення, різко деформуютьс я. У молодих хворих рослин спостерігається затримка росту головного пагона і посилене галуження. У тканинах стебел можуть з’являтися некрози, що викликають відмирання уражених ділянок. У пазухах деяких рослин утворюються тонкі пагони 2-го порядку. Часто листки спрямовані вертикально вгору. Листкова пластинка у хворих рослин менша звичайної, а черешок довший. Іноді листки деформовані тріщинами і вирізами країв листкової пластинки, спостерігається сильне вкорочення жилок, після чого поверхня листка стає пузирчастою. Переносниками хвороби є цикадки.

Заходи захисту. Знищення хворих рослин. Знищення цикадок інсектицидами. Знищення бур’янів, оскільки багато з них є резерваторами вірусу.

Хвороби гвоздики

Фузаріозне в’янення. Збудник хвроби – гриб. Уражуються корені, стебла, бутони. У хворих рослин листки одночасно і рівномірно жовтіють, втрачають тургор, в’януть, але не опадають. Стебло буріє або набуває червонуватого відтінку; прикоренева частина стебла і коренева система загнивають. Бутони не розпускаються зовсім або розпускаються неповністю, серцевина їх бура. Особливо сильно уражуються рослини у період бутонізації. На поверхні уражених частин рослин у вологу погоду утворюється спороношення гриба у вигляді рожевих подушечок.

Сприятливими умовами для розвитку хвороби є підвищена вологість повітря і температура 24 – 26ºС, надто глибока пасадка і надмірне азотне удобрення.

Зимує гриб на уражених рослинних рештках у грунті.

Заходи захисту. Використання стійких сортів. Плодозміни – поверенення айстри на попередню ділянку не раніше ніж через 3 – 4 роки. Вапнування кислих грунтів (20 – 50 г вапна на 1 м²). Знезаражування насіння в розчині перманганату калію (50 г на 10 л води протягом 30 – 40 хв.) або термічна обробка насіння зануренням на 30 хвилин у воду, нагріту до температури 45ºС. Вирощування розсади на свіжому незараженому або знезараженому грунті. Ретельний догляд за рослинами: своєчасне перекопування грунту, прополювання, застосування добрив (не допускати надмірного внесення азоту), позакореневі підживлення. Знищення хворих рослин з комком землі.

Гетероспоріоз. Збудник – гриб. Хвороба надзвичайно шкідлива для голандської гвоздики. Уражуються листки, стебла, квіткові бруньки і бутони. На уражених частинах рослин утворюються округлі дрібненькі плями, спочатку сірувато-коричневі з темною, іноді червонуватою облямівкою, пізніше вони світлішають уцентрі і оточені хлоротичним ореолом. Плями часто зливаються а по краях листків мають звичайну форму полукілець. У вологу погоду вони покриваються оливково-чорним нальотом.

За сильного ураження хворі листки, особливо нижні, жовтіють і засихають, стебла в місцях плям легко обламуються, квітки або не розвиваються, або вироджені.

Зимує гриб на рослинних решткх і на насінні. Хвороба завдає великої шкоди у разі загущених посадок, надмірного поливу і температури повітря 18 – 20ºС.

Заходи захисту. Збирання і знищення уражених частин рослин і рослинних решток. Зміна місць, зайнятих гвоздикою, вирощування гвоздики на одному місці не більше двох років. Повторне обприскування гвоздик після кожного дощу у вологі роки бордоською рідиною (100 г мідного купоросу з додаванням 100 г вапна на 10 л води), хлорокисом міді (40 г на 10 л води), колоїдною сіркою (60 г на 10 л води) або обпилювання меленою сіркою. Підживлення рослин фосфорно-калійними добривами.

Альтернаріоз. Збудник – гриб. Уражуються листки. Стебла, бутони різних видів гвоздик. На листках плями округлі або видовжені вздовж головної жилки листка попелясто-сірого кольору. На стеблах і бутонах плями такі самі. Уражені стебла викривлюються, відстають у рості, молоді листки з’являються менших розмірів. Сильне ураження призводить до відмирання листків і окремих частин рослин. У вологу погоду поверхня плям покривається світло-коричневим до чорного кольору нальотом, що містить багато спор.

Хвороба розвивається спочатку на нижній частині рослин, де затінення і більш висока вологість повітря.

Зимує гриб на рослинних рештках і насінні. Розвитку хвороби сприяє підвищена вологість і температура повітря в межах 18 – 27ºС.

Заходи захисту такі самі, як і з гетероспоріозом.

Кореневі гнилі. Грибні хвороби, що уражують корені, основи стебел, іноді нижні листки, зазвичй на важких вологих грунтах. Тканини в місцях ураження руйнуються. Найбільш сильно хворіють ослаблені внаслідок глибокої посадки і механічно пошкоджені.

Часто хворіють черенки, що укоріняються.

Із кореневих гнилей трапляється ризоктоніоз, який характеризується появою бурого повстяного міцелію на уражених частинах рослин і дрібних чорних склероціїв, а також склеротиніоз, що викликає появу в місцях ураження щільного пухнастого нальоту з великою кількістю чорних склероціїв.

Заходи боротьби. Ретельний догляд за рослинами сприяє кращому розвитку рослин і підвищує стійкість їх до гнилей. Особливо важливо вирощувати гвоздику на пухких, добре удобрених грунтах, проводити помірний полив, вапнувати кислі грунти, дезинфікувати теплиці. Чітко дотримуватися режиму вологості і температури під час вирощування гвоздики в закритому грунті.

Вірусні хвороби. Гвоздика уражується багатьма вірусними хворобами.

Мозаїка викликає появу жовтуватих або сірувато-коричневих плям на листках, кучерявість і деформацію листків.

Кільцева плямистість спричиняє крапчастість з утворенням відмираючих плям і кілець на листках.

Жовтяниця. З’являються некротичні плями на листках (уражені листки засихають) та полосатість на квітках.

Полосатість гвоздики. Виникають жовтуваті або червонуваті смужки і плями на листках уздовж жилок.

Прижилкова крапчастіть – посвітління жилок у молодих листків і поява хлоротичних плям або візерунків, що розвиваються, по жилках.

Уражені вірусними хворобами рослини відстають у рості, слабо плодоносять, часто деформуються, набувають мозаїчного забарвлення листків і яскравопелюстковіть. Поширюються вірусні хвороби у разі черенкування, а також сисними комахами, переважно попелицями.

Заходи захисту. Вирощування гвоздики із насіння. У разі розмноження черенками потрібно брати їх тільки від здорових рослин; своєчасне виявлення і знищення хворих рослин; захист від попелиць, знищення бур’янів.

Хвороби цибулинних рослин

Гнилі цибулинних. Поширені повсюдно. Викликаються грибами і бактеріями. У разі зберігання особливо сильно уражуються недостатньо просушені або погано дозрілі цибулини. У період вегетації гнилі найсильніше розвиваються за високої вологості, підвищеної кислотності грунту і надмірного внесення азотних добрив.

