ОСНОВИ ДИЗАЙНУ ТА ЕСТЕТИЧНОГО

ОФОРМЛЕННЯ ЗАКЛАДІВ РОЗМІЩЕННЯ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

РОЗДІЛ 2. ТЕХНІКИ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА В ДИЗАЙНІ ГОТЕЛІВ

2.4. Писанкарство

2.4.1. Символи природних явищ у писанках

2.4.2. Матеріали, інструменти та пристрої для виготовлення писанки

2.4.3. Техніки розписування писанок

2.4. Писанкарство

Традиція оздоблення звичайних курячих яєць сягає глибокої давнини. На жаль, недовговічність цих виробів унеможливила наступним поколінням милуватися експонатами праісторичної доби. До наших днів дійшов лише один зразок. За свідченням фахівців, його виготовили ще у Х сторіччі. Отже, ще тисячу років тому у Києві працював ремісничий цех, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. Експонат, який зберігається у Київському історичному музеї, має символічну назву – «Берегиня». У дохристиянські часи наші пращури вірили у Велику Богиню – Берегиню або Мокош. Цей символічний образ – стилізована жіноча постава з піднесеними догори руками.

Техніка відбілювання
	Українці споконвіку вірили у магічну силу писанки і були переконані, що вона приносить щастя, добро і достаток, захищає людей від зла. Досвід розписування передавали з покоління в покоління. Удосконалювали техніку виконання, вносили нові елементи, створювали оригінальні композиції.

Та головними лишалися традиційні символіка і орнамент, а саме: безмежжя («кривулька»), ромб та ін. Найбільше писанок виготовляють до Великодня. Раніше їх також розписували на Стрітення, Благовіщення, Вербну неділю.

Розширились і стають популярними різні форми цього традиційного виду народного мистецтва: писанки керамічні, виготовлені зі скла, різьбленням, виточені із сухого дерева м’якої породи (липи, верби, осики, каштана), пофарбовані у різні кольори з нанесеним на них орнаменту, а також апліковані соломою, нитками, бісером. Фантазія сучасних майстрів не має меж.

Кожна писанка – унікальне явище, що поєднує орнаментальний генокод етносу, інформацію про індивідуальність митця, його уяву про прекрасне, технічні прийоми, місцевість і час виготовлення. Вона залишається найбагатшим джерелом орнаментальних композицій і привертає увагу художників-професіоналів у багатьох країнах світу.

Писанка – символ України, душа українського народу, праматір народного декоративно-ужиткового мистецтва. Це шедеври мініатюрного живопису, в яких український народ виявив свій мистецький геній, здатність до творчого мислення, художнього узагальнення навколишнього світу. Генеза розвитку своєрідної мініатюри дає можливість спостерігати зміни, що відбуваються у народній концепції краси протягом століть: особливості орнаменту, колориту, техніки виконання.

Писанкарство являє собою надзвичайно цікавий і водночас, мабуть, один з найменш вивчених видів народних художніх ремесел. Важко знайти ще такий вид мистецтва, в якому так яскраво відображено всі аспекти життя народу – історія, традиції, звичаї, вірування, естетичні смаки.

Поклоніння писанці відоме багатьом народам світу. Ще у дохристиянський період у слов’ян існував звичай: весною, коли святкували прихід нового року, дарували один одному «красні яєчка» – крашанки. Цей обряд пов’язано з народними уявленнями про яйце, що було символом весни, сонця, відродження природи. Пізніше, після прийняття християнства, відбулося календарне стикання давніх язичницьких свят з новими християнськими.

Писанка – творча, художня, історична цілісність, яка функціонує у системі культури і створює живий зв’язок минулого зі сучасним, що виходить за сфери суто естетичного сприйняття і обрядового призначення.

На початку 80-х років до писанкарства звертаються професійні художники К.І. Кракадим (Коломия), О.І. Никорак, О.О. Приведа (Львів) та ін. У своїх писанках вони розвивають і збагачують народні традиції писанкарства.

Традиція розпису яєць на Гуцульщині і Покутті нараховує багатовікову історію і саме тут мистецтво писанкарства сягнуло високого рівня.

