|
|
ОСНОВИ ДИЗАЙНУ ТА ЕСТЕТИЧНОГО ОФОРМЛЕННЯ ЗАКЛАДІВ РОЗМІЩЕННЯ Електронний посібник |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
РОЗДІЛ 2. ТЕХНІКИ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА В ДИЗАЙНІ ГОТЕЛІВ |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Історія
виникнення макраме
Є різні тлумачення слова «макраме». Воно арабського походження і означає «бахрома».
У Європі вперше це слово починають вживати у XIX столітті в значенні
«вузликового плетіння». Найдавнішим є арабське слово «міграмах»,
що означає «хустку» або «шаль», і турецьке слово «макраме», що означає
«ошатна хустка» або «шаль з бахромою». Мабуть, слово зазнало історичних змін,
подорожуючи країнами. Історія вузликового плетіння є ровесницею історії людства. Існує думка,
що витоки декоративного мистецтва плетіння слід шукати в стародавньому Китаї
і Японії. Але археологічні знахідки в інших країнах підтверджують поширення
вузликового плетіння і в інших частинах світу, наприклад, в єгипетських
гробницях знайдено зразки вузликового плетіння, яким більше 4-х тисяч років. В історії людства по-різному зав'язані вузли відігравали ще одну важливу
роль, вони були способом накопичення і передачі інформації з покоління в
покоління. У стародавній культурі інків існувала розвинена система вузликової
писемності, а в археологічних розкопках знайдено і чотки у вигляді намиста з
вузликів. Систему писемності можна було розшифрувати за формою, розмірами,
кольором і за взаємним поєднанням вузлів. Аналогічний вид застосування цієї
техніки знайдено в стародавньому Китаї і в індіанців Північної Америки. До
цього дня зберігся звичай: щоб чогось не забути, слід зав'язати вузлик на
пам'ять. За свою історію макраме неодноразово зазнавало забуття, але незмінно
відроджувалося, привносячи нові прийоми, нові матеріали і способи
застосування. Як і в давнину, до цього дня зберіглося застосування
декоративного вузликового плетіння для прикраси одягу. У техніці макраме
створювали найрізноманітніші елементи гардеробу: накидки, капюшони, ошатні
мережива та бахрому. Особливо вишукані мережива плели із золотих ниток і
застосовували для оздоблення одягу знатних вельмож. У XIII ст. вузликова техніка з країн Сходу проникла через Іспанію до
Європи. Цьому процесу активно сприяли моряки, які застосовували знання
зав'язування вузлів не тільки в своїй безпосередній роботі, але і для
створення предметів побуту, що поширилися потім різними країнами. У XV столітті, після хрестових походів, плетіння як декоративне мистецтво
починає розвиватися в Італії, а в Західній Європі особливої популярності досягає в XVIII столітті. «Золотим століттям»
макраме вважають вікторіанську епоху в Англії. Особливо популярним було
застосування цієї техніки для створення складових частин інтер'єру ‒ скатертин, покривал, абажурів, для обробки поверхонь крісел. Матеріали для
плетіння у техніці макраме Для заняття макраме потрібні такі інструменти: ножиці, сантиметр,
шпильки, голки, гачок, клей ПВА, різна фурнітура (кільця, намистини,
сережки).
Шнур може бути будь-яким за хімічним складом – бавовняним, льняним,
синтетичним, змішаним. Вимоги до якісного шнура – рівний, добре скручений,
круглий в розрізі, має добре затягуватися у вузол та не розпускатися одразу
ж, не натирати руки під час тривалої роботи. «Некруглі» шнури також придатні
для плетіння, але працювати ними складніше і вигляд вузликів дещо інший.
Обираючи товщину шнура для в’язання, врахуйте розмір, призначення та бажану
фактуру виробу. Щоб добре й зручно працювати, треба правильно організувати своє робоче
місце. Під час плетіння невеликих виробів на подушці краще працювати за
столом, тримаючи подушку на колінах. Верхньою частиною вона має спиратися на
край стола. Виготовляючи виріб на дошці, яка прикріплена до столу, на сидіння
на стільці слід щось підкласти, щоб руки були на одному рівні з цією дошкою. Якщо хочете виділити фактуру
красивих вузлів, беріть світлі і блискучі шнури ‒ плетіння з них дасть чітку світлотінь. Темні, ворсисті і ярко
пофарбовані шнури добавлять виробу макраме екстравагантності, але приховають
рельєф. Неможливо вивчити всі вузли, які придумало людство. Але знання
кількох простих вже дозволяє сплести
гарну річ. Основна умова ‒ вузли мають
бути однакової щільності. Вони мають бути затягнуті акуратно і рівномірно.