Склероціальна гниль. Одна з найбільш шкідливих грибних хвороб тюльпанів, нарцисів, лілій, гіацинтів, крокусів. Сильно уржені цибулини згнивають у грунті, проростки слабо уражених цибулин гинуть зазвичай після появи перших слабких листків. Цибулини, що загинули можна знайти під час перекопування грунту. Проростки здорових цибулин заражуються під час проходження крізь заражений грунт. Хвороба поширюється на верхню частину цибулини, утворюючи білий, схожий на вату міцелій і чорні склероції гриба округлої або неправильної форми, 1,5 – 9 мм у діаметрі. Нижня частина цибулини зазвичай здорова. Хвороба поширюється міцелієм і склероціями.

Бактеріальна гниль. Уражує майже всі цибулинні рослини. Хворі рослини відстають у рості, листки і квітконоси жовтіють і в’януть. За сильного ураження листки, що загнили, легко відокремлюються від цибулини. У період зберігання гниль можна помітити на м’ясистих лусках у вигляді злегка вдавлених ділянок. Розкладені гнилі частини цибулин виділяють неприємний запах. Особливо часто бактеріальна гниль розвивається на рослинах, хворих на фузаріоз.

1	2	3
Гнилі цибулин тюльпанів: 1 – чорна гниль, 2 – фузаріозна гниль, 3 – опік тюльпанів

Фузаріоз лілії

(уражена рослина і цибулина)

Фузаріоз. Грибне захворювання, що викликає пожовтіння листків і гниль коренів. На денці цибулини в місцх ураження з’являється рожевий наліт спороношення гриба. Наліт є і на лусочках. В останньому випадку він добре помітний на розрізі цибулини. Уражена тканина пом’якшується і буріє. Особливо сильно фузаріоз уражує цибулини нарцисів та лілій, а у тюльпанів може викликати масову загибель проростків навесні. Під час зберігання цибулин гниль продовжує розвиватися, утворюючи на них великі світлі плями з червоно-бурою облямівкою.

Цибулинні рослини можуть уражуватися також зеленою і чорною пліснявами, що викликають руйнування цибулин.

Сіра гниль. Уражує тюльпани, нарциси, лілії, гіацинти, крокуси, конвалії. Хворі цибулини, зазвичай, загнивають з верхньої частини, пізніше гниль охоплює всю цибулину. Уражені тканини буріють, розм’якшуються, цибулина зморщується, покривається сірим нальотом і дрібними чорними склероціями. Навесні із уражених цибулин з’являються слабкі викревлені проростки, які біля основи за вологої погоди покриваються сірим нальотом спороношення гриба і склероціями. Спори розносяться вітром і, попадаючи на здорові рослини, заражають їх, викликаючи на листках, квітконосах і квітках дрібні плями, що поступово збільшуються та склероції. За сприятливих умов (висока вологість) на уражених частинах рослин утворюється сірий наліт спороношення гриба.

1	2	3
Сіра гниль: 1 – тюльпана, 2 – лілії, 3 – уражена цибулина гіацинта

Тифульоз тюльпана. Грибне захворювання, що викликає загнивання коріння і цибулин з утворенням темних дрібних склероціїв. У цибулин спочатку загниває денце, утворюючи заглиблення. Пізніше гниль охоплює всю цибулину або нижню її частину. Тканина, уражена тифульозом, відокремлюється від здорової зеленуватою облямівкою.

Заходи захисту проти гнилей. Вирощування цибулинних рослин на ділянках, які добре освітлюються на пухких грунтах з рН 6 – 8. Плодозмін з поверненням цибулиних на попереднє місце не раніше ніж через 4 – 5 років (лілій через 5 – 6 років). Знищення рослинних решток і глибоке осіннє перекопування грунту. Ретельний відбір цибулин перед садінням. Недопущення загущення посівів, видалення бур’янів і рослин уражених тифульозом з шаром грунту. Обережне викопування цибулин (без їх пошкодження); вибраковування хворих цибулин; просушування цибулин та дотримання режиму їх зберігання.

Плямистості листків. Нарцисам значної шкоди завдає гетероспоріоз, що викликає на листках і квітках плями і жовтизну листків по краях, а також бура плямистість і септоріоз, заяких з’являються жовто-коричнюваті кутасті плями на верхівках листків. Лілії уражує сіра плямистість, що характеризується появою на листках сірих плям з темним обідком. На крокусах спостерігають септоріоз, за якого виникають червоно-коричневі плями зі світло-сірою серединкою і дрібні цятки пікнід. Цибулинні, особливо гіацинт, часто уражуються іржею. При цьому на листках утворюються дрібні безбарвні плями, які потім збільшуються до 2 см і жовтіють, уражені листки засихають, рослини слабнуть і погано цвітуть.

Заходи захисту. Плодозміна; видалення рослинних решток і глибоке перекопування грунту восени; висока агротехніка.

З вірусних хвороб тюльпан уражує строкатість пелюсток і серпнева хвороба, нарцис і лілію – мозаїка.

Строкатість пелюсток тюльпана: 1 – уражений молодий проросток

2 – уражена квітка

Строкатість пелюсток тюльпана. Хворіють переважно неакліматизовані сорти тюльпанів із групи простих ранніх і простих пізніх. Ознаки хвороби проявляються на стеблах, листках і квітках. На молодих листках вздовж жилок з’являються неширокі (2 – 3 мм) світло-зелені смужки. У міру збільшення листків смужки стають більш помітними. Основною ознакою хвороби є строкате забарвлення пелюсток квіток.

На забарвлених у червоний колір пелюстках, характерних для конкретного сорту, з’являються світло- або темнозабарвлені місця з просвітом білого або жовтого фону, на сортах з білими квітками – бузкового або фіолетового, а з жовтими – червоні смужки. Ознаки захворювання на квітках проявляються і посилюються поступово, протягом декількох років: спочатку на квітках окремих рослин у вигляді коротких рисочок більш темного або світлого тону, в подальшому, через декілька років, проявляються у повній мірі. Поряд з втратою сортових ознак у хворих рослин зменшуються розміри квіток і довжина квітконосів, формується менше діток, дрібнішають цибулини. Рослини, що захворіли сильніше, поступово вироджуються і стають джерелом зараження здорових тюльпанів. Інфекцію передають попелиці. Строкатість пелюсток не завжди є ознакою хвороби. Деякі сорти із групи Дарвінських гібридів (сорт Художник та інші) мають квітки двоколірного забарвлення – жовте з червонуватими смужками або штрихами. У рослин цього сорту уражені вірусом квітки стають більш червоними і листки покриваються світло-зеленими плямами.

Серпнева хвороба на пізній стадії

Серпнева хвороба тюльпана. Уражує листки, стебла, квітки і квітконоси. На листках, іноді на стеблах утворюється безліч дрібних, рідше великих, некротичних (відмираючих) плям і смужок, хворі листки закручуються, рослина часто гине. Особливо сильно потерпають молоді листки. У рослин, уражених менше, бутони не розкриваються або утворюють викревлені квітконоси з дрібними квітками, на яких також можуть з’являтися некротичні плями.

Заходи захисту. Ретельний догляд за рослинами з дотриманням прийомів агротехніки; плодозмін з поверненням тюльпанів на попередню ділянку не менше ніж через 4 – 5 років; вибраковування хворих рослин (разом з цибулинами) до появи попелиць; захист від попелиць – переносників вірусів. Під час знімання квіток важливо спочатку зрізати здорові, а потім строкато забарвлені квітки (після зрізування хворих квітів ножі або секатори дезинфікують у розчині соди або прокалюють на вогні).