Колекцію писанок у музеї народного мистецтва Гуцульщини в м. Коломия формували багато десятиліть і поступово виникла ідея створити окремий відділ ‒ музей писанкового розпису. Головними завданнями музею мали стати: збирання, зберігання, і популяризація творів народних майстрів, їх наукове опрацювання і донесення до прийдешніх поколінь.

Нова сторінка історії музею «Писанка» в Коломиї розпочалася зі зведення спеціалізованого будинку, центральна частина якого має форму яйця заввишки майже 13 м, ззовні розмальованого як писанка. Будівництво тривало рекордний час – 90 днів.

Урочисте відкриття музею відбулося 23 вересня 2000 р. під час Х Міжнародного фольклорно-етнографічного фестивалю гуцулів.

2.4.1. Символи природних явищ у писанках

	Писанки класифікують за мотивами орнаментики та оздоблення на такі групи (за М. Сумцовим):
– геометрично-абстрактні; – космічні – солярні знаки;
– фітоморфні; – зооморфні, антропоморфні;
– побутово-предметні; – писанки, на яких зображено декоративні малюнки;
– каліграфічні елементи; – дійові малюнки

Писанки, на які нанесено геометричний орнамент
	На них бачимо такі елементи, як коло, хрест, ромб, зигзагоподібні та хвилясті лінії, вертикальні та горизонтальні паралельні стрічки.

Зміна трудової діяльності людини, перехід від мисливсько-збирального господарства до хліборобства та розведення свійських тварин сприяли ускладненню орнаменту, появі таких нових елементів-символів, як спіраль – зображення безперервного руху сонця, трикутник, квадрат і ромб. Найбільш чітко давні сонячні знаки – косий хрест, свастика, коло з крапками збереглися на писанках кінця ХІХ – початку ХХ ст. на Київщині, Поділлі, Полтавщині, Херсонщині, Курщині.

Серед різноманітних геометричних орнаментів привертає увагу надзвичайно своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної лінії з чіткими заокругленими гребінцями – «безмежжя».

Безмежжя	Зірка	Символи сонця	Гребінець

На Полтавщині та Поділлі цей елемент набрав дальшого розвитку і внаслідок видовження гребня хвилі та взаємопереплетіння перетворився на своєрідний лабіринт складного кольорового рішення. Упровадження цього елемента в писанковій орнаментиці належить до часів трипільської культури.

З часом частина хвилястої лінії, а саме «гребінець», стає окремим мотивом, уособлюючи різні образи, «крутороги», «баранячі ріжки», «сороки», «павучки», «крученики» та багато інших.

На українських народних писанках поряд з космічними, солярними знаками у процесі розвитку писанкового орнаменту набули широкого поширення рослинні мотиви у різних варіантах. Писанкові рослинні мотиви вражають надзвичайним багатством і різноманітністю. На писанках можна бачити стилізоване, спрощене зображення листя: «дубове», «калинове», «виноградне», ніби у розрізі бутони, багатопелюсткові квіти-розетки, «повні ружі», «дзвіночки», «троянди», «тюльпани», численні «вазони» і багато інших мотивів.

Яйця із зображеними на них квітами належать до групи писанок із рослинним орнаментом. Квіти є одним із найпоширеніших мотивів на писанках Чернігівщини, Полтавщини, Поділля, Львівщини. На писанках стилізовано зображували також ружі, айстри, жоржини, півонії, бузок, тюльпани.

Зооморфні та антропоморфні мотиви
	Найпростіші писанкові орнаментальні зображення, запозичені зі світу тварин і людини. На багатьох писанках бачимо поруч із геометричними символами зображення коників, оленів, баранців, риб, качок. Наприклад, коні за прадавнім уявленням – носії щастя, добробуту, спроможні оберігати від усякого лиха людину, її оселю.

Птахи – улюблений мотив народної орнаментики
	Він є майже у всіх видах народного декоративно-ужиткового мистецтва. Птахи – істоти священні, вони є символом вічності.

Прекрасним прикладом зображення птахів на писанці є полтавська писанка «сороки», на якій на чорному тлі зображено птахів із білими хвостами, хвилястими лініями білого, чорного та жовтого кольорів.