Тоді виріб буде якісним. Натягнуту основну нитку дуже важливо не відпускати, постійно
тримати тугою, як струна, щоб вузол вийшов охайний. Для цього і придумали
підкладати подушечку, і закріплювати вузли булавочками з круглими головками.
Ліз Палудан (Lis Paludan) з
Данії, обмеживши свій пошук витоків в’язання гачком територією Європи,
висунула три цікаві теорії. Перша. В’язання гачком зародилося в Аравії, поширилося на схід до Тибету і на
захід до Іспанії, звідки проходили арабські торговельні маршрути до інших
країн Середземномор’я. Друга. Найперші відомості про в’язання гачком прийшли з Південної Америки, де
первісні племена як символ статевої зрілості використовували прикраси,
зв’язані гачком. Третя. в Китаї першими відомими зразками були об’ємні ляльки, сплетені гачком. У висновку Палудан каже, що «немає переконливих
доказів того, наскільки старим є мистецтво в’язання гачком, і звідки воно
бере свій початок. Неможливо знайти докази в’язання гачком в Європі до 1800
р.». Багато джерел стверджують, що в’язання гачком було відомо ще раніше, в
1500 р. в Італії під назвою «чернеча
робота» (nun’s work)
або «чернече мереживо» (nun’s lace),
де черниці в’язали церковний текстиль. У дослідженні Палудан
наводить приклади плетіння мережива і чогось подібного до мереживної стрічки,
багато з яких зберіглося. Але, тим не менш «все вказує на те, що в’язання
гачком ще в ХVI столітті не було відомо в Італії під будь-яким ім’ям». Вишивка дала народження в’язанню гачком. Дослідники говорять про те, що в’язання гачком, ймовірно, походить
безпосередньо від китайського рукоділля – дуже давньої форми вишивки відомої
в Туреччині, Індії, Персії та Північній Африці, яка досягла території Європи
у ХVIІІ столітті і яку називали «tambouring». Ця методика полягала в тому, що тканину, яку
називали фонова, пружно натягали на основу. Робочу нитку тримали під
тканиною. Голкою з гачком пронизували тканину і, захоплюючи петлі робочої
нитки, простягали догори через тканину. Поки петля перебувала все ще на
гачку, гачок вставляли вздовж трохи далі і створювали іншу петлю робочої
нитки, яку пронизували через першу петлю для створення ланцюжка. Гачки були
тонкими, як швейні голки, так що роботи виконували дуже тонкою ниткою. Умовні позначення основних
елементів в'язання гачком
Наприкінці ХVIІІ століття «tambouring» перетворився на те, що
французькою називають «в’язання в
повітрі», коли від фонової тканини відмовилися, і петлі робили одна за одною. В’язання гачком почало розвиватися в
Європі на початку ХІХ століття, отримавши потужний імпульс від Мадемуазель Рейг
де ла Бранкардьері. Види стовпчиків для в’язання гачком Групу елементів із стовпчиків і петель, що повторюються по горизонталі та
вертикалі, називають рапортом. На схемах його позначають квадратними дужками
або стрілками. Петлі поза ділянкою, обмеженою стрілками, вив’язуйте тільки на
початку і в кінці ряду:
Вироби,
зв’язані гачком в сучасному інтер’єрі Інтер'єрне в'язання гачком дуже популярне, адже за його допомогою можна створювати
незвичайні меблі, килими, подушки, пледи, штори, різноманітні дрібниці для
прикраси приміщень. Найпростіше, що можна створити з м'яких меблів, це пуф
різного розміру, кольору, фактури. Такий предмет, зроблений своїми руками,
обов'язково стане характерною родзинкою в декорі. Якщо зв'язати однотонний
пуф з модної товстої пряжі, то вийде оригінальна річ для сучасного інтер'єру
в стилі мінімалізм. Замінивши нитки на більш тонкі і строкаті вийде аксесуар,
що підходить для бохо. Існують стилі, де можна
дозволити собі навантажити приміщення досить великою кількістю в'язаних
речей. Такими напрямами будуть, наприклад, еко або етно.