Мозаїка. На нарцисах уражує листки і квітки. На листках утворюються світло-зелені повздовжні смужки (штрихи), особливо добре помітні на молодих, завдовжки до 8 – 10 см, листках. Хворі листки можуть деформуватися. На квітках проявляється строкатопелюстковість. Збудних хвороби переносять попелиці.

На ліліях, частіше на білих і тигрових, вздовж жилок з’являються блідо-зелені продовгуваті плями. Нерідко тканини в місцях плям відмирають, листки деформуються і гинуть. Уражені листочки оцвітини зростаються, пелюстки покриваються плямами і скручуються, квітки не розпускаються, ріст рослин призупиняється. Вірус зберігається в лусочках і цибулинках хворих рослин. На здорові рослини його переносять попелиці.

Заходи захисту. Знищеня хворих рослин. Захист від попелиць і бур’янів. Отримання здорового садивного матеріалу лілій від насіння (вірусна мозаїка лілії насінням не передається); термічне знезараження цибулин нарцисів і лілії шляхом занурення на 30 хвилин у воду, нагріту до 50ºС (цибулини тюльпана термічним способом обробляти не можна).

Хвороби жоржин

Біла гниль (склеротиніоз). Збудник – гриб Sclerotinia sclerotiorum. Крім жоржин, уражує багато квіткових і сільськогосподарських культур. Уражується прикоренева частина стебла і бульби. На них виникають буруваті розпливчасті плями, тканини яких є м’якими. Пізніше вони покриваються білим повстяним нальтом гриба, який постійно розростається в нещільні білі скупчення з масою чорних комкових наростів (склароціїв). Склероції утворюються на поверхні бульб і всередині стебел. Стебла спочатку в’януть і видмирають, потім і вся рослина. Гриб уражує бульби і за зимового зберігання. Зимує гриб на уражених бульбах і рослинних рештках.

Частіше хворіють слабкі, що ростуть у затінку і механічно пошкоджені рослини. Розвитку хвороби сприяє підвищена вологість повітря.

Заходи захисту. Чергування рослин на ділянках з поверненням жоржин на попереднє місце не раніше ніж через 3 – 4 роки. Розріджена посадка. Утримання грунту в розпушеному стані. Перекопування грунту восени з обертанням скиби. Обрізування уражених стебел на 10 – 15 см нижче місця тканини, що загнилася, з наступним їх спалюванням або закопуванням. Вирізування уражених тканин на початку появи мокрих плям на стеблах або бульбах і присипання місць зрізу попелом або сумішшю товченого деревного вугілля із меленою сіркою. Збирання бульб у суху погоду. Гарне просушування бульб перед закладанням на зимове зберігання і закладання на зберігання здорових бульб. Опилювання бульб перед закладанням на зберігання крейдою або вапном з додаванням меленої сірки для запобігання їх захворюванню гниллю; зберігання бульб у приміщеннях, що добре провітрюються за температури не більше 3 – 5ºС. Занурення бульб жоржин перед садінням у розчин перманганату калію (30 – 50 г на 10 л води) на 5 хвилин.

Фузаріозна (суха) гниль. Збудник – гриб Fusarium oxysporum. Уражуються бульби і стебла. Особливо часто уражуються бульби під час зберігання. На них виникають плоскі, з побурілою тканиною плями. Шкірка в місцях плям зморщується, на її поверхні утворюються спочатку білуваті, потім рожеві подушечки спороношення гриба. Хворі бульби поступово в’януть, зморщуються, зсихаються і під час розламуваня розкришуються. Здорові бульби уражуються при дотиканні до хворих. У першу чергу загнивають бульби, що мають механічні пошкодження або інші ураження. Висаджування хворих бульб у грунт призводить до поширення хвороби на надземні частини рослин. Уражені рослини жовтіють, в’януть і гинуть. Гриб поширюється спорами, які переносяться повітрям, водою, грунтовими шкідниками. Зимує гриб у рослинних рештках і у бульбах.

Розвитку хвороби сприяє підвищена вологість і температура повітря в сховищі, зберігання слабо розвинених, незрілих, пошкоджених, погано просушених бульб.

Заходи захисту такі самі, як і з білою гниллю.

Макроспоріоз. Збудник – гриб. Уражуються листки. На краях з’являються некротичні плями з чітко вираженою зональністю. Хворі листки відстають у рості і засихають. У вологу погоду і за надлишкових поливів на плямах утворюється чорний порошистий наліт гриба в якому містяться спори. Спори поширюються вітром, дощем, краплинами води під час поливу. Зимує гриб на рослинних рештках. Розвитку хвороби сприяє підвищена вологість і температура повітря. З особливою інтенсивністю хвороба розвивається на затінених ділянках і за загущеної посадки жоржин.

Заходи захисту. Регулярне збирання і знищення листків, що відмерли. У разі загрози масового розвитку хвороби рослини обприскують хлорокисом міді (400 г на 10 л води) через кожні 7 – 10 днів до припинення розвитку хвороби або зниження її шкідливості. Підживлення рослин фосфорно-калійними добривами. Полив жоржин під корінь.

Плямистості листків

Плямистість листків. Збудник – гриб Entyloma dahliae. Викликає появу плям жовто-зеленого кольору, які пізніше стають сіро-коричневими з темно-коричневою облямівкою. Хворобі сприяє погана вентиляція рослин.

Заходи захисту. Знищення хворих екземплярів, видалення всіх рослинних решток. Поліпшення умов вентиляції.

Бактеріальний рак. Збудник – паличкоподібні бактерії, що живуть у грунті. Крім жоржин, розвивається на гладіолусах, трояндах, гвоздиках. Хвороба викликає утворення у кореневої шийки і на коренях поодиноких великих або багато дрібних наростів (пухлин). Спочатку нарости білі, з нерівною поверхнею, з часом вони набувають темного забарвлення. Хвороба частіше зустрічається на молодих рослинах, що ростуть на лужних грунтах.

Розвиток ракових наростів призводить до пригнічення рослин і затримки росту. Хворі жоржини погано цвітуть. Уражені хворобою сіянці і розсада здебільшого випадків гинуть. Сприяє розвитку хвороби посадка жоржин у понижених місцях з важкими грунтами. У вологі роки або за надмірних поливів ракові утворення можуть загнивати і призводити рослини до повної загибелі. Нарости можуть загнивати восени і зимою під час зберігання. Гниль потім може переходити на кореневу шийку і бульби гинуть.

Заходи захисту. Викопування в період вегетації хворих рослин з шаром грунту та їх знищення. Дезинфікування грунту після викопування хворих рослин розчином перманганату калію (30 – 50 г на 10 л води). Чергування культур на ділянці з поверненням жоржин на попереднє місце не раніше ніж через 3 роки. Підгортання рослин восени для збереження бульб від заморозків. Викопування бульб після першого пониження температури, що викликало відмирання надземної частини. Огляд бульб перед закладанням на зберігання і вибраковування хворих. Обрізування бульб з поодинокими наростами із захопленням здорової тканини (у разі ураження найбільш цінних сортів); присипання зрізів товченим деревним вугіллям або сіркою; зберігання обрізаних бульб окремо, ретельний їх огляд навесні. Перед висаджуванням видалення гнилих частин і занурення бульб на 20 – 30 хвилин у слабкий розчин перманганату калію або мідного купоросу (5 г на 10 л води).