Зображення риби на писанці є символом родючості та плодючості

Одним із найпоширеніших символів на писанках, так само, як і на рушниках, стінних розписах, килимах, посуді є символ «Дерево життя». Світове дерево завжди зображують стилізовано з обов’язковим поділом на три вертикальні яруси та дотримуючись чіткої симетрії правого і лівого боків.

Дерево життя
	Нижню частину – коріння, що уходить під землю, часто подають у вигляді трикутника, горщика. Тут є змії, риби, водоплавні птахи та тварини, бо низ дерева – не лише підземний світ, а й море, річка, вода.
	Середній ярус розміщено у зоні землі, реального світу: біля дерева стоять великі тварини – бики, коні, олені, вовки та люди. Верхня частина крони Світового дерева піднімається у безмежну височінь, у верхів’ях селяться птахи, бджоли, її прикрашають солярні знаки різноманітні кола та розетки.

Дерево життя – це і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом – втілення родоводу людини. Найпростіше тричленне позначення дерева-сім’ї. Це – стовбур з трьома гілочками: батько, матір, дитина. Символічна композиція «Дерево життя» мала магічно сприяти тому, щоб час не зупинився і безперервно відбувався щорічний ритм життя.

Найдивовижнішою властивістю Дерева життя є його здатність перетворюватися на Жінку-берегиню або, як її ще називали, Богиню Мокош, Богиню-Берегиню. Як і у давні часи, сучасні українські народні майстри зображують на писанках жіночу постать на весь зріст з піднесеними до неба руками – у давніх міфах деяких народів світу жінка утворилася з дерева. Вона завжди була символом життя і родючості, матір’ю усього живого й існуючого.

З символом «Дерево життя» тісно пов’язаний символ «драбинка» – символ сходження до вершин, неба, кращого життя.

«Писанкарство. Символи природних явищ у писанках. Техніки розписування писанок»

2.4.2. Матеріали, інструменти та пристрої для виготовлення писанки

Для виготовлення писанок яйця необхідно підготувати. Взяти чисте, свіже, без плям, тріщин і подряпин куряче яйце (або яйця качок, гусей, диких голубів, перепелів, страусів), бажано тільки білого кольору, щоб малюнок був чітким і виразним. Основні матеріали – віск і барвники. Щоб писанка довше зберігалася, доцільно її «видути» ще до того, як починати писати.

У писанкарстві бджолиний віск використовують як основний художній матеріал. Віск використовують будь-якого сорту в розігрітому вигляді (не доведений до кипіння): він дає більш тонку, «тугішу» лінію, ніж стеарин, який розтікається на поверхні і дає ширшу лінію.

У далеку давнину вживали лише природні (органічні) фарби, які виробляли самі писанкарі за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев і кущів, рослин і плодів тощо.

Їх готували протягом цілого року: працюючи у полі, жінки збирали різні рослини та квіти і варили з них фарби, а також сушили для подальшого використання.

Найбільш типовими у писанковому мистецтві є червоний, жовтий, зелений та синій кольори. Трапляється також рожевий, оранжевий, коричневий, чорний кольори.

Червону фарбу виготовляли із звіробою, оленячого рогу, кошенілі (вид комах). У давнину використовували куповані фарби рослинного походження з червоного або сандалового дерева.

Жовту фарбу, «жовтило», отримували з дроку красильного або кори дикої яблуні, молочаю, горицвіту, квітів бузини та липи, ромашки та звіробою, лушпиння цибулі. Кожна рослина давала жовту фарбу іншого відтінку.

Для отримання зеленої фарби використовували шкаралупу насіння чорного соняшнику, полину, бадилля молодої картоплі, березового листя, осикових сережок, котиків, зеленого жита.

Коричневий колір готували із густого відвару бруньок вільхи, гречаної полови, ліщини, кори яблуні та дуба, листя кінського каштану і волоського горіха.

Чорну фарбу одержували виварюванням у солі кори молодої вільхи, кори дуба, найбільше використовували лушпиння з волоського горіха.

Для міцності до саморобних фарб додавали хлібний чи буряковий квас або оцет. Щоб фарба краще бралася, шкаралупу яйця перед розписуванням протравлювали оцтом або галуном (капустяним квасом).

Сьогодні у фарбуванні писанок переважають промислові, хімічні фарби (анілінові).