Тут допустимо в одній кімнаті водночас розмістити вовняні подушки, об'ємний
плед, килим виконаний дерев'яним гачком. Можна створювати комплекти із
загальним візерунком або незалежні один від одного елементи. Однак у всьому
потрібно знати міру і не захоплюватися.
Напевно, багато хто пам'ятає круглі строкаті килимки, якими були застелені
підлоги в селі у бабусі. Їх теж в'яжуть гачком. Більше того, подібні вироби
входять в моду, тепер їх стелять на підлогу, покривають крісла, і навіть
вішають на стіну. Де ще так доречно багато в'язаних речей, як не в стилі кантрі?! У такий
інтер'єр добре впишуться і накидки на крісла та дивани, і чохли для стільців
(особливо ті самі «бабусині» килимки-кружки), і покривала, і пледи, і
подушки...
Ажурне натхнення ‒ саме таке словосполучення
спадає на думку, коли дивишся на фотографію з мереживними речами в інтер'єрі
у стилі шеббі-шик. Можна сказати, що мереживо
просто створене для цього витонченого та ніжного стилю. У приміщенні,
оформленому в такому стилі, зазвичай, є дорогі вишукані меблі та інші
предмети інтер'єру та декору. Але, дивлячись на них, відразу виникає думка,
що їм не один десяток років. Романтичний прованс також наповниться особливим
теплом, якщо доповнити його ірландським мереживом. Квіткові мотиви, в'язані
гачком, завжди додають інтер'єру домашнього затишку. Пофантазувавши, можна
придумати багато дрібниць, які урізноманітнюватимуть загальний вигляд. Таким
чином можна виготовити оригінальний торшер, який в напівтемряві створюватиме химерні
тіні, щоб вражати гостей своєю оригінальністю.
В'язаний гачком декор може мати різний характер, а отже, створювати
різний настрій в інтер'єрі. Брутальність, чоловічу харизму продемонструють
предмети дуже грубої в'язки, сплетені тільки з лицьових або виворітних
стібків, без застосування візерункових схем. Щоб підкреслити приземленість,
потрібно використовувати грубі волокна насичених відтінків. Такий декор
ускладнює загальне враження. Загалом, в будь-якому вигляді, в'язані речі створюють в інтер'єрі
динаміку. За їх допомогою створюють різні текстури, що дає можливість
урізноманітнити дизайн. Щоб вироби ручної роботи справляли максимальне
враження, їх слід розміщувати в точках фокусу. Якщо не врахувати цей принцип,
то намагання виявляться марними, адже вони будуть непомітними, другорядними
деталями. Гобелен (франц. gobelin,
від прізвища Gobelins) – витканий ручним способом
килим-картина; складний, поліфункціональний витвір
художнього ткацтва. Слово «гобелен» зародилося у Франції ще в ХІІ столітті.
Колись невідомий Жиль Гобелен приїхав до Парижа і
заснував там свою килимову ткацьку фабрику. Килими мали велику популярність у
заможних людей, а король Людовик XIV навіть викупив цю ткацьку фабрику і
створив «Королівську гобеленову мануфактуру», а килими стали називати
гобеленами на честь їх творця. У той час гобелени були дуже дорогими, ними
прикрашали королівські палаци або дарували знатним гостям. Королівська
гобеленова мануфактура існує досі і є справжнім надбанням Франції. Спочатку
гобеленами називали килими виробництва тільки цієї майстерні. Однак історія гобелена куди довша. Техніка створення картин на килимах
була відома ще в стародавньому Єгипті, а пік гобеленового мистецтва припав на
IV-VII століття. У Європі
популярність гобеленів зросла з початком Хрестових походів. Тоді створенням
гобеленів займалася церква, тому головними сюжетами на килимах були біблійні
чи історичні мотиви. Також часто траплялися гобелени з геометричними
візерунками або рослинними орнаментами. Гобелени виконували не лише декоративну функцію, але й відмінно захищали
приміщення від протягів. Виробництво гобеленів в Європі почалося з Німеччини
та Скандинавії, але вже наприкінці VI ст. центром гобеленового
мистецтва стали Франція і Фландрія. Саме у Фландрії, вперше з моменту
народження гобелена, виробництво розширилося до міських цехів,
а не обмежувалося приватними майстрами. Тоді дуже популярними були гобелени з
пейзажами і натюрмортами. Нині гобелени знову популярні. Вони прекрасно підходять для прикраси
приміщень у різних стилях. Розкішний
масивний гобелен допоможе передати дух іншої країни і створити загадкову
атмосферу в кімнаті. Крім того, гобелени, особливо великі, здатні поглинати звуки, що теж
актуально в умовах приміщень з тонкими стінками і поганою звукоізоляцією.