Рак жоржин. Бактеріальна хвороба, що проявляється у формі ізростання. Із наростів у потовщеній нижній частині стебла виростають молоді пагони у вигляді густої щітки.

Заходи захисту такі самі, як із бактеріальним раком.

Вірус тютюнової

мозаїки на жоржині

Мозаїка. Вірусне захворювання. Проявляється хвороба переважно на листках. Листки хворих рослин відрізняються від здорових мозаїчним малюнком. Тканини листка, що облямовують середню і бокову жилки, стають зеленувато-жовтими. Ширина і форма облямівки у різних сортів різна. На старих листках хвороба непомітна. Мозаїка на листках може проявлятися і у вигляді зеленувато-жовтих плям неправильної форми. Ознаки хвороби краще помітні на жоржинах, що вирощують на бідних грунтах.

У деяких сортів жоржин у разі ураження мозаїкою деформуються листкові пластинки, зморщуються і на них спостерігаються пухирчасті вздуття. Із року в рік листки уражених рослин дрібнішають, міжвузля їх вкорочуються, рослини відстають у рості, сильно кущаться, дають мало квіток. Квітки за кольором не відрізняються від здорових, але форма і розміри їх різні. Квітконоси у хворих рослин сильно вкорочені і тому квітки є непридатними для зрізування. Корені і бульби у хворих жоржин зменшених розмірів.

На жоржинах буває також дубоподібна мозаїка, за якої мозаїчність має вид нерізких світло-зелених смужок неправильної форми, що нагадують за своїми контурами листок дуба. Листки уражених рослин помітно дрібнішають.

Хворі рослини постійно є джерелом інфекції, їх не можна використовувати для черенкування.

Заходи захисту. Знищення хворих рослин разом з бульбами. Знищення попелиць та інших сисних комах. Використання посадкового матеріалу від здорових рослин. Посадка жоржин на ділянках, що добре освітлені і гарно провітрюються.

Хвороби гладіолусів

Фузаріоз гладіолусів. Збудник гриб (Fusarium oxysporum f. Gladioli). Найпоширеніша хвороба гладіолусів. Стійких сортів до цієї хвороби немає. Хвороба забирає до 50 – 80% рослин. Може проявлятися як під час вегетаційного періоду, так і під час зберігання цибулин взимку.

Характерною ознакою захворювання є поява на бульбоцибулинах (частіше біля денця), вдавлених, округлих коричневих або темно-коричневих плям. Бульбоцибулини можуть згнити повністю. Але якщо хвороба розвивається слабо, то відрізнити хворі від здорових практично не можна в період збирання і зберігання. Проте, під час садіння навесні сходи не з’являються, а якщо з’являються, то це їх жалюгідна подоба. Сходи заражених бульбоцибулин спочатку почнуть жовтіти з верхівок у період бутонізації, а потім листки буріють і засихають. Коренева система таких рослин якщо не згнила, то коренецибулина утворює мало «діток» і вони можуть бути зараженими. Тому цибулини таких рослин краще викидати зразу.

Причинами фузаріозу є пізня посадка гладіолусів, кислі і важкі грунти, використання неякісного посадкового матеріалу.

Заходи захисту. Висаджувати цибулини гладіолусів на нових місцях, на старі повертатися не раніше ніж через 3 – 4 роки. Проводити раннє садіння цибулин у прогрітий грунт. Витримувати бульбоцибулини в розчині перманганату калію перед садінням протягом 20 – 30 хвилин. Хворий посадковий матеріал викидати зразу. Добре просушувати бульбоцибулини за температури 25 – 30ºС протягом двох тижнів після викопування.

Коричнева гниль. Збудник – гриб. Уражуються бульбоцибулини, листки стебла, пелюстки квіток. На листках утворюються дрібні плями з червоно-коричневою облямівкою. Занаявності великої кількості плям весь листок стає коричневим і передчасно відмирає.

На уражених стеблах утворюються різної величини округлі плями з червоно-коричневою облямівкою. На пелюстках квіток водянисті плями, які зливаючись, призводять до загибелі всієї квітки. Коричневі плями утворюються і на квітконосах. За високої вологості повітря плями на листках, стеблах, квітконосах і пелюстках квіток покриваються сірим пухнастим нальотом гриба. Іноді листки без утворення плям раптово жовтіють і відмирають. Це буває у разі ураження кореневої шийки рослини.

Ураження бульбоцибулини починається від стеблового кінця і проявляється в покоричневінні серцевини бульбоцибулини. Поступово вся внутрішня частина бульбоцибулини охоплена коричневою гниллю. Зовні ніяких ознак хвороби немає, і лише у разі нажиму на денце, можна встановити, що бульбоцибулина вже згнила.

Зимує гриб в уражених бульбоцибулинах і на листках біля поверхні грунту.

Заходи захисту. Повернення гладіолусів на попереднє місце не раніше ніж через 4 роки. Просушування бульбоцибулин за температури 25 – 30ºС і гарної вентиляції (зразу після викопування). Вибраковування хворих бульбоцибулин. Зберігання бульбоцибулин за температури 6ºС і відносної вологості повітря 75 – 80%. Протруювання бульбоцибулин перед висаджуванням у відкритий грунт у розчині перманганату калію (30 г на 10 л води) протягом 1 – 2 годин, діток замочують у розчині питної соди (50 г на 10 л води). Видалення пожовклих і відстаючих у рості рослин (особливо в період цвітіння). Обприскування гладіолусів 1%-ю бордоською рідиною (100 г мідного купоросу з додаванням 100 г вапна на 10 л води) після масового цвітіння.

Суха гниль стебел і бульбоцибулин. Збудник – гриб. Уражуються корені, бульбоцибулини, листки і стебла. Перші ознаки проявляються в пожовтінні і покоричневінні вершини листків. За сильного розвитку захворювання відбувається пожовтіння і відмирання всієї рослини. На пожовклих листках, коренях, бульбоцибулинах, біля основи листків, стебел утворюються округлі чорні горбочки (склероції). Уражені бульбоцибулини в складських приміщеннях муміфікуються. Зимує гриб в уражених бульбоцибулинах, на рослинних рештках, у грунті, де може зберігати життєздатність до 4 років. Втрати від хвороби можуть становити від 15 до 50%.

Заходи захисту. Вибраковування хворих бульбоцибулин і посадка здорових на ділянках, де не висаджувалися гладіолуси протягом останніх 4 років. Просушування бульбоцибулин за температури 25 – 30ºС, доброї вентиляції відразу після їх викопування, протруювання звільнених від лусочок бульбоцибулин розчином перманганату калію (15 – 30 г на 10 л води) з витримкою в розчині 1 – 2 години. Обприскування гладіолусів 1%-ю бордоською рідиною (100 г мідного купоросу з додаванням 100 г вапна на 10 л води) після масового цвітіння. Перекопування грунту з оборотом пласта восени.

Тверда гниль. Збудник – гриб. Уражуються листки, бульбоцибулини. На листках утворюються округлі світло-коричневі плями з темною облямівкою, на яких потім з’являються чорні цятки – пікніди, що містять спори гриба. На бульбоцибулинах хвороба розвивається восени у вигляді дрібних водянистих, більш або менш округлих червонувато-коричневих плям. Поступово плями збільшуються, а їх центральна частина стає вдавленою, набуває майже чорного забарвлення і більш визначені вуглуваті контури. Окремі плями зливаються між собою. Уражені тканини твердіють і під час зберігання муміфікуються, звідси хвороба і має назву тверда гниль.