Колір у писанці – то найвища нота її поетичності, потроєна у радість сутність буття, краси та надії. У писанці, як у народній пісні, кольори не просто використано, вони мають зміст. Кожна фарба у писанці має своє життя, свою символіку. У кожній місцевості писанкарі полюбляють певну гаму кольорів.

	До фізичних властивостей матеріалів, які є важливими для предметів інтер’єру, належать:
Червоний колір є символом небесного вогню (сонце, блискавка), сили, чоловічої статі, здоров’я, любові. Червоному кольору приписують шляхетність, завзятість, хоробрість.
Зелений колір на писанках має давню традицію і стоїть поряд з червоним кольором. Зелений колір три пори року оточує людину суцільним зеленим масивом лісів, садів, полів. Колір весни, воскресіння, багатства рослинного та тваринного світу, колір природи, молодості, здоров’я, свободи, свіжості.
Білий колір. На писанках немає білої фарби – є тільки білий колір. Це натуральний колір курячого яйця. Він активізується у поєднанні з іншими кольорами і стає улюбленим і традиційним у народному писанковому мистецтві. Білий колір – символ чистоти, невинності, світла, сонця, життя, вічності.
Синій колір належить до тієї групи кольорів (червоний, жовтий, зелений), що стали традиційними на українських писанках. Він символізує небо, повітря, воду, нескінченність, космос, вірність, здоров’я.
Жовтий колір означає достигле зерно, достаток, урожай, а також місяць і зорі, сонце і світло, радість, ревність, заздрість. Цей колір світлий, теплий, легкий, сяючий.
Чорний колір у народній уяві пов’язують з потойбічним світом, а також є символом землі, її плодючості. Це колір жалоби, смутку, розлуки, лиха.

Кожний колір на писанці підтримує настрій, оптимізм, є виразником радості та щастя.

Для виконання писанки використовують специфічний інструмент – писачок. Писачки бувають різні за конструкцією залежно від місцевих традицій.

Писанки, на які нанесено геометричний орнамент
	Писачок – це трубочка, переважно з металу, що добре утримує тепло, виготовлена з міді, бронзи, латуні та прикріплена до палички-ручки.

Раніше його виготовляли зі шматочка тонкої фольги (15х10 мм), бажано міцної, який скручували на голці у вигляді трубочки або конуса, цю трубочку вкладали у розколену частину палички і закріплювали її дротиком навхрест, щоб трубочка не випадала і не рухалася. При цьому трубочка виходила з одного боку, чи з обох боків, тобто писачок має один або два носики. Один із носиків був тонший, а другий – товщий (для наведення ліній різної товщини).

Такий інструмент у різних місцевостях називався «писак», «кистка», «дідик», «мигулка», «писальце» тощо. Потрібно зазначити, що такий писачок не можна гріти у відкритому полум’ї, бо згорить дерев’яна паличка, тож спочатку розігрівали віск у череп’яній посудині, куди потім і опускали писачок. Гарячий віск заходив у трубочку і деякий час залишався гарячим усередині писачка. Для роботи таких писачків треба мати три-чотири. Коли в одному віск застигає, беруть інший з розігрітим воском і так змінюють почергово.

Найзручнішими у роботі є писачки, виточені із шматочка мідного або латунного прута, з різними діаметрами отвору, через який витікає віск. Для розписування вживають тоненькі, для записування – товщі. Під час роботи з таким інструментом нагрівають його металеву частину у полум’ї свічки і через широкий отвір набирають віск.

Існують електричні писачки, в яких віск постійно гарячий; вони мають різні за діаметром насадки. Писанки, виконані таким писачком, характеризуються високою технікою.

2.4.3. Техніки розписування писанок

Ознайомлення з таким видом народних художніх ремесел, як писанкарство, починають з порівняння і зіставлення його з іншими видами ремесел, – вишивкою, ткацтвом, килимарством, різьбленням по дереву, гончарством, які сягають своїм корінням у глибину віків і характеризують духовний світ стародавнього й сучасного населення України.