Такі характеристики роблять його дуже зручним для користувачів у побуті.
Техніка створення гобеленів, як і раніше, залишається досить складною, що і
обґрунтовує високу ціну виробів. Крім того, зараз з гобеленів шиють килими,
сумочки і навіть наряди.
У сучасному світі гобеленами називають не тільки антикварні твори
мистецтва, але й стилізовані килими. Давайте розглянемо, у чому основні
відмінності між класичними гобеленами і моделями, створеними в схожій
техніці.
Настінні килими – це тренд, який давно пішов у минуле. А стильні гобелени,
навпаки, набирають популярність. Найпростіший варіант – це гладкі моделі без
рельєфного візерунка і додаткового об’ємного декору. Створюють такі
гобеленові килими в традиційній техніці. Їх можна спокійно вішати на стіну
або класти на підлогу залежно від
ваших естетичних уподобань. Створення виробів відбувається так. Спочатку художник малює макет килима натурального розміру. Потім вручну
художник фарбує нитки з овечої вовни винятково натуральними барвниками
потрібної кольорової гами (для виробництва деяких килимів потрібно до 100
різних відтінків!) та передає їх майстрам ткацтва ‒ килимарям. Далі, на зразок павучків, зробивши основу килима крученою
конопляною ниткою на спеціальному пристрої ‒ дерев'яному верстаті (як це відбувалося і 500 років тому), майстри
починають вручну ткати за класичною стародавньою технікою виконання. Килимарі орієнтуються, якого кольору використати нитку за допомогою
намальованого макета, що підкладається за основу майбутнього килима. Над
килимом поширеного розміру 2м х 3м один майстер працює чотири місяці.
В цьому випадку виріб виконують
за традиційною технікою, і тільки потім прикрашають опуклими стібками. Це
дозволяє створити рельєфне полотно, привабливе не тільки через свій зовнішній
вигляд, але і на дотик.
Тут поєднано відразу кілька
технік. Наприклад, килимок, в’язаний гачком, може бути доповнений витонченою
вишивкою або бахромою по краях.
Такі картини виконують з
тканини, але іншими техніками. Найчастіше такі гобелени створюють за
допомогою вишивки, в’язання або ж аплікації. Одне з найголовніших правил у
виборі гобеленового полотна полягає в тому, щоб воно не було занадто яскравим
і поєднувалося за кольором з іншими деталями інтер’єру. Загалом гобелен – це красивий
арт-об’єкт, який має тільки об’єднувати різні частини приміщення. Щоб не було
перебору з декором, гобелен має бути єдиним декоративним елементом у
приміщенні, особливо, якщо воно невеликих розмірів. Поруч з полотном не
радять вішати на стіну якісь додаткові картини. Сюжет зображення потрібно
вибирати, орієнтуючись на те, в якому стилі оформлено приміщення. Високо
цінуються вироби, на яких зображено різні пейзажі, історичні сцени або
репродукції відомих картин. Такі гарні гобелени цілком можуть стати
прекрасним подарунком до свята для цінителя подібних творів мистецтва.
Багатьом також припаде до смаку невеликих розмірів гобелен із зображенням
геральдичних символів або атрибутики, що асоціюється з певною країною.