Інфекція зберігається у грунті, на уражених бульбоцибулинах протягом 4 років. Зараження рослин відбувається через грунт. Протягом вегетаційного періоду від рослини до рослини гриб поширюється спорами, які розносяться вітром, дощем і комахами.

Особливо шкодочинною хвороба є у вологі прохолодні роки на бідних грунтах.

Заходи захисту такі самі, як із сухою гниллю.

Всихання або жовтизна. Збудник – гриб. Хвороба розвивається з великою шкодочинністю у всіх місцях вирощування гладіолусів протягом всього вегетаційного періоду. Уражуються корені і бульби або цибулини гладіолусів. При цьому є 2 типи захворювання: в’янення і гниль бульбоцибулин. За в’янення рослини жовтіють, починаючи з верхівки, скручуються і гинуть внаслідок покоричневіння і відмирання коренів.

За другого типу захворювання на бульбоцибулинах утворюються світло-коричневі або темні вдавлені плями. На поперечному розрізі уражених частин рослин помітно побуріння судинної системи. Заражені бульбоцибулини не переносять тривалого зберігання, загнивають. Під час садіння вони слабо проростають або зовсім не проростають, загнивають в грунті.

Інфекція передається з посадковим матеріалом. Зимує гриб в уражених бульбоцибулинах і грунті.

Заходи захисту. Знищення хворих рослин під час вегетації і викопування бульбоцибулин. Чергування культур з поверненням гладіолусів на попереднє місце через 3 – 4 роки. Сортування бульбоцибулин перед зберігнням і садінням. Зберігання у добре провітрюваних місцях. Підживлення рослин магнієм протягом вегетації. Викопуваня у хворих гладіолусів лунок до бульбоцибулин і заливання їх настоянкою часнику (30 г настою на 1 л води). Замочування перед садінням бульбоцибулин гладіолусів протягом 8 – 10 годин у настянці бархатців (сухі рслини подрібнюють, заповнюють ними половину емальованого відра, заливають теплою водою і відстоюють дві доби), після викидання квітконосів і початку цвітіння триразовий полив цим самим настоєм.

Бактеріальна парша. На бульбоцибулинах виникають коричневі, злегка вдавлені виразки, які іноді зливаються. На лусочках з’являються невеликі чорні плями. На нижній частині рослин, на листках виникають дрібні червонувато-коричневі плями. За високій вологості ознаки хвороби, схожі на ураження мокрою гниллю.

Захворювання частіше проявляється на лужних грунтах і за внесення свіжого гною.

Заходи захисту такі самі, як і з іншими гнилями.

Мозаїка. Вірусне захворювання. Уражуються листки і квітки. На листках утворюються плями і кільцеві або вуглуваті смужки жовтувато-зеленого і сіруватого кольору, розміщені між жилками листка. Іноді плями проявляються у вигляді замкнених кільць. На квітках плями жовтувато-зелені і сірі, можуть бути і у вигляді штрихів. Через плями і штрихи квітки набувають яскравого забарвлення; пелюстки у них іноді закручуються. У хворих рослин квітки дрібні, а квіткові стрілки сильно збільшені у довжину. Процес розвитку до утворення квіткової стрілки у хворих рослин затягується. Хворі бульбоцибулини із року в рік дрібнішають, перестають давати квіткову стрілку.

Переноситься хворобу трипси і попелиці. У період вегетації вірус передається від бульбоцибулин діткам.

Заходи захисту. Видалення і спалювання хворих рослин разом з бульбоцибулинами. Своєчасне знищення камах-переносників вірусів (попелиць, трипсів). Створення оптимальних умов для вирощування гладіолусів: своєчасне розпушування грунту, прополювання, внесення добрив. Посадка бульбоцибулин на ділянках, що добре провітрюються.

Хвороби дельфініуму

Борошниста роса

Чорна плямистість листків

Борошниста роса. Збудник – гриб. Шкодочинна і поширена хвороба, що викликає деформацію і відмирання листків, затримку росту рослин і всихання бутонів. Спалахи хвороби спостерігають, зазвичай, в середині літа. При цьому листки і стебла покриваються білим павутинистим нальотом міцелію і спорами, на яких пізніше з’являються дрібні чорні цятки зимуючої стадії гриба.

Збудник зимує на рослинних рештках.

Заходи захисту. У разі появи ознак хвороби обробка рослин мідно-мильним препаратом або колоїдню сіркою. Знищення рослинних решток.

Чорна плямистість листків. Бактеріальне захворювання, що викликає появу на пластинках, іноді на черешках листків і стеблах плям різної форми, діаметром до 2 см. З верхнього боку листків плями чорні, злегка вдавлені, з концентричними колами, іноді з маслянистим ореолом, з нижнього боку коричневі. Хвороба найбільш шкідлива в прохолодну вологу погоду. Першими уражуються нижні листки. Збудники хвороби зимують в грунті і на опалому листі.

Заходи захисту. Збирання насіння від здорових рослин, знищення рослинних решток, перекопування грунту, зрізування надземної частини сильно уражених рослин до рівня грунту.

Бактеріальне в’янення

Кільцева мозаїка

Бактеріальне в’янення. Дуже шкідлива хвороба, якій сприяє як спекотна, так і волога погода. Хвороба починається з пожовтіння нижніх листків і появи на стеблі коричневих або чорних плям з розм’якшеною тканиною. Потім плями зливаються між собою і вся нижня частина стебла чорніє. У разі розщеплення стебла всередині можна побачити клейку слизисту масу з неприємним запахом.

Заходи захисту. Насіння перед сівбою рекомендується витримувати 25 – 30 хвилин у воді, нагрітій до 50ºС.

Кільцева мозаїка. Вірусне захворювання. Проявляється у вигляді блідо-зелених плям і смужок, іноді у вигляді кілець і вигнутих ліній. Уражені листки передчасно гинуть.

Переносниками хвороби є попелиці.

Позеленіння квіток. Вірусне захворювання за якого квітки деформуються і зеленіють, пелюстки перетворюються на розетку листочків, рослини часто відстають у рості, стають блідо-зеленими, сильно гілкуються.

Переносниками хвороби є цикадки.

Заходи захисту з вірусними хворобами. Знищення хворих рослин. Захист від попелиць, цикадок та бур’янів.

Дельфініум може уражуватися також фузаріозним в’яненням, гниллю кореневої шийки, що викликає мокру гниль кореневої шийки у рослин віком від двох років і більше склеротиніозом та іншими.

Хвороби півоній

Септоріоз

Філостиктоз

Септоріоз. Збудник – гриб Cladosporium paeoniae. Перші ознаки хвороби з’являються на листках нижнього ярусу. З обох боків листкових пластинок утворюються жовті вуглуваті, оточені темно-пурпуровим обідком плями. Плями спочатку порівняно дрібні, але з часом їх розміри збільшуються, а колір змінюється з жовтого на бурий з попелясто-сірим відтінком.

Невдовзі такі плями виникають на листках, розміщених вище, і на стеблах. Деякі листки повністю покриті плямами, вони швидко в’януть і засихають, але тривалий час не опадають. Хворі рослини відстають у рості, погано цвітуть. У центрі бурих плям, зазвичай з верхнього боку листків, утворюються дрібні чорні, заглиблені в тканини плями (пікніди), заповнені спорами, які заражають рослини в період вегетації. Зимує гриб на рослинних рештках, переважно на уражених стеблах. Зараження півоній відбувається рано навесні.