	Правила розписування писанок полягають у тому, що:
- місця, покриті восковою сумішшю, не зафарбовують; - зафарбовування здійснюють послідовно від найсвітлішого кольору до найтемнішого у теплому розчині фарби, щоб не розплавлявся віск; - кожний колір на яйці послідовно замальовують воском, а колір останнього фарбування залишається тлом для написаного візерунка; - на останньому етапі на розписаних і пофарбованих яйцях знімають віск, який починає плавитися, а далі віск витирають, і яйце набуває прекрасного матового блиску.
	Приступаючи до розпису, спочатку проводять його поділ. Основні схеми-сітки писанкових композицій:
- поділ поверхні писанки уздовж навпіл (орнаментальні мотиви розташовані у центрі кожної з двох частин). Поділ може бути уявним, утворюватися меридіально-кільцевою лінією або орнаментованим паском; - поздовжній поділ меридіанами та сегментами; - поділ упоперек навпіл (орнаментальне оформлення розташовується від бігунів до екватора); - поділ на поперечно-широтні паси однакової чи різної ширини з самостійним оформленням бігунів; - одночасний поділ меридіанами та широтами (варіанти: чотири меридіани та екватор; - один меридіальний пас – кільце та один екваторіальний пас); - поділ на чотири сферичні чотирикутники, центри яких розташовані у шаховому порядку; - поділ писанки на 24 та 48 «клинців» (рішення народної сферичної геометрії). Крім двох бігунів на протилежних кінцях, утворюються ще два бігуни на протилежних пунктах екваторіальної лінії. Між обома парами бігунів накреслюють по вісім меридіанів. У пунктах, де перетинаються обидва екватори, утворюються два нових бігуни, які з’єднуються додатково чотирма меридіанами, і таким чином поверхня писанки поділяється на 24 клинці. Якщо на екваторіальній лінії утворити вісім бігунів – маємо композицію з «48 клинців»; - діагональний поділ писанки з діагональним напрямком орнаментів, (при цьому писанка у меридіальному напрямку охоплюється одним кільцем, а інше розташовується не під прямим кутом до першого, а скісно).

«Виготовлення писанки» Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=oDcEUgXptWs&t=1s

Геометричні елементи найбільш поширені у писанкарстві. Площину яйця поділяють на квадрати, трикутники та інші геометричні фігури. Заповнюють ці площини іншими елементами. Поділ яйця на 48, 96 та 524 трикутники дає змогу створити безліч композицій. Майстерно володіючи такою побудовою орнаменту, у межах основних схем поділу композицій писанок на регулярні ділянки, завдяки різноманітним геометричним, рослинним і анімалістичним елементам, народні майстри створюють незліченну кількість композиційних шедеврів.

Найпростішим і найдавнішим способом оздоблювання яєць є техніка простого фарбування. Ще на зорі життя людини яйце було емблемою Сонця-весни.

Техніка простого фарбування
		Поверхню шкарлупи зафарбовують в який-небудь колір – червоний, жовтий, зелений. Такі зафарбовані яйця називаються крашанками.

Для виготовлення крашанки потрібно взяти вимите сире яйце, зварити його у чистій воді і занурити на 15 хв. у теплу фарбу. Коли поверхня крашанки висохне, її натирають шкіркою зі старого сала, щоб вона набула блиску, свіжості, яскравості, щоб фарба не стиралася.

Техніка вишкрябування
		Техніка полягає у тому, що попередньо пофарбоване у темний колір яйце вкривають чіткими й тонкими лініями.
https://www.facebook.com/watch/?v=595583074643323

Яйце беруть у ліву руку, а в праву гострий предмет (шило, циганську голку тощо) і, легенько зшкрябуючи пофарбований шар шкаралупи яйця, утворюють найрізноманітніші орнаменти.

За технікою виконання такі яйця мають назву дряпанки (шкрябанки). Найбільш придатні для цього сирі або не твердо зварені яйця натурального коричнюватого кольору.

Особливості цієї техніки більш сприяють зображенню геометричного і рослинного орнаменту, але трапляються і зображення тварин – коників, баранчиків, птахів.

Деякі дряпанки Лемківщини і Полісся за тонкістю виконання можуть сміливо конкурувати з найдосконалішими художніми ювелірними виробами.

