НМЦ

БУДІВЕЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ

Електронний посібник

 

ВФПО

І. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО БУДІВЛІ І СПОРУДИ

 

2. Індустріалізація будівництва

2.1. Уніфікація, типізація і стандартизація

2.2. Єдина модульна система

 

 

Збірні конструкції виконують з різних матеріалів. Найбільше застосування в сучасному будівництві одержав залізобетон. Поряд зі сталевими великорозмірними конструкціями в практиці будівництва все більше застосування одержують збірні конструкції з легких металевих сплавів, пластичних мас тощо.

Перевагу індустріальних методів масового будівництва доведено практикою. Технологія заснована на застосуванні типових збірних деталей і конструкцій.

Типізацією називають добір кращих щодо технічних та економічних рішень окремих конструкцій і цілих будинків, призначених для багаторазового застосування в масовому будівництві.

Кількість типів і розмірів збірних деталей і конструкцій для будинку має бути обмежено, тому що виготовляти велику кількість однакових виробів і монтаж їх, вести легше. Це дозволяє знизити вартість будівництва. Тому типізація супроводжується уніфікацією, що припускає приведення різноманітних видів типових деталей до невеликого числа певних типів, однакових за формою і розмірами. При цьому в масовому будівництві уніфікують не тільки розміри деталей і конструкцій, але й основні їхні властивості (наприклад, несучу здатність для плит, тепло- і звукоізоляційні властивості для панелей огородження). Уніфікація деталей має забезпечувати їхню взаємозамінність і універсальність.

Під взаємозамінністю розуміють можливість заміни цього виробу іншим без зміни параметрів будинку. Наприклад, взаємозамінними є плити покриття завширшки 3000 і 1500 мм, тому що замість однієї широкої плити можна вкласти дві вузькі. Можлива взаємозамінність за матеріалом і конструктивним рішенням тих чи інших виробів.

Універсальність дозволяє застосовувати той самий типорозмір деталей для різних видів будинків. Найбільш типові деталі й конструкції, запропоновані проєктними організаціями і перевірені на практиці будівництва, стандартизують, після чого вони стають обов'язковими для застосування у проєктуванні і для заводського виготовлення.

Під час розробки проєктів будинків використовують конструкції, вироби і деталі, зведені в каталоги, що періодично обновляють з урахуванням зростаючого рівня будівельної науки і техніки.

Оскільки основні розміри будівельних конструкцій і деталей визначають об'ємно-планувальні рішення будинків, уніфікація їх базується на уніфікації об'ємно-планувальних параметрів будинків, якими є крок, прольот і висота поверху.

Кроком (рис. 2.1.1) під час проєктуванні плану будинку є відстань між координаційними осями, що розчленовують будинок на планувальні елементи чи визначають розташування вертикальних несучих конструкцій будинку (стін, колон, стовпів). Залежно від напрямку в плані будинку крок може бути поперечний або поздовжній.

Прольотом (рис. 2.1.1) у плані називають відстань між координаційними осями несучих стін чи окремих опор у напрямку, що відповідає довжині основної несучої конструкції перекриття чи покриття.

У більшості випадків крок являє собою меншу відстань між осями, а прольот – більшу. Координаційні осі будинку для зручності застосування маркують, тобто позначають в одному напрямку (більш протяжному) цифрами, а в іншому – літерами алфавіту.

Висотою поверху є відстань за вертикаллю від рівня чистої підлоги нижчерозміщеного поверху до рівня чистої підлоги вищерозміщеного поверху, а у верхніх поверхах і одноповерхових будинках – до верху позначки горищного перекриття.

Використання у проєктах єдиного чи обмеженого числа розмірів кроків, прольотів і висот поверхів дає можливість застосовувати обмежене число типорозмірів деталей. Отже, уніфікація об'ємно-планувальних рішень будинків є неодмінною вимогою для уніфікації будівельних виробів.

 

Рис. 2.1.1. Схема розташування координаційних осей у плані будинку:

В – крок, L – прольот

 

 

Уніфікація об'ємно-планувальних параметрів будинків і розмірів конструкцій та будівельних виробів здійснюється на основі Єдиної модульної системи (ЕМС), тобто сукупності правил координації розмірів будинків і їхніх елементів на основі кратності цих розмірів встановленій одиниці, тобто модуля.

Як основний модуль (М) прийнята величина 100 мм. Усі розміри будинку, що мають значення для уніфікації, мають бути кратні М. Для підвищення ступеня уніфікації прийняті похідні модулі (ПМ) укрупнені й дробові. Укрупнені модулі 6000, 3000, 1500, 1200, 600, 300, 200 мм, що позначаються відповідно 60М, 30М, 15М, 12М, 6М, 3М, 2М, передбачені для призначення розмірів об'ємно-планувальних елементів будинку і великих конструкцій. Дробові модулі 50, 20, 10, 5, 2, 1 мм, що позначаються відповідно 1/2М, 1/5М, 1/10М, 1/20М, 1/50М, 1/100М, служать для призначення розмірів щодо невеликих розрізів конструктивних елементів, товщини плитних і листових матеріалів.

ЕМС передбачає три види розмірів:

номінальні, конструктивні й натурні (рис. 2.2.1).

Номінальний – це проєктний розмір між координаційними осями будинку, а також розмір конструктивних елементів і будівельних виробів між їхніми умовними гранями (з введенням частин швів, що примикають, або зазорів). Цей розмір завжди призначають кратним модулю.

Конструктивний – це проєктний розмір виробу, що відрізняється від номінального розміру на величину конструктивного зазору.

Натурний – фактичний розмір виробу, що відрізняється від конструктивного на величину допуску.

 

Рис. 2.2.1. Розміри конструктивних елементів:

а – номінальний і конструктивний;

б – фактичний і номінальний;

1 – конструктивний елемент,

2 – проміжок

 

 

Пов’язане зображення

Додаткові завдання до розділу І (тема 2)

 

 

Попередня тема

На початок

Наступна тема