Заходи захисту. Знищення рослинних решток восени. Видалення уражених частин рослин у разі появи перших ознак плямистості. Ранньовесняне профілактичне оприскування 1%-ю бордоською сумішшю (100 г мідного купоросу з додаванням 100 г вапна на 10 л води) або хлорокисом міді (40 г на 10 л води).

Філостиктоз. Збудник – гриб (Phyllosticta paeoniae). Уражуються листки і стебла. На листках плями спочатку дрібні, округлі, бурі, поступово збільшуються у розмірах. Згодом плями великі, у вигляді ярко виражених концентричних коричневих кілець. За старіння листків відмерлі тканини випадають. Якщо плями розміщені по краях листків, то у разі випадіння відмерлої тканини ознаки нагадують пошкодження комахами. На уражених частинах рослин до осені утворюються численні темні цятки (пікніди), що містять спори. Зимує гриб на рослинних рештках.

Зараження півоній відбувається спорами рано навесні. За сильного ураження листки півоній виглядають обпаленими.

Заходи захисту. Знищення рослинних решток восени. Видалення уражених частин рослин за появи перших ознак захворювання. Дворазове обприскування насаджень півоній наприкінці травня на початку червня хлорокисом міді (40 г на 10 л води) з інтервалом між обробками 10 – 12 днів.

Бура плямистість листків (кладоспоріоз). Збудник гриб (Cladosporium paeoniae). Хвороба особливо шкідлива у районах з підвищеною вологістю повітря. Уражуються листки, молоді пагони, бутони. Плями на листках коричневі або темно-пурпурові, знизу з фіолетовим відтінком, спочатку дрібні, пізніше розростаються, неправильної фрми, часто охоплюють весь листок. На нижньому боці плям у вологу погоду утворюється сизуватий наліт, що містить спори. На уражених пагонах і бутонах утворюються плями також з сизуватим нальотом. Уражені бутони буріють, пелюстки осипаються. Зимує гриб на рослинних рештках і в грунті.

1	2	3
Бура плямистість листків: 1 – загальний вигляд на листках, 2 – на верхньому і нижньому боці листка, 3 – спороношення гриба на нижньому боці листка

Заходи захисту. Знищення рослинних решток восени. Видалення уражених частин рослин за появи перших ознак плямистості. Ранньовесняне профілактичне оприскування 1%-ю бордоською сумішшю (100 г мідного купоросу з додаванням 100 г вапна на 10 л води) або хлорокисом міді (40 г на 10 л води).

Сіра гниль. Збудники – гриби (Botrytis cinerea, B. paeoniae.). З великою шкодочинністю хвороба розвивається у районах з підвищеною вологістю повітря. Уражуються молоді пагони, стебла, листки і бутони. Молоді пагони буріють у нижній частині, потім загнивають. На стеблах з’являються коричневі плями, що охоплюють стебло кільцем, іноді вони поширюються вздовж по стеблу до 12 см. На листках плями великі, коричневі. Уражені листки скручуються і засихають. Уражені бутони не розпускаються, чорніють і відмирають. На уражених частинах рослин у вологу теплу погоду з’являється сірий пухнастий наліт гриба, що містить спори. Чорні коростинки (склероції) від 1 до 1,5 мм у діаметрі, утворюються зазвичай біля основи стебел. Зимує гриб у кореневищах і на рослинних рештках. Захворювання шкідливе протягом всього вегетаційного періоду.

Заходи захисту. Дотримання високої агротехніки вирощування півоній: своєчасне розпушування грунту під кущами, внесення добрив, поливи, прополювання. Видалення і спалювання уражених частин рослин. Низьке зрізування стебел восени з наступним їх спалюванням. Ранньовесняне обприскування 1%-ю бордоською сумішшю (100 г мідного купоросу з додаванням 100 г вапна на 10 л води) за появи перших пагонів (повторно через 2 – 3 тижні). Полив грунту біля основи стебел перманганатом калію (30 – 50 г на 10 л води). Занурення кореневої системи під час пересадки рослин, після обрізування хворих місць і зачищення ран у розчин мідного купоросу (100 г мідного купоросу на 10 л води). У разі пересадки в грунт у лунку вносять 2 жмені попелу і 2 столові ложки колоїдної сірки. Термічна обробка зараженого матеріалу (кореневища півоній прогрівають у воді за температури 60 – 70ºС протягом 10 – 12 хвилин або за 40ºС протягом 17 – 20 хвилин).

1	2	3
Сіра гниль: 1– ознаки на стеблі, квітконосі і бутоні, 2– ознаки на листку, 3– ознаки на стеблах

Кільцева мозаїка

Кільцева мозаїка. Вірусне захворювання. Уражується вся рослина. На листках між жилками утворюються вузькі блідо-зелені смужки неправильної форми. Навколо плям смужки, що оточують пляму світло-зеленого або жовтого кольору. Малюнок на листках у вигляді кілець і напвкілець. До осені малюнок міняється. На листках утворюються хвилясті смужки. Іноді (залежно від сорту) на листках виникають хлоротичні плями, серед яких залишаються нормально забарвлені ділянки тканин, оточені довгими пасками. Хворі рослини відстають у рості, на них більше бутонів, що не розпустилися. Переносниками вірусу є сисні комахи попелиці і цикадки.

Заходи захисту. Використання тільки здорового садивного матеріалу. Знищення попелиць і цикадок – переносників вірусу. Видалення і спалювання уражених кущів.

Хвороби маків

Несправжня борошниста роса. Збудник – гриб. Уражуються листки. На верхньому боці листків утворюються малопомітні, маслянисті, блідо-жовті, вуглуваті, обмежені жилками листка плями. З нижнього боку плями виникає нещільний сіруватий з фіолетовим відтінком наліт, що містить спори. Тканина листка в місцях утворення плям буріє і відмирає. Хвороба розвивається на маках переважно навесні і на початку літа, переважно на рослинах, що не вступили у фазу цвітіння. Зимує гриб на уражених листках.

Заходи захисту. Збирання і знищення всіх рослинних решток і ретельне перекопування грунту. Обприскування в період вегетації мідно-мильною емульсією (10 – 15 г мідного купоросу і 100 – 200 г мила на 10 л води), хлорокисом міді (40 г на 10 л води) або розчином соди (30 – 50 г на 10 л води).

Бактеріальне в’янення. Починається раптово і проявляється у поникненні верхівки рослин, а потім і всієї рослини. Біля основи стебел і по всій їх довжині на головних жилках листків спостерігається потемніння тканин. Основи стебел розм’якшуються, в них накопичується слиз з неприємним запахом.

Бактерії проникають у тканини крізь ранки і поширюються судинами. Від рослини до рослини бактерії передаються за допомогою комах, ґрунтових і поверхневих вод. Зимують вони в рештках що не згнили, проте в грунті довго не виживають.