Флористична писанкова техніка
	Відрізняється від решти технік своїм особливим декором, зумовленим застосуванням натуральних листків і квітів. Ця техніка оздоблювання яєць є декоративною і побудована на вільному розміщенні відбитків різної форми частин рослин.

На порожню шкарлупу накладають природні листочки і квіточки різної форми і конфігурації, обгортають яйце шматком тоненького капрону, який на кінці зав’язують ниткою, щоб листки не посунулися, і опускають його у фарбу на 5-10 хвилин. Після просушування з яйця знімають обгортку і там, де були прикладені листочки, з’являються білі непофарбовані місця. Таке декоративно оздоблене яйце називають трав’янкою.

Техніка малювання
	«Мальованки» – розписані пензлем акварельними та гуашевими (до гуаші треба додати клей ПВА) фарбами і покриті лаком. Вони мають різні види орнаментів.

Воскова техніка
	Декорування полягає у поетапному нанесенні воску на поверхню яйця з подальшим фарбуванням відповідними кольорами, вона набула найбільшого поширення.
https://www.youtube.com/watch?v=Z3fwkLzfdxU&t=9s

У кожному селі здавна люди писали писанки воском, за допомогою писачка природними або фабричними барвниками. За методом нанесення воску розрізняють техніки крапання, розписування писачком, шпилькою та інші.

Техніка крапання
	На поверхню яйця слід нанести крапочки воску («покапати»); після занурення його у фарбу отримаємо крапанку – писанку з крапками різного кольору, форм і розміщенням. Таке яйце ще називають капанкою – від слова «капати».

Крапки можна наносити без спеціальних інструментів, «капаючи» запаленою свічкою. Для нанесення крапок різної форми, що розміщені у певному порядку, користуються так званими «мачками» – квачиками різної форми, виготовленими із лляної ганчірочки, закріпленої на паличці. «Мачку» вмочують у розігрітий віск і наносять крапку на шкаралупу. Можна робити крапки різної форми вирізаними з картоплі штампиками у вигляді трикутничка, зірочки, ромбика, попередньо вмочивши його у фарбу. Наносити крапки можна також і спеціальним інструментом для писанок – писачком.

Техніка холодновоскового розпису. Білу поверхню натурального яйця розписують загостреним, як олівець, уламком бджолиного воску. Після того, як малюнок нанесено, яйце опускають у посудину з фарбою на 5-10 хв. Такі писанки фарбують тільки в один колір.

Техніка розпису писачком
	Найдосконаліша техніка воскового розпису, полягає у майстерному нанесенні розтопленого воску на яйце за допомогою писачка і поетапному фарбуванні яйця. Писанки, виконані таким способом, переважно багатоколірні та відрізняються витонченим ювелірним декором.

Техніка розпису шпилькою
	Завдяки круглій головці шпильки одержують штрих з потовщенням на одному кінці і з загостренням на протилежному. Так можна виписати розетки-сонечка, пишні гілки, квіти та інші мотиви. Писанки з характерним шпильчастим візерунком здебільшого є двоколірними.

Техніка відбілювання
	Прикладом може бути писанка «квітки» з Полтавщини. На білому тлі писанки червоні квіти із жовтими серединками і зеленими листочками. У пояску чергуються ці три кольори. Спочатку олівцем, а потім писачком пишуть контури квіток та пояска.

Почергово фарбують у потрібні кольори всі елементи малюнка. Останнім кольором буде червоний, яким зафарбують тло писанки. Для того щоб тло знову стало білим, потрібно воском закрити потрібні червоні ділянки, а потім опустити писанку у розчин відбілювача. За кілька секунд тло писанки знову стане білим. Після цього писанку необхідно промити у холодній воді та просушити ганчіркою. Після висушування з пофарбованої поверхні зняти віск.

		До нетрадиційних технік виготовлення писанок належить:
		– техніка різьблення – це орнаментовані різьбленням дерев’яні яйця – «різьб’янки»;
		– техніка витинання – витинанкові писанки. Маленькі витинанки наклеюють на шкаралупу клеєм ПВА (папір для витинанок що тонший, то краще приклеюється). Поверхню яйця попередньо можна пофарбувати;
		– техніка бісерного рукоділля – «бісерна» писанка. На дерев’яну основу наносять спеціальний (складений з п’яти компонентів розчин-клей), а потім викладають орнамент бісером. Існують ще писанки-накладанки – технологія їх виготовлення складна тим, що узор набирають по одній цяточці – бісеринці та закріплюють на навоскованій поверхні дерев’яного яйця, а також виконані технікою ткання або силяння;
		– дерев’яна писанка. На виточену дерев’яну основу наносять орнамент масляними фарбами і лакують. Її використовують як сувенір.