Популярні мотиви гобеленів Старовинні картини. Для колекціонера
і любителя антикваріату немає кращої знахідки, ніж стильний гобелен, який
прикрашає репродукція старовинної картини, особливо якщо цей витвір ручної
роботи. Найбільш популярні тематики – зображення полювання (особливо поширене
королівське полювання), прийомів, де дам зображують у розкішних сукнях та в
оточенні гарних речей. Така картина прекрасно впишеться в робочий кабінет,
стилізований під старовину. Пейзажі. Інший популярний жанр – це
пейзажі. Тут можна знайти практично все що завгодно – від розсипів троянд по
всьому полотну до зображення невеликого селища в стилі прованс.
Райський сад або зображення розлогого дерева на тлі заходу сонця – це хороший
варіант для оформлення спальні або вітальні в будь-якому стилі. Зооморфні мотиви. На окрему увагу
заслуговують зображення тварин. Милі котики або цуценята завжди викликають
розчулення як дорослих, так і дітей. А картина з благородними оленями цілком
підходить для того, щоб прикрасити нею приватний кабінет або хол на поверсі
готелю. Побутові теми. Мається на
увазі зображення простих і знайомих усім картин: це може бути сімейна вечеря.
Подібний декоративний елемент зробить приміщення затишним і точно радуватиме
гостей протягом довгого часу. Абстрактні зображення. Зовсім інший
жанр – незрозумілі і нестандартні картини, які називають абстрактним
мистецтвом. На відміну від класики, абстрактне мистецтво – це далеко не
завжди зрозумілі картини. Гобелен в такому стилі цілком може являти собою
просте поєднання яскравих кольорів. Червоний, синій і зелений відтінки
переплітаються між собою так, що складно зрозуміти, що саме хотів сказати
автор. Але водночас саме це і заворожує. Ізонитка або нитяна графіка Ізонитка або нитяна графіка (зображення ниткою, нитковий дизайн) ‒ графічне зображення, в особливий спосіб виконане нитками на картоні або
іншій твердій поверхні. Цю техніку також іноді називають ізографіка
або вишивка по картону. Як поверхню ще можна використовувати оксамит
(оксамитовий папір) або щільний папір. Деякі умільці роблять вишивку на
дисках. Нитки можуть бути звичайні швейні, шерстяні, муліне або інші. Також
можна використовувати кольорові шовкові нитки. Історія техніки ізонитка Нитяна графіка як вид мистецтва вперше з'явилася в Англії. Англійські
ткачі придумали особливий спосіб переплетення ниток. Вони вбивали в дощечки
цвяхи і в певній послідовності натягували на них нитки. Як результат виходили
ажурні мереживні вироби, які використовували для прикраси житла.
Інтерес до нитяної графіки то з'являвся, то зникав. Один із піків
популярності був наприкінці ХIХ століття. Видавали книги з рукоділля, в яких
описано незвичайний спосіб вишивки на папері, простий і легкий, доступний
дітям. Зараз цим мистецтвом займаються в багатьох країнах світу: Великій
Британії, США, Данії, Австралії тощо. Найчастіше ізониткою називають вишивку на картоні,
а нитяною графікою ‒ картини з цвяхів і ниток.
Оскільки ніхто чітко закріпити назву не намагався, то будь-яка назва призведе
до однієї техніки і практично означатиме одне і те
саме. Ту саму техніку, але виконану на туго натягнутій тканині, стали
називати «хордовими стежками» ‒ автор запатентувала свою назву
і техніку.
Необхідні інструменти для
роботи: картон, може бути оксамитовий папір або тонка фанера, нитки різного
кольору (швейні, муліне, ірис, шовкові), голка, шило, ножиці, циркуль,
лінійка. Основний прийом ‒ заповнення кута. З
вивороту основи креслимо кут. Кожну сторону кута необхідно розбити на рівні
відрізки. Кількість відрізків на сторонах кута має бути однаковою. Для зручності
пронумеруйте кожну з точок від 1 до ... (у нашому прикладі до 20). Що
щільніше розташовано точки одна від одної, то чіткішим вийде малюнок. Однак і
робити його буде важче. Робимо проколи у всіх точках
крім верхівки кута. З вивороту нитка вводиться в
точку 1 і опускається в точку 2. Далі нитка проводиться з точки
2 в точку 3 і так далі.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||