Заходи захисту. Використання стійких сортів. Плодозміна – поверенення айстри на попередню ділянку не раніше ніж через 3 – 4 роки. Вапнування кислих грунтів (20 – 50 г вапна на 1 м²). Знезаражування насіння в розчині перманганату калію (50 г на 10 л води протягом 30 – 40 хв.) або термічна обробка насіння зануренням на 30 хвилин у воду, нагріту до температури 45ºС. Вирощування розсади на свіжому незараженому або знезараженому грунті. Ретельний догляд за рослинами: своєчасне перекопування грунту, прополювання, застосування добрив (не допускати надмірного внесення азоту), некореневі підживлення. Знищення хворих рослин з комком землі.

Хвороби флоксів

Септоріоз або біла плямистість листків. Збудник – гриб (Septoria phlogis Sacc. et Speg.). Уражуються листки. На нижніх листках різних видів флоксів утворюються округлі, від 2 до 5 мм у діаметрі, червонувато-фіолетові плями. Такі плями поступово з’являються і на верхніх листках. З часом в центрі плями біліють і на центральній частині виникають дрібні, ледве помітні, нечисленні чорні цятки (пікніди), що містять спори гриба, якими і поширюється хвороба під час вегетації рослин. За сильного розвитку хвороби плями зливаються, уражена тканина відмирає, листки засихають і передчасно опадають. Зимує гриб в опалому листі.

Заходи захисту. Ретельне знищення уражених частин рослин восени. Ранньовесняне мульчування флоксів торф’яною землею. Обприскування рослин 1% бордоською рідиною (100 г мідного купоросу з додаванням 100 г вапна на 10 л води) або хлорокисом міді (40 г на 10 л води), починаючи з моменту розпускання листків і потім через кожні 12 – 14 днів, виключаючи період цвітіння. У період вегетації видалення уражених хворобою рослин. Перекопування грунту в місцях, звідки видалені рослини.

Філлостиктоз. Збудник – гриб. З обох боків листків з’являються світло-жовті з широкою пурпуровою облямівкою плями діаметром 2 – 10 мм. На плямах з верхнього боку листків утворюються дрібні чорні цятки – пікніди гриба.

Заходи захисту. Мульчування насаджень флоксів торфом рано навесні. Знищення заражених частин рослин восени. Глибоке перекопування грунту в місцях, де видаляли хворі частини рослин.

Фомоз. Збудник – гриб (Phoma phlogis Roum.). Уражуються стебла, гілки, листки. Листки буріють і засихають, кущ оголюється, рослини слабнуть, відстають у рості, погано цвітуть. Стебла і гілки буріють біля основи, епідерміс тканин в місці ураження розривається і оголються чорні цятки(пікніди), що зазвичай розміщуються скупчено. Всередині чорних цяток(пікнід) дозрівають спори гриба, якими інфекція поширюється в період вегетації від рослини до рослини. Декоративність рослин знижується, а розвиток хвороби в сильній стадії призводить до передчасної загибелі кущів флоксів. Зимує гриб на рослинних рештках.

Фомоз:	1 – бурі плями на листках	2 – розтріскування стебла

Заходи захисту. Обрізування і збирання всіх стебел флоксів навесні і восени. Періодичне вапнування грунту. Обприскування рано навесні і в середині літа грунту і флоксів 1% бордоською сумішшю (100 г мідного купоросу з додаванням 100 г вапна на 10 л води). Обстеження флоксів у період вегетації на ураженість хворобами і негайне зрізування і спалювання хворих частин рослин.

Борошниста роса. Збудники – гриби Erysiphe. Уражуються листки, стебла, прилистки і суцвіття. Спочатку на листках з’являється білий щільний наліт у вигляді окремих плям. До кінця вегетаційного періоду плями зливаються в рожево-сіру плівочку, що покриває листки з обох боків. Хворі листки засихають і опадають. Зовнішній вигляд рослин погіршується, хвороба викликає їх передчасне старіння і засихання задовго до кінця вегетації. Хвороба частіше уражує ті рослини, які не отримують належного догляду.

Заходи захисту. Знищення опалого листя і дрібних решток рослин. Обприскування флоксів відразу після танення снігу 1% розчином мідного купоросу (100 г на 10 л води) або 3% бордоською рідиною (300 г мідного купоросу з додаванням 400 г вапна на 10 л води). Обприскування флоксів у період вегетації мідно-мильним розчином (20 мідного купоросу і 200 г мила на 10 л води), обрізування і спалювання стебел з листками восени. Своєчасне підживлення, розпушування і полив грунту (за сухої спекотної погоди 1 – 2 рази на тиждень). Омолоджування кущів через кожні 3 – 4 роки і видалення старих здерев’янілих частин.

Некротизація жилок.

Кучерявість листків

Некротизація жилок. Збудник – вірус (Phlox necrosis vien virus.). Уражуються листки,на на них утворюються відмерлі ділянки жилок, що призводить до скручування і деформації листкових пластинок. Іноді відмерлі ділянки жилок зливаються між собою і покривають майже всю поверхню листка. Хворі жилки мають темно-коричневе забарвлення. Відмерлі ділянки тканин можуть зливатися, утворюючи смужки, кільця та інші малюнки неправильної форми. Хворі рослини стають кволими і гинуть.

Заходи захисту. Видалення і знищення хворих рослин. Знищення попелиць – переносників вірусу.

Флокси уражуються ще декількома вірусними хворобами: позеленіння квіток – пелюстки квіток перетворюються на численні жовто-зелені тичинки, зібрані в пучок, рослини відстають у рості, посилено кущаться; мозаїка – спостерігається крапчастість листків, яскравопелюстковість, відставання рослин у рості; кучерявість – поверхня листків стає нерівною, листки кучерявляться; подрібнення листків – збудник уражує точки росту, верхівкові листки стають дрібними у вигляді пучка, рослини пригнічені, зазвичай не цвітуть; жовтяниця – хвороба проявляється у сильному позеленінні і деформації квіток. Рослини кущаться і значно відстають у рості. У таких рослин листки вузькі, деформовані, хлоротичні; міжвузля вкорочені. Часто спостерігається позеленіння квіток. Пелюстки і тичинки перетворюються на листоподібні утворення. Хвороба передається цикадками.

Заходи захисту. Знищення хворих рослин. Знищення попелиць, цикадок та інших сисних комах – переносників вірусів. Використання здорового садивного матеріалу (не можна брати черенки від хворих рослин).

Система заходів захисту квіткових культур від шкідників та хвороб

Для захисту квіткових культур від шкідників і хвороб велике значення має чітке дотримання всіх рекомендацій із вирощування рослин. Зокрема, не слід нехтувати правилами догляду. Перш ніж вирощувати квіткові рослини, необхідно детально ознайомитися з відповідною літературою, з їх вимогами до світла, вологи, грунту, добривами, знати строки садіння і сівби, умови вирощування. Створення оптимальних умов під час розведення квіткових культур дозволить уникнути втрати ними декоративних якостей.

Дуже важливо правильно вибрати ділянку за освітленістю, вологістю, складом грунту. За наявності кислих грунтів, на яких росте хвощ, слід проводити вапнування, тобто розсипати по поверхні грунту вапно із розрахунку 3 – 4 кг на 10 м² і заробити його, перекопавши грунт. Цей захід проводять один раз на 5 – 7 років. Якщо ж не вапнувати кислі грунти, то в них накопичується інфекція, яка викликає такі хвороби, як кореневі гнилі, плямистості листків і стебел, паршу та інші.