Існують й інші дерев’яні писанки, на яких елементи орнаменту наносять із смужок соломи, жита, пшениці, вівса. Такі вироби красиві, довговічні. Народні умільці створюють писанки керамічні та із кольорового скла.

Зоя Сташук
	Міністерство культури та інформаційної політики України започаткувало чудове Всеукраїнське Великоднє обрядове дійство «Українська писанка». Місцем проведення заходу було обрано святиню нашого народу «Софію Київську». Учасником заходу була заслужений майстер народної творчості України Зоя Сташук.

Потужні писанкові символи-обереги творило не одне покоління українців. Метою заходу було показати відродження традицій, обрядів, дійств, пов'язаних, зі святкуванням Великодня у різних регіонах країни, сприяти духовному та морально-етнічному розвитку українського народу.

У рамках заходу в Будинку митрополита Національного заповідника «Софія Київська» було відкрито виставку, на якій глядачі побачили твори сучасних майстрів, музейні колекції писанок, сучасні поліграфічні видання з писанкарства, ікони, рушники, картини XVIII-XIX ст.

На виставці експонували колекції Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», Музею українського народного декоративного мистецтва, Національного музею народної архітекту та побуту НАН України, Музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Володимира Кобринського, Коломийського музею «Писанка».

У Національному заповіднику «Софія Київська» члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України провели майстер-класи з опанування писанкарського мистецтва. Знані майстрині України представили Київ ‒ Зоя Сташук із вихованцями студії писанкарства Київського Палацу дітей та юнацтва, Львівщину ‒ Марія Іванишин, Луганщину ‒ Тетяна Коновал із сином, Івано-Франківщину ‒ Анастасія Костюк, Сумщину ‒ Світлана Грибан із донькою.

Сотні відвідувачів мали можливість помилуватися мініатюрними шедеврами, спробувати власноруч створити своє диво-оберіг.

Як відомо, традиція прикрашати на Великдень яйця дуже давня. Їх фарбують в один колір або розписують різнокольоровими візерунками. Це вишукане мистецтво, яке несе в собі таємниці минулого. Свої традиції є в кожній країні. В деяких збереглися досить складні орнаменти, в інших залишився тільки відголос, який упродовж ХХ століття був ще більше нівельований і звівся до пластикових наліпок. Але, попри все, традиція зберіглася навіть у такому вигляді.

Так сталося, що завдяки зусиллям українських писанкарів, а згодом популяризаторів цього народного мистецтва українська писанка стала відомою в цілому світі. Українці з діаспори зберегли й розвивали це мистецтво навіть тоді, коли воно зазнало часткового занепаду на Батьківщині.

Якщо простежити та порівняти технологію виконання писанок, то побачимо що вона доволі схожа. Основна – написання за допомогою гарячого воску та анілінових або природних барвників. Цим способом українські та польські майстри «пишуть», тому великоднє яйце називають «писанкою». У словенців поширена назва «писаніце» або «пірхі», чехів та словаків – «красліце», у лужицьких сербів – «ютровне яйко», угорців – «химе-стояш» або «пірос тояш», литовців – «великіниаі марґуч'яї», болгар – «перашки». Для розписування використовують інструмент, відомий в Україні як писачок, писальце, лестка або кісточка, в Болгарії – писалка, пірограф, Словаччині – кіска, Сербії – перо.

	Питання для самоконтролю
1. Які види орнаментів для писанки поширені у вашій місцевості? 2. Чи можливо, на вашу думку, застосувати твори писанкарства в оздобленні інтер’єрів? 3. Які техніки виготовлення писанок вам відомі? 4. Яка з технік виготовлення писанки є найлегшою в виконанні? 5. Яку роль відіграє колористика писанок?

Попередня тема

На початок

Наступна тема