На бідних на поживні речовини грунтах необхідно вносити добрива. Рослини, що їх вирощують на удобрених грунтах, стають більш стійкими до ураження багатьма хворобами і пошкодження шкідниками. За нестачі азоту в грунті рослини повільно ростуть, слабо розвиваються, листки стають світло-зеленими з жовтизною, загальне пригнічення відбивається і на цвітінні. Нестача фосфору проявляється в запізненні цвітіння, при цьому квітки утворюються дрібні, вироджені. За калійного голодання знижується урожай насіння і його схожість, стійкість рослин до збудників грибних хвороб у період росту і зберігання.

Важливе значення має вирощування сортів квіткових культур, стійких до хвороб і шкідників.

Перед садінням. У захисті квіткових культур від шкідників і хвороб важливе значення має якість садивного матеріалу. В першу чергу він має бути здоровим. Для цього перед садінням проводять ретельне перебирання, очищення бульбоцибулин і обеззаражування їх розчином перманганату калію проти парші та сухої гнилі. Кореневища півоній, ірисів та інших квіткових рослин очищають від грунту, загнивших частин і дезинфікують, замочуванням в розчині перманганату калію для знищення збудників кореневих гнилей.

Під час садіння. Через те що в грунті накопичуються збудники хвороб та шкідники, зокрема стеблова нематода, сажати рослини кожного року на одному і тому самому місці не рекомендується. Бажано висаджувати квіткові культури на попередньому місці тільки через 4 – 5 років. Садіння рослин слід проводити своєчасно, в строки, вказані у відповідних рекомендаціях. При цьому необхідно дотримуватися правильних відстаней між рослинами, глибини садіння помірно поливати рослини, своєчасно виполювати бур’яни, оскільки загущені насадження сильніше пошкоджуються слимаками і уражуються грибними і вірусними хворобами. У випадку появи кореневих гнилей у попередньому році під час садіння культури в поточному році грунт необхідно полити розчином перманганату калію (30 – 50 г на 10 л води). У разі загрози пошкодження цибулинних культур личинками весняної капустяної мухи доцільно полити рослини настоєм попелу (50 г на 10 л води).

Для відлякування дорослих мух можна посипати грунт нафталіном, змішаним з піском, у співвідношенні 1:1.

Поява сходів. У цей період видаляють з ділянок і знищують рослини, які не зійшли і недорозвинені, а також уражені збудниками хвороб, нематодами і пошкоджені кліщами та личинками мух.

Для запобігання прояву сірої гнилі з півоній своєчасно знімають укриття. Уражені пагони вирізають і спалюють.

Весняне відростання. За появи ознак хвороби кореневими гнилями півоній, флоксів та інших культур поливають рослини і грунт навколо кущів рекомендованими фунгіцидами.

До появи забарвлених бутонів. У вологу спекотну погоду за загрози сильного розвитку сірої гнилі проводять полив або 2 – 3 разове оприскування рослин через 12 – 14 діб розчином борної кислоти (2 г на 10 л води) або мідно-мильної емульсією.

Стеблування. За появи перших плям на листках (прояв септоріозу, альтернаріозу) флоксів та інших квіткових рослин проводять обприскування рослин рекомендованими фунгіцидами.

Бутонізація. Шкоду, що завдають у цей час цибулеві мухи і підгризаючі совки цибулинним рослинам, можна знизити, обприскуючи 2 – 3 рази (через 10 днів) рослини рекомендованими інсектицидами.

Після цвітіння. Заражені бактеріальними гнилями і гетероспоріозом кореневища ірисів слід оголити, очистити від гнилі і залити розчинм перманганату калію (30 – 50 г на 10 л води). Необхідно провести некореневе підживлення рослин хлоридом калію (100 г на 10 л води) і 2 рази (через 10 – 14 днів) обробити їх фунгіцидами.

Період вегетації рослин. Протягом всього літа потрібно систематично один раз на 5 – 10 днів оглядати рослини для своєчасного виявлення вогнищ шкідників і хвороб. Важливо виявити їх на початку появи і вжити усіхзаходів, щоб не допустити сильного пошкодження рослин. Слід широко застосовувати механічні заходи захисту – ручне збирання шкідників, струшування їх на листи фанери або картону, змазані клеєм або іншими липкими речовинами, використання клейових прапорців, розкладати укриття для виловлювання слимаків та інші.

Потрібно видаляти рослини, що гинуть (разом з невеликим комом землі), уражені вірусними, мікоплазменними, нематодними і грибними хворобами. Ямки, що утворилися при цьому, слід засипати вапном, попелом або деревним вугіллям.

За появи шкідників і хвороб у великій кількості проводять обробітки рекомендованими пестицидами, дозволеними для продажу населенню.

У разі вирощуванн рослин у теплицях і парниках чітко дотримуватися оптимальних режимів вологості і температури шляхом періодичних провітрювань.

Кінець вегетації. Цибулинні, бульбоцибулинні рослини і жоржини слід збирати за можливості у суху погоду і добре їх просушувати. Для знищення комплексу шкідників і хвороб восени необхідно прибирати рослинні рештки з ділянок, перекопувати грунт.

Сховища, тару та інвентар слід обеззаражувати хлористим вапном.

Зберігати посадковий матеріал необхідно за рекомендованої температури та вологості. Перед зберіганням його потрібно ретельно оглянути і відібрати тільки здоровий.

Троянди слід укривати в оптимальні строки, краще в суху погоду. Перед укриванням потрібно видалити незрілі пагони, а також листки.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Питання для самоперевірки

1. Хвороби плодів, насіння, сіянців та саджанців декоративних рослин, їх розвиток, шкодочинність та методи боротьби.

2. Хвороби хвої і листків дерево-кущових видів рослин, їх розвиток, шкодочинність та методи боротьби.

3. Нектрозні хвороби гілок та стовбурів, їх розвиток, шкодочинність та методи боротьби.

4. Ракові хвороби деревних порід, їх розвиток, шкодочинність та методи боротьби.

5. Судинні хвороби деревних порід, їх розвиток, шкодочинність та методи боротьби.

6. Шкідники газонних трав, їх розвиток, типи пошкоджень, заходи захисту.

7. Хвороби газонних трав, характерні особливості, заходи захисту.

8. Заходи догляду за газонами.

9. Технологія захисту газонів.

10. Найпоширеніші хвороби квіткових рослин, їх розвиток, шкодочинність, заходи захисту.

11. Хвороби троянди, їх розвиток, шкодочинність, заходи захисту.

12. Хвороби капустяних культур, особливості їх розвитку, заходи захисту.

13. Хвороби айстри, характерні ознаки, заходи захисту.

14. Хвороби гвоздики, особливості їх розвитку, заходи захисту.

15. Хвороби цибулинних рослин, характерні ознаки, сприятливі умови для зараження, заходи захисту.

16. Хвороби жоржини, характерні ознаки, заходи захисту.

17. Хвороби гладіолусів, характерні ознаки, заходи запобігання.

18. Хвороби дельфініумуму, характерні ознаки, заходи захисту.

19. Хвороби піонів, характерні ознаки, заходи захисту.

20. Хвороби маків, характерні ознаки, заходи по обмеженню їх поширення.

21. Хвороби флоксів, їх розвиток, шкодочинність, заходи захисту.

22. Основні заходи системи захисту квіткових культур від шкідників та хвороб.

Попередня тема

На початок